Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця
на методичній нараді кафедри
пропедевтики внутрішніх хвороб № 1
Професор В.З.Нетяженко
________________________
(підпис)
Протокол № ________
“______” _____________ 2007 р.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
|
Навчальна дисципліна |
Догляд за хворими (практика) |
|
Модуль № 1 |
Догляд за хворими, його роль у лікувальному процесі та організація в умовах профільного стаціонару |
|
Змістовний модуль № 1 |
Структура та основні завдання догляду за хворими в загальній системі лікування хворих терапевтичного профілю |
|
Тема заняття |
Основні принципи загального та спеціального догляду за хворими терапевтичного профілю. Організація роботи терапевтичних відділень стаціонару |
|
Курс |
ІІІ |
|
Факультети |
ІІ, ІІІ медичні, факультет підготовки лікарів для ЗСУ |
Київ – 2008
1. Актуальність теми:
Загальновідомо, що заходи догляду за хворими мають велике значення в успішному лікуванні хворих і, в усьому процесі їх одужання. Створення сприятливих умов пе ребування хворого в палаті, делікатне і тактовне ставлення до нього медперсоналу, своєчасне надання йому першої медичної допомоги — не лише обов'язкова умова успішного лікування, часто ці заходи відіграють не меншу роль, аніж будь-яка складна медична маніпуляція або процедура. Без перебільшен ня можна стверджувати, що раціонально організований догляд, насамперед за тяжкохворими, найчастіше вирішує характер пере бігу недуги. Так, наприклад, за допомогою різних реанімацій них заходів можна вивести хворого із стану клінічної смерті, провести технічно складну операцію, але внаслідок порушення елементарних вимог режиму і невиконання заходів догляду, при незадовільному гігієнічному утриманні, малорухливому стані у ліжку хворий може загинути у зв'язку з різноманітними ускладненнями (пролежні, запалення легень). Отже, догляд за хворим є складовою частиною лікувального процесу, від нього залежить ефективність терапевтичних заходів та одужання хворого. Взаємовідносини медичних працівників з хворим, з його родичами, між собою, з суспільством повинні базуватися на деонтологічних принципах, які формувались століттями попередніми поколіннями лікарів. Знання цих принципів - одна з необхідних умов успішного лікування.
2. Конкретні цілі:
|
Назви попередніх дисциплін |
Отримані навики |
|
1. Деонтологія в медицині |
Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та вміння застосовувати їх при спілкуванні із хворим |
|
2. Основи психології |
Аналізувати міжособистісні стосунки медич ного персоналу при виконанні своїх обов’язків |
|
3. Анатомія людини |
Володіти знаннями будови серцево-судинної, травної, бронхо-легеневої, сечо-видільної та нервової систем |
|
4. Фізіологія |
– Демонструвати знання про функцію органів та систем організму людини – Трактувати основні механізми розвитку болю, задишки, серцебиття, кашлю. |
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:
|
Термін |
Визначення |
|
1. Догляд за хворими |
– комплекс за ходів, спрямованих на створення сприятливих умов успіш ного лікування хворих, а також полегшення їх стану і задово лення основних фізіологічних потреб організму |
|
2. Медична етика |
– сукупність моральних критеріїв, якими керується медичний працівник у своїй роботі по забезпеченню збереження та зміцненню здоров’я. |
|
3. Медична деонтологія |
– сукупність етичних норм та принципів поведінки при виконанні медичним працівником своїх професійних обов’язків |
|
4. Лікарська таємниця |
– це задокументована або усна інформація про хворобу, медичне обстеження, сімейне, в т.ч. інтимне життя громадян, та інші дані, які конфіденційно довіряє пацієнт лікарю, за умови відсутності кримінального змісту таких даних, або які потенційно шкодять власному здоров`ю та здоров`ю оточуючих людей, або є небезпечними для довкілля. |
|
5. Медична таємниця |
– це заборонена законодавством інформація про стан здоров`я пацієнта, матеріали історії його хвороби, амбулаторної карти, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, оперативних втручань, прогноз захворювання |
|
6. Лікарська помилка |
– недотримання або неповне дотримання встановлених вимог до проведення медичних процедур внаслідок об‘єктивних або суб‘єктивних причин, що проявляється в дії або бездіяльності медичного персоналу, які є протиправними або такими, що не відповідають нормам професійної етики |
|
7. Нещасний випадок |
– це несприятливий вихід лікування хворого внаслідок випадкового збігу обставин |
|
8. Ятрогенія (від грец. jatros – лікар та лат.genes- походження) |
– психогенний розлад, захворювання або будь-який патологічний процес, що виник під впливом медичних втручань, проведених з діагностичною, лікувальною або профілактичною метою |
|
9. «Мовна асептика» |
– необхідність постійного контролю своєї поведінки з боку медичного персоналу – інтонацій, поглядів, жестів, які можуть бути невірно тлумачені хворими |
|
Терміни |
Визначення |
|
1. Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим |
Комплекс організаційних, санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів, які запобігають виникненню та розповсюдженню внутрішньо-лікарняної інфекції. |
|
2. Лікувально-охоронний режим |
Організація комплексного медикаментозного лікування основного захворювання, а також організація оптимального режиму, тобто психічного спокою для відновлення фізіологічних функцій центральної нервової системи та її вегетативного відділу. |
|
3. Дезінфекція |
Це система заходів, які спрямовані на знищення збудників хвороб і створення умов, перешкоджаючих їх розповсюдженню в навколишньому середовищі. |
|
4. Дезінсекція |
Метод, що забезпечує знищення комах, які є переносниками інфекційних хвороб. |
|
5. Стерилізація |
Метод, що забезпечує загибель в матеріалі, який стерилізують, вегетативних та спорових патогенних і непатогенних мікроорганізмів. |
4.2. Теоретичні питання до заняття:
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
реєстрація хворих, що поступають до стаціонару
заповнення титульної сторінки історії хвороби та статистичної карти
транспортування хворих до відділень стаціонару
визначення зросту хворого стоячи та сидячи за допомогою ростоміру
зважування хворих
визначення індексу маси тіла хворих та його оцінка
приготування матричного розчину хлорного вапна
приготування робочих розчинів хлорного вапна та хлораміну
проведення вологого прибирання приміщень терапевтичного відділення із дотриманням інструкцій санітарно-гігієнічного режима
5. Зміст теми:
Догляд за хворими, гіпургія (hipurgia) — це комплекс за ходів, спрямованих на створення сприятливих умов успіш ного лікування хворих, а також полегшення їх стану і задово лення основних фізіологічних потреб організму. Догляд вклю чає надання допомоги хворому в забезпеченні фізіологічних потреб його організму в їжі, воді, фізичній активності, фізіоло гічних відправленнях, у поліпшенні самопочуття при патоло гічних станах, зокрема, при нудоті, блюванні, задусі, кашлі, різноманітних больових відчуттях тощо. Догляд передбачає створення для хворого спокійної моральної атмосфери, сприят ливих побутових і гігієнічних умов (оптимальна температура, достатні освітлення і провітрювання палат, зручна чиста по стіль, необхідний мінімум предметів особистої гігієни, сигналі зація) . Особливості і об'єм заходів догляду залежать від за гального стану хворого, характеру і ступеню важкості його за хворювання, від визначеного лікарем режиму. Найважливіші завдання догляду мають бути спрямовані на активацію і під тримку резервних можливостей його організму в боротьбі з недугою.
Догляд за хворими відіграє важливу профілактичну роль у розвиткові деяких захворювань та їх ускладнень. Так, своєчас но і правильно проведені заходи по догляду за шкірою або, на приклад, за слизовою оболонкою порожнини рота здатні запобігти розвитку трофічним або інфекційним ураженням тканин, запальним захворюванням ротової порожнини і шлунково-кишково го тракту. Тому в семантологічному відношенні поняття «до гляд» і «лікування» спільного походження та означають одночасно і догляд, і лікування.
Маючи єдину мету — оздоровлення хворого, збереження і зміцнення його здоров'я, догляд і лікування нерозривні між со бою. Вони є невід'ємною суттю загального лікувального про цесу, взаємно пов'язаними і взаємодоповнюючими його ланками.
Виконання заходів догляду вимагає не лише професійних умінь і навичок якісного в технічному відношенні проведення тієї чи іншої маніпуляції або процедури. Не менш важливе зна чення відіграє дотримання морально-етичних і естетичних норм відносин з хворою людиною.
Під впливом хвороби численні хворі часто стають легко роздратованими, вразливими, іноді висловлюють несправедливі претензії, гостріше, аніж у звичайних умовах, реагують на обставини нав колишнього життя і прояви своєї хвороби. В цих умовах ви ключно важливого значення набуває вміння медичного персо налу, в тому числі студента-медика, проявити мак симум уваги, милосердя, чуйності і співчуття до хворої людини. У кожній дії медичного працівника при виконанні заходів з до гляду, в спілкуванні з хворим повинні проявлятися тактовність, ввічливість, щире бажання допомогти хворому в його страждан нях. Треба вміти завжди відшукати такі методи і засоби, які змогли б полегшити стан хворого, знайти слова, спроможні за спокоїти хворого і поліпшити його настрій. Натомість, необ хідно наполегливо вимагати виконання хворим призначень ліка ря, а також інших необхідних лікувальних або діагностичних процедур. Медичний працівник повинен прищепити кожному хво рому віру в цілющу силу призначень лікаря і оздоровчі мож ливості медицини, використовуючи для цієї мети могутні вла стивості слова. Великий медик древності Гіппократ так навчав лікаря у його відносинах з хворим: «Все, що по трібно робити, роби спокійно і вміло... Хворого потрібно надих нути по-товариськи веселим, ввічливим словом. За необхідності строго і твердо відхилити його вимоги, в іншому випадку ото чити хворого любов'ю і розвагою». Сучасний лікар у своїх про фесійних діях повинен керуватися цими мудрими повчаннями батька медицини. Загальнолюдські риси – ввічливість, тактов ність, співчуття і самопожертва – важлива умова не лише суто лікарської діяльності, але й набуває великого значення і при виконанні обов'язків з догляду за хворими. Натомість, грубість, неуважність, неакуратність, черствість, гидливе, зневажливе ставлення до хворого спроможні зруйнувати сприятливий фон лікувального процесу, спричинити хворому психічну травму, загальмувати процес одужання і значно знизити ефективність лікувальних заходів. Такі моральні якості несумісні з етичними вимогами до медичного працівника.
