Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Білет 1.
1.
2.
3.
БІЛЕТ 2
1.
2.
2.
3.
Білет 3
1. З метою оцінки того, наскільки негативним є вплив тих чи інших факторів навколишнього середовища на організм людини та його здоров’я введено поняття гігієнічного нормування. Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів фактора середовища, який є оптимальним або принаймні не є небезпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь.
При такому нормуванні фактори навколишнього середовища не повинні негативно впливати на фізичний і психічний розвиток людини, її самопочуття, працездатність, репродуктивну функцію та санітарні умови життя. Іншими словами, гігієнічне нормування забезпечує оптимальний стан організму в процесі навчання, виховання, трудової діяльності і всього життя.
При розробці гігієнічних нормативів оперують такими поняттями, як: гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі рівні (ГДР) і дози (ГДД).
Гранично допустима концентрація (ГДК) — максимальна кількість токсичної речовини в одиниці об’єму або маси водяного, повітряного середовища або ґрунту, яка практично не впливає на здоров’я людини.
Гранично допустимий рівень (ГДР) — періодичний або постійний протягом усього життя людини вплив факторів оточуючого середовища (шуму, вібрацій, забруднень, низької температури тощо), які не викликають соматичних або психічних захворювань та змін у стані здоров’я.
Гранично допустима доза (ГДД) — кількість токсичної речовини, проникнення або вплив якої не пошкоджує організм і не призводить до негативних наслідків.
Згідно поглядів Г.І. Сидоренка (1978), фактичне забруднення оточуючого середовища виражається у вигляді реального навантаження хімічних, біологічних і фізичних факторів. Власне це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров’я населення. З цієї причини введено ще одне поняття гігієнічного нормування — це максимально допустиме навантаження (МДН). Під цим поняттям слід розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя.
МДН і є тим гігієнічним нормативом, який відображає усю складність взаємодії організму і середовища і є критерієм якості середовища. Інші гігієнічні нормативи, а саме ГДК, ГДД, і ГДР, дозволяють визначити рівні впливу лише окремих факторів навколишнього середовища і розробити заходи, спрямовані на оздоровлення лише певних об’єктів середовища (наприклад, зниження рівнів певних хімічних, фізичних і біологічних факторів).
Поняття «гігієнічний норматив»: для забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини та адекватного управляння якістю середовища необхідне гігієнічне регламентування – наукове обґрунтування оптимально та гранично допустимих параметрів чинників довкілля, які є основою для визначення та опрацювання гігієнічних нормативів, санітарних правил, норм і профілактичних заходів. Санітарне законодавство передбачає гігієнічне нормування, яке стосується повітря населених пунктів і виробничих приміщень, питної води та продуктів харчування, будівельних матеріалів та предметів вжитку.
^ Об’єктами гігєнічного нормування являються:
гранично допустимі для організму людини концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок;
гранично допустимі рівні (ГДР) шкідливих фізичних чинників середовища.
У реальних умовах людина відчуває на собі комбіновану дію таких чинників і це навантаження визначає можливі зміни у стані здоров’я, тому було введено максимально допустиме навантаження (МДН) , яке не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм чи її нащадків і не погіршує санітарних умов життя.
^ Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів чинника навколишнього середовища, який є оптимальним або безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь.
До провідних принципів гігієнічного нормування належать:
принципи пріоритету медичних показників,
диференціації біологічних відповідей, урахування всіх можливих несприйнятливих впливів, пороговості,
залежності ефекту від концентрації (дози) та часу впливу,
лабораторного експерименту,
розподілу об’єктів санітарної охорони,
агравації та відносності нормативних положень.
2.
3. Значення белків
За елементарним складом білки відрізняються від жирів і вуглеводів тим, що, крім вуглецю, водню і кисню, їх молекули містять азот. Крім того, всі рослинні і більшість тваринних білків мають у своєму складі сірку (0,3 – 2,5%). Деякі фізіологічно важливі білки містять фосфор (0,5-0,6%).
Білки – вислкомолекулярні сполуки. За формулою молекул розрізняють білки фіблилярні (нитчасті) і глобулярні (кулясті).
Усі білкові речовини поділяють на прості білки, або пртеїни, і складні білки, або протеїди. Простими називають білки, які при повному гідролізі дають тільки амінокислоти. Складні білки становлять собою сполуки білка з небілковою речовиною.
Пртеїни поділяють на кілька підгруп. Протаміни – найпростіші біли з сильно вираженим основним характером. Водні розчини їх мають лужну реакцію. Протаміни є в молочку та ікрі риб. Гістони – розчиняються у воді і дуже розбавлених кислотах, проявляють слабкий основний характер, зустрічаються в зв’язаному стані, як і протаміни, в ядрах тваринних клітин.
Глобуліни – найбільш поширені білки. Вони розчиняються в слабких розчинах нейтральних солей, проявляють слабкий кислотний xарaктер. До глубулінів належать: міозиноген мя’зів, фібриноген кров’яної плазми.
Нуклеопротеїди – надзвичаїно поширені в біологічномі відношені: з ними пов’язані процеси синтезу білків, поділ клітиниі передача спадкових властивостей, з них побудовані віруси, що викликають різні захворювання.
Білки є насамперед незамінним пластичним матеріалом, потрібним для побудови клітини і тканини. Вони відіграють веоику роль у процесах росту, розмноженням, передачі організмом спадкових властивостей. Білки входять до складу ферментів і гормонів. Білки, як і жири та вугливоди, є важливим джерелом енергії в організмі. Енергетична роль білків має особливе значення при тяжких захворюваннях, на останніх стадіях голодівання організму тощо.
Білки є основною складовою частиною клiтин усiх органiв та тканин органiзму. Це саме той харчовий iнгредiєнт, з яким пов’язанi практично всi життєвi процеси, а саме: обмiн речовин, скорочуванiсть, подразливiсть, здатнiсть до росту, розмноження, мислення тощо.
Білки, завдяки своїй здатності зв’язувати значну кiлькiсть води:
утворюють щiльнi колоїднi структури, що вельми характерні для людського організму;
приймають участь у побудовi нових клiтин та тканин;
прискорюють процеси регенерацiї;
визначають постiйнiсть внутрішнього середовища органiзму.
Бiлки являють собою складнi азотовмiщуючі бiологічні полiмери, мономерами яких є амiнокислоти. Молекулярна маса бiлкiв, як правило, коливається у межах вiд 6000 до 1 000 000 атомних одиниць. Саме амiнокислотний склад i слід вважати провідним критерiєм бiологiчної цiнностi бiлка, хоч й необхiдно пiдкреслити, що не зважаючи на велику кiлькiсть найрізноманітніших природних амiнокислот, у складi бiлкiв харчових продуктiв їх мiститься лише 20, в тому числi 8 незамiнних, а саме: тріптофан, фенілаланін, лізин, валін, метіонін, лейцин та ізолейцин.
У залежностi вiд наявності у своїй структурі незамінних амінокислот бiлки розподiляються на:
повноцiннi, якi у своєму складi мають незамiннi амiнокислоти
неповноцiннi, якi у своєму складi не мають незамiнних амiнокислот.
У залежностi вiд біохімічної структури бiлки прийнято розподіляти на:
простi (протеїни)
складнi (протеїди).
Простi бiлки складаються лише з полiпептидних ланцюгiв, натомість складнi — вмiщують крiм бiлкової молекули і небiлкову частину, або як її ще називають, простетичну групу.
До простих білків вiдносяться альбуміни, глобуліни, проламіни, глютеїни тощо. До складних — нуклеопротеїди, глюкопротеїди, фосфопротеїди, хромопротеїди тощо.
Зрештою, у залежностi вiд особливостей просторової структури бiлки розподіляють на:
глобулярнi, молекули яких мають сферичну форму або форму елiпса
фiбрилярнi, що складаються з витягнутих ниткоподiбних молекул.
Основнi функції білків
Білки належать до життєво необхідних речовин, без яких неможливе життя, ріст і розвиток організму. Вони найважливіші компоненти харчування, що забезпечують пластичні та енергетичні потреби організму. Білки—це органічні речовини, що складаються з амінокислот, які, поєднуючись між собою в різних композиціях, надають білкам різноманітних властивостей. Харчова і біологічна цінність білків визначається збалансованістю амінокислот, що входять до їх складу.
Різноманітне харчування—найправильніший шлях постачання організму повноцінними білками. Найбільшу біологічну цінність мають білки тваринного походження. Фізіологічними нормами передбачається, що 55 % необхідних білків мають забезпечуватись за рахунок білків тваринного походження.
Основними функціями білків в органiзмi людини є:
1. Пластична функцiя:
• забезпечення росту та розвитку органiзму;
• забезпечення нормального морфологiчного складу органiв та тканин;
• синтез гормонiв та ферментiв;
• синтез бiлкiв кровi (гемоглобiн, гепарин);
• синтез родопсину;
• синтез актоміозину , тобто скорочувального бiлка м’язової тканини.
2. Енергетична функцiя:
Під час спалювання 1 г бiлка утворюється 4,1 ккал або 16,7 кДж тепла.
3. Імунологічна функцiя:
• синтез глобулiну та пропердину;
• утворення антигенiв та антитiл.
4. Забезпечення онкотичного тиску
Теплова обробка прискорює перетравлювання білків. Тривале розварювання, подрібнення, протирання продуктів поліпшує перетравлювання, і засвоювання білків, особливо рослинних. Проте надмірне нагрівання може негативно вплинути на амінокислоти, з яких складаються білки.
Фізіологічна потреба в бiлках коливається у межах вiд 65 до 117 г на добу для чоловiкiв та вiд 58 до 87 г на добу серед жiнок.
Причому, до числа провідних факторiв, що визначають її величину вiдносять: вiк; стать; професiйнi особливостi, перш за все, коефіцієнт фізичної активності та ступінь iнтенсивності працi; фiзiологiчний стан організму (вагiтнiсть, годування, хвороба тощо).
Порушення адекватностi, збалансованостi та режиму харчування можуть привести до виникнення достатньо серйозних функцiональних зрушень у станi здоров’я i навiть виникнення аліментарних захворювань.
Детальна характеристика аліментарно—зумовлених захворювань буде приведена у наступних лекціях, проте, вже сьогодні слід відзначити, що за визначенням Комітету експертів ВООЗ у зв’язку з порушенням харчування прийнято виділяти наступні патологiчнi стани: недоїдання; переїдання; незбалансованiсть харчування; специфiчнi форми недостатності окремих харчових речовин, що виникають в умовах відсутності достатньої кількості конкретного інгредієнта.
До найбiльш поширених форм бiлкової, а точнiше бiлко—енергетичної недостатності вiдносять такі патологічні стани та захворювання, як: алiментарна дистрофiя; схуднення; квашiоркор; харчовий маразм.
Обмін білків
Білки їжі в травному тракті розщеплюються до амінокислот, останні всмоктуються в кров і транспортуються до всіх клітин тіла. В клітинах з них синтезуються білки, властиві лише для даного виду організмів, органа та тканини. Специфічність білків обумовлена кількістю та послідовністю амінокислот у молекулі білка. Інформація про структуру молекул білків організму знаходиться в закодованому вигляді в молекулах ДНК і за допомогою молекул РНК передається до рибосом, де відбувається синтез білків.
Білки є складовою частиною цитоплазми, ядра та інших органоїдів усіх клітин тіла, а також плазми крові та тканинної рідини. В організмі відбувається постійна зміна, оновлення білків, причому кількість білків, що розпадаються, дорівнює кількості білків, які синтезуються. Це явище називається азотною рівновагою. Воно характерне для здорового дорослого організму. Тільки в молодому організмі, який росте, процеси асиміляції переважаються над процесами дисиміляції. тому загальна кількість білків, отже й маси тіла, зростає.
З 20 амінокислот, що входять до складу білків, людський організм може синтезувати тільки половину. Решта, названа незамінними (наприклад, триптофан, лізин, лейцин та деякі інші), повинні надходити до організму з білками їжі. Білки, які містять всі незамінні амінокислоти, називаються повноцінними, а ті, у складі яких відсутня хоча б одна незамінна амінокислота, - неповноцінними. До перших належать переважно тваринні білки (молока, м’яса, яєць, риби тощо), до других – більшість рослинних білків. Харчування тільки неповноцінними білками може призвести до порушення обміну білків, і тоді азотова рівновага стане негативною.
Людині щодоби потрібно 1 г білка на 1 кг ваги; найменша потреба білка при вуглеводній дієті – 22 г на добу. При достатній кількості вуглеводів і жирів людина може обходитись 35-40 г повноцінного білка, наприклад білка молока.
З крові до кишкового тракту з соком надходять білки і полі пептиди. У людини за добу виділяється 25-30 г білка і значна кількість полі пептидів.
Білковий обмін регулюється корою півкуль головного мозку через залози внутрішньої секреції. У підгорбковій частині проміжного мозку виявлено центр регуляції білкового обміну.
БІЛЕТ4
1.
2.
Коли-индекс, коли-титр — количественные показатели фекального загрязнения воды, пищевых продуктов, почвы и других объектов окружающей среды, основанные на исследовании содержания в них кишечной палочки. Она является индикатором фекального загрязнения, т.к. относится к постоянным обитателям кишечника человека, в значительном количестве выделяется с фекалиями в окружающую среду, где длительно сохраняется. Кроме того, кишечная палочка легко выращивается в обычных условиях на простых питательных средах. Присутствие ее в исследуемых субстратах указывает на возможность наличия в них других, в т.ч. патогенных для человека микроорганизмов кишечной группы, непосредственное обнаружение которых затруднено. Высокое содержание кишечной палочки в тех иди иных субстратах может свидетельствовать об интенсивном фекальном загрязнении и повышает эпидемиологическую опасность этих субстратов. Поэтому питьевая вода и различные пищевые продукты подвергаются постоянному санитарно-бактериологическому контролю, предусматривающему определение коли-титра или коли-кидекса.
Коли-индекс — количество кишечных палочек, обнаруживаемое на 1 л жидкости, 1 кг твердого вещества (для пищевых продуктов) и в 1 г почвы. Для определения коли-индекса используют метод мембранных фильтров или непосредственный посев различных количеств исследуемого материала на плотные питательные среды. Сущность метода мембранных фильтров заключается в фильтровании определенных объемов исследуемой жидкости (или твердого вещества, разведенного в воде) через мембранные фильтры №2 или №3, на которых задерживаются бактерии. Фильтры переносят на чашки со средой Эндо, инкубируемые при t° 37°, а затем исследуют выросшие на поверхности фильтра темно-красные с металлическим блеском, розовые и прозрачные колонии. Из колоний каждого типа готовят мазки и окрашивают их по Граму. Колонии разных типов проверяют на оксидазную активность, которая должна быть отрицательной. Бесцветные и розовые колонии дополнительно засевают на полужидкую среду с глюкозой и индикатором, на которой в течение 24-часовой инкубации при t° 37° должны образовываться кислота и газ. Для определения коли-индекса подсчитывают выросшие на фильтре колонии кишечной палочки и затем проводят перерасчет на 1 л, 1 кг или 1 г в зависимости от исследуемого материала.
Мікробне число - це загальне число колоній, що виростають протягом 24 годин при температурі 37 С при посіві 1 см3 досліджуваної води на 1 5% - ний м'ясо-пептонний агар.
Мікробним числом називають кількість мікробів в 1 мл рідини, 1 гтвердої речовини або 1 кубометрі повітря. Якщо, наприклад, на чашці з посівом 1 мл води, розведеної 1: 1000 виросло 120 колоній, то мікробне число становить 12105 КУО /мл. Мікробне число грунту визначають аналогічно після посівів 10-кратних розведень грунтової суспензії.
3.
БІЛЕТ 8\
1.
2.
3. Мінеральні речовини — незамінний складник їжі. Вони входять до складу мінеральних солей, органічних кислот. Значення цих речовин для організму людини полягає в тому, що вони беруть участь у побудові тканин (кісток), підтримуванні кислотно-лужної рівноваги, нормалізації водно-сольового обміну, діяльності центральної нервової системи, входять до складу крові. Залежно від кількісного вмісту в продуктах харчування мінеральні речовини поділяють на макро-, мікро- і ультрамікроелементи.
Макроелементи містяться в продуктах у порівняно великих кількостях. До них належать кальцій, фосфор, магній, залізо, калій, натрій, хлор, сірка.
Кальцій необхідний організмові для побудови кісток, зубів, для нормальної діяльності нервової системи і серця. Він впливає на ріст і підвищує опірність організму інфекційним захворюванням. На солі кальцію багаті молоко і молочні продукти, жовтки яєць, риба, салат, шпинат, петрушка.
Фосфор входить до складу кісток, впливає на функції центральної нервової системи, бере участь в обміні білків і жирів. Найбільше фосфору в молочних продуктах (особливо у сирах). Він міститься також у яйцях, м’ясі, рибі, бобових, хлібі
Магній впливає на нервову, м’язову і серцеву діяльність, розширює судини. Міститься у всіх продуктах рослинного походження, молоці, м’ясі, рибі.
Залізо необхідне для утворення гемоглобіну крові. Багаті на залізо м’ясо, печінка, нирки, яйця, риба, виноград, суниці, яблука, капуста, горох, картопля, курага.
Калій регулює водний обмін в організмі, посилює виведення рідини і поліпшує роботу серця. Міститься в сушених плодах (курага, урюк, чорнослив, родзинки), горосі, квасолі, картоплі, м’ясі, рибі, шпинаті, борошні, крупах.
Натрій разом з калієм регулює водний обмін, затримуючи воду в організмі, підтримує нормальний осмотичний тиск у тканинах. У харчових продуктах натрію мало, тому його вводять з кухонною сіллю.
Хлор бере участь у регулюванні осмотичного тиску в тканинах і в утворенні соляної кислоти у шлунку. Надходить в організм з кухонною сіллю
Сірка входить до складу деяких амінокислот, вітаміну В, гормону інсуліну. Міститься в горосі, вівсяних крупах, яйцях, сирі, м’ясі, рибі.
Мікроелементи і ультрамікроелементи. Їх вміст у продуктах дуже малий. До них належать мідь, кобальт, йод, фтор та ін.
Мідь і кобальт беруть участь у кровотворенні. Містяться у невеликій кількості в яловичій печінці, рибі, жовтку яйця, буряках, моркві, картоплі.
Йод необхідний для діяльності щитовидної залози. При недостатньому надходженні йоду в організм розвивається зоб. Найбільше йоду в морській воді, морській капусті та в морській рибі, є також в яйцях, цибулі, салаті, шпинаті, хурмі.
Фтор бере участь у формуванні зубів і кісткового скелету, міститься у питній воді.
Загальна добова потреба організму дорослої людини в мінеральних речовинах 13,6-21 г. При цьому важливе правильне співвідношення мінеральних речовин у їжі. Так, співвідношення кальцію, фосфору і магнію у харчуванні повинно бути 1 : 1,5 : 0,5. Найсприятливіше воно у молоці, буряках, капусті, цибулі, менш сприятливе — у крупах, м’ясі, рибі, макаронах.
Для підтримування в організмі кислотно-лужної рівноваги необхідно правильно поєднувати у харчуванні продукти, що містять мінеральні речовини лужної дії (кальцій, магній, натрій), на які багаті молоко, овочі, фрукти, картопля, і кислотної (фосфор, сірка, хлор), що характерно для м’яса, риби, яєць, хліба, круп.
Кількість мінеральних речовин у продуктах, (%): манній крупі — 0,5; молоці — 0,7; яйцях — 1,0; м’ясі — 0,6-1,2; рибі — 0,9.
Вітаміни — це органічні сполуки різної хімічної структури, що регулюють процеси обміну речовин у живих організмах, беруть участь в утворенні ферментів і тканин, підтримують захисні властивості організму. Вони не синтезуються організмом людини, а надходять з продуктами харчування. Відсутність вітамінів у їжі спричинює захворювання — авітаміноз. Недостатнє споживання вітамінів викликає гіповітаміноз, а надлишкове споживання жиророзчинних вітамінів — гіпервітаміноз. Вітаміни містяться майже в усіх продуктах харчування. Деякі продукти вітамінізують у процесі виробництва: молоко, масло вершкове, кондитерські вироби. Залежно від розчинності вітаміни поділяють на водо- (С, групи В,РР і Р) і жиророзчинні (А, О, Е, К). До вітаміноподібних речовин відносять вітаміни Р і й. Вміст вітамінів у продуктах виражають у міліграмах на 100 г продукту або в міліграм-процентах (мг%).
