завдання навчальної дисципліни
Работа добавлена на сайт samzan.net:
1 питання: Мета і завдання навчальної дисципліни "Історія економіки та економічної думки"
Історія економіки та економічної думки як навчальна дисципліна - це навчальний курс, у процесі якого студенти оволодівають історико-економічними знаннями.
Мета вивчення дисципліни:
o оволодіння студентами теоретичними знаннями з історії економіки на мікро-, мезо-, макро- і глобальному рівнях; формування системи знань з порівняльного історико-економічного аналізу моделей розвитку світового господарства;
o ознайомлення з вітчизняним і зарубіжним господарським досвідом минулих поколінь у різних країнах та різні епохи. Предметом уваги є вивчення процесу становлення, розвитку та функціонування ринкової економіки для розуміння сучасної практики соціально-економічної трансформації України, формування наукового підходу до вироблення української моделі переходу до ринкового господарства;
o формування у студентів системного бачення розвитку економічної думки та методології економічної науки, навичок виявлення найбільш суттєвих положень у структурі наукового дискурсу базових наукових течій та сучасних економічних теорій;
o формування принципів економічного мислення, надання йому реалізму, історизму та масштабності; сприяння підвищенню соціальної активності майбутнього спеціаліста народного господарства України;
o вдосконалення вмінь студентів щодо методики усних виступів і повідомлень, дискусій, письмового викладу матеріалу, захисту реферативних і пошукових робіт.
Мета передбачає у свою чергу виконання таких завдань:
o висвітлення цілісного бачення історії економіки, знань про зміну форм господарського розвитку в історичній послідовності, напрямів цих змін, зв'язку сучасних господарських форм та їх історичних аналогів, економічної політики з господарським досвідом попередніх поколінь;
o систематизація історико-економічної інформації, втіленої в економічних уявленнях, шляхом використання методу історико-економічного аналізу процесів і явищ економічного життя суспільства в його історичному, альтернативному (багатоваріантному) розвитку, дослідження довготривалих процесів розвитку, розкриття причинно-наслідкових зв'язків;
o поглиблення та обґрунтування знань з економічної теорії, перевірка істинності економічних теорій, використання синтезу історико-економічних і теоретичних знань;
o забезпечення реалізації функцій економічної історії, формування стратегічного та оперативного фахового світогляду.
Зважаючи на поставлені мету та завдання дисципліни, студенти повинні: а) знати:
o зміст робочої програми, предмет і періодизацію, понятійний апарат історії економіки та економічної думки, її значення в системі економічних наук;
o сутність, основні характеристики типів економічних систем у контексті цивілізаційного процесу та залежно від різних критеріїв класифікації;
o головні напрями та школи економічної думки, в яких знайшли відображення процеси господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації;
o історичний розвиток типів і моделей економічних систем, їх структурних підсистем та елементів на різних економічних рівнях і на прикладі провідних країн світу (Велика Британія, Франція, Німеччина, США, Японія) й України з урахуванням чинників політичної, соціальної та духовної сфер суспільного життя, його відображення в економічній літературі;
o історію сфер і галузей народного господарства, економічних інститутів і процесів;
o економічну політику провідних держав на різних етапах історичного розвитку, історичний досвід соціально-економічних реформ;
o історію міжнародної економіки як системи світового господарства та міжнародних економічних відносин;
o історію економіки України в контексті європейського та світового цивілізаційного процесу;
б ) вміти:
o систематизувати, узагальнити, критично осмислити та адекватно оцінити нагромаджений в історії зарубіжний та вітчизняний історико-економічний досвід;
o використовувати здобуті знання при вивченні інших економічних дисциплін, у практичній діяльності, для аналізу сучасної економіки, визначення історичного походження і причинно-наслідкового механізму сучасних економічно-соціальних проблем України та світового економічного розвитку;
o оцінювати наукову довершеність та внесок у розвиток економічної науки різних шкіл та напрямків економічної думки;
o аналізувати економічний розвиток як результат взаємодії з політичними, соціальними та духовними чинниками, наукову літературу, статистичну інформацію.
Предмет курсу
Творче оволодіння економічною наукою передбачає ґрунтовне знання її історії, основних етапів формування і розвитку, течій і шкіл. Цим пояснюється роль предмета історії економічних вчень.
Історія економічних учень - наука, яка вивчає процес еволюції суспільного виробництва та економічних концепцій, ідей і поглядів, що відображають історичний процес виникнення, розвитку та зміни економічних систем. Історія економічних учень - особлива система наукових поглядів, у центрі якої лежить економічна теорія.
Завдання і функції курсу
Вивчаючи історію економічних учень, ми повинні мати на увазі спадкоємність економічних ідей, течій і шкіл та їх відмінності, детермінізм повноти і глибини висновків з історичних фактів і обставин.
Для чого ми вивчаємо історію економічних учень, що є завданням курсу?
Оволодіння сучасною економічною теорією потребує знання магістрального шляху розвитку економічної науки. Історія економічної науки розкриває процес виникнення економічних категорій, концепцій, теорій, показує їх спадкоємність і безперервність процесу.
Розвиток економічної науки не є тільки безперервним накопиченням і вдосконаленням економічних ідей. У різні економічні епохи вчені досліджують різні економічні реалії, тому економічні ідеї минулого можуть бути не лише підвалинами теорії, а й застереженням від сучасних помилок.
Отже, глибоке розуміння сутності сучасних економічних теорій потребує з'ясування джерел їхнього зародження і розвитку. А знання сучасних економічних теорій дає змогу розуміти й формувати економічну політику держав, в основу якої завжди покладені певні економічні теорії.
Знання історії економічних учень важливе для оволодіння культурою економічного мислення, для творчого сприйняття й використання економічної теорії, для подальшого розвитку економічної науки.
У складній системі економічних наук історія економічних учень посідає важливе місце. Теоретично осмислюючи та узагальнюючи досягнення кожної з них, ми створюємо, тим самим, одну з передумов їх подальшого поступального розвитку. Поряд із цим історія економічних учень має й самостійне значення, виконуючи такі важливі функції:
o формування і розвиток економічного мислення;
o пізнання поступального процесу еволюції економічної науки;
o засвоєння економічних категорій, законів і принципів у їх історичних змінах;
o творче оволодіння економічними науками;
o виявлення правильних теоретичних і практичних орієнтирів на основі вивчення альтернативних економічних поглядів.
2 питання: Періодизація економічної історії. Наукова періодизація і виділення основних віх еволюції економічних вчень.
Періодизація економічної історії
З часу виникнення економічної історії робилися численні спроби її періодизації, тобто встановлення певних хронологічно послідовних етапів у економічному роз-витку суспільства. Російський географ Л. І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Гіль-дербранд застосував для цього історію грошей. Інші дослідники господарства брали за основу торгівлю та обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію.
В нинішній час існує 3 основні підходи до цієї проблеми:
1) економічна історія трактується як сходження від нижчого до вищого;
2) теорії історичного круговороту;
3) теорії цивілізацій.
До першої групи належить теорія Л. І. Мечникова, німецького вченого Б. Гіль-дербранда, американського дослідника Е. Хентінгтона, формаційна теорія К. Маркса, теорія стадій економічного зростання американського економіста У. Ростоу, концеп-ція «постіндустріального суспільства», представлена Д. Беллом, Дж. Гелбрейтом, З. Бжезінським (США), А.Туреном (Франція).
Друга група — теорії історичного круговороту, або циклічності історико-еконо-мічного розвитку суспільства (Дж. Віко, Й. Гердер, Е. Мейєр). Так, італієць Дж. Віко (XVIII ст.), висунув концепцію історичних кіл, стверджуючи, що розвиток усіх наро-дів відбувається циклами. Е. Мейєр висловив думку про те, що історія людства — це ряд замкнутих циклів — наприклад, Стародавній світ, середньовіччя — і в кожному з них присутні елементи як феодальної, так і капіталістичної економіки, в кожному з циклів можна знайти і найману, і примусову працю.
Третя група — теорії цивілізацій, які наближені до теорій циклічного кругово-роту. Цивілізаційний підхід будується на аналізі внутрішніх особливостей даної цивілізації: припускається, що цивілізація характеризується певною економічною системою, творчим мисленням, релігією, філософією. Цей принцип об’єднує людей в народ даної цивілізації, забезпечує його єдність і збереженість на протязі всієї історії.
На думку англійського вченого А. Тойнбі, всесвітня історія є простою сумою гли-боко специфічних, не зв’язаних між собою цивілізацій, кожна з яких проходить одні і ті ж стадії в своєму розвиту: зародження, досягнення розквіту, занепад і загибель. Він виділив 13 основних цивілізацій, з яких 5 — великих. Найбільш активною з п’яти цивілізацій, які існували з давнини до наших днів, А. Тойнбі вважав західну, яка най-більше вплинула на інші цивілізації. В числі інших великих цивілізацій — далекос-хідна (Китай), індуська (Індія), близькосхідна (ісламська), східнослов’янська (пра-вославна). Загальна кількість цивілізацій в людській історії — близько 30, більшість з яких загинули, не зумівши суттєво вплинути на розвиток людства.
Наукова періодизація історії економічних вчень
Періодизація історії економічних вчень випливають з її класифікації, оскільки час існування (або верховенство) певного напряму в економічній науці (і теоретичних шкіл в рамках напряму) є основою для виділення періоду в історії економічних вчень. Виходячи з класифікації, даної в попередній статті «Класифікація економічних теорій», періодизація історії економічних вчень виглядає наступним чином.
Всю історію економічної думки можна поділити на три великих етапи:
I. Економічна думка до появи економічної теорії (науки). Критеріями відмінності теорії від «думки взагалі» є наявність аналізу та систематизації результатів аналізу, якими є визначення. Можна сказати, що теорія – це система визначень. Перший етап обіймав період часу від появи перших письмових джерел, що знайомлять нас з економічною думкою древніх (»3000 років до н.е.) до середини XVII ст. н.е., тобто до часу зародження економічної науки. Майже весь цей період економічна думка існувала як складова частина інших наук – науки управління, філософії, теології, історії, юриспруденції.
II. Класична політична економія була першою економічною теорією. Час її існування – від середини XVII ст. до кінця XIX ст., а якщо вважати марксизм її складовою частиною – то вона існує до сих пір. Офіційне визнання економічної науки (в особі класичної політекономії) відбулося в кінці XVIII ст., А в університетах вона стала викладатися з початку XIX ст.
III. Сучасна економічна наука виникла на рубежі XIX і XX ст. У ній виділяється два основних напрямки – маржиналізм, що оформився в останній третині XIX в., І інституціоналізм, що сформувався в першій третині XX ст. В рамках розвитку маржиналізму можна виділити наступні етапи («Маржиналістська революція» (остання третина XIX ст.) – Панування неокласичної школи (до середини 1930-х рр..) – Панування кейнсіанської школи (до 1970-х рр..) – Панування неоліберальних економічних теорій (до 2010-х рр..). В рамках інституціоналізму виділяються наступні етапи (оформлення інституціоналізму (перша третина XX ст.)) – теорії державного регулювання економіки (до середини 1940-х рр..) – теорії трансформації капіталізму (до 1970-х рр. .) – теорії постіндустріального суспільства (до теперішнього часу).
Основні етапи еволюції економічної думки.
Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.
Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI— XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.
Меркантилізм. (16-17 ст.). Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.
Фізіократи. (18 ст.). На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.
Класична політична економія. (17 – поч. 19 ст.). Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.
Марксизм, (сер. 19 – 20 ст.) або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.
Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.
У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.
Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.
Монетаризм (60-90 рр. 20 ст.) — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.
Кейнсіанство (30-70 рр 20 ст.) — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.
Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.
Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і та ін.
Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.
3 питання: Основні етапи розвитку і особливості первісного господарства.
Основні етапи розвитку й особливості господарства первісного суспільства
Етапи розвитку. Первісна доба — найбільш тривалий період розвитку людства. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн років до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства та виникненням держави (IV—III тис. до н. е.). Значна частина історії людства припадає на епоху первісного людського стада, коли людина ще практично ніяк не виділялась із тваринного світу. Завершується ця епоха виникненням людини сучасного типу (приблизно 100 тис. років тому).
Розвиток первісного суспільства поділяється на кілька етапів, але в цілому має такі ознаки:
— низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне вдосконалення їх;
— низькі темпи розвитку суспільства;
— колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва;
— рівномірний розподіл і соціальна рівність;
— відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.
В історії відомо кілька варіантів періодизації первіснообщинного ладу. Найчастіше користуються археологічною схемою — епохи пов'язують із матеріалами, з яких виготовлялися знаряддя праці:
кам'яний вік: 5 млн років тому — кінець III тис. до н. е.;
бронзовий вік: кінець III тис. — І тис. до н. е.;
залізний вік: І тис. до н. е.
Перші державні утворення виникають уже на останніх двох етапах, тому хронологічно епоха первісного суспільства збігається з епохою кам'яного віку.
У ньому можна виділити три періоди:
1) палеоліт (стародавній кам'яний вік): 5 млн — 12 тис. років до н. е.;
2) мезоліт (середній кам'яний вік): 12—8 тис. років до н. е.;
3) неоліт (новий кам'яний вік): 8—3 тис. років до н. е.
У різних частинах світу, в різних племен і народів поява певної форми праці й суспільного життя відбувається в різні періоди. Проте їх об'єднує ряд загальних рис: господарство привласнення (користування природними благами) та колективна, общинна власність на засоби виробництва.
Господарство періоду палеоліту. Першими формами господарської діяльності людини в період палеоліту були мисливство, рибальство і збиральництво. Археологічні знахідки свідчать про те, що полювання мало загінний та спеціалізований характер. Основним знаряддям праці на полюванні був спис, полювання було колективним. Збиральництво доповнювало бідний раціон первісної людини поживними злаками й корінням.
Уміння виготовляти знаряддя праці було основною рисою, яка відрізняла людину від тварини. Перші кам'яні знаряддя, на думку археологів, появилися приблизно 2,5 млн років тому. Ними можна було відрізати гілку, зняти шкуру з убитої тварини, розколоти кістку або викопати із землі корінь. Таких знарядь було небагато; людину, котра виготовляла їх, назвали людиною умілою (homo habilis).
Новий тип передлюдини — пітекантроп (мавполюдина) — появився майже 1 млн років тому. Незважаючи на шерстний покрив, низький лоб і сильно виступаючі вперед надбрівні дуги, це була істота прямоходяча. Мозок пітекантропа мав об'єм 900 куб. см, а руки були спроможні виконувати найпростіші трудові операції: рубати, різати, стругати, копати, вбивати тварин, знімати шкури, розділяти туші. В цей період археологи виділяють набір знарядь із 30—40 функціями. В епоху середнього палеоліту (200—40 тис. років до н. е.) появилися трикутні, пластичні й загострені наконечники, рубила, списи.
У часи, коли жили пітекантропи, розпочався льодовиковий період, який ще більше прискорив розвиток трудових навичок, здатність мислити, планувати свою діяльність, щоб вижити в різних кліматичних умовах. Пітекантропи жили в холодних регіонах Північного Китаю та Європи, у тропіках острова Ява, в пустелях Африки. Існували у відносній ізоляції, не зустрічались між собою і були розділені генетичними бар'єрами.
Тільки з утворенням льодовиків знизився рівень Світового океану й між поділеними водою ділянками суші виникли сухопутні "мости", по яких люди змогли проникнути на нові території. Суворий клімат навчив людей використовувати природний вогонь, а потім і добувати його, що відразу відокремило їх від природного світу. У їхніх житлах були вогнища, викладені каменем, де вдень і вночі горіло багаття, на якому готували їжу. Використання смаженої і вареної їжі сприяло фізіологічним змінам людини. Вогонь стали використовувати для захисту від звірів і на полюванні. Добування вогню ставало важливим господарським завданням, а боротьба за вогонь — часто була причиною конфліктів і сутичок між сусідніми людськими колективами.
Близько 200 тис. років тому сформувався неандертальський тип людини — людини розумної (homo sapiens). Вона мало чим відрізнялася від сучасної людини (об'єм мозку в деяких неандертальських форм був більшим, ніж у середньому в сучасної людини), хоча ще була грубого складу, мала низький лоб і випнуте підборіддя, структура її мозку залишалася відносно примітивною.
Із завершенням льодовикового періоду та встановленням клімату, близького до сучасного (35—10 тис. років тому), почалось утвердження людини сучасної. Використання вогню для приготування їжі, удосконалення знарядь праці, а також перші спроби упорядкувати міжстатеві відносини суттєво змінили фізичний тип людини. Саме в цей час завершився процес антропогенезу — перетворення передлюдини в людину розумну. Саме тоді, напевно, в результаті пристосування до природного середовища сформувались існуючі й зараз європеоїдна, негроїдна, монголоїдна раси. Люди заселили всі континенти, проникли в Австралію й Америку. Загальна густота населення становила 0,1 людини на 1 кв. км, а його чисельність навряд чи перевищувала 2—3 млн осіб.
Поряд з удосконаленням знарядь полювання, яке залишалось основним видом діяльності, з'явились кам'яна зернотерка, товкачі для розтирання зерна, горіхів, коренів, крем'яні наконечники. Почали більш досконало обробляти кістки. Серед археологічних знахідок є кинджали, наконечники списів, гарпуни, голки з вушком, шила тощо. Кістяні вироби прикрашали різьбою — орнаментом або зображенням тварин, що, на думку первісних людей, надавало особливої сили. Сьогодні в археологічних музеях представлено близько 150 видів кам'яних і 20 видів кісткових знарядь епохи палеоліту.
Саме на цей період припадає й осілість людей, що засвідчують віднайдені сліди тривалочасових поселень цього періоду. У них люди жили від кількох місяців до сотень років. Житлом служили землянки, курені, переносні намети — чуми, а також великі общинні будинки. Знайдено прикраси, які дають змогу відтворити одяг цього часу.
На зміну первісному суспільству в епоху пізнього неоліту прийшла родова община, яка об'єднувала людей одного роду. Вона мала колективну власність і вела господарство на основі вікового й статевого поділу праці та простої кооперації. Чоловіки займалися полюванням, рибальством, виготовленням знарядь праці, а жінки — збиральництвом, приготуванням їжі, підтриманням вогню, вихованням дітей.
До виникнення сім'ї родовід установлювався по материнській лінії. Жінки в цей період відігравали провідну роль у господарстві (матріархат). Однак реальна влада в общині належала старійшинам — чоловікам віком 40—50 років — і основувалася на їхньому досвіді, силі, інтелектуальних та емоційних перевагах. Було винятком, коли не прислуховувались до порад вождів або не виконували їхніх наказів. Матріархат проіснував до часу поширення металу.
У кінці палеоліту різко скоротилася чисельність великих ссавців тварин, а деякі види повністю зникли. Це призвело до свідомого обмеження зростання населення. Було так, що інтервал між народженням становив не менш як три роки. Якщо діти народжувалися частіше, їх убивали, нерідко вбивали також одного з близнюків. Уперше в історії людства появилися громадські заборони — шлюбу у середині роду (екзогамія). Чіткішою стала соціальна організація общини: дорослі чоловіки, жінки і діти. Перехід від дитинства в дорослу групу супроводжувався спеціальними обрядами. Ці обставини, напевне, змінювали господарське життя.
Економічний розвиток мезолітичних племен. Для мезоліту характерними були відступ льодовика на північ і настання, за висловом геологів, сучасної епохи. Мисливство і зміна клімату привели до зміни фауни. Зникнення частини великих тварин змусило вдосконалювати знаряддя полювання. Найважливішим із досягнень цієї епохи стало винайдення лука, зброї для дальнього бою, що дало змогу більш успішно вести полювання на звірів і птахів. Люди навчилися робити сильця, сітки, загорожі, мисливські пастки. Стало розвиватися рибальство, яким займалися за допомогою гарпунів, сіток, остів. Довбання човнів за допомогою кам'яної сокири дало змогу розвивати морський звіробійний промисел. Почали приручати тварин.
Пошуки й освоєння первісними общинами джерел харчування, менша залежність від природи зумовили зменшення переселень з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору деяких злаків, а також осілості віднайдено в Палестині. Тут у X—IX тис. до н. е. жили мисливці та рибалки, які вже не кочували, а тривалий час проживали на одному місці. Жили вони в поселеннях з невеликих круглих будинків, заглиблених трохи в землю і обмазаних глиною, змішаною з піском і камінчиками. Підлогу вистилали кам'яними плитами. В епоху мезоліту завершилося заселення Євразії. Люди все далі проникали на північ до берегів Балтики і Льодовитого океану. Зароджується піктографія (малюнкове письмо). Люди навчилися фіксувати, зберігати й передавати інформацію.
В епоху мезоліту було накопичено значний запас інформації, знань з метеорології, медицини. Були відомі трепанація черепа й ампутація пошкоджених кінцівок. Широко застосовували гіпноз.
У період мезоліту всередині рас виділилися гілки: у європеоїдної — південна та північна, у монголоїдної — азіатська й американська, у негроїдної — африканська й австралійська. Почався процес формування народів. Посилювалася відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот.
Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм присвоювального і переходу до відтворювального господарства, тобто основаного на виробництві матеріальних благ, необхідних для життя й діяльності людей. Структура присвоювального господарства принципово відрізнялася від структури відтворювального господарства. Основними галузями економіки стали землеробство, скотарство і ремесла. Уперше появилася можливість постійно, а не епізодично, як раніше, отримувати додатковий продукт.
Неолітична революція. Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство та скотарство) і другий (виділення ремесел із сільського господарства) суспільні поділи праці, що, у свою чергу, сприяло індивідуалізації праці, виникненню й розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі називають неолітичною революцією.
Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. Прийоми і техніка землеробства були дуже примітивні: землю скопували дерев'яними палицями і мотиками; жали серпами з кремінним лезом; зерна розтирали на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Припускають, що перші вогнища землеробства як самостійна галузь господарства зародились у Передній Азії. Сучасні археологічні й палеоботанічні знахідки дають підставу говорити про чотири самостійні найбільш старовинні вогнища походження культурних рослин:
1) Передня Азія, де вже в VII—VI тис. до н. е. культивували польові злаки — ячмінь і пшеницю;
2) басейн річки Хуанхе, де у IV—III тис. до н. е. вирощували китайське просо (чумизу), рис, гаолян;
3) Центральна Америка, де у V—IV тис. до н. е. почали вирощувати боби, перець, а до III тис. до н. е. — маїс (кукурудзу);
4) Перуанське нагір'я, де в III тис. до н. е. вирощували перець, бавовник, боби та інші рослини.
Поступово вдосконалювалась агротехніка. У IV тис. до н. е. у землеробстві виникли такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (іригаційних) земель. У ряді регіонів (у Європі, Західній і Середній Азії) намітився перехід від ручного землеробства до орного.
Важливою галуззю господарства стало скотарство, хоча поширене воно було нерівномірно і сформувалось із мисливства. Важливу роль у його становленні відіграли діти, які годували малят диких тварин і, граючись із ними, приручали їх. Першими домашніми тваринами стали вівці, кози, корови та свині. Скотарські (пастуші) племена жили в степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа була зоною переважно рослинного землеробства із стійловим скотарством.
Найдавнішим ремеслом було гончарство. Глиняний посуд дав змогу людині значно поліпшити приготування й збереження їжі. Удосконалення харчових технологій ставало важливим чинником економічного розвитку. Гончарне горно (піч для обпалювання глиняних виробів) уперше виготовили на Сході. Гончарний круг відомий з IV тис. до н. е. Його поява значно підвищила продуктивність праці і дозволила поліпшити якість глиняного посуду.
Іншим старовинним ремеслом було ткацтво — виготовлення тканини на ручному ткацькому верстаті. Для цього вирощували льон, кропиву, інші культури, розділяли волокна, сукали їх, пряли, виробляли мотузки й нитки. Із ниток робили тонкі та грубі тканини для пошиття одягу і потреб домашнього господарства, шили мішки, сумки.
На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії в VI—IV тис. до н. е. зародилося металургійне виробництво. Першим металом, який привернув увагу людей, була мідь, напевно, самородна. Міцністю вона поступалася каменю, але при нагріванні з неї можна було зробити голки, шило, рибальський гачок. Із міді виготовляли різноманітні прикраси. У III тис. до н. е. вже знали більш твердий метал — бронзу (сплав міді з оловом, свинцем, що надавало їй твердості). Вона швидко поширилася в усьому Стародавньому світі, крім Америки. Спочатку метали плавили на вогнищі, потім руди нагрівали в суміші з деревним вугіллям у плавильних печах.
Значно просунулась уперед техніка обробки каменю. Його шліфували, різали, свердлили. Кам'яні знаряддя — мотика, зернотерка, ступка, леза для серпів, ножів, кинджалів — виготовляли із кременя. Голки, шила, ложки робились із кістки, у тому числі із слонової.
На кордонах племен з різною господарською орієнтацією, а пізніше і всередині племен, усе інтенсивніше розвивався обмін. Проте всезагального еквівалента господарська практика ще не виробила. Можна говорити лише про зародження товарного виробництва й обігу, тобто про створення окремих продуктів у кількості, що перевищувала потреби сім'ї та общини і призначалася для обміну з іншими общинами, про формування ринкових відносин, хоча у досить примітивній формі. Розвиток обміну стимулював удосконалення продуктивних сил.
З переходом до осілості різко змінилася кількість людей, які, проживаючи поруч, почали змішуватися. Община мисливців була невелика, близько чи трохи більш як 20 осіб. Вона могла зростати лише за наявності достатніх запасів їжі. Перехід до виробляючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні житлових будинків, культових споруд, майстерень. Житлом слугували глиняні будівлі. На рубежі V—IV тис. до н. е. на Землі вже проживало близько 80 млн осіб, а щільність населення становила для заселених територій від 10 до 100 осіб на 1 кв. км. Уперше в історії намітилися тенденції сім'ї до багатодітності. Зросла тривалість життя. У суспільстві закріплюються закони патріархату.
Нездатність задовольнити зростаючі потреби людини і суспільства, продуктивність у виробництві призводили до витіснення кам'яних знарядь праці, тому вони вичерпали свій потенціал у IV тис. до н. е. Почався перехід до чергового етапу — неоліту (мідно-кам'яний вік). У цей період матеріалом, який переважно використовували, стає метал — спершу мідь, залізо, потім бронза, з І тис. до н. е. — сплави заліза і його похідних, а саме чавуну та сталі.
Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення й плугового землеробства), посилення майнової нерівності, засоби приватної власності неминуче вели до виникнення класів і держави.
Удосконалювалися знання, появилися перші, поки ще примітивні рахункові системи. Це були в'язка соломи, низка черепашок, мотузка із зав'язаними на ній вузликами. У первісній Європі зазвичай для розрахунків використовували каміння: слова "калькулятор", "калькуляція" походять від латинського calculus — камінь.
Зростання землеробства і щораз інтенсивніші земельні роботи сприяли розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту винайдено колесо і почав розвиватися колісний транспорт. Потім відбулася надзвичайної ваги подія — виникла перша в історії людства писемність. Це стало межею, яка відділила первісну історію від епохи цивілізації.
Руйнування первісного суспільства в багатьох регіонах світу відбувалось у різні часи. Відмінними були також моделі подальшого господарського розвитку. Наприкінці IV тис. до н. е. в Месопотамії, а потім у Єгипті виникли перші держави.
4 питання: Господарство українських земель періоду первісної доби.
Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території. Людство в своєму розвитку пройшло кілька великих періодів, які дістали в історичній науці назву суспільно-економічних формацій. Першою суспільно-економічною формацією була первіснообщинна. Суть її полягала в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на ресурси і знаряддя праці. Первіснообщинну формацію розділяють на дві стадії: стадію привласнюючого і відтворюючого господарства. Основними етапами формування первісного суспільства були: первісне людське стадо – рід – плем’я.
У розвитку первісного суспільства археологи виділяють такі періоди: кам’яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт), бронзовий і ранній залізний віки. В основу цієї періодизації вчені поклали ступінь розвитку продуктивних сил та суспільства.
Палеоліт хронологічно охоплює період від 1 млн. до 10 тис. років до н.е. і, в свою чергу, поділяється на три епохи:
1) Ранній або давній палеоліт (ашельська епоха) (закінчується близько 150 тисяч років тому). Саме в цю епоху близько 1 млн. років до н.е. на території України з’явилась прадавня людина, названа в науці пітекантроп (архантроп). Розселення людей в Східній Європі і, зокрема, на Україні відбувалося через Передню Азію, Балкани і Центральну Європу. Найдавніші стоянки первісних людей на території України: Королеве в Закарпатті (це найдавніше свідчення життя первісних людей не лише в Україні, а й в Європі), Лука-Врублевецька в Середньому Подністров’ї (Хмельницька область),Амвросіївська (Донецька область). Відомо понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.
Найдавніші людські істоти жили стадами, займались збиральництвом плодів та їстівних коренів, полюванням на тварин, нерідко досить великих (мамонтів, печерних ведмедів). В трудовій діяльності використовували кам’яні (переважно крем’яні) знаряддя праці. Основним з них було ручне рубилодовгастої і плескатої форми, загострене з країв і на кінці.
Для ашельської епохи характерні періодичні льодовики, які змушували первісних людей та звірів мігрувати з місця на місце, рятуючись від холоду. Під кінець раннього палеоліту настає значне похолодання, насувається льодовик. Нові природні умови змусили людей активніше боротися за існування: вони навчилися добувати вогонь, почали виготовляти одяг зі шкір тварин та будувати житла.
2) Середній палеоліт або мустьєрська епоха (150-35 тис. років тому). Стоянки мустьєрської епохи (всього відомо понад 200) знайдені в різних регіонах України: в Криму, на території Закарпаття, в Середньому Подністров’ї, на Волині та ін. Люди заселяли придатні до життя печери та гроти. А там, де їх не було, селились переважно на берегах річок. Археологи свідчать, що найбільш залюдненим в цю епоху був Кримський півострів.
Творцями культури мустьєрської епохи були так звані неандертальці (або палеоантропи) – проміжна ланка між найдавнішими людьми і сучасною людиною. Вони досягли значних успіхів у техніці обробки каменю. Замість рубил застосовуються спеціалізовані знаряддя (гостроконечники, скребланожевидні, зубчасті скалки тощо). Головним заняттям людей було полювання на мамонта, дикого коня, зубра.
В цей період зароджується мова, виникає родовий лад, з’являються перші ознаки мистецтва.
3) Пізній або верхній палеоліт (35-11 тисяч років тому) характеризується появою людини сучасного фізичного типу, т. з. кроманьйонця (назва походить від місцевості у Франції, де було вперше знайдено рештки людини виду Homo sapiens – людина розумна).
Відомо 800 стоянок кроманьйонців в межах України. Вони розташовувались переважно в долинах річок. Найвідоміші стоянки, з досліджених вченими, це: Кирилівська в Києві, Гінці на Полтавщині, Мізин в Подесенні, Доброночівка та Межирічі на Черкащині, Молодове в Середньому Подністров’ї та ін.
Дослідження археологів засвідчують підвищення рівня майстерності людей. З’явилися нові та ефективні знаряддя праці із каменю (вістря, різці, скребла, ножі), а також із кісток та рогів тварин (гарпуни, наконечники списів, шевські голки, шкребла для обробки шкіри). Основою життя було полювання на великого стадного звіра (мамонти, північні олені, широкопалі коні). Люди в пізньому палеоліті об’єднувалися в племена, що давало можливість займатися загінним полюванням.
Родинні зв’язки велися по материнській лінії. Жінка виступала також в ролі охоронниці сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Це й зумовило виникнення матріархату. Середній вік життя людини становив 20-23 роки.
Трудова діяльність кроманьйонців сприяла розвитку їх мислення. Вони навчались здобувати найпростіші знання. З’явились перші релігійні вірування (фетишизм, тотемізм, анімізм, магія) та релігійні культи богів-ідолів. Виникли примітивні форми прикладного та образотворчого мистецтва (браслети, статуетки, наскельні малюнки), музики та обрядового, ритуального танцю.
Мезоліт (середній кам’яний вік) – 10-7 тис. років до н.е.
Початок мезоліту збігається із закінченням льодовикового періоду: встановлюється клімат близький до сучасного, холоднолюбиві тварини відступають на північ, лісовим покривом вкривається колишня тундра, у широколистяних лісах формується сучасна фауна.
Зникнення великих стадних тварин, які були головними об’єктами полювання, вимагало вироблення нових мисливських прийомів та нової зброї. Людині вдалося приручити собаку, який став вірним другом мисливця. Видатним досягненням людського розуму було винайдення лука зі стрілами, за допомогою яких мисливці вражали здобич на великій відстані. Для стріл потрібні були наконечники, які повинні були бути невеликими, легкими, але міцними. Такі вимоги змушують удосконалювати техніку обробки кременю. З’являються також великі кам’яні знаряддя для обробки дерева – сокири і тесла. Виготовлялись знаряддя з рогу й кості (гарпуни, наконечники для стріл, проколки тощо).
Нові умови примушували людей шукати інші засоби для існування крім полювання. Люди починають вживати рослинну їжу (про це свідчать знахідки кам’яних терток). Великого значення набуло рибальство. Люди навчились робити примітивні посудини, плетиво з лози обліплювалось глиною. Можливо, що виготовлялись найпростіші ліпні глиняні посудини, які трохи обпалювались.
Нові умови господарювання призвели до роздроблення великих людських колективів. На території України відомо понад 1000 пам’яток мезолітичної епохи: тимчасові стійбища, більш довготривалі поселення, поховання й могильники, культові місця.
Неоліт (новий кам’яний вік) – 7-4 тис. років до н.е. В цей період в житті стародавнього населення України відбулися важливі зміни, які англійський археолог Г.Чайлд назвав „неолітичною революцією”. ЇЇ характерними рисами були:
1) Перехід від присвоюючого господарства (збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство, скотарство). Відбитки зерен пшениці, ячменю, проса на кераміці неолітичних часів знайдені в різних регіонах України. В цей же час з’явились і специфічні знаряддя праці – серпи, мотики,зернотертки.
2) Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Бика і свиню в Україні приручили самостійно, а от вівця і коза прийшли з півдня.
3) Перехід до осілого способу життя (про що свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань недалеко від осель), оскільки землеробство і скотарство були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво.
4) Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (традиційні способи обробки каменю – оббивання і сколювання поступаються місцем шліфуванню, свердлінню).
5) Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. Величезним досягненням доби неоліту стало винайдення кераміки, яка одразу ж стає незамінною в побуті і в господарстві (люди дістають можливість зберігати воду, готувати варену їжу тощо). Ранні керамічні посудини мають гостре або округлене дно, а під кінець неоліту з’являється керамічний посуд з плоским дном. З’являються примітивні вироби прядіння, плетення і ткацтва.
6) Суттєві зміни в демографічній сфері (зростає кількість і тривалість життя населення).
Енеоліт (мідний вік) в межах України охоплює 4 -3 тис. років до н.е. Приблизно в кінці V – на початку IV тисячоліття до н.е. почалось використання металів для виготовлення різних виробів. Мідь –найдоступніший метал, що найлегше піддавався обробці. Спочатку використовували самородну мідь, а знаряддя з неї виковували. Пізніше освоюються плавильна та ливарна техніка. Виникли перші рудні копальні (с. Клинове Артемівського району в Донбасі). Проте мідь - надто м’який метал, тому широко продовжували застосовуватись знаряддя праці з кременю та кості. Саме тому цю добу ще називають міднокам’яним віком.
Основними заняттями тогочасного населення стають землеробство і скотарство. Намітився перехід від мотичного до орного землеробства з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з’являється колісний транспорт.
Вдосконалюється керамічне виробництво, виникають гончарні печі. Поширюється прядіння і ткацтво. Продовжує розвиватися глиняна пластика, з’являється монументальна скульптура.
Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою його стає патріархальна сім’я, що свідчило про початок переходу від матріархату допатріархату.
Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту була Трипільська культура. Існувала в кінці V-ІІІ тис. до н.е. Перше поселення цієї культури відкрито в 1893 p. Вікентієм Хвойкою біля села Трипілля на Київщині. Трипільці населяли регіони сучасної України, Молдови та Румунії. Лише на території України виявлено понад одну тисячу поселень трипільської культури. Ранні поселення нараховували по декілька десятків жител і господарських споруд, які розміщувались рядами (колами) на зручних для оборони місцях. Житла були як напівземлянковими, так і наземними, як правило прямокутними, споруджувались з глини на каркасі з дерева. З часом поселення розростались концентричними колами: в центральній частині були великі громадські будинки і вільні площі, які використовувались для зібрань, релігійних церемоній і т.д. На Черкащині, поблизу сіл Майданецьке, Доброводи існували справжні „міста” з населенням не менше 15-20 тис. жителів.
Трипільці культивували пшеницю, ячмінь, просо, жито, бобові, коноплю. Основним знаряддям обробітку землі була мотика (висловлюють припущення, що трипільці знали орне землеробство). Землеробство доповнювалось приселищним скотарством. У трипільців ідея родючості землі набуває домінуючого значення. З нею пов’язані обряди та глиняні жіночі статуетки – символи господарського благополуччя. Високого рівня досягло виготовлення глиняного посуду. Трипільці залишили унікальну розписну кераміку. За допомогою білої, жовтої, червоної та чорної фарб вони створювали багатокольорові орнаменти.
Питання про етнічну приналежність трипільських племен є дискусійним. Оскільки, у формуванні та розвитку трипільської культури на території України взяли участь аборигенні племена, трипільські традиції продовжились в наступних археологічних культурах, можна вважати вірною гіпотезу академіка з Москви Б.Рибакова про трипільців як предків українців. Український археолог Віктор Петров вважав, що український фізичний тип населення склався внаслідок асиміляції носіїв трипільської культури з північними європеоїдами.
Доба бронзи – останній великий період первіснообщинної формації (охоплює ІІ – початок І тис. до н.е.). В цей час з’являється перший штучний метал – бронза (сплав міді і олова), який має великі переваги над міддю: більшу твердість і нижчу температуру плавлення. Тому виплавляти бронзу можна було в примітивних печах і на відкритих вогнищах. З’являються окремі майстри-ливарники і бронзоливарні майстерні. Важливе значення мали також бронзоливарні центри у Карпатах і Причорномор’ї. Бронзові знаряддя швидко витісняють мідні.
Відбувався дальший розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. Найхарактернішою ознакою цього часу був суспільний поділ праці – відокремлення скотарських племен від землеробських. Простежується загальний процес подальшого розвитку землеробського укладу в лісостеповій смузі іскотарського – у Степу.
Перехід до орного землеробства і використання бронзових знарядь праці сприяло зростанню продуктивності праці. Це, в свою чергу, призвело до появи надлишку продуктів, який став зосереджуватись в руках родоплемінної верхівки. Породжена майнова нерівність стала однією з вагомих причин, що призвели до розкладу первісного суспільства. Зароджуються елементи ранньокласового суспільства: з’являються окремі соціальні групи населення, виділяється впливова племінна верхівка.
2. Инфый подход. Заключается в том что процессы явления и сущест
3. ЗАДАНИЕ 3 Трехфазные цепи периодические несинусоидальные токи электрические фильтры Задача
4. Чорні діри.html
5. Экономика - Т А Агапова С
6. После снижения цены она стала стоить 680 рублей
7. Разработка плана организации работы маркетингового отдела, оказывающего услуги по комплексной автоматизации и информатизации медицинской отрасли
8. тематичних наук Київ 1999 Дисертацією є рукопис
9. Трактебель которая недавно стала концессионером газотранспортной системы Казахстана минимально на пятна
10. Курсовая работа- Институт договора поставки в гражданском праве РФ
11. только исполнилось тринадцать лет и я решила что я уже выросла стала самостоятельной и началась моя новая ж
12. КАМАЗ [8] 2
13. Декоративные травы в ландшафтном дизайне
14. Тема 8 Античная этика Платон Вопросы- 1
15. Бизнес-план предприятия для организации коммерческой деятельности в отрасл
16. Современные модели в теории перевода
17. Бухгалтерский управленческий учет затрат и выхода продукции животноводчества.html
18. ТЕМА- Критерии качества интерфейса начало Вопросы- Скорость выполнения работы Человеческие ошибк
19. 5699545926 Год- 2012 Аннотация Сэм юношаоборотень в которого влюблена Грейс становится человеком
20. задание 1 2 3 4 5 Верный ответ абв