Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
31. Історія становлення та розвитку органів прокуратури. Зародження первинних функцій прокуратури відноситься до часів Стародавнього Риму. За правління імператора Августа важливого значення набула діяльність прокураторів (від лат. procurator управитель, представник), яким доручався збір податків, управління невеликими провінціями; вони виконували різноманітні господарські функції. Прокуратори призначалися із вершників, а також вільновідпущеників. Із імператорських вільновідпущеників та рабів комплектувалися нижчі чини імператорської бюрократії, яка набула згодом виняткового значення в державі. Імператор Клавдій розширив права прокураторів, вони одержали право виносити судові рішення. 28 червня 1922 року затвердженим ВУЦВК Положенням про прокурорський нагляд. Законодавство про прокуратуру постійно розвивалося. У 1923 році передбачалося введення Прокуратури до складу Верховного Суду СРСР. А пізніше, в 1933 році, утворюється Прокуратура Союзу РСР як централізована система з правом загального керівництва діяльністю прокуратур союзних республік, а разом із тим затверджується Положення про Прокуратуру Союзу РСР. Слід зазначити, що на Нюрнберзькому процесі головним обвинувачем від Радянського Союзу був прокурор Української РСР Р. Руденко.З моменту проголошення України суверенною і незалежною державою розпочався новий етап розвитку прокуратури. Після прийняття та введення в дію з 1 грудня 1991 року Закону України “Про прокуратуру” та ряду інших нормативних актів створено правову базу організації та діяльності органів прокуратури незалежної України. Враховуючи роль органів прокуратури України у зміцненні законності, захисту прав людини і громадянина, а також внесок працівників прокуратури у справу розбудови України як правової держави, Указом Президента України від 02.11.2000 року встановлено професійне свято – День працівника прокуратури – 1 грудня.
32. Правова основа діяльності. Поняття, завдання та функції органів прокуратури України. Прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності. Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правої порядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на: - закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему, права національних груп і територіальних утворень; - гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини і громадянина; - основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування. На органи прокуратури України покладено такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
33. Структура та повноваження прокуратури України. Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов’язаних спільними завданнями та функціями, система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 13 Закону. Система органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратуриДо органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).Вищою ланкою системи є Генеральна прокуратура, яка під керівництвом Генерального прокурора визначає стратегію й тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами.Наступною ланкою системи є прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей, прирівняні до них прокуратури міст Києва та Севастополя, військова прокуратура ВМС України та військові прокуратури регіонів, які підпорядковуються Генеральному прокурору України і здійснюють керівництво прокуратурами нижчої інстанції.До прокуратур нижчої ланки належать міські, районні, міжрайонні прокуратури та військові прокуратури гарнізонів. Під час здійснення загального нагляду прокурор має такі повноваження:безперешкодно за посвідчення, що підтверджує посаду, входить у приміщення державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядковані чи належності, до військових частин, установ без спеціальних перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для здійснення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію.вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності, а також про заходи щодо її забезпечення;вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і під конкретних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також забезпечення фахівців для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону;
34. Акти прокурорського реагуванняВизначені законом повноваження прокуратури реалізують у формі актів прокурорського реагування. Особливістю цих актів є те, що їх слід розглядати не тільки як право, а й як обов'язок прокурора реагувати на порушення закону. Протест прокурора - один із основних правових засобів реагування прокурора на виявлені порушення закону. Протест на правовий акт (наприклад, наказ чи постанову про притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності) заявляють у разі, коли той суперечить законові. Письмовий припис про усунення порушень закону вносить прокурор, його заступник органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу, посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Його вносять у разі, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати суттєвої шкоди інтересам держави, підприємства, установи та організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Подання прокурора є актом прокурорського реагування, спрямованим на усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють. Постанова прокурора є одним із поширених актів прокурорського реагування, її застосовують не лише у випадках визначення персональної відповідальності. Кримінально-процесуальне законодавство, визначаючи компетенцію прокурора щодо органів дізнання й слідства, передбачає використання постанови для реалізації ним своїх повноважень.
35. Сфери та напрямки прокурорського наглядуНезважаючи на значимість оперативно-розшукової діяльності для забезпечення державної безпеки та боротьби зі злочинністю, на її вторгнення в конституційні права людини і громадянина, порядок здійснення та гарантії законності цього виду правоохоронної діяльності до недавнього часу не мали правової основи, а прокурорський нагляд та судовий контроль за нею, по суті, були відсутні.
Тільки з початком реформування і розбудови правової держави, основними принципами якої є верховенство Закону та забезпечення прав особи, на державному рівні було звернуто увагу на невідповідність порядку реалізації оперативно-розшукової діяльності новим соціально-політичним реаліям, вимогам до системи законодавчих гарантій захисту прав людини та громадянина. Однією з важливих передумов цього стало подолання застарілих уявлень про необхідність тотальної секретності регулювання оперативно-розшукової діяльності спеціальних служб та правоохоронних органів.Раніше оперативно-розшукова діяльність регламентувалася секретними відомчими нормативними актами, і тільки у 1988 р. вперше було прийнято відкриту постанову Ради Міністрів СРСР, яка затвердила Положення про оперативно-розшукову діяльність в органах внутрішніх справ.
36. Роль прокуратури в координації правоохоронної діяльності.У відповідності зі ст. 10 Закону України "Про прокуратуру" діяльність правоохоронних органів координують Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Безпосередній порядок координації визначено у вищезгаданому Положенні про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю та наказі Генерального прокурора України № 3 від 14 січня 2002 р.Як вже зазначалось, з метою забезпечення координації діяльності правоохоронних органів, прокурори скликають координаційні та міжвідомчі наради. У склад координаційної наради входять прокурор (голова наради) та перші керівники відповідних правоохоронних органів або виконуючі їх обов'язки (члени наради).Нарада скликається головою за необхідністю, але не менш, як один раз на квартал, а також з ініціативи одного з учасників координаційної наради. Голова координаційної наради планує її роботу, організовує підготовку відповідних документів, визначає місце її проведення і керує роботою наради.На координаційних нарадах розглядаються актуальні питання боротьби з конкретними проявами злочинності і корупції, та на підставі заслуханої інформації і обміну думок узгоджуються відповідні спільні заходи.
37. Правова основа діяльності, поняття, завдання і міліції. Історія міліції України. Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція - це єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України. Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку. Центральне місце в системі правових актів, що регулюють діяльність міліції, посідає Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990р. Згідно з чинним законодавством основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; убезпечення дорожнього руху; захист, власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах її компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. Отже, міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
38. Діяльність міліції і права громадян. Правові гарантії прав і свобод людини у правових відносинах із міліцією Діяльність міліції базується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.Міліція повинна поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.У межах чинного законодавства міліція має право обмежувати права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Вона забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніш як через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного подання їм медичної та іншої допомоги.
39. Правоохоронні і правозахисні функції міліції України. Згідно з чинним законодавством основними зав¬даннями міліції є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інте¬ресів; запобігання правопорушенням та їх припи¬нення; охорона й забезпечення громадського поряд¬ку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; убезпечення дорожнього руху; за¬хист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стяг¬нень; участь у поданні соціальної та правової допо¬моги громадянам, сприяння в межах її компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них зако¬ном обов'язків.
Отже, міліція виконує адміністративну, профі¬лактичну, оперативно-розшукову, кримінально-про¬цесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних за¬садах) функції.
Відповідно до завдань і функцій міліція скла¬дається з таких підрозділів: кримінальна міліція; міліція громадської безпеки; транспортна міліція; державна автомобільна інспекція; міліція охорони; спеціальна міліція.
40. Структура Міністерства внутрішніх справ України та підлеглих підрозділів В основі структури Міністерства внутрішніх справ – Державний департамент автомобільної інспекції, Департамент роботи з персоналом, Департамент медичного забезпечення та реабілітації, Департамент ресурсного забезпечення МВС України.До складу структурних підрозділів Центрального апарату МВС України належать: Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні, Головне управління внутрішніх військ МВС, Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю, Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, Центр громадських зв'язків МВС України.
41. Права і обов’язки співробітників міліції Міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана:
1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; 2) виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних
заходів, передбачених чинним законодавством; 3) приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; 4) здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; 5) припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них; 6) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; Міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право: 1) вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці
усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу; 2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію; 3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку; 4) виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки; 5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:
42. Поняття, структура і правова основа діяльності Служби безпеки України. Історія Служби безпеки України. По проголошенню незалежності України постало питання про необхідність реформи колишньої союзно-республіканської системи органів державної безпеки. 20 вересня 1991 року Верховною Радою України прийнято постанову «Про створення Служби національної безпеки України».[1] Цією ж постановою ліквідовано Комітет державної безпеки УРСР.25 березня 1992 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Службу безпеки України»[2].Були прийняті інші закони, що регулюють діяльність СБУ:• Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»[3] 1992 рік• Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»[4] 1993 рік• Закон України «Про державну таємницю»[5] 1994 рік• Закон України «Про боротьбу з корупцією»[6] 1995 рік та інші. Слу́жба безпе́ки Украї́ни — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Була створена на матеріально-технічній базі КДБ УРСР та фактично є його спадкоємицею. Завдання СБ України визначені Законом України «Про Службу безпеки України». Серед них — захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного, оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувальної діяльності іноземних спецслужб, підривних посягань з боку окремих організацій та осіб.Виконується робота щодо запобігання, виявлення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління, економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
43.Принципи організації і діяльності, завдання та функції Служби безпеки України Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Завданнями Служби безпеки України є:
- захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб;ї- попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Служба безпеки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна Верховній Раді України.їДіяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності й відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності й колегіальності, гласності й конспірації.ї Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи. Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.ї
Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять до системи Служби безпеки України, є юридичними особами, мають печатку з зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.
44. Права і обов’язки співробітників Служби безпеки України. Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право: 1) вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв'язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або
знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності; 2) подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; 8) проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" 9) здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності і конфіденційності цих відносин;10) користуватися на договірних засадах службовими
приміщеннями підприємств, установ, організацій, військових частин, а також жилими та іншими приміщеннями громадян;
45. Взаємодія Служби безпеки України із органами внутрішніх справ, з іншими правоохоронними органами та громадянами України. Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань. Громадяни України та їх об'єднання, інші особи сприяють законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах.
46. Дізнання: нормативно-правове врегулювання, поняття, зміст дізнання, органи, що здійснюють дізнання Під дізнанням розуміється сукупність оперативно-роз-шукових та інших передбачених Законом дій, які здійснюють спеціально уповноважені на те адміністративні органи тапосадові особи з метою своєчасного виявлення ознак злочи-1 Конституція України передбачає реформування органів попе-реднього слідства і вживає термін «досудове слідство». До сформуван-ня системи досудового слідства і введення вдію законів, що регулю-ють її функціонування, органи прокуратури, МВС та СБУ продовжу-ють виконувати функцію попереднього слідства.Організація судових та правоохоронних органівну та осіб, що його вчинили, а також для попередження таприпинення злочинів. Дізнання у кримінальній справі закінчується складан-ням постанови про направлення справи для проведення попереднього слідства, яка затверджується прокурором,або при наявності до того підстав — складанням постано-ви про припинення кримінальної справи Дії і постанови органів дізнання можутьбути оскаржені прокурору, а постанови провщмову у порушенні криміналь-ної справи та про припинення справи — також до суду.
47. Досудове слідство: нормативно-правове врегулювання, поняття, підслідність, види слідчих дій, органи, що його здійснюють. Сутність основних законодавчих проектів щодо реформування досудового слідства. Досудове слідство - кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих і інших процесуальних дій та самостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення справедливого правосудця. Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі рганш внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів служби безпеки України, досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом найважливішого завдання — забезпечення справедливості та всіх інших завдань кримінального процесу. Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців. Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.
48. Оперативно-розшукова діяльність: нормативно-правове врегулювання, поняття, підстави, зміст, органи, що її здійснюють. Завдання оперативно-розшукової діяльності Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України
розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та онтррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Оперативно-розшукова діяльність грунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням
49. Виникнення, становлення і правова основа організації та діяльності податкової служби України.???
50. Державна податкова служба України: поняття, завдання, система та внутрішня структура.
До системи органів державної податкової служби належать:Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. Завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; { Абзац п'ятий статті 2 із змінами, внесеними запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття,
припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
51. Функції і повноваження органів державної податкової служби.Державна податкова адміністрація України здійснює такі функції: виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із: видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню;затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби;в порядку, встановленому законом, надає податкові роз'яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;організовує роботу по створенню інформаційної системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп'ютеризації робіт органів державної податкової служби;розробляє проекти законів України та інших нормативно-правових актів щодо форм та методів проведення планових та позапланових виїзних перевірок у рамках контролю за додержанням законодавства;при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;
52. Правоохоронна діяльність податкової міліції: передумови виникнення, повноваження. Податкова міліція - новий правоохоронний орган. Його створення було обумовлено реформуванням суспільно-економічних відносин у державі та пов'язаним з ними реформуванням податкової системи. Державна податкова служба, яку спочатку було створено тільки як систему контролю за додержанням податкового законодавства, була не спроможна ефективно вести боротьбу з протиправними, в тому числі злочинними, посяганнями на податкові відносини. Підрозділи з податкових розслідувань, що функціонували при ДПС України, враховуючи їхню обмежену компетенцію та нераціональну функціональну належність, не могли ефективно замінити процесуальне самостійний правоохоронний орган, який би виконував увесь комплекс завдань, пов'язаних із боротьбою з податковими злочинами. Тому в 1998 році в новій редакції Закону України "Про державну податкову службу в Україні" було вміщено новий розділ, присвячений організаційним принципам побудови та компетенції нового органу в складі ДПС - податкової міліції. Основними напрямами правоохоронної діяльності податкової міліції згідно з зазначеним Законом є:
- запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, насамперед у кредитно-фінансовій і банківській системах, агропромисловому та паливно-енергетичному комплексах, сферах зовнішньоекономічної діяльності, виробництві й реалізації підакцизних товарів, гральному та шоу-бізнесі, виявлення контрабанди, діяльності фіктивних фірм, протиправного використання подвійних рахунків, приховування коштів та інших цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також їх розкриття та розслідування; провадження у справах про адміністративні правопорушення;
- розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;
- запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;
- забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захист їх від протиправних посягань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків.
53. Державний кордон України: нормативно-правове регулювання та основні поняття. Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:
1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;
2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;
3) на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;
4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;
5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд бо по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.
Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
54. Виникнення, становлення і правова основа діяльності державної прикордонної служби України. На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Правовою основою діяльності Державної прикордонної служби України є Конституція УкраїниЗакон України "Про державний кордон України" цей Закон, інші закони України, видані на їх виконання акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Діяльність Державної прикордонної служби України провадиться на основі дотримання прав і свобод людини і громадянина. Органи, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України зобов'язані поважати гідність людини, виявляти до неї
гуманне ставлення.
55. Правоохоронна діяльність Державної прикордонної служби: завдання, принципи, функції і повноваження.
Основними функціями Державної прикордонної служби України є:
охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;
здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; { Абзац третій частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1710-VI від 05.11.2009 }
охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних
юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;
ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України "Про
розвідувальні органи України" та "Про оперативно-розшукову діяльність" (
участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на ержавному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;
участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб"
охорона закордонних дипломатичних установ України;
Основними принципами діяльності Державної прикордонної служби
України є: законність; повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина;
позапартійність; безперервність; поєднання гласних, негласних та конспіративних форм і методів діяльності; єдиноначальність; колегіальність при розробці важливих
рішень;
56. Система органів державної прикордонної служби.
Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом
спеціального призначення і має таку загальну структуру:
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у
справах охорони державного кордону; територіальні органи спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону;
Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;
органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;
розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Загальна чисельність Державної прикордонної служби України становить 50000 осіб, у тому числі 42000 військовослужбовців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, органи охорони державного
кордону та інші органи, зазначені у частині першій цієї статті, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі в іноземній валюті.
57. Виникнення, становлення і правова основа діяльності державної митної служби України
З метою вдосконалення організаційної структури митної системи, посилення митного контролю, боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, зміцнення виконавської дисципліни співробітників митної системи, відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції України Утворити на базі Державного митного комітету України, що ліквідується, Державну митну службу України (далі - Держмитслужба) як центральний орган виконавчої влади. Митну справу також здійснюють регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, які утворюються у встановленому порядку. Установити, що Держмитслужба є правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України стосовно його зобов'язань,
прав та обов'язків.
58. Державна митна служба України: основні поняття і принципи. Держа́вна ми́тна слу́жба Украї́ни (Держмитслужба) — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади України в галузі митної справи, утворений в 1996[1].Держмитслужба є правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України.Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Держмитслужби через Міністра фінансів України[2], але не оперативно, а через нормативні акти[3].Митна служба — один з основних атрибутів держави. Проголошення державного суверенітету і незалежності України в 1991 році зумовило нагальну потребу в забезпеченні належного захисту економічних інтересів країни. Основними принципами діяльності митної служби України є: законність; відкритість для суспільства; повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина; позапартійність; безперервність; єдиноначальність; колегіальність при розробці важливих рішень.
59. Правоохоронні завдання і функції державної митної служби. Захист права інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних і фізичних осіб, відбувається шляхом здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності.Функція сприяння полягає у здійсненні митними органами заходів, які надають власникам товарів, що зареєстровані як об’єкти права інтелектуальної власності, фактичну можливість запобігти порушенню своїх прав ще на стадії переміщення через митний кордон. Такими заходами є: призупинення митного оформлення товарів, щодо яких є обґрунтована підозра, що вони є контрафактними; взяття таких товарів під митний контроль; інформування правовласника про призупинення митного оформлення; надання можливості брати проби й зразки товару з метою проведення експертного дослідження товару; у разі встановлення факту контрафактності – порушувати справи про порушення митних правил. Здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення також є одним з завдань митних органів.Здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон держави, разом із нарахуванням та стягненням податків та зборів є основними митними операціями, виконання яких покладено на митні органи України.