Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
46. при розробці економічної політики й у ході її здійснення в кожному секторі економічного життя необхідно забезпечити гармонічне сполучення між економікою й навколишнім середовищем. У Декларації Конференції в Ріо-де-Жанейро по навколишньому середовищу й розвитку, що включає в себе 27 рекомендаційних принципів, розкриваються істота й мети реалізації концепції стійкого розвитку. Поняття стійкого розвитку містить у собі наступне:
♦ визнання того, що в центрі уваги перебувають люди, які повинні мати право на здорове й плідне життя в гармонії із природою;
♦ охорона навколишнього середовища повинна стати невід'ємним компонентом процесу розвитку й не може розглядатися у відриві від нього;
♦ право на розвиток повинне реалізуватися таким чином, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку й збереженні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутніх поколінь;
♦ зменшення розриву в рівні життя народів миру, викорінювання бідності й убогості з урахуванням тієї обставини, що сьогодні на частку 3/4 населення Землі доводиться лише 1/7 частина світового доходу. Подібний підхід буде вести до масованого переміщення економічного росту в країни, що розвиваються, і регіони. Тільки шляхом задоволення величезних і всі зростаючих потреб населення миру, що розвивається, можна забезпечити можливості й перспективи переходу до нової ери стабільного, оптимального й збалансованого економічного росту світової економіки в цілому.
47. “Інформаційне суспільство” виражає ідею нової фази в історичному розвиткові передових країн. Тобто, не прихід “постіндустріального” суспільства, а створення нового соціального зразка, що є результатом “другої індустріальної революції”, яка в основному грунтується на мікроелектронній технології. Зростаюча кількість людей з необхідністю втягується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес “інформатизації” не залишає недоторканою жодну сферу соціальної активності: од повсякденного життя до міжнародних відносин та від сфер дозвілля до виробничих відносин. Такі поняття, як "Третя хвиля" Олвіна Тоффлера, що є фактично синонімом "інформаційного суспільства", давно ввійшли в нашу уяву. Проте, в міру входження до третього тисячоліття, поняття "інформаційного суспільства" дедалі частіше використовується як зручний універсальний засіб. Урядова політика багатьох країн також випливає із цієї концепції, особливо це стосується освіти.Так, на даний момент, наприклад, британці переконані, що їх система освіти має бути домінуючим чинником, що забезпечить економічне процвітання країні в інформаційному суспільстві світового масштабу. Інформаційне суспільство - соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З. Бжезинський, О. Тоф-флер. При розгляді розвитку суспільства як "зміну ступенів", прибічники теорії інформаційного суспільства пов'язують його становлення з домінуванням "четвертого", інформаційного, сектора економіки. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві.
48. Різновидом сучасного соціального прогнозування є футурологія (від латинського future - майбутнє і грецького logos -поняття, вчення). Футурологія - це галузь суспільного знання, яка займається аналізом і виробленням концепцій майбутнього.
Футурология – неблагодарное занятие, и к экономике это относится точно так же, как и к другим областям знаний. На будущее влияет масса прогнозируемых (и то, с трудом) лишь незадолго до их наступления событий, способных иногда кардинально изменить ситуацию – яркими примерами этого являются войны и финансовые кризисы. Как правило, прогнозирование дальше, чем на пять лет вперёд, слишком неточно и последующие корректировки могут полностью изменить прогноз. Однако, несмотря на это, можно выделить определённые "вековые" тенденции и оценить, как они будут влиять на экономическую жизнь человечества в будущем. При этом, естественно, делается оговорка, что эта оценка действительна только если не случится чего-либо, что радикально и резко изменит весь мир. Пытаться спрогнозировать результаты Третьей Мировой – задача немного из другой оперы.
Итак, определяющими для экономики будущего станут, по-видимому, три тенденции.
Первая из них – продолжающееся развитие и внедрение информационных технологий в производство, способное, в конечном итоге, кардинально изменить его характер.
Вторая тенденция – начавшийся в 90-х и набравший полную силу в 00-х ускоренный экономический рост в развивающихся странах. Так, в 1961-1990 гг. экономики развивающихся стран росли, в среднем, на 4.5% в год. В 2000-2011 эта цифра была равна уже 6%
49. .Еволюційні (оптимістичні) теорії
1. Еволюційні (оптимістичні) теорії — суспільство послідовно проходить певні стадії розвитку, стаючи все досконалішим. Так, Огюет Конт виділяв: теологічну (до 1300 р.), метафізичну (до середини XIX ст.) і позитивну стадії (період від середини XIX ст. до сьогодні). На кожній з них, на думку Огюста Конта, суспільство ставало все раціональнішим, багатшим і менш агресивним.
Герберт Спенсер вважав, що в основі еволюції лежить природній відбір. Повинні вижити "кращі" суспільства, а "непристосовані" — приречені на загибель. А також, що фінальною стадією розвитку людства є розвинуті індустріальні суспільства.
Карл Маркс пов'язував прогрес із розвитком продуктивних сил і класовою боротьбою. Розвиток техніки виводить на арену історії нові суспільні класи, відповідно, рабовласників і рабів — феодалів і залежних селян — буржуазію і робітничий клас тощо.
Серед сучасних вчених, які є прихильниками еволюційної теорії розвитку суспільства є поширеною думка про те, що еволюція не обов'язково є скерованою в один бік, а розвивається у багатьох напрямках. Вони визнають, що зміни не обов'язково передбачають прогрес і можуть здійснюватися різними шляхами. Разом з тим, вони погоджуються, що попри те, що не існує єдиного процесу еволюції для всіх народів, людство в цілому справді розвивається, причому деякі народи здійснюють еволюційні прориви, які забезпечують усьому людству легшу адаптацію до умов навколишнього середовища, а також відкривають досконаліші форми соціальної організації.
2. Циклічні (песимістичні) теорії.
Прихильники такого підходу вважають, що прогресу — як лінійного процесу — не існує, а натомість є цикли, у межах яких повторюється історія на щораз вищому рівні. Однак підсумок завжди той самий — через певний проміжок часу цивілізація гине.
Протягом усієї історії людства існує певна кількість цивілізацій. Освальд Шпенгпер у книзі "Занепад Європи" виділяє їх вісім: "єгипетська", "індійська", "вавилонська", "китайська", "аполлонівська" (грекоримська), "магічна" (візантійсько-арабська), "фаустівська" (західноєвропейська) і культура майя. Вчений вважав ймовірним появу ще однієї, дев'ятої — російсько-сибірської культури. Арнольд Тойнбі в праці "Осягнення історії" виділяє 37 цивілізацій, які поділяє на три групи: "розквітлі цивілізації" (їх 27 — китайська, єгипетська, західна та ін.), "нерозвинуті цивілізації" (їх всього б — несторіанська християнська, монофізитська християнська — обидві не розвинулись через те, що були поглинуті ісламською та ін.) і "застиглі цивілізації" (ескімоська, спартанська та ін.).
Прихильники циклічних теорій переконані, що цивілізації, як люди, народжуються, розквітають, старіють і занепадають. Освальд Шпенглер вважав, що кожна цивілізація існує приблизно і000 років. Оскільки, на його думку, західна культура зародилася близько 900 р. н. є. то її занепад на початку XX ст. мав бути вже не за горами. Звідси заголовок його книги та викликаний нею на початку XX ст. загальний суспільний інтерес. Англійський дослідник Арнольд Тойнбі висловлював ідею, що цивілізація виникає як відповідь на певний "виклик". Таким може стати дія природних сил (наприклад, суворий клімат) або людський фактор (войовничі сусіди). Цікаво, що "виклик", на думку Тойнбі, не відразу породжує адекватну "відповідь". Спочатку відбувається свого роду "замикання в собі", період видимої бездіяльності, а тільки згодом виникає "зворотна реакція", нерідко вибухова за своїм характером. Якщо еліта суспільства не здатна згуртувати його і дати відсіч — суспільство загине. У протилежному випадку воно буде розвиватися. Однак у процесі розвитку суперечності у суспільстві нагромаджуються і врешті-решт воно починає занепадати. Загибель, або, за термінологією Тойнбі, — "надлом" цивілізації зумовлюються двома причинами. Перша — втрата ініціативи у лідерів, "творчої меншини". Друга — "відмова від мімезису", тобто механізму уподібнення лідерам, "творчим особистостям". Ця відмова призводить до не контрольованості потоку життя, революцій, анархії.
На думку російського вченого Льва Гумільова, кожна нація становить своєрідний живий організм — із циклом життя від народження до смерті приблизно 1200 років.
Прихильники циклічних теорій не вбачають значного прогресу одних цивілізацій, порівняно з іншими, вважаючи, що прогрес відбувається в основному у технологічній сфері, але сутнісні показники залишаються ті самі.
Розрізняють поступовий (реформістський) і стрибкоподібний (революційний) види соціального прогресу.
Реформа — часткове вдосконалення у певній сфері життя, ряд поступових перетворень, які не стосуються основ існуючого ладу.
Розрізняють різні реформи, залежно від того, якої сфери життя суспільства вони стосуються, наприклад, соціальні реформи — ті, що безпосередньо пов'язані з людьми, наслідки яких відображаються на рівні або способі життя людей, їх здоров'ї, участі в суспільному житті, доступі до соціальних благ. Скажімо, такі, як: введення загальної середньої освіти, медичного страхування, допомоги безробітним тощо. Відповідно: економічні — реформи в економічній сфері; політичні — реформи в політичній сфері.
Революція — комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка стосується безпосередньо основи існуючого ладу.
Революції охоплюють різні сфери життя суспільства і, відповідно, виділяють революції: релігійні, технічні, політичні, наукові тощо. За своєю тривалістю вони також можуть бути різними — вважається, що революцію не завершено доти, доки не буде досягнута її ціль. Неолітична революція, скажімо, тривала близько 8 тис. років. Вона вважається найбільшою в історії людства. Суть неолітичної революції — приручення тварин і окультурнення рослин. Внаслідок неолітичної революції виникло класове суспільство.
За соціальною значимістю неолітичну революцію звичайно порівнюють з промисловою революцією XVIII—XIX ст., яка привела до заміни феодальних порядків капіталістичними (тривала понад 100 років).
50. В останні десятиліття стають помітнішими позитивні зміни у відносинах між державами, зовнішньополітична діяльність яких насамперед формує “світову політику”, напрями розвитку світового політичного процесу. Спостерігається перехід від методів примусу до методів врегулювання і погодження при розв'язанні конфліктів і непорозумінь між державами. Пробивають собі дорогу тенденції до поглиблення демократизації, гуманізації міжнародних відносин. Спостерігається політичне пробудження мас, залучення мільйонів людей до міжнародної політики, посилення їх впливу на політичні рішення і дії як всередині країн, так і на міжнародній арені.
Позитивний вплив на міжнародні відносини справило усунення поділу світу на два ворогуючі табори.
За останні роки на міжнародному рівні розроблено чимало важливих соціальних програм, договорів і угод у галузі економічного і політичного співробітництва, у гуманітарній сфері. З процесом демократизації й гуманізації міжнародних відносин пов'язаний процес демілітаризації, який передбачає не тільки роззброєння, а й ліквідацію воєнно-політичних блоків, конверсію науки і невоєнної промисловості, що виконує воєнні замовлення, перебудову свідомості людей (особливо політичних лідерів, працівників політичних і управлінських структур) на засадах гуманності й миролюбності.
У світовій політиці почали формуватись якісно нові принципи міжнародних відносин, які передбачають:
- суверенну рівність держав,
- незастосування сили або погрози силою,
- непорушність кордонів,
- територіальну цілісність держав,
- мирне врегулювання суперечок,
- невтручання у внутрішні справи,
- повагу прав людини і основних свобод,
- співробітництво між державами,
- сумлінне виконання обов'язків з міжнародного права.
51.
Моделі сучасних інтеграційних процесів
Питання про інтеграції - одна з ключових питань про те, які зміни відбуваються в сучасному світі, які тенденції відкриваються в економічній, соціально-політичній та інших сферах людського буття. Ось чому виникнення ЄЕС було не приватним фактом, не рядовим регіональним подією в галузі міждержавного економічного співробітництва групи європейських держав, а першим великим кроком, який відбив наступ нової великої епохи в історії людства, основу якої склали перманентна НТР, небаченого розмаху інтернаціоналізації всіх сфер життя народів і держав, швидко зростаюча взаємозалежність у міждержавних стосунках і т.д. Один з підвалин і конкретне вираження цих фундаментальних змін - інтеграція.
Поняття "інтеграція", як і сам процес інтеграції, з'явилося в політичному словнику порівняно недавно, в 20-х рр.. нашого сторіччя, і означало "вчення про інтеграцію"
основних існуючих моделей у світових інтеграційних процесах.
1. Моделі політико-економічної інтеграції (з урахуванням соціальних аспектів):
1.1.Европейскій Союз (ЄС).
1.2. Андська група (Латинська Америка).
1.3. Карибський "спільний ринок" (Латинська Америка).
1.4. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).
2. Моделі торгово-економічного співробітництва:
2.1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).
2.2. Північноамериканська інтеграція (США, Канада.Мексіка).
2.3. Організація арабських країн - експортерів нафти (ОАПЕК).
2.4. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).
3. Моделі міжнародних економічних надправітельственних організацій, що регламентують торговельну, тарифну політику і виробляють економічну стратегію:
3.1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ).
3.2. Організація економічного співробітництва та розвитку (СЕСР).
3.3. Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ШКГАД).
4. Моделі політичних союзів і військових блоків:
4.1. Європейська Рада.
4.2. Організація Африканської єдності (ОАЕ).
4.3. Організація Північноатлантичного договору (НАТО).
Отже, ми маємо справу з різними структурами (моделями), типами, формами та організаціями інтеграційних процесів, в тому чи іншому вигляді охопили "майже весь світ.
Аж ніяк не випадково інтеграційні процеси набувають у кінці XX ст. таке стрімке темп. Небувалий технологічний прогрес, докорінні зміни політичної карти світу, збільшення все нових і складних протиріч соціально-культурного буття народів різних континентів, невирішеність багатьох завдань, що залишилися в спадщину. від минулого, поставили світову спільноту перед рішенням цілого комплексу проблем, що стосуються виживання людини і природи. Одним з відповідей на подібні "виклики історії" і є зростання інтеграційних процесів у світі, хоча не будемо забувати, що й на цьому шляху людство чекають серйозні випробування.
Інтеграційні процеси - один з головних напрямків формування нового світового ладу Ряд країн вже давно пройшли первинний шлях економічної інтеграції, хоча багато хто регіони ще не підійшли до нього. На межі XXI століття. ці процеси поступово переростають у суперінтеграцію, яка відкриє чимало нового і несподіваного як для національного, так інтернаціонального розвитку. Інтеграційні структури не усувають ні конкуренції, ні протиріч, ні розбіжностей. Між їх учасниками постійно відбувається обмін жорсткими політичними і пропагандистськими ударами, хоча вони і вдягаються в більшості випадків в "джентльменську форму". Один з відомих політичних діячів Франції Ж.-П.Шевеман в розпал формування ЄС писав, що, незважаючи на конфлікт інтересів між США і Японією, існує небезпека "виникнення цього американо-японського кондомініуму ^ що має тенденцію відтіснити Європу ". Разом з тим існують, мабуть, і об'єктивні кордонів ефективності інтеграційних процесів. Вже зараз вони викликають чимало великих і хворобливих питань: який буде доля демократії і етно-національних структур, що існують уже століття? Що можна запропонувати натомість національної культури? Наскільки міцними будуть гарантії національній та регіональної, у цілому - міжнародної безпеки? Чи реальна перспектива перетворення різних інтеграційних моделей в єдиний світовий інтеграційний консорціум і куди "зникнуть" при цьому національні держави? Інтеграційні процеси в світі - об'єктивне явище, але людство ще має навчитися використовувати їх в інтересах загального і стійко безпечного свого розвитку.
52.дезінтеграція-відновлення цілісності в рамках національної економіки з руйнуванням зсталих міжнаціональних,міждержавних зіязків ,неприйняття етносом і в першу чергу правлячою елітою ідеї або даного типу інтеграції.
54. можна говорити про те, що наприкінці другого тисячоліття, внаслідок об'єднаних зусиль суб'єктів світової політики, сформувалася концепція нового, демократичного світового порядку, яка в цілому розділяється більшістю держав та авторитетних міжнародних організацій. Доцільно виділити його характерні риси. [c.447]
Новий світовий порядок передбачає:
1) демілітаризацію міжнародних відносин;
2) створення глобальної і регіональних систем безпеки на основі балансу інтересів усіх країн;
3) забезпечення міжнародної стабільності при різких перепадах політичного клімату в результаті бурхливих змін у тих чи інших країнах;
4) підведення під відносини між державами правової бази, що гарантує свободу соціально-політичного вибору, суверенітету і незалежності кожного з них;
5) деідеологізацію міжнародних відносин;
6) взаємодія країн і народів у забезпеченні та захисті на всій планеті прав людини у всій їх повноті (гуманізація міжнародного життя);
7) зміцнення ролі Організації Об'єднаних Націй і механізмів, підтримка міжнародного миру.
На шляхи формування нового світового ладу вже пройдені перші важливі кроки. Розроблено міжнародна договірно-правова основа. Ратифікований Договір ОСВ-1 і узгоджений Договір ОСВ-2. Діє система переговорів про скорочення ядерних озброєнь, ліквідації хімічної зброї. Розроблено кодифікація нормативних актів про права людини. Працюють регіональні механізми безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) в Азії, Африці та Латинській Америці. Світовому співтовариству спільними зусиллями вдалося локалізувати та врегулювати ряд серйозних регіональних збройних конфліктів. Шириться міжнародне співробітництво з освоєння космосу. Розвивається народна дипломатія та ін
Разом з тим очевидним, що становлення і зміцнення демократичного світового порядку -- складне завдання, що вимагає координації не тільки окремих дій суб'єктів світової політики, а й досягнення постійного зваженого балансу їх інтересів і сил в інтересах усього світового співтовариства і за що розширюється спектру проблем.
Актуальна завдання міжнародної політики: створення та зміцнення системи міжнародної безпеки, яка базувалася б на довірі і в світі, на діях, санкціонованих міжнародним співтовариством, на підтримці військово-політичного балансу, рівноваги сил і військово-стратегічного паритету між провідними державами. Необхідно, щоб принципи і норми міжнародного права стали діяльнісних орієнтирами кожного суб'єкта міжнародних відносин, хоча й сам зміст цих норм потребує вдосконалення.
Досвід сучасного розвитку показує, що саме дотримання парадигмі загальноцивілізаційних цінностей, людського виміру політики, принципам міжнародного права дозволяє на ділі домагатися встановлення справді мирних, взаємовигідних відносин з усіма країнами, створювати умови для реалізації кожним народом права на власний вибір шляху розвитку. [c.448] Всебічне розвиток суспільства і особистості, гуманізація людства і цивілізації, досягнення гармонії між людьми і природою - мета, гідна сучасного людини і адекватна викликом нашого часу.
55.Демократизація і гуманізація світової політики. Ці позитивні процеси розвиваються по чотирьох напрямах:
. Гуманізація міжнародних та міждержавних відносин означає, що політика проводиться заради людей; що інтереси людини, її права і свободи вищі за інтереси і права держави; що не люди живуть і працюють задля держави, а, навпаки, держава має існувати для людей, бути їхньою зброєю, засобом, а не самоціллю і самоцінністю [13]. Носієм вищого суверенітету є народ; головний критерій діяльності будь-яких державних і суспільних інститутів — служіння людям; найвища мета соціального розвитку — вільна, невідчужена особистість, дійова система вільних суспільних відносин. Гуманізм громадян, суспільства та всесвітніх міжнародних відносин із вікової мрії людства може перетворитися в реальність тільки протягом тривалого історичного процесу.
56. Пруський військовий теоретик Карл Клаузевіц (1780-1831) у праці “Про війну” визначив природу міжнародного військового конфлікту, запропонувавши знамениту формулу: “Війна є продовження політики іншими засобами”. Протягом всієї історії міжнародні військові конфлікти були не біологічною неминучістю, не відхиленням від норми в курсі тієї чи іншої держави чи проявом норовливості монарха, а закономірним розвитком тих процесів, що відбувалися всередині держав і на світовій арені до переростання їх у конфлікт. Світова політика і стратегічні дослідження. Війна і мир - засоби утвердження, збереження і перерозподілу влади у сфері міжнародних відносин.
57. війна і мир – два основних стани людського буття, котрі нерозривно пов’язані один з одним, але, по-суті, становлять дві протилежності, котрі разом складають процес освоєння світу. Вони пронизують всю історію людства. Більше того, можна сказати, що вся історія – це історія воєн. Недарма У. Черчілль у своїй знаменитій книзі “Світова криза” писав: “Історія демонструє, що війна – доля людської раси. За виключенням лише коротких і випадкових перерв на Землі ніколи не було миру”2. Так, війни не припиняються, вони супроводжують людство протягом усієї його історії, розпочавшись з примітивних міжплемінних сутичок у сиву давнину й перейшовши в конфлікти з використанням зброї масового знищення в еру новітніх технологій – у XXI столітті. Але війна еволюціонувала як явище, адже змінювалися принципи ведення бойових дій, використовувані технології, масштаби сутичок та кількість учасників конфлікту, а головне – змінювалися причини, які спонукали сторони до початку військових кампаній, що перетворювало саму суть війни, і, як наслідок, створило її історичні типи. Звертаючись саме до історичних типів воєн, можна проаналізувати причини їх виникнення на різних етапах розвитку людства. Ці причини змінювались не лише в залежності від конкретного історичного періоду, але й в його рамках, тому при розгляді такої типології можна вивести основні з них, що призводили до початку воєн протягом різних цивілізаційних епох.
58. снує багато факторів, що впливають на МВ. Один з таких- релігія. За деяких умов вона могла впливати на політку і відповідно сама зазнавала тих чи інших впливів політичної сфери. Релігія не є ізольованою від політичного життя. Протягом століть, а значною мірою і нині, релігійні вчення і організації впливають на політичні процеси. Релігійні доктрини, властиві для нашої епохи,є важливим фактором, який впливає на загальнопланетарні процеси, на МВ.
Релігія- історичний тип світоглядної культури, який є віддзеркаленням людиною дійсності на основі абсолютизації ролі та значення надприродних сил щодо явищ світового порядку. Історія свідчить, що релігія з давніх давен впливала не тільки на життя окремих осіб, і суспільства в цілому, а й на світову політику та МВ. Важливу роль у відносинах між державами відіграє конфесійний чинник. Держави часто використовують конфесійне середовище для реалізації своїх геополітичних інтересів.
Під релігійним фактором в МВ слід розуміти вплив сукупності релігійних цінностей, які знаходяться в тісній та постійній взаємодії з конкретною історичною, політичною, економічною, соціокультурною практикою народів.
59.
|
Існує багато факторів, що впливають на МВ. Один з таких- релігія. За деяких умов вона могла впливати на політку і відповідно сама зазнавала тих чи інших впливів політичної сфери. Релігія не є ізольованою від політичного життя. Протягом століть, а значною мірою і нині, релігійні вчення і організації впливають на політичні процеси. Релігійні доктрини, властиві для нашої епохи,є важливим фактором, який впливає на загальнопланетарні процеси, на МВ. |
60. потужні культурно-цивілізаційні блоки, силу яких не може підірвати жодний вплив Європи. Таких культурно-цивілізаційних блоків в Азії та Африці чотири:
1. Китайсько-конфуціанський блок (Китай, Японія, В'єтнам, Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур).
2. Індо-буддійсько-мусульманський блок (Індія, Пакистан, Південно-східна Азія).
3. Арабо-мусульманський блок (Афганістан, Ірак, Іран, країни Магрібу).
4. Центральна та Південна Африка (десятки різнорідних і нечітко сформованих держав, військово-племенних утворень).
2