Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Порівняльна характеристика господарського розвитку Німеччини та Франції в останній третині ХІХ — на початку ХХ століття
Студентка II курсу,
2 групи, спеціальності 6502
факультету ІСіТ
Чернишова Вікторія
2. План
Вступ
1. Виникнення монополій у Франції та Німеччині в останній третині ХІХ століття.
2. Зрощення промислового та банківського капіталів.
3. Експорт товарів та капіталу Францією та Німеччиною.
4. Завершення колоніального та початок економічного поділу світу.
Висновок
Список використаної літератури
Дана робота повинна розкрити суть монополістичних тенденцій провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ століття, умови та причини виникнення монополій, висвітлити розподіл промислового та банківського капіталів на той час; показати розвиток промисловості Німеччини та Франції, особливості їх внутрішнього ринку, роль держави в економічному розвитку цих країн; розповісти про вплив колоній на господарство Німеччини та Франції та наслідки всі цих змін на початку економічного поділу світу
Вступ
Актуальним питанням для розгляду в історії економіки та економічної думки є аспекти економічного розвитку провідних країн Європейської цивілізації наприкінці ХІХ століття, а саме господарський розвиток Німеччини та Франції. Відомо, що в цей час відбувався перехід від вільної конкуренції до виникнення монополій, які стали відігравати провідне місце в економіці країн. Важливо зазначити, що науково-технічна революція відбувалася на новій технічній базі: на зміну пару прийшла електрична енергія; запроваджувалися нові технології в ряді галузей промисловості; значного розвитку набув транспорт; з’явилися перші спроби автоматизації виробничих процесів; великого поширення набула кооперація. Загострення конкуренції привело до концентрації виробництва і капіталу. Згодом відбулося зрощення промислового та банківського капіталів, що треба докладно розглянути. У деяких країнах, наприклад у Франції, експорт капіталу випереджав розвиток промисловості(вивіз капіталу перевищував вивіз товарів). Всі ці зміни значно вплинули на господарський розвиток Європейської цивілізації, що у свою чергу привело до завершення колоніального та початку економічного поділу світу. Саме тому дана тема реферату повинна розкрити суть монополістичних тенденцій, умови та причини виникнення монополій, висвітлити розподіл промислового та банківського капіталів на той час; показати розвиток промисловості Німеччини та Франції, особливості їх внутрішнього ринку, роль держави в економічному розвитку цих країн; розповісти про вплив колоній на господарство Німеччини та Франції та наслідки всі цих змін на початку економічного поділу світу.
Перш, ніж розглядати дане питання, потрібно визначити поняття «монополія». Термін «монополія» походить від грецьких слів mono — один і polio — продаю. Термін «монополія» походить від грецьких слів mono — один і polio — продаю. Монополїї - це окремі наймогутніші підприємства або об’єднання підприємств, що виробляють переважну кількість продукції певного виду і тому впливають на процес ціноутворення і отримання високих прибутків
Так, загальний обсяг світового промислового виробництва з 1870 по 1900 роки зріс у 3 рази. Розвиток промисловості привів до її переважання над сільським господарством .
Причини виникнення монополій :
кризових явищ в економіці(кризи перевиробництва)
Монополії виникали внаслідок концентрації виробництва (зосередження засобів виробництва, працівників, обсягів виробництва та сировини на великих підприємствах), і концентрації промислового капіталу, а також на основі централізації виробництва (збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням) і централізації промислового капіталу (збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів) [6]. Підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби, укладали між собою угоду, тобто об'єднували капітали. Відбулися зміни у приватній власності, адже великомасштабне виробництво вимагало гігантських капіталів, які з’явилися у формі колективної приватної власності
Особливо великі монополії сформувалися в гірській, металургійній, машинобудівній та будівельній галузях
У Німеччині в останній третині XIX ст. концентрація виробництва і капіталу посилено вела до монополізації. Головними причинами економічного піднесення у країні були: перемога Пруссії над Францією у війні 1870—1871 рр., унаслідок якої стало можливим об’єднання Німеччини в єдину державу, ліквідація феодальної роздробленості країни та митних кордонів, впровадження єдиної грошової одиниці, системи мір та ваги, єдиних законів, що позитивно вплинуло на розширення та формування загальнонімецького ринку [2, c. 59]. Утворювалися картелі і синдикати, особливо в галузях добувної та пов'язаної з нею важкої промисловості. Об'єднання цього типу монополізували лише сферу збуту. У техніко-економічному та організаційному відношеннях підприємства зберігали свободу. Особливо великі монополії сформувалися в гірській, металургійній, машинобудівній та будівельній галузях. За 80 - 90-і рр. число підприємств з кількістю робітників понад однієї тисячі осіб збільшилася в чотири рази. Був створений Рейнсько-Вестфальський кам'яновугільний синдикат. Він підпорядкував собі 95% видобутку вугілля Рурського басейну і більше 40% всього вуглевидобутку країни. Великі монополістичні об'єднання сформувалися в електротехнічній (АЕГ - Загальне суспільство електрики і «Сіменс»), в сталеливарній і військовій (фірма «Крупп»), хімічній («Фарбеніндустрі»), суднобудівній (Північнонімецький Ллойд і Гамбурзько - Американська компанія) та інших галузях промисловості. Число картелів і синдикатів зросло в 50 разів: з шести в 1870 р. до 300 в 1900р.. Своєрідність німецьких монополій втілювалася у їх величині - часом вони об'єднували десятки і навіть сотні підприємств [3, с. 171].
Розглядаючи Францію, потрібно зазначити, що у причинах відставання Франції мав місце цілий ряд певних негативних факторів таких як, наприклад, поразка у франко-прусській війні, коли Франція змушена була сплачувати Пруссії контрибуцію у 5 млрд франків золотом та віддати два економічно розвинутих райони — Ельзас і Лотарингію. Це завдало суттєвий удар по економіці Франції, адже вона залишилася без залізної руди Лотарингії. Загальні збитки від франко-прусської війни становили 16 млрд франків, що погано позначилося на економіці Франції і загальмувало її розвиток. У країні не вистачало сировини, особливо коксівного вугілля та залізної руди, недостатньо впроваджувалися у промисловість останні досягнення науки і техніки, особливо електрична енергія. В промисловості переважали парові машини. Великі кошти з державного бюджету витрачалися на утримання армії і флоту та великого апарату чиновників у колоніях, за кількістю яких Франція посідала друге місце у світі після Англії. В промисловості в значній мірі використовувалося морально і фізично застаріле устаткування, для заміни якого були потрібні великі кошти [2, c. 57-58]. Саме тому у Франції наприкінці XIX - початку XX ст. повільніше, ніж в інших провідних країнах, проходив процес монополізації металургійної, вугільної, машинобудівної і деяких інших галузей промисловості. Так, близько половини видобутку залізної руди було зосереджено на чотирьох найбільших монополіях, вугілля - на десяти, морського тоннажу - на трьох і т. д. Найбільш типовими формами монополій стали картелі і синдикати, іноді концерни, які об'єднували підприємства суміжних галузей. У 1876 році був створений металургійний синдикат, до якого увійшли 13 найбільших заводів країни . У 1883 році утворився цукровий картель, в 1885 році - гасовий картель. В кінці XIX століття монополія «Коміте де форж» об'єднувала близько 250 металургійних і машинобудівних заводів і контролювала 75% виробництва чавуну і сталі в країні. Концерн «Шнейдер-Крьозо» складався в основному з підприємств військово-промислового комплексу. У хімічній промисловості досить великими і впливовими компаніями стали «Сен-Гобен» та «Кюльман». Процес монополізації став поширюватися і на такі галузі легкої промисловості, як текстильна і харчова. Однак головною силою і владою були наділені найбільші банки країни. Вони мали в своєму розпорядженні 70% усіх вкладень [3, с. 165-166].
Отже, порівнюючи монополістичні тенденції у Німеччині та Франції в останній третині ХІХ століття, можна сказати, що Німеччина завдяки економічному піднесенню, що відбулося внаслідок перемоги у франко - прусській війні, почала інтенсивно розвивати промисловість, що призвело до створення потужних монополістичних об’єднань. У той самий час Франція сповільнила темпи економічного розвитку, тим самим поступившись Німеччині своїм місцем. Втративши два високо розвинутих економічних райони (Ельзас та Лотарингію), Франція продовжувала, але в невеликих темпах, розвивати промисловість, створюючи монополістичні об’єднання накшталт синдикатів та картелів (іноді концернів), але більш значного розвитку зазнали монополістичні тенденції у банківській сфері. Загалом монополії проникали в усі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Як було зазначено, виникали найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати, згодом з’явилися складніші форми у вигляді трестів. Виникала диверсифікація, яка є процесом проникнення капіталу певної монополії в галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності. На основі диверсифікації виникала така форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн.
Паралельно з концентрацією та централізацією промисловості, насамперед промислового капіталу, аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концентрації та централізації банківського капіталу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже й величина грошових капіталів, які у них вивільняються, а потім зосереджуються в банках. По-друге, у великих підприємствах зростає потреба в більших масштабах банківських операцій щодо видачі позик. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії Лише великі банки мали змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах. Що ж таке банківська монополія?
Банківська монополія — це об'єднання великих банків (або окремий банк-гігант), які відіграють вирішальну роль у банківській справі та привласнюють монопольно високі прибутки. Однією з особливостей монополізації банківського капіталу є зростання кількості філіалів банків. Вони розвиваються у таких формах: банківські картелі, банківські синдикати, або консорціуми, банківські трести, банківські концерни. Однією з особливостей монополізації банківського капіталу є зростання кількості філіалів банків.
Технічний прогрес у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. активно вплинув на процес утворення великих промислових підприємств, які впроваджували у виробництво нову техніку та технології. Впровадження нової техніки вимагало великих капіталів. Це штовхало підприємства до об’єднання капіталів з метою організації виробництва з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. В багатьох випадках власних фінансових коштів у промислових підприємств не вистачало, тому підприємства все частіше звертаються до банків з метою залучення їх коштів для розширення виробництва на новій технічній основі. За таких умов виникла можливість концентрації капіталу та утворення монополій для організації виробництва товарів на великих промислових підприємствах і одержання надвисоких прибутків завдяки встановленню монопольно високих цін на товари. Таким чином відбувалося зрощення промислового та банківського капіталів. Процеси утворення різних монополій в останній третині ХІХ століття набувають масового характеру, а банки в утворенні монополій стали відігравати все більшу роль [2, c. 52-53]. Виникали нові елементи ринкової інфраструктури, такі як торговельні палати, контори аудиту та лізингу, довірчі товариства. Виникла колективна форма власності у формі акціонерних товариств.
У Німеччині монополізація також торкнулася банківської сфери. В кінці ХІХ століття – на початку ХХ століття дев'яти найбільшим банкам належала половина всіх вкладів. Значні внутрішні інвестиції спрямовувалися на підйом німецької індустрії. Для Німеччини була характерна велика роль банків у стимулюванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу. Відбувалося зрощення промислового та банківського капіталів
У кінці 70-х років XIX століття у країні налічувалося 32 банки, а в 1910 р. — уже 28. Провідна роль у фінансових операціях належала «Імперському банку». Відомими також були: «Прусський банк», «Німецький банк» у Берліні(1870 р.), «Дрезденський банк» (1872 р.) та інші [5].
Важливі події в економічному житті Франції сталися ще в середині XIX століття в торгово - фінансовій сфері. Так, введення митної політики, яка була дуже близькою до фритредерства, завдало важкого удару власному виробництву. У промисловості недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки й техніки, передові технології, енергетичну базу промисловості переважно становили парові машини, а не електричні двигуни, що негативно позначалося на собівартості та конкурентоздатності французьких промислових товарів на світовому ринку [5]. Капітал з виробничої сфери переходив до кредитної. Цей період характеризувався масовим створенням банківських підприємств: земельного банку(«Товариства поземельного кредиту»(1854р.)), торгових, промислових банків. Новим явищем у кредитуванні став банк «Креді мобільє». Створений на початку 50-х рр. братами Перейра, він використовував свої капітали для економічного розвитку країни, засновницької діяльності; займався всякого роду спекулятивними операціями; формував акціонерні компанії; проводив фінансування промислового і залізничного будівництва. Іпотечний банк «Товариства поземельного кредиту» контролював лихварські операції в селі. На початку 60-х рр. фінансовий арсенал поповнили такі великі банки, як «Ліонський кредит» і «Генеральне суспільство», «Національна облікова контора» [3, с. 163]. Акціонерні банки внаслідок монополістичної конкуренції та централізації капіталів займалися випуском і продажем акцій і одержували великі прибутки. Велика роль у фінансових операціях належала фондовій біржі, — ринку цінних паперів. Через неї йшла мобілізація тимчасово вільних грошей підприємств та населення шляхом продажу цінних паперів, на які можна було отримати прибуток. Характерною особливістю економічного та політичного життя Франції було панування фінансової олігархії — «200 сімей», в руках яких було зосереджено величезне багатство й керівництво «Французьким банком», що активно підтримував створення нових акціонерних товариств та емісію різних акцій підприємствами [5].
Суттєвою причиною економічного відставання Франції було те, що в країні надавалася перевага банківському капіталу над промисловим. Французькі банки спрямували свої кошти в основному на лихварські операції, надаючи великі позики іноземним державам під гарантований прибуток, і мало вкладали гроші у фінансування вітчизняної промисловості, оскільки це було пов’язане з певним ризиком. За таких умов лихварські операції французьких банків набували з кожним роком усе більших масштабів, особливо великі прибутки одержували банки від лихварських операцій за кордоном. Лихварські операції зайняли провідне місце в економіці, вони приносили більше прибутку, ніж промисловість і торгівля, стали основою господарства Франції [2, c. 58]. Саме в цей час у Франції став формуватися соціальний прошарок так званих рантьє, тобто людей, які воліли перетворювати свої капітали на облігації та інші цінні папери і жити виключно на відсотки від цих паперів [8, c. 310].
Отже, на межі XIX століття — початку XX століття в економіці Франції яскраво проявилися протиріччя в господарській системі, які полягали в тому, що країна основні прибутки одержувала не від промисловості, сільського господарства та торгівлі, а від лихварських операцій, експорту за кордон великої кількості капіталу у вигляді позик. Вузькість внутрішнього ринку країни призводила до того, що у Франції рано набули широкого розповсюдження банківський капітал, біржова спекуляція, випуск цінних паперів в обіг, що активно підтримувала держава. У Франції була дуже розгалужена банківська система. Розглядаючи Німеччину, можна сказати, що на її економічний розвиток позитивно вплинув масовий процес монополізації, особливо в галузях важкої промисловості, які розвивалися за активної підтримки банків. Відбувалося зрощення банківського капіталу та промислового капіталу. На відміну від Франції, переважну кількість банківського капіталу Німеччина використовувала для піднесення та розвитку власної індустрії, тоді як Франція відправляла більшість свого капіталу на експорт у вигляді позик, бо вкладати гроші у розвиток вітчизняного виробництва було невигідно, адже французькі промислові товари мали низьку конкурентоздатність.
На кінець ХІХ століття спеціалізація країн уже чітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин і механізмів; Німеччина — сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів, спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція — дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США — виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці [2, c. 54].
У 70—80-х роках XIX століття Німеччина активно перейшла до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національного виробника, та водночас, сприяючи вивезенню товарів і капіталу за кордон. Успіхи в індустріалізації країни істотно відбилися на розвитку торгівлі. Було досягнуто позитивне сальдо торгового балансу. З другої половини XIX століття все більше в німецькому експорті зростала частка промислової продукції. На міжнародні ринки вийшли німецькі машини, металовироби, бавовняні і вовняні тканини, шкіряні вироби, вугілля, цукор та інше. Спроба перейти до фритредерства виявилася невдалою і недовговічною, хоча і забезпечила на деякий час німецькому юнкерству можливість експортувати до Англії безмитно свою сільськогосподарську продукціюПевний час Німеччина не могла захистити себе від англійської конкуренції. Завершення індустріалізації країни, було пов'язане з переходом від вивозу сільськогосподарської продукції до її ввезення, від імпорту промислової продукції до її експорту, що вимагало політики жорсткого протекціонізму [3, с. 169-170].
На межі XIX століття — початку XX століття у Франції переважав розвиток легкої, парфумерної, косметичної промисловості, виробництво ювелірних прикрас, дорогих тканин — усього того, що в основному орієнтувало на заможні верстви населення та на зовнішній ринок. За розміром вивезеного капіталу за кордон Франція займала друге місце в світі після Англії. Експортні можливості французької промисловості були не дуже великими, тому вирішальну роль грав експорт капіталів. Якщо щорічно внутрішні інвестиції збільшувалися на 1%, то закордонні - на 3% [5]. За 1870—1913 рр. промислове виробництво Франції зросло в 3 рази, а експорт капіталу більше ніж у 6 разів. Експорт капіталу випереджав розвиток промисловості. Вивезений за кордон капітал перевершував більш ніж у півтора рази розмір капіталовкладень у всю промисловість і торгівлю країни. Франція перетворилася на світового лихваря. Прибутки від лихварських операцій у 4 рази перевищували прибутки від промисловості та торгівлі, лихварство стало головним стрижнем економіки Франції. Міжнародне лихварство наклало відбиток на життя країни, сприяло зростанню прошарку рантьє. Перед Першою світовою війною рантьє становили 10—12% усього населення Франції. Прибутки від лихварських операцій, а не від промисловості, торгівлі і сільського господарства, були головним шляхом поповнення державного бюджету. Водночас вивіз капіталу за кордон у вигляді позик негативно впливав на розвиток національної економіки Франції, тобто це означало відтік величезних коштів за кордон, у той час як національна економіка відчувала їх нестачу [2, c. 58-59]. Французький експорт капіталів становив 30% світових інвестицій. За даними на 1908р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності – 104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки [7].
За розміром вивезеного капіталу за кордон Франція займала друге місце в світі після Англії
Щорічне збільшення інвестицій:
Внутрішні на 1%
Закордонні на 3%
Отже, можна зробити висновок, що у Німеччині активно проводилася політика протекціонізму у торгівлі, що сприяло вивезенню товарів та капіталу за кордон і призвело до того, що експорт сільськогосподарської продукції змінився на її імпорт, а імпорт промислової продукції змінився на її експорт, що було показником значного піднесення економічного розвитку, а також досягненням позитивного сальдо торгового балансу. На міжнародні ринки вийшли німецькі машини, металовироби, бавовняні і вовняні тканини, шкіряні вироби, вугілля, цукор та інше. Також треба наголосити на тому, що вдалий розподіл банківського та промислового капіталів відігравав значну роль у формуванні внутрішнього ринку та торгівлі. Це надало можливість Німеччині стати другою промисловою державою світу й завдяки швидкій індустріалізації випередити Францію та Англію. У Франції експорт капіталу значно перевищував експорт товарів, що негативно відобразилося на національній економіці, сприяло сповільненню темпів промисловості та зростанню прошарку рантьє. Важливо зазначити, що прибутки від лихварських операцій були основним шляхом поповнення державного бюджету.
Зростання обсягів виробництва промислової продукції вимагало великої кількості сировини, все гостріше поставало питання щодо захоплення ринків сировини та збуту товарів, розширення колоній, посилювалася агресивність німецьких монополій [2, c. 60].
Німеччина переросла рамки свого внутрішнього ринку, а великої колоніальної імперії, звідки могла би поставлятися за низькими цінами сировина і куди безмитно збувалися би товари, у Німеччини не булоІдея розширення життєвого простору висвітлилася під час створення Пангерманського союзу (1891р.). Були захоплені Того, Камерун, Північно - Західна Африка, Каролінські, Маріанські і Маршаллові острови та інші. І все ж німецькі колоніальні володіння залишилися меншими за англійські в 11 разів за площею і в 32 рази за кількістю населення. Таку агресивну політику підтримував уряд Німеччини, де переважали феодали—юнкери, яким належала політична влада в країні. Німецький капітал мав військово-феодальний характер, оскільки інтереси буржуазії і юнкерів співпадали, особливо в галузі агресивної зовнішньої політики, спрямованої на захоплення колоній. Здійснивши швидко індустріалізацію, Німеччина випередила Францію та Англію за рівнем промислового виробництва і вийшла на друге місце в світі після США, перетворившись на індустріально-аграрну державу. Важливу роль у розвитку економіки Німеччини займала мілітаристська політика уряду [2, c. 60]. В кінці 70 - х був сформований військовий блок Німеччини з Австро - Угорщиною. На початку 80- х у нього увійшла Італія - склався Троїстий союз (1882р.), який зіграв фатальну роль у розв'язанні світової війни 1914-1918 рр..
Великі кошти з державного бюджету витрачалися на утримання армії і флоту та великого апарату чиновників у колоніях, за кількістю яких Франція посідала друге місце у світі після Англії Франція не використовувала свої колонії як сировинні бази та ринки збуту. Територія французьких колоніальних володінь була настільки велика, що більш ніж в 20 разів перевищувала площу метрополії. Однак ці володіння мали скоріше стратегічне, ніж економічне призначення. Прагнення до реваншу за поразку у війні з Пруссією, а також спроба подолати зростаюче європейське лідерство Німеччини визначили до кінця XIX - початку XX століття посилену увагу Франції до військової підготовки країни. У цей час Франція проводила активну політику зі створення - Антанти (від франц. «Entente» буквально «згода»). Антанта сформувалася у 1904-1907 рр. і об'єднала в ході Першої світової війни проти Німецької коаліції понад 20 держав, куди крім неї увійшли також Англія і Росія. Франція сформувала армію, рівну німецькій, хоча за загальною кількістю населення вона значно відставала від Німеччини.
Підсумовуючи, можна сказати, що все ж перед Першою світовою війною Франція залишалася, як і в XIX столітті, типовою аграрно-індустріальною країною: частка продукції аграрного сектора у вартості ВВП перевищувала частку промислової продукції. Причому, як і в попередні періоди, легка промисловість була більш розвиненою, ніж важка, а провідна галузь економіки Франції — сільське господарство — знаходилось у кризовому стані, а це у свою чергу гальмувало розвиток усієї економіки країни (парцеляризація сільського господарства). Хоча певні зрушення в розвитку нових галузей виробництва мали місце, зокрема, в автомобілебудуванні, суднобудуванні, хімічній промисловості та інших нових галузях [2, c. 58]. Щодо колоній, то Франція посідала друге місце у світі після Англії за кількістю колоній, але ці володіння мали скоріше стратегічне, ніж економічне призначення. Франція мріяла перщ за все про реванш за поразку у війні з Пруссією, тому і проводила активну політику зі створення Антанти.
У Німеччині незначна кількість колоніальних володінь примушувала німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемогти на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини перед Першою світовою війною. Агресивні апетити Німеччини, що спричинялися зовнішньоторговельною конкуренцією з Англією і Францією, зростали. Зовнішньоекономічні зіткнення торкнулися і російсько-німецьких стосунків. Взаємини між країнами погіршилися через митні конфлікти. У Німеччині склався потужний військово-промисловий комплекс, на який працювала індустрія країни. Значно збільшилися витрати на армію і флот. Удосконалювалося озброєння сухопутних військ. Формувався великий військово-морський флот. Країна серйозно почала підготовку до війни за перерозподіл(переділ) світу, захоплення не тільки англійських і французьких колоній, а й територій у Європі, встановлення світового панування. Таким чином завершився колоніальний поділ та розпочинався новий економічний поділ світу.
23.Карта, малюнок
24.Карта
25. Висновок
У даній роботі проводилася порівняльна характеристика господарського розвитку Франції та Німеччини в останній третині ХІХ — на початку ХХ століття. Індустріалізація в цих країнах набула широкого масштабу, в промисловості розвивалися такі галузі важкої промисловості: металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтодобувна та нафтопереробна. Процес індустріалізації ще більш прискорився з утворенням монополій, які активно впливали на промислове виробництво, на розширення внутрішнього та світового ринків. Процес монополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювали сприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу
Все більшу роль в економіці провідних держав світу почали відігравати колонії як ринки збуту промислових товарів та джерела одержання цінної сировини. Чітко проявилася тенденція нерівномірного економічного розвитку провідних країн світу, що також залежало від конкретних історичних умов та рівня їх економічного розвитку
Технологічні зрушення, які мали місце наприкінці ХІХ століття фактично призвели до «другої промислової революції», прискорили процес індустріалізації після промислового перевороту. Індустріалізація в країнах набула широкого масштабу, промисловість остаточно взяла першість над сільським господарством, причому в самій промисловості найбільш швидкими темпами розвивалися галузі важкої промисловості: металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтодобувна та нафтопереробна. Процес індустріалізації ще більш прискорився з утворенням монополій, які активно впливали на промислове виробництво, на розширення внутрішнього та світового ринків. Утворення монополій позитивно вплинуло на подальшу індустріалізацію, формування та розвиток світового ринку. Процес монополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювали сприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу. Все більшу роль в економіці провідних держав світу почали відігравати колонії як ринки збуту промислових товарів та джерела одержання цінної сировини. Чітко проявилася тенденція нерівномірного економічного розвитку провідних країн світу, що також залежало від конкретних історичних умов та рівня їх економічного розвитку.
У даній роботі проводилася порівняльна характеристика господарського розвитку Франції та Німеччини. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною, хоча певні зрушення в розвитку нових галузей виробництва мали місце, зокрема, в автомобілебудуванні, суднобудуванні, хімічній промисловості та інших нових галузях. Однією з головних причин уповільнення темпів економічного розвитку Франції був парцелярний характер її сільського господарства. Відносна вузькість внутрішнього ринку Франції стримувала розвиток промисловості та торгівлі. Процес утворення монополій у Франції відбувався повільно, і в цілому вони не відігравали провідної ролі в промисловості країни. В економіці Франції яскраво проявилися протиріччя в господарській системі, які полягали в тому, що країна основні прибутки одержувала не від промисловості, сільського господарства та торгівлі, а від лихварських операцій, експорту за кордон великої кількості капіталу у вигляді позик. У Франції рано набули широкого розповсюдження банківський капітал, біржова спекуляція, випуск цінних паперів в обіг, що активно підтримувала держава. У цій країні була дуже розгалужена банківська система. Експорт капіталу значно перевищував експорт товарів, що негативно відобразилося на національній економіці, сприяло сповільненню темпів промисловості та зростанню прошарку рантьє. Щодо колоній, то Франція посідала друге місце у світі після Англії за кількістю колоній, але ці володіння мали скоріше стратегічне, ніж економічне призначення. Великі кошти з державного бюджету витрачалися на утримання армії і флоту та великого апарату чиновників у колоніях.
На відміну від Франції розвиток економіки Німеччини відбувався настільки швидко, що за 30 років з 1870 по 1900 рр. обсяг промислового виробництва зріс у 3,1 рази. Німеччина завдяки економічному піднесенню, що відбулося внаслідок перемоги у франко-прусській війні, почала інтенсивно розвивати промисловість, що призвело до створення потужних монополістичних об’єднань. На її економічний розвиток позитивно вплинув масовий процес монополізації, особливо в галузях важкої промисловості, які розвивалися за активної підтримки банків. Відбувалося зрощення банківського капіталу та промислового капіталу. Переважну кількість банківського капіталу Німеччина використовувала для піднесення та розвитку власної індустрії, тоді як Франція відправляла більшість свого капіталу на експорт у вигляді позик. У Німеччині активно проводилася політика протекціонізму у торгівлі, що сприяло вивезенню товарів та капіталу за кордон і призвело до того, що експорт сільськогосподарської продукції змінився на її імпорт, а імпорт промислової продукції змінився на її експорт, що було показником значного піднесення економічного розвитку, а також досягненням позитивного сальдо торгового балансу. Це надало можливість Німеччині стати другою промисловою державою світу. У Німеччині незначна кількість колоніальних володінь примушувала німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемогти на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини перед Першою світовою війною.
Отже, проаналізувавши економічний стан Німеччини та Франції в останній третині ХІХ століття, можна зробити важливі висновки щодо їх господарського розвитку, які не тільки підсумовують наслідки історичних подій у той час, а й дають поштовх для розуміння суті економічних тенденцій Німеччини та Франції на кінець ХІХ століття – початок ХХ століття, а також надають можливість зробити припущення про подальший господарський розвиток цих країн. Розглянута робота досить вичерпно розкриває дану актуальну тему для подальшого глибокого та докладного її вивчення в курсі історії економіки та економічної думки. 26. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!