Перші кроки студента і ліцеїста в клініці, перше їх знайомство з хворим повинні бути поєднані із засвоєнням ними ос новних правил і вимог медичної етики і деонтології.
Медична етика — відображення принципів моралі, гуманіз му в діяльності медичних працівників. Вона встановлює і регу лює норми моральної поведінки лікаря, медичної сестри, мо лодшого медперсоналу, їх стосунки не лише з пацієнтом, але й з його родичами, із співпрацівниками.
Особливості медичної етики, які відрізняють її від загаль ної, визначаються специфікою професійної діяльності медичних працівників і пов'язаним у зв'язку з цією обставиною їх особ ливим становищем у суспільстві.
Деонтологія (від грец. dеоn – належне, logos – вчення) — наука про моральні обов'язки медика в процесі своєї професій ної діяльності. Деонтологія – частина медичної етики. Вона відображає моральні вимоги і визначає духовний кодекс пове дінки медичного працівника у взаєминах з пацієнтами і своїми колегами на роботі. Засвоєння медичної етики і деонтології — обов'язкова умова професійної підготовки медика.
Оволодіння правилами і вимогами медичної етики і деонто логії проходить через складний шлях морального і професій ного удосконалення і самоудосконалення. У їх осягненні недо статньо лише одного покликання або лише наполегливої праці. Для забезпечення високого рівня морально-етичної і деонтологічної підготовки медичного працівника доцільне і важливе по єднання цих обох факторів. Високі моральні риси — гуманізм, чуйність, співчуття, почуття обов'язку, готовність до самопожертви, доброзичливість, інтелігентність, простота і скромність — не тільки бажані, але й конче необхідні професійні якості медика.
Тому засвоєння студентами і ліцеїстами норм і правил медичної етики і деонтології необхідні не тільки для їх загального морального удосконалення, але є обов'язковою складовою частиною спеціальної, професійної лікарської підготовки.
Починаючи з перших днів навчання у вузі або медичному ліцеї, майбутньому спеціалісту-лікарю необхідно прищеплювати якості людини високої і чистої моралі, яка б гармонійно поєднувала у собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість.
Поряд із загальним прогресом суспільства удосконалюються і методи надання медичної допомоги хворим. Широко впро ваджуються технічні засоби в різні сфери медичної діяльності. Проте яких би успіхів не досяг технічний прогрес у медицині, завжди незамінними ліками для хворого буде залишатися людське спілкування, сила особистого впливу медика на хворо го. І це може виявлятись не лише у високоспеціалізованих ас пектах лікарської діяльності, але й при виконанні порівняно не складних у технічному відношенні заходів з догляду за хворими. Найважливіша роль у виконанні вимог медичної етики і де онтології належить слову. «Слово, рослина, ніж» — йдеться у стародавньому афоризмі, у якому перше місце визначене слову. Хворий чекає від лікаря, медичної сестри, санітарки теплого, ласкавого, підбадьорюючого слова. Воно може стати справжні ми ліками, здатними сприятливо впливати на захисні сили люд ського організму. Тому і для сьогоденного медика актуально зву чать прекрасні слова основоположника сучасної вітчизняної медицини М.Я.Мудрова: «...Є душевні ліки, які лікують тіло. Вони черпаються із науки мудрості, частіше із психології. Цим мистецтвом сумного розрадиш, сердитого зробиш лагідним, нетерпеливого заспокоїш, боязкого зробиш сміливим, потайного відвертим, розпачливого благонадійним. Цим мистецтвом на дихається та твердість духу, яка перемагає тілесні болі, сму ток, тривогу».
Необхідно пам'ятати, що лагідне слово лікує, грубе — калі чить. Медичний працівник повинен завжди уміти використовувати слово, як свого надійного спільника у боротьбі з хворобою. Варто знати: важливе не лише те, про що, але і як сказано. Важлива не лише форма, але й інтонація. Привітний, спокійний, доброзичливий тон діє заспокійливо на психіку хворого, стримує його переживання, зменшує відчуття тривоги і розпачу. Необ хідно навчитись берегти словом нервову систему хворого. Слід завжди пам'ятати, що з хворим не потрібно вступати у супереч ки, підвищувати голос. З ним слід намагатися говорити врівно важено і спокійно, навіть якщо він нервово збуджений і нестри маний у своїх висловах. Необережне слово може не тільки обра зити хворого, але й серйозно ускладнити перебіг хворобливого процесу. В деяких випадках це може призвести до розвитку «ятрогенних» хвороб, тобто захворювань, зумовлених патологіч ною психічною реакцією пацієнта на слова медичного персона лу. Ятрогенія (від грец. iatros — лікар, і латинського genes— походження) — непоодиноке явище у лікувально-профілактичних установах з низькою культурою і організацією лікувально го процесу. Особливо вимогливим повинне бути ставлення до слова при спілкуванні з хворими, які страждають на хронічні захворювання. У таких осіб часто пригнічена психіка, гнітючий настрій, відсутня віра в одужання.
Якщо стан недужої людини дійсно тяжкий, наприклад, при злоякісних захворюваннях, в інтересах хворого медичний працівник повинен вміти приховувати від нього правду про іс тинну недугу, намагатися його морально підтримувати, навію вати віру в сприятливу динаміку захворювання.
Медичний персонал повинен знати основні вимоги медичної естетики. Необхідно дотримуватися охайності в одязі. Профе сійний одяг повинен бути зручним і простим у покрої, не стри мувати рухи. Неодмінна умова медичної естетики — виконання вимог щодо форми одягу: чистий білий випрасуваний халат, який прикриває коліна, біла хустинка або шапочка, яка покри ває волосся, легке і зручне взуття, наприклад, тапочки.
Важливе значення має дотримання особистої гігієни. Слід пам'ятати, що надмірне застосування косметичних засобів здат не негативно відобразитися на етичній атмосфері спілкування з хворими. У медичного працівника нігті на руках повинні бути коротко підрізані, руки — чистими, теплими і м'якими, що ви магає спеціального догляду за ними.
Найчастіше догляд за хворими виконується середнім і молод шим медичним персоналом (медичними сестрами і санітарками). Останні залучаються до виконання деяких найпростіших мані пуляцій з догляду, а також для допомоги середньому медично му пресоналу. Однак, не дивлячись на те, що заходи догляду за хворими не входять до функціональних лікарських обов'язків, кожний лікар зобов'язаний не тільки бути знайомим з усіма особливостями догляду, але й уміти самостійно виконати ту чи іншу маніпуляцію або процедуру, проконтролювати якість ро боти середнього і молодшого медичного персоналу, забезпечити виконання всіх необхідних прийомів догляду і за відсутності медичної сестри, або в умовах позалікарняної обстановки. Тому оволодіння методикою і технікою проведення маніпуляцій з до гляду за хворими є однією із найважливіших ланок у загально-клінічній підготовці майбутнього лікаря.
Зміст догляду
У залежності від характеру захворювань і особливості захо дів, догляд поділяється на загальний і спеціальний. Загальний догляд включає заходи, які проводяться з метою створення оп тимальних умов лікування хворого незалежно від специфіки за хворювання. Спеціальний догляд передбачає такі заходи, які мають свої специфічні особливості і виконуються з урахуванням діагнозу захворювання і індивідуальних проявів його, перебігу. Комплекс заходів із загального догляду за хворими включає такі елементи:
1) дотримання хворими особистої гігієни, профілактика про лежнів, внутрілікарняних простудних захворювань, гігієни одя гу і постелі;
Для надання медичної допомоги населенню існує широка сіт ка лікувально-профілактичнпх установ амбулаторно-поліклінічного і стаціонарного типу. Деяким хворим, переважно з неускладненим перебігом недуги, медична допомога надається в позалікарняній обстановці (в поліклініках, здоровпунктах або вдома). Хворим, які вимагають постільного режиму, надання медичної допомоги проводиться у лікарнях, тобто у стаціонар них лікувально-профілактичних установах.
Сучасна лікарня являє собою медичний заклад, в якому існують можливості для діагностики і лікування хворих, створені умови для задоволен ня їх побутових і культурно-естетичних потреб.
Спеціалізований стаціонарний лікувально-профілактичний заклад, який входить до складу медичного навчального або науково-дослідно го закладу, називається клінікою (від грецького kline — ліжко):
На відміну від лікарні, у клініці лікування хворих поєднується з педагогічною і науково-дослідною роботою. В залежності від профільності виділяють такі стаціонарні відділення лікарень: терапевтичні, хірургічні, акушерські, гінекологічні, неврологічні, інфекційні, ортопедичні/онкологічні та інші.
Заходи з догляду є невід'ємною частиною комплексного медичного обслуговування хворих в амбулаторних і стаціонарних умовах, але найбільше значення вони мають при наданні ме дичної допомоги стаціонарним хворим.
Лікарня або клініка складається із спеціалізованих функціо нальних відділів. Основними структурними підрозділами лікарні є приймальне відділення, лікувально-діагностичний комплекс і адміністративно-господарська частина. Лікувально-діагностич ний підрозділ складається із лікувальних і діагностичних кабі нетів, спеціалізованих палат або відділень, операційних, пере в'язочних, процедурних кабінетів, палат, де перебувають хворі, кабінетів для медичного персоналу (лікарів, медсестер), місць для відпочинку, їдальні і підсобних приміщень (санвузол, ван на, матеріальний склад).
Кожний лікувально-діагностичний підрозділ, в залежності від профільності хворих, має свої особливості. Зокрема, у ста ціонарних відділеннях терапевтичного профілю, ймовірно, бу дуть відсутніми операційний блок і перев'язочна, а, наприклад, у відділенні реанімації недоцільні кабінети для відпочинку хворих.
У кожному відділенні виділяються спеціальні місця (пости) для чергових медичних сестер, які спостерігають за хворими І ;виконують їм призначення лікаря. Крім чергових сестер, є також процедурна сестра, яка виконує лікувальні І діагностичні маніпуляції і процедури: ін'єкції, внутрівенні вливання, прово дить маніпуляції по забиранню крові для біохімічних дослід жень, проводить шлункове і дуоденальне зондування.
В об'єм заходів із догляду за хворими входить забезпечення режиму роботи відділень. Розрізняють:
САНІТАРНИЙ РЕЖИМ. Згідно з гігієнічними норматива ми, на кожного стаціонарного хворого має бути 25 м3 повітря (тобто 7 м2 на 1 ліжко при висоті приміщення 3,5 м). Кількість ліжок у палаті не повинне перевищувати шести. Для тяжкохво рих відводиться одно- або дволіжкова палата з окремим санвуз лом. Вікна палат повинні бути спроектовані на південь або пів денний схід. Температура повітря у палаті повинна бути в межах 18–22° С, Для забезпечення чистоти повітря палату необхідно ретельно провітрювати. У зимовий період — не рідше 2-х разів на день (влітку вікна повинні бути відчинені цілодобово)- На цей період бажано до них приладнати металічну сітку. Під час про вітрювання тяжкохворих необхідно ретельно вкрити ковдрою, а хворі з загальним режимом мають знаходитися поза палатою!
Ліжка в палатах бажано розміщувати паралельно зовнішній стіні з вікнами. Віддаль між суміжними ліжками повинна бути не меншою І м для того, аби створити максимум зручностей для обслуговуваний хворих і надання їм необхідної медичної допомоги. Безпосередньо біля ліжка розташовують приліжковий столик (тумбочку) для зберігання особистих речей хворого, В обов'яз ки персоналу по виконанню санітарного режиму входить конт роль стану столиків (тумбочок). Часто в клініках до стінки ліж ка кожного хворого приладнують щитки, на яких закріплюють бланки для реєстрації температури, артеріального тиску, пульсу і інших даних.
Виконання санітарного режиму включає також дотримання чистоти в палатах, місцях загального користування, в кімнатах дозвілля, боротьби з комахами. В палатах використовують во логе прибирання, яке повинне проводитися після кожного при ймання їжі. Генеральне прибирання (миття стін, стелі, освітлювальних приладів) проводиться щотижня. Для вологого приби рання застосовують просвітлений розчин хлорного вапна. Його готують у такий спосіб: 1 кг хлорного вапна розчиняють у 10 л холодної води, суміш виливають у темний скляний посуд на 10—12 годин, після чого верхню частину зливають у інший тем ний скляний посуд і продовжують зберігати у темному місці (на світлі розчин втрачає свої дезинфікуючі властивості). Для приготування 1% розчину беруть півсклянки розчину (100 мл) на 1 відро води.
Санітарний режим роботи відділення передбачає чітко регла ментований порядок виконання санітарно-гігієнічних заходів. Важливо роз'яснити кожному хворому значення санітарного ре жиму в лікувальному процесі і його роль у загальному оздоров чому комплексі.
Отже, основні положення санітарно-гігієнічного режиму наступні:
ЛІКАРНЯНИЙ РЕЖИМ. Зміст і об'єм лікарняного режиму встановлюється адміністрацією лікарні (відділення) на основі існуючих типових положень. Він визначає точний час і послідов ність виконання хворим певних заходів, маніпуляцій, процедур (підйом, вимірювання температури, приймання їжі, ліків, вико нання спеціальних призначень лікаря, години відпочинку, відві дування хворих, відходу до сну). Виконання режиму важливе не лише для організації чіткої роботи персоналу клініки або відділення, але є неодмінною умовою успішного лікування хво рого. Правильно організований лікарняний режим, який врахо вує ритми біологічної активності людини, може бути викори станий як один із могутніх факторів лікувального процесу.
Основні вимоги з дотримання лікарняного режиму:
ЛІКУВАЛЬНО-ОХОРОННИИ РЕЖИМ. Внутришньолікарняний режим передбачає виконання лікувально-охоронного режиму, найважливішою метою якого є оберігання від нервових подразнень травмованої хворобливим процесом психіки хворого, створення сприятливих умов для забезпечення його фізіологічного і психічного спокою.
Хвороба порушує нормальну взаємодію людини і сере довища, що її оточує. У міцному загартованому організмі хвороба розвивається рідше, а якщо й виникає, то перебіг її легший і швидше настає одужання. Хворобливий процес охоплює один який-небудь орган людини, але оскільки в організмі всі органи тісно пов'язані між собою, то порушення життєдіяльності одного з них негативно позначається на організмі в цілому. З цього положення випливає важливий висновок: для того, щоб хворий одужав, необхідно впливати на весь його організм, особливо на центральну нервову систему, яка регулює всі взаємозв'язані життєві процеси в організмі.
Основою лікувально-охоронного режиму є суворе дотри мання розпорядку дня, який забезпечує фізичний і психічний спокій хворого.
Необхідно вимагати від хворих дотримання розпорядку дня у відділенні і самим його не порушувати, вчасно вими кати телевізор, не будити хворих раніше встановленого часу (за винятком випадків, коли це необхідно для досліджень). Зміна персоналу, прибирання палат, термометрія мають проводитися після 7 год. ранку.
Сприятливо впливає на психіку хворого добрий сані тарний стан у відділенні, затишна обстановка в палатах, коридорах (зручні меблі, чиста білизна, кімнатні рослини).
Турбуючись про чистоту палат і хворих, медичні сестри повинні самі бути охайними, чисто та акуратно одягненими і виконувати всі вимоги особистої гігієни, не зловживати косметикою, носити чисті халат і шапочку. Волосся на голові має бути сховане під білою шапочкою або косинкою. Руки необхідно мити щіткою з милом, нігті коротко стригти. Медичним сестрам не слід носити персні на пальцях, оскільки під ними скупчуються численні мікроорганізми, в тому числі й патогенні. Взуття має бути м'яким, щоб не створювати шуму і стуку при ходьбі. Особа, яка доглядає хворого повинна бути завжди підтягнутою, спокійною, стриманою, терплячою і в той же час вимогливою до виконання всіх призначень лікаря.
Являючись взірцем чистоти та охайності, медична сестра не повинна бути гидливою і відмовлятися від маніпуляцій, що пов'язані з неприємними відчуттями.
Важливо запобігати негативним емоціям, що виникають через вигляд предметів лікарняного догляду (брудні бинти, невимите судно, шприци тощо). Доглядаючи за важкохворим під час фізіологічних відправлень, його слід відгородити ширмою.
Медична сестра повинна сприяти зменшенню негативного впливу шумів на психічний стан хворого. Тиха спокійна розмова медичного персоналу між собою та з хворими, до тримання основних принципів медичної етики та деонтології поліпшують настрій хворого, допомагають йому швидше оду жати.
Слід пам'ятати, що тривога хворого за своє життя, зміна життєвої ситуації, відчуття залежності від навколишніх, не обхідність відмови від попередніх звичок справляють трав муючий вплив на його, психіку. Тому не варто надмірно драматизувати ситуацію, виявляти надмірне піклування про хворого. Треба створити навколо хворого сприятливий емо ційний клімат з оптимістичним настроєм. Дуже важливо пробудити волю хворого до одужання і бажання брати ак тивну участь у процесі відновлення свого здоров'я. В той же час не слід створювати фальшивих, необгрунтованих ілюзій і райдужних перспектив, якщо мова йде про неви ліковне захворювання. Треба оберігати хворого від частих, тривалих і втомлюючих відвідин родичів, знайомих і товаришів по роботі. Відвідувачі нерідко своєю поведінкою порушують встановлений для хворого лікувальний режим. Часто невміло висловлюючи свої співчуття чи наводячи приклади тяжких наслідків при подібних захворюваннях, вони вселяють у хворих неспокій і хвилювання.
Особи, які доглядають хворих, повинні забезпечити їм душевний спокій. Хворих треба оберігати від різних звісток, які можуть схвилювати, викликати збудження або приг нічення нервової системи. Всіма доступними засобами слід підтримувати у хворих бадьорий настрій, відволікати їх від думок про захворювання.
Типи прийомних відділень
Централізовані. Це одне відділення зі складною струк турою, що створюється у багатопрофільних неінфекційних лікарнях, особливо в тому разі, коли відділення розташо вані в одному корпусі.
Децентралізовані. Це відділення, що створюються на ба зі: а) інфекційного відділення, б) пологових будинків, в) дитячих відділень.
Госпіталізація хворого до стаціонару відбувається та кими шляхами.
Організація роботи прийомного відділення
Загальні вимоги
Приміщення прийомного відділення
1. Вестибюль, де хворий та його родичі очікують прийо му. Тут мають бути гардероб, стіл для довідок, ще один стіл зі стільцями, дошка відомостей про правила внутрішнього розпорядку в лікарні, де вказано часи відвідування хворо го, бесід з лікарем, номери телефонів для довідок, список продуктів харчування, що їх можна приносити хворому.
Основні санітарно-епідемічні накази, які регламентують роботу лікувально-профілактичних закладів:
Організація поступлення хворих до стаціонару
А. Реєстрація хворих
Порядок реєстрації зумовлюється причиною госпіталі зації хворого до стаціонару та станом його здоров'я.
У даному разі можливі такі 2 варіанти: а) хворого прий мають у певне відділення лікарні; б) хворому відмовляють у госпіталізації (що реєструється у спеціальному журналі) в таких причин: відсутність необхідності у госпіталізації взагалі; якщо після надання допомоги стан хворого пов ністю нормалізувався (наприклад, купірувався гіпертоніч ний криз); непрофільність хвороби. Наприклад, у лікарню, де відсутнє хірургічне відділення, машина «швидкої допо моги» привезла хворого з діагнозом «гострий панкреатит», у котрого у прийомному відділенні виявлено перфорацію виразки дванадцятипалої кишки. Або до соматичної лікарні привезли хворого з діагнозом «медикаментозна алергія», а у прийомному відділенні в нього був виявлений кір або ін ше інфекційне захворювання.
У таких випадках, якщо під час огляду хворого бригада «швидкої допомоги» ще не поїхала, вона повинна доставити хворого до профільної лікарні. Якщо вона вже поїхала, чер говий лікар викликає бригаду «швидкої допомоги», що спе ціалізується на перевезенні таких хворих.
3. Існує певний порядок черговості госпіталізації при масовому
поступленні хворих до стаціонару. Спочатку приймають та реєструють важкохворих, потім хворих середнього ступеня важкості, і в останню чергу приймають хворих за направленням поліклініки.
Б. Р є є ст р а ц і й н а документація
1. Карта стаціонарного хворого (історія хвороби) —основний документ лікувальних відділень стаціонару .
У прийомному відділенні заповнюється титульний лист цього документа, що містить основні відомості про хворо го, а саме: прізвище, ім'я та по батькові; рік народження; домашня адреса та телефон родичів (у разі смертельного випадку); дата та точний час прибуття хворого до стаціонару : останнє особливо важливе, якщо йдеться про важко хворого; місце роботи та посада; дані стосовно непереносності тих чи інших ліків (за словами хворого або з випис ки); попередній діагноз; це звичайно є діагноз, поставлений дільничним лікарем в ордері на госпіталізацію або лікарем «швидкої допомоги»; діагноз прийомного відділення; його вписують після обстеження хворого черговим лікарем при йомного відділення.
В. Огляд хворого лікарем
Він здійснюється в оглядових кабінетах. Як було зазна чено вище, лікар проводить такі заходи: повне клінічне об стеження хворого; при необхідності призначає лаборатор не, інструментальне, рентгенологічне чи ендоскопічне до слідження; при необхідності викликає лікарів-фахівців для консультації.
На підставі проведених заходів ставить так званий діаг ноз на час прибуття хворого до стаціонару та вирішує такі питання: доцільність госпіталізації; в яке відділення слід госпіталізувати хворого; про необхідність переведення хво рого в іншу лікарню; призначення хворому необхідних ме тодів лікування та догляду.
Г. Обов'язки медичної сестри прийомно го відділення
4. За призначенням лікаря ме дична сестра надає не відкладну допомогу хворому, робить ін'єкції, клізми, промивання шлу нка, катетеризацію сечового міхура.
5. Проводить антропометричні дослідження та санітарну обробку хворого.
Надання невідкладної допомоги у прийомному відділенні
Невідкладну допомогу у прийомному відділенні надають у таких випадках:
Як зазначено вище, у великих лікарнях для надання невідкладної допомоги при прийомному відділенні органі зовують палати інтенсивної терапії або ж реанімаційні від ділення (палати). Це дає змогу не гаючи часу швидко пе ревести важкохворих до цих відділень.
Санітарна обробка хворих
Питання щодо обсягу санітарної обробки хворого ви рішує лікар після огляду хворого, встановлення діагнозу та оцінки його загального стану.
Санітарну обробку хворого проводить безпосередньо ме дична сестра, а допомагає їй санітарка.
Загальна санітарна обробка у повному обсязі призна чається хворим, у яких задовільний загальний стан, а та кож тим, хто не має будь-яких важких захворювань чи уш коджень шкірних покривів.
Види санітарної обробки хворого
Загальні гігієнічні процедури
Гігієнічні водні процедури
Гігієнічна ванна протипоказана особам із захворюван нями середньої важкості, важкохворим, хворим, які перебувають у непритомному стані, хворим з гарячкою (темпера тура тіла понад 38°С), а також тим, що мають важкі уш кодження або захворювання шкіри.
Прийняття гігієнічної ванни
а) підготовку ванни слід робити таким чином: забруднену жиром та брудом ванну необхідно протерти губкою з пральним порошком та помити водою; продезінфікувати ванну одним з дезінфікуючих розчинів (1—1,5 % розчином хлораміну, 0,5 % розчином хлорного вапна, 3 % розчином лізолу); після цього декілька разів ванну слід ополоснути гарячою водою; застосовані губки слід зберігати у банці з написом «брудні», а чисті — у банці з написом «чисті»;
б) заповнення ванни водою здійснюється так: заповнити ванну спочатку холодною, а потім гарячою водою, щоб не було пари, яку хворі, особливо на серцево-судинні зах ворювання, погано переносять, на дві третини її об'єму. Температура гігієнічної ванни повинна становити 37—40 °С. Під ноги хворого для опори слід поставити дерев'яний міс ток;
в) прийняття ванни (мал. 7, а). Особливості прийняття ванни або іншої водної процедури залежать від загального стану хворого.
Так, хворі із задовільним станом приймають ванну са мостійно під наглядом медичної сестри або санітарки. Се редній термін прийняття ванни становить 15–30 хв.
Спочатку хворі миють голову, потім тулуб та кінцівки. Після миття медична сестра допомагає хворому вийти з ван ни, обтертися рушником та надягти лікарняну білизну.
Температура ванни для хворих із захворюванням серед ньої важкості повинна становити 36–37°С, середній час перебування у ванні – 10–15 хв. Часто такі хворі потре бують сторонньої допомоги. Медична сестра та санітарка опускають хворого у ванну на простирадлі, підтримуючи його під час купання за голову та плечі, або садять на по ставлений у ванну табурет та обмивають за допомогою ду шу. Санітарка допомагає хворому вимити голову; намиле ною губкою миє пахвові ямки, помежину, проміжки між пальцями ніг, у жінок — шкіру під молочними залозами.
Прийняття душу (мал. 7, б) показане хворим із задо вільним станом або станом середньої важкості, оскільки такі хворі переносять його краще, ніж ванну, і ця проце дура є більш гігієнічною. При цьому температура води по шита становити 36—37 °С, тиск води не повинен бути силь ним, Спочатку миють голову, потім тулуб та кінцівки. Хво рі, в яких стан здоров'я середньої важкості, миються сидячи на табуреті. Їм допомагає медична сестра або санітарка. Існують пристосування, що допомагають хворим зайти та вийти з ванни (мал 7, в).
Мал. 7. Купання хворих у стаціонарі:
а—приймання ванни; б — пристосування у ванні для допомоги хворим
в — приймання душу
Місцеві водні гігієнічні процедури проводять важкохво рим (на інфаркт міокарда, інсульт), хворим з високою га рячкою, у непритомному стані, при важких ураженнях шкі ри (екземі, псоріазі, трофічних виразках, рановій поверхні тощо).
Таким хворим проводять обтирання теплою водою.
Під хворого кладуть клейонку, оголяють спочатку верхню частину тіла і губкою, змоченою теплою водою, протирають обличчя, шию, груди, руки. Ці частини тіла досуха витирають рушником та накривають простирадлом, щоб не переохолодити хворого. Потім таким же чином обтирають живіт, спину, стегна, ноги.
Слід запам'ятати, що важкохворим, хворим, які потре бують термінових реанімаційних заходів (при зупинці серця, дихання, смертельній кровотечі, аритмії тощо), водна санітарна обробка протипоказана.
До інших гігієнічних процедур належать гоління, під стригання волосся, нігтів на руках та ногах.
Оглядова кімната і ванне приміщення повинно зберігатись в чистоті. Після закінчення огляду хворого проводять обробку предметів (шпателі, термометри) і меблів (кушетки, стільці та ін.), до яких торкався хворий. Клейонкову подушку і клейонки на кушетці після кожного хворого протирають 2% розчином хлораміну або 0,5% розчином хлорного вапна, а наприкінці зміни миють гарячою водою з господарським милом. Простирадла на кушетці слід міняти також після кожного хворого.
У разі виявлення у хворого інфекційного захворювання приміщення, де він знаходиться, предмети і меблі підлягають знезараженню (дезінфекції).
В приймальному відділенні не рідше 2 разів на день проводять загальне прибирання приміщення вологим способом із використанням дезінфікуючих розчинів.
Для проведення санітарної обробки хворого необхідні дезінфікуючі розчини та інвентар. Як правило застосовують наступні дезінфікуючі засоби: господарське мило, лізол, столовий оцет, хлорне вапно, хлорамін, 0,5% розчин гексахлорану.
Дезінфекція та стерилізація предметів догляду за хворими.
Дезінфекція. Це система заходів, які спрямовані на знищення збудників хвороб і створення умов, що перешкоджають їх розповсюдженню в навколишньому середовищі.
Розрізняють два види дезінфекції: профілактичну та дезінфекцію, що проводиться в епідемічному вогнищі, яка в свою чергу ділиться на поточну і заключну.
Профілактичну і поточну дезінфекцію в епідемічному вогнищі проводять молодші медичні сестри і медичні сестри.
Для проведення заключної дезінфекції в епідемічному вогнищі можуть запрошуватись співробітники центру санітарно-епідеміологічного нагляду і дезінфекційних станцій.
Інвентар для проведення дезінфекційних заходів (відра, швабри, ганчірки та ін.) маркірується і використовується лише в тих приміщеннях, для яких він призначений.
Профілактична дезінфекція проводиться в приміщеннях незалежно від наявності інфекційних захворювань з метою попередження накопичення і розповсюдження збудників хвороб. Для знезаражування повітря використовують ультрафіолетове випромінювання, провітрювання. Предмети обстановки, підлогу та ін. протирають (не рідше 2 рази на день) ганчіркою, змоченою 0,5-1% розчином хлорного вапна або 0,2-1 % розчином хлораміну чи іншими дезінфікуючими розчинами.
Вологе прибирання меблів проводять щодня. Панелі миють або протирають вологою серветкою 1 раз на 3 дні. Верхні частини стін, стелі, плафони очищають від пилу 1 раз на тиждень, з такою ж частотою протирають віконні рами і двері. Дуже важливе щоденне вологе прибирання радіаторів і труб центрального опалювання, оскільки існуючий пил може прогоріти, при цьому утворюється оксид вуглецю, що є неприпустимим. М`які речі (килими, портьєри, покривала, ковдри) вибивають і витрушують на відкритому повітрі або чистять пилососом.
Найбільш поширені дезінфікуючі розчини та способи їх приготування.
Досить часто застосовується розчин хлорного вапна, який освітлювали. Розчини хлорвмісних речовин готують в дерев`яному, емальованому, фаянсовому або захищеному від корозії металевому посуді з кришкою, що щільно закривається. Звичайно використовують 10% і 20% освітлені (маточні) розчини. Розрахункову кількість хлорного вапна розміщують спочатку і невеликій кількості води до утворення рівномірної кашки, потім, продовжуючи помішувати, доливають воду до загального об`єму, знову перемішують до утворення однорідної суспензії і залишають під кришкою на 24 години. Протягом перших 4 годин необхідно не менше 3 разів перемішувати суміш. Через 24 години обережно, не збовтуючи осаду, освітлений розчин зливають. (Для приготування 10л 10% розчину потрібно 1 кг хлорного вапна). Для дезінфекції, як правило, використовують 0,2-1% робочий розчин, виготовлений із маточного розчину (на 10л потрібно 200-1000мл 10% освітленого (маточного) розчину).
Для приготування 1% розчину на 10л води необхідно взяти 0,1кг хлораміну. Термін зберігання готового розчину не більше 5 днів.
Характеристика деяких ефективних сучасних дезінфікуючих засобів:
«Стериліум», «Октеніамін», «Бактолін базик» застосовується для хірургічної та гігієнічної антисептики рук медичного персоналу з метою профілактики гепатиту В, СНІДу.
«Йодобак», «Кутасепт-G» - антисептичні препарати для шкіри, слизових оболонок, ран, опіків, перед - та післяопераційної обробки операційного поля та інших випадках.
«Тералін (ТРН-5225)» - концентрат для вологого прибирання.
«Перформ» застосовується для обробки поверхонь предметів, особливо у приміщеннях, де знаходяться пацієнти з ослабленим імунітетом та новонароджені.
«Гігасепт ФФ» використовують для дезінфекції та хімічної стерилізації ендоскопічного та реанімаційно-анестезіологічного обладнання.
«Лазетол АФ» застосовують для обробки медичних інструментів. У зв`язку з високою очищувальною властивістю препарату його використовують для одночасної дезінфекції виробів та передстерилізаційної обробки. Лізетол – єдиний засіб, який може розводити залишки крові, що засохли, слизу та інших біологічних рідин людини в дрібнокапілярних медичних виробах.
«Бодефен» використовують для дезінфекції та передстерилізаційної обробки термолабільних та термостабільних медичних інструментів, в тому числі гнучких ендоскопів.
«Мікробак форте» застосовують для дезінфекції та очистки поверхонь приміщень (стін, підлоги), медичного обладнання.
«Саніфект-128» застосовується для дезінфекції та передстерилізаційної обробки виробів медичного призначення, профілактичної, поточної та заключної дезінфекції, генеральних прибирань, знезараження поверхонь у приміщеннях, твердих меблів, медичних приладів та обладнання, білизни, посуду, предметів догляду за хворими.
Перераховані дезінфікуючі засоби далеко не повністю вичерпують список ефективних препаратів.
До заходів профілактичної дезінфекції відносять також миття рук з милом (необхідно здійснювати систематично як персоналу, так і хворим), кип`ятіння води, дотримання санітарних правил при роздачі їжі.
Поточну дезінфекцію проводять для зниження інфікованості приміщень, предметів, що знаходяться біля джерела інфекції. Знезаражують всі виділення хворого і предмети до яких торкався хворий, особливо важлива поточна дезінфекція при кишкових інфекційних захворюваннях.
Існують механічні, фізичні і хімічні способи проведення дезінфекції. При механічному способі перуть білизну, миють руки, видаляють пил і бруд вологою серветкою. До фізичних способів відноситься кип`ятіння, ефективність якого зростає при додаванні у воду бікарбонату натрію (20г на 1л води), господарського мила (10-20г на 1л води). Застосовують також водяний пар, що знищує не лише мікроорганізми, але і спори. Хімічні способи дезінфекції є найпоширенішими і полягають в застосуванні різних дезінфікуючих розчинів.
Заключну дезінфекцію проводять для повної ліквідації збудників захворювання в боксі, палаті, відділенні. Дезінфікують приміщення, предмети побуту, одяг. Найважливішим методом заключної дезінфекції приміщень є їх обробка з гідропульту сумішшю різних дезінфікуючих розчинів. Заключною може бути і дезінфекція поверхонь предметів шляхом протирання або миття їх. Деякі предмети (наприклад, м`які меблі, книги, взуття та ін.) слід дезінфікувати в дезінфекційних камерах.
Виявлення педикульозу та боротьба з ним
У прийомному відділенні обов'язково проводять огляд хворих на педикульоз, або вошивість. Огляду підлягають волосяні покриви голови (для виявлення головної воші), ло бок та пахвові ямки (місця розташування лобкової воші, або площиці лобкової), одяг (складки білизни, переважно вздовж внутрішніх швів для виявлення одежної воші).
Педикульоз передається при безпосередньому контакті з хворим, використанні одягу і білизни хворого. Появі педикульозу, так само як і корости, сприяють неохайність, велика скупченість людей, порушення санітарно-гігієнічних правил, погана організація санітарно-освітньої роботи, низький рівень культури окремих осіб.
Воші бувають головні, платтяні, лобкові. Платтяні воші живуть і відкладають яйця переважно в складках білизни. Розміри вошей 1,5-4мм, а їх яєць (гнид) – не більше 0,6-1мм. Гниди головних вошей довгастої форми, вони як би приклеєні до волосяного стрижня особливою клейкою масою, причому майже завжди розташовується поблизу коренів волосся.
Особливе значення має огляд волосяних покривів голо ви, оскільки там педикульоз зустрічається найчастіше. Про являється це свербінням голови. При огляді голови, особ ливо її потиличної частини, можна побачити свіжорозчухані місця, кірки, що утворилися після розчуху, імпетигінозні кірки, яйця вошей (гниди) сірувато-білого кольору, щільно прикріплені до волосся, особливо поблизу його кореня, ста тевозрілу вошу (середній розмір самки — 3 мм, самця — 2 мм).
При виявленні хворого на педикульоз виконують такі заходи.
У разі виявлення педикульозу проводиться спеціальна дезінсекційна обробка хворого, а при необхідності – його натільної (або постільної) білизни.
При виявленні на волосистій частині голови вошей або гнид хворого, не роздягаючи, садять на кушетку і обробляють волосся одним з інсектицидних розчинів або зістригають їх (за згодою пацієнта).
Боротьба з головною вошею
Якщо хворий погоджується, йому повністю голять голо му я наступним спаленням волосся. Але хворі, особливо жін ки, найчастіше не дають згоди на цю процедуру, тому, як прямило, боротьба з вошивістю ведеться за допомогою хі мічних речовин із застосуванням різних способів.
Перший спосіб. Для розчинення хітинової оболонки гнид беруть гарячий 10 % розчин столового оцту, змочують ним вату, начесану на густий гребінець, і ретельно розчісують волосся хворого. Таку процедуру слід робити протягом де кількох днів.
Готують суміш з гасу та рослинної олії (порівну), яку накладають на волосяний покрив голови на 8—10 год. Голову вкривають навоскованим папером або шматком Полі етилену, поверх якого зав'язують косинку. Через 8—10 год волосся старанно миють гарячою водою з милом.
Другий спосіб. Застосовують одну з хімічних речовин, що знищує статевозрілу вошу та гниди. Це можуть бути 0,15 % водно-емульсійний розчин карбофосу, 0,5% розчин метилацетофосу, взятий порівну з 10 % спиртовим розчи ном оцтової кислоти, або 0,25 % водно-емульсійний розчин дикрезилу.
Розчин однієї із згаданих вище речовин накладають на колосся, поверх накладають навоскований папір або шматок поліетилену і зав'язують косинку. Тримають протягом 20 хв. Далі волосся миють теплою водою з милом, потім 6 % роз чином оцту.
Після закінчення цієї процедури волосся розчісують гус тим гребінцем, щоб видалити воші, що загинули.
Третій спосіб. Волосся намилюють дустовим милом (ДДТ); піну тримають на голові протягом 1 год. Оскільки при цьому гниди залишаються неушкодженими, після про мивання мильної піни гарячою водою їх змочують 30 % розчином оцту, зав'язують косинкою на 30 хв. Потім волосся промивають та розчісують густим гребінцем.
В даний час використовують 20% водно-мильну суспензію бензилбензоату (10-30мл); лосьйон «Ниттифор» (50-60мл); 10% водну мильно-гасову емульсію (5-10мл); шампуні «Пендилін», «Хантер».
Після обробки волосистої частини голови розчином мокре волосся накривають поліетиленовою серветкою і пов`язують голову хустинкою на 20-30 хвилин (при використанні лосьйону «Ниттифор» експозицію збільшують до 40 хвилин). Потім миють голову гарячою водою із застосуванням туалетного мила. Після цього волосся ретельно вичісують (на клейонку або папір) частим гребінцем, змоченим 8% розчином столового оцту, ретельно промивають чистою водою. Процедуру повторюють через 7-10 днів. Якщо волосся обстригалося, його необхідно зібрати на папір і спалити в промаркірованому оцинкованому відрі.
Для видалення гнид застосовують підігрітий до 27-30˚С столовий оцет. Ватою, змоченою оцтом, обробляють окремі пасма волосся, пов`язують голову хустинкою на 15-20 хвилин, після чого ретельно вичісують волосся частим гребінцем і миють голову.
Для виявлення корости оглядають шкіру кистей рук, тулуба. При виявленні коростяних ходів проводиться обов`язкове лікування осіб, що контактували з ним, дезінсекційна обробка одягу і постільних речей щоб уникнути повторного зараження. Це захворювання легко передається при прямому контакті зі шкірою хворого або опосередковано через одяг, рукавички, постільні або туалетні речі.
Одяг і білизну хворого укладають і клейонковий мішок, зрошують зовні одним з дезінфікуючих розчинів (0,5% розчин хлорного вапна) і направляють в дезінфекційну камеру для проведення камерної дезінсекції. Потім натільну і постільну білизну кип’ятять, обробляють гарячою праскою.
Персонал відділення, що проводив санітарну обробку хворого, після її закінчення повинен помитися, одяг у разі потреби здають для обробки в дезінфекційну камеру. В приміщенні, де проводили санітарну обробку хворого, підлогу, стільці, та ін. зрошують 0,5% розчином хлорофосу з розрахунку 100мл на 1м2, експозиція 2-3 години провітрюють і потім проводять вологе прибирання приміщення.
На титульному листі медичної карти стаціонарного хворого і цьому випадку ставлять спеціальну відмітку – букву «П» або пишуть «Педикульоз». Такий хворий знаходиться під спеціальним спостереженням медичного персоналу. При необхідності обробка волосся проводиться повторно до повної ліквідації педикульозу. Про кожного хворого з педикульозом повідомляють і центр санітарно-епідеміологічного нагляду за місцем проживання.
Боротьба з лобковою вошею
Найкращим способом боротьби з лобковою вошею є го ління волосся з наступним його спаленням. Тіло миють га рячою водою з милом. Після цього шкіру на місці ураження змазують 33 або 5—10 % сірчаною ртутною маззю.
Антропометричні дослідження хворих
Антропометричні дослідження параметрів фізичного розвитку людини включають вимірювання зросту, маси ті ла, окружності грудної клітки та живота. Звичайно антро пометричні дослідження у приймальному відділенні прово дить медична сестра.
Вимірювання зросту проводять за допомогою спеціаль ного приладу — зростоміра (мал. 8, а, б). Вертикальна йо го стійка має сантиметрові поділки. Вздовж стойки пере сувається горизонтально розташована планшетка. Хворий стоїть спиною до стойки, щільно торкаючись її п'ятками, сідницями, лопатками та потилицею. Голова хворого повин на знаходитись у такому положенні, щоб верхній край зов нішнього слухового проходу та кути очей були на одній го ризонтальній лінії. Планшетку опускають на голову хво рого та відраховують поділки на шкалі до нижнього краю планшетки.
Вимірювання росту можна проводити л у по ложенні хворого сидячи; до висоти хворого у поло женні сидячи подають відстань від підлоги до лавки зростоміра.
Зріст важкохворого вимірюють сантиметро вою стрічкою у положен ні хворого лежачи.
Отриманий результат заносять до історії хво роби.
Вимірювання маси ті ла хворого проводять на медичних вагах, які перед цією процедурою пра вильно встановлюють та відрегульовують (мал. 9).
Зважування проводять натще після випорожнення сечового міхура та кишок. Хворий повинен бути одягне ний тільки в натільну білизну.
Хворий обережно стає посередині площадки вагів при опущеному затворі. Коли досягнуто рівновагу, затвор вагів піднімають, важки пересувають на планках коромисла ва гів ліворуч до тих пір, поки воно не стане на одному рівні з контрольною рискою. Потім затвор вагів знову опуска ють, а показники нижньої (1 поділка дорівнює 1 кг) та верхньої (1 поділка дорівнює 100 г) планок підсумовують. Отриманий результат заносять до історії хвороби.
Зважування стаціонарних хворих проводять один раз на тиждень. Двічі або тричі на тиждень проводять зважування хворих з ожирінням, виснажених та хворих з набря ками.
Вимірювання окружності грудної клітки проводять м'я кою сантиметровою стрічкою (мал. 10), спереду по IV реб ру (під сосками у чоловіків), ззаду під лопатками. При цьо му руки хиорого знаходяться в опущеному положенні. Ок ружність грудної клітки вимірюють під час максимального вдиху та видиху, а також при спокійному диханні.
Вимірювання окружності живота має значення у хворих на водянку живота, або асцит (вимірюють щодня), а також при ожирінні. Вимірювання проводять натще. Сантиметрову стрічку накладають спереду на рівні пупка, ззаду на рівні III поперекового хребця.
У хворих з асцитом збільшення окружності живота на віть на 1 см може свідчити про накопичення рідини в че ревній порожнині.
Мал. 9. Зважування хворого на медичних вагах Мал. 10. Вимірювання окружності грудної клітки
Транспортування хворих
Транспортування хворих — це перенесення або переве зення їх з прийомного до лікувального відділення, з одного лікувального відділення до іншого або з однієї лікарні до іншої, а також перекладання хворого у ліжку.
Вид транспортування визначає тільки лікар, бо, непра вильно обраний, він може завдати шкоди хворому (напри клад, при інфаркті міокарда, внутрішній кровотечі).
Залежно від загального стану всі хворі поділяються на транспортабельних і нетранспортабельних.
Транспортабельні — це хворі, які без шкоди для свого здоров'я можуть самостійно пересуватися (хворі у задовіль ному стані), яких можна перевезти на каталці, кріслі-каталці, перенести на ношах (хворі у стані середньої важкості або важкохворі).
Тяжкохворих, а також хворих, що не можуть самостійно пересу ватись, з приймального відділення лікарні перевозять у палати на каталках для лежачих чи сидячих відповідно. Каталка для лежачих хворих повинна мати тонкий з пластиковим чи клейончастим покриттям матрац, який після кожного використання протирають 3 % розчином хлораміну.
Перед транспортуванням хворого на каталці матрац покривають чистим простирадлом, хворого накривають ще одним простирадлом (влітку) чи ков дрою (взимку) і перевозять у палату. Це входить у обов'язки молодшого медперсоналу.
Хворих, що не можуть ходити, але не потребують положення лежачи, перевозять на колясці для сидячих хво рих, яка також повинна бути чистою та застеленою свіжим простирадлом, а хворий має бути укритий.
За відсутності каталки для лежачих хворих чи неможливості її використан ня через особливості хвороби (стану хворого) хворого транспортують на ношах або переносять на руках.
Пepeнeceння пaцiєнтa нa pукax
Пepeнecти i пepeклacти пaцiєнтa нa pукax мoжуть 1-2 aбo 3 ocoби. Якщo пaцiєнтa пepeнocить і людинa, тo вoнa пiдвoдить oдну pуку пiдлoпaтки, a дpугу пiд cтeгнa пaцiєнтa, пpи цьoму пaцiєнт oxoплює нociя pукaми зa шию.
Яkщo пaцiєнтa пepeнocять 2 людини, тo oднa пiдвoдить pуки пiд лoпaтки пaцiєнтa, ближчe дo шиї i пiд пoпepeк, a дpугa - пiд ciдницi і гoмiлки; тpeтiй caнiтap пoтpiбний пpи пepeнeceннi вaжкиx, тoвcтиx пaцiєнтiв, кoли нeoбxiднe ocoбливo oбepeжнe пepeклaдaння пaцiєнтa.
B цьoму випaдку oднa людинa тpимaє гoлoву i гpуди, дpугa - пoпepeк і cтeгнa, тpeтя - гoмiлки. B пepeнeceннi i пepeклaдaннi ocлaблиx і тяжкoxвopиx oбoв’язкoвo пpиймaє учacть мeдичнacecтpa.
