Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство Освіти і Науки України
МНУ ім. В. О. Сухомлинського
Факультет іноземної філології
Реферат
на тему:
«Культура Португалії»
Реферат підготувала: студентка
246 групи
Филонок Марія
Миколаїв
2013
План
1. Суспільно-географічне положення
2. Мови Португалії
3. Релігія
4. Туризм
5. Мистецтво
6. Музика
7. Література
8. Список літератури
Суспільно-географічне положення
Португалія – держава на Півдні Західної Європи, у західній частині Піренейського півострова. Володіє також Азорськими островами та островом Мадейра. На Півночі і Сході межує з Іспанією. На Півдні і Заході омивається Атлантичним океаном. Площа 92,1 тис. км2 (в тому числі материкової частини 89 тис. км2). Периферійне положення Португалії стосовно основної частини європейського материка вплинуло на етнічний склад населення, його культурні особливості, спричинило відносно невисоку тісноту зв'язків Португалії з іншими європейськими країнами та стимулювало раннє створення колоніальної імперії шляхом здійснення морських подорожей. Особливо тісні зв'язки сьогоднішня Португалія формує з Іспанією (своїм єдиним сухопутним сусідом, партнером, але і економічним конкурентом у багатьох традиційних галузях), а також іншими країнами Західної Європи.
Мови Португалії
Офіційна мова - португальська, яка походить від народної латині і належить до західно-іберійської гілки романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Виникла вона на території Галісії в Іспанії, звідки поширилась на територію сучасної Португалії. На латинський мовний суперстат сильно вплинув кельтський субстрат, що проявилось у рисах сучасної португальської мови, які і відрізняють її від іспанської (кастильської), як більш молодої та "інноваційної" у плані фонетики мови Піренейського півострова. Португальській мові властиві певні умовності орфографії, наявність назалізованих та дифтонгованих голосних звуків і шиплячих приголосних, випадання інтервокальних приголосних тощо.
В епоху Великих географічних відкриттів португальцям вдалося поширити свій вплив на числені народи та території світу, й тим самим поширити вплив своєї мови. У результаті цього, на даний час, португальська мова є також офіційною у Бразилії, Анголі, Мозамбіку, Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсипі, Гвінеї-Бісау і Східному Тиморі та Макао. Звичайно, в цих країнах вживається не академічна португальська мова, а дещо змінені її діалекти. Всього португальською мовою спілкується понад 200 млн.осіб у всьому світі, з них найбільше - у Бразилії (170 млн.осіб). Наразі доволі сильним є зворотній вплив бразильського варіанта португальської мови на мовні явища у самій Португалії.
Хоча Португалія вважається мономовною країною, але в самій португальській виокремлюють декілька діалектів, якими послуговуються португальці в повсякденному вжитку (в основному вони прив'язані до історико-етнографічних районів). Окремішньо від португальської мови стоїть мірандска мова, яка, по великому рахунку, є мовним діалектом леонісійської мовної групи (що найширше представлена в Іспанії). Ця мова також визнається в якості регіональної мови в деяких муніципалітетах на північному сході Португалії, хоча офіційні цифри щодо її носіїв коливаються в межах 5000 осіб (тоді як неофіційно називаються цифри більше 12 тис. осіб) що мешкають в регіоні Міранда-ду-Дору.
Оскільки в Португалії проходили числені іміграційні процеси, в країні є місця компактного проживання національних меншин, котрі з часом формують свої суспільно-общинні групи та культурно-мовні заклади, де послуговуються поміж собою мовами своїх народів. Таким чином в Португалії з'явилися носії словянської мовної групи (зокрема, української мови). Також суттєвий вплив існує з боку іспанської мови (як мови сусіднього, демографічно переважаючого народу), а також англійської мови (що вживається як мова бізнесу та академічних кіл).
Релігія
Переважна більшість населення історично сповідувала католицизм. Після повалення монархії у 1910 році церква була відділена від держави, однак її вплив на всі сфери життєдіяльності залишився дуже великим. Наразі офіційно Португалія є світською державою. Окрім Конституції, існують два найбільш важливих документи, що стосуються релігійної свободи — Закон про свободу віросповідання 2001 року та "Concordata" від 1940 року (з поправками 1971 року) між Португалією та Святим Престолом у Ватикані.
Загалом, португальське суспільство є римо-католицьке - 84,5% населення, а 2,2% є послідовниками інших християнських конфесій. В країні є невеликі громади протестантів, мормонів, мусульман, індуїстів, сикхів, православних, бахаїстів, буддистів та гебреїв. Загалом цифри прихильників різних віровчень становлять:
Католики — 84,53%
Православні — 0,20%
Протестанти — 0,56%
Інші християнські релігії — 1,41%
Юдеї — 0,02%
Мусульмани — 0,14%
Інші не християнські релігії — 0,16%
Атеїсти — 3,84%
В Португалії є військовий ординаріат і 17 єпархій, причому згруповані вони у трьох церковних провінцій під головуванням патріархатів в Лісабоні, Бразі та Еворі. Незважаючи на зниження релігійності в молодшого і міського населення, католицька релігія, як і раніше знакова для португальців, укорінившись в їх культурі. Більшість мешканців країни й надалі декларують відданість своїм традиціям та звичаям, а тому й своїй церкві, а ця відданість виражається у ряді побутових моментів, найменуванням своїх дітей на честь святих, щоденних молитов до святочної ходи, різноманітті фестивалів і форм релігійного паломництва. Широко почитають святого-покровителя країни "Санто-Антоніо-де-Лісбоа" (Св. Антонія Лісабонського), а з 1917 року по всій країні поширився культ Божої Матері в Фатімі. Особливістю португальського суспільства є наявність в установах початкових і середніх державних шкіл дисциплін римо-католицького релігійного й морального виховання дітей, які є обов'язковими в усій країні. Зареєстровані релігійні громади можуть просити дозвіл на викладання цього курсу згідно своїх традицій, але для цього потрібна мінімальна кількість слухачів, тоді як для католицької церкви ця вимога не виникає.
Туризм
Значним джерелом валютних надходжень є міжнародний туризм. Португалію Щороку відвідують близьке 10 млн осіб. В останні роки уряд приділяє пріоритетну увагу розвитку цієї сфери діяльності державних і комерційних структур. Поряд з прямими і непрямими інвестиціями як національних, так і іноземних інвесторів, проводилася велика робота з розробки та введення в дію з червня 1997 року нового "Закону про туризм". Останній чітко розмежовує права центральних і місцевих органів, дозволяє уникнути дублювання їх функцій і багатьох бюрократичних моментів у роботі.
Пік туристичного сезону припадає на липень-вересень. Зростання еагрузкі готелів наголошується також на початку-середині лютого (Карнавал) і третій декаді грудня (Різдво). У міжсезоння (зима, весна, осінь) готелі в місцях масового відпочинку завантажені на 20-30%. Виняток становить острів Мадейра, де
заповнюваність готелів не опускається нижче рівня 50%.
Найбільш туристично-привабливими об'єктами є національний парк Пенеда-Жериш, природні парки Аррабіда, Монтезінью, Серра-да-Ештрела, Серраш-ді-Айре-і-Кандейруш, пляжі міжнародного рівня — Алґарве, Куартейра, Віламора, Албуфейра, Армасан-ді-Пера, Карвоейру, Прайя-да-Роша, Алвор, Кашкаїш.
Міста Португалії багаті історико-культурними пам'ятками, сакральними спорудами, музеями. У Лісабоні — давній акведук із 35 арок заввишки 66 м, велика кількість церков, соборів, монастирів і палаців: замок Сан-Жорж (колишня арабська фортеця, IX-XIV ст.), кафедральний собор Се (1160-1186 pp.), Готичний монастир кармелітів (1389-1423 pp.), монастир Жеронімуш (1502-1520 pp.) із гробницями Васко да Ґами, Л. ді Камоенса, короля Мануела І, вежа-маяк Торрі де Белен (XVI ст.), церква Мадрі ді Деуш (XVI ст.), церква Сан-Вісенті де Фора (XVI ст.), Старий королівський палац (XVI ст.), палац Мітра (XVII ст.), базиліка Ла Ештрела (XVIII ст.), палац Ажуда (1802 p.), палац Національних зборів (1834 p.), Муніципальний палац, Морський арсенал; музеї: Етнографічний заморських територій, Археологічний, Національний природничої історії, Археології та етнографії, Геологічний, Морський, Нумізматики та філателії, Артилерії (Військовий), Муніципальний, Національний старовинного мистецтва, Сучасного мистецтва, Народного мистецтва, Декоративного мистецтва, Церковного мистецтва, Театральний, Костюмів, Карет, Кахлів, Електрики, Р. Б. Піньєйру, Тропічний сад-музей; зоопарк, акваріум, ботанічний сад. В околицях — палац Келуш (1747 — 1752 pp.), палацово-парковий ансамбль Сінтра, замок-монастир Мафра, містечко Баталья з монастирським ансамблем, побудованим на честь перемоги над Іспанією під Алжубарроте в 1385 p., де в капелі Фундадор знаходяться саркофаг короля Жуана І і гробниця його сина інфанта Енріке (Генріха) Мореплавця. У Бразі — кафедральний собор (XI — XII ст.) із гробницею першого португальського графа Генриха Бургундського, церква Бон Жезуш да Монті (1773—1827 pp.) — центр паломництва португальських католиків. В Еворі — руїни давньоримського храму Діани (НІ —II ст. до н. є.), собор (1186 p.), архієпископський палац. У Коїмбрі — королівський палац, Старий собор (XII ст.), Новий собор (XVI ст.), монастир Санта-Круш; Художній музей Машаду ді Каштру, Музей природничої історії, ботанічний сад. У Порту — кафедральний собор (1113 — 1136 pp.), церква Сан-Педру душ Клеригуш (1732—1763 pp.) із дзвіницею-маяком заввишки 75 м, Національний музей мистецтв Соареш душ Рейш. У місті Фатіма — найбільша національна католицька святиня — кафедральний собор Богородиці, місце паломництва і регулярних релігійних свят.
Мистецтво
Португалія ніколи не була провідною європейською державою в галузі мистецтва. Навіть в епоху Відродження, в період найвищого розквіту країни, португальські художники, найбільшим з яких був Нуну Гонсалвіш, залишалися на периферії європейського розвитку. У XIX столітті найбільш помітними представниками португальської живопису і фактично основоположниками сучасної національної художньої традиції були Жозе Мальоа і Колумбану Бордалу Пинейру. Найбільш відомим португальським художником вважається помер у 30 років Амадеу ді Соза-Кардозу, який отримав художню освіту у Франції і працював в авангардних стилях живопису.
Музика
Основою культури, у тому числі музичної, португальців є романська культура, що випробувала в ході становлення та розвитку португальської держави вплив багатьох культурних компонентів, привнесених і завойовниками португальських земель, і народами захоплених португальцями величезних володінь. Музика Португалії має спільні витоки з музикою Іспанії і протягом століть розвивалася у взаємодії з нею, при цьому відрізняючись яскравою самобутній. Найпоширеніший пісенний жанр - фаду (сольна лірична пісня), який грає важливу роль у національній самоідентифікації португальців, оскільки проводить чітку грань між яскравими і живими іспанськими ритмами, що представляють буйний і різкий іспанський характер, і м'якою і меланхолійною душею португальського народу.
Література
Португальське походження має " Амадіс Гальський "- один з найвідоміших лицарських романів пізнього Середньовіччя, що дійшов до нас у пізніших іспанських переробках XVI століття.
Серед найзнаменитіших і значущих творів Відродження в португальській літературі можна відзначити епічну поему " Лузіади "( 1572) Луїша де Камоенса. Це перший твір, що описує географічні відкриття. Серед інших видатних португальських поетів того часу - Са де Міранда. Великий внесок у розвиток португальської театру XVI століття вніс драматург Жив Вісенте.
Найбільшим представником португальської літератури XIX століття був письменник-реаліст Жозе Марія Еса де Кейрош. Серед португальських авторів XX століття - символіст Еуженіо де Каштру, містик і імпресіоніст Раул Брандао, Венсеслао де Морайш, релігійні символісти Антоніо Коррейя д'Олівейра і Афонсо Лопеш Вієйра.
Після падіння монархії в 1910 відбувається диференціація буржуазної інтелігенції. Крайній правий фланг займають Антоніо Сардинія, Мануел Рібейро, Тейшейра де Пашкуайш, Жайме Кортезао. В опозиції - літературний напрям лівацького і пацифістського настрою. Його представники - Акіліно Рібейро, Піно де Морайш, Езекіел де Кампуш. Селянську ідеологію представляють Раул Брандао, Самуел Мапа, Іпполіто репоз, Антоніо Ферро [10].
Найяскравішим явищем в португальській літературі XX століття стало творчість Жозе Сарамаго. Член колись забороненої Комуністичної партії Португалії, Сарамаго незмінно тяжіє до лівого флангу. Його фантасмагорична проза виконана ідеєю вселюдського рівності і глибоким гуманізмом. Антіклеріканскіе погляди автора не раз викликали запеклі звинувачення Католицької церкви, що не завадило йому після публікації роману "Євангеліє від Ісуса" стати лауреатом Нобелівської премії з літератури 1998.
Список літератури
1. http://www.geograf.com.ua/portugal-profile
2.http://znaimo.com.ua/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%8F
3. http://www.orgsun.com/avtoreferati-dissertatsii-mistetstvo/a128.php
4.http://uk.wikipedia.org/wiki/%CF%EE%F0%F2%F3%E3%E0%EB%B3%FF#.D0.9A.D1.83.D0.BB.D1.8C.D1.82.D1.83.D1.80.D0.B0