Ароматичні речовини. До них належать ефірні олії й екстрактивні речовини. Овочі, ягоди, плоди, прянощі містять ефірні олії, які надають їм приємного аромату. Особливо багато їх в пряних овочах (кріп, петрушка, селера). М’ясо і риба містять екстрактивні речовини, які при варінні легко розчиняються в бульйоні, надаючи йому приємного смаку та аромату. Приємний аромат їжі викликає апетит і поліпшує її засвоювання.
Білет 5
1. Поточний санітарний нагляд полягає у повсякденному контролі за дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил, а також за санітарним станом усіх державних, кооперативних та інших підприємств і закладів, комунальних споруд, громадських і житлових будівель тощо.
Практична санітарно-протиепідемічна служба в Україні пережила складний час становлення. Уперше санітарна служба була організована напередодні першої світової війни в Галичині й називалась "Державна служба здоров'я", її завданням було проведення протиепідемічних заходів. За часів панування Польщі санітарна служба в кожному воєводстві мала санітарних лікарів, а у Львові була ще і міська санітарно-протиепідемічна організація. В її обов'язки входили евакуація інфекційних хворих, проведення дезінсекції і дезінфекції, контроль за харчовими об'єктами і водопостачанням. Крім того, у Львові був Інститут гігієни, який проводив протиепідемічну роботу.
З метою охорони здоров'я населення гігієна повинна стати основою всіх науково обгрунтованих заходів у галузі запобігання "захворюванням. В ЇЇ обов'язки входить всебічне вивчення характеру та закономірностей комплексного впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини в сьогоднішніх умовах постійного розвитку науково-технічного прогресу з метою створення оптимальних умов праці та побуту людини.
В Україні в даний час існує державна служба, яка здійснює контроль за дотриманням санітарно-протиепідемічних правил. Очолює санітарно-епідеміологічну службу України Головний державний санітарний лікар України (перший заступник міністра охорони здоров'я України). Керують санІтарно-епідеміологічними закладами Головні державні санітарні лікарі відповідних територій (області, району, міста), міністерств, відомств тощо. У функції санітарно-епідеміологічної служби входить запобіжний та поточний санітарний нагляд (контроль за проведенням загальнодержавних заходів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього середовища та ліквідацію його.
2. Питьевая вода может отвечать высоким требованиям только после ее надежной обработки и кондиционирования.
В качестве источников водоснабжения могут быть использованы подземные и поверхностные источники водоснабжения.
Подземные источники имеют ряд достоинств:
1) они в определенной мере защищены от антропогенного загрязнения;
2) они отличаются высокой стабильностью бактериального и химического состава.
Подземные водоисточники в зависимости от глубин залегания и отношения к породам делятся на:
1) почвенные;
2) грунтовые;
3) межпластовые.
Грунтовые воды расположены в 1-ом от поверхности водоносном горизонте (от 10–15 м до нескольких десятков метров). Питание этих горизонтов осуществляется в основном за счет фильтрации атмосферных осадков. Режим питания не постоянен. Атмосферные осадки фильтруются через большую толщу грунта, поэтому в бактериальном отношении эти воды чище, чем почвенные, но еще не всегда надежны. Грунтовые воды имеют более или менее стабильный химический состав.
Межпластовые воды лежат глубоко (до 100 м) в водоносном горизонте, залегающем между двумя водонепроницаемыми пластами, один из которых – нижний – водонепроницаемое ложе, а верхний – водонепроницаемая кровля. Поэтому они надежно изолированы от атмосферных осадков и грунтовых вод. Это предопределяет свойства воды, в частности ее бактериальный состав. Эти воды могут заполнить все пространство между пластами (как правило, глиняными) и испытывают гидростатическое давление. Это так называемые напорные, или артезианские, воды.
Классификация вод по химическому составу (гидрохимические классы вод) выглядит следующим образом.
1. Бикарбонатные воды (северные районы страны): анион HCO-3 и катионы Ca++, Mg++, Na+. Жесткость = = 3–4 мг-экв/л.
2. Сульфатные: анион SO4-, катионы Ca++, Na+.
3. Хлоридные: анион Cl-, катионы Ca++, Na+. Поверхностные источники водоснабжения – реки,
озера, пруды, водохранилища, каналы. Они широко используются для водоснабжения крупных городов из-за громадного количества воды в них (дебита). В северных районах (зоне избыточного увлажнения) воды слабо минерализованы. Здесь преобладают торфяные почвы, которые обогащают воды гуминовыми веществами.
Поверхностные источники подвержены значительным антропогенным загрязнениям. Уровень загрязнения органическими веществами оценивается высокой окисляемостью.
3. Углеводы являются основной составной частью пищевого рациона. За счет углеводов обеспечивается не менее 55 % суточной калорийности. (Вспомним соотношение основных питательных веществ по калорийности в сбалансированном рационе – белки, жиры и углеводы – 120 ккал: 333 ккал:: 548 ккал – 12 %: 33 %: 55 % – 1: 2,7: 4,6). Основное назначение углеводов – компенсация энергозатрат. Углеводы являются источником энергии при всех видах физической работы. При сгорании 1 г углеводов образуется 4 ккал. Это меньше, чем у жиров (9 ккал). Однако в сбалансированном питании наблюдается преобладание углеводов: 1: 1,2: 4,6: 30 г: 37 г: 137 г. При этом среднесуточная потребность в углеводах составляет 400–500 г. Углеводы как источник энергии обладают способностью окисляться в организме как аэробным, так и анаэробным путем.
Некоторые углеводы обладают и выраженной биологической активностью. Это гетерополисахариды крови, определяющие группы крови, гепарин, предотвращающий образование тромбов, аскорбиновая кислота, обладающая С-витаминными свойствами.
Основным источником углеводов в питании являются растительные продукты, в которых углеводы составляют не менее 75 % сухого вещества. Значение животных продуктов как источников углеводов невелико. Основной животный углевод – гликоген, обладающий свойствами крахмала, содержится в животных тканях в небольших количествах. Другой животный углевод – лактоза (молочный сахар) – содержится в молоке в количестве 5 г на 100 г продукта (5 %).
В целом усвояемость углеводов достаточно высока и составляет 85–98 %. Так, коэффициент усвояемости углеводов овощей составляет 85 %, хлеба и круп – 95 %, молока – 98 %, сахара – 99 %. Само название «углеводы», предложенное в 1844 г. К. Шмидтом, основано на том, что в химической структуре этих веществ атомы углерода сочетаются с атомами кислорода и водорода в таких же соотношениях, как в составе воды. Например, химическая формула глюкозы С6 Н12 О6 углеводы могут быть представлены в виде следующей классификационной схемы:
1) простые углеводы (сахара):
а) моносахариды: глюкоза, фруктоза, галактоза;
б) дисахариды: сахароза, лактоза, мальтоза;
2) сложные углеводы: полисахариды (крахмал, гликоген, пектиновые вещества, клетчатка).
Білет 6
Сонячний вітер — потік іонізованих частинок (в основному геліо–водневої плазми), який виділяється із сонячної корони зі швидкістю 300–1200 км/с у навколишній простір у всіх напрямках. Рух цих частинок викривлює магнітне поле Сонця, Землі та галактики і галактичний вітер. Водночас магнітне поле Сонця уповільнює сонячний вітер, зменшуючи його дальність.
Возникновение ударных волн при столкновении солнечного ветра с межзвездной средой.
2. Питьевая вода может отвечать высоким требованиям только после ее надежной обработки и кондиционирования.
В качестве источников водоснабжения могут быть использованы подземные и поверхностные источники водоснабжения.
Подземные источники имеют ряд достоинств:
1) они в определенной мере защищены от антропогенного загрязнения;
2) они отличаются высокой стабильностью бактериального и химического состава.
3. Питание – социальный фактор, так как затрагивает интересы населения всей планеты. По данным экспер тов ВОЗ, в мире голодает около 500 млн человек. Око ло 10 млн человек ежегодно погибает от голода. 100 мл детей в развивающихся странах страдают от голода.
В настоящее время установлена четкая взаимосвяз характера питания и показателей здоровья. Питани оказывает влияние на такие важнейшие показатели здо ровья населения, как:
1) рождаемость и продолжительность жизни;
2) состояние здоровья и физическое развитие;
3) уровень работоспособности;
4) заболеваемость и смертность. Алиментарные анемии
Научная группа ВОЗ дала следующее определени алиментарным анемиям – это состояние, при котором содержание гемоглобина в крови ниже нормы вслед ствие недостаточности одного или нескольких важны питательных веществ независимо от причины этой не достаточности. Анемия существует, если уровень гемо глобина ниже приведенного здесь показателя из расче та на 1 г или 1 мл венозной крови. Показатели у дете в возрасте от 6 месяцев до 6 лет – 11 г на 100 мл ве нозной крови, детей от 6 лет до 14–12 г/100 мл, взрос лых мужчин – 13 г/100 мл венозной крови, женщин (н беременных) – 12 г/100 мл венозной крови и беремен ных – 11 г/100 мл венозной крови. Профилактика ане мий – это рациональное питание, потребление про дуктов, содержащих достаточное количество железа К этим продуктам относятся: телячья печень, содержа ние в которой железа на уровне 13,3 мг на 100 г продукта, говядина сырая – 3,5 мг на 100 г, яйцо куриное – 2,7 мг на 100 г, шпинат – 3,0 мг на 100 г продукта. Менее 1,0 мг содержат морковь, картофель, помидоры, капуста, яблоки. При этом большое значение имеет содержание в этих продуктах ионизированного биологически активного железа.
К алиментарным заболеваниям, характеризующимся недостаточным питанием, относятся авитаминозы. К ним относится ксерофтальмия, связанная с недостаточным содержанием или нарушением обмена витамина А.
К заболеваниям избыточного питания относится ожирение. Ожирение является алиментарным заболеванием социального характера. Этой патологией страдает каждый третий в развитых странах. Ожирение является причиной инвалидности и сокращения продолжительности жизни. Люди, страдающие избыточным весом, как правило, имеют продолжительность жизни на 10 % ниже, нежели люди, имеющие идеальную массу тела. Ожирение способствует развитию других патологий: нейроэндокринных заболеваний (диабет), сердечно-сосудистых заболеваний. Умеренная степень ожирения является фактором риска возникновения сахарного диабета.
При тяжелых формах ожирения частота сахарного диабета в 30 раз выше. Ожирение – фактор риска возникновения не только сахарного диабета и сердечно-сосудистых заболеваний, но и инфекционных заболеваний. Лица, страдающие ожирением, в 11 раз чаще предрасположены к возникновению инфекционной патологии.
Білет 7
1. Інфрачервоне світло є одним з видів електромагнітного випромінювання. У ряді випромінювань він розташовується, з одного боку, після видимого світла; з іншого боку, з мікрохвилями. Довжина хвилі інфрачервоного спектру починається з 0.76 мкн і триває до 1000 мкн. При цьому хвилі до 2 мкн відносять до коротких інфрачервоних хвиль, від 2 до 4 мкн - до середніх, а понад 4 мкн (за даними деяких авторів понад 5 мкн) до довгих ИК-волнам.
Інфрачервоні промені невидимі людським оком. Вони виникають завдяки руху молекул і атомів біля свого рівноважного положення. Ці рухи можуть повністю припинитися тільки при абсолютному нулі (- 273°C), і, відповідно, тільки тоді зникне невидиме інфрачервоне випромінювання. Оскільки рух молекул відбувається постійно, то джерелом інфрачервоного випромінювання є будь-яке тіло, у тому числі і людина.
Особливість променів інфрачервоного діапазону полягає в тому, що будь-який предмет, у тому числі і організм людини, не лише поглинає або відбиває випромінювання, він сам є його джерелом. Організм людини має максимум випромінювання в діапазоні 9.3-9.53 мкн.
Інфрачервоне випромінювання - це діючий на людський організм чинник довкілля. Його дія обумовлена тепловим ефектом. Підвищення температури в результаті поглинання тканинами інфрачервоних променів викликає реакції місцевого (гіперемія, збільшення проникності посудин) і загального характеру (інтенсифікація обміну, терморегуляція і так далі). Невидиме людському оку, інфрачервоне випромінювання має дуже сильну теплову енергію, яка проникає в тканини на глибину до 3-7 сантиметрів.
При попаданні інфрачервоних променів в людський організм на хімічному рівні в першу чергу реагують молекули води (як відомо, людське тіло на 70% складається з води). Ці активізовані молекули реанімують клітини і стимулюють кровообіг, що зрештою не може не відбитися на обміні речовин, оскільки покращується насичення клітин організму киснем. Відбувається розщеплювання жирів і знижується рівень кислотності.
Інфрачервоне випромінювання знайшло широке застосування в медичній практиці, косметології. Це хороший помічник в підтримці здоров'я і гарного настрою, зняття втоми і збереження працездатності і бадьорості духу.
Лікування за допомогою інфрачервоного випромінювання займає важливе місце в терапії і лікуванні у багатьох країнах. Японська медицина, як, наприклад, пише доктор Ямаяки у своїй книзі "Інфрачервона терапія" досягла значних результатів: в діапазоні температури від 40 до 50°C знижуються болі при опіках, скорочується час лікування, залишається менше шрамів, знижується підвищений артеріальний тиск.
Інші результати, що досягаються за допомогою інфрачервоної терапії :
регуляція кров'яного тиску за рахунок регулярної стимуляції кровообігу;
швидке поліпшення короткочасної пам'яті;
усунення порушень кровообігу в головному мозку;
ефективний вплив на тканини при лікуванні, що тягне швидке одужання;
значне поліпшення стану при різкому і хронічному артриті, зниження болю;
зниження синдрому менопауз, викликаних обмороженнями, нервозністю і депресією;
дія, що дезодорує, очищаюче, протиотруйне;
стимуляція росту і розвитку;
підтримка балансу в організмі, поліпшення обмін речовин;
ДИКЛ сприяє регулюванню рівня насиченості організму рідиною;
сприяє звільненню організму від шкідливих речовин: руйнує шкідливі метали, токсини і допомагає виводити їх з організму;
припиняє поширення шкідливих мікробів і грибків в організмі;
сприяє виробленню в організмі гормону мелатонина;
інфрачервоні промені зігрівають наше тіло і допомагають підтримувати його температуру.
Мелатонин багато медиків вважають найсенсаційнішим гормоном. Його виробляє шишковидна залоза, що знаходиться в підкірці головного мозку, розмір залози - з горошину. Досліди показали, що мелатонин зменшує ризик захворювання раком, уповільнює процес старіння, підвищує настрій. Наш організм самостійно здатний виробляти цю речовину під впливом сонячного світла. Помічено, що цей процес найактивніше відбувається саме в уранішні години в променях висхідного сонця.
Мікроелементи - хімічні елементи, присутні в тканинах людини,тварин, рослин, а також у водах, грунтах у незначних кількостях. Уетіології багатьох захворювань істотну роль відіграють порушення в організмілюдини мікроелементного рівноваги. Термін «мікроелементози» об'єднуєвсі хвороби і симптоми, зумовлені дефіцитом, надлишком чи дисбалансоммікроелементів в організмі. Неадекватна надходження мікроелементів ворганізм людини призводить (залежно від ступеня їх дефіциту абонадлишку) або до фізіологічних змін у межах звичайної регулювання, абозахворювань. Патологія виникає, коли регуляторні процеси перестаютьзабезпечувати гомеостаз.
Мікроелементози поділяють на екзогенні - природні та промисловіятрогенні і ендогенні - спадкові і вроджені. Гіпомікроелементозиможуть мати ендо-і екзогенне походження, а гіпермікроелементози, якправило екзогенне.
У зв'язку з природними умовами може розвиватися недостатність одногомікроелемента (моногіпомікроелементоз) або декількох
(полігіпомікроелементоз). Макро-і мікроелементи. Як відомо, макро-імікроелементи, або мінерали, як їх тепер називають, грають дуже важливу іістотну роль у людському організмі. Кожен з мікро-імакроелементів, що становлять мінеральний склад організму, виконує своюнезамінну роль, тому важко визначити, який із них найбільш важливийдля людини.
Макроелементози:
Калій K
К а л і й - основний внутрішньоклітинний елемент. У дорослої людини загальневміст калію в організмі становить близько 170-180 г, при цьомуконцентрація його в позаклітинній рідини відповідає 7 ммоль/л, увнутрішньоклітинної - 110-150 ммоль/л. відносно постійною величиноює рівень калію в плазмі - від 3,8 до 5,4 ммоль/л.
Гіпокаліємія - зниження концентрації калію в крові нижче 4 ммоль/л.гіпокаліємію можна виявити лише при виснаженні клітинного запасу калію, такяк зниження рівня калію в плазмі тягне за собою його перехід з клітин.
Гіпокаліємія виявляється порушенням провідності по нервово-м'язовоговолокна, що призводить до атонії кишківника (помилковий перитоніт), зниженнясудинного тонусу, зміни ЕКГ (подовження інтервалу QT, зниженнявольтажу зубця Т), змін з боку центральної нервової системи.
Внаслідок викликаного дефіцитом калію підвищеного виведення катіонів водню нирками розвивається алкалоз.
Гіперкаліємія (підвищення концентрації калію в крові понад 5 ммоль/л)спостерігається при надмірному надходженні калію з їжею, обмеженомувиведення його нирками, внаслідок посиленої тканинного розпаду, що приводитьдо звільнення калію з клітин, після швидкого переливання значногооб'єму крові (вихід калію з еритроцитів може здійснюватися шляхомдифузії, тобто без їх руйнування), при інсулярного недостатності ігіпофункції надниркових залоз.
Натрій Na
Добова потреба: близько 4г
Гіпонатріємія від розведення можевиникнути при гіпоксії в умовах цукрового діабету. Розвиток гіпоксії може викликати внутрішньоклітинний ацидоз, що супроводжується накопиченням у клітині катіонів водню. Компенсаторно катіони водню виходять у позаклітинне простір в обмін на катіони натрію.
Відбуваються зміни скоротливості в скелетних і гладких м'язах. Розвивається м'язова адинамія, втрата апетиту, знижується всмоктування з кишечника глюкози.
Дефіцит натрію в крові через хеморецептори, що знаходяться в гіпоталамусі і нирках, стимулює біосинтез і секрецію альдостерону, що компенсаторнопочинає затримувати натрій в організмі. При дефіциті Na зазначаються:слабкість, аппатія, головні болі, розлади свідомості, нудота, блювота,гіпотонія, м'язові посмикування.
При надлишку Na: збудження, гіпертермія, спрага, можливі судоми,порушення свідомості.
Кальцій Ca
Кальцій сприяє метаболізму заліза в організмі, бере участь у передачі нервових імпульсів. Для нормального функціонування кальцію потрібен вітамін
Д, без якого розвивається рахіт і остеопороз.
Найкращим джерелом кальцію є молоко і молочні продукти, сир,риба, горіхи, насіння, боби.
Порушення регуляції фосфорно-кальцієвого обміну призводить до гіпокальціємії -зниження вмісту кальцію в крові, яка спостерігається при: 1)гіпофункції паращитовидних залоз; 2) гіперсекреції тіреокальцітоніна; 3)гальмуванні і уповільнення всмоктування кальцію в стінці тонкого кишечника.
Стійка гіпокальціємія призводить до зміни нервово-м'язової збудливості,появи судом. Це пояснюється тим, що іони кальцію єантагоністами іонів калію. При гіпокальціємії виникає гіперкаліємія.
Гіперкальціємія - підвищення вмісту кальцію в сироватці крові при: 1)гіперфункції паращитовидних залоз; 2) гіпосекреціі кальцитоніну; 3) надлишкув організмі вітаміну Д. У великих дозах він імітує ефект паратгормону --мобілізує кальцій з кісткової тканини в кров і посилює всмоктування кальціюв кишечнику; 4) явища ацидозу, коли виникає відноснагіпе?? кальціемія, тому що посилюється іонізація кальцію, збільшуєтьсявідсоток активної форми кальцію в крові. При ацидозі компенсаторнопосилюється виведення кальцію та інших електролітів з кісткової тканини вобмін на катіони водню. Тому при онкологічних захворюваннях,деяких стадіях цукрового діабету, ниркової недостатності має місцегіперкальціємія при одночасно розвивається остеопорозі кісткової тканини.
Тривала гіперкальціємія може призвести до зниження нервово-м'язовоїзбудливості, появі парезів, паралічів, призводить до утворенняважкорозчинних кальцію, що затримується в тканинах (нирки).
Магній Mg Добова потреба: 0,3 г
Магній є внутрішньоклітинним катіоном. У сироватці крові міститься 1,8 -
2,5 ммоль/л магнію, в еритроцитах - близько 3,5 ммоль/л, а в клітинах тканин -
16 ммоль/л. більша частина магнію знаходиться в скелет. В організмі людиниміститься близько 20 г магнію. Магній бере участь у діяльностіферментів, що каталізують розпад вуглеводів, - фосфатаза, фосфорілазах.
Багато дослідників називають магній антистресовим матеріалом, що володієантиоксидантну активність. Він входить до складу більшості ферментів,бере участь у синтезі ДНК і РНК, покращує обмін речовин в судинній стінці.
Магній допомагає засвоєнню кальцію, фосфору, калію, вітамінів групи В, С, Е,функціонування нервів і м'язів, перетворенню цукру крові в енергію.
Потреба магнію для дорослої людини - 300-400 мг на добу.
Кращими джерелами магнію для людини є лимони, грейпфрукт,горіхи, яблука, темно-зелені овочі. Доброю магнієвою добавкою при йогодефіциті є доломіт.
Знижується засвоєння магнію при споживанні алкоголю і сечогінних засобів.
Недостатність магнію в організмі може бути обумовлена вираженоюдіареєю, парентеральним введенням рідин, що не містять катіони магнію.
Коли концентрація магнію в сироватці знижується до 1 ммоль/л, виникаєсиндром, що нагадує білу лихоманку. У хворого спостерігається полукоматозноестан. З'являються м'язова тремтіння, спазми м'язів в області зап'ястя істопи. Введення магнію викликає швидке покращення стану.
Всмоктування магнію в кишечнику затримується при надмірному надходженні вшлунково-кишковий тракт жирних кислот, солей фітіновой кислоти,що міститься в злачних рослинах, фосфатів, при недостатності вітаміну Ді т.д. Існує вроджена недостатність всмоктування магнію зкишечника.
Дефіцит Mg: зниження концентрації Ca і відкладення Ca в тканинах, тремор,м'язова слабість, серцеві спазми, знервованість, трофічні виразки, камені внирках.
Надлишок Mg: седативний ефект, може бути пригнічення дихального центру.
Фосфор P Добова потреба: 1,5-3г
Це другий після кальцію елемент по вмісту в організмі, основна частинаякого зосереджена в кістках, зубних тканинах і в шкірі. Фосфорзабезпечує підтримку рН-балансу і йому відводиться провідна роль удіяльності центральної нервової системи.
Більше за все з натуральних продуктів фосфору міститься в рибі, птиці,м'ясі, яйцях, горіхах, насінні.
При недоліку фосфору це відразу ж позначається на його рівень у крові
(гіпофосфатомія). Це явище пояснюється трьома причинами або однієї з них:
1) гіперфункції паращитовидних залоз (гальмування реасорбціі фосфору вканальців нирок); 2) гіповітамінозі Д (посилена екскреція фосфату з сечею);
3) первинної недостатності канальців нирок (проксимальних, дистальних --порушена реабсорбція фосфору).
Дефіцит P: загальмованість, порушення системи крові (гемолітична анемія,тромбоцитопенія та інші), м'язові порушення аж до паралічів,порушення кісткової тканини і серцевої діяльності.
Надлишок P: гіпотонія, зниження концентрації Ca в крові.
Мікроелементи:
В організмі людини міститься до 5 г заліза. Гемоглобін, що містить основну частину заліза, переробляється івикористовується повторно, при заміні кров'яних клітин кожен 120 днів. Залізо,пов'язане з білком (феритин) накопичується в організмі, також як ітканинне залізо (у міоглобін) в дуже маленьких кількостях.
Недостатність заліза може розвитися через його дефіциту в їжі (у груднихдітей, що утримуються на штучному вигодовуванні, при несвоєчасномуприкорму на фоні природного вигодовування, тому що з грудним молокомзалізо не надходить). Недостатність заліза виникає при наявності в дієтівеликої кількості неорганічного фосфору, з яким воно утворює поганорозчинні сполуки, або при запальних процесах в кишечнику,які поєднуються з порушенням феррітінового механізму.
Надмірне надходження в організм тривалентного заліза приводить вдепонуванню заліза в плазмі крові і тканинах (гемосидероз).
При помітному дефіциті заліза в організмі він може ліквідуватися прийомомхарчових добавок, що містять залізо в хелатній (легкозасвоюваних) формі:глюконат заліза, фумарат заліза, цитрат заліза і пептонат заліза.
Мідь Cu Добова потреба в міді близько 2 мг.
Джерелами міді для організму є горох, боби, чорнослив, яловича ітеляча печінка, креветки, риба і морепродукти.
Недолік міді в організмі (оптимальний вміст в межах 70-80 мг)викликає розвиток мікроцітарной нормохромной анемії, рахітоподібнихсиндром, карієс зубів, цукровий діабет. Надмірне надходження міді ворганізм веде до відкладення її в тканинах (хвороба Вільсона). Розвиваєтьсяцироз печінки, гепатолентікулярная дегенерація: утворюється поганорозчинний комплекс міді з амінокислотами, який відкладається вчечевідном ядрі мозку, клітинах печінки, селезінки, сітківці ока. Виникаютьдегенеративні зміни в органах, світлобоязнь. Дефіцит міді єпричиною розвитку аневризми (патологічне випинання стоншеноїділянки артерії або серця в результаті зниження еластичності тканини),передчасного посивіння, Зморщеності шкіри, варикозного розширення вен.
Йод I Добова потреба: близько 0,2 мг
Дефіцит I: збільшення щитовидної залози (ендемічний зоб), загальмованіреакції людини, кретинізм (при дефіциті в дитячому віці), уповільненняобмінних процесів і зниження температури тіла, суха шкіра, зниженняфізичних і розумових можливостей.
Надлишок I: можливі алергічні реакції.
Цинк Zn Цинк є основним мінералом для синтезу амінокислот і білка,входить до складу ферментів і всіх клітин організму, сприяєпролонгованому дії інсуліну і тим самим зниження підвищеного рівня цукру в крові.
Дефіцит Zn: затримка росту і статевого дозрівання, уповільнення загоєнняран, білі цятки на нігтях, повнота, сприйнятливість до інфекцій.
Надлишок Zn: швидко виводиться з організму, але можливий невеликийтоксичний ефект.
Марганець Mn Добова потреба: 3-5 мг
Дефіцит Mn: паралічі, конвульсії, запаморочення, ослаблення слуху, глухота і сліпота у дітей, порушення травлення, зниження рівня холестерину,може призводити до розвитку неінсулінозалежного діабету.
Надлишок Mn: рухові і психічні порушення.
Кобальт є мінеральною складовою вітаміну В12, сприяє переходу депонованого заліза до складу гемоглобіну, стимулюєутворення еритроцитів, надходження зрілих форм еритроцитів уциркулює кров.
Добова норма споживання кобальту не встановлена, але нормальною вважаєтьсядоза не більше 8 мг. В організм кобальт надходить з м'ясом, нирками, печінкою,молоком і морепродуктами.
Основними джерелами поповнення організму селеном є лук, помідори,висівки, зав'язь пшениці, риба (особливо тунець).
При дефіциті селену він усувається споживанням біологічно активнихдобавок у поєднанні з вітаміном В. Дефіцит селену легко визначаєтьсяпоявою рожевих плям на руках і обличчі. Прийом колоїдних форм селену дозволяє усунути ці плями, що свідчить про нормалізацію порушеного недоліком селену гомеостазу внутрішніх органів (мозок, серце,печінка, нирки).
Надмірне споживання селену (більше 5 мг/кг) може викликати токсичну реакцію. Слід мати на увазі, що селен замінює сірку в цистеїну і метіонін у багатьох рослин, що ростуть на грунті, багатої селеном.
Фтор входить до складу синтетичних сполук з натрієм і кальцієм іявляется необхідним елементом живлення для нормального функціонування зубів. Фтор посилює всмоктування кальцію і підсилює щільність всього кісткового апарату.
Норма споживання фтору не встановлена, але близька до 1 кг на день. Джерелом натурального фтору є морепродукти, желатин і фторована вода.
Недостатність фтору в питній воді (менше 0,5 мг/г) викликає у людей ураження зубів - карієс. Надмірне надходження фтору в організм призводить до розвитку флюорозу, який характеризується появою крапчастий емалі.
Сірка - "протизапальний мінерал". Ефективний засіб для підвищення імунітету. Її присутність в організмі сприяє знищенню мікробів і паразитів. Сірка входить до складу колагену шкіри та її придатків (волосся,нігті). Сірка допомагає підтримувати кисневий баланс, необхідний для нормальноїроботи мозку.
Допомагає печінки виділяти жовч і боротися з бактеріальними інфекціями.
Джерелом отримання сірки для організму є яловичина, риба, яйця,капуста, боби.
Хром
Хром разом з інсуліном бере участь у метаболізмі цукру, сприяє росту,запобігання діабету і гіпертонії.
Норм споживання хрому не встановлено, але 90 мкг на добу отримує людина при нормальному харчуванні. Кращими джерелами хрому для людини є м'ясо, морепродукти, птиця, пивні дріжджі, кукурудзяна олія.
Варіант 9
1
.В якості джерел штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи.
Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки: велика яскравість (засліплююча дія); низька світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год.); переважання жовто-червоних променів в порівнянні з природним світлом; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними. Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.
Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектру.
Основною перевагою газорозрядних ламп е їх економічність.
Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації - до 10 тис. год., а температура нагрівання (люмінесцентні) — 30—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.
Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, котрий полягає у спотворенні зорового сприйняття об'єктів, що рухаються, обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням та запалюванням ламп, відносна дороговизна.
Невідповідність світлотехнічних характеристик світильника розмірам та характеру обробки освітлюваного приміщення викликає зростання встановленої потужності, зниження якості освітлення. В свою чергу, невідповідність конструктивного виконання світильника умовам середовища в приміщенні знижує довговічність і надійність роботи освітлювальної установки (агресивне, вологе, запилене середовище), а в окремих випадках може спричинити пожежу чи вибух. Тому світильники повинні бути з необхідним ступенем захисту від умов зовнішнього середовища в місцях встановлення. Особливо жорсткі вимоги щодо цього стосуються світильників, які встановлюються у вибухо- та пожежо-небезпечних приміщеннях.
Дані описового характеру:
Визначення освітленості розрахунковим методом “Ватт”:
а) вимірюють площу приміщень, S, кв. м;
б) визначають сумарну потужність Вт, яку створюють всі світильники;
в) розраховують питому потужність, Вт/кв. м;
г) у таблиці 1 величин мінімальної горизонтальної освітленості знаходять освітленість при питомій потужності 10 Вт/кв. м;
д) для ламп розжарювання освітленість розраховується за формулою:
,
де Р – питома потужність, Вт/кв. м;
Етаб. – освітленість при 10 Вт/кв. м, (табл. 1);
К – коефіцієнт запасу для житлових та громадських приміщень,
який дорівнює 1,3.
Визначення освітленості за допомогою люксметра.
Визначення горизонтальної освітленості на робочому місці проводиться за допомогою люксметра (див. тему № 4, додаток 2). Оскільки прилад проградуйований для вимірювання освітленості, яку створюють лампи розжарювання, то для люмінесцентних ламп денного світла (ЛД) вводять поправочний коефіцієнт 0,9; для ламп білого кольору (ЛБ) – 1,1; для ртутних (ЛДР) – 1,2.
Якщо визначення проводять вдень, то спочатку слід визначити освітленість, створену змішаним освітленням (штучним і природним), потім при вимкненому штучному освітленні. Різниця між отриманими даними і буде величина освітленості, що створена штучним освітленням.
Рівномірність освітлення визначають “Методом конверта” – вимірюють освітленість у 5 точках приміщення і оцінюють шляхом розрахунку коефіцієнту нерівномірності освітленості (відношення мінімальної освітленості до максимальної у двох точках, віддалених одна від одної на відстань 0,75 м, якщо визначають рівномірність на робочому місці, або на відстань 5 м, якщо визначають рівномірність освітлення у приміщенні).
Розрахунок яскравості робочої поверхні здійснюють за формулою:
,
де, Я – яскравість, кд/кв. м;
Е – освітленість, лк;
К – коефіцієнт відбиття поверхні
(біла – 0,7; світло-бежева – 0,5; коричнева – 0,4; чорна – 0,1).
2.
Для очистки води використовують коагуляцію – хімічну обробку води сірчанокислим алюмінієм за реакцією:
Al2(SO4)3 + 3Ca(HCO3)2 = 2Al(OH)3 + 3CaSO 4 + 6CO2
Гідрооксид алюмінію у вигляді досить великих пластівців абсорбує на собі завислі у воді забруднюючі частинки та гумінові колоїдні речовини, внаслідок чого вода освітлюється і знебарвлюється. Доза копгулянту залежить від ступеню лужності води, наявності в ній бікарбонатів, кількості завислих речовин і температури води. При малій карбонатній твердості (менше 4)добавляють 0,5-1,0 % розчин соди або гашеного вапна. З метою прискорення коагуляції у воду додають флокулянти (поліакриламід).
Після коагуляції вода поступає у відстійники, а потім на фільтри та в резервуари чистої води і насосами другого підйому направляється у водопровідну мережу.
Після фільтрації вода обов’язково знезаражується методом озонування, УФ-випромінювання, або хлорування.
Хлорування – простий, надійний і найдешевший спосіб знезараження води, проте хлор надає воді неприємного запаху, а при наявності в ній хімічних забруднень (із-за випуску у водойми стічних вод промислових підприємств) сприяє утворенню хлорорганічних сполук, яким властива канцерогенна дія та хлорфенольних сполук з неприємним запахом. У зв’язку з цим розроблено метод хлорування з преамонізацією: попереднє введення у воду розчину аміаку зв’язує хлор у вигляді хлорамінів, які воду знезаражують, а хлорорганічні та хлорфенольні сполуки не утворюються.
Зворотний осмос (гіперфільтрація) – процес фільтрування питної води через напівпроникні мембрани під тиском.
Ультрафільтрація – мембраний процес розподілу розчинів, осмотичний тиск котрих малий. Застосовується для очи -шення питної води від високомалекулярних речовин, завислих частинок та колоїдів.
Електродіаліз - процес сепарації іонів солей в мембранному апараті, котрий здійснюється під впливом постійного електричного чтруму. Електродіаліз застосовується для демінералізації питної води. Основним обладнанням є електродіалізатори, що складаються з катіонітових та аніонітових мембран.
Хімічне очищення вікористовується як самостійний метод або як попередній фізико – хімічним та біологічним очищенням. Його використовують для зниження корозійної активності питної води, видалення з них важких металів, очищення стоків гальванічних дільниць, для окисненя сірководню та органічних речовин, для дизинфекції води та її знебарвлення.
Нейтралізація застосовується для очищення стоків гальванічних, травильних та інших виробництв, де застосовуються кислоти та луги.
Окислення застосовується для знезараження питної від токсичних домішок ( мідь, цинк, сірководень, сульфіди), а також від органічних сполук. Окиснювачами є хлор, азот кисень, хлорне вапно, гіпохлорид кальцію тощо.
Фізико – хімічні методи:
Коагуляція - процес з’єднання дрібних частинок забруднювачів в більші за допомогою коагулянтів. Дляпозитивно заряджаних частинок коаголюючими іонами є аніони, а для негативно заряджених – катіони. Коагулянтами є вапняне молоко, солі алюмінію, заліза, магнію, цинку, сірчанокислого газу тощо. Коагулююча здатність солей тривалентних металів в десятки разів вища, ніж двовалентих і в тисячу разів більша, ніж одновалентних.
Флокуляція – процес агригації дрібних частинок забруднювачів у воді за рахунок утворення містків між ними та малекулами флокулянтів. Флокулянтами є активна кремнієва кислота, ефіри, крохмаль, целюлоза, синтетичні органічні полімери.
Для освітлення води одночасно використовуються кроагулянти та флокулянти, наприклад, сірчанокислий алюміній та поліакриламід. Коагуляція та флокуляція здіснюється у спеціальних ємностях та камерах.
При очищенні води використовується і електрокоагуляція – процес укрупнення частинок забруднювачів під дією постійного електричного струму.
- Сорбція - процес поглинання забруднень твердими та рідкими сорбентами ( активованим вугілям, золою, дрібним коксом, торфом, селікагелем, активною глиною тощо). Адсорбційні властивості сорбентів залежить від структури пор, їхньої велечини, розподілу за розмірами, природи утворення. Активність сорбентів характерізується кількістю забруднень, що поглинаються на одиницю їхнього об’єму або маси (кг/м кубічний).
Варіант10
1.
Недостатня кількість ультрафіолетового опромінювання призводить до зниження в організмі вмісту вітаміну Д-холекальцифе-ролу, що синтезується під впливом цього випромінювання в шкірі людини із 7,8-дегїдрохолестерину, який переносять в шкіру з кровотоком ліпіди сироватки крові. Кальцифероли активізують фосфорно-кальцієвий обмін, нормалізують процеси мінералізації кісток та беруть активну участь в інших процесах (регулювання збудливості нервової системи, засвоєння білків та мінеральних речовин з їжі тощо). Недостатність (еіпо-) або відсутність (авітаміноз) вітаміну Д в організмі людини призводить до розвитку патологічних змін - порушується згортання крові, з'являється м'язова слабкість, може виникнути остеопороз, ускладненням якого є ламкість кісток внаслідок вимивання з них кальцію. У дітей розвивається рахіт, що проявляється нетриманням голови, порушенням процесів скостеніння, відвислим животом. Для запобігання рахіту достатньою є 1/8-1/10 мінімальної еритемної дози (біодози), або 83-111 Вт/м2тод (при довжині хвилі УФ-променів приблизно 298 нм). Позитивна дія ультрафіолетового випромінювання проявляється при незначному опроміненні - до двох біодоз. Надлишкове опромінення може спричинити опіки, фотодерматити, фототоксикози, фотоалергію, кератокон'юктивіти, фотокератити, катаракту, рак ока, птеригій (утворення крилоподібної плівки на оці). Під впливом його гинуть або змінюють свої властивості такі хвороботворні збудники, як стрептококи І стафілококи, мікобактерії туберкульозу, холерні вібріони, віруси грипу, гриби та їх спори, кишкова паличка та багато інших патогенних і сапрофітних мікроорганізмів, а також руйнуються дизентерійний, черевнотифозний, дифтерійний, правцевий та інші токсини. Оптимальним для знищення мікроорганізмів є ультрафіолетове випромінювання з довжиною хвилі від 267 до 253 нм. Завдяки сонячному випромінюванню відбувається самоочищення атмосферного повітря, води відкритих водоймищ та грунту. Штучне ультрафіолетове випромінювання застосовують для опромінення людей, знезаражування повітря у лікувально-профілактичних закладах, для дезінфекції іграшок, посуду, інструментів, а також для знезаражування води і харчових продуктів тощо.
2.
Систе́ма зворо́тного о́смосу — метод водопідготовки. Полягає у продавлюванні води під високим тиском через напівпроникну мембрану з метою усунути з води розчинені речовини, органіку, колоїдні частки і бактерії.[1]. Зворотний осмос є оберненим до природнього процесу осмосу, що полягає у русі води з менш насиченого розчину у більш насичений через напівпроникну мембрану. Система зворотного осмосу створює тиск в насиченій зоні(вода+домішки) в результаті чого молекули води просочуються через напівпроникну мембрану в зону ненасиченого розчину(чиста вода)
Попередні фільтри очищення мають пористість у межах 1-5 мкм, що дозволяє видалити небажані великі колоїди й суспензії з розчину. Найчастіше, в побутових системах зворотного осмосу використовується проміжний вугільний фільтр, який адсорбує розчинені гази й залишковий хлор, органічні сполуки. Такий фільтр необхідно дублювати механічним фільтром для затримки виниклих вугільних суспензій у воді. Найчастіше у їхньої якості використовують фільтри з пресованого вугілля, які не тільки затримують суспензії, але і сорбують шкідливі речовини
3. Санітарна експертиза молока та молокопродуктів продуктів.
Зовнішній вигляд - однорідна рідина білого кольору із злегка жовтуватим відтінком. Колір молока визначають в скляному циліндрі, переглядаючи його у відбитому світлі. Жовтий або жовто-коричневий колір має молозиво. Зміна кольору молока наголошується при деяких захворюваннях корів. Наприклад, при лептоспірозі і деяких формах маститу молоко має жовте забарвлення. Жовтий колір молока спостерігається при згодовуванні коровам великої кількості моркви і кукурудзи. Червонуватим молоко стає при захворюванні корів піроплазмозом, пастереллезом. сибірською виразкою і геморагичеським маститом, а також при порушенні правил машинного доїння, коли після закінчення молокоотдачи передержівают на сосках доїльні стакани. Згодовування коровам великої кількості деяких рослин з сімейства жовтців, молочайних і хвощів також додасть молоку червонуватий колір. Червоне або рожеве молоко буває при розвитку в нім пігментних бактерій, дивної палички і ін. Отже, в кожному випадку зміни кольору молока необхідно встановити його причини. Запах молока - специфічний При визначенні запаху - холодне молоко підігрівають в колбі або пробірці до температури 25-30°. У холодному молоці запах розпізнається гірше. У доброякісному молоці запах приємний, специфічний. Молоко набуває сторонніх запахів при зберіганні з пахучими речовинами (гасом, рибою, кислою капустою, креоліном і ін.). Гнойового (хльовний) запаху молоко набуває при фільтрації не до молочної, а в брудному корівнику, а також при попаданні в молоко частинок гною. Затхлий запах з'являється при зберіганні свіжовидоєного молока в щільно закритою посуле. У таких випадках рясно розмножуються гнильні мікроорганізми, гидролізірующие білки молока. Силосний запах має молоко при згодовуванні коровам недоброякісного силосу, а також при зберіганні силосу на скотному дворі. Смак молока - приємний, злегка солодкуватий. Для визначення смаку молоко злегка підігрівають. Потім беруть ковток молока в рот і обполіскують їм ротову порожнину до кореня мови. Негативний вплив на смак молока можуть надавати деякі корми. Наприклад, редьковий присмак молоку дає редька, ріпа, бруква, суріпиця, польова гірчиця, згодовувані у великих кількостях. Солоноватий присмак молока має в кінці лактації, при змішуванні його з молозивом, при туберкульозі вимені і маститі. Гіркий присмак викликається поїданням коровами великої кількості гірких рослин: полину, люпину, жовтців, лопуха, бурякового бадилля, турнепсу, за пліснявів він ярової соломи, згірклих макух. При тривалому зберіганні молока або молочних продуктів при низьких температурах в них розвиваються холодостійкі мікроорганізми, що додають молоку, вершкам, сметані і маслу згірклий присмак. При цьому відбувається розкладання молочного жиру з утворенням масляної кислоти, альдегідів, кетону і інших речовин, що обумовлюють цей смак. Мильного (лужний) присмаку молоко набуває при забрудненні його гнильними бактеріями. Консистенція молока однорідна. Визначають її при повільному переливанні молока з однієї ємкості (циліндра, мензурки і ін.) в іншу. Домішка в молоці пластівців або згустків вказує на захворювання молочної залози. Слизисте (тягуче) молоко викликається деякими расами молочнокислих стрептококів, лактобацил і ін. Щільність. Щільністю молока називають відношення його маси при температурі 20° до маси води такого ж об'єму при 4°. Щільність молока характеризує певною мірою його натуральність. Щільність цілісність молока вагається від 1,027 до 1,033, середня - 1,030. Щільність знежиреного молока знаходиться ц межах 1,038, в середньому - 1,035. При додаванні знежиреного молока до цілісного щільність останнього підвищується, а при вливанні води знижується. Кожні 10% доданої до молока води, зменшують його щільність на три ділення шкали ареометра, або на 3°. При додаванні молочного відвійок або знятті жиру щільність молока відповідно збільшується. Проте, якщо з молока зняти вершки, а потім додати таку ж кількість води, щільність його не зміниться. Таку фальсифікацію називають подвійною - Для з виявлення необхідно визначити не лише щільність молока, але і вміст в нім жиру. Щільність молока визначається не раніше, чим через 2 години після доїння і при температурі не нижче 10° і не вище 25°. Щільність молока визначають спеціальним молочним ареометром (лактоденсиметром) при температурі 20°. Методика визначення щільності: у скляний циліндр наливають 200 мл досліджуваного молока і опускають молоч-пиГ1 ареометр (лактоденсиметр). Відлік виробляють за шкалою термометра і ареометра, Якщо температура молока 20°, то показання шкали ареометра відповідають фактичній щільності. Інакше роблять поправку на температуру. Кожен градус відхилення від нормальної температури (20°) відповідає поправці, рівній +-0,2 градуса ареометра. При температурі молока вище 20° щільність буде менша і поправку роблять із знаком плюс. При температурі молока нижче 20°-со знайомий мінус. Методика дослідження: у пробірку наливають I мл досліджуваного молока, додають 2 краплі 10% -ного розчину хромокислого калія і 1 мл 0,5% -ного розчину азотнокислого срібла. Пробірку з вмістом струшують. Кондиційне молоко забарвлюється в лимонно-жовтий колір, а молоко, розбавлене водою, - в цегельно-червоний колір. Визначення в молоці кетонових тіл. До 5 мл досліджуваного молока в пробірці додають 2,5 г сірчанокислого аммонія.2 краплі 5% -ного водного розчину нітропрусида натрію і один мл 25°/о-ного водного розчину аміаку. Пробірку струшують і через 5 хвилин читають реакцію. За наявності кетонових тіл суміш набуває рожевого забарвлення. Таке молоко вибраковують.
1. Атмосфера завжди містить певну кількість домішок. що надходять від природних і антропогенних джерел. До числа домішок. виділяються природними джерелами. відносять: туман. дими і гази від лісових і степових пожеж; гази вулканічного походження; різні продукти рослинного. тваринного і мікробіологічного походження та ін
Найбільші забруднення атмосферного повітря надходять від енергетичних установок, що працюють на вуглеводневому паливі (бензин, гас. дизельне паливо, мазут. вугілля. природний газ та ін.) Кількість забруднень визначається складом. обсягом палива, що спалюється і організацією процесу згоряння.
Основними джерелами забруднення атмосфери є транспортні засоби з двигунами внутрішнього згоряння (ДВЗ) і теплові електричні станції (ТЕС). Частка забруднення атмосфери від газотурбінних двигунів (ГТДУ) і ракетних двигунів (РД) поки незначно оскільки їх застосування в містах і великих промислових центрів обмежено. У місцях активного використання ГТДУ і РД забруднення надходять в атмосферу від цих джерел. зіставний із забрудненнями від двигуна внутрішнього згоряння та ТЕС. обслуговують ці об'єкти.
Основні компоненти викидає в атмосферу при спалюванні різних видів паливо в енергоустановках. - Не токсичні діоксид углеродаСО2 і водяна пара Н2О. Проте окрім них викидаються в атмосферу і шкідливі речовини. такі. як оксид вуглецю. оксиди сірки. азоту. з'єднання свинцю. сажа. вуглеводні.
При спалюванні твердого палива в котлах ТЕС утворюється велика кількість золи. діоксиду сірки. оксиду азоту. При спалюванні природного (неочищеного) газу в будинкових викиди також міститися оксид сірки і оксиди азоту. Слід відзначити. що найбільша кількість азоту утворюється при спалюванні рідкого палива.
Шум у навколишньому середовищі - в житлових і громадських будівлях. на прилеглих до них територіях створюється поодинокими або комплексними джерелами. знаходяться з зовні або всередині будівлі. Це перш за все транспортні засоби. технічне обладнання промислових і побутових підприємств. вентиляторні газотурбокомпрессорние установки. станції для випробування ГТДУ і ДВС. різні аерогазодінаміческіе установки. санітарно - технічна обладнання житлових будівель. електричні трансформатори.
Людина реагує на шум в залежності від суб'єктивних особливостей організму. звичного шумового фону. Дратівливі дії шуму залежить насамперед від його рівня. а також від спектральних і часових характеристик. Вважається. що шум з рівнем нижче 60 дБ викликає нервове роздратування. тому невипадково. що поряд дослідників встановлено прямий зв'язок між зростаючим рівнем шуму в містах і збільшення числа нервових захворювань.
Захист навколишнього середовища - це комплексна проблема. що вимагає зусиль вчених багатьох спеціальностей. Найбільш активною формою захисту навколишнього середовища від шкідливого впливу викидів промислових підприємств є повною перехід до безвідходних і маловідходних технологій і виробництв. Важливими напрямками екологізації промислового виробництва слід вважати: вдосконалення технологічних процесів та розробку нового устаткування з меншим рівнями викидів домішок і відходів в навколишнє середовище; екологічну експертизу всіх видів виробництва і промислової продукції; в заміну токсичних відходів на нетоксичні; в заміну не для утилізації відходів на утилізованих; широке застосування додаткових методів та засобів захисту навколишнього середовища. В якості додаткових засобів захисту застосовують: апарати і системи для очищення газових викидів. стічних вод від домішок; глушники шуму при скиданні газів в атмосферу; екрани для захисту від ЕМП та ін
2.Самоочищення відкритих водойм відбувається під впливом різноманітних чинників: а) гідравлічних (змішування і розбавлення забруднень водою водойми); б) механічних (осадження завислих часток); в) фізичних (вплив сонячної радіації та температури); г) біологічних (процеси взаємодії водних рослинних організмів та мікроорганізмів із організмами стоків, що потрапили до водойми); д) хімічних (руйнування забруднюючих речовин внаслідок гідролізу); е) біохімічних (перетворення одних речовин на інші за рахунок мікробіологічної деструкції, мінералізація органічних речовин на інші за рахунок мікробіологічної деструкції, мінералізація органічних речовин внаслідок біохімічного окислення водною автохтонною мікрофлорою). Самоочищення від патогенних мікроорганізмів відбувається за рахунок їхньої загибелі внаслідок антагоністичного впливу водних сапрофітних організмів, дії антибіотичних речовин, бактеріофагів тощо. У разі забруднення водойм побутовими і промисловими стічними водами процеси самоочищення можуть бути загальмовані. Розвивається цвітіння водойм (буйний розвиток водоростей, планктону), загнивання води.
3. До гострих харчових отруєнь немікробного походження відносять:
1. Отруєння неїстівними продуктами, які помилково були визнані їстівними – отруйні гриби (бліда поганка, мухомор та інші), отруйні рослини, їх насіння чи плоди (віх отруйний, болиголов, дурман, красавка, насіння бавовни, кліщовими та інші).
2. Отруєння харчовими продуктами, які тимчасово стали отруйними або частково отримали отруйні властивості.
а) соланін картоплі – при вживанні значної кількості пророщеної картоплі звареної з кожурою;
б) фазін квасолі - при вживанні борошна із квасолі та харчових концентрати вів, які були недостатньо термічно оброблені;
в) амигдалін ядер кісточкових плодів (гіркий мигдаль, абрикоси, сливи, персики, вишні). В сирих продуктах амигдалін відщеплює синильну кислоту – сильну отруту. Термічно оброблені такі продукти синильну кислоту не утворюють;
г) фагін букових горіхів (тільки сирі);
д) в окремі періоди нересту отруйні властивості можуть мати ікра, молоки і печінка деяких видів риб, наприклад, налімана, щуки, окуня та інших.
3. Отруєння домішками дохарчових продуктів:
а) речовини, які мігрували в продукти із обладнання, посуду, тари (мідь, цинк, свинець, миш’як та солі інших важких металів);
б) засоби захисту рослин (отрутохімікати: інсектициди, фунгіциди, гербіциди та інші), які потрапили в зерно та інші харчові продукти.
Промислові викиди хімічних та радіоактивних відходів у навколишнє середовище спричиняють забруднення харчових продуктів; неправильне застосування пестицидів та хімічних добрив; використання недосконалої технології та обладнання при виробництві харчових продуктів і, як наслідок, потрапляння шкідливих домішок у кінцевий продукт або утворення шкідливих речовин під час виробничого процесу.
Забруднення харчових продуктів промислового походження – це складні органічні й металоорганічні речовини, які являють собою побічні продукти промислових, хімічних та інших процесів. У інших випадках шкідливі речовини з'являються внаслідок комплексної діяльності людини.
Одним із шляхів включення радіонуклідів у біологічні і харчові ланцюги може бути заковтування тваринами разом з кормом часток ґрунту, що містять радіонукліди при випасанні. Основними каналами виведення радіонуклідів з організму ссавців є шлунково - кишковий тракт і нирки, а у лактуючих тварин, крім того – молочні залози.
Забруднення продуктів харчування пестицидами. До організму людини вони потрапляють через шкіру, дихальні шляхи чи шлунково-кишковий тракт; при безпосередній роботі з пестицидами або через їжу. Пестициди можуть міститися не лише в продуктах рослинного походження, а й у молочній та м'ясній продукції, тому що в організмах сільськогосподарських тварин залишаються пестициди, що були присутні у кормі. Разом з талими, дощовими та ґрунтовими водами ці речовини у великій кількості потрапляють до водойм.
4. Добові енерговитрати 2800 ккал. 25% жири. х=2800*25/100= 700 ккал. Маса жирів =700/9,3=75,27
Погода – сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери, які в даній місцевості у відносно короткому відрізку часу.
1. Погодоформуючі фактории
- інтенсивність сонячної радіації (сумарна і еритемна – УФ-радіація, тривалість сонячного сяйва) та сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання);
- характер підстилаючої поверхні (сніг, вода, грунт тощо);
- атмосферна циркуляція (циклони, антициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони тощо).
2. Антропогенні:
Забруднення атмосфери промисловими викидами (смог);
Знищення лісів, меліорація, іригація, створення штучних водойм;
Тип погоди залежить також від клімату місцевості та сезону року.
2. Погодохарактеризуючі фактори
1.Геліофізичні:
На нашу життєву активність впливають деякі геліофактори. Найбільш вивченою є сонячна активність. Її основні елементи:
- інтенсивність сонячної радіації ( сумарна і еритемна – УФ – радіація, тривалість сонячного сяйва)
- сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання)
2 Геофізичні:
- напруженість планетарного і аномального геомагнітного поля, геомагнітні бурі, імпульси.
Медичні класифікації погоди
за І.І. Григор’євим:
1) вельми сприятливий тип ( стійка, частіше зумовлена антициклоном, відсутність істотної хмарності, опадів, атм. тиск > 760 мм.рт. ст., вітер 0.30 м/с, перепад тиску не > 5 мм.рт.ст., кисню > 315 мг/л),
2) сприятливий (незначні зміни погоди місцевого характеру, короткочасні не рясні опади, змінна хмарність, атм. тиск 760 – 755 мм.рт. ст., вітер 4-7 м/с, , перепад тиску 6-8 мм.рт.ст., температури – не > 5?С, кисню 315 мг/л),
3) потребує посилення медичного контролю ( хмарна, нестійка, опади, гради місцевого походження, атм. тиск 754-745 мм.рт. ст., вітер – 10 м/с, кисню 289-260 мг/л),
4) потребує строгого медичного контролю ( погода зуморвлена циклоном, грози, інтенсивні опади, атм. тиск 745 мм.рт. ст, перепад t- 10С і >, кисню 260 мг/л).
За Г.П. Федоровим
1) оптимальний / 1-й тип/ ( t не >2, тиск не> 4, вітер не > 3м/с),
2) подразнюючий /2-й тип/ ( t не >4, тиск не> 8, вітер не > 9м/с),
3)гострий/3-йтип/(t>4,тиск>8,вітер>9м/с).
Термінова профілактика проводиться напередодні (за 1-2 дні), в період несприятливої погоди і подальші 2-3 дні. Нею мають бути охоплені всі метеочутливі особи і хворі з підвищеним ризиком течії і результату основного захворювання.
Курсова профілактика проводиться протягом 2-4 тижнів з початку госпіталізації, амбулаторно - за призначенням лікаря, що лікує. Як і термінова, вона проводиться всім метеочутливим хворим і хворим з підвищеним ризиком перебігу захворювання незалежно від сезону року.
Сезонна профілактика проводиться диспансерним хворим у формі курсів тривалістю 1-2 місяці в найбільш небезпечні для даної категорії хворих за умовами погоди періоди і безпосередньо перед ними. Курси фізіотерапевтичних процедур рекомендується проводити 2 рази на рік з перервою на 4-5 місяців, по можливості комплексно у поєднанні з медикаментозною профілактикою.
2. Водневий показник - кислотність рН
Водневий показник - концентрація іонів водню у воді.
Його можна виміряти за допомогою спеціального приладу - рН-метра і отримати поняття про лужних або кислотних властивості рідини.
- значення рН менше 7 - кисла середа;
- значення рН дорівнює 7 - нейтральна середу;
- значення рН більше 7 - лужна середа.
Кислотно-лужний баланс фізіологічної рідини усередині тіла людини повинен бути витриманий в певних рамках. Допустиме значення рН питної води - в межах від 6 до 9.
Жорсткість води - вміст іонів магнію і кальцію. У ГОСТах вказані одиниці виміру жорсткості: моль на кубічний метр (моль/м3) або ж мілімоль на літр (ммоль/л). Нормальна жорсткість - 7,0 ммоль/л.
Кальцій і магній дуже важливі для нашого організму:
- магній (Mg) покращує роботу нервової системи , знижує рівень холестерину в крові;
- кальцій (Са) сприяє формуванню кісткової тканини, покращує згортання крові.
З питної води кальцій може бути засвоєний лише в незначних кількостях (10-30 %), а ось його надлишок може привести до захворювань серцево-судинної системи. Норма кальцію - 40-120 мг/дм3. Магній ж у великих кількостях додає воді гіркуватий смак і може бути токсичним для організму. Норма магнію - 10-50 мг/дм3.
Мінералізація води
Поняття мінералізації означає всі розчинені у воді речовини та мінерали. Фахівці стверджують, що показники мінералізації мають бути не менше 100 мг/л, але не більше 1000 мг/л. Таким чином, загальна мінералізація 450-650 мг/л - «золота середина».
- Натрій (Na) - для гарного водного обміну, для підтримки кислотно-лужного балансу в організмі
- Калій (К) - нормалізує діяльність серцево-судинної системи
- Фтор (F) - бере участь у формуванні кісток, зубів, нормалізує обмін фосфору і кальцію в організмі
Норма натрію і калію - 20-50 мг/дм3.
Кількість фтору в воді може перевищувати 1,5 мг/л, що дуже шкідливо для організму (аж до захворювання флюорозом). Оптимально кількість фтору у воді 1,2 мг/л.
Якщо говорити про залізо , то при його нестачі у людини починається недокрів'я. Але вода, в якій вміст заліза підвищений, викликає алергію, патологію печінки, інфаркт, пригнічує репродуктивні функції людини . Перевищення зазвичай зустрічається у водопровідній воді, при поганому стані систем водопостачання. Гранична норма - 0,3 мг/дм3.
Хлориди - хлорид натрію, найбільш поширена на планеті сіль. Хлориди присутні практично у всіх природних водах і з активним хлором нічого спільного не мають. Хлориди необхідні для знезараження організму і одночасно для того, щоб утримувати в ньому корисні елементи. Допустимий рівень хлоридів - 350 мг/л.
3.Обов’язки лікаря при розслідуванні харчових отруєнь:
1. Організацію і проведення невідкладної медичної допомоги захворілим, організацію госпіталізації.
2. Оформлення необхідних документів.
3. Створення груп розслідування.
4. Складання плану розслідування.
5. Опитування постраждалих; осіб які споживали ту саму їжу, але не захворіли; персоналу харчблоку.
6. Санітарне обстеження харчблоку і його персоналу, вивчення результатів лабораторних аналізів, оформлення документів.
7. Складання висновку про результати розслідування.
8. Проведення оздоровчих і профілактичних заходів.
Профілактика харчових отруєнь базується на дотриманні кількох рекомендацій:
- по-перше, необхідно виключити з ужитку незнайомих продуктів харчування, а також продуктів з минулим терміном придатності і продуктів, упаковка яких пошкоджена на момент покупки.
- по-друге, не слід зберігати готові страви, зокрема ті, які містять кислотні сполуки, в посуді з глини, глазурованої тарі, цинкових ємностях або в емальованому посуді, у якій цілісність емалі порушена .
- консервовані продукти харчування можна зберігати в металевій ємності не довше півтора року, виключається придбання продуктів в м'ятих банках з жерсті.
Один з основних моментів профілактики харчових отруєння полягає в дотриманні правил гігієни в процесі приготування, вживання та зберігання харчових продуктів. У першу чергу, чистота повинна бути на кухні. Весь посуд і столові прилади повинні ретельно митися після кожного прийому їжі. Всі продукти перед готуванням або вживанням також необхідно мити.
4.Санітарне число Хлєбнікова – це співвідношення азоту гумусу (суто ґрунтової органічної речовини) до загального органічного азоту (складається з азоту гумусу та азоту сторонніх для ґрунту органічних речовин, що його забруднюють). Якщо грунт чистий, то санітарне число Хлєбнікова = 0,98-1. менш ніж 0,7 – надзвичайно небезпечний.
Билет 18
1.Під словом мікроклімат маються на увазі місцеві особливості клімату, що істотно змінюються вже на невеликих відстанях. У тому самому географічному районі з одним загальним типом клімату спостерігаються різні варіанти мікроклімату над близькими ділянками земної поверхні, різними по будові і властивостям.
Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.
Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21 % кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон, водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість водяних парів. При диханні склад повітря змінюється. Видихуване людьми повітря містить менше кисню і більше діоксиду вуглецю тощо.
У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.
Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значення й іонний склад повітря. Чим чистіше повітря, тим більше воно містить легких електровід'ємних Іонів.
Для поліпшення якості повітря його збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см3.
Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроорганізми (бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знаходяться на поверхні пилинок, з якими переносяться потоками повітря. У повітрі закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема патогенних.
Для гігієнічної оцінки природної освітленості найчастіше вико-ристовують світловий коефіцієнт (СК) - співвідношення між площею заскленої поверхні вікон та площею підлоги. Застосовують також коефіцієнт природного освітлення (КПО) — відсоткове відношення освітленості даної точки горизонтальної поверхні всередині приміщення до одночасної освітленості під відкритим небом. Рідше використовують кути падіння й отвору та коефіцієнт глибини закладання приміщення
Кут падіння світлових променів - це кут між горизонтальною поверхнею робочого місця і лінією, яка проведена від цієї поверхні до верхнього краю вікна. Чим вертикальніший напрямок сонячних променів, тим більший кут І, відповідно, більша освітленість.
Таблиця 1. Нормативні показники природної освітленості житлових приміщень
Показник Нормативи
Коефіцієнт природної освітленості (КПО) не менше 0,75 %
Світловий коефіцієнт (СК) не менше 1:6-1:8
Кут падіння світлових променів не менше 27°
Кут отвору не менше 5°
Коефіцієнт глибини закладання (КГЗ) не більше 2°
Кут отвору визначає величину ділянки небосхилу, що безпосередньо освітлює досліджуване місце й утворюється шляхом перетину лінії, яка проведена з нього до верхнього краю вікна, І лінії, що проведена з цього ж пункту до найвищої точки протилежної будови чи дерева, які видно з вікна. Чим більший кут отвору, тим більша освітленість. На верхніх поверхах висотних будинків кут падіння і кут отвору рівні.
Коефіцієнт глибини закладання - це відношення віддалі від верхнього краю вікна до підлоги, до глибини кімнати (віддалі від вікна до протилежної стінки). Він характеризує освітленість в глибині кімнати.
Дуже важливо в житловому приміщенні правильно організувати робоче місце. При цьому необхідно, щоб світловий потік падав зліва.
Штучне освітлення житлових приміщень тепер в основному проводиться електричними та люмінесцентними лампами. Недостатнє або неправильно обладнане штучне освітлення порушує функції ока, викликає стомлюваність, знижує працездатність.
Лампа розжарювання - найбільш розповсюджене і зручне джерело штучного освітлення. Спектр її випромінювання відрізняється від природного світла більшим вмістом червоних і оранжевих променів та відсутністю ультрафіолетових.
Люмінесцентна лампа - це трубка із звичайного скла, внутрішня поверхня якої покрита люмінофором. Трубка заповнена парами ртуті, при включенні між електродами, що знаходяться у двох кінцях трубки, виникає електричний розряд, який генерує ультрафіолетові промені.
2.Санітарна очистка стічних вод на станції біологічної очистки стічних вод передбачає таку послідовність проведення технологічних операцій:
1. Прийом стічних вод.
2. Механічна очистка.
3. Біологічна очистка
4. Знезараження.
Для прийому стічної води споруджені приймальний колодязь та гасник швидкості. Далі стічні води надходять на станцію грат, що обладнана залізними решітчастими фільтрами, які дозволяють очистити воду від великих завислих та зважених предметів (гілля, листя, папір тощо) та пісколовки, тобто бетонні резервуари в яких різко уповільнюється швидкість протікання стічних вод, в результаті чого великі та мілкодисперсні речовини адсорбуються та осідають на дно.
Первинні радіальні відстійники, являють собою великі бетонні ємкості, в які вноситься певна кількість мулу для здійснення відповідних біологічних реакцій. Стічна вода, повільно проходячи через ємкості, вивільняється від завислих та зважених частинок, що осідають на дно резервуара і внаслідок впливу живих організмів, перетворюється на мул, який періодично забирають та вивозять на спеціальні мулові майданчики.
Потім стічна вода надходить в аеротенки, де змішується з повітрям, що нагнітається насосною станцією. Кисень повітря окислює органічні речовини, які знаходяться у воді.
Наступний етап очистки - відстоювання стічних вод у вторинних радіальних відстійниках. Принцип їх улаштування такий самий, як і первинних радіальних відстійників.
Після проходження вторинних відстійників стічна вода надходить у хлораторну, де знезаражується з використанням газоподібного хлору виходячи з розрахунку 4-10 мг/л. Колі-титр стічної води після проведення хлорування повинен дорівнювати 1 мл.
Після здійснення санітарної очистки знезаражена та знешкоджена стічна вода викидається у річку.
Сплавна система (каналізація) призначена для прийому стічних вод у місцях їх утворення, транспортування, очистки, знезараження і випуску їх у водойми або на грунтові ділянки. Вона до мінімуму зводить контакт людей з нечистотами, сприяє високому санітарному комфорту, попереджує забруднення рідкими покидьками об'єктів навколишнього середовища: грунту, повітря, водойм. Вона економічно дешевша, ніж вивізна.
Каналізація буває господарсько-фекальна, промислова і зливова. Господарська - фекальна каналізація приймає стічні води і рідкі покидьки, які утворюються внаслідок господарсько-побутової діяльності І фізіологічних відправлень людини. Промислова каналізація відводить стічні води від підприємств, зливова-дощові і розталі води. Каналізація може бути роздільною і загальносплавною. Роздільна система передбачає окремий збір, транспортування і очистку стоків кожна з описаних вище видів каналізації. Загально-сплавна каналізація призначена для відведення всіх стоків разом.
Каналізація складається з послідовно сполучених внутрішньо-квартирних, будинкових, міських І позаміських трубопроводів, по яких рідкі покидьки відводяться на очисні споруди. Улаштовуючи каналізацію, необхідно передбачити непроникність труб у місцях їх з'єднання, щоб стоки не забруднювали грунт.
3. Лікувально-профілактичне харчування — це спеціальне харчування для працівників шкідливих виробництв. В основі цього харчування лежить раціональне харчування, але побудоване з урахуванням обміну шкідливих речовин в організмі людини та оздоровчої дії окремих харчових продуктів, які захищають організм людини від негативного впливу хімічних сполук та фізичних чинників.
В лікувально-профілактичному харчуванні використовуть 5 раціонів.
Раціон № 1 отримують працівники атомних електростанцій, а також працівники, зайняті у виробництві радіоактивних солей урану і торію, інші працівники, які працюють з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань. Раціон № 1 містить підвищену кількість продуктів з високим вмістом ліпотропних речовин, продуктів, які поліпшують обмін жирів у печінці і підвищують її антитоксичну функцію (печінка, молоко, кисломолочні продукти, риба, олія, овочі та фрукти), а також продукти з підвищеною кількістю сірковмісних амінокислот, солей кальцію (молоко, сир м'який та твердий, кисломолочні продукти, бобові) та пектинових речовин (овочі, фрукти, соки з м'якоттю, пектинові продукти), а також вітаміни А та С, каротин, які мають антиоксидаційні властивості, та так званих кровотворних мікроелементів (заліза, міді, кобальту, марганцю). Додатково до раціону № 1 видається 150 мг аскорбінової кислоти.
Лікувально-профілактичні раціони № 2—5 отримують працівники різних хімічних виробництв.
Раціон № 2 призначають працівникам, зайнятим у виробництві кислот, хлору, хлорного вапна, хлорних сполук, суперфосфату, алюмінію, металічних калію, натрію, берилію, ціанистих сполук та ін. Він містить підвищену кількість м'ясних продуктів, молока, овочів. Не містить круп, макаронів. Додатково до раціону № 2 видається 150 мг аскорбінової кислоти.
Раціон № 3 отримують працівники, зайняті у виробництві хлорорганічних сполук, свинцю, свинцевих акумуляторів, цинкових білил, олова та ін. У раціоні № 3 обмежують кількість жирів. Рекомендується м'ясо, свіжа риба, круп'яні каші, борошняні та макаронні вироби. Працівникам, які контактують із сполуками неорганічного свинцю, молоко замінюють на кисломолочні продукти, обмежують вживання продуктів, що мають лужні властивості (молоко та молочні продукти, овочі та фрукти). Додатково до раціону № 3 видається 150 мг вітаміну С.
Раціон № 4 призначають працівникам, зайнятим у виробництві фосфорних сполук, карбіду кальцію, телуру, пергідролю, аніліну та ін. У раціоні № 4 обмежений вміст жирів, оскільки вони сприяють посиленню всмоктування хімічних речовин з кишок. Раціон № 4 забезпечений необхідною кількістю овочів та фруктів. Біологічну цінність раціону № 4 підвищують включенням комбінованих продуктів підвищеної біологічної цінності.
Раціон № 5 призначають працівникам, зайнятим у виробництві сірковуглецю, перманганату калію, сполук барію, двоокису марганцю, метилену, етилену та їх похідних, синтетичної гуми, ізопрену, хімволокон та ін. Додатково до раціону № 5 видається 150 мг аскорбінової кислоти та 4 мг вітаміну Вг Не рекомендується вживання солоних продуктів (оселедці, копченості, солоні овочі).
4. х=3000*12/100=360 маса білків=360/4,1=87,8 г
Билет 20
1.Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.
Вентиляція класифікується за такими ознаками:
— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та суміщена ( природна та штучна одночасно);
— за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-витяжна;
— за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована.
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників. Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.
Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону.
Кратність повітрообміну — це показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені підрахували, що мінімальний об'єм венти¬ляції на одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не меншим ЗО м3 за 1 годину. Оптимальні ж умови повітряного середо¬вища для людини, що фізично працює, забезпечуються при об'ємі вентиляції 80-120 м3/год.
Спочатку визначають площу вентиляційного отвору, для чого вимірюють розміри сторін (якщо отвір прямокутний) або діаметр (якщо отвір круглий). Пізніше, помноживши площу вентиляційно¬го отвору на швидкість руху повітря і на час вентиляції, знаходять вентиляційний об'єм повітря.
Розрахунок проводять за формулою: V = ахвхЗбОО,
де а — площа вентиляційного отвору (в м2), в — швидкість руху повітря (в м/с), 3600 - перерахунок години на секунди.
Розділивши величину вентиляційного об'єму повітря на кубатуру приміщення (в м3), одержують кратність обміну повітря.
2. Основні джерела техногенного забруднення ґрунтового покриву викиди промислових підприємств через атмосферу (пил, дим, аерозолі), що мають велику зону поширення, а також тісний зв'язок просторового розсіювання з фізико-географічними умовами регіону. Крім промислових викидів, забруднення ґрунтового покриву певною мірою може бути наслідком застосування в сільськогосподарському виробництві пестицидів й добрив (які містять ртуть, мідь, цинк й ін.) або використання для зрошення освітлених, але забруднених важкими металами побутових і промислових стічних вод.
Небезпека цих речовин для людини зумовлюється гонадотоксичною, ембріотропною, тератогенною (вади розвитку плода) діями, мутагенною (зміни в хромосомах), канцерогенною дією. Потрапляючи у питну воду і продукти харчування, пестициди викликають порушення діяльності центральної нервової, серцево–судинної та інших систем організму, аномалії новонароджених та зниження опірності імунної системи.
Самоочищення грунту є складним і відносно тривалим біологічним процесом, унаслідок якого органічні речовини перетворюються на воду, діоксид вуглецю, мінеральні солі і гумус, а патогенні мікроорганізми відмирають.
У разі забруднення ґрунту рідка частина відходів фільтрується, а завислі в ній органічні частинки, мікроорганізми і яйця гельмінтів затримуються в порах. Зерна ґрунту, маючи велику сорбційну здатність, поглинають із рідини, що просочується, розчинні органічні колоїдні речовини та смердючі гази.
Процеси гниття і бродіння органічних речовин, які відбуваються в анаеробних умовах, супроводжуються виділенням газів, що мають неприємний запах і забруднюють атмосферне повітря. Тому під час знешкодження нечистот треба створювати такі умови, за яких переважали б аеробні процеси мінералізації, тобто потрібно забезпечити достатній доступ кисню до забрудненого ґрунту і не перевантажувати його великою кількістю відходів. За наявності кисню аеробні мікроорганізми розкладають вуглеводи до діоксиду вуглецю і води. В анаеробних умовах, крім цих продуктів, утворюються метан та інші гази з неприємним запахом.
Клітковина рослин, яка потрапляє у ґрунт в особливо великій кількості, зазнає тут метанового бродіння з утворенням газів і води. Із клітковини утворюються також гумінові сполуки.
Розкладання білкових сполук відбувається у 2 етапи. На 1-му, що має назву амоніфікації, білки розкладаються до амінокислот, які у свою чергу розкладаються до аміаку та його солей. Крім аміаку, з амінокислот утворюються кислоти жирного й ароматичного ряду.
За сприятливих для розмноження анаеробів умов утворюються проміжні продукти розкладання білка, для яких характерний сильний сморід (індол, меркаптани, леткі жирні кислоти, сірководень тощо).
За наявності в ґрунті кисню паралельно з 1-м етапом відбувається 2-й етап мінералізації — нітрифікація.
3. Геропротекторные продукты это продукты, содержащие вещества, защищающие организм от старения (природные антиоксиданты и энтеросорбенты).
Витамины А, Е, С и селен – это четыре самых важных антиоксиданта, которые поддерживают здоровье всех клеток организма и способствуют продлению его молодости.
Антиоксиданты в первую очередь содержатся в различных свежих фруктах, а также продуктах, изготовленных из них (свежевыжатых соках, настоях чая, морса и др.). Антиоксидантами богаты черника, виноград, клюква, рябина,черноплодная рябина, смородина, гранаты, цитрусовые. Много антиоксидантов содержится в красном вине, зеленом и черном чае. С возрастом увеличивается чувствительность ряда систем организма к воздействию токсических веществ, усиливаются процессы интоксикации.
С целью профилактики преждевременного старения рекомендуется включить в рацион питания природные энтеросорбенты, к которым относятся пищевые волокна, или клетчатка. Различают два типа пищевых волокон – растворимые и нерастворимые. Растворимая клетчатка снижает уровень холестерина и сахара крови, она наиболее полезна людям со склонностью к сахарному диабету и сердечно-сосудистымзаболеваниям. К продуктам, богатым растворимой клетчаткой, относятся овес и овсяные отруби, льняное семя, бобы и горох, морковь, яблоки и цитрусовые.
4. Мікробне число являє собою кількість колоній, що виростають внаслідок посіву 1 мл води на поживне середовище (м'ясо-пептонний агар) за температури 20° та 37 °С після 24 год вирощування. В нормі не більше 100
Колі-індекс являє собою кількість кишкових паличок віл води, і для чистої водопроводної води він має складати не більше ніж; 3, для води незабруднених і добре обладнаних криниць — не більше ніж 10.
Можно споживати
Билет 21
1 вопрос
Планирование и формирование городской среды имеет очень важное значение. Главную роль играет месторасположение и гигиенические аспекты в нынешнем городе.
Урбанизация - глобальный процесс, обусловленный развитием производительных сил и форм социального общения, который вызывает глубокие преобразования городов и селений на основе роста индустрии, увеличения количества транспорта, ускорения жилищного строительства и повсеместного распространения городского образа жизни.
2 вопрос
3 вопрос
Здоровуновонародженудитинувпершеприкладають до грудіматері. Якщодозволяєїї стан, не пізніше через двігодинипісляпологів, на 2-3 хвилининезалежновід того, чи є в матері молоко. Надалінемовлягодують через кожні 3-3,5 год., тривалістьгодування 20-30 хв. Загальне число годуваньздоровихновонароджених – 6 разів на добу з перервоювночі 6,5-6 год. Раннєгодуваннямаєбіологічнезначення для дитини: поліпшуєперебігадаптивногоперіоду, сприяєставленнюмісцевого і загальногоімунітету, формуваннюфізіологічноїмікрофлори кишок, знижуєризикранньогоінфікування. Для матеріцесприяєпідвищеннюпролактиту в сироватцікрові, збільшеннюкількості молока і тривалостілактації. Далі режим вигодовуваннязмінюютьзалежновідвікудитини. У перші 4-5 міс. дитинупродовжуютьгодувати 6 разів на добу, починаючи з 5 міс. і докінця 1-го року – 5 разів на добу (через 4 години з перервоювночі 8 год.).
Визначення потреби в їжі
Новонародженіпротягом 1-ї добижиттяможутьвисмоктувати за однегодування 5-12 мл молока, протягом 3-ї доби – 30-35 мл, 7-ї – 70-80 мл.
Штучневигодовування
Існуєтакож і штучневигодовування. Цейспосібвигодовуванняновонароджених за допомогоюмолочнихсумішей. Цесуміші “Малютка”, “Малиш”. При штучномувигодовуваннінеобхіднодотримуватись правил йогопроведення. Режим годування і кількістьїжі при штучномувигодовуваннівизначають за тими ж напрямками і формулами, що й при грудному вигодовуванні. При штучному вигодовуванніважливезначеннямаєзабезпеченнястерильностімолочнихсумішей, пляшок, сосок, суворедотримання правил збереження і приготування сухих молочнихсумішей перед їхспоживанням.
Прикорм
З 5 місячноговікудитиніпризначають прикорм. Прикорм – цедодатковегодування, якезаміняєповністюгрудневигодовування. Починаютьйого з одноїчайної ложки не поспішаючи, щобдитина не захлиснулась і поступовозбільшується.
Харчовідодатки
З 4–гомісяцяжиттяновонародженим на грудному вигодуванніпотребуютьхарчовихдодатків, якімістятьмінеральнісолі, вітаміни, органічнікислоти, пектин. Спочаткудають соки – яблучний, чорносмородиновий, сливовий, морквяний, буряковий, малиновий, полуничний, цитрусовий, томатний, дотримуючисьвеликоїобережності через виникненняалергічнихреакцій. Фруктові та овочеві соки призначаютьпісля грудного годування. Існує табличка термініввведенняхарчовихдодатків і підгодовування.
4 вопрос
Індекс кетле
Вмі=мт/зр 2
65/1,62= 25,4
ожиріння 1 ст
билет 22
1 вопрос
2 вопрос
3 вопрос
4 вопрос
індекс брока
рост – 100 = маса
160-100=60 нормальная маса
23 билет
1 вопрос
2 вопрос
3 вопрос
Билет 24
1 вопрос
2 вопрос
3 врапос
Теории
До традиційного харчування в більшості країн колишнього Радянського Союзу відносяться:
баластних речовин та ендогенної мікрофлори.
Види харчування[ред. • ред. код]
Існують такі види харчування, що базуються на наукових основах теорій збалансованого та адекватного харчування, пройшли глибокі наукові дослідження і мають широке застосування в профілактичній та клінічній медицині:[65]
Функції їжі в організмі (2003[4]
билет 25
1 вопрос
Біогеохімі́чні прові́нції (далі Б.п.) — області на поверхні Землі, що розрізняються за змістом (в їх грунтах, водах тощо) елементів (або сполук), з якими пов'язані певні біологічні реакції з боку місцевої флори і фауни. Господарська діяльність людини може привести до утворення і антропогенних біогеохімічних провінцій. Такими є території з аномально високим вмістом нітратів у криничній і ґрунтовій воді, території, на яких відбулося осідання радіонуклідів в результаті аварії на Чорнобильській АЕС або на яких зосереджені підприємства машинобудівної та приладобудівної промисловості, де в ґрунтах аномально високий вміст свинцю, бору, нікелю, міді, ванадію, вольфраму, хрому та інших металів
Ендемічний флюороз проявляється появою на щічної поверхні зубів плям або смуг білого кольору. Протягом декількох років відбувається зміна забарвлення плям до жовтого і навіть бурого кольору. Найбільш часто зустрічається ураження різців верхньої, рідше – нижній щелепі. При значно збільшеній концентрації фтору у воді спостерігається ураження інших зубів, стирання зубної емалі, утворення ерозій і сколів.
Метгемоглобінемія обумовлена токсичною дією нітратів, яка полягає у кисневому голодуванні тканини (гіпоксії), що розвивається внаслідок порушення транспортування кисню кров’ю, а також у пригніченні активності ферментних систем, що беруть участь у процесах тканинного дихання. Нітратна інтоксикація пов’язана з утворенням високого рівня метгемоглобіну в крові.
Характерними проявами цієї патології є задишка, акроціаноз, ціаноз слизових оболонок, тахікардія, судоми тощо. Якщо кількість метгемоглобіну перевищує 50% від загальної кількості гемоглобіну, організм може загинути від гіпоксії центральної нервової системи.
Ендемічний зоб — захворювання, яке характеризується збільшенням щитоподібної залози, частіше без порушення її функції і виникає в певних місцевостях.
Ендемічним зобом хворіють частіше в Україні у західних областях.
Розвиток хвороби спричинюється нестачею йоду - йододефіцитом. Добова потреба організму людини становить 200—220 мкг, а в ендемічних районах організм отримує лише до 50 мкг йоду на добу. Також сприяє захворюванню неповноцінне харчування, інтоксикація, недостатнє надходження в організм цинку, кобальту, міді, брому, тобто, порушення обміну мікроелементів, не виключена роль спадковості.
2 вопрос
дієта (грец. δίαιτα — спосіб життя, режим харчування) — сукупність правил споживання їжі людиною або іншим живим організмом. Дієта може характеризуватися такими факторами, як хімічний склад, фізичні властивості, кулінарна обробка їжі, а також час та інтервали прийому їжі. Дієти різних культур можуть суттєво відрізнятися та включати або виключати конкретні продукти харчування. Вибір дієти впливає на здоров'я людини.
Розробкою та рекомендаціями дієти для хворого займається дієтологія — наука про лікувальне харчування. Призначення дієти виходить з функціональних, патоморфологічних, обмінних, ензимних та ін. порушень в організмі людини. Правильно підібрана дієта зумовлює найвигідніший фон для застосування різноманітних терапевтичних засобів, посилює дію цих засобів або має лікувальний вплив. Профілактичне значення дієти полягає в тому, що вона затримує перехід гострих захворювань у хронічні.
Дієтичне харчування в медицині застосовується, як компонент лікування, або як щадні заходи для тієї, чи іншої системи органів. Дієтотерапія спрямована на покращення лікування або на якісну реабілітацію (одужання) хворих.
В лікувально-профілактичних та санаторно-курортних закладах використовують номерну систему дієт, яку розробив М.І. Певзнер для комплексного лікування різних захворювань. Даний тип поділу дієт у лікувальних закладах був нещодавна замінений поділом дієт на 4 групи, в які увійшли усі представлені нижче дієти. Деякі з них відомі у кількох варіантах (наприклад, № 7а, 7б, 7в, 7г).
3 вопрос
Білет 11
Штучні джерела УФ радіації:
Весь діапазон УФ-випромінювання Сонця та штучних джерел поділяється на три області:
Загальностимулююча (еритемна) дія УФР радіації властива діапазону 250-320 нм, з максимумом при 250 і 297 нм (подвійний пік), та мінімумом при 280 нм. Ця дія проявляється в фотолізі білків у шкірі (УФ промені проникають у шкіру на глибину 3-4 мм) з утворенням токсичних продуктів фотолізу- гістаміну, холіну, аденозину, пірімідінових сполук та інших. Останні всмоктуються в кров, стимулюють обмін речовин в організмі, ретикулоендотеліальну систему, кістковий мозок, підвищують кількість гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, активність ферментів дихання, функцію печінки, стимулюють діяльність нервової системи тощо.
Загальностимулююча дія УФР підсилюється завдяки її еритемному ефекту – рефлекторному розширенню капілярів шкіри, особливо, якщо одночасно має місце достатньо інтенсивне інфрачервоне випромінювання. Еритемний ефект при надмірному опроміненні може закінчитись опіком шкіри.
Д-вітаміноутворююча (антирахітична) дія УФР властива для діапазону 315-270 нм (область В) з максимумом в діапазоні 280-297 нм. Дія заключається в розщеплені кальциферолів: із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкіряному салі (в сальних залозах) під впливом УФР завдяки розщепленню бензольного кільця утворюється вітамін Д2 (ергохолекалциферол), вітамін Д3 (холекалциферол), а з провітаміну 2,2-дегідроергостеріну – вітамін Д 4.
Пігментостворююча (загарна) дія УФР характерна для діапазонів області А, В і довжиною хвилі 280-340 нм з максимумом при 320-330 нм та 240-260 нм. Вона обумовлена перетворенням амінокислоти тирозіну, діоксіфенілаланіну, продуктів розпаду адреналіну під впливом УФР і ферменту тірозінази в чорний пігмент меланін. Меланін захищає шкіру (і весь організм) від надлишку УФ, видимої та інфрачервоної радіації.
Бактерицидна (абіотична) дія УФР властива області С і В та охоплює діапазон від 300 до 180 нм з максимумом при хвилі 254 нм (за іншими даними – 253,7-267,5 нм). Під впливом УФР спочатку виникає подразнення бактерій з активацією їх життєдіяльності, яка зі збільшенням дози УФО змінюється бактеріостатичним ефектом, а потім – фотодеструкцією, денатурацією білків, загибеллю мікроорганізмів. Канцерогенна дія УФР проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництвах з високими рівнями та тривалою дією технічних джерел УФР (електрозварювання тощо).
Практичною медициною і спеціальними дослідженнями накопичений значний матеріал про позитивну дію природного (сонячного) і штучного УФ опромінення (УФО) в профілактичних дозах за відповідними схемами на розвиток і перебіг серцево-судинних захворювань. У таких хворих після профілактичного курсу УФО підвищується тонус кори головного мозку, нормалізуються процеси збудження і гальмування, кращає стан вегетативної нервової системи, підвищується активність ряду ферментів, збільшується вміст гемоглобіну в крові, нормалізується ліпідний обмін, проникність мембран клітин, стимулюється протизгортаюча функція крові, мінеральний, особливо фосфорно-кальцієвий обмін, знижується артеріальний тиск при гіпертонії, зменшується частота і важкість гіпертонічних криз, кращає більшість показників функціонального стану серцево-судинної системи, зменшується кількість приступів стенокардії, випадків інфаркту міокарда, мозкового інсульту.Для первинної і вторинної геліопрофілактики перерахованих захворювань та функціональних станів організуються аеросолярії (сонячно-повітряні ванни) і лікувальні пляжі, на яких повинні бути виключені умови як перегрівання, так і охолодження організму (захищення від вітрів). Для прийому сонячних ванн доцільніше використовувати тапчани або шезлонги, рідше пляжний пісок. Термін інсоляцій визначається за допомогою спеціальних таблиць, складених з урахуванням сонячного клімату місцевості
2. Водопровідна мережа та її облаштування. Причини забруднення та інфікування води у водопровідній мережі; методи попередження. Санітарний нагляд за водопостачанням населених міст.
3. Санітарна експертиза м’яса та м’ясопродуктів
4. Поясніть порядок вимірювання середньої температури повітря у приміщенні та градієнтів температури по вертикалі та по горизонталі.
Для повної характеристики температурного режиму приміщень заміри температури проводяться в 6 та більше точках.
Термометри (ртутні, спиртові, електричні, чи сухі термометри психрометрів) розміщують на штативах по діагональному перерізу лабораторії в 3 точках на висоті 0,2 м від підлоги і в 3 точках на висоті 1,5 м від підлоги (відповідно, точки t2, t4, t6 та t1, t3, t5) та на відстані 20 см від стіни за схемою:
. t1
t2
. t3 . t1 . t3 . t5
t4
t5
. t6 . t2 . t4 . t6
а) план приміщення; б) вертикальний розріз приміщення.
Показання термометрів знімають після експозиції 10 хв. в точці вимірювання.
Розрахунок параметрів температурного режиму повітря приміщень:
а) середня температура приміщення: tсер.= ,
б) перепад температури повітря по вертикалі:tверт. = - ,
в) перепад температури повітря по горизонталі:tгор.= -
Схеми і всі розрахунки заносять в протокол, складають гігієнічний висновок. При цьому керуються тим, що оптимальна температура повітря в житлових і учбових приміщеннях, палатах для госпіталізації соматичних хворих повинна бути в інтервалі +18 – +21оС, перепад температури по вертикалі повинен бути не більше 1,5-2,0оС, а по горизонталі – не більш 2,0-3,0оС. Добові коливання температури визначають за термограмою, яку готує лабораторія за допомогою термографа, і нормуються в межах 6оС.
Критеріями гігієнічної оцінки житлових і громадських приміщень є допустимі та оптимальні норми температури.
Білет 12
1. Атмосфера та її будова. Природний хімічний склад атмосферного повітря та гігієнічне значення окремих його складових. Кисень, азот, діоксид вуглецю, озон, їх біологічна роль. Атмосферний тиск та його вплив на організм.
Будова земної атмосфери. Нижньою межею атмосфери є поверхня землі, верхня межа точно не встановлена, вважають, що вона досягає 1300 км. Атмосфера має виражену шарову будову і включає тропосферу, стратосферу, іоносферу.
Тропосфера — це найбільш щільні повітряні шари, що прилягають до земної поверхні. Її товщина над різними широтами земної кулі неоднакова: у середніх широтах 10 – 12 км над рівнем моря, на полюсах – 7 – 10 км, над екватором – 16 - 18 км.
До 40 км вище тропосфери простирається стратосфера. У стратосфері значна розрідженість повітря, незначна вологість, майже повна відсутність хмар і пилу земного походження. До 80 км вище стратосфери простирається мезосфера, що містить у собі лише 5% маси всієї атмосфери. Далі іде іоносфера, висота якої коливається залежно від часу доби і року і становить від 500 до 1000 км.
В іоносфері повітря сильно іонізоване, іонізація і температура повітря підвищуються з висотою.
Шар атмосфери, що лежить вище іоносфери і простирається до висоти 3000 км, становить екзосферу, щільність якої майже не відрізняється від щільності безповітряного космічного океану. Ще більше розрідженість у магнітосфері, до складу якої входять пояси радіації. За останніми даними, висота магнітосфери становить від 2000 до 50 000 км, за верхню межу земної атмосфери можна взяти висоту 50 000 км від поверхні землі. Це відносна межа газової оболонки, що оточує нашу планету.
Постійний вміст кисню підтримується безперервними процесами його обміну в природі. Кисень споживається при подиху людини й тварин, він необхідний для горіння й окиснювання. Кисень надходить в атмосферу в результаті фотосинтезу рослин. Наземні рослини і фітопланктон щорічно постачають в атмосферу близько 1,5 х 1015т кисню, що повністю відновлює його природний збиток. На поверхні землі через інтенсивне перемішування повітряних мас концентрації кисню залишаються практично постійними. Не відчувається істотної різниці у вмісті кисню в повітрі промислових міст і сільських місцевостей. Концентрації кисню коливаються лише в межах десятих часток відсотка, що не має істотного гігієнічного значення. При зниженні парціального тиску кисню, що спостерігається при піднятті на висоту, можливі явища кисневого голодування. Критичний рівень парціального тиску кисню менше 110 мм рт. ст. Зниження парціального тиску кисню до 50-60 мм рт. ст. зазвичай несумісне з життям. Разом з тим підвищення парціального тиску кисню більше 600 мм рт. ст. веде до розвитку патологічних процесів в організмі - зменшення життєвої ємності легенів, набряку легенів і пневмонії.
Поряд з киснем нормальною складовою частиною повітря є озон. Під впливом короткохвильової ультрафіолетової радіації з довжиною хвилі менше 200 мкм молекули кисню дисоціюють з утворенням атомарного кисню. Знову утворені атоми кисню приєднуються до нейтральної молекули кисню, утворюючи озон. Одночасно з утворенням озону відбувається його розпад.Загальнобіологічне значення озону велике. Озон поглинає короткохвильову ультрафіолетову радіацію, що згубно впливає на все живе. Одночасно озон поглинає довгохвильову інфрачервону радіацію, що випромінюється Землею, і таким чином запобігає надмірному охолодженню її поверхні. Концентрація озону нерівномірно розподіляється по висоті. Найбільша його кількість відзначається на рівні 20-30 км від поверхні землі. З наближенням до поверхні землі концентрація озону зменшується внаслідок зниження ультрафіолетової радіації і ослаблення синтезу озону. У тропосферу озон надходить у результаті перемішування повітряних мас і переходу зі стратосфери. Озон має окисні здатності, тому в забрудненому повітрі його вміст нижче, ніж у повітрі сільської місцевості. У зв'язку з цим озон вважається показником чистоти повітря. Однак останнім часом було встановлено, що озон утворюється у результаті фотохімічних реакцій при формуванні смогу, тому виявлення озону в атмосферному повітрі великих міст вважають показником його забруднення.
Азот. Поряд з киснем і озоном до складу атмосферного повітря входить азот, що за кількісним вмістом є найбільш істотною складовою частиною атмосферного повітря.Азот належить до інертних газів, він не підтримує дихання і горіння. В атмосфері азоту життя неможливе. У природі відбувається його круговорот.
Вуглекислий газ. Вуглекислий газ, або діоксид вуглецю, у природі перебуває у вільному й зв'язаному станах. До 70 % вуглекислого газу розчинено у воді морів й океанів, до складу деяких мінеральних сполук (вапняків і доломітів) входить близько 22 % загальної кількості діоксиду вуглецю. Інша його частина припадає на тваринний і рослинний світ (кам'яне вугілля, нафта і гумус).Середньорічний вміст діоксиду вуглецю в міському повітрі може бути вищим, ніж у чистій атмосфері, і становить 0,037 %. У науковій літературі обговорюється питання про роль діоксиду вуглецю у створенні «парникового ефекту», що приводить до підвищення температури приземного шару повітря.Діоксид вуглецю є фізіологічним збудником дихального центру. Його парціальний тиск у крові забезпечується регулюванням кислотно-лужної рівноваги. Чим більше діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі, тим менше його може виділити організм. Нагромадження діоксиду вуглецю в крові і тканинах призводить до розвитку тихорецької аноксії. При збільшенні вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі до 4 % відзначаються головний біль, шум у вухах, серцебиття, збуджений стан, при 8 % виникає тяжке отруєння і настає смерть. За вмістом діоксиду вуглецю судять про чистоту повітря в житлових і громадських будівлях, значне нагромадження цієї речовини в повітрі закритих приміщень свідчить про санітарне неблагополуччя приміщення (скупченість людей, погана вентиляція).
Знижений атмосферний тиск сприяє розвитку у людей симптомокомплексу, відомого під назвою «висотна хвороба». «Висотна хвороба» може виникати при швидкому піднятті на висоту і, як правило, трапляється у льотчиків та альпіністів у разі відсутності заходів, що захищають від впливу зниженого атмосферного тиску. Висотна хвороба виникає у результаті зниження парціального тиску кисню у повітрі, яке вдихується, що призводить до кисневого голодування тканин.
Підвищений атмосферний тиск є основним виробничим фактором при будівництві підводних тунелів, метро, при проведенні водолазних робіт і т.д. При швидкому переході із зони підвищеного атмосферного тиску в зону нормального порушуються процеси десатурації азоту із тканин і рідин організму. Швидкість десатурації азоту з різних тканин не однакова, наприклад, слабко васкуляризована жирова тканина повільно віддає азот.
При швидкій декомпресії створюється більша різниця між парціальним тиском азоту в альвеолярному повітрі і парціальним тиском азоту, розчиненого в тканинах організму. Азот не встигає виділитися через легені і залишається в крові та тканинах у вигляді пухирців. Небезпека газової емболії виникає тоді, коли парціальний тиск азоту в тканинах буде вище парціального тиску азоту в альвеолярному повітрі більш ніж у 2 рази. Газова емболія призводить до тяжкого професійного захворювання - кесонної хвороби. Тяжкість і симптоматика кесонної хвороби визначаються локалізацією і масивністю закупорення судин газовими емболами. У результаті повільної десатурації жирової тканини частіше вражаються тканини з більшим вмістом ліпідів - центральна і периферична нервова система, підшкірна жирова клітковина, кістковий мозок, суглоби.
2. Методи знезараження води, їх класифікація та гігієнічна характеристика.
Знезараження води - процес знищення мікроорганізмів. Значна частина бактерії і вірусів затримується в процесі очищення води (макрофільтрація) до 98%. Частина мікроорганізмів може містити патогенні організми, тому для їх знищення потрібно знезараження води.
Знезараження води потрібно завжди при очищення води поверхневих джерел і при використанні підземних джерел водопостачання, коли вода за мікробіологічними якостями не відповідає нормативам та вимогам, в Україні ДСанПіН №383 186/1940 «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання»
За способом впливу на мікроорганізми, знезараження води підрозділяються на:
1. Хімічний метод (реагентний)
2. Фізичнй метод (безреагентний)
3. Комбінований метод
У першому випадку належний ефект досягається внесенням у воду біологічно активних хімічних сполук, а безреагентниє методи мають на увазі обробку води фізичними впливами. У комбінованих методах використовуються одночасно хімічну та фізичний вплив.
1. Хімічний метод
До хімічних способів знезараження питної води відносять її обробку окислювачами: хлором, озоном і т.п., а також іонами важких металів. Перед знезараженням вода зазвичай піддається очищенню фільтрацією і (або) коагуляцією, за якої видаляються завислі речовини, яйця гельмінтів і значна частина мікроорганізмів.
При хімічних способах знезараження питної води для досягнення стійкого знезаражуючого ефекту необхідно правильно визначити дозу вводного реагенту і забезпечити достатню тривалість його контакту з водою. Доза реагенту визначається пробним знезараженням або розрахунковими методами. Для підтримки необхідного ефекту при хімічних способах знезараження питної води доза реагенту розраховується з надлишком (залишковий хлор, залишковий озон), що гарантує знищення мікроорганізмів, які потрапляють у воду після знезараження.
Знезараження води хлоруванням на водоочисних комплексах здійснюють хлорним вапном, хлором і його похідними, під дією яких бактерії, що знаходяться у воді, гинуть в результаті оксидації і руйнування речовин, що входять в склад протоплазми клітин. Хлор оксидує органічні речовини. Для якісного хлорування потрібне добре перемішування, а потім не менш ніж З0-хвилинний (при спільних хлоруванні і аммонізаціі 60 - хвилинний) контакт хлору з водою, перш ніж вона надходить споживачу. Контакт забезпечують в резервуарі збору фільтрованної води або в трубопроводі подачі води споживачу, якщо він має достатню довжину.
Дозу хлору встановлюють технологічним аналізом з розрахунку, мг на 1 л води, що надходить до споживача, залишалося 0,3-0,5 мг хлору що вступив в реакцію (залишкового хлору), який є показником санітарної надійності. За цієї умови доза хлору при хлоруванні фільтрованної води складає 1-2 мг / л залежно від хлоропоглощення. При хлоруванні підземної води доза хлору - 0,7 мг / л.
Дозування реагенту ведеться зазвичай мембранним насосом-дозатором, що встановлюється на ємність з робочим розчином гіпохлориту натрію. Регулювання частоти вприскування та обсягу дози ведеться на панелі насоса. Ємність забезпечена поплавкової системою з сигналізацією з нижнього рівня рідини
Очищення озоном - є найбільш ефективним методом для видалення забруднень на мікрорівні. Вода, збагачена озоном не тільки стерильна, але й сама є стерілізантом.
Озон - це триатомна модифікація кисню, яка при нормальних умовах являє собою газ зі специфічним запахом. Такий спосіб очищення води здатний видаляти навіть ті забруднення, з якими не справляються традиційні методи дезінфекції. Вода, що пройшла озонування забезпечує потужними органолептичними властивостями. А оскільки, озон є найбільш ефективним, ніж хлор, дезинфікуючим реагентом по видаленні бактерій і вірусів, то його роль більш істотна. А незалежні експерти прийшли до висновку, що в боротьбі з різними бактеріями, зокрема, з Legionella pneumophila, що викликають «хворобу легіонерів», тільки озонування може гарантувати необхідний ступінь знезаражування.
Система озонування води складається з озон-генератора, насоса високого тиску, ежектора повітря і спеціального блоку для контролю вмісту і видалення залишкового озону. Озон-генератор як основний елемент конструкції в свою чергу складається з електродів високої та низької напруги з діелектричним прошарком, системи охолодження (водяне, повітряне, масляне), пристрої для фільтрування і осушення повітря, водоводів сирої і озонованою води.
2. Фізичнй метод
До фізичних - знезараження ультрафіолетовими проміннями, ультразвуком, радіоактивним випромінюваням і т.д. При фізичних способах необхідно підвести до одиниці об'єму води задану кількість енергії, визначається як добуток інтенсивності дії (потужності випромінювання) на час контакту.
Найбільш широке поширення з фізичних способів знезараження питної води отримало знезараження ультрафіолетовим промінням, бактерицидні властивості яких обумовлені дією на клітинний рівень і особливо на ферментні системи бактеріальної клітини. Ультрафіолетові промені знищують не лише вегетативні, але і спорові форми бактерій, і не змінюють органолептичних властивостей води.
Для знезаражування підземних вод рекомендується застосовувати бактерицидне випромінювання за умови, якщо колііндекс початкової води не більше 1000 од / л, вміст заліза до 0,3 мг / л, мутність до 2 мг / л. Знезараження води бактерицидними променями має ряд переваг перед хлоруванням. Природні смакові якості і хімічні властивості води не змінюються. Бактерицидна дія променів протікає у багато разів швидше, ніж хлор; після опромінення воду відразу можна подавати споживачам. Бактерицидні промені знищують не тільки вегетативні види бактерій, але й спороутворюючі. Експлуатація установок для знезараження води бактерицидні променями, простіша, ніж хлорного господарства.
Ефект знезаражування води залежить від інтенсивності твори бактерицидної опромінення Е на тривалість опромінення Т, тобто від кількості витраченої бактерицидної енергіі. Це означає, що один і той же ефект може бути отриманий при малої інтенсивності опромінення, але великої тривалості його і, навпаки, при великий інтенсивності опромінення і малої тривалості.
3. Аліментарні захворювання, їх класифікація (білково-енергетична недостатність, гіповітамінози, авітамінози), їх клінічні прояви і профілактика.
Аліментарні хвороби — хвороби, що пов'язані із недостатнім або надлишковим харчуванням.
Класифікація аліментарних захворювань (за Б.Л. Смолянським)
Хвороби і синдроми недостатнього харчування.
1. Білково-енергетична недостатність (ВЕН): слабко виражена, помірна, важка (І—III ступені БЕН); аліментарний маразм, затримка фізичного розвитку внаслідок БЕН.
2. Білкова недостатність, уключаючи квашіоркор.
3. Вітамінна недостатність: вітаміну А — ксерофтальмія, включаючи «курячу», або нічну, сліпоту, інші прояви; вітаміну О — рахіт активний, віддалені наслідки рахіту, остеомаляція; вітаміну С — цинга; тіаміну — бері-бері; ніацину — пелагра; рибофлавіну — арибофлавіноз; вітаміну Віг — анемія, включаючи перніціозну анемію, або анемію Аддісона—Бірмера; фолату, включаючи фолатдефіцитну анемію; вітамінів В6, Е, К, пантотенової кислоти, біотину.
4. Мінеральна недостатність: заліза (залізодефіцитні стани, включаючи анемію); йоду (ендемічний зоб, уключаючи природжену недостатність йоду, або кретинізм); фтору ( гіпофтороз, включаючи карієс зубів); цинку (гіпоцинкоз, уключаючи хворобу Прасада); селену (гіпоселеноз, уключаючи хворобу Кешана); недостатність кальцію, фосфору, магнію, натрію, хлору, міді, хрому, марганцю.
5. Недостатність незамінних (есенціальних) поліненасичених жирних кислот (ПНЖК).
6. Не уточнені види недостатнього харчування (харчових волокон, окремих амінокислот тощо).
Хвороби і синдроми надмірного харчування.
1. Енергетична надмірність харчування — аліментарне (екзогенно-конституціональне) ожиріння І—IV ступеня.
2. Синдром білкової надмірності харчування.
3. Синдром надмірності ПНЖК.
4. Вітамінна надмірність — гіпервітамінози А і D; гіперкаротинодермія; неуточнені — вітаміну С, ніацину тощо.
5. Мінеральна надмірність: фтору (флюороз); селену (селеном); молібдену (молібденова подагра); кобальту (кобальтова міокардіопатія); заліза (гемосидероз); кальцію, фосфору, натрію тощо.
Авітаміно́зи (грец. ά — «без» і вітамін) — захворювання людей і тварин, що розвиваються внаслідок тривалого недостатнього забезпечення одним (моноавітамінози) або кількома (поліавітамінози) вітамінами.
Недостатнє забезпечення організму вітамінами зумовлюється їх відсутністю в їжі (первинні А.) або порушенням їх обміну і засвоєння при деяких захворюваннях (вторинні А.).
Спочатку вітамінна недостатність проявляється в заг. нездужанні (гіповітамінозний стан) і лише з часом набуває рис певного А. — рахіту, цинги, курячої сліпоти, бері-бері, пелагри тощо. Щоб запобігти вітамінній недостатності, яка звичайно найбільше проявляється навесні, слід протягом зимово-весняного періоду систематично споживати страви, приготовлені з сирих овочів (капусти, моркви, цибулі), і страви з продуктів, багатих на вітаміни (печінки, яєчних жовтків), приготовлені з додержанням відповідних правил (готування безпосередньо перед їжею, швидка кулінарна обробка). Корисно споживати фрукти та ягоди, консервовані з цукром чи заморожені, приймати вітамінні препарати, зокрема вітамінів C і B1.
Гіповітаміноз (від гіпо ( греч. ὑπο - Під, внизу) і вітаміни), хворобливий стан, що виникає при порушенні відповідності між витрачанням вітамінів і надходженням їх в організм; те саме, що вітамінна недостатність.Гіповітаміноз розвивається при недостатньому надходженні вітамінів. Гіповітаміноз розвивається непомітно: з'являється дратівливість, підвищена стомлюваність, знижується увага, погіршується апетит, порушується сон. Систематичний тривалий недолік вітамінів в їжі знижує працездатність, позначається на стані окремих органів і тканин (шкіра, слизові, м'язи, кісткова тканина) і найважливіших функціях організму, таких як зростання, інтелектуальні та фізичні можливості, продовження роду, захисні сили організму.
Білкова недостатність посилюється при недостатньому надходженні енергії, оскільки в цьому випадку амінокислоти їжі використовуються не для синтезу білка, а окислюються для отримання енергії.
У країнах, що розвиваються у дітей зустрічаються 2 форми білково-енергетичної недостатності - маразм і квашиоркор.
Маразм характеризується затримкою росту, атрофією м'язів (внаслідок утилізації білка) і підшкірної клітковини; набряки відсутні. Захворювання зумовлено недостатнім надходженням і білків, і енергії.
При квашиоркор (ізольована білкова недостатність) спостерігаються затримка росту, набряки, гіпоальбумінемія, жирова дистрофія печінки. Підшкірна клітковина збережена.
4. Визначте абсолютну та відносну вологість повітря за допомогою психрометра Августа.
Визначення абсолютної та відносної вологості повітря станційним психрометром Августа.
Резервуар психрометра заповнюють водою. Тканину, якою обернено резервуар одного з термометрів приладу опускають у воду з тим, щоб сам резервуар був на відстані 3 см над поверхнею води, після чого психрометр підвішують на штативі в точці визначення. Через 8-10 хвилин знімають показники сухого і вологого термометрів.
Абсолютну вологість вираховують за формулою Реньо:
А = f – a ∙ (t - t1) B,
де А – абсолютна вологість повітря при даній температурі в мм рт.ст.;
f – максимальний тиск водяної пари при температурі вологого термометра (знаходять у таблиці насичених водяних парів, табл. 3);
а – психрометричний коефіцієнт, який дорівнює 0,0011 для закритих приміщень;
t – температура сухого термометра;
t1 – температура вологого термометра;
В – барометричний тиск у момент визначення вологості (знаходять за показаннями барометра), мм рт.ст.
Відносну вологість розраховують за формулою:
P = ,
де Р – відшукувана відносна вологість, %;
А – абсолютна вологість, мм рт.ст.;
F – максимальний тиск водяної пари при температурі сухого термометра, в мм рт.ст.
Відносну вологість визначають і за психрометричними таблицями для психрометрів Августа (при швидкості руху повітря 0,2 м/с). Її значення знаходять в точці перетину показників сухого і вологого термометрів, табл. 4
Принцип роботи психрометра оснований на тому, що інтенсивність випаровування вологи з поверхні зволоженого резервуару психрометра пропорційна сухості повітря: чим воно сухіше, тим нижчі показники зволоженого термометра порівняно з сухим у зв’язку з тим, що тепло зволоженого психрометра втрачається на сховане тепло паротворення.
Білет 13
Санітарне обстеження включає три основні позиції:
- санітарно-епідеміологічне обстеження району розміщення джерела води;
- санітарно-топографічне обстеження його оточення;
- санітарно-технічне обстеження стану обладнання джерела води.
При санітарно-епідеміологічному обстеженні виявляються і враховуються:
- наявність кишкових інфекційних захворювань серед населення, яке користується водою з даного джерела, чи проживаючого поряд (холери, черевного тифу, паратифу А, В, дизентерії, вірусного гепатиту тощо);
- наявність епізоотій серед гризунів, домашніх тварин (туляремії, бруцельозу, сибірської виразки, ящуру, коров’ячого сказу тощо);
- санітарний стан населеного пункту (забруднення території поселення, способи збору та знешкодження нечистот, покидьок тощо).
Основне завдання санітарно-топографічного обстеження джерела води - вияснити можливі джерела забруднення води (звалища, помийні ями, туалети, тваринні ферми, кладовища тощо), відстані від них до джерела води, рельєф місцевості (напрям стоку дощових, снігових вод – до джерела води чи в інший бік, напрям течії грунтових вод, паводків. На підставі санітарно-топографічного обстеження складається карта-схема взаєморозміщення джерела води і перерахованих об'єктів, з відміткою відстаней та напрямку ухилу місцевості.
У сумнівних випадках зв’язок джерела води з джерелом забруднення може бути встановлений дослідним шляхом. В джерело забруднення вливають насичений розчин хлориду натрію з розрахунку не менше одного відра на кожні 10 м відстані до джерела води, або розчин флуоросцеїну і кожні 3-4 години на протязі одного-двох днів визначають в джерелі води вміст хлоридів (чи флуоресценцію).
Санітарно-технічне обстеження джерела водопостачання має за мету вияснення стану технічного обладнання джерела, наприклад, наявність у колодязі – цямриння, навісу, відмостки, засобу підйому води, наявність “глиняного замка”; під’їздів і засобві водозабору з відкритих водойм, насосів у артезіанських свердловин, їх стан, необхідність ремонту та ін.
При відборі проб води з відкритої водойми, чи колодязя вимірюють її температуру за допомогою спеціального термометра або звичайного хімічного термометра, резервуар якого обгорнений марлевим бинтом в декілька шарів. Температуру визначають безпосередньо у джерелі води. Термометр опускають у воду на 5-8 хв., потім швидко витягають і знімають показники температури води.
Відбір проб води з відкритих водойм та колодязів проводиться за допомогою батометрів різних конструкцій, які забезпечуються подвійним шпагатом: для опускання приладу до заданої глибини та для відкривання корка судини на цій глибині
Для відбору проб води з проточних водойм (ріка, струмок) сконструйовано батометр з стабілізатором, який спрямовує горловину судини проти течії.
Пробу води з водопровідного крану чи обладнаного каптажу відбирають:
- для бактеріологічного аналізу, після попереднього обпалення вихідного отвору крана чи каптажу спиртовим факелом, спускання води з крана протягом не менше 10 хвилин, у стерильну пляшку ємністю 0,5 л, з ватно-марлевим корком, оберненим зверху паперовим ковпаком. Щоб не змочити ватно-марлевий корок, пляшку заповнюють приміром на три чверті з тим, щоб під корком залишилося 5-6 см повітряного простору. Посуд з ватно-марлевим корком заздалегідь стерилізують у сушильній шафі при 1600 С протягом години;
- для короткого санітарно-хімічного аналізу (органолептичні показники, основні показники хімічного складу та показники забруднення води) відбирають до одного літра у хімічно-чистий посуд, попередньо сполоснувши його водою, яку відбирають (для повного санітарно-хімічного аналізу відбирають 3-5 л води).
Під час відбору проби складають супровідний лист, в якому зазначають: вид, найменування, місце знаходження, адресу джерела води (поверхневої водойми, артезіанської свердловини, шахтного колодязя, каптажу, водопровідного крану, водорозбірної колонки); його стислу характеристику; стан погоди під час відбору проби та протягом попередніх 10 днів; причину і мету відбору проб (планове обстеження, несприятлива епідемічна ситуація, скарги населення на погіршення органолептичних властивостей води); лабораторія, в яку направляється проба; необхідний обсяг досліджень (короткий, повний санітарно-хімічний аналіз, бактеріологічний аналіз, визначення патогенних мікроорганізмів); дату і час відбору проби; результати досліджень, виконаних під час відбору проби (температура); ким відібрана проба (прізвище, посада, установа); підпис посадової особи, яка відібрала цю пробу.
Проби повинні бути доставлені в лабораторію якомога швидше. Бактеріологічні дослідження мають бути розпочаті протягом 2 годин після відбору проби або за умов зберігання у холодильнику при 1-8°С – не пізніше, ніж через 6 годин. Фізико-хімічний аналіз проводять протягом 4 годин після взяття проби або за умов зберігання у холодильнику при 1-8°С – не пізніше, ніж через 48 годин. При неможливості проведення досліджень в зазначені терміни проби повинні бути законсервовані (крім проб для фізико-органолептичних і бактеріологічних досліджень, а також визначення БПК, які обов’язково здійснюють у наведені вище терміни). Консервують проби 25 % розчином H2SO4 з розрахунку 2 мл на 1 л води або іншим способом залежно від показників, які будуть визначатися.
До відібраної проби додають супровідний бланк, у якому вказують адресні координати, вид джерела води, куди направляється проба, мету аналізу, дату і час відбору проби, підпис посадової особи, яка відбирала цю пробу.
3. Харчові отруєння, їх класифікація.
Харчові отруєння — хвороби, що виникають при вживанні їжі, яка містить шкідливі мікроорганізми або отруйні речовини
Харчові отруєння поділяються на три групи:
мікробного походження (токсикоінфекції, food poisoning);
немікробного (отруєння продуктами з вмістом отруйних хімічних сполук, наприклад, грибами);
з невстановленими причинами.
Одним із найбільш поширених джерел харчових отруєнь можуть бути продукти, заражені мікробами, що виділяють дуже сильні токсини (отрути білкового походження). Це, в першу чергу, Clostridium botulinum — збудник ботулізму. Нині ботулізм розглядають як особливу хворобу, яка виходить за межі категорії «Харчові отруєння».
Досить часті випадки харчових отруєнь спричинені токсинами деяких видів стафілокока. Ці бактерії активно розмножуються при звичайній кімнатній температурі на різноманітних харчових продуктах, що не підлягають перед їх споживанням термічній обробці (тістечка з кремом, молочні продукти, паштети, вінегрети). Джерелом зараження таких продуктів можуть бути хворі, що страждають стафілококовими захворюваннями. Профілактика цих харчових отруєнь полягає у суворому дотриманні термінів та умов зберігання готових до вживання продуктів.
4. У якому напрямку по відношенню до хімічного заводу слід вибрати ділянку для побудови нової школи, якщо переважаючі вітри мають південно - східний та східний напрямки?
Білет 14
1. Електричний стан атмосфери (іонізація повітря, електричне поле Землі, геомагнітне поле, електромагнітні поля радіочастот та інші), його гігієнічне значення.
Електричний стан атмосферного повітря характеризують його іонізація, електричне поле земної атмосфери, грозова електрика, природна радіоактивність.Під іонізацією повітря розуміють розпад газових молекул й атомів під впливом іонізаторів. До іонізаторів відносять радіоактивне випромінювання ґрунту і повітря, ультрафіолетове і світлове випромінювання сонця, космічні випромінювання, розпилення води (балоелектричний ефект). Число іонів, що утворюються в 1 мол. газу за одиницю часу, називається інтенсивністю іонізації. У результаті іонізації від нейтрального атома відокремлюється електрон, що приєднується до іншого нейтрального атома, утворюючи негативний іон. Частина атома, що залишилася, стає позитивно зарядженим іоном. До знову утворених іонів приєднуються газові молекули, створюючи більш стійкі іони з позитивним або негативним зарядом. Це так звані легкі аероіони, швидкість їхнього пересування становить 1-2 дм/с, час існування 1-2 хв. Вони швидко рекомбінуються.
Легкі аероіони можуть приєднувати до себе пилові частинки, мікробні тіла, перетворюючись у середні, важкі і надважкі іони. Важкі іони менш рухливі, їх швидкість не перевищує 0,0005 дм/с, вони міцно утримують заряд. Поряд з утворенням іонів в атмосфері відбуваються процеси їхнього знищення у результаті об'єднання іонів протилежного заряду. В атмосфері постійно відбуваються процеси іоноутворення та іонознищення і установлюється певна іонізаційна рівновага. Кількість легких іонів залежить від географічних, геологічних умов, погоди, рівня радіоактивності навколишнього середовища, забруднення атмосферного повітря. Іонізаційний режим повітряного середовища визначається відношенням числа важких іонів до числа легких іонів (N/n) і відношенням кількості позитивних іонів до числа негативних іонів — коефіцієнтом уніполярності (п+/n-).
Більш забруднене повітря має вищий коефіцієнт. Наприклад, в 1 см3 повітря курортних місцевостей утримується 2000—3000 легких іонів, в 1 см3 повітря промислових міст число легких іонів зменшується до 40. Зменшення числа легких іонів свідчить про погіршення стану атмосферного повітря. Легкі іони поглинаються у процесі дихання, адсорбуються шкірою, одягом. З подихом у повітря приміщень виділяється багато важких іонів. Отже, зміна іонізаційного режиму є чутливим показником чистоти повітряного середовища в житлових і громадських приміщеннях. На цей час доведено багатобічну дію аероінів на організм. Фізіологічний механізм дії іонізованого повітря включає електрообмін у легеневій тканині і нейрорефлекторні реакції на подразнення аероіонами рецепторів шкіри і слизових оболонок.
Під дією високих концентрацій негативних легких іонів (до 100000 в 1 см3 повітря) у людей відбуваються сприятливі зміни в газовому і мінеральному обміні, стимулюються обмінні процеси, прискорюється загоєння ран. У цей час штучна негативна іонізація повітря використовується для лікування гіпертонічної хвороби, бронхіальної астми, алергічних реакцій. Позитивні іони пригнічують людину, викликаючи стан сонливості, депресію, знижують працездатність. Легкі іони є показниками санітарного благополуччя повітряного середовища. Є досвід використання штучних іонізаторів повітря для створення сприятливого іонізаційного режиму в житлових і громадських будівлях. Широке використання таких приладів на практиці стримується відсутністю ефективних і простих методів контролю за іонізацією повітря.
Одним із елементів електричного стану повітряного середовища є електричне поле Землі. Атмосфера являє собою позитивний полюс. Напруженість електричного поля атмосфери вимірюється потенціалом у вольтах на 1 м висоти, біля поверхні землі вона становить 130 В/м. Різниця напруги між головою і ногами середньої людини становить близько 250 В. Оскільки земля заряджена негативно, позитивні іони рухаються до земної поверхні, негативні відштовхуються від неї. У такий спосіб в атмосфері утворюється спрямований по вертикалі до землі струм. При градієнті потенціалу 100 В/м сила цього струму становить 2,2 • 10-16 А/см2. Напруженість електричного поля атмосфери різна по сезонах року. У середніх широтах вона вище взимку. Наприклад, узимку напруженість електричного поля становить 260 В/м, улітку – 100 В/м. Погода (дощ, сніг, туман) впливає на величину електричного поля атмосфери; з підвищенням атмосферного тиску, появою туманів електричне поле атмосфери збільшується в 2-5 разів. Особливо сильні зміни електричного поля атмосфери відбуваються під час грози. Нерідко протягом 1-2 год градієнт потенціалу досягає значних величин, причому величина поля може змінювати свій знак, досягаючи значень від -2000 до +1800 В/м.
Біологічна дія електричного поля атмосфери вивчена недостатньо. Є відомості про його вплив на мінеральний обмін між ґрунтом і рослинами. Встановлено, що атмосферна електрика впливає на організм і бере участь у розвитку метеотропних реакцій при різкій зміні погоди.
2. Методики знешкодження і утилізації промислових та радіоактивних відходів. Гігієнічні вимоги до місць та видів поховання померлих.
Основними методами знешкодження та захоронення твердих промислових відходів являються:
1. біологічне окислення ;
2. термічна обробка;
3. складування у поверхневих сховищах;
4. захоронення високотоксичних речовин та їх сполук в поверхневих шарах землі .
Біологічне окислення використовують для знешкодження та стабілізації осадів стічних вод на очистних спорудах. В результаті його застосування утворюється біогаз та органічні добрива. Біогаз використовують для одержання тепла та електроенергії,а органічні добрива в сільському господарстві .
В останній час все більше застосування для знешкодження та утилізації твердих промислових відходів знаходять термічні методи їх обробки на сміттєспалювальних заводах та полігонах. Незалежно від конструкції застосованих печей спалювання вони повинні забезпечувати:
1. хороше перемішування відходів в процесі горіння для забезпечення більш повного їх згорання;
2. збереження і підтримка достатньо високих температур,що забезпечить повне знешкодження токсичних компонентів.
Спалювання помірно та малонебезпечних твердих промислових відходів можна здійснювати в печах різної конструкції ( камерні, барабанні, із зваженим шаром та інші), але в кожній із них повинні існувати такі температурні зони:
· Підсушування ( до 250 0С )
· Підготовка відходів до спалювання ( 250-6000С)
· Запалення (6000С)
· Горіння (600-9000С)
· Допалювання ( 11000С)
· Випалювання ( 1100-16000С)
· Перспективними напрямками термічної обробки твердих промислових відходів являються.
· Низькотемпературний піроліз;
· Високотемпературний піроліз.
Піролізні продукти з успіхом використовуються в якості сировини для виробництв органічного синтезу або палива.
Процес низькотемпературного піролізу проходить при температурах від 300 до 9000С в стаціонарних вертикальних циліндричних печах (ретортах). В якості теплоносія використовуються рідкі продукти розкладання твердих горючих матеріалів, розплави солей та інші матеріали. Використовують також нагрівання за допомогою електричної дуги та струму високої частоти.
Склад газоподібних продуктів процесу можна змінювати в широких межах залежно від складу твердих промислових відходів , температури і кількості кисню в реакційній зоні. Часто для попередження утворення вуглецю в реакційну зону вводиться водяний пар. Твердий залишок низькотемпературного піролізу використовують як наповнювач при виробництві гумотехнічних та пластмасових виробів або як сорбент.
Високотемпературний піроліз використовують для утилізації лаків, фарб, клеїв, пластмас та інших відходів, до складу яких входить хлор та його сполуки для запобігання утворення діоксину. В результаті цоьго процесу одержуємо: горючий газ, пірокарбон і рідку смолу.
3. Харчові токсикоінфекції, етіологія, патогенез, профілактика.
Харчові токсикоінфекції (ХТІ) — це гострі захворювання, які виникають внаслідок вживання в їжу продуктів, що містять різні патогенні або умовно-патогенні бактерії та їхні токсини, й характеризуються короткочасним перебігом із симптомами гострого гастроентериту, загальної інтоксикації та водно-електролітних розладів. У більшості випадків ХТІ в продукті вже відбулось значне накопичення токсинів мікробів, через що домінуючими клінічними проявами будуть такі. що обумовлені дією токсину, а "розгортання арсеналу" самого збудника може й не встигнути відбутися. В меншості випадків від початку ХТІ діють токсини, а потім приєднується патогенний потенціал безпосередньо бактерій, що проявляється в зміні клінічної картини.
Найчастіше ХТІ зумовлюють ентеротоксигенні штами кишкової палички, стрептокока, Aeromonas, Plesiomonas, спорові анаероби (С. perfringens), аероби (Вас. cereus), галофільні вібріони (Vibrio parahaemolyticus), безліч умовно-патогенних збудників (Acinetobacter, Citrobacter, Proteus, Hafnia, Enterococcus, Klebsiella та ін.). Токсини, які вони утворюють, мають дуже схожий вплив, однак деякі з цих збудників виділяють додаткові токсичні фактори, як, до речі, стафілокок, що зумовлює певні особливості клінічного перебігу деяких ХТІ. Сальмонельоз, шигельоз, ешерихіоз, кампілобактеріоз іноді на початку хвороби можуть мати синдром ХТІ.
Симптоми. ХТІ, хоча й зумовлені різними збудниками, мають дуже подібну симптоматику. Інкубаційний період короткий: від 15 хвилин до 6-8 годин (зрідка — до 24 годин). Симптоми гастроентериту виникають раптово і швидко наростають. З'являються мерзлякуватість, нудота, блювання, переймоподібний біль у животі, частіше в епігастрії і довкола пупка. Блювання нерідко багаторазове. Випорожнення рідкі або водянисті, іноді з незначними домішками слизу, іноді смердючі. В деяких випадках пронос не відбувається. У деяких хворих температура тіла рідко піднімається до високих цифр. Шкіра бліда, при гарячці та зневодненні інколи з ціанозом, суха. Язик вкритий білим або сірим нальотом. Пульс частий, АТ з тенденцією до зниження. При багаторазовому блюванні та діареї з'являються ознаки помірної чи, навіть, тяжкої дегідратації за класифікацією ВООЗ: зниження тургору шкіри, зменшення діурезу, окремі судоми в м'язах кінцівок. Тривалість хвороби 1-4 дні, значне покращання загального стану настає відразу після надання адекватної допомоги.
При стафілококовій ХТІ інкубаційний період, як правило, дуже короткий (від 15 хвилин до 2-6 годин). Клінічно вона проявляється головним болем, нудотою, нестримним блюванням, сильними різями у верхній половині живота, швидким розвитком симптомів зневоднення. Проносу може і не бути. Гарячка рідко буває високою. Дуже часто через притаманну стафілококовому екзотоксину нейрогенно-вегетативну дію розвивається колапс. Для протейної ХТІ провідними є нудота, блювання, рясні вкрай смердючі випорожнення, інколи подібні на м'ясні помиї. При більшості ХТІ, спричинених умовно-патогенними бактеріями, нехарактерна гарячка та загальна інтоксикація тяжкого ступеня.
Лікування
Має бути комплексним і негайним. Більшість випадків можна вилікувати амбулаторно (окрім отруєння блідою поганкою - лікування цього має проводитися в реанімаційному відділенні). Необхідно якомога швидше дати внутрішньо хворому ентеросорбенти з великим рівнем активної сорбції на 1г сорбенту (алюмінієво-магнієві, на основі кремнію) з метою звільнення від мікробів і токсинів. Особливо вони показані у випадках невпевненості в тому, що ознаки гастроентериту зумовлені саме харчовим отруєнням чи ХТІ, при тяжких супутніх хворобах та станах. Ентеросорбенти дають хворому до насичення — припинення блювання та зменшення інтоксикаційних явищ. Якщо допомога надається у лікувальному закладі, то за умови впевненості в діагнозі, за відсутності протипоказань (тяжка ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунку або 12-палої кишки тощо) варто промити шлунок і кишечник. Для промивання у випадку ХТІ доцільно використовувати ізотонічний розчин хлориду натрію, кип'ячену охолоджену воду або 1-2% розчин гідрокарбонату натрію. Застосовувати слабкі розчини дезінфікуючих засобів (перманганату калію, фурациліну) можна тільки після забору блювотиння та промивних вод на бактеріологічне дослідження. Промивати потрібно до відходження чистої води. Після промивання травного тракту доцільно також призначити ентеросорбенти. На період розпалу харчового отруєння чи ХТІ доцільним є дієта в межах стола № 4 за Певзнером. При помірній дегідратації за градацією ВООЗ хворим призначають оральні регідратаційні суміші (регідрон та ін. ), при наявності блювання, тяжкій дегідратації проводять внутрішньовенну регідратаційну терапію сбалансованими полійонними розчинами «Хлосоль», «Трисоль», «Ацесоль», «Дисоль», «Рінгера лактатний» тощо. Якщо припинилось блювання, регідратацію краще проводити перорально. Доведено, що навіть при вираженому запаленні стінка кишки не втрачає властивості всмоктувати воду. При переважанні симптомів токсикозу проводиться дезінтоксикаційна терапія. Як правило, антибактеріальну терапію при ХТІ не призначають, оскільки захворювання має схильність до самовиліковування, короткотривалий перебіг, частіше спричинюється умовно-патогенними мікробами, на які антибактерійні препарати діють слабо. Вони можуть привести до розвитку дисбіозу.
4.Методика визначення швидкості руху повітря за допомогою чашкового анемометра.
Швидкість руху атмосферного повітря (а також руху повітря у вентиляційних отворах) визначають за допомогою анемометрів: чашечного (при швидкостях від 1 до 50 м/с) і крильчатого (0,5 – 10 м/с) .Робота вертикально встановленого чашечного анемометра не залежить від напрямку вітру; крильчатий анемометр потрібно чітко орієнтувати віссю на напрям вітру.
Для визначення швидкості руху повітря спочатку записують вихідні показники циферблатів лічильника (тисячі, сотні, десятки та одиниці), відключивши його від турбінки, виставляють анемометр у місці дослідження (наприклад, в створі відкритого вікна, вентиляційного отвору, надворі). Через 1–2 хв. холостого обертання вмикають одночасно лічильник обертів і секундомір. Через 10 хв. лічильник відключають, знімають нові показники циферблатів і розраховують швидкість обертання крильчатки (кількість поділок шкали за секунду – А): А = ,
де: N1 – показання шкали приладу до вимірювання;
N2 – показання шкали приладу після вимірювання;
t – термін вимірювання в секундах.
За значенням “А” поділок/сек. на графіку (у кожного анемометра є свій індивідуальний графік згідно заводського номера приладу, що додається до анемометра), знаходять швидкість руху повітря в м/сек.
Для цього по графіку анемометра на осі абсцис знаходять відмітку, відповідну швидкості обертання в об/с, піднімають перпендикуляр до косої лінії графіка, а звідси вліво на осі ординат знаходять значення швидкості руху повітря в м/с.
Сила вітру визначається за 12-бальною шкалою: від штилю – 0 балів (швидкість руху повітря 0 – 0,5 м/с) до урагану – 12 балів (швидкість руху повітря 30 і більше м/с).
Білет 15
1. Механічні та газоподібні домішки до повітря. Аерозолі повітря, властивості, що визначають їх шкідливу дію на організм (концентрація, дисперсність, хімічний склад, форма та інші). Методи кількісного визначення вмісту механічних та газоподібних домішок у повітрі, прилади, що використовуються з цією метою.
Розрізняють природні домішки, тобто зумовлені природними процесами, і антропогенні, тобто виникають у результаті господарської діяльності людства. Рівень забруднення атмосфери домішками від природних джерел є фоновим і має малі відхилення від середнього рівня в часі.
Антропогенні забруднення відрізняються різноманіттям видів домішок і численністю джерел їх викиду. Найбільш стійкі зони з підвищеними концентраціями забруднень виникають у місцях активної життєдіяльності людини. Встановлено, що кожні 10-12 років обсяги світового промислового виробництва подвоюється, а це супроводжується приблизно таким же зростанням обсягу викидаються забруднень у навколишнє середовище. По ряду забруднень темпи зростання їх викидів значно вище середніх. До таких належать аерозолі важких і рідкісних металів, синтетичні з'єднання, які не існують і не утворюються в природі, радіоактивні, бактеріологічні та інші забруднення.
Домішки надходять в атмосферу у вигляді газів, парів, рідких і твердих частинок. Гази і пари утворюють з повітрям суміші, а рідкі та тверді частинки - аерозолі (дисперсні системи), які поділяють на пил (розміри частинок більше 1 мкм), дим (розміри твердих частинок менше 1 мкм) і туман (розмір рідких часток менш 10 мкм ). Пил, у свою чергу, може бути крупнодісперсной (розмір часток більше 50 мкм), Середньодисперсні (50-10 мкм) і дрібнодисперсного (менше 10 мкм). У залежності від розміру рідкі частинки поділяються на супертонкий туман (до 0,5 мкм), тонкодисперсний туман (0,5-3,0 мкм), грубодисперсних туман (3-10 мкм) і бризки (понад 10 мкм). Аерозолі частіше полідисперсних, тобто містять частки різного розміру.
Основними хімічними домішками, забруднюючими атмосферу, є наступні: оксид вуглецю (СО), діоксид вуглецю (СО 2), діоксид сірки (SO 2), оксиди азоту, озон, вуглеводні, сполуки свинцю, фреони, промислові пилу.
Основними джерелами антропогенних аерозольних забруднень повітря є теплоелектростанції (ТЕС), які споживають вугілля високої зольності, збагачувальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові й інші заводи. Аерозольні частинки від цих джерел відрізняються великою хімічним розмаїттям. Найчастіше в їхньому складі виявляються сполуки кремнію, кальцію і вуглецю, рідше - оксиди металів: заліза, магнію, марганцю, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми, вісмуту, селену, миш'яку, берилію, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а також азбест. Ще більша розмаїтість властива органічному пилу, що включає аліфатичні й ароматичні вуглеводні, солі кислот. Вона утворюється при спалюванні залишкових нафтопродуктів, у процесі піролізу на нафтопереробних, нафтохімічних і інших подібних підприємствах.
До постійних джерел аерозольного забруднення відносяться промислові відвали - штучні насипи з перевідкладеного матеріалу, переважно розкривних порід, що утворюються при видобутку корисних копалин або ж з відходів підприємств переробної промисловості, ТЕС. Виробництво цементу та інших будівельних матеріалів також є джерелом забруднення атмосфери пилом.
Спалювання кам'яного вугілля, виробництво цементу і виплавка чавуну дають сумарний викид пилу в атмосферу, рівний 170 млн т / р.
Значна частина аерозолів утвориться в атмосфері при взаємодії твердих і рідких частинок між собою або з водяною парою. До небезпечних факторів антропогенного характеру, що сприяє серйозного погіршення якості атмосфери, слід віднести її забруднення радіоактивним пилом. Час перебування дрібних часток у нижньому шарі тропосфери становить у середньому кілька діб, а у верхньому - 20-40 діб. Що стосується часток, що потрапили в стратосферу, то вони можуть перебувати в ній до року, а іноді і більше.
2. Використання методу іонообмінних смол з метою очистки води. Принцип методу та призначення.
Фізичні методи полягають у випаровуванні з метою отримання розчинних у воді речовин в кристалічному стані з їх подальшим використанням; обробка магнітним полем, яке зменшує утворення нерозчинних осадів, сприяє їх розрихленню. Фізико-механічні методи базуються на застосуванні механічних пристроїв, що діють на законах фізики: флотація, гіперфільтрація або зворотний осмос, ультрафільтрація, електродіаліз.
Електродіаліз (гр. діаліз - розклад, відокремлення) - метод, в якому з допомогою спеціальних мембран, підключених в якості електродів до електричного постійного струму, відбувається переміщення солей. Вони накопичуються з одного боку мембрани, а де-мінералізована вода з іншого. Мембрани виготовляють з іонообмінних полімерів - аніонітів, катіонітів, здатних вибірково поглинати іони металів (катіони) і аніони (кислотні залишки). Електричний струм інтенсифікує процес переміщення через мембрани.
3. Бактеріальні токсикози. Ботулізм, етіологія, патогенез, профілактика. Стафілококовий токсикоз, етіологія, патогенез, профілактика.
Харчові токсикози - це захворювання людей, що виникають при споживанні продуктів з наявністю в них токсинів (отрут) деяких мікроорганізмів. Наявність у таких продуктах живих токсінообразующіх мікроорганізмів необов'язково. Харчові бактеріальні токсикози викликають токсини патогенних стафілококів та клострідіум, а також деяких мікроскопічних грибів (пологів аспергіллюс, фузаріум, пеніцілліум)
Для попередження харчових токсикозів на підприємствах повинно бути організовано систематичне обстеження всього персоналу на наявність гнійників і простудних захворювань. До роботи з продуктами харчування не допускають осіб, хворих на ангіну, а також з наявністю фурункулів, наривів, загноїтися порізів та інших гнійних поразок до повного лікування. З метою зниження харчових інтоксикацій на підприємствах необхідно здійснювати заходи щодо попередження простудних захворювань серед персоналу.
Харчові отруєння стафілококовим ентеротоксин частіше відзначаються при споживанні продукції тих підприємств, де порушують санітарні правила і правила особистої гігієни, погано обладнані санітарно-побутові приміщення, відсутня достатня механізація виробничих процесів.
Для профілактики харчових отруєнь необхідно також строго дотримувати встановлених режимів термічної обробки продуктів та зберігання готової продукції. Не можна допускати порушення термінів реалізації товару.
Отруєння людей токсином палички ботулізму виникає при споживанні консервів, ковбас, копченостей, солоної і копченої риби. Токсин не викликає видимих ознак псування продуктів, накопичуючись в його глибоких частинах. Але в консервних банках при рясному розмноженні мікроба ботулізму може відзначатися здуття (бомбаж) у зв'язку з газоутворенням.
Профілактичні заходи для попередження ботулізму складаються з попередження забруднення сировини та готової продукції, запобігання розмноженню мікробів, знищення мікроорганізмів і руйнування їх токсинів в продуктах харчування. На підприємствах м'ясної промисловості необхідно суворо дотримуватися санітарно-гігієнічні вимоги при переробці тварин і їх продуктів забою, зберігання і транспортування м'яса і м'ясних продуктів. А консервному виробництві нарду з цим слід виконувати передбачені режими стерилізації.
4.Методика визначення скорості руху повітря за допомогою кататермометра.
Кататермометр дозволяє визначити дуже слабкий рух повітря в межах від 0,1 до 1,5 м/с. Прилад представляє собою спиртовий термометр з циліндричним або кульовим резервуаром. Шкала циліндричного кататермометра градуйована в межах від 35 до 38 С, кульового – від 33 до 40С
Принцип роботи кататермометра полягає в тому, що попередньо нагрітий, він втрачає тепло не лише під дією температури повітря та радіаційної температури, але і під дією руху повітря, пропорційно його швидкості.
Кататермометр призначений для визначення охолоджуючої здатності повітря, на підставі якої і розраховується швидкість руху повітря. Знаючи цю величину охолодження кататермометра та температуру навколишнього повітря, по емпіричних формулах і за таблицями можна визначити швидкість руху повітря.
Хід роботи: кульовий кататермометр занурюють в посудину з гарячою водою при температурі останньої 65 – 70 С до тих пір, поки зафарбований спирт не заповнить на 1/2-1/3 об’єм верхнього резервуару. Після цього кататермометр насухо витирають і підвішують на штатив в центрі приміщення (або в іншому місці, де необхідно визначити швидкість руху повітря). При визначенні у відкритій атмосфері кататермометр захищають від впливу променевої енергії Сонця. Далі за допомогою секундоміра визначають час в секундах, за який стовпчик опустився від Т1 до Т2. Інтервали охолодження кататермометра можна брати від 40 до 33, тобто такий інтервал, щоб частка від ділення суми дорівнювала 36,5.
Величину охолодження циліндричного кататермометра та кульового з інтервалом 38 – 35 знаходять за формулою: Н = ,
де: Н – охолоджуюча здатність повітря в мкал/см2 с;
F – фактор кататермометра – постійна величина, нанесена на тильній стороні шкали, яка показує кількість тепла, втраченого з 1см2 поверхні резервуару приладу за час його охолодження з 38С до 35С і дорівнює більше 600 мкал/см2 (у кульового кататермометра старих випусків – при охолодженні на 1 і знаходиться в межах 200 – 250 мкал/см2);
а – термін в секундах, протягом якого кататермометр охолоджується з 38 до 35.
При використанні кульового кататермометра старого випуску (у якого фактор градуйований на 1 200 – 250 мкал/см2) величину охолодження знаходять за формулою:
Н = ,
де: Т1-Т2 – різниця температур вибраного інтервалу в градусах;
а – час охолодження приладу в секундах.
Для визначення швидкостей руху повітря менше 1 м/с застосовують формулою ,а для визначення швидкостей більше 1 м/с – формулу: ,
де: V – швидкість руху повітря ( м/с );
H – охолоджуюча здатність повітря;
Q – (36,5 – t повітря) – різниця між середньою температурою тіла 36,5 та температурою навколишнього середовища;
0,20 і 0,40 – емпіричні коефіцієнти;
0,13 і 0,47 – емпіричні коефіцієнти.
Швидкість руху повітря при роботі з кататермометром може бути визначена не лише шляхом розрахунку за формулами але і за допомогою таблиць для кульового кататермометра, після попереднього розрахунку