Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 5. Міжнародний менеджмент (2 год.)
1. Поняття і значення міжнародного менеджменту.
2. Основи формування спільного підприємства.
3. Особливості управління у спільних підприємствах.
4. Роль спільних підприємств і вільних економічних зон у міжнародній торгівлі.
Рекомендована література: С.І.Михайлов «Менеджмент» - ст.411-422
1. Поняття і значення міжнародного менеджменту
Міжнародний менеджмент сформувався на науковій основі як самостійна галузь людських знань, узагальнивши світову практику і мистецтво управління.
Міжнародний менеджмент – це процес планування, організації, управління, контролю в організаціях, які втягнуті у міжнародну бізнесову діяльність.
Міжнародна бізнесова діяльність – це діяльність, яка ведеться за національними кордонами з метою отримання прибутку. Така діяльність забезпечує імпорт сировини з інших країн, реалізацію товарів та послуг серед закордонних клієнтів або переведення капіталів своїм філіалам в інших країнах.
Організації, які беруть участь у міжнародному менеджменті, відзначаються високою діловою активністю, завдяки чому їх діяльність поширюється за межі держави. Сформувався особливий тип таких організацій – це багатонаціональні (транснаціональні) корпорації.
Багатонаціональні корпорації належать до організацій, які втягнуті у виробництво або надання послуг через їх власні фірми та підлеглі організації в декількох країнах, здійснюють контроль за ними або їх керівництво з урахуванням глобальних перспектив. До них відносять автомобільні корпорації, нафтодобувні, комп’ютерні та ін.
Крім того, в міжнародній діяльності можуть брати участь порівняно малі компанії, якщо вони пропонують унікальний товар або прийнятну ціну, а також вони можуть вийти на світовий ринок і з ряду інших причин. Так, одні компанії можуть одержати замовлення в іноземних корпорацій, іншим вдається відкрити нові ринки або витіснити інші компанії з певного іноземного ринку, третім – вийти на зарубіжні ринки завдяки поставкам нових ресурсів і зниження операційних витрат завдяки роботі в умовах іншої країни.
Важливим економічним показником є баланс платежів. Це кількість товарів і послуг, позичок, золота, інших надходжень та державних виплат. Головним показником балансу платежів країни є баланс торговельний як різниця між експортом та імпортом. Постійний торговий дефіцит свідчить про слабке використання експортних можливостей країни. Україна продовжує переживати дисбаланс між імпортом і експортом, коли в цілому імпорт переважає над експортом.
Існує чотири головні методи входу у міжнародний бізнес: експортування, ліцензування, створення спільного виробництва та управління власним філіалом.
Експортування – це процес виробництва продукції у власній державі та відправлення її за кордон з метою виходу на міжнародний ринок. Найбільша вигода цього методу, що він потребує найменше капіталу, якщо продукт не потрібно модифікувати. Витрати, головним чином, пов’язані з транспортуванням та рекламою.
Ліцензування – це угода, за якою одна організація надає обмежені права іншій для використання її активів, таких як склади, техніка, марка фірми, обладнання та ін. Як правило, ліцензування дозволяє використовувати активи компанії на певній території та на певний проміжок часу. Головна перевага в тому, що воно не потребує великих витрат, необхідних для ведення бізнесу.
Спільні підприємства – це угода, за якою об’єднуються дві або більше організації з виробництва продукції або послуг. Спільні підприємства надають прямі інвестиції для створення виробничих потужностей в іноземній країні. Як правило, спільне виробництво та прямі інвестиції обмежені до рівня володіння, яку компанія має в справі (приблизно 20 % інвестицій).
Повне володіння філіалом – це діяльність на землі іноземної країни, що належить та контролюється компанією з центром керування в іншій країні. Перевагою повного володіння є те, що головна компанія продає право на управління філіалом з урахуванням існуючих законів іноземної держави, де філіал розташований, і це є важливою передумовою ефективного ведення бізнесу.
Багатонаціональні корпорації та малі організації, які ведуть бізнес на міжнародній арені, повинні враховувати два важливих фактори: потреба приймати оптимальні економічні рішення та бути готовим до значних різниць в умовах ведення бізнесу в державі партнера. Багатонаціональні компанії використовують три головні стратегії: світова інтеграція, національна відповідальність та багатоцільовий акцент.
Світова інтеграція іноді називається глобалізацією. Її завданням є виробляти високостандартизовані товари, на які є попит в світі. Головним елементом цього методу є раціоналізація, яка включає діяльність, коли всі частини компанії, не дивлячись на їх розташування, виробляють продукцію там, де є можливість отримати найбільший прибуток. Багатонаціональні корпорації беруть до уваги такі фактори, як собівартість, витрати сировини, здатність та наявність достатніх обсягів для виконання роботи.
Національна відповідальність дозволяє підлеглим філіалам мати достатні повноваження в адаптуванні продукції та послуг для задоволення конкретних потреб та політичних вимог держави, де вони оперують. Підлеглі компанії оперують як національні підприємства, але разом з цим вони отримують ряд переваг, будучи пов’язаними з багатонаціональними компаніями, ділять фінансові ресурси та мають допуск до загальних ресурсів.
Національна відповідальність дуже часто потрібна в таких галузях, як ядерна інженерія та енергетичний комплекс, тому що політичні фактори мають великий вплив на продукцію, що виробляється в цих галузях.
Багатоцільова орієнтація – стратегія, націлена на отримання переваг світової інтеграції, де це можливо. Також намагання бути відповідальним за важливі державні потреби. Ця стратегія потребує уважної координації з центрів та великих зусиль для інтегрування локальної інформації в глобальну перспективу.
Організовуючи міжнародний бізнес, можливі різні форми розподілу обов’язків і власних повноважень вищих керівників:
Світовий товарний поділ – керівники вищого еталону відповідають за особливу товарну зону світу.
Міжнародний поділ – структура, за якої всі іноземні дочірні виробництва звітують відповідальному підрозділу в центрі компанії.
Географічний поділ – за цієї структури весь світ ділиться на регіональні частини і передбачається звіт філіалів перед відповідними відділами згідно з розташуванням. Така структура дуже зручна для збору інформації по регіонах і в більшій мірі використовується європейськими країнами.
Глобальна матриця – це така структура, за якої середні керівники звітують регіонам, які наділені правом прийняття рішення по регіону та особливій товарній зоні бізнесової діяльності.
У процесі пошуку нових форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами, її участі в міжнародному поділі праці в нашій країні основою діяльності та функціонування міжнародного менеджменту стали спільні підприємства.
Спільні підприємства за участю іноземних підприємств на території нашої країни почали створюватися з 1989 р.
Нині у створенні спільних підприємств у нашій країні беруть участь понад сто зарубіжних країн.
Діючі в Україні, спільні підприємства можна класифікувати за такими ознаками:
2. Основи формування спільного підприємства
Спільне підприємство реєструється Міністерством фінансів України, куди надсилаються письмова заява, копія рішення про створення спільного підприємства та копії установчих нотаріально засвідчених документів. Тільки після реєстрації різні організації можуть укладати угоди із спільним підприємством, а банки відкривати рахунки та здійснювати кредитно-розрахункові операції.
Спільне підприємство – це підприємство, засноване на базі об’єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб’єкта державної форми власності, на яких не поширюється дія Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.92 № 24–92 "Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств". Перед створенням спільного підприємства розробляються відповідні установчі документи: договір про створення підприємства та його статут; різноманітні зовнішньоторговельні контракти (про купівлю-продаж устаткування і сировини, ліцензійні угоди, контракти на монтажно-будівельні роботи та ін.); письмова заява про створення підприємства, яку подає українська сторона.
У договорі про створення спільного підприємства зазначають його назву і місцезнаходження, склад учасників, строк, предмет і цілі діяльності, можливість створення філіалів і представництв, загальний обсяг виробництва, статутний фонд і його розмір, розмір внесків учасників, порядок і строки їх внесення, умови та порядок кредитування, порядок нарахування та розподілу прибутку, трудові та кадрові питання, питання матеріально-технічного постачання, збуту.
До договору додається Статут, який є основою правового статусу підприємства. Статут визначає права і обов’язки учасників, зміст правомочності і майновий режим підприємства, порядок формування статутного капіталу (фонду). При цьому враховують, що законодавством уже не визначається як верхня, так і нижня межа участі іноземного партнера у статутному капіталі спільного підприємства. Проте практика діяльності спільних підприємств у розвинутих країнах свідчить про те, що нижня межа частки участі іноземного партнера не повинна бути нижчою за 25 %.
Статутний фонд може формуватися за рахунок грошових внесків (у національній чи вільноконвертованій валюті), у формі споруд, установ, устаткування та іншого майна, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, у формі інших майнових прав (зокрема на використання ноу-хау – технічної інформації і документації про розробку продуктів, методи виробництва, технології, пов’язані з будівництвом, договорів на обробку статистичних та інших даних, а також іншої інформації, що має технічну або комерційну цінність).
Спільне підприємство має право юридичної особи, на нього поширюється законодавство про спільні підприємства України.
Учасники вкладають у спільне підприємство свій капітал та інтелектуальну власність, прибуток (втрати) розподіляють у встановлених Статутом розмірах. За установчим договором кожен партнер бере на себе необмежену відповідальність за борги підприємства.
Бухгалтерський та статистичний облік на спільних підприємствах здійснюють у порядку, встановленому для державних підприємств. Прибуток СП після відрахувань, передбачених законодавством України та Статутом підприємства, розподіляється між сторонами пропорційно розміру їх внесків у статутний капітал. Оподатковану частину прибутку визначають як різницю між балансовим прибутком і відрахуваннями у резервний та інші фонди, призначені для розвитку виробництва, науки й техніки. Розмір відрахувань до резервного та інших фондів встановлюють в установчих документах. Якщо резервний фонд становить 25 % статутного фонду, відрахування до нього не здійснюють Спільне підприємство у своїй діяльності не підпорядковується жодним адміністративним структурам, а виключно закону і загальним правилам, встановленим для єдиного інтегрованого ринку в масштабах України.
Повна економічна самостійність спільних підприємств забезпечується чинним законодавством. Для них державні організації не встановлюють планових завдань, як і не гарантують збуту виробленої ними продукції. Спільні підприємства самостійно розробляють і затверджують плани (програми) своєї господарської діяльності, за згодою з іншими підприємствами та організаціями визначають порядок реалізації своєї продукції на національному ринку, постачання з цього ринку спільному підприємству обладнання, сировини, комплектуючих деталей, палива, енергії та іншої продукції, а також вид валюти при розрахунках за реалізовану продукцію і куплені товари. План (програма) діяльності спільного підприємства оформляється у вигляді додатка до договору.
3. Особливості управління у спільних підприємствах
Для управління діяльністю спільного підприємства створюють правління (раду), дирекцію і контрольний орган — ревізійну комісію. Головою правління і генеральним директором може бути громадянин України або іноземний громадянин.
Кількість представників у правлінні (раді) визначають за домовленістю сторін. У практиці багатьох країн діє правило, за яким встановлено пропорційну залежність представників управління від частки їх участі у статутному фонді.
Правління – вищий орган управління спільним підприємством, який визначає основні напрями його діяльності, розмір, порядок і строки надходження додаткових внесків у статутний фонд, затверджує правила внутрішнього розпорядку підприємства, положення про персонал, організаційну структуру, створює органи, необхідні для виконання функцій підприємства, розподіляє службові функції між сторонами, затверджує звіти і висновки контрольних органів, вирішує питання, пов’язані з ліквідацією спільного підприємства.
Рішення приймаються за присутності не менш як 2/3 учасників спільного підприємства. Згідно з Статутом діє принцип розподілу голосів "один учасник – один голос". Проте кількість голосів може залежати від розміру внеску учасника або принципу голосування (більшістю голосів, одностайністю або переліченням питань, з яких рішення є дійсними лише за умови одностайного прийняття).
Статут визначає склад і компетенцію виконавчого (дирекції) та контрольного (ревізійної комісії) органів. Постійно діючий виконавчий орган підпорядковується правлінню (раді) підприємства, виконує його рішення, здійснює безпосереднє керівництво всією діяльністю спільного підприємства. Щороку дирекція укладає колективний договір з профспілковою організацією, що створюється на спільному підприємстві. Праця іноземних працівників спільних підприємств, надане житло та інші послуги оплачуються в національній валюті.
Спірні питання, що виникають у процесі функціонування спільного підприємства, розв’язуються під час переговорів між сторонами. Якщо сторони не можуть дійти згоди протягом 21 дня після перших переговорів, то такий спір розв’язує арбітраж, рішення якого є остаточним і обов’язковим для сторін.
Спільне підприємство припиняє своє існування в результаті реорганізації з наступною правопередачею або ліквідацією, якщо його діяльність не відповідає цілям, зазначеним в установчих документах, або у зв’язку із закінченням строку, на який створено підприємство, або через збитковість функціонування тощо. Під час ліквідації спільного підприємства іноземний учасник має право на повернення свого внеску у грошовій або товарній формі за остаточною його вартістю на момент ліквідації після погашення своїх зобов’язань перед українськими учасниками і третіми особами.
Правління (рада) призначає строком на два–три роки ревізійну комісію. Вона повинна виявляти можливі порушення господарської й фінансової дисципліни та усувати їх причини.
4. Роль спільних підприємств і вільних економічних зон у міжнародній торгівлі
На сучасному етапі розвитку нашої країни особливої актуальності набуває розвиток міжнародного підприємництва як форми практичної реалізації міжнародних економічних зв’язків з метою залучення іноземних інвестицій шляхом створення спільних підприємств. Це не тільки дає можливість зміцнювати економіку країни, але сприяє входженню її в систему світового економічного процесу.
У міжнародній практиці спільне підприємство виступає як сукупність різноманітних форм виробничо-господарської діяльності партнерів із декількох країн, в основі якої знаходиться поєднання зусиль, фінансових коштів, матеріальних ресурсів, довгострокові гарантії збуту товарів, систематичне оновлення продукції науково-технічної й торговельної кооперації, участь у прибутках, розподілі технічних та інвестиційних ризиків. Для спільних підприємств характерні найпередовіша технологія, найвищий рівень продуктивності праці, фондовіддачі, ефективності експорту, культури виробництва, надання послуг.
У Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” вказано, що спільні підприємства – це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності на спільному управлінні та розподілі результатів діяльності й ризиків.
Отже, спільне підприємство – це одна з організаційних структур нових форм господарювання, яке засноване на базі майна різних форм власності, має форму господарського товариства і є суб’єктом права колективної власності.
В Україні є два види спільних підприємств:
Реалізація форм міжнародного підприємства може здійснюватись двома шляхами:
1. Без створення нового підприємства у рамках міжнародної кооперації та міжнародної торгівлі товарами і послугами. При цьому відносини між партнерами регулюються відповідними угодами та контрактами;
2. Із створенням нового суб’єкта господарювання – спільного підприємства. Суттєвою ознакою його створення є те, що виникає новий суб’єкт міжнародного підприємства.
Створення спільних підприємств є найбільш заохочувальною формою проникнення підприємницького капіталу в іншу країну, а також сприяє формуванню інфраструктури, необхідної для розвитку економіки.
Однією із ефективних форм залучення іноземних інвестицій в економіку країн у світі є створення вільних економічних зон, особливо в Україні, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств на світовому ринку.
Ініціатива створення спільних підприємств та вільних економічних зон можлива з будь-якої сторони і є фактично запрошенням до переговорів з цього питання, які є вираженням взаємної зацікавленості потенційних партнерів у спільній підприємницькій діяльності на принципах співробітництва.
Виходячи з інтересів та цілей партнерів, спільні підприємства згруповані за такими ознаками:
Вибір створення спільного підприємства та його функціонування з метою залучення іноземних інвестицій здійснюється з урахуванням різних факторів. До них можна віднести:
Українські партнери, створюючи спільні підприємства, прагнуть, перш за все, збільшити розмір інвестицій у своє виробництво, усуваючи тим самим “вузькі місця” у фінансуванні, а також освіті, нові технології за допомогою більш удосконаленого устаткування, одержати ліцензію, ноу-хау і знання у галузі менеджменту.
Відповідно у зарубіжних партнерів є свої мотиви і цілі при створенні спільних підприємств в Україні. У першу чергу, до них можна віднести:
Головна мета створення спільних підприємств іноземними партнерами є вихід на нові ринки.
Основною формою товарно-грошових відносин міжнародного підприємництва є міжнародна торгівля, що є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу на підставі міжнародного поділу праці.
Зовнішня торгівля – це торгівля між країнами, яка складається з вивезення (експорту) і ввезення (імпорту) товарів і послуг.
Основна роль спільних підприємств і вільних економічних зон у міжнародній торгівлі вбачається в тому: