Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 9
ТЕМА 11. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ І МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ
1. Економічне зростання, його суть, типи і фактори.
2. Циклічність розвитку економіки. Економічні кризи.
3. Інфляція, її суть та причини. Антиінфляційна політика.
4. Безробіття, його причини, типи та наслідки. Політика зайнятості та соціальний захист населення.
1. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ, ЙОГО СУТЬ, ТИПИ І ФАКТОРИ
Проблеми економічного зростання є відносно новими в економічній науці. Їх вивчення бере свій початок з кінця 30-х років минулого століття. Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е. Домар та англійський економіст Р. Харрод, хоча окремі аспекти цієї проблеми були предметом наукового аналізу представників меркантилізму та фізіократів. В сучасній економічній теорії можна ви ділити три основні напрямки вивчення цієї проблеми. Зокрема неокла сична теорія економічного зростання (А. Маршалл, Л. Вальрас, М. Фрідмен), що базується на ринковій саморегуляції економіки. Другий напрям представлений неокейнсіанцями (Д. Тойнбі, О. Сімомура, С. Фудзіно), що об'єднує декілька течій. Третій напрям базується на працях К. Марк са, Й. Шумпетера, Д. Мілля.
Прикладна значимість вивчення проблем економічного зростання зумовлена тим, що однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є підтримка і стимулювання економічного зростання, що ставить за мету з'ясування його суті, типів та факторів забезпечення зростання економіки. Існує багато визначень економічного зростання. Економічне зростання розглядається як макроекономічний показник, який характеризує динаміку зміни ВВП або ЧНП за певний період часу на душу населення. Економічне зростання можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповід ний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. Таким чином, у трактуванні економічного зростання обов'яз ково присутні кількісні і якісні аспекти цього поняття. Перші відобра жаються в динаміці змін ВВП, другі - у здатності економіки задовольнити зростаючі потреби людей.
Економічне зростання визначається двома методами:
а) збільшення реального ВВП за певний період часу, наприклад, за рік;
б) збільшення реального ВВП на душу населення.
Поняття економічного зростання використовується для порівняння ефективності національних економік, а також для характеристики окремих галузей виробництва при вивченні динаміки економічного розвитку.
Можна виділити дві основні цілі економічного зростання: підвищення добробуту людей і підтримка національної безпеки.
Існують два основні типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва, тобто залучення у виробничий процес додаткових засобів виробництва, кількості працюючих, сировинних ресурсів тощо.
Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширен ням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто ефективного використання наявного виробничого потенціалу.
Екстенсивний економічний ріст веде до швидкого освоєння природних ресурсів, створює передумови високої зайнятості, скорочує безробіття. Разом із тим він має ряд серйозних недоліків, оскільки породжує технічний застій, при якому збільшення випуску продукції не супроводжується економічним прогресом. Показники, які характеризують ефективність виробництва - фондовіддача, матеріаломісткість, продуктивність праці, - залишаються практично незмінними. Як наслідок, формується затратна економіка з елементами деградації.
Поряд з екстенсивним існує інтенсивний тип економічного зростання, який базується на широкому використанні високоефективних, якісно більш досконалих факторів виробництва. При інтенсивному відтворенні збільшення обсягів виробництва досягається завдяки:
Метою економічного зростання є підвищення добробуту людей, що знаходить свій прояв у зростанні доходів населення, збільшенні вільного часу, підвищенні якості і розширенні асортименту вироблених товарів і послуг.
Економічне зростання будь-якої країни визначається певними факторами. За способом впливу на економічний ріст їх поділяють на фактори прямої і непрямої дії. До факторів прямого впливу на збільшення реального обсягу виробництва належать:
До факторів непрямої дії належить: зниження ступеня монополізації ринків, зниження цін на виробничі ресурси та податку на прибуток підприємств, можливість доступу до кредитних ресурсів. На економічне зростання важливий вплив здійснюють і фактори попиту. Основними з них є ріст споживчих, інвестиційних і державних витрат, розширення експорту внаслідок освоєння нових ринків збуту, підвищення конкурентноздатності продукції країни на світовому ринку.
