Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 8. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ.
1789 р. введено франк замість лівру, офіційною грошовою одиницею він став у 1803р.
У ХІХ ст. у Франції панував біметалізм; згідно закону 1803р. золото і срібло вільно карбувалися і перебували в обігу; співвідношення між ними 1:15,5.
У 1865р. Франція очолила Латинський монетний союз – валютне угруповання до якого увійшли країни, що намагалися зберегти біметалізм.
У 1873р. вільне карбування срібних монет припинено(→ до золотого монометалізму).
1914р. – припинено розмін банкнот на золото. У Франції інфляція тривала довше ніж у інших країнах до 1926р. (на її території велися військові дії).
1928р. – проведена грошова реформа, внаслідок якої Франція повернулася до золотого стандарту, проте золотий вміст франка знизився у 5 разів. Мінімальна сума банкнот для обміну на золото становила 215 тис. франків. Золото зливкова система проіснувала до 1936р.
1933-1936рр. Франція та інші країни створили «золотий блок» (з Бельгією, Голландією, Швейцарією, Італією) з метою збереження золотого стандарту.
Внаслідок світової економічної кризи франк було девальвовано на 25%; у 1936р. створено Стабілізаційний фонд.
1945р. – тимчасовий уряд Шарля де Голя провів грошову реформу, внаслідок чого грошова маса була зменшена на 37%.
1945-58рр. у Франції проведено 7 прихованих девальвацій. За цей період курс франка знизився з 37,5 до 493 за 1$ США. 1959-67рр. відносна стабілізація у Франції на основі зростання виробництва, завдяки оновленню основного капіталу. Проведена деномінація (укрупнення масштабів цін 100→1) у 100 разів.
1969р. – план «оздоровлення» економіки, який включав скорочення внутрішнього споживання, зменшення державного бюджетного дефіциту і збільшення експорту. З 1979р. Франція є членом Європейської валютної системи.
Банк Франції заснований у 1800р. як приватна акціонерна компанія. У 1803р. він отримав монополістичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848р. – у всій Франції.
1945р. – банк був націоналізований, його акції викуплені в обмін на державні облігації.
До 1945р. діяльність Банку Франції характеризувалася такими особливостями:
Після ІІ СВ обсяги операцій Банку Франції, як КБ-у значно скоротилися, а роль у кредитному регулюванні – зросла. З 1967р. запроваджено обов’язкове резервування депозитних банків у Банку Франції.
Найважливішу роль у регулюванні діяльності кредитних установ держави відіграють Міністерство економіки і фінансів Франції та Банк Франції, котрі очолюють кредитну систему.
Генеральна рада здійснює загальне керівництво діяльністю банку, приймає його бюджет, складає баланс.
Керуючий банку — здійснює керівництво поточною діяльністю.
Рада грошово-кредитної політики виконує такі функції:
Головний офіс Банку Франції, де зосереджені його центральні підрозділи, розташований у Парижі. Оперативна діяльність здійснюється через розгалужену мережу філій (біля 250 установ), до функцій яких належить випуск банкнот в обіг, обслуговування і консультування клієнтів, організація клірингових розрахунків.
Банк Франції створив централізовані служби, які пропонують для колективного користування інформаційні бази даних:
Основні функції Банку Франції:
Сучасна грошово-кредитна система Франції характеризується наявністю жорсткої системи регулювання і нагляду за банківською діяльністю, високою часткою державних і напівдержавних кредитних установ, високим рівнем розвитку і концентрації банківської справи, різноманітністю форм організації кредитних інститутів і виконуваних ними функцій.
До 1945р. всі КБ могли займатися як обліково-позиковими, так і інвестиційними операціями. Згідно закону 1945р. КБ поділяються на: депозитні, ділові (інвестиційні), банки довго- та середньострокового кредиту. Банківська реформа 66-67р. дещо послабила обмеження в здійсненні операцій банками.
У 1984р. цей розподіл банків відмінено і запроваджено поділ банків на універсальні та іноземні.
Депозитні банки — універсальні комерційні банківські установи, які здійснюють усі види банківських операцій. Серед депозитних банків переважну більшість становлять державні депозитні банки. Завдяки державним гарантіям ці установи сконцентрували понад половину поточних рахунків підприємств, операцій із цінними паперами, 67% депозитів і кредитів.
Ділові банки — універсальні комерційні банківські установи, що здебільшого виконують інвестиційні функції (купівля, андерайтинг та реалізація цінних паперів), здійснюють постійні інвестиції (участь у капіталах й управління підприємствами), приймають короткотермінові депозити від компаній, у яких ділові банки володіють не менш ніж 15% акціонерного капіталу.
До спеціалізованих комерційних банків Франції належать:
Банки взаємного кредиту — спеціалізовані комерційні банківські установи, які проводять кредитування інших банків.
Іпотечні банки — спеціалізовані комерційні банківські установи, які здійснюють іпотечне кредитування і перепродаж іпотек.
4. Спеціальні ФКІ Франції.
До небанківських кредитно-фінансових установ належать:
Ощадні каси. У Франції існують приватні й державні ощадні каси. Державні входять до складу Державної національної ощадної каси.
За розмірами активів найбільшою із цих установ є Депозитно-ощадна каса, яка об'єднує всі ощадні каси при поштових відділеннях. За формою організації це напівдержавна установа з особливим статусом.
Всі ощадні каси мають право видавати кредити, хоча основну частину акумульованих ресурсів вони зобов'язані надавати Депозитно-ощадній касі.
У сфері активних операцій Депозитно-ощадна каса займається кредитуванням місцевих і державних органів влади, а також житловим кредитуванням.
Свої ресурси депозитно-ощадні каси також формують за рахунок ресурсів пенсійних кас (їх близько 400) і страхових компаній.
Кредитні кооперативні установи. Серед них за сумою активів перші два місця посідають кредитні кооперативи, що пов'язані з Національною касою сільськогосподарського кредиту і Центральною касою народних банків.
Організація сільськогосподарської кредитної кооперації є триступінчастою системою, її основа — місцеві кооперативні каси, котрі об'єднуються на регіональному рівні в організації. Верхньою ланкою є Національна каса сільськогосподарського кредиту, яка контролює діяльність регіональних і місцевих кас, але сама контролюється державою.
Ресурси місцевих кредитних кооперативів складаються з внесків членів, а також не членів кооперативів. Кредити надаються тільки членам кооперативів на різні терміни.
Національна каса сільськогосподарського кредиту — фінансово автономна державна організація. Її капітал мобілізується шляхом випуску облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави і позик Банку Франції. Активні операції цієї каси — це здебільшого операції з надання позичок регіональним касам.
Система народних банків посідає особливе місце в кредитній системі Франції. Очолює її "'Креді Агрікьоль", найбільший банк Франції. Він спеціалізується на наданні середню- і довготермінових кредитів, має безліч філій. Значна його роль у провінціях, де він зосереджує близько половини активів кредитних установ.
Каси муніципального кредиту — це державні установи, підпорядковані одночасно місцевим префектурам та Міністерству фінансів. Зазначені установи мають право здійснювати кредитні операції з приватними особами. Їхні активи становлять незначну частку в сукупному кредитному обсязі Франції.