Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ
УДК 330.87
Поважний Олександр Станіславович
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЕФЕКТИВНОГО
КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
Спеціальність 08.02.03 – Організація управління, планування і регулювання економіки
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Донецьк – 2003
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).
Науковий консультант - доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Чумаченко Микола Григорович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), почесний директор.
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Лукінов Іван Іларіонович, Інститут економіки НАН України (м. Київ), директор; доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Буркинський Борис Володимирович, Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), директор; доктор економічних наук, професор Червова Лідія Георгіївна, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), завідуюча відділом проблем управління виробництвом.
Провідна установа - Ужгородський національний університет Міністерства освіти і науки (м. Ужгород), кафедра економіки, менеджменту та маркетингу
Захист відбудеться “14” березня 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.
Автореферат розісланий “12” лютого 2003 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Ринкові реформи, з якими пов'язані кардинальні зміни форм власності, перетворили мікрорівень економіки - підприємства. Принципово змінилися їхні цілі: замість виконання планових завдань – прибуток; замість гарантованого постачання – ринкові взаємини з постачальниками; замість державної опіки – конкуренція. Підприємства одержали не тільки господарські свободи, а й еквівалентну їм фінансово-економічну відповідальність.
Труднощі адаптації до динамічно мінливих зовнішніх умов пов'язані з тим, що не існує ринкової економіки у чистому вигляді. Як правило, це економіка змішаного типу, тобто така, на яку впливає недержавний сектор, державні, регіональні, місцеві органи влади, динамічні потреби суспільства. Тому становлення і розвиток змішаної економіки обумовили виникнення нових форм підприємств, принципово нових форм управління, поєднання відмінностей у єдиному цільовому потоці, орієнтованому на ринок і обмеженому тільки платоспроможним попитом і державними законодавчо закріпленими нормами та правилами поведінки.
Такими новими суб'єктами господарювання у ринковій економіці країни стали акціонерні товариства. Їхнє функціонування й управління ними має ряд потенційних переваг у порівнянні з іншими формами підприємств: збільшується загальний обсяг капіталу суб'єкта, що спричиняє дію законів й ефекту синергії; удосконалюється управління на основі цілеспрямованого узгодження інтересів працівників підприємства, акціонерів і менеджерів; здійснюється колегіальність прийняття рішень; створюються додаткові джерела для інноваційної діяльності, можливості більш масштабного і глибокого вивчення ринку; виникають передумови для розширення ринків збуту продукції і придбання ресурсів; збільшуються можливості фінансування наукових досліджень, спрямованих на пошук виробничих і комерційних резервів. Таким чином, акціонерна форма підприємства і відповідні їй методи управління створюють організаційні основи для стійкого функціонування суб'єктів господарювання.
У сучасних розвинутих країнах переважна маса промислової продукції виробляється на акціонерних підприємствах. В Україні потенційні резерви цієї форми ведення й управління господарством використовуються не повною мірою.
Приховані можливості й переваги акціонерних товариств кореняться у корпоративності і можуть бути реалізовані при розробці ефективного корпоративного управління на основі врахування рівня розвитку економіки країни, вітчизняного і зарубіжного досвіду акціонування та управління корпораціями, забезпечення взаємної спрямованості інтересів усіх учасників акціонерного процесу на досягнення високої прибутковості суб'єктів господарювання, зростання рівня добробуту громадян. Проблема формування ефективного корпоративного управління вимагає свого теоретичного і практичного вирішення.
Аналіз історичної логіки становлення і розвитку корпоративних форм господарювання та світового досвіду управління акціонерними товариствами, узагальнення практики корпоратизації в Україні показали, що формування високоефективного корпоративного управління, його організаційно-економічного механізму являє собою процес, що еволюціонує і вимагає адаптації до національних особливостей конкретної країни. Для організації й успішного розвитку корпоративного управління необхідна наукова база, що поєднує спільне для всіх країн з національно особливим та висвітлює можливості положень корпоративного управління, націленого на майбутнє. Цьому й присвячена дисертаційна робота. Вона містить у собі врахування закономірностей еволюції корпоративного управління, напрямків розвитку корпоративних систем, інструментарію управління підприємством, його структури і методів підвищення ефективності роботи суб'єктів господарювання. Необхідність підвищення ефективності корпоративного управління на основі теоретичного обґрунтування методів удосконалення організаційно-економічного механізму управління корпораціями і методичних підходів до його реалізації і визначила актуальність теми дисертації, її наукове і практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецької державної академії управління Міністерства освіти і науки України за темою 99.02 “Ринкове реформування управління економікою України” (1997-2001 рр., номер державної реєстрації 0100U003069). Як відповідальний виконавець автор здійснив теоретичне обґрунтування еволюції становлення і розвитку корпорацій та їх управління, аналіз вітчизняних і зарубіжних моделей корпоративного управління, розробив методичні рекомендації щодо формування моделі корпоративного управління, адекватної сучасним економічним умовам країни, та розробив методичний підхід до удосконалення організаційно-економічного механізму корпоративного управління.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень, методичних підходів і науково-практичних рекомендацій із системного розвитку організаційно-економічного механізму корпоративного управління.
Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно було розв'язати ряд задач із загальнотеоретичного і методологічного аргументування потенційних виробничих і комерційних можливостей акціонерних товариств і логіки розробки методичних рекомендацій і практичних пропозицій з удосконалювання всіх складових елементів організаційно-економічного механізму корпоративного управління.
До загальнотеоретичних і методологічних задач належать дослідження:
еволюційного процесу становлення і розвитку господарських об'єднань, утворення різних форм акціонерних товариств, умов виникнення ланок і елементів організаційно-економічного механізму управління залежно від розвитку суспільства, зовнішніх і внутрішніх чинників, які обумовлюють їх організацію в єдиний механізм;
економічного змісту категорій “корпорація” та “корпоративне управління” і понятійного відображення причин різноманіття їх інтерпретацій, формування адекватного сучасності змісту понятійного апарату;
взаємодії цілей різних груп учасників корпоративних об'єднань і взаємозв'язків ланок сучасної системи корпоративного управління, закономірностей її розвитку, які розкривають об'єктивні процеси і тенденції управління;
внутрішніх і зовнішніх чинників економіки, що викликали розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві та обумовили національно особливі форми управління корпораціями, їх моделі і методи;
умов стійкої господарської діяльності корпорації.
До задач удосконалення методів управління корпораціями належать:
визначення необхідності і можливості зближення інтересів різних груп інвесторів у функціонуванні організаційно-економічного механізму управління корпорацією, встановлення напрямів цього процесу;
виявлення і розробка методів використання таких чинників, як удосконалення законодавства, напрямок розвитку продуктивних сил, становлення нового джерела залучення коштів: акціонування, формування фондового ринку, комерційних банків, фінансово-промислових груп і холдингових компаній, що визначають розвиток корпоративного управління;
встановлення особливостей формування моделей корпоративного управління у різних країнах і тенденцій розвитку зарубіжних фондових ринків, обґрунтування методичних підходів до організації моделі корпоративного управління в Україні, адекватної економічним умовам, що склалися;
визначення місця приватизації у становленні й розвитку корпорацій;
виявлення тенденцій глобалізації корпоративного управління;
обґрунтування напрямів державного регулювання корпоративної діяльності суб'єктів господарювання;
розробка методичного підходу до адаптації інструментарію аналізу фінансового потенціалу акціонерних товариств;
виявлення напрямів удосконалення і підвищення ефективності управління акціонерними товариствами.
Об'єкт дослідження - діючі в Україні та за рубежем акціонерні товариства.
Предмет дослідження - закономірності становлення та розвитку корпоративного управління, взаємозв'язки і взаємозалежності ланок і елементів його організаційно-економічного механізму.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження стали положення класиків економічної науки, роботи провідних вітчизняних і зарубіжних учених – економістів.
У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи, що розкривають взаємозв'язок та взаємозалежність ланок і елементів організаційно-економічного механізму корпоративного управління. Зокрема, при встановленні закономірностей процесів формування корпоративного управління використовувались методи логіки, діалектики, системного підходу, історико-економічного аналізу; при вивченні становлення корпоративного управління в Україні – методи порівняльного аналізу і синтезу, економіко-статистичного аналізу; при визначенні напрямів удосконалення державного регулювання корпоративної діяльності – методи комплексного системного аналізу; при формуванні інструментарію аналізу фінансового потенціалу акціонерних товариств – методи фінансового, кластерного, дискримінантного аналізу; при формуванні перспективних структур управління акціонерними товариствами – методи статистичного та фінансового аналізу, експертних оцінок, економіко-математичні методи моделювання.
Інформаційною базою дослідження стали вітчизняні та зарубіжні публікації, відображені у них результати теоретичних і методичних розробок; дані, розміщені у мережі Інтернет; закони і нормативні матеріали, що регламентують функціонування акціонерних товариств; статистична, бухгалтерська й фінансова звітність українських і зарубіжних підприємств; результати наукових досліджень, проведених провідними інститутами і вузами України, а також безпосередньо автором.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці методології та методів розвитку корпоративного управління, що ґрунтуються на історичній спадковості і національних соціально-економічних особливостях формування акціонерних товариств і розвитку корпоративного управління.
Одержані результати дослідження в сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему – розвитку ефективного корпоративного управління в умовах становлення ринкової економіки. Вирішення її забезпечило одержання нових положень і розробок.
Уперше:
обґрунтовано передумови процесу створення соціально-економічних об'єднань для збільшення адаптаційних можливостей господарюючих суб'єктів, зниження впливу на них нестабільності зовнішнього середовища;
застосовано новий сутнісний підхід до корпорації як організації, представленої єдністю трьох блоків: економічного - як учасника економічного процесу, правового - як суб'єкта правових відносин і соціального - як елемента економічних інтересів суспільства; визначено системний взаємозв'язок суб'єктивного, об'єктивного й інтегрального підходів до поняття “корпоративне управління”;
обґрунтовано необхідність проведення трансформації української моделі корпоративного управління шляхом переходу зі стану “автократія цілей – автократія засобів” у стан “демократія цілей – автократія засобів”, орієнтованої на дотримання цілей інвесторів і концентрацію виконавчої влади, що сприяє прискореному розвитку фондового ринку, і спрямованої на забезпечення пріоритету досягнення цілей виробничих систем без обмеження фінансових цілей інвесторів;
розроблено методику формування інструментарію аналізу фінансового потенціалу акціонерних товариств, яка дозволила класифікувати їх за рівнем фінансового потенціалу на фінансово “стійкі”, “нестійкі” і “з невизначеним фінансовим потенціалом”;
аргументовано методичні підходи до формування раціональної поведінкової моделі корпоративного управління підприємствами машинобудівної галузі, що дозволяє враховувати вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на його удосконалювання й ефективність;
статистично обґрунтовано раціоналізацію управління акціонерними товариствами, що ґрунтується на збільшенні частки інсайдерів у структурі статутного фонду підприємства і концентрації влади у виконавчому органі акціонерного товариства (правлінні).
Удосконалено:
методи розвитку корпоративного управління в Україні, що поєднують спільні організаційні процеси, характерні для розвинених країн, і національно особливі, пов'язані з інституціональною нерозвиненістю зовнішнього середовища – фондового ринку, правового регулювання;
методи активізації функціонування фондового ринку на основі розвитку таких його структурних елементів, як біржовий і позабіржовий ринки, розрахунково-клірингова система, інформаційна інфраструктура, системи державного регулювання і саморегулювання.
Дістали подальшого розвитку:
методи виявлення напрямів розвитку корпорації, які обумовлені основною метою її існування та еволюцією цілей корпоративного управління, згідно з якою чим більше та чи інша група учасників корпорації співвідносить свої суб'єктивні позаекономічні цілі з цілями компанії, тим більшою мірою вона сприяє досягненню основної мети корпорації – виживанню чи подальшому розвитку;
принципи забезпечення сталої господарської діяльності корпорації при дотриманні системного принципу “імунітету” організації: чим більше корпорація як система буде відповідати характеристикам суспільства (зовнішнього середовища), тим більш стійкою вона є у цьому середовищі;
методи обґрунтування основних напрямів підвищення ефективності державного регулювання корпоративної діяльності: заходів щодо поліпшення форм участі держави в управлінні корпораціями за допомогою економічних методів і стимулів, удосконалення нормативних актів із захисту прав інвесторів, розширення їх повноважень в управлінні суб'єктами господарювання, підвищення зацікавленості вкладників шляхом створення гарантованих умов збереження їх вільних коштів і одержання ними очікуваного доходу;
методичний підхід до удосконалення саморегулювання діяльності акціонерних товариств на основі рекомендаційних кодексів корпоративного управління та розвиненої інформаційної інфраструктури.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблена у дисертації концепція розвитку корпоративного управління представляє теоретичну і методологічну основу його удосконалення, що дозволяє сформувати комплекс заходів, реалізація яких сприяє адаптації підприємства до зміни зовнішнього середовища, стабілізації господарської діяльності, підвищенню конкурентоспроможності продукції, що випускається, і послуг, що надаються, одержанню очікуваного прибутку.
Практичне значення результатів дослідження та їх використання в господарській практиці підтверджено відповідними документами.
Пропозиції щодо удосконалення нормативної бази корпоративного управління використано при розробці та внесенні змін у такі нормативні документи: проект Закону України “Про акціонерні товариства”, Положення про порядок реєстрації випусків акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про господарські товариства”, типову програму навчання керівних посадових осіб акціонерних товариств з питань фондового ринку і корпоративного управління (довідка Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про впровадження № 1565/04 від 22.02.2001 р.).
Рекомендації досліджень використано при формуванні Програми науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року, розділу 6 “Організаційно-економічний механізм реалізації Програми”, підрозділів 6.1 “Організаційний механізм управління Програмою”, 6.3 “Механізм фінансового забезпечення Програми” та 6.7 “Моніторинг та контроль за ходом реалізації Програми” (довідка про впровадження науково–методичних розробок №8-9Я-1912 від 17.07.2002 р.).
Методику оцінки фінансового потенціалу підприємства, пропозиції по створенню раціональної схеми управління акціонерними товариствами та напрями модернізації внутрішньої нормативної бази з питань корпоративної діяльності використано на ВАТ “Донецький металургійний завод” (довідка про впровадження №01/14-5 від 18.01.2002 р.).
Методичні підходи до розрахунків інтегрального показника фінансового стану підприємств, які входять до ВАТ “Концерн Стирол”, партнерів та конкурентів, методику оцінки прогнозування фінансового потенціалу та пропозиції по формуванню раціональної корпоративної моделі управління, адекватної сучасним умовам, впроваджено на ВАТ “Концерн Стирол” (довідка про впровадження №3837 від 25.03.2002 р.).
Теоретичні розробки та практичні рекомендації, які викладено у дисертаційній роботі, використовуються у навчальному процесі Донецької державної академії управління Міністерства освіти і науки України при викладанні дисциплін “Корпоративне управління”, “Фінансовий менеджмент”, “Цінні папери та фондовий ринок” (довідка №0112/284 від 05.06.2002 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною науковою працею. Автору належать наукові ідеї, обґрунтування цілей, задач та вибір методів дослідження, теоретичні та методологічні розробки, методичні та практичні рекомендації з удосконалення організаційно-економічного механізму корпоративного управління.
Дисертант є відповідальним виконавцем науково-дослідних робіт з проблем удосконалення корпоративного управління та учасником практичного впровадження результатів дослідження.
Внесок автора у колективні наукові роботи конкретизовано у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й одержані результати дисертації доповідались і були схвалені на Четвертій міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційний аспект” (м. Ялта-Форос, 1999 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года (Донецкая область – 2010)” (м. Донецьк, 1999 р.); П'ятій міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські студії” (м. Ялта-Форос, 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіоналізація економіки і реалізація адміністративної реформи в Україні” (м. Дніпродзержинськ, 2000 р.), Сьомому міжнародному науково-практичному семінарі “Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект”
(м. Донецьк, 2001 р.), Шостій міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії” (м. Ялта-Форос, 2001 р.) і Восьмому міжнародному науково-практичному семінарі “Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект” (м. Донецьк, 2002 р.).
Публікації. Основні ідеї, положення і результати дисертації опубліковано в 45 роботах, з них: 2 особисті монографії, 24 статті у наукових журналах, 13 статей у збірниках наукових праць, 1 брошура та 5 публікацій у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій -
61,31 д.а., з них 58,22 д.а. належить особисто авторові.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, додатків, викладених на 481 сторінці друкованого тексту, у тому числі 93 таблиці і 59 рисунків на 31 сторінці, а також містить список використаних джерел із 283 найменувань на 24 сторінках і 6 додатків на 46 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Розділ 1. Закономірності процесів формування корпоративного управління. Демократизація суспільства, що привела до лібералізації економіки, створила умови для виникнення і становлення об'єднань, які ґрунтуються на різних формах власності. Матеріали виконаного дослідження свідчать, що основним чинником формування соціально-економічних об'єднань, під якими розуміються об'єднання фізичних і/чи юридичних осіб для досягнення соціальних і економічних цілей, є пристосування суспільства до змін зовнішнього середовища. При цьому суспільство як система у процесі адаптації до зовнішнього середовища виробляє механізми “імунної” відповіді, використовуючи свої потенційні можливості, шляхом концентрації зусиль своїх частин (соціально-економічних об'єднань). Останні, у свою чергу, підвищуючи власні адаптаційні можливості, збільшують “імунітет” суспільства в цілому. Тобто потреба суспільства у створенні соціально-економічних об'єднань існує об'єктивно і визначається необхідністю підвищення “імунітету” суспільства з метою збереження стабільності внутрішньої організації системи і забезпечення процесів розвитку. Об'єктивність формування соціально-економічних об'єднань у суспільстві викликала необхідність дослідження розвитку історичних форм (типів) зазначених об'єднань і способів управління ними, закономірних процесів, що визначили їх виникнення, та виявлення індивідуальних причин їх зародження у конкретному історичному періоді та системних тенденцій даного соціально-економічного явища.
Як показало дослідження історичного процесу формування соціально-економічних об'єднань, розмаїття їх типів обумовлено різними історичними етапами, що відрізняються специфічними передумовами і причинами у певний момент часу. Основними системними причинами формування об'єднань на всіх історичних етапах була необхідність збільшення адаптаційних можливостей суспільства і зниження впливу нестабільності зовнішнього середовища на них. Тобто основною метою соціально-економічних об'єднань є збільшення рівня опірності суспільства як системи несприятливим впливам зовнішнього середовища. Особливе місце в історії розвитку соціально-економічних об'єднань посідає акціонерна форма організації компаній, що стала інструментом, який дозволив здійснити технічний прогрес шляхом концентрації капіталів. Отже, концентрація первинного ресурсу (фінансів) дала можливість збільшення “імунітету” суспільства в цілому шляхом розвитку промисловості як вторинного ресурсу.
Результати дослідження дозволяють стверджувати, що поряд із трансформацією форм соціально-економічних об'єднань розвивалося і наповнялося новим змістом їхнє поняття: від купецьких гільдій, пайових товариств і т.ін. до розповсюджених в даний час корпорацій, аналіз яких доцільно здійснювати з урахуванням економічного, правового і соціального аспектів. Зазначені аспекти дозволяють сформулювати розгорнуте визначення поняття “корпорація”: як учасник економічного процесу, що являє собою договірне господарське об'єднання, створене на основі спільних економічних інтересів для одержання максимального прибутку від господарської діяльності і вкладених інвестицій; як суб'єкт правових відносин, що являє собою господарське товариство, права учасників якого визначаються відповідно до законодавства про певні види господарських товариств; як елемент, точніше, частина суспільства, що являє собою соціально-економічне об'єднання, створене шляхом концентрації “імунітетів” частин суспільства з метою забезпечення виживання і розвитку як даних частин, так і самого суспільства як цілого.
Як свідчать результати аналізу, поняття “корпоративне управління” є інтеграцією двох рівнозначних підходів: суб'єктивного, що ґрунтується на врегулюванні відносин учасників процесу корпоративного управління, які мають найчастіше різні цілі, і об'єктивного, що характеризує процес управління корпорацією як виробничою системою і відрізняється від класичної виробничої системи тим, що має “управлінську надбудову”, яка являє собою сукупність зацікавлених груп учасників корпоративного управління, що мають задані повноваження і відповідальність. Відокремити процес управління узгодженням інтересів груп-учасників від безпосереднього управління корпорацією неможливо. Це дає підставу розглядати процес корпоративного управління як сукупність процесів урегулювання інтересів груп-учасників і управління корпорацією як організацією (чи виробничою системою). Управління корпорацією як організацією передбачає управління її основними ресурсами, до яких належать виробництво, маркетинг, фінанси, персонал і НДДКР.
Таким чином, однією з основних проблем, що виникають у процесі корпоративного управління, є узгодження цілей різних груп учасників даного процесу.
Напрямок і динаміка розвитку корпорації визначаються основною метою її існування. Чітко визначені цілі стають могутнім інструментом підвищення ефективності виробництва, контролю, координації, а також використовуються на всіх стадіях процесу прийняття рішень. Розгляд цілей корпоративного управління має особливий сенс, що визначається наявністю значного числа учасників даного процесу, які мають різні погляди на ті самі проблеми. Реальна мета корпорації чи напрямок її розвитку являє собою комплекс її об'єктивних цілей, відкоректований з урахуванням спрямованості суб'єктивних цілей груп-учасників процесу корпоративного управління. Причому процес визначення основної мети корпорації повинний бути організований таким чином, щоб при узгодженні цілей груп, які беруть у ньому участь, досягнення об'єктивних цілей корпорації залишалося домінуючим, а прийняті механізми досягнення суб'єктивних цілей не суперечили досягненню цілей об'єктивних. У дисертаційній роботі на основі застосування методології системного підходу і типології корпоративного управління Р.Акоффа поставлені у відповідність типам корпорацій (машина, організм і організація) адекватні методи досягнення єдності цілей груп, що беруть участь у процесі корпоративного управління. Таким чином, формальне визнання цілей різних груп учасників корпоративного управління і реальна можливість їх досягнення визначають тип корпорації як системи, взаємодія, взаємозв'язки і виникаючі протиріччя сторін-учасниць при досягненні своїх суб'єктивних цілей виявляються як закономірності розвитку об'єднань.
У дисертації на підставі співвідношення вимірів типів систем-корпорацій, сформульованих Р. Акоффом, і типів соціальних систем, запропонованих Ю. М. Плотинським, розроблено класифікацію взаємозв'язків зазначених систем, що є не тільки інструментом пошуку оптимального методичного підходу, який забезпечує узгодження цілей сторін-учасниць, але і дозволяє побудувати (спроектувати) корпорацію необхідного типу шляхом забезпечення її відповідності наведеним критеріям (характеристиці управління, цілям і засобам).
У дисертації визначено структуру і зміст організаційно-економічного механізму управління акціонерним товариством, що є основою удосконалення корпоративного управління для використання переваг цього виду об'єднань, а також підвищення ефективності їхньої господарської діяльності (рис. 1).
Рис. 1. Організаційно-економічний механізм управління
акціонерним товариством
Розділ 2. Національні моделі корпоративного управління. Результатами виконаного дослідження-аналізу діяльності корпорацій доведено, що управління акціонерними товариствами спрямоване на узгодження як загальних інтересів акціонерів і менеджерів та інших учасників цих об'єднань, так і реалізацію своїх індивідуальних (особистих) інтересів і можливостей. Залежно від спрямованості узгодження інтересів, а також вибору пріоритетної умови формування структурної моделі управління – внутрішнього чи зовнішнього – використовують “внутрішню” чи “зовнішню” систему корпоративного управління. У дисертаційній роботі проаналізовано основні відмінності зазначених систем. Внутрішня система корпоративного управління (що переважає у Німеччині та Японії) базується на довгострокових взаєминах між акціонерним товариством і його деякими основними акціонерами, у ній переважно перехресне (кросоване) володіння акціями, велика роль банків, сконцентрована власність, суворий контроль, що може сприяти виникненню конфліктів між власниками контрольних пакетів і дрібними акціонерами. Для зовнішньої системи корпоративного управління (що переважає у США і Великобританії) характерні основна роль фондового ринку, розосередження власності і контролю, велика кількість акціонерів, що підвищує можливості перекуповування компанії і ліквідність цінних паперів. Перевага однієї системи завжди доповнюється можливістю використання (у меншій мірі) й іншої.
Вплив на корпоративне управління здійснюють усі складові структури управління: органи управління (дво- чи триланкова структура), їхня компетенція, порядок формування (що включає у себе механізм залучення акціонерів до процесу управління), характер взаємозв'язків між ними, критерії оцінки їхньої діяльності і способи винагороди. Як свідчать результати аналізу, структура розподілу акціонерного капіталу серед деяких груп власників відбиває актуальні пріоритетні цілі цього суспільства, що формуються під впливом чинників зовнішнього середовища з урахуванням можливостей внутрішнього (поточного потенціалу системи). Аналіз структури акціонерного капіталу країн з розвинутою ринковою економікою за критерієм домінуючих груп власників дозволив виявити пріоритетні цілі даних суспільств. Так, перевага індивідуальних інвесторів у США обумовлюється пріоритетом індивідуальних короткострокових цілей даного суспільства; у Великобританії основними акціонерами є пенсійні фонди, цілі яких визначаються індивідуальними довгостроковими цілями більшості членів даного суспільства; перевага фінансових інститутів (переважно банків) у структурі акціонерного капіталу Японії формується виходячи з пріоритету колективних короткострокових цілей; Німеччина ж, маючи у структурі акціонерного капіталу як домінуючу групу нефінансові організації, а також великий відсоток іноземних інвесторів, орієнтована на досягнення довгострокових колективних цілей.
Дослідження показало, що формальним механізмом трансформації цілей суспільства у цілі його соціально-економічних об'єднань є законодавство. Причому важливим аспектом є не тільки наявність законодавства, що регулює розподіл прав і обов'язків учасників процесу корпоративного управління, але й ступінь його дотримання тими чи іншими елементами суспільства, у тому числі окремими соціальними групами. У тих країнах, де немає ефективної системи захисту прав інвесторів, лише незначна кількість компаній знаходиться у власності великого числа акціонерів, а компаніями, як правило, володіють або родини, або держава, що дозволяє відносити дані корпоративні моделі до “внутрішніх”. У країнах із сильним захистом інвесторів, де розвинутий фондовий ринок, корпоративна модель визначається як “зовнішня”. Застосування концепції Р.Акоффа для аналізу особливостей корпоративних моделей постсоціалістичних країн, у тому числі України, дозволило характеризувати їх у термінах даної концепції як “автократія цілей – автократія засобів”. У рамках подібної моделі формуються корпорації, що керуються “як машини”, тобто як прості системи. Подібний вид систем через свою низьку адаптивність є нежиттєздатним за умов зовнішнього середовища, що динамічно розвивається.
За результатами аналізу корпоративного управління у різних країнах виділено основні чинники, що визначають формування національних моделей корпоративного управління. До них належать особливості проведеної приватизації, зміст законодавчої регламентації різних аспектів корпоративного управління, рівень розвитку фондового ринку, характер участі держави у корпоративному управлінні. Формування корпоративного управління в Україні відбувалося під впливом зазначених вище основних чинників. Але разом з тим особливості становлення корпоративного управління у нашій країні визначили ряд специфічних обставин: проходження процесу приватизації в три етапи (приватизація окремих підприємств, масова приватизація, приватизація за кошти); недостатність знань і досвіду вітчизняних фахівців у ринковій сфері; пільгова участь у приватизації окремих підприємств, його працівників і менеджерів; відсутність законодавчої підтримки і відповідного рівня розвитку фондового ринку; недосконалість законодавчої бази для формування корпорацій і раціонального управління ними; перевага “внутрішньої” системи корпоративного управління, без достатнього використання переваг “зовнішнього” підходу до управління; невисокий рівень захисту меншості акціонерів.
Результатами дослідження доведено, що при формуванні структурної моделі корпоративного управління в Україні необхідно враховувати як загальні процеси внутрішнього управління, які характерні для розвинутих країн, так і особливі, пов'язані з доповненням “внутрішньої” системи корпоративного управління “зовнішньою” системою, використовувати виробничі, організаційні і фінансові можливості основних ланок моделі (організаційно-економічного механізму), погоджувати інтереси і підходи різних груп фізичних осіб – учасників корпорації – у розподілі акціонерного прибутку, створювати діючий механізм залучення і зацікавленості вкладання вільних коштів у акціонерне товариство. Дана модель на цьому етапі повинна забезпечити перетворення корпорацій-машин у корпорації-організми.
Основні тенденції розвитку зарубіжних фондових ринків полягають у створенні умов для трансформаційних процесів акціонерних товариств, спрямованих на підвищення рівня їхньої господарської діяльності (злиття, поглинання, викуп борговим фінансуванням), підвищенні значення емісії цінних паперів і зростанні ринкової капіталізації, використанні сучасних інформаційних технологій і електронних торгових систем, розвитку інтеграційних процесів.
Аналіз тенденцій зміни форм власності суб'єктів господарювання розвинутих країн світу – США, Великобританії, Японії, Німеччини, Франції, Австралії і ряду інших – показав її доцільність, виходячи з необхідності зниження державної заборгованості і виплачуваних субсидій, зниження дефіциту державного бюджету, інтенсифікації виробничих процесів і підвищення рівня господарської діяльності корпорації.
Результати економічного аналізу еволюції корпоративного управління в останні десятиліття свідчать, що істотний вплив на його розвиток і поведінку корпорацій здійснюють глобалізаційні процеси. Тенденції світових процесів глобалізації викликали дві стійкі тенденції на рівні безпосередньо корпоративного управління: позитивну, що включає у себе формування нових методичних підходів і механізмів ефективного корпоративного управління, і негативну – прояв глобальної конкуренції (стихійність, невпорядкованість, спекулятивність, прагнення одержання надприбутку, у тому числі і за рахунок корпорацій сусідніх країн). У роботі обґрунтовано необхідність розробки методичного підходу до національної стратегії корпоративного управління, яка розширює можливості удосконалення ланок і елементів організаційно-економічного механізму і ґрунтується на врахуванні позитивної тенденції глобалізації та максимальному зменшенні негативної.
Розділ 3. Становлення корпоративного управління в Україні. На підставі результатів узагальнення підходів до визначення істотних ознак акціонерних товариств вітчизняними і російськими вченими, а також норм українського законодавства виділено такі основні риси сучасних акціонерних товариств в Україні: АТ належать до числа господарських, договірно-статутних товариств; обмежена відповідальність акціонерів; АТ завжди є емітентом цінних паперів; неподільність майна об'єднання; особлива система управління; необов'язковість особистої участі у діяльності АТ; наявність сукупності майнових і немайнових прав акціонерів. За період становлення ринкових відносин в Україні спостерігаються стійкі тенденції у структурі промислового виробництва і розвитку акціонерної форми господарювання: зниження частки державного сектора як за кількістю підприємств, так і за обсягами виробництва; практично у всіх галузях промисловості на долю АТ припадає більше половини промислового виробництва; найбільша кількість АТ розташована у м. Києві та Київській області; спостерігаються великі коливання за питомою вагою АТ у промисловому виробництві по регіонах (від 82,5% у Запорізькій області до 23,8% у м. Севастополі); у великих регіонах, як правило, переважають ЗАТ; нерівномірна зміна чисельності зайнятих у ВАТ – збільшення спостерігалося у період 1995-1997 рр., а в період з 1998 по 2000 р. відзначалося зниження на 9,4%.
У дисертації доведено, що найважливішою передумовою ефективної діяльності суб'єктів господарювання і подальшого розвитку акціонерної форми господарювання є удосконалення законодавчої бази, спрощення процесу створення АТ, забезпечення диференційованого підходу до них і повне використання потенційних можливостей організаційно-економічного механізму корпоративного управління.
Дослідження національної моделі корпоративного управління в Україні як системи відображення взаємозалежних економічних процесів показало, що вона сформувалася під впливом проведеної приватизації, законодавчої регламентації, фондового ринку, особистої участі держави у корпоративному управлінні. Виявлено особливості формування моделі корпоративного управління в Україні: перевага “внутрішньої” системи корпоративного управління; недостатнє використання організаційних і комерційних можливостей трансформації акціонерних товариств; вихід акціонерних товариств на фондовий ринок, як правило, у процесі приватизації, а не у процесі вкладення вільних капіталів; неадекватне ринковим відносинам законодавство; відсутність механізму залучення, гарантій і підвищення зацікавленості вкладення вільних коштів в АТ; недостатній розвиток фондового ринку; відсутність диференціації законодавчого підходу держави до різних за обсягами виробництва і капіталу та чисельністю акціонерів АТ; бюрократизм, тяганина і дорожнеча при створенні акціонерного товариства.
Особливості української моделі корпоративного управління у термінах концепції Р. Акоффа свідчать про те, що розподіл повноважень володіння і управління в Україні відбувається за схемою “автократія цілей – автократія засобів”, і перетворення її у схему “демократія цілей – демократія засобів” за допомогою вибору оптимального шляху удосконалення зі схем “автократія цілей – демократія засобів” і “демократія цілей – автократія засобів” другого сценарію є більш привабливим, тому що він не обмежує фінансових цілей інвесторів (рис. 2). Виявлені особливості формування моделі корпоративного управління в Україні стали підставою для аргументації напрямів її трансформації.
Рис. 2. Варіанти трансформації української моделі
корпоративного управління
У дисертаційній роботі аргументовано, що фондовий ринок стає однією з організаційно-економічних умов підвищення ефективності функціонування суб'єктів господарювання тільки у тому випадку, коли він являє собою налагоджену систему взаємозалежних структурних елементів. Кожний із елементів виконує властиві йому функції, що у підсумку сприяє підвищенню ефективності випуску і обігу цінних паперів. Суб'єкти господарювання можуть мобілізувати кошти, використовуючи потенціал первинного ринку, однак без існування ліквідного вторинного ринку ефективність розміщення перших і повторних емісій може бути знижена.
Результати аналізу розвитку вітчизняного фондового ринку показали, що на даному етапі цінні папери практично не використовуються для реального залучення коштів. Основними причинами є відставання і суперечливість законодавчої бази, недостатнє використання боргових і відсутність похідних цінних паперів, фактична декларативність створення деяких суб'єктів господарювання (наприклад, ЗАТ), незначна роль організованого біржового і позабіржового ринків, нерозвиненість розрахунково-клірингової системи, недостатня ефективність системи регулювання, у тому числі двох її рівнів: прямого державного і саморегулювання.
Як одна з основних організаційно-правових форм перетворення державних підприємств на акціонерні товариства у дисертації розглядається реформування відносин власності в Україні за допомогою приватизації. Процес приватизації спрямовано на прискорену політичну перебудову економіки, консолідацію політичної влади, формування і зміцнення зацікавленого власника підприємства і підвищення його ефективної діяльності. Реальна оцінка ходу приватизаційних процесів в Україні показала, що залучення коштів до бюджету для обслуговування зовнішнього боргу і вирішення інших фінансових проблем у необхідному обсязі не відбулося, результати господарської діяльності новостворених акціонерних товариств у багатьох випадках не поліпшуються, а скоріше падають, інститут реальних власників ще далекий від свого формування, відбулося розпорошення власності серед дрібних акціонерів і склалася перевага працівників у структурі власників більшості приватизованих підприємств, формування фондового ринку і його інфраструктури сповільнилося, не проводиться реструктуризація і модернізація новостворених підприємств. Для підвищення ефективності функціонування суб'єктів господарювання однієї приватизації недостатньо, необхідне створення ефективної системи корпоративного управління соціально-економічними об'єднаннями, використання механізмів трансформації акціонерних товариств та їх банкрутства. При проведенні приватизації стратегічно важливих об'єктів необхідним є особливий підхід, який повинний бути спрямований на повне врахування соціальних і економічних цілей держави.
Розділ 4. Напрями удосконалення державного регулювання корпоративної діяльності. Дослідження показало, що участь держави в корпоративному управлінні необхідно розглядати з двох боків. З одного боку, ступінь втручання в економіку підприємства та його роль у регулятивних процесах, а з іншого боку - як учасника господарської діяльності, як власника. Реформування відносин власності обумовило появу суб'єктів господарської діяльності з різною часткою участі у них держави (у роботі вони розділені на шість груп - 100%, більше 75%, 50%, 25%, менше 25% і без державної частки). Для кожної з груп існують різні можливості реалізації прав власника на формування органів управління, розподіл прибутку, визначення основних напрямів діяльності, реорганізацію чи ліквідацію, внесення змін і доповнень до установчих документів.
Проведені в Україні процеси приватизації і корпоратизації гостро порушили питання про розробку підходів до управління державними корпоративними правами (акціями акціонерних товариств, паями чи частками інших господарських товариств). Це особливо актуально, оскільки участь держави як власника у корпоративному управлінні є важливим інструментом соціально-економічної політики, що дозволяє впливати на суб'єкт економічних відносин. У процесі аналізу практики управління корпоративними правами в Україні виявлено такі недоліки: недосконалість законодавчої бази; відсутність диференційованого підходу до різних за часткою держави акціонерних товариств; низький рівень підготовки осіб, що представляють інтереси держави; відсутність диференційованої дивідендної політики. Для усунення зазначених недоліків у дисертації обґрунтовано напрями удосконалення реформ у сфері управління державними корпоративними правами з оптимізації структури власності, визначення цілей управління, раціоналізації дивідендної політики, підвищення рівня кваліфікації осіб, що представляють інтереси держави, поліпшення діючої законодавчої бази з управління державними корпоративними правами.
У результаті аналізу наукових і практичних розробок з питань корпоративного управління виявлено, що одним з важливих елементів його організаційно-економічного механізму є система регулювання, покликана захистити інтереси інвесторів, трудового колективу, держави та інших учасників корпоративних відносин і в підсумку сприяти підвищенню ефективності функціонування суб'єктів господарювання. Виділено дві групи регламентації діяльності акціонерного товариства: законодавча і статутна, які знаходяться у чіткій ієрархії одна стосовно іншої. Ефективність регламентації залежить від логічної чіткості складових елементів і від ефективності контролю за виконанням відповідних норм. Світова практика свідчить, що юридичні правила, які захищають інтереси кредиторів і акціонерів, різні для кожної окремої країни і, насамперед, залежать від прийнятої правової системи. В Україні рівень захисту прав інвесторів і регламентації корпоративного управління ще невисокий, що обумовлює тенденцію перетворення ринку акцій на ринок контрольних пакетів. Доведено, що при конструюванні регулятивної системи має бути знайдений компроміс між ефективним захистом прав акціонерів і мобільністю корпоративного управління для досягнення основної мети - підвищення ефективності функціонування суб'єктів господарювання. Аргументовано, що для реалізації цього в Україні необхідно: детально описати розподіл повноважень між органами управління, у тому числі за допомогою розширення (для загальних зборів акціонерів) і формування (для спостережної ради) переліку питань, віднесених до виняткової компетенції; установити обмеження на заняття посад у правлінні і спостережній раді, гарантувати для АТ з великою кількістю працівників представництво у спостережних радах працівників даного підприємства; впровадити у практику при обранні спостережної ради, правління і ревізійної комісії кумулятивне голосування; розробити і ввести в дію спеціальний закон про захист інвесторів; ввести обмеження на мінімальний кількісний склад спостережної ради залежно від кількості акціонерів; створити діючу систему інформаційного забезпечення при одночасному врегулюванні зобов'язань нерозголошення службової інформації і контролі за діяльністю інвестиційних консультантів; формувати компенсаційні фонди для захисту інвесторів за участю в управлінні ними держави, саморегульованих організацій і фінансових посередників.
Результати аналізу правових основ корпоративного управління України, Республіки Казахстан і Російської Федерації свідчать про те, що є ряд особливостей, що відрізняють одну національну модель корпоративного управління від іншої. Особливості полягають у регламентації терміну проведення річних зборів, кількості голосів, необхідних для скликання позачергових зборів акціонерів, обмеженнях на участь у загальних зборах акціонерів за термінами придбання акцій, у можливості заочного голосування, кворуму загальних зборів, принципів голосування й кумулятивного голосування. Рекомендовано з метою розширення прав акціонерів України врахувати у нормативних актах з корпоративного управління зазначені вище особливості, а також внести до них зміни, що стосуються принципів диференційованого підходу до різних акціонерних товариств (ВАТ і ЗАТ з різною кількістю акціонерів).
Ефективність корпоративного управління багато в чому визначається результатами взаємозв'язку і взаємодоповнення прямого державного регулювання і саморегулювання. На основі результатів аналізу сутності зарубіжних кодексів корпоративного управління, досвіду їх застосування й урахування змісту вітчизняних державних і внутрішньокорпоративних актів з управління об'єднаннями виявлено взаємозв'язок і взаємодію складових частин кодексу стосовно умов економіки України. Обґрунтовано основну задачу кодексу корпоративного управління, яка потребує доповнень законодавчої регламентації і формулювання можливих змін статутної регламентації. Кодекс корпоративного управління повинний мати винятково рекомендаційний характер, однак при цьому інвестори повинні мати відомості про відхилення і причини цих відхилень для прийняття обґрунтованих інвестиційних рішень.
У дисертації обґрунтовано, що створення умов для підвищення ефективності корпоративного управління забезпечується також розвитком елементів його інформаційної інфраструктури, таких як засоби масової інформації, інформаційний центр державних органів регулювання, рейтинги корпоративного управління і саморегульовані організації фондового ринку, що у свою чергу створює передумови для підвищення прозорості діяльності корпорацій і пожвавлення припливу іноземних і вітчизняних інвестицій .
Розділ 5. Формування інструментарію аналізу фінансового потенціалу акціонерних товариств. Процеси “взаємної участі” у діяльності корпорацій сприяють автоматичному збільшенню числа суб'єктів, інтереси яких стають значущими при прийнятті вірних управлінських рішень. Логічний наслідок цих процесів - зростання попиту на достовірну, “стиснуту” і по можливості формалізовану інформацію про діяльність корпорації, її потенційні резерви. Найбільш показовою є фінансова інформація, у якій відображаються результати функціонування інших ресурсів підприємства.
Сучасні системи забезпеченості інформацією характеризуються, з одного боку, її надмірністю (малозначущістю, неактуальністю і малокорисністю), з іншого боку, малоінтегрованістю, не придатною для швидкого й остаточного прийняття рішень з управління. Особливо це стосується фінансових показників. Для підвищення ефективності інформації спрямованість її потоків повинна відповідати всім зацікавленим особам корпорації (державі, акціонерам, працівникам підприємства, адміністрації, великим акціонерам, кредиторам), їхнім цілям і очікуванням і у підсумку сприяти удосконаленню структури акціонерного товариства, виявленню і використанню переваг цього виду об'єднань, інтегральній взаємодії галузей економіки.
У дисертації проведено аналіз методів розрахунку інтегральних показників фінансового стану і прогнозування діяльності підприємств, таких як Z-рахунок Альтмана, модель рейтингової оцінки Р. Сайфуліна і Г. Кадикова, чотирифакторна прогнозна модель Р. Таффлера, інтегральний PAS-коефіцієнт, показник кризи управління Аргенти (А-рахунок), підхід до прогнозування банкрутства, що ґрунтується на “нечітких множинах” (модель консалтингової групи “Воронов і Максимов”). Результати аналізу свідчать, що розглянуті методи розрахунку інтегрального показника фінансового стану і прогнозування банкрутства мають лише деякий ступінь застосовності в економіці України через недостатність у них корисної інформації для інвесторів та кредиторів і вимагають серйозної модифікації.
Сучасний інструментарій оцінки фінансового потенціалу корпорацій, як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, повинний містити у собі ряд послідовних етапів визначення аналітичних показників, їхніх зв'язків і взаємозалежностей, сукупність і послідовність аналізу яких визначеними способами забезпечує одержання реальної картини (стану) фінансового потенціалу суб'єктів господарювання. При цьому необхідно усунути виявлені у процесі аналізу недоліки нині діючого інструментарію і обґрунтувати можливості використання позитивного досвіду ряду дослідників. Це дозволяє створити такий методичний підхід до удосконалення інтегральної оцінки фінансового потенціалу корпорацій, що може бути достовірним інформаційним базисом для прийняття рішень інвесторами, кредиторами і власне фінансовими інвестиційними менеджерами корпорацій.
Методологічну основу формування інструментарію оцінки фінансового потенціалу становлять: методи багатовимірного статистичного аналізу (кластерний аналіз, дискримінантний аналіз); інструменти фінансового менеджменту (матриця фінансових стратегій Ж. Франшона, І. Романе).
Вихідні етапи методичного підходу до удосконалення інструментарію оцінки фінансового потенціалу корпорацій містять у собі: обґрунтування репрезентативності досліджуваної вибірки, опис методики комплексного тристадійного статистичного дослідження (рис. 3) і безпосередньо методику оцінки прогнозування фінансового потенціалу корпорацій.
Розробку й апробацію інструментарію оцінки фінансового потенціалу корпорацій проведено на матеріалах фактичної звітності 50 підприємств машинобудівної галузі Донецької області за 1998-2000 рр. У підсумку реалізації зазначених етапів методичного підходу отримано результуючий розподіл аналізованих підприємств машинобудівної галузі за класами фінансового потенціалу на фінансово “стійкі”, “нестійкі” і “з невизначеним фінансовим потенціалом”. Більшість досліджених підприємств належить до класу “нестійких”, які реалізують стратегію переважно зовнішнього фінансування своєї діяльності, що досить точно відбиває тенденцію галузі й економіки України в цілому.
Рис. 3. Стадії комплексного статистичного дослідження
Модель (чи кількісна методика оцінки фінансового потенціалу корпорації для економіки України), яка одержана у результаті комплексного статистичного дослідження, має вигляд
де Р(1,2,3) – належність корпорації до класу k(1,2,3);
hk(1,2,3) – значення дискримінантної функції, що ідентифікує клас k(1,2,3);
K – фінансові коефіцієнти корпорації, що складають Z-рахунок Альтмана, а саме: рентабельність активів за балансовим прибутком, відношення доходу від реалізації продукції до загальної вартості активів, відношення вартості власного капіталу до суми короткострокових зобов'язань, рентабельність активів по нерозподіленому прибутку, частка оборотних коштів в активі балансу.
Таким чином, корпорація належить до того класу кредитоспроможності, для якого значення дискримінантної функції при підставленні фінансових коефіцієнтів корпорації K1, …, Km у кожну з функцій моделі є найбільшим. Наприклад, для ВАТ “Азов” на підставі реалізації зазначеної моделі одержано такі результати:
h1 = -5,7 Max h (2) = 2,56
h2 = 2,56
h3 = -51,88
Із наведених розрахункових даних видно, що для ВАТ “Азов” максимальне значення індексу кредитоспроможності досягається при підставленні фінансових коефіцієнтів у дискримінантну функцію, що ідентифікує другий клас (клас “нестійких”), якому притаманні низькі фінансові потенціали підприємств. Дійсно, ця корпорація у період з 1998 по 2000 р. займає фінансово нестійкі позиції через занадто велику частку залученого капіталу у структурі активів.
Запропонована модифікаційна методика розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства дозволяє ідентифікувати групи корпорацій, що функціонують в Україні. Отримано шкалу значень інтегрального фінансового показника.
Порівняння результатів розрахунку інтегрального фінансового показника, виконаного за методикою Е. Альтмана і за методикою, модифікованою для України, у динаміці якісно розрізняються. Так, загальна тенденція машинобудівної галузі протягом 1998-2000 рр. зберігається (періоди зростання і спаду практично збігаються). Але динаміка інтегральних показників, розрахованих на основі методики Альтмана, майже не відбиває характеру зміни функції (стрімке чи повільне зростання або спад) (рис. 4).
Рис. 4. Динаміка інтегрального показника машинобудівної галузі (розрахунок за запропонованою новою методикою і методикою Е. Альтмана)
Розділ 6. Формування перспективних структур управління акціонерними товариствами. Ефективність управління акціонерним товариством визначається здатністю адаптуватися до зовнішніх чинників за допомогою вибору науково обґрунтованої структури вищої ланки корпоративного управління. Методичний підхід до вибору раціональної структури управління суб'єктом господарювання повинний містити у собі два послідовних етапи: висування й обґрунтування робочих гіпотез дослідження ефективності структури управління АТ, розробку методики визначення рівня ефективності структур і способів її реалізації.
Аналіз і врахування ступеня впливу зовнішніх чинників на діяльність об'єднань дозволяє системі управління “змоделювати” навколишнє середовище і виявити дійсний рівень фінансового потенціалу АТ.
Як робочі гіпотези, що складають структуру корпоративного управління, на основі розробленої методики аналізу структури вищого управління АТ розглянуто вплив типу власника, форми контролю поточної діяльності акціонерних товариств на вищому рівні управління (переважно зовнішня чи переважно внутрішня), типу вищого управління (централізоване чи децентралізоване) і концентрації влади у певному органі управління на ефективність управління суб'єкта господарювання. Зазначена методика являє собою такий алгоритм: формування вихідних показників; пошук формальної залежності рівня фінансового потенціалу АТ від структури власності підприємства з метою виявлення найбільш ефективних власників підприємства і представництва власників у спостережній раді (з метою встановлення раціональної форми контролю за поточною діяльністю акціонерного товариства); визначення статистичної залежності рівня фінансового потенціалу АТ від схеми розподілу повноважень, що має місце у структурі управління підприємством, для того щоб обумовити раціональний тип управління (централізований чи децентралізований); визначення статистичної залежності рівня фінансового потенціалу АТ від ступеня концентрації влади в органах вищого управління (чи то загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління, голова правління) з метою окреслення ефективності функціонування кожного з органів вищого управління АТ. На підставі результатів перших чотирьох етапів дослідження визначаються параметри раціональної поведінкової моделі управління акціонерним товариством на сучасному етапі економічного розвитку.
Методика аналізу структур вищого управління корпорацією апробована при оцінці фінансового потенціалу 50 підприємств машинобудівної галузі Донецької області за період 1998 – 2000 рр., їх класифікації на “стійкі” - 15, “нестійкі” - 33 і “з невизначеним фінансовим потенціалом” – 2 підприємства.
Результати статистичного аналізу для корпорації класу “стійкі” свідчать: найбільш пріоритетним чинником за силою загального впливу на фінансовий потенціал стійких корпорацій України є кількість представників держави у спостережній раді; позитивним чинником фінансового потенціалу є також концентрація влади у загальних зборах акціонерів та правлінні за умови мінімального делегування повноважень у сфері контролю та здійснення операцій, пов'язаних з господарською діяльністю, а головним негативним – концентрація влади у спостережній раді (рис. 5). Одержані результати є підставою для формування раціональної моделі управління, адекватної сучасним умовам.
Рис. 5. Характеристика АТ класу “стійкі”
Для корпорацій класу “нестійкі” характерне таке: наявність зовнішніх акціонерів у складі спостережної ради, тобто зовнішнього контролю діяльності правління, що однозначно позитивно позначається на його фінансовому стані; основним чинником, що сприяє нестійкому стану АТ, є делегування повноважень, пов'язаних зі здійсненням і контролем поточних операцій; концентрація влади у компетенції загальних зборів акціонерів сприяє зниженню значення фінансового потенціалу в цілому по фінансово нестійких підприємствах. На підставі одержаних результатів формується існуюча модель управління АТ класу “нестійкі” (рис. 6).
Синтез моделі управління, адекватної реальній дійсності, дозволяє зробити висновок, що раціональна модель корпоративного управління АТ повинна мати такі параметри: перевага інсайдерів у структурі статутного фонду, більшість зовнішніх акціонерів і представників держави у складі спостережної ради, розширення компетенції правління акціонерних товариств і мінімальний розподіл у сфері контролю і здійснення поточних операцій (рис. 7).
Наведену модель управління акціонерним товариством сформовано за такими принципами: якщо позитивні чинники, що характеризують систему вищого управління АТ України, є інваріантними при переході від кластера фінансово стійких підприємств до кластера фінансово нестійких, то вони є параметрами раціональної моделі. Якщо ж значення домінант не зберігаються при переході від одного кластера до іншого, то як параметри раціональної моделі виділяються чинники, що характеризують стан групи фінансово стійких підприємств.
Рис. 6. Існуюча модель управління АТ класу “нестійкі”
Рис. 7. Модель управління АТ, адекватна реальній дійсності
Крім того, позитивний вплив чинника на фінансовий потенціал у моделі, адекватній реальній дійсності, підсилюється також у тому випадку, якщо його значення для кожного кластера окремо носять альтернативний характер. Іншими словами, значення чинника для групи підприємств “стійкі” є позитивним, а для групи підприємств “нестійкі” - негативним, отже, “позитивність” чинника моделі підсилюється.
Акціонерні товариства, система управління яких характеризується даними параметрами, мають достатній рівень фінансового потенціалу для того, щоб знаходитись у стані стійкої рівноваги і забезпечувати стабільну господарську діяльність.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування і вирішення комплексної науково-прикладної проблеми становлення і розвитку ефективного корпоративного управління на основі узагальнення теоретичних положень, урахування методів і досвіду управління вітчизняними і зарубіжними акціонерними товариствами, особливостей економіки України, що забезпечує ефективність функціонування суб'єктів господарювання.
Основні наукові і прикладні результати роботи полягають у такому.
1. Доведено об'єктивну необхідність становлення і формування корпорацій і методів їх управління. Підвищуючи власні адаптаційні можливості, соціально-економічні об'єднання збільшують “імунітет” суспільства в цілому.
2. Шляхом застосування комплексного підходу до розгляду сутності поняття “корпорація” на основі аналізу найважливіших аспектів його змісту (економічного, правового і соціального) обґрунтовано визначення цього поняття як учасника економічного процесу (договірне господарське об'єднання, створене на основі загальних економічних інтересів для одержання максимального прибутку від господарської діяльності і вкладених інвестицій), як суб'єкта правових відносин (господарське товариство, права учасників якого визначаються відповідно до законодавства про відповідні види господарських товариств) і як елемента суспільства (соціально-економічне об'єднання, створене шляхом концентрації “імунітетів” частин суспільства з метою забезпечення виживання і розвитку як даних частин, так і самого суспільства як цілого).
3. Виявлено, що корпоративне управління являє собою сукупність процесів регулювання інтересів груп-учасників об'єднання і управління корпорацією як організацією (виробничою системою), що у свою чергу припускає управління її основними ресурсами, до яких звичайно належать виробництво, матеріально-технічні, фінанси, персонал і НДДКР.
4. Виявлено вимоги до стійкої господарської діяльності об'єднань: чим більше корпорація як система буде відповідати характеристикам суспільства (зовнішнього середовища), тим більш стійкою вона буде у цьому середовищі. Інакше кажучи, збереження стійкості корпорації визначається змінами її характеристик відповідно до змін характеристик зовнішнього середовища.
5. Установлено, що структура організаційно-економічного механізму управління корпорацією являє собою систему організаційних і економічних форм і методів управління, що забезпечує на основі використання переваг цього виду об'єднань і врахування сформованих умов економіки України підвищення ефективності їх діяльності. Зазначений механізм являє собою частину всього господарського механізму суб'єкта аналізу, зі своїми ланками й елементами, що служать напрямами й основою удосконалення корпоративного управління.
6. Виявлено чинники, що визначають національну модель - структуру і результат їхнього впливу на корпоративне управління. Визначено, що модель корпоративного управління постсоціалістичних країн, у тому числі й України, у термінах концепції Р. Акоффа характеризуються як “автократія цілей – автократія засобів”. У рамках такої моделі формуються корпорації, керовані “як машини”, тобто як прості системи, що мають низьку адаптивність. При формуванні раціональної моделі (“корпорація як організація”) в Україні необхідно враховувати як загальні структурні процеси, характерні для передових країн з розвинутою ринковою економікою, так і специфічні, властиві економіці перехідного періоду. Виходячи з цього запропоновано варіант трансформації української моделі корпоративного управління зі стану “автократія цілей – автократія засобів” у стан “демократія цілей – автократія засобів”. Даний варіант орієнтовано на дотримання цілей інвесторів і концентрацію виконавчої влади. Він відповідає “зовнішній” моделі корпоративного управління і сприяє розвитку фондового ринку.
7. Визначено особливу роль фондового ринку у корпоративному управлінні - як способу контролю за діяльністю вищого керівництва і механізму залучення додаткових фінансових ресурсів.
Для збільшення значущості українського фондового ринку в забезпеченні умов для підвищення ефективності господарської діяльності акціонерних товариств необхідно удосконалити його законодавчу базу, розширити застосування боргових і похідних цінних паперів, реформувати розрахунково-клірингову систему, встановити певне взаємовідношення між прямим державним регулюванням і саморегулюванням, підвищити значущість організованого біржового і позабіржового ринків.
8. Обґрунтовано рекомендації з підвищення ефективності управління державними корпоративними правами; доведено, що удосконалення законодавчої бази, диференціація підходів до різних за часткою держави акціонерних товариств, підвищення рівня підготовки осіб, що представляють інтереси держави, раціональна дивідендна політика збільшать ефективність корпоративного управління і поточне надходження коштів до державного бюджету.
9. Обґрунтовано напрями захисту прав інвесторів і модернізації законодавчої і статутної регламентації, що включають у себе ефективний контроль, раціональний розподіл повноважень, установлення лімітів на обіймання посад у правлінні і спостережній раді, впровадження у практику кумулятивного голосування, розробку і запровадження закону про захист прав інвесторів, створення системи доступного і повного інформаційного забезпечення, формування компенсаційних фондів для захисту інвесторів за участю у них держави, саморегульованих організацій і фінансових посередників.
10. Аргументовано необхідність розробки кодексу корпоративного управління, включення до нього доповнень законодавчої регламентації і формулювання можливих змін статутної регламентації. Визначено його взаємозв'язок і взаємодію з іншими елементами організаційно-економічного механізму корпоративного управління.
11. Обґрунтовано методичний підхід до формування інструментарію аналізу фінансового потенціалу акціонерних товариств, що дозволяє класифікувати акціонерні товариства за рівнем фінансового потенціалу на класи: фінансово “стійкі”, “нестійкі” і “з невизначеним фінансовим потенціалом”.
12. Розроблено методичний підхід до вибору раціональної структури вищого управління суб'єкта господарювання, що містить у собі етапи висування й аргументування робочих гіпотез дослідження ефективності структур управління АТ і обґрунтування методики визначення рівня ефективності структур і способи її застосування, що дозволяє за результатами його реалізації формувати раціональну модель управління корпорацією, адекватну сучасним умовам.
13. За допомогою статистичного дослідження умов ефективності структур управління акціонерних товариств машинобудівної галузі України установлено таке: у цей час тип власника не є детермінантом ефективного менеджменту на підприємстві; одним з пріоритетних позитивних чинників за силою загального впливу на фінансовий потенціал стійких корпорацій України є кількість представників держави у спостережній раді; домінуючим чинником, що визначає фінансову стійкість акціонерних товариств України, є тип управління акціонерним товариством; найбільш фінансово стійкими є ті акціонерні товариства, у яких повноваження у сфері контролю і здійснення операцій, що пов'язані з оперативним управлінням господарською діяльністю, прагнуть до концентрації на одному рівні ієрархії АТ; перевага інсайдерів у структурі статутного фонду сприяє більш стійкому фінансовому стану підприємства; позитивна роль концентрації влади у виконавчому органі акціонерного товариства (правлінні) дозволяє зробити висновок про підтвердження ефективності відокремлення власності від управління.
14. Розроблено методологічні та методичні підходи і рекомендації з удосконалення елементів і ланок організаційно-економічного механізму корпоративного управління на основі узагальнення світового досвіду господарювання, результатів аналізу становлення і розвитку цього типу об'єднань, методів урахування чинників, що визначають нестабільність зовнішнього середовища, зростаючих вимог ринку й особливостей економіки України, вони дозволяють теоретично обґрунтувати можливості виявлення потенційних переваг акціонерних товариств і практично сприяти підвищенню ефективності їх управління.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії
1. Поважный А.С. Трансформационные процессы корпоративного управления. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. - 290 с.
2. Поважный А.С. Проблемы управления и организации деятельности акционерных обществ в Украине. - 2-е изд., перераб. и доп. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2002. - 300 с.
Статті у наукових фахових виданнях
3. Пампура О.И., Поважный А.С. Анализ этапов оценки устойчивости финансового положения предприятия // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1997. - С. 113-130.
Особистий внесок: обґрунтовано нову систему показників фінансової сталості підприємств в умовах акціонування.
4. Поважный А.С. Методологические аспекты финансового управления // Економіка промисловості. - 1997. - №1. - С. 175-186.
5. Трибунская Е.В., Поважный А.С. Информация и информационные системы в менеджменте // Менеджер. - 1998. - №1. - С. 90-96.
Особистий внесок: запропоновано підхід до формування інформаційних управлінських систем з урахуванням сучасних проблем управління.
6. Поважный А.С. Регистраторы на фондовом рынке // Проблемы развития промышленного региона. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998. - С. 215-239.
7. Поважный А.С. Финансовый менеджмент - важнейший элемент в системе управления промышленными предприятиями // Економіка промисловості. - 1999. - №2(4). - С. 54-62.
8. Поважный А.С. Сущность и особенности управления государственными предприятиями в Украине // Менеджер. - 1999. - №3(5). - С. 34-39.
9. Поважный А.С. Назначение эмиссии ценных бумаг и ее основные этапы // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1999. - С. 105-114.
10. Поважный А.С., Батченко Л.В. Возможности привлечения зарубежных инвестиций в развитие угольной промышленности Донецкой области // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонГУ. - 2000. - С. 139-141.
Особистий внесок: проаналізовано механізм залучення зарубіжних інвестицій у вугільну промисловість та обґрунтовано можливості його використання.
11. Поважный А.С. Риск, его виды и общие принципы анализа на рынке ценных бумаг // Менеджер. - 2000. - №1(8). - С. 59-69.
12. Поважный А.С. Системный подход к трансформации финансового механизма предприятий государственного сектора экономики Украины // Менеджер. - 2000. - №2(9). - С. 44-47.
13. Поважный А.С. Влияние содержания прав акционеров на формирование национальной модели корпоративного управления // Экономика промышленности (Организационные аспекты управления). - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 2000. - С. 187-197.
14. Глущенко С.В., Поважный А.С., Евсюков Н.В. Приватизация в энергетическом секторе Украины: проблемы и перспективы //Менеджер. - 2000. - №4(11). - С. 35-41.
Особистий внесок: на засаді результатів аналізу динаміки приватизаційних процесів у енергетичному секторі України обґрунтовано стратегічні напрямки подальшої приватизації цієї галузі.
15. Поважный А.С. Инвестиционная привлекательность предприятий и методы ее оценки // Економіка. Менеджмент. Підприємництво. - 2000. - №3. - С. 209-214.
16. Поважний О.С. Проблеми використання фінансових інструментів у акціонерних товариствах // Фінанси України. - 2001. - №1. - С. 137-143.
17. Povazhny A.S. The problems of investment management at Ukrainian enterprises // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонНУ. - 2001. - Ч. 1. - С. 153-156.
18. Поважный А.С., Евсюков Н.В. Состояние, проблемы и дальнейшие перспективы приватизации в Украине // Менеджер. - 2001. - №1(13). - С. 4-8.
Особистий внесок: запропоновано пропозиції по удосконаленню практичних підходів до проведення приватизаційних процесів в Україні.
19. Поважный А.С. Защита прав инвесторов как фактор эффективности корпоративного управления // Економіка. Менеджмент. Підприємництво. - 2001. - №4. - С. 78-84.
20. Поважний О.С. Фактори формування національної моделі корпоративного управління // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2001. - №3. - С. 33-37.
21. Поважный А.С. Развитие взаимосвязей сфер заинтересованности звеньев системы корпоративного управления и их закономерности // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2001. – Вип. 89. - С. 65-71.
22. Поважный А.С. Особенности формирования структурной модели корпоративного управления в Украине // Менеджер. - 2001. - №2(14). - С. 12-19.
23. Поважный А.С. Понятие “корпоративное управление”: анализ различных подходов // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2001. - Вип. 99. - С. 29-36.
24. Поважный А.С. Тенденции приватизации в развитых странах // Економіка. Менеджмент. Підприємництво. - 2001. - №5. - С. 24-32.
25. Поважный А.С. Тенденции глобализации корпоративного управления // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 2001. - Т. 1. - С. 171-182.
26. Поважный А.С. Оценка финансового потенциала корпорации // Регіональні перспективи. - 2001. - №5-6(18-19). - С. 231-234.
27. Поважный А.С. Общая методика анализа эффективности структур управления акционерными обществами // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Сер. Економічні науки (вип. 2). - 2001. - №4(2). - С. 51-55.
28. Поважный А.С. Методический подход к выбору эффективной структуры управления акционерными обществами // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонНУ. - 2002. - Ч.1. - С. 218-221.
29. Поважний О.С. Напрями формування інструментарію оцінки фінансового потенціалу акціонерних товариств // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2002. - №3. - С. 56-60.
30. Поважный А.С. Влияние структур наблюдательного совета и уставного фонда на финансовое состояние корпораций // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2002. - Вип. 140. - С. 3-8.
31. Поважний О.С. Значення об'єднань в розвитку людського суспільства // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. - 2002. - №5. - Т. 3, ч. 2. - С. 217-219.
32. Поважный А.С. Методический подход к совершенствованию инструментария оценки финансового потенциала корпораций // Менеджер. - 2002. - №4(20). - С. 162-171.
33. Поважный А.С. Направления развития информационной инфраструктуры фондового рынка: зарубежный опыт // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2002. - №8. - Ч. 2. - С. 23-26.
Тези доповідей та матеріали конференцій
34. Поважний О.С. Значення і перспективи розвитку інформаційної інфраструктури фондового ринку: [За матеріалами Четвертої міжнар. наук. конф. “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти” (Ялта-Форос, 14-16 вересня 1999 р.)] / Тернопільська академія народного господарства спільно з Університетом ім. Й.-В. Гете Франкфурту-на-Майні. - 1999. - С. 190-192.
35. Поважный А.С. Состояние, проблемы и перспективы развития фондового рынка Украины // Материалы регион. науч.-практ. конф. “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года (Донецкая область – 2010)”. Секция: Научно-методическое обеспечение управления социально-экономическим развитием региона, разработкой и реализацией программы “Донецкая область – 2010” (Донецк, 28-30 сентября 1999 г.). - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 2000. - С. 142-149.
36. Поважный А.С. Приватизация как форма реформирования угольной промышленности // Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. “Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні” (Дніпродзержинськ,18-19 травня 2000 р.). - Дніпродзержинськ. - 2000. - Ч. 2. - С. 106-108.
37. Поважный А.С. Интеграционные процессы на европейских фондовых рынках: перспективы для Украины: [За матеріалами П'ятої міжнар. наук. конф.-літньої школи “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські студії” (Ялта-Форос, 13-15 вересня 2000 р.)] // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2000. - Cпец. вип. - №15-1. - С. 120-126.
38. Поважный А.С. Сравнительный анализ моделей корпоративного управления в европейских странах: [За матеріалами Шостої міжнар. наук. конф.-літньої школи “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії” (Ялта-Форос, 26-28 вересня 2001 р.)] // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2001. – Спец. вип. - №18-2. - С. 48-53.
АНОТАЦІЯ
Поважний О.С. Становлення і розвиток ефективного корпоративного управління. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – Організація управління, планування і регулювання економіки. – Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2002.
У дисертаційній роботі обґрунтовано наукову концепцію удосконалення ланок та елементів організаційно-економічного механізму корпоративного управління, методів їх взаємодії та взаємодоповнення, розроблено теоретичні основи їх розвитку і практичні заходи ефективного використання. Аргументовано послідовність і порядок переходу підприємств України на акціонерну форму діяльності. Запропоновано нові підходи до визначення сутності і змісту корпорацій та їх управління, виявлення і реалізації потенційних можливостей, особливостей та переваг акціонерних товариств. Розроблено пропозиції з формування структурної моделі корпоративного управління в Україні. Обґрунтовано рекомендації щодо удосконалення ланок та елементів організаційно-економічного механізму управління корпорацією. Запропоновано концептуальні підходи і розроблено інструментарій оцінки фінансового потенціалу корпорацій, використання якого буде сприяти підвищенню зацікавленості інвесторів. Розроблено методичний підхід до вибору раціональної структури вищого управління акціонерними товариствами.
Ключові слова: організаційно-економічний механізм, корпоративне управління, акціонерне товариство, корпорація, елементи, ланки, фінансовий потенціал.
АННОТАЦИЯ
Поважный А.С. Становление и развитие эффективного корпоративного управления. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.02.03 – Организация управления, планирование и регулирование экономики. – Институт экономики промышленности НАН Украины, Донецк, 2002.
В диссертационной работе обоснована научная концепция совершенствования звеньев и элементов организационно-экономического механизма корпоративного управления, методов их взаимодействия и взаимодополнения, разработаны теоретические основы их развития и практические приемы использования. На основе результатов обобщения существующих зарубежных теорий о корпоративном управлении и учета специфики условий работы украинских предприятий аргументированы последовательность и порядок перехода предприятий Украины на акционерную форму деятельности. Предложены новые подходы к определению сущности и содержания корпорации и ее управления, методам организации управления, выявлению и реализации потенциальных возможностей, особенностей и преимуществ акционерных обществ в сравнении с традиционными предприятиями.
Выявлено, что общество как система, эволюционируя, приспосабливаясь к изменениям внешней среды, вырабатывает механизмы “иммунного” ответа, создавая предпосылки и возможности для формирования социально-экономических объединений. Доказано, что потребность общества в создании социально-экономических объединений существует объективно и определяется необходимостью повышения “иммунитета” общества с целью сохранения стабильности внутренней организации системы в условиях изменчивости внешней среды и обеспечения процессов развития. На основе результатов исторического анализа формирования социально-экономических объединений выявлено, что разнообразие их типов обусловлено различными условиями внешней среды. Доказано, что основными системными предпосылками формирования объединений на всех исторических этапах являлись процессы интеграции, причинами – необходимость увеличения адаптационных возможностей частей общества.
Уточнена трактовка понятия “корпорация” и обоснованы направления развития ее сущностных свойств, таких как экономическое, правовое и социальное. Исследована природа понятия “корпоративное управление” и при помощи субъективного, объективного и интегрального методических подходов раскрыты его особенности в обществе переходного периода. Выявлено, что корпоративное управление представляет собой двуединый процесс: управление корпорацией как организацией и управление согласованием интересов групп – участников.
Разработаны предложения по формированию структурной модели корпоративного управления в Украине на основании включения в нее как общих организационных процессов, характерных для передовых стран, так и особенных, присущих украинской экономике настоящего периода. Обоснованы рекомендации по совершенствованию элементов и звеньев организационно-экономического механизма управления корпорацией, таких как регулирование и саморегулирование, развитие и использование фондового рынка, кредитов и трансформационных процессов акционерных обществ. Кроме того, предложены новые концептуальные подходы и разработан инструментарий оценки финансового потенциала корпораций – количественная методика оценки финансового потенциала корпораций, учитывающая условия экономики Украины (модифицированная методика расчета интегрального показателя состояния предприятия и обоснованная шкала значений этого показателя). Разработан методический подход к выбору рациональной структуры высшего управления акционерными обществами.
Ключевые слова: организационно-экономический механизм, корпоративное управление, акционерное общество, корпорация, элементы, звенья, финансовый потенциал.
ANNOTATION
Povazhnyi A.S. Formation and development of the effective corporate governance. – Manuscript.
Thesis for obtaining an academic degree of Doctor of Economic Sciences on specialty 08.02.03 - Organization of management, planning and regulating the economy.
Ukraine's National of Scientific Institute of Economics of Industry, Donetsk, 2002.
This thesis grounds the scientific concept of perfecting the structural units and elements of the economic-organizing mechanizing for the corporate governance methods of their interaction and reciprocal, elaborates the theoretic bases of their development and practical actions on their efficient application. It is argued consecution and procedure of the of Ukrainian's enterprises to the joint-stock activity form. It is suggested new approaches towards defining essence and substance of corporations and their management, revealing and realizing their potentialities, peculiar features and advantages of joint-stock companies. It is elaborated the proposals as concerns the formation of the structural model of the corporate governance in Ukraine. The thesis substantiates the recommendations with regard to the improvement of structural units and elements of the corporate governance economic-organizing mechanism. It is suggested conceptual approaches and elaborate estimating tools the assessment corporations' financial potential, the use of which will promote the increase of investors' becoming interested. Methodical approach to the selection a rational structure of top management by the joint-stock companies has been worked up.
Key words: economic-organizing mechanism, corporate governance, joint-stock company, corporation, elements, units, financial potential.
__________________________________________________________________
Підп. до друку 05.02.2003. Формат 60х90/24. Папір друк. №3. Офс. друк.
Обл. - вид. арк. 1,9. Тираж 100 прим. Замовлення № 708.
Інститут економіки промисловості НАН України.
83048, Донецьк, Університетська, 77.
Ротапринт ІЕП НАН України.