мозаїку повідомлень а у яку картину вона складеться про це невідомо

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Питання 66. Міф як результат масової комунікації.

   Д.В. Ольшанський пише, що ЗМІ передають «мозаїку» повідомлень, а у яку картину вона складеться про це невідомо.

Через це, як відзначають в останні роки дослідники, масова комунікація

виконує роль “потужного генератора міфів”.

У зв’язку з цим Д. В. Ольшанський далі пише, що в останні роки діяль-

ність ЗМІ в цілому розглядається як міфотворча, до того ж не в образному, а

в буквально-психологічному розумінні, і наводить слова К. Маркса, сказані

ним у 1871 році: “Щоденна преса і телеграф, які моментально поширюють

свої відкриття по всій земній кулі, фабрикують більше міфів (а буржуазні

осли вірять у них і поширюють їх) за один день, ніж раніше можна було ви-

готовити за століття”.

   Цілком щиро вважається, пише Д. В. Ольшанський, що “глядачеві не пот-

рібно “нанизувати” поширювані на телеекрані повідомлення на “лінійно-

перспективну”, логічно вибудувану послідовність (коли причина — це те, що

на початку, а наслідок — те, що в кінці). Зустрічаючись із таким потоком,

у пошуках стійкої опори свідомість прагне вийти за межі цієї подієвої по-

верховості життя, знайти його глибинні, “вічні” першооснови. У зв’язку з

цим і напрошується висновок відомих дослідників цих процесів М. Маклуена

та У. Онга про те, що через саму свою сутність і природу засоби масової

інформації повертають і занурюють людину в міф”. Міф, цитує Д. В. Оль-

шанський К. Маркса, “знову, як і колись у далекому історичному минулому,

виявляється органічним способом ставлення до дійсності… коли люди

схильні наділяти могутністю засоби масової інформації через те, що від

них дізнаються майже все, що відбувається в світі” (Там само.— С. 301).

“У результаті,— продовжує Д. В. Ольшанський,— незважаючи на зовніш-

ню свободу вибору, все одно формується сакральне ставлення до масової ін-

формації і її комунікаторів [комунікантів] (уточнення наше.— В. Р.). Річ,

однак, зовсім не в поважному ставленні до працівників телебачення. Міфо-

творчість перебудовує сприймання і мислення аудиторії. Особливий, кліпо-

вий характер безперервного потоку повідомлень диктує іншу швидкість

психічних процесів. Скорочення часу для коментарів і аналітичних про-

грам веде до деградації мислення аудиторії. У результаті вона стає все

більш довірливою до сприймання різного роду міфів. Це додатково полег-

шується цілеспрямованим спрощенням міфів. Ще на початку ХХ століття

У. Ліпман серйозно вважав, що можна створити такий символ, який збере

воєдино емоції, відірвані від ідей. Він вважав, що головне завдання транс-

льованих засобами масової комунікації повідомлень — це “інтенсифікація

почуттів і деградація залежності” (тобто люди втрачають контроль над

своєю залежністю від ЗМІ.— В. Р.). Сучасне телебачення активно викорис-

товує ці можливості” (Там само).

    Зважаючи на викладені особливості медіазасобів і процесу сприймання

повідомлень, необхідно визнати, що масова комунікація продукує різного

роду життєві “історії”, особливо репрезентує світ, де реальність існує у ви-

дозміненому вигляді,— вона пропущена через призму бачення професійних

комунікантів, а також самих же представників масової аудиторії. Телевізій-

на, газетна, одне слово, медійна реальність витворюється на основі заміша-

ної на правді — неправді, яку називають міфом.

    Міф є формою прояву суспільної свідомості і проектується на всі сфери

діяльності, через що виникають політичні, економічні, соціальні та інші

міфи.

   Про живучість міфу як форми відображення дійсності добре сказано у по-

сібнику Л. Павлюк “Знак, символ, міф у масовій комунікації” (Львів: ПАІС,

2006): “Міфологічні ідеї, структури і жанри могли би видаватися прирече-

ним на відмирання анахронізмом... якби не подиву гідна здатність міфоло-

гічної свідомості до оновлення своїх форм. Неоміфологічна література та

її кіноверсії винахідливо осучаснюють традиційні міфологічні формули зітк-

нення... добра і зла, а політичні програми та ідентичності звикло пропону-

ють візії Раю власної архітектури та образи пекла і хаосу авторства опо-

нентів” (стор. 87).

     Міфи сучасного світу (ідеологічні, соціальні тощо) — це насамперед пев-

ний спосіб мислення, а не жанр, це спосіб поєднання правди й неправди,

реального й вигаданого, можливого й бажаного у творах різних жанрів, зок-

рема масовоінформаційних. В аспекті масового впливу, міфологізації сві-

домості міф слід розглядати насамперед як форму масової свідомості й гово-

рити про міфологізацію мислення людини та її світобачення.

Міфологізація масової свідомості й перетворення її у глобальний “масо-

вий міф” — то є невід’ємна ознака масового спілкування й масифікації осо-

бистості. “Людина двадцять першого сторіччя використовує міфологічні

форми із тієї ж причини, що і міфотворці давно минулих віків — через пот-

ребу пошуку “поетичного” і “авторитетного” першопочатку, психологіч-

ної легітимації особи у тому середовищі, в якому їй випадає себе реалізову-

вати. Міф надає сенсу, освячує, втаємничує, розширює горизонти видимос-

ті, наділяє правами і могутністю. Він існує невловимий, розлитий у різних вимірах реальності, привабливий і водночас небезпечний, як будь-який інший

румент упливу і таємниця влади” (Там само.— С. 90).

   Міфологізація свідомості тримається на поширенні сталих міфологем, та-

ких, як, наприклад: Росія — країна могутня й велика, США — оплот демо-

кратії, політичний лідер — це мужній, розумний лідер і т. д. Вибудовуючи

на міфологемах правдиві історії, автори їх маніпулюють свідомістю людей,

оскільки міфологеми використовуються як аксіоми, без доведення, без ко-

рекції на умови, що об’єктивно можуть “похитнути” ту чи іншу міфологему.

Масовокомунікаційний міф є найвагомішим ефектом масового спілкуван-

ня, який відображає його суть, смисл, цілі й мотивацію професійних комуні-

кантів, пов’язану з необхідності.

Питання 67.  Основні теорії масової комунікації.

Теорія масового суспільства і сильних медіа. 30-ті роки ХХ ст. дали поштовх для розвитку масової культури, в лоні якої формувалися спільноти з ізольованих індивідів, що загубили традиційні культурні зв’язки між членами того соціуму, до якого вони належали. Масові спільноти зазнають маніпулятивних впливів, виникає культурна еліта, яка веде за собою маси. Роль

медіа в масовому суспільстві визнається сильною, тобто вони ефективно здійснюють той вплив, який планується. Така концептуальна модель теорії масового суспільства і сильних медіа.

Теорія двоступеневого впливу. Аналіз ефективності комунікаційних кампаній,що проводилися, зокрема, під час війни, змусили вчених у 1940 1950-х роках переглянути теорію сильних впливів медіа. Функціоналіст П. Лазарсфельд та його колеги зрозуміли, що міжособистісна комунікація поряд із упливом лідерів думок на громадську думку опосередковує зв’язок між масою та медіа.

Теорія дифузії інновацій. Згідно з цією теорією, в розробці якої брали участь Г. Тард, Е. Роджерс, А. Бандура, будь-яка інновація (нова ідея, технологія, нові знання, нова поведінка тощо) поширюється в суспільстві за певною моделлю, яка графічно являє собою S-подібну криву, пов’язану з поширенням інновації в часі: деякі люди беруть інновацію відразу, інших треба переконувати, що вимагає певного часу. Е. Роджерс описує концепцію S-подібної кривої Тарда таким чином: спочатку кілька індивідів бере нову ідею, потім інновація поширюється серед більшої кількості індивідів і насамкінець темп поширення спадає.

Впровадження інновації залежить від характеру самої інновації, людей, які її отримують. Процес дифузії інновації включає чотири етапи: знання (треба щось знати про нову річ), переконання (треба переконатися або переконати інших, що нова річ потрібна), рішення (прийняття остаточного рішення стосовно потрібності), підтвердження правильності (людина намагається відкинути всі сумніви, ще раз переконатися, що рішення прийнято правильно).

Процес дифузії, за А. Бандурою, визначається трьома подіями: (1) індивід дізнається про інновацію, (2) індивід приймає інновацію, (3) індивід взаємодіє з іншими індивідами в системі соціальних відносин, переконуючи їх або підтримуючи їхнє власне переконання щодо необхідності прийняття інновації.

Е. Роджерс визначив категорії людей в соціальній системі на основі їх

здатності сприймати нове: новатори (ті, що відразу сприймають, як тільки

почули, побачили чи прочитали); ранні послідовники (лідери думок, громадські активісти, ті, хто поширює інновацію); рання більшість (люди, які не хочуть відразу сприймати, обдумують, зважують, а потім приймають); пізні  більшість (люди, які скептично ставляться до нововведення, чекають, поки більшість прийме нове, і потім самі приймають його,— іноді під тиском соціуму); відсталі (ті члени спільноти, які в останню чергу приймають інновацію).

Дифузія інновацій тримається на міжособистісній комунікації, участі лідерів думок, а також масовому спілкуванні. Ця теорія вважається теорією масової комунікації через те, що у поширенні інновацій активно задіюються медіа, а також тому, що кінцевим результатом дифузії є утворення масових спільнот. Якщо інновація приймається відразу — говорять про вибух маси. Та найбільша кількість людей, яка починає “масово” приймати новизну, називається критичною масою.

Теорія Г. Лассвелла. Американський політолог та дослідник пропаганди Гарольд Лассвелл запропонував лінійну модель спілкування, яка стала класичним зразком досліджень масової комунікації: хто говорить — що сповіщає — яким каналом — кому — з яким ефектом. У ході розвитку досліджень масової комунікації складники формули Г. Лассвелла були розподілені на дискретні частини окремих дисциплін: контрольний аналіз (хто), контент-аналіз (що), аналіз аудиторії (кому) і ефект-аналіз (ефект, справлений на аудиторію).

Теорія чотирьох функцій. Основним концептом цієї теорії є уявлення

про чотири соціальні функції мас-медіа: спостереження за поточними подіями (виробництво новин), взаємозв’язок між членами суспільства, передавання соціальної спадщини, розвага.

Шість теорій преси (нормативні теорії преси). З появою науки про масовкомунікацію почали формуватися нормативні теорії, тобто такі системи наукових поглядів, які відображали не стільки реальні процеси масового спілкування, як те, якими мали би бути ці процеси з точки зору ідеального уявлення про масове спілкування, керуючись певними критеріями, нормами

функціонування суспільних систем у цілому. Ті нормативні теорії, які склалися, дуже тісно пов’язані з уявленнями про політичні системи та державне управління, а також уявленнями про використання медіа — з якою метою і з

яким результатом.

Нормативні теорії масової комунікації відомі ще під назвою “нормативні

теорії преси”, оскільки наукові уявлення про масову комунікацію формувалися переважно в лоні мас-медіа і, зокрема, пресової журналістики.

Зіставний аналіз нормативних теорій преси, а відтак і масової комунікації,

вперше здійснили Ф. Зіберт, Т. Петерсон й У. Шрамм у 1956 році. Традиційно виділяють чотири нормативні теорії — авторитарну, лібертаріанську соціальної відповідальності та радянських медіа. Фактично кожна з цих теорій визначає місце медіа в суспільстві.

Недоліком нормативних теорій масової комунікації є їхня концептуальна

залежність від суспільно-політичного устрою держав, а також закономірне

(оскільки ці теорії формувалися не сьогодні) неврахування розвитку медіаринку, медіатехнологій, посиленої суспільної ролі, зокрема, телебачення тощо. Так, з розпадом радянської системи теорія радянських медіа вже не є актуальною. Проте це не так трагічно, оскільки кожна з теорій відображає

певний етап у розвитку соціуму, який реально був або ще й є чи потенційно може бути. Це по-перше. По-друге, кожна нормативна теорія масової комунікації є фактом науки і підлягає аналізу.

У науці триває постійний аналіз нормативних теорій, їхньої життєздатності. На хвилі критики чотирьох класичних нормативних теорій Макквейл запропонував ще дві — теорію медіарозвитку і теорію демократичної участі

(партиципаторну теорію).

Авторитарна теорія. Ця теорія відображає такі соціально-політичні умови функціонування медіа, коли вони прямо залежні від влади, виступають її

засобом впливу на суспільство, соціальні інститути.

Функціонування медіа в рамках авторитарної теорії можливе і в демократичних суспільствах, коли існує лояльне або й дружнє ставлення журналістів, зокрема, до влади. Тобто ця теорія характерна не тільки для монархічних, диктаторських, репресивних форм правління, а може функціонувати і в демократичних державах за певних умов, коли влада встановлює прихований прямий контроль над медіа, підкуповує їх, заохочує, здійснює фактичн цензуру матеріалів, а то й покарання за відхилення від “означеного курсу” Через те авторитарну теорію не варто вважати пережитком минулого, вон цілком може бути актуальною і в наш час. Підставою для такого твердженн є те, що будь-яка влада завжди прагне до встановлення контролю над усі соціумом та соціальними інститутами.

Лібертаріанська теорія (теорія вільної преси). Виникла як противага авторитарній. Преса функціонує в умовах вільного ринку ідей, медіапрофесіонали є незалежними від влади, політики та різних соціальних інститутів.Вільна преса розглядається як обов’язковий компонент вільного, розумного, самодостатнього й самоорганізованого суспільства, в якому існують альтернативні точки зору, прогрес залежить від правильного вибору раціональної точки зору.

Теорія соціальної відповідальності. Являє собою компроміс між думкою про необхідність владного контролю і підтримкою повної свободи преси. Ця теорія виникла завдяки комісії зі свободи преси (США). Поштовхом було те, що вільному ринку преси не вдалося забезпечити суспільство обіцяними благами. Навпаки, комерційні ЗМІ обмежили доступ громадян до них (високі ціни на інформаційний продукт, тематична однобокість, зниження рівня професійних стандартів, що призвело до незадоволення інформаційних, соціальних і моральних потреб людей).Відомий фахівець із масової комунікації Д. Макквейл називає основні принципи теорії соціальної відповідальності: 1) має бути обов’язок медіа перед суспільством

 Питання 68 Д. Макквейлова теорія масової комунікації

Відомий комуніколог Д. Макквейл розглядає масову комунікацію як цілі-

сний феномен і пропонує єдину, комплексну теорію цього явища. Медіа як посередники в суспільстві, згідно з теорією Макквейла (варіант 2005 року), виступають:

· вікном для будь-якого досвіду, що накопичується у суспільстві;

· дзеркалом перебігу подій у суспільстві;

· фільтром чи воротарем (тим, хто відчиняє ворота), що пропускає одні погляди, інші — ні, свідомо або несвідомо;

· дороговказом, провідником чи інтерпретатором, який створює загальну картину, визначає сенс події;

· форумом чи платформою для представлення аудиторії ідей, інформації;

· поширювачем інформації;

· співбесідником чи партнером у квазіінтерактивному обміні думками.

Мас-медіа є тим соціальним інститутом, який:

· сприяє розвитку і зміцненню інших соціальних інститутів;

· є владним ресурсом (четвертою владою) у значенні контролю за суспільною думкою, поширення інновацій у суспільстві;

· є ареною для обговорення різних питань;

· є місцем для розвитку культури;

· став головним джерелом визначень і представлень соціальної реальності для індивідів, соціальних груп.

Питання 69 . Моделі масової комунікації

Основою будь-якої теорії є концептуальна модель явища. Власне, теорія— це і є розлога експліцитна концептуальна модель. Поява найпростішої моделі досліджуваного явища є завжди основою для потенційної теорії. Через те моделей завжди більше, ніж теорій.

На думку Д. Макквейла, можна виділити чотири типи моделей, які, по суті, репрезентують аспекти комунікативного процесу, частково його фази: моделі трансмісії (А), моделі ритуалу (Б), моделі привернення уваги (В) і моделі рецепції (Г).

Питання 70 Модель комунікації як трансмісії.

Ця модель виражає одновекторну суть комунікативного процесу:

відправник  одержувач

Комунікативний процес розглядається як процес передачі інформації.

Модель всесильної пропаганди, або модель Чакотіна (Tchakhotine).

На підставі особистого досвіду заняття гітлерівською пропагандою німецький емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди. На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на засадах теорії Павлова про вироблення умовних рефлексів у тварин. Техніка пропаганди трималася на зв’язку визначених ідеологічних смислів із внутрішніми рефлексами людини. Модель Чакотіна, по суті, відбивала думку Платона про те, що риторика — мистецтво переконання — з очевидністю є мистецтвом догоджання: чим вдаліше переконуєш, тим вдаліше догоджаєш слухачам.

Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства. Чакотін виділяв чотири рефлекси людини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Для нього людина була істотою, що керувалася категоріями інстинкту й почуття, аніж розуму. Пропаганда для Чакотіна — це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттівьлюдини. Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи людей, які мали перетворюватися у “потрібну публіку” способом передачі дозованої інформації та нав’язування ідеологічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини. У шістдесятих роках на основі цієї моделі витворилася теза В. Пакарда про “вплив на підсвідомість”. Прикладом є сучасна реклама чи політичний маркетинг (новітня форма партійної пропаганди), коли мова йде не так про товари, осіб, програми, як про систему цінностей, бажання споживачів. У результаті люди купують не косметику, а дбають про красу, не п’ють пиво, а створюють клімат доброго товариства, не обирають політику чи партію, а обирають особистість, добробут та демократію.

Модель контактування, або модель Якобсона. Включає шість важли-

вих чинників спілкування:

Контекст

Повідомлення

Адресант

Контакт

Код

Адресат

В ідеальній комунікативній ситуації на процес спілкування впливають усі шість чинників. Насправді ж може бути актуалізація одного або кількох із них, але без втрати чинності інших. Через це Роман Якобсон (1960) виділяє шість функцій комунікації: емотивну (вираження свого “я”), референтну (денотативну) (виділення об’єкта мовлення), конативну (інтенсивну) (вплив на адресата), поетичну (виділення форми повідомлення), металінгвістичну

(пов’язану з виходом за межі бесіди у сферу коду, мови), фатичну (підтримання контакту, коли важлива не тема розмови, а те, щоб контакт не перервався).

Фатична функція є сутнісною для процесу спілкування, оскільки вона виражає природу спілкування — консолідувати людей. Як видно з моделі Якобсона, контакт є єдиною процесуальною характеристикою спілкування, тому можна стверджувати, що комунікативний процес є по суті актом контактування, через який реалізується “я” комуніканта, виділяється об’єкт розмови, здійснюється вплив на комуніката, актуалізується форма повідомення, свідомо добирається кожне слово, спеціально підтримується контакт при його згасанні.

Модель Левіна, або топологічна модель (модель комунікації як припливу інформації). Соціальний психолог Курт Левін (1947) застосував до процесу комунікації поняття припливу повідомлень. Левін виходив з того, що в різних соціальних ситуаціях приплив інформації є завжди нерівномірним та неповним. Приплив інформації регулюється бар’єрами (Левін називав їх воротами). У ролі таких бар’єрів виступають певні люди або інституції, які одну інформацію затримують, іншу пропускають. У масовій комунікації такими особами є редактори, видавці, засновники тощо.

Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Каца — Лазарсфельда. На цій моделі (1955) розмежовуються два процеси:процес передачі (інформації, а також поглядів, думок, оцінок) і процес упливу на позиції та свідомість інших людей. Двоступеневість полягає в актуалізації ролі споживачів інформації: деякі споживачі виконують не лише роль отримувачів і селекціонерів, а й поводирів публічної думки.

Соціологічна модель, або модель Рилеїв. Дослідження соціальних психологів Дж. і М. Рилеїв (1959) довели, що існує сильний вплив малої соціальної групи, до якої належить або хоче належати певна особистість, на її позиції й поведінку. Велику роль відіграє первинна група, яка впливає на почуття, думки, позиції, поведінку відправника твору. Отримувач твору теж залежний від своєї первинної групи.Відбувається, власне, міжгрупове багатовекторне спілкування.

Модель селекції, або модель Вестлея—Макліна.  Вестлей і Маклін (1957) на своїй моделі комунікації, що належить до трансмісійного виду моделей, додали істотну характеристику — це наявність професіонального комунікатора (медійної інституції) (С), який опосередковує процес спілкування. Висловлювання від А через посередника С, який доставляє його до В, зазнає певного опрацювання й модифікації. Комунікатор-посередник (С) враховує побажання А і потреби В. Завдання професіонального комунікатора С зблизити відправника й отримувача повідомлення, чого зробити самостійно вони не можуть. Комунікатор С працює на порозуміння між А та В. Така організація процесу спілкування неможлива під час комунікації “обличчям до обличчя”, вона характерна для масової комунікації.

Модель мозаїчної культури, або модель Молеса. Абрагама Молес стврив модель (1967), в основу якої поклав тезу, що сучасна культура є цілісністю неупорядкованою, має мозаїчну структуру з елементами різної вартості. Така культура є продуктом функціонування ЗМК. Ця культура випливає з надбань минулого, колись сучасного, а сукупність її висловлювань творить суспільно-культурний образ, який формує сучасний споживач інформації.Комунікативний процес на моделі Молеса є багаторівневим, розшарованим.

Суспільно-культурна модель, або модель Тудора. Англійський науковець А. Тудор (1970) вказав на подвійну зумовленість процесу спілкування: з одного боку, зумовленість суспільною структурою, з другого — культурою. Аналіз трансмісійних моделей показує, що комунікативний процес на цих моделях відрізняється одно- або багатовекторністю, опосередкованістю / неопосередкованістю, умовами, що характеризують процес спілкування, наяністю / відсутністю чинників, що зумовлюють процес спілкування, фазовістю процесу, роллю й статусом комунікаторів в організації комунікації.

1. Методический аспект лексико-семантического анализа на уроках русского языка
2. ректальной ямки поперечно пересекая малое седалищное отверстие
3. Бизнес план промышленного предприятия.1
4. Чернышевский Николай Гаврилович
5. Поняття економічного аналізу та його роль за ринкових відносин
6. ОЭД предприятий НГК Для студентов заочной формы обучения ИПР Томск 2011
7. Облік і аудит у 20132014 н
8. Анализ стихотворения Ахматовой Родная земля
9. прямоугольник с соотношением сторон 1 к 2
10. Контрольная работа Стратегія і практика оновлення виробництва
11.  Походження українського народу
12. Зональность процессов выветривания и состав почвообразующих пород
13. Соціальнополітичні науки за напрямом підготовки 6
14. правовых запретов возникает необходимость в указании на нарушение норм других отраслей права являющихся ча
15. духовными атомами
16. экономических дисциплин КУЛЬТУРОЛОГИЯ Программа курса для специальности 080502 ~ Экон
17. Тема Органы дознания- понятие и процессуальная компетенция.
18. Социально-экономическое развитие Алжира
19. Корреляция для нелинейной регрессии
20. Ощущения и восприятие

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе