Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Догляд за хворим у ранній післяопераційний період
Після закінчення операції хворого перекладають на каталку, транспортують у палату і кладуть на ліжко Залежно від важкості стану, хворого можна розмістити в післяопераційній або в реанімаційній палаті з індивідуальним постом У реанімаційній палаті повинна бути підготована апаратура для надання необхідної допомоги - апарат штучної вентиляції легень, набір для трахеостомії, дефібрилятор, засоби для інфузійної терапії, лікарські засоби (адреналін, ефедрин, хлористий кальцій тощо) До прийняття хворого палата повинна бути прибрана, провітрена, підготовлена чиста, без складок, білизна, в холодну пору року зігріта за допомогою грілок. Під час транспортування в палату, а також до повного пробудження від наркотичного сну поряд із хворим повинна бути сестра-анестезист або лікар-анестезіолог, оскільки в стадії пробудження після застосування міорелаксантів може настати рекураризація із зупинкою дихання або серця. У цих випадках проводять повторну інтубацію трахеї та штучну вентиляцію легень, а при зупинці серця - закритий масаж.
Найкраще оперованого покласти на функціональне ліжко (рис. 3.1), яке дозволяє надавати зручного положення, а при відсутності його - на щит. З метою покращання припливу крові до головного мозку положення хворого в ліжку протягом перших двох годин - на спині, без подушки, а після виходу з наркозу йому надають положення, яке залежить від характеру операції. Зміна положення тіла в перші години після оперативного втручання допускається лише з дозволу лікаря. Найбільш зручним є положення на правому боці, при якому полегшується робота серця, покращується функція травного тракту, зменшується ймовірність блювання. Після операції на грудній і черевній порожнинах необхідне напівсидяче положення, яке попереджує застійні явища в легенях, полегшує дихання і серцеву діяльність, сприяє більш швидкому відновленню функції кишечника. Для того, щоб хворі не зміщувались в ножний кінець ліжка, необхідно покласти упорну підставку для ніг (рис. 3.2). Положення з піднятим
ножним кінцем ліжка (положення Кларка) застосовують при великій крововтраті, при травматичному і післяопераційному шоці. Після операцій на нижніх кінцівках їм надають зручного припіднятого положення, якого досягають розміщенням їх на шинах типу Белера або Брауна.
Для покращання дренування черевної порожнини, дугласового простору, органів малого таза застосовують положення з піднятим головним кінцем (положення Фаулера). Після операцій на хребті, а також після деяких втручань на головному мозку хворий займає положення на животі, якщо операція була на грудному або поперековому відділах хребта - під грудну клітку підкладають м'який валик.
Завжди треба пам'ятати, що будь-яке положення хворого, навіть найзручніше і найоптимальніше, необхідно якомога раніше і частіше (з дозволу лікаря) змінювати, що буде сприяти зменшенню післяопераційних ускладнень, підніме загальний тонус організму, покращить кровообіг.
Післяопераційному хворому медична сестра виконує усі необхідні призначення лікаря. Вводить внутрішньом'язово або підшкірно знеболювальні засоби: в перший день після операції через кожні 3 години наркотичні аналгетики (розчини промедолу, омнопону), а в наступні дні - ненаркотичні аналгетики (анальгін, баралгін) за потребою. Хворому підключають систему і внутрішньовенно краплинне вводять препарати крові, засоби для корекції внутрішнього середовища організму та інші препарати. Медична сестра стежить за основними системами й органами, а при виявленні змін самостійно надає допомогу або викликає лікаря.
Догляд за післяопераційною раною
На ділянку післяопераційної рани необхідно покласти міхур із льодом або, рідше, мішечок із сипучим вантажем (піском) для профілактики кровотечі. Міхур із льодом сприяє звуженню кровоносних судин шкіри, а також прилеглих тканин і зниженню чутливості нервових рецепторів. Його заповнюють дрібними шматочками льоду, витискають залишки повітря, щільно закривають кришку, обгортають рушником і прикладають до рани. Не можна наливати в міхур воду і заморожувати її в морозильнику, оскільки поверхня утвореного льоду буде дуже великою, що може призвести до переохолодження ділянки рани. Міхур із льодом можна тримати 2-3 год, а при необхідності й більше, але через кожні 20-30 хв його обов'язково треба забирати на 10-15 хв. У міру того, як лід у міхурі буде танути, воду необхідно зливати, а кусочки льоду додавати.
Якщо на рану кладуть мішечок із вантажем, то він виконує функцію, подібну до стискальної пов'язки — притискає судини на поверхні і в глибині рани. Пісок для вантажів стерилізують і насипають в цератові мішечки, на які надягають стерильні наволочки. Після застосування наволочки замочують у дезрозчині, перуть і стерилізують, вантажі очищають від крові, ранових виділень, протирають розчином хлораміну (хлорантаїну), а потім на добу поміщають у поліетиленові пакети, куди кладуть ватні кульки, змочені 10 % розчином формальдегіду.
При догляді за раною в тих випадках, коли пов'язка сповзла, медична сестра повинна її поправити. Коли пов'язка швидко просякає кров'ю, перебинтовувати її протипоказано, необхідно викликати лікаря.
Наступного дня після операції необхідно зробити перев'язку рани, оглянути і пропальпувати. При сприятливому перебізі післяопераційного процесу перев'язку проводять рідко, щоб не травмувати грануляції. Шви знімають у два етапи, найчастіше на 7-8 день, при деяких операціях - на 11-12 день.
Догляд за серцево-судинною системою
У ранній післяопераційний період медична сестра вимірює пульс і тиск .хворого щогодини. При вимірюванні пульсу звертають увагу на його частоту, ритмічність, наповнення і напруження. Необхідно пам'ятати, що підвищення температури тіла хворого на 1 °С супроводжується частішанням пульсу на 8-10 уд./хв. Якщо в оперованого частота пульсу випереджує температуру або температура знижується, а пульс частішає, це вказує на несприятливий перебіг післяопераційного періоду.
Після операції у хворого може розвинутись колапс - гостра судинна недостатність. Хворий блідий, кінцівки холодні, значна тахікардія, артеріальна гіпотензія.
Послідовність дій сестри при колапсі:
1. Негайно викликати лікаря;
2. Забезпечити хворому суровий спокій, горизонтальне положення в ліжку, без подушки, з дещо піднятими ногами;
3. Укрити хворого ковдрою, до ніг прикласти теплі грілки;
4. Забезпечити доступ свіжого повітря або інгаляцію кисню;
5. Підготувати необхідні лікарські засоби: строфантин, мезатон, флакон із фізрозчином тощо
Догляд за шлунково-кишковим трактом
Після будь-якої операції під наркозом хворому не дозволяється пити 2-3 год. Після операції на органах травлення пити не дозволяється значно довше (наприклад, після операції на шлунку - 1-2 доби). Хворому можна змочувати порожнину рота невеликими порціями кип'яченої води з лимоном. Для профілактики стоматиту ротову порожнину обробляють розчином калію перманганату (1:5000), 2 % розчином борної кислоти (рис. 3.3). Для посилення слиновиділення рекомендовано смоктати лимон. При вираженій сухості язика його змазують сумішшю гліцерину з лимонним соком або розчином лимонної кислоти. Якщо хворий самостійно не може доглядати за порожниною рота, медсестра повинна допомогти йому почистити зуби. Дуже часто після операцій на ШКТ виникає здуття кишечника. У такому разі необхідно ввести хворому газовідвідну трубку. Також за призначенням лікаря можуть проводитись гіпертонічні або сифонні клізми. Перше самостійне відходження газів, а також поява перистальтики є сприятливими ознаками. Частим проявом ускладнень післяопераційного періоду з боку органів травлення є блювання.
Медичний персонал повинен допомогти хворому впоратись із цим ускладненням.
Послідовність дій медсестри при блюванні (рис. 3.4)
1. Одягніть гумові рукавички;
2. Якщо дозволяє стан, необхідно посадити хворого і одягнути на нього цератовий фартух;
3. Підставте до ніг таз або відро;
4. Притримуйте при блюванні голову хворого, поклавши долоню на його лоб;
5. Після закінчення блювання дацте хворому пополоскати рот водою і витріть йому обличчя рушником;
6. Залишіть блювотні маси до приходу лікаря. Якщо хворий перебуває у непритомному стані або стан його настільки важкий, що його не можна посадити, послідовність дій медсестри при блюванні така (рис. 3.5):
1. Одягніть гумові рукавички.
2. Поверніть хворого на бік, а якщо це протипоказано, поверніть голову хворого на лівий бік для попередження аспірації блювотних мас.
3. Шию і грудну клітку прикрийте рушником.
4 Підставте до рота хворого ниркоподібний лоток або таз.
5. Після кожного акту блювання обробіть порожнину рота водою або 2 % розчином натрію гідрокарбонату, якщо це необхідно, то відсмокчіть залишки блювотних мас із рота за допомогою грушоподібного балона.
Проносні клізми показані для стимуляції самостійної дефекації у післяопераційний період, а також при важких запорах, підвищенні внутрішньочерепного тиску, при крововиливах у мозок
Техніка проведення проносної клізми
Матеріальне забезпечення: грушоподібний балон, газовідвідна трубка, 100-200 г олії (соняшникової, конопляної або вазелінової), підігрітої до температури 34-38 °С, церата, шприц Жане, 200 мл 10 % розчину хлориду натрію або 25 % розчину сульфату магнію чи сульфату натрію, гумові рукавички.
Олійна клізма (алгоритм дії):
1. Одягніть гумові рукавички.
2. Наберіть у грушоподібний балон 150 мл теплої рослинної олії.
3. Змастіть газовідвідну трубку вазеліном.
4. Попросіть хворого лягти на кушетку, покриту цератою, на лівий бік, зігнута ноги в колінах і підтягнути до живота.
5. Розведіть сідниці, введіть газовідвідну трубку в пряму кишку на 20 см.
6. Під'єднайте до трубки грушоподібний балон, повільно введіть олію.
7. Затисніть газовідвідну трубку затискачем або перегнувши її.
Наберіть у балон повітря, під'єднайте до газовідвідної трубки і введіть в неї трохи повітря, щоб проштовхнути рідину, яка залишилась у газовідвідній трубці.
8 Витягніть газовідвідну трубку.
Гіпертонічна клізма (алгоритм дії):
1 Одягніть гумові рукавички.
2 Підігрійте гіпертонічний розчин NaCI до 37-38 °С.
3. Наберіть у грушоподібний балон 200 мл 10 % розчину хлориду натрію.
4. Виконайте дії № 3-7 попередньої маніпуляції.
5. Попросіть хворого затримати дефекацію на ЗО хв.
Протипоказання: тріщини заднього проходу, геморой у гострій стадії, гнійні і виразкові запальні процеси в прямій кишці Ускладнення при дотриманні техніки виконання не виникають Клізма за Огневим. Показання до застосування і техніка виконання даної маніпуляції аналогічна проносній клізмі Грушоподібним балоном у пряму кишку вводять суміш такого складу 20 мл 10 % розчину натрію хлориду, 20 мл гліцерину і 20 мл З % розчину перекису водню Після введення розчину хворі повинні полежати протягом 10-15 хв на лівому боці для попередження витікання суміші.
Техніка застосування газовідвідної трубки (рис 3 6)
Матеріальне забезпечення: газовідвідна трубка, судно, церата, вазелін, серветки, гумові рукавички.
1. Одягніть гумові рукавички.
2 Покладіть хворого на лівий бік.
3. Постеліть під таз хворого церату, на неї поставте тепле судно.
4. Змастіть заокруглений кінець трубки вазеліном.
5. Розведіть лівою рукою сідниці хворого й обертальними рухами правої руки обережно введіть трубку в анальний отвір. Якщо хворого не можна повертати на бік, маніпуляцію зробіть у положенні на спині при зігнутих в культових і колінних суглобах і дещо розведених ногах.
6 Трубку введіть в пряму кишку на 20-30 см, зовнішній кінець її опустіть у судно.
7. Тримайте трубку у кишці не більше 2 год.
8 Після закінчення маніпуляції шкіру навколо ануса протріть або обмийте теплою водою, а потім змастіть вазеліном. Газовідвідну трубку помийте теплою водою з милом, на 30 хв замочіть в 1 % розчині хлораміну і прокип'ятіть.
Харчування хворих у післяопераційний період
Харчування у післяопераційний період повинно відповідати характеру захворювання, об'єму виконаної операції, а також особливостям його перебігу У перші два дні після будь-якої операції їжа повинна бути свіжоприготовленою, теплою, легкозасвоюваною, рідкою Найперші страви, які дозволяють їсти, - це бульйони, киселі, кисле молоко, сирі або некруто варені яйця, котлети, приготовлені на парі, сир, рідкі каші. Після закінчення раннього післяопераційного періоду хворим без супровідних захворювань призначають загальну дієту № 15. Харчування хворих після деяких оперативних втручань таке:
1) після операцій на шлунку і тонкій кишці протягом перших 1-2 днів рекомендують голод, харчування в цей час забезпечується тільки парентеральним уведенням розчинів глюкози, білків тощо Через 2-3 дні призначають рідку дієту - стіл № 1а, потім № 16, а починаючи з 7-го дня - кашоподібну їжу. Починаючи з 10-12 дня, хворого поступово переводять на загальний стіл;
2) дієта хворим після втручань на черевній порожнині, але без розтину шлунка і кишечника повинна бути скоригованою для попередження газоутворення. Звичайно дають усі ті продукти, що відповідають столу № 1а, крім молочних;
3) після виконання операцій на товстій кишці дієта спрямована на те, щоб у хворого протягом 4-5 днів не було випорожнень Із раціону виключають продукти, що містять багато клітковини, - чорний хліб, овочі, фрукти;
4) після деяких операцій на ротовій порожнині, стравоході, а також ослабленим хворим, хворим без свідомості може проводитись штучне харчування через катетер або через гастростому, якщо вона накладена на шлунок, а в деяких випадках - за допомогою клізми. Зупинимось більш детально на деяких видах харчування хворих.
Ентеральне харчування
До ентерального харчування належить харчування через шлунковий зонд, гастростому або через клізму
Методика проведення годування
Матеріальне забезпечення: стерильний тонкий гумовий зонд діаметром 0,5-0,8 см, вазелін або гліцерин, лійка або шприц Жане, рідка їжа (солодкий чай, морс, сирі яйця, бульйон тощо), гумові рукавички
Алгоритм дії:
1. Одягніть гумові рукавички.
2. Обробіть зонд вазеліном (гліцерином).
3. Через один із носових ходів введіть зонд на глибину 15 см
4. Визначте місцезнаходження зонда. При правильно проведеній процедурі кінець зонда повинен бути в носоглотці. Якщо кінець зонда змістився вперед, його необхідно пальцем притиснути до задньої стінки глотки.
5. Голову хворого злегка нагніть уперед і правою рукою просуньте зонд уперед. Якщо хворий не закашлявся або під час видиху із зонда не виходить повітря - зонд у стравоході Просуньте його ще на 10-15 см.
6. З'єднайте вільний кінець зонда з лійкою (шприцом Жане)
7. Повільно вилийте в лійку приготовлену їжу (повільно виштовхніть із шприца Жане приготовлену їжу).
8. Потім влийте чисту воду (промивання зонда) і від'єднайте лійку (шприц Жане).
9. Зовнішній кінець зонда закріпіть у ділянці голови хворого так, щоб він йому не заважав. Зонд не забирають протягом усього періоду годування, що може тривати 2-3 тижні.
Харчування через гастростому (рис. 3.7). При годуванні хворого через гастростому (зонд, який уведений в шлунок через передню черевну стінку) до її вільного кінця під'єднують лійку і вводять спочатку невелику кількість їжі - по 50 мл 6-7 разів на добу, а потім поступово збільшують об'єм введення до 300-500 мл, зменшуючи кратність. Іноді хворому дозволяють розжовувати їжу, потім розводять її в склянці з рідиною, а вже в розведеному вигляді виливають у лійку.
Харчування через клізму. За допомогою клізми через пряму кишку краплинне вводять 300-500 мл підігрітого до 37-38 °С харчового розчину - 5 % розчин глюкози, розчин амінокислот, фізіологічний розчин. Можна провести подібне годування за допомогою грушоподібного гумового балона, але одноразовий об'єм введеного розчину повинен бути невеликим.
Парентеральне харчування
Цей вид харчування застосовують після операцій на шлунку, стравоході, кишечнику і при деяких інших станах. При даній процедурі необхідно вводити в організм основні поживні речовини білки, жири, вуглеводи, воду, солі і вітаміни. Із білкових препаратів найчастіше вводять гідролізин, білковий гідролізат казеїну, альвезин тощо; із жирових - ліпофундин, інтраліпід; із вуглеводних - 10 % розчин глюкози. Для поповнення організму мінеральними солями необхідно вводити на добу до 1 л електролітів. Препарати для парентерального харчування вводять внутрішньовенне краплинне. Перед введенням їх необхідно підігріти на водяній бані до температури тіла (37-38 °С). Необхідно стежити за швидкістю введення препаратів. Так, білкові препарати в перші 30 хв вводять зі швидкістю 10-20 крапель за хвилину, а потім поступово протягом 30 хв швидкість введення збільшують до 60 крапель за хвилину. Подібним чином вводять і інші засоби.
При більш швидкому введенні білкових препаратів у хворих може виникнути відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання.
Догляд за шкірою і слизовими оболонками
Хворі в перший день після операції бліді, але наступного дня шкіра, як правило, набуває нормального кольору Посилення блідості шкіри може вказувати на внутрішню кровотечу Поява гіперемії шкіри обличчя, а також підвищення температури тіла може бути ознакою запалення легень. Жовтяничність шкіри і склер вказує на патологію печінки і жовчних шляхів. Шкірні покриви необхідно утримувати в чистоті, для чого лежачому хворому допомагають мити обличчя і руки, проводять часткову санітарну обробку шкіри подібно до того, як при підготовці до екстреної операції. Після кожного акту дефекації, а також при забрудненні ділянки геніталій хворих необхідно підмивати.
Техніка підмивання хворого (рис. 3 8)
Матеріальне забезпечення: кухоль із теплою (30-35 °С) водою або із слабким розчином перманганату калію, корнцанг, серветка, судно, гумові рукавички.
Алгоритм дії:
1. Одягніть гумові рукавички.
2. Підведіть під крижі хворого ліву руку, допоможіть йому підняти таз.
3 Правою рукою підведіть І розправте під тазом клейонку, поверх якої помістіть судно й опустіть таз хворого.
4 Встаньте справа від хворого і, тримаючи глечик у лівій руці, а корнцанг із серветкою - в правій, наливайте антисептик із глечика на ділянку статевих органів, серветкою в цей час протирайте промежину, шкіру навколо неї, здійснюючи рухи від статевих органів до заднього проходу (спереду назад). 5. Просушіть іншою серветкою шкіру промежини у тому ж напрямку, заберіть судно і клейонку.
Необхідно пам'ятати, що пахвові і пахвинні ділянки та складки шкіри під молочними залозами необхідно обробляти частіше (особливо у повних людей), оскільки в цих ділянках часто виникає попрілість.
Пролежні. Пролежні утворюються в місцях тривалого стиснення м'яких тканин Вони локалізуються переважно в ділянках лопаток, крижів, великого вертлюга або п'яток (рис. 3.9), утворенню їх сприяють порушення трофіки, обміну речовин, авітамінози, виснаження, змочування шкіри сечею, потом, рановим вмістом, наявність складок на постільній білизні, крихт їжі після годування, нечасте перестилання, поганий догляд за шкірою Першою ознакою пролежнів є блідість шкіри з наступним її почервонінням. У подальшому з'являються набряк, змертвіння і відшарування епідермісу, пухирі, некроз шкіри
Профілактика пролежнів:
1) змінювати положення хворого декілька разів протягом дня,
2) розправляти, струшувати простирадло, щоб на ньому не було складок і крихт,
3) важкохворим необхідно під крижі підкладати надувне гумове коло, на яке натягують наволочку;
4) 5-6 разів на день необхідно протирати шкіру в тих ділянках, які дотикаються до ліжка: камфорним спиртом, одеколоном, слабим розчином оцту (1 столова ложка оцтової кислоти на 200-300 мл води);
5) при почервонінні шкіри слід періодично розтирати її сухим рушником;
6) щодня кварцуватишкіру спини і сідничних ділянок;
7) регулярно підмивати хворого водою з милом, протирати тальком;
8) під крижі підкласти мішечки з просом, насінням льону, під п'ятки - ватно-марлеві кільця,
9) постійно проводити масаж спини, крижів.
Нориці. Норицею, або фістулою, називають вузький патологічний хід, що зв'язує патологічне вогнище або орган із зовнішнім середовищем. Нориці можуть бути вистелені грануляційною тканиною (недавні, що можуть зарости) або епітеліальною. Із фістули може виділятися гній або вміст органів.
Догляд за хворими з фістулами. Для захисту шкіри навколо нориці від подразнень її часто обмивають теплою водою з милом або розчином перманганату калію, замість мочалки користуються ватно-марлевим тампоном. Після миття шкіру висушують і змащують навколо нориці дитячим кремом, вазеліном. При подразненні шкіри - пастою Лассара, цинковою або димедроловою маззю, присипають прожареним гіпсом. При накладанні пов'язок не рекомендують закривати перев'язувальний матеріал клеолом, липким пластирем; якщо у фістулу лікар увів дренаж і він закупорився, його необхідно обережно промити антисептичним розчином Коли дренаж випав із фістули, медична сестра не повинна вводити його самостійно. Хворі з тонкокишковими фістулами втрачають дуже багато води і солей, тому їм необхідне відповідне харчування і лікування.
Для тимчасового закриття нориці застосовують обтуратори. Найпростіший обтуратор можна зробити з двох пробок із флакона для розчинів. Із пробок вирізають пластинки товщиною 3-4 мм, діаметр однієї не обмежений, а іншої (внутрішньої) повинен бути в 2 рази більшим за діаметр нориці. Обидві пластинки прошивають товстою ниткою і не зв'язують (у готовому вигляді обтуратор нагадує запонку). Внутрішню пластинку згинають затискачем і вводять у норицю, де вона розправляється і закриває хід, а зовнішню на прошитих нитках підтягують до шкіри, зовні нитки зв'язують. Поверх обтуратора кладуть серветку з пастою Лассара.
Догляд за органами дихання
Найнебезпечнішим ускладненням післяопераційного періоду з боку органів дихання є застійна пневмонія. Для її профілактики рекомендують напівсидяче положення в ліжку, часте повертання хворого на інший бік, раннє вставання після операції Крім того, необхідно боротися з метеоризмом кишечника, що буде сприяти нормальній екскурсії легень.
Із перших же днів після операції необхідно примушувати хворого глибоко дихати, робити дихальну гімнастику декілька разів на день. Він повинен відкашлювати харкотиння. Показані також перкусійний і вібраційний масаж грудної клітки, лікувальна гімнастика, застосування банок і гірчичників. Позитивний результат дає дихання з підвищеним опором на видисі: роздування гумових камер, надування дитячих іграшок, дихання через маску наркозного апарата, з'єднану з трубкою, яку занурюють у воду на глибину 7-10 см
Оксигенотерапія
У післяопераційний період важким хворим часто доводиться проводити оксигенотерапію. Її можна здійснити шляхом централізованої подачі кисню, за допомогою кисневої подушки або кисневого балона.
При централізованій подачі кисню кисневі балони містяться в спеціальній кімнаті і через систему металевих трубок кисень надходить на дозиметри, де він зволожується і через носовий катетер (рис. 3.10) або носову канюлю подається хворому.
