Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
32
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Гриб Оксана Іванівна
УДК 930.1 (477) „1847/1926”
Громадсько-просвітницька діяльність та історична спадщина Олександра Барвінського
Спеціальність 07.00.01 –історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Черкаси –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент
Полянський Олег Арсенович,
Львівський державний університет
фізичної культури,
завідувач кафедри гуманітарних дисциплін
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Непомнящий Андрій Анатолійович,
Таврійський національний університет
імені Володимира Вернадського,
професор кафедри історії України і
допоміжних історичних дисциплін
кандидат історичних наук
Руда Оксана Василівна,
Інститут українознавства
імені Івана Крип’якевича НАН України,
молодший науковий співробітник
центру дослідження україно-польських відносин
Захист відбудеться “26” грудня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, кім. 211.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22)
Автореферат розісланий “23” листопада 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент Корновенко С. В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності і розвиток національної історичної науки дали можливість звернутися до вивчення життя та діяльності людей, які були організаторами й безпосередніми учасниками боротьби за національну державу. Питання персоніфікації історії, дослідження життєвого шляху, діяльності та творчої спадщини визначних її діячів стали одним із важливих завдань сучасної історичної науки. Праці, присвячені біографічній традиції, відіграють сьогодні все більш значиму роль. Увагу науковців привертають передусім імена тих українських діячів, діяльність та творчість яких у роки панування тоталітарної системи на українських землях фальшувалась чи взагалі була вилучена з наукового та суспільного обігу.
До таких діячів, які перебували на вістрі боротьби за національне визволення та культурний розвиток західноукраїнських земель, належав Олександр Барвінський. Він був активним учасником студентського руху в Галичині, організатором просвітницького руху, депутатом Галицького сейму і Віденського парламенту, членом уряду ЗУНР. На жаль, в сучасній історичній науці практично відсутні комплексні дослідження, які б вповні висвітлювали його громадсько-просвітницьку діяльність та історичну спадщину. Тому відчутною є потреба провести об’єктивне та науково виважене дослідження громадсько-просвітницької діяльності О. Барвінського, довести значення його праці у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель наприкінці ХІХ – першій чверті ХХ століття, показати доцільність використання прикладу його громадсько-просвітницької праці на сучасному етапі національно-державної розбудови в Україні.
У виборі теми дисертації важливу роль відіграло те, що одним із основних завдань сучасної української історичної науки є вивчення і правдиве висвітлення всіх аспектів, пов’язаних із національними традиціями української історичної думки, її видатних носіїв. На жаль, багатогранна діяльність О. Барвінського як політика, публіциста та історика, а, найголовніше, його наукова спадщина не знайшли належного висвітлення. Дослідження історичної спадщини вченого сприятиме глибшому осмисленню нашої багатої і складної минувшини, розширенню горизонтів національної історичної свідомості, послужить імпульсом для піднесення вітчизняної історико-політологічної науки. Отже, обрана тема має науково-практичне та суспільно-політичне значення, чим і обумовлена її актуальність.
Зв’язок теми дисертації із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науковою тематикою кафедри історії України Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка „Актуальні проблеми історії України”.
Об’єктом дослідження є О. Барвінський як суб’єкт соціокультурного, суспільно-політичного, наукового, громадського простору Галичини 40-х рр. ХІХ –першої чверті ХХ ст.
Предметом дослідження є громадсько-просвітницька діяльність та історична спадщина Олександра Барвінського, а також ті аспекти приватного і публічного життя, котрі впливали на становлення його дослідницького досвіду та громадянської позиції.
Хронологічні межі роботи охоплюють 40-і рр. ХІХ –першу чверть ХХ століття, що визначаються роками життя О. Барвінського (1847–рр.) та обумовлюються часом, на який припадає його найбільш активна наукова та громадсько-культурницька діяльність.
Територіальні рамки дослідження окреслені межами, що пов’язані із життям, громадською та науковою діяльністю Олександра Барвінського, насамперед це територія Східної Галичини та Поділля. Відповідно до сучасного адміністративно-територіального поділу, це територія Львівської, Тернопільської та частково Івано-Франківської області.
Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, сучасних методологічних підходів, досягнень історіографії об’єктивно вивчити громадсько-просвітницьку діяльність та історичну спадщину О. Барвінського, визначити його місце і роль в українському національно-культурному розвитку.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:
Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягає у наступному:
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання наведених у ньому матеріалів, положень, висновків при підготовці узагальнюючих праць із історії вітчизняної науки та культури, розробці фундаментальних і спеціальних історичних курсів у вищих навчальних закладах. Вивчення життєдіяльності визначного діяча у контексті наукового і громадсько-культурного життя України дозволяє заповнити прогалини вітчизняної історичної науки. Теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих та спеціальних праць про життя та діяльність О. Барвінського, праць з історії української культури, історіографічних і краєзнавчих видань, посібників, спеціальних статей, а також можуть бути впроваджені у вузівські навчальні дисципліни “Історія України”, “Історіографія історії України”, “Історичне краєзнавство”.
Апробація результатів роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Загальна концепція роботи знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на ХХІІІ щорічній Міжнародній науково-практичній конференції „Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004), на Всеукраїнській науковій конференції „Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХІ століттях” (Вінниця, 2004), „Шевченківська весна: проблеми та перспективи української науки”, (м. Київ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих учених „Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 24–березня 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Українська біографістика: забуте і невідоме” (Тернопіль, травень 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Просвіта” в духовно-культурному піднесенні України” (Хмельницький, грудень 2005), IV Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” (Одеса, березень 2006), ІІ Міжнародній науковій конференції „Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХІХ – ХХІ ст.” (Вінниця, жовтень 2006).
Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 6 наукових статей, 4 з яких –у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,3 друкованих аркуші.
Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями дослідження, логікою розкриття теми. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (320 найменувань??????????????????????????????????????????????????????????????????????). Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету і завдання, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи, її зв’язок із науковими програмами, подано відомості про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.
У першому розділі „Історіографія, джерела та методологія дослідження”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.
У першому підрозділі першого розділу „Історіографія” з’ясовано стан наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на: 1) дорадянську історіографію; 2) історіографію радянської доби; 3) дослідження науковців української діаспори; 4) сучасну історіографію.
Олександр Барвінський в силу своєї активної громадсько-політичної діяльності отримав різноманітну оцінку серед своїх сучасників. Серед них слід відзначити праці В. Будзиновського2, в яких він охарактеризував політичну діяльність О. Барвінського у контексті протистояння галицьких москвофілів із народовцями, подав загальну оцінку політичного становища на українських землях Східної Галичини наприкінці ХІХ століття. Ці роботи дозволяють певною мірою визначити місце і роль О. Барвінського у політичному житті галицьких українців.
До біографічної розвідки, яка містить аналіз діяльності О.Барвінського у громадсько-просвітницькій та політичній сфері належить робота І.Левицького3. У ній з’ясовано внесок О.Барвінського в національно-культурний розвиток Прикарпаття.
До сучасників О. Барвінського, які давали свою оцінку його діяльності слід віднести К. Студинського. В своїй праці, присвяченій Науковому товариству імені Шевченка4, автор наголошував на визначній діяльності О.Барвінського для товариства, підкреслював його роль у розвитку НТШ. К.Студинський протягом багатьох років залишався соратником і другом О. Барвінського, про що свідчить їхнє листування.
По-іншому О. Барвінського оцінював у своїх роботах І.Франко. Справа в тому, що між цим двома визначними громадсько-політичними діячами склалися непрості міжособистісні стосунки, що на початку ХХ ст. трансформувалися у відверте протистояння, конфлікт. Очевидно, цим і можна пояснити гостру критику Каменярем суспільно-політичних поглядів О. Барвінського5.
У радянській історіографії ім’я О. Барвінського було вкрите тавром „українського буржуазного націоналізму”. Його діяльність і заслуги перед українським народом не лише замовчувались, а були названі „антинародними”. Яскравим підтвердженням цьому є робота В. Бєляєва та М. Рудницького6. Автори через памфлети „викривали антинародний шлях українського націоналізму”, на який за прикладом батька встали сини О. Барвінського. Сам Олександр був названий „вірним охоронцем інтересів австрійської монархії на сході Галичини”. У роки радянської влади родина Барвінських зазнала утисків, і лише за часів незалежної України було визнано їх видатну діяльність.
Певні аспекти громадсько-просвітницької діяльності Олександра Барвінського знайшли своє відображення у працях науковців української діаспори. Насамперед слід відзначити роботу українського історика, уродженця Тернополя, М. Чубатого, в якій він значну увагу приділив діяльності О. Барвінського на Тернопільщині7. Серед українських дослідників Тернопілля в діаспорі слід відзначити праці В. Задорожного8, А. Кордуби9, В. Лисого10. Їхні праці увійшли до регіонального збірника Тернопільщини у 3-х частинах, що вийшли у Філадельфії (США) протягом 1970– років.
З початком 1990-х років розпочинається новий період у розвитку української історіографії, позначений якісно новим підходом до вивчення історичного минулого. В часи незалежної України громадсько-просвітницька, політична діяльність і наукова спадщина О. Барвінського стала об’єктом багатьох досліджень. Це обумовлено насамперед можливістю широкого використання архівних матеріалів, тогочасних періодичних видань та літератури.
Серед плеяди молодих науковців, які у своїх дослідженнях вивчають постать О. Барвінського відокремлюються праці О. Аркуші, М. Мудрого, І. Чорновола, Б. Гречина, О. Кравець, І. Куцого.
Так, О. Аркуша11 висвітлює політичну діяльність О. Барвінського, його роль у національному русі Галичини.
Важливою для вивчення політичних настроїв у середовищі тогочасної інтелігенції є спільна праці О. Аркуші та М. Мудрого „Русофільство в Галичині в середині ХІХ –на початку ХХ століття: генеза, етапи розвитку, світогляд”12, в якій найбільш ґрунтовно викладено наукову концепцію русофільства як суспільно-політичного та ідейно-світоглядного феномена. За висновками цих авторів, різновид національно-політичної свідомості галицьких українців другої половини ХІХ –початку ХХ століття, який в історіографії прийнято називати „москвосфільством”, був не виявом спеціально „зрадницької” української позиції, а швидше пошуком галицькими українцями національно-політичних орієнтирів у новому світі. Термін „москвофіли” ці автори пропонують визнати невдалим, натомість для окреслення названої генерації галицьких політиків вживати „старорусини”, а для підкреслення їх панруської орієнтації –„русофіли”. Витоки галицького русофільства вони вбачають передусім у внутрішніх тенденціях розвитку галицького суспільства.
Важливими для нашого дослідження є статті М. Мудрого про феномен австрорусинства у праці „Австрорусинство в Галичині: спроба окреслення проблеми”13 та історіографічний огляд стану вивчення галицького русофільства у сучасній науці „Галицьке русофільство в сучасній історіографії: стан і перспективи дослідження”14. В працях О. Аркуші та М. Мудрого чітко зображено ідейні настрої тогочасного суспільства, ті конфронтації, які відбувалися в середовищі галицької інтелігенції, зокрема між русофілами і народовцями.
І. Чорновол, досліджуючи польсько-українську угоду, в своїй праці „Польсько-українська угода 1890 –рр.: генеза, перебіг подій, наслідки” розкрив деякі аспекти політичної діяльності О. Барвінського, зокрема, розробку і підтримку політики „нової ери”15. Численні статті науковець приділив висвітленню політичної позиції О. Барвінського, його „політичного реалізму” та „прагматизму”16. Великий внесок зробив І. Чорновол у дослідженні і підготовці до друку неопублікованої частини „Споминів з мого життя” О. Барвінського. Окремі розділи мемуарів були надруковані його заходами17. Цінною в історіографічному значенні є стаття науковця „Політичні аспекти народницької історіографії: від М. Костомарова до М.Грушевського”18. У своїх працях І. Чорновол відводив провідну роль О.Барвінському у політичному житті Східної Галичини наприкінці ХІХ –на початку ХХ століття.
Літературознавчу та культурологічну діяльність О.Барвінського, його роль і значення у національно-культурному відродженні українських земель висвітлено у працях О. Кравець19.
Педагогічний аспект діяльності О. Барвінського відображено у роботах Б. Гречина20. Автор на основі педагогічних праць О. Барвінського розкрив погляди останнього щодо ролі й місця рідної мови в навчанні й вихованні молоді. Цінними є дослідження науковця про вплив творчості Т. Г. Шевченка на О. Барвінського. Заходами Б. Гречина у 2001 році була надрукована рукописна праця О. Барвінського „Тарас Шевченко –апостол правди і науки: учитель людства: Спроба педагогічно-наукової розвідки”21.
Серед досліджень, в яких розкрито наукову діяльність О. Барвінського, слід відзначити роботи І. Куцого. В контексті свого дослідження „Українська науково-історична думка Галичини (1830 – 1894 рр.): рецепція національної історії”22 автор проаналізував основні історичні праці О. Барвінського, на основі яких виявив його історіографічну концепцію.
Значну роль у вивченні життя і діяльності О. Барвінського відіграли праці С. Павлишин. У своїй монографії, присвяченій 150-річчю О. Барвінського23, вона подає біографію відомого діяча, в якій детально розкриває львівський період його діяльності, автор робить акцент на його політичній кар’єрі. Окремо слід виділити також її дослідження славетного роду Барвінських, нащадком якого є сама С. Павлишин24.
Звертають на себе увагу також окремі публікації про О. Барвінського О. Романіва. Цікавим є його дослідження про діяльність О. Барвінського в НТШ, в якому автор наголошував на провідній ролі останнього у перетворенні товариства у наукове, а також внеску у його розвиток25.
Серед тернопільських дослідників слід відзначити напрацювання голови тернопільського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства „Просвіта” Б. Головина26. У своїх роботах автор описував діяльність Олександра Барвінського у тернопільській філії „Просвіта”, його заходи навколо розвитку цього товариства. Цікавий краєзнавчий матеріал містить стаття тернопільського дослідника і краєзнавця І. Герети27.
Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти задекларованої нами для вивчення теми знайшли своє відображення в історичній літературі, спеціального комплексного дослідження, присвяченого вивченню громадсько-просвітницької діяльності та історичної спадщини О. Барвінського, поки що немає. Цим і зумовлене звернення автора до вивчення зазначеної теми.
Джерельну базу дисертації склав широкий джерельний масив документів і матеріалів, що зберігаються у Відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (далі –ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України); Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (далі –ЦДІАУЛ); Державних архівах Тернопільської та Львівської областей (далі –ДАТО і ДАЛО відповідно); Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (далі –ЦДІАУК); фондах Тернопільського краєзнавчого музею. Окрему групу становлять матеріали особистого архіву Барвінської Анни Степанівни, а також роботи О.Барвінського.
Основну частину джерельних матеріалів становлять особисті рукописи Олександра Барвінського, що знаходяться у фонді родини Барвінських відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Одним із найважливіших документів є „Літопис роду Барвінських”, який подає родовід родини Барвінських від початку XV –до першої чверті ХХ століття. Серед рукописів зберігаються зошити та записники, які містять матеріали конспектів навчальних предметів та діяльності О. Барвінського у шкільні та студентські роки.
Цінну інформацію містять рукописи фонду з історії міста Тернополя та Тернопільщини другої половини ХІХ століття. Насамперед це матеріали з утворення та діяльності філії Товариства „Просвіта”, товариства „Руська бурса” та „Руська бесіда”, „Фундації імені князя Костянтина Острозького”. Серед рукописів знаходяться також матеріали щодо організації української етнографічної виставки у Тернополі, приуроченої до візиту архикнязя Рудольфа у 1887 році.
Відомості про педагогічну діяльність О. Барвінського дають його конспекти лекцій з історії, яку він викладав в учительській семінарії , а також приватні лекції з німецької мови і історії. Аналіз громадсько-просвітницької діяльності Олександра Барвінського в Тернополі, на основі рукописних матеріалів, має велике історико-краєзнавче значення, адже розкриваються різні аспекти суспільно-політичного та культурного життя міста останньої чверті ХІХ століття.
У фондах родини Барвінських Відділу рукописів ЛНБ імені В. Стефаника НАН України зберігається значна кількість матеріалів, що торкаються історичної спадщини Олександра Барвінського. В першу чергу це рукописи його історичних праць.
Окрему групу у фондах складає архів „Руської історичної бібліотеки”, яка виходила за редакцією Олександра Барвінського, до часу передачі серії у Наукове товариство імені Шевченка. Важливу інформацію несуть документи, що стосуються фінансової сторони видавництва –„Касова книга видавництва „Руської історичної бібліотеки”, Записна книжка грошових надходжень у друкарню Й. Павловського та записи поштових переказів до видавництва.
Значне місце в дослідженні громадсько-просвітницької діяльності посідають архівні документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Матеріали стосовно тернопільського періоду діяльності Олександра Барвінського можна знайти серед документів фонду Товариства „Просвіта” (Ф. № 348), де в Головних книгах реєстрації знаходяться відомості про членів тернопільської філії товариства, протоколи засідань висвітлюють діяльність О. Барвінського у товаристві, що дозволяють проаналізувати його внесок у розвиток як головного осередку „Просвіти”, так і тернопільської філії.
Основу дослідження діяльності Олександра Барвінського у Науковому товаристві імені Шевченка склали документи фонду НТШ (Ф. № 309). Серед матеріалів насамперед опрацьовувалися звіт із перших установчих зборів, протоколи засідань за 1883– роки, звіти товариства за період 1893– роки.
Окрему групу архівів ЦДІАУЛ становлять листи Олександра Барвінського до окремих діячів НТШ –М. Драгоманова, В. Гнатюка, І. Верхратського, Т. Заячківського, О. Кулачковського, Т. Кулачковського, Міклошича, а також листи до митрополита Андрея Шептицького, що зберігаються у фонді А. Шептицького (Ф. № 358) та до К. Студинського (Ф. № 362). Епістолярна спадщина містить цікавий матеріал як особистого характеру, так і стосовно громадсько-просвітницької і політичної діяльності Олександра Барвінського.
Важливими документами для дослідження даної проблеми є матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Це фонди Канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора (Ф. № 442), Київського тимчасового комітету у справах друку (Ф. № 295), а також особовий фонд Михайла Грушевського.
При вивченні громадсько-просвітницької діяльності Олександра Барвінського були використані матеріали фонду Тернопільського міського магістрату (Ф. № 33) Державного архіву Тернопільської області, а також документи фонду Дирекції поліції у Львові (Ф. № 350) Державного архіву Львівської області.
Окрему групу джерел становлять матеріали особистого архіву Барвінської Анни Степанівни, правнучки видатного громадсько-політичного діяча.
Крім того, окрему групу опублікованих джерел становлять праці О.Барвінського, надруковані твори, що вийшли протягом кінця ХІХ століття –першої чверті ХХ століття та в часи незалежної України. Вони зберігаються у фондах відділів Рідкісної книги та Україніки ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України та Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.
Першою роботою була „Історія Руси. Часть ІІІ. Русь пôдъ панованємъ Литвы и Польщħ, ажъ до сполученя тыхъ державъ пôдъ володħнємъ Ягайлонôвъ”, написана О. Барвінським на прохання Товариства „Просвіта”. Згодом вийшли четверта та п’ята частини „Історія Руси”, які описували становище українських земель напередодні та після підписання Люблінської унії.
Найбільшою працею О. Барвінського з історії України стала „Илюстрована исторія Руси вôдъ найдавнħйшихъ до нинħшнихъ часôвъ пôсля рускихъ и чужихъ историкôвъ”, яка на відміну від попередньої трьохтомної історії, охоплювала період від заснування Київської Русі до кінця ХІХ століття.
„Історії України-Руси” вийшла у 1904 році у дещо скороченій редакції і була зорієнтована на ширше коло читачів. У тому ж році вийшла коротка „Історія України-Руси (з образками)”, яка мала багатий ілюстраційний матеріал і містила короткі відомості з історії України від найдавніших часів до початку ХХ століття.
Серед історичних праць О. Барвінського були дослідження з всесвітньої історії, які знайшли свій виклад у двотомних „Оповіданнях з всесвітньої історії”.
Велике значення у вивченні історичної спадщини Олександра Барвінського мали його статті і розвідки, які друкувалися у тогочасних газетах або виходили окремим накладом28.
Серед публіцистичних робіт О. Барвінського слід виділити праці, присвячені життю і діяльності видатних світових діячів, –„Веняминъ Франклінъ, яко примħръ честного, трудящего и ощадного чоловіка”, „Цісар і Король Франц-Йосиф І: Картини його життя і володіння для руського народу і молоді”. У 1908 році на честь 60-літнього правління цісаря вийшла друга доповнена редакція –„Цісар і Король Франц-Йосиф І 1848–: Картини його життя на спомини 60-літного володарства”. У 1886 році вийшла розвідка „Ставропігійське Братство Успіня Пресвятої Богородиці у Львові”.
Значне місце в історичній спадщині О. Барвінського займають праці, в яких підкреслюється значення українського народу для Австро-Угорської імперії: „Летопись суспôльной роботы и силы Русинôвъ Австрійскихъ”, „Значінє українсько-руского народу для Австро-Угорщини”.
До історико-публіцистичних праць Олександра Барвінського можна віднести також окремі видання: „З життя нашого духовенства в І-й половині ХІХ ст.”, „З останніх десятиліть ХІХ віку”, розвідку „М. Драгоманов про становище львівської „Правди” і галицьке москвофільство та про автономію України”, статтю „Заснуванє кафедри історії України у Львівському університеті”.
Окрему частину праць Олександра Барвінського складають підручники з історії української літератури. До них відносяться: „Огляд народної літератури українсько-руської...”, „Виїмки з народної літератури україньско-рускої ХІХ віку”, „Вибір з українсько-рускої літератури для ІІІ і IV року учительських семінарий”, а також „Читанки для І і ІІ року учительських семінарій”.
Одними з важливих джерел дослідження життя і діяльності Олександра Барвінського стали написані ним „Спомини з мого життя”. Два томи автобіографічної праці вийшли протягом 1912– років ще за його життя.
У 2004 році НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка та Українська вільна академія наук у США видали І і ІІ частини „Споминів з мого життя” Олександра Барвінського.
Окрему частину літератури в дослідженні історичної спадщини Олександра Барвінського склала створена ним серія „Руської історичної бібліотеки”, що виходила протягом 1886 – років. До 1897 року редактором видання був О. Барвінський, за цей час вийшло 16 томів серії. Подальшим друком відало Наукове товариство імені Шевченка, а редактором став Михайло Грушевський. Усі томи „Руської історичної бібліотеки” зберігаються у фондах Відділу україніки ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України.
Отже, джерельна база з обраної для вивчення теми є достатньо репрезентативною, дозволяє реалізувати поставлену мету та вирішити дослідницькі завдання.
Методологічну основу дисертації складає сукупність загальнонаукових методів пізнання, спрямованих на об’єктивне, всебічне висвітлення фактів, подій і явищ. Це принципи науковості, об’єктивності, плюралізму, історизму, системності, що передбачають з’ясування умов виникнення, розвитку подій, а також розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Їхнє використання дозволило залучити широке коло опублікованих джерел та архівних матеріалів, проаналізувати надбання української та зарубіжної історіографії. Специфіка досліджуваної проблеми зумовила застосування таких основних методів: логічного аналізу, синтезу, узагальнення, індукції і дедукції, також були використані спеціальні методи –проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, емпіричний. При вирішенні конкретних дослідницьких завдань використовувалися такі методи, як метод систематизації та класифікації документальних фактів, аналізу документів, біографічного аналізу.
Застосування загальнонаукових методів сприяло об’єктивному, плановому вивченню діяльності О. Барвінського та громадських об’єднань, які він очолював, у контексті суспільно-політичного життя Східної Галичини останньої чверті ХІХ –першої чверті ХХ століття, а також дозволило проаналізувати становлення історичних поглядів та узагальнити історіографічну концепцію О. Барвінського. У дисертації широко використовувалися проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дослідження, які забезпечили комплексний аналіз теми та дозволили з’ясувати вплив О. Барвінського на українське суспільно-політичне життя Східної Галичини наприкінці ХІХ –першої чверті ХХ століття.
У другому розділі „Громадсько-просвітницька діяльність”, який складається з двох взаємопов’язаних підрозділів, досліджено основні віхи життя та формування світогляду і громадської позиції О. Барвінського, висвітлено основні етапи його громадсько-просвітницької діяльності.
У першому підрозділі другого розділу „Формування світогляду та громадянської позиції” подано родовід родини Барвінських, висвітлено шкільні та студентські роки О. Барвінського, зокрема участь у товариствах, а також початок його педагогічної діяльності у Бережанській гімназії. Проаналізовано вплив оточення О. Барвінського на формування його громадянської позиції.
Протягом багатьох поколінь майже всі представники династії Барвінських були греко-католицькими священиками, що мали свої парафії у Галичині та на Поділлі. Вони, як й інші представники галицького греко-католицького духовенства, були осередками, де зберігалися традиції української культури. Власне, з середовища українського духовенства вийшло багато представників наукової інтелігенції. Слід зазначити, що Барвінські також відзначилися діяльністю на ниві науки і культури.
О. Барвінський народився 8 червня 1847 року в селі Шляхтинцях, поблизу Тернополя. Початкову освіту здобув у сільській однокласній, так званій тривіальній школі. Незважаючи на бідність сільської школи та обмежене коло предметів, виніс зі шкільної лави певні знання із граматики української (руської), польської, німецької мов та математики. Серед предметів, що він вивчав, були каліграфія, арифметика, орфографія (правопис), німецьке мовознавство, відбувалися уроки регулярного читання німецькою та польською мовами, німецькі розмовні вправи в навчальних підручниках, а також читання з хрестоматій та уроки поезії. На початку вересня 1856 року О. Барвінський продовжив навчання у головній краєвій школі (k. k. Kreis Haupt Schul) в Тернополі. Викладання велося німецькою мовою, окрім цього, поза школою учні зобов’язані були також розмовляти німецькою. У вересні 1857 року Олександр разом із старшим братом Осипом пішов до першого класу Тернопільської державної гімназії імені Поля (Ober Gimnassium in Tarnopol). Навчання, як і в крайовій школі, велося німецькою та польською мовами, проте, не було обмежень щодо вживання української мови поза школою. Обов’язковими предметами в гімназії були: релігія, філософія, алгебра і геометрія, фізика, латинська мова, географія та історія. Під час філософських курсів гімназисти вивчали догматику й етику, а також основи психології та логіку. Учні старших класів мали більше свободи у позакласному житті у порівнянні з попередніми, проте їм заборонялося читати книжки, що були несумісні з принципами релігії, національності й державного устрою. Певні зміни у житті українців Східної Галичини відбулися у 1860 році, коли були затверджені нові конституційні норми. Нова Конституція сприяла піднесенню у національно-культурному житті української інтелігенції, що, в свою чергу, позначилось і на житті гімназистів.
На цій хвилі в середовищі української молоді почали утворюватися гуртки. Не стала винятком і Тернопільська гімназія, в якій навесні 1864 року заходами Михайла Чачковського виник літературно-науковий гурток „Громада”. Гурток не мав ані писаного статуту, ні печатки, не велися також і протоколи засідань, членами гуртка були майже всі старші учні гімназії, що походили з українських сімей. На зборах „Громади” виголошувалися промови з нагоди певних святкувань, доповіді на літературні й історичні теми, відбувалися читання творів видатних поетів, вивчалися історичні твори, також зачитували і обговорювали законодавчі акти та державні грамоти Австрійської та Російської імперії.
У 1865 році О. Барвінський склав іспит зрілості (Maturitäts-Prüfungs) ³ отримав Атестат зрілості (Maturitäts-Zeugnis) про закінчення Тернопільської державної гімназії імені Поля. У тому ж році він вступив до Львівського університету на філософський факультет. Основними предметами, які він обрав для подальшого викладання у середній школі, були історія, руська (українська) та польська мови і літератури, а також філософія та педагогіка. Крім них Олександр вивчав в університеті також класичні мови. У вільний від навчання час О. Барвінський проводив етнографічні розвідки Тернопільщини. Вивчення історії власного народу, його мови, звичаїв, традицій формувало національний світогляд Олександра Барвінського, що в подальшому виявилося в його громадській, політичній та науковій діяльності.
Будучи студентом університету, він познайомився із Володимиром Шашкевичем, сином Маркіяна Шашкевича, галицьким письменником і журналістом Федором Заревичем (псевдонім Юрко Ворона), поетом Ксенофонтом Климовичем (псевдонім Іван Хмара), письменником Левицьким, Логином Лукашевичем, Костем Горбалем, Володимиром Ясеницьким. Усі ці молоді люди були об’єднані спільною національною ідеєю, і на своїх зустрічах піднімали питання її поширення серед української громадськості Галичини. З цією метою за безпосереднім сприянням О. Барвінського було відновлено львівську „Громаду”. До товариства активно включилися Тит Заячківський, який пізніше став управителем львівської митниці та послом до Галицького сейму; Євген Желехівський, пізніше автор „Малорусько-німецького словника”; Олександр Огоновський, пізніше професор Львівського університету; Тит Ревакович, пізніше адвокат, громадсько-політичний діяч; Максим Михаляк, Іван Верхратський, Кость Личаківський, Теофіл Грушкевич, Андрій Січинський, Володимир Ганкевич, Осип Барвінський, Володимир Навроцький. Головою „Громади” було обрано Олександра Барвінського. Зростання впливу москвофільської течії на теренах Східної Галичини спонукало членів „Громади” заснувати свій літературно-науковий часопис „Правда”, до складу його редакційної колегії входив Олександр Барвінський.
У 1868 році після закінчення університету Олександр Барвінський одержав від Шкільної Крайової Ради посаду заступника вчителя в Бережанській гімназії. У цей час він активно співпрацював із Пантелеймоном Кулішем з написання „Руської Читанки для вищої гімназії”, яка вийшла у 1870 році.
У підрозділі 2.2 „Діяльність у Тернопільських громадсько-просвітніх товариствах та НТШ” досліджено діяльність О. Барвінського у громадсько-просвітницьких організаціях та його внесок у національно-культурне відродження Тернопільщини в останній чверті ХІХ століття.
На початку 70-х років ХІХ століття на Тернопільщині не було жодної громадсько-політичної організації, яка б активно заявила про себе у суспільному житті та національному русі краю. Свідомої української інтелігенції було небагато, тому сформований ними народовський табір був слабкий і неорганізований, міщанство і селянство було байдуже до національних справ. Відчуваючи потребу в піднесенні освітнього рівня українців Східної Галичини, а відтак і в пробудженні національної самосвідомості, Олександр Барвінський розгорнув на Тернопільщині та по всьому північному Поділлі широку культурно-освітню діяльність.
У 1868 році О. Барвінський став членом товариства „Просвіта” у Львові. Починаючи з 1874 року, після переїзду до Тернополя, він активно пропагував ідею створення Тернопільської філії товариства „Просвіта”. Восени 1875 року О. Барвінський запропонував статут філії, який було прийнято 29 червня 1876 року. Головою філії було обрано доктора Володимира Лучаківського, відомого на Тернопіллі адвоката, Олександра Барвінського було обрано секретарем. До філії належали тоді також члени товариства „Просвіти” збаразького, скалатського, теребовлянського, гусятинського і чортківського повітів, в цих повітах на той час ще не були відкриті філії товариства. У 1883 році головою філії товариства „Просвіта” у Тернополі було обрано Олександра Барвінського. Товариство „Просвіта” поширювало свою діяльність за рахунок відкриття читалень та бібліотек.
Суспільною організацією, що дала початок політичній активності українців у Тернополі, було товариство „Руська бурса”, членом якої О. Барвінський став 1 вересня 1875 року. На зборах товариства „Просвіта” і „Руська бурса” Олександр Барвінський порушував питання заснування „Руської бесіди” в Тернополі, котра, на його думку, могла би стати осередком товариського і народного життя українців краю. Статут товариства був зареєстрований Галицьким намісництвом 20 грудня 1883 року. Заснування „Руської бесіди” спричинило пожвавлення громадського руху на Тернопіллі, а також дало початок для подальшої народної роботи в місті і на Поділлі. З того часу щорічними стало святкування не лише Шевченківських роковин, але й організація різних народних заходів та вечорниць, особливим успіхом користувалися руські бали, що також влаштовувалися товариством. Важливим напрямком діяльності товариства був сформований аматорський театр „Руської бесіди”.
Однією з рушійних сил жіноцтва Тернополя стала дружина Олександра –Євгенія Барвінська. Перейнята духом громадської діяльності чоловіка, вона засновує при Церкві Різдва Христового перше жіноче товариство, так зване „Сестрицтво”, до якого входили жінки з інтелігенції та міщанства. Діяльність товариства спрямовувалася на розвиток церковного життя та допомогу бідним і вбогим. При „Сестрицтві” був сформований жіночий хор, який очолила Євгенія Барвінська. Вже у першому концерті, організованому „Руською бесідою”, жіночій хор бере активну участь. До складу хору входило 12 жінок, серед яких була і Соломія Крушельницька.
На хвилі підйому освітнього рівня українського населення Тернопільщини і залучення ширшого кола народних мас у громадянське життя міста, за допомогою своїх однодумців О. Барвінський відновив Фундацію імені князя Костянтина Острозького, що розпочала пробудження національної самосвідомості міщан Тернополя, і була попередницею „Міщанського братства”.
Олександр Барвінський, вивчаючи історію міста, віднайшов відомості про Фундацію імені князя Костянтина Острозького і на засіданнях товариства „Просвіта” та „Руська бесіда” порушив питання про відновлення її діяльності. 8 вересня 1883 року на урочистому засіданні товариств „Просвіта” та „Руська Бесіда” було затверджено „Статут Фундації імені князя Костянтина Острозького”. Проте лише 31 січня 1884 року Галицьке намісництво затвердило статут Фундації та надало дозвіл на її діяльність. При Фундації за ініціативою О. Барвінського була відкрита перша „Міщанська читальня”.
Досягнувши досить вагомих результатів у громадсько-просвітницькій діяльності, здобувши значний авторитет у колі тернопільської інтелігенції, О. Барвінський поступово починає включатися у політичне життя краю. 2 вересня 1886 року О. Барвінський офіційно стає радним міста Тернополя, отримавши перемогу на виборах у міську раду. У міському магістраті О. Барвінський увійшов до складу юридичної секції і брав активну участь у розгляді юридичних справ, що виносилися на порядок денний засідань. Виступаючи зі своїми промовами і пропозиціями щодо розвитку міста та краю, Олександр Барвінський зумів здобути собі повагу та довір’я серед інших членів міського магістрату, які обрали його у 1888 році делегатом до повітової ради. З цього часу О. Барвінський розпочав свою політичну діяльність у Галицькому сеймі та Віденському парламенті.
На основі указу міністра віросповідання та освіти Австро-Угорської імперії від 1 жовтня 1888 року № 18712, Шкільна Крайова Рада постановою від 4 листопада 1888 року призначила Олександра Барвінського професором учительської семінарії у Львові. 14 листопада 1888 року Олександр Барвінський залишив Тернопіль, проте не полишав своєї турботи про подальший просвітницький розвиток Поділля, зокрема, зростання кількості українських шкіл, читалень.
У громадсько-просвітницькій діяльності Олександра Барвінського значне місце посідало Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Починаючи з 1888 року, після переїзду до Львова, він активно співпрацював із Товариством імені Шевченка. Ухвалою VI загальних зборів 23 березня 1890 року Олександр Барвінський був обраний дійсним членом Товариства імені Шевченка, після чого активно залучився до розробки нового статуту Товариства. Десяті (Х) Загальні збори Товариства увійшли в історію як перші збори Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). Вони відбулися 11 травня 1893. На них головою НТШ було обрано О. Барвінського.
Незважаючи на величезний внесок у розвиток та діяльність товариства, в його середовищі на 1896 рік з’являється певна група опонентів Олександру Барвінському. Навколо Михайла Грушевського, який на той час очолював історико-філософську секцію, був редактором „Записок” та інших збірників, формується коло вчених „академічного типу”, серед яких Іван Франко, Володимир Гнатюк, Степан Томашівський. Це призводить до того, що поволі в НТШ почало назрівати своєрідне протистояння між цією академічною групою та старшою генерацією членів, які поєднували в собі науково-просвітницько-політичний та народницький стилі праці. Академічна група виношувала плани подальшої розбудови НТШ з виокремленням у ньому елітарної групи дійсних членів, що створило специфічну напруженість у Товаристві. Усе це певною мірою дистанціювало Олександра Барвінського від академічної групи Михайла Грушевського, яка займалася науковою діяльністю у НТШ.
В таких умовах Олександр Барвінський вирішив не висувати свою кандидатуру на наступних звітно-виборних Загальних зборах, тому 28 січня 1897 року відбулося останнє засідання Виділу НТШ під головуванням О. Барвінського. На Загальних зборах Наукового товариства імені Шевченка, що відбулися 2 лютого 1897 року, головою було обрано Михайла Грушевського.
Відкритий конфлікт Олександра Барвінського з членами НТШ виявився в перші роки ХХ століття. Однією з причин слугувала політична конфронтація О. Барвінського з видатним діячем товариства І. Франком, радикально-соціалістичні переконання якого не сприймалися консервативною спрямованістю народовця О. Барвінського. Конфлікт двох діячів призвів до виключення на деякий час О. Барвінського з лав членів НТШ. З часом припинилася гостра полеміка з членами Виділу Товариства, врівноважилися відносини з Іваном Франком та Володимиром Гнатюком, відновилися дружні стосунки з головою товариства Михайлом Грушевським. Проте Олександр Барвінський вже не брав активної участі у зборах і внутрішній роботі НТШ, роблячи акцент на наукову діяльність.
У третьому розділі „Історична спадщина Олександра Барвінського”, який складається з двох органічно пов’язаних підрозділів, зображено вплив ідей М. Костомарова, М. Драгоманова, В. Антоновича, М. Грушевського на формування історичних поглядів О. Барвінського, досліджено його історичні праці, на основі яких визначено історіографічну концепцію Олександра Барвінського. Зроблено аналіз видання „Руської історичної бібліотеки”.
У підрозділі 3.1 „Становлення історичних поглядів та історіографічна концепція” розглянуто становлення історичних поглядів О. Барвінського у шкільні роки та формування історіографічної концепції під впливом ідей М. Драгоманова, В. Антоновича, М. Грушевського.
Дослідження історії українських земель О. Барвінський розпочав ще у гімназійні роки. Перші спроби написання історичних розвідок та праць, присвячених історії українських земель, сприяли усвідомленню ним важливого значення історичних знань для формування національно свідомого суспільства. На переконання Олександра Барвінського, знання минулого дають можливість зрозуміти власну самобутність, дозволяють відчути цілісність українського народу, на прикладах героїчних сторінок історії відродити прагнення та боротьбу за українську державність.
Будучи прибічником народовського руху, Олександр Барвінський, разом із своїми товаришами, встановили широкі зв’язки із діячами Наддніпрянської України. На початку 1880-х років вони листувалися із більшістю членів „Старої Громади”. У цей час вийшло три частини „Історії Руси” Олександра Барвінського, які отримали схвальні відгуки Володимира Антоновича. Це спонукало О. Барвінського до особистого знайомства з видатним істориком.
Громадсько-просвітницька та наукова діяльність звела Олександра Барвінського ще з одним представником київської „Старої Громади” Михайлом Драгомановим. Найбільш активним було листування у 1888-1893 рр. У цей час налагодилася співпраця М. Драгоманов з редакцією часопису „Правда”. Окрім пересилки статей до „Правди” вони обмінювалися також і літературними виданнями своїх праць. М. Драгоманов давав оцінку виданню „Руської історичної бібліотеки”, а також рекомендації щодо складу та мови викладу серії. Попри налагоджені дружні стосунки, радикальні погляди М. Драгоманова йшли всупереч позиції О. Барвінського. Розходження остаточно оформилися після того, як О. Барвінський позитивно поставився до проголошеної політики „нової ери”. Радикальні погляди М. Драгоманова, які були підтримані І. Франком, йшли всупереч ідеям „нової ери”. Починаючи з 1891 року на шпальтах газети „Правда” та „Народ” розгорілася гостра дискусія з цього приводу між радикалами та народовцями.
Багатогранна праця Олександра Барвінського, його взаємозв’язки із В. Антоновичем та діяльність у Науковому товаристві імені Шевченка безпосередньо звели його із видатним українським істориком, політичним і державним діячем Михайлом Грушевським. Олександр Барвінський взяв на себе обов’язки з переїзду М. Грушевського до Львова. Дружні стосунки між діячами позитивно позначилися і на їх науковій діяльності. Внаслідок зміни політичних поглядів загострюються стосунки між О. Барвінським і М. Грушевським. Перший поступово відходить від діяльності в товаристві.
Велике значення в просвіті галицьких українців надавав Олександр Барвінський історії, тому на початку 1880-х років він активно починає займатися дослідженнями історії рідного краю та вивчає історичну літературу, що надходила з Наддніпрянської України. Товариство „Просвіта” у 1879 році видало „Історію Русі” Івана Нечуя-Левицького, що була передруком київського видання. Внаслідок того, що подальші частини не вийшли друком, Олександр Барвінський особисто продовжує написання „Історії Русі” пізнішого часу, яку своїм коштом видало товариство „Просвіта”. Значною мірою на написання „Історії Русі” вплинуло протистояння москвофілів та народовців. Восени 1890 році з’явилася у світ „Ілюстрована історія Руси від найдавніших часів до нинішніх днів після руських і чужих істориків”. Праця містила багатий ілюстрований матеріал, а також портрети видатних українських політичних і культурних діячів.
В своїй роботі О. Барвінський на противагу москвофільській історичній концепції наголошував на відмінності у розвитку українського і російського народу. Автор підкреслив окремішність походження московської народності. Відмінними від москвофільських були погляди Олександра Барвінського на причини і наслідки Переяславської угоди Б. Хмельницького з Московським князівством. Автор наголошував на тому, що український народ розвивався самобутньо в умовах національно-культурного та економічного гноблення.
Історична спадщина Олександра Барвінського не обмежується лише працями з історії України. У 1924 році він випускає посібник із всесвітньої історії у двох частинах із ілюстраціями.
Аналізуючи українофільську концепцію національної історії у працях О. Барвінського, слід зазначити, що в порівнянні з іншими історичними працями галицьких істориків, вона набула найбільш цілісної та довершеної форми. Він прагнув надати концепції національної історії переконливої наукової аргументації з метою посилити її конкурентноздатність стосовно русофільської наукової концепції. Отримавши відмінну історичну освіту, він також займався самостійними дослідженнями окремих фактів української минувшини. Свої праці О. Барвінський писав на основі значної джерельної бази та різноманітної літератури, про що свідчить велика кількість чернеток, що зберігаються у відділі рукописів ЛНБ імені В. Стефаника. Тому неможливо погодитися з думкою, що сам О. Барвінський не займався власне науково-дослідницькою діяльністю.
Підрозділ 3.2 „Видання „Руської історичної бібліотеки” присвячено аналізу видання серії історичних праць під назвою „Руська історична бібліотека”, ініціатором створення та редактором якої був О. Барвінський.
В останній чверті ХІХ століття в українській історіографії не було праці, в якій би подавалася цілісна історія український земель, включно із західноукраїнським регіоном. Унаслідок заборони Емським указом 1876 року друку україномовних книжок видання подібної серії було неможливе на теренах Наддніпрянської України. На західноукраїнських землях в цей час значного поширення набула москвофільська історична концепція, яка відстоювала ідею національно-культурної та державно-політичної єдності з Росією, спільність української і російської історій.
За задумом, це видання мало складатися з окремих історичних праць, які б у цілому відображали історію українських земель від часів Київської Русі до кінця ХІХ століття. Програму видання окрім Володимира Антоновича, схвалили також Олександр Кониський, Василь Вовк-Карачевський та Павло Житецький, які погодилися перекладати історичні монографії для „Руської історичної бібліотеки”.
Після вирішення усіх організаційних питань щодо видання „Руської історичної бібліотеки”, у серпні 1885 року Олександр Барвінський розпочав підготовку до друку першого тому, який вийшов на початку січня 1886 року. Видавалася „Руська історична бібліотека” у друкарні Йосифа Павловського в Тернополі. Наклад першого тому становив 237 примірників. Пізніше тираж зріс до 500 екземплярів.
„Руська історична бібліотека” зазнала критики з боку діячів москвофільського і польського таборів. Вони в її появі вбачали політичну загрозу своєму пануванню. Окрім цього, редактор зіткнувся із труднощами поширення перших томів серії. Пізніше була вже створена так звана мережа з продажу примірників „Руської історичної бібліотеки”, що свідчило про зростання її популярності серед населення. Широкою популярністю користувалася серія серед українського селянства, про що свідчить велика кількість листів, надіслана на адресу О. Барвінського, а також поширення примірників серед читалень та філій товариства „Просвіта”.
Серія „Руська історична бібліотека” стала справжнім народним виданням. Позитивні оцінки серед українських діячів „Руська історична бібліотека” отримала вже з перших томів. Багато хто став її постійним передоплатником. Примірники поштою отримували В. Антонович, М. Грушевський, Д. Гладилович, К. Левицький та інші. Не залишались осторонь „Руської історичної бібліотеки” і галицькі діячі. Так, наприклад, Володимир Охримович та Олександр Колеса допомагали поширювати книжки серії в Західній Україні.
В цілому вийшло 24 томи цієї серії. Після переїзду О. Барвінського до Львова, починаючи з XVI тому, видання „Руської історичної бібліотеки” продовжило Наукове товариство імені Шевченка.
У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:
–аналіз стану розробки проблеми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального вивчення, залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною і достовірною, що дозволяє вирішити поставлені дослідницькі завдання;
–громадсько-просвітницька діяльність О. Барвінського була прикладом реалізації на практиці програмних завдань українського руху, до керівників якого в той час приходило розуміння, що сила нації визначається не механічним переліком політичних прав, а всім комплексом здобутків в економічній, соціальній, культурній, науковій та інших сферах суспільного життя;
Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора:
Анотації
Гриб О. І. Громадсько-просвітницька діяльність та історична спадщина Олександра Барвінського. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 –історія України. –Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. –Черкаси, 2007.
Дисертацію присвячено дослідженню громадсько-просвітницької діяльності Олександра Барвінського від часу формування його громадянської позиції і до початку політичної кар’єри та аналізу його історіографічної концепції на основі історичних праць. Опрацьовані автором матеріали стосуються 1847 – рр. –від народження Олександра Барвінського і до його смерті. У роботі з’ясовано роль Олександра Барвінського у національно-культурному відродженні західноукраїнських земель у 40-х рр. ХІХ –першій чверті ХХ століття, основні віхи його громадсько-просвітницької діяльності на Тернопільщині. Проаналізовано вплив ідей провідних істориків Наддніпрянщини на становлення історичних поглядів Олександра Барвінського, виокремлено його історіографічну концепцію.
Ключові слова: Громадсько-просвітницька діяльність, Товариство „Просвіта”, НТШ, українофільська історична концепція, „Руська історична бібліотека”.
Аннотация
Гриб О. И. Общественно-просветительская деятельность и историческое наследие Александра Барвинского. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 –история Украины. Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. –Черкассы, 2007.
В диссертации, опираясь на опубликованные и архивные документы, периодическую печать, отечественную и зарубежную историографию, исследовано общественно-просветительскую деятельность и историческое наследие одного из ведущих деятелей Восточной Галиции 40-х гг. ХІХ –первой четверти ХХ вв. Александра Барвинского. Проанализировано факторы, которые повлияли на его гражданскую позицию. Подчеркнуто, что мировоззрение А. Барвинского формировалось в условиях развития украинского национального движения 40-х гг. ХІХ –начала ХХ вв., в период его учебы в Тернопольской гимназии и Львовском университете. Особое внимание уделено участию А. Барвинского в школьной и студенческой организации “Громада”, где он проявил себя хорошим пропагандистом и практическим организатором.
В диссертации исследована деятельность А. Барвинского на должностях преподавателя Бережанской и Тернопольской гимназий. Он развернул широкую просветительскую работу в Тернополе –возглавил местную филию общества “Просвита”, был инициатором открытия читальных залов и библиотек по всему Тернопольскому региону. А. Барвинский был членом обществ “Русская бурса” и “Русская беседа”, а также избран в тернопольский городской магистрат. Его заслугам принадлежит восстановление деятельности благотворительной фундации имени князя Константина Островского в городе Тернополе.
Освещено деятельность А. Барвинского в НТШ. Он разработал программу реформации общества, будучи его главой, организовал и значительно расширил его издательскую деятельность. За время руководства А. Барвинского НТШ вышло на качественно новый уровень, стало самой большой организационной структурой в Западной Украине. Работа организации была направлена на реализацию идеи национально-культурного возрождения украинских земель.
Александр Барвинский сделал весомый вклад в развитие исторической науки. Он был автором множества исторических работ, а также инициатором издания исторической серии под названием “Русская историческая библиотека”. Его дружеские и профессиональные отношения с В. Антоновичем, М. Драгомановым и М. Грушевским способствовали утверждению его украинофильской концепции национальной истории. В своих работах он подчеркивал различия и особенности в развитии украинского и русского народов. Он старался придать концепции национальной истории убедительной научной аргументации с целью усилить её конкурентоспособность относительно русофильской исторической концепции.
Ключевые слова: общественно-просветительская деятельность, общество “Просвита”, НТШ, украинофильская концепция, русофильская концепция, “Русская историческая библиотека”.
Grib O. I. Public activity and history heritage of Alexander Barvinsky. –Manuscript.
Thesis submitted for a Candidate of Sciences History in specialization 07.00.01 –History of Ukraine. –Cherkasy Bogdan Khmelnitsky National University. –Cherkasy, 2007.
The thesis outlines public activity and history heritage of Alexander Barvinsky on the basis of handling the published and archival materials, periodicals, home and foreign historiography. The factors which have influenced the formation of his public position have been analyzed here. Activity of A. Barvinsky as an “Prosvita” organizer, he was the head of the Scientific Society named after Shevchenko, who made a considerable contribution to the development of the organization, and was the head of the philological department. Alexander Barvinsky had a constant interest in history. He published books on world history, and history of Ukraine as cone. He was an editor of “Rus’ka historical library”, through which he introduced the works of Eastern Ukrainian historians to the people of Halychyna.
Keywords: public activity, history heritage, “Prosvita” organizer, the Scientific Society named after Shevchenko, “Rus’ka historical library”.
2 Будзиновський В. Москвофільство: його причини і теорії /Політична діяльність О. Барвінського/. – Львів: Накладом автора, /Б. р./.; Будзиновський В. Австрія чи Польща. – Львів. Накладом автора, 1903. – Хлопська політика. Том ІІІ.
3 Левицький І. Александр Барвінский в історіи культурного движеня руского народа на Прикарпаттю. Біографічно-історичний почерк. – Львів: Вид-во Старопіг. ін-ту, 1901.
4 Студинський К. Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1873–1928 рр.) // ЗНТШ. – Т. СL. – Львів, 1929.
5 Франко І. Етнографічна виставка у Тернополі // Іван Франко: Збір. творів: У 50 т. – Т. 46. – Кн. 1.; Франко І. Руська історична бібліотека // Іван Франко: Збір. творів: У 50 т. – Т. 46. – Кн. 1.
6 Бєляєв В., Рудницький М. Під чужими прапорами. – Київ: Радянський письменник, 1956.
7 Чубатий М. Історія Тернополя та Тернопільщини / Шляхами золотого поділля. Регіональний збірник Тернопільщини. Том І. (2-е видання) – Філадельфія, Па: НТШ в ЗСА, 1983.
8 Задорожний В. Учительська семінарія в Тернополі / Шляхами золотого поділля. Регіональний збірник Тернопільщини. Том І. (2-е видання) – Філадельфія, Па: НТШ в ЗСА, 1983.
9 Кордуба А. Жіноцтво Тернополя при праці / Шляхами золотого поділля. Регіональний збірник Тернопільщини. Том І. (2-е видання) – Філадельфія, Па: НТШ в ЗСА, 1983.
10 Лисий В. Тернопільська філія „Просвіти” / Шляхами золотого поділля. Регіональний збірник Тернопільщини. Том ІІ. – Філадельфія, Па: НТШ в ЗСА, 1970.
11 Аркуша О. Г. Українське представництво в Галицькому сеймі (1889 – 1901): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Львів, 1997.; Аркуша О. Олександр Барвінський. До 150-річчя від дня народження. – Львів: Інститут українознавства НАН України, 1997.
12 Аркуша О., Мудрий М. Русофільство в Галичині в середині ХІХ – на початку ХХ століття: генеза, етапи розвитку, світогляд // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 1999. – Вип. 34.
13 Мудрий М. Австрорусинство в Галичині: спроба окреслення проблеми // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – Вип. 35–36.
14 Мудрий М. Галицьке русофільство в сучасній історіографії: стан і перспективи дослідження / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 9.: Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія / НАН України, Інститут Українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2001.
15 Чорновол І. П. Польсько-українська угода 1890 – 1894 рр.: генеза, перебіг подій, наслідки: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Львів, 1995.
16 Чорновол І. Олександр Барвінський у контексті своєї і нинішньої епохи // Олександр Барвінський 1847–1927. Матеріали конференції, присвяченої 150-річниці від дня народження Олександра Барвінського. Львів. 14 травня 1997 р. – Львів, 2001.
Чорновол І. Політичний реалізм Олександра Барвінського // Сучасність. – 1998. – № 1.
Чорновол І. Тягар прагматизму. Олександр Барвінський // Суспільство. – № 233. – 2004. – 17 грудня.
17 Чорновол І. Видатні особистості австрійського рейхсрату і галицького сейму у „Споминах з мого життя” Олександра Барвінського // Альманах „Молода нація”. – 2000. – № 3.
Чорновол І. Неопублікована частина мемуарів Олександра Барвінського // Україна в минулому. Вип. IV. – Київ-Львів, 193.
18 Чорновол І. Політичні аспекти народницької історіографії: від М. Костомарова до М. Грушевського // Молода нація. Альманах. – 2000. – № 3.
19 Кравець О. Дорогоцінні матеріали до нашої національної історії... / „Спомини з мого життя” Олександра Барвінського // Слово і час. – 1997. – № 5–6.
Кравець О. Олександр Барвінський – будівничий української культури // Рідна школи. – 1998. – № 7–8.
20 Гречин Б. Громадсько-просвітницька та педагогічна діяльність Олександра Барвінського. – Івано-Франківськ: Плай, 2001.; Гречин Б. Олександр Барвінський про виховну роль рідної мови // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. – 2001. – № 4.
21 Барвінський Олександр. Тарас Шевченко – апостол правди і науки: учитель людства: Спроба педагогічно-наукової розвідки. – Івано-Франківськ, 2001.
22 Куций І. Українська науково-історична думка Галичини (1830 – 1894 рр.): рецепція національної історії. – Тернопіль: Джура, 2006.
23 Павлишин С. Олександр Барвінський. – Львів: Академічний експрес, 1997.
24 Павлишин С. Пам’ять роду і народу // Дзвін. – 1993. – № 4–6.; його ж. Рід Барвінських в історії української культури. – Вісник НТШ. – 1993. – Ч. 6-7.
25 Романів О. Олександр Барвінський і Наукове товариство ім. Шевченка // Олександр Барвінський (1847–1927). Матеріали конференції – Львів, 2001.
26 Головин Б. Нації незгасний смолоскип. Статті. Інтерв’ю. Спогади. – Тернопіль: Просвіта, 2003.
27 Герета І. Олександр Барвінський та його рідний край // Олександр Барвінський (1847–1927). Матеріали конференції – Львів, 2001.
28 Барвінський О. Гуня і Остряниця // Правда. – 1867. – Ч. 18–22.; його ж. Коляда // Правда. – 1868. – Ч. 2.