Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
28
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
Кафедра теорії та історії держави і права
Міжнародне Публічне право
Навчально-методичний комплекс
напрям підготовки 0304 «Право»
спеціальність 7.03040101 «Правознавство»
Київ – 2013
УДК 341(092)
ББК 66.2(4УКР)
Обговорено і схвалено на засіданні Вченої Ради
Протокол №1 від 30.09. 2013 р.
Рецензенти:
Матвійчук Валерій Костянтинович – доктор юридичних наук, професор
Анцелевич Герольд Олександрович – кандидат юридичних наук, професор
Укладач:
Радзівілл Олександр Анатолійович – кандидат юридичних наук, доцент2
Міжнародне публічне право: Навчально-методичний комплекс // О. А. Радзівілл. – К.: Національна академія управління, 2013. – с.
Запропонований читачу навчально–методичний комплекс «Міжнародне публічне право» являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами юридичних вузів і факультетів семінарів практичних занять та самостійної роботи з курсу “Міжнародне публічне право”.
УДК 341(092)
ББК 66.2(4УКР)
© Оригінал-макет,
"Національної академії управління", 2013 ЗМІСТ
|
4 |
|
5 |
|
11 |
|
17 |
|
19 |
|
21 |
|
25 |
|
26 |
|
31 |
|
46 |
|
48 |
|
49 |
|
53 |
Запропонований навчально–методичний комплекс “Міжнародне публічне право” являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами юридичних вузів і факультетів семінарів практичних занять та самостійної роботи з курсу “Міжнародне право”.
Комплекс включає опис дисциплін, програму курсу, побудовану за змістовними модулями, плани семінарських занять, побудовану за змістовними модулями, завдання для самостійної роботи до змістовних модулів, список рекомендованих джерел, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю. Структура навчально–методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу, згідно з Тимчасовим положенням з впровадження рейтингово-модульної системи оцінювання студентів з урахуванням вимог Болонської декларації.
Дисципліна «Міжнародне публічне право» в сучасній системі правової освіти має визначальне значення, оскільки практично всі держави світу будують своє національне законодавство, шляхом імплементації норм і принципів міжнародного права, яке, в свою чергу, є продуктом узгодженої волі держав і джерелом досягнень сучасної правової культури. Основним завданням навчально-методичного комплексу є забезпечення навчального процесу необхідними матеріалами і рекомендаціями, які б зорієнтували студентів в питаннях змісту і структури дисципліни «Міжнародне право», виділили ключові категорії і поняття міжнародного права і допомогли усвідомити основні тенденції розвитку міжнародного права і його зв’язки з розвитком національного законодавства.
Важливо усвідомити, що використання запропонованого навчально-методичного комплексу може бути корисним лише при засвоєнні лекційного матеріалу, ретельній роботі студентів з джерелами міжнародного права, відповідно до наданих рекомендацій, і артисті студентів під час семінарських і практичних занять. Головним мотивом при засвоєнні дисципліни «Міжнародне право», на нашу думку, має бути по-перше, усвідомлення світового досвіду розвитку правової культури, акумульованого в сучасному міжнародному праві і кодифікованих в ньому правових стандартах, нормах і принципах, і по-друге, формування навичок швидко й ефективно складати власне уявлення про обрані для дослідження правові явища, вміти зв’язувати його з уже набутими знаннями, відстоювати і уточнювати в процесі доповідей, дискусій і подальших досліджень.
Ухвалено:
Вченою радою
від 2013 року, протокол № ___
2. ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
І. Загальні положення
ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.
2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX,F).
2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті.
На іспиті оцінюванню підлягають:
2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів.
2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є:
- відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій;
- робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять;
- виконання модульних контрольних робіт.
Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх.
Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій.
Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів).
При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем.
Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань.
2.5. Структура поточної успішності (50 балів).
а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів
б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів;
в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів;
г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів.
д) студентам, які брали участь у роботі конференцій і підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів.
При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати, виконавши творчі завдання.
2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність».
2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань
|
Оцінка за бальною шкалою |
Рівень знань |
|
46-50 |
Відмінний |
|
41-45 |
Добрий |
|
36-40 |
Задовільний |
|
0-35 |
Незадовільний |
Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність.
У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту.
2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано».
У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач.
2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.
ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS
|
Сума балів за всі види навчальної діяльності |
Оцінка за національною шкалою |
||
|
Оцінка за шкалою ECTS |
для екзамену, курсового проекту (роботи) практики |
для заліку |
|
|
90-100 |
A |
5 (відмінно) |
зараховано |
|
82-89 |
B |
4 (добре) |
зараховано |
|
74-81 |
C |
4 (добре) |
зараховано |
|
64-73 |
D |
3 (задовільно) |
зараховано |
|
60-63 |
E |
3 (задовільно) |
зараховано |
|
35-59 |
FX |
2 (незадовільно) з можливістю повторного складання |
не зараховано з можливістю повторного складання |
|
034 |
F |
2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни |
не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни |
Затверджено:
Ректор ВНЗ «Національна академія
управління» Єрохін С.А.,
д.ек.н., професор
__________________
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО
ПРОГРАМА
нормативної навчальної дисципліни
підготовки бакалавра
Галузь знань 0304 “Право”
Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство”
Освітньо – кваліфікаційний рівень «бакалавр»
Київ-2013
Розроблено та внесено: на засідання кафедри теорії та історії держави і права
протокол № 1 від 9 вересня 2013 р.
Розробники програми:
Радзівілл Олександр Анатолійович – кандидат юридичних наук, доцент.
Завідувач кафедри : Гіда Є. О., д.ю.н., доцент
Затверджено та схвалено вченою радою академії до друку, протокол № 1 від 12 вересня 2013 р.
Вчений секретар: Костюк В.Р., к. ек. н., доцент
ВСТУП
Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Міжнародне публічне право» складена відповідно до освітньої-професійної програми підготовки «бакалавра» напряму 6.030401 “Правознавство”.
Предметом вивчення навчальної дисципліни є система норм і принципів, що регулюють міжнародні відносини
Програма навчальної дисципліни складається з двох змістовних модулів:
5-й семестр
1. Змістовний модуль. 1. Основні поняття й категорії міжнародного права
2. Змістовний модуль. 2. Міжнародно-правові засади міждержавних відносин.
.
1. Мета та завдання навчальної дисципліни
1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Міжнародне право» є розкриття основ і особливості розвитку міжнародного правопорядку як унормованих міжнародним правом міждержавних відносин.
1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Міжнародне право» є:
1. ознайомлення з основоположними науковими концепціями і поняттями міжнародного права
2. оволодіння термінологією міжнародного права
3. вивчення основних джерел міжнародного права
4. засвоєння методів міжнародного нормотворення й міжнародного регулювання в різних галузях міжнародного співробітництва
1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати:
1. місце міжнародного публічного права в міжнародній нормативній системі;
2. цілі і принципи, тенденції розвитку сучасного міжнародного права.
3. нормативно-правові акти, що формують основу сучасного міжнародного правопорядку (Статути ООН і Міжнародного суду ООН та ін.)
4. основні правові форми міждержавних відносин
.
вміти:
1. володіти міжнародно-правовою термінологією;
2. аналізувати нормативно-правові акти, практику міжнародних судів та арбітражів у справах, пов'язаних з окремими галузями міжнародного права;
3. юридично правильно кваліфікувати юридичні факти міжнародного життя,
4. оцінювати правотворчу та правозастосовчу міжнародну й національну практику;
5. аналізувати норми міжнародних угод, проводити їх порівняння з нормами чинного законодавства України, давати правову оцінку міжнародних угод України;
На вивчення навчальної дисципліни відводиться 108 годин / 3 кредити ЕСТS
3. ПРОГРАМА КУРСУ
Інформаційний обсяг навчальної дисципліни
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І.
ТЕМА 1. Предмет і система міжнародного права
Походження терміну «міжнародне право». Регулювання міждержавних відносин як предмет класичного міжнародного права. «Право народів» (jus gentium) і сучасне міжнародне право. Концепція «загального міжнародного права», роль кодифікованого міжнародного права в сучасному міжнародному правопорядку.
Міжнародне публічне й міжнародне приватне право, співвідношення міжнародного й національного права. Концепція «третього правопорядку» (транснаціональне право, нове jus gentium, нове lex mercatoria), проблемність визнання особи в якості головного суб’єкта міжнародного права.
Система міжнародного права в міжнародній нормативній системі. Міжнародне право як відкрита динамічна концептуальна деонтологічна система. Динаміка «руху норм» між неправовими і правовими системами, між національними правовими системами і системою міжнародного права
Структурні елементи системи міжнародного права. Правова норма як елементарна структурна одиниця правової системи. Інститути міжнародного права. Галузі і підгалузі міжнародного права. Загальна структура дисципліни міжнародного права.
ТЕМА 2. Норми міжнародного права і їх джерела. Статут ООН
Головні особливості правової норми, її відмінності від інших соціальних норм. Специфіка нормотворчості в міжнародному праві: «узгодження воль» суверенних держав – як основна форма нормотворчості в міжнародному праві. Норми міжнародного права, їх класифікація. Формування імперативних норм міжнародного права (норми jus cogens): загальновизнаність (норма ergo omnes) – як передумова імперативності.
Способи утворення і джерела норм міжнародного права. Статутне й доктринальне визначення джерел МП. Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН про джерела, до яких звертаються судді. Договірний спосіб утворення норм, переваги кодифікованого міжнародного права. Кодифікаційна діяльність держав і міжнародних установ.
Позадоговірні («стихійний» і «довільний») способи нормоутворення. «Стихійні» способи утворення норм міжнародного права. Справедливість – як мета стихійної нормотворчості, природне право як «філософія справедливості», англійське «право справедливості» і його вплив на міжнародне право. Міжнародно-правовий звичай: матеріальна і психологічна його складові, opinio juris – як критерій «юридичності» звичаєвої міжнародної норми. Звичаєве походження загальних принципів права.
Довільні способи нормоутворення: односторонні і багатосторонні не договірні акти держав, односторонні акти міжнародних організацій. довільність форми і відсутність критеріїв юридичності таких норм (м’яке право), їх політична важливість і можливість подальшої юридизації через загальне визнання.
Статут ООН – як кодифікована основа сучасного міжнародного правопорядку. Статут Міжнародного суду ООН як невід’ємна складова Статуту ООН. Стаття 103 Статуту ООН про верховенство норм Статуту на іншими договірними нормами.
ТЕМА 3. Основні принципи міжнародного права
Загальна характеристика принципів як джерела міжнародного права. Поняття «загальні принципи права», відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН. Джерела загальних принципів права.
Принципи Статуту ООН. Принципи Ст. 2 Статуту: каузальність положень про співробітництво держав-членів з ООН (п.5. Ст. 2) і про невтручання ООН у внутрішні справи своїх держав-членів (п. 7 Ст. 2). Важливість положення п 6. Ст. 2 про важливість визнання принципів Статуту ООН і державами-нечленами ООН. Принципи Ст. 1, що згодом увійшли до основних принципів міжнародного права.
Розкриття змісту принципів Статуту ООН в Декларації про принципи 1970 р., визначення їх як основних принципів міжнародного права, якими повинні керуватися всі нації. Остаточна систематизація десяти основних принципів МП в Заключному (Гельсінському) акті НБСЄ 1975 р. критерії визнання всіх десяти основних принципів як норм jus cogens.
«Логічна парність» десяти основних принципів міжнародного права. Принципи суверенної рівності держав і невтручання держав у внутрішні справи одна одної. Принципи сумлінного виконання міжнародних зобов’язань і співробітництва. Принципи мирного вирішення спорів і незастосування сили й погрози силою. Принципи територіальної цілісності держави і непорушності держаних кордонів. Принципи поваги до прав людини і рівноправ’я та права на самовизначення народів.
ТЕМА 4. Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав
Суверенітет і міжнародна правосуб’єктність. Міжнародний і внутрішньодержавний виміри суверенітету. Рівність і первинність правосуб’єктності держав: реалізація міжнародної правосуб’єктності держави через інститут визнання: встановлення дипломатичних зносин як необхідна і достатня умова визнання de jure; випадки визнання de facto і ad hoc. Конститутивна і декларативна теорії визнання.
Юрисдикція держави як внутрішній аспект суверенітету. Абсолютна юрисдикція держави над її територією, випадки екстериторіальної юрисдикції. Імунітет держави, її офіційних представників і державного майна – як абсолютна екстериторіальна юрисдикція. Акти держави, що дозволяють і визначають межі дії на її території окремих норм міжнародного права і права іноземних держав. Зв'язок владних повноважень держави і інституту імплементації міжнародно-правових норм. Розвиток поглядів на співвідношення міжнародного й національного права. Способи імплементації норм міжнародного права в національні правові системи.
Інститут держави в динаміці її розвитку: міста-держави і держави-імперії як дві основні форми держави до ново часу. Держава-нація як політична форма захисту інтересі громадянського суспільства, лояльний суб’єкт міжнародного права. Історичність поняття «суверенітет»: суверенітет як повновладдя монархів (Ж. Боден); суверенітет як форма захисту інтересів нації (Г.Гроцій) і суверенітет як повновладдя, делеговане народним волевиявленням (Ж. Ж. Руссо).
Складові елементи держави: легітимна влада (суверенітет), населення, територія, міжнародне визнання її правосуб’єктності. Міжнародно-правовий статус населення. Сучасні концепції про становище фізичної особи в міжнародному праві. Особливості міжнародних угод, що регулюють відносини, де стороною є фізична особа: міжнародне гуманітарне (в широкому сенсі) і кримінальне право. Інститут громадянства в національному й міжнародному праві. Умови виникнення, підстави й засоби уникнення подвійного громадянства. Міжнародно-правові стандарти регулювання статусу іноземців, осіб без громадянства, біженців. Міжнародно-правові підходи до надання притулку і екстрадиції.
Інститут правонаступництва держав. Істотні зміни території як необхідна умова відносин правонаступництва. Конвенційне визначення поняття правонаступництва. Правонаступництво стосовно міжнародних договорів, державної власності і боргів і державних архівів. Принцип “tabula rasa” при правонаступництві нових незалежних держав. Проблемні питання правонаступництва пострадянських держав.
ТЕМА 5. Інститут території в міжнародному праві
Загальна характеристика інституту території. Територія як правова категорія. Правовий статус і правовий режим території. Загальні і спеціальні режими території як норми, що визначають правила діяльності суб’єктів в межах відповідних просторів. Національний, міжнародний і змішаний загальні режими. Спеціальні режими: режими міжнародної безпеки (демілітаризовані, нейтральні без’ядерні території) і режими міжнародного співробітництва (морські, повітряні простори, економічні зони).
Державна територія. Складові державної території: суходіл, надра води і повітряний простір. Поняття внутрішні і територіальні води держави, вихідна лінія (нормальна, пряма, архіпелажна) – як межа між внутрішніми і територіальними водами. Призначення і ширина прилеглої зони. Юрисдикційні повноваження держави на її території та в прилеглій зоні. Державний кордон, його делімітація і демаркація.
Території з міжнародним правовим режимом: режим спільного міжнародного користування і режим спільної спадщини людства як варіації міжнародного режиму. Відкритий космос і небесні тіла, особливості правового режиму геостаціонарної орбіти як вичерпного ресурсу. Повітряний простір за межами національної юрисдикції. Відкрите море: свободи відкритого моря, права та обов’язки капітанів суден у відкритому морі. Район морського дна і особливості його експлуатації. Значення і особливості правового захисту Антарктики.
Території зі змішаним правовим режимом. Поєднання і розмежування в регулюванні територій зі змішаним режимом питань національної юрисдикції і безпосередньо підпорядкованих нормам міжнародного права. Юрисдикція держав в межах їх виключної морської економічної зони (ВМЕЗ) і континентального шельфу над ресурсами, науковими дослідженнями і зведенням споруд, пов’язаних з цими видами діяльності. «Секторальний» принцип в Арктиці: поширення до північного полюсу режиму, подібного до ВМЕЗ. Особливості регулювання режимів міжнародних проток і каналів.
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Тема 6. Право зовнішніх зносин
Предмет і зміст права зовнішніх зносин. зв'язок інституту визнання і права зовнішніх зносин. Джерела права зовнішніх зносин. Державні органи, в компетенцію яких входить регулювання зовнішніх зносин. Закордонні органи зовнішніх зносин: представництва і місії.
Поняття, функції і юридичний статус дипломатичних представництв. Класи глав дипломатичних представництв. Призначення глави дипломатичного представництва: агреман і вірча грамоти. Склад дипломатичних представництв. Поняття дипломатичний корпус. Дипломатичні ранги. Дипломатичні імунітети і привілеї.
Джерела консульського права. Функції і юридичний статус консульств. Акти, що слугують правовою підставою діяльності консула, екзекватура, консульський патент. Інституційні форми консульської діяльності. Консульські округи.
Право спеціальних місій. Джерела, що регулюють статус спеціальних місій. Особливості торгових і військових місій. Дипломатичне право міжнародних організацій. джерела і правовий статус представництв держав при міжнародних організаціях.
ТЕМА 7. Право міжнародних договорів
Поняття і джерела права міжнародних договорів. Класифікації міжнародних договорів. Статут ООН як основоположний договір сучасного міжнародного правопорядку. Структура (елементи)) міжнародних договорів.
Процедура укладання міжнародних договорів. Обмін повноваженнями їх значення для легітимності договору. Прийняття тексту договору, встановлення автентичності тексту: парафування і підписання ad referendum. Способи надання державами згоди на обов’язковість договору. Умови надання згоди з застереженнями. Депонування договору у депозитарія. Набуття договором чинності.
Дія договорів, їхнє застосування й тлумачення. Дія договорів у часі і просторі. Загальний обов’язок дотримуватися положень договору його сторонами. Обов’язковість договір тільки для його сторін. Тлумачення договору. Включення в договір механізму врегулювання спорів між сторонами стосовно виконання і тлумачення договору.
Підстави недійсності договору: підписання договору при відсутності належних повноважень у представника що підписав договір; підписання внаслідок помилки щодо факту чи ситуації, що мали істотне значення для підписання договору, внаслідок введення держави-члена в обману, внаслідок підкупу уповноваженого на підписання представника, внаслідок тиску на представника держави чи на саму державу; суперечність положень договору імперативній нормі міжнародного права. Підстави і способи припинення і призупинення дії міжнародного договору.
ТЕМА 8. Право міжнародних організацій
Предмет і зміст права міжнародних організацій. Джерела права міжнародних організацій. Історія розвитку інституціалізованих форм міждержавного співробітництва. Особливості регулювання діяльності міжнародних конференцій. Міжнародні адміністративні органи. Ліга націй як перша універсальна система міждержавного співробітництва. Утворення ООН і її системотворчий вплив на міжнародне право і міжнародний правопорядок
Міжнародна правосуб’єктність міжурядових організацій як похідна і функціонально обумовлена. Органи міжнародних організацій. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
Універсалізація міждержавного співробітництва в системі ООН. Головні органи ООН: Генеральна асамблея ООН, її функції і структурні підрозділи. Рада Безпеки ООН, її функції і структурні підрозділи. Економічна і Соціальна Рада, її функції і підрозділи. Рада з опіки. Міжнародний суд ООН, його компетенція, формування складу суддів і вимоги до них. Секретаріат ООН, повноваження Генерального секретаря ООН. Допоміжні органи ООН. Спеціалізовані організації системи ООН.
ТЕМА 9. Інститут відповідальності у міжнародному праві
Визначення обсягу й змісту міжнародно-правової відповідальності. Міжнародно-протиправні діяння держав і відповідальність за них держав. Кодифікація міжнародної відповідальності держав за протиправні діяння: Статті про відповідальність держав за протиправні діяння від 12.12.2001 р. Види і форми міжнародної відповідальності. Контрзаходи як засіб змусити державу-порушницю понести відповідальність, вимоги до контрзаходів.
Відповідальність держав за правомірну діяльність (абсолютна відповідальність). Конвенція про міжнародну відповідальність за падіння космічних об’єктів 1972 р. – як джерело кодифікації абсолютної міжнародної відповідальності і процедурних питань її понесення.
Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб. Міжнародні злочини як найтяжчі протиправні діяння держав, урядів чи політичних партій, за які міжнародну відповідальність несе держава, а кримінальну виконавці злочинних діянь: їх відмінність від злочинів міжнародного характеру (конвенційних злочинів).
Джерела міжнародного кримінального права. Нюрнберзький і токійський трибунали, трибунали кінця ХХ століття. Римський статут Міжнародного кримінального суду. Склад злочину геноциду. Склад злочинів проти людяності. Склад військових злочинів. Міжнародно-правове регулювання злочину агресії.
Предмет міжнародного кримінального процесу. Інститут екстрадиції в міжнародному кримінальному процесі. Процесуальні норми Статуту міжнародного кримінального суду.
ТЕМА 10. Мирне врегулювання спорів між державами.
Розвиток принципу мирного вирішення міжнародних спорів у доктрині й джерелах міжнародного права. Гаазькі конференції миру і механізми врегулювання спорів між державами запропоновані в них. Значення впровадження Постійної палати третейського суду. принцип мирного врегулювання спорів у Версальсько-Вашингтонській системі міжнародних домовленостей. Значення заснування Постійної палати міжнародного правосуддя.
Врегулювання спорів в системі ООН. Поняття «міжнародний спір» і критерії його «юридичності» за статутом ООН. Засоби розв’язання спорів за Ст. 33 Статуту ООН. Дипломатичні (політичні) засоби розв’язання спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення та інші. Юридичні засоби розв’язання спорів: відмінності між арбітражним вирішенням спорів і зверненням до судових органів. Звернення до регіональних домовленостей та інституцій. Примусові засоби забезпечення миру і безпеки в системі ООН.
Інституційне забезпечення мирного врегулювання спорів. Найбільш відомі арбітражні (міжнародні третейські) суди. Діяльність Постійної палати третейського суду. Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів. Арбітражі ad hoc: претензійний трибунал між Іраном і США.
Універсальні міжнародні судові органи. Постійна палата міжнародного правосуддя. Міжнародний суд ООН. Механізм врегулювання спорів в системі СОТ. Міжнародний трибунал з морського права. Регіональні судові органи: Суд ЄС. Економічний суд СНД.
Затверджено:
Ректор ВНЗ «Національна академія
управління» Єрохін С.А.,
д.ек.н., професор
__________________
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
Галузь знань 0304 “Право”
Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство”
Юридичний факультет
Робоча програма з дисципліни «Міжнародне публічне право» для студентів за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство»
Розроблено та внесено: на засідання кафедри теорії та історії держави і права,
протокол № 1 від 9 вересня 2013 р.
Розробник програми: Радзівілл О. А., канд. юрид. наук, доцент;
Завідувач кафедри : Гіда Є.О., д.ю.н., доцент
Затверджено та схвалено вченою радою академії до друку, протокол № від 2013 р.
Вчений секретар: Костюк В.Р., к.ек.н., доцент
5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ
ДИСЦИПЛІНА: «МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО»
Навчальна дисципліна «Міжнародне право» є теоретичною основою знань та вмінь, що формують фаховий профіль всіх напрямів підготовки в галузі «Право» та « Міжнародні відносини». Метою викладання дисципліни є розкриття основ формування міжнародного правопорядку - як унормованих міжнародним правом міждержавних відносин. Завданнями навчальної дисципліни є ознайомлення студентів з основоположними науковими концепціями й поняттями міжнародного права, оволодіння його термінологією, вивчення найважливіших міжнародних договорів, що формують основу сучасного міжнародного правопорядку, засвоєння методів міжнародного нормотворення й міжнародного регулювання в різних галузях міжнародного співробітництва.
У результаті вивчення даної навчальної дисципліни студент повинен усвідомити місце міжнародного права в міжнародній нормативній системі, цілі і принципи, сучасного міжнародного права, нормативно-правові акти, що формують основу сучасного міжнародного правопорядку (Статути ООН і Міжнародного суду ООН та інші джерела), основні правові форми міждержавних відносин. В процесі засвоєння навчальної дисципліни студенти повинні навчитися володіти міжнародно-правовою термінологією, аналізувати нормативно-правові акти, практику міжнародних судів та арбітражів, юридично правильно кваліфікувати юридичні факти міжнародного життя, оцінювати правотворчу та правозастосовчу міжнародну й національну практику, аналізувати норми міжнародних угод, проводити їх порівняння з нормами чинного законодавства України, давати правову оцінку міжнародних угод України;
Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з двох навчальних модулів. У результаті засвоєння матеріалу навчального модуля №1 "Основні поняття й категорії міжнародного права" студенти повинні знати: предмет вивчення і регулювання міжнародного права; норми, інститути, галузі та інші елементи системи міжнародного права; джерела і способи утворення норм міжнародного права; основні принципи міжнародного права; ознаки і головні складові правосуб’єктності держави; основні напрями міждержавних відносин і принципи їх регулювання; основні характеристики режимів території в міжнародному праві. Крім того, модуль №1 спрямований на отримання вміння: аналізувати й давати юридичну оцінку міжнародним документам і актам національного законодавства, рішенням судів і арбітражів, юридичним фактам міжнародного значення; аргументувати власні висновки посиланнями на основоположні акти міжнародного права.
У результаті засвоєння матеріалу навчального модуля №2 "Міжнародно-правові засади міждержавних відносин" студент повинен знати: особливості правового регулювання зовнішніх зносин; джерела права зовнішніх зносин; характеристики й класифікації міжнародних договорів, правила їх укладання і виконання, джерела, що регулюють процедуру їх укладання і принципи виконання; зміст міжнародної правосуб’єктності і класифікації міжнародних організацій, джерела права міжнародних організацій; зміст і засоби реалізації принципу мирного врегулювання спорів між державами, особливості інституту міжнародної відповідальності; загальну характеристику діяльності Міжнародного суду ООН, інших міжнародних судових і арбітражних органів. крім того модуль №2 спрямований на отримання вміння: кваліфікувати функції і правовий статус органів зовнішніх зносин, визначати ранги і класи дипломатів; аналізувати рівні і стадії процедури укладання міжнародних договорів, користуватися офіційними сайтами міжнародних організацій, аналізувати акти їх правотворчості, загальну ефективність їхньої діяльності; знаходити в мережі й аналізувати судові й арбітражні рішення з міжнародно-правових питань; комплексно аналізувати питання міжнародного права з посиланнями на міжнародні договори, резолюції міжнародних організацій і рішення Суду ООН та інших органів міжнародного правосуддя
Вивчення дисципліни «Міжнародне право» нерозривно пов'язане зі знанням положень інших загальних та спеціальних соціальних і правових дисциплін, зокрема, теорії міжнародних відносин, теорії міжнародного права, теорії держави і права, соціології права, порівняльного правознавства, конституційного права, кримінального права і процесу, цивільного права і процесу.
|
Найменування показників |
Галузь знань, напрям підготовки, освітньо- кваліфікаційний рівень |
Характеристика Навчальної дисципліни |
|
Кількість кредитів, відповідних ЕСТS -3 |
Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство” Юридичний факультет |
Нормативна |
|
Модулів - |
Спеціальність (професійне спрямування) |
Рік підготовки |
|
Змістовних модулів – 2 |
3-й |
|
|
Індивідуальне науково-дослідне завдання ______ (назва) |
Семестр |
|
|
Загальна кількість годин 108 |
5-й |
|
|
Лекції -36 |
||
|
Практичні – 4 |
||
|
Тижневих годин для денної форми навчання - 7 аудиторних -60 самостійної роботи студента - 48 |
Освітньо -кваліфікаційний рівень: бакалавр |
Семінарські - 20 |
|
Самостійна робота - 48 |
- |
|
|
Вид контролю |
||
|
залік |
Метою дисципліни є з'ясування соціальної суті та юридичного змісту основних понять, категорій і принципів міжнародного права і особливостей забезпечення сучасного міжнародного правопорядку як унормованих міжнародним правом міждержавних відносин.
Завданнями дисципліни є:
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:
Вміти:
6. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
|
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин |
|||||
|
усього |
лекц. |
сем. |
практ |
інд. |
с.р. |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
Модуль1.
Змістовний модуль1.
Основні поняття й категорії міжнародного права
|
1 |
Предмет і система міжнародного права |
18 |
2 |
2 |
- |
- |
2 |
|
2 |
Норми МП і їх джерела. Статут ООН |
18 |
4 |
2 |
2 |
2 |
4 |
|
3 |
Основні принципи МП |
18 |
4 |
2 |
- |
- |
4 |
|
4 |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
5 |
Інститут території в міжнародному праві |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
Разом за змістовним модулем № 1 |
54 |
18 |
10 |
2 |
6 |
18 |
Змістовний модуль 2.
Основні напрямки правореалізації в міждержавних відносинах
|
6 |
Право зовнішніх зносин |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
7 |
Право міжнародних договорів |
18 |
2 |
2 |
- |
- |
2 |
|
8 |
Право міжнародних організацій |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
9 |
Інститут відповідальності у МП |
18 |
4 |
2 |
2 |
2 |
4 |
|
10 |
Вирішення спорів між державами. Міжнародні судові й арбітражні органи |
18 |
4 |
2 |
- |
- |
4 |
|
Разом за змістовним модулем № 2 |
54 |
18 |
2 |
2 |
6 |
18 |
|
|
Всього |
108 |
36 |
20 |
4 |
12 |
36 |
ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
|
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин. |
|
1 |
Предмет і система міжнародного права |
2 год. |
|
2 |
Норм міжнародного права і їх джерела. Статут ООН |
2 год. |
|
3 |
Основні принципи МП |
2 год. |
|
4 |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
2 год. |
|
5 |
Інститут території в міжнародному праві |
2 год. |
|
6 |
Право зовнішніх зносин |
2 год. |
|
7 |
Право міжнародних договорів |
2 год. |
|
8 |
Право міжнародних організацій |
2 год. |
|
9 |
Інститут відповідальності у МП |
2 год. |
|
10 |
Вирішення спорів між державами. Міжнародні судові й арбітражні органи |
2 год. |
|
Разом |
20 год. |
ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин |
2. |
Аналіз і тлумачення положень Статуту ООН |
2 год. |
9. |
Аналіз і тлумачення «Статей про міжнародну відповідальність держав» |
2 год. |
Разом |
4 год. |
САМОСТІЙНА РОБОТА
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин |
1. |
Предмет і система міжнародного права |
2 год. |
2. |
Норм міжнародного права і їх джерела. Статут ООН |
4 год. |
3. |
Основні принципи МП |
4 год. |
4. |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
4 год. |
5. |
Інститут території в міжнародному праві |
4 год. |
6. |
Право зовнішніх зносин |
4 год. |
7. |
Право міжнародних договорів |
2 год. |
8. |
Право міжнародних організацій |
4 год. |
9. |
Інститут відповідальності у МП |
4 год. |
10. |
Вирішення спорів між державами. Міжнародні судові й арбітражні органи |
4 год. |
Разом |
36 год. |
ТЕМИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ
|
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин. |
|
2 |
Норм міжнародного права і їх джерела. Статут ООН |
2 год. |
|
4 |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
2 год. |
|
5 |
Інститут території в міжнародному праві |
2 год. |
|
6 |
Право зовнішніх зносин |
2 год. |
|
8 |
Право міжнародних організацій |
2 год. |
|
9 |
Інститут відповідальності у МП |
2 год. |
|
Разом |
12 год. |
7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ
Методи навчання – це впорядковані способи співробітництва викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань, Вони реалізуються через систему прийомів та засобів навчальної діяльності: прийоми навчання – це конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів; засоби навчання - це навчальне обладнання, що використовуються для пізнавальної діяльності (книги, електронні джерела, письмове приладдя, технічні засоби тощо). При викладенні курсу «Міжнародне право» використовуються наступні методи навчання:
1) За джерелами отримання інформації методи класифікуються на: вербальні, наочні, практичні, аналіз джерел, відеометоди.
Лекція – це основний вербальний метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних , об'єднаних загальною темою. Інший вербальний метод – інтерсуб’єктивне спілкування, яке застосовується на семінарських заняттях. Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо).
Практичні методи: для міжнародного права практичні методи зводяться до трьох основних: аналіз і тлумачення джерел міжнародного права; аналіз типових і широко відомих процесів з розв’язання міжнародних спорів; найбільш популярним з них є моделювання міжнародного судового чи арбітражного процесу.
Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної клініки», під час рольових або ділових ігор тощо.
Робота з нормативними, доктринальними і довідковими джерелами є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття, довідкові збірники, кодифіковані джерела - як в електронних так і в паперових версіях).
Структурні методи навчання за характером логіки пізнання поділяються на: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод: аналітичний метод передбачає розбивку цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак; індуктивний метод – це шлях узагальнення від окремих фактів до цілого; дедуктивний метод – це характеристика конкретного явища чи об’єкта на основі попередніх знань про клас подібних явищ чи об’єктів.
За рівнем активності студента методи його навчання поділяються на: репродуктивний, проблемний, пошуковий, дослідницький: репродуктивний метод – відтворення студентом знань, отриманих в готовому вигляді; проблемний метод є перехідним від виконавчої до творчої діяльності; пошуковий метод включає студентів у пошук прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання; дослідницький метод спрямований на залучення студента у самостійне розв'язання пізнавального завдання.
8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТТЬ
Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління” одним з видів навчальних занять є семінарське заняття.
Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою й тематичним планом дисципліни «Міжнародне право», згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням джерел міжнародного права. Цей вид занять є засобом розвитку у студентів пам’яті, вміння формулювати власні думки, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукової дискусії. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначеної теми, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).
Семінарське заняття - це безпосереднє контактування зі студентами, продуктивне педагогічне спілкування. Викладач, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтує студентів на основні положення теми коротким бліц-опитуванням після чого, відбувається заслуховування доповідей, матеріалів рефератів і дискусії, співвіднесення їх із матеріалом вже вивчених та підготовлених тем. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.
Основними завданнями семінарського заняття є можливість:
Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів, та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу, до роботи з монографічною літературою та довідковим матеріалом, включаючи електронні джерела, до застосування в підготовці міжнародно-правових актів, рішень та консультативних висновків МС ООН ті інших міжнародних судових органів.
Практичне заняття з дисципліни «Міжнародне право» є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих основоположних джерел міжнародного права чи рішень міжнародних судових органів, формуючи вміння і навички практичного застосування теоретичних знань.
Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі – аналізі текстів міжнародних угод чи рішень міжнародних судових органів за попередньо визначеним планом. Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.
Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття. Велике значення в здійсненні семінарських та практичних занять мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.
Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.
У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.
Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:
3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми;
7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні
труднощі у студентів;
8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді коротких відповідей під час бліц опитування, доповіді, виступи в ході дискусії. Після виступу студента розгортається дискусія, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти.
Під час проведення семінарських занять викладач:
Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:
З . Педагогічною майстерністю викладача.
4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.
Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:
Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.
Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.
В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів та настанови щодо підготовки до наступних занять.
Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:
Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.
Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення джерела, що визначені як предмет практичного дослідження, мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно досліджують, відповідно до обраної теми і плану заняття, юридичні документи, консультативні висновки та судові рішення, які в практиці міжнародно-правового регулювання визнані як основоположні. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в роботі з практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів джерела, що є предметом практичного дослідження.
Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях міжнародно-правових актів і можливих варіантах їх тлумачення
Найбільш типовими помилками при проведенні практичних занять є:
1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;
2. Низький рівень активності групи, відсутність духу співробітництва;
9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ «МІЖНАРОДНЕ ПРАВО»
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І.
Тема 1. Предмет і система міжнародного права
Семінарське заняття – 2 години
Самостійна робота – 2 години
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Класичне міжнародне право – система норм і принципів, що регулюють міждержавні відносини
Міждержавні відносини: відносини між державами, включаючи й ті, де стороною є міжурядові міжнародні установи: загалом охоплюють чотири напрями: зовнішньополітичні (дипломатичні в широкому сенсі) відносини; кодифікацію міжнародного права (кодифікацію міжнародного права); інституціалізацію міжнародних відносин (заснування міжнародних установ) і врегулювання спорів між державами
«Jus gentium» - право народів (буквально право родів) – система норм і принципів в римському праві, що регулювала відносини римських громадян з іноземцями, в Європі до ХІХ століття цей термін використовувався як аналог терміну «міжнародне право».
Загальне міжнародне право – до прийняття Статуту ООН і кодифікації міжнародного права цей термін використовувався для позначення всієї системи міжнародного права, включаючи: «Право народів», «Правове регулювання відносин між державами» і «Захист прав підданих в міжнародних відносинах».
Міжнародне приватне право – систем норм і принципів що регулюють приватно-правові відносин «з іноземним елементом»
Методичні вказівки
При підготовці до семінару слід з’ясувати специфіку сучасного міжнародного права як правової системи, що формується на основі добровільного волевиявлення держав взяти на себе ті чи інші міжнародні зобов’язання, які і складають основу сучасного міжнародного правопорядку.
Хоч становлення міжнародного права ще не завершено, воно має тривалу передісторію – у формі «права народів» (jus gentium), яка включає як тривалу практику регулювання недержавних міжнародних відносин, так і окремі приклади регулювання міждержавних відносин в давні часи. Слід усвідомити зв'язок зрілості міжнародного права з набуттям зрілості інститутом держави. Цей процес лише з нового часу набув загальноісторичного характеру – з формуванням ідеї громадянського суспільства, держави-нації, що захищає інтереси всього населення і суверенної рівності таких держав. Але й донині ці ідеї – ще на шляху до своєї реалізації. Лише з прийняттям Статуту ООН кодифікується юридична основа міжнародного права – принцип суверенної рівності держав, а міжнародне право отримує чіткий критерій для забезпечення своєї системної єдності за рахунок статті 103 Статуту ООН.
Слід звернути увагу на відмінності міжнародного права й національного права як двох найбільш розвинених правових систем, безпосередньо пов’язаних з проявом суверенітету держав: в міжнародному праві це узгодження воль суверенів, в національному – це воля одного суверена. Але в обох випадках сучасне розуміння суверенітету виходить з того, що єдиним його джерелом є народ, в інтересах якого держава діє як в національному, так і в міжнародному правопорядках.
За результатами самостійної роботи проводиться опитування, заслуховування доповідей і їх обговорення.
Література до теми [1, 2, 3, 5]
Нормативно правові акти [1]
Тема 2. Норми міжнародного права і їх джерела. Статут ООН
Семінарське заняття - 2 години
Практичне заняття - 2 години
Статут ООН – як кодифікована основа сучасного міжнародного правопорядку. Структура Статуту ООН; найважливіші статі Статуту ООН (1,2, 25, 33, 41, 42, 103); Статуту МС ООН як невід’ємна складова Статуту ООН.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Opinio juris (переконаність у юридичності) – психологічна складова звичаєвої і взагалі юридичної норми у міжнародному праві: полягає у безпримусовому визнанні державами міжнародної норми як правової тобто такої, яку не можна порушувати
Норми і зобов’язання erga omnes (стосовно всіх) – загальновизнані всім міжнародним співтовариством норми і зобов’язання, невиконання яких зачіпають інтереси всього міжнародного співтовариства
Норми jus cogens – імперативні норми міжнародного права: норми, які є не лише обов’язковими але від яких не можна відступити
Диспозитивні норми міжнародного права – два чи більше варіантів регулювання правовідносин, одному з яких за спільною згодою можуть підпорядкувати держави свої відносин
Стихійні способи утворення норм міжнародного права: утворення норм в процесі міжнародного спілкування (справедливість, звичай, загальні принципи)
Довільні способи нормоутворення – переважно політичні акти держав і міжнародних організацій, положення яких за спільною згодою держав можуть стати міжнародно-правовими нормами
Методичні вказівки
При підготовці до семінару усвідомити особливості норм міжнародного права: правовий їх характер визначається тим, що держави визнають їх обов’язковість для себе за спільною згодою. Обов’язковість як ознака юридичної норми в міжнародному праві тримається на добровільно взятих зобов’язаннях держав, зафіксованих в міжнародних договорах чи на їх мовчазній згоді визнавати звичай за правову норму. Стосовно диспозитивних норм, слід виходити з того що вони, як юридичні норми також є обов’язковими, але в тому сенсі, що коли її обрано за спільною згодою, то її мають дотримуватися.
В лекції розглядаються джерела міжнародного права (як форми існування його норм) у вузькому сенсі. В доктрині часто використовується перелік джерел міжнародного права, кодифікований в статті 38 Статуту МС ООН: але суворо кажучи це ті джерела, до яких звертаються судді МС ООН при винесенні судових рішень. В сучасному міжнародному праві часто говориться не про джерела, а про способи утворення його норм. Наведений в лекції перелік способів нормоутворення запропонований французькими юристами-міжнародниками Н.К. Дінем, П. Дайє і А. Пелле: слід зазначити що такий підхід не є загальновизнаним, хоч, на нашу думку, цілком вдалий.
Слід усвідомити особливе значення в якості джерела міжнародного права Статуту ООН. Стаття 103, яка забезпечує перевагу норм Статуту над іншими договірними нормами, робить цей договір своєрідною Конституцією Міжнародного права. Тому для опрацювання його змісту відводиться спеціальне практичне заняття.
За результатами самостійної роботи проводиться заслуховування доповідей і їх обговорення.
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [4,5]
ТЕМА 3. Основні принципи міжнародного права
Семінарське заняття -2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями – джерело до якого звертаються відповідно до ст.. 38 Статуту МС ООН судді при вирішенні міждержавних спорів – основа багатовікової правової культури. більшість з них відомі з римського права частина – з англійського права справедливості
Фундаментальні принципи міжнародного права – термін що застосовувався до формування системи основних принципів міжнародного права: фактично означав ті загальні принципи права, якими держави намагалися керуватися в відносинах між собою і які застосовувалися судами і арбітражами при врегулюванні спорів між ними.
Принципи Статуту ООН – принципи викладені в ст. 2 і частково в ст. 1 Статуту: вони стали ядром системи основних принципів міжнародного права
Основні принципи міжнародного права – десять принципів, які виведені зі Статуту ООН і розглядаються як імперативні норми міжнародного права
Методичні вказівки
Рекомендується усвідомити динаміку фундаментальних принципів міжнародного права: до прийняття Статуту ООН це були ті з загальних принципів права, які застосовувалися до міждержавних відносин.
З прийняттям Статуту ООН і Статуту МС ООН було вказано дві категорії фундаментальних принципів в якості джерел міжнародних відносин: в ст. 38 Статуту МС ООН – загальні принципи, визнані цивілізованими націями, у випадках коли вони можуть бути застосовані до міждержавних відносин, а в статтях 1і 2 Статуту ООН спеціально визначені принципи відносин між націями (державами), причому як націями – членами ООН, так і націями – не членами.
Вперше принципи Статуту ООН було визначено як «Основні принципи міжнародного права» в Декларації про принципи 1970 року, де в загальних положеннях (п.3) ООН «заявляє, що принципи Статуту, втілені в Декларації, являють собою основні принципи міжнародного права і тому закликає всі держави керуватися цими принципами в своїй міжнародній діяльності і розвивати свої взаємовідносини на основі суворого дотримання цих принципів».
Зверніть також увагу на логічну парність основних принципів міжнародного права як вони викладені в табличці (див текст лекції 3), а також в темах рефератів. В кожній «парі» другий принцип ніби конкретизує чи реалізує положення першого.
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [1,6,7]
ТЕМА 4. Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав
Семінарське заняття – 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Суверенітет – непідвладність держави в зовнішніх зносинах і повнота юрисдикції держави.
Міжнародна правосуб’єктність держав – обсяг міжнародних прав і обов’язків держави: характеризується як первинна, суверенна і юридично рівна для всіх держав.
Визнання de jure – повне визнання однією державою правосуб’єктності іншої, з відповідними юридичними наслідками: необхідною і достатньою умовою визнання de jure є встановлення дипломатичних зносин з державою, що визнається. Визнання de facto – неординарна ситуація, коли неможливо встановити дипломатичні зносини: обмежується акредитацією в державі перебування тимчасових місій (переважно торгових місій, місії військового чи морського аташе). Визнання ad hoc – екстраординарна ситуація, коли для певного випадку (наприклад надання гуманітарної допомоги) необхідно встановити контакт з військово-політичними силами, що контролюють певну територію.
Правонаступництво – міжнародно-правові відносини, що встановлюються в часі між державами попередницею і правонаступницею, і полягають у переданні правонаступниці всіх прав і обов’язків, пов’язаних з тією територією, над якою держава-правонаступниця встановила свою юрисдикцію.
Методичні вказівки
Рекомендується почати вивчення теми з усвідомлення принципу суверенної ревності держав – як юридичної основі сучасних міжнародних відносин. Суверенітет держав має зовнішній аспект, який повністю втілюється в категорії «міжнародна правосуб’єктність держав», яку слід характеризувати як суверенну, первинну і рівну для всіх держав як для суверенів, наділених вищою владою (для порівняння міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій, що засновуються державами є функціональною, похідною, і унікальною для кожної такої організації).
Юрисдикція держави є внутрішнім аспектом суверенітету: втілюється у повноваженні встановлювати закони, забезпечувати їх виконання і судити (зв’язок з трьома гілками влади): юрисдикція поширюється на осіб (населення), об’єкти (територія і інші і речові права) і юридичні акти, які не повинні суперечити її законам. Юрисдикція держави на її території є абсолютною (за винятком осіб, речей і юридичних актів, що офіційно представляють іншу державу, тобто наділені імунітетом). Юридичний зв’язок держави з особами речами чи юридичними актами зберігається в окремих випадках тоді коли вони опиняються за межами території держави (екстериторіальна юрисдикція): імунітет є найбільш повним втіленням екстериторіальної юрисдикції.
Декларативна теорія визнання виходить з того, що суверенітет держави не залежить від її визнання іншими державами. Конститутивна теорія визнання виходить з того, що міжнародна правосуб’єктність держави не може бути реалізована без її визнання іншими державами. Обидві теорії не суперечать а доповнюють одна одну. Їх удавана суперечність знімається, якщо усвідомити, що необхідною і достатньою умовою визнання є встановлення дипломатичних зносин, а будь-які заяви інших держав з приводу визнання (які можуть розглядатися як порушення міжнародної ввічливості з точки зору декларативної теорії) не є необхідними.
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [1,10,17, 18]
ТЕМА 5. Інститут території в міжнародному праві
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
.
Перелік ключових термінів та понять
Територія – як правова категорія це поняття означає всі простори, врегульовані національним чи міжнародним правом, включаючи надра, суходіл, води Світового океану, повітряний простір, космічний простір та небесні тіла
Правовий статус – статична характеристика самої території (дві категорії: міжнародна і державна територія)
Правовий режим – динамічна характеристика, що визначає правові принципи і норми діяльності правомочних суб’єктів в тому чи іншому просторі
Загальні правові режими: міжнародний, режим державної території і змішаний правовий режим
Території зі змішаний правовим режимом (в сучасному праві - лише морські простори) – території, де діє міжнародне право, але частково змінюється юрисдикція прибережних держав.
Спеціальні режими – режими встановлені для окремих територій з спеціальною метою: перш за все з метою міжнародної безпеки і для економічного співробітництва
Методичні вказівки
По-перше, рекомендується пам’ятати, що юридична характеристика території включає всі природні стихії, врегульовані міжнародно-правовими нормами.
По-друге, що загальної теорії щодо інституту території, в якій би узгодилися всі суперечності, ще не створено. Різні напрямки діяльності держав в національній і зовнішній політиці призвели до створення різних комплексів норм і принципів, що регулюють ті чи інші питання, пов’язані з інститутом території. Особливе значення для розвитку інституту території має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка найбільш детально розробила класифікацію і правові режими морських просторів. Важливим напрямком для справи миру і міжнародної безпеки є встановлення демілітаризованих, нейтральних і, особливо, без’ядерних територій. Значний прорив було також зроблено в космічному праві в період державного розвитку космонавтики, але комерціалізація космічної діяльності призводить до ігнорування принципів освоєння космосу, встановлених комічним правом як галуззю міжнародного публічного права.
Окремо слід зазначити питання правового регулювання просторів під державною юрисдикцією: державної території і морських просторів зі змішаним режимом. Проблемними залишаються питання делімітації і демаркації державних кордонів, визначення з сусідніми державами меж виключної морської економічної зони і континентального шельфу України та ефективне використання ресурсів виключних морських економічних зон держав які видають ліцензії на вилов біоресурсів та інші види діяльності в їх економічних зонах.
Література до теми [1, 3, 5]
Нормативно правові акти [22,23,24,30,36]
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Тема 6. Право зовнішніх зносин
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Право зовнішніх зносин – система норм і принципів міжнародного права, що регулюють на погодженій основі офіційні відносини між суб’єктами міжнародного права, які встановлюються й підтримуються їхніми органами зовнішніх зносин.
Акредитуюча держава – держава, за ініціативою якої і іноземній державі засновується дипломатичне представництво
Приймаюча держава – держава, на території якої діє дипломатичне представництво іноземної держави
Агреман – підтвердження згоди приймаючої держави на створення на її території дипломатичного представництва акредитуючої держави
Вірча грамота – документ, який видає акредитуюча держава главі посольства, і яка підтверджує його повноваження
Екзекватура – підтвердження згоди приймаючої держави на створення на її території консульської установи акредитуючої держави
Консульський патент – документ, який підтверджує повноваження консула
Дуайєн – старійшина дипломатичного корпусу
Методичні вказівки
Поняття «зовнішні зносини», тісно пов’язане з такими поняттями як «зовнішні функції держави» і «зовнішня політика держави». Зовнішні функції держави, реалізуються через її зовнішню політику, офіційним оформленням якої є зовнішні зносини. З розвитком інституту держави і розширенням зовнішніх функцій сучасних держав, розширюється і право зовнішніх зносин – як в обсязі, так і в напрямках регулювання. Тривалий час право зовнішніх зносин діяло як право спеціальних місій, згодом оформилося право посольств (дипломатичне право) і консульське право, після другої світової війни до цих напрямів додалося право представництв держав при міжнародних організаціях. Отже поняття «дипломатичні зносини» використовуються в широкому і вузькому сенсі. В широкому сенсі (наприклад в законі України про дипломатичні зносини 2001 р.) – під ними розуміється весь обсяг зовнішніх зносин. У вузькому сенсі, дипломатичне право це лише право дипломатичних представництв (посольств).
Література до теми [1,5,6,8]
Нормативно правові акти [37,38,39,40,42]
ТЕМА 7. Право міжнародних договорів
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Міжнародний договір – процедурно врегульована міжнародним правом і вчинена у письмовій формі офіційна домовленість між суб’єктами МП.
Парафування міжнародного договору – підтвердження автентичності (однаковості змісту) тексту договору на різних мовах сторін, що його підписують: виражається у скріпленні тексту договору ініціалами уповноважених осіб договірних сторін. Коли це можливо, практикується спрощена процедура «підписання ad referendum», яка є поєднанням підтвердження автентичності тексту договору і вираження згоди на його обов’язковість.
Застереження – одностороння заява держави, здійснена при вираженні її згоди на обов’язковість договору, в якій держава виключає дію для себе окремих положень договору: дозволяється, якщо в самому договорі не вказується прямо на неможливість робити застереження; вважається прийнятим, коли відсутні письмові заперечення з боку інших сторін договору.
Ратифікація – урочистий різновид надання державою згоди на обов’язковість для неї договору: здійснюється після підписання – через прийняття кожною державою-стороною відповідного закону і надсилання ратифікаційної грамоти депозитарію договору.
Депозитарій – зберігач оригіналу багатостороннього договору і всіх документів, що відносяться до нього (заяв, застережень, ратифікаційних грамот, документів про прийняття, приєднання, денонсації тощо). У ролі депозитарію може виступати одна або більше держав, міжнародна організація або її вища посадова особа. Згода держави на обов’язковість для неї договору є чинною з моменту депонування у депозитарія документів, що підтверджують таку згоду.
Методичні вказівки
Перед підготовкою до теми слід усвідомити чим міжнародний договір як джерело міжнародного права відрізняється від інших джерел і чому кодифікація як систематичний процес укладання міжнародних договорів є однією з найважливіших завдань держав як первинних суб’єктів міжнародного права.
При цьому важливо розуміти, що укладання міжнародного договору є вільним волевиявленням держав, що стають його сторонами, і що лише офіційне надання згоди на обов’язковість є підставою виникнення зобов’язань держави з виконання його положень і дотримання його «духу і букви». Остаточне оформлення таких зобов’язань починається з набуття договором чинності.
Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. є основним документом в праві міжнародних договорів, головний принцип якого «Pacta sunt servanda» винесено в назву статті 26 конвенції: «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись». На цьому принципі будується і все міжнародне право, оскільки воно не має інших засобів забезпечення виконання спільно прийнятих державами рішень.
Слід також поміркувати, чим договір в міжнародному публічному праві відрізняється від договору в приватно-правових відносинах. Наслідками міждержавних домовленостей, включаючи й такі де сторонами є міжнародні організації, є їх імплементація в національні законодавства держав членів, наслідком же приватноправового договору (контракту) є лише виникнення зобов’язань до його сторін – фізичних чи юридичних осіб.
Належним чином слід також оцінити підстави, з яких договір може бути визнаний нечинним чи недійсним для всіх чи окремих його сторін: ці підстави вичерпно викладено в статтях 46-53 Віденської конвенції 1969 р.
Література до теми [1, 3, 8]
Нормативно правові акти [46,49]
ТЕМА 8. Право міжнародних організацій
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Інституціолізовані форми міждержавного співробітництва – усталені форми співробітництва між державами, що діють як на постійній основі, так і в режимі періодичного скликання
Міжнародні конференції – в контексті цієї теми – інституціолізовані форми міждержавного співробітництва, що діють в режимі періодичного скликання, такою були, наприклад ГАТТ-47, НБСЄ, на їх основі згодом можуть виникати міжнародні установи (СОТ, ОБСЄ)
Міжнародні установи - інституціолізовані форми міждержавного співробітництва, що діють на постійній основі: ранні форми – міжнародні органи (комісії з судноплавства бюро), основна сучасна форма – міжнародні організації.
Установчий договір міжнародної організації – договір, в якому проголошено волю держав створити міжнародну організацію, і який є юридичною підставою її діяльності: зазвичай установчий договір містить і Статут – основні положення про повноваження і функції міжнародної установи та її основних органів
Головні органи ООН – шість органів ООН, повноваження яких викладено в Статуті ООН: Генеральна Асамблея, Рада безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з опіки, Секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем ООН і Міжнародний суд ООН.
Постійні члени Ради Безпеки – п’ять держав, за ініціативою яких створено ООН і які є мають найбільший ядерний потенціал: США, РФ (як правонаступниця в цьому статусі СРСР), Великобританія, Франція і Китай.
Рішення непроцедурного характеру Ради Безпеки – рішення, які приймаються лише при відсутності голосу «проти» (вето) хоч одного з постійних членів Ради Безпеки: зазвичай питання з приводу загрози миру і безпеки і застосування примусових заходів додержав, що створюють таку загрозу
Допоміжні органи ООН – органи, які при необхідності можуть створювати ООН і її головні органи
Спеціалізовані установи системи ООН – самостійні міжнародні організації які уклали з ООН договори про координацію дій: на сьогоднішній день їх сімнадцять. Вважається що до них за статусом наближені ще МАГАТЕ і СОТ.
Методичні вказівки
Рекомендується усвідомити, що інститути як соціальне явище відзначається певною усталеністю і очікуваністю з боку суспільства. Інституціалізація міжнародних відносин так само забезпечує усталеність і очікуваність міжнародного правопорядку і реалізується через діяльність міжнародних конференцій, які скликаються періодично, і діяльність постійно діючих міжнародних установ. Основу міжнародного правопорядку складають міжурядові міжнародні організації, тобто установи, які офіційно засновані державами як первинними суверенними суб’єктами міжнародного права.
На міжнародні міжурядові організації державами перекладено основний тягар забезпечення виконання системних домовленостей, які держави уклали на рівні універсального міжнародного права і окремих його галузей, включаючи і конкретизацію таких домовленостей через розробку проектів спеціальних договорів, які надалі пропонуються для затвердження державам-членам організацій і видання інших нормативних актів у відповідних сферах.
Міжнародна правосуб’єктність міжурядових міжнародних організацій є похідною і функціонально, і для кожної організації обумовленою метою її створення. Для виконання своїх функцій міжнародні організації утворюють вищі, виконавчі та інші необхідні органи: зазвичай у вищих органах організацій представлені всі держави члени, а у виконавчих членство постійно піддається ротації.
Слід також усвідомити, що з прийняттям Статуту ООН було створено не лише умови для системної єдності міжнародного права, але і для формування єдиного міжнародного правопорядку, який забезпечують інституціалізовані форми міждержавного співробітництва – міжнародні конференції і міжнародні установи, діяльність яких, так чи інакше, координується з діяльністю ООН і ніяким чином не може суперечити Статуту ООН.
Література до теми [1, 4, 8]
Нормативно правові акти [1, 50,51,55]
ТЕМА 9. Інститут відповідальності у міжнародному праві
Семінарське заняття - 2 год.
Практичне заняття - 2 год.
Аналіз і тлумачення «Статей про міжнародну відповідальність держав за протиправні діяння», прийняті Рез. ГА ООН 56\689 від 12 грудня 2001 року
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Види міжнародної відповідальності – «матеріальний» і «нематеріальний» характер понесення відповідальності державою. Конкретизується в формах відповідальності: в сучасному МП матеріальний вид представлений такими формами як реституція і компенсація, нематеріальний – сатисфакцією.
Форми міжнародної відповідальності – передбачені міжнародним правом способи понесення відповідальності державою: попри значний історичний перелік таких форм, частина з яких суперечить сучасному МП, необхідно й достатньо розрізняти форми, визначені в «Статтях про міжнародну відповідальність» від 12. 12. 2001р.: реституція (відновлення порушеного стану речей в натурі), компенсація (матеріальне відшкодування завданих збитків), сатисфакція (моральне задоволення потерпілої сторони, відповідно до принципів МП).
Відповідальність держав за правомірні дії – обов’язок держави відшкодувати збитки, завдані її діями, що не визнані ні національним, ні міжнародним правом як протиправні.
Протиправні дії держави – дії держави, визнані протиправними саме за міжнародним правом: держава-порушниця не може доводити правомірність своїх дій посиланнями на своє національне законодавство. Протиправність дій тлумачиться як порушення чи недотримання зобов’язань: зі статуту ООН, з загальновизнаних принципів і норм МП; з конкретних міжнародних угод, чинних відповідно до загальновизнаних принципів і норм МП.
Міжнародні злочини – тяжкі кримінальні злочини, вчинені фізичними особами, що мали систематичний характер в процесі реалізації злочинної політики держави. Оскільки держава, як суверен, не може нести кримінальну відповідальність, для неї той самий склад злочинних дій прийнято кваліфікувати не як міжнародні злочини, а як особливо тяжкі міжнародні правопорушення, що несуть загрозу основі всього міжнародного правопорядку. Кодифіковані розрізнено у кількох міжнародних угодах, міжнародні злочини систематизовані у Статуті Міжнародного Кримінального суду 1998 р., це: злочин геноциду; злочини проти людяності; військові злочини і злочин агресії; фізичні особи піддаються за них кримінальному покаранню, держава несе за них же міжнародну відповідальність.
Контрзаходи (санкції) – заходи що вчиняються потерпілою державою, групою держав чи всім міжнародним співтовариством проти держави-порушниці, щоб змусити її припинити протиправні дії і понести міжнародну відповідальність на основі домовленостей чи юридичного рішення.
Методичні вказівки
Для кращого розуміння теми рекомендується усвідомити соціологічну природу двох основних способів відповідальності – реститутивну і каральну (репресивну). Перша має на меті усунути шкоду, завдану правопорушенням. Друга – спрямована на завдання порушнику шкоди, навіть страждань. Для сучасного міжнародного права є характерним підхід, що відповідальність держави як суверена, що представляє інтереси всього населення, може бути лише реститутивною; додатково держава, якщо вона щиро бажає залагодити конфлікт, повинна принести вибачення чи іншим чином забезпечити моральне задоволення потерпілої сторони.
Особливістю міжнародного права є те, що держава-порушниця не може понести кримінальну відповідальність. У випадку вчинення в рамка політики держави дій, які кваліфікуються як міжнародні злочини, міжнародна відповідальність держави, за якою стоїть все її населення, обмежується реституцією компенсацією і сатисфакцією, кримінальну ж відповідальність за міжнародні злочини несуть конкретні фізичні особи, які керували державою під час вчинення злочинних дій і вчиняли такі дії.
Це не заперечує застосування примусових заходів до держави-порушниці, які однак вважаються позаправовими діями, хоча повинні застосовуватися відповідально до міжнародного права і на основі офіційних рішень, які і є правовою підставою для їх застосування. Такі заходи передбачені розділом VІІ Статуту ООН, де вони здійснюються на основі рішень РБ ООН, а також Статтями про міжнародну відповідальність 2001 р. – як контрзаходи.
Література до теми [1, 2, 3, 6]
Нормативно правові акти [58,59,60]
ТЕМА 10. Мирне врегулювання спорів між державами.
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Принцип мірного врегулювання спорів – один з десяти основних принципів, який має імперативний характер і зобов’язує держави-сторони спору будь-якими способами, сумісними з принципами і нормами міжнародного права і обопільно визнаними, узгодити спір між ними.
Міжнародний спір – специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома чи більше державами і відображають протиріччя (конфлікт) інтересів, явно виражений в заявах чи діях однієї чи більше сторін
Засоби мирного врегулювання спорів – шляхи, якими держави можуть за спільною згодою забезпечити розв’язання конфлікту: стаття 33 Статуту ООН дає орієнтований хоч і не вичерпний перелік таких засобів: переговори; обстеження; посередництво; примирення; арбітраж; судова процедура; звернення до регіональних домовленостей і установ
Дипломатичні засоби мирного врегулювання спорів – засоби, якими сторони досягають спільної згоди «полюбовно» - без передання справи третій стороні, уповноваженій виносити обов’язкові рішення
Юридичні засоби мирного врегулювання спорів – арбітраж чи міжнародний суд, який виносить обов’язкове для сторін рішення: сторони, не змігши врегулювати конфлікт дипломатичними засобами, передають справу цим установами, на основі офіційної угоди (меморандуму), укладеної самостійно чи на основі резолюції РБ ООН, в якому вони зобов’язуються виконати рішення арбітражу чи суду
Методичні вказівки
Рекомендується усвідомити, що сучасне міжнародне право зобов’язує держави й інших суб’єктів МП вирішувати спори таким чином, щоб не піддавати загрозі мир, міжнародну безпеку й справедливість. Отже юридичний зміст принципу мирного врегулювання спорів полягає в імперативному обов’язку кожної держави вирішувати свої міжнародні спори виключно мирними засобами.
Це, зокрема, означає наступне: на держави – сторони спору покладається обов’язок досягти згоди, використовуючи всі можливі засоби мирного врегулювання спорів, перш за все наведені у ст. 33 Статуту ООН, чи будь-якими іншими засобами на свій вибір; в цьому процесі діє принцип вільного вибору засобів врегулювання, що означає, по-перше саму можливість обирати будь-який засіб, що не суперечить цілям і принципам Статуту ООН, а по-друге, що жодна із сторін не може нав’язувати іншій стороні механізм урегулювання конфлікту (якщо такий механізм вже прямо не передбачено попередніми домовленостями); здійснюючи заходи з мирного врегулювання конфлікту, держави повинні утримуватися від будь-яких дій, що можуть загострити конфлікт між ними; держави не мають права залишати свої міжнародні спори нерозв’язаними: врегулювання міжнародного спору вимагає швидких дій і необхідність продовжувати пошук засобів врегулювання, якщо попередній узгоджений спосіб не приніс позитивних результатів.
«Швидкі дії» розуміються як суворе дотримання взаємоузгоджених термінів врегулювання, передбачених в попередніх чи наступних домовленостях, яке й вимагає застосувати будь-які способи врегулювання для завершення ситуації у визначені сторонами терміни. При неможливості врегулювати спір вказаними в ст. 33 засобами, держава передає його в Раду Безпеки (п. 1. ст. 37 Статуту ООН). Рада безпеки, відповідно до ст. 34, уповноважена розслідувати будь-який спір чи ситуацію, яка може призвести до міжнародних зіткнень чи викликати спір – з метою визначити можливу загрозу миру і безпеці при продовженні такої ситуації чи спору. У п.2. ст. 33 зазначено, що Рада безпеки «коли вважає це необхідним», вимагає від сторін розв’язання спору за допомогою засобів, вказаних в п.1 ст. 33, або прямо рекомендувати належну процедуру, враховуючи процедури, що вже були застосовані але не призвели до врегулювання спору. Як загальне правило, в таких ситуація РБ ООН рекомендує передавати спір до МС ООН (ст. 36).
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [1,63,65,67]
10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА
Самостійна робота студента передбачає:
Методичні рекомендації з організації
самостійної роботи
Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу міжнародного права, вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних знань до правової кваліфікації практики міжнародних відносин. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літературою і правовими джерелами.
Самостійна робота студентів при вивченні міжнародного права має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, іспитів і заліків, при написанні рефератів, підготовці доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних міжнародних угод і законів України, підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, матеріалів судової та арбітражної практики.
При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів керівних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на заняттях.
Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування у відповідності з відведеними для цього бюджетом часу.
Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над керівними матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літературу і документи, студент повинен з’ясувати юридичний зміст понять, категорій і інститутів, що є предметом заданої теми.
Після глибокого осмислення змісту керівних матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує тексти опорних лекцій в електронному варіанті.
Закінчивши конспектування керівних матеріалів, студент вивчає рекомендовані міжнародно-правові, а при необхідності й національні акти, необхідні для оволодіння темою.
Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити.
Самостійна робота при підготовці до заліку являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам.
Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням.
Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій, забезпеченні студентів опорним конспектом лекцій і методичними рекомендаціями.
Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях і в процесі прийняття заліку. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і джерел. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні конспектів.
Вся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути скерована на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання міжнародного права, як основного джерела стандартизації і уніфікації національних законодавств.
11. Методичні рекомендації
з підготовки реферативних повідомлень
Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами на основі переліку тем в методичних рекомендаціях до кожного з семінарів, до їх початку за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах.
Мета:
Структура:
Реферативне повідомлення передбачає такі частини: вступ, описова частина, висновки.
У вступній частині розкривається актуальність теми перелік рекомендованої літератури і джерела, зокрема міжнародні договори, закони та інші нормативні акти; навчальна, монографічна та довідкова література.
В основній частині розкривається суть питання, аналізуються нормативні матеріали, практика, точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему, висловлюється та обґрунтовується думка студента, наводяться посилання на відповідні джерела та практику їх застосування.
Висновок передбачає стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні.
Оформлення:
Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, розбірливим почерком або надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно “знести” в підстрочник, де вказати назву джерела, рік та місце видання, а також відповідну сторінку. Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату А – 4.
Методика:
Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити джерела і літературу, передбачену по темі планом семінару. Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’являються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо усвідомити суть питання, при необхідності з’ясувавши його з викладачем. Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати наступний вигляд: спочатку окреслюється суспільно-політична характеристика питання яке розглядається, його практичне значення; далі аналізується нормативний матеріал (договори, резолюції міжнародних організацій рішення МС ООН), після чого висвітлюється особиста думка студента відносно дослідженого питання, його згода чи незгода з думками, висловленими в доктрині. Власна позиція має бути висловлена чітко і обґрунтована. На кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН. Реферативне повідомлення обов’язково оцінюється викладачем.
12. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ
13. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Структурними частинами навчально-методичного комплексу є:
1. Програма навчальної дисципліни.
2. Робоча програма, до якої входять:
2.1. Опорний конспект лекцій (окрема папка);
2.2. Методичні рекомендації та завдання для практичних і семінарських занять;
2.3. Залікові білети (окрема папка);
2.4. Пакет контрольних завдань для комплексної перевірки знань (окрема папка);
2.5. Пакет контрольних завдань для заміру залишкових знань (окрема папка);
2.6. Фонд міжнародно-правових документів, на національних законодавчих актів по темам (електрона версія);
2.7. Тематика науково-дослідних робіт студентів (НДРС) (окрема папка);
2.8. Тематика модульних контрольних робіт (електронна версія)
14. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
Основні рекомендовані джерела
Нормативно-правові акти
Загальні питання
Джерела міжнародного права, його прогресивний розвиток і кодифікація
Принципи міжнародного права
Держава як суверенний суб’єкт міжнародного права
Статус населення
13. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права,від 16.12.1966 р.
14. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 16.12.1966 р.
15. Угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям, від 24.09.1993 р.
16. Про громадянство України. Закон України від 18.01.2001 № 2235-III
Правонаступництво держав
17. Віденська конвенція «Про правонаступництво держав стосовно договорів», від 23.08. 1978 р.
18. Віденська конвенція «Про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів», від 08.04.1983 р.
19. Угода про спільні заходи стосовно ядерної зброї від 21.12.1991 р.
20. Угода між Російською Федерацією і Україною про взаємному визнанні прав і врегулюванні відносин власності, від 15.01. 1993 р.
21. Угода між Російською Федерацією і Україною про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу і активів колишнього СРСР від 09.12. 1994 р.
Інститут території в міжнародному праві
22. Конвенція ООН з морського права, від 10.12. 1982 р. і Угода про застосування Частини XI Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 року, від 29.07. 1994 р
23. Договір про Антарктику, 01.12. 1959 р. і Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику, від 04.10. 1991 р.
24. Договір про принципи діяльності держав з дослідження й використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 27.01.1967 р.
25. Угода про діяльність держав на Місяці та інші небесних тілах 18.12. 1979 р.
26. Договір про заборону ядерної зброї в атмосфері,
в космічному просторі і під водою, 05.08.1963 р.
27. Договір про загальну заборону ядерних випробовувань, 24.09.1996 р.
28. Договір о непоширення ядерної зброї, 01.07. 1968 р.
29. Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення, 11. 02.1971 р.
30. Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці, 14.01.1967 р.
31. Договір про без’ядерну зону в півд. частині Тихого океану, 06.08. 1985 р.
32. Договір про звичайні збройні сили в Європі, 19.11.1990 р.
33. Договір про відкрите небо, від 24.03.1992 р.
34. Договір про Шпіцберген, від 09.02. 1920 р.
35. Конвенція про режим судноплавства на Дунаї, від 18.08. 1948 р.
36. Про державний кордон України. Закон України від 4 листопада 1991 року /ред. 29.06.2004,
Право зовнішніх зносин
37. Віденська конвенція про дипломатичні зносини, від 18.04. 1961 р.
38. Віденська конвенція про дипломатичні зносини і факультативні протоколи, від 24.04. 1963 р.
39. Конвенція про спеціальні місії і факультативний протокол, від 08.12.1969 р. 38. Віденська конвенція про представництва держав у їх зносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, від 14.03.1975 р.
40. Конвенція про привілеї й імунітети ООН, від 13.02. 1946 р.
41. Конвенція про привілеї й імунітети спеціалізованих установ, прийнята ГА ООН 21.11. 1947 р.
42. Про дипломатичну службу. Закон України від 21 вересня 2001 року
43. Консульський статут України. Введений в дію Указом Президента України від 2 квітня 1994 року
44. Положення про Міністерство закордонних справ України. Затверджено Постановою КМУ від 22.08. 2011 р.
45. Положення про дипломатичне представництво України за кордоном Затверджено Розпорядженням Президента України від 22.08. 2011 р.
Право міжнародних договорів
46. Віденська конвенція про право міжнародних договорів, від 23.05. 1969 р.
47. Віденська конвенція про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, 21.05.1986 р.
48. Реєстрація і опублікування договорів і міжнародних угод, правила для введення в дію статті 102 Статуту ООН. Рез. Генеральної Асамблеї ООН від 14.12. 1946 р.
49. Про міжнародні договори України. Закон України від 4 листопада 1991 року /ред. 29.06.2004,
Право міжнародних конференцій і організацій
50. Правила процедури скликання міжнародних конференцій держав. Прийняті ГА ООН 03.12. 1949 р. 733
51. Статут Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). (Лондон 16.11. 1945 р.)
52. Статут Міжнародного союзу електрозв’язку, від 22.12. 1992 р.
53. Статут Міжнародного агентства з атомної енергії, від 23.10 1956 р
54. Статут Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), від 08.04.1979 р.
55. Маракеська угода про заснування Світової Організації Торгівлі, від 15.04.1994 р.
56. .Статут Ради Європи, від 05.05 1949 р.
57. Статут Співдружності Незалежних держав, від 22.01.1993 р.
Відповідальність у міжнародному праві
58. Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння. Рез. Генеральної асамблеї ООН 56/83 від 12.12.2001 р.
59. Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, від 29.03. 1972 р.
60. Статут Міжнародного кримінального Суду від 17.07. 1998 р.
61. Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р.
62. Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами: Закон України від 16 березня 2000 р.
Мирне врегулювання міжнародних спорів
63. Конвенція про мирне врегулювання міжнародних конфліктів від 05 (18) жовтня 1907 р.
64. Загальний акт про мирне врегулювання міжнародних спорів, 26.09.1928 р.
Статут Міжнародного Суду ООН від 26.06.1945 р.
65. Манільська декларація про мирне врегулювання міжнародних спорів від 15.11. 1982 р.
66. Декларація про запобігання і усунення спорів і ситуацій, що можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, та про роль ООН в цій сфері. Рез. Генеральної Асамблеї ООН 43/51 від 05.12. 1988 р.
ДОДАТКОВІ ДЖЕРЕЛА
Доктрина
Міжнародні угоди
Найбільш популярні декларації
Навчально-методичне видання
Кафедра теорії держави і права
МіжнарОдне право
Навчально-методичний комплекс
Відповідальний технічний редактор:
Цаплюк І.В.
Підп.до друку. 01.09.2011. Формат вид. 60х801/16
Папір офсет. № 1. Офс. друк. Гарн. «ArialCyr»
Ум. друк. арк. 9,21. Обл.-вид. арк. 8,79.
Тираж 300 пр.
03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10
Телефон (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40
E-mail: nam@nam.kiev.ua
Інтернет: www.nam.kiev.ua
2 Навчально-методичний комплекс укладено за взірцем посібника: Кримінальне право України: Загальна частина: Навчально-методичний комплекс // В.К. Матвійчук, І. П Козаченко., І.О. Харь, В.К. Окнян. – К.: Національна академія управління, 2012. – 170 с.
3 Навчально-методичний комплекс укладено за взірцем посібника: Кримінальне право України: Загальна частина: Навчально-методичний комплекс // В.К. Матвійчук, І. П Козаченко., І.О. Харь, В.К. Окнян. – К.: Національна академія управління, 2012. – 170 с.