Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
За методикою ООН. 1.За рівнем розвитку людського потенціалу (Індекс Розвитку Людського Потенціалу - середня тривалість життя; освіченість дорослого населення країни та кількість осіб, що навчаються, рівень ВВП на душу населення); 2. за рівнем доходів (з високим рівнем доходу на душу населення >10 066 дол. США, з середнім – 826-10 065 дол.США , з низьким – < 825 дол. США); 3.відповідно до основних глобальних груп (країни, що розвиваються, країни Центральної і Сх. Європи та СНД, і ОЕСР); 4.за регіональною ознакою (Східна Азія, Тихоокеанський регіон, Латинська Америка тощо).
За методикою Світового банку. Класифікація країн за рівнем валового національного доходу на душу населення: а.Країни з низьким доходом (нижче 975 дол. США на душу населення): б.Країни з доходом нижче середнього (976 - 3 855 дол.США), в тому числі Україна. в.Країни з доходом вище середнього (3 856 - 11 905 дол.США), в тому числі РФ; г.Країни з високим доходом (вище 11 906 дол.США), в тому числі країни ОЕСР. Класифікація країн за рівнем заборгованості до ВНД: а.Держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості (відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВНД більше за 80%, до обсягів експорту – більше 220%); б.Держави з середнім рівнем ЗБ (один або два перші показники перевищують 60%, але менші за 80% і 220% відповідно); в.Держави з найменшою зовнішньою заборгованістю (в т.ч. Україна). В тому випадку, коли достовірних статистичних даних немає, то для встановлення високого рівня заборгованості встановлюється критерій: перевищення межі по трьох з 4-х таких показників – 1) відношення боргу до ВНП (ВНД) перевищує 50%, 2) відношення боргу до експорту більше 275%, 3) вартості обслуговування ЗБ до експорту – 30%, 4) відсотків за заборгованістю, до експорту – 20%.. Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринку виміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк умовно виділяє: країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП: більше 35%, 10 – 19%, 20 – 24%, 25 – 34%.
За методикою МВФ (частки країни у агрегованому ВВП, експорті товарів і послуг та чисельності населення) 1. Країни з розвинутою економікою (30). 2.Країни з формуванням ринкової економіки та інші країни, що розвиваються(143); географічний критерій (за регіонами); аналітичний критерій (структура експортних доходів, інших зовнішніх доходів, валютних режимів, зовнішньої заборгованості).
Суб'єкти міжнародних економічних відносин – це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Суб'єкти міжнародних економічних відносин мають наступну класифікацію:1) за рівнем розвитку стосунків: а)мікрорівень – підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи; б)мезорівень – регіони, галузі економіки; в)макрорівень – держави, групи держав, міжнародні організації; 2)за правовим статусом: 2.1) фізичні особи; 2.2) юридичні особи: а) товариства з необмеженою відповідальністю; б) товариства з обмеженою відповідальністю; в) акціонерні товариства; г) командитні товариства; д) одноосібні підприємства;3. Специфічні суб’єкти МЕВ: 1) транснаціональні корпорації 2) багатонаціональні корпорації; 3) міжнародні спільні підприємства; 4. Держава: 1) Міністерство іноземних справ 2) Міністерство зовнішньої торгівлі. 3) Центральний банк країни. 5. Міжнародні організації
Рівні взаємодії суб’єктів МЕВ: Країна А-Країна В; підприємство – підприємство; підприємство- держава (державна установа); підприємство(домогосподарство)-окрема людина; держава (державна установа)-окрема людина (домогосподарство). Крім того можливі такі відносини за участю міжнародних організацій: -міжнародна організація-підприємство; -міжнародна організація-окрема людина (домогосподарство); -міжнародна організація-держава (державна установа).
Середовище МЕВ - різноманітні фактори (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного оточення і т. ін.), які потребують від діючих осіб корегування своїх дій. Фактори прямого впливу — безпосередньо впливають на операції суб’єктів МЕВ, з одного боку, а з іншого — зазнають такої ж дії від учасників МЕВ (постачальники, трудові ресурси, законі та установи державного регулювання, споживачі, конкуренти). Фактори побічного впливу — не мають безпосереднього значення для функціонування суб’єктів МЕВ, але відбиваються на їх діях (стан економіки країни, міжнародні події, соціально-культурні фактори і т.д.).
Найбільш доцільною є систематизація факторів за такими ознаками — політико-правові, економічні, соціально-культурні, інфраструктурні. Таким чином, під середовищем МЕВ розуміють зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні чинники.
Особливостями середовища МЕВ є: А) Взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних елементів середовища; Б) Відносна невизначеність середовища, що потребує інформованості, аналізу та розуміння різних подій від суб’єктів МЕВ з подальшим рішенням щодо можливості впливу на фактори середовища або необхідності пристосування до них; В) Динамічне протиріччя — з одного боку, середовищу МЕВ притаманна стабільність, яка обумовлена економічною, політико-правовою, та соціально-культурною стабільністю країн, а з іншого — динамічність та рухливість (розвиток інтеграційних процесів, інформаційно-комунікаційних систем).
Структуризація середовища МЕВ: 1. Внутрішнє середовище МЕВ ІІ. Зовнішнє середовище МЕВ , яке можна поділити за двома критеріями:2.1) за сферами впливу: а) політико-правове (політичні процеси та інститути, законодавство);б) соціально-культурне (мотивація до праці, рівень освіти громадян,тощо); в) інфраструктурне: міжнародний транспорт, міжнародні інформаційно-комунікаційні системи; г) економічне:ефективність використання природних ресурсів; стан наукових досліджень, демографічну ситуацію тощо.2.2) за безпосередністю впливу дії: а) середовище прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти тощо); б) середовище непрямого впливу (політичний та економічний устрій, загальна нормативна законодавча база, соціально-економічні традиції тощо). Особливостями зовнішнього середовища МЄВ є:тісний взаємозв'язок між його сегментами;складність та різноманітність,відносна невизначеність багатьох параметрів.
Політико-правове середовище формується державою як головним суб'єктом міжнародних економічних відносин і включає в себе: політико-правовий режим в країні, модель управління економікою, рівень політичної стабільності та політичного ризику, адміністративні методи регулювання міжнародних економічних відносин. Політична прихильність виявляється більш чітко в торгівельній, валютній, кредитній, науково-технологічній політиці; визнання національних норм та правил; стабільність політичної системи.
На стан і розвиток міжнародних економічних відносин істотний вплив робить соціально-культурне середовище. Воно становить собою сукупність різнопланових факторів, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток міжнародних економічних відносин в цілому чи окремих їх складових. До згаданих факторів відносяться передусім структура населення за статтю, віком, професійним та національним складом, політико-партійною, соціальною та релігійною орієнтацією, відношенням до праці, просування по службі та глобальних проблем сучасності. Також до них відносять такі фактори: індивідуалізація попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці фахівців, поведінка підприємців на фінансових ринках тощо (економічна поведінка людини в тій чи іншій країні базується на її фізіологічних, психологічних та інших особистих особливостях)
МЕВ — це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних кордонів; одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. До основних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; МЕВ у галузі науки і техніки; валютно-кредитні відносини. Міжнародна торгівля — обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами; Міжнародний рух капіталу — переміщення капіталу між країнами світу в пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання. Міжнародна міграція робочої сили — переміщення між країнами працездатного населення переважно з економічних причин. Деякі автори виділяють як самостійні форми ще й міжнародні валютні відносини, а також міжнародні науково-технологічні відносини.
Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії:
Економічні контакти — це найпростіші економічні зв’язки, які мають епізодичний характер і регулюються переважно одиничними угодами, контрактами; Взаємодія — стійкі економічні зв’язки на основі міжнародних угод і домовленостей, які складені на тривалий час; Співробітництво — міцні економічні зв’язки, на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених намірів, які закріплені в угодах довгострокового характеру; Міжнародна економічна інтеграція — це рівень розвитку МЕВ, коли в процесі інтернаціоналізації господарського життя відбувається переплетіння економік двох або більше країн і проводиться узгоджена політика з елементами національного регулювання.
Світове господарство (СГ) — це сукупність: національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва; національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки; міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.
Етапи розвитку СГ: 1) кінець ХIХ - до Першої світової війни. Це етап посилення відкритості світової економіки. 2) період між Першою і Другою світовими війнами. Він характеризувався нестабільністю і кризами, 3) період 1950-70-х років ХХ століття. Етап характеризується виникненням інтеграційних угруповань (ЄС, РЕВ), йде процес транснаціоналізації, 4) період - 1980-90-і рр.. Розвинені країни переходять в еру постіндустріалізацією, колишні соціалістичні країни переходять до ринкової економіки.5) кінець ХХ - початок ХХІ століття - сучасний етап формування світового господарства. Його відрізняють зросла ступінь освоєння географічного простору, формування міжнародних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності.
Рисами сучасного світового господарств. -лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн - зняття бар’єрів на шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами; -активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях міжнародного соціально-економічного життя; -розвиток процесу транснаціоналізації виробництва - економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах; -в системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня роль ООН - її функції переходять до урядів країн “великої сімки”. крім того, управління світовим господарством починає концентруватися у тріаді: Світова організація торгівлі — Міжнародний валютний фонд — Світовий банк; -подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя - на макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн до економічної активності поза своїми межами; на мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку.
Тенденції сучасного світового господарства:1. Інтернаціоналізація виробництва –(вихід виробництва за рамки на основі міжнародного поділу праці національних економік,Процес зближення країн приводить до їх подальшого росту та посилення усіх форм економічної співпраці наз. інтеграцією. 2. Інтернаціоналізація капіталу розуміється процес переплетіння і об’єднання національних капіталів, Інтернаціоналізація призводить до появи нового явища у світовій економіці – транснаціоналізації та ТНК. – це інтернаціоналізація міжнародних ринкових трансакцій усередині окремої структури, що приймає рішення, тобто є транснаціональною структурою
Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях.
МПП має дві форми: міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва. Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) - це концентрація одного виду виробництва на основі диференціації національних виробництв і виготовлення однорідних продуктів понад внутрішніх потреб для інтенсифікації міжнародного обміну. МСВ розвивається за двома напрямками - виробничому і територіальному. У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію і на спеціалізацію окремих підприємств (компаній). У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних продуктів та їх частин для світового ринку. Міжнародне кооперування виробництва - це координація господарської діяльності підприємств різних країн для збільшення вироблених матеріальних благ при більш високій продуктивності праці.
На формування МПП і ступінь залучення до нього окремих країн впливають такі фактори: Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наявності природних ресурсів; Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат, масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн; Науково-технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.
8.Сутність і форми міжнародної економічної діяльності підприємств
Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов'язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.
Міжнародну економічну діяльність можна розглядати в контексті: національних інтересів; регіональному масштабі; глобальному масштабах.
Класифікація форм МЕД за критеріями:
I. За функціональними критеріями: міжнародна торгівля товарами; надання міжнародних послуг; транскордонний рух капіталів; міжнародний кредит; міжнародні валютно-фінансові відносини; міжнародна міграція робочої сили; участь в діяльності міжнародних економічних організацій; міжнародне співробітництво у виробничих, науково-технічних сферах; спільне розв`язання економічними засобами глобальних проблем розвитку.
ІІ. За видами зв'язків: науково-технічна форма; виробнича; торговельна форма МЕД; валютно-фінансова форма МЕД ; міграційна форма МЕД; комерційно-дипломатична.
ІІІ. За рівнями: мікрорівень МЕД; макрорівень МЕД; міждержавний рівень МЕД; наднаціональний рівень МЕД; глобальний рівень МЕД ;
ІV. З типом відносин: безпосередні; опосередковані; спільні,
V. За комплексністю: прості; комплексні
VІ. За економічною основою: комерційна МЕД ; некомерційна МЕД
Відбувається трансформація типових форм МЕД та з'являються нові: 1)підрядна співпраця, 2)лізинг, 3)співробітництво на компенсаційній основі, на умовах розподілу продукції між партнерами, 4)переробка давальницької сировини (толінг), 5)залучення іноземної робочої сили, 6)виробниче кооперування, 7)іноземний туризм, 8)співробітництво у банківській сфері, 9)науково-технічна співпраця, 10)торгівля товарами та послугами (банківськими, транспортними, зв’язку, будівельними тощо), 11)торгівля ліцензіями, 12)співробітництво у вільних економічних зонах, 13)створення торговельних асоціацій, торговельних будинків, бірж тощо.
9.Сутнісні риси та основні сфери діяльності ТНК
Транснаціональні корпорації (ТНК) — національні монополії з закордонними активами. Складають єдиний великий виробничий комплекс із правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країни-засновника (філії і дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з переважно національною участю країни базування).
Багатонаціональні корпорації – їх головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах; міжнародні корпорації, що поєднують національні компанії ряду держав на виробничій і науково-технічній основі (англо-голландський концерн ROYAL DUTCH SHELL; швейцарсько-шведська компанія Asia Brown Bovery-машинобудування, електронна інженерія; англо-нідерландська UNILEVER, концерн AIRBUS).
Основні ознаки: 1) річний оборот, що перевищує 1 млрд. доларів (великі - більш 2 млрд.); 2) філії не менш ніж у шести країнах (великі - більш ніж у 20); 3) величина відсотку продажів її товарів, реалізованих за межами країни-резиденції, не менше 20% (NESTLE - 98%) (великі - більше 35%); 4) структура активів (25% за рубежем): ROYAL DUTCH SHELL, FORD MOTORS, GENERAL MOTORS, IBM; 5) частка персоналу, зайнятого у зарубіжних філіях, складає не менше 25%; 3, 4, 5 – Індекс транснаціональності, у Тор-100 найбільших нефінансових компаній світу перевищує 56%.; 6) оперує в рамках системи прийняття рішень, що дозволяють проводити єдину стратегію управління розвитком національних підприємств, що входять у ТНК.
Основні сфери діяльності: 500 найпотужніших ТНК реалізують 80% всієї продукції електроніки (хьюлерт-пакард) та хімії, 95% - фармацевтики (арена фармацептікалс), 75% - продукції машинобудування (дженерал моторс), а також енергетики (шеврон), нафтодобування (коноко філліпс).
10.Масштаби і основні характеристики діяльності транснаціональних компаній
ТНК— національні монополії з закордонними активами. Складають єдиний великий виробничий комплекс із правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країни-засновника (філії і дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з переважно національною участю країни базування). Важливою рисою ТНК є реалізація єдиної послідовної стратегії через один або декілька центрів прийняття господарських рішень. Багатонаціональні корпорації – міжнародні корпорації, що поєднують національні компанії ряду держав на виробничій і науково-технічній основі.
Масштаби діяльності ТНК: Характерною рисою сучасного етапу транснаціоналізації є величезний масштаб операції ТНК. Насамперед це виявляється в значному зростанні кількості материнських компаній ТНК та їхніх зарубіжних філій. Міжнародна виробнича мережа філій ТНК зростає швидкими темпами: їхні загальні активи досягли наприкінці 2009 р. 13 трлн дол., а загальна додана вартість, створена ними, - 2 трлн дол. Приблизно 70 % світових платежів за технологію є результатом внутрішньофірмових трансакцій ТНК. Майже 90 % із 100 найбільших ТНК припадає на країни "тріади" ( ЄС, США, Японія ). Однак з кожним роком в процес транснаціоналізації дедалі більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країни Східної та Центральної Європи. Найбільші компанії зосереджені в таких галузях, як автомобільна промисловість, електроніка, виробництво електрообладнання, нафтова промисловість, хімічна та фармацевтична промисловість.
Основні характеристики діяльності: Фінансова складова могутності ТНК: -контролюють третину виробничих капіталів приватного сектору усього світу; контролюють до 90% прямих інвестицій за рубежем (прямі інвестиції ТНК за рубежем у підприємства, устаткування й іншу власність у середині 90-х років перевищили 3 трлн. дол.; -зараз вартість їх зарубіжних активів складає 69,5 трлн.дол.США); -сукупні валютні резерви ТНК у кілька разів більше, ніж резерви всіх центральних банків світу разом узятих (переміщення 1—2% маси грошей, що знаходяться у приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет будь-яких двох національних валют), ТНК ж часто розглядають обмінні валютні операції як найбільш вигідне джерело своїх прибутків.
11. Поняття та види вільних економічних зон
Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. В літературі існує багато визначень ВЕЗ, що пояснюється різноманітністю їх різновидів, кожен з яких має свої особливості функціонування та відіграє свою роль в економіці країни
І. За формами здіснення МЕД:
- Зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордонні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням (безмитні торгові зони – зони прикордонної торгівлі, порти, склади, транзитні зони, митні зони на підприємствах; зони франко – це територія, на якій зберігаються та продаються товари, і такі, що прямують транзитом, та яка має спеціальний пільговий режим здійснення зовнішньоторговельних операцій; "пункт франко" – це частина території порту, що визначена як безмитна зона та належить до загальної структури порту, який зонального статусу не має; "порто-франко" – зони, де пільговий режим ЗТЗ розповсюджується на всю або більшу частину території порту (морського, річкового));
- експортно-промислові зони – орієнтовані на зовнішню торгівлю; -туристсько-рекреаційні; -імпортно-промислові зони або імпортозамінні – їх мета – забезпечити споживачів імпортною продукцією або стимулювати виробництво по заміщенню імпорту; -парки технологічного розвитку – створюються на основі існуючого науково-технічного потенціалу для залучення іноземного капіталу з використанням устаткування, ноу-хау, іноземного управлінського, комерційного чи маркетингового досвіду; -банківські і страхові безмитні зони – створений пільговий режим здійснення банківських і страхових операцій; -комплексні зони – великі за територією, мають ознаки різних ВЕЗ.
ІІ. За розмірами ВЕЗ: точкові – створюються на невеликій території і мають чітко виражений функціональний характер: місто, невеликий район, підприємство, склад, порт тощо (фірма, склад, термінал); територіально-масштабні – співпадають з адміністративно-територіальною одиницею (промислово-експортні зони, технопарки); особливо великі регіони;
ІІІ. Залежно від місцезнаходження розрізняють: зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами ); внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни ).
12. Поняття та особливості функціонування офшорних центрів
Офшор – це один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних ВЕЗ, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.
Основні характеристики офшорів: 1) відмова від надання фінансової інформації іншим країнам; 2) наявність "полочних" компаній, тобто вже зареєстрованих і навіть таких, які вже працювали і мають добру кредитну історію; 3) наявність законів про нерозповсюдження корпоративної інформації; 4) наявність налагодженої системи електронних комунікацій; 5) фінансова секретність; 6) велика кількість туристів, які значною мірою поповнюють готівковий обіг; 7) вільне використання "світових" валют, переважно долара США, як місцевої валюти; 8) валютний контроль; 9) наявність значною мірою незалежного від зовнішнього тиску Уряду; 10) велика залежність від сектора фінансових послуг; 11) вигідне географічне розташування; 12) оподаткування; 13) легкість доступу до зарубіжної банківської системи.
Класифікація офшорних зон. 1. Класична офшорна зона. До цієї групи відносяться країни, чиє законодавство дозволяє повністю звільнити офшорні компанії від оподаткування (фірма платить уряду країни тільки фіксоване мито за продовження ліцензії на діяльність) (острів Мен, Гібралтар, Багамські острови, Теркс, Кайкос та ін.);
2. Зона низького оподаткування. До цієї групи відносяться країни, в яких офшорні компанії користуються помітними пільгами при оподаткуванні. ( Кіпр і Угорщина, Естонія, Уругвай ) Країни «податкової гавані» — це такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу.
3. Інші зони, які за певних умов створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування. Країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб’єкти господарювання-нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.
13. Показники результатів та динаміки міжнародної торгівлі
1) темпів росту:
1.1) темпи росту експорту
Тр.е. = Ез.р. / Еб.р. * 100%, де
Тр.е. – темпи росту експорту;
Ез.р. – обсяг експорту в звітному році;
Еб.р. – обсяг експорту в базисному році.
1.2) темпи росту імпорту
Тр.і. = Із.р. / Іб.р. * 100%, де
Тр.і. – темпи росту імпорту
Із.р. – обсяг імпорту в звітному році;
Іб.р. – обсяг імпорту в базисному році.
1.3) темпи росту зовнішньоторговельного обігу
Тр.зт.об. = ЗТОз.р. / ЗТОб.р. * 100%, де
Тр.зт.об. – темпи росту зовнішньоторговельного обігу;
ЗТОз.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;
ЗТОб.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.
2) темпи приросту:
2.1) темпи приросту експорту
Тпр.е. = Тр.е.з.р. / Тр.е.б.р. * 100%, де
Тпр.е. – темпи приросту експорту;
Тр.е.з.р. – темпи росту експорту за звітний рік
Тр.е.б.р. – темпи росту експорту за базисний рік.
2.2.) темпи приросту імпорту
Тпр.і. = Тр.і.з.р. / Тр.і.б.р. * 100%, де
Тпр.і. – темпи приросту імпорту;
Тр.і.з.р. – темпи росту імпорту за звітний рік;
Тр.і.б.р. – темпи росту імпорту за базисний рік.
2.3) темпи приросту зовнішньоторговельного обігу
Тпр.зто = Тр.зто.з.р. / Тр.зто.б.р. * 100%, де
Тпр.зто – темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;
Тр.зто.з.р. – темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;
Тр.зто.б.р. – темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік;
Показники результатів: •сальдо торговельного балансу, •сальдо балансу послуг, •сальдо некомерційних операцій •сальдо балансу поточних операцій;•індекс «умови торгівлі», •експорт на душу населення, •імпорт на душу населення, •експортна квота; •імпортна квота; •квота зовнішньоторговельного обігу.
14. Показники обсягів та структури міжнародної торгівлі
І. Обсягові (масштабів, абсолютні):
1) експорт,
2) реекспорт,
3) імпорт,
4) реімпорт,
5) зовнішньоторговельний обіг
ЗТО = Е + І, де
ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;
Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);
І— обсяг імпорту (у вартісних одиницях)
6) генеральна торгівля
ГТ=Е + І+Т, де
ГТ— генеральна (загальна) торгівля;
Е — вартість експорту;
І — вартість імпорту;
Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.
7) спеціальна торгівля
СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт
8) фізичний обсяг торгівлі. Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:
Iф.о — індекс фізичного обсягу;
Р — ціна товару в базисному періоді;
q1 -— кількість товару в періоді, що вивчається;
q0 — кількість товару в базисному періоді.
ІІ. Структурні:
1) товарна структура; 2) географічна структура 3) інституційна торгівля; 4) видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.
15. Еволюція теорій міжнародної торгівлі
На сьогодні можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:
-меркантилізму (раннього та пізнього); -переваг (абсолютних і відносних); -факторів виробництва; -неотехнологічні; -конкурентоспроможності.
Ранній меркантилізм ( У.Стаффорд (Англія), Г.Скаруффі (Італія)) - доктрина “грошового балансу” — нагромадження грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей.
Теорія пізнього меркантилізму (Т.Мен (Англія), А.Серра (Італія), А.Монкрет’єн (Франція)) - доктрина “активного торговельного балансу” – шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках).
Теорія абсолютних переваг (Адам Сміт), трудову теорія вартості, “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.)- Вигідна й купівля товарів на зовнішньому ринку за умов вільної торгівлі
Теорія відносних переваг (Давід Рікардо), “Початки політичної економії та оподаткування” (1817 р.), трудова теорія вартості, вільна торгівля - принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів).
Теорія факторів виробництва - Жан-Батист Сей (30-ї рр.ХІХ ст.), пояснення не тільки відносними витратами на працю, а й відносними витратами на капітал.
Кожна країна має порівняльні переваги і експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона застосовує відносно надлишкові фактори виробництва, і імпортує ті товари, в виробництві яких відчуває дефіцитні фактори виробництва (теорема Хекшера-Оліна);
Теорема Хекшера – Оліна - Самуельсона: Міжнародна торгівля вирівнює абсолютні та відносні ціни на гомогенні фактори виробництва між країнами. Якщо країна 1 має переваги у виробництві більш працемісткого товару (низька ціна робочої сили), а країна 2 – у виробництві більш капіталомісткого товару (нижча процентна ставка), то за умов спеціалізації в країні 1 зростатиме попит на працю, що призведе до зростання зарплат, а в країні 2 – попит на капітал, що призведе до зростання процентної ставки. Торгівля буде тривати, поки відносні ціни не вирівняються.
До теорій і моделей неотехнічного напряму належать: модель наукомісткої спеціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах виробництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі.
Теорія конкурентоспроможності. Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів: -можливість появи нових конкурентів; -вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників; -поведінка постачальників; -поведінка споживачів; -суперництво існуючих конкурентів між собою.
21. Поняття та форми протекціонізму в торговельно-економічних відносинах.
Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.
Виділяють декілька форм протекціонізму: селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів; галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства; колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання; прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Рівні регулювання:
1) фірмовий (корпоративний);
2) національний;
3) міжнаціональний, міждержавний: преференційний торговельний режим — це особливий пільговий режим, що надається однією державою іншій без поширення на треті країни; дискримінаційним є торговельний режим, згідно з яким юридичним і фізичним особам однієї країни надаються в їх торговельній діяльності на території країни, що проводить дискримінацію, гірші умови, ніж ті, які надані на цій самій території юридичним і фізичним особам інших країн. Дискримінаційні заходи стосуються майже всіх інструментів регулювання торговельно-економічних відносин і можуть реалізовуватися через реторсії та репресалії.
Реторсії — обмежувальні заходи, що застосовуються однією державою у відповідь на аналогічні дії іншої держави, що завдають економічної або моральної шкоди першій. Репресалії — примусові заходи, що застосовує одна держава у відповідь на неправомірні дії іншої. Сукупність реторсій і репресалій у двосторонніх торговельних відносинах призводить до ситуації «торговельної війни» між країнами;
4) наднаціональний рівень; 5) глобальний.
16. Зустрічна торгівля, її види та особливості.
Міжнародна зустрічна торгівля (trade-in, counter trade) об'єднує операції, у межах яких передбачаються зустрічні зобов'язання експортерів закупити в імпортерів товари або послуги на частину або повну вартість товарів, що експортуються. Міжнародні зустрічні угоди - "міжнародні компенсаційні угоди “, згідно з якими підприємства (фірми) різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, надання послуг або технології) однієї із сторін будуть компенсуватись чітко зазначеним у відповідних договірних документах способом та у визначених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, наданням послуг, технології) іншої сторони.
Усі операції зустрічної торгівлі згідно з їх економічною природою можна поділити на такі види:
1.Товарообмінні операції та компенсаційні угоди на безвалютній основі: а) угоди з одноразовою поставкою ( бартерні угоди та пряма компенсація); б) угоди з тривалими термінами виконання, глобальні угоди ( базові угоди та угоди про товарообмін на основі листа зобов’язання);
2.Компенсаційні угоди на комерційній основі: а) короткочасні компенсаційні угоди ( часткова компенсація, повна компенсація, трьохстороння компенсація та короткочасні зв’язані угоди); б) зустрічні закупки ( паралельні угоди, джентльменські угоди та угоди з доданням фінансових зобов’язань); в) довгострокові авансові закупки;
3.Компенсаційні угоди на основі домовленостей про виробниче співробітництво: а) великомасштабні довгострокові компенса ційні угоди із зворотною закупкою товарів ( угоди з зобов’язаннями про компенсації вартості обладнання, яке поставляється та угоди з зобов’язаннями по компенсаційним закупкам рівними чи нижчими за вартістю обладнання, яке поставляється); б) “угоди про розподіл продукції”; в) угоди “розвиток-імпорт”.
Однієї з особливостей зустрічної торгівлі є розширення практики зустрічної закупівлі експортерами товарів, які не можуть бути ними використані у власному виробництві, а заздалегідь призначаються для подальшого продажу на зовнішньому або внутрішньому ринку. Важливою особливістю зустрічної торгівлі являється її гнучкість, яка дозволяє контрагентам пристосовуватися до умов, що постійно міняються на світовому ринку, дає можливість окремим країнам ціленаправлено диверсифікувати свій експорт, виходити на нетрадиційні ринки, в т.ч. трудно доступні, створює умови для економії валюти, прискорює процес зовнішньоторгового обміну товарами й послугами. Особливістю зустрічної торгівлі в сучасних умовах являється також-широке впровадження внутріфірменої комп'ютеризації. Це не тільки дозволило якісно змінити технології і процедури зовнішньоторгових операцій, але й дало можливість наперед визначити ефективність угод вираховувати тенденції розвитку кон’юктури ринку і цін, формувати структуру товарообігу конкретної країни, конкретного підприємства-суб'єкта.
31. Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами України
Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Географічна структура торгівлі товарами є наслідком принаймні двох обставин. По-перше, історично так склалося, що Україна ще значно зберігає основні риси своєї участі в територіальному поділі праці, який відбувався протягом декількох століть в територіальних мережах Російської імперії та СРСР. Значна кількість українських фірм зберегла кооперативні зв'язки з підприємствами колишніх союзних республік, ринки країн СНД для нас добре знайомі, як і наш для них. По-друге, Україні нелегко пробитися на ринки розвинутих країн і країн, що розвиваються, через дуже сильну конкуренцію і часто через невідповідність наших товарів світовим стандартам; нерідко наш експорт потерпає і через дискримінаційну політику деяких країн щодо України. Тому основна частина українського зовнішнього товарообігу припадає на країни СНД.
Поступово Україна диверсифікує свою географічну структуру торгівлі, і частка СНД знижується. Водночас зростають обсяги торгівлі з розвинутими країнами. Прте, Обсяг взаємної торгівлі товарами і послугами між Україною та Росією у 2010 році збільшився на 15,3 мільярдів доларів або в 1,6 рази і склав майже 41,5 мільярдів доларів.Із країн, що розвиваються, суттєво зміцнилися торговельні зв'язки з Туреччиною і з Китаєм: вона зросла в 1,8 рази.
17. Методи міжнародної торгівлі: переваги та недоліки їх використання.
Метод торгівлі – це засіб здійснення торговельного обміну (торговельної операції чи торговельної угоди). В міжнародній торговельній практиці використовується два основні методи торгівлі
1.торгівля напряму (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем);
2. непряма торгівля: через посередників та через організовані товарні ринки.
При торгівлі напряму виникає визначена фінансова користь, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижується ризик і залежність результату комерційної діяльності від можливої недбалості чи недостатньої компетенції посередницької організації. Цей метод також дозволяє постійно знаходитись на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. В той же час використання торгівлі напряму передбачає наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. В протилежному випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть сильно зрости. Часто буває доцільним, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торговельних операцій, зменшуючи тим самим ризики операцій. Переваги залучення посередників: підвищують оперативність збуту; підвищення прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу; посередники знаходяться ближче до покупця, тому оперативніше реагують на зміни в ринковій кон’юнктурі, це дозволяє реалізувати товар на більш сприятливих для експортера умовах; підвищується конкурентоспроможність товарів за рахунок можливості післяпродажного сервісу; являються джерелом первинної інформації про рівень якості і конкурентоспроможності товарів.
У межах торгівлі через посередників визначають такі види посередницьких операцій і відповідні їм види угод: операції з перепродажу (договір купівлі-продажу); комісійні операції (договір комісії, договір консигнації); агентські операції (агентські угоди; брокерська операція.
Як правило, ті чи інші посередницькі операції виконують ті чи інші посередницькі фірми. Серед них: торгові дома; експортні фірми; імпортні; оптові; роздрібні фірми; дистриб’ютори; комісійні; агентські; брокерські тощо. Серед посередників можна виділити так званих інституціональних посередників, до яких відносять товарні біржі, аукціони та міжнародні торги (тендери), виставки та ярмарки.
18.Характеристика інституційних посередників в міжнародній торгівлі
До інституціональних посередників міжнародної торгівлі відносять товарні біржі, аукціони, виставки, ярмарки та міжнародні торги (тендери). Розповсюдженим засобом торгівлі для ряду сировинних товарів є міжнародні товарні біржі, які являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.
//http://www.vuzlib.net/me_kneu/2-3.htm (остальная инфа в след. вопросе и по ссилке, Ваня не удаляй)// Ще одним засобом міжнародної торгівлі є аукціони, що спеціалізуються на збуті реальних товарів з суворо індивідуальними властивостями. Міжнародний товарний аукціон – це спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в завчасно обумовлені терміни та в спеціально визначеному місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, які переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну. Міжнародні тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організованих товарних ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників. У світовій практиці такими інструментами, як виставки та ярмарки, користуються майже всі компанії, задіяні у міжнародній діяльності, або ті, які планують вийти на світовий ринок.
Виставка — це показ, яким би не була його назва, основа мета котрого полягає в ознайомлені публіки шляхом демонстрації із засобами, які маються в розпорядженні людства, для задоволення його потреб, а також з метою сприяння прогресу в одній або кількох сферах діяльності або майбутніх перспектив.
Ярмарок — це міжнародна економічна виставка зразків, яка незалежно від її назви у відповідності з традиціями країни, на території якої він проводиться, являє собою великий ринок товарів широкого вжитку та /або обладнання, діє у визначені терміни протягом обмеженого періоду в одному і тому ж місті та на якій експонентам дозволяється представляти зразки своєї продукції для укладання торговельних угод у національному та міжнародному масштабах.
19.Міжнародна біржова торгівля товарами, її структура та сучасні тенденції розвитку
Розповсюдженим засобом торгівлі для ряду сировинних товарів є міжнародні товарні біржи, які являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.
Особливість діяльності міжнародних товарних бірж, які водночас є національними і обслуговують окремі світові товарні ринки, полягає в обов’язковому дотриманні законодавчо-правового, податкового, валютного режимів, що діють у країнах їх розміщення.
Характерним є і те, що країни, де функціонують міжнародні за статусом товарні біржі, можуть суттєво впливати на умови та процеси, які відбуваються на світових сировинних ринках.
На світовому товарному ринку міжнародні товарні біржі виконують наступні функції:- обслуговують конкретний діючий світовий товарний ринок;- залучають до біржових операцій контрагентів з різних країн світу;- забезпечують вільний переказ прибутків, які одержують контрагенти по біржових операціях;
- здійснюють так звані арбітражні операції, тобто спекулятивні угоди для одержання прибутку від різниці котирувальних цін на біржах різних країн. Практично весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме – 98%, забезпечується завдяки діяльності п’ятдесяти бірж, з яких 84% обороту припадає на біржі США, 8% - Великобританії, 6% - Японії і 2% - на товарні біржі інших країн. Обсяг світового біржового обороту щорічно оцінюється в 3,5-4 трлн. доларів. Залежно від асортименту товарів, що продаються на міжнародних товарних біржах, вони класифікуються як:
- універсальні або загального типу, де укладаються угоди широкого асортименту біржових товарів;
- спеціалізовані біржі, де укладаються угоди по окремих видах товарів, тобто мають потоварну спеціалізацію і тому класифікуються як біржі широкого профілю та вузькоспеціалізовані.
Міжнародній біржовій торгівлі на сучасному етапі притаманні такі основні тенденції:
1. Збільшення обсягів біржового обороту. Від середини 50-х до середини 80-х років обсяги біржового товарообороту зросли в 12 разів. 2. Зміни в структурі угод, що укладаються на міжнародних товарних біржах. В останні десятиліття характерним є суттєве зростання біржового обороту за рахунок збільшення обсягів ф’ючерсних операцій порівняно з угодами на реальний товар. Ця тенденція притаманна для великих міжнародних товарних бірж, більшість з яких фактично відмовилася від угод з реальним товаром. 3. Зміна структури біржової торгівлі на фоні зростання асортименту біржових товарів. Розширення асортименту біржових товарів відбувається в основному за рахунок виходу на товарний ринок нових промислових сировинних товарів.
4. Концентрація міжнародної біржової торгівлі на великих товарних біржах. Характерним є скорочення кількості таких бірж, товарооборот яких був незначним, і зосередження практично всього біржового товарообороту на кількох біржах того чи іншого ринку. 5. Переважаючі тенденції до функціонування на світовому ринку універсальних товарних бірж. Внаслідок злиття кількох товарних бірж, які спеціалізуються на торгівлі певними видами біржового товару, створюється одна, де продають декілька видів товару, нетоварних цінностей, однак потоварна спеціалізація об’єднаних бірж зберігається. 6. Тенденції до розміщення товарних бірж у місцях споживання основних біржових товарів. Більша частина товарних бірж територіально розміщена в зонах концентрації споживання біржового товару. 7. Міжнародні товарні біржі виступають як індикатор цін на світових товарних ринках. Незважаючи на те, що на товарних біржах обсяги угод, які закінчуються постачанням реального товару, порівняно зі світовим товарообігом, незначні, біржові ціни є оперативними, авторитетними і широко застосовуються при визначенні контрактних цін. На основі виключно біржових котирувань здійснюється більша частина світової торгівлі сільськогосподарською продукцією через позабіржовий ринок. http://www.vuzlib.net/me_kneu/2-3.htm
20.Міжнародний аукціон, його сутність, види та способи проведення
Міжнародний товарний аукціон – це спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в завчасно обумовлені терміни та в спеціально визначеному місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, які переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну.
В міжнародній торгівлі склалась вельми обмежена номенклатура товарів, що продаються з аукціонів (наприклад, хутро, чай, овеча вовна, квіти, каучук, шкіра, антикваріат). Близько половини світового виробництва овечої вовни реалізується за допомогою аукціонної торгівлі. Найбільше значення мають австралійські і новозеландські аукціони, особливо, аукціон в Сіднеї.
Традиційним аукціонним товаром є також чай. Чайні аукціони проводяться в Калькутті (Індія), Джакарті (Індонезія), Момбасі (Кенія), Коломбо (Шрі-Ланка). Важливим центром аукціонної торгівлі каучуком є Сінгапур, хутром – Санкт-Петербург, антикваріатом – Крісті (Christie) і Сотбі (Sotheby) в Лондоні.
Товари, що продаються на аукціонах, бувають масовими і одиничними, але їхньою загальною рисою являється неоднорідність партій чи окремих екземплярів, тобто їх не можна купувати без попереднього огляду одиниці товару (лоту), що продається.
|
Аукціонні торги |
|
|
Види |
Способи |
|
З пониженням цін |
Гласний |
|
З підвищенням цін |
Негласний |
|
Автоматизований |
Рис. 2.3. Види і способи ведення аукціонних торгів
Етапи проведення: 1)підготовка аукціону 2)огляд товарів 3)аукціонні торги 4)оформлення й виконання угоди. Способи: 1)гласний - аукціоніст оголошує номер і початкову мін. ціну. Присутні починають підвищувати цю ціну. Після трикратного запитання (ніхто більше?) відбувається удар молотком по столу, і товар переходить у власність того покупця, який запропонував за нього найвищу ціну; 2)негласний - аукціоніст оголошує вихідну мін. ціну, а покупець заявляє про її підвищення умовними знаками; 3)автоматизований. Види 1.з підвищенням цін (“Англійський”); 2.з пониженням ( “Нідерландський”)- проводиться з благодійною метою; 3.аукціон своєї ціни – учасник виставляє лише 1 пропозицію ціни, перемагає найвища ціна; 4.оптовий (продавець може виставляти декілька одиниць товару одночасно). Аукціони є: спеціалізовані, універсальні, примусові (реалізується майно боржників, або конфісковане майно)
У сучасній міжнародній торгівлі спостерігається тенденція до падіння ролі аукціону, що викликано цілим рядом причин:
1. Посилення конкуренції зумовило динамічний розвиток прямих зв’язків між експортерами та імпортерами без використання посередницької ланки, перш за все брокерів-аукціонерів;
2. Підвищення якості товарів і вдосконалення стандартизації сприяли розширенню товарних поставок рівномірнішої та гарантованішої якості, збільшенню обсягу продажу товарів на основі окремих договорів;
3. Розробка асоціаціями торговців типових контрактів і вдосконалення механізму комерційного арбітражу призвели до зростання торгівлі на основі типових контрактів;
Та інші.
27. Основні фактори впливу на ціноутворення на світових товарних ринках.
Міжнародна (світова) ціна – це грошовий вираз інтернаціональної вартості виробництва.
Види міжнародних цін обумовлені факторами:
1) відмінностями торгової політики по відношенню як до конкретних ринків, так і до тих чи інших імпортерів;
2) валютною державною та міждержавною політикою;
3) політикою протекціонізму;
4) відмінностями в методології та методиці розрахунку цін.
Види цін
За напрямами товарних потоків: а) експортні (ціна за якою товар реалізується зарубіжному контрагенту); б) імпортні;
2. За умовами розрахунків:
Ціна комерційних угод; Ціна клірингових розрахунків; Ціна програм допомоги; Трансфертна ціна;
3. За повнотою урахування витрат: Ціна нетто; Ціна споживання
4. За характером реалізації: оптова ціна, роздрібна ціна;
5. За мірою фіксації (контракти): тверда, рухлива, з наступною фіксацією; ковзна;
6. За рівнем інформованості: ціна, яка публікується; довідкова ціна: біржове котирування, аукціонна ціна, статистична ціна, ціни фактичних угод, ціни пропозицій великих фірм, розрахункові.
22. Митний тариф, його функції та види.
Митний тариф - інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком; конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі або ввезенні певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.
Класифікація митного тарифу:
1) за об’єктом:
- транзитний тариф – використовується по відношенню до товарів, які проходять через дану країну
- імпортний тариф – використовується при ввезенні товару, з метою захисту внутрішнього ринку від іноземного конкурента;
- експортний тариф – використовується при вивозі товару з метою захисту внутрішнього ринку, від утворення а ньому дефіциту товарів, які експортуються;
2) за типами ставок:
- постійні – митний тариф, ставка якого встановлена органами державної влади і не може змінюватися;
- змінні – митний тариф, що змінюється при зміні рівня ставок або рівня внутрішньої ціни, або рівня державних субсидій (наприклад, використовує ЄС на с/г продукцію).
Функції:
1.Митний тариф, як податок на товари, котрі ввозяться та вивозяться, виконує фіскальну функцію. Митні доходи - являються однією із статей доходної частини бюджету держави.
2. Митний тариф, як інструмент торговельної політики, а також державного регулювання виконує захисну, протекціоністську функцію.
3.За допомогою митних тарифів держава надає національну підтримку товаровиробникам та відповідним галузям виробництва.
4.Митний тариф встановлений в умовах, коли існує різниця між національними та світовими цінами, він створює ширші можливості для імпорту товарів а до того ж, виконує стимулюючу функцію .
5.Митний тариф може виконувати стабілізуючу функцію, в свою чергу вирівнюючи умови конкуренції для вітчизняних та іноземних виробників при цьому не створюючи переваг ні для одної з сторін.
6.Митний тариф являється предметом переговорів для отримання торговельних преференцій, пільгових кредитів та ін. Роль мита у економічному контексті полягає в створенні вартісного бар’єра, завдяки якому підвищується ціна на товари, незалежно від застосованого раніше експортного, імпортного, чи транзитного мита, а також стимулюється державний розвиток окремих галузей економіки чи підприємств та надходження коштів до державного бюджету країни.
26.Демпінг як засіб торгівельної політики, його види. Антидемпінгові мита та їх роль у розвитку міжнародної торгівлі.
Демпінг – засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах. Види:
спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує ємність внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема – або взагалі не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати за більш низьку, ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;
навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін;
постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої;
зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених різких коливань курсів валют;
взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн.
Антидемпінгові процедури та заходи як інструменти
екстреного правового регулювання торговельно-економічних відносин передбачають доказ факту демпінгу, порушення антидемпінгової процедури (розслідування), визначення шкоди від факту демпінгу та застосування антидемпінгових і компенсаційних мит. У деяких випадках сам факт порушення антидемпінгового розслідування призводить до «добровільного» обмеження експорту або застосування експортером інших заходів, що нормалізують торговельні відносини. Антидемпінгове мито — додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що експортуються за цінами, нижчими за нормальні ціни світового ринку або внутрішні ціни країни, що імпортує товар, при самостійному демпінгу (за джерелами компенсування збитків). Воно може бути тимчасовим, що встановлюється на період проведення антидемпінгової процедури, і постійним, визначеним і встановленим у результаті антидемпінгового розслідування. Антидемпінгове мито є джерелом компенсації збитків імпортера та сприяє нормалізації торговельних відносин.
23. Класифікація нетарифних методів регулювання у міжнародній торгівлі.
Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі:
І. Кількісні обмеження – адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту. ІІ. Пряме обмеження імпорту, експорту:
1.Квотування – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти поділяються:
1) За напрямком їх дії: 1.1) експортні; 1.2.) імпортні;
2) За обсягом дії: - глобальні – встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;
- індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар;
2. Ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Ліцензії бувають:
- Разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт),; - Генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;
- Глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості; - Автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.
3. «Добровільне» обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.
4. Приховані: 4.1) адміністративні формальності – національні правила проведення імпортних операцій, які обмежують імпорт;
4.2) технічні бар’єри – приховані методи торговельної політики, які виникають тому, що національні технічні, адміністративні та інші норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо; 4.3) встановлення мінімальних імпортних цін – передбачає суворе дотримання експортером рівня цін, установлених країною-імпортером; 4.4) імпортні податки – прикордонний податок, яким обкладаються товари при перетині митних кордонів конкретної країни. До них відносяться: митні збори, пов’язані з оформленням митних документів, або зі здійсненням митного контролю; сплата зборів за перевірку якості імпортованого товару; торговельні збори; статистичні збори; збори за здійснення фітосанітарного контролю; сезонні та екологічні збори; 4.5) імпортний депозит – форма задатку, який імпортер повинен внести в свій банк в національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару; 4.6) валютні обмеження – регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями; 4.7) демпінг– засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах. Види:
- спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. - навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін; - постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої; - зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених різких коливань курсів валют;
- взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн.
4.8) стимулювання експорту: - експортні кредитні субсидії,
- державне кредитування експорту та страхування експортних кредитів, - податкові пільги, - організаційно-інформаційне сприяння, - частка національної участі, - стимулювання національного виробництва - експортна субсидія
24.Методи стимулювання експорту у міжнародній торгівлі.
Стимулювання експорту:
- експортні субсидії – це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними структурами фірмам-експортерам на виробництво та вивіз певних товарів за кордон. Метою їх надання є покриття частини витрат національних виробників для підвищення їх конкурентоспроможності на світових ринках.
- державне кредитування експорту та страхування експортних кредитів:
державне кредитування експорту – надання фірмам-експортерам через державні банки чи спеціальні органи короткострокових та довгострокових кредитів.
страхування експортних кредитів - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів банку-кредитора в разі настання страхового випадку, пов'язаного з ризиками комерційного чи некомерційного характеру, за рахунок коштів, що сплачуються українським банком-кредитором (страхових внесків, страхових премій);
- податкові пільги як опосередковане субсидування експорту надаються, як правило, в таких формах:
- повернення експортерам сум мита і податків, сплачених при імпорті сировини, комплектуючих чи товарів, необхідних для виробництва продукції на експорт;
- звільнення від сплати опосередкованих податків на сировину, комплектуючі чи товари, які використовуються у виробництві експортних товарів;
- дозвіл створення спеціальних фондів для розвитку експортного виробництва, що не оподатковуються;
- відстрочка сплати певних податків;
- надання права на прискорену амортизацію основного капіталу;
- надання знижок як самим експортерам, так і суміжним виробництвам та сферам діяльності, на електроенергію, транспортні тарифи тощо.
- організаційно-інформаційне сприяння - допомога, яка надається державою в різних формах суб’єктам зовнішньо-економічної діяльності з метою активізації та підвищення ефективності національного експорту.:
- надання комерційної інформації про кон’юнктуру світових товарних ринків, тенденції їх розвитку, можливості та умови експортування;
- сприяння національним фірмам в отриманні крупних замовлень, участі в міжнародних тендерах;
- підтримка в організації участі національних фірм у діяльності міжнародних виставок та ярмарків;
- представлення торговельними представництвами (місіями) державних і корпоративних інтересів національних експортерів у країні перебування;
- здійснення зв’язку з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями з питань міжнародної торгівлі та представлення, відстоювання в них інтересів країни, а також окремих учасників зовнішньоторговельної діяльності;
- організація навчання і тренінгу експортерів-початківців, пошук партнерів, допомога у встановленні перших контактів, експортне та правове супроводження угод;
- створення адекватної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
- частка національної участі,
- стимулювання національного виробництва
29. Роль Світової організації торгівлі у регулюванні міжнародної торгівлі.
Діяльність СОТ ґрунтується на таких принципах:
Принцип недискримінації має подвійне значення.
Перше – недискримінація торгівельних партнерів по відношенню один до одного. Кожна країна надає всім партнерам умови торгівлі, не менш сприятливі, ніж ті, які вона надала хоча б одній з них. Інший аспект підкреслює неприпустимість дискримінації іноземних товарів по відношенню до вітчизняних після проходження митниці. Дотримання цієї вимоги забезпечується наданням національного режиму іноземним товарам, що поступили на внутрішній ринок.
Принцип гласності полягає у тому, що всі країни зобов'язуються регулярно і в повному обсязі інформувати інших членів СОТ про застосування засобів торгівельної політики, а також завчасно доводити до їх відома заходи, які готуються до введення.
СОТ покликана виконувати таку роль:
вона діє як комплекс погоджених на багатобічній основі правил, що регулюють поводження урядів країн-членів у торгівлі. Власне кажучи, це правила поведінки держав і їхніх торгуючих суб'єктів на світових ринках; вона виконує роль форуму для торгових переговорів, спрямованих на лібералізацію торгівлі і забезпечення її більшої передбачуваності або шляхом відкриття національних ринків, або шляхом зміцнення і розширення самих правил; вона виконує роль міжнародного суду, що дозволяє урядам країн-членів СОТ уникати суперечок між собою.
На 1.01.2010 р. членами СОТ були 153 держави, а 16 травня 2008 р. Україна стала 152 країною-членом СОТ.
25.Ліцензування і квотування у зовнішній торгівлі.
Ліцензування та квотування – це нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.
Ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Ліцензії - спеціальний дозвіл, що отримується від державних органів, на ввезення, вивезення або транзит певної кількості товарів, вільні операції з якими заборонені або обмежені. Ліцензії бувають:
1)За кількістю (колом) суб’єктів торгівлі:
- Індивідуальні ліцензії — це дозвіл певній національній фірмі на експорт/імпорт товару, що видається на її прохання органом влади, контролюючим зовнішню торгівлю. Залежно від обсягу товару, що дозволяється вивозити/ввозити, індивідуальні ліцензії поділяються на разові та відкриті. Разова індивідуальна ліцензія — це дозвіл на одну експортно-імпортну операцію або здійснення зовнішньоторговельних операцій протягом певного терміну (як правило, року), але із зазначеним (фіксованим) обсягом товару. На відміну від разової, відкрита індивідуальна ліцензія дозволяє фірмі здійснювати експорт/імпорт зазначеного товару без обмежень його кількості (або вартості) протягом певного терміну (як правило, року).
- Глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;
2) За процедурою отримання:
- звичайні – ліцензії, які передбачають важливість відмови у видачі відповідного дозволу;
-автоматична ліцензія — це ліцензія, що видається на запит експортера/імпортера автоматично, тобто у всіх випадках, що не суперечать чинному законодавству, а процес отримання ліцензії максимально спрощено.
- аукціонна – ліцензія, отримана в результаті проведення аукціону
Квотування – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти поділяються:
1) За напрямком їх дії:
1.1) експортні - вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, які встановлюють частку кожної країни у загальному експорті конкретного товару, або урядом країни для запобігання вивезення товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку.
1.2.) імпортні - вводяться національним урядом для захисту місцевих товаровиробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.
2) За обсягом дії:
- глобальні – встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;
- індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар;
3) За специфікою застосування:
- сезонні - застосування квот має чіткий сезонний характер, обмежуючи ввезення на ринок товарів у сезон переробки або споживання і дозволяючи експортерам інших держав поставляти продукцію у необмеженій кількості в міжсезоння, коли місцева продукція вже реалізована/перероблена, уряди захищають національні фірми з сезонним характером виробництва або споживання товарів, від іноземної конкуренції.
- Тарифні контингенти — це квоти, в межах вартості або кількості яких товари, що імпортуються або експортуються, обкладаються пільговими (преференційними) ставками мита, а у разі перевищення встановлених обмежень до товарів застосовуються звичайні ставки мита.
48.Міжнародна інвестиційна діяльність України, її напрямки та масштаби
У 2010 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 61 % від надходжень попереднього року.
Укр, вступаючи у світові інтеграці процеси взаємод, приділ значну увагу спів роб-тву з регіонами світу. Пріоритетн напрямком цього є співпраця з ЄС. Обсяг інозем інвест в екон-ку У з країн ЄС у 2010 становив 72 % загального обсягу інвест в У, з країн СНД 16 %, з інших країн світу 12 %. У той же час капітал нерезидентів зменш на 296,1 млн. дол. США. У цілому приріст сукуп обсягу інозем капіталу в екон-ці країни, з урахув його переоцінки, утрат, курсї різниці тощо за 1 квартал 2010 становив 98,3 млн$, що складає 12 % від рівня відповідного періоду попереднього 2009 року. Приріст інозем капіталу в 1 кварт 2010 спостеріг на підпр-вах, що здійсн фін діяльність, – у сумі 214,7 млн. дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особ вжитку – 30,2 млн. дол. та будівництво – 6,6 млн. дол..
Інвестиції надійшли зі 126 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81 % заг обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Сполучене Королівство, Франція, Віргінські Острови, Британські, Швеція, Сполучені Штати Америки.
28. Базисні умови постачання (INCOTERMS) у міжнародній торгівлі.
Базисні умови постачання – це умови обміну товару, які найбільш часто зустрічаються, і відповідні до цих рівнів обов’язки сторін здійснювати певні дії. Всі умови Інкотермс поділяються на 4 групи: І група «Відправлення»
1) EXW (Ex-work) франко-підприємство – використовується для будь-яких видів транспорту, означає, що продавець виконав свої зобов’язання по поставці товару тоді, коли він надав товар у розпорядження покупця без посередньо на своїй території (завод, фабрика, склад). Витрати по поставці товару несе покупець.
ІІ. Група «Основний фрахт не оплачено» 2) FCA (Free Carrier) франко-перевізник – використовується для будь-яких видів транспорту, означає, що продавець виконав свої обов’язки тоді, коли він передав товар, що пройшов митне очищення для експорту, перевізнику у обраному покупцем місці. 3) FAS (Free Alongside Ship) вільний впродовж борту судна – використовується для морських і внутрішніх водних перевезень, означає, що продавець виконав свої обов’язки тоді, коли товар розміщений вздовж борту судна по вказаному порту відправлення; 4) FOB (Free on Board) вільний на борту судна – використовується для морських і внутрішніх водних перевезень, означає, що продавець виконав свої зобов’язання з моменту повної погрузки на борт судна, експортні митні витрати несе продавець, імпортні митні витрати несе покупець. ІІІ. Група «Основний фрахт сплачено» 5) CFR (Coast and Freight) вартість і фрахт – означає, що продавець зобов’язаний оплатити витрати і фрахт необхідні для поставки товару у погоджений порт призначення; 6) CIF (Cost, Insurance and Freight) вартість, страхування і фрахт –умови CFR плюс повинен забезпечити морське страхування та передати покупцю відповідне страхове свідоцтво (страховий поліс) для усунення ризиків загибелі та пошкодження товару при перевезенні. Продавець укладає договір страхування і оплачує страховий внесок;
7) CPT (Carriage paid to) перевезення оплачено до пункту “N” – означає, що продавець оплачує фрахт за перевезення товару до погодженого місця призначення; 8) CIР (Carriage and Insurance paid to) перевезення і страхування оплачено до пункту “N” – умови CIF плюс повинен забезпечити страхування вантажу для усунення ризиків покупця, укласти договір страхування і оплатити страховий внесок; IV. Група “Прибуття”.
9) DAT (Delivered At Terminal) поставка на терміналі - використовується для будь-яких видів транспорту, означає, що продавець виконав свої обов’язки тоді, коли відбулась доставка товару на термінал покупця, експортні митні витрати несе покупець, імпортні митні витрати несе продавець.
10) DAP (Delivered At Piont) поставка в визначеному пункті - використовується для будь-яких видів транспорту, означає, що продавець виконав свої обов’язки тоді, коли відбулась доставка товару в пункт, вказаний покупцем, експортні митні витрати несе покупець, імпортні митні витрати несе продавець.
11) DDP (Delivered Duty Paid) доставлено, мито сплачено (оплачені всі види втрат пов’язані з доставкою) - означає, що продавець виконав свої обов’язки тоді, коли він надав товар у розпорядження покупця в погодженому місці в країні імпорту, експортні та імпортні митні витрати несе продавець.
30. Товарна структура зовнішньо торговельної діяльності України
Металургія, сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості дають понад 80 відсотків українського експорту.
Особливістю експортоорієнтованих галузей України є їх сировинний характер та високий рівень залежності від кон'юнктурних коливань на світових ринках.
В останні роки обсяг експорту з України нарощується за рахунок сприятливої кон'юнктури світових ринків та постійного зростання цін у першу чергу на:
1) Чорні і кольорові метали, 2)продовольчі товари (зерно, насіння соняшнику), 3)хімікати,
4)окремі види продукції машинобудування (верстати, транспортні засоби, зброя).
Набуття Україною у травні 2008 членства в СОТ зробило Україну рівноправним партнером на світових товарних ринках. У результаті було скасовані окремі обмеження та лібералізовані умови доступу на зовнішні ринки для цілого ряду українських товарів металургійної, хімічної, машинобудівної галузей та сільського господарства.
Через системну внутрішню та світову фінансово-економічну кризу у 2009 обсяги експорту скоротилися майже вдвічі і досягли рівня 2005 — 2006 років.
Для України характерні низькі показники експорту високотехнологічних товарів та послуг. Це віддзеркалює недосконалу структуру конкурентних переваг української економіки, яка базується передусім на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів та робочої сили. При цьому не використовуються належним чином наявні високотехнологічні можливості окремих галузей промисловості.
Розвиток виробництва товарів з високою доданою вартістю є головним пріоритетом у створенні бази для нарощування обсягів та поліпшення структури українського експорту в напрямі збільшення в ньому питомої ваги високотехнологічних товарів.
Основними групами товарів імпорту для України є енергоресурси, верстати та деталі, транспортні засоби, хімікати, пластмаси, гума
.
32. Участь України у світовій торгівлі послугами
Торгівля послугами відіграє особливу роль у міжнародній економічній діяльності України. Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами традиційно зумовлюється тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торгівельного балансу країни, Це відбувалось завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування ( в економічній термінології – транзитний статус), наявність відповідно до історичних традицій участі в міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури рухомого складу. Цей транспортний потенціал , навіть з урахуванням його кризового стану на зламі століть, може, порівняно з переважною частиною економіки, розглядатись як достатньо потужне джерело валютних надходжень. Отже, можна відзначити, що позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг. У послуг як виду економічної діяльності є низка об’єктивних переваг, які мають велике значення для трансформаційної економіки України.
Так, інвестиції, взагалі кошти, які вкладаються у сферу послуг, мають, як правило порівняно невеликий термін окупності. Швидкий обіг капіталу в певній сфері чи галузі є важливим чинником розвитку для дефіцитної економіки. Подібний сектор економіки, яким, власне, і є сфера обігу, сам по собі може стати рушійною силою її розвитку. Відносно менші обсяги капіталу, що потрібні для організації виробництва, означають більші можливості для бізнесу, створення робочих місць.
Але структура сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві є дещо гіпертрофованою . На транспортні послуги припадає –85% ,зокрема на трубопровідний транспорт –67% (Н-д: для Росії, Європейського Союзу транспортні послуги становлять ¼ від загального показника експорту послуг). Водночас рівень експорту ділових, туристичних послуг, а тим більше послуг інформаційних та таких, що пов’язані з докладанням висококваліфікованих виробничих зусиль, не відповідає потенціалу України.
33. Джерела зовнішнього фінансування країн.
До джерел зовнішнього фінансування країна належать:
міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту, банківський кредит, кредити регіональних банків розвитку, кредити міжнародних та валютно-фінансових організацій; розміщення облігацій зовнішньої державної позики;
надання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою; міждержавні (міжурядові) кредити, кредити держав — постачальників енергоносіїв, європозики; емісія цінних паперів, коли банк виступає посередником між кредитором і позичальником, які вкладають свої кошти в цінні папери; приватні кредити; інвестування, інвестиційне кредитування капіталовкладення ТНК
позики
Прямі інв.- вкладення капіталу з метою отримання підприєм-го прибутку та контролю інвестора над об΄єктом інвестування. Прямими є як самі інвестиції, так і реінвестиції. Перевага: інвестор зацікавлений у роз-ку вир-ва. Недолік: часто виникають проблеми стосовно нац-го несприйняття іноз-ої власності. Портфнльні інв.- вкладення капіталу, як правило в цінні папери з метою отримання дивідендів, доходу, без отримання контролю. Перевага: інвестор надає кошти не цікавлячись участю в управлінні. Обмеження: інвестор швидше зацікавлений у високій поточній доходності цінних паперів, ніж у створенні умов для ефек-го ро-ку у майб-му. Часто джерела обмежені і досить нестабільні через відносно спекулятивний характер. Кредити міжнар фін. орг.. - вирізняються відносно щедрими умовами оплати за корис-ня коштами (в порівнянні з відкритим ринком). Вони хоч і невеликі за обсягом, але свідчать пор певну стабільність і запорукою того, що приватний інвестор може прийти в країну. Недолік: надаючи кредити, міжнар орг-ції часто ставлять додаткові умови стосовно провадження політики держави, що часто не відповідає нац інтересам країни і довгостроковому періоді може підірвати основи роз-ку. Наприклад, основна місія МВФ полягає у відкритті ринків країн, що розвив-ся для його основних акціонерів. Запозичення на міжнар фін ринках- позитивний метод в тому плані, що є неінфляційним, не викликає ефекту витіснення інвестицій на вн-му ринку (принаймі теоретично), дозволяє мобілізувати досить значні кошти приватних інвесторів. Недолік: в цьому разі доводиться “дружити” з міжнар фін установами з усіма відповідними наслідками. До того ж є велика нестабільність цих грошових коштів. Вони носять переважно спекулятивний характер, а тому в разі критичної ситуації на ринку можуть негативно вплинути на ек-ку країни через раптовий та масовий відтік. Ще один недолік це те, що в період відносної стабіл-ті доводиться встанов-и досить високу (а у випадку України і просто астрономічну за європейськими мірками) %-ву ставку. Але навіть такі заходи вже не взмозі зупинити відтік, в таких ситуаціях спекулянти практично не реагують на %. Офіційна допомога розвитку-гранти, займи, технічна допомога. Перевага: безоплатність/дуже низька вартості. Недоліки: незначні обсягах; кошти переважно витр-ся на товари та послуги, походженням з країни донора, і реальна вартість наданої допомоги суттєво нижча від заявлених (в реальному виразі).
34. Характеристика інституційної та валютної структури світового фінансового ринку.
Світовий фінансовий ринок з інституційного погляду — це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.
Інституційна структура світового фінансового ринку - це сукупність інституцій, через які здійснюється рух та перерозподіл світових потоків фінансових ресурсів.
У найзагальнішому вигляді вона має такий вигляд:
Валютна структура світового фінансового ринку складається з трьох елементів:
Національний ринок валюти;
Міжнародний ринок валюти (ВКВ, євро);
Євроринок валюти (євродолар, єврокрона, євроєна).
Основні тенденції розвитку валютної системи світового фін. ринку :
- Підвищення ролі євровалют;
Зниження ролі долара США.
35. Характеристика географічної та функціональної структури світового фінансового ринку
Фінансовий ринок з функціонального погляду
— це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.
З інституціонального погляду
Характеристика гео.структури відображає рух капіталу між країнами і регіонами, інтеграційними угрупованнями. Цей рух капіталу переважно здійснюється через міжнародні фінансові центри.
Передумовами формування міжнародних фінансових центрів вважаються:
• вигідне географічне розташування;
• високий економічний потенціал і розвиток країни;
• наявність розвинутого національного ринку капіталів;
• висока активність країни (міста) у міжнародних економічних відносинах;
• політична стабільність і незалежність країни від зовнішньо-економічних факторів;
• стабільне і стандартизоване законодавство ліберального спрямування.
Основні тенденції, що притаманні географічній структурі:
1. Збільшення масштабів ввозу капіталу в країни, що мають можливість втілення в економічне життя нових високих технологій.
2. Збільшення обсягу руху приватного капіталу, що відбувається поміж розвинутими країнами.
3. Збільшення обсягів взаємокредитування в країнах, що входять до інтеграційних угруповань.
4. Зниження на ринку капіталу в частці країн, що розвиваються.
36.Характеристика світових фінансових центрів
Міжнародні фінансові центри мають довгий історичний розвиток. Початком формування таких центрів вважався бурхливий розвиток економіки у світі, шо був започаткований розвитком капіталістичних виробничих відносин.
Передумовами формування міжнародних фінансових центрів вважаються: • вигідне географічне розташування; • високий економічний потенціал і розвиток країни; • наявність розвинутого національного ринку капіталів; • висока активність країни (міста) у міжнародних економічних відносинах; • політична стабільність і незалежність країни від зовнішньо-економічних факторів;
• стабільне і стандартизоване законодавство ліберального спрямування.
Основна частина міжнародних кредитних операцій відбувається в міжнародних фінансових центрах. Провідними світовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Люксембург. Значно підвищили свій вплив на міжнародний рух капіталу Гонконг, Сінгапур, Цюрих, Франкфурт-на-Майні. З'явилися і нові фінансові центри, такі як Бахрейн, Панама. Усі без винятку центри діють скориговано і виступають як частка єдиного світового ринку капіталів.
Нью-Йорк - головний міжнародний фінансовий центр по реалізації цінних паперів;
Лондон - головний центр по реалізації валютних і кредитних операцій;
Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Люксембург - центри, що здійснюють значну частину середньострокових кредитних операцій;
Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн спеціалізуються на кредитних операціях;
Латиноамериканські фінансові центри - Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські Антильські острови спеціалізуються на створенні офшорних компаній, тобто таких, що діють в регіоні, де переважає пільгове оподаткування і митне регулювання.
37.Особливості розвитку світового ринку цінних паперів
Сучасний глобальний фінансовий розвиток характеризується зменшенням ролі банківського сектору як механізму перерозподілу фінансових ресурсів, та відповідним посиленням інвестиційної та позичкової діяльності на ринках цінних паперів. Завдяки стрімким перетворенням на фондових ринках останні почали відігравати роль головного структуроутворювального чинника розвитку світових фінансів. Ринок цінних паперів є частиною фінансового ринку, який вбирає в себе також банківські й страхові інститути.
Етапи структурних змін у системі світового ринку цінних паперів
|
Етапи |
Наслідки |
|
1970-ті роки |
- зростання обсягів міжнародного кредитного ринку; - розширення міжнародних ринків капіталу за рахунок ТНК і ТНБ; - знецінення доходності фінансових інструментів (акцій, облігацій тощо); - лібералізація фінансової сфери |
|
1980-ті роки |
- переважання ринкових методів регулювання над адміністративними на ринку цінних паперів; - емісія державних цінних паперів через аукціони; - скасування фіксованих біржових комісійних зборів; - втрата банками ролі посередників з купівлі-продажу цінних паперів; - розширення Інтернет-торгівлі в режимі реального часу |
|
1990-ті рр. – теперішній час |
- прискорення формування ринків цінних паперів в країнах, що розвиваються; - інфраструктурні перетворення і фінансові інновації; - стирання різниці між англо-американською та європейською моделями фондових ринків; - злиття фондових бірж з деривативними біржами; - посилення законодавства проти інсайдерських угод |
70.Основні характеристики та структурні принципи організації Генуезької валютної системи.
Це Друга світова валютна система після золотомонетного стандарту. Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922р.
Принципи : * Основа – золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків) (Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.*Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн)*Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках) *Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.
На відміну від золотомонетного стандарту золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.
38.Особливості діяльності транснаціональних банків
Транснаціональні банки є універсальними банківськими комплексами, які мобілізують значні обсяги коштів в різних валютах, надають кредити на будь-який термін, здійснюють на міжнародному рівні операції з цінними паперами, застосовують різноманітні форми фінансування виробництва і зовнішньої торгівлі, розвивають масштабні довірчі операції. Промислові монополії отримують від ТНБ комерційну інформацію, рекомендації і консультації з приводу організації виробництва, структури управління, прогнози розвитку ринків тощо.
Транснаціональні банки обслуговують меншою мірою товарообмін і більшою мірою - капіталообмін. Якщо раніше їх діяльність обмежувалась купівлею - продажем валюти за дорученням клієнтів, то тепер вони проводять всю складну систему міжкраїн-них розрахунків компаній, управляючи їх внутрішніми потоками і відносинами з зарубіжними партнерами. Навіть купівля - продаж валюти сьогодні виникає з потреб капіталообміну.
Оскільки на світовому рівні завжди йдеться про великі кредити на тривалі терміни з високою мірою ризику, то для проведення великомасштабних операцій на фінансовому ринку створюються тимчасові міжнародні консорціумні банки (синдикати). Зазвичай, очолює синдикат один з найбільших банків світу, який має високу репутацію, достатні капітали, великий досвід, тісні зв'язки з промисловими фірмами.
Транснаціональний банківський капітал є національним за походженням та міжнародним за сферою діяльності. Він водночас виступає складовою національної економіки і важливим елементом функціонування світового господарства. Транснаціональний банківський капітал - це сукупність грошових капіталів, залучених транснаціональними банками для кредитно-розрахункових та інших операцій у різних країнах світу з метою отримання найбільшого прибутку. Транснаціональний капітал своєю діяльністю сприяє зближенню національних економік.
Між транснаціональними банками та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями складаються багатогранні відносини, завдяки яким акумулюється і перерозподіляється позичковий капітал між країнами залежно від їхнього економічного і політичного становища. Своєю діяльністю міжнародні кредитно-фінансові організації сприяють успішному функціонуванню ТНБ на території ряду країн, впливаючи на удосконалення правової бази, яка дає змогу прибутково працювати в багатьох країнах світу.
39.Причини сучасної світової фінансової кризи та її наслідки для розвитку економіки України
Сучасна фінансова криза, причиною якої була легковажність та безконтрольність надання кредитів американськими фінансовими інститутами в галузі нерухомості, довела до великих втрат і банкрутства банків спочатку в США, а потім в Європі та в Азії. Криза американських банків пов’язана із політикою США в секторі фінансування будівельних об’єктів. При цьому нехтували основними критеріями оцінки платоспроможності позичальників. При постійно зростаючому попиті банки оцінювали цей факт як кон’юнктурну експансію і з конкуренційних мотивів що раз то більше «пом’якшували» критерії для надання кредитів. У результаті банкам загрожувала інсольвенція і вони були змушені шукати шляхи, щоб поповнити свої грошові резерви. Тому був викорастиний метод продажу кредитних претензій, можливо, без будь-яких гарантій у формі пакету цінних паперів і таким чином вони зацікавили банки Європейського Союзу та Швейцарії, які шукали вигідні вклади для свого капіталу. Коли виявилося, що номінальна вартість цінних паперів американських кредитних установ не відповідає дійсності виникла критична ситуація, яка викликала масову паніку.
Під впливом світової фінансової кризи основні негативні процеси в Україні розгорнулися насамперед у валютно-фінансовій сфері. Курсові тенденції упродовж 2008 р. були вкрай неоднозначними. Якщо у травні 2008 р. виникли передумови для ревальвації гривні, то на початку осені – для її девальвації. В цих умовах можливості НБУ проводити виважену валютно-курсову політику були суттєво обмежені.
Cтрімке зростання долара США в середині липня 2008 р. відповідним чином позначилося на факторах, що мають велике значення для курсу української валюти, а саме: - зменшився приплив капіталу до банківського сектору в зв’язку зі світовою фінансовою кризою, нестачею ліквідності і перетіканням ресурсів у доларові активи;- різко зріс попит на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках.
40.Види міжнародного інвестування та сучасні тенденції його розвитку
Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.
Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій: прямі іноземні інвестиції;
портфельні іноземні інвестиції.
Види Ін: -нац валюта; -рухоме та нерухоме майно; -цінні папери; -іноземна валюта; *грош-і вимоги; -права інтелектуальної власності; -права на госп. діял-ть; -послуги
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжн.и нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.
ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на :
а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);
б) реінвестування прибутку;
в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями
Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку та інші).
Види здійснення інвестиційної діяльності:
На сучасн етапі для багатьох розв країн провідною формою є транснац в-ча д-сть, в осн якої знаходиться закордонна інвест д-сть підприємств.
На сучасн етапі для багатьох розв країн провідною формою є транснац в-ча д-сть, в осн якої знаходиться закордонна інвест д-сть підприємств.
Тенденції розвитку міжнар.І: 1)Зрост. обсягів злиття і поглинання в 2000-2008 рр., скорочення їх у майже всіх секторах після 2008 р. і зростання первинних І (green field investments) після 2009 р.; 2)Зрост. Інв. фондів нац. добробуту; 3) Зрост. у річних потоках ПІІ частки країн, що розвив., та країн з перехідною ек.; 4) Збільш. частки реінвестованих прибутків та внутрішньофірм. переміщень капіталу; 5) Зрост. обсягів вкладень ТНК до сфери виробн.. с/г продукції, продовольчих товарів та інфраструктури приймаючих країн (особливо електро-, водо- та газопостачання) в період 2005-2008 рр.; 6)Продовження зростання ПІІ до галузі телекомун-ій, електор-го обладнання, будів-ва; 7) Зрост-ня потоків інвестицій з країн БРІК.
42.Світові тенденції руху прямих іноземних інвестицій
Характерною рисою сьогодення стає посилення світової фінансової та інвестиційної централізації, в результаті чого формуються, нагромаджуються, виділяються і використовуються кредитні та інвестиційні ресурси. Завдяки цьому заощадження та інвестиції розміщуються ефективніше. Вкладники не обмежені своїми внутрішніми ринками, а інвестори мають ширший вибір для розподілу портфельних і прямих інвестицій. Природно, що такі процеси мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності. З одного боку, вони відкривають нові можливості для задоволення інвестиційних потреб, а з іншого, – актуалізують проблему досягнення інвестиційної привабливості для країн, які потребують інвестицій.
Відносно більша привабливість азіатських НІК для прямих іноземних інвесторів пояснюється такими факторами: більшою відкритістю їх економіки; вищим рівнем економічної свободи; більшою економічною та політичною безпекою; високим ступенем міжнародної конкурентоспроможності; значними валютними резервами, що постійно збільшуються. Тут необхідно звернути увагу ще на два специфічних фактори, які в певний спосіб стимулюють приплив ПІІ не тільки у ці країни. Перший (відносно короткостроковий) пов'язаний із зниженням курсів національних валют країн — реципієнтів іноземних інвестицій. Як показують дані, на 10 великих реципієнтів прямих інвестицій (абсолютна сума ПІІ перевищує 25 млрд. дол.) припадає 69%, на наступні 5 (понад 15 млрд. дол.) — 11,3%, на решту 108 країн — менш як 20%. Важливо підкреслити, що з 15 реципієнтів 10 — нові індустріальні країни (включаючи Чилі), 4 — нафтоекспортуючі країни, 1 — оффшорна зона.
41.Порівняльна характеристика прямих та портфельних інвестицій
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход.
Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобовязання; інструменти грошового ринку та інші).
Інв-ї відіграють значну роль у міжн.русі капіталу. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій складає близько 3 трлн.$. Картина сучасного міжнар. екон. життя створюється насамперед тими компаніями, що не тільки активно торгують із закорд. країнами, але й активно інвестують там. Це надійний спосіб проникнення і розширення присутності їх на зовн. ринку.
ПІІ под-ться на :
1. вкл-ня компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);
2. реінвестування прибутку;
3. внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.
Портфельні інвестиції – це вкладення в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації й інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою одержання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, змін валютного курсу і т.д. Питання ефективності залучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями та громадськими діячами. Вони наводять такі переваги та недоліки іноземного інвестування.
Перевагами залучення ПФІ є: залучення фінансових ресурсів зовні; доступ до сучасних технологій; доступ до світового управлінського досвіду і “ноу-хау”. Також зниження рівня імпортозалежності, стимулювання розвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій, поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду.
Ще одною перевагою ПІІ є те, що вони не віднолсяться до зовнішнього боргу, а навпаки, сприяють отриманню коштів для його погашення. Аналіз показує, що в багатьох випадках існує залежність між обсягами ПФІ і основними макропоказниками, тобто ПФІ призводять до зростання національних економік.
Недоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни від іноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринку жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.
Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас, характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжн. руху капіталу, то в кінці 90-х – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%
43.Фактори впливу на масштаби та структуру іноземного інвестування
На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність взаємопов’язаних факторів (табл. 6.2). Під впливом цих фак-торів формується відповідна орієнтація країн базування та приймаючих країн, яка, в свою чергу, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів.
Фактори прямого міжнародного інвестування
Стан розвитку міжнародної економіки, міжнародних фактор-них ринків, насамперед ринку капіталів. Стабільність світової валютної системи. Рівень розвитку міжнародної інвестиційної інфраструктури. Рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції Темпи економічного зростання. Співвідношення споживання і заощадження. Ставка позичкового відсотка.
Середня норма чистого прибутку в реальному секторі. Стан транспортної інфраструктури. Рівень і динаміка інфляції. Стан платіжного балансу. Середній рівень оподаткування Географічне положення.
Наявність та якість природних ресурсів, насамперед рідких. Демографічна ситуація Політична стабільність. Ступінь втручання уряду в економіку. Відношення до іноземних інвестицій. Дотримання дво- та багатосторонніх угод. “Сильність до націоналізації”. Корумпованість влади. Існування радикальних політичних груп. У країнах базування, серед яких традиційно головними є розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором, що регулює експорт прямих інвестицій, є загальний стан балансу ввезення і вивезення інвестицій. У зв’язку з цим виділя-ють такі групи країн: Глобально-економічні,Загально-економічні,Ресурсно-економічні ,Політико-економічні
44.Контрактні форми міжнародного інвестування
Контрактні (неакціонерні) форми інвестування:
- Експорт-імпорт – торгівля товарами та послугами - найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.
- Ліцензування – купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Цей спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті – періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5%) від доходу, повўязаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів – одноразових платежів за ліцензію.
- франчайзинг – це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Торгова марка для бізнесу покупця є найбільш важливим активом, завдяки чому продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі. Історія франфайзинга починається з ХІХ століття. В США 35% обороту роздрібної торгівлі – це франчайзинг (у Європі – 10%). Ця система охоплює майже всі види послуг, у тому числі ресторани і кафе, автосервіс тощо.
- контракти на управління – є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Талановиті менеджери – найважливіший актив фірми.
- підрядне виробництво - звўязки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами). В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% усіх деталей є оригінальними, решта – взаємозамінні, їх виробництво виокремлюється в процесі розвитку промислової кооперації.
- “проекти під ключ” – це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи по виробництву певного виду продукції.
Привабливість контрактних форм інвестування полягає у тому, що вони здатні захистити активи фірм. Проте, вони можуть породжувати проблеми:
а) втрату контролю;
б) можливе неадекватне використання ліцензій;
в) можуть породжувати майбутніх конкурентів.
45.Роль спільних підприємств у міжнародних інвестиційних процесах
Міжнародні спільні підприємства (МСП) - одна з найпрогресивніших комплексних форм довготривалого економічного, науково-технічного та виробничого співробітництва, що ґрунтується на об'єднанні різнонаціональних капіталів і доповнює традиційні торговельно-економічні відносини.
Найпривабливішим аспектом спільного підприємництва є забезпечення доступу до нових технологій, їх швидке освоєння в інтересах модернізації й реконструкції виробництва та прискорена їх комерціалізація; адаптування національного виробництва до умов світового ринку; розвиток співпраці у сфері послуг на комерційній основі у формах лізингу, інженірингу, консалтингу. На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність багатьох взаємопов’язаних чинників, під впливом яких формуються відповідні стратегічні орієнтації країн базування та приймаючих країн, які відтак впливають на мотивацію безпосередніх партнерів.
Мотиви інвестора: - пряма зацікавленість іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику; - отримання доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за джерелами ліцензійної торгівлі через наявність обмежень; - суттєве зростання продуктивності праці (у середньому удвічі); - можливість залучення прогресивної технології за джерелами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;
- сприятливі умови для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;
46.Роль злиттів та поглинань у міжнародному бізнесі
Злиття та поглинання компаній(M&A)– один із найважливіших інструментів розвитку бізнесу в ринковій економіці. Цілями цих процесів найчастіше є зростання компанії та використання різного роду синергій, що проявляються у посиленні її впливу на ринки та підвищенні ефективності бізнесу.
Більшість угод M&A заключають індустріально розвинені країни, збільшується їхня роль і для країн, які розвиваються (найчастіше у формі придбань, тому що злиття з місцевими фірмами трапляються рідко). Найактивніше ці процеси розгортаються в країнах Західної Європи і США, меншою мірою — в Азії і Латинській Аме риці.
У роки 90-ті ХХ ст. у світовій практиці почався так званий період мегазлиттів. Цей період характе ризувався зростанням міжнародних M&A-опера цій, причому поєднувалися конкуренти, особливо англійські компанії з американськими. Лідером у міжнародних процесах злиття і поглинання були англійські компанії. Посилення процесів злиття і поглинання спостерігалося в усіх галузях, але най більший розвиток був у сфері комунікацій, інфор маційних технологій, банківських і фінансових пос луг, медичної індустрії і транспорту.
Процес злиття та поглинання на межі ХХ – початку ХХІ ст. перейшов до нового етапу розвитку, характерними ознаками якого є злиття транснаціональних корпорацій, їх галузева консолідація у високотехнологічній сфері.
Основними причинами M&A компаній виступають:
Позитивним ефектом злиття і поглинання є активізація міжн. співробітництва. На міжн. рівні поява великих компаній після M&A веде до росту конкуренції і перерозподілу впливу між найбільшими трансна ціональними корпораціями. Доки більшість товарних ринків і ринків послуг не будуть монополізовані, конкуренція залишиться важли вим фактором-гарантом необхідності й ефек тивності операцій злиття і поглинання.
Однак досягти ефекту за допомогою злиття і поглинання вдається не завжди. Емпіричні дос лідження, проведені із середини 60-х років, пе реконують, що значна частина угод зі злиття і поглинання не створює додаткової вартості для акціонерів компаній, які купують компанію, а в деяких випадках і зовсім її руйнує. Причиною негативного злиття і поглинання є відсутність на лежної інтеграції компаній, які об'єдналися.
47.Роль стратегічних альянсів у міжнародному бізнесу
Стратегічні альянси – довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами, що дозволяють їм розв-ти спів роб-во в галузі збуту продукції, НДДКР, вир-ва продукції та технологічного роз-ку. Форм-ня альянсів забезпечує: отримання доступу до ринків партнерів, вик-ня нових техн.-гій, скорочення часу для нововведень. Альянси звичайно відбуваються без поглинань. Навіть такий гігант як ІБМ вважає за доцільне об’єднання зусиль у сфері НДДКР, вир-ві капіталомісткої і наукомісткої прод-ії. Для альянсів у сфері НДДКР харак-но те, що на ринках готової продукції їх учасники конкурують один з одним, однак дорожнеча наук-их досліджень змушує компанії іти на союз з конкурентами з тим, щоб знизити витрати і провести найбільш ефективні дослідження. Прикладом може бути угода між “Дженерал Електрік” з “Тошиба” про спільне вир-во і маркетинг газових турбін нового покоління. Деякі види стратег-х альянсів розрах-ні на розшир-ня асортименту продукції і кола споживачів. До таких видів відносяться альянси про проведенню спільних маркет-их досліджень, викор-ню заг-их збутових каналів, джерел інфор-ії і проведення спільних рекламних кампаній. В умовах загострення конкур-ої боротьби спільні зусилля в області НДДКР, вир-ва і збуту прод-ії змен-ть витрати і розширюють збут, відкриваючи нові ринки. Останнім часом зросло число стратегічних альянсів, пов’язаних із придбанням частини акцій компаній. Прикладами таких угод можуть служити угоди “Дженерал Моторз” з японськими фірмами. Приклади: Автомобільна промисловість: обмін акціями Toyota Jidosha c Daihatsu Jidosha (51,2% акція), Hino Jidosha (33,8%) и Yamaha Jidosha (5,4%). Nissan Jidosha - Renault (по 25% акцій) – виробництво, продаж та розробка авто, однакова колісна база та матеріали оздоблення.
49.Напрями формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні
Основн напрямками поліпш інвестиц клімату країни повинно бути:- формув сприятливого інвестиц іміджу через організацію та участь в міжнар виставках, ярмарках, інвестиц проектах, публікації в міжнар друков виданнях відповід профілю;- сприяння розвитку інвестиц інфраструкт (інвестиц фондів, аудитор та страх компаній);- покращення інформац забезпечення інозем інвесторів про потенційні можливості інвестування;- розробка та подання пропозиц у вищі органи держ влади У щодо вдосконал держ регул сфери інозем інвест-ня;- підтримка малого підприємн, оскільки мал та сер бізнес дозвол використ інвестиц потенціал територ, створ конкурентне ринке середовище, швидко реагувати на споживчі потреби і кон'юнктуру ринку, розшир мережу видів діяльності;
- сприяння розвитку фонд ринку з метою активізац участі інозем інвесторів у процесах приватизації, зокрема шляхом здійснення портфел інвестицій.
50.Міжнародний кредит, його функції та форми
Міжн. кредит - це рух позичкового капіталу за національними кордонами держав між суб'єктами міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та виплати відсотка. Кожна країна є експортером і імпортером капіталу. Міжн. кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову у виробничу, виробничу - у товарну, а товарну - знову у грошову).
Міжн. кредит розглядають як особливий вид міжнародної торгівлі. Ця торгівля - не обмін товару на товар, а обміном сьогоднішнього товару на товару в майбутньому. Такий обмін називають міжчасовою торгівлею.
Міжн. кредит дає можливість торгувати в часі. Якщо країна-кредитор надає позику, то вона продає нинішнє споживання за споживання в майбутньому. Країни, які мають відносно великі фінансові ресурси порівняно з можливістю їх прибуткового застосування всередині країни, можуть збільшити свій національний доход за рахунок надання кредиту країнам, у яких вища норма доходу на капітал. Країна-імпортер капіталу отримує можливість збільшити свій НД за рах. зарубіжних інвестицій, одержаних на вигідніших, порівняно з вн., умовах кредитування. За допомогою міжн. кредиту відбувається максимізація світового продукту за рахунок загального приросту світового виробництва.
Значення міжн. кредиту - завдяки йому відбувається перерозподіл капіталів між країнами у відповідності з потребами і можливостями більш прибуткового його застосування. Кожна країна є імпортером і експортером капіталу. Кредиторами і позичальниками виступають банки, фірми, державні установи, уряди, міжн.і й регіональні валютно-кредитні та фін. організації.
Ф-ції МК: -забезпеч-я перерозподілу між країнами фін. і мат. ресурсів,що сприяє їх ефективн. використ.; -збільшення нагромадж. в межах всього світ. госпу за рахунок використання тимчасово вільних фінанси. коштів одних країн для фінан-ня капіталовкладень в інших країнах; -прискор. реалізац. товарів у світ. масштабі.Форми МК:1.За цільовим признач.: -зв’язані кредити -надаються на конкретні цілі, обумовл. в кредитній угоді. –фінанс. кредити -кредити,які не мають ціль-го признач. і можуть використовуватися позичал-ми на будь-які цілі; -емісія цінних паперів.2.За заг. джерелами: -внутр. кредити -кредити,що надаються нац. суб’єктами для здійснення зовнішньоек. діял-ті іншим нац. суб’єктам; -іноземні (зовн-і) кредити -кредити,що надаються інозем-и кредит-ми нац. позичальникам для здійсн. зовнішньоек операцій; -зміш-і кредити -кредити як внутр-го,так і зовн-о походження.3. За формою кредит-я: -товарні кредити –міжнар-і кредити,що надаються експор-ми своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі; -валютні (грошові) кредити -кредити,надані у грош-й формі: у нац-й або іноземній валюті.4. За формою забезпеч-я: -забезпечені кредити- кредити,забезп-і нерух-тю, товарами,документами,цін-и паперами, золотом і інш цінностями як заставою; -бланкові кредити- кредити,надані просто під зобов’яз-я боржника вчасно погасити,документом при цьому виступає соло-вексель з 1им підписом позичал-а.За строками: -надстрокові (добові,тижн-і,до 3 місяців);-короткост-і (до 1 року);-середньост-і (від 1 до 5 років);довгост-і (понад 5-7 років). 5. За кредиторами: -приватні кредити, фірм-і (комер-і) кредити,банк-і кредити, уряд-ві (держ-і) кредити,кредити міжнар-х фінан-кредит організ-й,змішані кредити (беруть участь приватні підпр-ва і держава,держ-і та міжнар-і установи).
51. Порівняльна характеристика факторингу та форфейтингу
Форфейтинг (відмова від прав) – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик не оплати зобов'язань та разового збору за зобов'язання купити векселі експортера
факторинг – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов¢язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги.
|
№ |
Крит.порів. |
Факторинг |
Форфейтинг |
|
1 |
Визначення |
Придбання банком, або факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями. |
Кредитування експортера шляхом придбання векселів,акцептованих імпортером, або інших боргових вимог без обороту продавця |
|
2 |
Об'єкт операції |
Рахунок-фактура |
Вексель |
|
3 |
Термін кредитування |
До 180 днів |
Від 180 днів до 10 років |
|
4 |
Порядок виплат |
Виплачуються 70-90% боргу, інша частина виплачується компанією |
Сума виплачується повністю, за вирахуванням дисконту |
|
5 |
Можливість перепродажу |
- |
+ |
|
6 |
Потреба поручительства |
- |
+ |
|
7 |
Ризик |
Політичні та валютні ризики за несплати боргу несе компанія |
Форфейтер несе всі ризики несплати боргу |
|
8 |
Призначення |
Малих та середніх підприємств |
Великих підприємств |
52. Характеристика основних форм кредитування експорту
Експортні кредити : а)Форфейтинг (відмова від прав) – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик не оплати зобов'язань та разового збору за зобов'язання купити векселі експортера б)Факторинг – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов*язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. в) франчайзинг - угода про передання права на використання торгової марки; г) лізинг (довгострокова оренда) – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну д) компенсаційні угоди - форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит; Синдиковані (консорціальні) кредити – це кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові.
67.Сутність валютного курсу та його види.
1) реально фіксований (золотомонетний стандарт)
2) договірно-фіксований – ординарний (прив’язаний до СДР, долара США, до французького франка до інших валют); кошиковий (прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів Австрії, Алжиру); валютний курс, заснований на системі змінного паритету.
1) незалежне плавання (на девізних ринках), 2) кероване (регульоване) плавання (втручання центральних банків)
3)змішане плавання по відношенню до однієї валюти (долара США) – всього чотири країни застосовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати), 4)спільне плавання (валютне угрупування ЄС використовують), Номінальний валютний курс – це конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки. Реальний валютний курс: 1) - це номінальний помножений на співвідношення рівня цін в двох країнах; 2) - розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкур-сть товарів відносно до імпортерів). Спот курс – курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату. Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.
Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка обєднує чотири окремі фінансові установи:
Міжнародний банк реконструкції та розвитку;
Міжнародну фінансову корпорацію;
Міжнародну асоціацію розвитку;
Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.
Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль. Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р., у жовтні 1993 р. вона стала 162 країною – учасницею МФК, а у 1995 р. – повним членом БАГІ.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ(25 червня 1946 рМБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р. Мета Світового банку:
*сприяння реконструкції і розвиткові територій його членів шляхом інвестування капіталу для відродження економік, зруйнованих війною;
*сприяння інвестуванню іноземного капіталу шляхом гарантування або участі у позиках та інших інвестиціях, що здійснюються іноземними інвесторами;
*сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та підтримки рівності і збалансованості у розрахункових балансах шляхом заохочення міжнародного інвестування у розвиток виробничих ресурсів своїх членів.
Україні надано 36 кредитів на суму понад 5 млрд$.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – заснована у 1960 р. з метою доповнити діяльність МБРР в напрямі довгострокового фінансування найбідніших країн світу. Офіційними цілями діяльності МАР в найбідніших країнах світу є: скорочення бідності; стабілізація і економічне зростання; захист навколишнього середовища. МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються у вигляді кредитування конкретних проектів. . Членами МАР є 163 країни.
Міжнародна фінансова корпорація була заснована в 1956 р. для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. Інвестиції МФК мають прибутково орієнтований характер, тобто МФК фінансує лише рентабельні проекти, які мають добрі перспективи з точки зору одержання прибутку.Обсяг інвестицій в Украіну - понад 1млрд$.
Багатостороннє агентство гарантії інвестицій – створене в 1988 р. і почало свою діяльність з 1990 р. Діяльність БАГІ спрямована на розповсюдження потоку прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. В систему Світового Банку входить також Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних суперечок. Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах в 1960-х рр. були створені регіональні банки розвитку.
58. Проблема зовнішньої заборгованості країн та шляхи її розв’язання
Причини виникнення:
Високий рівень дефіциту бюджету, який покривається зовнішніми запозиченнями, - Зростаюча ставка обслуговування боргу (через рефінансування та зростання процентних ставок по країнах з великими боргом), -Зростаюча вартість обслуговування боргу через девальвацію валютного курсу
Проблеми з внутрішнім ринком запозичень
Показники: зовнішній борг/експорт (275%), зовнішній борг/ВНД (50%), платежі з обслуговування боргу (основний борг, % та комісії)/експорт (30%), офіційні резерви/сума боргу, міжнародні резерви/імпорт, частка короткострокового боргу в загальному, частка довгострокового боргу в загальному, частка боргу міжнародним організаціям, короткостроковий борг/резерви, борг на душу населення
Методи регулювання
Рефінансування – шляхом нових позик для погашення старих
Реструктуризація – продовження термінів зовнішнього боргу та виплат по ньому шляхом випуску нових боргів з іншими термінами погашення з частковим списанням суми старого боргу , Рекапіталізація – випуск цінних паперів (облігацій) на суму боргу з іншими термінами обертання та відсотковими платежами
Конверсія – переведення боргу в інвестиції країни-кредитора, погашення боргу товарними поставками, обмін боргу на боргові цінні папери третіх сторін, Новація – суб’єкти зберігаються, а форма змінюється: заборгованість за товарними поставками переводиться в займ, передачу акцій компаній, передачу власності , Пролонгація – подовження термінів погашення
Уступка права вимоги – заміна одного кредитора іншим (продаж дебіторської заборгованості).
НА 1.01.2010 Світовий борг становив 56,900млрд$;борг США(1місце) – 13,450 млрд$;борг України(35місце) 104 млрд$.
До міжнародних неурядових економічних організацій, які займаються розв’язанням проблем зовн заборгованості країн світу належать Паризький та Лондонський клуби кредиторів
- Паризький клуб – 1956 р., 19 країн-членів; Сфера діяльності- реструктуризація заборгованості офіційним (державним) кредиторам. Початок програми реструктуризації визначається кредитором (дата, з якої країни-кредитори відмовляються надавати боржникові нові кредити) Інтереси кредиторів представляють найвпливовіші банки, незалежно від їх частки у борговому фінансуванні. Він не має чіткої організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. "Клієнтом" Паризького клубу є й Україна, уряд якої влітку 2001 р. успішно провів переговори з клубом і домовився реструктурувати зовнішній борг на суму 580 млн. дол. США за період 2000—2002 pp. на термін 12 років з пільговим періодом у 3 роки.
- Лондонський клуб кредиторів – 1976 р., біля 1000 учасників-банків; врегулювання боргів приватних позичальників (без гарантії уряду) без, як правило, змін у процентних ставках, але зі змінами у термінах погашення. На відміну від ПК сферою діяльності є реструктуризація заборгованості комерційним структурам. Початок програми реструктуризації визначається дебітором.
Інтереси кредиторів представляє Банківський консультативний комітет (БКК) з числа найбільш заінтересованих банків. Умови «старих» боргів не переглядаються. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають. Лондонським клубом передбачені такі заходи, спрямовані на реструктуризацію боргу: викуп зі знижкою урядом країни — боржником приватного боргу своїх компаній в іноземних банків; обмін зі знижкою боргів на інші активи (наприклад, акції національних компаній), скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів.
55. Роль ЄБРР у кредитуванні національних економік
Угоду про створення ЄБРР було підписано 29 травня 1990 р.
Здійснює проектне фінансування банків, підприємств і компаній, інвестуючи кошти в нові виробництва і в діючі фірми.
Найбільші частки в капіталі Банку мають США - 10%; Німеччина, Франція, Італія, Великобританія, Японія - по 8,5 %. Частка України в статутному капіталі ЄБРР - 0,8 %, Росії – 4%.
Термін повернення кредиту становить 5-10 років в залежності від умов проекту.
Цілі ЄБРР: 1) Підтримка економічного розвитку і реконструкції країн Центральної та Східної Європи з метою сприяння переходу їх до відкритої ринкової економіки і приватного підприємництва;2) Підтримка країн в проведенні структурних економічних реформ з метою інтеграції їхніх економік у світову економіку; 3) Сприяння інвестиціям у виробництво (до 60% коштів), а також у сферу послуг і фінансового сектору та пов’язану з ним інфраструктуру (40% коштів); 4) Стимулювання ключових і економічно обґрунтованих проектів, надання технічної допомоги для підготовки, фінансування і реалізації проектів;5) Фінансування приватних підприємств, а також підприємств, що приватизуються і роблять внесок у розвиток приватного сектору;6. Сприяння екологічному розвиткові без негативних наслідків у довгостроковій перспективі; 7. Пріоритетними сферами фінансування в Україні є конверсія, сільське господарство, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківського сектору.
Банк фінансує різні галузі, окрім оборонної та тютюнової промисловості, а також проектів ігорного бізнесу.
ЄБРР здійснює такі види фінансування: кредити для комерційних підприємств; кредити для проектів у галузі розвитку інфраструктури; інвестиції в статутні фонди підприємств, гарантії.
Банк фінансує проекти вартістю не менше 15-17 млн. дол. США, максимальна ставка відсотку – 16-18% річних.
На сьогодні є 30 країн, в яких здійснюються операції ЄБРР: Угорщина, Литва, Латвія, Польща Албанія, Болгарія, Боснія та Герцеговина Казахстан, Киргизія, Таджикистан і т.д. За даними річного звіту ЄБРР за 1991- 2009 роки найбільша частка асигнувань припадає на держави Центральної Європи та Балтії (13 319 млн. євро)
ЄБРР є найбільшим інвестором в Україні. Загальна кількість проектів профінансована ЄБРР становить 184 проекти, на загальну суму 7.964.9 млн євро. Етап співпраці з ЄБРР 2011 року характеризується позитивною динамікою. З початку 2011 року було оголошено про початок Програми фінансування альтернативної енергетики, також розробляється нова стратегія ЄБРР в Україні на період 2011-2014 рр
56. Види та умови кредитування МВФ
Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.
МВФ надає кредити декількох видів:
Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо. Умови що висуває МВФ: - Свобода руху капіталу; * ЗМЕНШЕННЯ БЮДЖЕТНИХ ДЕФІЦИТІВ, * Широка приватизація державних підприємств, навіть в інфраструктурних галузях національної економіки;* Обмеження кредитування через високі процентні ставки – згасання розвитку промисловості; *Скорочення соціальних програм та реформа житлово-комунального сектору (безкоштовна освіта, медичне забезпечення, суспільний транспорт, дешеве житло); *Скорочення заробітніх плат та обмеження діяльності профспілок; *Експортно-орієнтована політика; * Податкова реформа, як правило, зі зростанням виплат середнім класом, дрібним та середнім бізнесом. *Підтримка стабільності національної валюти через обмеження грошової маси;
74.Валютний ринок, його функції та структура
Валютний ринок – це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах; як інституціональний механізм - це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, інші фінансові інститути, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.
Функції валютного ринку : забезпечення виконання міжнародних розрахунків; забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків; страхування валютних та кредитних ризиків; отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют; визначення валютних курсів; диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав; регулювання економіки.
Валютний ринок має свою структуру. Він включає національні ринки, міжнародні ринки і світовий ринок.
Національні валютні ринки функціонують у більшості країн світу. Вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.
Міжнародні валютні ринки сформувалися в тих країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Такі ринки в основному регулюються міждержавними угодами, традиціями та домовленістю учасників цих ринків.
Світовий валютний ринок поєднує окремі міжнародні ринки і працює практично цілодобово.
У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.
1 етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.
2 етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.
3 етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.
4 етап. (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.
Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ
Протягом 2005-2006 років(П*ятий єтап) технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами.
Шостий етап(2008-сьогодні)У 2008 році в умовах несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ за фінансовою підтримкою
В 2008 р. – в рамках Stand-By – 11 млрд. СДР (16,5 млрд.дол: отримано 3 транші - 4,5 млрд., 2,8 млрд. і 3,3 млрд. відповідно за даними України; 3.0, 4.0 та 2.25 млрд.СДР за даними МВФ).
Програму призупинено і потім скасовано через невиконання умов Україною (підвищення ціни газу для населення, непризупинення інтервенцій НБУ на валютному ринку)
В липні 2010 р. – відкрито стабілізаційну кредитну лінію на 30 місяців в розмірі 10 млрд.СДР (15,15 млрд.дол): основну суму отримає Нацбанк для стабілізації платіжного балансу; біля 2 млрд.дол.США – Уряд для прямого фінансування бюджету (погашення кредиту, отриманого від ВТБ).
Розмір заборгованості на кінець 2010 р. – 10,48 млрд.дол. (24% державного боргу). Розмір національної валюти, яка утримується МВФ на рахунках України – 10,6 млрд.СДР (774% квоти).
61. Роль міжнародної трудової міграції в економічному розвитку країн світу.
Міжнар-а труд-а міграц-я -форма МЕВ,яка полягає у переливі труд-х ресурсівз 1х країн в інші і виражає процес перерозподілу труд-х ресурсів між ланками світ-о госп-ва.Вплив труд-ї міграції:1.Витрати міграції.Міжнародна міграція спричиняє витрати,пов’язані з переїздом і перевез-м особ-о майна, альтер-ні витрати,викликані втратою доходу під час переїзду і влаштув-я у країні,що приймає,витрати,пов'язані з адаптацією до нової культури,мови, клімату.Якщо ці витрати перевищ-ь вигоди,які принесе висока з/п у країні, що приймає,то емігрант відмов-ся від еміграції.2.Грош-і перекази.Країна-експортер роб-ї сили зазвичай отримує своєрідну плату за такий експорт у вигляді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів своїм сім'ям. Це призводить до перерозподілу чистої вигоди від еміграції між країною-екс і країною-імп роб-ї сили.3.Зворотні потоки.Поверт-сь на батьків-у, емігр-и привозять з собою значні матер-і цінності і солідну роб-у кваліф-ю та/чи управлін-й досвід,який вони потім використ-ть у своїй країні.Проте іноді емігр-и,набувши досвід і кваліф-ю, залиш-ся у країні,що приймає,що призводить до зниж-я технолог-о потенціалу країн-експортер роб-ї сили. 4.Фіскальні аспекти.Вплив іммігрантів на податкові надход-ня і держ-і втрати країни,що приймає,залежить від хар-тик самих іммігр-ів.Якщо іммігр-и молоді,кваліф-ні,освіч-і,волод-ь мовою країни,що приймає- вони знайдуть собі відповідну роботу і будуть платити великі податки.Якщо іммігр-и некваліф-і,то їм буде потрібна держ чи доброч-а допомога,щоб вивчити мову і асимілюватись.Отже,міжнар-й рух роб-ї сили збільшує ек-у ефект-ть у всьому світі,тому,що люди можуть вільно переїхати до тієї країни,де вони зможуть зробити вагоміший внесок у світове вир-во.Міжнар-а міграція дає змогу виробляти більший обсяг нац-го продукту з тим самим обсягом ресурсів.
59. Особливості розвитку регіональних ринків робочої сили за умов глобалізації
Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили обумовлений факторами: 1) зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. 2) циклічний фактор, 3) впровадження нових інформ. технологій, 3) структурні зміни в економіці, 4) посилення міждержавної 5)міжфірмової конкуренції. Фактори впливу на розвиток світового ринку праці 1)Циклічні кризи 2) Нова стратегія фірм на ринку зайнятості: а) зменшення витрат шляхом збільшення робочого часу (США в 90-х – 41 год. + 4,4 год. понаднормових) б) стримування рівня заробітної плати (зарплата 18% працюючих у США у 1999 р. не сягала офіційного рівня бідності);3) Перерозподіл праці на користь сектору кваліфікованої праці за рахунок вимивання місць з сектору низькокваліфікованої робочої сили (ОЕСР – 50-60% вакансій припадає на перший сектор, 10-15% робочих місць оновлюється) 4) Розширення прав підприємців з найму та звільнення робочої сили 5)Структурні зміни в економіці країн 6)Посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції
Чинники впливу на формування ринку праці: чисельність населення:- Темпи приросту населення світу досягли свого максимуму у 1960-70-х рр. (2% на рік) і скоротилися до 1,17% на рік протягом 2000-х рр. (до 2050-х рр. – 0,36% на рік),
-Зменшуватиметься чисельність населення розвинених країн, навіть з урахуванням міграції, - Збільшення показнику урбанізації населення – від 76% у Латинській Америці та 72% у Європі до 41% в Азії та 39% в Африці)
4. В Індії, Пакистані, Нігерії та ДРК приріст населення до 2050 р. перевищить цифру у 100 млн. осіб, ряд країн втратять населення (Росія – 33 млн., Україна – 15 млн., Японія – 25 млн., Німеччина – 8,4 млн., Польща – 7,7 млн.). Крім цього, розвинені країни стикаються з проблемою швидкого старіння свого населення. Характеристики сучасного світового ринку праці
1. Зростає нерівномірність розміщення робочої сили по країнах та відмінності в їх відтворенні на національному рівні;2. Зростає мобільність капіталу та праці, попит пред’являється і на іноземну робочу силу; 3. Поглиблюється взаємозалежність між національними ринками праці;4. Посилюється мобільність різних категорій міжнародних мігрантів, що чинить вплив на рівень доходів, як в країнах експортерах, так і в країнах-імпортерах робочої сили;5. Модифікується структура та характер конкуренції на міжнародному ринку праці;6. Зростає попит на категорію висококваліфікованих кадрів. На сьогодні сформувалися й активно функціонують кілька регіональних ринків праці: Південноамериканський, Північноамер., Європейський, Близькосхідний, Африканський
60. Сутність та сучасні види міжнародної трудової міграції
Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Види міжнародної трудової міграції
1. За характером переміщення населення: а) внутрішня міграція ;б) зовнішня міграція:трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній. в) інтеграційна міграція;) 2. За часом: (а) остаточна (незворотна) міграція; б) тимчасова (зворотна) міграція; в) сезонна міграція; г) маятникова міграція;
3. За напрямком руху:(а) еміграція; б) імміграція; в) рееміграція; г) репатріація. 4. За організацією:
а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення; б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо); в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства; г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.
5. За професійним складом: (а) міграція робітників;б) міграція спеціалістів; в) міграція представників гуманітарних професій. 6. За якісним складом: а) міграція робочої сили низької кваліфікації; б) міграція робочої сили високої кваліфікації; в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").
7. За правовим статусом: 1. легальною, 2. нелегальною.
Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом комплексу причин. Серед них найпоширенішими є такі:
- відсутність чіткої імміграційної політики або адміністративної інфраструктури її реалізації; - юридична неграмотність мігрантів, що не дозволяє діяти згідно з існуючим міграційним законодавством; - складний або суперечливий характер процедури легалізації; - попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.
Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування комплексу економічних і особливо соціальних проблем у країні-реципієнті, які рано чи пізно потребуватимуть свого розв’язання засобами збалансованої імміграційної політики.
Міграційні процеси відбуваються в усьому світі й мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси
62. Характеристика світових центрів експорту та імпорту робочої сили.
Основні імміграційні центри, що сформувалися до 2000 р.:
1 Західна Європа Загальна кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%
2. США Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку
3. Нафтодобувні країни Близького Сходу В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.
4. Латинська АмерикаЗагальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.
5. Австралія Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу
6. Азійсько-Тихоокеанський регіон Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін.
7. Африка В Північній Африці центром тяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні – Південна Африка, яка притягує вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.
63. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили
Країна — експортер трудових ресурсів виграє, оскільки:експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів ).Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші.: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина; ослаблюється проблема безробіття; ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів; Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників
Країни-імпортери робочої силу отримують при цьому такі переваги:1) внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;2) іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування; 3)при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку; 4)іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття; 5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм. 6)іммігранти поліпшують демографічну; 7)збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти; 8)підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу; 9) збільшується об'єм випуску продукції і національного доходу10)зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили;11)заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо); 12)приріст податкових надходжень до бюджету внаслідок підвищення темпів економічного зростання.
Недоліки імміграції 1)додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття; 2)масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ; 3)працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.
64. Рівні регулювання процесів міжнародної трудової міграції
До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:
1) адміністративно-правові методи:а)законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів; б)національні служби імміграції, які проводять: контроль за в'їздом іммігрантів до країни; видають дозвіл на в'їзд на роботу; видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні; в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;
2) економічні методи:
вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:надання роботи; порівняно високий рівень заробітної плати; житлові умови; отримання кваліфікації й освіти; медичне обслуговування тощо; залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;
видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.
До рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: Корпоративний (Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили); Національний (Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики); Міждержавний або міжнаціональний (Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод); Наддержавний або наднаціональний (Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань);Міжнародний (Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин)
65. Україна у світових міграційних процесах
Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:
І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США — більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.
II етап — з 1899 р. по 1914 р. Основні особливості: еміграція робітників, селян, інтелігенції; напрямок еміграції — СІЛА, Канада, Південна Америка; кількість емігрантів — близько 400 тис. осіб.
III етап — з 1918 р. по 1939 р. Основні особливості: еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів; високий рівень освіти емігрантів; напрямок еміграції — США, Канада, Західна Європа; різке скорочення кількості емігрантів — близько 40 тис. осіб.
IV етап — 1945—1960 pp. Основні особливості: мотиви еміграції в основному політичні; зростання частки висококваліфікованих емігрантів; напрямок еміграції: США — 80 тис. осіб, Канада -- 50 тис., Західна Європа — 70 тис., Південна Америка — 120 тис., Австралія — 21 тис. осіб.
V етап — з 1960 р. по теперішній час. Основні особливості: виїзд кваліфікованих кадрів — "відплив інтелекту"; напрямок еміграції: США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна Європа -146 тис., Ізраїль — 230 тис. осіб.
Причинами міграції
1) структурною перебудовою економіки; 2) нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 3) різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 4) інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 5) розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.
Головні чинники масової еміграції: велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу; відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей; економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність безпеки громадян.
Переваги України від міграції робочої сили:
1) знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;2) значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни;3) розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.
Можливі канали припливу іммігрантів:
1) повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу;
2) рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;
3) запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями;
4) в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).
66. "Втеча інтелектуального капіталу", його причини, напрями, наслідки
«Втеча інтелектуального капіталу» - це безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості. Основними причинами цього процесу в більшості країн є: • постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста; • те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації; • бажання покращити своє матеріальне становище; • більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід; • національна та релігійна нетерпимість; • зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.
Напрями інтелектуального капіталу: Європа, США та Японія. У зв‘язку з браком кваліфікованих кадрів в вищезазначених країнах розробляються спеціальні програми із залучення зарубіжних вчених і спеціалістів. Загалом, США є світовим центром із залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Однак, останнім часом інтенсивно залучають до себе зарубіжних фахівців Гонконг, Пд Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Японія.
НАСЛІДКИ: Цілком очевидно, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.
"Відплив інтелектуального капіталу" призводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів робочої сили, падіння їх загального наукового та культурного рівня.
68.Етапи еволюції світової валютної системи: базові принципи та ключові характеристики
Вал. с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну регіональну і світову ВС (СВС)
Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ ст)*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)
Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au пари тету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлін га складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту.
Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ₤, ¥, французький франк). Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.
69.Принципи організації валютних відносин в умовах золотомонетного стандарту
Починаючи з кінця XIX ст., найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:золотомонетний стандарт; золотозливковий стандарт; золотодевізний стандарт.
Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX— XX ст.
Золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей.
Системою золотомонетного стандарту є Паризька валютна система (1867р.)
Запровадження золотомонетного стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм не існувало, а основою валютних курсів був золотий паритет.
Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу саморегульовану грошову систему. Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу.
Стабільність національних грошових одиниць та валютних курсів сприяла розвитку вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів і зростанню обсягів виробництва.
Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітувалия паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки.
71.Особливості розвитку, причини та наслідки кризи Бреттон-Вудської валютної системи
Принципи бреттонвудської валютної системи
1. Введений золото-девізний стандарт, заснований на золоті та двох резервних валютах - доларі США та фунті стерлінгів.
2. Бреттон-Вудське погодження передбачало чотири форми використовування золота як основи світової валютної системи:
а) збережені золоті паритети валют та введена їх фіксація у СВФ ;
б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний та резервний засіб ;
в) спираючись на свій зрослий валютно-економічний потенціал та золотий запас, США зрівняли долар із золотом, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти ;
г) прирівнювання долара до золота (35 дол за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г) і закріплення за ним статусу головної резервної валюти;
Передбачалося введення взаємної зворотності валют, встановлення режиму фіксованих валютних курсів, валютні обмеження постійної відміни , та для їх введення треба було погодження МВФ.
3. Курсове відношення валют та їх конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Девальвація більш 10 % допускалася лише з дозволу фонду. Встановлений режим фіксованих валютних курсів : ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах. Для виконання меж коливання курсів валют центральні банки були зобов’язані проводити валютну інтервенцію в доларах.
4. Вперше в історії здійснені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ(міжнародний валютний фонд) і МБРР(міжнар. банк реконструкції та розвитку).
Причини кризи бреттонвудської валютної системи
1. Нестійкість та протиріччя економіки.
2. Посилення інфляції негативно впливало на світові ціни та конкуренто-здібність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення «гарячих» грошей.
3. Непостійність платіжних балансів.
4. Невідповідність принципів Бреттонвудської системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені.
5. Активізація ринку євродолара.
6. Налпив доларів в країни Зах. Європи і Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їх валют на долар.
Валютна криза, дезорганізуючи економіку, утруднюючи зовнішню торгівлю, посилюючи нестабільність валют, породжує важкі соціально-економічні наслідки. Це виявляється в збільшенні безробіття, заморожуванні заробітної плати, рості дорожнечі. Ревальвація супроводжується зменшенням зайнятості в експортних галузях, а девальвація, подорожуючи імпорт, сприяє росту цін у країні. Програми валютної стабілізації зводяться, в кінцевому рахунку, до жорсткої економії за рахунок працюючих і орієнтації виробництва на експорт.
72.Основні характеристики та структурні принципи функціонування Ямайської валютної системи.
Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.
Принципи системи :
§ Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.
§ Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія.
§ Юридично було завершено демонетизація золота : відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети, золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.
§ Було знято обов’язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів
§ Поняття “оборотна(конвертована)валюта” замінено терміном “валюта, що вільно використовується”(тобто ринкова валюта.
§ Країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу.
§ Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.
§ МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання
Проблеми Ямайської валютної системи:
• Втрата доларом монопольної ролі (поява СДР).
• Проблема багатовалютного стандарту (ні один з трьох центрів не має переваги над іншими у валютно-економічній сфері, щоб становити панування своєї валюти у світі)
• Проблема зацікавленості країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів.
• Режим плаваючих валютних курсів (вони не забезпечили вирівнювання платіжних балансів, не перешкодили валютній спекуляції, не вирішили проблему безробіття).
Проблеми Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–економічної політики провідних країн
73.Особливості становлення та розвитку європейської валютної системи
Європейська валютна система – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємний зв’язок.
Цілі створення Європейської валютної системи:
- Встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, що заснована на доларовому стандарті,
- Стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності.
- Спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу
- Забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини.
- Обмежити загальний ринок від експансії долара.
Структурні принцити та відмінності ЄВС від Ямайської валютної системи:
- ЄВС базувалась на ЕКЮ (Ямайська – на СДР).
- На відміну від ЯВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів (було створено спільний золотий фонд - Європейський фонд валютного співвиробництва, який згодом перетворено на Європейський Центральний Банк).
- Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань
- В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.
- Як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системи і вплив долара.
75.Поняття та види валютного арбітражу
Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає у отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом є купити валюту дешевше і продати дорожче, урів-новажує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об’єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об’єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом ви-никає нова неврівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти.
Основні види валютного арбітражу такі: – вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий ар-бітраж – використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта; – відсотковий арбітраж – пов’язаний з операціями на ринку позичко-вих капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іноземної валюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі; – валютно-відсотковий арбітраж – різновид відсоткового і ґрунтується на використанні банком різниці відсоткових ставок за угодами, які здійснюються у різні терміни – тимчасовий валютний арбітраж – це отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі;
– просторовий – це отримання прибутку за рахунок відмінностей у курсах валюти на різних валютних ринках; – простий валютний арбітраж – це здійснення валютних операцій з двома валютами; – Складний валютний арбітраж – здійснення валютних операцій з великою кількістю валют; – Спекулятивний валютний арбітраж – отримання прибутку від коли-вання валютного курсу; – Конверсійний валютний арбітраж – зумовлений коливанням курсо-вих співвідношень різних валют.
76.Види операцій на валютних ринках та їх характеристика
Валютні операції - певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України.
Поточні операції - операції з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів. Розрізняють такі поточні операції:"тод" (поставка валюти сьогодні — "сьогодні на сьогодні"); "том" (поставка валюти наступного робочого дня — "сьогодні на завтра"); "спот" (поставка валюти на другий робочий день — "сьогодні на післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку). Купівля-продаж валют на умовах "спот" означає, що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка здійснюється протягом 2-х робочих днів.
Термінові операції - операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, і, 3, 6, 9 і 12 міс.
Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за фіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют можливе оформлення угод на п'ять або більше років. Операція "своп" — це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови "спот”(продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на строк). Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань. Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик по-купця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії. Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових операціях.
78.Сутність та форми міжнародних розрахунків
МР – система регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між державами, організаціями й громадянами, котрі перебувають на території різних країн, на основі економічних, політичних, науково-технічних та інших відносин.
До форм розрахунків, що застосовуються у міжнародній торгівлі, відносяться наступні (за ступенем вигідності для експортера від найбільш вигідної до найменш вигідної):
Авансовий платіж у розмірі повної вартості товару, що постачається, є найбільш вигідною формою розрахунків для експортера і найменш вигідною для імпортера. Здійснюється такий платіж шляхом банківського переказу чи чеком. Суть банківського переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму. У формі банк переказу здійснюється також оплата інкасо, тобто банк перекази можуть поєднуватися з іншими формами розрахунків, як інкасо, а також з гарантіями.
Акредитивні розрахунки. Ця форма МР має вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив-це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред’явникові акредитиву визначену суму грошей. Акредитивна форма розрахунків є досить складною й дорогою, так як за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірку документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж за операції при інших формах розрахунків. До того ж, для відкриття акредитиву імпортер бере банківський кредит, а сплата процентів призводить до подорожчання цієї форми розрахунків.
Інкасо - це банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності з “Уніфікованими правилами з інкасо”, прийнятими Міжнародною торговою палатою. Для експортера все-таки інкасо є вигідною формою розрахунків, так як такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Але при інкасо існує певний ризик, бо між відвантаженням товару, передачею документів банку і оплатою завжди буває перерва, під час якої може відбутися зміна кон’юнктури ринку чи платоспроможності імпортера.
Розрахунки по відкритому рахунку - це форма розрахунку, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок імортера гроші.
Відкритий рахунок використовується, як правило, при розрахунках між:
- фірмами, пов’язаними традиційними торговими відносинами;
- ТНК та їхніми закордоними філіями при експортному постачанні;
- змішаними фірмами за участю експортера.
77.Фактори впливу на формування валютного курсу в Україні
Валютний курс –мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн; коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Багатофакторність валютного курсу відображає його зв’язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом тощо. При чому відбувається складне їх переплетення та висунення в якості вирішальних то тих, то інших факторів.
Фактори, що впливають на валютний курс:
• Темп інфляції
• Стан платіжного балансу
• Різниця процентних ставок в різних країнах
• Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції
• Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках
• Прискорення чи затримка міжнародних платежів
• Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках
• Валютна політика
• Продуктивність праці
• Довгострокові темпи зростання національної валюти
• Місце і роль країни у світовій торгівлі
• Вивіз капіталу
79.Поняття та види акредитивної форми міжнародних розрахунків
Ця форма МР має вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив-це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред’явникові акредитиву визначену суму грошей.
Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер обмежується тільки повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму. Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов. Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків),
Авізований — акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку, щоб повідомити бенефіціара про відкриття акредитива без зобов'язання з боку авізуючого банку.
Прямо авізований — акредитив, який банк-емітент направляє безпосередньо бенефіціарові. Така форма авізування має певні незручності: не дає змоги контролювати справжність акредитива й ускладнює процес з’ясування платоспроможності банку-емітента.
Грошовий — видається банком своєму клієнтові на право одержання повної зазначеної в ньому суми або окремими частками в інших банках протягом визначеного часу.
Акредитив з попереднім авізо — акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб попередньо повідомити бенефіціара про відкриття акредитива без будь-якого зобов'язання авізуючого банку чи банку-емітента.
Компенсаційний — форма розрахунків за експортно-імпортні операції, за якою у розрахунках за допомогою компенсаційного акредитиву. використовують два акредитиви. Перший (основний) акредитив за дорученням іноземного покупця його банк виставляє бенефіціарові-посереднику. Другий — за дорученням бенефіціара-посередника його банк виставляє бенефіціарові-постачальнику товарів.
Неподільний — акредитив, яким передбачена оплата суми поставок товарів (здебільшого експортних) лише після завершення поставки у повному обсязі, передбаченому угодою (контрактом).
Непокритий — акредитив, оплату за яким у разі тимчасової відсутності у платника коштів гарантує банк-емітент шляхом надання банківського кредиту.
Переказний — акредитив, який може бути переданий для будь-яких розрахунків іншій особі (іншому власнику).
Покритий — акредитив, за яким банк переводить власні кошти платника, що містяться на його рахунку, або наданий йому кредит у розпорядження банку-постачальника.
Поновлюваний — акредитив, який призначається для багатьох почергових платежів при регулярних оплатах товарів стабільному учасникові торговельної угоди - постачальнику товарів, який здійснює поставки товарів з інтервалом, у певні проміжки часу.
Револьверний — акредитив, відповідно до якого оплата за відвантажені товари проводиться почергово за фактом відвантаження (оплачується лише певна частина партії реально відвантаженого товару від загальної суми поставок, передбачених контрактом.
80.Порівняльна характеристика акредитиву та інкасо Акредитив – угода, в якій банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені в його адрес товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку. Якщо акцентувати увагу на основнній відмінності інкасової форми розрахунків від акредитивної, яка полягає в тому, що при документарному інкасо банки не беруть на себе зобов’язання здійснити платіж. Їхня відповідальність, таким чином, зводиться здебільшого до переказування і вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов’язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов’язань по інкасо. Крім того, завдяки меншій формальній вимогливості ця послуга пов’язана з меншими витратами і є значно гнучкішою. Оскільки при документарному інкасо продавець до момента відвантаження товару ще не може бути впевненим в тому, що покупець насправді зробить платіж, документарне інкасо підходить для здійснення платежів тоді, коли продавець повністю довіряє покупцеві і впевнений, що той оплатить відвантажені товари і надані послуги; коли політичні, економічні та правові умови в країні покупця стабільні; коли країна-отримувач не має імпортних обмежень та ін.
81.Порівняльна характеристика авансових платежів і платежів на “відкритий рахунок”
Відкритий банківський рахунок
100%-ний аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках. В Україні – в експортних – післяплата, при імпорті – передоплата.
Авансова оплата - імпортер самостійно або через свій банк чи банк – експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру. Використовується тільки у випадку незадовільного кредитного стану імпортера чи при наявності складнощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але при будь-якому випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх документів банком – імпортера
Продаж на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати) - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами)/
Відкритий рахунок, за якого імпортер відправляє експортерові рахунок-фактуру. Покупець зобов'язаний оплатити отриманий рахунок у чітко визначений час. Особливістю даної форми розрахунків є те, що рух товарів випереджає рух грошей. При цьому передбачаються періодичні платежі імпортера експортеру після отримання товару згідно з угодою між контрагентами. Такий метод міжнародних платежів часто використовується в ході здійснення внутрішніх операцій багатонаціональними корпораціями, а також розрахунків між експортером та його філіями або відділеннями в інших країнах. Метод відкритого рахунку має вагомий недолік, оскільки не захищає продавця від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. Адже у експортера відсутнє будь-яке документальне підтвердження зобов'язання імпортера заплатити. Для відшкодування завданих збитків у разі відмови покупця від оплати рахунку або несвоєчасної оплати продавець змушений буде звертатися до суду у країні імпортера. На ведення судової справи за кордоном експортеру необхідно буде витратити більше часу і коштів, ніж у своїй країні.
83.Характеристика економічних факторів впливу на платіжний баланс держави
Економічні фактори:
1.Темп інфляції - спосіб впливу на платіжний баланс держави: В результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш принадливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій.
2.Реальний ріст ВВП - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг, Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи росту ВВП означають, що підвищується рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.
3.Процентні ставки - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій в грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фінансові центри інших країн стають більш принадливими для інвесторів.
4.Валютний курс “спот” - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Валютний курс “спот” впливає на: 1)Відносну вартість імпортних товарів в порівнянні з вартістю товарів, що вироблені в середині в країні; 2)На відносну вартість експортних товарів в порівнянні з товарами інших країн (в країнах – імпортерах). Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.
84. Характеристика структурних елементів платіжного балансу за методикою МВФ
Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:
А. Поточні операції (Товари, Послуги , Доходи від інвестицій , Інші послуги та доходи, Приватні односторонні перекази ,
Офіційні односторонні перекази )
В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал(Прямі інвестиції , Портфельні інвестиції,, Інший довгостроковий капітал
Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США )
С. Короткостроковий капітал, D. Помилки та пропуски
Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США
Е. Компенсуючі статті Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СПЗ. F. Надзвичайне фінансування G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів. Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США Н. Підсумкова зміна резервів СПЗ Резервна позиція в МВФ Інші вимоги Кредити МВФ
82.Сутність та структура платіжного балансу країни
За визначенням Міжнародного валютного фонду, платіжний баланс — це систематичні записи усіх економічних угод між резидентами даної країни та рештою країн світу протягом певного періоду. Отже, платіжний баланс дає можливість підсумувати результати платіжних операцій між окремими особами, фірмами і урядом однієї країни з такими ж суб'єктами інших країн.
У структурі платіжного балансу виділяють три основні складові: 1.Торговельний баланс— це співвідношення вартості експорту та імпорту; 2.Баланс послуг та некомерційних платежів включає: 1)платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку; 2)за методикою МВФ показують односторонні перекази: а)державні операції; б)приватні перекази. 3.Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії: 1)міжнародний рух підприємницького капіталу; 2)міжнародний рух позикового капіталу. Основні сфери використання інформації платіжного балансу. 1)У сфері міждержавної економічної взаємодій між країн, що впливає на національний рівень економіки. 2) фінансовій - банківській сфері (фіксований кур валюти). 3)політичній і соціальній, на основі отриманих показників розвитку країни дає можливість приймати правильні рішення, стосовно виборів партнерів і співпраці. 4)інформаційної сфері, основуючись на яку можно: 1)проведення оцінок кредитоспроможності країни; 2)аналізу тенденцій економічного розвитку країни як індикатор економічного циклу; 3)складання прогнозів впливу на валютні курси; 4)прогнозу подальшої політики уряду; 5)розуміння аналізу ризиків по країні; 6)проведення оцінок стану економіки держави.
85. Ключові інструменти та механізми відновлення рівноваги платіжного балансу
Якщо загальна сума платежів за міжнародними операціями країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.
Порушення рівноваги платіжного балансу потребує певних змін, зокрема: змін рівня цін; доходу; валютних курсів та інших макроекономічних показників. *Умови рівноваги платіжного балансу: * Нульове сальдо (рівність дебетової та кредитової частин) * Повна зайнятість у країні * Відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій
Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути:
1) національними (внутрішніми). У свою чергу національні методи поділяються на: 1.1) ринкові методи (фінансові, валютні, грошове-кредитні) передбачають зміни валютних курсів, цін, доходів, процентних ставок, грошової маси тощо. 1.2.) неринкові (адміністративні) методи, які передбачають регламентацію зовнішньо економічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю. Наприклад, вплив на потоки зовнішньої торгівлі та рух капіталу між країнами може здійснюватися за допомогою протекціоністської політики уряду, яка включає запровадження тарифів, квот, ліцензій, субсидій тощо; 2) міждержавними (зовнішніми) методами: 2.1) позики інших країн та використання світового ринку позичкових капіталів (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики); 2.2) ввезення підприємницького капіталу; 2.3) позики міжнародних фінансових організацій (МВФ надає країнам-учасникам резервні кредити у межах 25 % їх квот); 2.4) іноземна допомога (пільгові кредити, подарунки, субсидії, надані іншими країнами).
Регулювання платіжного балансу за допомогою ринкових методів передбачає поєднання двох протилежних комплексів заходів: -рестрикційних – кредитні обмеження, у т. ч. підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси; -експансіоністських — стимулювання експорту, девальвація.
86. Платіжний баланс України: стан, динаміка та особливості формування
У 2011 році зведене сальдо платіжного балансу було від’ємним – 2.5 млрд. дол. США. Cальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій було додатним – 6.6 млрд. дол. США, а дефіцит поточного рахунку становив 9.0 млрд. дол. США. Головними чинниками такого дефіциту поточного рахунку були: 1) зростання вартісних обсягів імпорту енергоносіїв (на 8.8 млрд. дол. США порівняно з 2010 роком), що відбулося внаслідок як підвищення цін на нафту та природний газ, так і суттєвого зростання фізичних обсягів поставок газу; 2) розширення внутрішнього попиту, пов’язане з реалізацією низки інвестиційних проектів, спрямованих як на підготовку до ЄВРО-2012, так і на оновлення основних фондів вітчизняних підприємств (у результаті імпорт продукції машинобудування зріс на 7.3 млрд. дол. США порівняно з 2010 роком); 3) погіршення в другому півріччі зовнішньої кон’юнктури на світових товарних ринках; 4) збільшення виплат доходів за інвестиціями (на 2.6 млрд. дол. США). Формування додатного сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій було забезпечено значним припливом інвестиційних та боргових ресурсів до реального сектору. Так, чистий приплив прямих іноземних інвестицій зріс до 7.0 млрд. дол. США порівняно з 5.8 млрд. дол. США в 2010 році. Чисті залучення реальним сектором за кредитами та облігаціями зросли до 5.2 млрд. дол. США, за торговими кредитами – до 4.2 млрд. дол. США. Водночас банківський сектор продовжив погашати свої зовнішні зобов’язання – за кредитами та облігаціями на 3.8 млрд. дол. США. Чисті залучення державного сектору були значно меншими, ніж у попередньому році (1.1 і 5.1 млрд. дол. США відповідно) через погіршення ситуації на світових фінансових ринках у другій
половині року.
87.Рівні розвитку міжнародної економічної інтеграції
Міжнародна економічна інтеграція – це: якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств; відносини, що будуються на відсутності будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ; процес, що проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав.
Міжнародна економічна інтеграція має декілька рівнів свого розвитку:
І. Мікроінтеграційний рівень – це рівень, на якому обов’язковою умовою є створення наднаціональним органів, яким віддається право прийняття рішення та частина суверенітету; утворення умов інтеграційних процесів державними структурами; безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві (ЄС, СНД); ІІ. Макроінтеграційний рівень – це рівень, на якому відбувається розгортанні інтеграційних процесів через активізацію міграції капіталу та спеціалізації й кооперації компаній. Основною рушійною силою регіоналізації тут стали не держави, а ТНК (НАФТА, АТЕС)
Мікроінтеграція формується шляхом: 2.1) горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування (Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda); 2.2) вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (Exхon, Mobil, Texaco). Розрізняють три форми вертикальної інтеграції: інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво); виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції); невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.
84. Характеристика структурних елементів платіжного балансу за методикою МВФ
Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації.
Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:
А. Поточні операції
В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал
С. Короткостроковий капітал
D. Помилки та пропуски
Е. Компенсуючі статті
F. Надзвичайне фінансування
G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.
Н. Підсумкова зміна резервів
88 Етапи розвитку міжнародної економічної інтеграції та їх характеристика
89. Оцінка позитивних та негативних наслідків інтеграції країни до регіональних економічних об’єднань
Переваги для країни від інтеграції
12) можливість здійснення спільних програм економічного розвитку; 13) зниження напруги на національних ринках праці через відкриття їх всередині союзу і покращення якості бар’єрів для проникнення ззовні. Недоліки:
9) існує ризик істотних втрат від відхилення торгівлі, якщо країна тісно зв'язана з партнером - не членом блоку, що здійснював ефективні постачання значної кількості товарів, які не виробляються в країні.
90.Етапи розвитку економічної інтеграції в Європейському Союзі
Етапи розвитку ЄС:
1950 р. - Голова Ради Міністрів Франції Р.Шуман і Ж.Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному об'єднанні4 1951 р.-створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом4
1954 p. - Бельгія, Нідерланди і Люксембург запропонували створити Спільний ринок; 1956 p. - міжурядова конференція (Венеція) підготувала проекти створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом); 1957 р. - Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний і набув чинності з 1958 p; 1968 р. - Митний союз країн ЄС з відповідними угодами про:
У 1986р. – приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР); Португалія та Іспанія; 1985 – вихід Гренландії З 1987 року. – усуваються митні формальності,валютні бар'єри, відмінності в технічних стандартах, нівелюється відмінність у структурі і рівнях оподаткування, відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень. 1990 – НДР (об’єднання з ФРН)
1992р. – підписано Маастрихтську угоду про створення ЄС (чинна з 1 листопада 1993 р) Травень 1992р. - підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП); 1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція 2 жовтня 1997р. – підписання Амстердамської угоди про ЄС 1 січня 1999р. – завершальна стадія створення Європейського економічного і валютного союзу: введено в обіг єдину грошову валюту – євро, до 2002 р. – здійснюватимуться безготівкові розрахунки; У цілому, Маастрихтські угоди надали Євросоюзу таких функцій:
створення й управління єдиною валютою; координація та контроль у проведенні єдиної економічної політики; заснування і захист Єдиного Ринку на засадах вільної і справедливої конкуренції, підтримання рівності з певним перерозподілом коштів між багатшими та біднішими регіонами; підтримка законності і правопорядку; 02.10.1997 р. країнами членами підписуються Амстердамські угоди, згідно з якими було внесено зміни Ці зміни стосувалися в основному більш гнучкої та тісної співпраці країн в галузі зовнішньої політики та політики в галузі безпеки, а також співробітництва у сфері правосуддя та внутрішньої політики.
2001 р. – Ніццькі договори 2007 р. – Лісабонський договір
1 травня 2004 р. – новий етап розширення ЄС. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25;
107.Передумови формування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС
18 лютого 2008 року колишній Комісар ЄС Пітер Мендельсон і Президент України Віктор Ющенко розпочали переговори стосовно укладення угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною. Переговори розпочалися після завершення процесу вступу України до СОТ в лютому 2008 року. ЗВТ є частиною політики ЄС, спрямованої на встановлення стабільних і сприятливих сусідських стосунків шляхом зміцнення економічних зв'язків. ЗВТ між Україною та ЄС охоплюватиме широкий спектр пов'язаних із торгівлею питань, а її метою стане усунення перепон для торгівлі, шляхом нормативно-правового наближення, частково відкриваючи. розширюючи внутрішній ринок ЄС для України. ЗВТ надасть Україні «частку на внутрішньому ринку ЄС».
Станом на початок 2012 року технічно угода про ЗВТ практично готова, однак через політичні процеси в Україні наразі вона «на паузі». Теми, що висвітлені в угоді: (1) Торгівля товарами , (2) Торгівля і сталий розвиток, (3) Правила походження товарів, (4) Послуги, капітал та істеблішмент (5) Інтелектуальні права власності (6) Митний контроль та сприяння торгівлі, (7) Державні закупівлі, (8) Конкуренція (антитрастова політика і державна допомога), (9) Санітарні та фітосанітарні заходи , (10) Енергетичні питання, пов'язані з торгівлею, (11) Тарифні пропозиції, (12) Розв'язання суперечок, (13) Прозорість.
91. Характеристика інтеграційних процесів в Європі
Інтеграційні об’єднання, що функціонують в Європі:
зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), крім Швейцарії. ЄЕЗ не поширюється на риболовлю та сільське господарство.
заснована у березні 1993 року Вишеградською трійкою(Угорщина, Чехословаччина та Польща). Після розпаду Чехословаччини трійка перетворилась на четвірку, у січні 1996 року до угруповання приєдналась Словенія, 12 квітня 1997 року у Бухаресті підписано документ про приєднання до CEFTA Румунії, а у липні 1998 до CEFTA приєдналась Болгарія.
регіональне угруповання країн Центральної та Східної Європи, діяльність якої має на меті налагодження багатостороннього співробітництва в політичній, соціально-економічній, науковій та культурній сферах та сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. До її складу входить 18 держав в тому числі і Україна.
створена у 1992 році. Членами організації є 11 держав регіону Балтійського моря (Данія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Фінляндія,Німеччина, Швеція) та Європейська комісія.
Організація чорноморського економічного співробітництва
Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі.
Цілями ЧЕС є :
Пріоритетні напрямки співробітництва
Формування європейського континентального ринку
95.Особливості становлення та розвитку Азійсько-Тихоокеанського Економічного Співробітництва (АТЕС)
АТЕС об'єднує 21 країну. Наприк-і ХХ ст. в неї прийняті Росія, В'єтнам і Перу. Тоді ж було вирішено "заморозити" прийом нових членів на 10 років. Появі АТЕС у 1989 передувало створ-я в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) екон-х об’єднань. Їх мета - налагодити ділові зв'язки та осмисл-ю госп-го потенціалу країн. 1-а зустріч керівників країн АТЕС відбулася в 1993 в Сіетлі. Було проголошено про необхідність знижувати торг-ні та інвестиц-і бар'єри. Особливо важливою була нарада лідерів країн АТЕС, у 1994 в Богорі (Індонезія). Вони взяли від ім. своїх держав зобов'язання встановити вільний торгово-інвестиційний режим не пізніше 2020. Індустріаліз-ії країн АТЕС - до 2010. Це і слід розглядати нині як кінцеву мету діял-ті АТЕС. До теперішнього часу учасниками АТЕС є 21 країна - Австралія, Бруней, Гонконг, Канада, Чилі, Китай, Індонезія, Японія, Південна Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа - Нова Гвінея, Філіппіни, Сінгапур, Тайвань, Таїланд, США, Росія, В'єтнам, Перу. Діяльність АТЕС здійсн-я через такі органи: - Секретаріат,який формує роб. програми та полегшує зв'язок між країнами; -Комітет з торгівлі та інцест-ій. Заснований в 1994 Екон-ний комітет АТЕС є форумом для обміну екон-ої інформацією та думками з питань господ-ого розвитку в регіоні.
92. Характеристика інтеграційних процесів у Північній Америці
Інтеграційні процеси в Америці 1. Південноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) 1994 р. 2) Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) березень 1991 р. 3) Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), 1965-1973 рр.; Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), 1973 р.;4) Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), 1960-1980 рр., у 1980р. – замінено на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ) 5) Організація американських країн, :6)ЛАЕС, 7) Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА) , 8) Андська група (Андський пакт або Картахенська угода), 1969 р.;9)Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1960р.
Особливості інтеграції в Північній Америці
По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. На торгівлю між учасниками припадає майже 51% ЗТО країн, 18% та 20% - на країни Європи та Азії. По-друге, країни, існує чималий розрив у рівнях економічного розвитку країн-членів, що ускладнює створення єдиного господарського комплексу. Наприклад, обсяг ВВП у 1996 р. склав (у млрд. дол.) у США - 6785, у Канаді - 607, у Мексиці - 608. Конвергенція США та Канади за ВВП на душу населення, продуктивністю праці, рівнем інфляції та зайнятості; Мексика значно відстає і від США, і від Канади. По-третє, має яскраво виражений центр – США: світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою. По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо. По-п'яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів – Західної Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону.
У НАФТА слабко розвинуті мережі органів міжнаціонального регулювання (Структура: Комісія з вільної торгівлі та секретаріат) і цілком відсутні органи наднаціонального регулювання. До 2010 р. планувалося утворити у NAFTA загальний ринок. Існування міжконтинентальної інтеграції – SAFTA (NAFTA + MERCOSUR), АТЕС (APEC). Один з напрямів розвитку: GAFTA з країнами MERCOSUR та Андського пакту – зараз доволі проблематичний
93. Особливості інтеграції країн Південної та Центральної Америки
Інтеграційні процеси в Америці . 1. Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) березень 1991 р.2. Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), 1965-1973 рр.; Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), 1973 р.; 3.Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), 1960-1980 рр., у 1980р. – замінено на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ) 4. Організація американських країн 5. ЛАЕС.6. Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА) ; 7. Андська група (Андський пакт або Картахенська угода), 1969 р.;8. Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1960р.
Особливості інтеграційних процесів:
Особливості становлення та розвитку Азійсько-Тихоокеанського Регіонуі:
Зорієнтованість країн регіону у торгівлі на розширення субрегіональних зв’язків – 52% торгівельного обороту припадає на регіон, приблизно по 17-18% - на Північну Америку та Європу;
В інтеграцію включені як розвинені країни, так і держави, що розвиваються, що мають різний рівень економічного розвитку;
Повільний розвиток в основному торгівельної інтеграції, різноспрямована, згори донизу, і знизу догори;
Інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів (в АСЕАН – група 6, група 4 (В’єтнам, Камбоджа, Лаос, М’янма)); взаємодія В’єтнаму з Сінгапуром та Малайзією; утворення у 2010 р. ЗВТ КНР-АСЕАН (1,9 млрд.нас.; ВВП 6 трлн.дол., ЗТО 4,5 трлн.дол.); утворення зон вільної торгівлі Індія-АСЕАН (охоплює торгівлю товарами), Республіка Корея-АСЕАН (з 2007 р., у 2009 – інвестиції), АСЕАН-Австралія-Нова Зеландія, АСЕАН-Японія (Всеосяжне економічне партнерство з 1.01.2008 р.), Нова Зеландія-КНР;
Створення Східноазійської зони вільної торгівлі (АСЕАН, КНР, Японія, Республіка Корея, Індія, Австралія, Нова Зеландія) – сформовано робочі групи з питань торгівлі товарами та послугами, інвестицій, функціонування ACU (Азійської розрахункової одиниці).
Інтеграційні процеси в арабському світі
96.Сучасні тенденції розвитку міжнародної економічної інтеграції
МЕІ – це процес економічної взаємодії країн, що призводить до зближеня господарських механизмів, що приймає форму міждержавних угод і регулюється міждержавними органами.
Цілі МЕІ :використання переваг ефекту масштаба за рахунок зниження трансакційних витрат і розширення розміру ринку;
створення надійного зовнішньополітичного середовища;
рішення завдань торгівельної політики;
сприяння структурної перебудові економіки;
підтримка молодих галузей національної промисловості.
Рівні інтеграції :
-зона преференційної торгівлі (зниження тарифів в торгівлі між країнами –учасницями)
-зона вільної торгівлі ( скасування тарифів в торгівлі між країнами –учасницями при збереженні зовнішніх тарифів)
-митний союз (зона вільної торгівлі + спільний митний тариф і заходи регулювання торгівлі з третіми країнами)
-спільний ринок (митний союз + вільний рух факторів виробництва в його межах)
-Економічний союз (спільний ринок + координація макроекономічної політики і уніфікація законодавства в економічній сфері)
-Політичний союз ( передбачає практичну втрату суверенності держав і передання більшості повноважень наддержавним органам управління – фактично створення нової держави)
Фактори, що сприяють розвиткові інтеграційного процесу:
1.Схожість рівнів економічного розвитку країн;
2. географічна близкість і наявність історично склавшихся економічних зв‘язків.
97.Сутність, причини та наслідки глобалізації світової економіки
Глобалізація – це:
Причини:
Позитивні наслідки глобалізації
Негативні наслідки глобалізації:
98.Фінансова глобалізація: поняття, основні форми її прояву та їх характеристика
Фінансова глобалізація – це об'єктивний процес, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп.
Форми прояву фінансової глобалізації:
9) внаслідок поступового пом’якшення валютного контролю (послаблення державного контролю щодо руху капіталу збоку США, Великобританії та Японії) полегшується доступ на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн (з кінця 1960-х — на початку 70-х рр.);
10) до початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри, та зміцнення зв’язків між ним стали основою так званої фінансової революції
99.Класифікація та характеристика глобальних проблем
Класифікація глобальних проблем:
1. Політичні проблеми: недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння,;військові та регіональні конфлікти;
2. Природно-екологічні проблеми: необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо.
3. Соціально-економічні проблеми: стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність
4. Наукові проблеми: освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування, інформаційна проблема.
Сфера 1. Взаємодія природи й суспільства. До проблем цієї сфери відносяться: а)надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством; б)збереження навколишнього
Сфера 2. суспільні взаємовідносини. Найважливіші проблеми цієї групи: а)відносини між , державами різних соціально-економічних устроїв; б)подолання економічної відсталості багатьох країн світу; в)локальні, регіональні та міжнародні військові, національні та релігійні конфлікти; г)відвернення загрози ядерної війни.
Сфера 3. Розвиток людини. Тут справу маємо насамперед: а)з демографічною проблемою; б)з проблемою сучасної урбанізації1; в)з проблемою пристосування до умов природного й соціального середовища, яке постійно змінюється під впливом НТП; г)з проблемою боротьби з епідеміями й тяжкими захворюваннями тощо.
Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Кордони між сферами часто мають умовний характер. Усі глобальні проблеми тісно між собою пов'язані, більш того, зумовлюють одна одну, тому що, як правило, мають одні витоки, тобто причини виникнення.
100. Сутність та шляхи розв’язання глобальних екологічних проблем сучасності.
Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.
Господарська діяльність у багатьох державах настільки розвинута, що впливає не лише на екологію своїх держав, а й за її межами. Сьогодні залишилось дуже мало неосвоєних земель для ведення сільського господарства; ♦ систематично збільшується площа пустель; ♦ зменшується кількість лісів; ♦ експлуатація водних басейнів здійснюється у таких масштабах, що природа не встигає відтворити те, що забирає людина, ♦проблеми ядерної безпеки – Чорнобиль та Фукусіма, забруднення людиною водоймів, ♦підвищення температури та парниковий ефект(тануль льодовики – руйнується озоновий шар), ♦забруднення вихлопними і промисловими газами та інше і створюють глобальні екологічні проблеми. За прогнозами за XXI ст. температура підніметься на 3,5 С Ця нібито незначна зміна може виявитись катастрофічною. У деяких регіонах посухи можуть стати довшими, в інших - дощі сильнішими, урагани - руйнівнішими... Хоч і сьогодні від повеней та голоду помирають мільйони людей, однак через глобальне потепління кількість смертей може значно збільшитись. Почастішають хвороби та смертні випадки, пов'язані із спекою. Може збільшитись частота та кількість лісових пожеж, підвищиться рівень моря.
Екологічний демпінг — один із проявів недобросовісної конкуренції, пов'язаний із необґрунтованим зниженням експортних цін шляхом скорочення витрат на природозберігаючі та екологічно безпечні технології.
Одним з головниз засобів боротьби є Екологічний ("зелений") протекціонізм — політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і становлять загрозу здоров'ю населення. Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання кризи передбачають радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку й відбір пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності
101. Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем
Основними причинами загострення глобальних проблем є надмірно швидке зростання чисельності населення у слаборозвинутих країнах світу, низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій, швидке збільшення чисельності машин з використанням екологічно брудного палива, хижацьке вирубування лісів, знищення природних річок, панування відносин капіталістичної власності й адміністративно-командної, системи у колишньому СРСР, широке використання важелів ринкової економіки та ін. Основними шляхами розв'язання паливно-енергетичної та сировинної криз є встановлення національної народної власності на природні ресурси, істотна зміна механізму ціноутворення на них, об'єднання зусиль країн — експортерів ресурсів — проти міжнародних монополій, позбавлення диктату міжнародних фінансово-кредитних організацій фінансування розвинутими країнами світу процесу розвідування і розробки природних ресурсів, списання боргів слаборозвинутим країнам та ін.
Істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси у слаборозвинутих країнах, який по суті визначається гігантськими транснаціональними корпораціями (ТНК), що контролюють природні багатства. За даними експертів ЮНКТАД (Конференції ООН з торгівлі й розвитку), від трьох до шести компаній контролюють 80—85% ринку міді, 90—95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовнику, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів, 70— 75% ринку бананів, 60% ринку цукру. ТНК за допомогою політики "поділяй і володарюй" домагаються неузгодженості між країнами — експортерами природних ресурсів.
Здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, знаходження нових та вдосконалення існуючих паливно-енергет. матеріалів
Відповідальність усіх держав за збереження природи і регулювання випуску сировини.
102. Сутність та сучасні форми прояву глобальної демографічної проблеми
Глобальна демогр. криза набирає обертів з кожним днем, особливо в ниньошньому 2012 році. Суть її полягає в наступному – старіння нації в розвинених країнах, збільшення расових та етнічних конфліктів, загострення війн та протистоянь, світова економічна криза та безробіття та багато інших
У доповіді під назвою Світ праці у 2011 році: змусити ринки створювати робочі місця, МОП наголошує, що відкладене оздоровлення світової економіки вкрай негативно відбилося на ринках праці. За даними експертів організації, з урахуванням сьогоднішніх тенденцій можна зробити висновок, що розвиненим економікам для повернення на передкризовий рівень зайнятості знадобиться не менш як п'ять років - на рік більше, ніж було вказано в прогнозі в торішній доповіді.
Темпи приросту населення світу досягли свого максимуму у 1960-70-х рр. (2% на рік) і скоротилися до 1,17% на рік протягом 2000-х рр. (до 2050-х рр. – 0,36% на рік)
Зменшуватиметься чисельність населення розвинених країн, навіть з урахуванням міграції
В Індії, Пакистані, Нігерії та ДРК приріст населення до 2050 р. перевищить цифру у 100 млн. осіб, ряд країн втратять населення (Росія – 33 млн., Україна – 15 млн., Японія – 25 млн., Німеччина – 8,4 млн., Польща – 7,7 млн.). Крім цього, розвинені країни стикаються з проблемою швидкого старіння свого населення.
МОП зазначає, що подальше занурення світової економіки у кризу може привести до нових соціальних хвилювань в багатьох країнах. У доповідь МОП за 2011р. включено новий "індекс соціальних заворушень", який фіксує рівень суспільного невдоволення браком робочих місць і обурення у зв'язку з тим, що тягар кризи розподіляться несправедливо. Індекс свідчить, що в більш ніж 45 країнах з 118 країн, охоплених дослідженням, ризик соціальних заворушень зростає. Особливо це стосується розвинених економік, зокрема, ЄС, арабських країн і - меншою мірою - азіатського регіону. При цьому ризик соціальних заворушень нижчий або зберігається на одному рівні в країнах Африки на південь від Сахари і в державах Латинської Америки.
103. Стратегічні напрями економічної інтеграції України
Україна - одна з найбільших європейських держав, тому для неї важливою є інтеграція в першу чергу з країнами Європи.
Країни-члени ЄС висловили в своїй Спільній Пропозиції у листопаді 1994 року намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. Крім того, ЄС і далі висловив підтримку Україні в своєму Плані Дій для України (1996р.) Дві його задачі: 1) продемонструвати політичний сигнал підтримки з боку ЄС; 2) досліджувати засоби для поліпшення розвитку існуючої допомоги та зв'язків між ЄС та Україною.
Залучення міжнародної технічної допомоги та співробітництво з міжнародними фін. організаціями у 2009-12р. здійснюватимуться за такими стратегічними напрямами: 1) підвищення конкурентоспроможності національної економіки на інвестиційно-інноваційній основі; 2) підвищення соціальних стандартів життя та здоров'я громадян, гуманітарний розвиток, розвиток громадянського суспільства і забезпечення верховенства права; 3) усунення інфраструктурних обмежень; 4) сприяння європ. та євроатлантичній інтеграції України; 5) підвищення рівня екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, захист держави і громадян
104. Пріоритетні напрями галузевої орієнтації України
105. Участь України в інтеграційних об’єднаннях
Інтеграційне об’єднання – господарське угруповання, створене для регулювання інтеграційних процесів між країнами-учасницями.
Україна не стоїть осторонь інтеграл. процесів, тому співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.
Економічні зв’язки в колишньому СРСР були дуже сильними, тому новоутворені держави вступили у етап становлення суверенітетів і трансформації економічних систем. Організаційною основою цього стало створення СНД. Воно є об’єднанням суверенних країн з метою регулювання різних питань за допомогою міждержавних договорів й угод. Україна обрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які не відповідають власним інтересам України.
Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) було створено 25 червня 1992 р. у Стамбулі в ході зустрічі на найвищому рівні глав держав і урядів Азербайджану, Албанії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України шляхом прийняття Декларації та підписання Босфорської заяви, в якій було виражено бажання перетворити Чорне море в регіон миру, свободи, стабільності і процвітання через взаємне співробітництво.
106.Перспективи розвитку інтеграційного співробітництва на пострадянському просторі
Держави СНД успадкували від Союзу РСР єдину енергетичну систему, єдину систему транспорту, зв'язку, телекомунікакаций, взаємопов'язані народногосподарські комплекси, загальну систему нафто-і газопроводів, свободу пересування робочої сили, єдину технічну стандартизацію. Процеси взаємного економічного співробітництва на базі існування нових незалежних держав почалися з осені 1992 р. У 09.1993 р. на рівні глав був підписаний Договір про створення економ союзу країн СНД. Угода про створення ЗВТ було прийнято 15 квітня 1994, однак його не було реалізовано до сьогодні через велике коло учасників та небажання деяких країн. У 2002 році у рамках ГУУАМ була підписана угода про ЗВТ. Нині проект також не реалізовано через низку причин, а саме евроінтеграційні прагнення краін та слабкі економічні зв’язки між країнами. Митний союз. У рамках СНД 1995 року було підписано Угоду про створення митного союзу, правонаступником якого стало Євразійське економічне співтовариство, договір про створення якого було підписано 10 жовтня 2000-го, а у структурі ЄврАзЕС залишилися інститути його попередника. Единий економічний простір. На пострадянському просторі спроби створити Єдиний економічний простір робили в рамках Митного союзу СНД, згодом – у ЄврАзЕС. У процесі становлення ЄврАзЕС виявилися його лідери – Росія й Казахстан. Підписання угоди про створення ЄЕП за участі Білорусі, Казахстану, Росії та України стало підґрунтям для запровадження концепції різношвидкісної інтеграції вже в рамках ЄврАзЕС. Розвиток співробітництва в рамках організації декларується в різноманітних сферах – від суто економічних до питань безпеки (наприклад, співробітництво з прикордонних питань).
108.Напрями співробітництва України з ЄС
У процесі інтегрування України з ЄС особливого значення набуває проблема залучення іноземних інвестицій, вирішенню якої сприяє поліпшенню інвестиційного клімату в країні, зумовлене дією макроекономічних факторів.
Україну на сьогодні за багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче інших багатьох країн ЄС тому тільки в результаті досягнення високого рівня розвитку економіки Україна може претендувати на членство у ЄС. Розвиток відносин з ЄС має залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Основні зусилля мають спрямовуватися на:
1) інтеграцію господарства України у загальноєвропейський економічний простір; 2) підтримку вітчизняних товаровиробників і вдосконалення міжн.-правового механізму захисту їх інтересів; 3) гармонізацію економічного законодавства у відповідності до стандартів ЄС і СОТ та створення передумов для створення ЗВТ Україна-ЄС
Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу має забезпечити входження держави до європейського полiтичного (в тому числi у сферi зовнiшньої полiтики i полiтики безпеки), iнформацiйного, економiчного i правового простору. Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним прiоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часi з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, якi мають спiльний кордон з Україною.
I. Основнi напрями iнтеграцiйного процесу:1. Адаптацiя законодавства України до законодавства, забезпечення прав людини. 2. Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС. 3. Iнтеграцiя України до ЄС у контекстi загальноєвропейської безпеки. 4. Полiтична консолiдацiя та змiцнення демократiї.
5. Адаптацiя соцiальної полiтики України до стандартiв ЄС. 6. Культурно-освiтня i науково-технiчна iнтеграцiя. 7. Регiональна iнтеграцiя України. 8. Галузева спiвпраця.
9. Спiвробiтництво у галузi охорони довкiлля. II. Внутрiшнє забезпечення iнтеграцiйного процесу.
Внутрiшнє забезпечення процесу iнтеграцiї України до ЄС покладається на вищий, центральнi та мiсцевi органи виконавчої влади України у спiвпрацi з органами законодавчої влади, вiдповiдними органами мiсцевого самоврядування.
109. Інвестиційне співробітництво України з Європейським Союзом
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну на 01.10.2011, склав 48 500 млн.дол., в т.ч. з країн-членів Європейського Союзу 80,0% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, здійснених країнами світу в українську економіку. Приріст прямих іноземних інвестицій, здійснених країнами світу в українську економіку за період з 01.10.2010 по 01.10.2011 становить 5 954,3 млн.дол.США, в т.ч. з країн-членів Європейського Союзу – 5 297,7 млн.дол.США.
Серед країн ЄС перше місце за обсягами інвестицій в Україну посідає Кіпр - 24,9% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України або 31,2% від обсягу інвестицій з країн ЄС. Частка інвестицій, які надійшли в українську економіку з Німеччини, що посідає друге місце серед країн ЄС за обсягами інвестицій, становить 15,0% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну (18,8% від обсягу інвестицій з країн ЄС). Третє місце посідають Нідерланди з обсягом інвестицій 10,1 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну (відповідно від обсягу інвестицій з країн ЄС – 12,7%). На четвертому місці знаходиться Австрія з обсягом інвестицій 7,1% (відповідно 8,9%).Кіпр, Німеччина, Нідерланди та Австрія є не лише найбільшими інвесторами серед країн ЄС, але входять і до десяти країн світу, що здійснюють найбільші за обсягами інвестицій в Україну, відповідно займають перше, друге, третє та п’яте місця.
Прямі інвестиції з України до країн-членів ЄС - Загальний обсяг прямих інвестицій з України станом на 01.10.2011 становить 6 860,6 млн.дол.США, в т.ч. до країн-членів Європейського Союзу 6 499,8 млн.дол.США, що складає 94,7% від загального обсягу українських інвестицій, залучених до країн світу.
110. Напрями співробітництва Україна-Росія .
Прагматичний і стабільний розвиток українсько-російських економічних відносин є важливим чинником, що забезпечує стабільний і передбачуваний економічний розвиток, енергетичну безпеку і, значною мірою, політичну стабільність.
Торговельно-економічне співробітництво
На сьогодні Російська Федерація посідає одне з провідних місць серед основних економічних партнерів України. Частка Росії в загальному обсязі зовнішньої торгівлі України (товари і послуги) 27,12 %. Слід зазначити, що протягом останніх 6 років спостерігається тенденція до поступового її зниження.
У структурі українського товарного експорту в Росію провідні позиції займає продукція машино- і приладобудування (більше 36 %), чорні метали і вироби з них (27 %), продовольство і продукція харчової промисловості (більше 10 %), хімічна продукція і полімерні матеріали (біля 7 %)
В імпорті з РФ переважають енергетичні матеріали, нафта та продукти її переробки (46,8 %), продукція машино- і приладобудування (біля 20 %), чорні метали і вироби з них (9,3 %). Аналізуючи структуру товарної торгівлі між Україною і Росією можна зробити висновок, що український експорт є більш диверсифікованим, а відносна частка продукції з високим ступенем обробки у ньому більша, ніж в імпорті з Росії. Сировинний характер імпорту з Росії визначається переважанням у його структурі енергетичних матеріалів (46,8 %). Водночас велике значення для Української промисловості має імпорт кольорових металів, на які приходиться біля 3 % усього імпорту з РФ.
Інвестиції. Офіційна статистика не дає повного уявлення про реальні обсяги і структуру російських інвестицій в Україні, оскільки значна їх частина “закамуфльована” у тій частці, що припадає на різні офшорні зони (перш за все – Кіпр).
Авіаційна і космічна промисловість. Ракетно-космічна й авіабудівна галузі є тими сферами, де Україна і Росія виступають як достатньо ефективні партнери. За підрахунками, двосторонні зв’язки наближаються тут до 40 %, а у деяких вузьких галузях — до 60 %.
Об’єднання інтелектуальних і виробничих ресурсів двох країн на паритетних і взаємовигідних умовах дозволить зміцнити позиції на світових ринках, а також сприятиме освоєнню нових ринків в умовах загострення конкуренції.
Співробітництво у сфері енергетики. Енергетична сфера є найважливішою складовою українсько-російського економічного співробітництва. Імпортовані з РФ енергоносії забезпечують більше 60 % українських потреб у нафті. Росія виступає необхідним посередником, що забезпечує транспортування в Україну центральноазійського газу (туркменського і узбекського), а також продає власний газ для українських потреб. Окрім того, на енергетичні матеріали припадає 46,7 % всього українського імпорту з РФ у вартісному еквіваленті.
Військово-промисловий комплекс.Військово-промисловий комплекс є важливою сферою економічної кооперації України і Росії. Потужні коопераційні зв’язки із російськими підприємствами мають більшість українських заводів і конструкторсько-виробничих об’єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз” тощо.
Базисні умови постачання (INCOTERMS) у міжнар-й торгівлі -28
Вал-й ринок, його ф-ції та стр-ра -74
Види міжнар-го інвестув-ня та сучасні тенденції його розв-ку -40
Види оп-цій на вал-х ринках та їх хар-ка -76
Види та умови кредит-ня МВФ -56
Втеча інтелект-го кап-лу, його причини, нап-ми, насл-ки -66
Географ-а стр-ра зовн торгівлі товарами У-ни -31
Демпінг як засіб тор-ої пол-ки, його види. Антид-ві мита та їх роль у розв-ку між нар-ї торгівлі -26
Джерела зовн фінанси-ня країн -33
Еволюція теорій між нар-ї торгівлі -15
Етапи евол. світ-ї вал-ї сис-ми: базові прин-пи та ключ.хар-ки -68
Етапи розв-ку міжна-ої екон інт-ії та їх хар-ка -88
Етапи роз-ку екон інтеграції в ЭС -90
Етапи співробіт-ва У-ни з МВФ -57
Зустрічна торгівля, її види та особл-ті -16
Інвестиційне спів роб-во України з ЄС -109
Класифікація нетарифних методів регул. у міжнар-й торгівлі -23
Класиф-ція та хар-ка глобальних проблем -99
Ключові інстр-ти та мех-ми відновл-ня рівноваги платіжного балансу -85
Контрактні форми міжнар-го інвестування -44
Ліценз-ня і квоту-ня у зовн торгівлі -25
Масштаби і основні хар-ки діяльності ТНК-10
Методи міжнар-ї торгівлі: переваги і недоліки їх викор-ня -17
Методи стимул-ня експ-ту у міжнар-й тор-лі - 24
Митний тариф, його ф-ції та види -22
Міжнар-а біржова торгівля товарами, її структура та суч тенд-ції розв-ку -19
Міжнар-а інвест-на діял-ть У-ни, її напрямки та масштаби -48
Міжнар-й аукціон, його сут-ть, види та способи пров-ня -20
Міжнар-й кредит, його ф-ції та форми -50
Напрями спів роб-ва Україна-Росія -110
Напрями спів роб-ва У-ни з ЄС -108
Напрями формув-ня сприятливого інцест-го клімату в У-ні -49
Ознаки систем-ції країн світу за методиками ООН, Світ-го Банку та МВФ -1
Орг-ційна стр-ра та особл-ті діял-ті групи Світ-го Банку -53
Основні фактори впливу на ціноутв-ня на світових товарних ринках -27
Основні хар-ки та струк-ні прин-пи функт-ня ЯмаЙ вал-ї с-ми -72
Основні хар-ки та структурні прин-пи орг-ції Гену.ї вал-ї с-ми -70
Особливості станов-ня та розвитку європейської вал-ї с-ми -73
Особл-ті діял-ті ТНБ -38
Особл-ті екон інт-ції країн Азії -94
Особл-ті інт-ції країн Півд та Центр-ї Америки -93
Особл-ті розвитку регіон-х ринків робочої сили за умов глоб-ції -59
Особл-ті розвитку світ-го ринку цін-х паперів -37
Особл-ті розвитку, причини та нас-ки кризи Бреттон-Вудс-ї вал-ї с-ми -71
Особл-ті становл-ня та роз-ку Азійсько-Тихоокеан-го Екон Співроб-ва (АТЕС) -95
Особл-ті та структуризація середовища МЕВ -3
Оцінка позит-х та негат-х наслідків інтег-ції країни до регіональних екон об’єднань -89
Передумови формув-ня зони вільної торгівлі між У-ною та ЄС -107
Перспективи розвитку інтеграл-го спів роб-ва на пострад-му просторі -106
Платіжний баланс У-ни: стан, дин-ка та особл-ті форм-ня -86
Показники обсягів та стр-ри міжнар-ї торгівлі -14
Показники резул-тів та дин-ки міжнар-ї тор-лі -13
Пон-тя та види акредитивної форми міжнар-х розрах-ків -79
Пон-тя та види вал-го арбітражу -75
Пон-тя та види ВЕЗ -11
Пон-тя та особливості функт-ня офшорних центрів -12
Поняття та форми протекц.у в торгівельно-екон відносинах -21
Порівн-на хар-ка аванс. платежів і платежів на “відер. рах-к” -81
Порівн-на хар-ка акредитиву та інкасо -80
Порівняльна хар-ка прямих та портфельних інв-цій -41
Порівняльна хар-ка фактор-гу та форфейт-гу -51
Прин-пи орг.-ції валют-х відносин в умовах золото монет-го стандарту -69
Причини суч світової фін кризи та її наслідки для розвитку ек-ки У-ни -39
Пріор-ні напрями галузевої орієнтації У-ни -104
Проблема зовн заборг-ті країн та шляхи її розв’язання -58
Рівні регул-ня процесів міжнар-ї труд-ї міг-ції -64
Рівні розвитку між нар-ї екон інтегр-ії -87
Роль ЄБРР у кредит-ні нац ек-к -55
Роль злиттів та поглинань у міжнар-му бізнесі -46
Роль між нар-ї трудової міграції в екон розвитку країн світу -61
Роль міжнар-х неурядових екон орг-цій у розв’язанні зовн заборгованості країн світу -54
Роль СОТ у регулюванні міжнар-ї торгівлі -29
Роль спільних підп-в у міжнар-х інцест-х процесах -45
Роль стратег-х альянсів у міжнар-му бізнесу -47
Світові тенденції руху прямих іноз-х інв-цій -42
Соц-екон наслідки міжнар-ї трудової міг-ції для країн-експ-рів і країн-імпор-рів роб-ї сили -63
Стратегічні напрями екон інтеграції У-ни -103
Сутнісні риси та основні сфери діяльності ТНК -9
Сутність вал-го курсу та його види -67
Сутність і форми МЕД підп-в -8
Сутність та тенд-ції розв-ку світ-го госп-ва -6
Сутн-ть та форми міжнар-х розрах-ків -78
Сут-ть та стр-ра платіжного балансу країни -82
Сут-ть та суч-і види міжнар-ї трудової міграції -60
Сут-ть та суч. форми прояву глоб-ї демографічної проблеми -102
Сут-ть та шляхи розв’яз-ня глобальних екол-х пробл. сучас-ті -100
Сут-ть, прич-и та нас-ки глоб-ції світ-ої ек-ки -97
Сучасні тенд-ції розвитку міжнар-ї екон інт-ції -96
Товарна структура зовнторгов-ї діял-ті У-ни -30
У-на у світових міграц-х процесах -65
Участь У-ни в інтеграл-х об’єдн-нях -105
Участь У-ни у світовій торгівлі послугами -32
Фак-ри впливу на масштаби та структуру іноз-го інцест-ня -43
Фак-ри впливу на фор-ня вал-го курсу в У-ні -77
Фін глобал-ція: пон-тя, осн-і форми її прояву та їх хар-ка -98
Форми міжнар-го поділу праці та фактори його роз-ку -7
Хар-ка географічної та функт-ї структури світового фін ринку -35
Хар-ка екон факторів впливу на платіжний баланс держави -83
Хар-ка інституційних посередників в міжнар-й торгівлі -18
Хар-ка інституційної та валютної структури світ-го фін ринку -34
Хар-ка інтегр-х процесів в Європі -91
Хар-ка інтегр-х процесів у Півн Америці -92
Хар-ка осн-х форм кредитув-ня експорту -52
Хар-ка політико-правового та соц-культурного серед-ща МЕВ -4
Хар-ка світових фін центрів -36
Хар-ка світових центрів експорту та імпорту робочої сили -62
Хар-ка структур-х елементів плат. балансу за методикою МВФ -84
Хар-ка суб’єктів МЕВ та рівнів їх взаємодії -2
Хар-ка та взаємозв’язок форм МЕВ -5
Шляхи виріш-ня паливно-енерг-ї та сиров.ї глоб-х проблем -101