У реальному житті екстенсивний або інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує. Тому при аналізі економічного зростання, очевидно, більш правильно вести розмову про переважно екстенсивний або інтенсивний тип зростання.
Сьогодні головними орієнтирами економічного зростання є: досягнення високих кінцевих результатів; якість продукції та її оновлення; . ріст продуктивності праці; ресурсозбереження.
2. ЦИКЛІЧНІСТЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ. ЕКОНОМІЧНІ КРИЗИ
Теорія економічних циклів поряд із теорією економічного зростання належить до теорій економічної динаміки, які пояснюють рух національної економіки, її мінливість і перманентний характер функціонування.
Якщо проблема циклічності цікавила філософів протягом багатьох сотень років, то економісти звернули на неї увагу відносно недавно - на початку XIX століття. Саме в цей час в працях Ж. Сісмонді (1773-1842), К. Родбертуса -Ягецова (1805-1875) і Т. Мальтуса (1766-1843) з'явилися дослідження кризових і циклічних явищ в економіці. Пізніше значний вклад у теорію циклів вніс К.Маркс (1818-1883). По суті він був одним із перших дослідників, який із позиції системності розглянув природу циклів. Рух виробництва від початку попереднього до початку чергового кризового спаду утворює цикл. Цикли (хвилі)- це періодичні коливання економічної або ділової активності. Цикл є інтервал часу в розвитку економіки, протягом якого відбувається збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, а потім зменшення, спад, депресія, пожвавлення і в кінці знову ріст. Економічний цикл включає чотири фази – кризу, депресію, пожвавлення та піднесення. Вихідною фазою циклу є криза. Ця фаза характеризується перш за все надвиробництвом товарів, скороченням кредитних ресурсів та підвищенням позичкового проценту. Це зумовлює зменшення доходів та падіння обсягів виробництва, зростання банківської заборгованості. На цьому тлі зростає безробіття, яке набуває масового характеру. Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на окремий товар або в окремій галузі тим, що вона виникає як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким зниженням цін, а відтак - зупинкою виробництва.
(Пік злету) А (Пік злету)
Криза (рецесія)
Рис. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв'язку
За кризою наступає наступна фаза циклу - депресія. її характер ними особливостями є те, що виробництво уже не скорочується, однак і не зростає. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення купівельної спроможності населення. Депресія характеризується застійним станом економіки, значним недовикористанням виробничих потужностей. Однак поступово в економіці з'явля ються "точки зростання" і відбувається перехід до наступної фа зи - пожвавлення. Підприємства, які пристосувалися до нових умов ринку, починають нарощувати випуск товарів, підвищувати прибутковість виробництва, зростають інвестиції у нові виробництва. На цьому тлі відбувається ріст цін і процентних ставок. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня і економіка вступає у фазу піднесення.
Фаза піднесення (зростання) наступає тоді, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Рівень ВВП перевищує вищу докризову точку, зростає зайнятість, попит на товари, рівень цін і норма позичкового процента. Однак поступово обсяги виробництва починають перевищувати сукупний попит, відбу вається затоварення ринку, тобто починається новий промисловий цикл.
В сучасній економічній літературі можна зустріти дещо інші підходи до аналізу економічної кон'юнктури. Найбільш поширеною є термінологія, запропонована Національним бюро економічних досліджень США, у відповідності з якою цикл включає такі чотири фази: вершина, або пік, спад, або рецесія, дно (депресія), пожвавлення (розширення). По суті запропонована термінологія відрізняється від загальноприйнятої лише за формою, а не за змістом.
Причини економічних циклів. Причини економічних циклів трактуються по-різному. Зокрема, К. Маркс вважав, що причина циклічного розвитку економіки криється у суперечності між постійним розширенням виробництва та недостатньою платоспроможністю населення. Як результат, відбувається процес затоварення, падіння цін, ріст безробіття ти зменшення прибутків. У цих умовах виникає об'єктивна необхідність заміни старого обладнання на нове, більш продуктивне. Оновлення капіталу та ріст інвестицій є матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.
Теорію зовнішніх факторів обґрунтував У.С.Джевонс (1835-1882), який зв'язав економічний цикл з 11-річним циклом сонячної активності. Він опублікував ряд праць, у яких досліджувався вплив сонячних плям на урожайність, на ціни на зерно і на торговий цикл.
Монетарна теорія циклу викладена в працях Р. Хоутрі (1879-1975). На його думку, цикл є "чисто грошовим явищем" в такому розумінні, що зміна грошових потоків є єдиною і достатньою причиною, що здатна вплинути на зміну економічної активності, пожвавлення торгівлі, процвітання і депресію. Якщо купівельна спроможність населення висока, пожвавлюється торгівля, виробництво розширюється, ціни зростають. І навпаки, якщо попит на товари, виражений у грошах, падає, то це веде до згортання торгівлі, обсяги виробництва скорочуються, ціни знижуються. Грошовий потік, тобто попит на товари, виражений у грошах, безпосередньо визначається споживчими затратами, тобто витратами за рахунок одержаних доходів.
Ряд інтернальних теорій розглядають економічний цикл як пород ження внутрішніх причин: співвідношення оптимізму і песимізму в еконо мічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу), надлишок заощаджень і нестача інвестицій у виробництво (Дж.Кейнс), нагромадження капіталу (М. Туган-Барановський, Г. Кассель, А. Шпитхоф), низький рівень споживання і бідність (Т. Мальтус).
Типологія економічного циклу. Сучасній економічній науці відомі біля 1380 типів циклічності. За тривалістю їх поділяють на короткі, середні і довгі. Цикли, пов'язані з відновленням економічної рівноваги на спо живчому ринку, називаються короткими. В цей період здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура народного господарства, відбуваються внутрішньо- і міжгалузеві зміни. Такі цикли охоплюють від 1 до 3 років.
Характерними особливостями середніх циклів другої половини XX століття є: скорочення їх тривалості, що об'єктивно пов'язано зі скороченням періодів оновлення основного капіталу в умовах НТР, необов'язковість послідовного проходження всіх фаз циклу, зменшення руйнівного характеру криз, що зумовлено значним досвідом державного антициклічного регулювання, нагромадженого країнами з розвинутою ринковою економікою.
Довгі хвилі, цикли(45-60 років), за М. Кондратьєвим, включають у себе більш короткі цикли. Вони зв'язані з науково-технічними досягненнями, в результаті яких виникає нова технічна або технологічна бази виробництва. Наприклад, електронний вік. По суті цим започатко вується нова ера виробництва.
Сучасні методи, інструменти державного регулювання за умови ефек тивного їх застосування дають змогу органам державного управ ління успішно здійснювати регулювання економіки у напрямі локалізації згубної дії кризи, прискорення економічної стабілізації.
3. ІНФЛЯЦІЯ, ЇЇ СУТЬ ТА ПРИЧИНИ. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА
Інфляція (від лат. inflation - роздування) є однією з важливих макроекономічних проблем, що за своєю природою пов'язана з рухом грошей. Вперше цей термін став уживатись у Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і позначав розбухання паперово-грошового обігу. Найбільш вживаним є визначення інфляції як перепов нення каналів обігу грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них, що зумовлює зростання загального рівня цін. Однак це не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші навіть знижуватись.
Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін:
Іц конкретного року = Ціна ринкової корзини конкретного року / Ціна аналогічної ринкової корзини базового року х 100
Механізми інфляції пов'язані, перш за все, з сукупним попитом і сукупною пропозицією. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту, а він у свою чергу тисне на ціни в сторону їх підвищення.
На практиці розрізняють два типи інфляції:
Інфляція попиту (інфляція з боку покупців). Надлишковий попит приводить до підвищення цін при постійному реальному обсязі продукції. Найбільш влучно інфляцію попиту характеризує така фраза: "Велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів".
Інфляція витрат. Цей тип інфляції зумовлений зростанням витрат на одиницю продукції. Ріст витрат виробництва генерують два фактори: зростання номінальної заробітної плати та ріст цін на сировину, паливо, матеріали тощо. Як результат, зменшується пропозиція товарів і послуг, а відтак зростають ціни.
Інфляція може проникати у відкритій або прихованій формі. Це зале жить від характеру державного втручання в економіку і інструментів антиінфляційної політики. Процес інфляції у відкритій формі протікає в умовах вільного руху цін. Він вимірюється темпом приросту рівня цін, зниження курсу національної валюти і т.д. Відкрита інфляція буває трьох видів:
1) Помірна (повзуча) інфляція - для неї властиве поступове (менше 10% в рік) зростання цін. Вартість грошей зберігається.
2) Галопуюча інфляція - ціни зростають до 200% в рік. Більшість контрактів "прив'язується" до іноземної валюти.
3) Гіперінфляція - кількість грошей в обігу і ціни зростають астрономічними темпами. Розходження цін і заробітної плати стає катастрофічним. Спостерігається масова втеча людей від грошей, їх трансформація у нерухомість.
У якій би формі не проходила інфляція, вона є результатом відсутності рівноваги на різних ринках і пов'язана з факторами, які дезорганізують грошовий обіг. Зокрема вона відбувається тоді, коли Національний банк проводить неправильну грошову політику, нагнітаючи в обіг надлишкову, тобто не забезпечену товарами масу грошей. Принаймні, це означає, що між грошовою і товарною масою виникає глибока прірва, внаслідок чого гроші знецінюються.
Другою причиною інфляції є неефективна політика держави, коли її витрати значно перевищують її доходи. Це виражається в дефіциті державного бюджету. Якщо цей дефіцит покривається за рахунок позик в Центральному банку країни, тобто за рахунок емісії грошей, то це призводить до зростання грошової маси в обігу. Така ситуація свідчить про те, що верстати, які друкують гроші, значно інтенсивніше використовуються, ніж ті, що виробляють продукцію.
Потужним генератором інфляції є мілітаризація економіки. Воєнна економіка поглинає значні матеріальні та інтелектуальні ресурси, які можна використати на виробництво товарів і послуг для населення. До того ж зайняті у воєнному виробництві стимулюють ріст сукупного попиту, що зумовлює тиск на товарний ринок. Як результат, посилю ється дефіцит товарів і послуг, що неминуче веде до зростання цін.
Вірус інфляції поширюють монопольні тенденції в економіці. Самі монополії не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуючі позиції на ринку, монополії праг нуть не тільки встановити і втримати високі ціни, але й обмежити розміри виробництва і пропозицію товарів.
Аналізуючи причини інфляції, слід мати на увазі, що інфляція може переноситися каналами світової торгівлі. Зокрема, у випадку з інфляцією витрат, що головним чином зумовлена зростанням цін на імпортні енергоносії.
Боротьба з інфляцією і розробка спеці альної антиінфляційної програми є необхідним елементом стабілізації економіки. В основі такої програми повинні лежати глибокий аналіз причин і факторів, які генерують інфляцію, економічний інструментарій її локалізації або зниження до розумних меж. Для того, щоб економіка мала імунітет проти інфляції, потрібне дотримання певних умов:
1. Дотримання рівноваги державного бюджету.
2. Національний банк повинен відмовитись від проведення корот кострокового макроекономічного регулювання, яке стимулює інфляцію (наприклад, обслуговування державного боргу).
3. Обмежене втручання держави у розподіл доходів.
4. Психологія населення повинна бути позбавлена усяких ознак інфляційних очікувань. Зростання довіри до національної грошової одиниці.
5. Обмеження емісії грошей (емісія - це випуск в обіг додаткової кількості).
Досвід країн із розвинутою ринковою економікою показує, що успіх у боротьбі з інфляцією досягають уряди тих країн, які гнучко поєднують коротко - і довготривалу антиінфляційну стратегію, що включає: гасіння інфляційних очікувань, перш за все цінових; здійснення грошової політики, що передбачає встановлення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації; зведення до мінімуму впливу на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів.
4. БЕЗРОБІТТЯ, ЙОГО ПРИЧИНИ, ТЕМПИ ТА НАСЛІДКИ. ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ
Однією з найскладніших соціальних проблем є проблема безробіття У відповідності до Закону України "Про зайнятість населення" без робітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (або інших, перед бачених чинним законодавством доходів) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
На практиці розрізняють три основні форми безробіття. Добровільне безробіття виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи працівником. Причин цього є багато: незадоволення умовами праці, рівнем заробітної плати, невідповідності отриманої спеціальності з характером виконуваної роботи тощо. Зазначені причини зумовлюють пошук нового місця роботи.
Другою формою є структурне безробіття. Воно пов'язано зі зміною структури попиту на споживчому ринку. Через зміни в структурі споживчого попиту потреба в деяких професіях зменшується або навіть повністю зникає.
Третьою формою безробіття є циклічне, зумовлене спадом, тобто фазою економічного циклу, що характеризується зниженням сукупних витрат. Зниження сукупного попиту на товари і послуги веде до зменшення обсягів виробництва, відповідно скорочується зайнятість, а безробіття зростає. Прийнято вважати, що це найбільш гостра форма безробіття.
Важливе практичне значення має визначення рівня безробіття. Він визначається за формулою: Рівень безробіття = Чисельність зареєстрованих безробітних /Чисельність робочої сили х 100.
Наявність в економіці великого рівня безробіття, тобто відсутність достатньої кількості робочих місць для всіх працездатних громадян веде до втрат потенційного обсягу виробництва товарів і послуг. Економісти вважають цю втрачену продукцію відставанням ВВП. Американський економіст А. Оукен виявив емпіричний зв'язок між циклічними змінами ВВП і безробіттям. Він полягає у тому, що підвищення рівня безробіття на 1% понад його природну норму (4-5% економічно активного населення) призводить до того, що реальний обсяг ВВП зменшується порівняно з потенційно можливим на 2-2,5%. Ця залежність отримала назву закону Оукена.
В Україні, згідно із законодавством, статус безробітного з визначенням права на допомогу з безробіття надається на восьмий день після реєстрації громадянина у центрі зайнятості як такого, що дійсно шукає роботу і готовий приступити до її виконання. Громадяни, які були звільнені за ініціативою адміністрації у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства або скороченням штату, щоб не втратити гарантії щодо соціального захисту, повинні зареєструватись у службі зайнятості протягом 7 днів з моменту звільнення.
Під зайнятістю, як визначається в Законі "Про зайнятість населення", розуміється діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, яка, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Держава гарантує працездатному населенню добровільність праці, вибір виду трудової діяльності, захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, безкоштовне сприяння в підборі відповідної роботи і працевлаштування, безкоштовне навчання безробітних нових професій, виплату допомоги з безробіття.
Політика формування ефективної зайнятості передбачає п'ять основних напрямків регулювання зайнятості:
• професійне навчання та перенавчання незайнятих, якщо вони не можуть знайти підходящої роботи;
• громадські роботи, що їх організовують регіональні або місцеві органи влади у кооперації із окремими підприємствами або закладами;
• заходи щодо квотування робочих місць для окремих груп населення, що характеризуються низькою конкурентноздатністю на ринку праці, що визначаються територіальними органами управління;
• субсидії та заходи щодо організації нових робочих місць;
• надання безпроцентних кредитів безробітним, які починають власний бізнес. До речі, у відповідності до чинного законодавства сьогодні в Україні позика на індивідуальну трудову діяльність складає 30 неоподатковуваних мінімумів і 50 - на створення підприємств з правом юридичної особи.
Витрати, пов'язані з фінансуванням заходів, які передбачають спри яння зайнятості, здійснюються із Державного фонду зайнятості. Для тих, хто втратив роботу, існують, по суті, п'ять форм допомоги:
Основними служби зайнятості функціями є: