Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 7. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Виникнення кредиту є настільки ж давнім, як і виникнення грошей. Першими кредитами історично були позики в зерні, худобі чи сільськогосподарських інструментах. Платою за такі кредити було потомство цієї худоби, або частина урожаю, вирощена за допомогою позичених інструментів, або надлишкова кількість зерна та ін. Після появи грошей їх почали давати в позику окремі особи, як з певних причин мали вільні кошти. За це вони брали досить високу плату у формі процентів за кредит, які не залежали від фінансових можливостей позичальників. Це були лихварі. Лихварство було первинною формою банківської діяльності. Ставлення до лихварів в суспільстві було вкрай негативним: вони прирівнювалися до злодіїв або вбивць, а в Стародавньому Римі казали, що лихвар гірший за вбивцю. Адже за неповернення позики позичальник міг стати рабом лихваря, а все його майно – бути конфіскованим на користь лихваря.
Пізніше виникли і перші банківські установи, першими з яких були храми. Вони володіли великими і дешевими ресурсами, користувалися довірою населення, і могли надавати безвідсоткові або дуже дешеві кредити. Проте доступ до них був обмеженим – тільки для знаті. З’являлися і приватні банки, які обслуговували потреби торгівлі. Так, у стародавній Греції клієнтом банку був кожен 30-й житель.
Кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами внаслідок передавання один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах платності, зворотності та добровільності. Кредитні відносини мають свою структуру, куди включаються об’єкти кредиту і суб’єкти кредиту. Об’єкти кредиту – це цінності, що передаються в позику (позичені цінності). Суб’єкти кредиту – це кредитори і позичальники.
На мікроекономічному рівні кредитні відносини є перервними, тобто вони перериваються після повернення позичених коштів. На макроекономічному рівні ці відносини є безперервними, оскільки, закінчивши кредитування одного суб’єкта, банки переходять до кредитування іншого. Безперервність і платність кредитних відносин визначають їх здатність забезпечувати зростання вільної цінності, тобто її капіталізацію. Це призводить до формування особливої форми капіталу – позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що приносить прибуток у вигляді відсотків. Позиковий капітал має такі ознаки:
Відсоток – це плата позичальника кредитору за надані в його розпорядження гроші або матеріальні цінності. Фактично, відсоток є платою за споживну вартість позичкового капіталу, тобто за його здатність приносити прибуток. В практиці користуються його відносним вираженням, тобто нормою відсотка. Норма відсотка – відношення суми грошей, виплачених у вигляді відсотка за кредит за певний період часу, до суми грошей, переданих у позику. Найчастіше визначається річна норма відсотка. Норма відсотка має такі види:
Крім того, розрізняють такі види відсотків:
Необхідність кредиту перш за все пов’язана з труднощами еквівалентного обміну між економічно відособленими товаровиробниками: продавець бажає продати товар, проте покупець немає грошей, оскільки ще не виготовив або виготовив, але не продав свій товар. Тобто, загальною передумовою існування кредиту є існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу. Іншими причинами, що зумовлюють необхідність і розвиток кредиту, є:
Кредит як економічна категорія активно взаємодіє з іншими сферами економіки. Така взаємодія виявляється через функції кредиту. До таких функцій належать:
Перші системні наукові уявлення про кредит сформувалися тільки наприкінці XVIII ст. Сьогодні світова економічна наука має в своєму активі дві теорії кредиту – натуралістичну і капіталоутворюючу.
Натуралістичну теорію розробляли такі вчені, як А. Сміт, Д. Рікардо, пізніше – Дж. Міль, Ж. Сей, А. Маршалл. Сутність натуралістичної теорії полягає в тому, що в позику надається не позичковий капітал, а продуктивний капітал, тобто капітал у його натуральній формі. Тобто, об’єктом кредиту тут визнаються матеріальні блага, а не гроші. Також натуралістична теорія відкидає провідну роль банків у кредитуванні, оскільки вони не беруть участі у створенні кредиту (не виробляють матеріальні блага). Роль кредиту в розширеному відтворенні також відкидалася, поняття позичкового і реального капіталу фактично визнавалися ідентичними. Така теорія змогла розвинутися в умовах недостатнього розвитку ринкових відносин, грошового та кредитного ринку. Проте її автори сформулювали також і деякі положення, які ввійшли і в подальші теорії кредиту, а саме:
З розвитком товарно-грошових відносин на зміну натуралістичній теорії кредиту прийшла капіталоутворююча теорія кредиту. Її основоположниками були Дж. Ло, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган. Сутність капіталоутворюючої теорії кредиту полягає в тому, що банки є не просто посередниками в кредиті, а установами, які виступають „фабриками капіталу”, тому що здатні самостійно створювати капітал. Сам кредит, як і гроші, є капіталом і багатством, а отже також здатен збільшувати багатство.
Кредит і банки визначалися цією теорією як вирішальні фактори розвитку виробництва, які можуть запобігти економічним кризам, інфляції, і забезпечити процвітання суспільства. Проте на цій основі був зроблений помилковий висновок про безмежні капіталоутворюючі можливості кредиту, виправдання інфляції і першочергову роль кредитних механізмів в регулюванні економіки.
Подальший розвиток капіталоутворюючої теорії пов’язаний з працями Дж. М. Кейнса. Він відмовився від твердження про безмежні капіталоутврюючі можливості кредиту. Натомість він обґрунтував, що в суспільному виробництві діє специфічний психологічний закон – при зростанні доходів населення його попит зростає повільнішими темпами, що призводить до кризових явищ в економіці. Для усунення цієї диспропорції Кейнс пропонував застосовувати кредити з невисокою нормою відсотка. Ця теорія, на відміну від попередньої, вже не сприяла розвитку інфляційних процесів.
Класифікація видів кредиту є дуже широкою. Головні з таких видів розглянуті нижче.
Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, тобто продаж товарів чи послуг з відстрочкою платежу. Такий кредит широко застосовується для юридичних осіб, зокрема, для підприємств-суміжників. Як правило, такий кредит є короткостроковим. Він може також оформлятися векселем. Переваги: застосування комерційного кредиту прискорює рух товарів від продавців до покупців, скорочує час перебування капіталу в товарній формі, сприяє безперебійності процесу виробництва і прискоренню кругообігу капіталу як на окремих підприємствах, так і в суспільстві взагалі, сприяє зміцненню фінансового стану підприємств, оперативний і простий в оформленні. Проте комерційний кредит має і свої недоліки: він є досить ризикованим, а також може мати тільки суворо обмежені умови, строки та обсяги. Ці економічні межі визначаються фінансовим станом його суб’єктів.
Споживчий кредит – який надається тільки в національній валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів і послуг і погашається поступово. Він призначений для задоволення споживчих потреб широких верств населення. Споживчі кредити можуть надаватися банками або ж небанківськими установами (ломбардами, кредитними спілками). Комерційні банки можуть надавати цей кредит безпосередньо позичальникам (прямий кредит), або через посередників (непрямий кредит). Такими посередниками можуть бути торгові організації, ломбарди тощо. При цьому банк і посередник укладають між собою угоду про кредитну діяльність. При покупці товару покупець сплачує перший внесок, який зараховується на рахунок банку, а на решту коштів банк надає позичальнику кредит і перераховує цю суму грошей торгівельній фірмі. При погашення кредиту банк повертає собі свої гроші, а після повного погашення перераховує посереднику перший внесок, зроблений позичальником. Цей переший внесок є забезпеченням кредиту.
Споживчий кредит, зокрема, має такі види:
Податковий кредит – специфічні відносини, що виникають між податковими органами і підприємствами – платниками податків, і являють собою податкову пільгу (відстрочку сплати податку). Ці тимчасово вільні кошти суб’єкт може спрямувати на розвиток виробництва.
Банківський кредит – провідний вид кредиту, в якому однією зі сторін є банк. Банківський кредит має набагато ширші межі: він може здійснюватися в будь-які галузі чи регіони; не обмежується тільки вільними грошовими коштами, оскільки завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу; надає можливість вибору постачальника товару. Серед банківських кредитів розрізняють дві групи:
Банківське кредитування базується на таких принципах:
Банківські кредити також поділяються на окремі види. Такими видами є наступні.
За об’єктами кредитування
Кредит в основний капітал – тобто кредит на технічне переозброєння, реконструкцію, модернізацію діючих підприємств або будівництво нових. Кредит в оборотний капітал – позика на придбання предметів праці або на покриття витрат виробництва, обігу, дефіциту коштів для розрахунків. Кредит на споживчі потреби являє собою кредит на придбання житла, предметів побуту, житлове будівництво, інші невідкладні потреби.
За рівнем забезпеченості кредиту
Кредити, забезпечені заставою –майном, цінними паперами, страховими полісами та ін. Забезпечення кредиту може здійснюватися також іншими банками. Незабезпечені (бланкові) кредити видаються дуже рідко, і тільки особливо надійним, постійним клієнтам. Гарантовані кредити – це кредити, що забезпечуються поручительством третьої особи.
За ступенем ризику
За цим критерієм виділяють стандартні кредити (ті, що видаються позичальникам, що раніше вчасно розраховувалися з банком і мають достатню фінансову стійкість). Рівень ризику тут – до 2%. Якщо ж клієнт має нестійкий фінансовий стан, або невчасно розраховувався по минулих позиках, кредити класифікуються на позики під контролем (ризик – до 5%), субстандартні (ризик до 20%), сумнівні (ризик до 50%) і безнадійні (ризик до 100%).
За методами надання
Одноразові позики є найбільш поширеними і означають надання кредиту на підставі документів, які подаються позичальником в банк щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Перманентний кредит видається переважно постійним клієнтам банку, і означає сплату з позикового рахунку розрахункових документів клієнта. Така оплата не потребує узгодження з банком і оформлення спеціальних документів. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе зобов’язання надати клієнту в разі потреби позику протягом певного періоду часу. Приводом для надання такого кредиту може бути настання певної дати або обставин, попередньо обумовлених в договорі.
За методами погашення
Кредити з одноразовим погашенням (онкольні) передбачають погашення заборгованості в певний день або достроково, за бажанням позичальника або на вимогу банку. Кредити з погашенням у розстрочку (амортизаційні) передбачають погашення окремими платежами.
За формою організації
За цією ознакою виділяють двосторонній кредит (коли участь беруть лише банк і позичальник), консорціумний кредит, в якому для кредитування клієнта створюється банківський консорціум, і паралельний кредит, який надається одному клієнту кількома банками на заздалегідь погоджених умовах.
За схемою надання
Револьверний кредит – кредит, що автоматично поновлюється в межах встановленого кредитним договором розміру. Контокорентний кредит – кредит, що передбачає відкриття контокорентного рахунку, на який зараховуються усі надходження клієнту і з якого здійснюються всі його платежі, в тому числі і за кредит. Такий рахунок називається контокорентним. Овердрафт – передбачає відкриття позичкового рахунка, з якого оплачуються розрахункові документи. При цьому повернення коштів на рахунок повинно здійснюватися клієнтом у строго визначений термін. У випадку прострочення процент за користування овердрафтом зростає. Кредитна лінія – вид кредиту, що передбачає використання його коштів поступово в межах визначеного терміну. В цьому випадку клієнт платить лише комісійні за резервування банком певної суми грошей.
За строками повернення
Кредити до запитання – це позики, що видаються на невизначений строк, погашаються в міру можливостей клієнта, проте у випадку, якщо банк виставить вимогу погасити цей кредит, це має бути зроблено негайно. Строкові кредити – це кредити, строк погашення яких не настав. Відстрочені (пролонговані) кредити – позики, погашення яких перенесено на пізніший час на прохання клієнта. Прострочені кредити – ті, що не погашені у встановлений строк.
Державний кредит – залучення державою тимчасово вільних коштів у розпорядження центральних чи місцевих органів державної влади для фінансування державних витрат. Кредиторами в цьому випадку можуть бути як резиденти країни (фізичні та юридичні особи), так і нерезиденти (міжнародні фінансові організації). Державні позики реалізуються через розміщення державних цінних паперів: облігацій, векселів, сертифікатів.
Міжнародний кредит – надання позикових капіталів одних країн іншим на основі платності та поверненості. Суб’єктами такого кредитування є банки, фірми, держави, міжнародні фінансово-кредитні організації. Залежно від суб’єктів виділяють міжнародний банківський кредит та урядовий кредит.
Іпотечний кредит – це довгострокова позика під заставу нерухомого майна. При цьому майно залишається в користуванні боржника, а у разі неповернення кредиту – реалізується на користь кредитора. Переважно такі кредити надаються спеціалізованими іпотечними банками або компаніями.
Лізинговий кредит – довгострокова оренда основних фондів, яка є однією з форм фінансування інвестиційної діяльності.
Роль кредиту у розвитку економіки полягає в тому, що:
Процес кредитування можна поділити на такі етапи:
Кредит надається на основі платності, і платою за отримання кредиту є відсоток по кредиту. Ставка відсотка залежить від впливу багатьох факторів, зокрема загальних розмірів і динаміки грошових заощаджень населення, стану економіки, обсягів виробництва в країні, характеру ринкових коливань, рівня інфляції, а також прямого впливу держави на процентну ставку. Конкретний розмір процента за кредит залежить і від витрат банку, пов’язаних із наданням кредиту, від його строку (чим довший строк кредиту, тим вищий процент), від суми кредиту (як правило, чим вища сума, тим нижчий процент), від конкуренції на банківському ринку, характеру позичальника (постійний клієнт, надійний чи ненадійний фінансовий стан), плати самого банку за кредитні ресурси тощо.
Існують різні способи нарахування процентів, які застосовуються як для кредитів, так і для депозитів:
,
де PV – теперішня вартість грошей;
i – процентна ставка (коефіцієнт);
n – кількість періодів, за якими відбувається кожна процентна виплата.
2. нарахування процентів на основі постійної бази, тобто на початкову суму коштів (прості відсотки). Воно застосовується переважно для короткострокових позик:
.
,
де n – строк позики, років;
m – число платежів за рік. Метод застосовується переважно при кредитуванні на споживчі потреби.
5. каскадне нарахування процентів – полягає в тому, ставка процента за користування короткостроковою позикою змінюється залежно від терміну цього користування.
Відсоткові платежі за користування кредитом можуть здійснюватися в помісячному або поденному режимах. При помісячному режимі проценти за кредит визначаються так:
,
де К – сума наданої позики;
nm – строк користування кредитом в місяцях.
При поденному режимі:
,
де nдн - термін користування кредитом в днях.
При наявності інфляції може виникнути потреба розрахунку номінальної та реальної вартості вкладу. Реальна майбутня вартість вкладу визначається таким чином:
,
де FVn – номінальна майбутня вартість вкладу;
Іінф – індекс інфляції, який визначається:
,
де Тінф – темп інфляції за місяць;
t – тривалість розрахункового періоду в місяцях.
Таким же чином визначається і реальний відсотковий прибуток.
Сума процентів по кредиту є складовою загальної вартості кредиту. Вартість кредиту складається з:
Для зменшення ступеня ризику банк може вимагати від позичальника забезпечення кредиту. Забезпечення кредиту може здійснюватися в таких формах:
Найбільш надійним способом забезпечення кредиту вважається його страхування. Розрізняють страхування самого кредиту та страхування застави за кредит. Укладати страховий договір може як банк, так і позичальник. В останньому випадку кредит страхується на користь кредитора, і позичальник мусить сплачувати, крім суми погашення боргу та відсотків, ще й страхові внески.