Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Дизентерія (Dysenteria)
Дизентерія — інфекційне захворювання, яке поширюється епідемічним способом при зараженні людини через травний тракт. Перебіг хвороби характеризується загальною інтоксика цією організму, анатомічним і функціональним ураженням тов стих кишок, частими рідкими випорожненнями з домішками сли зу і крові.
Розрізняють гостру і хронічну дизентерію.
Короткі історичні відомості. У творах стародавніх лікарів, які дійшли до нас, описано гострі шлунково-кишкові захворювання людини, що нагаду ють дизентерію. Вже в XVII ст. дизентерія дістала досить чітку клінічну характеристику. В першій половині минулого століття лікарі були добре ознайомлені з клінічним перебігом 1 патологічною анатомією «кривавого поносу», проте тільки в кінці XIX ст. (після відкриття бактеріологічних збудників хвороби), вона була чітко розмежована М. С. Соловйовим (Томськ) від подібного до неї захворювання — амебіазу. Збудника — дизентерійну бак терію— вперше описав у 1898 р. О. В. Григор єв, а більш докладно — а 1898 р. японський дослідник К- Шига, який вивчив ряд важливих біоло гічних -властивостей цих мікробів. Пізніш було описано й інші види збудника. До 1940 р. для лікування дизентерії, збудників якої тоді ще відносили до токсигениих видів бактерій, крім симптоматичних засобів, широко за стосовувалась антитоксична сироватка. Потім цей засіб витіснили суль фаніламідні препарати, а тепер широко використовуються синтоміцин, лево міцетин, стрептоміцин, біоміцин та інші антибіотики.
Етіологія. Дизентерію можуть викликати різноманітні види дизентерійних бактерій. До збудників дизентерії належать, зо крема, бактерії Григор'єва—Шига, Флекснера, Зонне, Ньюкестл та деякі інші. Всі представники цієї групи бактерій за морфоло гічними ознаками — це палички до 3 ц, завдовжки, з заокругле ними кінцями; вони нерухливі, грамнегативні, Бактерії виду Григор'єва—Шига мають здатність утворювати сильний екзо токсин. Тепер збудниками хвороби найчастіше є бактерії Флекс нера (кількох серотипів) і Зонне, іноді хворобу викликають бак терії Ньюкестл, тоді як бактерії Григор'єва—Шига майже ніколи не виділяються з випорожнень хворих на дизентерію.
Дизентерійні бактерії досить чутливі до дії низьких і висо ких температур, до впливу різних дезинфікуючих речовин (10% прояснений розчин хлорного вапна, 2% розчин хлораміну, 3% розчин лізолу та ін.). В зовнішньому середовищі (випорож нення або білизна, забруднена калом) дизентерійні бактерії мо жуть зберігати життєздатність протягом тривалого часу при тем пературі 18—25° С. У зовнішньому середовищі при високій температурі повітря під дією прямого сонячного світла і при ви сиханні дизентерійні бактерії швидко гинуть. У вологому грунті, у вигрібних ямах при температурі 5—15° С вони можуть збері гатися до 1,5—2 місяців. У молоці й молочних продуктах, на поверхні плодів, ягід і овочів бактерії дизентерії зберігають життєздатність до 2 тижнів. Протягом того самого часу вони залишаються живими на поверхні паперових і металевих гро шей, забруднених фекаліями. Нагрівання до 60° С, а також дія 1 % розчину карболової кислоти вбиває бактерії дизентерії за
25—30 хвилин.
Завдяки ферментативній активності дизентерійні бактерії розкладають моноцукри, що використовуються для лабораторної діагностики. Вони можуть набувати лікарської стійкості, на штучних живильних середовищах — бактоагарі Ж — середовищі Плоскирєва — добре культивуються. Тепер доведено широку біологічну мінливість збудників дизентерії — утворення атипо вих кулястих Ь-форм і фільтрівних форм бактерій.