Техніка введення носового катетера
1 Одягніть гумові рукавички. 2. Прокип'ятіть катетер і змастіть його стерильним вазеліном.
3 Введіть катетер у нижній носовий хід і далі в глотку - на глибину 15 см Кінчик введеного катетера повинно бути видно при огляді зіва.
4 Зовнішню частину катетера зафіксуйте за допомогою лейко-пластиру на щоці, щоб він не опустився в стравохід.
5 Відкрийте кран дозиметра і подавайте кисень із Швидкістю 2-3 л/хв, контролюючи швидкість за шкалою.
Техніка введення носової канюлі
1. Одягніть гумові рукавички.
2. Вставте кінці канюлі в ніздрі пацієнта.
3. За допомогою еластичної пов'язки (фіксатора) для голови зафіксуйте канюлю так, щоб вона не викликала у пацієнта відчуття незручності.
4. Закріпіть носову канюлю до джерела зволоженого кисню з потрібною концентрацією і швидкістю його подачі.
5. Забезпечте достатню рухомість кисневих трубок і прикріпіть їх до одягу.
6. Перевіряйте стан канюлі через кожні 8 год, спостерігайте за тим, щоб зволожувальна ємність була постійно повною.
7. Періодично оглядайте слизову носа І вушні раковини пацієнта для виявлення можливих подразнень шкіри.
У невеликих лікарнях, де немає централізованої подачі кисню, його можна подавати безпосередньо з кисневого балона, що міститься в палаті Кисень вибухонебезпечний, і тому при роботі з балонами потрібно дотримувати правил техніки безпеки:
1 Балон повинен бути встановлений у металеве гніздо і закріплений ременями або ланцюгом.
2. Балон повинен знаходитися не ближче 1 м від опалювальної системи.
3. Балон повинен бути захищений від прямого сонячного проміння.
4. Не можна допускати потрапляння масла на штуцер балона.
5. Випускати газ із балона (наприклад, у кисневу подушку) можна тільки через редуктор, на якому встановлений манометр, що дозволяє контролювати тиск кисню на виході.
6. Забороняється використовувати балони і редуктори, в яких закінчився термін експлуатації.
7. Забороняється змащувати руки жирним кремом при роботі з кисневим балоном.
Безпосередньо із балона кисень подається до хворого через апарат Боброва, де він зволожується. Для катетеризації носового ходу використовують катетери № 8-12 в яких робиться декілька допоміжних отворів
Оксигенація за допомогою кисневої подушки. Киснева подушка - це прогумований мішок, який має в комплекті гумову трубку з краном і мундштук. Вона вміщує від 25 до 75 л кисню, яким її заповнюють із кисневого балона Перед початком оксигенації мундштук обмотують 2-3 шарами вологої марлі, для зволоження кисню застосовують натрію гідрокарбонат або медичний спирт Потім мундштук щільно притискають до рота хворого і відкривають кран, за допомогою якого орієнтовно регулюють надходження кисню Вдих проводиться через мундштук ротом, а видих - носом Коли кількість кисню в подушці значно зменшиться, для збільшення його надходження необхідно натискати на подушку вільною рукою Після використання мундштук двічі протирають 3 % розчином перекису водню або 70° етиловим спиртом Цей спосіб оксигенації вважають найменш доцільним через великі втрати кисню, а також через неможливість точно і рівномірно його дозувати
Догляд за сечовидільною системою
Часто після операцій на органах черевної порожнини, особливо на органах малого таза, відбувається затримка сечі Головна причина - це боязнь болю при скороченні м'язів живота і невміння спорожнити сечовий міхур лежачи. Якщо це можливо, необхідно дозволити хворому сечовипускання у звичайному положенні. При затримці сечі можна покласти грілку на надлобкову ділянку або промежину. Необхідно спробувати викликати сечовипускання рефлекторно. Для цього треба відкрити кран з проточною водою в палаті, полити на статеві органи лежачого на судні хворого теплою водою. При відсутності ефекту проводять катетеризацію сечового міхура (див. "Догляд за урологічними хворими").