Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Назва реферату: Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів
Розділ: Біологія
Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів
Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів. Споровики. Гемоспоридія. Риси організації споровиків. Життєвий шлях молярійного плазмодія. Інфузорії. Інфузорія-туфелька. Особливості будови та функції організму. Губки. Загальна характеристика, будова і життєві особливості типу.
Клас джгутикових об'єднує найпростіших, що мають один або кілька джгутиків. Джгутикові — дуже своєрідна група організ мів. Одні з них — типові рослинні форми, що мають хлорофіл і живляться тільки автотрофно шляхом фотосинтезу; інші — хлоро філу не мають і живляться тільки гетеротрофне, що поряд з деякими іншими особливостями свідчить про приналежність їх до світу тва рин. Нарешті, деякі джгутикові — міксотрофи; вони є ніби зв'я зуючими ланками між рослинами і тваринами.
Евглена має веретеноподібну форму тіла. На пе редньому кінці має один джгутик. Тіло вкрите пелікулою. Ядро одне. В цитоплазмі багато дрібних хроматофорів, що мають хлоро філ. Біля переднього кінця розміщена скоротлива вакуоля з резер вуаром, що відкривається назовні біля основи джгутика. Поряд із скоротливою вакуолею розміщене червоне світлочутливе вічко — стигма.
На світлі евглена синтезує органічні речовини з неорганічних, подібно до зелених рослин, а в темноті вона втрачає хлорофіл і жи виться звичайно осмотично розчиненими у воді готовими органіч ними речовинами.
Комірцеві джгутикові – поодинокі або колоніальні форми, що мають особливий протоплазматичний комірець, який оточує джгутик і відіграє роль в уловлюванні поживних часток.
Споровики — виключно паразитичні форми. Більшість спорови ків паразитує всередині клітин різних тканин безхребетних і хре бетних тварин, а також людини. Характеризуються складним цик лом розвитку, чергуванням статевого і безстатевого розмножень і утворенням у більшості спор, подібних до цист інших найпрості ших. Спори мають густу оболонку і містять один або кілька дрібних зародків, так званих спорозоїтів. З організму живителя спори виводяться в зовнішнє середовище і можуть проковтуватися іншим живителем, який таким шляхом заражається. У деяких спорови ків — малярійних плазмодіїв — усі стадії розвитку проходять в організмі їх живителів—людини, птахів, комарів. В цих споро виків спорозоїти розвиваються в тілі комара і передаються птахам або людині з слиною комара при укусі. У зовнішнє середовище, отже, спорозоїти малярійних плазмодіїв не попадають, і спори тому не утворюються.)
У ряду споровиків на деяких стадіях розвитку є джгутики, що свідчить про споріднення споровиків з джгутиковими.
Гемоспоридії (Нaemosporidia). Винятково шкідливу роль ві діграють споровики ряду кров'яних споровиків — гемоспоридій, до якого належать малярійні плазмодії — збудники малярії — тяж кого трансмісивного захворювання людини. Найбільш поширені три види малярійних плазмодіїв. Кожний вид спричинює захворю вання певною формою малярії:
Plasmodium vivax — збудник триденної малярії,
Plasmodium malariae — збудник чотириденної малярії,
Plasmodium falciparum — збудник тропічної малярії.
Ці види плазмодіїв трохи відрізняються один від одного своєю морфологією і тривалістю періодів безстатевого розмноження.
Життєвий цикл малярійних плазмодіїв зв'язаний із зміною живителів. Одна частина цього циклу проходить в організмі люди ни, де відбувається безстатеве розмноження плазмодіїв; друга його частина проходить в організмі специфічного переносника ма лярії — самки малярійного комара Anopheles, де здійснюється ста теве розмноження плазмодія. Отже, для малярійних плазмодіїв людина — проміжний живитель, а самка комара Anopheles — оста точний. Заражаючись плазмодіями при ссанні крові хворого на ма лярію, комар потім заражає іншу людину, вводячи їй плазмодіїв з своєю слиною при укусі.
Збудник малярії вводиться комаром у кров людини в стадії спорозоїта. Веретеновидні рухливі спорозоїти проникають у кліти ни стінок кровоносних судин і в тканину печінки, селезінки та інших органів, набувають тут амебоподібної форми, збільшуються в роз мірах і починають розмножуватися множинним поділом (шизо гонія, або меруляція). В цій стадії розвитку плазмодій називається шизонтом, а утворені в результаті його поділу молоді особини — тканинними мерозоїтами. Кожний шизонт дає початок кільком де сяткам дрібних мерозоїтів, які заглиблюються в інші тканинні клі тини, поділяються там і дають наступне покоління.
Описаний процес тканинної шизогонії може повторюватися кілька разів. Ця частина життєвого циклу плазмодія дістала назву тканинного, або позаеритроцитарного циклу.
Інфузорії — найбільш високоорганізовані одноклітинні. Ди ференціювання їх тіла і спеціалізація різних органоїдів досягає в них такого ступеня складності, що тільки одноклітинність є під ставою називати інфузорії «найпростішими». Більшість з них живе в прісній і морській воді.
Органоїдами руху в інфузорій є численні дрібні війки. Ядер велике ядро — макронуклеус і мале ядро — мікронуклеус; для ряду інфузорій характерною є наявність двох або кількох мікронуклеусів.
Тіло туфель ки вкрите війками, рухи яких цілком координовані. Ту фелька має, крім того, здатність трохи стискуватися, згинатися то що. Такі рухи тіла туфельки здійснюються завдяки наявності в ектоплазмі скоротливих фібрил — міонем. Ектоплазма містить також численні паличковидні тільця — трихоцисти, які є органоїдами захисту і нападу. При діянні будь-якого подразника трихоцисти викидаються назов ні у вигляді найтоншої нитки, кінцевий відділ якої має гвіздкоподібний вигляд. Ядер — два: макронуклеус і мікронуклеус.
На одній із сторін тіла ту фельки є особлива заглибина, що називається передротовою, або перистомом. На дні перистома знаходиться рот, або цитостом, що веде в короткий канал — глотку, або цитофаринкс. Перистом має численні війки, які служать для захоп лення поживних часточок з навколишнього середовища. Про йшовши через рот і глотку, част ки поживи попадають в ендо плазму; навколо часток поживи утворюються травні вакуолі, які переміщуються в ендоплазмі певним шляхом, поки перетрав люється пожива. Неперетравлені залишки видаляються з ті ла через спеціальний отвір (порошницю), що лежить біля заднього кінця тіла.
Органоїди виділення пред ставлені двома пульсуючими вакуолями, що лежать біля переднього і заднього кінців тіла. Кожна пульсуюча вакуоля складається з пульсуючого резерву ара і довгих каналів, що впадають у нього, по яких у резервуар надходять продукти розпаду з різних частин тіла. При скороченні резервуара його вміст виводиться в навколишнє середовище через видільну пору. Пульсуючі вакуолі скорочуються по черзі.
Розмножуються туфельки безстатевим і статевим способами. Безстатеве розмноження відбувається поперечним поділом надвоє. Поділові всього тіла передує поділ надвоє макронуклеуса і мікро-нуклеуса.
Статеве розмноження здійснюється кон'югацією. Цей процес проходить ось так. Інфузорії тимчасово з'єднуються попарно свої ми перистомами, макронуклеус кожного кон'юганта роз чиняється, а мікронуклеус в результаті двох послідовних поділів розпадається на чотири частини. Три з них розчиняються, а четверта поділяється ще раз надвоє. Одна з утворених таким шляхом частин мікронуклеуса (стаціонарне ядро) лишається на місці, а друга (блукаюче ядро), разом з цитоплазмою, яка її обволікає, переміщує ться в тіло другого кон'юганта. В цей же час блукаюче ядро разом з обволікаючою його цитоплазмою другої інфузорії переходить у тіло першої. Кон'юганти ніби взаємно запліднюють один одного. Після цього в тілі кожної інфузорії частини свого і чужого мікронуклеусів зливаються, інфузорії розходяться, в кожній із них з нового ядра розвиваються макро- і мікронуклеус, і інфузорії починають поділятися.
Губки — найпростіше організовані багатоклітинні тварини, що не мають ні справжніх органів, ні диференційованих тканин і дуже своєрідно побудовані з двох шарів клітин. У світовій фауні відомо до 5 тис. видів тварин цього типу.
Живуть губки переважно в морях; деякі живуть у прісних во дах. Це — нерухомо сидячі тварини, що мають вигляд наростів, кірок і подібних утворень на стеб лах підводних рослин, на каменях тощо. Такого виду губка являє собою колонію, що утвори лася пупкуванням і складається з численних особин, які так зрос лися між собою, що встановити межі між окремими індивідуумами немає можливості. Проте серед губок є й поодинокі форми, наприклад губка Ascetta, і на їх прикладі найлегше скласти уявлен ня про будову губок.
Ascetta має вигляд бокала, одним кінцем («підошвою») прикріпленого до субстрату. На кінці, протилежному до «підошви», є великий отвір — оскулум, що: веде у внутрішню порожнину, яка нази вається атріальною. По всій поверхні губ ки розкидані численні дрібні пори, які ведуть у канальці, що пронизують стінку тіла і відкриваються в атріальну порожнину.
Стінку тіла губки становлять:
шар плоских клітин, що утворюють зов нішній покрив тіла і вистилку канальців;
шар хоаноцитів — джгутико-комірцевих клітин, що вистилають атріальну порожнину.
Між названими шарами клітин є драг листа маса — мезоглея, що містить нечис ленні клітини: склероблати, які проду кують скелетні утворення (у Ascetta — вапнисті голки), пігментні клітини, ста теві і розкидані поодинці нервові.
Живляться губки так: вода з зависли ми в ній найдрібнішими частками поживи надходить через пори і канальці в атріальну порожнину і вихо дить з неї через оскулум; при цьому частки поживи захоплюються джгутико-комірцевими клітинами (хаоноцитами), які вистилають атріальну порожнину, і всередині цих клітин перетравлюються (фагоцитоз).
Розмножуються губки брунькуванням і статевим способом. При статевому розмноженні з заплідненого яйця розвивається личинка планула (паренхімула), що перетворюється потім у губку.
Будова більшості інших губок ускладнена внаслідок ускладнен ня їх іригаційної системи (так називається сукупність пор, каналь ців, атріальної порожнини і оскулуму).
Прісноводна губка бадяга (Spongilla), яка належить до кремне-рогових губок, вживається в нашій народній медици ні у висушеному вигляді для розтирань (при ревматизмі); кремневі скелетні голки бадяги при цьому подразнюють шкіру, посилю ючи кровообіг.
Література:
Ю.Т. Вервес, П.Г. Балан, В.В. Серебряков. Київ „Генеза”. Фізіологія 2001. с.73-76, с.95-102.
Б.М. Мазурович. Безхребетні тварини. Зоологія.
В.Б. Цибуха. Біологія. Львів.
Б.Є. Биховський, О.В. Козлова. Київ „Радянська школа”, Біологія тварин, 1991.