Епідеміологія. В природних умовах джерелами інфекції є люди, хворі на гостру або хронічну дизентерію, а також бак-теріоносії. Носійність інфекції, як правило, поєднується з хронічним дизентерійним процесом, який час від часу дає рециди ви. З випорожненнями хворих і носіїв дизентерійні бактерії ви діляються в зовнішнє середовище.
Людина заражується внаслідок потрапляння дизентерійних бактерій через рот у шлунково-кишковий тракт. Збудник осе ляється в складках слизової оболонки нижнього відрізка тов стого кишечника. Зараження людини може відбуватися насам перед через брудні руки, частіше через предмети, інфіковані випорожненнями хворих на дизентерію або носіїв. Дуже часто захворювання настає від вживання води, молока, харчових про дуктів, інфікованих дизентерійними бактеріями. Відому роль у поширенні дизентерії відіграють також мухи.
Захворювання трапляються протягом усього року, проте мак симум їх припадає на період липень — серпень, що пов'язано з більш широким вживанням у цей період необмитих сирих ово чів і фруктів, питтям сирої води, а також почасти пояснюється збільшенням виплоду мух і їхньою активною життєдіяльністю.
Порушення правил особистої гігієни відіграє важливу роль в епідеміології дизентерії. Серйозного значення в епідеміології надають хворим з атиповими і стертими формами гострої ди зентерії, хворим на хронічну дизентерію і бактеріоносіям.
Патогенез і патологічна анатомія. Дизентерійні бактерії, по трапивши через рот у травний тракт, оселяються в нижньому відрізку товстої кишки, в основному між складками слизової оболонки. Патологічні зміни нижнього відрізка товстого кишеч ника, переважно сигмовидної і прямої кишки, включаючи її сфінктер, пов'язані при дизентерії насамперед з прямою дією на слизову оболонку токсичних продуктів (ендотоксинів або екзо токсинів) дизентерійних бактерій. Крім того, слизова оболонка ушкоджується внаслідок виділення всмоктаних у кров токсич них речовин збудника знову в просвіт кишки через ті самі ді лянки слизової оболонки.
Оцінюючи значення для патогенезу дизентерії інтоксикації організму отруйними продуктами збудників (екзо- й ендотокси нами), слід підкреслити, що найбільшу роль відіграють уражен ня серцево-судинної і нервової системи, розлади водно-сольового обміну, а також ушкоджуюча дія токсинів на слизову оболонку товстої кишки.
Анатомічні зміни слизової оболонки нижнього відрізка тов стої кишки характеризуються розвитком катаральних, гемора гічних, фібринозних і виразкових процесів. Характер змін сли зової оболонки товстого кишечника на різних етапах хвороби можна простежити під час повторних оглядів нижнього відрізка товстої кишки за допомогою спеціального оптичного приладу (ректороманоскоп). У рідкісних тепер випадках смерті від тяж ких форм дизентерії зміни слизової оболонки товстої кишки можна виявити на секційному столі і під час патогістологічного дослідження.
Тепер при дизентерії, викликаної штамами бактерій Флекс-нера, Зонне, Ньюкестл, які не виділяють екзотоксину, найчасті ше спостерігаються катаральні й катарально-геморагічні проце си; значно рідше виявляють зміни слизової оболонки ерозивного І фібринозно-виразкового характеру. Ці зміни спосте рігаються здебільшого в ділянці сфінктера прямої кишки, але вони можуть локалізуватися на всьому її протязі, а також у сиг-мовидній кишці.
Інтоксикація організму ендотоксинами збудника зумовлює при дизентерії порушення нормальної діяльності нервової й серцево-судинної системи, а також розлади обміну речовин. За знають змін водно-сольовий, білковий і вітамінний обмін, мен ше — вуглеводний і жировий.
У випадках з тяжким токсичним перебігом, які закінчилися смертю хворого, під час патогістологічного дослідження виявля ють ушкодження клітин симпатичних нервових вузлів, ганглі-озних клітин кори головного мозку, а також ауербахового і мей-снерового сплетіння в стінці кишок. Поряд з цим виявляють де генеративні зміни в різних паренхіматозних органах (печінка, селезінка).
Розвиток інтоксикації призводить до розладу обміну речовин в організмі хворого на дизентерію. Це виявляється насамперед у порушенні водно-сольового балансу.
Дизентерія супроводиться формуванням слабкого і нестійко го імунітету, який має моноспецифічний характер. Цим пояснюється можливість повторних захворювань (реінфекцій), спричинюваних іншими видами дизентерійних бактерій. У зв'яз ку із зазначеними особливостями імунітету при дизентерії спе цифічна профілактика (вакцинація) не може забезпечити по мітного зниження рівня захворюваності серед щеплених.
Клінічна картина.. Інкубаційний період триває в середньому З дні з можливими коливаннями його від 2 до б днів. Нижче описано типовий перебіг дизентерії середньої тяжкості, викли каної бактерією Флекснера.
Розвиткові гострих явищ хвороби нерідко передує продромальний період (загальна слабість, нездужання, втрата апети ту); потім підвищується температура, виникають болі в животі, які локалізуються в основному в лівій здухвинній ділянці, з'яв ляються повторні рідкі випорожнення калового характеру. Вже через кілька годин або на другий день випорожнення частішають і у них виявляють домішки вільного, тобто не змішаного з кало вими масами, слизу і прожилки крові; в деяких випадках слизу буває дуже багато, а кров приєднується у вигляді невеликих згустків.
Внаслідок спазму нижнього відрізка товстої кишки виника ють болючі несправжні позиви на випорожнення; випорожнення стають незначними, швидко втрачають каловий характер і скла даються в основному з слизу з домішкою крові, а іноді також гною, нерідко це тільки невеликий згусток слизу з прожилками крові. При частих позивах виявляють піддатливість ануса під час натискування, а іноді і його зяяння. Випорожнення можуть бути до 20—25 разів на добу, але у більшості хворих у перші 2 доби хвороби вони бувають по 10—12 разів на день. З оду жанням дефекації стають рідшими.
Під час пальпації живота в лівій здухвинній ділянці можна виявити спазм і різку болючість сигмовидної кишки: вона про мацується у вигляді щільного тяжа. Язик звичайно обкладений білим нальотом. Нерідко хворі мерзнуть внаслідок розладу в них водно-сольового обміну. Температура може досягати високих цифр (38,5 - 40,5° С), проте гарячка нетривала — 2 - 4 дні. За гальна інтоксикація в цих випадках помірна, ректороманоскопія дає змогу виявити катаральний або катарально-геморагічний проктосигмоїдит. Картина крові не характерна.
В міру видужання загальний стан хворого значно поліпшує ться, випорожнення рідшають, зникають слиз і кров у них. По тім— через 9 - 10 днів від початку хвороби — випорожнення стають кашоподібні, а далі в міру одужання — нормально оформлені.
Щоб оцінити клінічне лікування дизентерії, слід враховувати ступінь інтоксикації (І, II, III ступінь), особливості випорожнень (частість, наявність домішок), наявність спазму сигмовидної кишки і характер анатомічних змін слизової оболонки товстої кишки, що їх виявляють за допомогою ректороманоскопії.
Поряд з описаною клінічною картиною можуть спостерігати ся і тяжкі токсичні випадки. В разі токсичної дизентерії перебіг хвороби характеризується різким пригніченням нервової систе ми аж до прострації й судорог, що супроводиться значним роз ладом серцево-судинних функцій, які іноді можуть призвести до смерті. Це можливо при блискавичних формах хвороби, особли во у маленьких дітей.
Тяжка загальна інтоксикація організму може супроводитися настільки різкими явищами спаду серцево-судинних функцій і пригніченням нервової системи, що рідкі випорожнення і тенезми з'являються лише через кілька годин після розвитку загальних симптомів. Для токсичної дизентерії, яку найчастіш викликають бактерії Григор'єва—Шига (тепер ця форма хвороби трапляє ться дуже рідко), характерні болючі тенезми, дуже рідкі, з до мішкою слизу і крові випорожнення до ЗО—50 разів на добу, зневоднення організму, інтоксикація.
Артеріальний кров'яний тиск при сучасному перебігові дизен терії, як правило, знижується помірно, у деяких хворих спосте рігаються клінічні й електрокардіографічні ознаки дистрофії міокарда.
Шлункова секреція і виділення кишечником ферментів часто порушені. Спостерігається пригнічення імунореактивності орга нізму, зміни в складі нормальної бактеріальної флори кишок.
Супровідні гельмінтози, наприклад аскаридоз, або наявність найпростіших (трихомонади) значно ускладнюють перебіг ди зентерії, сприяючи розвиткові її затяжних і хронічних форм.
Особливістю дизентерії, викликаної бактеріями Зонне, є те, що болючість і спазм товстої кишки виявляють у Ділянці по перечної, висхідної й навіть сліпої кишки. Випадки дизентерії Зонне характеризуються гострим початком, нерідко з блюван ням, болями в правій половині живота, хворого морозить. Іноді спостерігається значна подібність до харчових токсикоінфекній. Ці особливості дизентерії Зонне слід враховувати під час вста новлення діагнозу, оскільки відомі випадки, коли на початку хвороби ставили помилковий діагноз харчової токсикоінфекції або гострого апендициту.
Випадки дизентерії, спричинені бактеріями Ньюкестл, харак теризуються гострим початком, бурхливим підвищенням темпе ратури до 39—39,5° С, нудотою і блюванням, переймоподібними болями в животі. Лише з 2-го дня (а іноді й на 3-й день хво роби) з'являються часті рідкі випорожнення з домішкою слизу, зрідка — з кров'ю у вигляді прожилків.
В разі хронічного анацидного гастриту, а також в осіб, хво рих на аліментарну дистрофію й авітамінози, гостра дизентерія нерідко набуває затяжного перебігу внаслідок малої реактив ності організму і пригнічення його захисних механізмів.
Розвитку затяжних форм дизентерії сприяють такі фактори, як недотримання дієти, професійні інтоксикації, раннє припинення лікування антибіотиками або сульфаніламідними препара тами.
Характеристика сучасного перебігу хво роби.. За останнє десятиліття клініка дизентерії відрізняється значно легшим перебігом, що пов'язано із зрослою резистент ністю серед населення, поліпшенням умов харчування і тим, що на зміну токсигенним видам збудника дизентерії Григор'єва— Шига з'явились менш вірулентні види Флекснера, Зонне та ін. Тяжкі форми хвороби з різкою інтоксикацією, тенезмами і знач ним ураженням слизової оболонки товстої кишки спостерігають ся тепер порівняно рідко. Трапляються атипові форми, що супроводяться помірно вираженим спастичне болючим і гемоко-літичним синдромом, незначною інтоксикацією. Тому виникає потреба в ретельному диференційному діагнозі, насамперед з харчовими токсикоінфекціями салмонельозної етіології.
Клініка дизентерії у дітей раннього віку. Дітям перших 2-х років життя властиві різко виражені явища вторинного токсикозу при не досить вираженому гемоколітично-му синдромі. Домішки крові у випорожненнях спостерігаються досить рідко. Незважаючи на постійні домішки слизу, рідкі ви порожнення дітей раннього віку, хворих на гостру дизентерію, нерідко зберігають каловий характер і набувають зеленуватого забарвлення. Живіт здутий, часто виявляють парез сфінктера прямої кишки, тенезми спостерігаються рідко. Значне зневоднен ня організму, анорексія, схуднення дитини і затяжний характер перебігу хвороби доповнюють клінічну картину. У дітей першого року життя дизентерія може поєднуватися з колідиспепсією (мі шана інфекція), що значно погіршує стан хворого і призводить до розладів шлунково-кишкового тракту з хронічним перебігом.
Здебільшого гостра дизентерія, особливо за умови раннього і правильного лікування з постільним режимом і відповідною дієтою, закінчується повним одужанням; проте в окремих хворих дизентерійний процес може тривати до 3—4 місяців (затяжна дизентерія); настають рецидиви то ранні, то більш пізні.
Подекуди, особливо в осіб, які перенесли гостру дизентерію, викликану бактеріями Флекснера, може розвинутись хроніч на рецидивуюча дизентерія. Формуванню хроніч ної дизентерії сприяють супровідні гельмінтози й інвазії най простішими, недотримання постільного режиму і дієти в гострий період хвороби, а також неповноцінне лікування гострого захво рювання на дизентерію, хронічні (в тому числі й професійні) ін токсикації, недостатня імунореактивність в ослаблених хворих та ряд інших факторів.
Зрідка трапляється безперервна форма хронічної ди зентерії, яка не знає полегшень.
Хронічній рецидивуючій дизентерії властиві загострення, якг тривають 2—4 тижні і чергуються з періодами благополуччя тривалістю в кілька місяців. Хронічна дизентерія може тривати кілька років, причому такі хворі становлять небезпеку як дже рело інфекції. Нестійкі випорожнення і часті загострення дуже турбують хворих, призводять до тимчасової непрацездатності їх. Тривалий перебіг хронічної дизентерії несприятливо позначаєть ся на загальному стані хворих, викликає багато суб'єктивних розладів: нестійкий настрій, поганий сон, болі в животі, патоло гічні випорожнення.
У дітей молодшого віку перебіг гострої дизентерії має ряд особливостей: переважають тяжкі форми (подекуди з вираже ною інтоксикацією, зневодненням), часті випорожнення з вели кими домішками слизу, повільна нормалізація їх. Крім того, в дітей спостерігається особлива схильність до розвитку затяж них форм в разі тривалого виділення збудника з випорожнень.
Діагноз. Для розпізнавання дизентерії потрібен ретельний аналіз епідеміологічних даних і всієї клінічної картини хвороби з використанням лабораторних методів. Уточненню діагнозу сприяє дослідження нижнього відрізка (25—30 см) товстої киш ки за допомогою ректороманоскопа, який являє собою оптичний прилад — металева труба (тубус) з освітлювальною лампочкою. Ректороманоскоп вводять у пряму і сигмовидну кишку. До пер шого ректороманоскопічного дослідження вдаються після зник нення найгостріших явищ, потім повторюють його через 3—4 дні.
Слід підкреслити, що дані ректороманоскопії не є суворо спе цифічними для дизентерії, проте можуть підтвердити діагноз.
Найбільш вірогідним лабораторним підтвердженням діагнозу є виділення дизентерійних бактерій із випорожнень хворих. Для цього роблять посів теплих випорожнень із судна на середовище Плоскирєва або на бактоагар Ж у чашках Петрі. Якщо немає змоги зробити посів біля ліжка хворого, кал беруть у пробірку з консервуючою сумішшю (розчин сульфату магнію з додаван ням гліцерину). Паралельно слід зробити посів калу з прямої кишки хворого. Кал беруть тонкою скляною паличкою з за округленими кінцями. Роблять також посів промивних вод пря мої і сигмовидної кишки після мікроклізми. Попередню відпо відь — чи є ріст дизентерійних бактерій — лабораторія дає через день, остаточну (із зазначенням виду бактерій) — через 3 дні. Копрологічне дослідження (розглядання під мікроскопом натив-них препаратів) випорожнень хворого на дизентерію дає змогу виявити збільшений вміст лейкоцитів і еритроцитів, слиз, ци ліндричний епітелій.
У більш пізні дні захворювання (після 10—11 дня) вдаються до реакції аглютинації; розведена фізіологічним розчином сиро ватка крові хворого викликає склеювання дизентерійних бакте рій. За діагностичний титр реакції беруть розведення сироватки 1 : 200 і вище; в разі повторного дослідження сироватки крові хворих титри реакції наростають. Цей метод можна використо вувати і для діагностики хронічної дизентерії, особливо це важ ливо тоді, коли не було бактеріологічного підтвердження.
Проводячи диференційний діагноз, треба мати на увазі харчові токсикоінфекції, протозойні й токсичні коліти, за хворювання товстої кишки іншої етіології, а в окремих випадках враховувати також можливість поліпів і раку прямої кишки (виявляють ректороманоскопічно). Через значну подібність клі нічних проявів гострої дизентерії з рядом інших захворювань проводити диференційний діагноз, як правило, нелегко. Якщо немає вираженої загальної інтоксикації організму і спазму сиг мовидної кишки, розпізнають аліментарні ентероко літи.
Для амебіазу, крім епідеміологічних даних, характерні правосторонній коліт, наявність у випорожненнях великої кіль кості слизу, рівномірно забарвленого кров'ю, який нагадує вна слідок цього малинове желе; виявлення тканинних форм гісто-літичної амеби в нативних або забарвлених препаратах випо рожнень є вирішальним для діагнозу.
Відрізнити дизентерію від балантидіазу (вони дуже подібні) можна лише на підставі повторних наполегливих до сліджень на виявлення балантидій у випорожненнях.
Коліти професійного походження (в осіб, які мають справу з ртуттю) розпізнають на підставі анамнезу, на-! явності ртутного стоматиту і симптомів нефрозонефриту.
Для харчової токсикоінфекції в клінічній кар тині хвороби характерне переважання симптомів гострого га строентериту або гастроентероколіту, проте оскільки вони за : клінічним перебігом нагадують- гостру дизентерію, слід повторно проводити бактеріологічні дослідження, а з 8—9 дня — реакцію аглютинації в дина міці (з діагностикумами і аутоштамом).
В разі харчових токсикоінфекцій хвороба звичайно починає ться з одноразового або повторного блювання, потім з'являють ся різкі болі в животі, рідкі випорожнення стають частішими, підвищується температура; рідкі калові випорожнення, як пра вило, без патологічних домішок. Якщо харчові токсикоінфекції викликані бактеріями Бреслау, внаслідок бактеріемії підвищує ться температура, а нерідко спостерігається й тифоподібна ін токсикація, яка зберігається протягом кількох днів. Багаторазові посіви випорожнень на середовище Плоскирєва дають змогу в значному проценті випадків виявити збудників харчових ток сикоінфекцій, які належать до салмонельозної групи; при цьому обов'язково використовують набір з 15—18 типоспецифічних (монореиепторних) аглютинуючнх сироваток для типування.
Лікування і догляд за хворими. В разі гострої дизентерії І в період загострення хронічного дизентерійного процесу обо в'язкова госпіталізація з постільним режимом. Рекомендується механічно і хімічно Щадна дієта: кефір, кисле молоко, ацидофі лія, свіжий сир, некруто зварене яйце, білі сухарі, невеликі кількості червоної (кетової) або зернистої ікри, вершкове масло до 30 г на добу, слизуваті супи з вівсянки, суп з фрикаделька ми, парові (перші 4 дні хвороби) котлети, добре проварені каші з рису або гречаної крупи, свіжа відварена риба, кисіль, овочеве пюре, протерті й печені яблука, фруктові, ягідні й виноградний соки, апельсини, мандарини. В міру затихання хворобливих явищ дієту можна розширювати.
Необхідно виявляти і проводити лікування супровідних гельмінтозів: в разі аскаридозу з 6—7 дня хвороби можна проводити оксигенотерапію, пізніш застосовують пиперазин. Ве ликого значення надають насиченню організму вітамінами, загальнозміцнювальним організм препаратам, компенсуванню по рушених травних функцій (розведена соляна кислота по 8 кра пель до їжі за офіцинальним приписом, панкреатин по 1 г 3 рази на день у проміжках між прийманням їжі).
Для лікування гострої дизентерії і рецидивів хронічної ди зентерії використовують антибіотики: левоміцетин, біоміцин, те трациклін, тераміцин. Загальна тривалість курсу лікування будь-яким із зазначених препаратів становить 6—7 днів; її встанов люють на підставі клінічного ефекту. Широко використовують вітаміни.
Застосовують середнє терапевтичне дозування антибіо тиків: для левоміцетину по 0,5 г 5 разів на день, для біоміцину, тетрацикліну й тераміцину — по 300 000 ОД (що відповідає 0,3 г препарату) 4 рази на день. Для стимуляції імунних властиво стей організму і десенсибілізуючої дії на організм рекомендує ться крім лікування антибіотиками застосовувати вакцинотера пію. Для цього спиртову дивакцину з бактерій Флекснера — Зон не, приготовлену за методом Чорнохвостова, вводять підшкірне в дозах: у 1-й день лікування 0,5 мл, а на 3, 5, 7-й дні — по 1 мл. Для неспецифічної десенсибілізації організму призначають ди медрол, діазолін або дипразин.
Якщо немає антибіотиків, можна застосовувати сульфаніл амідні препарати — сульгін, фталазол, дисульформін (по 1 г 4 рази на день протягом 5—7 днів); проводячи лікування цими препаратами, хворому дають багато пити.
У лікуванні токсичних форм дизентерії поряд з анти біотиками слід застосовувати антитоксичну протидизентерійну сироватку (внутрішньом'язово по 50 000—60 000 АО на день про тягом 2—3 днів).
Під час загострення хронічної дизентерії дуже важливий індивідуалізований підхід до кожного хворого, оскільки хронічна дизентерія, як правило, поєднується з усклад неннями, а також із іншими процесами (ахілія, гастрити, гель мінтози тощо). Після купірування гострих явищ (загострення, рецидив) треба лікувати супровідне захворювання.
У період загострення хронічної рецидивую чої дизентерії антибіотики призначають за тими самими схемами, що й під час лікування гострої дизентерії. Крім того, через день вводять спиртову дивакцину Чорнохвостова. її впор скують підшкірне, починаючи з дози 0,2 мл у перший день лі кування, поступово підвищуючи дозування протягом наступних п'яти днів до 1,5 мл.
Крім застосування антибіотиків і вакцинотерапії у лікуванні хворих на хронічну дизентерію слід застосовувати лікувальні клізми (ромашкові, з колоїдної дисперсної солі норсульфазолу, риб'ячого жиру, 1 % розчину таніну, вазелінового масла для при скорення репарації слизової кишки), загальнозміцнювальну те рапію (глюкозо-вітамінотерапія, переливання крові, плазми, ери-троциарної маси і фізіотерапія).
Схеми лікування дітей.. Лікування дітей, хворих на гостру і хронічну дизентерію, грунтується на тих самих прин ципах, що й лікування дорослих. Проте слід звертати особливу увагу на правильний режим, забезпечувати ретельний догляд і правильне харчування хворої дитини.
Для лікування гострої дизентерії застосовують такі схеми:
а) левоміцетин: добова доза для дітей до 3 років 0,04 г (40 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших від 3 ро ків — від 0,8 до 1,2 г;
б) синтоміцин: добова доза для дітей до 3 років 0,08 г (80 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших — від 1,2 до 2 г;
в) біоміцин, тетрациклін або тераміцин: добова доза для ді тей до 3 років — 20 000—25 000 ОД на 1 кг ваги; добова Доза для дітей старших — 25 000—30 000 ОД на 1 кг ваги.
В разі лікування в стаціонарі добову дозу розподіляють на 4 приймання; в разі амбулаторного і домашнього лікування до бову дозу можна розподілити на 3 приймання. Цикл лікування триває не менше ніж 7 днів.
У процесі лікування дітей, хворих на хронічну дизентерію, слід виявляти супровідні гельмінтози і проводити дегельмінтиза цію (після стихання гострих явищ дизентерії). Для дітей, хво рих на хронічну дизентерію, треба створювати спеціальні групи в яслах і дитячих садках.
Умовою виписування з стаціонара дорослих і дітей, що оду жали від дизентерії, є зникнення всіх клінічних проявів хвороби, а також негативні (2—3 рази) результати посіву випорожнень на дизентерійні бактерії. Особливо ретельному бактеріологічно му контролю підлягають виписувані з стаціонара працівники харчових підприємств, водопроводу, мережі громадського хар чування і дитячих закладів. Там, де бактеріологічний контроль неможливий, слід виходити з клінічного одужання: виписувати на 4—6-й день від моменту нормалізації випорожнень, з наступ ним диспансерним наглядом до одного року.
В окремих випадках виписувати можна після 7-го дня хворо би — відразу після зникнення клінічних явищ, проте обов'язко вими умовами цього є повне і послідовне завершення терапев тичного курсу дільничним лікарем або фельдшером вдома і в шлунково-кишковому кабінеті з наступним наглядом за виду жуючим, врахування тих санітарно-побутових умов, у яких він перебуватиме після виписування. Завершувати терапевтичний курс треба іншим антибіотиком, ніж той, який використовував ся для лікування хворого в стаціонарі. Особам, які перенесли гостру дизентерію, в ряді випадків, якщо видужання дуже за-тяглося, слід призначати протирецидивне лікування.
Профілактика. Заходи щодо профілактики дизентерії слід спрямовувати на неухильне поліпшення санітарного стану насе лених місць і матеріально-побутових умов населення, зростання культурних навичок. Конче потрібно суворо дотримуватись пра вил особистої гігієни: мити руки, перед їдою обов'язково обми вати кип'яченою водою сирі овочі і фрукти, вживати для пиття тільки кип'ячену воду і молоко тощо.
Велике значення має виконання вимог харчової гігієни (зберігання продуктів, кулінарна обробка їх, видача споживачеві й продаж), а також систематична боротьба з мухами: правильна будова й очищення помийних і вигрібних ям, смітників, знищен-т ня мух у місцях виплоду їх за допомогою 10% дуcтів ДДТ, а в житлових і виробничих приміщеннях — обпилюванням дуета ми ДДТ і за допомогою липучого паперу.
Всі хворі на дизентерію підлягають госпіталізації. Залишати хворого вдома можна тільки у виняткових випадках, з дозволу районного епідеміолога і лише в разі задовільних санітарних умов у квартирі. Обов'язковим є наступний нагляд за вогнищем. Хворі на хронічну дизентерію повинні перебувати на обліку шлунково-кишкових кабінетів і поліклінік, а також проходити курс лікування в періоди загострень.
Необхідно суворо дотримуватись усіх вимог гігієни в ото ченні хворих на хронічну дизентерію. Після госпіталізації хво рого на гостру або хронічну дизентерію у вогнищі роблять за ключну дезинфекцію.
Хворих на хронічну дизентерію не допускають до роботи на харчових підприємствах, в їдальнях, магазинах, дитячих колек тивах, і вони підлягають диспансерному нагляду.
Щепна профілактика (ентеральна, чи підшкірна, вакцинація) через недостатню ефективність не має самостійного значення і може лише доповнювати систему загальних профілактичних заходів. Тепер немає ніяких доказів прямої ефективності всіх запропонованих методів вакцинації, внаслідок чого дальше про ведення щеплень проти дизентерії більшість авторів визнають недоцільним.
10