Пepeклaдaння пaцiєнтa з нош на ліжко
Tяжкoxвopиx, яким нe мoжнa pуxaтиcь, тpeбa пepeклaдaти з нoш нa пocтiль з вeликoю oбepeжнicтю, дoдepжуючиcь пeвниx пpaвил: нoші тpeба cтaвити нижнiм кpaєм дo гoлoвнoгo кiнця лiжкa.
Якщo плoщa пaлaти нe дoзвoляє, нoші cтaвлять пapaлeльно лiжку, a мeдичний пepcoнaл cтaє мiж нoшaми i лiжкoм oбличчям дo пaцiєнтa. Heoбxiднo зaздaлeгiдь пpoдумaти, як poзмicтити нoшi вiднocнo лiжкa i щoб зaпoбiгти зaйвим тa нeзpучним pуxам.
Надання хворому зручного положення у ліжку
Положення хворого в ліжку повин но бути фізіологічним, тобто забезпе чувати найбільше розслаблення усіх груп м'язів. Це обмежує енергетичні ви трати його організму та сприяє опти мальному здійсненню функцій усіх органів і систем. Таким вимогам відпо відає положення на спині з незначним підняттям голови та випростаними ногами. Класти ногу на ногу хворим не треба, оскільки це сприяє розвитку тромбозу судин гомілки.
Проте особливості хвороби та стану хворого часто вимагають (з метою полегшення перебігу хвороби та про філактики ускладнень) надання хворо му дещо відмінного від типового фізіо логічного положення. Так, хворим на перитоніт надають положення Фовлера: високо піднята голова та зігнуті в колінах ноги (під коліна підкладають валики, що не дають тілу хворого зсо вуватися вниз). Це положення забез печує стікання внутрішньочеревного ексудату з верхньої половини черевної порожнини в нижню, тазову, в якій очеревина меншою мірою всмоктує його порівняно з діафрагмальною. До того ж скупчення гною в ній легше діагностувати та лікувати.
За деяких станів, у разі три валої нудоти та блювання, хворого кладуть на спи ну, трохи повернувши набік голову. У горизонтальному положенні (без під няття головного кінця ліжка) мають бути також хворі з кровотечею та з анемією після кровотечі. Таке положення сприяє припливу крові (кисню) до моз ку та серця. Навпаки, хворі з дихаль ною недостатністю набувають положен ня напівсидячи (ортопное).
Після транспортування хворого із приймального відділення подальше його лікування проводиться у профільному відділенні терапевтичного профілю.
Організація роботи терапевтичного відділення
Терапевтичне відділення стаціонару призначене для на дання медичної допомоги хворим з внутрішніми хворобами, які потребують тривалого лікування, догляду, проведення складних діагностичних процедур.
Розрізняють загальнотерапевтичні (неспеціалізовані) відділення, що звичайно розміщені у невеликих районних лікарнях, та спеціалізовані (кардіологічне, гастроентероло гічні, пульмонологічне тощо) відділення у великих багато-профільних лікарнях (міських, обласних).
Штати терапевтичного відділення
Приміщення терапевтичного відділення
Палати. У терапевтичному відділенні можуть стояти від 60 до 120 ліжок. За сучасними гігієнічними нормами вважається, що (і() % палат мають бути розраховані на 4 ліжка, 20 % — на 2, 20 % — на 1 ліжко. Відстань між ліж ками повинна бути не меншою 1 м, щоб було зручно при транспортуванні Хворого та при наданні йому допомоги. На одного хворого має припадати не менше 7 м2. Висота палат не повинна бути нижчою 3–3,5 м, тобто на одного хворого має припадати 22–25 м3 повітря.
Співвідношення площі вікон до підлоги має складати 1 : 6, температура повітря у палаті має становити 18–22 °С. Бажано, щоб у кожній палаті був окремий санвузол. Пала ти мають бути Добре освітленими. Стіни слід фарбувати світлою олійною фарбою, щоб під час прибирання їх мож на було добре помити. Радіатори опалення також фарбу ють олійною фарбою. Найкращою з гігієнічної точки зору є .підлога, вкрита лінолеумом. Вентиляція палат здійснюєть ся за рахунок провітрювання, але ліпшим засобом венти ляції є кондиціонування повітря. Освітлення палат у вечір ні години має здійснюватися за рахунок матових освітлюва чів. Поряд із загальними світильниками бажано, щоб на кожній приліжковій тумбочці був настільний освітлювач.
Мал. 1. Обладнання палати
Палати мають бути обладнані належним чином (мал. 1). Там повинні стояти металеві або дерев'яні ліжка з пружинною сіткою, поверх якої кладеться матрац. На ніжках ліжка прикріплено коліщата з гумовими шинами. Кожне ліжко, у тому числі й вільне, мають бути оснащені матрацом, по душкою, простирадлом, ковдрою з підковдрою та рушни ком. На спинці ліжка, що знаходиться від проходу, при кріплюють дощечку, в яку вставляють листок, де вказано прізвище, ім'я та по батькові хворого, номер дієтичного стола, дату переміни білизни, особливі нотатки, на які повинен звернути увагу медичний персонал, наприклад, «Клізм не ставити» (написати червоним олівцем по діагоналі); у деяких лікарнях сюди ж вкладають і температурний листок. У хворих, прикутих до ліжка, під ліжко або на низький стілець ставлять індивідуальне судно та сечоприймач. На спинці ліжка, що прилягає до стіни, вішають рушник хворого. Між ліжками розміщують приліжкові столики або тумбочки (мал.2). На них мають стояти склянки, а в закритій частині — зубна щітка, паста, мило, гребінець, папір, олівці, книжки тощо, а також невеликий запас продуктів, що не псуються (соки в герметично закритих пакетах, печиво). У важкохворих на тумбочці мають стояти поїльник, склянка з розчином для полоскання рота. У палаті має бути загальний стіл, на який ставлять гра-фін з кип’яченою водою. За цим столом лікар може робити записи до історій хвороби, виписувати хворим направлення на різні процедури. Його може використовувати медична сестра, коли роздає ліки.
Мал. 3. Приліжковий столик (тумбочка) Мал. 4. Пост медичної сестри
Біля кожного ліжка мають бути вмонтовані радіонавуш ники, кнопка сигналізації, підвішена на шнурі, щоб важко хворий міг нею користуватися, не змінюючи пози. До кож ного ліжка має бути підведений кисень.
У всіх палатах повинні бути кімнатні термометри.
Палати у відділенні розподіляються на загальні та па лати для важкохворих.
Загальні палати звичайно розраховані на 2–4 місця, де лікують хворих, що можуть самі себе обслуговувати, та хво рих, тіло яких не має неприємного запаху.
Палати для важкохворих звичайно розраховані на 1–2 місця, з окремим санвузлом. Вони можуть бути двох різ новидів: а) палати інтенсивної терапії, де розміщені хворі з важкими, гострими порушеннями органів дихання та кро вообігу, але які не потребують суто реанімаційних засобів лікування. Це можуть бути хворі з важким приступом сер цевої або бронхіальної астми, приступом стенокардії, що затягнувся, аритмії, важким гіпертонічним кризом, з не стримним блюванням.
Ці палати мають бути обладнані сучасною лікувальною та діагностичною апаратурою, що забезпечує постійний контроль за життєвими функціями організму. При потребі у такій палаті може розташовуватися пост медичної сестри; б) палати для важкохворих з хронічними та дуже важкими захворюваннями. Це група хворих, які потребують не стіль ки інтенсивного лікування, скільки постійного догляду, бо через хворобу вони не можуть обійтися без сторонньої до помоги; сюди ж належать хворі, від яких іде неприємний запах внаслідок різних виразок шкіри, нориці, гангрени легень. Це можуть бути онкологічні важкохворі, хворі старечого віку, хворі на параліч тощо.
Таких хворих розміщують у спеціальних палатах, щоб здійснювати кращий догляд за ними. Перебування цих хво рих у загальних палатах стоїть на заваді одужання хворих з легшим перебігом захворювань.
Пост медичної сестри є робочим місцем палат ної медичної сестри. Він розрахований на 25–30 хворих, завжди розміщується біля палат, щоб усі хворі могли перебувати під постійним наглядом медичної сестри. Звичайно він розташований у коридорі та відокремлюється від нього перегородкою — дерев'яною знизу та прозорим склом уго рі. Там має бути таке обладнання та устаткування (мал. 3):
Столик з біксом, де знаходяться стерильні шприци.
5. Столик для роздавання ліків з відділеннями для кожного хворого.
6. Холодильник, де зберігаються різні настоянки, відвари, сироватки, вакцини.
7. Пульт світлової сигналізації.
8. Телефон.
9.Засоби аварійного освітлення.
10. Раковина для миття рук, мило, чистий рушник.
Процедурний кабінет. Їх має бути декілька: 1) для підшкірних та внутрішньом'язових ін'єкцій; 2) для внутрішньовенних ін'єкцій, переливань крові, взяття крові з вени для досліджень; 3) для проведення спеціальних лікувальних та діагностичних процедур – плевральної пункції, парацентезу; 4) процедурні кабінети для промивання шлун ка, постановки клізм.
Стіни процедурних кабінетів повинні бути обкладені кахлями, підлога – кахлями або лінолеумом. Площа про цедурного кабінету повинна бути не меншою 15 м2.
У процедурному кабінеті має бути таке обладнання (мал. 5): а) шафа для зберігання інструментарію та меди каментів; б) бікси зі стерильними шприцами, голками, сис темами для переливання кропі та рідин; в) набори стериль них інструментів для проведення парацентезу, плевральної пункції; г) штативи для крапельних уведень лікарських препаратів; д) штативи для чистих пробірок, що використо вуються для забору крові; є) набори для визначення групи крові; є) холодильники для зберігання крові, стерильних розчинів для внутрішньовенних ін'єкцій, сироваток, вакцин; ж) бактерицидна лампа; з) декілька кушеток; и) електровідсос.
Мал. 4. Обладнання процедурного кабінету
Буфетна кімната (їдальня).
Ванна кімната та душова.
Туалетні кімнати (санвузол).
У коридорах та холах ставлять телевізор, який вмикається не раніше 8.00, а вимикається під час денного відпочинку хворих та о 22.00; стелять килими за умови їх щоденної чистки пилососом; вішають фіранки, які необхід но прати не рідше одного разу на місяць, полотна, де зобра жені в основному пейзажі та натюрморти, витримані у спо кійній кольоровій гамі, що заспокоює нервову систему; ви рощують невелику кількість кімнатних рослин.
Медична документація терапевтичного відділення
Документація лікаря: а) історія хвороби (медична кар ні стаціонарного хворого), що є основним документом терапевтичного відділення. До неї вносять всі дані стосовно хворого, результати динамічного спостереження та лікуван ня, вклеюють результати лабораторних, інструментальних та інших досліджень, показники основних життєвих функцій, температурний листок. Історія хвороби є юридичним доку ментом, що зберігається протягом 25 років. Медичним працівникам слід пам'ятати, що історію хвороби, особливо хворого на онкологічне захворювання, ні в якому разі неможна давати хворому на руки; б) карта хворого, що вибув зі стаціонару (статистичний документ); в) листок непра цездатності, який видається хворому після виписки зі ста ціонари.
Документація постової медичної сестри: а) листок лікар ських призначень, який підписується медичною сестрою піс ля їх виконання; б) температурні листки, де сестра про ставляє дані вимірювання ранкової та вечірньої темпера тури; в) журнал передачі чергувань; г) журнал руху хворих у відділенні; д) журнал обліку наркотиків; р) журнал обліку хворих з високою температурою тіла; є) порційні вимоги до харчоблока лікарні (у двох примір никах); ж) журнал вимог медикаментів: з) журнали зі списками хворих, яким необхідно провести те чи інше лабо раторне або інструментальне дослідження; и) журнал для реєстрації списку хворих, які потребують консультацій лікарів-фахівців.
Документація процедурного кабінету: а) журнали ре єстрації внутрішньовенних струминних, внутрішньовенних крапельних ін'єкцій, переливання крові, плазми, кровоза мінників та білкових препаратів, взяття крові для біохіміч них досліджень, визначення групи крові, резус-фактора, взяття крові для визначення інфекційних захворювань (ав стралійський антиген, СНІД, РВ, посів крові тощо); б) жур нали обліку шприців, голок, систем для крапельного вве дення різних медикаментів, флаконів з кров'ю, плазмою тощо: в) різні інструкції, що стосуються санітарної обробки приміщення, стерилізації інструментарію, надання невід кладної допомоги при виникненні анафілактичного шоку, різних протиепідемічних заходів: г) таблиці протиотрут.
Документація старшої медичної сестри: а) журнал руху хворих, в який щоранку заносять дані, що стосуються хворих, які за попередню добу поступили до стаціонару, виписались з нього, померли або були переведені в інші відді лення; б) журнал обліку наркотиків; в) журнал обліку спирту; г) журнал вимог до аптеки; д) журнал адміністра тивно-господарських обходів; є).графіки роботи молодшого га середнього медичного персоналу, табелювання їхньої ро боти.
Матеріали для самоконтролю:
А. Тестові завдання для перевірки готовності до вивчення теми:
1. Чим відрізняється клінічна лікарня від звичайної?
1. В клінічній лікарні одночасно мають бути відділення терапевтичного, хірургічного та педіатричного профілю.
2. Тим, що поряд з лікувальною роботою проводиться дослідження медикаментозних засобів робота.
3. Тим, що поряд з лікувальною роботою проводиться навчання студентів.
4. Клінічна лікарня відрізняється більшою кількістю ліжок.
5. У звичайній лікарні, на відміну від клінічної, обмежений перелік інструментальних та лабораторних обстежень.
2. Яка маса тіла вважається нормальною для людини зростом 180 см?
1. Не менше 65 кг.
2. Близько 80 кг.
3. 65–70 кг.
4. Не більше 95 кг.
3. Що таке медична деонтологія?
1. Наука про моральні обов’язки медика в процесі професійної діяльності.
2. Правила вірного призначення медикаментозного лікування.
3. Наука про вірний вибір необхідного обсягу діагностичних заходів.
4. Правила належного підтримання режиму перебування хворих у лікарні.
5. Наука про організацію надання невідкладної медичної допомоги.
4. У приймальне відділення хірургічного стаціонару родичі привезли пацієнта із проявами серцевого нападу. Медичний персонал відділення надав родичам хворого адресу кардіологічної лікарні та направив хворого до неї. Які дії мали здійснити співробітники приймального відділення?
1. Медперсонал поступив абсолютно вірно, оскільки в хірургічному відділенні немає умов для кваліфікованої кардіологічної допомоги.
2. Медперсонал поступив вірно, оскільки надаючи допомогу непрофільному хворому вони могли пропустити хірургічного пацієнта.
3.Медперсонал поступив не вірно, хворого слід було госпіталізувати та лікувати у стаціонарі, незалежно від його профільності, до одужання.
4. Медперсонал поступив не вірно, слід було надати хворому невідкладну допомогу та викликати спеціалізовану кардіологічну бригаду для доправлення пацієнта у кардіологічне відділення.
5. Медперсонал поступив не вірно, слід було одразу відправити хворого до профільного відділення на транспорті лікарні.
5. Що являє собою антропометричне дослідження?
1. Дослідження частоти дихання та властивостей пульсу.
2. Вимірювання зросту, маси тіла, обхвату грудної клітки.
3. Вимірювання артеріального тиску та пульсу.
4. Проведення інструментального дослідження стану серцево-судинної системи.
5. Вимірювання температури тіла.
6. Який, на вашу думку, найбільш прийнятний засіб для санітарного прибирання лікарняних палат?
1. Дистильована вода.
2. Медичний спирт.
3. Розчин хлорного вапна низької концентрації.
4. Розчин йоду низької концентрації.
5. Розчин брильянтового зеленого низької концентрації.
7. Як часто, на Вашу думку, мають провітрювати лікарняні палати?
1. Не повинні провітрюватись, оскільки може виникнути протяг.
2. Не менше 1 разу на тиждень.
3. Не частіше 1 разу на 2–3 дні.
4. Не рідше 2 разів на день.
5. Вікна повинні бути відкритими постійно – і взимку, і в літній період.
8. Яка частота пульсу вважається нормальною.
1. до 60 ударів за хвилину.
2. 60–90 ударів за хвилину.
3. 80–100 ударів за хвилину.
4. 60–80 ударів за 10 хвилин.
5. 80–100 ударів за 10 хвилин.
9. Чим вимірюється зріст пацієнта?
1. Лінійкою.
2. Сантиметром.
3. Ростоміром.
4. Кутовим вимірювачем.
5. Планшетою з позначками довжини.
10. Що потрібно розуміти під поняттям „преморбідний стан”?
1. Проміжний стан між здоров’ям і хворобою.
2. Реабілітаційний етап розвитку хвороби.
3. Етап найбільш виражених ознак захворювання.
4. Етап одужання.
5. Етап після одужання.
11. Що означає поняття „здоров’я”?
1. Відсутність хвороби.
2. Відсутність фізичних вад.
3. Високий рівень фізичної і розумової працездатності.
4. Висока активність адаптаційних резервів організму.
5. Стан фізичного, духовного і соціального благополуччя.
12. Які із зазначених чинників належать до зовнішніх факторів ризику захворювань людини?
1. Обтяжена спадковість.
2. Порушення режиму харчування.
3. Схильність до алергічних реакцій.
4. Зниження парціального тиску в крові.
5. Розлади з боку нервової системи.
Б. Задачі для самоконтролю:
Завдання 1. Прибираючи палати, молодша медична сестра використала прибиральний інвентар для туалетної кімнати. Чи вірно поступила медична сестра, які її дії в даній ситуації?
Завдання 2. Ви помітили, що хворий, якому призначений ліжковий режим, вийшов до коридора та йде у туалет. Ваші дії як молодшої медичної сестри?
Завдання 3. Хворий, який перебуває на лікуванні у клініці, під час прогулянки вийшов за межі території парку лікарні. Як кваліфікувати таке порушення.
Завдання 4. Санітарка під час прибирання туалентної кімнати виявила відсутність склянки з просвітленим розчином хлорного вапна, про що голосно сповістила чергову медичну сестру, яка знаходилась у протилежному кінці коридору. Який режим порушила санітарка?
1. Санітарно-гігієнічний.
2. Лікувально-охоронний.
3. Лікарняний.
4. Не вірний жоден з варіантів відповідей.
Завдання 5. В тиху годину медсестра зайшла до палати і голосно зауважила хворому за несвоєчасний прийом ліків. Чи правильно вона поступила? Якщо ні, то який режим в
1. Медсестра поступила абсолютно правильно, бо своєчасне приймання ліків – основа вдалого лікування.
2. Ні, медсестра не права, вона грубо порушила лікувально-охоронний режим.
3. Ні, медсестра не права, вона порушила санітарно-гігієнічний режим.
4. Не вірний жоден з варіантів відповідей.
Література.
Основна:
Додаткова: