Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
62
Ґендерні дослідження в сучасній педагогіці
Ґендерні дослідження –це дослідження способів відображення соціального розуміння статевих відмінностей, дослідження існування людського роду у вигляді значень і сенсу: залежно від розподілу за ознакою статі в соціальних організаціях та інституціях (ринок праці, сім’я, освіта) нормативних значень, які виражаються в політичних і релігійних доктринах; символів; значень особистісного сприйняття.
Поняття „ґендерні дослідження” часто ототожнюються в науковій практиці з „феміністськими” чи „жіночими” дослідженнями. Нерідко використовують і поняття „дослідження жіночих проблем”. Насправді ж об’єкт ґендерних досліджень –не жінка, а весь спектр соціальних взаємодій між статями, заснованих на міжстатевій стратифікації соціуму. Центральне місце в сфері ґендерних досліджень займає вивчення відмінностей і подібності в соціальній поведінці статей. Предметом ґендерного аналізу є обидві статі, їх стосунки між собою, їх взаємозв’язки і взаємодетермінації з соціальними системами різних рівнів. Виходячи з цього, ґендерний підхід можна використовувати у вивченні як жіночих, так і чоловічих моделей статевої ідентифікації та самореалізації.
В історії розвитку проблематики статевих психологічних відмінностей виділяється ряд етапів. Наприклад, І. Кон, посилаючись на періодизацію Керол Джеклін, виділяє чотири етапи:
. Перша чверть ХХ ст. –нечисленні дослідження психологічних особливостей чоловіків і жінок підводяться під рубрику „психологія статі”, причому стать часто ототожнюється зі сексуальністю.
. Друга чверть ХХ ст. –„психологію статі” змінила „психологія статевих відмінностей”, які вже не зводились до сексуальності, але здебільшого вважались заданими природою.
. Третя чверть ХХ ст. –цей термін змінюється на м’якший –„відмінності, пов’язані із статтю”. Коло досліджуваних психічних явищ розширилося, а вплив біологічного детермінізму слабшав.
. Кінець ХХ –початок XXI ст. їх стали називати „ґендерними відмінностями”, які можуть взагалі не мати біологічної основи.
Ґендерні дослідження зародилися під впливом феміністського руху другої хвилі (60-ті роки ХХ ст.), який виявив проблему нерівності можливостей за ознакою статі при формальній юридичній рівності статей. Боротьба за соціальну рівність на початку ХХI ст. полягає, окрім іншого, в тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися фактором статі. Коли на законодавчому рівні ця проблема була вирішена, виявилось, що фактична нерівність за ознакою статі, проте, збереглась у всіх сферах життя. Саме це й стало причиною появи другої хвилі феміністського руху.
Ґендерні дослідження привели до розуміння того, що проблема нерівності набагато глибша, ніж це уявлялось; що вона впирається у відтворення нерівності можливостей. Була переосмислена роль культури, популярних стереотипів, упередженості науки у формуванні уявлень про жіноче й чоловіче, про мужність і жіночність та їх роль у творенні бар’єрів перед жінками й чоловіками. Ґендерні дослідження вивчають динаміку змін чоловічих і жіночих ролей у суспільстві й культурі, розробляють перспективну стратегію досягнення фактичної рівності можливостей жінок і чоловіків.
Ґендерні дослідження вивчають суспільні інститути, які формують „традиційні” ролі і культурні норми: державу, сім’ю, систему освіти, церкву, мову, законодавство, механізм суспільного розподілу праці, засоби масової інформації. Вони дають змогу розкрити соціальні і культурні механізми, за допомогою яких у традиційному суспільстві формується нерівність людей на основі їх біологічної статі. Ґендерні дослідження, що становлять важливий розділ сучасного суспільствознавства, на відміну від біології статевого диформізму, вивчають соціальні і культурні відмінності в становищі і поведінці чоловіків і жінок у конкретному соціокультурному середовищі. Вони безпосередньо пов’язані з реалізацією прав людини. Тому проведення цих досліджень і розвиток ґендерної освіти сьогодні вкрай необхідні для України як передумова громадянського суспільства.
Сам ґендерний підхід за наявності смислової варіативності поняття „ґендер” може також включати в себе певні специфічні особливості теоретичного ракурсу, що свідчить про дискусійність і багатоплановість ґендерних досліджень, що приводять до неоднозначності рішень. Так, ґендерно-чутливий підхід (Гірдман, 1991) концентрує увагу на індивідуальних відмінностях і на відмінності поглядів чоловіків і жінок, при визнанні статусної рівності між ними.
Ґендерно-нейтральний підхід наполягає на визнанні рівностей статей при тому, що ґендерні відмінності визнаються незначними й не допускають ціннісних визначень.
При ґендерно-стереотипізованому підході визнаються відмінності, але заперечується рівність між статями. Жінки і чоловіки повинні культивувати статеві відмінності, причому, в цій системі стосунків жінка завжди повинна потребувати захисту і підтримки з боку чоловіка.
Ґендерно-орієнтовані дослідження соціалізації дітей за статтю, не заперечуючи значення й впливу біологічної статі, віддають перевагу впливу соціуму на становлення й конструювання ґендерної ідентичності індивідів і ґендерних відносин. Ґендерна педагогіка бере за основу те, що ґендерна ідентичність не є одноманітною, жорсткою, однаковою для всіх чоловіків і для всіх жінок у рамках своєї статі. Через це, розробляючи структурно-функціональну модель соціалізації, ми виходили з визнання варіативності, індивідуальності, пластичності ґендерних відмінностей.
Коло питань, яке вимагає своєї розробки і досліджень у зв’язку з декларуванням нового педагогічного напрямку, визначається проблематикою соціалізації індивіда, а саме: „Суспільство, стать, ґендер” (біологічне і соціальне у ґендерній соціалізації, наслідки ґендерної асиметрії для розвитку особистості дитини, конструювання технологій впливу соціуму на індивіда з метою формування певної моделі ґендерної ідентичності, сутність соціальних трансформацій у стосунках статей тощо); „Ґендер і педагогіка” (ґендерні аспекти історії школи і педагогіки; ґендерний потенціал навчально-виховного процесу, вікові аспекти ґендерної соціалізації, критика ґендерної тенденційності традиційної школи тощо); „Проблеми впровадження ґендерного підходу в роботу школи і сім’ї” (методологія і методика ґендерної освіти і виховання, шляхи впроваджен-ня ґендерної інновації в навчально-вихований процес освітніх установ і сім’ї тощо); „Міжстатеві взаємини” (еволюція ґендерної взаємодії, міжстатева дружба, кохання, сексуальні стосунки); „Дошлюбна підготовка учнівської молоді” (ґендерні проблеми сучасної сім’ї; сексуальна культура в сім’ї; ґендерні особливості подружніх конфліктів, виконання батьківських ролей тощо); „Ґендерний підхід у підготовці вчителів” (виявлення і подолання ґендерних стереотипів учителів і студентів педвузів, методи і прийоми їх деконструкції і реконструкції).
Культурне середовище як агент статевої диференціації
До агентів (інститутів) соціалізації молоді відносять, окрім сім’ї і школи, товариство однолітків, „значущих інших” сусідів, друзів, учителів, засоби масової інформації, книги тощо.
Значущість агентів соціалізації на різних етапах життєвого шляху різна. В період дитинства (первинної соціалізації) головну роль відіграють сім’я, групи однолітків, відповідні засоби масової інформації, школа, „значущі інші”. Надалі, в період вторинної соціалізації, коли вже соціалізований індивід входить в нові сфери об’єктивного світу, особливо значущі освітні інститути (освітні заклади), товариства однолітків, засоби масової інформації. Саме тут формується середовище, яке сприйме індивід, з яким він себе ідентифікує, і існування якого він підтримує.
Універсальним агентом ґендерної соціалізації є товариство однолітків як своєї, так і протилежної статі. Оцінюючи будову тіла і поведінку дитини у світлі своїх, значно жорсткіших, ніж у дорослих, критеріїв маскулінності/фемінінності, однолітки тим самим підтверджують чи ставлять під питання її статеву ідентичність і статеворолеві орієнтації. Особливо велика роль однолітків для хлопчиків, у яких статеворолеві нормативи та уявлення (яким повинен бути справжній чоловік) зазвичай жорсткіші і завищеніші, ніж у дівчаток.
Невідповідна ґендерній ролі поведінка особливо сильно шкодить популярності серед хлопчиків. У ряді досліджень було показано, що хлопчики, які грають і з дівчатками, більше піддаються насмішкам з боку однолітків і менш популярні в їх середовищі, ніж ті, хто підпорядковується статеворолевим стереотипам. Хлопчачі товариства виступають як джерело чоловічих моделей і сфера реалізації маскулінних якостей. У препубертатний період починається „чоловічий протест”, який характеризується негативізмом стосовно дівчат і формуванням особливого „чоловічого”, підкреслено грубого й різкого стилю спілкування. Однолітки нав’язують свої цінності, постачають „відповідну” інформацію. А батьки не мають що протиставити підліткам у впливі на їх дитину.
Велику роль у статевій ідентифікації хлопчиків-підлітків відіграють дівчатка-підлітки. Статева ідентифікація хлопчиків залежить від співставлення себе з жіночими образами: хлопчик починає усвідомлювати свою мужність тоді, коли він усвідомлює в оточуючих його дівчатках майбутніх жінок. У той же час у дівчаток переживання жіночності прямо не пов’язано з інтеграцією чоловічих образів.
Однолітки також є головним посередником у залученні дитини до усталеної в суспільстві системи сексуального символізму. Порушення статеворолевої поведінки дитини сильно відбивається на ставленні до нього однолітків: фемінінні хлопчики відкидаються хлопцями, проте їх охоче приймають дівчата, а маскулінних дівчат легше приймають хлопчики, ніж дівчата.
Однак інформація, що надходить цим каналом, багато в чому недостовірна і вкрай однобічна. Саме цим шляхом з покоління в покоління передаються хибні стереотипи і міфи про чоловічу і жіночу сексуальність, і від яких потім дуже важко позбавитися. Між тим, як вважає І. С. Кон, однолітки, вплив яких так жахає учителів і батьків, якщо їх попередньо навчити, можуть надати дорослим неоціненну допомогу, передаючи інформацію іншим. На Заході давно вже відмінно зарекомендував себе інститут так званих „однолітків-консультантів”. Він існує і в школах, і в університетах і є дуже ефективним як у профілактиці наркоманії та психічних розладів, так і в сексуальній просвіті.
Однією з детермінант ґендерної соціалізації учнів є погляди вчителів на проблему статевої диференціації в процесі навчання. Дотримуючись традиційних стереотипів про жіночі й чоловічі ролі, вчителі, які самі дуже сильно страждають від ґендерної нерівності, свідомо чи неусвідомлено передають ці погляди дітям, посилюючи дію інших агентів ґендерної соціалізації. В учительському середовищі, так само як і в усьому українському суспільстві, упереджене ставлення до здатності жінок успішно конкурувати з чоловіками в найпрестижніших сферах діяльності, до яких належить бізнес і політика. Хоча 62,4 % жінок-учителів і 53,1 % чоловіків допускають, що жінка здатна стати хорошим підприємцем, близько 33,4 % респондентів висловлюють сумніви з приводу цього. Причому серед чоловіків їх частка сягає 39,7 %. А приблизно кожний десятий як серед чоловіків, так і серед жінок, переконаний у нездатності жінки стати хорошим бізнесменом. Їх ставлення до жінок-підприємців є негативно-насторожене. Активне включення жінок у бізнес підтримують незалежно від статі лише 21,9 % опитаних учителів загальноосвітніх закладів.
Щодо ставлення учителів до політичної участі жінок, то тут видно вплив традиційної дихотомії приватної і суспільної сфер, коли жінка уособлюється з приватним життям, а чоловік –з суспільним. Передовсім це характерно для чоловічої частини педагогічних працівників. Активну участь жінок у політичному житті заохочують 43,9 % опитаних учителів-чоловіків і 68,3 % жінок. Однак активна участь не тотожна рівноправній участі. Усунення жінок від „великої політики”, від процесу прийняття важливих політичних рішень сприймається в учительському середовищі без особливого неспокою. Лише 45,9 % опитаних жінок і 36,2 % чоловіків вважають, що жінки повинні бути представлені на всіх рівнях і в усіх політичних структурах нарівні з чоловіками. І ще 42,3 % жінок і 39,6 % чоловіків хоч і визнають принципову важливість жіночого представництва в аполітичних структурах, але не розглядають його як безумовно необхідне та обов’язкове. Активність жінок у боротьбі за свої права підтримують 44,5 % опитаних жінок і 35,8 % чоловіків. Загалом відмінності статей у володінні владою і престижем більшою частиною учителів сприймаються як належне, що підтверджує стійкість у педагогічному середовищі ґендерних стереотипів стосовно статусу жінки в суспільстві.
,1 % опитаних педагогів-чоловіків і 17,2 % учительок повністю згідні, що основними сферами діяльності жінок мають бути сфери обслуговування, освіти, охорони здоров’я й деякі інші, які в суспільній свідомості вже давно сприймаються як „жіночі”. Питома вага вчительства, що розділяє таку точку зору, досить велика (відповідно, 35,7 % і 40,9 %). Відносно невеликою є частка вчителів, які вважають, що жінки можуть нарівні з чоловіками служити в армії і міліції (17,8 %). При цьому, ця думка не залежить від статі респондентів.
,5 % опитаних педагогів (45 % жінок і 42,6 % чоловіків) вважають, що чоловіки, так само як і жінки, повинні виконувати всю домашню роботу. Приблизно стільки ж респондентів (43,7 %), незалежно від статі, приймають цю точку зору частково. Для цієї частини опитаних характерний розподіл домашньої роботи на „чоловічу” і „жіночу”.
Вплив ґендерних стереотипів відбивається на формуванні уявлень учителів про успішність життєвого шляху і кар’єри випускниць шкіл. Більшість учителів-жінок так чи інакше пов’язують благополуччя своїх випускниць з материнством, подружнім життям. У табл. 21 представлено уявлення вчителів про соціальну успішність випускниць шкіл:
Таблиця 21
Уявлення вчителів про соціальну успішність випускниць шкіл
|
Жінки, % |
Чоловіки, % |
|
згідні |
і так, і ні |
не згідні |
згідні |
і так, і ні |
не згідні |
|
|
Вийти заміж і стати матір’ю |
,7 |
,2 |
,1 |
,1 |
,1 |
,8 |
|
Отримати хорошу освіту і спеціальність, а потім створити сім’ю |
,3 |
,7 |
,0 |
,6 |
,0 |
,4 |
|
Стати матеріально незалежною, а потім вступити в шлюб |
,0 |
,6 |
,4 |
,5 |
,4 |
,1 |
|
Працювати у сфері торгівлі чи побутового обслуговування |
,7 |
,0 |
,3 |
,8 |
,1 |
,1 |
На відміну від учительок, учителям-чоловікам приватна сфера уявляється важливішою для досягнення випускницями шкіл життєвого успіху. Багато з них соціальне благополуччя дівчат пов’я-зують передовсім з вдалим одруженням.
Дискримінація за статевою ознакою не завершується в школі, а відчувається під час вступу до вузів. Принаймні, 19,2 % опитаних учителів вважають, що легше вступати у вузи хлопцям, а 5,1 % –дівчатам.
Фемінізоване вчительське середовище сприйнятливе до проблем соціального становища і прав жінок. Але реагує на нерівність між чоловіками і жінками досить помірковано. Не сумніваючись, визнають відсутність соціальної рівності між чоловіками і жінками 38,3 % опитаних учителів шкіл Тернопільщини. А для найбільшої частини (45,3 %) характерна гнучкіша позиція, заснована на визнанні часткової нерівності, тобто „не завжди”, „не у всьому”, „в окремих сферах”, „стосовно деякої частини чи окремих жінок” тощо.
Учителі-чоловіки стосовно визнання жіночої нерівноправності мало чим відрізняються від інших чоловіків. Вони майже вдвічі рідше, ніж жінки, відмічають наявність нерівноправності між чоловіками і жінками (відповідно 27,2 і 40,8 %), а переважна частина помічає тільки окремі факти нерівноправності, не усвідомлюючи всієї глибини і серйозності відмінностей (56,8 %). Результати опитування свідчать, що чимало вчителів загальноосвітніх шкіл залишаються невпевненими щодо власних ґендерних позицій, не переконаними в необхідності розвитку андрогінних властивостей, сповідують ідеологію компліментарності чоловічих та жіночих ролей.
Узагальнені результати роботи груп учителів з ґендерного виховання учнів засвідчують, що вони „часто” або „іноді”:
–неоднаково залучають хлопчиків і дівчаток до навчальної, спортивної та громадської роботи в статево-змішаних групах; не звертають увагу на статевий сепаратизм дітей в іграх, заняттях, спілкуванні;
–диференціюють вимоги до поведінки, тон та характер звертання до учнів залежно від статі вихованців;
–неоднаковою мірою заохочують хлопців і дівчат до користування навчальним і спортивним інвентарем, до різних видів змагань, спортивних ігор, позакласної та позашкільної роботи;
–нав’язують статеві стереотипи на зразок „дівчатка цього не роблять”, „цього не годиться робити хлопчикові”, „ти ж не дівчинка (хлопчик), щоб...” тощо;
–не звертають увагу дітей на рекламу, газетні й журнальні ілюстровані матеріали, які нав’язують традиційні стереотипи, статеві ролі чоловіків і жінок;
–не обговорюють з хлопчиками й дівчатками проблеми поведінки статей (етичні, психологічні, соціальні), що стосуються рівності та взаємозамінності їхніх ролей у сім’ї та суспільстві;
–не привертають увагу дітей до експлуатації жіночого тіла в торгівельній рекламі, брутальних висловів у популярних радіо- і телепрограмах, які принижують гідність чоловіка і жінки;
–і, нарешті, сам учитель не завжди є живим прикладом андрогінної ґендерної поведінки.
Статеві стереотипи залишаються досить поширеними серед педагогічних колективів, переважно жіночих за складом, і поглиблюють диференціацію соціально-психологічних вимог та очікувань стосовно статей.
Поряд зі школою, сім’єю, товариством однолітків суттєву роль у статевій соціалізації школярів відіграють засоби масової інформації –преса, телебачення, радіо, Інтернет тощо. Саме вони задають ті „ідеальні” взірці й норми статеворолевої поведінки, впливають на підліткову і молодіжну субкультуру. Ґендерні моделі поведінки, взірці „чоловічого” і „жіночого”, що транслюються засобами масової інформації, на основі ідентифікаційних механізмів, засвоюються підлітковою свідомістю, визначаючи ґендерні орієнтації особистості та її реальну поведінку.
Чоловіки, зазвичай, показуються честолюбними, авантюрними, сильними, владними, в той час як залежність, підпорядкованість і слабкість залишаються за жінками. Чоловіки займаються захоплюючими справами, за які вони отримують нагороди, в той час як жінки виступають або в ролі помічників, або зайняті менш важливими, порівняно з чоловічими, справами, за які можуть мати незначні винагороди. Це так звана неусвідомлена ідеологія, що впливає на психологію чоловіків і жінок. Неусвідомлена тому, що ми перебуваємо під її впливом, часто не усвідомлюючи цього. Це відбувається тому, що:
–ми так часто зустрічаємо ці широко розповсюджені ідеї, що не звертаємо на них уваги;
–ці ідеї подаються нам у прихованій формі і передаються таким чином, що їх просто не помічають і не обговорюють.
Вивчаючи особливості жіночого образу в засобах масової інформації, ми використовували контент-аналіз, який застосовувався як до словесних, так і до образотворчих (малюнкових) текстів. Проводився підрахунок авторів з врахуванням їх статі, персонажів текстів і зображень; тем, пов’язаних з чоловіками і жінками, їх ролями і життєвими позиціями. Матеріалом для аналізу були такі масові видання, як: „Голос України”, „Молодь України”, „Факты”, „Комсомольская правда в Украине”, а також тернопільські обласні часописи „Вільне життя”, „Свобода”, „Тернопіль вечірній”.
Аналізуючи ґендерні стереотипи, ми виділили наступні структурні компоненти, описання яких шукали в текстах:
–фізичні, психологічні та особистісні риси, приписані чоловікам і жінкам;
–ролі, характерні чоловікам і жінкам як у суспільній, так і приватній сферах;
–особливості виховання хлопчиків і дівчаток;
–соціальна позиція чоловічих і жіночих персонажів у відносинах влади й управління.
У 80–% випадків чоловічі ролі –це лідер, керівник, спеціаліст, герой, творча людина, злочинець, рятівник, переможець; 10–% –жертва, прохач, організатор з низьким статусом тощо. У 80–% випадків жіночі ролі –це дружина, матір, організатор обслуговування чоловічих заходів, жертва, діяльна в побуті; 5–% –соціально активна з високим соціальним статусом, лідер, творча особистість.
Фотографії в пресі теж по-різному відображають чоловіків і жінок: у перших підкреслюється обличчя, а в других –тіло. Відомо, що голова і обличчя є „центром духовного життя”, в них локалізуються інтелект, особистість, ідентичність і характер, які засоби масової інформації швидше асоціюють з чоловіками, ніж з жінками.
Таким чином засоби масової інформації тиражують ідеали й ґендерні стереотипи патріархального суспільства і закріпляють їх у повсякденних уявленнях. Такий спосіб формування уявлень про жінку є дискримінацією прав людини –жінки, тобто формою соціального насилля.
Робить свій внесок у ґендерну стереотипізацію й телебачення. Більшість фігурантів телепередач –чоловіки (близько 70 %). Жінки зазвичай були молодші чоловіків, наділені привабливою зовнішністю і м’яким характером, їх частіше показували вдома, в колі сім’ї чи в любовних сценах. Вони ж частіше виявлялись у ролі жертви. Чоловіки –герої телепередач і телефільмів, мали, зазвичай, шановану професію або виконували специфічно чоловічу роботу. Рекламні ролики на телебаченні за участю жінок рекламують товари для дому чи гігієнічні засоби.
На жаль, сучасна ситуація в Україні характеризується відсутністю діючої цензури на розповсюдження еротичної та порнопродукції в засобах масової інформації. На всіх каналах українського телебачення систематично транслюються сцени насилля та еротики, еротичних і сексуальних дій, побиття чоловіками жінок, гомосексуалізму і подружніх зрад, словесні образи з вживанням деліквентної лексики тощо. Ще більше різноманітного „бруду” можна зустріти на сайтах Інтернету, куди школярів просто тягне. Ознайомлення з Інтернет-конференціями, безпосередньо пов’язаними з сексуальною проблематикою, дає можливість доторкнутись до величезної колекції порнографічної продукції: рекламні пропозиції інтимних послуг, обговорення досвіду інтимних стосунків, скабрезні малюнки і мультфільми, „масні” анекдоти і т.п., що негативно позначається на статевій соціалізації школярів.
Свій вклад у статеву соціалізацію учнівської молоді вносить реклама на телебаченні. Левова частка рекламованої продукції демонструється на тлі красивих жінок, частин жіночого тіла чи загалом жіночих тіл. Жіноче ж тіло, що історично ототожнюється із сексуальністю „плодоносить” не лише в рекламній продукції, але й у сфері соціальних стосунків. Статево специфічна рекламно-тілесна соціалізація перетворює мову тіла у третинну статеву ознаку. Тіло на екрані телебачення породжує культ здоров’я, гігієни, юності і, нарешті, краси. Подібне розчленування відбувається, з одного боку, залежно від потреб рекламованого товару, а з другого –враховує традиційно сексуально привабливі частини жіночого тіла. Використання такого елементу в рекламі ґрунтується на особливостях психіки, сприйняття і фантазії чоловіка, позаяк здоровий аналізатор для цього, як уже зазначалось, є найчутливішим еротичним каналом. Демонстрування декольте, стегон і т. п. стимулює уяву чоловіка, юнака, підлітка на самостійну добудову спровокованої рекламою сцени, формує такий собі рекламно-ґендерний конструкт. Іншими словами, жіночий образ, тіло, фіґура та інше, здатне сексуально збуджувати споживача реклами.
Доступність інформації в електронних засобах масової інформації створює принципово нову ситуацію соціалізації. Причому слід мати на увазі, що більше в процес споживання такої інформації залучаються не ті підлітки, чиє дозвілля проходить у дворах, а так звані „домашні діти”, тобто найменш підготовлені до такого сприймання. Варто зазначити великий набір саме девіантних форм поведінки, що призводить до фіксації цих форм у дітей з несформованою сексуальною поведінкою (передовсім, підлітків). Поєднання цих двох факторів –доступності й девіантності –роблять цю ситуацію потенційно психологічно травмуючою.
Усе вищевикладене переконливо показує необхідність створення Міністерством освіти і науки, Міністерством у справах сім’ї і молоді спільно з засобами масової інформації програми, спрямованої на формування розвиваючого культуровідповідного середовища. Ми не схильні апелювати до введення жорсткої цензури, але культуровідповідність і педагогічна осмисленість оцінки трансляцій просто необхідні.
Одним з факторів статевої соціалізації, що чинить сильний тиск на формування психологічної статі і особливо на статеву ідентифікацію дитини, є мовний простір рідної мови, в якому містить чимало значень і символів, що визначають формування психологічних установок на статеву ідентифікацію. В. С. Мухіна в своїй праці „Вікова психологія” розглядає вплив усної народної творчості та фольклору на формування окремих конструктів психологічної статі і ґендеру. Особливо доступна дитині мова казки, оскільки вона не вчить її напряму, позаяк діти не люблять менторства. Казка пропонує дитині образи, символи, якими вона насолоджується, непомітно для себе засвоює важливу ґендерну інформацію. Співпереживаючи героям казки, дитина ідентифікує себе з ними. Вона сприяє казковим персонажам, намагається подолати перепони на їх шляху, тим самим засвоюючи моделі ґендерної поведінки.
У більшості казок персонажі дитячої статі –втілення „традиційної жіночності”: героїня зазвичай є об’єктом порятунку („Морозко”), слухняність жінки підноситься („Попелюшка”), жінка обов’язково повинна бути рукодільницею, нагорода ж за терпеливість –хороший наречений; „ліниві” зазвичай караються. Казки, де головна діюча особа –чоловік –це в основному казки, в яких бажаним „призом” героєві стає наречена.
Перелік чоловічих занять, що зустрічаються в традиційній казковій літературі, досить довгий. Майже у всіх випадках чоловік виконує функцію забезпечення сім’ї, він –„постачальник”. За родом занять він може бути купцем („Василиса Прекрасна”, „Красуня та чудовисько”), царем („Казка про мертву царівну і сім богатирів” О. С. Пушкіна) тощо. Це означає, що більшу частину часу батько проводить за межами дому, він не бере участі в домашніх справах, його обов’язки обмежені матеріальним забезпеченням сім’ї і виконанням державних справ. Зазвичай такі батьки –вдівці, які одружились удруге, причому і в нього (зазвичай одна) і в його дружини (кілька) є діти ( зазвичай дочки). Мачуха в більшості казок –втілення зла, ненавидить падчерку, всіляко утискає її, при цьому успішно виконує роль авторитетної хазяйки дому. Вона утискує свого чоловіка.
Жорстоке авторитарне виховання падчерки йде їй на користь. Вона дуже рано набуває навичок, необхідних для втілення успішного жіночого сценарію. Ведення домашнього господарства –її обов’язок, падчерка в домі вміє все („Морозко”, „Попелюшка”, „Снігуронька”).
У патріархатних казках заявлені типові жіночі заняття пов’язані з веденням домашнього господарства, а для чоловіків –діяльність поза домом, у суспільній сфері. Цей ґендерний стереотип передбачає в якості позитивних образів сильного домінуючого чоловіка і слабку, залежну, пасивну жінку (Римашевська Н., Захарова Н., Посадська А., 1991; Вороніна О., 1993; Воробець С., 1991 тощо).
Обов’язковим атрибутом позитивної героїні більшості казок є фізична краса. Крім цього, для неї важливі й інші атрибути, приписані патріархатним стереотипом. Так, Царівна-жаба втішає чоловіка в печалі, тче килим, пече хліб, шиє сорочку, доводячи всім, що вона хороша хазяйка. Казковий герой зазвичай наділений неабиякою силою, геройством, агресивністю, наполегливістю, рішучістю, твердістю, безкомпромісністю, молодецькою відвагою –тобто рисами рафінованого чоловіка.
Образи самотніх матерів у казках майже не зустрічаються (виняток –Баба-Яга). Ґендерна конфігурація казкових героїнь –віктімізація (жертовність) жіночності. Жінка –це традиційно пасивна жертва, якій допомагають чарівні сили, заохочуючи її традиційно жіночі риси.
Перше уявлення про кохання дитина зазвичай отримує в ранньому дитинстві, коли знайомиться з народними казками. Дуже доступно, цнотливо, без зайвих екскурсів у питання сексу чарівні сюжети дають цілком реальні уявлення про самовіддане кохання Русалоньки й Принца, Олов’яного солдатика й Балерини, Руслана й Людмили. Почуття героїв завжди піднесені і прекрасні. Закохані вірні один одному, готові віддати своє життя за кохання, врятувати кохану людину, подолати найнеймовірніші перешкоди і тільки пізніше любовні переживання, але вже в реальних умовах –в романах, повістях –готують підлітка до сприйняття тонших і складніших взаємин чоловіка й жінки.
Уміння віддано кохати –якість, яка заохочується в позитивної героїні більшості казок. Це кохання близьке до почуття жалості і відданості, воно наділене чарівними властивостями. Жертовне кохання –це зверхсила, яка перетворює жахливе чудовисько на красеня-принца. Винагорода жіночих чеснот: терпіння, доброти, працелюбності, покірливості –зовнішня краса, вдалий шлюб і багатство –традиційний ідеал жіночої долі. Образ ідеального нареченого –це „барин –багатий, кучерявий, молодий”. Часто герой закохується в чудову дівчину і одружується на ній, а згоди дівчини може й не вимагатись.
Розглянута нами дискурсивна ґендерна конфігурація народних казок демонструє ґендерний традиційний стереотип. Патріархатний стереотип являє собою специфічну конструкцію психологічних рис, поведінкових моделей, навичок, видів діяльності, яка передбачає сепарованість чоловіків і жінок, сегрегацію чоловічої і жіночої сфер діяльності. Психологічні риси, приписані жінці в рамках такого стереотипу, –терпіння, покірність, жалість, співчуття, ніжність, доброта, м’якість, жертовність, прагнення до збереження гармонії в міжособистісних відносинах. Негативними рисами жінок (мачухи, сестер) вважаються мстивість, заздрість, підступність, нелюбов до дітей, надмірні гордощі і лінощі, капризність, брехливість. Цікаво, що ці негативні риси жіночності інтерпретовані в партріархатних казках як супутник самостійності, незалежності, непокірності і жіночого домінування.
Разом з тим, є ряд казок з такою ґендерною конфігурацією, де патріархатний стереотип „розмивається”, стає менш жорстким і визначеним, де герої-чоловіки наділені „жіночими” атрибутами і входять у процесі випробувань у „жіночий світ”. Героїні ж опановують атрибути й функції, які в патріархатному стереотипі приписані чоловікам. Однак типи випробувань ґендерно диференційовані й відтворюють патріархатний розподіл сфер життя.
Таким чином, вікова мудрість казки дуже рано вводить дитину у світ двох статей –сила, сміливість, мужність з одного боку, прекрасне, загадкове, чарівне –з другого.
Впливовим агентом ґендерної соціалізації є дитяча література, оскільки роль читання вслух у процесі виховання залишається надзвичайно важливою саме в сім’ях. На основі реконструкції культурних норм з текстів для дітей можна зробити висновок, що, по-перше, основним типом соціалізації жінок у радянській Україні був тип „працююча матір” і, по-друге, що має місце ґендерна сегрегація як в публічній, так і, передовсім, у приватній сфері життя українців.
Ґендерні поняття формуються також під впливом літературних творів, кіно і театру. Т. Максимова, аналізуючи зміст більшості сучасних романів і журналів, приходить до висновку, що традиційні установки на жіночий інфантилізм зберігаються: жінка, як і раніше, залишається охоронницею домашнього вогнища, щасливою дружиною і матір’ю.
Таким чином, читання дітьми книг, у яких жінки в більшості випадків зображуються з предметами домашнього вжитку, а чоловіки –із знаряддями праці, приводить до посилення статевотипової поведінки в дитячих іграх. За даними М. Кімбалл, у дітей, які часто дивляться телевізор, проявляється більше установок, що відповідають ґендерним нормам, ніж у їх однолітків, що не захоплюються телевізором.
Важливим агентом ґендерної соціалізації є мистецтво. Взірці поведінки героїв на екрані і сторінках популярної літератури є легкодоступними стереотипами ґендерної поведінки. Хлопчики віком від 3 до 7 років ідентифікують себе з героями мультфільмів, бойовиків, комп’ютерних ігор та орієнтовані на дорослу соціально успішну чоловічу роль. У дівчаток простежується стійкість орієнтації на роль матері і відповідна ґендерна поведінка. Це зумовлено постійною наявністю стереотипу материнського взірця, включенням дочки у виконання функцій жінки в сім’ї (вимити посуд, підмести підлогу тощо).
Однією з форм репрезентації трафаретного ставлення до людини, залежно від її статі, є анекдоти. Здебільшого анекдоти, що стосуються ґендерних аспектів, є сексистськими, тобто відкрито чи завуальовано дискримінують жінок чи чоловіків на основі їх статі, висміюючи неспроможність у приписуваних обов’язках, правилах і способах обов’язкової поведінки. Сюди входять усі анекдоти і жарти, в яких жінка показана як тупа, немудра, некомпетентна. Ніхто навіть не намагається заперечити зміст таких жартів –це вважається поганим тоном. І тому анекдоти стають частиною неусвідомленої ідеології, яка вчить, що жінка меншовартісна від чоловіка.
На думку Ш. Берна, жарти на адресу іншої статі можуть не тільки зміцнити почуття ідентичності ґендерної групи і солідарності з іншими її членами, але також привести до збільшеного сприйняття відмінностей між ґендерами і породити конфлікти між їх представниками, тому спроби зміни існуючої системи поглядів на чоловіків і жінок в різних репрезентативних конфігураціях, на наш погляд, необхідні.
Ще одним важливим засобом закріплення ґендерно-ролевих характеристик є мова. В українській мові жіночий рід для позначення деяких професій існує швидше в жартівливо-принижуючому розумінні –„професорка”, „деканка”, „бізнесменка”, „редакторка” –чи то дружина професора, чи то жінка-професор і т. д. Оголошення типу: „потрібна прибиральниця, секретарка, продавщиця” вже не можуть з’явитись в жодній цивілізованій країні.
Важливе значення у ґендерній соціалізації відіграє такий компонент підліткової культури –підлітковий любовно-еротичний фольклор. Він існує у двох основних формах –усній (більше практикується у хлопчачому середовищі) і рукописній (характерний для дівчат). Дівчата значно частіше ведуть особистий щоденник, альбоми-пісенники, заповнюють різні анкети, „побажанники”.
Фольклорні та етнографічні матеріали дають уявлення про ґендерну ситуацію в різні історичні періоди. Весільні обряди, прислів’я і приказки, пісні, традиції сексуальної поведінки тощо намагаються глибше зрозуміти народні традиції, а отже полегшити процес ґендерної та й сексуальної соціалізації.
На зміну статевої поведінки чинить вплив і фольклор: балади, пісні, загадки, танці, приказки і прислів’я. Вони відображають сексуальну культуру, що склалась, і ставлення до неї в суспільстві. Особливе місце тут займає любовна лірика у пісенній творчості бардів.
Психологічний базис ґендерної педагогіки
Чоловіки і жінки розрізняються за низкою морфологічних характеристик і в тому числі за розмірами тіла. Зріст людини коливається в межах 150–см і залежить від багатьох факторів, серед яких основні –стать і расова належність. Для населення України середній зріст становить близько 175 см для чоловіків і 165 см –для жінок. На 10 кг вага пересічного чоловіка більша від ваги пересічної жінки.
Виражені статеві відмінності існують і в конституції тіла. Наприклад, кістки чоловіків характеризуються більшими розмірами, крупнішими суглобними поверхнями. М’язи у чоловіків становлять 42 % загальної ваги тіла, у жінок –%, жирова клітковина у чоловіків –%, а у жінок –%. Дотримуючись дієти, чоловіки худнуть швидше від жінок. Проте навіть дуже тонкий шар жиру під шкірою жінки взимку зігріває її, а влітку охороняє від спеки. До речі, жінки її переносять легше в тому числі й через те, що в них потові залози розташовані рівномірніше, а це прискорює охолодження організму. Наявність м’язів у чоловіків і жиру в жінок визначає і їх різні ролі: у житті перші завжди спринтери, а другі –стайєри. Чоловік здатний на потужний ривок, після якого його енергія швидко закінчується. Для жінки ж ривки не характерні, проте вона може бігти довго, живлячись енергією, що вивільняється з жиру.
Чоловіки і жінки мають явні відмінності в пропорціях тіла –у чоловіків більша ширина плечей і менша ширина стегон (не випадково для позначення жіночих і чоловічих вбиралень використовують відповідно значки і ). Дж. Таннер відзначає, що дівчатка вже з народження випереджають хлопчиків за оссифікацією (заміщення в скелеті хрящової тканини кістковою) приблизно на 20%. За даними М. Антропової, дівчата морфологічно розвиваються більшими темпами, ніж хлопчики. Вже з народження за пропорціями тіла дівчатка ближче до дефінітивного (остаточного) стану порівняно з хлопчиками.
Обидві статі відрізняються структурою скелету (у жінок, зазвичай, менша голова, ширше обличчя, коротші ноги і довший тулуб, вказівний палець руки довший безіменного; у чоловіків –все навпаки з немовляцтва: у хлопчиків, скажімо, молочні зуби зберігаються довше, ніж у дівчаток) і будовою внутрішніх органів (у жінок більший шлунок, нирки, печінка і менші –легені).
Проміжною ланкою між соматичними і психічними властивостями є психофізіологічні характеристики індивіда, під якими розуміють сукупність біологічних властивостей, що визначають особливості поведінки людини. Є ряд даних про психофізіологічні особливості чоловіків і жінок, серед яких найдостовірніші відмінності в моторній сфері. У чоловіків загальна м’язова сила і максимальна сила окремих ланок (пальців, кисті, стопи і т. п.) вища, ніж у жінок. Причому у віці 10 років сила хлопчиків і дівчаток приблизно однакова, потім, між 12 і 19 роками сила юнаків зростає швидше, ніж у дівчат, досягаючи максимуму до 25 років. Силові можливості жінок у віці 30 років становлять приблизно 2/3 від сили чоловіків того ж віку. Можливо, більші силові можливості сприяють формуванню у чоловіків почуття переваги над жінками, уявлення про свою керівну роль.
Деякі особливості моторики жінок залежать від особливостей тілобудови і м’язової сили, наприклад, під час ходіння у жінок крок коротший. Менша сила рук позначається на почерку: пишучи, жінки менше натискають на „перо”, ніж чоловіки, але вони пишуть швидше. Жінки, зазвичай, граціозніші, їх рухи відрізняються плавністю. Чоловіки характеризуються більш високою швидкістю моторних реакцій на подразники різної модальності. Під час роботи, пов’язаної з вираженими затратами енергії, жінки менш успішні, а в роботі, що вимагає спритності рук, вони виявляють більшу швидкість і точність.
Сила м’язового напруження кисті рук у чоловіків на 30–% більша, ніж у жінок, –а з м’язовим скороченням пов’язаний прояв волі. Довільна ж затримка м’язів у стані максимального скорочення у представників „слабкої” статі в будь-який віковий період, навпаки, вища, ніж у представників „сильної”, а це означає, що в жінок частіше зустрічається воля гальмівного типу. Треба, однак, зазначити, що між м’язовою силою і вольовою затримкою м’язів прямого зв’язку немає. Чоловіки будь-якого віку показують кращі, порівняно з жінками, результати тестів на координацію, на прицілювання й стеження. Виявлено також кращу реакцію чоловіків. Чоловіча перевага в тілесних рухах значною мірою може бути результатом структурних факторів м’язової сили, а також розмірів і пропорцій тіла.
Хлопці мають більшу потребу в русі. Вони швидше ходять, охочіше бігають. У чоловіків зазвичай краще розвинутий вестибулярний апарат. Під час катання на лижах жінки падають переважно на сідниці, а чоловіки –вперед, „на ніс”. Через це жінки, як правило, не люблять їхати в громадському транспорті спиною вперед. З другого боку, у дівчат краща моторика пальців та спритність рук. У ранньому дитинстві підтвердженням служить той факт, що дівчата зазвичай раніше і краще вміють самі одягатися. Краще управління пальцями і зап’ястковими рухами у дівчат проявляється також під час миття рук і повертання дверних ручок. У стандартизованій виборці Стенфорд-Біне більша кількість дівчат, ніж хлопців успішно справлялась з тестами по застібанню ґудзиків і зав’язуванню банта. У промисловості широко визнаний факт більшої швидкості і точності виконання дорослими жінками багатьох маніпулятивних завдань.
Дівчатка швидше за хлопчиків просуваються до свого дорослого статусу не лише за морфологічними параметрами, але і за фізіологічними функціями, через що вони швидше дозрівають у статевому плані. Статеві особливості фізіологічного функціонування стосуються різних систем життєдіяльності людей:
а) Серцево-судинна система. Об’ємна швидкість кровотоку у хлопчиків 6–років вища, ніж у дівчаток того ж віку. У дівчат і жінок більша еластичність кровоносних судин. Жінки можуть втрачати більшу кількість крові, ніж чоловіки. Наприклад, втрата 1 літра крові для чоловіка нерідко є смертельною, в той час як жінка перенесе цю втрату без переливання крові. У крові чоловіків на 20 % більше еритроцитів, що живлять тканини киснем. Тому в них інтенсивніший обмін речовин, але процес кровотворення в них менш ефективний. Серце жінки б’ється частіше (80 ударів на 72), а кров’яний тиск на 10 одиниць нижчий і підданий коливанням у часі.
б) Енергообмін. Суттєво відрізняється чоловіча і жіноча енергетика. У чоловіка вибухова енергія, жіноча –образ води. У жінок обмін речовин відбувається повільніше, ніж у чоловіків. Не дивлячись на те, що чоловіки наділені більшою фізичною силою, співвідношення кількості жирових клітин і м’язової маси в них менше, а отже –енергетичний запас слабший, ніж у жінок. І. Корнієнко в 1979 р. встановила, що у дівчаток 5–років енергообмін спокою нижче, ніж у хлопчиків. Об’єм анаеробних енергетичних систем у жінок нижчий, ніж у чоловіків, що пов’язано з меншою м’язовою масою у жінок. Звідси і нижча працездатність жінок у короткотривалій інтенсивній роботі. Особливості енергетичного обміну такі, що навіть сидячи і відпочиваючи, чоловік втрачає більше калорій, ніж жінка. При навантаженнях чоловік швидше втрачає сили.
в) Дихальна система. У молодих чоловіків максимальне споживання кисню в середньому на 20–% більше, ніж у жінок (Е. Ільїн). З 6–років у дівчат домінує грудний компонент дихання, а у хлопців –черевний. Дихання у чоловіків рідше, але глибше, ніж у жінок. При забрудненні повітря чоловіки піддані більшій небезпеці [38].
г) Гормональна сфера. Учені дослідили і встановили різне співвідношення в організмі людини чоловічих і жіночих гормонів. У чоловіків домінує тестостерон та андроген, у жінок –естроген і прогестерон. А це зумовлює унікально жіночий чи унікально чоловічий тип розвитку. З наявністю тестостерону пов’язаний ріст бороди, облисіння, низький голос і т . п.
З початком статевого розвитку продукування тестостерону у хлопців-підлітків збільшується у 10–разів, порівняно з його звичним рівнем у дівчат. Цей тестостеронів натиск призводить до суттєвих зовнішніх змін та чинить вплив на чоловічу поведінку, а саме формує: схильність до домінування й агресії; схильність до ризику; чергування періодів напруження і розслаблення.
Жіночі гормони чинять на дівчат цілком іншу дію, вони не регулюються мозком, як у хлопців, але надходять хвилями з 28-денною періодичністю і можуть викликати бурю почуттів через почергове піднесення й падіння емоцій, якими ці хвилі супроводжуються.
д) Головний мозок. Маса головного мозку у дорослої людини коливається в діапазоні 1100–грамів. У середньому в чоловіків вона становить 1394 г, а в жінок –1245 г. Встановлено, що розміри мозку не визначають рівень інтелекту і психічні можливості індивіда. Морфологічною основою індивідуальних відмінностей у психічній сфері і поведінці можуть бути відносні розміри окремих структур мозку, що беруть участь у регуляції певних функцій.
В обох статей спостерігається процес латералізації –домінування однієї з півкуль. Існують дані про статеві відмінності в швидкості дозрівання півкуль мозку у чоловіків і жінок –у хлопчиків до моменту народження більш зрілою є права півкуля, а в дівчат –ліва. У процесі онтогенезу ліва півкуля хлопчиків дозріває повільніше. Вже до 6-річного віку в них права півкуля спеціалізується у формуванні просторових уявлень та уяви (відповідає за візуальне сприйняття світу, просторове мислення і творчість). Ліва півкуля мозку у дівчинки розвивається швидше і краще, ніж у хлопчиків (відповідає за мову, логіку). В результаті дівчинка починає говорити раніше і краще, раніше починає читати і швидше оволодіває іноземними мовами (В. Єремеєва, Т. Хризман). Жіноча схильність побалакати пояснюється саме тим, що у жінок ділянка мозку, яка контролює мову, на 20 % більша, ніж у чоловіків.
Є дані про те, що жінки перевершують чоловіків у тих сферах, в яких передовсім потрібне знання мови, а чоловіки перевершують жінок у розв’язанні задач просторового характеру (Е. Маккабі, Ц. Джеклін). Існують і відмінності між жінками і чоловіками у сприйнятті вербальної інформації (В. Морозов). Через те, що у більшості чоловіків права півкуля домінує над лівою, тобто вони візуально орієнтовані, а в жінок домінує ліва півкуля і вони орієнтовані вербально, хлопчики у підлітковому віці, проходячи шлях сексуального становлення, вибирають порнографічні журнали, а дівчатка –читають любовні романи.
Важливою психофізіологічною характеристикою людини є функціональна асиметрія великих півкуль, яка є нейрофізіологічною детермінантою індивідуально-психологічних відмінностей, так як вони виявляють кореляції з різними психічними процесами (С. Спрінгер, Г. Дейч). Результати більшості досліджень дають підстави вважати, що мозок чоловіків організований більш асиметрично, ніж мозок жінок. Величина задньої ділянки мозолистого тіла, що з’єднує праву і ліву півкулі, у жінок більша, ніж у чоловіків, що сприяє інтенсивнішій міжпівкульній взаємодії. Ця функціональна особливість дає змогу жінкам успішно використовувати різні способи сприйняття і мислення, вони забезпечують більшу адаптивність жінок до змін умов життя.
Мозок чоловіка спеціалізований –розділений на ділянки. Його конфігурація сприяє концентрації на одній конкретній задачі в окремий проміжок часу, і більшість чоловіків твердять, що можуть робити лише одну справу в даний час (виключають телевізор, коли дзвонить телефон, нічого не чують, коли читають газету). Тобто в роботі півкуль головного мозку чоловіка характерною є функціональна асиметрія, у жінок –співпраця.
Різна будова і функціональні особливості мозку представників різної статі приводить до того, що від одних і тих же посилок чоловік і жінка нерідко приходять до різних висновків, тому вони погано розуміють одне одного.
е) Репродуктивна система. Жіночому організму властиві деякі функції, які відсутні у чоловіків –менструація, вагітність, лактація, наявність перед менструального і менструального синдрому, а це впливає на поведінку і чутливість. Жінки залежні від місячного циклу. У них навіть можна спостерігати те, що у тварин називають зимовою сплячкою (потреба у сні, схильність до самоти, почуття пригніченості, зниження статевої потреби). З появою менструацій відбувається чітке усвідомлення відмінностей між чоловічим і жіночим тілом. Дівчата починають задумуватися над своєю майбутньою роллю дружини і матері.
є) Сенсорна сфера та перпептивні процеси.
У сенсорній сфері встановлені лише окремі відмінності між чоловіками і жінками. Різними є візуальні можливості чоловіків і жінок. Жінки гостріше бачать, у тому числі й в темноті, мають кращу зорову пам’ять. Дівчата перевершують хлопців у сприйнятті кольору і кольорових відтінків. Відрізняється описування кольорової гами (чоловік називає базові кольори, жінки, окрім цього, –відтінки). Порушення сприйняття кольору (дальтонізм) властиві 5–% чоловіків і лише 0,1 % жінок. Мозок чоловіка і мозок жінки еволюціонізували з різною швидкістю, в напрямку різних талантів і здібностей. Чоловіки, відповідальні за полювання, розвивали мозкові ділянки, що відповідали за навігацію дальньої дії, тактичну майстерність, необхідну для вполювання, і відточену майстерність вразити ціль. Їм не потрібне мистецтво вести бесіду та вміння сприймати емоційні потреби інших, тому ділянки мозку, що відповідають за міжособистісні контакти, значного розвитку не отримали. Чоловік наділений мисливським –тунельним зором. У нього очі як бінокль.
Жінки, на відміну від них, повинні були адаптовуватися до навігації на короткі віддалі, оволодівати широким периферійним сектором бачення, щоб стежити за навколишньою обстановкою, вести кілька справ одночасно та з ефективною комунікабельністю. У жінки периферійний зір досягає до 180°.
Чоловіки і жінки відрізняються за гостротою слуху –нижчі частоти (нижче 1800 гц) краще чують чоловіки, а вищі –жінки (У. Вудсон, Д. Конове). Відмічена тенденція більшої диференційної чутливості до звукових і світлових стимулів у жінок порівняно з чоловіками (Б. Ананьєв). Мозок жінки запрограмований на дитячий крик, а чоловік може вночі не чути його і міцно спати. Капання води з крана на кухні може звести з розуму жінку, а чоловік і уваги не зверне. Дівчатка і жінки сприйнятливіші до звуків і частіше можуть точно наспівати мелодію, краще відчувають відтінки і нюанси емоційного стану оточуючих. Жіночий мозок наділений здатністю розділяти звуки, відносити їх до різних категорій і приймати рішення щодо кожного з них.
Відрізняється смак чоловіка і жінки. Чоловіки мають більше рецепторів для визначення солоного й гіркого, а жінки перевершують їх в оцінці солодкого. Мають особливості і нюхові відчуття. Чутливість жінки до запахів не лише вища від чоловічої, але й загострюється додатково щомісячно в період овуляції. Нюх жінки тонший. Вона чутливіша до дотиків (у 10 разів). Саме через цю чутливість жінки відчувають більшу потребу в тілесних ласках та обіймах. У чоловіків шкіра товща, ніж у жінок. До настання статевої зрілості підліток майже повністю втрачає чутливість до дотиків: його тіло „починає готуватися” до труднощів полювання.
Суттєві відмінності між статями в характері сприйняття часу. Жінка гірше відчуває протікання часу –мабуть, дається взнаки більша емоційність, яка визначає суб’єктивне сприйняття часу. Дж. Віткін пише, що біг біологічного годинника у жінки швидший, ніж у чоловіка. Для неї час завжди йде швидко. Для чоловіків, що більше орієнтовані на успіх, кар’єру, фінансову стабільність, час тягнеться повільно.
ж) Нервова система. Серед психофізіологічних характеристик особливу роль відіграють властивості нервової системи. Вивчення статевого диморфізму за цими показниками встановило перевагу жінок за рухливістю процесу збудження і перевагу чоловіків за силою нервової системи. Властивості нервової системи розглядаються як біологічна основа темпераменту і деяких рис особистості (Є. Ільїн). Відсутність вираженого статевого диморфізму з цих показників служить підтвердженням того, що біологічна стать однозначно не визначає психологічну стать дитини. І проте, хлопці важче за дівчат переносять статичні навантаження.
з) Розумові здібності чоловіків і жінок рівноцінні, але не однакові. І проявляються вони по-різному: внаслідок різної спрямованості інтересів. Відомо, що на ранніх етапах (до 7 років) дівчата зазвичай випереджають хлопчиків в інтелектуальному розвитку. Але в більш пізньому віці середні показники IQ чоловіків і жінок не відрізняються. Д. Фріман відзначає, що за даними дослідження розумових здібностей хлопчиків і дівчат, відмічається більше коливання результатів серед хлопчиків: серед них більша кількість як розумово обдарованих, так і розумово відсталих. Результати дівчат стабільніші. Даних, що свідчили б про те, що одна стать розумніша від іншої, немає. Але хлопчики і дівчатка мають різний рівень і тип інтелектуального розвитку. Безпристрасні до феміністичних ігор учені давно встановили, що між чоловіком і жінкою існує біологічно і соціально-історично задана відмінність у когнітивних установках. У той час, як чоловік націлений на освоєння нового, навіть якщо це пов’язано з ризиком втрати стабільності, психологічного комфорту чи якихось вже набутих цінностей, то жінка орієнтована на традиційність, входження в світ через повторюваність форм і ситуацій і стабільність як базову цінність. Відомо й те, що будь-які культурно-цивілізаційні інновації, що створюються головним чином чоловіками, через кілька поколінь фіксуються й стабілізуються в жіночому соціокультурному генотипі і завдяки йому зберігаються і стійко відтворюються у традиції. Тобто, коли чоловічий геній шукає і відкриває нове, жіночий –закріплює і багатоманітно обігрує вже знайдене.
и) Вербальні здібності. Жіноча перевага у вербальних (чи лінгвістичних) функціях відрізняється з дитячого до зрілого віку. Спостереження за нормальними, а також обдарованими і розумово відсталими дітьми показали, що дівчатка в середньому починають говорити раніше від хлопчиків, користуються більшим словниковим запасом, проявляють тенденцію до довших і більш зрілих за своєю структурою речень. Вони також швидше просуваються в навчанні читанню.
У жінок за мову відповідає особлива ділянка, розташована у фронтальній частині лівої півкулі, і дещо менша за розміром ділянка, що знаходиться у правій півкулі. Наявність ділянок мови відразу на двох півкулях дає змогу жінкам краще володіти мовою. Маючи особливі ділянки управління мовою, мозок жінки вільний для виконання інших завдань, що дає їй змогу займатися декількома справами одночасно. Функціонування мозкових центрів мови поєднується з діяльністю слухового центру.
Дівчата успішніші у відтворенні звуків. Їх артикуляторні здібності у першому класі школи приблизно такі самі, що у хлопчиків у другому класі. В цій еволюційній відмінності моторних аспектів мови, мабуть, полягає причина загальної жіночої переваги у лінгвістичних функціях. Дівчата відрізняються швидкістю читання, а також виконанням таких тестів, як знаходження протилежностей, аналогії, завершення речень, розповідей, повнота творів.
Різною є і психологія представників різної статі різна. Вони не гірші, не кращі один від одного –вони різні. Вони живуть у різних світах, для них пріоритетні різні цінності, діють вони, дотримуючись різних життєвих правил. Але якісні відмінності –наслідок кількісної різниці, різниці в поєднанні одних і тих самих психологічних елементів, міри прояву тієї чи іншої тенденції. Вся справа в нюансах і пропорціях. Можна говорити лише про переважання якихось з якостей і властивостей у представників чоловічої або жіночої статі, причому це переважання передбачає, по-перше, більшу частоту якої-небудь властивості у представників певної статі і, по-друге, більшу її вираженість за наявності такої властивості у представників обох статей. Відмінності не перешкоджають рівності. Рівність означає свободу вибору, а відмінності ведуть до того, що чоловіки і жінки виберуть різні сфери діяльності.
Перш ніж вдатися до конкретного аналізу, варто зазначити:
. Психологічні відмінності помітні задовго до статевого дозрівання і лише посилюються в його процесі.
. Ці відмінності визначаються характером виховання лише обмежено: в кожному конкретному випадку характер виховання сприяє більш повному виявленню і розвиткові того, чим дитина наділена вже на момент народження.
. Ці особливості мають середньостатистичний характер і відображають швидше типи, а не обов’язкову наявність чи відсутність тих чи інших якостей в окремих представників чоловічої чи жіночої статі.
. Наявність психологічних особливостей повинна обов’язково розглядатися у цілісній системі, а не ізольовано. Це значить, що загалом обидві статі психологічно рівноцінні і мають переваги лише в певних ситуаціях.
. Знання особливостей має важливе значення для дошлюбного виховання та подружнього життя.
Як відзначає І. С. Клецина, існує два полярних підходи, що обґрунтовують диференціацію статей: статевий диморфізм і статевий символізм. Відповідно до статевого диморфізму, статева диференціація –універсальний біологічний процес, який культура лише оформляє і осмислює з тими чи іншими варіаціями. Вивчення статевого диморфізму й особливостей його прояву в різних сферах поведінки людини має самостійне значення для ґендерної психології та ґендерної педагогіки. При цьому цікаве не тільки питання про те, які існують відмінності між чоловіками і жінками, але й якою мірою біологічні властивості детермінують формування психологічних особливостей індивіда.
З позиції статевого символізму ґендерна диференціація не тотожна статевій дихотомії (поділ на дві частини), пов’язаній зі статевим диморфізмом, оскільки вона пов’язана з конструюванням статей протягом життя. Прихильники цього підходу Дж. Хемпсон і Д. Хемпсон вважають, що орієнтація на статеву роль хлопчика чи дівчинки не має вродженої основи (відчувається вплив феміністської ідеології, коли абсолютно ігноруються відмінності, зумовлені статевим диформізмом). Але й це не зовсім так. Тривалий моніторинг дітей, яких виховували в нейтральній, з точки зору статі, обстановці (в ізраїльських кібуцах, наприклад) показав, що хлопчики все одно демонстрували агресивну поведінку і неслухняність, об’єднувалися у групи, всередині яких йшла боротьба за лідерство, а дівчатка співпрацювали одна з одною, уникали конфліктних ситуацій, демонстрували прив’язаність, ділились таємницями тощо. Біологічна природа спрямовувала кожного з представників конкретної статі на шлях, що відповідає специфіці або чоловічого, або жіночого мозку.
Багато дослідників вважають, що в основі формування ґендерної ідентичності лежить біологічно задана стать, але формування психологічної статі є результатом впливу на особистість соціальних умов і культурних традицій суспільства. Таким чином, ґендерна ідентичність –це фенотип, сплав вродженого й набутого. Це положення відображене на схемі Петерсона і Мейлора (рис. 3), в якій показані фактори й механізми формування статевої ідентичності.
Біологія і культура не ізольовані одна від одної, оскільки культура розвивається на основі того, що задано біологічно. Культурні норми суттєво впливають на установки і поведінку індивіда, хоч цей вплив не здійснюється „в обхід” біології. І разом з тим, як свідчать результати досліджень, ще до того як вимоги культури накладуть свій відбиток на життя малюка, стають помітними відмінності в поведінці хлопців і дівчат. До сьогодні ніхто ще не довів, що біологічні фактори абсолютно не впливають на поведінку людини, на її здібності, навички, смаки. Навпаки, у психофізіології
Рис. 3. Фактори і механізми формування статевої ідентичності
все більше нагромаджується фактів, що підтверджують такий вплив. Не можна заперечувати, що поведінка осіб чоловічої і жіночої статі є наслідок їх соціалізації і виховання, відповідно з уявленнями суспільства про ролі чоловіків і жінок. Однак виникає питання: а чому у людства сформувалися такі уявлення? І чому, не дивлячись на зміну історичних та економічних епох, вони все ж в своїй основі залишаються незмінними? Швидше за все тому, що вони мають біологічну основу.
Але, щоб зрозуміти реальну поведінку чоловіків і жінок, треба, на думку І. С. Кона, знати не лише її біологічні константи й соціальні фактори, такі, як статевий розподіл праці, особливості виховання хлопців і дівчат і т. п., але й те, як це все відбивається і заломлюється у людській психіці: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої належності, формування відповідної самосвідомості, рівня домагань, самооцінок тощо.
Останні тенденції вивчення проблеми статевої диференціації пов’язані з розвитком соціально-конструктивістського підходу, в рамках якого акцент зроблений не на вимірюванні та описанні ґендерних відмінностей, а на аналізі процесу їх конструювання. Іншими словами, ґендерні відмінності вивчаються не як продукт і результат, а як процес.
Аналіз наукової літератури, матеріали дисертаційних досліджень, наші власні спостереження свідчать, що не варто ламати списи щодо того, чим зумовлені відмінності між чоловіками і жінками: біологічними чи соціальними факторами. Питання не варто розглядати з позиції „або-або”, оскільки мають значення й одні й інші фактори і відокремити їх на практиці неможливо. Інша справа, що одні відмінності більшою мірою можуть залежати від біологічних факторів, а інші –від соціальних, але це не відміняє біосоціального підходу до розгляду відмінностей між чоловіками і жінками. Це саме стосується і багатьох ґендерних установок. Спроби уніфікувати статеві риси, з якою б метою вони не приймалися, загрожують зруйнувати інформаційні механізми і вже тому небезпечні. Піднесення чоловіка в еталон для жінки, чим так переймаються неофеміністки, –надзвичайно негативне явище, що дестабілізує людську систему. Потворність жінки повертається потворністю самого еталону –чоловіка. Відносна міжстатева гармонія здатна пробити собі дорогу лише через подолання подібних спроб.
Важливий аспект особистісного розвитку, що виявляє традиційні статеві відмінності, включає інтереси, ідеали, установки та особисті цінності. Ці особливості часто чинять непередбачуваний вплив не лише на розвиток емоційних і характерних рис, але також на досягнення і дійсні можливості людини. Особливим багатством відрізняються дані, зібрані дослідниками дитячого віку. Проводять співставлення переваг хлопчиків і дівчаток у таких сферах, як ігрова активність, спонтанні малюнки, колекціонування, читання, кінофільми, улюблені герої в літературі чи громадському житті, професійний вибір і загальні життєві цілі, мистецтво і політика і т. п. З цих різних досліджень з’являються досить чіткі і послідовні типи чоловічих і жіночих інтересів.
Ґендерні відмінності виражаються в тому, що хлопчики проявляють інтерес до речей, а дівчатка –до людей. Наукове формулювання сфери інтересів чоловіка звучить так: „Чоловіки люблять цікаві речі”. Це поняття охоплює будь-які предмети, створені чоловіками для задоволення своєї допитливості і проведення часу –комп’ютери, автомобілі, зброя, космічна техніка тощо. У чоловіка є внутрішній імпульс до придбання цікавих предметів і якщо поруч немає жінки, яка здатна згасити цей імпульс, чоловік може витратити на це всі гроші. Дослідникам доводилось спостерігати поведінку, що відображає цей стереотип, вже через 2–дні після народження малюка. Дівчатка в немовляцтві здатні затримувати увагу на обличчях значно довше, ніж хлопчики, причому незалежно від того, говорить людина чи мовчить. На більш пізньому етапі розвитку малюки обох статей, лежачи в ліжку, із задоволенням лепечуть, орієнтуючись на тих, хто їх розглядає. Однак хлопчикам не потрібно, щоб дорослий підтримував з ними бесіду. Вони не менш радісно лепечуть, спілкуючись з іграшками чи з іншими предметами. Зовсім не так поводять себе дівчатка: вони швидко втрачають інтерес до гри, якщо опікун відходить від них. Їх приваблюють обличчя, і контакт за допомогою погляду триває в них у два-три рази довше, ніж у хлопчиків; малюки-хлопчики більше цікавляться хаотичним рухом об’єктів.
Якщо вивчити іграшки, яким діти віддають перевагу, то тут можна побачити суттєві відмінності у смаках. У хлопчиків –це предмети переміщення, впливу, перетворення: машини, літаки, космічні кораблі, інструменти і зброя. У дівчат на першому місці –це імітація живих істот (ляльки, м’які тварини і т. п.) і засобів, що сприяють повсякденному життю (предмети побуту, меблі, посуд). У свідомості дівчинки з раннього віку домінує людина, і все, що з цим пов’язано. Звідси й особливості вибору іграшок.
Хлопчики отримують різноманітніші іграшки, ніж дівчатка, і види іграшок, що пропонуються батьками хлопчикам і дівчаткам, суттєво відрізняються. Іграшки для хлопчиків більшою мірою дають змогу проявити винахідливість, дають більше можливостей маніпулювання різними предметами і підтримувати тісніший зв’язок з матеріальним світом, ніж іграшки для дівчаток. З іншого боку, іграшки для дівчат, зазвичай, такі, що дівчатка в своїх іграх більше наслідують оточуючих, частіше грають у безпосередній близькості від своїх вихователів і мають менше можливостей для різноманітної і новаторської діяльності.
У хлопчиків частіше зустрічаються різні вільні конструкції, проекти. У дівчат навпаки, „взірець” чи план є зазвичай бажаним помічником і обмеженням їх творчості. Саме тому творчість чоловіка значною мірою носить інноваційний характер, тоді як творчість жінок –впорядковуючий і декоративний. І не випадково, що купуючи автомобіль, чоловік, як правило, вибирає марку (потужність двигуна, ходові якості), жінка –характер кольору та оформлення салону. Саме в силу цього винахідників-раціоналізаторів серед чоловіків у n разів більше, ніж серед жінок. Саме тому серед закрійників у кравецьких майстернях домінують чоловіки.
Л. Павлова стверджує, що вже у 2,5–роки можна бачити відмінність у використанні одних і тих же ігрових предметів. Дівчатка, зазвичай, використовують іграшку за призначенням, роблячи помилки в її застосуванні лише з незнання. Хлопчики ж можуть пристосувати іграшку до різних цілей, часто не за призначенням, свідомо знаходячи їй несподівані застосування. Хлопчик змушує свою ляльку стрибати і марширувати, саджає її в ролі вершника на коня, оглядає її як лікар тощо. Якщо дівчатка інтерес до ляльки проявляють в ігрових сюжетах побутового характеру (прання, прибирання, приготування обіду тощо), то у хлопчиків гра з лялькою розгортається у зв’язку з будівельними ситуаціями, транспортними „послугами”. Наприклад, хлопчики будують будинки для ляльок, перевозять на машинах ляльок та їх майно.
Усе вищевикладене дехто намагається пояснити соціокультурними чинниками. Але як пояснити той факт, що хлопчики частіше ламають іграшки (гадаю, їх цьому не вчать спеціально). Плачевний стан іграшок хлопчика частіше несе на собі ознаки прояву його пізнавальних інтересів: спочатку розібрано, щоб взнати, що там всередині, а потім кинуто. Чоловіча стать схильна розбирати ціле на частини –і не лише в мисленні (аналіз), але й в реальності. І це помітно з раннього віку. А якщо іграшки дівчинки перебувають у незадовільному стані, то це, радше за все, наслідок її неакуратності. Вона не схильна до розбирання цілого на частини і не має відповідних пізнавальних інтересів.
Жанет Левер, досліджуючи ґендерний аспект дитячих ігор (10–р.), робить висновок: хлопчики частіше, ніж дівчата, граються на вулиці в змішаних за віком групах, частіше грають у змагальні ігри, їх ігри тривають довше, ніж ігри дівчаток. Вона зазначала, що під час цього дослідження виявилось, що хлопчики весь час сварилися, але жодного разу гра не була припинена через сварку. Виявилось, що хлопчикам подобаються суперечки про закони і правила гри не менше, ніж сама гра. Навпаки, спалах суперечок серед дівчат зазвичай призводив до припинення гри. Для них правило вважається настільки добрим, наскільки воно задовольняє тих, хто грає. Отже, дівчатка позбавлені можливості набуття навиків виходу з конфліктних ситуацій. Коли дівчата починають сваритися, грі настає кінець, учасниці просто забирають іграшки і розходяться, або, щоб згладити суперечності, розпочинають іншу гру. Почуття недоторканості закону, яке ще Піаже вважав істотним для морального розвитку, набагато менше розвинуте у дівчаток, ніж у хлопчиків.
В іграх хлопчиків завжди присутнє конфліктне і змагальне начало. Для чоловіків мета і сенс гри –завоювання перемоги, формування навичок лідера й організатора, досягнення певного статусу в чоловічій ієрархії. Традиційні ігри дівчат –стрибки через скакалку, „класики” –це ігри, де грають почергово, змагальність у них не головне, оскільки перемога одного не обов’язково означає поразку іншого. Внаслідок цього менш ймовірне виникнення суперечок, що вимагають розбирання. В дівчачих групах практично відсутній ґрунт для виникнення конфліктів, бо правила їх ігор настільки примітивні, що їх важко порушити. Дівчата, зазвичай, байдужі до перемоги в грі, тому що становлення приятельських стосунків і їх підтримання для них важливіше за утвердження власної вищості. Та й взагалі жінка не в силах тішитися перемогою, якщо знає, що хтось програв. Ігри дівчат учать цілком іншому типу поведінки. Участь у них розвиває здатність до співробітництва і неконкурентні навички. Ігри в дочки-матері чи ляльки є ролевими іграми, в яких відсутні елементи змагальності.
Як показують дослідження Д. Арчер, І. Осоріної, Е. Еріксона та інших, хлопчики і дівчатка мають різний ігровий простір. Хлопчики орієнтовані на освоєння вертикального й широкого горизонтального простору: паркани, дахи, дерева, підвали, рови –привабливі для хлопчиків. При цьому їх ігри відрізняються динамічністю, гнучкістю. Для дівчаток характерні ігри в обмеженому, чітко означеному просторі статичного характеру: „дочки-матері”, „лікарня”, „концерт” і т. п. Це асоціюється із історичною заданістю чоловічої поведінки, орієнтованої на засвоєння нового простору (земного, водного, повітряного), заволодіння територіями (захоплення фортець, підкорення гірських вершин, війни за нові землі). Якщо ігровий простір обмежується, то вони використовують наявну територію максимально. Крім цього, у хлопців в іграх завжди є правила, яких вони строго дотримуються. Причому ця схильність пізніше може стати джерелом нещасть жінок. Адже правила і філософія гри, засвоєні хлопчиками в дитинстві, трансформуються у чоловічі характери, які пізніше панують на роботі. Чоловіки сприймають роботу як гру і створюють правила, жінки сприймають роботу як механізм міжособистісних стосунків, тому вони запросто можуть змінити правила, породжуючи тим самим конфлікти. Жінки –берегині, мають тенденцію до чіткої означеності (того, що „охороняти”) території, стосунків, стабільності і статичності.
Ж. Левер робить висновок, що в іграх хлопчики вчаться незалежності, організаційним навичкам, необхідним для координації діяльності великих груп людей. Приймаючи участь у змагальних ситуаціях, вони вчаться суперничати порівняно відкрито: грати зі своїми ворогами і змагатися зі своїми друзями –все відповідно до правил гри. На противагу цьому, ігри дівчаток зазвичай зароджуються в маленьких групах, часто це ігри двох кращих подруг в усамітненому місці. Така гра копіює соціальну модель первинних людських стосунків і в цьому вона більш корпоративна. Вона сприяє розвиткові емпатії, чуйності, необхідних для прийняття ролі „конкретного іншого”, і більше спрямована на знання іншого, як відмінного від себе.
Відрізняються малюнки дітей: у хлопчиків домінує індустріальна і військова тематика, у дівчаток –будинки, дерева, квіти, обличчя (у 60 % хлопчиків, за даними А. Бодальова, домінували індустріально-військові малюнки, і лише у 6 % дівчаток це мало місце). І ті, й інші люблять зображати людину, але хлопчики –в найзагальнішому вигляді, а дівчата –ретельно добираючи зачіску, плаття, ґудзики, декоративні елементи. Взагалі, у жінки сильніша вроджена схильність до всього красивого, витонченого й нарядного. Не дивлячись на свій практицизм, жінка віддасть перевагу прекрасному перед корисним (чоловіків, наприклад, дивує любов жінок до квітів).
Суттєво відрізняються навчальні інтереси хлопців і дівчат. За даними Мельникової М. А., з предметів, які не подобаються, у юнаків на перших місцях –іноземна мова, астрономія, суспільствознавство, а у дівчат –фізика, географія, астрономія, суспільствознавство. Серед тих, хто добре встигає з математики більше хлопців, ніж дівчат; серед тих, хто добре встигає з літератури та іноземних мов більше дівчат, ніж хлопців. Загалом дівчата перевершують хлопців у шкільних предметах, що значною мірою залежить від вербальних здібностей, пам’яті, швидкості сприйняття і точності. Хлопчики кращі там, де необхідне числове мислення і просторові здібності, а також у деяких „пізнавальних” предметах, наприклад: історії, географії і природничих науках. Це відповідає загальновідомій перевазі хлопчиків у тестах на загальні знання, включені в шкали інтелекту, і, мабуть, є результатом менш обмеженого і більш різнорідного середовища, наданого хлопчикам, поряд з їх ширшою сферою у читанні (книги з природознавства, історії, географії). У дівчат значно кращі навчальні успіхи, навіть з тих предметів, у яких хлопці зазвичай сильніші. Серед них рідше зустрічаються відстаючі, їх краще переводять з класу в клас. Дівчата серйозніше від хлопців ставляться до оцінок, відчувають більший дискомфорт у разі отримання низьких оцінок.
У трудовій діяльності дівчаткам (55 %) цікава господарсько-побутова праця, шиття; хлопчики віддають перевагу роботі з деревом, конструктивній діяльності. Хлопчики воліють працювати з крупнішими інструментами, а дівчатка –з мініатюрними. Дівчата акуратніші, амплітуда трудових рухів у них менша.
У читанні, кінофільмах і радіопрограмах хлопчики віддають перевагу пригодам, мандрівкам і дослідженням. Серед дівчат найпопулярнішими є любовні історії і романи про дітей і сімейне життя.
Жінка значно більше за чоловіка потребує нових вражень, пов’язаних зі стосунками між людьми. Звідси масова любов до нескінченних телесеріалів: жінки не втомлюються їх дивитися, оскільки вони постійно поновлюють ці враження.
Схильність до колекціонування у хлопців проявляється сильніше, ніж у дівчат, однак успішність цього заняття може бути практично однаковою: дівчат виручає більша акуратність, хлопців –краща систематичність.
Дівчата охочіше беруть участь у художній самодіяльності, систематичніше відвідують музеї, театри, в той час, як інтереси хлопців зміщені на спорт і техніку. Дівчата частіше віддають перевагу серйозній симфонічній музиці.
Відмінність інтересів проявляється у професійній спрямованості: дівчата мріють про професії, пов’язані з людськими стосунками –лікаря, вчителя, актора, тобто віддають перевагу так званим гуманітарним професіям, а хлопці, які краще почуваються серед предметів, мріють про технічні професії –водія, інженера, винахідника тощо. З часом ці установки реалізуються на практиці: у бізнесі жінок менше, ніж чоловіків, оскільки підприємництво пов’язане з прийняттям рішень, лідерством, відповідальністю, ризиком. Ці моменти не є виграшними для жінок. Крім цього, у жінок слабша установка на кар’єру.
Професію чоловіки цінують передовсім за зміст, робочі функції, заробітну плату. Для жінок все це теж важливо, але не є пріоритетним. Для них суттєвішими є хороші стосунки в колективі, особистісні риси керівника. Професійний вибір старшокласників дає підстави зробити висновок про прагнення юнаків до роботи, що дає змогу отримати владу, вигоду і незалежність, у той час як дівчата понад усе цінують роботу, що дає цікавий досвід, або в сфері соціального обслуговування (С. Зінгер).
У співставленні „сфер життєвих інтересів”, хлопчики на перше місце ставили теми фізичного здоров’я, безпеки і грошей, а також проявили більшу зацікавленість сексом. Дівчат турбували питання особистої привабливості, особистісна філософія, режим дня, психічне здоров’я, манери, особистісні якості, а також домашні і сімейні взаємини.
Програма, закладена в мозку чоловіків і жінок, детермінує різне трактування одних і тих самих речей. Дівчатка говорять про те, хто кого любить, хто на кого сердиться, граються, збираючись малими групами, і діляться секретами про інших. Дівчата говорять про хлопців, свою вагу, одяг і подруг. Жінки –про дієту, особисті стосунки, подружнє життя, дітей, знайомих, зав’язують стосунки і цікавляться всім, що можна назвати людським фактором. Хлопчики обговорюють речі і діяльність: хто що зробив, хто чим оволодів і як діє той чи інший пристрій. Юнаків цікавить спорт, механіка, електроніка. Чоловіків –спорт і своя робота, новини політики, технології, автомобілі.
Належність до певної статі накладає відбиток на поведінку людини. Відділений бар’єром зі стільців від матері, хлопчик півтора-двох років гнівно руйнує перешкоду, а дівчинка з плачем буде чекати, коли матір візьме її на руки. Трирічна дівчинка під час сімейного свята і вірші читає, і танцює, і кокетує, аби тільки звернути на себе увагу. А її одноліток затіває боротьбу, стрільбу з дитячого автомата, примушуючи дорослих щось будувати, конструювати.
З початком шкільного навчання статеві відмінності проявляються в успішності і поведінці. Узагальнені нами дані свідчать, що хлопчики важче адаптуються до школи, ніж дівчатка. Дівчата старанніші, краще ставляться до навчання. Хлопці ризикованіші на уроках, вони частіше піднімають руку, не боячись помилитися у відповіді. Дівчата кращі виконавці, ніж хлопці, їх легше змусити виконувати якесь доручення. Серед відмінників у початкових класах 80 % дівчат, серед другорічників –% хлопців. На кінець навчального року втомлюваність у хлопчиків 8–років виражена більше, ніж у дівчат (акселерація), і проявляється в неуважності і розгальмованості.
З перших днів у школі хлопчики почувають себе некомфортно перед спритними дівчатами і стають галасливими й грубими. Думка про те, що хлопчиків треба віддавати у школу на рік пізніше, коли їх мова досягне того ж рівня, що й у дівчат, мабуть, має право на життя. Хлопчики в цьому випадку починають відчувати себе значно краще, і їх менше нервує добра мова дівчат з їх класу.
У хлопчиків часто відсутні елементарні навички праці, а також не розвинуті якості, необхідні для успішного її здійснення (наполегливість, терпіння, старанність, охайність тощо). Хлопчики молодших класів гірше привчені до самообслуговування: незграбно переодягаються і перевзуваються, не знають, з чого почати чергування в класі, не вміють користуватися віником тощо. Їх значно важче привчити тримати в порядку своє робоче місце, а приходячи з вулиці, акуратно складати одяг і ставити на місце взуття. Хлопчики значно менше, ніж дівчатка, звертають увагу на свій одяг, навіть якщо він подертий чи заплямований.
Відмінності між хлопчиками і дівчатками проявляються і в тому, що дівчатка схильні частіше апелювати до старших. В аналогічних ситуаціях вони частіше скаржаться на хлопчиків, ніж хлопчики на дівчаток. Це може збити „з пантелику” недосвідченого педагога чи батьків, так як ті, що скаржаться, мимоволі сприймаються як сторона потерпіла. Хоч часто це далеко не так. Часом, недосвідчений учитель правим вважає того, хто поскаржиться першим. У таких випадках починає процвітати наклепництво.
Дівчата мають схильність до опікунської діяльності –няньчити, доглядати, проявляти турботу. Вони частіше критикують, наставляють, повчають своїх молодших сестер чи братів, краще, ніж хлопчики, усвідомлюють відповідальність за будь-яку справу, що їм доручають дорослі. Вони тісніше пов’язані з сім’єю і подекуди поза нею губляться в незнайомій обстановці, у виборі заняття. Відправляючись кудись, дівчата мають певну мету, тоді як хлопчики знаходять собі заняття по ходу, легше орієнтуючись в незнайомій обстановці і сприймаючи її позитивно (на відміну від настороженого ставлення дівчат).
Негативні прояви у дівчаток носять прихованіший характер, порушення „тихіші”. Як у свій час помітив А. С. Макаренко, „важкі” хлопчики у порівнянні з „важкими” дівчатами значно легше піддаються виховним впливам [19, т. 4, с. 261].
Ще одна відмінність пов’язана зі ставленням до оточуючого світу. Чоловіче ставлення характеризується натиском, самовпевненістю, орієнтацією на контроль. Жіночий варіант ставлення до оточуючого світу характеризується спрямованістю на підтримання сталих типів взаємодії з людьми. Хлопчики частіше реагують на фрустрацію зменшенням спілкування, а дівчатка –жорсткішою, спрямованою на досягнення мети поведінкою.
Суттєво відрізняються юнаки і дівчата у сфері спілкування. Існує суто жіночий і яскраво виражений чоловічий стиль спілкування. Жінка почуває себе впевненою, обговорюючи з кимось свої переживання. Чоловік почуває себе спокійніше, дотримуючись дистанції з партнеркою, оперуючи не розпливчастими емоціями, а чіткими фактами і зрозумілими висловлюваннями. Така особливість спілкування закладається з дитинства. Дівчатка звикають ділитися одна з одною таємницями, радощами і проблемами, а хлопчики мало що обговорюють. Матір завжди розпитує дочку, що було в школі, чи не посварилася з подругою. Вона вчить дочку звертати увагу на свої почуття і говорити про них. Хлопців найчастіше розпитують про інше: де бігав, які оцінки, що робить. Їх почуттями батьки цікавляться менше. Саме через це юнакам і чоловікам важко освідчитися в своїй симпатії, що в них є складні проблеми і труднощі, що вони ревнують і т. д.
Дівчата зазвичай спілкуються мікрогрупами по 3–особи. Для чоловічого типу спілкування, навпаки, характерне об’єднання у великі групи з високим ступенем взаємодії та організації. Такі особливості спілкування цілком можна пояснити первісними формами розподілу праці, коли чоловіки спільно виробляли вміння діяти синхронно й об’єднували зусилля для досягнення спільної мети, а жіноча праця була замкнутішою, ізольованішою, не вимагала участі великих груп. Здатність встановлювати зв’язки і будувати міцні відносини ставала для жінок питанням виживання. Чоловік же більшу частину часу проводив на полюванні в повній мовчанці. Жінки балакали між собою, щоб не втратити зв’язку. Чоловіки мовчали, боячись злякати здобич. Коли сучасний чоловік відправляється на полювання чи рибалку, він теж говорить дуже мало.
Дівчата будь-якого віку проявляють більшу схильність до спілкування. Вони змалку активніше спілкуються з однолітками і старшими. Вони контактніші, краще відчувають психічний стан співрозмовника, нетерпимі до прямолінійності, різкості, грубого тону. Дослідження показують, що в бесіді юнаки, чоловіки значно частіше схильні перебивати співрозмовника, рідше посміхаються, твердо дивляться в очі (Бартол, К. Мартін, 1986; Л.. Караі, 1991; Джонсон, 1993; Гросс, Мадсон, 1997). Дівчата ж (особливо в різностатевих групах) віддають перевагу менш прямим способам впливу на співрозмовника –вони менше перебивають, більш тактовні і ввічливі, менш самовпевнені. Вони частіше задають питання, повторюючи їх, тонше вловлюють настрій співрозмовника, чутливіші до прихованого підтексту сказаного, оскільки мають вроджене вміння помічати і розшифровувати невербальні сигнали: жести, рухи тіла, що супроводжують розмову.
Юнаки і дівчата відрізняються балакучістю. Психоневрологи підрахували, що протягом дня пересічна жінка проголошує близько 8 тисяч слів, а чоловік у 2 рази менше (за іншими даними у –рази). І до вечора у нього можуть залишитися невитраченими кілька сотень слів, а у жінки –кілька тисяч. Це означає, що в партнерів різний комунікативний ресурс. Зазвичай, чоловіки свої слова „витрачають” на роботі, в спілкуванні з колегами, а повернувшись додому, мовчки дивляться телевізор. І якщо їх дружини цілий день сидять вдома і не можуть реалізувати свій комунікативний запас, конфліктів не уникнути.
Для дівчини важливий процес спілкування, для юнака –результат. Юнаки краще спілкуються, коли знають мету розмови. Якщо жінка вступає в розмову, щоб встановити стосунки, то юнакк використовує бесіду, коли потрібно розв’язати проблему, дати пораду, продемонструвати свою перевагу. Звідси зрозумілі ті комунікативні труднощі, що виникають у спілкуванні юнаків і дівчат. Дівчата діляться з партнером своїми почуттями, щоб почути слова підтримки і розуміння, а замість цього отримують поради, як вирішити проблему. Така реакція для дівчини рівносильна відштовхуванню, адже вона тягнеться до спілкування на мові серця, а її коханий звертається до неї з позиції інтелекту. Дівчата спілкуються без орієнтації на пошук рішення, а юнакам таке спілкування обтяжливе.
Юнаки підсвідомо стежать за своїм статусом у розмові і намагаються вести її так, щоб бути ведучою, а не підлеглою стороною. Дівчата, навпаки, більше стежать за тим, подобаються вони чи ні, і завжди готові пожертвувати статусом заради симпатії. Проблема ускладнюється тим, що вони надають перевагу спілкуванню „лице в лице”, тоді як юнаків цілком влаштовує позиція „бік до боку”, як сусідів на рибалці, чи навіть ”спина до спини”, як у первісних. Юнак у позиції „лице в лице” інстинктивно почуває себе опонентом співрозмовнику.
Стиль спілкування юнаків частіше пов’язаний з активністю, предметною спрямованістю, змагальністю і конфліктністю. Для них важливіший зміст спільної діяльності, ніж симпатія до партнерів. Чоловіче спілкування відрізняється емоційною стриманістю. Міжособистісні відносини жіночого типу імпульсивніші і негативніші, однак при цьому дівчата відрізняються, зазвичай, меншою, порівняно з юнаками, авторитарністю в спілкуванні.
Комунікативні труднощі мають місце в представників різної статі не лише у сфері словесного спілкування, але й у тілесних контактах. Дотик, тілесний контакт –важливий спосіб передачі емоційних (особливо позитивних) станів, що дуже важливо для стосунків з дівчатами. Але у хлопчачих товариствах „телячі ніжності” табуйовані, допускаються лише грубі поштовхи як у спілкуванні між собою, так і з дівчатами. Це, в свою чергу, не сприяє розвиткові відповідних умінь.
У дівчинки потреба в спілкуванні, довірі, емоційному теплі прокидається значно раніше, ніж у хлопчиків, і виражена сильніше, ніж чуттєво-еротичний потяг. Для дівчаток більше виражена потреба в інтимній дружбі з ровесницями. В стосунках із хлопчиками та юнаками вони також почуваються невимушено, вільно і впевнено, ніж юнаки з дівчатами. Дівчата більш сентиментальні, раніше переживають почуття закоханості, раніше осмислюють світ по-дорослому. Дівчатка гостріше переживають самотність і відчувають потребу в утісі, співчутті та підтримці, швидше виявляють страх і тривогу, більш вередливі і слізливі, чутливіші до нарікань і заохочень. Дівчата в групі співпрацюють і важко з першого погляду виділити в такій групі лідера. В групах хлопчиків утворюється ієрархія, в якій є лідер. Кожний хлопчик бореться за те, щоб підвищити свій статус у групі. Влада і статус мають найвищу цінність у групі хлопчиків.
За нашими даними, дівчата відчувають потребу в справжній дружбі раніше, ніж хлопці, їх дружба емоційніша. Слід також відзначити, що в них менше друзів своєї статі, ніж у юнаків. Незважаючи на ширше коло друзів хлопців і чоловіків, їх дружні стосунки менш інтимні, ніж у дівчат та жінок. Якщо юнаки в спілкуванні орієнтуються переважно на однокласниць, то дівчата значною мірою –на старших хлопців.
У соціальній поведінці юнаки характеризуються вищим рівнем розвитку таких рис, як агресивність і домінантність, а дівчата –дружелюбність і контактність. Існує чимало переконливих доказів того, що чоловіки більш схильні вдаватися до відкритої фізичної агресії. Для жінок характерні різні прояви непрямої опосередкованої агресії. Жінки розглядають агресію як засіб вираження гніву і зняття стресу, чоловік –як інструмент, модель поведінки, до якої вдаються для отримання соціальної і матеріальної винагороди. Для чоловіків характерна виражена тенденція до незалежності, а жінки орієнтовані на взаємозалежність, яка в контексті авторитарного суспільства часто трансформується у залежність. Жінки більшою мірою соціально орієнтовані, краще усвідомлюють ті зв’язки, які об’єднують людей і роблять їх спілкування довірливішим. Чоловіки ж прагнуть до незалежності через уникнення залежності.
Відбиток статі має і формування основних підструктур характеру, зокрема образу –Я. У дівчат глибше, ніж у юнаків, інтерес до внутрішнього світу інших людей. У них раніше виникають складні форми рефлексії, почуття самотності, в них сильніша потреба у взаєморозумінні, психологічній близькості. Вони частіше пишуть щоденники, вірші. Дівчата більш схильні до співпереживання. В них більша потреба в тісному задушевному контакті, їм дуже потрібна людина, якій можна все розповісти, поділитися своїми думками і настроями. Дівчата чутливіші й ніжніші, ніж хлопці. Вони конформніші й догматичніші, більш схильні до невротизму і тривожності, більше піддаються навіюванню, орієнтуванню на чужу думку. У жінок, дівчат більш виражена потреба в безпеці, що проявляється вже в дитячому віці.
Конформність, „зразковість” дівчат, порівняно з пустощами хлопчиків, часто лежать в основі того, що у разі конфліктів між ними педагоги частіше стають на сторону дівчат. Пояснюється це незнанням специфіки їх поведінки. Природно, більше галасу створюють хлопці. Вони менш схильні дотримуватися встановлених рамок і обмежень. В умовах строгої регламентації ці їх особливості можуть приводити до порушень норм поведінки. „Зразковість” дівчат, яка так тішить недосвідченого педагога, може дезінформувати. Завжди варто виходити з того, що моральний рівень хлопчиків і дівчат однаковий. І немає ніяких підстав у цьому плані ставити одну стать вище іншої. Якщо вчителеві здається, що дівчата хороші, а хлопці неслухняні –значить він упускає щось суттєве (хлопець „летить” коридором, збиває вчительку, а дівчатка стоять і тихенько „хіхікають” з приводу зовнішнього вигляду цієї ж вчительки. Вчителька робить хлопцеві зауваження і ставить йому у приклад дівчат).
У хлопчиків повільніше й важче виробляються такі якості, як відповідальність, сумлінність, ретельність; навіть, коли виховання правильне, виробити у хлопців ці якості в середньому важче. Оточення хлопчиків з дитинства ніби вимагає від них сміливості й рішучості, активного освоєння навколишнього простору й боротьби з труднощами. Адаптивність, пластичність дівчаток є важливою умовою їхньої підвищеної життєстійкості, а несподіваність, варіативність поведінкових проявів хлопчиків забезпечує більшу різноманітність їхніх індивідуальних характеристик. На противагу чоловікові з його наступальною активністю найтиповішою тенденцією в поведінці жінки є духовна і фізична витонченість, швидкість реакцій, гнучкість і делікатність поведінки. Наші спостереження та опитування засвідчили, що дівчатам більшою мірою, ніж юнакам, властиві такі риси, як мрійливість, ліричність, сором’язливість, без яких важко навіть уявити собі привабливу, справжню дівчину, жінку, дружину, матір. Чоловіки азартніші, схильніші до боротьби.
Юнаки впевненіші в собі, ніж дівчата. Психологи дійшли висновку, що самовпевненість закріплюється в чоловічій психології завдяки очікуванням соціуму: чоловіча поведінка, сповнена сумнівів і вагань, безжально висміюється, і, навпаки, всіляко заохочується вияв непохитності, рішучості. Юнаки намагаються досягти чогось самостійно, хочуть відчувати силу і міць влади. Жінка хоче досягати чогось разом з чоловіком, щоб відчути гармонійність стосунків чи шлюбу.
Чоловіки солідарніші між собою, ніж жінки. У них більше взаємовиручки. Вони знають, що можуть покластися один на одного у своїх чоловічих потребах. Коли жінка випадково зустрічає чоловіка подруги з іншою жінкою, її завжди мучить питання –розповісти чи ні? У чоловіків рідко виникають подібні проблеми, коли вони знають про роман колеги. Вони впевнені, що будуть мовчати.
Відрізняються таємниці чоловіків і жінок, які вони приховують одне від іншого. Чоловіки приховують: занепокоєння, пов’язане з кар’єрою, сексуальну невпевненість, інтелектуальну обмеженість, емоційну залежність від партнерки, бажання мати іншу жінку, хвороби тощо. Жінки приховують: вік та вагу, заощадження, особисті витрати, побоювання бути покинутою, сексуальні фантазії, пов’язані з іншими чоловіками тощо. Чоловік зберігає чужу таємницю вірніше, ніж власну; жінки краще зберігають свою, ніж чужу. Чужі таємниці жінка зберігає погано. Андре Моруа, підмічаючи особливості жінок, писав: „Коли якісь жінки просять своїх приятельок не розголошувати довірену таємницю, вони роблять це лише для того, щоб новина якомога швидше розповсюдилась” [41].
Жінка менш піддатлива іпохондрії, а будь-який чоловік, особливо після 50 років, якщо й не починає готуватися до смерті (якої він, до речі, боїться більше, ніж жінка), то знаходить у себе симптоми всіх хвороб. Чоловіки „не вміють хворіти”, падають духом від простуди, впадають у хандру, вимагають підвищеної уваги з боку рідних і близьких. Про це жінки повинні знати і враховувати у повсякденному подружньому спілкуванні.
Більшість психологів, які вивчають ґендерні особливості статей, однозначно заявляють про те, що жінки емоційніші і мають розвинутішу інтуїцію, ніж чоловіки, наділені більшою емоційною гнучкістю і здатністю відновлювати свої душевні сили. Ненсі Айзенберг довела, що більша емпатійність дівчаток 10–р. проявляється тому, що вони морально дозрівають раніше, ніж хлопчики. Більшу ж емпатійність жінок порівняно з чоловіками пояснюють їх ґендерними ролями (турботливість перших і владність, суперництво других), а також вихованням, що відповідає цим ролям. У дівчаток заохочується вираження емоцій, а у хлопців формується установка на придушення їх вираження. Гра дівчаток з ляльками розвиває емпатійну експресію, а чоловічі іграшки її не розвивають. Жінки ближче до серця приймають похвалу й осуд, їх легше розсмішити і змусити заплакати. Вони швидше ображаються, чутливіші до іронії. Жінки частіше змінюють вираз свого обличчя і можуть зображати кілька десятків емоцій, у той час, як у чоловіків за обличчям, зазвичай, можна впізнати лише дві: огиду і байдужість.
Зазвичай чоловік є емоційно стабільнішим, ніж жінка, через це він повинен бути для неї опорою. Показники емоційної стійкості у дівчат нижчі, ніж у хлопців, починаючи десь з 13 років. Дослідження Є. Ільїна засвідчили, що особи жіночої статі явно перевершують осіб чоловічої статі за емоційною збудливістю. Жінки інакше реалізують свої емоційні потреби: вони діляться переживаннями не з чоловіками, а з подругами. З ними розмовляють на теми, яких чоловіки уникають, спілкуючись з колегами. Для жінок характерною є загострена здатність помічати найменші деталі і зміни в зовнішності і поведінці оточуючих, те, що відомо під назвою „жіноча інтуїція”. У чоловіків просто менший досвід у сфері емпатійних реакцій і в результаті, вони просто не знають як зреагувати на емоційний дискомфорт іншої людини.
Ґендерні відмінності у вираженні емоцій є більш виявленими, ніж відмінності в самих емоціях, що переживаються чоловіками і жінками. Жінки експресивніші, в них більш відкритий вираз обличчя, вони більше посміхаються, більше жестикулюють на основі ґендерно-специфічних норм та очікувань. Традиційна жіноча роль загалом дозволяє відкрите вираження емоцій, в тому числі й емоцій, що виражають безпорадність (страх, сум тощо). Чоловіча –навпаки: чоловіки дуже неохоче показують свою вразливість, безпорадність і залежність від інших.
Є. Ільїн доводить відмінність у чоловіків і жінок вираженості різних емоцій: те, що „пристойно” для жінок (плакати, виявляти сентиментальність, боятися і т. п.), „непристойно” для чоловіків, і навпаки, те, що „пристойно” для чоловіків (проявляти гнів та агресію), „непристойно” для жінок. Коли жінка схвильована, вона може заплакати, надто активно жестикулювати і неперервно говорити, емоційно описуючи свої почуття. Для жінки вибух емоцій є форма спілкування. Але чоловік починає хвилюватися або сердитися, коли жінка бурхливо проявляє свої емоції, і просить її зупинитися. Жіночі сльози лякають чоловіка.
Жінки в основному проявляють свої емоції зовнішньо (крик, плач, бажання виговоритися); у чоловіків же домінує придушення негативних емоцій. Стрес жінки переносять легше, позаяк їх організм виділяє менше адреналіну і менше підданий стрибкам артеріального тиску, посиленням потовиділення і придушенням апетиту. У чоловіків в екстремальних ситуаціях виробляється вдвічі більше стресових гормонів, ніж у жінок.
Порівняння схильності до переживання базових емоцій у школярів різного віку, проведене М. Пономарьовою, засвідчило, що у дівчат схильність до страху виражена значно більше, ніж у хлопців. Більша в них і кількість страхів (тобто того, чого бояться). За даними А. Захарова, у дорослих чоловіків більше виражений страх висоти, а у дорослих жінок –смерті батьків. У жінок більшою мірою виражені також страх війни, страх зробити щось неправильно або не встигнути зробити. Щоб зрозуміти чоловіків, треба вивчити їх страхи, які часто визначають мотиви їх учинків. Вільгельм Йонен склав список чоловічих страхів. На його думку, чоловіки бояться: виявитися неспроможними в професійній діяльності, в іграх, у сексі тощо; втратити свій авторитет; стати посміховиськом; поразок, програшів, оскільки перемога –їх основна цінність, а конкуренція –основний життєвий принцип; проявів власної безпомічності; бути кимось використаними в якихось цілях; сумнівів у своїй привабливості, в тому, що їх можна кохати; проявити свою слабкість, яка для них є синонімом жіночності; проявів почуттів, особливо сентиментальних вчинків, сліз, особливо власних; проявляти свою симпатію щодо інших чоловіків, побоюючись звинувачень у гомосексуальних нахилах; довірливих стосунків.
Тільки вивчивши чоловічі страхи, можна зрозуміти їх поведінку, індуковані страхом реакції, численні чоловічі ритуали, стратегії психологічного захисту: пихатість, зарозуміла посмішка, намагання повчати, насмішки, підсміювання.
Професор Д. Фельдштейн, вивчаючи стан особистісної спрямованості на різних стадіях розвитку підлітків, встановлює значні відмінності між хлопчиками і дівчатками. Наприклад, середній показник з гуманістичної спрямованості з альтруїстичною акцентуацією (12 %) отриманий лише за „рахунок” дівчат. Дівчат з таким типом спрямованості на стадії (10–р.) –%, „альтруїстів”-хлопчиків виявлено не було. Егоїстів серед молодших підлітків-хлопчиків –% (у дівчаток–лише 8 %). З віком кількість хлопчиків, наділених гуманістичною спрямованістю з альтруїстичною акцентуалізацією зростає до 15 % у віці 12–, до 24 % –у віці 14–років [42].
Фактор статі чинить сильний вплив на переживання провини: у юнаків воно виражено слабше і вони значно рідше говорять про переживання вини, ніж дівчата (Л. Куликов, В. Савіна). Ученими також доведено факт більшої тривожності і нейротизму дівчат, хоч, варто зазначити, вони краще, ніж юнаки здатні придушувати і гальмувати тривожність. Опинившись у конфліктній ситуації, юнаки і дівчата по-різному шукають вихід з неї. Юнаки вдаються до вимог і погроз застосування фізичної сили, дівчата, зазвичай, намагаються уникнути прямої конфронтації і зберегти гармонійні стосунки шляхом компромісу.
Суттєві відмінності вчені спостерігають в оцінній діяльності дітей різної статі. Коли діти бачать щось нове, незнайоме, то хлопчик зазвичай запитає: „Що це? Звідки? Для чого?”; реакція ж дівчат починається з оцінки: „Як красиво! Як прекрасно!”, тобто з естетичної оцінки предмета чи явища. Жінка оцінює інших жінок завжди нижче, ніж чоловік оцінює інших чоловіків. Відмінність чоловіка і жінки стосується й того наскільки строго вони говорять про недоліки один одного. За І. Кантом, чоловіки тут поблажливіші. Жінка відразу бачить основні чоловічі достоїнства і недоліки. Чоловікові важче, оскільки його першим враженням є судження про жіночі принади, що належать не стільки її особистості, скільки її статі. Чоловікові більш властиво помилятися, переоцінювати і недооцінювати. Чоловіки вибачають жінкам їх маленькі недоліки заради великих достоїнств, жінки ніколи не вибачають чоловікам їх великих достоїнств, якщо ті позбавлені деяких маленьких недоліків. Чоловікові легше набути безліч нових достоїнств, ніж позбутися одного недоліку. Жінці, навпаки, легше набути багато недоліків, ніж втратити одне достоїнство.
Юнаки, зібравшись разом, один одного вислуховують, дівчата одна одну розглядають та оцінюють. Юнаки звертають увагу на те, що про них думають, для дівчат важливіше, що про них кажуть. У них частіше спостерігається дисморфофобія. Дівчата схильні вважати себе неповторними, ні на кого не схожими, і своєму внутрішньому стану вони надають більше значення, ніж юнаки. Вони об’єктивніші в оцінці юнаків, ніж дівчат. Багато чоловіків оцінюють ділові якості жінок нижче, ніж ті очікують. Жінки, зазвичай, нижче, ніж думають чоловіки, оцінюють їх фізичну привабливість.
Дівчині понад усе подобається оцінка її зовнішності, увага до нового вбрання, зачіски, настрою. Хлопцям же приємніша оцінка їх інтелекту та швидкості прийняття рішень. Для юнака немає нічого образливішого, ніж коли його назвуть дурнем, а для дівчини –коли негативно оцінять її зовнішність. Хлопцеві можуть вибачити неохайність у зовнішності, дівчині –ніколи. Саме тому, зовнішність для дівчини –море проблем, нескінченних пошуків, варіантів, оцінок тощо. Юнаки частіше бувають задоволеними собою: сприймають себе привабливими більшість юнаків і дуже невелика частка дівчат. Дівчата критичніше ставляться до своєї зовнішності, ніж юнаки до своїх здібностей.
М. Обозов відзначає, що існують відмінності між статями щодо похвали і нагороди. Жінка відчуває потребу в тому, щоб її робота була відмічена оточуючими. Тому вона часто страждає від незадоволеної потреби у визнанні, неуваги членів сім’ї і недооцінки її праці (А. Келам, И. Еббер, 1985). Чоловіки також люблять, коли їх хвалять за роботу, але в той же час, якщо вони впевнені, що виконали її добре, то високу думку про себе вони будуть мати навіть у тому випадку, якщо їх робота не буде визнана іншими. Отже, чоловіки більш незалежні в своїх самооцінках від думки оточуючих.
У ряді досліджень виявлено фаворитизм щодо своєї статі, який проявляється у більш високій оцінці особистості представників своєї статі. Він спостерігається вже у дворічних дітей, яким запропонували описати позитивні характеристики, що стосується їх власної статі, і негативні, щодо оцінки протилежної статі (Кунн, 1978). Аналогічні результати були отримані і на дітях від 5 до 12 років (Мартін Ц., 1989; Мак Аніяк, 1993). Мак-Кі і Перріфс дійшли висновку, що загалом чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. Вони встановили, що чоловіки демонструють більшу узгодженість щодо типово чоловічих якостей, ніж жінки –стосовно жіночих. Якщо образ ідеального чоловіка обидві статі мають практично однаковий, то в описах ідеальної жінки вони суттєво розходяться: жінки приписують своєму ідеалові майже всі позитивні маскулінні риси, тоді як чоловіки дивляться на жіночність традиційніше.
Описуючи свої тілесні ознаки, хлопчики акцентують фізичні характеристики (зріст, вага, фізична сила), особливе місце займає тема агресії, що прямо демонструється в рисунках чоловіка. Дівчатка відкрито орієнтуються на зовнішні дані, красу. Серед своїх позитивних психологічних якостей хлопчики вказують розум, наполегливість, впевненість, серед негативних –лінощі, скупість, соромливість. Дівчатка описують себе як чутливих, ніжних, емоційних, скромних, працелюбних, а негативних якостей зазвичай не відмічають.
Я. Корчак, вивчаючи особливості поведінки школярів різної статі, зауважував, що дівчата часто намагаються показати себе кращими, ніж вони є, тоді як хлопчики –видатися гіршими (а звідси підліткова бравада, грубість, ненормативна лексика). Жінка інтуїтивно відчуває, що на неї завжди дивляться. Тому в ній все підготовлено до цього перегляду і прослуховування. Вона прагне бути природною, але в жіночому виконанні –це значить бути кращою, ніж є насправді. Юнак прагне показати себе не таким, яким він є, а яким йому хочеться бути (на його думку) в очах дівчини. Жіночий же менеджмент полягає в тому, щоб він прагнув бути не таким, яким йому хочеться, а таким, яким йому належить бути, з жіночої точки зору. Для жінки не дуже важливі якісь абстрактні успіхи в кар’єрі чоловіка. Для неї важливіше, щоб все це робилося заради неї, заради жінки. Чоловік часто не розуміє цього, ображається, що його успіхи не оцінені і не помічені жінкою.
Чоловік прагне до соціального статусу, що дає славу, популярність, багатство, з такою ж енергією, з такою ж готовністю пожертвувати всім, як жінка –до краси, яка дає їй панування над чоловіками. Розкішні плаття і прикраси є для жінок символом і вивіскою соціального статусу, багатства, і, отже, дають мірку її соціального значення. Чоловіки ж прагнуть до цього іншими засобами: ордени, дипломи, політичний успіх, кар’єрний ріст. І як жінка видумує і вдається до численних хитрощів, щоб продемонструвати ознаки краси, якою не наділена, точно так само чоловік прагне надати собі ілюзію певного соціального значення: він претендує не тільки на суспільні і політичні посади, що приносять владу і підносять його, але й прагне також просто до зовнішніх атрибутів, до титулу цих посад; чоловіки хочуть „фігурувати”, навіть не маючи авторитету влади (наприклад, академіки місцевих чи галузевих недержавних академій).
Юнаки схильні переоцінювати свої достоїнства, вихваляються, не відчуваючи будь-яких моральних перешкод, що жінкам, зазвичай, недоступно. Відому істину „Скромність прикрашає людину” жінки дівчата до серця значно ближче, ніж хлопці. Ставлення юнака до дівчини значною мірою визначається бажанням здивувати, викликати захоплення. Дівчина в цьому плані міцно стоїть на землі, їй і в голову не прийде дивувати уяву юнака тим, чого в її житті ніколи не було і не може бути.
Слух юнака різко загострюється, коли йому кажуть, який він розумний і талановитий, і знижується до нуля, коли звертають увагу на його недоліки. Звідси висновок –критикувати чоловіка безперспективно, оскільки критичних зауважень на свою адресу він не чує. З метою профілактики душевного і фізичного здоров’я необхідно говорити чоловікові як мінімум тричі на день (зранку, в обід і ввечері), що він найрозумніший, найталановитіший і досягне всього, чого захоче. Регулярно слухаючи ці фрази, у чоловіка розвивається рефлекс залежності від жінки, яка регулярно говорить йому це.
Чоловік, юнак завжди прагне, щоб оточуючі захоплювались його спритністю, силою, мужністю; жінці необхідно, щоб у ній цінували красу. Хлопчики ніколи не одягнуть нічого незручного для краси. А дівчата ніколи не одягнуть нічого некрасивого заради зручності. Намагаючись виділитися, жінка передовсім одягається красиво для представниць своєї статі. Вона наче бере участь в неоголошеному конкурсі. Суперництво за чоловіка накладає на жінку суттєвий відбиток, стає причиною того, що жінки намагаються виглядати молодшими, приховувати свій вік, вади в своїй зовнішності. Не випадково, М. Ю. Лермонтов писав: „Чого тільки жінка не зробить, аби засмутити суперницю”. У другу чергу жінка одягається для чоловіків і вже в третю –для конкретного чоловіка. У чоловіка все по-іншому. Він, передовсім, одягаючись красиво, має на увазі кохану жінку, або ж ту, увагу якої хоче привернути, в другу чергу –всіх жінок і ніколи не робить це для інших чоловіків. Таким чином, якщо чоловік прагне сподобатися конкретній жінці і переслідує при цьому конкретну мету, то жінка відчуває потребу подобатися взагалі.
Для юнака залежність є показником слабкості. Добровільне прагнення до подолання перешкод демонструє впевненість і відвагу. Юнаки пояснюють свої успіхи особистими здібностями, а невдачі –впливом якихось обставин, що не піддаються контролю. Дівчата ж діють навпаки. Успіх вони пояснюють щасливим збігом обставин, а провал –дефіцитом здібностей. Коли юнак після ґрунтовного обмірковування приймає якесь рішення, тоді він скаже: „Я переконаний”. А дівчина, навпаки, більш схильна до інтуїції й швидше скаже: „Мені здається, що...”. До речі, жіноча інтуїція, як зазначають дослідники, наділена більшою точністю, ніж чоловіча впевненість.
У складній ситуації, прагнучи знайти правильне рішення і вибрати належний спосіб дій, чоловіки, на відміну від жінок, намагаються обходитися без чужих порад. Для чоловіків звертання за порадою рівносильне підпорядкуванню. Жінки, навпаки, із задоволенням користуються першою-ліпшою нагодою для того, щоб поспілкуватися з іншою людиною і не бояться просити допомоги.
Чоловіки швидше ризикнуть допустити якийсь промах, ніж визнати своє незнання чи невміння. Вони вже в дитинстві опановують уміння прикидатися компетентними. На відміну від хлопців, які вчаться виглядати сильними, навіть якщо „душа в п’ятах”, дівчата опановують мистецтво здаватися слабкими, навіть якщо вони сповнені сил. Для того, щоб мати привабливий вигляд, дівчата намагаються приховувати свою компетентність. Ставши дорослими, жінки звикають демонструвати невпевненість у своїх силах і знаннях, грати роль пасивної, залежної, слабкої істоти. Вони часто бояться взяти на себе відповідальність, якщо вони не отримали офіційного дозволу чи схвалення.
В основі позиції тих, хто не сприймає тезу про те, що біологічна природа визначає поведінку людей різної статі, часто лежать найкращі побажання, бажання протистояти дискримінації за ознакою статі. Але вони, зазвичай, плутають два поняття –рівність та однаковість, що належать до різних категорій.
Чоловікам і жінкам мають бути надані рівні права у повній реалізації свого потенціалу, але, без сумніву, вони мають різні вроджені здібності. Для нормальної сім’ї законом має стати правило: „Ми інші один для одного і тим постійно цікаві й привабливі”. В цій відмінності є і своя гармонія –можливість доповнювати достоїнства один одного і нівелювати недоліки.
Знання подібних проявів психіки і психологічних феноменів допомагає подружжю значно краще, тонше і глибше взаємодіяти між собою, підвищувати культуру сімейного спілкування.
Сексуальна просвіта школярів
У людей, на відміну від тварин, репродуктивна поведінка більшою мірою залежить не від генетичних програм, що передаються спадковою а від інформації, що набувається в процесі навчання, від навичок, отриманих у контексті розвитку міжособистісних стосунків тощо. Але ставлення до сексуальної освіти в Україні було і залишається суперечливим. Часто противники сексуальної просвіти без будь-яких перевірених аргументів заявляють, що вона „неминуче потягне за собою психічні і сексуальні відхилення, пов’язані з розтабуюванням заборон, що лежать у самій серцевині культури”. Щоб не допустити цього в школу, вони почали „переживати” за шкільні перевантаження школярів. Окрім цього, спекулюють без відповідних посилань на думку психіатрів і психологів, яким, начебто, давно відомо, що „ознайомлення зі сексуальною сферою гальмує пізнавальну активність дитини” (www.orthodoxy.ru/gb/pms). Щоправда, далі автори вже без апелювань до авторитетів, заявляють: „Не треба бути великим спеціалістом, щоб це не помітити! Хто не бачив у школах дівчат, які рано починали цікавитися хлопцями? Навчання для них –перешкода, що відвертає від „дорослих занять”.
Інша стратегія, яка є поширеною в Україні, базується на біологізаторсько-фізіологічних підходах до сексуальної просвіти, зведенні її до певної суми гігієнічних знань, мовляв, якщо знаєш як влаштований організм, як функціонують статеві органи та як користуватися протизаплідними засобами, роби що хочеш –ти готовий до статевого життя.
Необхідні з точки зору суспільної доцільності обмеження сексуальної активності породили крайні форми ідеологічних, моральних і побутових установок, згідно з якими сексуальні стосунки доцільні лише заради продовження роду і лише в цьому варіанті були сприйнятними і терпимими.
Інформація про статеві стосунки розцінювалась як шкідлива для підростаючого покоління. Праці радянських педагогів з проблем сексуального виховання тривалий період зводились до проповіді творчої активності і спортивних занять як „замінників” статевої поведінки.
Окремі педагоги, не заперечуючи ґендерного виховання, вважають, що сексуальну освіту учнівська молодь повинна отримати шляхом самоосвіти –пошуком інформації та експериментуванням.
Дехто сподівається, що дитина нічого не знає про сексуальні стосунки дорослих. Це не зовсім так. Швидше за все, знає, хоч зовсім не те, що їй належало б знати, а головне –невірно інтерпретує ці знання:
Был аист нами в девять лет забыт,
Мы в десять взрослых слушать начинали.
В тринадцать лет, пусть мать меня простит,
Мы знали все, хоть ничего не знали
(К. Симонов)
Дуже важливо спростувати хибні уявлення дітей про секс і тим самим застерегти дитину від помилок, а себе –від великих переживань.
Цитуючи думку відомого гуманіста Мультатулі, З. Фрейд у статті „Статева освіта дітей” писав: „На мій погляд, деякі речі оповиті надто глибокою таємницею. Звісно, добре, щоб фантазії дітей залишались цнотливими, однак їх чистоту неможливо зберегти за допомогою неуцтва. Навпаки, я вважаю, що приховування істини тільки сприяє тому, щоб хлопчик чи дівчинка стануть будувати власні здогадки. Цікавість змусить їх вивідувати інформацію про речі, які не викликали б особливого інтересу, якби про них говорили відкрито й спокійно” [62].
Статева просвіта дітей та юнацтва є важливим компонентом сексуальної соціалізації особистості. Метою статевої просвіти є розвиток статевої свідомості дитини, її поінформованості, обізнаності щодо питань етики та психології статевої поведінки, готовності людини до створення сім’ї та виконання родинних ролей –подружніх, батьківських, сімейних.
Сексуальна освіта охоплює весь спектр наукової інформації, культуру і сукупність знань, які потрібні, щоб бути повноцінним чоловіком чи жінкою. Вона включає знання, що стосуються сексуальної фізіології і репродукції й того, що відносять до навичок у сфері сексу: формалізованих чи таких, що передаються усно.
Завдання статевої просвіти ми визначили таким чином: озброєння учнів комплексом знань про анатомію та фізіологію людини, її гормональну і статеву системи; формування правильної реакції на певні фізіологічні зміни в період статевого дозрівання; ознайомлення підлітків з природою менструацій і полюцій, їх фізіологічним значенням та запобігання неадекватних реакцій з їх боку на ці особливості розвитку; інформування школярів про різні темпи статевого дозрівання, прискорення, затримки та відхилення в психосексуальному розвитку представників різної статі; ознайомлення учнівської молоді зі статевими відмінностями та розмноженням у природі і людському суспільстві, використання при цьому наукової термінології (яйцеклітина, сперматозоїд, запліднення тощо); ознайомлення школярів з небажаними наслідкам ранніх статевих контактів, венеричними захворюваннями та СНІДом, генетичними хворобами, шляхами їх профілактики; розвінчування сексуальних міфів, що побутують у молодіжному середовищі, а також проституції як явища; формування в школярів еротичного словника, інтимної мови, вміння вільно висловлювати те, що відчуваєш до коханої людини; готовності до відвертої розмови; розвиток поміркованого інтересу до еротичної літератури.
Зміст сексуальної освіти носить, природно, інтегративний характер, тобто включає в себе етичні, психологічні, правові, фізіологічні, гігієнічні, педагогічні та інші аспекти статевої поведінки. Система сексолого-педагогічних знань, зорієнтована на загальнолюдські цінності, становить певний логічний взаємозв’язок різних знань, діапазон яких розширюється разом з віком, індивідуальним досвідом дитини.
Зміст сексуальної просвіти ґрунтується на таких принципах:
–об’єктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру питань, пов’язаних з репродуктивною функцією людини, інтимними стосунками; роз’яснення складних для розуміння питань має випливати з усталених законів природи і суспільства і бути з ними в гармонії;
–будь-яка інформація та методика її висвітлення має спрямовуватись на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, культу сім’ї, особистого щастя –як невід’ємних від почуттів дружби, кохання, піклування про ближнього;
–адресність сексуальної просвіти передбачає доступність інформації з огляду на вікові можливості дітей, врахування вихователями індивідуальних і соціальних умов їхнього розвитку, набутого досвіду;
–сексуальний плюралізм, який передбачає толерантність до широкого діапазону вибору і відмову від спроб нав’язати свій вибір іншим;
–випереджуючий, хоча й не сексуально стимулюючий характер;
–співпраці сім’ї, школи та інших інституцій;
–суб’єкт-об’єктну спрямованість навчання й виховання;
–індивідуальний та диференційований підхід;
–врахування національних традицій української ментальності;
–недопущення сексуальної стимуляції поведінки дитини. Нехтування цим принципом засобами масової інформації, зокрема теле- і відеоекраном, призвели до багатьох збочень у сексуальній поведінці сучасних підлітків і юнацтва;
–природність поведінки дорослих. Діти часто не усвідомлюють зв’язку між обговорюваним питанням і еротикою, але їм добре передається афектація дорослих;
–авторитетність джерела сексуальної просвіти;
–послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва передбачає наступність у передачі знань, у здійсненні навчально-виховної роботи, необхідної для засвоєння певного обсягу інформації;
–врахування ґендерних особливостей школярів.
Для розуміння тонкощів сексуальної культури необхідні знання щодо закономірностей становлення сексуальної свідомості обох статей, що проходить чотири основних стадії: понятійну, романтичну, сексуальну та стадію зрілої статевої свідомості. У понятійній стадії відбувається формування примітивних елементарних категорій: дитина усвідомлює, що вона має конкретну стать (ідентифікація статі). Упродовж романтичної стадії проясняється яскравий емоційний компонент. Це знаходить відображення у різноманітних еротичних фантазіях дитини. Притаманний цій стадії платонізм (емоційно-духовне обожнювання особи протилежної статі) підносить статевий інстинкт до висот справжнього широкого людського кохання. Для сексуальної стадії характерне бурхливе пробудження статевого інстинкту. Саме з цим нерідко пов’язані глибокі душевні переживання юнаків і дівчат, страждання, навіть кризові явища. З фізіологічним дозріванням, розвитком духовної зрілості у молоді формується зріла статева свідомість. Юнаки і дівчата все більше володіють своїми бажаннями, вчаться контролювати свою сексуальну поведінку і можуть гальмувати суперечливі сексуальні тенденції. На цій стадії вони готові до створення сім’ї.
Зрозуміло, не всі проходять через ці чотири стадії. Якщо у формуванні майбутнього сім’янина, скажімо, випадає романтична стадія –настає збіднення людських почуттів, душі. У таких чоловіків, наприклад, статева близькість найчастіше зводиться до реалізації механічних рефлексів. У разі недостатнього розвитку сексуальної стадії у молоді приглушений статевий компонент: такі люди на все життя зберігають переважно чисто романтичне, платонічне ставлення до особи протилежної статі. У них розвивається комплекс сексуальної меншовартості.
Будучи однією з глибинно знащучих сфер життя, сексуальність магнетично пов’язана з міфами, забобонами, масою напівправд і легенд. Дотримуючись стереотипів, хибних думок, не намагаючись пізнати і зрозуміти себе, люди не тільки збіднюють інтимні стосунки, але й нерідко перетворюють їх у тягар. Неправильні уявлення про власні можливості часто роблять людину нещасливою. Чи беруться міфи і забобони з народного фольклору, усної самодіяльної творчості, примітивних „науково-популярних” видань –вони відіграють величезну роль в житті людей, іноді травмуючи їх, псуючи їм життя.
Треба прямо визнати, що:
) кожний міф –це піднесення частини правди в ранг абсолютної істини і еталону, якому треба відповідати;
) всі ці міфи –у нас в головах.
До речі, „чоловічі” міфи в основному торкаються фізичної сторони сексу, а „жіночі” –його психологічної сторони. Всі міфи можна класифікувати так:
а) інструментальні міфи, які зводять всю актуальність до досконалого інструментарію;
б) технологічні міфи, які перетворюють сексуальну вправність у розучування й виконання все нових і нових прийомів, сексуальних позицій;
в) анатомічні міфи, що зводять усю сутність ефективного сексу до розмірів статевих органів;
г) фізіологічні міфи –відповідність якимось абстрактним „нормам”;
д) ідеалізуючі міфи, які представляють ідеального чоловіка як такого собі сексуального робота на батарейках, тощо.
Виходячи з того, що міфи заважають становленню сексуальної культури, необхідні їх спростування і профілактика нездорового інтересу до них з боку школярів.
Сексуальна просвіта –це не окремі випадкові заходи типу бесід і лекцій. Вона має проводитись постійно, послідовно і систематично; з вибором змісту і форм відповідно до віку та рівня розвитку дітей; у контексті всієї навчально-виховної роботи; за потребою вихованців –як у відповідь на питання учнів, так і за власною ініціативою вихователів; як роздільно –за статевою належністю, так і спільно для обох статей.
Сьогодні виділяють три основні моделі сексуальної просвіти учнів:
|
Ретроспективна (репресивна) |
Пермісивна (ліберальна) |
Золотої середини (демократична) |
|
Обсяг інформації |
||
|
Чим менше, тим краще |
Вся інформація |
Необхідна інформація |
|
Зміст інформації |
||
|
Не можна робити те й те, бо ... |
Можуть бути такі шляхи... |
Роби так, а не інакше, тому що ... |
|
Це єдиний правильний шлях |
Всі шляхи добрі |
Є багато шляхів –вибирай кращий |
|
Загальний тон |
||
|
Ні! |
Так! |
Так, але ... |
Факт прийняття за основу сексуальної просвіти тієї чи іншої моделі не означає, що з нею погоджуються всі існуючі у суспільстві групи і окремі люди. Правом батьків є можливість вибрати для своїх дітей свої шляхи. Проте, розраховувати на успіх можна лише в тому випадку, коли обов’язковими складовими елементами сексуальної просвіти є: інформація, формування правильної ціннісної орієнтації і вміння керувати своїми діями.
Важливим завданням сексуальної просвіти є ознайомлення молоді з основними термінами, що характеризують сферу інтимних стосунків. Розповідаючи дитині про те, як називаються частини тіла, доцільно використовувати нормальні „дорослі” слова, такі як „секс”, „еротика”, „оргазм”, „еякуляція”, „клітор”, „фрикції”, „імпотенція”, „вагіна”, „пеніс”, „анус”, „матка” –це значно краще, ніж називати статеві органи дитячою чи вуличною мовою, чи шляхом натяків, оскільки дітям властиво проявляти підвищений інтерес до недозволених чи загадкових матерій. Такий підхід виховує в дитині здорове усвідомлення того, що в людському тілі немає нічого заборонного, потаємного, ганебного.
Статева освіта передбачає формування у вихованців умінь виразити любов і почуття близькості, здатності розрізняти сексуальний потяг від кохання, емпатійних здібностей, почуття відповідальності в романтичних і сексуальних стосунках незалежно від статі, комунікативної культури в міжстатевих стосунках тощо.
Невід’ємним аспектом людської сексуальності є еротична уява. Еротика –це природою закладений в людину інстинкт продовження роду, але облагороджений і поетизований як потяг душі. Це специфічна людська психосоціальна орієнтація сексуальності, що спонукає людину виражати ті чи інші емоції, переживання, що викликає в неї особливу уяву й фантазію та підштовхує до створення власного ідеалу в еротичному плані. Еротика в мистецтві –це втілення одухотвореності, поезії та естетики сексуальних стосунків людей. Як свідчать спеціальні дослідження, еротичні сни, мрії, фантазії не лише можуть заміщати безпосередньо статеве життя чи поповнити його дефіцит, але й постійно сприяють йому.
Здійснюючи сексуальну просвіту, вихователі повинні чітко усвідомлювати відмінності між еротикою і порнографією („порнографія” дослівно означає „розпусно пишу”). Зазвичай цей термін використовують для характеристики непристойної літератури, де смакуються сцени розпусти. Сюди відносять непристойні малюнки, фото, кіно, літературні опуси і відео матеріали. Подібність між порнографією і еротикою полягає в тому, що обидві ці форми служать частковою компенсацією, задоволенням сексуальної незадоволеності споживачів цієї продукції. Спільним для порнографічних матеріалів є те, що всі вони, за невеликим винятком, робляться чоловіками і для чоловіків. Хтось із гумористів говорив: „Еротика –це тіло, не прикрите одягом. А порнографія –це тіло, що прикрите чоловіком”.
Між еротичним мистецтвом і порнографією є ряд об’єктивних відмінностей:
. Еротичне мистецтво синкретичне, цілісне, воно зображає людину в усьому багатстві її переживань. Порнографія аналітична, вона фіксує увагу на окремих моментах сексуальності, вириваючи їх з життєвого контексту і зводячи сексуальність до статевого акту та його техніки.
. Еротичне мистецтво не утилітарне, самоцінне, воно досліджує людський світ, відкриває в ньому нові грані. Порнографія жорстко функціональна, вона викликає сексуальне збудження, й тільки.
. Еротичне мистецтво індивідуальне: як у виконанні, так і в предметі його цікавить неповторне, своєрідне. Порнографія має справу зі стандартним, деіндивідуалізованим сексом, позбавленим особистісного сенсу. Її головний предмет –не особистість і навіть не індивідуальне тіло, а геніталії.
. Еротичне мистецтво будує свій світ за законами краси, надихає сексуальність. Порнографія, навпаки, зводить всю справу до фізіології, дегуманізує людину та еротику.
. Еротичне мистецтво часто порушує буденні норми пристойності, бо воно відкриває нові глибини людського буття, ще не зрозумілі і не прийнятні масовою свідомістю. Порнографія оперує стандартними кліше, порушення суспільних умовностей для неї –самоціль, позаяк незвичні форми статевого життя сильніше збуджують людей, а суспільний скандал ґарантує прибуток. Вона не стільки руйнує заборони, скільки спекулює на дефіциті новизни.
. Еротичне мистецтво, що розширяє межі людської свободи, гуманістичне й моральне. Порнографія заперечує моральність. Вона принижує людину, роблячи її об’єктом маніпуляцій. Наприклад, жінки зображаються у принизливому для їх гідності вигляді. Тим самим порнографія закріпляє традиційну ідеологію чоловічого панування та є одним зі способів сексуальної експлуатації жінок і дітей.
. Еротичне мистецтво –передовсім засіб вільного самовираження художника. Порнографія –це комерція, метою якої є прибуток. З цим пов’язані її масовість, стандартність та інші особливості. Це не вид мистецтва, а частина індустрії розваг.
. У еротики основна мета –освітня, культурна, естетична, її мета –розповісти про багатство і повноту всіх проявів людського кохання, оспівати природні радощі його, гуманізувати любовне життя. Природа еротики стоїть на привабливості таємниці, яку містить у собі представник іншої статі. Порнографія –це вульгарно-натуралістичне, непристойне зображення статевого життя, анатомії і фізіології міжстатевих стосунків, що переслідує сексуальне збудження споживача. У порнографії повністю відсутня краса сексуальних стосунків. Мета порнографії –викликати фізичне збудження і спрощені любовні засоби. Головне не тема, не те, що зображено, а те, як і для чого. Порнографія починається з моменту, коли насолода стає товаром. Порнографія –це звуження людської сексуальності до фізіології, до механіки, це зображення жінки як предмету споживання.
Ці відмінності фундаментальні. Але варто зазначити, що вони існують лише в рамках певної культури і лише для людини, що стоїть на певній стадії культурного розвитку. Сприйняття більшістю людей тих чи інших фільмів, картин і книг як порнографічних залежить не від естетичних достоїнств творів, а від того, наскільки вони розходяться з уявленнями глядача про дозволене і недозволене. Загалом там, де починається секс, закінчується еротика. Вірніше закінчується пристойна для групи людей (батьки і діти) еротика.
Для відшукання відмінностей між еротикою і порнографією є простий, хоч і суб’єктивний критерій оцінки: еротикою можна любуватися в присутності інших людей, навіть дітей, а ось порнографію можна дивитись лише на самоті або разом з партнером. Дивитись порнографію в присутності інших вихованій людині вкрай незручно. Хоч непідготовленій людині і злегка оголена натура в мистецтві може видатися непристойною. Взагалі ж, для розуміння відмінностей і мети еротики й порнографії потрібний певний рівень культури і виховання. Остаточно це визначається для кожного індивідуально. І критерій тут може бути індивідуальний: якщо побачене і почуте приносить задоволення, якщо дивитись на це не гидко, а приємно –значить, це еротика. А якщо від побаченого хочеться „вимити руки”, вимкнути телевізор чи псується настрій –значить, саме для цієї людини це є порнографія.
Погляди на вплив порнографії на психіку людей спираються на двох китів: теорію моделювання (перегляд веде до наслідування) і теорію катарсису (перегляд веде до попередження насилля й патологій). Порнографічна література і мистецтво навіюють молодій людині такі стереотипи поведінки, як сексуальна вседозволеність, розбещеність, безвідповідальність, пріоритет інстинкту над почуттям. Захопившись порнографією, підліток утікає від дійсності і занурюється в світ штучних насолод і жорстокості. Близько половини дорослих вважає, що вона спонукає людей до насилля, підливає моральні основі між статевих стосунків.
Підтримуючи основні ідеї вчених, що намагаються провести вододіл між еротикою і порнографією, ми разом з тим встановили у процесі експериментальної роботи, що порнографія не завжди веде до аномальної сексуальної поведінки, рідко викликає патологічні реакції. Статистика підтверджує це. Через це не варто надмірно нагнітати обстановку навколо порнографії. В усіх країнах (Данія, Швеція, Німеччина, Японія), де антипорнографічні закони були відмінені, сексуальних злочинів більше не стало, а інтерес до порнографії знижується. Порнографія може допомогти партнерам не лише перейняти сексуальний досвід, але й розкріпоститися, а через це –й зблизитися. Отже, вона може стати профілактикою багатьох конфліктів на сексуальному ґрунті, джерелом порівняльної інформації про сексуальну поведінку. Але якщо її не можна звинувачувати в неприємних явищах соціального й індивідуального життя, то, на нашу думку, можна звинуватити в іншому: вона позбавляє людину сексуальної фантазії, краде у неї відчуття унікальності і неповторності сексуального переживання, дедраматизує її еротичне життя, переводить його на рівень банальної методики. І вихователі, і молодь повинні зрозуміти, що страшні не еротика, не секс, а відсутність сексуальної культури. Сексуальна розбещеність –це не плоди „просвітительства”, а швидше –плоди неуцтва.
Порнографія для підлітків і молоді інколи може слугувати наочним посібником. Але вона в жодному разі не синонім сексуальної просвіти, вона зображає не сексуальність взагалі, а переважно її дегуманізовані, соціально чи морально засуджувані форми. Часто в порнографічних творах є елементи сексуальної патології, що може негативно позначатись на психіці, особливо дитячій. Отже, суспільство має і навіть зобов’язане захистити своїх членів, особливо дітей і підлітків, від потенційно шкідливих чи небезпечних впливів.
Але боротьба з розповсюдженням порнографії не має призвести до усунення еротики з мистецтва. В оповіданні „Народ проти Ларрі Флінта” цікавою є одна цитата: „Руді, ти віруючий? Значить, ти віриш у те, що Бог створив чоловіка й жінку? Значить, саме той же Бог створив їх геніталії? І хто ти такий, щоб зневажати Божим творінням?”. Але обов’язково треба боротися з так званою дитячою порнографією (сексуальні зображення дітей і підлітків), бо не можна залучати в сексуальну індустрію і проституювати дітей. Настороженість мають викликати також сцени сексуального насилля.
Сексуальну просвіту необхідно починати з дітьми дошкільного віку, бо саме в цей період з дітьми найлегше говорити. Відомий фахівець з питань сексології Ю. Прокопенко сформулював сучасний лозунг сексуальної просвіти: „Краще на рік почати раніше, ніж на день пізніше”. Відкладаючи розмови про проблеми статі, гігієни, можна дочекатись, що хтось інший чи засоби масової інформації зроблять це за батьків за допомогою міфів, натяків, перекручень і експлуатації. Дітям необхідна відповідна інформація і відповідний словниковий запас. Рання сексуальна просвіта має не лише профілактичне значення, але й дає свої плоди, коли діти підростуть. Як свідчать результати наших досліджень, підлітки і молодь, з якими вдома говорили відкрито, проявляють значно меншу сексуальну активність і не вступають у сумнівні стосунки. Крім того, у повсякденному житті вони почувають себе впевненішими і щасливішими.
У дошкільному віці діти мають пізнати власне „Я”, отримати початкові поняття про будову свого тіла, правдиві і найповніші відповіді на питання: „Чим відрізняється від мене „він” чи „вона”?”, „Звідки з’являються діти на світ?” тощо. З дітьми дошкільного віку найпростіше говорити про сексуальне здоров’я. Дошкільники дуже допитливі і хочуть все знати. Вони сприймають інформацію про своє тіло так само, як і про все інше. На першому етапі шкільного навчання (з 7 до 10 років) має бути уточненою, конкретизованою раніше отримана інформація. Другий етап (з 11 до 13 років) статевої просвіти вже має „забарвлення дорослості”, оскільки молодші підлітки мають бути в курсі всіх питань, у тому числі і про стосунки статей. Учням необхідно дати знання про природу і особливості протікання статевого дозрівання, про статеві відмінності, про роль сім’ї в особистому і суспільному житті, про батьківство і материнство тощо.
Маючи на увазі цілеспрямованість поступової сексуальної підготовки, ми розробили перелік знань, якими мають оволодіти діти початкових класів: назви частин тіла взагалі, чоловіка і жінки зокрема, частин тіла, пов’язаних з функціями виділення; назви і розміщення основних внутрішніх органів; позитивна оцінка тілесних почуттів і тілесного вираження їх; різниця між статями і особливості розмноження в світі рослин і тварин. Основні поняття, пов’язані з розмноженням ссавців (яйцеклітина, сперматозоїд, запліднення); основні процеси і етапи розвитку дитини в організмі матері, режим вагітної жінки і допомога їй. Основи догляду за новонародженим. Поняття планування сім’ї. Вплив любові і згода в сім’ї; вміння оцінювати і цінувати тілесну красу. Вираження своїх почуттів словами, мімікою, жестами. Вміння оцінювати власні вияви любові і прив’язаності.
Варто підкреслити дві причини необхідності повідомлення дітям в початкових класах деяких знань про зміни, що відбуваються під час статевого дозрівання, до того, як ці зміни відбудуться. По-перше, дітям слід мати уявлення про те, чого їм чекати в недалекому майбутньому. Тоді, якщо ці зміни відбудуться з ними раніше, ніж з іншими дітьми, вони їх не злякаються і зможуть розповісти про них. По-друге, серед їх однолітків у школі, в таборі, за місцем проживання можуть бути такі „ранні” діти. Якщо вихованці не будуть знати, про що говорять їх інформованіші колеги, то можуть потрапити в ізоляцію чи навіть не визнаватимуться однолітками.
До питань статі молодші школярі проявляють чисто пізнавальний інтерес. Задаючи питання і вислуховуючи відповіді на них, дитина лише виясняє для себе якусь обставину. Її цікавлять лише причинно-наслідкові відносини в природі і в людей. Іноді вона хоче взнати значення почутого десь слова (іноді і нецензурного) і запитує, не маючи уявлення про те, що це слово означає. Сам факт звернення до дорослих за роз’ясненням почутого –доказ того, що нічого поганого в цьому слові для дитини немає, інакше вона звернулася б не до вихователя, а до дітей старших, не ризикуючи бути засудженою. У випадку, якщо дитина отримала правдиву і для її рівня сприймання вичерпну інформацію від близької людини, у виграші залишаються всі, одночасно зміцнюється довірливий контакт між дитиною і дорослими. В інтересах статевої просвіти можна використати будь-які ситуації з життя класу і різні конфліктні ситуації між хлопчиками і дівчатками.
Сексуальна просвіта старших підлітків відіграє вирішальну роль у сексуальній соціалізації особистості, оскільки проходить на тлі статевого дозрівання організму, інтенсивного формування внутрішнього світу, самосвідомості особистості. Шкільний компонент змісту статевої освіти передбачає розширення наукових знань про фізіологію та анатомію розвитку організму, про дію статевих гормонів на сексуальні інтереси, потяги, переживання людини. Доцільно звертати увагу школярів на такі питання: відмінності в темпах росту і особливостях розвитку хлопчика і дівчинки; зміни, викликані статевим розвитком; поняття про статеві ролі; культура і гігієна тіла; поняття про менструальний цикл; регулярність, тривалість і особливості протікання менструацій, ведення їх календаря; знайомство з особливостями розвитку чоловічої статевої системи; поняття про порушення менструального циклу для дівчат, про полюції –для хлопчиків; уявлення про гормональні системи чоловічого і жіночого організмів; вміння оцінювати свій фізичний розвиток; гігієна тіла і статевих органів; психологічні проблеми дозрівання; сексуальні реакції дозрівання: полюції, мастурбація; шкідливі звички та їх вплив на майбутніх дітей.
Молодь не повинна думати, що статева система потрібна лише для розмноження. Всі прояви нашої діяльності залежать багато в чому від роботи статевої системи. В жінок, наприклад, часто перепади настрою залежать від фази місячного циклу (а звідси „капризність” і наявність „жіночої логіки”). Маючи інформацію і грамотно нею користуючись, можна контролювати свої емоції, вчинки, слова і навіть думки, розуміти мотиви дій інших людей, не підкорюватись стихії, керувати своєю поведінкою. У людей з’являється підґрунтя для відповідальності.
Завжди корисно вміти пояснити дітям –і дівчаткам, і хлопчикам теж, –що таке менструація. Діти мають усвідомити, що менструація свідчить про зрілість: тіло готується до майбутнього народження дитини. Аналогічна розмова має відбутися щодо полюцій, адже ж організм хлопчика теж готується бути дорослим.
Пріоритетне місце в наборі понять, пов’язаних зі статевим дозріванням, особливостями сексуальних стосунків, питаннями планування сім’ї, вагітності займає визначення „безпечний секс”, особливо у дівчат. Далі за значущістю в своїй більшості респонденти-підлітки цікавляться поняттям „кохання”, близько третини хотіли б отримати ширшу інформацію з питань сексуальних стосунків (більшість дівчат) і здоров’я (більшість хлопців), Як свідчать наші дослідження, потреба в інформації в дівчат у всіх вікових категоріях вища, ніж у хлопців.
Близько половини респондентів цікавлять питання, пов’язані зі специфікою сексуальних стосунків (статеве життя, сексуальна сумісність, ерогенні зони, оргазм), специфікою репродуктивної сфери, а також можливими відхиленнями і захворюваннями у статевій сфері (захворювання статевих органів, венеричні захворювання, СНІД) тощо. У хлопців ці питання викликають значно менший інтерес –десь 30–%.
Найменший інтерес і в хлопців, і в дівчат викликають питання: 1) пов’язані з елементарними поняттями статі (менструація, полюції, ерекція); 2) пов’язані зі сімейно-ролевою сферою стосунків; 3) пов’язані з відхиленнями і нестандартними формами сексуальної поведінки; 4) питання соціально-статевого характеру (релігія і секс, проституція, куріння).
Дефіцит просвіти в питаннях сексуального дозрівання організму, набуття досвіду підлітками перших відчуттів сексуального збудження і розрядки породжують чимало драматичних проблем статевого самовизначення. Пропаганда сексолого-гігієнічних, психологічних знань –необхідна умова формування майбутнього сім’янина. Завершення статевого дозрівання сприяє тому, що в крові дітей цього віку постійно знаходиться значна кількість статевих гормонів. Впливом цих гормонів пояснюється посилення взаємного інтересу між статями. Вся інформація сексуального характеру стає актуальною. Старшим підліткам необхідно знати психологічні, моральні, медичні аспекти статевого життя, особливості чоловічої і жіночої сексуальності, володіти інформацією про сексуальні збочення та захворювання, а також про відповідальність за статеві злочини. У підлітковому віці діти мають: володіти інформацією про зміни, що відбуваються в організмі при статевому дозріванні; про венеричні захворювання; знати правила користування засобами контрацепції; розуміти сутність інтимних стосунків; навчитись будувати стосунки; вміти відмовляти; знати свої межі і поважати межі іншої людини; мати сформоване ставлення до порнографії; протистояти спотвореним уявленням про „ідеальну” зовнішність і фігуру, а також так званим сексуальним міфам.
У старшокласників раніше отримані гігієнічні знання необхідно доповнити поняттям про генетичні захворювання й ознайомити їх з призначенням медико-генетичних консультацій, відомостями про фізіологію вагітності і пологів, про методи запобігання вагітності тощо. Велику увагу необхідно приділити фізіологічним аспектам народження дітей, питанням догляду за дитиною, відповідальності батьків за виховання дітей. Розглядаючи питання сім’ї і сімейних стосунків, перевагу доцільно віддати темам, що пов’язані з плануванням сім’ї. Водночас велику увагу треба приділити питанням надійності сім’ї, психологічної сумісності подружжя, сімейного щастя. Необхідно також дати учням основні відомості про сексуальні взаємини у шлюбі.
Не варто розповідати дітям про можливі сексуальні збочення, щоб не викликати в них небажаної реакції наслідування. В жодному випадку не можна говорити про секс цинічно, грубо. Не дає особливого ефекту інформація про шкоду здоров’ю, яка може бути пов’язана з ймовірним зараженням венеричною хворобою: не всі здатні задумуватися про наслідки своєї поведінки, а тим більше сприймати ймовірність чогось як реальність. Навпаки, сформована висока вимогливість, вибірковість, висока розбірливість щодо можливих об’єктів статевих контактів суттєво обмежують ймовірність самих цих контактів.
Одним з важливих завдань сексуальної просвіти є профілактика захворювань, які передаються статевим шляхом. На жаль, молодь недостатньо інформована про вплив венеричних хвороб на здоров’я. По-перше, багато з них протікає безсимптомно і тому не виявляються. По-друге, найважчі наслідки цих хвороб такі: позаматкова вагітність, безпліддя, деякі форми раку та інші хронічні захворювання, зазвичай, з’являються через кілька років і тому люди часто не пов’язують їх з колись перенесеною венеричною хворобою. По-третє, венеричні захворювання вважаються ганебними, що ускладнює суспільне обговорення їх наслідків і просвітницьку роботу, а також часто заважає лікарям інформувати своїх пацієнтів про них.
Аналіз наукової літератури щодо венеричних захворювань та їх профілактики дає підстави зробити наступні висновки:
. Захворюваність венеричними хворобами пов’язана найчастіше з випадковими й короткочасними статевими зв’язками. 50,8 % хворих заразилися в результаті випадкових зв’язків.
. Далеко не всі здатні задумуватись про наслідки своєї поведінки, а тим більше сприймати ймовірність чогось як реальність.
. Переважна більшість усіх випадків зараження венеричними захворюваннями відбувається саме в стані алкогольного сп’яніння (близько 70 %).
. У багатьох з тих, хто захворів венеричною хворобою, виявляються психологічні особливості, що визначають їх особливу схильність до захворювання (неврастенії, депресивно-тривожні стани, емоційні розлади, інфантилізм, слабовілля).
. Ймовірність венеричного захворювання прямо або опосередковано підвищує нездатність до якісної оцінки іншої людини.
. Більшість з тих, хто захворів венеричними хворобами, намагаються притаїти факт захворювання від оточуючих, рідних і близьких. 70 % тих, хто заразився венеричною хворобою, не приходять до лікаря самі, а їх виявляють правоохоронні органи.
. Найбезпечнішими в соціальному плані є ті суб’єкти, які, захворівши, не припиняють своїх статевих контактів.
. У випадку венеричного захворювання надто шкідливим виявляється самолікування, що тягне за собою складні наслідки.
. Інформацію, яку повинні отримати учні про венеричну хворобу, необхідно диференціювати за віком, ступенем їх розвитку, а також і за тим, яке її джерело ( загальні етичні уявлення про венеричні захворювання; загальні наукові дані про них; практичні дані епідеміологічного характеру, інформація про способи безпосереднього попередження венеричного захворювання).
. Венеричні хвороби не виробляють імунітету, тому заразитися можна одразу ж після одужання.
. Зменшенню кількості венеричних хворих сприяє інформація про засоби особистої гігієни і правила безпечного сексу.
. Захворювання легше попередити, ніж вилікувати.
. Порівняно з дорослими жінками, дівчата-підлітки та юнаки більш вразливі для інфекцій, оскільки в них шийка матки особливо вразлива для патогенних мікроорганізмів, що передаються статевим шляхом.
Молоді люди повинні знати: про різні види інфекцій; про приховане протікання хвороб і безсимптомні форми захворювання; про моральну та юридичну відповідальність за розповсюдження цих захворювань; про можливість гарантованої профілактики статевих інфекцій за умови обов’язкового застосування презерватива під час статевих контактів; про необхідність припинення статевих стосунків у разі найменшої підозри й негайного звернення до лікаря; про недопустимість самолікування, яке призводить до переходу хвороби в хронічний невиліковний процес; про небезпеку цих захворювань для нащадків (небезпеку внутрішньоутробної інфекції у майбутньої дитини).
Дівчата, котрі збилися з праведного шляху, зазвичай, вийшли з-під батьківського контролю, не вчаться, ведуть „вільний” спосіб життя. Майже 25 % мали вже більше п’яти партнерів, 20 % –більше 10. Коли у дівчаток 12 років трапляється статевий шлях зараження венеричною хворобою –це привід задуматися. Більше третини (38 %) дівчат з венеричними захворюваннями походять з неповних сімей, у 40 % у сім’ях –конфліктні ситуації. Серед дівчат, що мали венеричні захворювання, майже втроє більше тих, хто в ранньому віці мав слабкий емоційний зв’язок з матір’ю. Батьки брали участь у вихованні дочок лише у 20 % випадків (А. Лібіна). В усіх дівчат виявились ті чи інші відхилення у психіці, у 60 % –емоційна незрілість та інфантильність, у 46,5 % –агресивність, що компенсує страх і тривожність, у 23,6 % –нейротизм, пов’язаний з невдоволенням собою.
Часто пацієнтки венеричних диспансерів мають занижену самооцінку, не вміють виражати свої емоції адекватним чином, стурбовані своїми недоліками. Відчуваючи потребу у спілкуванні з дорослими, вони охочіше спілкуються з „чужими” дорослими, ніж з рідними і близькими. Не знайшовши в останніх підтримки, емоційного тепла, вони легко вступають в інтимні стосунки з метою „відчути себе потрібною й бажаною”. Таким чином, своєю сексуальною доступністю дівчата прагнуть компенсувати нестаток тепла у стосунках з близькими.
Як засвідчують результати наукових досліджень, за першого статевого контакту молоді люди менш за все думають про своє здоров’я. Лише 10 % опитаних серйозно ставились до загрози статевих інфекцій під час першого статевого акту. 35 % дівчат і 47 % юнаків про це навіть не згадали. 40 % опитаних не використовували під час першого статевого акту ніяких методів запобігання.
У результаті нашого дослідження доведено погану інформованість підлітків у питаннях, пов’язаних із зараженням і профілактикою СНІДу, що стає фактором ризику виникнення цього захворювання:
Таблиця 17
Інформованість школярів про ВІЛ та СНІД
|
Питання, твердження |
Кількість відповідей, % |
|
нравиль-них |
непра-вильних |
? |
|
|
Чи небезпечно обіймати людину, хвору на СНІД |
,8 |
,8 |
,4 |
|
Заразитись СНІДом можна користуючись громадським туалетом |
,8 |
,4 |
,8 |
|
Перебувати в класі з кимось (вчителем), який хворий на СНІД, цілком безпечно |
,2 |
,6 |
,2 |
|
Лише гомосексуалісти повинні турбуватися про те, щоб не заразитися СНІДом |
,0 |
,6 |
,4 |
|
Люди, які роблять лікувальні ін’єкції, не повинні користуватися голками інших людей |
,8 |
,2 |
- |
|
Не можна заразитися вірусом імунодефіциту, кусаючи один і той же бутерброд чи п’ючи з однієї і тієї ж склянки з хворим на СНІД |
,8 |
,8 |
,4 |
|
Можна заразитися СНІДом, якщо мав лише один сексуальний контакт |
,8 |
,7 |
,5 |
|
СНІДом можна заразитися, якщо хворий чхає чи кашляє на тебе |
,1 |
,2 |
,7 |
|
СНІД викликається вірусом |
,0 |
,8 |
,2 |
|
Позитивний результат тесту на СНІД означає, що людина хвора на СНІД |
,2 |
,1 |
,7 |
На нашу думку, всім варто мати на увазі наступні рекомендації:
. Кожна молода людина повинна знати про існування СНІДу.
. Кожний повинен знати, що це страшна хвороба, зазвичай, смертельна.
. Усі повинні знати, що зараження вірусом СНІДу можна легко уникнути, якщо дотримуватися норм поведінки.
. Зараження може наступити при сексконтакті з хворим чи ВІЛ-інфікованим, через медінструменти, через вагітну жінку ― дитині.
. Хворі та інфіковані, що живуть серед людей, в нормальних стосунках не є небезпечними.
. Навіть ті, хто не може змінити свій легковажний спосіб життя, в силах уникнути зараження, якщо будуть дотримуватись правил безпечного сексу. Це може на 85 % зменшити ймовірність зараження.
. Хвороба має надто підступний і довготривалий характер. Заразити інших може навіть особа, яка не підозрює, що є носієм вірусу, і такий стан може тривати дуже довго.
Суттєву увагу в процесі нашого дослідження було приділено вивченню педагогічних аспектів профілактики венеричних захворювань і СНІДу. Боротьба з венеричними захворюваннями ― проблема не стільки медична чи юридична, а швидше ― соціально-педагогічна, тим більше, що венеричні хвороби, на відміну від інших інфекційних захворювань, не дають імунітет і попередити їх прищепленням не можна. Тільки своєчасне сексуальне виховання допоможе молоді уникнути вибору хибного шляху в статевому житті, попереджувати причини багатьох людських трагедій.
Основною ланкою в системі профілактики і, зрозуміло, лікування венеричних хвороб довгий час залишалися шкірно-венерологічні диспансери. Їх діяльність полягала в активному виявленні і лікуванні всіх хворих або тих, хто може бути джерелом зараження, профілактичні обстеження тих, захворювання кого може нанести шкоду оточуючим (сфера обслуговування, громадського харчування, вагітні і т. п.), санітарно-просвітницькою роботою тощо.
Однією з проблем сучасної профілактичної роботи із запобігання венеричних захворювань чи подолання їх психосоціальних наслідків є відсутність у штаті шкірно-венеричних диспансерів педіатрів та дитячого гінеколога (андролога), що не дає змоги проконсультувати дітей і підлітків до і під час специфічної терапії і провести повноцінну реабілітацію з відновленням репродуктивної функції; непідготовленість дерматовенерологів з основ психології та психосексуального розвитку підлітків, що ускладнює роботу з неповнолітніми, які йдуть у загальному потоці дорослих пацієнтів венерологічного прийому.
Важливим завданням сексуальної просвіти є ознайомлення молоді з поняттям сексуальної норми. Сексуальна норма, з нашої точки зору, –оптимум індивідувальних статевих проявів у життєдіяльності людини, що дозволяє їй відчувати сексуальну насолоду і забезпечувати гармонію інтимних стосунків з партнером. Вона завжди виступає як апробована міра статевих цінностей, але вона не є однозначним моральним постулатом, бо являє міру умовну, відповідає певному історичному періоду життя суспільства. Доцільно розглядати норму з трьох позицій:
1. Норма щодо статевої орієнтації. Тут безсумнівно мова йде про гетерогенну орієнтацію.
2. Норма щодо використання арсеналу засобів і прийомів у сексуальній поведінці. Тут є різні підходи. Один з них декларує, що нормальне –це те, що схвалюється в суспільстві; все інше –аномалія. Інший підхід –нозоцентричний (від патології до норми). З. Шнабль у своїй праці „Чоловік і жінка. Інтимні стосунки” формулює проблему так: „Вирішальним для визначення статевої дії як нормальної чи ненормальної є не метод, яким користуються партнери, а мотив і результат” [33]. Ряд спеціалістів виділяють партнерську та індивідуальну сексуальну норму. До партнерської норми можна віднести всі форми сексуальної активності, сексуальної поведінки і сексуальних дій, які мають місце між партнерами різної статі, що орієнтовані на взаємну насолоду, яка не шкодить їх здоров’ю і не порушує норм співжиття. Характер конкретних форм сексуальної поведінки і дій партнерів не має при цьому вирішального значення. Говорячи про партнерську норму, можна виділити критерії цієї норми: парність; відмінність статей; зрілість; взаємна згода; прагнення до взаємної насолоди; відсутність шкоди здоров’ю; відсутність шкоди іншим людям, тобто суспільству.
3. Норма щодо інтенсивності статевих контактів. Молоді люди повинні знати, що від невправляння органи, в т. ч. статеві, атрофуються. Разом з тим, секс-обжерливість калічить фізичне і духовне життя. У „Кама-Сутрі” зазначено, що статеві контакти мають здійснюватися так часто, як цього хочеться жінці і можливо для чоловіка.
Структура сексуальної соціалізації школярів
Сексуальна революція значною мірою послабила моральні основи суспільства: люди стали спокійніше ставитися до того, що інтимні стосунки відкрито показують у кіно й на телебаченні, але у більшості з них перехоплює, як і раніше, дихання, якщо вони стикаються з „цим” у поведінці своїх дітей.
Засоби масової інформації –як найчутливіші соціальні інститути –„відреагували” на демократичні зміни в країні, заповнивши прогалини у сферах висвітлення проблем сексуальної культури лавиною інформації порнографічного характеру. Сучасні вимоги до розвитку суспільної статевої свідомості не можуть обмежуватись обізнаністю читачів у проблемах повій, транссексуалів, гомосексуалістів і способах стимуляції сексуальної насолоди. Руйнація віджилих стереотипів традиційної сексуальної моралі засобами масової інформації має супроводжуватись її гуманізацією. Легалізація проблем сексуальності мусить орієнтувати і юного, і дорослого читача чи глядача на інтимну сферу як виявлення кохання, цнотливості, благодійності, доброчинності, а також на глибокі роздуми щодо поширення СНІДу, нервових захворювань на сексуальному ґрунті. Сучасна індустрія сексуальної інформації (відео, живопис, поезія, музика) значною мірою орієнтує особистість на секс заради задоволення, а не заради кохання. Звідси серйозні збочення у поглядах підростаючого покоління на сексуальну культуру. Педагогічно спрямована пропаганда сексуальної культури через програми для дітей та юнацтва, дитячу та юнацьку періодику, розширення мережі психологічних консультпунктів, телефонів довір’я, випуску тематично спрямованої літератури для дітей різного віку є важливим каналом реалізації соціально спрямованих заходів з підвищення сексуальної культури та зміцнення сім’ї. Сучасний стан духовно-моральної нестабільності потребує рішучих соціальних заходів щодо підвищення сексуальної культури людей. Завдання навчально-виховних закладів, сім’ї, соціальних державних інститутів –всіляко сприяти духовному оздоровленню, зростанню інтелектуального потенціалу суспільства.
Крім зазначених раніше глибинних змін, варто підкреслити й такі:
–крах традиційно сексистських установок щодо жінок;
–визнання сексуальності невід’ємною рисою особистості, а не як чогось ницого й аморального;
–перебудова тілесного канону і канону мови. Послабли заборони голого тіла, увійшли в ужиток деякі слова, які раніше вважались непристойними.
Звісно, в кожній перехідній культурі ці явища іноді набирають гіпертрофованих, потворних, екстремістських форм. Але це не дає підстав їх не помічати чи робити вигляд, що нічого не відбувається.
Педагогіка загалом і виховання зокрема потребують осмислення існуючих суперечливих змін і коригування своїх позицій у питаннях сексуальної соціалізації вихованців. Противники безпосередньої сексуальної соціалізації переконані в тому, що будь-яка сексуальна інформація розбещує підлітків, підвищує їх сексуальну активність, збільшує кількість дошлюбних зв’язків, вагітностей та інших жахів. Вони виступають проти сексуальних меншин, за заборону абортів тощо. Сексуальна нетерпимість та агресивність, що її супроводжує, не лише відображає загальний дух соціальної нетерпимості, але й є однією з її причин. Не випадково серед опонентів сексуальної освіти домінують люди, що: а) страждають від власної психосексуальної скутості; б) менш освічені; в) політично консервативні. До речі, як свідчить російський досвід, противники безпосередньої сексуальної соціалізації активніші, ніж захисники. Вони пишуть, організовують колективні листи, звертаються зі скаргами як у громадські, так і державні організації, виступають з критикою на з’їздах, форумах, у пресі, на радіо і телебаченні. Даремно захисники народної моральності будуть доводити, що статеве виховання в школі наносить образу християнському менталітету української нації. Сексуальне виховання, освіта, підручники з еротики були винайдені в протестантських країнах –там, де життя регламентує більш строга, пуританська мораль (Швеція, Данія).
Грамотна сексуальна підготовка та її втілення в практику статевих і дошлюбних стосунків передбачає не запобігання, а особистісний імператив (виховання на залякуванні –неефективне). Варто йти від знання до вироблення мотивації, установки, стратегічної і тактичної лінії статевої поведінки. Тобто, мова має йти не стільки про гігієну статевого життя і самозахист від СНІДу, чи від інших наслідків безладних статевих зв’язків, скільки про духовно-моральне вдосконалення людини, що надійніше оберігає її і від інфекції, і від життєвих негараздів.
Сексуальна соціалізація молоді –це організований і цілеспрямований процес формування знань про проблеми статі, статеву мораль, сексуальне спілкування, поглядів і переконань, що забезпечують позитивне ставлення до представників протилежної статі і культуру статевої поведінки, реальним показником яких є практичні дії в міжстатевому спілкуванні і сексуальному житті, що відповідають нормам моралі. Її завдання, на думку І. С. Кона, полягає не в тому, щоб врятувати, вберегти людей від сексуальності, а в тому, щоб навчити їх управляти цією важливою стороною життя [55]. Таким чином, процес сексуальної соціалізації спрямований на досягнення певного рівня сексуальної культури і, на відміну від ґендерної соціалізації, передбачає підготовку сексуального партнера.
Процес сексуальної соціалізації здійснюється в двох формах: опосередкована сексуальна соціалізація і безпосередня сексуальна соціалізація. За умови опосередкованої сексуальної соціалізації формування певного рівня сексуальної культури здійснюється за рахунок пасивної адаптації дітей і молоді до організації їх життя, навчання й побуту, моральних установок суспільства, типової сексуальної поведінки оточуючих, що детермінується різними факторами.
Під безпосередньою сексуальною соціалізацією розуміють активну інтеграцію та адаптацію особистості до нормальної для даного суспільства сексуальної поведінки під цілеспрямованим впливом певних соціальних структур. Це багатопланова, систематична, цілеспрямована й скоординована діяльність з набуття знань, отримання навичок, засвоєння норм і цінностей сексуальної культури. Вона виконує наступні функції:
. Формуючо-розвиваюча. Починаючи з народження дитини йде формування сексуальної ідентифікації, в процесі якої індивіди усвідомлюють себе чоловіками чи жінками, закріплюються біологічно зумовлені особливості психосексуального розвитку, проявляються відхилення чи аномалії в поведінці.
. Мобілізуюча (стимулююча). Під впливом суб’єкта інституційної соціалізації об’єкт „переробляє” вплив зовнішнього середовища, досягаючи відповідності своєї поведінки прийнятим нормам, традиціям і правилам соціального оточення. Мобілізуючи свої можливості на задоволення потреб, що з’явились, особистість вибирає запропоновані форми поведінки, не вступаючи в конфлікт з оточуючими. Крім того, за рахунок отриманих знань, набутих навичок і вмінь, люди здатні вибрати оптимальний шлях реалізації своїх статевих потреб, зупиняючись на пріоритетах (репродукція чи задоволення, спілкування чи релаксація), що йдуть від мотивації сексуальної активності.
. Просвітницька. Сексуальна соціалізація здійснюється за рахунок сексуальної просвіти, яка полягає в ознайомленні з різними (соціокультурними, фізіологічними, санітарно-гігієнічними, психологічними та ін.) знаннями з питань статі і статевого життя. Знання про реальний стан сексуальності, відповідність власної поведінки традиційним положенням –результат успішної сексуальної просвіти, яка через факти, інформацію про реальний стан справ підвищує сексуальну інформованість. Завдяки цьому підвищується й рівень сексуальної культури.
. Дидактична. Відомо, що проблема сексуальної освіти і виховання синтетична. В результаті научіння з’являються навички, вміння, здібності.
. Профілактична. Функція полягає в проведенні низки заходів з попередження порушень законів і правил, норм і звичаїв, властивих певному суспільству, запобігання сексуальному насиллю, венеричним хворобам, СНІДу, статевої поведінки, неадекватної з прийнятою в соціумі.
. Функція перевиховання. Прагнення відповідати обранцю неминуче підштовхує на перевиховання з метою відповідності йому (їй) чи вирівнювання сексуальної культури.
. Спонукаюча до самовиховання. „Немає ніяких інших стосунків між людьми, за яких так ясно „відчувався б зв’язок окремої особистості з усім людським родом”, –вважав Е. Дюрінг. З ним важко не погодитися. Зрозумівши це, людина починає прагнути до того, щоб не даремно прожити свої дні на Землі і вдосконалює себе і свою сексуальну культуру.
. Комунікативна функція. В процесі статевого розвитку як об’єкт, так і суб’єкт сексуальної соціалізації стикаються з собі подібними, і за рівнем сексуальної культури, і за прагненням відповідати ідеалові. Спілкування між людьми сприяє комфортному існуванню.
. Компенсаторна функція.
Не сподіваючись на можливість вирішити за допомогою безпосередньої сексуальної соціалізації всі проблеми підліткової сексуальності, можна висловити впевненість, що низка з них стане простішою для розв’язання. І приклад тут демонструють західні країни. Переконавшись у безплідності заборон і неефективності сімейної сексуальної соціалізації, більшість з них наприкінці ХХ ст. пішли шляхом створення суспільних систем сексуальної соціалізації дітей і підлітків. Сьогодні тут акцент робиться не на заборонах, а на переконанні, просвіті і вихованні. Виявилось, що сексуальна просвіта і виховання не прискорюють сексуального дебюту учнів: безпосередня соціалізація або віддаляє початок статевого життя, або робить його впорядкованішим. Сексуально активні школярі, які пройшли відповідний курс, менше ризикують, ніж їх менш освічені однолітки.
Саме тому сьогодні насторожують методи, покликані вберегти молодь від сексуальної активності, що ґрунтується на страху і соромливості:
. Використання примітивних лозунгів і тактики залякування. Логіка пропагандистської кампанії з розпалювання моральної паніки є стандартною: а) констатація окремих тривожних явищ; б) їх інтерпретація в термінах „падіння моралі”; в) пошук винних (а завжди винен Захід, його спецслужби, які хочуть за допомогою контрацепції й сексуальної просвіти винищити український народ). Таким чином морально-педагогічна проблема –„Чи потрібні сексуальна просвіта і виховання” –переводиться у політичну площину національної безпеки держави.
. Відсутність інформації про контрацепцію і постійні нагадування про неможливість знебезпечити себе від небажаної вагітності.
. Підкреслювання негативних наслідків сексуальної активності і підміна фактів тенденційними думками шляхом надання дуже односторонньої інформації про такі суперечливі проблеми, як аборт, використання засобів і методів контрацепції.
. Дезінформація і неточності у викладі медичних аспектів абортів, венеричних захворювань і сексуальних реакцій людини.
. Відсутність обговорень гомоґендерної сексуальної орієнтації чи засудження подібної орієнтації як „нездорового” вибору.
. Акцентування уваги на традиційних стереотипних уявленнях про чоловічі і жіночі статеві ролі.
. Іґнорування сексуальності людей з різними відхиленнями.
Програми статевого виховання у школах, анкети, тренінги побудовані так, щоб розповісти дітям якомога більше про різноманітні відхилення від норми, збочення. Питальники насичені твердженнями про розповсюдженість збочень серед однолітків і в сім’ї, про дитячі й дорослі статеві злочини, дитячу проституцію, ранню вагітність. Тобто дітям дається забагато інформації про гріхи як про норму, що негативно відбивається на психіці дитини.
Якщо інтеґрувати зарубіжні і вітчизняні підходи, то базовою кінцевою метою сексуальної соціалізації стають профілактика і корекція високоризикованої сексуальної поведінки, сексуальне і репродуктивне здоров’я людини, підготовка до виконання сексуальних ролей, що є необхідним компонентом соціального здоров’я суспільства, а також захист дітей і підлітків від можливих сексуальних домагань.
Розглядаючи сексуальну соціалізацію, ми чітко диференціюємо три її складових компоненти: сексуальну просвіту, сексуальне виховання та формування сексуальної культури. Незважаючи на тісний взаємозв’язок цих трьох компонентів, вони суттєво відрізняються між собою. Їх ототожнення або недостатнє диференціювання часто буває однією з причин труднощів і непорозумінь, що виникають у вихованні дітей різної статі.
Загальновідомі слова А. С. Макаренка про те, що, виховуючи в дитині чесність, працездатність, щирість, звичку говорити правду, повагу до іншої людини, до її переживань та інтересів, тим самим виховують її і в статевому відношенні. Не заперечуючи справедливості даного формулювання, ми вважаємо, що не можна розуміти його надто буквально, не можна сексуальне виховання звести до морального, бо така тактика ні до чого доброго не приведе, що вже неодноразово доведено практикою виховання.
У науковій літературі тривалий час точиться дискусія з приводу того, коли проводити статеву просвіту, сексуальне виховання чи формувати сексуальну культуру. А. В. Петровський [56] вважав, що статеву просвіту необхідно було б розпочинати лише тоді, коли сексуальне виховання фактично завершується: у школяра сформований відповідний імунітет, а тому просвіта може бути вичерпною. При цьому, фізіологічні знання про інтимну сторону стосунків між статями не обов’язково виправдовувати якимись моральними сентенціями. Тоді будь-які, найвідвертіші пояснення і рекомендації не забруднять чистоту стосунків між чоловіком і жінкою і лише сприятимуть створенню їх істинної гармонії. Ми не сприймаємо позицію російського психолога, оскільки, на нашу думку, ці процеси мають йти паралельно.
Л. Я. Верб [57], В. І. Доброва [58] та В. М. Колбановський [21] дотримуються думки, що до початку періоду статевого дозрівання статева просвіта має підійти до завершального етапу й діти повинні мати необхідні і чіткі уявлення про анатомію статевих органів та фізіологію статевого розвитку, основні факти фізіології і психології статевого життя, про зачаття, вагітність, ембріональний розвиток і пологи. До цього часу вони вже детально мають бути знайомі зі статевою гігієною і нормами статевої моралі, щоб розумно керувати своєю майбутньою поведінкою у відносинах з представниками протилежної статі.
Не можемо ми погодитись і з цією позицією, оскільки саме під час статевого дозрівання і з настанням статевої зрілості, коли молодь все більше починає усвідомлювати статевий потяг, зустрічається з його проявами, їй потрібна ширша інформація з питань статі. Отже і з настанням зрілості статева просвіта необхідна і її не можна ні в якому випадку спрощувати.
Практично ніхто з українських вчених, за винятком Т. В. Говорун та О. М. Шарган [60], не говорить про формування сексуальної культури молоді. Наша позиція в цьому питанні полягає в тому, що сексуальне виховання і сексуальна просвіта починаються від народження дитини, здійснюються паралельно, взаємодоповнюючи одне одного, протягом всього періоду формування особистості, створюючи базу для початку формування сексуальної культури в старшому шкільному віці (див. схему 1).
Схема 1. Взаємодія трьох компонентів
сексуальної соціалізації молоді
Перш ніж визначати зміст сексуальної соціалізації школярів, ми дослідили за допомогою комплексу методик характер їх сексуальної освіченості, сексуальної поведінки та володіння ними азами сексуальної культури. На основі анкетного опитування, тестування, результатів розв’язання конкретних задач з морально-сексуальним змістом, а також самооцінки було виділено три групи школярів: які мають повні знання про статеві проблеми, які мають достатній рівень цих знань і ті, які мають недостатній рівень знань. Розподіл їх на групи за класами мав такий вигляд (таблиця 13).
Вивчаючи ставлення старшокласників до сексуальних стосунків, ми встановили, що відповіді на всі питання суттєво відрізняються в юнаків і дівчат. Так, на питання анкети: „Чи вважаєте Ви обов’язковим для себе дошлюбний сексуальний досвід?” відповіли
Таблиця 13
Рівень статевої поінформованості школярів Тернопільщини
|
Клас |
Рівень статевої поінформованості |
|
повні знання |
достатні знання |
низький рівень |
|
к-сть |
% |
к-сть |
% |
к-сть |
% |
|
|
VIII |
3 |
,2 |
29,2 |
,6 |
||
|
IX |
7 |
,5 |
39,3 |
,2 |
||
|
X |
11 |
,7 |
41,4 |
,9 |
||
|
XI |
,7 |
42,1 |
,2 |
позитивно 87 % юнаків і лише 39 % дівчат. Не хотіли б мати цейдосвід 11 % юнаків і 32 % дівчат. Інші не визначились. На питання: „Чи хотіли б Ви, щоб Ваш майбутній шлюбний партнер мав сексуальний досвід до шлюбу?” 71 % дівчат відповіли позитивно, а 60 % юнаків –негативно. Аналіз відповідей на питання: „Який вік Ви вважаєте для себе ідеальним для початку статевого життя?” свідчить про те, що початок статевого життя має різний особистісний і соціальний смисл у свідомості юнаків і дівчат. Більшість юнаків (45 %) ідеальним віком для початку статевого життя вважають 16–років, 38 % дівчат ––років. Порівнюючи ці відповіді з думкою підлітків про ідеальний вік вступу до шлюбу (більшість і юнаків, і дівчат вважають, що для дівчаток –це вік 19–років, для юнаків ––роки), виявилось, що в установках підлітків розрив між початком статевого життя і вступом до шлюбу у дівчаток становить від 0 до 2 років, а в юнаків ––років. Інакше кажучи, досить часто дівчата починають статеве життя, вважаючи, що саме з цією людиною вони створять сім’ю, тоді як юнаки цього не планують. Навіть страхи й побоювання в ситуації сексуального дебюту в юнаків і дівчат різні: „дівчат непокоїть, чи правильно вони чинять (у моральному сенсі), юнаків –чи правильно вони діють (в плані техніки сексу)”. За нашими даними, в шлюбі хотіли б почати статеве життя лише 12 % дівчат і 4 % юнаків.
Частина підлітків вважає, що момент початку статевого життя визначає не вік, а „готовність” до цього вчинку. В той же час вони не можуть визначити для себе якісь чіткі критерії цієї „готовності”. У юнаків зустрічаються такі відповіді: „аби не зашкодило фізичному і психічному здоров’ю”, „коли зрозумієш необхідність запобігання”, „як вийде”. У дівчат відповіді дещо відрізняються: „кохання”, „відповідальність”, „почуття статевої зрілості”, „коли обидва і фізично, і морально готові до цього”, „залежить від обставин”. Юнаки готовність до статевого життя визначають для себе ознаками фізіологічної зрілості. Дівчата опиняються в стані невизначеності, їх критерії досить ефемерні.
Найчастішою відповіддю і юнаків, і дівчат на питання: „Що ви вважаєте основним у сексуальних стосунках?” була –„кохання”. У дівчат таких відповідей виявилось 42 %, у юнаків –%. Друге місце у юнаків (26 %) займає відповідь „задоволення фізіологічної потреби”, третє місце (19 %) –„розвага”. У дівчаток на другому місці –„можливість зачати дитину” (19 %), на третьому –„задоволення фізіологічної потреби” (11 %). Ідеалом сексуальних відносин для юнаків і дівчат служить кохання, але в реальних ситуаціях у юнаків з великим відривом переважає „сильний сексуальний потяг”.
На питання: „Як ви вважаєте, що таке цнотливість?” не передбачалось готових варіантів відповіді. Це дало можливість виявити широкий діапазон думок підлітків. Цнотливість у свідомості підлітків частіше пов’язується з жіночою сексуальністю, ніж з чоловічою (це історично склалось). Юнаки надають велике значення фізичній стороні близькості, а дівчата –духовній (навіть, якщо й були фізичні контакти, я в душі –незаймана). Увесь спектр відповідей на це питання представлено таким чином: це головна якість дівчини (3 %); це риса характеру (9 %); це стан души (11 %); це анатомічна особливість (24 %); це статева неграмотність (19 %); це суспільний стереотип (10 %); це недолік (8 %); це цинічне визначення (7 %); це природна риса (9 %). Аналізуючи відповіді, ми виявили певні міфи, що існують в середовищі сучасних підлітків: міф про „неповноцінність”, „невезучість” цнотливців; міф про те, що цнотливість –доказ статевої неграмотності людини; міф про те, що це ознака „дитячості” тощо.
У порівнянні відповідей юнаків і дівчат на питання „Які причини вступу в сексуальні відносини до шлюбу у юнаків і дівчат?” виділені дві групи мотивів: домінуючі в юнаків –„сильний сексуальний потяг” (99 %), „набуття досвіду” (35 %), „розвага” (29 %), „самоствердження” (22 %) і домінуючі у дівчат –„кохання” (61 %), „цікавість” (26 %), „прагнення утримати партнера” (25 %). Серед мотивів початку статевого життя до шлюбу у дівчат відсутнє „самоствердження”, у юнаків –„бажання створити сім’ю”.
Наступне питання було виражене у формі незакінченої думки: „Ваш перший сексуальний досвід відбувся...”. Запропоновані варіанти закінчення відображали різну міру добровільності у вступі в перший сексуальний контакт. „За обопільною згодою” він відбувся у 85 % юнаків і лише у 50 % дівчат. „Це було бажанням хлопця” –відповіли 10 % дівчат, „за примусом” –% дівчат. Таким чином, наше дослідження підтвердило суттєву психологічну відмінність у ставленні до сексуального дебюту в хлопців і дівчат.
Після цього респондентам без огляду на клас було запропоновано висловити задоволеність сексуальною поінформованістю, віднісши себе до одного з трьох виділених нами рівнів: високого, задовільного, низького. Результати розподілу вміщені в таблиці 14.
Таблиця 14
Залежність між рівнем сексуальної поінформованості
і задоволеністю ним, %
|
Рівень задоволеності |
Повні знання |
Достатні знання |
Низький рівень знань |
|
Високий |
,4 |
,1 |
,5 |
|
Задовільний |
,1 |
,7 |
,7 |
|
Низький |
,8 |
,6 |
,9 |
|
Немає відповіді |
,7 |
,6 |
,9 |
Результати, наведені в таблицях 13 і 14 дають підставу для таких висновків:
. Переважна більшість школярів (85,6 %) не має належного рівня сексуальної поінформованості, причому це типово для учнів різних класів.
2. Не існує прямої залежності між рівнем сексуальної поінформованості і задоволеністю наявною інформацією. 35,4 % школярів з повними знаннями і 35,5 % –з низьким рівнем знань висловили високу задоволеність своєю сексуальною поінформованістю. Це свідчить про те, що частина школярів навіть не усвідомлює важливості цих знань для нинішнього і тим більше майбутнього самостійного життя. Про це говорить і той факт, що 26 школярів не змогли оцінити рівень задоволеності своєю сексуальною поінформованістю.
Ми запропонували дітям провести аналіз окремих аспектів свого статевого статусу (рівень статевого розвитку, домінуючих прагнень і переживань, пов’язаних зі статтю; труднощів, які з’являються у взаєминах з дітьми протилежної статі; педагогічних факторів, що зумовлюють становлення їх сексуальності і дати оцінку процесу становлення власної сексуальності (у формі суб’єктивних записок). Факторну структуру суджень хлопчиків про становлення власної сексуальності склали наступні „стратегії розуміння”: 1. Усвідомлення своєї психологічної неготовності (не-рішучості при знайомстві і дівчатками і невпевненість у спілкуванні з ними), яка заважає будувати міжстатеві взаємини. 2. Позитивна оцінка свого статевого статусу (вважають себе добре розвинутими у статевому відношенні), але відсутність вираженого інтересу до статевих питань і бажання спілкуватися з дівчатами. 3. Прагнення приділяти більше уваги своєму фізичному вдосконаленню, а не еротичним стосункам з дівчатами. 4. Розуміння того, що не варто поспішати бути наполегливим у статевих взаєминах –важливіше зайнятися розвитком свого інтелекту, проблемою здоров’я і подоланням комплексів, пов’язаних зі статтю.
Дещо інші (у порівнянні з хлопчиками) „стратегії розуміння” власної сексуальності виявилися у дівчат-підлітків: 1) усвідомлення необхідності бути більш психологічно розкутими, щоб подолати хвилювання і соромливість у взаємних з протилежною статтю і вступити в еротичні відносини; 2) прагнення краще розбиратися у питаннях статі, щоб подолати різні психологічні комплекси і сформувати в собі впевненість у спілкуванні з молодими людьми; 3) позитивна оцінка свого статевого статусу, навіть у разі зовнішньої непривабливості прагнення більше спілкуватися з хлопчиками; 4) усвідомлення важливості знань про сексуальність і дотримання правил здорового способу життя, щоб бути цікавою для хлопчиків і краще керувати ними в процесі спілкування; 5) подолання в собі надмірної скритності і наявних психологічних комплексів, формування любові до себе; 6) оцінку підлітками своєї статевої поведінки з позицій установки на збереження здоров’я, формування власної сексуальності як процесу врахування і задоволення своїх домінуючих потреб у самопізнанні.
Факторний аналіз дав змогу виділити типові стратегії сексуальної поведінки. Так, у хлопчиків-підлітків виділяються чотири стратегії: 1) загальнозміцнююча –берегти своє здоров’я, вивчати свою сексуальність і основи статевого життя, займатися тим, що викликає повагу дівчат; 2) „здоров’язберігаюча” –все знати про хвороби, що передаються статевим шляхом, при підозрах на хвороби статевої сфери негайно звертатися до лікаря, виробляти свій індивідуальний стиль сексуальної поведінки, вивчати основи статевого життя; 3) еротико-гігієнічна –дотримуватись гігієни статевих органів, виявляти увагу дівчаткам і відчувати еротичні почуття; 4) „здоров’ятвірна” –зміцнювати власний організм і розвивати свою психіку, виробляти в собі статеву індивідуальність, формувати зрілу сексуальність, утримуватись від передчасних статевих зв’язків.
У дівчаток-підлітків були виявлені також чотири стратегії сексуальної поведінки: „загальне фемінінне самовдосконалення”: прагнення стати більш жіночними, навчитись подобатися хлопцям, вивчення основ статевого життя і бажання відчувати еротичні почуття; „здоров’язберігаючий” підхід до статевої поведінки: турбуватися про збереження своїх статевих органів і утримуватися від передчасних статевих зв’язків, систематично консультуватися у гінеколога і все знати про хвороби, що передаються статевим шляхом; розвиток своєї фемінної індивідуальності і здатності до саморегуляції (ця стратегія, мабуть, типова для акселерованих дівчат-підлітків, які раніше від інших починають задумуватися про шлюб); вивчення власної сексуальності й основ статевого життя (ця стратегія, зазвичай, типова для дівчат, які тільки вступають у період еротичних стосунків).
Вивчення мотиваційної сфери сексуальності підлітків дало можливість виділити три найтиповіших варіанти статевої мотивації хлопчиків, що пройшли експериментальне навчання: 1) мотивація здорового способу життя (більше типова для ретардантів); її основу становить прагнення до збереження і зміцнення власного здоров’я, в т. ч. своєї статевої системи, завдяки здоровому способу життя (прагнення займатися фізичними вправами, добре харчуватися, менше хвилюватися і нервувати, не палити, не вживати спиртні напої і наркотики, менше втомлюватися від навчання, дотримуватися гігієни статевих органів і тіла загалом, менше хворіти, вивчати основи статевого життя, але не проявляти великого інтересу до дівчат, тим більше не вступати з ними в інтимні стосунки); 2) прагнення подобатися дівчатам (передовсім своєю зовнішністю) і вступати з ними у відкриті еротичні стосунки, які підтримуються з боку однолітків і схвалюються дорослими; а також підвищений інтерес до уроків статевого виховання, які дають змогу краще пізнати свої статеві особливості і навчитися управляти власною сексуальністю; 3) прагнення „посмакувати” статеве життя безпосередньо в інтимній близькості, але без негативних наслідків для себе.
Складніша структура статевої мотивації була виявлена у дослідженні мотиваційної сфери формування сексуальності дівчаток-підлітків, що пройшли через експериментальне навчання: 1) прагнення бути фізично привабливою (нерідко на шкоду навчанню), частіше спілкуватися з хлопчиками і відчувати еротичні почуття, а також вивчати основи статевого життя і особливості своєї сексуальності; 2) прагнення ґрунтовно готуватися до майбутнього статевого (подружнього) життя: берегти і зміцнювати своє здоров’я, формувати в собі впевненість (добре одягатися, мати хоббі, консультуватися у лікаря; знати, як відбувається зачаття і народження дитини) і в той же час уникати статевих контактів; 3) здоров’язберігаюча мотивація: зберігати спокій, не палити, не вживати спиртні напої і наркотики, дотримуватися особистої гігієни, вивчати основи підліткової сексуальності, слухатися лікарів; 4) прагнення „заводити дружбу” з дівчатками, знаходити з ними спільне захоплення й уникати інтимних зв’язків з представниками чоловічої статі.
Характер сексуальної поведінки вивчався за допомогою тривалого спостереження за учнями, бесід з педагогами і батьками, а також питальника „Ваша сексуальна поведінка”. Аналіз матеріалів, отриманих при констатуючому зрізі, показав, що у 17,5 % школярів є відхилення від норми в міжстатевому спілкуванні, 39,4 % не дотримується елементарних вимог гігієни статевих органів (переважна більшість тут –юнаки), у 23,6 % дівчат та 31,4 % юнаків відсутні прояви статевоспецифічної поведінки. 49,8 % старшокласників зізналися, що не завжди можуть адекватно оцінити свій стан, свої сексуальні переживання, 36,8 % відчуває труднощі в налагодженні контактів з представниками протилежної статі (тут знову ж таки переважають хлопці). Все це, а також матеріали, викладені вище, що стосуються дошлюбних статевих контактів, підтверджують припущення про низький рівень сексуального виховання учнівської молоді.
Еротичним змістом пронизані конвенційні форми міжстатевої комунікації. Серед них передовсім варто виділити:
. Добровільні неігрові генітально-ознайомчі практики (побут дитячих дошкільних закладів, коли хлопчики і дівчатка сплять поруч і на горщиках сидять поруч; взаємні за домовленістю роздягання). Як казали діти, згадуючи про це: „Було цікаво, моторошно, соромно –все відразу”.
. Добровільні квазіігрові генітально-ознайомчі практики. Ігри, що включають оголення й дотики до оголеного тіла, зокрема до геніталій, ми називаємо квазііграми (лат. –quasi –несправжній, уявний). Сексуальне спілкування такого плану характерне як для дітей однієї статі, так і для різностатевих. Головною метою цього спілкування стає бажання взнати: „Чим я відрізняюсь від інших?”; „Чим відрізняються люди іншої статі від мене?”. Іншою рушійною силою є прагнення доторкнутися до чогось забороненого і подивитись на реакцію оточуючих. Практично всі в дитинстві брали участь у подібних іграх. В. Є. Каган відмічав: „У таких іграх як „лікар”, „сім’я” діти можуть побачити тіло інших і показати своє, доторкнутися до чужого тіла і дати іншим доторкнутися до свого. Ці ігри називаються соціосексуальними, хоча власне сексуального в них дуже мало” [61].
Почуття задоволення від споглядання еротично маркованих частин тіла і дотиків до нього тісно пов’язане із усвідомленням „непристойності” акту взаємо роздягання. Ігрове (квазіігрове) прикриття еротичного сенсу гри спрацьовує не завжди і багато-хто соромиться цього процесу.
. Еротично забарвлені формалізовані ігри. Вони характерні більше для старшокласників. Серед них найпопулярнішими є:
–ігри в карти на роздягання (хто програв, той роздягався);
–„знайди прищепку” (брали кілька прищепок, чіпляли їх на одяг у різних місцях, зав’язували один одному очі, і переможець той, хто швидше збере всі прищепки. А для цього, природно, необхідно було промацати все тіло. Часто прищепки чіплялись на кінець галстука, на грудях і т. д.
. Слабко конвенційні форми міжстатевої комунікації, тобто сукупність еротично забарвлених вербальних і невербальних практик однієї статі стосовно іншої без згоди на це останньої, але таких, що не мають характеру цинічної насильницької дії. Серед таких форм можна виділити:
–підглядування за протилежною статтю (передусім за дівчатами в туалетах, на сходах, за допомогою дзеркальця на черевичках тощо);
–„ігрове” оформлення задирання спідниць;
–ігри з бюстгальтером („перевірки наявності”, „відтягування і розстібування”, „нездорові жарти” );
–шкільні затискання за неявною згодою. Вони з’являлись із введенням спільного навчання. Тут часто дівчата (окремі, щоправда) дають підстави, не реагують гостро негативно і т. п. Дехто з них вважає, що затискання підносить їх статус.
. Ігри з поцілунками.
. Неконвенційні форми статевої комунікації.
Відмінність неконвенційних практик міжстатевої комунікації від слабо конвенційних полягає в наступному: по-перше, неконвенційні практики обов’язково мають контактний характер; по-друге, елемент ігрового „рівноправ’я”, який привносився ініціаторами слабоконвенційних практик, тут зведений до мінімуму, і еротична агресія майже не приховується.
Основні форми еротичної агресії, яким, зазвичай, піддаються дівчатка в процесі статевого дозрівання:
–насильне оголення (спостерігається ще в дошкільному віці, коли хлопчики насильно знімають з дівчаток трусики);
–неігрове задирання спідниць (як символ статусу, отриманої перемога);
–насильницькі „затискання” („жертви” протестують), коли наслідком можуть бути психічні травми, приниження.
Досліджуючи ставлення старшокласників до сексу та їх уявлення про сексуальну культуру, ми запропонували їм питальник „Що Ви знаєте про секс і сексуальну культуру?”. В опитуванні взяли участь 146 учнів випускних і передвипускних класів (80 дівчат і 66 юнаків). Аналіз відповідей засвідчив, що школярі мають недостатню інформацію з даної проблематики. 29,7 % респондентів допускають сексуальні контакти без наявності почуття кохання, 48,6 % не мають уявлення про ерогенні зони, 67,1 % не усвідомлюють чинників сексуальної гармонії, не знають причин фригідності та імпотенції, 61,2 % вказували на неправильні шляхи досягнення інтимної сумісності, 78,7 % не орієнтувалися в особливостях чоловічої і жіночої сексуальності.
Після цього ми вивчили ставлення старшокласників до сексуальних міфів, що побутують в молодіжному середовищі. Перелік міфів та ставлення до них вміщені в таблиці 15.
Таблиця 15
Ставлення старшокласників шкіл Тернопільщини
до сексуальних міфів, що побутують
у молодіжному середовищі, %
|
Сексуальні міфи |
Кількість школярів, які даний міф |
|
підтримують |
заперечують |
сумніваються |
|
юнаки |
дівчата |
юнаки |
дівчата |
юнаки |
дівчата |
|
|
Дошлюбне статева життя допомагає швидше і легше досягнути повної гармонії в шлюбі |
,6 |
,75 |
,7 |
,5 |
,7 |
,75 |
|
Жінки мають підвищену сексуальну претензійність |
,6 |
,25 |
,6 |
,75 |
,8 |
|
|
Причина сексуальної дисгармонії –анатомічна |
,7 |
,5 |
,6 |
,25 |
,7 |
,25 |
|
Цнотливість нареченої –гарантія подружньої вірності |
,8 |
,1 |
,25 |
,1 |
,75 |
|
|
Розкутість жінки в сексуальних стосунках –ознака її аморальності |
,25 |
,9 |
,5 |
,1 |
,25 |
|
|
Справжній чоловік не має проявляти своїх ніжних почуттів до жінки |
,5 |
,2 |
,75 |
,3 |
,25 |
Продовження таблиці 15
Легке сп’яніння викликає сексуальне бажання і підвищує потенцію
|
,1 |
,3 |
,25 |
,6 |
,75 |
||
|
Шлюби, укладені за сексуальними мотивами, зазвичай, вдалі |
,7 |
,25 |
,2 |
,5 |
,1 |
,25 |
|
Сексуальна техніка забезпечує успіх і гармонію інтимного спілкування |
,1 |
,5 |
,7 |
,2 |
,5 |
|
|
Для інтимної близькості достатньо лише бажання чоловіка, оскільки жінка завжди готова до спілкування |
,9 |
,75 |
,1 |
,75 |
,5 |
На наступному етапі дослідження ми запропонували старшокласникам оцінити рівень сформованості у них елементів сексуальної культури, скориставшись тестом „Моя сексуальна культура”. Результати тестування вміщені в таблиці 16.
Таблиця 16
Рівень сексуальної культури старшокласників
загальноосвітніх шкіл Тернопільщини, %
|
Твердження-показники сексуальної культури |
Кількість школярів, які відповіли: |
|||
|
так |
ні |
|||
|
юнаки |
дівчата |
юнаки |
дівчата |
|
|
Вважаю, що я небагато знаю про ротсуальну культуру |
,2 |
34,8 |
||
|
Можу чітку розрізнити те, що ротикне, від того, що сексуальне |
,2 |
,5 |
,8 |
,5 |
|
Розумію відмінності між еротикою і порнографією |
,3 |
,5 |
,7 |
,5 |
|
Вважаю, що говорити про еротику і секс –це вияв збочення |
,1 |
,5 |
,9 |
,5 |
Продовження таблиці 16
|
Еротизм більше асоціюється для мене із задоволенням, ніж з бажанням |
,5 |
,5 |
||
|
Я дуже люблю книги про еротику і кохання |
,8 |
,5 |
,2 |
,5 |
|
Особливо з великим задоволенням читаю про сексуальні стосунки |
,7 |
.75 |
,3 |
,25 |
|
Люблю розмовляти з друзями (подругами) на сексуальні теми |
,8 |
,2 |
||
|
У мене бувають досить яскраві сексуальні фантазії |
,8 |
,25 |
,2 |
,75 |
|
З радістю дивлюся еротичні відеофільми |
,3 |
,75 |
,7 |
,25 |
|
Я соромлюся своїх сексуальних мрій |
,1 |
,75 |
,9 |
,25 |
|
Мені важко уявити себе водному ліжку з чоловіком (жінкою) |
,1 |
,25 |
,9 |
,75 |
|
Ніколи не бужу вступати в інтимне спілкування, якщо не кохатиму |
,8 |
,5 |
,2 |
,5 |
|
Люблю оглядати себе оголеним(ою) у дзеркалі |
,8 |
,5 |
,2 |
,5 |
|
Не маю комплексі щодо свого тіла і зовнішності |
,8 |
,25 |
,2 |
,75 |
|
Вважаю, що чоловік повинен нести відповідальність за наслідки сексуального спілкування |
,9 |
,5 |
,1 |
,5 |
|
Думаю, що мені слід знати, як досягти гармонії в інтимному спілкуванні |
,7 |
,25 |
,3 |
,75 |
|
Якщо хтось у результаті інтимного спілкування не отримав задоволення, це його проблеми |
,2 |
,8 |
||
|
Я зможу вільно обговорювати сексуальні питання з партнером |
,7 |
,5 |
,3 |
,5 |
|
Я вважаю принизливим для жінки еротично вдягатися |
,9 |
,5 |
,1 |
,5 |
|
Мені здається, що ініціатива в інтимному спілкуванні має належати чоловікові |
,7 |
,3 |
||
|
Мені подобається цілуватися |
,5 |
,25 |
,5 |
,75 |
|
Я розумію особливості сексуальності статей |
,5 |
,9 |
,5 |
|
|
Мій сексуальний досвід набагато ширший, ніж у моїх друзів |
,7 |
,2 |
,3 |
,8 |
Отримані результати підтвердили наше припущення щодо низького рівня сформованості сексуальної культури у майбутнього сім’янина і корелюють з попередніми даними. На їх основі у відповідності з умовою тестування ми умовно виділили три рівні сексуальної культури. В результаті діагностування виявилось, що немає жодного зі 146 старшокласників, у кого б цей рівень був високим. Всього 26 школярів (18 дівчат і 8 юнаків) було віднесено нами до середнього рівня сформованості сексуальної культури. Переважна ж більшість старшокласників (82,2 %) показала низький рівень сексуальної культури.
Ґендерна освіта та ґендерне виховання школярів
Важливими компонентами ґендерної соціалізації особистості є ґендерна освіта та ґендерне виховання. Ґендерна освіта включає в себе: систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження ґендерних знань і ґендерної культури), стимулювання ґендерної самоосвіти.
Ґендерна освіта вирішує наступні завдання в загальному процесі соціалізації:
–ознайомлення молоді з інституційними цінностями, нормами і правилами міжстатевого спілкування(норми релігії, накази і розпорядження, літературні пасажі);
–формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей;
–формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний психосоматичний потенціал;
–розкриття особливостей жіночої і чоловічої психології, а також відмінностей поведінки представників різної статі
–формування у підлітків і молоді правильного уявлення про взаємини статей, засновані на системі загальнолюдських і національних моральних цінностей.
Отримані ґендерні знання мають знайти заломлення в адекватній поведінці. А це вже сфера виховання. Ґендерне виховання –процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу ґендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо.
Мета ґендерного виховання полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі ґендерного виховання необхідно вирішити шерег конкретних педагогічних завдань, до яких відноситься формування:
–соціальної відповідальності у взаєминах між статями, переконання, що і в сфері інтимних відносин людина не є незалежною від суспільства;
–прагнення мати міцну, дружну сім’ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, народження кількох дітей; свідоме і відповідальне ставлення до їх виховання як до свого обов’язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми;
–здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до людей взагалі, але й як до представників чоловічої чи жіночої статі, здатності враховувати й поважати їх специфічні статеві особливості в процесі спільної діяльності;
–здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої належності, виробляти поняття хорошого й поганого вчинку в сфері цих відносин;
–усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації;
–необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення в сфері міжстатевих стосунків;
–уміння дружити і любити, досвіду нестатевої любові.
Ґендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів педагогічного впливу. Це такі:
–своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що ґрунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що –відхиленням від норми;
–приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі. Дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.
Ґендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок ґендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Ґендерне виховання пов’язане з естетичним, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок ґендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, роллю в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.
Специфіка ґендерного виховання полягає в тому, що людина як суб’єкт діяльності не може виступати як безстатева істота. З одного боку, це означає, що для виховання можуть бути використані будь-які види діяльності, з другого –що важко знайти якийсь особливий вид діяльності, яку слід було б спеціально організувати чи стимулювати в інтересах ґендерного виховання. Тому той чи інший вид діяльності учнів –праця, спілкування, гра, навчання –може служити інтересам виховання, якщо педагоги враховують у процесі їх організації загальні закономірності і, крім того, оцінюють дії школярів з позицій ґендеру, беруть до уваги характер відмінностей між ними, ступінь їх важливості і суспільної цінності.
Способом прояву ґендерних особливостей дітей і відображенням рівня сформованості їх ґендеру є гра. В ній діти через виконання певних ролей засвоюють уявлення про ґендерну поведінку. Хлопчики частіше вибирають для гри „силові сюжети” й у зв’язку з цим –відповідні ролі. Дівчаткам більше імпонують ігри з традиційними жіночими ролями. Гра дає змогу засвоїти не лише соціальні ролі, але й набути навички спілкування й взаємодії з однолітками протилежної статі. Традиційні ігри спрямовані на засвоєння дитиною її ґендерної ролі, яка набувається саме в ролевій грі (у дочки-матері, війну).
У процесі ґендерної соціалізації велику роль відіграють дитячі іграшки. Наші дослідження засвідчили, що іграшки та ігри допомагають дівчаткам вправлятися в тих видах діяльності, які стосуються підготовки до материнства і ведення домашнього господарства, розвивають уміння спілкуватися й навички співпраці. У хлопчиків все інакше: іграшки та ігри спонукають їх до винахідництва, перетворення оточуючого світу, допомагають розвинути навички, які пізніше ляжуть в основу просторових і математичних здібностей, заохочують незалежну, змагальну і лідерську поведінку.
У магазинах більшість іграшок призначені конкретно для хлопчиків або для дівчаток. Іграшки для дівчат видно відразу –вони пов’язані або з доглядом за собою (іграшкова косметика), або з турботою про дитину (ляльки), або з домашніми справами (іграшкові меблі, плити, посуд, побутова техніка). Іграшки для хлопчиків пов’язані з будівництвом (різні конструктори, кубики) або технікою (різні машинки) або з активною діяльністю (зброя, спортивний інвентар, м’ячі). Тобто іграшки розділялись за ґендерною ознакою.
З метою збагачення змісту ігор сімейної тематики ефективними виявляються такі сюжетні лінії, як „В сім’ї народилась дитина”, „Приїзд бабусі”, „Сім’я на дачі” та інші. В процесі таких ігор уточнюються уявлення дітей про особливості сімейного життя, про взаємодію поколінь, про дозвілля. В ігрових діях діти відтворюють поведінку, почуття, переживання своїх батьків так, як вони їх собі уявляють, відображають різні життєві ситуації. Діти грають в іграшки, допомагають батькам, читають історії з життя різних соціальних груп, слухають сімейні розмови та пасивно беруть участь у сімейних інцидентах. З такого повсякденного досвіду вони виносять уявлення про дії чоловіка й жінки в різних ситуаціях, про те, як чоловік і дружина мають ставитися один до одного. В діагностичній і психотерапевтичній практиці така техніка відома під назвою „психодрама” (Дж. Морено).
Сутність ролевих ігор полягає не в акторській майстерності. Сценки (ігри) допомагають учням поставити себе в конкретну ситуацію й відчути на собі не свої почуття, а почуття й установки людини, особливо іншої статі, в заданій ситуації. Корисно уявити себе в становищі людини, яка сильно відрізняється від тебе. Наприклад, якщо молода людина розігрує роль одного з батьків, вона може зрозуміти позицію й точку зору батьків.
У дівчаток з перших років життя проявляється спрямованість грати роль матері і хазяйки у створюваній нею ляльковій сім’ї. Вона досить серйозно моделює і „програває” роль виховательки своїх майбутніх дітей. На жаль, її ігри в ляльки нерідко надто рано висміюються раціонально налаштованими батьками й дорослими, а часом й учителями школи, якщо їм про це стає відомо. І з цієї причини трапляється так, що дівчинка ще задовго до реального вступу в роль нареченої і матері припиняє гратися в дочки-матері, тим самим придушуючи в собі те, що є умовою розвитку жіночності.
Для сьогодення характерною є цікава ігрова метаморфоза –стара добра гра в „дочки-матері” трансформувалась у гру з лялькою Барбі. Маленька дівчинка вже не „баюкає” ляльку-пупса і не видумує з нею свої наївні історії. Барбі –це втілення цілого способу життя, за яким треба жити красиво й без проблем, орієнтуватися на те, що престижно і модно, та взяти від життя все можливе. Барбі не переживає, не конфліктує, не долає труднощі й не мріє про щось недосяжне. Граючи з Барбі, діти приходять „на все готове”. Ідеально організована гра збіднює фантазію. Умови гри –це ті ж „обмеження ступенів свободи”, рамки, в які вписується ігровий світ. Барбі-астронавт і Барбі-модниця з ідеальним екіпіруванням –іграшки, призначення яких чітко визначене. Хоча, з другого боку, це теж непогано: Барбі дає змогу дівчаткам прилучитися до ролі красуні-принцеси. Дитина, яка не бавиться відповідними статі іграшками, майже неминуче зіткнеться з труднощами: можливі проблеми в спілкуванні із однолітками як своєї, так і протилежної статі; її самооцінка буде менш стійка та адекватна.
У процесі ґендерного виховання дітей молодшого шкільного віку мають враховуватись фізіологічні і психологічні особливості. Для нормального статевого розвитку і встановлення правильних стосунків між хлопчиками і дівчатками в цьому періоді важливо розвивати такі моральні якості, як соромливість, стриманість, готовність завжди надати допомогу тощо. Встановленню здорових стосунків між хлопчиками і дівчатками сприяють спільні відвідування музеїв, театрів, походи та інші заходи. Часом у дітей молодшого шкільного віку може виникати почуття симпатії і зазвичай воно спрямоване на старшу людину. При цьому діти намагаються бути ближче до цієї людини, лестяться, доглядають за нею. У таких випадках не слід фіксувати уваги дитини на її почуттях, оскільки така закоханість з часом проходить сама собою.
Виховання дитини як представника певної статі розпочинається з першого року її життя. На статеву диференціацію дитини впливають не лише її анатомо-фізіологічні особливості, що визначаються статтю, а й соціально-психологічні фактори. Останні діють передусім через ті специфічні відтінки, а іноді і суттєві відмінності, що їх вносять дорослі у процес виховання дитини, враховуючи її статеву належність.
У шкільному віці відбувається формування ролевих позицій чоловіка і жінки. І те, в яку жінку перетворюється дівчинка чи в якого чоловіка виросте хлопчик, значною мірою визначається характером виховної роботи. На жаль, педагоги, і батьки все ще відмовляються від участі у формуванні еталонів мужності і жіночності. Так, проведене Т. І. Юферєвою [50] експериментальне дослідження показало, що практично єдиною сферою життєдіяльності, в якій формуються уявлення школярів про образи чоловіків і жінок, є взаємини з протилежною статтю.
Виховання хлопчиків і виховання дівчаток мають свою специфіку. Специфіка чоловічого виховання виявляє себе, коли ми спостерігаємо за тим, як спілкуються батько з сином. Їх діалоги небагатослівні, по-чоловічому сухі. Батько ставиться до сина не як до дитини, а як до чоловіка і підносить його до висоти такого звання, і в цьому, мабуть, полягає відмінність чоловічого виховання від жіночого, оскільки для матері ми завжди залишаємося дітьми. На жаль, педагоги не докладають особливих зусиль для того, щоб формувати не просто особистість людини, а особистість чоловіка і особистість жінки. У шкільному житті дитині досить часто трапляються такі суперечності: від неї вимагають виконання ролі чоловіка чи жінки і, в той же час, педагог ігнорує її статеву належність у навчальному процесі. У результаті цього багато юнаків і дівчат виходять в доросле життя з достатньо туманними уявленнями про роль Чоловіка і Жінки в суспільстві.
У шкільному житті ми часто зустрічаємось ще з одним протиріччям: коли сам педагог забуває про свою ґендерну роль, але, разом з тим, вимагає від учня виконання ролі представника своєї статі. Наприклад, часто можна спостерігати таку картину: вчителька разом з дітьми їде в тролейбусі. Розсадивши дітей на вільні місця, сама стоїть. Коли один хлопчик наважується запропонувати їй місце, то у відповідь чує „Ні, ні, дякую, я постою”. Педагог, забуваючи про свою статеву належність, не дає можливості проявити себе хлопчику як чоловікові. Для того, щоб розв’язати суперечності, які трапляються у шкільному житті, педагог не має забувати про те, що, насамперед, він сам є яскравим прикладом у виконанні тих ролей, які він виконує на даний момент. Тому вчителеві необхідно пам’ятати самому і допомогти дитині в оволодінні змістом соціально-статевої ролі людини.
З точки зору сучасної культури для ґендерних ролей чоловіка і жінки властиві наступні характеристики. Чоловікові відводиться роль „сильного”, жінці –„слабкого”. Чоловік через свої психологічні особливості –завжди „лідер”, а протилежна роль –„веденого” –належить жінці. Нарешті, сучасний чоловік, що розуміє високе призначення жінки бути прародичкою людського роду –„прихильник”, його роль можлива, коли жінка виконує роль тієї, що приймає пошану –роль кумира. Три істотні характеристики визначають риси поведінки чоловіка і жінки в різних сферах життя. Ці риси стають показниками „сучасного чоловіка”, „сучасної жінки”.
Якщо в роботі з дітьми педагогу вдасться звернути увагу на ці статеві відмінності і особливості, то йому буде легше впливати на формування особистості чоловіка і особистості жінки.
|
Ґендерна роль |
Характеристики, що є показниками поведінки виконавця ролі |
|
„сильний” |
„захисник”, „помічник”, „виконує важку роботу” |
|
„слабкий” |
„турбота”, „вміння прийняти допомогу”, „виконання тонкої роботи” |
|
„лідер” |
„стратегія”, „ініціатива”, „відповідальність” |
|
„ведений” |
„виконавськість”, „акуратність”, „чуйність” |
|
„прихильник” |
”визнання значущості жіночої природи”, „знаки уваги”, „великодушність” |
|
„той, що приймає знаки поваги” |
„визнання значущості чоловічої природи”, „уміння приймати знаки уваги”, „уважність і доброта” |
З психологічної точки зору, як відзначено, чоловік –перш за все „лідер”. Він визначає позиції, приймає відповідальні рішення, проявляє ініціативу, розв’язує стратегічні задачі, висуває нові цілі і завдання. У зв’язку з цим дуже важливо постійно і послідовно вчити хлопчика, юнака самостійно приймати рішення. Йому необхідно вміти і бути лідером і, коли необхідно, строго коритися дисципліні, втіленій у вимогах старшого, ведучого, організатора, керівника. Він повинен здійснювати вчинки, що дають йому змогу перевірити свої сили і мужність. Будучи вільним від зверхопіки, хлопчик, врешті-решт, сам прийде до усвідомлення відповідальності. Відповідальність слід виховувати в усьому. Тут немає винятків, немає половинчастості: людина або в усьому відповідальна або в усьому безвідповідальна. Дівчині особливо необхідні стійкість до буденних навантажень і турбот, терпіння, оптимізм, уміння йти на компроміси, вміння приймати знаки уваги з боку юнаків, доброта і уважність.
Диференційований педагогічний вплив на формування ґендерної поведінки школярів можливий, якщо педагог оволодів трьома уміннями: номінацією, ініціюванням відповідної поведінки, організацією поведінки дитини відповідно до її статі. Номінація служить для того, щоб педагог впливав на усвідомлення дитиною своєї статевої належності. Вона здійснюється через операції: звернення, позначення, вказівку: звернення –слово чи група слів, що називає особу певної статі, до якої звертаються: Дівчата! Хлопці! Позначення –наголос на присутності осіб тієї чи іншої статі: „Тут є чоловіки?”. Вказівка служить для виділення характерних особливостей чоловіка чи жінки. Коли педагог використовує одну з даних операцій для реалізації номінації, він впливає на усвідомлення дитиною своєї статевої належності; учень починає усвідомлювати, що саме зараз і саме він є чоловіком чи жінкою, тобто виконує свою соціально-статеву роль людини.
Крім того, щоб дитина усвідомлювала свою статеву належність, вона має уявити образ статеворолевої поведінки. В цьому педагогу допомагає вміння ініціювати поведінку школяра. Воно реалізується через наступні операції: приклад, авансування, художній образ.
Поряд з номінацією й ініціюванням, важливим є професійне вміння організації поведінки, відповідної статі учня. Організація поведінки сприяє набуттю досвіду. Здійснюється шляхом прохання, ділового розпорядження, покладання повноважень, коригування дій. Прохання –звернення до суб’єкта певної статі з метою задоволення якоїсь потреби, бажання: „Дівчата! Я гадаю, що це у вас вийде краще, допоможіть мені”. Покладання повноважень –операція, за допомогою якої учитель обговорює права і обов’язки учнів як представників певної статі. Корекція –внесення поправок у поведінку дитини залежно від її статевої належності.
Однак вирішення проблем ґендерного виховання, як ми показали в попередніх розділах, ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько контактує дитина (вихователі дошкільного закладу, лікарі, вчителі), –жінки. Разом з тим поширення традиційних уявлень про ґендерні ролі приводить до того, що в порівнянні з дівчатами хлопчики відчувають сильніший тиск з боку соціуму в напрямку формування статевоспецифічної поведінки. У поєднанні з браком ролевих моделей такий тиск веде до того, що хлопчик вимушений будувати свою ґендерну ідентичність переважно на негативі: не бути подібним на дівчат, не брати участі в жіночих видах діяльності тощо. При цьому в нашій країні дитина має відносно мало можливостей для власне маскулінних проявів (наприклад, агресивності, самостійності, рухливості тощо), оскільки дорослі ставляться до них, як до джерела неспокою. Тому стимулювання з боку дорослих теж є переважно негативним: не заохочення „чоловічих” проявів, а несхвалення „нечоловічих” („Не плач, ти ж хлопчик”). А це приводить до наростання у хлопців тривожності, яка часто проявляється в надмірних зусиллях бути маскулінним і в панічному страху робити щось жіноче.
Особливу увагу необхідно звернути на організацію широкого досвіду нестатевої любові. З почуттям любові дитина знайома з перших днів свого життя. Вона любить маму, тата, бабусю, рідних. Дуже важливо зберегти в дитині це чисте, щире почуття, навчити її проявляти увагу, турботу, ніжність до близьких людей. Саме тому треба, щоб дитина росла в сім’ї, де панує дух любові, поваги, обопільної допомоги й розуміння: „Якщо, виростаючи, дитина не навчилась любити батька, братів, сестер..., якщо в її характері виховані основи грубого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона здатна глибоко покохати вибрану нею жінку чи чоловіка”, –писав А. С. Макаренко. І далі: „Сили „любовної” любові можуть бути знайдені тільки в досвіді нестатевої людської симпатії” [19, т. 4, с. 158]. У вихованні досвіду нестатевої любові важливе значення варто приділити культивуванню в дітей соціальних видів любові: любов до рідного дому, до рідних і близьких, праці, мистецтва, природи, тварин. Навчити любити –значить навчити завжди захоплюватись прекрасним, значить навчити творити добро, приносити близьким радість.
Ефективним і цілком педагогічно сприйнятним способом ґендерної соціалізації підлітків і юнаків є танці. Танець, крім виховання почуття прекрасного, допомагає у встановленні взаємин між юнаками і дівчатами. Це школа живого, природного спілкування юнаків і дівчат, під час нього вони вчаться триматися один з одним просто, красиво, без манірності і грубощів. З хорошим музичним супроводом танці сприяють підвищенню загальної культури. Поведінка під час танців має безпосереднє відношення до сфери моральних норм. Танці вчать правильно рухатись, парні танці привчають діяти в унісон, підлаштовуватись під партнера. Це засіб самоутвердження, прояву своїх рис, себе як своєрідної особистості. Танець може відігравати суттєву роль в облагороджуванні дошлюбних відносин. На танцювальних вечорах вражає невміння старшокласників поводитись, знайомитись, спілкуватись, підтримувати бесіду, запрошувати до танцю. В експериментальних школах велика увага приділялась проведенню вечорів танців, навчанню дітей умінню танцювати, запрошувати до танцю, приймати чи не приймати запрошення, поводитись у ситуації, коли партнер невміло танцює.
У людини завжди існувала потреба у пластичності рухів, у тому числі, пов’язаних зі сферою стосунків між статями. Уже у первісних людей в період любовного вибору еротичні танці імітували інстинктивну „любовну гру”, вносячи в цей ритуал грацію, привабливість, життєву силу. Танцювали і древньоіндійські баядери, служниці священних храмів, і їх танцям була властива еротичність. Еротичні танці наче акцентують увагу на тих чи інших вторинних статевих ознаках.
Організаторам шкільних танцювальних вечорів варто рекомендувати чергувати впродовж вечора швидкі сучасні ритмічні танці з повільними парними танцями. У швидкому танці не обов’язково багато говорити, а краще концентрувати увагу лише на русі. Та й біля кого –дівчини чи хлопця –здійснюються ці рухи, не так багато значить. А повільний танець означає близькість. Запрошення на повільний танець розглядається як інтимне запрошення до повнішого контакту. Любителі швидких танців можуть просто любити танцювати –це не значить, що вони танцюють з кимось. А повільний танець –це дещо інше.
Сьогодні виділяють ряд напрямків роботи з дітьми з доповнення й розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні суто ґендерному підходу:
–доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчат до занять спортом, а хлопчиків –до самообслуговування);
–організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;
–зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;
–створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);
–створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);
–залучення обох батьків (а не лише матерів) до виховання дітей.
Таким чином, ґендерний підхід у педагогіці й освіті –це індивідуальний підхід до прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки.
Школа і проблеми статі
Батьківська сім’я –важливий фактор морального та емоційного виховання дітей, але власне сексуальної просвіти вона не дає і дати не може. Це роблять інші соціальні інститути –засоби масової інформації, товариства однолітків, але передовсім –школа. Діти часто бояться розмовляти з батьками про свої проблеми, оскільки не бачать в них сексуальності. Більше того, з віком бажані підлітками джерела інформації змінюються, причому вони хотіли б отримувати більше інформації з позасімейних джерел. Серед 14-річних хлопчиків 26 % назвали бажаним джерелом інформації матір, а серед 17-річних –%, батька назвали відповідно 30 % і 18 %. У дівчат бажання обговорювати ці питання з матір’ю зменшується з 49 % у 14 років до 29 % у 17 років, а з батьком –з 10 % до 5 %. При цьому сексуально „освічені” підлітки схильні менше довіряти батькам і частіше воліють звертатися в консультативні центри.
Як сексуальні просвітителі батьки не особливо ефективні. І справа не тільки і не стільки в браку в них інформації, що саме і як розповідати дітям різного віку. Дослідження, що проводились у різних країнах, показують, що єдиний працюючий канал сімейної сексуальної просвіти –це лінія матір –дочка (статева гігієна, менструації і т. п.). З хлопчиками зазвичай не говорять на ці теми ні матері, ні батьки. І в архаїчних суспільствах підготовкою підлітків до статевого життя зазвичай займались не батьки, а хтось зі старших членів роду, наділений спеціальними повноваженнями і знаннями. Інформація інтимного характеру, якщо її повідомляє близька людина, створює напружене емоційно-еротичне поле, в якому обидві сторони почуваються незатишно. Ось чому більшість підлітків воліє отримувати цю інформацію іншим шляхом. Бесіда з батьками на ці теми може їх шокувати. Через це сексуальною просвітою повинні займатися інші соціальні інститути –товариство однолітків, засоби масової інформації, але передовсім –школа.
Багато хто з учених, які займаються проблемами сексуальної просвіти, вважають, що сімейне виховання має доповнюватись позасімейними програмами (М. Колдероун, Е. Джонсон). Це зумовлено наступними причинами:
–деякі батьки і діти соромляться обговорювати проблеми, що мають стосунок до сексуальності („мама говорить, щоб я поговорила на цю тему з татом, а тато каже, що він зайнятий”);
–окремі батьки чекають, поки діти почнуть задавати їм питання про сексуальність, але діти про це не питають, або батьки не помічають питань, заданих в непрямій формі;
–багато батьків просто не мають необхідної інформації, щоб відповісти на питання своїх дітей;
–часто людям, що мають спеціальну педагогічну підготовку, простіше повідомити дітям інформацію ясно, дохідливо та об’єктивно, ніж батькам, які надзвичайно емоційно ставляться до своїх дітей;
–у більшості сімей у дітей мало можливостей поговорити про питання статі і сексуальності зі своїми однолітками, а саме такі бесіди допомагають підготувати хлопчиків і дівчат до взаєморозуміння із своїми майбутніми шлюбними партнерами, навчити їх приймати розумні рішення й нести за них відповідальність;
–у класі можна створити „безпечну” ситуацію, в якій молодим людям легше висловитися, ніж в інтимнішій сімейній обстановці.
Потужним засобом, за допомогою якого суспільство відтворює ґендер і соціальні стосунки, є система освіти. В освітніх закладах учні отримують різноманітні уроки ґендерних відносин: „У школах та університетах ми взнаємо, хто важливий для суспільства, а хто –ні, хто вплинув на хід історії, на розвиток науки, мистецтва, літератури, які можливості і яка відповідальність існує для різних людей у суспільстві... Сама організація освіти, як і пануючі тут ґендерні ролі „вбудовують” у нас модель „нормального життя” і диктують нам жіночі й чоловічі статусні позиції”.
Аналіз педагогічної літератури зі статевого виховання свідчить, що вітчизняна школа ніколи не була „безстатевою”, як часто говорили. Навпаки, школа через навчально-виховний процес і педагогічну взаємодію активно реалізувала статеворолеву парадигму ґендерної соціалізації учнів. Саме школі, на думку багатьох феміністських дослідниць, належить заслуга проведення ідей про природну ролеву обмеженість жінок, формування комплексів професійної неповноцінності і соціальної депривації дівчат.
Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі стосунки в учбово-виховних закладах відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок, як підлеглих, залежних, таких, що не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і „успішних”. Цей процес не є явною чи навмисною метою освіти і небагато-хто з учителів усвідомлює, що він відбувається. Проте, освітні установи дають дуже впливові уроки ґендерних стосунків. Справа в тому, що окрім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські установки. Прихований навчальний план –це, по-перше, організація самого закладу, ґендерні стосунки на роботі, ґендерна стратифікація учительської професії. По-друге, сюди відноситься зміст предметів, а по-третє, стиль викладання. Ці три виміри невидимого навчального плану не просто відображають ґендерні стереотипи, але й підтримують ґендерну нерівність, віддаючи перевагу чоловічому і домінантному й недооцінюючи жіноче і нетипове.
Сьогодні має місце неадекватна репрезентація жінок у навчальних матеріалах. По-перше, учні можуть непомітно для самих себе прийти до висновку, що саме чоловіки є стандартом і саме вони відіграють найзначущі ролі у суспільстві й культурі. По-друге, тим самим обмежуються знання учнів про те, який внесок зробили жінки в культуру, а також про ті сфери нашого життя, які традиційно вважаються жіночими. По-третє, на індивідуальному рівні стереотипи, що містяться в освітніх програмах, більшою мірою заохочують на досягнення юнаків, тоді як дівчата виучують моделі поведінки, що менше співвідносяться з лідерством і управлінням.
Деструктивні суперечності школи, навчального процесу виражаються також у явно технократичному, природничонауковому, тобто по суті „чоловічому” характері змісту освіти в середній школі і в домінуванні „жіночих” форм організації навчання, що вимагають наполегливості, дисципліни, старанності. Було доведено зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні способи спілкування. Так, Л. В. Попова відзначає, що дівчат спонукають відходити на другий план в освітньому процесі, а хлопчиків заохочують бути активними. Це проявляється в тому, що хлопчикам приділяється більше учительського часу, а від дівчат в основному вимагають акуратності і слухняності, а не ініціативи. Проступки хлопців, дрібні порушення дисципліни легше пробачаються, ніж дівчаткам.
Важливим каналом трансляції і формування соціокультурних стереотипів, чинником ґендерної просвіти є зміст навчального матеріалу підручників і посібників. Конвент-аналіз підручників з метою з’ясування характеру ґендерних стереотипів, що містяться в них, дав можливість: виявити ґендерні стереотипи, які формуються в молодших школярів у ході навчання; проаналізувати, чи відтворюють підручники патріархальні стереотипи ґендерних відносин; визначити, які професії фігурують як чоловічі/жіночі; визначити, які фемінінні/маскулінні риси впроваджуються у свідомість дітей; вияснити роль шкільних підручників у ранній ґендерній соціалізації, в засвоєнні статеворолевих стереотипів.
Автори, які займались аналізом уже виконаних у межах даної проблеми досліджень, стверджують, що, як і раніше, професії чоловіків і жінок на сторінках „Букваря”, „Читанки” та інших книжок полярно диференціюються. Так, чоловіки постають космонавтами, механізаторами, водіями, робітниками, вченими, а жінки представляють переважно професії, пов’язані з доглядом за іншою людиною, –домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки. Жіночі персонажі в більшості ілюстрацій, розповідей та вправ мають стереотипні характеристики: їх рятують, захищають, повчають. Таким чином, на сторінках шкільних підручників хлопчики мають явні переваги в можливості „знайти себе”, ідентифікувати себе з героями оповідань і вправ, тоді як дівчаткам важко знайти для себе рольові моделі.
Чоловіки, хлопчики на картинках зображені енергійними, активними, жінки й дівчатка –пасивними, залежними, кимось опікуваними. Наприклад, у підручнику для 1-го класу „Рідна мова” за 1994 р. дівчатка переважно допомагають, асистують, миють, чистять, в’яжуть, а хлопчики майструють, розпалюють багаття, встановлюють годівничку для птахів, катаються на ковзанці тощо. У змісті оповідань та ілюстрацій чоловіки і хлопчики зображені особами, які створюють подію, здійснюють вчинок, нехай навіть і бешкетний. Так, вони запускають змія, ремонтують велосипед, садять дерево, дражнять півня тощо. Водночас жінки і дівчата тільки пожинають плоди діяльності сильної статі (дівчатка підтримують деревця, які садять хлопці, спостерігають за різними діями, обговорюють їх). Дівчатка мають справу переважно з обставинами, які склалися, з пригодами, які трапились поза їхнім волевиявленнням та участю.
У своїй більшості шкільні підручники і книги для дітей написані традиційною мовою, яка змальовує хлопчиків і чоловіків як людей, здатних на великі звершення (підкорення стихій, перемога у війні, створення нового), а дівчат і жінок –орієнтованих тільки на успіхи в „приватній сфері” сім’ї. При цьому традиційно „жіноча” діяльність зображається, зазвичай, зневажливо, а жінки представлені як подруги, дружини або, в кращому випадку, помічниці, які сприяють успіхові чоловіків. Як малюнки, так і тестові вправи підкреслюють, що мама купує продукти, годує дітей, одягає їх. Вказані заняття цілком співвідносяться з такими традиційними рисами, як турбота, емоційність, ласка, які приписуються жінці. А головними заняттями чоловіка є робота, іноді навчання сина якійсь практичній справі.
Разом з тим варто зазначити, що сьогодні спостерігається певний прогрес у забезпеченні ґендерної рівності. Останні підручники розширяють коло занять жінок їх наближенням до чоловічих професій і навпаки. Порівняння комплектів українських підручників 60–-х та 80–-х років ХХ ст. показало, що останні вигідно відрізняються від попередніх у плані розширення кола занять жіночої статі, її наближенням до чоловічих професій і, навпаки, тобто прогресом у забезпеченні ґендерної рівності. Проте ця тенденція ще слабка і великою мірою визначається статтю авторів підручників. Помічено, що коли авторами підручників є жінки, вони і в текстовому матеріалі і в малюнках прагнуть уникати статевого протиставлення поведінки. Стереотип „він діє, а вона обслуговує” змінюється однаковими заняттями: школярка так само працює з комп’ютером, як і її одноліток. Дівчинка, як хлопчик, садить дерево, а не тільки допомагає його тримати та ін. У читанці для першого класу „Первоцвіт”, підготовленій двома авторами-жінками, останні свідомо намагаються уникати стереотипізованих ролей чоловіків і жінок. Так, на малюнку „У колі рідної сім’ї” мати забавляє малюка, а тато в цей час витирає посуд і робить це не менш кваліфіковано, ніж жінка.
Т. В. Говорун [49] провела порівняльний аналіз категорій ґендеру в шкільних підручниках і посібниках і представила його результати у цифровому вираженні (табл.. 20).
Тривале вивчення шкільної дійсності та аналіз спеціальної літератури дали можливість виділити ряд стереотипних ситуацій:
. Під час уроку вчителі передовсім відповідають на питання хлопчиків, реагують на їх підняті руки; відповіді дівчаток з місця приймаються рідше, їх питання частіше залишають без відповіді й уваги. Вчителі дають більше часу на відповідь хлопчику, позаяк вважають, що він може зметикувати на місці. Такий нерівномірний розподіл уваги призводить до того, що в дівчат розвивається модель поведінки, заснована на слухняності, орієнтація на якомога більш точне відтворення; в результаті вони бояться зробити помилку чи привернути до себе увагу.
. Дівчата менш схильні до асоціацій в навчанні, складніше співвідносять новий матеріал з уже наявним. А тому їм ближчий неспішний, розмірений темп подачі нового матеріалу. Їм необхідна достатня кількість повторень для кращого засвоєння матеріалу.
Таблиця 20
Співвідношення статей
у підручниках і посібниках для початкової школи
|
№ з/п |
Смислові категорії (в заголовках, малюнках, текстах) |
Початок -х рр. ХХ ст. (Ч:Ж) |
Початок нового тисячоліття (Ч:Ж) |
|
1. |
Чоловіча та жіноча стать загалом |
: 0,6 |
: 0,7 |
|
2. |
Чоловіча ті жіноча стать у традиційнихролях |
: 0,4 |
: 0,7 |
|
3. |
Чоловіча ті жіноча стать у нейтральних ролях |
: 2,6 |
: 0,75 |
|
4. |
Чоловіча та жіноча стать як головні персонажі |
: 0,3 |
: 0,65 |
|
5. |
Чоловіча та жіноча стать як другорядні персонажі |
: 0,45 |
1 : 0,9 |
|
6. |
Чоловіча та жіноча стать з андрогінними властивостями |
: 1 |
: 1,2 |
|
7. |
Чоловіча та жіноча стать удома |
: 1,9 |
: 1,25 |
|
8. |
Чоловіча та жіноча стать поза домом |
: 0,7 |
: 0,5 |
|
9. |
Чоловіча та жіноча стать у процесі навчання |
: 0,1 |
: 0,25 |
3. Дівчата краще навчаються з опорою на наочність. А тому у викладанні в переважно дівочих класах необхідне використання великої кількості наочного матеріалу, навчання з опорою на зорову пам’ять (у хлопців краще розвинуте абстрактне мислення, а тому вони менше потребують наочності).
. Дівчата добре розв’язують однотипні задачі, гірше –нові, добре діють за аналогією. Тому для дівчат необхідна велика кількість типових завдань, що полегшують маніпулювання отриманими знаннями.
Шкільні вимоги націлені на ретельність виконання завдань, у них велика частка виконавської роботи і мала –творчості. Усе це ставить у більш вигідне становище дівчаток, оскільки жінки зазвичай краще виконують завдання не нові, а такі, що вимагають ретельності й наполегливості.
. Увагу дівчат і осмислення ними інформації посилює емоційність подачі навчального матеріалу, тому у викладанні для дівчат важливий рух від емоцій до логічного осмислення. Емоційності вимагає й оцінка будь-якої виконаної роботи з визначенням перспективи.
. Дівчата воліють спочатку налагодити спілкування, а потім діяти: як правило, задають питання для встановлення контакту з дорослими. Тому в класах з домінуванням дівчат важливим є використання на уроці групових форм роботи з акцентом на взаємодопомогу.
. Диференційовані статеворолеві приписи вносяться у свідомість дітей також під час безпосереднього спілкування вчителя з учнями. Як зазначає Т. Говорун, вихователі рідко обговорюють з хлопчиками і дівчатками проблеми ґендерної рівності (етичні, психологічні, соціальні), майже не привертають увагу дітей до експлуатації жіночого тіла в торгівельній рекламі, поширення брутальних висловів, які принижують гідність статей тощо. Сам вчитель не завжди є прикладом андрогінної статеворолевої поведінки.
По-різному ставляться вчителі і до оцінки академічних успіхів учнів та учениць: у хлопців їх здебільшого пов’язують із здібностями, у дівчат –з терпінням та посидючістю. По-різному пояснюють учителі успіхи і неуспіхи своїх підопічних: неуспіх дівчат пояснюється відсутністю здібностей, а неуспіх хлопчиків –нестатком працелюбства, зусиль з конкретного предмету. Така диференційована система виховання підтримки духу змагань, наполегливості в досягненні мети в однієї статі та орієнтації на пристосування, адаптування, невтручання в хід справ у іншої –породжує різне ставлення до свого Я; хлопчики в процесі навчання мають очевидні переваги над дівчатками в можливості відкрити себе, ідентифікуватися з певними героями та моделями ґендерної поведінки, отримати психологічний простір для самоствердження.
. З раннього дитинства дівчат орієнтують на міжособистісні стосунки, на інших людей. Завдяки цьому в них розвивається висока чутливість до стосунків і очікувань інших, особливо до думки значущих людей. Дівчатка швидко розуміють, що чекає від них конкретний учитель, яка поведінка схвалюється. Високо розвинута здатність до соціальної адаптації підштовхує дівчат на те, щоб відповідати моделі поведінки, яку прямо чи опосередковано заохочує вчитель. Для здібних дівчат типовою є наступна поведінка: коли вони потрапляють у групу, клас, то не поспішають демонструвати свої вміння, а спочатку уважно придивляються до того, що схвалює чи не схвалює вчителька, як поводяться інші діти. Дівчинка легко адаптується до прямих і опосередкованих вказівок.
. Поведінка хлопчика розгортається за іншим сценарієм. Зазвичай, він відразу намагається продемонструвати свої вміння, знання, досягнення. Якщо заняття в класі йому не цікаві через їх легкість чи складність, хлопчик частіше починає порушувати дисципліну, відволікатися. Дівчинка в таких умовах терпеливіша.
. У хлопців і дівчат різна працездатність. Хлопчикам потрібний високий темп. Як тільки починається повторення, закріплення –вони „випадають” з процесу, увага слабшає. Дівчаткам швидкий темп заважає. Вони краще працюють в повільнішому темпі. Дівчатка чекають, коли відповідь дасть лідер. Учитель запитає –тиша до того часу, коли хтось не почне відповідати і тоді вже всі хором йому допомагають. Вони працюють, наче „на підхваті”.
. У хлопчиків добре спрацьовує змагання. Для дівчаток змагання треба використовувати дуже акуратно, бо можна їх всіх пересварити. Для дівчаток дуже важлива оцінка з боку, вони дуже хворобливо сприймають, коли хтось їх переважає й оцінка переноситься на особистості.
. Варто враховувати й таку особливість –хлопчиків необхідно включати в пошукову діяльність, вони краще працюють тоді, коли характер питань –відкритий, коли треба самому додуматися, поміркувати, а не коли потрібно просто повторити за вчителем і запам’ятати інформацію. Їх треба наштовхнути, щоб вони самі відкрили закономірність, тоді вони будуть в тонусі протягом уроку, запам’ятають і засвоять матеріал. Тобто, їм більше підходить навчання через самостійне вирішення проблемної ситуації. Більшість учителів зазначають, що в класі хлопчиків працювати складніше, але цікавіше. Дівчатка краще засвоюють інформацію, коли їм відомий алгоритм, коли інформація вкладена в схему.
. Професор В. Д. Єремеєва в статті „Методики для хлопчиків і методики для дівчаток” вказує ще на одну об’єктивну складність, яка заважає хлопчикам бути успішнішими в навчанні –орієнтація більшості шкільних технологій і підручників на дітей, у яких краще розвинена ліва півкуля. Справа в тому, що підручники пишуть люди раціонально-логічного типу, бо люди з розвинутою правою півкулею просто не люблять писати.
. У сучасній фемінізованій початковій школі вчительки тиснуть на хлопчиків своїм авторитетом, змушують відчувати свою розумову неповноцінність. Однокласниці, які фізично дозрівають раніше, теж „дістають”, часом висміюючи хлопців за відставання у фізичному розвитку. Тиск призводить до того, що хлопчики змушені будувати свою ґендерну ідентичність переважно на негативних основах: бути не подібними на дівчаток, не брати участь у жіночих видах діяльності.
Однак тиск протилежної статі відчувають і хлопчики, особливо в молодшому віці, у зв’язку з випереджаючим розвитком дівчаток, що призводить до неузгодженості психологічних установок та очікувань дівчат з установками хлопців. Дівчата хочуть, щоб до них ставились уже не як до безстатевих істот, у хлопчиків же ці побажання і вимоги не знаходять розуміння й відповідної відповіді, оскільки вони залишаються в статевому відношенні фізіологічно інфантильними. Більше того, у хлопчиків у цьому віці з’являється тенденція не лише до уникання спілкування з дівчатами, але й до повного з ними розмежування. Хлопці, таким чином, не мають можливості для власне чоловічих проявів –агресії, самостійності, рухової активності. Дорослі ставляться до них як до джерела неспокою. Тиск школи особливо негативно відбивається на хлопчиках від 8 до 12 років, коли починається їх соціалізація та їм необхідно „відхреститися” від жіночого світу, створюючи свій, „чоловічий”.
. Одна з розповсюджених дидактичних помилок за умови спільного навчання хлопців і дівчат –установка на слухняність дитини, на те, щоб вона була малопомітною, мовчазною, не заважала. А хлопчики, зазвичай, зовсім інші, галасливіші, рухливіші, активніші, ніж якийсь „ідеальний учень”, і, перебуваючи в ситуації педагогічного тиску, коли потрібно 45 хвилин просидіти в одній позі, не вертітися, не розмовляти, вони відчувають стрес (достатньо згадати оповідання О’Генрі „Вождь червоношкірих”). Саме з цього виникає порочне коло: хлопчик на уроці крутиться, на нього покрикують, він нервує, гірше засвоює матеріал. Йому пишуть зауваження в щоденник, він приходить додому, де отримує „догану”. Починають хлопчика довантажувати, посилати до репетиторів, що втомлює дитину. Ось і „порочне коло”: дидактогенія переходить у шкільний невроз. У дитини виникає неприязнь до школи.
. Особливу роль у процесі ґендерної соціалізації відіграє сама організація навчальних закладів. Це не лише колектив і приміщення, це ще й система правил, за якими люди взаємодіють між собою, той порядок, який допомагає їм працювати. Освітні заклади відображають ґендерну стратифікацію суспільства і культури загалом, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Адже ж учні бачать на прикладі, що чоловіки –це начальство, а жінки –підлеглі. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у школярів зі статтю викладача.
. Суттєвим недоліком школярів обох статей є невміння організовувати спільну діяльність. Частково це пов’язано з настороженим ставленням один до одного, що ініціюється дорослими. Коли ж на зміну настороженості приходить все зростаючий інтерес, їх взаємна активність не знаходить правильних шляхів, так як до цього вони не підготовлені попереднім вихованням. У результаті багато юнаків і дівчат входять у доросле життя з досить туманними уявленнями про характер суспільно-корисного розподілу обов’язків між чоловіками і жінками, з невмінням організовувати спільну діяльність з представниками іншої статі, відчувають великі труднощі у спілкуванні з ними.
. У практиці навчання вчителі, особливо старших класів, у вивченні математики, фізики, хімії та інших предметів природничо-наукового циклу більше уваги приділяють хлопцям, що негативно відбивається на рівні підготовки дівчат з цих предметів. Врешті-решт у дівчат поступово формується комплекс неповноцінності й непридатності до деяких видів діяльності. Чимало вчителів, дотримуючись точки зору, що школа має задавати різні напрямки розвиткові хлопчиків і дівчаток, поділяють предмети на „чоловічі” і „жіночі” чи „переважно чоловічі” і „переважно жіночі”. Вчителі, по суті, визнають домінування хлопчиків у природничо-наукових, точних дисциплінах, а дівчаткам заздалегідь відводять ролі дружин і домогосподарок.
Тривалі спостереження за поведінкою вчителів на уроках дали підстави для наступних висновків:
–До хлопчиків звертаються частіше і ставлять їм більш складні запитання, а якщо їм щось не вдається –заохочують їх спробувати зробити це ще раз, у той час як дівчаткам пропонується припинити намагання впоратись із проблемою. Тим самим дітям натякають, що хлопчики, на відміну від дівчаток, мають здібності виконувати складні завдання і повинні намагатися будь-що їх виконати, а для дівчаток це не обов’язково.
–Хлопцям дають інструкції або підказки, як виконати складне завдання, а дівчатам показують, як саме його виконати, або навіть виконують ці завдання замість них.
–Хлопчиків хвалять за результати розумової роботи і критикують за неакуратність і недбалість в оформленні завдань, а стосовно дівчат роблять протилежне.
–Підтримують зоровий контакт з хлопцями частіше і довше, ніж з дівчатами, тим самим приділяють їм більше уваги у невербальному спілкуванні.
–До хлопчиків звертаються незалежно від їхнього розміщення в класі, а до дівчаток –коли вони знаходяться поруч.
–З дітьми різної статі розмовляють різним тоном: до хлопців звертаються з інтонацією зацікавленості, підтримки, а до дівчаток –з нетерплячістю, зверхністю.
–Частіше зупиняються біля парт, де сидять хлопчики (просторова близькість учителя в класному спілкуванні має своє значення і може означати для учнів запрошення до відповіді).
–Уважніше вислуховують хлопчиків і демонструють зацікавленість під час їхніх відповідей (скажімо, схиляються у їхній бік, наближаються до них, уважно дивляться на них), у той час як під час відповідей дівчаток щось роблять або роздивляються, поглядають на годинник, спостерігають за іншими учнями, роблять зауваження.
–Активніше реагують (кивають головою, жестикулюють) на вчинки і репліки хлопців, ніж дівчат.
–Сприймають думки, пропозиції, ідеї дівчат як менш серйозні, ніж хлопців.
–Звертаючись одночасно і до хлопців, і до дівчат, вживають форми тільки чоловічого роду, наприклад: „Кожен з вас має повідомити батькам про класні збори” і т. ін.
–Для групової роботи розподіляють учнів за статтю, особливо для виконання завдань різної складності. Скажімо, під час виконання лабораторних робіт з фізики вчителі уникають того, щоб утворювати групи, які б повністю складалися з дівчат на тій підставі, що дівчата гірше пораються з фізичним обладнанням.
–Вживають узагальнюючі стереотипізовані висловлювання на кшталт: „Хлопці зазвичай сильніші у математиці ніж дівчата”, „Дівчатам фізика (астрономія, алгебра і т. ін.) ні до чого”, „Ти такий сором’язливий, як дівчинка”.
–Дівчат менше залучають до участі в активних видах позакласної діяльності –турпоходах, спортивних змаганнях, польових дослідженнях.
–Хлопцям даються складніші завдання, їм доручають більш відповідальні ролі і справи, особливо у виконанні керівних функцій у шкільному самоврядуванні, частіше призначають помічниками вчителя.
–На пришкільних подвір’ях зазвичай виділяються спортивні майданчики для гри у футбол, волейбол та в інші активні види спорту, в яких переважно задіяні хлопчики, а дівчатка таких можливостей для фізичних занять не мають.
Відмінності в здібностях хлопців і дівчат, виявлені психологами, є підставою для постановки питання про роздільне навчання дітей різної статі, оскільки суперечки про можливість цього тривають тисячоліттями. Для шкіл спільного навчання декларуються товариські, дружні і рівноправні стосунки між хлопчиками і дівчатками. Вважають, що в результаті спільного спілкування хлопчики будуть „збагачуватися” позитивними якостями дівчаток (стриманість, делікатність) за рахунок їх пом’якшуючого впливу, навчаться поважати жінок, а дівчатка під впливом спілкування з хлопчиками звільняться від надмірної боязливості, стануть менш легковажними. Якщо ж хлопчиків і дівчаток будуть виховувати і навчати роздільно, то це завадить у майбутньому створенню сім’ї. Противники спільного навчання відмічали на початку ХХ ст., що встановлення товариських стосунків між хлопчиками і дівчатками приводить до зменшення шлюбів серед освічених людей, позаяк сила фізіологічного притягання обернено пропорційна почуттю дружби.
Прихильники роздільного навчання Г. Наслєдова, К. Тихомирова, М. Рабжаєва висувають наступні аргументи:
–можливість уникнути нерівномірності настання вікових криз у хлопчиків і дівчаток;
–зручно працювати вчителеві;
–більш висока успішність з окремих предметів. Порівняльний аналіз поведінки та успіхів хлопців і дівчат в роздільних школах і в класах спільного навчання свідчить, що в присутності однолітків-хлопців дівчата часто більше стурбовані не заняттями, а тим, як вони виглядають, яке враження чинять на хлопців. У дівочому колективі їм простіше зосередитися на навчанні;
–метод подачі матеріалу в школі більше розрахований на хлопців, що об’єктивно спонукає школи йти на роздільне викладання точних наук. Як свідчать матеріали зарубіжних досліджень, в школах спільного навчання дівчатка рідше обирають для поглибленого вивчення математику і природничі науки. В той же час у школах роздільного навчання природничі науки вибирають багато дівчат. Це розглядається як доказ ґендерних впливів (установок суспільства) на інтереси до тих чи інших навчальних дисциплін, що призводить до зниження бажання серйозно вчитися в багатьох учениць шкіл із спільним навчанням (Дж. Джон, 1990);
–зниження агресії та підліткової депресії;
–успішніша самореалізація дівчаток у кар’єрі й сім’ї;
–адекватніша позитивна самооцінка дітей різної статі;
–спокійніша і впевненіша поведінка хлопців тощо.
Опоненти натомість заявляють, що роздільне навчання:
–закріпляє на рівні свідомості біологічну відмінність між статями як основу розподілу діяльності;
–акцентує нерівність можливостей у навчанні (коли, наприклад, програма з математики дається дівчаткам не повністю);
–не дає досвіду спілкування з протилежною статтю;
–орієнтує дітей на виконання суто традиційних соціальних ролей;
–не сприяє створенню творчої атмосфери в класі;
–суперечить світовим тенденціям до спільного навчання.
У висловлюваннях представників цієї групи звучать аргументи, пов’язані з врахуванням соціального контексту виникнення навчальних закладів з роздільним навчанням. Існує залежність між процесами жіночої емансипації і посиленням тиску патріархатних стереотипів, коли для обґрунтування жіночої „неповноцінності” апелюють до природного призначення жінки, пропонуючи для самореалізації приватну сферу життєдіяльності.
Т. М. Титаренко, посилаючись на думку Д. Бреза, заявляє, що формування ментальних та інституційних засад статевої соціалізації в школі має стосуватися таких напрямків:
–рівномірної репрезентованості осіб жіночої та чоловічої статі у педагогічному колективі;
–колективи, в яких хлопчики і дівчатка навчаються разом, потребують від учителів, що працюють з ними, як чоловіків, так і жінок, достатнього рівня соціальної зрілості та внутрішньої врівноваженості;
–тільки в процесі діалогу вчителів з учнями, дівчаток з хлопчиками можна досягти взаєморозуміння та любові. З огляду на це від педагога вимагаються насамперед чітке усвідомлення власних компетенцій та можливостей, прийняття самого себе й прийняття інших, учнів, колег;
–робота у змішаних класах вимагає ретельного добору вчителів, які матимуть спеціальну та необхідну підготовку щодо цього, справжніх вихователів;
–виховна робота з учнями різної статі не повинна мати узагальненого та уніфікованого характеру, вона має орієнтуватися на особливості, можливості та потреби кожної конкретної дівчинки та кожного конкретного хлопчика.
Великі можливості для статевої соціалізації закладені в навчальних програмах різних предметів середньої загальноосвітньої школи: біології, історії, суспільствознавства, літератури, математики та інших навчальних предметів. Успіх цієї роботи залежить не від формальної „прив’язки” до кожного уроку „виховних моментів”, а головним чином від глибини і продуманості цього аспекту виховної роботи. Вміти знайти потрібний момент на уроці для розмови, адресованої майбутньому чоловікові чи жінці, створити довірливі стосунки з учнями, викликати інтерес до цієї тематики –завдання непросте. Його реалізація значною мірою залежить від моральної установки і переконаності самого учителя, від його майстерності подати навчальний матеріал.
Під час вивчення української літератури є можливість показу моральної краси рідного народу, його уявлення про щастя: воно не лише в коханні, сімейному благополуччі, а й в усвідомленні правильно вибраного місця в житті, в прагненні до світлого майбутнього, в нерозривному зв’язку особистого і суспільного. Навчальна програма дає можливість учителеві на конкретних художніх образах і життєвих ситуаціях дати оцінку позитивних і негативних рис людини, показати причини їх виникнення, залежність від оточення, розкрити значення самовиховання у підготовці до самостійного життя.
Особлива увага в українській літературі приділена темі дружби і кохання, стосункам між статями і відповідальності в життєвому виборі. В творах Т. Г. Шевченка („Тополя”, „Катерина”), І. Я. Франка („Захар Беркут”, „Зів’яле листя”), Лесі Українки („Стояла я і слухала весну”, „Лісова пісня”), І. П. Котляревського („Наталка Полтавка”), П. Г. Тичини („Ой панно Інно”, „Коли в твої очі дивлюся”), М. Т. Рильського („На білу гречку впали роси”), В. М. Сосюри („Так ніхто не кохав”, „Білі акації будуть цвісти”), О. П. Довженка („Зачарована Десна”), В. А. Симоненка („Лебеді дитинства”, „Є в коханні і будні, і свята”), Ліни Костенко („Світлий сонет”) та багатьох інших тема кохання розкрита настільки глибоко, що при бажанні і відповідній підготовці вчителя школярам може бути надана максимальна інформація про це піднесене почуття, умови його плекання, особливості переживання і внутрішньої краси.
Досить широко розкрито в українській класичній та сучасній літературі, що опановується в шкільному курсі, теми материнської і батьківської любові (Марко Вовчок, М. К. Вороний, М. П. Стельмах), поваги і любові до батьків (О. П. Підсуха, М. Ф. Сингаївський, П. М. Воронько, В. С. Земляк), боротьби за особисте і подружнє щастя (Г. С. Сковорода, Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Т. Г. Бордуляк), сімейного побуту (І. С. Нечуй-Левицький, П. Мирний, М. М. Коцюбинський, І. А. Кочерга), сімейного виховання (С. В. Руданський, І. Х. Микитенко, Б. Д. Антоненко-Давидович, А. С. Малишко, О. Ф. Коломієць), подружніх конфліктів (І. Я. Франко, Г. М. Тютюнник, Марко Вовчок, І. С. Нечуй-Левицький, О. Ю. Кобилянська) тощо.
Статевій соціалізації сприяє ознайомлення учнів з біографіями українських письменників, матеріалами їх щоденників, художніх біографій тощо. Досвід переконує, що школярі з великою увагою, наслідуванням ставляться до письменників, які через усе життя пронесли не тільки вірність ідеалам, а й вірність коханим. Доцільно практикувати твори на таку тематику: „Тема кохання в ліриці Л. Українки”, проведення в позаурочний час циклових бесід „Про материнство”, „Про кохання всерйоз”, „Про видатних дочок України”, організовувати читацькі конференції „Образ моєї сучасниці в українській літературі” тощо. Тим самим учитель знаходить час і місце на кожному уроці для щирої розмови про кохання, вірність і гідність, висловити низку пропозицій щодо створення сім’ї та її збереження, формування сімейних стосунків нового типу.
Багатий матеріал для роботи зі статевої соціалізації закладено в курсі зарубіжної літератури. Вчитель має можливість використати більшість художніх творів, включених до програми загальноосвітньої школи, в справі підготовки школярів до сімейного життя, виконання ними материнських і батьківських функцій. Уже в молодших і середніх класах ряд творів, що вивчаються учнями, розкривають проблеми дружби (Г. Х. Андерсен „Снігова королева”, О. С Пушкін „Дубровський”, Ш. Руставелі „Витязь в тигровій шкірі” тощо), вірності в коханні (М. В. Гоголь „Травнева ніч”, М. Ю. Лермонтов „Бескид”, „На півночі дикій”, І. О. Бунін „Перше кохання”, У. Шекспір „Ромео і Джульєтта”, Ф. Петрарка „Сонети”, О. С. Пушкін „Євгеній Онєгін”), душевної величі і благородства у взаєминах людей (М. Сервантес „Дон Кіхот”, Ш. Алейхем „Пісня піснею”, О. С. Грін „Червоні вітрила”), протиставлення душевної краси красі зовнішній (О. С. Пушкін „Казка про мертву царівну та сім богатирів”, О. М. Островський „Снігуронька) тощо.
Через весь курс зарубіжної літератури проходить тема материнства (поезія М. О. Некрасова, С. О. Єсеніна, твори М. О. Шолохова, Р. Гамзатова тощо) і жіночності (Тетяна Ларіна у О. С. Пушкіна; Наташа Ростова у Л. М. Толстого; Ліза Калітіна, Олена Стахова у І. С. Тургєнєва; Дарія, Матрона Тимофіївна у М. О. Некрасова; Надія, Ганна у А. П. Чехова; Дженні Герхардт у Т. Драйзера; Лаура у Ф. Петрарки). Торкаючись питання взаємин чоловіка і жінки, учитель зарубіжної літератури допомагає школярам знайти необхідний естетичний ідеал морально-етичних норм поведінки, виховати серйозне ставлення до почуття кохання, шлюбу і сім’ї. Аналіз взаємин закоханих у творах О. С. Пушкіна („Капітанська дочка”), А. П. Чехова („Весілля”), Л. М. Тол-стого („Війна і мир”), О. І. Купріна („Гранатовий браслет”) та десятків інших літературних героїв спонукає школярів думати про проблеми кохання, морального обов’язку, про чистоту взаємин чоловіка і жінки, вірність у коханні.
Із ґендерними проблемами пов’язаний ряд тем програм з історії України та всесвітньої історії. Вже перші розділи історії України в п’ятому класі („Від історії родини –до історії країни”, „Пам’ять роду –історична пам’ять”) знайомлять учнів із зародженням шлюбно-сімейних стосунків, історією створення моногамного шлюбу, з сім’єю як соціальним явищем. У шостому класі в розділі „Давня історія України” йдеться про родинні стосунки у східнослов’янському роді, основні типи виховання дітей. Детальніше з сімейним побутом, взаєминами в подружній парі за часів Київської Русі учні ознайомлюються в VII класі. Особливо варто привернути їх увагу до „Повчання князя В. Мономаха дітям”. При цьому слід показати, як вирішувалось жіноче питання в Україні за часів Київської держави, Галицько-Волинського князівства, в період нової та новітньої історії України (VII–XI класи). „Жіноче питання” має бути органічно пов’язане з курсом історії, розглядатися без порушення внутрішньої логіки історичних фактів.
На уроках з основ правознавства у 9-му класі вчитель має можливість розкрити зміст основних положень законодавства про сім’ю, шлюб, державний захист сім’ї та дитинства, між статеві стосунки, торкнутись проблем демографії. Програма курсу включає вивчення шлюбно-сімейних стосунків у державі, порядку і умов укладання шлюбу, прав і обов’язків подружжя, батьків та дітей. Варто акцентувати увагу на принципі рівності сімейних прав жінки і чоловіка.
Важливе місце в статевій (особливо сексуальній) соціалізації займає цикл біологічних дисциплін. Вивчення біології (чи інтегрованого курсу природознавства в окремих експериментальних школах) дало можливість на науковому рівні забезпечити насамперед сексуальну просвіту, акцентувати увагу на таких питаннях: розмноження і розвиток живих організмів; статеве і нестатеве розмноження; роль статевого процесу в здійсненні неперервності життя на землі; органи розмноження; будова чоловічої і жіночої статевих систем; дітородна функція людини; зачаття дитини та вимоги до нього; алкоголь, нікотин і потомство; спадкові захворювання; генетичне консультування; ембріональний розвиток; гігієна вагітності; пологи; лактація; постембріональний розвиток; вікова періодизація розвитку дитини; статеве дозрівання і гормональні перебудови; відхилення в статевому розвитку; статевий потяг і статева потреба; кохання як біосоціальне явище; ранні статеві контакти та їх шкідливі наслідки; статеві і венеричні захворювання; переривання вагітності; особиста і статева гігієна тощо.
У процесі вивчення біологічних дисциплін вчитель допомагає учням зрозуміти взаємозв’язок між розумним способом життя людини і нормальним її розвитком, у тому числі і статевим, усвідомити правила і прийоми зміцнення здоров’я, підвищення працездатності і збереження життєрадісності на багато років. Вільне використання наукових термінів „запліднення”, „статеві органи”, „матка”, „спермій”, „яєчники”, „плацента”, „гермафродит”, „вагітність”, „пологи”, „статеві стосунки” і т.д., починаючи з перших же уроків, сприяє адаптації учнів до специфічної термінології, усуває можливе комплексування і смакування. Отримуючи науково-пізнавальну інформацію від учителів, вони переконуються в тому, що немає органів, яких слід соромитися, а дітородна функція –особливий дар природи. Зростаючий обсяг інформації, яку з віком отримують школярі на уроках біології, зменшує таємничість у питаннях статі, ліквідовує прогалини в їх знаннях про стать, статеві стосунки, статеву мораль тощо. Такі поняття, як „статеві клітини”, „статеве розмноження”, „статеві стосунки” стають поступово буденними, звичними, що створює можливості для делікатного розгляду багатьох аспектів інтимного життя людини, сприяє формуванню правильних взаємин статей.
Певні можливості в ґендерній соціалізації є на уроках музики та співів. В їх реалізації використовувався досвід учителів Павлиської школи В. О. Сухомлинського. Розробляючи систему уроків з музики, в програми VI-VIII класів запроваджували колискові пісні. Саме через колискову пісню батьків дитина знайомиться зі світом, голосом матері, найтоншими порухами її душі. Крім цього, перелік пісень, які вивчали на уроках музики, було доповнено такими, в яких звучать теми дружби, кохання, щасливого подружнього життя, моральності.
Утвердження краси стосунків між юнаками і дівчатами, краси почуття любові неможливе без сформованої здатності бачити красиве в оточуючому світі. Виховується вона, насамперед, на уроках образотворчого мистецтва. Малюнки з натури предметів домашнього вжитку, інтер’єру квартири, людської фігури і голови з вимальовуванням зачіски чи прикрас, засвоєння пропорцій і кольорових відтінків, вивчення репродукцій картин відомих живописців –все це можна використати у статевій соціалізації школярів. В експериментальних класах пропонувалось частіше обговорювати картини, в яких закладено еротичний (але не порнографічний) зміст. Коли учні, дивлячись на портрет оголеної жінки, чують розповідь учителя про красу тіла, про фарби і лінії, які це передають, вони зовсім по-іншому сприймають картину, змінюється їх ставлення до неї, пропадають цинічні посмішки і хибна соромливість. Правильному сприйманню таких картин (зрештою й не тільки таких) слід учити, зокрема організовувати екскурсії в музеї і картинні галереї, говорити щиро і відверто про те, що зображено, не давати зародитись у душах школярів цинізмові відносно жінки.
У статевій соціалізації важливе місце посідають уроки фізичної культури, які сприяють вдосконаленню як фізичних, так і моральних якостей людини, виключають можливість провокації раннього статевого інтересу, формують чесні, дружні, щирі відносини між особами різної статі тощо. Фізкультура, з одного боку, має виключити чи послабити шкідливі впливи на дитячий організм, які б стимулювали передчасний статевий потяг, з другого боку –створювати умови, що сприяють переключенню гормональної активності статевого дозрівання на іншу діяльність і тим самим покращувати фізичний і розумовий розвиток підростаючого покоління.
Учнівська молодь має знати, що гармонія в сексуальному спілкуванні значною мірою визначається хорошою фізичною підготовкою. Вітчизняними і зарубіжними сексологами доведено, що хороша фізична форма чоловіка значною мірою визначає його сексуальні бажання. Жінки, що регулярно роблять фіззарядку, мають менше проблем з менструальним циклом. Фізкультура корисна дівчатам, вона робить пружнішими м’язи черевного пресу і тазу, що так важливо в пору материнства. Пологи у жінок, що дружать з фізкультурою, проходять легше і швидше. При цьому слід завжди пам’ятати, що не треба розвивати у дівчат „мужніх” рухів. Це шкідливо для формування як фігури жінки, так і її характеру. Тому такі види спорту як штанга, футбол, боротьба, бокс та деякі інші не рекомендуються для дівчат не тільки з фізіологічних міркувань, але й з естетичних. Замість них пропонується художня і ритмічна гімнастика, що сприяє формуванню граціозності, витонченості рухів, краси постави і ходи.
Статевій соціалізації, оволодінню знаннями і практичними навичками, необхідними в домашньому господарстві, сприяють уроки трудового навчання, особливо розділи, присвячені роботі з харчовими продуктами, з тканиною і електротехнічними приладами. Дівчат і хлопців вчать бути справжніми господарями, розуміти основи раціонального харчування, готувати різноманітні страви, знати правила зберігання продуктів. Учитель звертає увагу на акуратність, чистоту посуду, знайомить з правилами поведінки за столом, користуванням столовим приладдям; формує навички сервування столу, подачі страв, говорить про особливості їх оформлення.
Таким чином, знання, які можуть виявитися корисними для молодих людей при вирішенні різних питань сімейного життя, до певної міри учні отримують на уроках з багатьох предметів. Однак ці знання, в силу специфіки кожної навчальної дисципліни, не можуть скласти загального уявлення про сім’ю, не дають змоги учням орієнтуватися в питаннях соціології сім’ї, сексуальної культури, сімейної педагогіки, психології конфліктів тощо. Тому необхідний спеціальний предмет, в якому за певною системою відображені найважливіші питання з різних галузей наук про сім’ю, вивчаються основні рекомендації з їх практичної реалізації.
Статева соціалізація здійснюється в школі не лише в процесі занять і не лише вчителями-предметниками. Великі можливості в цьому плані має позаурочна робота, передовсім етичні бесіди. Етична бесіда дає можливість задовольняти пізнавальні інтереси старшокласників у галузі міжстатевих стосунків, сформувати необхідні моральні поняття і уявлення. Індивідуальні бесіди проводяться з питань неправильної поведінки юнака чи дівчини, коли треба допомогти їм розібратися у своїх переживаннях, дати добру пораду. А. С. Макаренко вважав, що приводом для таких бесід можуть бути вільні цинічні розмови, що їх ведуть учні, окремі нецензурні слова, які вони вживають, їх підвищена цікавість до чужих сімейних скандалів, підозріле і не досить моральне ставлення до закоханих пар, легковажна дружба з дівчатами, надмірне захоплення туалетами, раннє кокетування, інтерес до еротичної літератури. Роздільні бесіди розкривають питання, що стосуються статевого дозрівання, статевої гігієни, сексуальної культури. Поради мають бути науково обґрунтованими, чіткими. Загальні (спільні) бесіди проводяться з метою створення правильної громадської думки в колективі з найзагальніших проблем статевого виховання. У спільних бесідах, на нашу думку, можна обговорювати такі теми: „Культура міжстатевого спілкування”, „Перше кохання”, „Дорослі ми чи діти?”, „Про сучасне лицарство”, „У чому секрет сімейного щастя?”, „Особистість, сім’я, суспільство”. Окремі, навіть дуже „слизькі”, теми теж можна обговорювати в змішаному складі. Коли юнаки і дівчата разом сприймають інформацію про якусь проблему та ще можуть її обговорювати, тоді не лише краще засвоюється інформація, але й розмиваються бар’єри побоювань (наприклад, про використання презервативів).
Корисними є наступні правила організації та побудови змісту етичних бесід:
. Не варто зводити бесід до анатомо-фізіологічних питань.
. Не йти в своїх поясненнях далі і глибше того, чим цікавиться чи що переживає учень сьогодні.
. Не треба лякати дівчат і юнаків важкими нервово-психіч-ними і венеричними захворюваннями.
. Не варто говорити тільки про те, що і як має бути в людських стосунках, розкривати тільки світлі сторони життя, чи, як кажуть, виховувати тільки на позитивних прикладах; треба говорити і про те, чого не має бути.
. Недопустиме „смакування” різних подробиць і моментів чисто інтимного характеру.
. Треба прагнути до того, щоб учні вміли скласти свою думку, оцінити самого себе, свої вчинки і поведінку інших людей, щоб у них з’явилось прагнення стати кращими, боротися зі своїми недоліками.
. У ході бесіди педагог обов’язково повинен висловити своє особисте ставлення до обговорюваних питань, вчинків.
. Велике значення для ефективності бесіди має правильний підбір ілюстративного матеріалу: художні твори, публіцистичні статті, кіно і діафільми.
. Психолог, педагог чи запрошений фахівець має бути готовим до того, що в процесі бесіди учні можуть задавати (і задають) питання, які нерідко ставлять у важке становище навіть досвідчених спеціалістів.
Важливе місце в сексуальній просвіті, підготовці молоді до сімейного життя займає диспут. Він потребує особливо ретельної підготовки, яка починається з визначення теми –проблемної, дискусійної, такої, що хвилює підлітків. Серед таких тем слід назвати: „Чи застаріло лицарство?”, „Розлучення –благо чи нещастя?”, „Сімейне щастя. В чому воно?”, „Тільки кохання чи кохання й обов’язок?”, „Сила жінки в її слабкості”, „Що означає бути вільним у коханні?”, „В чому секрети ідеального шлюбу?”, „Від чого вмирає кохання?”. Теми диспутів не повинні нав’язуватись, вони мають відображати запити самої молоді. Бажано, щоб своєю назвою диспут вже інтригував, привертав увагу учнів.
Розповсюдженою формою статевої соціалізації є лекторії сімейної культури. Вони торкалися широкого кола питань: від фізіології статевого життя до морально-етичних принципів організації взаємин у сім’ї: „Про вибір шлюбного партнера”, „Від знайомства до весілля”, „Етика і естетика подружнього спілкування”, „Кохання: троянди і шипи”, „Соціально-психологічні проблеми сучасного шлюбу і сім’ї”, „Молода сім’я і особливості її формування”, „Про культуру почуттів”, „Про жіночу гордість і чоловічу гідність”, „Дівчинка, дівчина, жінка”, „Психологічні особливості чоловіків і жінок та їх прояви в міжстатевому спілкуванні та подружньому житті”, „Шляхи формування морально-психологічного клімату сучасної сім’ї”, „Грані сумісності” і т. п.
Ефективною формою статевої соціалізації в школі є обговорення із школярами художніх творів, кінофільмів, газетних і журнальних матеріалів, відео- та Інтернетпродукції. В процесі обговорення тих чи інших матеріалів варто засуджувати потворні явища у слідуванні ґендерним стереотипам, у міжстатевому спілкуванні, в шлюбно-сімейних відносинах. Цікавим є і такий напрям самостійної роботи, як сімейні проекти (скласти оптимальний бюджет, представити схематично сімейний родовід чи сімейне дерево тощо), завдання науково-дослідницького характеру, виконання яких вимагає від школярів роботи з джерелами, енциклопедіями, спостереження, проведення анкетування, інтерв’ю в молодших класах, у сім’ях, серед друзів, узагальнення матеріалів, обробку результатів, підготовку наукової доповіді чи виступу.
Можна використовувати й інші форми виховної роботи, орієнтованої на ґендерне і сексуальне виховання: вечори здоров’я „Шкідливим звичкам –ні”, „Щоб і тіло і душа –були молоді”; конкурси ліричних віршів про кохання; вікторини „Що? Де? Коли?” з питаннями і завданнями, пов’язаними з шлюбно-сімейною проблематикою; капітал-шоу „Поле чудес” з використанням термінології, пов’язаної з психосексуальним розвитком, міжстатевими стосунками, шлюбно-сімейною сферою; шоу „Вгадай мелодію”, де використовуються пісні про кохання, вірність, сім’ю, стосунки в ній; конкурс малюнків, шаржів на теми сімейного життя; турнір знавців сім’ї; конкурс „Відповіді на запитання дітей”; аукціони приказок, прислів’їв про дім, сім’ю і кохання тощо.
Одним із основних засобів формування правильної ґендерної взаємодії є організація спільної діяльності вихованців різної статі і збагачення досвіду між статевого спілкування (спільні трудові справи, заняття мистецтвом і спортом, громадська діяльність, робота в гуртках, клубах і секціях, туристичні походи, екскурсії і культпоходи, військово-спортивні ігри, організація дозвілля, свят, вечорів, танців, організація взаємодопомоги хлопчиків і дівчат, пошукова робота тощо). У результаті експерименту підтвердились висновки психологів і педагогів про те, що гармонійні стосунки між хлопцями і дівчатами не формуються стихійно, а є результатом спеціальної організації життя колективу.
Ми домагалися, щоб хлопці і дівчата пережили й усвідомили свою різну за змістом (але не за цінністю) і рівною мірою необхідну спільну участь у конкретній справі, могли допомогти один одному як рівноправним (але не тотожним) партнерам. Педагогам експериментальних шкіл рекомендувалось здійснювати диференційований підхід в організації спільної діяльності і особливо при розподілі доручень і громадських обов’язків між учнями різної статі. Емоційна привабливість колективної роботи юнаків і дівчат підсилювалась за рахунок ігрових моментів, ритуалів і символів („десанти”, „операції”, „марші” тощо), підключення музики і пісень.
Крім організації різноманітної спільної діяльності хлопців і дівчат, значна увага приділялась формуванню у них відповідних комунікативних умінь і навичок. Для формування комунікативної культури в старших класах організовувалось ознайомлення учнів з основами фізіогноміки і пантоміміки. Їх вчили читати внутрішні стани людини за зовнішніми проявами, вгадувати думки і бажання іншої людини, управляти своєю мімікою, рухами тіла, давали інформацію про додаткові засоби спілкування: зовнішність, одяг, зачіску, манеру поведінки, прояви уваги тощо. Зазначимо, що заняття з комунікації викликали інтерес у школярів, а це і спонукало їх до розширення своїх знань з цієї галузі.
Учням підказували, як підсилювати мову засобами немовного спілкування, контролювати вираз обличчя, адекватно використовувати жести, красиво сміятися і правильно виражати гнів, злість, невдоволення, дотримуватись основних вимог етикету міжстатевих стосунків у практичній діяльності та спеціально організованих ситуаціях (при знайомстві, розмові, в транспорті, в гостях, на прогулянках тощо). Наприклад, школярам пропонувалось розіграти ситуації: знайомство на шкільному вечері, на зупинці, в інших громадських місцях. Одна й та ж ситуація програвалась декілька разів. Це давало змогу учасникам помінятися ролями, запропонувати свої варіанти поведінки. Після цього проводилось обговорення найбільш вдалих варіантів.
Нагромадженню дітьми позитивного досвіду статеворолевої поведінки сприяють „організовані” типові педагогічні ситуації статевої соціалізації –„Чоловічий і жіночий етикет”, „Поведінка хлопчиків”, „Поведінка дівчат”, „Ранкове привітання” тощо. Структурування педагогічних ситуацій передбачає вирішення проблемних педагогічних ситуацій хлопцями і дівчатами, прояв індивідуальності дівчинки/хлопчика в ігровій діяльності і життєвих ситуаціях у процесі статевої соціалізації.
Важливе місце в статевій соціалізації учнівської молоді займає шкільна психологічна служба. Поряд з іншими напрямками своєї діяльності шкільний психолог покликаний: виявляти рівень сексуальної освіченості учнів, їх готовність до подружнього життя, разом з вчителями і батьками формувати програму статевого виховання, планувати індивідуальну роботу з учнями; розробляти і здійснювати разом з батьками і вчителями програму підготовки молоді до сімейного життя із врахуванням їх розвитку на кожному віковому етапі; вивчати ті психологічні особливості дитини, які можуть у майбутньому обумовити виникнення певних труднощів чи відхилень в її психосексуальному розвитку; попереджувати можливі ускладнення, пов’язані зі статевим дозріванням; сприяти створенню здорового психологічного клімату в школі, в кожному класі, оптимізувати форми міжстатевого спілкування; здійснювати діагностично-корекційну роботу з учнями, що мають відхилення в психосексуальному розвитку, в міжстатевих стосунках, в статевій поведінці; діагностувати особистісні та емоційно-вольові особливості учнів, що перешкоджають нормальному статевому розвитку, і здійснювати їх корекцію; виявляти і усувати психологічні причини порушень міжстатевих стосунків учнів; консультувати адміністрацію школи, учителів, класних керівників, батьків з психологічних проблем статевого виховання дітей; проводити індивідуальні і групові консультування з питань статі, шлюбу, сім’ї, міжстатевих стосунків і т.д. Уся різноманітність прийомів і методів роботи психолога в школі в руслі розглядуваної проблеми покликана реалізувати чотири функції: інформаційну, комунікативну, експертно-аналітичну і функцію психологічної допомоги і підтримки.
Сьогодні існує два напрямки діяльності шкільного психолога зі статевого виховання учнів: актуальний і перспективний. Актуальний напрямок орієнтований на вирішення злободенних проблем, пов’язаних з тими чи іншими труднощами в статевому вихованні і розвитку учнів, порушеннями в їх статевій поведінці, міжстатевому спілкуванні тощо. Перспективний напрямок спрямований на розвиток індивідуальності кожної дитини, на формування її психосексуальної готовності до сімейного життя. Ці два напрямки нерозривно пов’язані між собою: психолог, вирішуючи перспективні завдання, надає конкретну допомогу учням, їх батькам, вчителям. І все-таки головна мета шкільної психологічної служби пов’язана з перспективним напрямком її діяльності.
Кілька слів з приводу позиції практичного психолога. Передусім, вона в стосунках зі школярами має забезпечувати йому авторитет дорослого, спеціаліста, особистості, але не педагога. Шкільний психолог не має сприйматися дітьми як ще один вчитель. У них різні позиції і за завданнями, за стильовими характеристиками, і за тими очікуваннями, які вони формують у школярів.
По-друге, позиція психолога має забезпечувати його доступність для спілкування зі школярем, формувати у нього впевненість у конфіденційності всього, що відбувається в стінах психологічного кабінету. Ми виділили декілька розповсюджених варіантів позицій психолога у стосунках зі школярами: 1) психолог –лікар, психіатр; 2) психолог –адвокат дитини; 3) психолог –довірена особа; 4) психолог –„масовик-затейник”.
По-третє, школяр має право відмовитися від взаємодії з психологом у будь-яких формах. Психологічне тестування, консультування, корекція не можуть бути для нього обов’язковими. І діти мають знати про це своє право. Інше питання, як психолог зуміє подолати природне бажання будь-якого школяра якнайшвидше скористатися даним йому правом.
Значне місце в роботі шкільного психолога зі статевого виховання учнів займає психологічна профілактика, коли він на основі своїх знань і досвіду проводить роботу з попередження можливих відхилень у психосексуальному розвитку, в статевій поведінці, в міжстатевих стосунках, по створенню психологічних умов, максимально сприятливих для запобігання цих відхилень. Завдання психопрофілактики тут можна представити таким чином: а) відповідальність за дотримання в школі психолого-педагогічних умов, необхідних для повноцінного психосексуального розвитку; б) своєчасне виявлення відхилень у міжстатевому спілкуванні учнів; в) попередження можливих ускладнень у зв’язку з переходом учнів у пубертатний період; г) розробка і реалізація розвиваючих програм для учнів різного віку із врахуванням завдань статевого виховання кожного вікового етапу; д) створення сприятливого психологічного клімату в школі, в кожному класі, оптимізація форм міжстатевого спілкування.
У руслі психопрофілактичного напрямку психолог проводить наступні заходи:
. Розробляє і реалізує розвиваючі програми для учнів різного віку із врахуванням завдань статевого виховання кожного вікового етапу. Програми реалізуються в навчальній та позаурочній роботі зі школярами.
. Попереджує можливі ускладнення у зв’язку з переходом учнів на наступний віковий ступінь, особливо, маючи на увазі статеве дозрівання дітей і їх прагнення до самовизначення в дорослому житті.
. Запобігає формуванню хибних уявлень про статеву мораль, шлюбно-сімейні стосунки, психологію міжстатевих стосунків.
. Пропагує психолого-педагогічні знання серед вчителів і учнів.
. Керує гуртками для учнів з вивчення питань психології та сексуальності.
. Виявляє джерела негативного впливу на психосексуальний розвиток особистості учнів і розробляє рекомендації педагогам для блокування чи нейтралізації їх впливу на учнів.
. Консультує класних керівників і проводить іншу необхідну роботу для попередження сексуальних порушень, відхилень, збочень, а також алкоголізму та наркоманії серед учнів.
. Допомагає працівникам шкільної бібліотеки в комплектації її фондів психолого-педагогічною літературою, орієнтованої на підготовку майбутнього сім’янина.
Психологічна допомога за своєю орієнтованістю може надаватися: самому учневі в зв’язку з проблемами (статевими, психологічними, моральними, інформаційними), які його хвилюють; молодій парі однокласників, які відчувають проблеми в міжстатевому спілкуванні; батькам, у яких виникають труднощі в статевому вихованні дітей; учителям, класним керівникам, які звертаються за кваліфікованою консультацією.
За своїм характером психологічна допомога може полягати: в рекомендації організаційних заходів (щось змінити, порекомендувати кудись звернутися, домовитись про консультацію зі спеціалістом, організувати бесіду, лекцію з якоїсь проблеми, порадити книгу); в рекомендації методів пізнання партнера, шляхів поліпшення статевого виховання в сім’ї тощо; у виявленні причин труднощів психосексуального розвитку; в здійсненні психотерапевтичних і психокоригуючих впливів.
Однією з часто вживаних форм статевої соціалізації учнів є вечори запитань і відповідей, які мають свої переваги перед лекціями і бесідами. По-перше, питання задаються анонімно, по-друге, не встановлюється така офіційна регламентація часу. Тому учні тут бувають активнішими, самостійнішими, нерідко піддають сумніву пояснення своїх педагогів і намагаються відстоювати свої погляди. Залишаючись в сховищі анонімності, підліток слухає відповідь на своє запитання, сприймає виступ авторитетних людей, що спеціально прийшли на вечір, як звернення до нього особисто. В той же час це сторонні люди, вони об’єктивні, їх дійсно можна не соромитися. Вони ні про що не стануть потім нагадувати, докопуватися. Необхідною умовою для проведення вечора запитань і відповідей є вивішування скриньки для записок з питаннями.
Шкільний психолог повинен орієнтуватися в переліку тих питань, які ставляться учнями. А їх можна згрупувати таким чином:
. Питання, що стосуються зовнішніх форм спілкування юнаків і дівчат (як поводити себе з хлопцями (дівчатами)? як дякувати за танець? чи може дівчина зустрічатись одночасно з кількома хлопцями?).
. Питання про зв’язок кохання з іншими моральними почуттями (Чи буває дружба без кохання і кохання без дружби? Що краще –скромність чи відвертість у відносинах дівчини з юнаком? Де межа між коханням і ревнощами?).
. Питання, що стосуються суттєвих проявів кохання (чи можна цілуватися в 15 років? що таке секс? чи повинно кохання бути безмежним?).
. Питання щодо складних ситуацій в інтимних стосунках учнів (що мені робити, якщо я його кохаю, а він не звертає на мене уваги? що я повинна робити, якщо моїй подрузі сподобався мій хлопець?).
. Питання про ставлення дорослих до дружби та кохання в шкільному віці (мені 16 років, а мама не дозволяє зустрічатися з хлопчиком. Як довести їй, що вона не права? чому вчителі заважають дружбі хлопчиків і дівчат?).
. Питання, що стосуються шлюбно-сімейних стосунків (чому шлюб дозволено з 17/18 років? що потрібно для сімейного щастя? чому розпадаються сім’ї? чи може дівчина ініціювати шлюб?).
Один з напрямків консультативної роботи шкільного психолога з проблем статевого виховання є телефон довір’я. Не секрет, що в 14–років учень рідко звернеться до психолога з доброї волі (тут і соромливість, і невпевненість і т.п.). Психологічна допомога по телефону –одна з найбільш адекватних для учнівської психології форм соціально-психологічної допомоги, особливо з проблем статевого виховання. По телефону можна розповісти про свої проблеми, залишаючись анонімним, а отже, не боячись бути висміяним, підданим санкціям і викриттям, не ховаючи своїх слабкостей, страхів, помилок. Важливо, що не хтось інший, а ти сам контролюєш ситуацію і в будь-яку хвилину можеш вийти з контакту, повісивши трубку. Ефективним буває й консультування з проблем статевого виховання батьків, які часто теж віддають перевагу телефону довір’я. У результаті опитування шкільних психологів та учнів, що звертались за психологічною консультацією, ми виділили такі категорії запитів учнів по телефону довір’я: суб’єктивні переживання –соромливість і тривожність, дисморфофобія, що перешкоджають спілкуванню, в т. ч. і міжстатевому; проблема „хлопчики-дівчатка” поза сексуальною сферою; секс і вагітність; взаємини з батьками і вчителями.
Основним засобом психологічної корекції в нашій експериментальній роботі служив соціально-психологічний тренінг. Завдання цього виду психологічної допомоги – підвищення знань у галузі психології спілкування, культури міжособистісних стосунків, психогігієни статевого життя, покращання взаєморозуміння; розгляд невербальних і вербальних способів комунікації; оволодіння принципами „зворотного зв’язку”, вмінням використовувати різні стратегії поведінки, вирішувати проблеми і конфліктні ситуації; підвищення самооцінки школярів, відповідальності за свою поведінку; сприяння адекватній статеворолевій ідентифікації тощо. Наприклад, за рахунок різноманітних ситуацій спілкування, що відтворюються в групі, її учасник починає краще розуміти помилки, які він до цього часу допускав у контактах з людьми, природу цих помилок і конкретні недоліки власного характеру. Він здобуває глибші знання про себе та інших, а головне, завдяки тренінгу відпрацьовує навички спілкування взагалі, міжстатевого спілкування зокрема.
У роботі психологів експериментальних шкіл використовувалися різноманітні тренінги:
. Тренінг впевненості в собі. Змістовно-впевнена поведінка проявляється як здатність: сказати „ні”; відверто говорити про почуття і вимоги; встановлювати контакти, починати і завершувати бесіду; відкрито висловлювати позитивні і негативні почуття. Формально така поведінка реалізується в міміці, жестикуляціях; використанні Я; контактах очей; поставі; інтонаціях. У ході дослідження виділено основні характеристики впевненої поведінки: емоційність і експресивність мови; уміння протистояти і атакувати, висловлювати власну думку; відсутність спроб сховатися за невизначеними формулюваннями; сприйняття похвали і адекватна самооцінка; імпровізація тощо.
Кожному членові тренінгової групи пропонувалось продемонструвати в даній гіпотетичній ситуації невпевнену, агресивну і впевнену відповіді. Психолог міг створювати будь-яку ситуацію, наприклад:
–Ви вловлюєте погляд привабливого юнака (дівчини). Знаєте, що він (вона), можливо, цікавиться Вами. Ви підходите і кажете...
–Ваш колега (подруга) влаштував (ла) Вам зустріч з незнайомою особою протилежної статі, не попередивши Вас. Ви заявляєте йому (їй)...
–Друг (подруга) розповідає в товаристві історію про Вашу симпатію. Ви заявляєте йому (їй)...
. Комунікативний тренінг, мета якого полягала в зниженні тривожності, пов’язаної з міжособистісним спілкуванням та вправлянні комунікативних навичок. Одним з важливих факторів формування у школярів уміння спілкування є організація педагогічно доцільної комунікативної практики. За визнанням фахівців, цінним є розширення міжособистісних контактів школярів, що виходять за рамки навчальних занять. Беручи участь у позанавчальній діяльності, школярі вчаться спільному плануванню, проектуванню, розподілу функцій, рівнопартнерській діалогічній взаємодії.
З метою розвитку комунікативної культури у школярів в експериментальних школах організовувались так звані „психологічні театри”, в основі діяльності котрих було покладено оригінальну „ігротехніку”: одні учні –„актори” –розігрували уявні ситуації –спілкування друзів, закоханих, стосунки в сім’ї тощо, інші –„глядачі” –рефлексували сценічні імпровізації, аналізували логіку вчинків героїв сцен. Психологічний театр давав змогу розвивати у школярів уміння моделювати свою поведінку, передбачати реакції партнерів, запобігати і долати конфлікти, орієнтуватися в нестандартних ситуаціях тощо.
. Релаксаційний тренінг, спрямований на навчання прийомам релаксації, особливо для боротьби зі специфічними страхами, комплексами чи тривожністю. З цікавістю учні приходять на заняття, де вчать релаксації, вмінню розслаблятися. Коли людина відчуває напруження, „затисненість”, тривогу, вона може допомогти собі, розслабляючись за допомогою простих прийомів, які допомагають не лише відчути себе комфортніше і спокійніше а й створити умови для виваженішої, обдуманішої поведінки, яка не приносить шкоди інтересам іншої людини. Процедура тренінгових занять зводиться до проведення циклів „напруження-розслаблення” для різних частин тіла з тим, щоб релаксувати відповідні групи м’язів. При цьому необхідно зосереджуватися лише на тих групах м’язів, які напружуються і розслаблюються, і не напружувати інші м’язи.
З метою психологічного тренінгу школярів залучали до таких ігор і завдань:
а) „Знайти Приємну Руку”. Всі стають один навпроти одного із закритими очима, протягують перед собою руки і обмацують руки сусідів. Гра закінчується, коли кожний знаходить свою Приємну Руку;
б) парна гра „Нумо, Дзеркальце, скажи...”. Треба водити пальцями по обличчю напарника і розповідати йому, „які у нього брови, очі, ніс...”. Тут важливо включити фантазію і не соромитися красивих слів;
в) „Їжачок, розвернись!”. Один з партнерів вкладається на килимок в позі сплячого малюка, а інший легкими, лагідними погладжуваннями всього тіла доводить його до такого стану, коли йому хочеться перевернутись на спину і „підставити животик”;
г) „Сліпий і Провідник”. Провідник бере Сліпого за руку і веде вздовж учасників групи, водячи рукою Сліпого по волоссю, голові, обличчю учасників, слідкуючи за їх реакцією. Сліпий у цей час розповідає про свої відчуття;
д) „Взнай за голосом”. Діти стають у коло, обирається ведучий. Він стає в центр кола і намагається вгадати дітей за голосом;
е) „Асоціація”. Ведучий жестами, мімікою зображає одного з учнів класу, його особливості, звички. Інші діти вгадують, кого він зображує;
є) „Передача почуттів дотиками”. Один з учасників стає в центр кола і закриває очі. Він знає, що до нього будуть по черзі підходити інші учасники і дотиком спробують передати одне з чотирьох почуттів: страх, радість, цікавість, сум. Про те, яке саме почуття йому буде передане, учасники домовляються наперед. Завдання –визначити за дотиками, яке почуття передавалось;
ж) „Знайомство руками”. Попарно учасники сідають один проти одного, закривають очі. Їх завдання: із закритими очима, обов’язково мовчки, зустрітися один з одним руками, „познайомитися”, потім „посваритися”, далі „помиритися” і „попрощатися”.
Таких ігор може бути багато. Основна їх особливість у тому, що вони дають змогу відпрацювати реальні почуття, створити стосунки між школярами у психологічно безпечній формі, зняти окремі конвенційні бар’єри у спілкуванні (тілесні, емоційні, сексуальні), дають досвід спілкування нетрадиційною мовою (почуттів, тіла, жестів тощо). Це дає можливість кожному учасникові проявити себе, побачити себе й інших з дещо незвичної точки зору. Ще один метод психокорекції –аутотренінг. Наш експеримент засвідчив, що його використання як засобу статевого і морального виховання ефективним буде лише тоді, коли навіювання не лише реалізується, але й приносить задоволення школяреві. А тому необхідно стимулювати реалізацію навіювань, заохочувати школярів при їх здійсненні.
Систему ігрових вправ, орієнтованих на навчання міжстатевому спілкуванню, ми назвали ігровим тренінгом. Мета тренінгу формулювалась для школярів однозначно: навчитись розуміти інших людей, бачити себе, розкривати себе тощо. Окрім цього, з учнями обговорювались обов’язкові умови проведення ігор, без дотримання яких тренінг результатів не дасть. В експериментальній роботі нами використовувались такі ігри: „Інтерв’ю”, „Міміка і жести”, „Метафора”, „Бачення інших”, „Стратегія в діалозі”, „Узгодженість” тощо.
На нашу думку, практичний психолог повинен стати координатором всієї роботи зі статевого виховання учнів, організовувати роботу всіх учителів, використовувати наявний потенціал загальноосвітніх предметів, а також можливості позакласної та позашкільної виховної роботи. Він має орієнтуватись у навчальних планах і програмах загальноосвітніх шкіл і виробляти рекомендації вчителям щодо оптимальної реалізації навчального матеріалу з метою формування майбутнього сім’янина.
Наші аргументи можна сформулювати наступним чином: а) шкільний психолог має найсуттєвішу теоретичну підготовку з даної проблематики; вона більш відповідає специфіці такої роботи, ніж підготовка вчителя-предметника; б) він озброєний методикою психодіагностики і психокорекції статевого дозрівання та виховання; в) за своїми функціональними обов’язками він координує роботу зі статевого виховання в школі; г) тісно співпрацюючи з педагогами-предметниками, надаючи їм консультації, шкільний психолог краще від будь-кого орієнтується на те, який програмовий матеріал вивчається в кожному класі; д) маючи справу з важковиховуваними учнями, розробляючи рекомендації щодо профілактики правопорушень серед школярів, психолог чітко орієнтується в тих відхиленнях у поведінці, в т.ч. статевій, які є найтиповішими для учнів школи; е) працюючи з батьками, проводячи соціологічні дослідження, психолог знає проблеми сучасної (до того ж конкретної) сім’ї, найкраще зуміє залучити батьків своїх вихованців у ролі союзників з формування у них рис і якостей, необхідних для майбутнього сім’янина; є) в силу свого шкільного статусу психолог сприяє формуванню позитивного ставлення в школі до складних проблем міжстатевих відносин.
61