ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ ТА ВИТРАТИ

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Вступ

Високоефективну і конкурентноспроможну економіку можуть сформувати і в подальшому розвивати тільки професійно компетентні і досвідчені управлінські кадри усіх рівнів, перш за все, господарські керівники і фахівці з базовою економічною освітою. Саме це й є пріоритетним спонукальним мотивом реформування економічної підготовки, а також видання відповідних методичних матеріалів, зорієнтованих на набуття фахівцями достатніх теоретичних знань, практичних навичок розв'язання повсякчасних виробничо-господарських завдань економічного управління підприємствами за ринкових умов господарювання.

Економіка підприємства - це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Метою вивчення дисципліни є формування у студентів сучасного економічного мислення і системи спеціальних економічних знань з теорії та практики господарювання, в галузі прогнозування і планування економічних процесів, розробки економічної стратегії розвитку, оцінки соціально-економічної ефективності діяльності підприємства.

Предметом курсу є вивчення конкретних форм виявлення дії економічних законів і закономірностей розвитку суспільного виробництва в господарській діяльності підприємства. Предмет пізнання становлять теорія і практика господарювання, формування та використання виробничого потенціалу, взаємодія усіх видів ресурсів, організація і ефективність господарської та інших видів діяльності підприємства.

Дані методичні вказівки підготовлені відповідно до робочої навчальної програми дисципліни «Економіка підприємства». Метою їх підготовки є допомога студентам усіх спеціальностей і форм навчання в освоєнні основних питань даного курсу.

Складаються методичні вказівки з 2-х частин. В першій частині викладено матеріал за такими розділами дисципліни як: підприємство в сучасній системі господарювання; ресурсне забезпечення діяльності підприємства. Друга частина методичних вказівок містить теми наступних розділів: технічна база, організація і планування виробництва; результати та ефективність виробництва; антикризова система господарювання. З кожної теми вміщено основні питання та методичні рекомендації до їх вивчення, запитання для самоконтролю. Також у методичних вказівках узагальнено джерела основної і додаткової літератури для вивчення дисципліни.

Частина 1. (Модуль №1) ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ ТА ВИТРАТИ

Тема 1. поняття про підприємництво та основи його організації

 Мета вивчення теми - сформувати знання загального змісту і призначення дисципліни „Економіка підприємства"; сутності, ролі та значення підприємства в економічній системі,

1. Економіка як сфера діяльності людей, галузь науки, навчальна дисципліна.

2. Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємства.

3. Правові основи функціонування підприємств.

4. Класифікація та структура підприємств.

5. Об'єднання підприємств (організацій).

6. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій.

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає «мистецтво ведення господарства».

Залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи виокремлюють економіку народного господарства країни, економіку тих чи інших галузей і територіальних одиниць, економіку первинних суб'єктів господарювання. Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо виробляються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми (підприємства, організації).

Економіка підприємства - це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Загальним предметом економіки підприємства є виявлення конкретних форм прояву економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва у господарській діяльності підприємства.

Дисципліна "Економіка підприємства" має визначену логіку побудови і включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комерційної діяльності підприємства.

Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Підприємство має самостійний баланс, відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. До основних ознак підприємства належать: виробничо-технічна єдність; організаційно-соціальна єдність; фінансово-економічна самостійність.

Головну мету діяльності підприємства називають місією. Місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції (робіт, послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

У практиці господарювання кожне підприємство є складною виробничо-економічною системою і здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрями: вивчення ринку товарів; інноваційна діяльність; виробнича діяльність; комерційна діяльність; після продажний сервіс.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства

На ефективність усіх інших видів діяльності істотно впливає соціальна діяльність, яка обумовлює рівень професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дійовість застосування мотиваційного механізму, постійне підтримування на належному рівні умов праці та життя трудового колективу.

Підприємство має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. Визначальними для підприємства є Господарський кодекс України статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір.

Господарський кодекс України ухвалено сесією Верховної Ради України 16 січня 2003 року, чинності даний законодавчий акт набрав з 1 січня 2004 року. Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процес! організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Підприємство діє на підставі власного статуту. Статут - певне зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. У статуті визначаються власник та повне найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства та ін.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, повинен укладатися колективний договір.

Колективний договір - угода між власником (або уповноваженим ним органом) і трудовим колективом (або уповноваженим ним органом - профспілкою), що укладається, як правило, щорічно і не може суперечити чинному законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства.

Класифікація підприємств здійснюється за наступними ознаками:

- мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні);

- форма власності майна (приватні, колективні, комунальні, державні у т.ч.: казенні підприємства, підприємства, засновані на змішаній формі власності);

- національна належність капіталу (національні, іноземні, змішані (спільні));

- правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства);

- галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо);

- технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування (материнські (головні), дочірні, асоційоване підприємство, філія);

' - залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду (унітарні, корпоративні);

- за кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік (великі, малі, середні).

Структура підприємства - внутрішній устрій підприємства, який характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. Розрізняють виробничу й загальну структури підприємства.

Склад підрозділів, в яких виконуються виробничі процеси, характеризує виробничу структуру підприємства.

Принципи класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури (цехова, без цехова, корпусна, комбінатська).

2. За формою спеціалізації основних цехів (технологічна, предметна, змішана).

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів (комплексна, спеціалізована). Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох чинників:

виробничий профіль підприємства, обсяги виробництва продукції, рівень спеціалізації, місце знаходження підприємства.

Загальна структура - сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства. 

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати наступні типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень):

- асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

- корпорації - договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих, комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

- консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети;

- концерни - форма статутних об'єднань підприємств, що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства різних галузей економіки. Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам;

- холдинги - специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії; ,

- промислово - фінансові групи - об'єднання створюються за ^шенням Кабінету Міністрів України для реалізації пріоритетного розвитку галузей виробництва. Одне підприємство визнається головним. Не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації.

Ринок є проявом економічних відносин між людьми, що виникають в результаті 4-х процесів: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Ринок - сфера товарного обігу і пов'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин.

Функції ринку:

- зв'язок між виробництвом і споживанням;

- регулятивно-контролююча (що, скільки і коли, для кого виробляється);

- стимулююча

Структуризація і види ринків за ознаками:

1. Суб'єктний склад (ринок споживачів, виробників, проміжних продавців (посередників), державних і громадських установ, міжнародний ринок);

2. Продуктово-ресурсне наповнення (ринок продовольчих і непродовольчих товарів; знарядь і предметів праці та інших товарів виробничого призначення; житла, землі, природних багатств і корисних копалин; побутових, транспортних, комунальних та інших послуг; валюти, грошей і цінних паперів);

3. Елементно-технологічні зв'язки (ринок засобів виробництва, предметів споживання, інновацій та інформації, інвестиційних ресурсів, робочої сили, валютний, грошово-кредитний);

4. Територіально-просторова організація (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний, світовий).

Інфраструктура ринку - сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.

Функції ринкової інфраструктури виконують інформаційні центри, товарні, фондові і валютні біржі, страхові компанії, вечірні фірми, транспортні мережі, банки тощо.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність підприємства?

2. Які виділяють взаємоузгодженні головні напрямки діяльності підприємства?

3. Які правові документи регулюють діяльність підприємства?

4. Які Ви знаєте види та організаційні форми підприємств?

5. Як класифікуються підприємства за різними ознаками?

6. В чому полягає сутність виробничої та загальної структури підприємства?

7. Які форми об'єднань підприємств та організацій можуть бути створені відповідно до вітчизняного законодавства?

8. В чому полягає сутність ринку, його функцій та структури?

Тема 2. Основи підприємницької діяльності

Мета  вивчення  теми:   сформувати  знання  щодо  сутності,  ролі  та  значення підприємництва в економічній системі.

1. Підприємництво як сучасна форма господарювання.

2. Договірні взаємовідносини і партнерські зв'язки у підприємницькій діяльності.

3. Міжнародна підприємницька діяльність.

Підприємництво - ініціативно-самостійна, господарсько-комерційна діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації). Основні функції підприємницької діяльності представлені на рис.1

 

Рис. 1. Види функцій підприємництва та їх характеристика

Принципи підприємництва:

- вільний вибір бізнесової діяльності,

- залучення на добровільних засадах ресурсів індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування і розгортання такої діяльності,

- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари і послуги, наймання працівників,

- вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюджетів,

- самостійне здійснення підприємцями - юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства (партнерство), корпоративне підприємництво.

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг - надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу.

Моделі підприємництва:

1. Класична (орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства).

2. Інноваційна (передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу).

3. Змішана.

Значення підприємницької діяльності:

- головний фактор структурних змін у системі господарювання;

- створює середовище для розвитку конкуренції;

- сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів;

- забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

Визначальним при здійсненні підприємницької діяльності є Господарський кодекс України.

Основні види (типи) підприємницької діяльності: виробнича, посередницька (агентування, торгово-комерційна діяльність, аукціонна торгівля, біржове підприємництво), підприємництво фінансових інституцій.

Підприємницьке середовище - сукупність активних правових та соціально-економічних регуляторів й ринкової інфраструктури.

Основні параметри належною бізнесового середовища: стабільність національної кредитно-грошової системи, пільгово-стимулююча система оподаткування окремих підприємців, державна фінансова та інфраструктура підтримка малого бізнесу, ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності, науково обґрунтоване і ринково спрямоване ціноутворення, сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів, інтеграція підприємництва у світовий економічний простір, достатня привабливість іміджу підприємницької діяльності.

Державна політика щодо активізації підприємницької діяльності повинна передбачати:

- створення економічних, правових та соціальних передумов, шо забезпечували б розвиток ефективного бізнесу зміцнення національної грошової одиниці, зниження інфляції тощо;

- практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (розвиток інфраструктури, підготовка кваліфікованих кадрів тощо).

Договори є визначальною і по суті єдиною правового формою партнерських взаємин.

Договір (контракт, угода) - це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

Види договорів у ринковій системі господарювання:

- установчий (засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї);

- підприємницький (відображає згоду сторін стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі).

Підприємницькі договори поділяються на договори, які опосередковують купівлю-продаж, оренду та лізинг; підрядні послуги; трудові відносини; страхування; розрахунки і кредитування; зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Типовий зміст підприємницького договору включає:

1. Преамбулу {чітка офіційна назва договору, місце і час (дата) укладення, зазначення  факту укладення договору на умовах, викладених в його тексті, юридичні назви сторін партнерів);

2. Основну частину:

- специфічні умови (предмет договору і кількість товару, якість товару, ціна товару, базові умови поставки, форма оплати, термін поставки, маркування, пакування і тара, здавання - приймання товару, відповідальність сторін, застереження за договором);

- загальні умови (арбітражний припис (застереження), форс-мажорні обставини).

3. Кінцеву (завершальну) частину (необхідні додатки - ескізи, зразки товару; юридичні адреси сторін договору, підписи сторін (партнерів).

Формами співробітництва партнерів за напрямами підприємницької діяльності є:

1) у сфері виробництва: виробниче кооперування, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне виробництво, спільне підприємництво;

2) у сфері торгівлі: звичайні зв'язки, форвардні, передача інформації, експорт, імпорт тощо;

3) у сфері товарообміну: бартерні операції, зустрічна торгівля, комерційна тріангуляція;

4) у сфері фінансових відносин: факторинг; комерційний трансферт.

Міжнародна підприємницька діяльність - співробітництво суб'єктів господарювання двох чи більше країн через виробничу, торговельну, сервісну та ін. види діяльності.

Основні спонукальні мотиви є різними: диверсифікація виробничо-господарської діяльності; розширення ринків збуту; залучення додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів; дешева робоча сила; менші екологічні вимоги; продовження життєвого циклу товару тощо.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності можуть бути:

1) фізичні особи - громадяни даної країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які є діє спроможними та право спроможними;

2) юридичні особи, які зареєстровані в даній країні і мають на її території постійне місцезнаходження;

3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, які мають постійне місцезнаходження в даній країні. Розрізняють   чотири   рівні   інтернаціоналізації   міжнародної   підприємницької

діяльності, кожному з яких відповідають свої форми, а саме:

- перший (найнижчий) рівень інтернаціоналізації (форми - окремі зовнішньоекономічні операції: експортно-імпортні, лізингові операції, консалтингові та маркетингові послуги);

- другий - невисокий (форми - різноманітна промислова кооперація: науково-технічна, виробнича збутова, сервісна та інша);

- третій - високий (форми - спільне підприємництво: створення і функціонування спільних підприємств; ліцензування; управління за контрактом);

- четвертий - надвисокий (форми - територіально-виробничі та багатосторонні міжнародні зв'язки: прикордонна і прибережна торгівля, створення консорціумів, реалізація концесій).

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюють як національні, так і міжнародні інституціональні органи.

Серед національних: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; національний банк; міністерство економіки тощо.

Міжнародні органи: Банк міжнародних розрахунків (БМР); МБРР - спеціалізована установа ООН з надання позик і кредитів країнам - членам ООН; МВФ; Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - філія МБРР з інвестування у приватний сектор економіки; ЮНІДО - Рада ООН з промислового розвитку - сприяння розвитку виробничої сфери країн - членів ООН; ЄБРР тощо.

Складовими елементами системи регулювання міжнародної підприємницької діяльності є:

• на національному рівні: форми іноземних інвестицій; вимоги до результатів діяльності іноземного партнера; трансферт прибутку іноземного інвестора; інвестиційні пільги та обмеження; гарантії дотримання прав іноземного партнера;

• на міжнародному рівні: ідентифікація інвестицій та інвесторів; умови імпорту і заохочення іноземного капіталу; переказування коштів; вирішення суперечок господарського і фінансового характеру; норми поведінки іноземних партнерів.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність підприємницької діяльності як сучасної форми господарювання?

2. Які існують організаційно-правові форми підприємницької діяльності, в чому їх переваги та недоліки?

3. Що передбачають собою договірні взаємовідносини в бізнесі?

4. Які види договорів можуть бути укладені при здійсненні підприємницької діяльності?

5. Яким є типовий зміст (загальні та специфічні умови) договору?

6. Хто може бути суб'єктом міжнародної підприємницької діяльності?

7. Які органи здійснюють регулювання міжнародної підприємницької діяльності?

Тема 3. Управління підприємством

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, організації та механізм реалізації управлінської праці на підприємстві.

1. Сутність і функції процесу управління.

2. Методи управління діяльністю підприємств.

3. Організаційні структури управління підприємствами.

4. Вищі органи державного управління підприємством.

Сучасне управління - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну (поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання) та вертикальну. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального виробничого процесу.

Управління - діяльність, яка спрямована на координацію роботи інших людей (трудових колективів). Диференціація та координація управлінської праці здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Зміст управління визначається суспільною діяльністю людей і тому, як особливий вид трудової діяльності, воно викопує ряд функцій:

- визначення потреб споживачів та закономірностей їх формування - передбачає врахування різноманітності потреб, які змінюються;

- зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами - забезпечує відповідність мети виробництва засобам її досягнення;

- планування - процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату;

- організація - формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності;

- мотивація - причина яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети;

- контроль - вимірювання досягнутих результатів роботи, порівняння їх з запланованими показниками, а за необхідності - коригування цієї діяльності для поліпшення результатів роботи.

Основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

- чіткий розподіл праці;

- додержання дисципліни і порядку;

- повноваження і відповідальність;

- використання мотивації високопродуктивної праці;

- забезпечення рівної справедливості для всіх;

- впевненість у стабільності і постійності роботи;

- дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно з ієрархічним ланцюгом;

- заохочення ініціативи.

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління.

Методи управління - це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей підприємства

Основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина в процесі виробничої чи іншої діяльності. Розрізняють методи:

- економічні - це прийоми і способи управління, в основі яких лежить використання економічних законів, економічних інтересів і показників (матеріальна відповідальність, державне регулювання, стимулювання, податки, ціноутворення та ін.);

- соціально-психологічні методи (реалізують мотиви соціальної поведінки людей -творчий характер праці, суспільне визнання, психологічний клімат в колективі);

- організаційні (адміністративно-правові) - передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами: законодавчими актами, інструкціями, положеннями, наказами і розпорядженнями. Передбачається також застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

Згідно з виробничою і загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним. Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.

Управлінський персонал підприємства поділяється на;

- лінійний (забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом);

- функціональний (допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами).

Сукупність лінійних та функціональних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління підприємством.

Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

Зв'язки елементів системи управління поділяються на:

- лінійні (виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління);

- функціональні (характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування);

- між функціональні (мають місце між підрозділами того самого рівня управління). Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління

суб'єктом господарювання:

1. Лінійна організаційна структура управління - це така структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії. Кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі.

Переваги: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль.

Недоліки: керівник має бути висококваліфікованим універсалом.

2. Функціональна організаційна структура передбачає поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів.

Переваги: забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції.

Недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху -майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.

Переваги: забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами.

Недоліки: за умов частих технологічних змін уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінського рішення, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів.

4. Дивізіональна організаційна структура управління базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загально-корпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність, тощо) функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур.

Кожний виробничий підрозділ має власну розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Лише стратегічні функції управління централізовано на корпоративному рівні. Групування видів діяльності суб'єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність. Можливі три способи групування виробничих підрозділів: продуктовий; за групами споживачів; за місцем знаходження.

Переваги: гнучке реагування на зміни в навколишньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості.

Недоліки: потребує збільшення апарату управління та витрат на його утримання.

5. Матрична організаційна структура управління - поряд із лінійними виробниками підприємства й раціональним апаратом управління формують ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи. Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Переваги: висока гнучкість та орієнтація на нововведення.

Недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

6. Множинна структура - використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління.

Чинна в Україні система загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки відображена на рис.2.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку (видає відповідні укази і розпорядження, проводить ділові зустрічі, наради тощо). Певні управлінські рішення приймає також голова адміністрації Президента. Верховна Рада України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу репрезентує Кабінет Міністрів України, який координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, агентства та інші установи.

Рис. 2. Система загальнодержавного управління підприємствами в Україні

Запитання для самоконтролю:

1. Сутність і функції процесу управління.

2. Які методи управління використовуються на підприємстві?

3. В чому полягає сутність загальної організаційної структури управління?

4. Які виділяють типи організаційних структур управління, в чому їх недоліки та переваги?

5. Діяльність яких вищих органів державної влади спрямована на управління та регулювання діяльності підприємств та організацій?

Тема 4. Персонал підприємства, продуктивність та оплата праці

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності персоналу підприємства, його кадрової політики, особливостей планування та формування персоналу підприємства, визначення продуктивності праці та формування фонду праці

1. Поняття, класифікація та структура персоналу.

2. Визначення чисельності окремих категорій працівників.

3. Кадрова політика

4. Система управління персоналом.

5. Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом.

6. Зарубіжний досвід формування та ефективного використання кадрового потенціалу фірми.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Усі працівники підприємства поділяються на:

- персонал основної діяльності (промислово-виробничий персонал) - працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони, тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні;

- персонал неосновної діяльності - працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва.

Персонал підприємства розподіляється за професіями та спеціальностями.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, від рівня технічного розвитку.

В 2005 році було введено в дію новий класифікатор професій ДК 003 «Класифікатор професій».

Згідно нього існує наступна класифікація професій:

1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі).

2. Професіонали.

3. Фахівці.

4. Технічні службовці.

5. Працівники сфери торгівлі та послуг.

6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства.

7. Кваліфіковані робітники з інструментом.

8. Робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання технологічного устаткування та машин.

9. Найпростіші професії.

У типовій структурі персоналу підприємств індустріального сектору України працівники 1-4 груп (управлінський персонал) складають - 18%, 5-9 груп - близько 82%.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи іншій посаді

Рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Розрахунок планової чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпвп.пл) здійснюється за формулою:

                                          (4.1)

Де: Чпвпб-базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.;

      Ig- індекс росту обсягу виробництва в плановому році;

      Іпп - запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Чор визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

                                                (4.2)

Де: Тсум - сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо-год.;

    Фд - ефективний (корисний, дійсний) фонд часу одного робітника на рік, год.;

    Кви - середній коефіцієнт виконання норм робітниками у розрахунковому році.

2. За нормами обслуговування:

                                          (4.3)

Де: n - загальна кількість одиниць устаткування, яке обслуговується, одиниць;

     Зм - кількість змін роботи устаткування;

     Кяо - коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову:

Кяо=100 / 100 - f                                                   (4.4)

Де: f- плановий відсоток невиходів робітників на роботу;

     Но - норма обслуговування на одного робітника, одиниць. За нормами колективного обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще так:

Чор = n * Зм * Кяо * На, чол.,                           (4.5)

Де: На - кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат,

З. За нормами виробітку:

Чор = N / Фд * Квн , чол.,                                 (4.6)

Де: N - планова кількість виробів, натур. Один.;

     Нвир- годинна норма виробітку одного робітника, натур. Один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдр) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, чисельність допоміжних робітників обчислюється:

Чдр =  чол.,                                      (4.7)

Де: пд. - кількість робочих місць допоміжних робітників.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення ефективного (корисного, дійсного) фонду часу роботи одного середньооблікового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньооблікового робітника (табл. 1).

Чисельність керівників, професіоналів, фахівців, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розкладу, в якому встановлюється кількість працівників у кожній із вказаних груп згідно з діючими нормативами чисельності.

Основна мета кадрової політики підприємства полягає в забезпеченні кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності, кваліфікації.

Кадрова політика здійснюється після структурного аналізу професійно-кваліфікаційного складу персоналу. Структурний аналіз персоналу базується на врахуванні рівня кваліфікації, вікового складу, тривалості трудового стажу працівників, співвідношення працівників за статтю.

Також при розробці кадрової політики оцінюється ефективність використання робочого часу на підприємстві, коефіцієнти плинності кадрів, прогнози зайнятості в регіоні та ін.

Управління персоналом - це частина кадрової політики, основними функціями якої є:

- планування потреби в певних категоріях персоналу;

- набір та відбір персоналу;

- визначення заробітної плати і пільг,

- професійна орієнтація і адаптація працівників до конкретних умов роботи;

- забезпечення процесу навчання персоналу;

- оцінка результатів трудової діяльності;

- підвищення або пониження в посаді, переміщення або звільнення.

Таблиця 1. Баланс робочого часу середньооблікового робітника

Показники	Очікувані результати
1. Кількість календарних днів	365
2. Вихідні і святкові дні	110
3. Номінальний фонд робочого часу, днів	255
4. Цілоденні невиходи на роботу	39
з них;
чергові відпустки	24
у зв 'язку з непрацездатністю	6
виконання державних обов 'язків	2
з дозволу адміністрації	1
додаткові відпустки	3
Прогули	1
цілоденні простої	1
Страйки	1
5. Явочний робочий час, днів	216
6. Номінальна тривалість робочого дня, год.	8,0
7. внутрішньо змінні втрати робочого часу,                             год.	0,35
8. Фактична тривалість робочого дня, год.	7,65
9. Ефективний (дійсний, корисний) фонд робочого часу за рік, год.	1652,4

На підприємствах розрізняють:

1) явочну чисельність працівників підприємства - включає всіх працівників, що з'явилися на роботу;

2) облікову - включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів, незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку тощо;

3) середньооблікову за певний період - визначається як сума середньомісячної чисельності, поділеної на кількість місяців у розрахунковому періоді.

Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин.

Управління трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефективного використання потребує обов'язкового формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства. Така система включає:

- визначення основних статистичних показників чисельності працівників підприємства;

- розрахунки певних показників, які потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці:

Система показників оцінки трудового потенціалу підприємства містить:

1. Коефіцієнт обороту персоналу за звільненням (відношення кількості звільнених з усіх причин працівників підприємства до їх середньооблікової чисельності);

2. Коефіцієнт обороту персоналу за прийомом (відношення кількості прийнятих працівників до середньооблікової чисельності);

3. Загальний коефіцієнт оборотності персоналу (відношення загальної кількості звільнених та прийнятих працівників до середньооблікової чисельності працівників підприємства);

4. Плинність персоналу (відношення кількості звільнених по причині плинності (за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни) до середньооблікової чисельності працівників підприємства));

5. Стабільність або „відданість" персоналу (середній стаж роботи на даному підприємстві) (відношення загальної суми років роботи на даному підприємстві всього персоналу до середньооблікової чисельності працівників підприємства);

6. Рівень дисципліни (неявок на роботу) (відношення загальної кількості неявок на роботу, в людино-днях до загальної кількості відпрацьованих людино-днів);

7. Відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт (відношення середнього тарифного розряду групи робітників до середнього тарифного розряду робіт, що виконуються);

8. Співвідношення чисельності окремих категорій працівників (відношення чисельності основних робітників до чисельності допоміжних робітників; відношення чисельності робітників, зайнятих безпосередньо у виробництві до чисельності працівників апарату управління; відношення чисельності висококваліфікованих і кваліфікованих робітників до загальної чисельності робітників).

Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми складається з:

1. Державного фінансування і стимулювання внутрішньо фірмової підготовки кадрів через:

- , пряме фінансування внутрішньо фірмових систем навчання;

- пряме фінансування державними органами альтернативної форми підготовки кадрів, а саме, чергування процесу теоретичної підготовки у навчальному закладі із трудовою діяльністю на умовах часткової зайнятості;

- непряме стимулювання шляхом диференціації податків;

- грошові відрахування самих підприємств.

2. Застосування сучасних систем оцінки різних категорій персоналу.

3. Формування і застосування системи матеріального стимулювання персоналу:

- повсюдне використання тарифної системи як інструмента диференціації оплати праці залежно від складності, умов і важливості роботи в різноманітних її модифікаціях;

- переважне застосування почасової форми заробітної плати у різних її модифікаціях;

- достатньо велике поширення оригінальних систем преміювання;

- повсюдне поширення системи заохочення нововведень;

- збільшення оплати розумової праці проти фізичної;

- стала тенденція до індивідуалізації заробітної плати, виходячи з оцінки конкретних заслуг працівника.

4. Залучення працівників до управління виробництвом:

участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні виробничого цеху;

- створення виробничих рад чи спільних комітетів робітників і менеджерів;

- запровадження системи участі персоналу в розподілі одержаного прибутку;

- участь представників найманої праці в роботі рад директорів корпорацій.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність персоналу підприємства та яка його класифікація?

2. Як відбувається поділ працівників підприємства за кваліфікаційним рівнем?

3. Як відбувається визначення чисельності окремих категорій працівників?

4. Якими є функції сучасної кадрової політики підприємства?

5. Що передбачає система управління персоналом на підприємстві?

6. Що розуміють під оцінкою персоналу?

7. Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми.

Тема 5. Капітал і виробничі фонди

 Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення, класифікації капіталу, матеріальних активів, виробничих, основних та оборотних фондів підприємства; процесу спрацювання та амортизації основних фондів; їх відтворення і ефективності використання; напрямів її підвищення; елементного складу оборотних фондів та методів нормування витрат.

1. Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів.

2. Оцінка, класифікація та структура основних фондів.

3. Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів.

4. Ефективність відтворення та використання основних фондів.

5. Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства.

Капітал - головна сума коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Авансований капітал витрачається на придбання засобів виробництва (постійний капітал) та наймання робочої сили (змінний капітал). Постійний капітал поділяється на:

- основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці;

- оборотний капітал - це частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці.

Елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. Виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією.

Виробничі фонди підприємства поділяються на:

- основні фонди або ж основні засоби (ОФ) - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (більше одного року), не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань;

- оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції, змінює або втрачає свій первинний натуральний вигляд і повністю переносить свою вартість на вартість продукції.

Оцінка ОФ є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона об'єктивно необхідна для правильного визначення загального обсягу ОФ, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість ОФ визначається як: 1. Первісна вартість (В„) - це фактична вартість ОФ на момент їх придбання і взяття па баланс:

Вn = Ц + 3 + С + М , грн.,                          (5.1)

      Де: Ц - ціна обладнання, грн.;

     З - збори, мита, непрямі податки, грн.;

     С - витрати на страхування ризиків, грн.;

     М - витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану ОФ, грн.

2. Відновна вартість (В„) - це вартість відтворення ОФ в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки ОФ (індексацію первісної вартості). Визначається:

Вв = Вn /  ,грн.,                       (5.2)

Де:  - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання ОФ;

     t - кількість років експлуатації ОФ до моменту визначення відновної вартості.

3. Справедлива або реальна вартість ОФ - це первісна вартість ОФ, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між зацікавленими і компетентними незалежними сторонами. Справедливою вартістю вважається ринкова вартість ОФ, яка визначається професійними оцінювачами-експертама. Залежно від стану ОФ вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балансовою) - це вартість у новому, не спрацьованому стані (саме за цією вартістю ОФ рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт ОФ був взятий на баланс підприємства (повною вартістю), та сумою зносу.

3. Ліквідаційною вартістю - залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати ОФ, списати, передати на баланс іншому підприємству.

У податковому обліку використовується балансова вартість ОФ. Визначається щодо груп основних фондів відповідно їх призначенню (для ОФ першої групи визначається на окремий об'єкт), а також для нематеріальних активів. Розраховується кожного кварталу. Балансова вартість на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Ба = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1)                    (5.3)

Де: Ба - балансова вартість ОФ на початок розрахункового кварталу;

      Б(а-1) - балансова вартість ОФ на початок кварталу, що передував розрахунковому;

      П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій ОФ, що підлягають амортизації протягом кварталу, що передував розрахунковому;

      В(а-1) - сума виведених з експлуатації ОФ протягом кварталу, що передував розрахунковому;

      А(а-1) - сума амортизаційних, відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення ОФ підприємств є їхня класифікація:

1. В залежності від участі у виробничому процесі розрізняють:

- виробничі фонди;

- невиробничі фонди.

2. Для цілей бухгалтерського обліку і статистики (відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби"):

- земельні ділянки:

- капітальні витрати на поліпшення земель;

- будівлі, споруди та передавальні Пристрої;

- машини та устаткування;

- транспортні засоби;

- інструменти, прилади, інвентар (меблі);

- робоча і продуктивна худоба;

- багаторічні насадження;

- інші основні засоби.

3. Для розрахунків амортизаційних відрахувань, а також для потреб податкового обліку:

- І група (виробничо-технічні будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої);

- П група (транспортні засоби (включаючи автомобілі); меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти; офісне (конторське) обладнання, пристрої до нього);

- III група (інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, а саме: робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування, вимірювально-регулюючі пристрої, лабораторне устаткування та інші);

- IV група (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів)).

Структура основних фондів - це склад та співвідношення між групами основних фондів відповідно до класифікаційних ознак. Розрізняють такі види структур:

1. Виробнича (технологічна) структура ОФ - це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості, або співвідношення активної і пасивної частини основних фондів.

2. Галузева структура ОФ характеризується співвідношенням питомої ваги ОФ різних галузей до їх загальної вартості.

3. Вікова структура ОФ - це співвідношення ОФ різних вікових груп у їх загальній вартості.

Зношування (знос) - це втрата ОФ своєї вартості. Розрізняють два види зношування -фізичне та моральне.

Фізичне зношування - це втрата ОФ своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації ОФ в результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища

Фізичне зношування може бути усувне, яке ліквідується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування ОФ та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношування є коефіцієнт фізичного зношування ОФ (Кф.знош.), який обчислюється:

Кф.знош. = Вкап.рем. / Вп                              (5.4)

 

Кф.знош. = Асум / Вп                                  (5.5)

Кф.знош. = Тф / Тн                                      (5.6)

де: Вкап.рем. - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

     Асум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

    Тф, Тн  - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання. Моральне зношування - це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення ОФ, викликане або здешевленням відтворення ОФ (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду):

                        Кмор.знош.1 = Вп – Вв / Вп                          (5.7)

                        Кмор.знош.2 = ( 1 - Прс / Прн )                      (5.8)

Де: Прс - продуктивність старої техніки;

     Прн - продуктивність нової техніки.

Процес відшкодування зношування ОФ здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація - це перенесення вартості ОФ на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості ОФ. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення ОФ.

Норма амортизації - установлений щорічний розмір відрахувань у відсотках до вартості ОФ, який використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань. Розраховується тільки на повне відновлення (реновацію). Визначається:

На = 1 / Т * 100%                                       (5.9)

 

        Або       На = (Вп – Вл) / (Вп * Тн ) * 100%,              (5.10)

Де: Вл - ліквідаційна вартість ОФ.

Згідно чинного законодавства (Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств"), норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп ОФ на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2%, група 2 - 10%, група 3 - 6%, група 4 - 15%. Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим законом.

Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.

Методи амортизації основних фондів поділяють на: *'

1) прямолінійний (рівномірний);

2) методи прискореної амортизації:

- метод зменшення залишкової вартості;

- метод прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивний;

- виробничий.

Прямолінійний метод передбачає перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється, протягом амортизаційного періоду (нормативного строку службу) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів, а саме:

Аріч = (Вп – Вл) / Тн                            (5.11)

Недоліки: відсутня можливість урахувати фактори морального зносу ОФ, а також нерівномірність витрат на всі види ремонту (в останні роки експлуатації об'єктів вони більші, ніж у перші роки).

Даний метод доцільно використовувати для нарахування амортизації об'єктів пасивної частини ОФ.

З метою пожвавлення процесу відтворення ОФ та захисту нагромадження амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію ОФ. Ці методи дають змогу протягом першої половини терміну корисного використання ОФ відшкодувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає обчислення річної суми амортизації як добутку залишкової вартості ОФ на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

На= ( 1 -  ) * 100%,                      (5.12)

де п - термін корисного використання ОФ, років.

Даний метод доцільний у тому разі, коли новий об'єкт ОФ дає найбільшу віддачу у перші один-два роки експлуатації.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання і подвоюється. Річна норма амортизації визначається:

Ha= 1 / Тн * 2 * 100%                        (5.13)

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років служби об'єкта ОФ і визначається кумулятивне число.

2. Утворюються кумулятивні коефіцієнти.

3. Обчислюються річні норми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації ОФ замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод, за яким сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів. За цим методом розраховуються місячні суми амортизації. Метод базується на врахуванні виробітку продукції за весь термін експлуатації об'єкта і за кожний місяць, тобто амортизація об'єкта ОФ здійснюється пропорційно до його виробничого завантаження. Місячна сума амортизаційних відрахувань розраховується:

Aміс = Qміс * (Вп – Вл) / Qлан                     (5.14)

Де: Qміс - місячний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.;

     Qплан - загальний обсяг продукції (за весь термін експлуатації), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

Фізичне та моральне зношування ОФ можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.

Просте і розширене відтворення ОФ відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємопов'язаних форм - ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

Ремонт ОФ - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання ОФ у працездатному стані протягом усього терміну їх служби. За економічним змістом ремонти поділяються на: поточний, капітальний, відновний. За організаційно-технічними ознаками ремонти поділяються на:

- капітальний;

- середній;

- малий.

Витрати на проведення різних видів ремонту по різному відносяться на витрати виробництва (поточний та капітальний - на собівартість, відновний - за рахунок державного резервного фонду).

Просте відтворення забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це суттєве технічне вдосконалення і оновлення ОФ, пере облаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Ефективність використання ОФ характеризується рядом показників, які поділяються на три групи:

1. Показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці. До них належать:

- коефіцієнт оновлення (Кон) - відображає частку введених ОФ у звітному році у загальній їх вартості на кінець звітного року:

Кон = ОФвв / ОФкр                                      (5.15)

Де: ОФвв - вартість введених протягом року ОФ;

      ОФкр - вартість ОФ на кінець року.

У свою чергу, вартість ОФ на кінець року розраховується:

ОФкр = ОФп.р. + ОФвв – ОФ вив                  (5.16)

Де: ОФп.р. - вартість ОФ на початок року,

     ОФ вив - вартість виведених з експлуатації ОФ протягом року.

- коефіцієнт вибуття (KBHB) - відображає частку вибулих у звітному періоді ОФ у загальній їх вартості на початок цього ж року:

К вив = ОФ вив / ОФп.р.                                 (5.17)

- коефіцієнт приросту ОФ (Кп.р.) - відносне збільшення ОФ порівняно з їх вибуттям у звітному році:

Кпр = (ОФвв - ОФвив ) / ОФкр                       (5.18)

- видова структура ОФ;

- технологічна структура устаткування;

- вікова структура устаткування;

- структура виробничих площ.

2. Узагальнюючі показники ефективності використання ОФ:

- загальна фондовіддача (Фв):

Фв = ТП / ОФср                                                                      (5.20)

де ТП - випуск товарної продукції у вартісному виразі;

    ОФср - середньорічна вартість ОФ:

Офср = ОФпр + (ОФвв * Твв / 12) – (ОФвиб * tвив / 12)                  (5.21)

де t,B- кількість повних місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть ОФ; t,ra- кількість повних місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації ОФ.

- фондовіддача по активній частині ОФ (Фвакт)

Фвакт = ТП / ОФср.акт.                                        (5.22)

Де: ОФср.акт. - середньорічна вартість активної частини ОФ.

- фондомісткість (Фм) є оберненим показником до фондовіддачі:

Фм = Офс.р. / ТП                                        (5.23)

- фондоозброєність праці (Фо):

Фо = ОФс.р. / Чпвп                                       (5.24)

середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу.

3. Показники ефективності використання устаткування та виробничих площ:

- коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін до кількості встановленого устаткування;

- коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (Кают):

Кєкст = Тф / Тр                                              (5.25)

Де: Тф - фактично відпрацьований час роботи;

      Тр - режимний час роботи.

- коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування - відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування;

- напруженість використання устаткування (виробничих площ) - випуск продукції у розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі).

Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється. До складу оборотних фондів включають:

- виробничі запаси - це запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю тощо;

- незавершене виробництво - це предмети праці, обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого;

- напівфабрикати власного виготовлення - предмети праці, що їх повністю оброблено у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують подальшої обробки в інших підрозділах;

- витрати майбутніх періодів - це грошові витрати, які зроблені в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції в наступні періоди.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру.

Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.

Норма витрачання матеріального ресурсу - гранично допустима величина витрачання ресурсу на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування прогресивнішої технології та сировини (матеріалів) належної якості. Структура норми витрачання більшості матеріалів включає: корисне (чисте) витрачання; технологічні відходи і втрати;

- інші організаційно-технічні витрати (під час транспортування, зберігання тощо). Основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

- аналітико-розрахунковий;

- дослідно-лабораторний;

- звітно-статистичний.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність виробничих фондів підприємства?

2. Як класифікуються основні засоби та якою є їх структура?

3. Для чого потрібна вартісна оцінка основних засобів?

4. Що розуміють під фізичним (матеріальним) та моральним зношуванням ОСНОВНИХ засобів?

5. Що передбачає процес амортизації основних засобів?

6. В чому полягає сутність основних методів амортизації засобів праці?

7. Які виділяють форми відтворення основних засобів?

8. За допомогою яких показників здійснюють оцінку ефективної п відтворення га використання основних фондів підприємства?

9. Якими є основні напрями інтенсифікації відтворення та використання ш НОМІШІ фондів підприємства в сучасних умовах господарювання?

10. Що входить до складу оборотних фондів?

11. За допомогою яких методів здійснюється нормування витрат оборотних фондів.

Тема 6. Нематеріальні ресурси та активи

Мета  вивчення  теми:   сформувати знання щодо сутності, ролі та значення нематеріальних ресурсів та активів в діяльності підприємства

1. Нематеріальні ресурси.

2. Нематеріальні активи підприємства.

3. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів.

Нематеріальні ресурси підприємства - це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і мас ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа отримання доходів тане визначені майбутні розміри цих доходів.

Поняття нематеріальних ресурсів фактично ототожнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності, які можуть включати:

1. Об'єкти промислової власності:

• винаходи;

• корисні моделі;

• промислові зразки;

• товарні знаки та знаки обслуговування;

• фірмові найменування.

2. Об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами – це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій та об'ємно-просторовій ((юрмах.

Авторським правом захищаються також комп'ютерні програми, бази даних, мікросхеми

Авторське право не поширюється на офіційні документи, держанні символи и шани, твори народної творчості, об'єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права

Суміжні права - це права, які примикають до авторського права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

1) права виконавців;

2) права виробників фонограм;

3) права організацій мовлення.

3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності - це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної власності, а саме:

• раціоналізаторські пропозиції;

• «ноу-хау»;

• комерційна таємниця.

Нематеріальні активи - це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою одержання доходу.

Нематеріальний актив є одним із видів необоротних активів. До складу нематеріальних активів включаються:

1) права користування природними ресурсами;

2) право користування майном;

3) права на знаки для товарів та послуг;

4) права на об'єкти промислової власності;

5) авторські та суміжні з ними права;

6) гудвіл - різниця між ринковою та балансовою вартостями підприємства;

7) інші нематеріальні активи.

Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патент — виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності (рис. 3).

Рис. 3. Права власника патенту

В разі порушення прав патенту власника, він може примусово через суд стягувати компенсацію збитків.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та компонування інтегральних мікросхем здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Це свідоцтво забезпечує власникові виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати іншій особі дозвіл (ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Передача права власності на використання нематеріальних ресурсів іншим суб'єктом здійснюється у формі ліцензійної угоди - договору, згідно з яким власник нематеріального ресурсу (ліцензіар) передає іншій особі (ліцензіату) ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки тощо.

Ліцензія - це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду.

Існує кілька видів ліцензій залежно від терміну їх дії, повноти використання, повноти інформації тощо (рис. 4).

На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:

• роялті - періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди; вони встановлюються у вигляді фіксованих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.

Рис. 4. Класифікація ліцензій

Якщо за базу нарахування роялті приймається обсяг чистого продажу, то ставка роялті розраховується:

Rs = R * 100% / S                                   (6.1)

Де: Rs - ставка роялті у відсотках від вартості чистого продажу;

      R - річна сума роялті;

      S - річна вартість чистого продажу за вирахуванням непрямих податків, зборів, мита; • паушальна виплата - фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди; її величина не залежить від майбутніх обсягів виробництва та збуту ліцензійної продукції:

П = ,               (6.2)

Де: П - величина паушального платежу; ,

      n - термін дії ліцензії;

      St - річна вартість чистого продажу в рік t;

      к - ставка дисконту.

Нематеріальні активи мають грошову оцінку.

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі підприємства, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з мого використанням, та вартість такого активу може бути достовірно визначена.

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:

- намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

- можливість отримання майбутньої економічної вигоди від реалізації або використання;

- інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних із розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Згідно з П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» придбані або створені нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Вона складається з ціни придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням.

Цим же положенням регулюється визначення первісної вартості нематеріального активу в разі його одержання підприємством у результаті обміну, безоплатного отримання, внесення до статутного капіталу підприємств тощо.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в результаті обміну на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є його справедлива вартість із зарахуванням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного період)'.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого нематеріального активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їхня справедлива вартість на дату отримання.

До первісної вартості нематеріального активу, створеного підприємством, входять прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням.

Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок.

Переоцінена первісна вартість та знос об'єкта нематеріального активу визначається як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Сума до оцінки залишкової вартості об'єкта нематеріальних активів відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки - у складі витрат звітного періоду.

Нематеріальні активи підприємства підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством, але не більш як 20 років.

При визначенні строку корисного використання об'єкта нематеріальних активів слід враховувати: строки корисного використання подібних активів; моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Метод нарахування амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутньої економічної вигоди. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби».

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає різниця між нематеріальними ресурсами та нематеріальними активами підприємства?

2. Як здійснюється захист прав власників нематеріальних ресурсів?

3. Як здійснюється  оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів  на

підприємстві?

4. Які існують види розрахунків за використання нематеріальних ресурсів?

Тема 7. Оборотні кошти

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення оборотних коштів в діяльності підприємства.

1. Поняття, елементний склад і структура оборотних коштів підприємства.

2. Нормування окремих елементів і загальної величини оборотних коштів. ,'3. Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві.

4. Напрями підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

Оборотні кошти (активи) - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів і фондів обігу (рис. 5).

 

Рис. 5. Елементний склад оборотних коштів підприємства

Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних коштів, яке виражається у відсотках.

Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів - це оборотні фонди, а 1/3 -фонди обігу.

Джерелом формування оборотних коштів підприємства є:

- власні та прирівняні до них оборотні кошти;

- залучені;

- позичкові оборотні кошти;

- короткострокові фінансові вкладення.

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, визначають за допомогою їхнього нормування.

Нормування оборотних коштів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва тощо та розрахунок нормативу власних оборотних коштів у грошовому виразі на кінець року, кварталу.

Норма - це відносна або мінімальна величина оборотних коштів, що обчислена в установленому порядку за кожним видом, яка необхідна для розрахунку нормативу. За окремими видами оборотних коштів вона розраховується в абсолютних величинах (гривні, копійки), за іншими - у відносних величинах (дні, відсотки).

Норматив - це мінімальний розмір власних оборотних коштів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Використовують наступні методи нормування оборотних коштів:

- аналітичний (дослідно-статистичний); (

- коефіцієнтний;

- метод прямого розрахунку.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі (Д) на норму їхнього запасу в днях (Здн).

 

Нвир.зап. = Д * Здн                                        (7.1)

Денна потреба визначається за формулою:

Д = Мзаг / 360 , грн.,                                   (7.2)

Де: Мзаг- загальна річна потреба в даному виді ресурсів, грн.

Точність розрахунку залежить від правильного визначення норми запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах може бути створено кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий), сезонний.

У транспортний запас (Зтр.), що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття на склад підприємства.

Підготовчий запас (Зпідг.) створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.

Найбільший за розміром є поточний запас (Зпот.), який потрібен для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками. Норму його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів.

Страховий (резервний) запас (Зстр.) передбачається при розрахунку норми запасів сировини та матеріалів у зв'язку з можливими відхиленнями фактичних строків поставки проти планових з причин, які важко передбачити заздалегідь. Розмір страхового запасу встановлюється у межах 50% від поточного складського запасу (визначається тільки при транзитних іногородніх поставках).

Сезонний запас (Зсез.) створюється у разі: 1) сезонного характеру заготівлі сировини; 2) сезонного характеру споживання; 3) конкретних умов завезення.

Норма виробничого запасу в днях дорівнює сумі норм по всіх видах виробничих запасів:

Здн. = Зтр. + Зпідг. + Зпот. + Зстар. + Зсез.      (7.3)

Якщо підприємство не має сезонного характеру виробництва, споживання матеріалів, умов завезення та одержує матеріали від постачальників, які розташовані на невеликій відстані, і при цьому використовує лише автомобільний транспорт, то:

Здн. = Зтр. + Зпідг. + Зпот                                  (7.4)

Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається за формулою:

Назв = Ср * Тч * Кнв / 360                                  (7.5)

Де:  Ср - собівартість річного випуску продукції, грн.; Т„ - тривалість циклу виготовлення продукції, днів;

       Кнв - коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва):

Кнв = (А + 0,5Б) / (А + Б)                               (7.6)

Де: А - початкові витрати, що здійснюються у пертий період виробничого циклу;

     Б - решта витрат на виготовлення виробу. Норматив оборотних коштів у готовій продукції визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (BJ і норми запасу готової продукції на складі у днях (3н):

Нгп = Вд * Здн, грн.                                                            (7.7)

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи із залишків коштів па початок періоду (В™,) і суми витрат, які слід буде зробити в плановому році (В„л), за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (Впогаш.пл.):

Нмайб.пер = Впоч + Впл - Впог.пл., Грн.                         (7.8)

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства:

Нсукупн = Нвир.зап. + Низв + Нгп + Нмайб.пер., Грн.     (7.9)

Оборотні кошти підприємства перебувають у безперервному русі, переходячи із однієї стадії кругообігу в іншу. Оборот оборотних коштів, виміряний у часі, називається їх оборотністю.

В загальному вигляді кругообіг оборотних коштів можна представити схемою:

.

На 1-й стадії оборотні кошти змінюють грошову форму (Г) на товарну (виробничі запаси (ВЗ)); на 2-й стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві (НЗВ) і їх перетворення у готову продукцію (ГП). На 3-й стадії оборотні кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму (Ґ).

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Для оцінки ефективності використання оборотних коштів використовують показники:

1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку оборотних коштів (S):

Коб. = РП / S , оборотів/рік                      (7.10)

2. Коефіцієнт завантаження оборотних коштів - величина, обернена коефіцієнту оборотності. Він показує, скільки оборотних коштів припадає на кожну одиницю реалізованої продукції.

Кзав = S / РП.                                            (7.11)

3. Тривалість одного обороту оборотних коштів (швидкість обороту) показує тривалість одного обороту оборотних коштів в днях і визначається: 

Тоб = 360 / Коб , дні                                 (7.12)

4. Рентабельність оборотних коштів - відношення прибутку підприємства (валового або чистого) до суми його оборотних коштів.

Способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства:

- оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва;

- скорочення тривалості виробничого циклу;

- поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення;

- прискорення реалізації товарної продукції тощо.

Унаслідок прискорення оборотності оборотних коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють вивільнення:

- абсолютне (мас місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів (Stn,.) менші, ніж норматив або залишки попереднього періоду (S^.) при умові збереження обсягів реалізації за звітний період.):

Sабс = Sзв. - Sбас.                                      (7.13)

- відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми оборотних коштів завдяки поліпшенню їхнього використання):

Sвід = РПзв / 360 (Tбаз. - Тзвіт.),                   (7.14)

Де: РПзв - обсяг реалізованої за звітний рік продукції;

     Tбаз, Тзвіт - тривалість одного обороту оборотних коштів відповідно у базисному та звітному періодах.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність оборотних коштів підприємства та їх значення в діяльності підприємства?

2. Якою є структура оборотних коштів підприємства?

3. Які методи використовують для розрахунку нормативів оборотних коштів?

4. Як відбувається визначення нормативу оборотних коштів у виробничих запасах?

5. Як здійснюється розрахунок нормативу оборотних коштів у незавершеному виробництві та інших нормованих їх елементах?

6. За допомогою яких показників здійснюється оцінка ефективності використання оборотних коштів?

7. Назвіть основні шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів.

Тема 8. Витрати виробництва та собівартість продукції

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення інвестиційних ресурсів в діяльності підприємства.

1. Поняття, склад і структура інвестицій.

2. Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування виробничих інвестицій.

3. Формування і регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів).

4. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій та чинники підвищення їх ефективності.

5. Інвестиційні проекти підприємств та організацій.

Термін „інвестиція" походить від лат. invest, що означає „вкладати".

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно;

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих („ноу-хау");

- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами. Інвестиції поділяються:

1. Зовнішні (іноземні):

       а) прямі;

       б) портфельні.

2. Внутрішні (вітчизняні):

   - реальні:

       а) валові;

б) чисті;

   - фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі національної економіки з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів. Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) в майбутньому.

Капітальні вкладення - це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт;

2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентарю, які включаються до складу основних фондів.

3. Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об'єкта

В залежності від класифікаційних ознак та напрямів використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

1. Галузеву;

2. Територіальну;

3. Технологічну;

4. Відтворювальну;

5. Структуру за формами власності.

Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:

1. Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період;

2. Визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку. Ті можливі варіанти:

а) ринковий попит на продукцію задовольняється повністю і не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому є доцільним нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

- зведені техніко-економічні показники;

- заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та організаційного розвитку;

- потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва

Джерелами фінансування капітальних затрат можуть бути:

- власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходів від реалізації цінних паперів;

- довгострокові кредити банків;

- залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

- кошти державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітентом (юридичною особою, яка випустила цінні папери) та їх власником; передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам.

Емітенти можуть випускати наступні види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємства, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери (сертифікати) тощо. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника

Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України «Про цінні папери та фондову біржу».

Цінні папери також можна розподілити на групи: пайові, похідні та боргові. Цінні папери обертаються на фондовому ринку.

Фондовий ринок - державна сфера обігу цінних паперів. Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні є залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва.

Учасниками фондового ринку є:

- держава;

- емітенти цінних паперів;

- інвестори;

- посередники (спеціалізовані інституціональні утворення, банківські установи, інвестиційні компанії, фондові біржі тощо).

Основні функції системи державного регулювання фондового ринку:

- визначення ключових рис і складових підсистем фондового ринку та ролі учасників на цьому ринку;

- формування сприятливого законодавчого поля для учасників фондового ринку;

- встановлення відповідальності за протиправні дії учасників фондового ринку.

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів в Україні виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).

Ефективність будь-яких форм інвестицій розраховується на основі співставлення ефекту (доходу) і витрат, які пов'язані з його отриманням. Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Вона оцінюється за допомогою показників:

- коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер):

Ер = П / К , грн./грн.                              (8.1)

            Або         Ер = П / К,                                                  (8.2)

Де: П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

 П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн.;

 К - загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

Ер = П / ОФс.р. + S                            (8.3)

Де: ОФс.р. - середньорічна вартість основних фондів;

      S - середньорічний залишок оборотних коштів.

- строк окупності капіталовкладень (тд який є оберненим показником до Ер:

Тр = 1 / Ер ,років                                (8.4)

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е„, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Ер< Е„, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли потрібно вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капвкладень є мінімум приведених витрат (Зприв):

Зприв. = Cі + Енх * Кі        min, грн.;                   (8.5)

Де: Сі - собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

     Kі - капіталовкладення по і-му варіанту, грн. Приведені витрати можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції. Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капіталовкладень по певному варіанту обчислюється:

Ток.р = (К2 - К1) / (С1 – С2) , років,                      (8.6)

Де: К1, К2 - сума капіталовкладень по першому і по другому варіантах, грн.;

     С1,С2 - собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного співставлення зазначених величин.

Ер відповідно обчислюється:

Ер = (С1 – С2) / (К2 - К1) , І/рік                                  (8.7)

Економічний ефект від прискореного введення в дію основних виробничих фондів і виробничих потужностей (Еприск.) розраховується:

Епрнс. = Ен * Кф * (Тнорм. – Тфакт) , грн.,            (8.8)

Де: Кф - вартість основних фондів, достроково введених в дію, грн.;

     Тнорм- - нормативний (або плановий) строк будівництва, років;

     Тфакт. - фактичний строк будівництва. Вищенаведені показники застосовуються ігри використанні класичних (статичних) методів оцінки ефективності реальних інвестицій.

Недоліками класичних методів оцінки ефективності реальних інвестицій є:

- питомі капітальні витрати не мають сенсу при зростанні інфляції;

- не враховується фактор часу: ні доход, ні інвестиції не приводяться до теперішньої вартості;

- показником повернення інвестованого капіталу приймається лише прибуток, тоді як насправді він повертається у вигляді грошового потоку (сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань).

За умов застосування динамічних методів оцінки ефективності реальних інвестицій зазначені недоліки ліквідуються.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто відрізняються один від одного розподілом загальної суми капіталовкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу (динамічні методи оцінки ефективності капвкладень). Дані методики широко використовуються за кордоном.

Найважливішими параметрами оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій з врахуванням чинника часу є:

1. Чиста дисконтована (теперішня) вартість - чистий приведений дохід (ЧПД):

ЧПД =  , грн.,    (8.9)

Де: ГП1, ГП2,..., ГПт - очікувані грошові потоки у кожному із t- років періоду реалізації проекту, грн.

     к - дисконтна ставка, виражена десятковим дробом.

Ставка дисконту - це процентна ставка, що характеризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвестор. Як ставка дисконтування може бути прийнята середня кредитна або депозитна ставка, індивідуальна норма доходності інвестицій із врахуванням ризику, рівня інфляції тощо.

Проект вважається доцільним, якщо ЧПД>0.

2. Індекс доходності інвестицій:

Ід = ГП / К ,                                                      (8.10)

Де: ГП - дисконтований грошовий потік.

Проект доцільний, якщо Ід>1.

3. Внутрішня норма рентабельності інвестицій (ВНР) - це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвестицій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими, тобто ЧПД=0. Розрахунковий показник ВНР має бути не нижчим за граничну ставку, прийнятну для підприємства.

4. Період окупності інвестицій (Ток):

Ток = К / ГП , років                                        (8.11)

Де: ГП - середньорічна величина дисконтованого грошового потоку за певний період, грн.

Визначення економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку повинно враховувати притаманні ринковій економші рівень інфляції та ступінь ризику.

При вкладенні в цінні папери у вигляді витрат виступає сума інвестованих в цінні папери коштів, а у вигляді доходу - різниця між поточною вартістю цінного паперу і сумою вкладених в його придбання коштів. Оскільки доход за цінним папером може бути отриманим лише в майбутньому, для співставлення він повинен бути приведеним до теперішнього часу шляхом дисконтування.

Розрахунок ефективності фінансових інвестицій здійснюється за формулою:

Еф = (С - Іо) / Іо ,                            (8.12)

або, оскільки (С-Іо) є очікуваний від інвестування доход, то:

Еф = Д / Іо ,                                     (8.13)

Де: Еф - ефективність інвестування в цінний папір;

     С - поточна (дисконтована) вартість цінного паперу;

     Іо - сума інвестованих коштів;

     Д - очікуваний доход від інвестування.

Поточна вартість цінного паперу визначається двома основними факторами: величиною грошового потоку від інвестування в цінний папір і рівнем процентної ставки, яка використовується під час дисконтування.

Розрахунок чистого приведеного доходу за фінансовими інвестиціями має певні відмінності від визначення чистого приведеного доходу за реальними інвестиціями. При оцінці порівняльної ефективності вкладень в цінні папери ЧПД розраховується як різниця між приведеною вартістю окремих фондових інструментів і вартістю їх придбання. При цьому сума очікуваних грошових доходів від інвестицій в цінні папери не включає амортизаційних відрахувань, як за вкладеннями в реальні активи. Певну специфіку має і формування грошових потоків за різними видами фондових інструментів.

Основними організаційно-економічними чинниками підвищення ефективності використання капітальних вкладень є:

1) поліпшення елементно-технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень (підвищення частки витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємства);

2) організація сучасної проектно-кошторисної справи і забезпечення завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень (використання найновітніших досягнень в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель, реальної кошторисної вартості тощо);

3) значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу (від проектування до освоєння ведених в дію виробничих об'єктів соціальної інфраструктури);

4) запровадження економічних методів управління інвестиційним процесом (методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонування однакових виробничих об'єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва).

Основні важелі найефективнішого формування та реалізації фінансових інвестицій:

- формування і подальший розвиток фондового ринку, дотримання загальновживаних принципів його функціонування;

- поліпшення організації державного регулювання фондового ринку;

- удосконалення системи економічного обґрунтування емісії різних видів та обсягів -  цінних паперів;

- ширше залучення стратегічних партнерів до процесу придбання цінних паперів високодохідних підприємств;

- максимально можливе розширення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів;

- посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань;

- підготовка та підвищення кваліфікації кадрів з питань формування та використання фінансових інвестицій;

- оптимізація обсягів купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними і зарубіжними партнерами.

Інвестиційний проект - це комплект документів, що характеризують зміст та умови реалізації відповідних заходів для досягнення поставлених цілей (розвиток техніко-технологічної бази виробництва організація виготовлення нової продукції тощо).

Розробка та реалізація інвестиційного проекту охоплює певний проміжок часу від появи відповідної ідеї до практичного її втілення. Його заведено називати циклом інвестиційного проекту (інвестиційним циклом).

Інвестиційний цикл включає три фази:

- передінвестиційну (попереднє дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

- інвестиційні (проектування, укладення угод спорудження чи облаштування приміщень, навчання персоналу);

- виробничу (введення у дію і забезпечення функціонування нового виробничого об'єкта). Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту здійснюється за такими розділами:

1. Основна ідея проекту;

2. Аналіз ринку і стратегія маркетингу;

3. Сировина, матеріали і комплектуючі вироби;

4. Місцезнаходження та навколишнє середовище;

5. інженерно-технологічна частина проекту;

6. Організаційні та накладні витрати;

7. Трудові ресурси (персонал);

8. Планування процесу здійснення проекту;

9. Фінансовий аналіз та оцінка ефективності інвестування.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність інвестицій та основних їх видів?

2. Які чинники враховуються при визначенні необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень?

3. Як відбувається формування і регулювання фінансових інвестицій?

4. Які методи можуть бути використані при визначенні ефективності виробничих інвестицій?

5. В чому полягають особливості оцінки ефективності фінансових інвестицій?

6. В чому полягає сутність інвестиційного проектування?

7. Які виділяють чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладень та фінансових інвестицій?

Частина 2. (модуль 2)  Ефективність діяльності підприємства інвестиційні та інноваційні процеси

Тема 9. Доход прибуток та рентабельність підприємства

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення інноваційних процесів в діяльності підприємства.

1. Загальна характеристика інноваційних процесів.

2. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями.

3. Організаційний прогрес.

4. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.

Інноваційні процеси - сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у практику визнається за нововведення.

Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва

За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв'язані види:

- технічні новини і нововведення;

- організаційні нововведення;

- економічні;

- соціальні;

- юридичні.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення поділяються на дві групи: локальні (поодинокі, окремі - ведуть до еволюційних перетворень), глобальні (революційні).

Між усіма видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв'язок.

Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення.

Науково-технічний прогрес - це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки, впровадження останньої у виробництво і всі сфери життя.

НТП властиві еволюційні та революційні форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва кінцевої продукції.

Науково-технічна революція відбиває докорінно якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових досягнень, що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

Основні напрями НТП на сучасному етапі:

- лектронізація народного господарства;

- комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства;

- застосування прогресивних базових технологій;

- освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін.;

- створення і використаній нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; надчистих матеріалів із заданими властивостями;

- прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів;

- розвиток прискореними темпами інфраструктури як особливої сфери НТП, що формує зовнішні умови функціонування підприємств;

- розвиток інформаційних технологій, які формують не лише якісно новий виробничий потенціал, що ґрунтується на комп'ютеризації, а й нові соціальні відносини;

- хімізація виробництва.

Організаційний прогрес полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Об'єктами організаційного прогресу є:

1. Удосконалення організації виробництва (комбінування, спеціалізація, кооперація, диверсифікація тощо). Організація виробництва - певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу (людей, знарядь та засобів праці), охоплює всі ланки виробництва.

2. Поліпшення організації праці (раціональний режим праці, різні форми побудови бригад, організація обслуговування робочих місць). Організація праці - певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва

3. Раціоналізація елементів господарського механізму (системи управління, планування, фінансування, матеріального стимулювання тощо).

Залежно від місця прийняття і реалізації організаційних рішень, масштабності їхнього впливу на проміжні та кінцеві результати діяльності людей можна виокремити два напрями органааційного прогресу:

- загальносистемний (галузевий, міжгалузевий, регіональний);

- локальний організаційний прогрес - внутрішньовиробничий.

Оскільки технічні нововведення мають визначальний вплив на всі інші види інновацій і, крім того, заходи по впровадженню технічних новинок вимагають інвестування значних коштів, то важливими є питання оцінки економічної ефективності цих заходів.

Ефективність - це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких витрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до витрат на них.

Ефект - це результат будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток підприємства, галузі, національний дохід).

Залежно від рівня оцінки, обсягу враховуваних ефекту і затрат і призначення оцінки розрізняють декілька видів ефективності технічних нововведень:

- народногосподарська;

- госпрозрахункова;

- порівняльна;

- абсолютна

Розрахунок абсолютної ефективності завершує процес вибору найефективнішого варіанта технічних нововведень.

Економічний ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Форми економічного ефекту

- народногосподарський.

- внутрішньогосподарський.

Сумарний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т (Ет) обчислюється за формулою:

Етнг(вг) =  Рт - Вт, грн.,                                             (9.1)

Де: Рт - вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;

     Вт - вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період, грн.

Результати і витрати за кожний рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу - розрахункового року.

Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослідження), а кінцевим - момент завершення всього життєвого циклу заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з врахуванням її старіння).

Вартісна оцінка результатів впровадження технічних нововведень за розрахунковий період здійснюється:

, грн.                         (9.2)

Де: к - дисконтна ставка, виражена десятковим дробом.

Ці результати визначаються як сума основних (Росн) і супровідних (Рсуп) результатів:

Рt = Роcн + Рсуп, грн.                  (9.3)

Основні результати обчислюються за формулами:

- для нових засобів тривалого користування

Росн = Цt * Nt * Пt, грн.,                (9.4)

- для нових предметів праці

Росн = (Цt * Nt) / Yt , грн.,              (9.5)

Де: Ц - ціна одиниці продукції, що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в t-му році, грн.;

     Nt - обсяг застосування нових засобів або предметів праці в t —му році, натур. Од.;

     Пt - продуктивність засобів праці в t-му році, натур. Одиниць;

     Yt - витрати предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у t-му році, натур. Од.

До супровідних результати належать додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства, а також економічна оцінка соціальних і екологічних наслідків реалізації технічних нововведень. Обчислюються за формулою:

,грн.                                  (9.6)

Де:  - вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів використання технічних нововведень у t-му році;

      - величина окремого результату (в натуральних вимірниках) з урахуванням масштабу його впровадження в t-му році;

      - вартісна оцінка одиниці окремого результату в t-му році;

       - кількість показників, що враховуються при визначенні впливу технічних нововведень на соціальну сферу й навколишнє середовище.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво (Ввир) та використання продукції (Ввикор). тобто:

, грн.,                  (9.7)

Де: Ct - поточні витрати на виробництво (використання) продукції в t-му році без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію, грн.;

     Кt - одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у t-му році, грн.;

     Влt - залишкова вартість (ліквідаційна) основних фондів, що вибувають у t-му році, грн.

Витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції), обчислюються однаково.

До складу поточних витрат (СУ включаються витрати, що враховуються в калькуляції собівартості продукції, а до одночасних (KJ - капітальні вкладення та інші витрати одномоментного характеру.

Для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних новин застосовують:

1.  Показник чистого прибутку (Щ; його обчислюють за формулою:

Пt=Qt - Cnt – Ft, грн.                                               (9.8)

де: Пt - чистий прибуток підприємства у t -му році, грн.;

     Qt - виручка від реалізації продукції науково-технічного або виробничо-технічного призначення в t -му році, грн.;

     Cnt- собівартість продукції в t-му році, грн.;

     Ft - загальна сума податків та виплат з балансового прибутку підприємства у t-му році, грн.

Результати реалізації технічних нововведень впливають на госпрозрахункові показники роботи споживачів нової техніки та інших нововведень:

- приріст прибутку за рік від виробництва продукції за допомогою нової техніки (П) визначається за формулою:

П = (Ц2 - С2) - N2 - (Я1 - С1) • N1, грн.,                  (9.9)

Де: С1, С2 - витрати, віднесені на одиницю продукції, виготовленої за допомогою базової і нової техніки, грн.;

     Ц1, Ц2 - оптова ціна одиниці продукції при використанні базової і нової техніки, грн.;

     N1, N2 - обсяг виробництва продукції за допомогою базової і нової техніки, натур. од.

2. Умовне вивільнення працюючих у зв'язку в запровадженням нової техніки (ДЧ):

Ч = ((С2 * N2) / ПП1) – ((С2 * N2) / ПП2)           (9.10)

Де: ПП1, ПП2 - продуктивність праці до і після впровадження нової техніки, грн.

3. Економія капітальних вкладень (ДК):

К = (К1 *  - К2) * N2 ,                                  (9.11)

Де: К1, К2 - питомі капіталовкладення при використанні базової і нової техніки, грн.;

     ПТ1, ПТ2 - продуктивність одиниці базової і нової техніки за одиницю часу, натур, од. або грн. за одиницю часу.

4. Зниження матеріальних витрат (ДМВ):

МВ - (МВ1 -МВ2) • N2,                                       (9.12)

Де: МВ1. МВ2 - матеріальні витрати на одиницю продукції при використанні базової і нової техніки, грн.

Основними показниками, що характеризують економічну ефективність тієї чи іншої сукупності запроваджених протягом року нових технічних та організаційних нововведень є:

1. Приріст обсягу виробленої продукції;

                                        (9.13)

Де: Чвп - кількість вивільнених працівники» за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

     ПП 2 - продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн./осіб;

     N2 - обсяг виробленої продукції, тис.грн.

2. Приріст продуктивності праці:

,                          (9.14)

Де: Іпп - загальне зростання продуктивності праці в розрахунковому році (періоді), %;

     Ч2 - фактична чисельність персоналу, осіб;

     ПП1- продуктивність праці у базовому році (періоді).

3. Приріст фондоозброєності праці:

                    (9.15)

Де: Іфо - темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді),%

     ОФ - вартість основних виробничих фондів, тис.грн.;

     Фо1- фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн./осіб.

4. Приріст фондовіддачі:

                       (9.16)

Де: Іфв - темпи зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

      - фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

5. Частка економи (%) від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

                                (9.17)

де: Д2 - середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

     Р2 - загальна сума прибутку у тому ж році (періоді);

6. Приріст рентабельності виробництва:

,                        (9.18)

Де: R2 - рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

     Фвир - загальна вартість виробничих фондів.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність інновації та основних видів інноваційних процесів?

2. Якими є основні риси науково-технічного прогресу та його пріоритетних напрямів?

3. В чому полягає сутність організаційного прогресу?

4. Якими є методологічні засади визначення ефективності технічних нововведень?

5. Як відбувається оцінка ефективності організаційних нововведень?

Тема 10: Ефективність та конкурентоспроможність підприємства

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення техніко-технологічної бази виробництва.

1. Характеристика техніко-технологічної бази підприємства

2. Організаційно-технічне управління технічним розвитком підприємства.

3. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності).

4. Формування та використання виробничої потужності підприємства

Техніко-технологічна база підприємства виробничої сфери - системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і виробничої техніки.             

Структурну характеристику техніко-технологічної бази підприємства подано на рис. 6.

Рис.6. Структурна характеристика техніко-технологічної бази підприємства

Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу га узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва (табл. 2).

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:

• встановлення цілей - визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;

• підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

• варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

• програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

• супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

Цілі га пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.

Лізинг - підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.

Таблиця 2. Основні показники технологічного рівня підприємства

Ознаки групування показників	Показники
Ступінь технічної оснащеності праці	Фондоозброєність праці Енергоозброєність праці
Рівень прогресивності технологій	Структура технологічних процесів за трудомісткістю Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції Середній вік застосовуваних технологічних процесів Коефіцієнт використання сировини і матеріалів
Технічний рівень устаткування	Продуктивність (потужність) Надійність, довговічність Питома металомісткість Середній строк експлуатації Частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості Частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку
Рівень механізації та автоматизації виробництва	Ступінь охоплення робітників механізованою працею Частка   обсягу   продукції,   що   виробляється   за   допомогою автоматизованих засобів праці

Об'єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти(мисливські угіддя, ліс тощо).

Види лізингу в залежності від класифікаційної ознаки:

1. Строк використання об'єкта лізингу:

- оперативний;

- фінансовий.

2. Масштаб поширення лізингових відносин:

- внутрішній (загальнодержавний);

- міжнародний.

3. Характер лізингових операцій:

- сервісний;

- зворотний.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів: виробник (постачальник, продавець); лізингодавець; лізингоодержувач; банк; страхова установа.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначеної номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно-натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Виділяють три види потужності підприємства:

• Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства (вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції).

• Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

• Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій індустрії, на транспорті, в машинобудуванні та інших галузях.

Чинники формування величини виробничої потужності підприємства:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

• кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношення річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) визначають:

Ni = ai * Tp * T                               (10.1)

a6o    Ni = Tp * T / ti                       (10.2)

де: Ni - потужність і-го виробничого підрозділу підприємства;

     ai - продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;

    Тр - річний фонд часу роботи устаткування;

     т - середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;

     ti - трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих.). Для цього використовується формула:

Nвих. = NBX + N0T3 + Np ± Nна. - Nв ,                  (10.3)

Де: NBX - вхідна потужність підприємства;

     N0T3 - збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

     Np - нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

     Nна - збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

     Nв - зменшення виробничої потужності, внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:

                        (10.4)

Де: Nвх - вхідна потужність підприємства;

     Nвв - кількість введених в дію виробничих потужностей;

     Nвив - кількість виведених виробничих потужностей;

     tвв - кількість повних місяців із моменту введення виробничих потужностей і до кінця року;

     tвив — кількість повних місяців із моменту вибуття виробничих потужностей і до кінця року.

Головною ознакою підвищення рівня ефективності виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу продукції. Всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання виробничих потужностей підприємства умовно можна поділити на 2 групи: збільшення екстенсивного завантаження, та підвищення інтенсивного навантаження. Кожна з цих груп охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів (рис. 7).

Освоєння проектної потужності введеного в дію нового устаткування

Скорочення простоїв устаткування

Підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування

Зниження частки недіючих машин та устаткування

Технічне удосконалення устаткування, підвищення якості сировини

Запровадження новітньої технології

Застосування прогресивних форм організації виробництва

Створення механізму зацікавленості в поліпшенні використання основних фондів

Рис. 7. Шляхи кращого використання виробничих потужностей підприємства Показники ефективності використання виробничих потужностей та устаткування поділяють на:

— Узагальнюючі:

• фондовіддача;

• фондомісткість.

— Устаткування і виробничих площ:

• коефіцієнт використання наявного (встановленого) устаткування;

• коефіцієнт змінності роботи устаткування;

• коефіцієнт використання календарного (режимного) фонду часу;

• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування;

• напруженість використання устаткування;

• напруженість використання виробничих площ. — Виробничих потужностей:

• коефіцієнт освоєння проектної потужності;

• коефіцієнт використання поточної потужності.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність техніко-технологічної бази виробництва?

2. Як відбувається організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства?

3. Як здійснюється формування і оцінка використання виробничої потужності підприємства?

4. В чому полягає сутність лізингу як форми оновлення техніко-технологічної бази виробництва?

5. Назвіть шляхи підвищення рівня використання виробничих потужностей підприємства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Основна

1. Господарський кодекс України . - X.: ТОВ „Одіссей", 2004. - 248 с.

2. Закон України „Про господарські товариства" від 19.09.1991 Х° 1576-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49.

3. Закон України „Про власність" від 27.04.2007 X°997-V // Відомості Верховної Ради України.-2007. - №> 33.

4. Закон Україна „Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року №3792-XII// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13.

5. Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 23 грудня 1993 року №3771-ХШ/ Відомості Верховної Ради України.   1994.- №7.

6. Закон України „Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року №1560-ХІІ// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47.

7. Закон України„Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року №93/96-ВР// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 19.

8. Закон України „Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року №40-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 36.

9. Закон України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 року Х°433- IV// Відомості Верховної Ради України.   2003. - № 33.

10. Економіка підприємства / За ред. С.Ф. Покропивного - К.: Наукова думка, 2000. - 512с.

11. Економіка підприємства / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: Наукова думка, 2001. -

528с.

12. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Г.О. Швиданенко, С.Ф. Покропивний та ін. - К.; КНЕУ, 2000.

13. Економіка підприємства: Струк.-логічний навч.посібник / За ред. С.Ф. Покропивного. -К.: КНЕУ, 2001.-457 с.

14. Економіка підприємства: Навч. посіб. / За ред. А.В. Шегди. - К.: Знання-Прес, 2001.-335 с.

15. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2002.- 480 с.

16. Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства: Навч. Посібник. - К: Центр навчальної літератури, 2004. - 196 с.

17. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посібник /- К.: Вікар, 2001. - 178 с.

18. Петрович Й.М. та ін. Економіка підприємства: Підручник / За ред. Й.М. Петровича -Львів: Магнолія плюс, 2004.- 680 с.

Додаткова

1. Зайцев Н. Экономика промышленного предприятия. 3-е изд.- М.: ИНФРА - М. 2000. -

358с.

2. Руденко А.И. Экономика предприятий. - Минск, 1995. - 475 с.

3. Сафронов Н.А. Экономика предприятия. Учебник - М.: Юность, 1998.- 584 с.

4. Экономика предприятия: Учебник /Под ред. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара -М.: Банки и биржа: ИО „ЮНИТИ", 1998. - 742 с.

5. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. О.Н. Волкова -М.: ИНФРА - М, 2000. -

286с.

6. Покропившій С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. -К: КНЕУ, 1997. - 244 с.

7. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств: Навч. посібник / Львів „Сподом", 2000.- 212 с.

8. Економіка підприємства: Навч. посібник / За ред. П.С. Харіва - Тернопіль: Економічна думка, 2000.

9. Економіка підприємства. Навч. посібник / За ред. А.А. Фастовець. - К.: НТЦ „Укрпросвіта", 2000.

10. Примак Т.О. Економіка підприємств. - К.: МАУП, 1999.- 108 с.

11. Примак Т.О. Економіка підприємств. - К.: „Вікар", 2002. - 176 с.

12. Шаповал В.М. та ін. Економіка підприємства: Уведення в спеціальність : Навчальний посібник / За наук, і заг. ред. В.А. Ткаченка.-К.: Центр навч. літ., 2003.- 524 с.

13. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник. 2-ге вид.-К.: Каравела 2005.- 568 с.

14. Економіка виробничого підприємства: Навч.посібник / За ред. Й.М. Петровича - К.: Т-во „Знання", КОО, 2002.- 405 с.

15. Темченко О.А., Чорноморченко І.С. Економіка підприємства: Навч. посіб./ Кривий Ріг: Мінерал, 2004.-278 с.

Підприємства та організації

Кабінет Міністрів (уряд)

Верховна Рада (парламент)

Ознаки класифікації та види ліцензій

виключне   право   використовувати

винахід на свій розсуд;

право   забороняти   іншим   особам

використовувати винахід без дозволу

власника;

можливість передавати на підставі договору право власності на винахід;

право  дати  будь-який дозвіл  (ліцензію) на використання винаходу на підставі ліцензійної угоди та ін.

ПАТЕНТ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЙОГО ВЛАСНИКОВІ:

Загальнодержавні функціональні міністерства, комітети, відомства

Галузеві (міжгалузеві) міністерства, комітети, агентства

Обласні, міські та районні державні адміністрації

Корпорації, концерни, холдингові компанії

Адміністрація Президента

Функції підприємницької

Творча

Ресурсна

Організаційна

Генерування та активне виконання новаторських ідей пілотних проектів, готовність до виправданого ризик; та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві)

Формування та ефективне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів

Практична   організація   маркетингу,   виробництв реклами, продажу та інших господарських операцій

Підстава для дозволу і використання об'єкта ліцензії

Добровільна

Примусова

Обсяг прав на використання ліцензії

Звичайна

Виключна

Повна

Характер об'єкта, який передається за ліцензійною угодою

Патентна

Безпатентна

Оборотні кошти підприємства

Оборотні кошти у сфері виробництва (оборотні фонди)

Оборотні кошти у сфері обігу (фонди обігу)

Виробничі запаси

Незавершене виробництво

Напівфабрикати власного виготовлення

Витрати майбутніх періодів

Залишки готової продукції

Відвантажена продукція

Грошові кошти на розрахунковому рахунку

Інші оборотні кошти

Ненормовані оборотні кошти

Нормовані оборотні кошти

Техніко-технологічна база виробництва

Технічна складова

Енергетична база (сукупність установок і мереж для забезпечення виробництва всіма видами енергії)

Виробничі машини та устаткування, транспортно - переміщувальні машини й засоби

Технічна база інформаційних процесів (інформаційно-обчислювальна техніка й засоби зв'язку)

Технологічна складова

Сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції

Операції з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю, та інших складових частин виробничого процесу

Комплекс технологічної документації загального та соціального призначення

Застосування технології (технологічні процеси)

Освоєння проектної потужності введеного в дію нового устаткування

Скорочення простоїв устаткування

Підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування

Зниження частки недіючих машин та устаткування

Технічне удосконалення устаткування, підвищення якості сировини

Запровадження новітньої технології

Застосування прогресивних форм організації виробництва

Створення механізму зацікавленості в поліпшенні використання основних фондів

Збільшення екстенсивного завантаження

Підвищення інтенсивного навантаження

1. Понятие и виды ценных бумаг
2. тема Керований процес ~ процес на хід якого можна здійснити вплив
3. I Прoсимo дiаспoрнi мoлoдiжнi oрганiзацi~ мoлoдiжнi oсередки та студентiв в дiаспoрi oрганiзувати симвoличнi прoтестнi
4. Бухгалтерский учет Лимит кассы устанавливает Поступление денежных средств в кассу ор
5. Реферат- Понятие и признаки ценной бумаги
6. Методические рекомендации для практических семинарских лабораторных занятий Тема- Циркуляция крови
7. ВВЕДЕНИЕ Развитие рыночной экономики требует от хозяйствующих субъектов с одной стороны повышения их к
8. тематический курс философии- Квинтессенция- Учебное пособие
9. Эстэтычныя пошукі ў сучаснай беларускай лiтаратуры
10. Особые отягчающие обстоятельства
11. Изучение способов измерения температуры
12. ТЕМАТИЧНОЇ МОДЕЛІ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ з дисципліни Економетрія ХАИ
13. Даже тем странам где государственный сектор составляет большую чем в России долю валового национального п
14. Наука жить Киев 1997 OCR- Кирилл Кузин
15. раздевание игра прогулка и т
16. Задание 1. Сформировать уставный капитал фирмы распределение долей Технология выполнения задания- 1
17. Когдато давно существовала планета Земля находящаяся в Солнечной системе в галактике Млечный Путь что вхо
18. темаРозділ- Правознавство Романогерманська правова система ЗМІСТ Вступ.
19. Тема лекции- Введение
20. Лазерное излучение

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе