Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
28
ВСТУП
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1.1 Зміст права власності та права користування землями оздоровчого призначення
1.2 Суб’єкти та об’єкти земель оздоровчого призначення їх права та обов’язки
Розділ 2. ЗЕМЛІ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЇХ ВИКОРИСТИННЯ
2.1 Підстави виникнення та припинення права оздоровчого землекористування, володіння
2.2 Правова охорона земель оздоровчого призначення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
На даний час характер використання землі значного мірою визначається правом власності на землю. Відповідно до законодавства власники земельних ділянок вправі визначати їх юридичну долю, організовувати використання земельних ділянок для досягнення певних цілей та отримувати доходи.
Здійснення земельної реформи, перехід до ринкових умов господарювання на землі, законодавче закріплення різних форм власності на землю і розширення можливостей використання земельних ресурсів на підставі права власності однак не звузило сферу правового положення земель оздоровчого призначення. Вона має велике значення як передбачений законом спосіб використання корисних властивостей землі.
Саме в цьому і полягає актуальність вибраної мною теми курсової роботи. Оскільки наша країна є порівняно молодою державною і на шляху до здобутку незалежності пройшла не легкий і тернистий шлях, вважаю дослідження даної теми буде практичним, новим і доцільним.
Метою курсової роботи є комплексне дослідження правового положення земель оздоровчого призначення. Відповідно до поставленої мети у роботі зроблено спробу вирішити такі завдання:
- комплексно розглянути поняття права власності на землі оздоровчого призначення;
- розкрити поняття суб’єктів та об’єктів з даного питання;
- вивчити правову охорону земель оздоровчого призначення;
- встановити підстави виникнення та припинення права оздоровчого землекористування та володіння.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при реалізації права власності на землі оздоровчого призначення. Предметом нашого дослідження є Конституція України, Земельний кодекс України, закони та підзаконні акти у сфері земельних відносин, укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, наукова та практична література, що стосується питання права власності на землі оздоровчого призначення і т.д.
Наукове значення результатів роботи полягає в тому, що теоретичні положення та висновки можуть бути використані у вигляді окремих положень навчальних курсів дисциплін; у науково-дослідній роботі для розвитку вітчизняного права.
Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані для вдосконалення національного законодавства з метою ефективного його застосування на практиці, практичними працівниками у процесі здійснення судової реформи.
Методи дослідження. У процесі дослідження поставлених питань використовувались наступні методи: історико-правовий метод, метод формально-логічного аналізу, метод системного та структурного-функціонального аналізу.
В спеціальній літературі розгляд проблем реалізації права власності на землі оздоровчого призначення в сучасній Україні проводився у працях таких дослідників як Ільницька Н., Каракаш І.І., Погрібний О.О., Погрібний С.О., Бобкова А.Г., Мунтян В.Л., Шульга М.В., Кулинич П.Ф., Семчик В.І., Андрейцев В.І., Шемшученко Ю.С., Малишева Н.Р., Бистров Г.Ю. та інших. Дослідженням правового режиму земель оздоровчого призначення займалися також українські та російські науковці: Аксененко Г.А., Иконицкая И.А., Краснова Н.И., Карпов Н., Панченко П.П., Славов В.П.,. Марчук В.А, Бринчук М.М., Вовк Ю.А, Кассо Л.А., Герман И.Е., Ерофеев Б.В. та інші.
Структура курсової роботи зумовлена характером та цілями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
У відповідності до Основного Закону кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону2.
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах3.
Займаючи 0,01 % території України (близько 8,6 тис. га), землі оздоровчого призначення відіграють надзвичайно важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких земель –це наявність у їх межах природних лікувальних ресурсів, які є надзвичайно ефективними засобами для профілактики та лікування, як правило, поширених захворювань людей. До таких природних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об’єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань4. Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель територій, яка має спеціальний правовий режим охорони і використання. Згідно зі ст. 47 Земельного кодексу України, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
Основною правовою передумовою для віднесення тих чи інших територій до земель оздоровчого призначення є виявлення на них відповідних природних лікувальних ресурсів в установленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України «Про курорти» виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони здоров’я України, на підставі чого визначаються методи використання таких природних лікувальних ресурсів у профілактичних та лікувальних цілях. Потім за результатами геологорозвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних лікувальних ресурсів, включаються до складу земель оздоровчого призначення і передаються для використання в оздоровчих цілях.
Правовий режим земель оздоровчого призначення передбачає можливість їх перебування у державній, комунальній та приватній власності5. Земельний кодекс України (ст. 84) містить заборону на передачу у приватну власність лише частини земель оздоровчого призначення, а саме тих, на яких розташовані об’єкти оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Отже, заборона на приватизацію земель оздоровчого призначення не поширюється на розташовані в межах територій курортів земельні ділянки, надані громадянам та юридичним особам, якщо на таких ділянках відсутні об’єкти оздоровчого призначення (санаторно-курортні заклади тощо).
Таким чином, власнісний статус цієї категорії земель повністю підпорядкований власнісному статусу об’єктів курортної інфраструктури та інших об’єктів нерухомого майна, які розташовані на землях оздоровчого призначення. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про курорти» приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється. Крім того, забороняється приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували у державній або комунальній власності. Отже, земельні ділянки, на яких розташовані зазначені санаторно-курортні заклади, приватизації не підлягають.
Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що знаходяться або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, не заборонена. Вона може здійснюватися в порядку, встановленому законами з питань приватизації, за умови збереження профілю об’єктів, що приватизуються6. Земельні ділянки, на яких розташовані такі заклади, також можуть бути приватизовані. Слід зазначити, що Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі (п. 3)7 з метою залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій планується проведення приватизації оздоровчих та санаторно-курортних закладів (крім спеціалізованих санаторіїв), у першу чергу нерентабельних та тих, що перебувають в оренді, а також об’єктів незавершеного будівництва. Разом з такими об’єктами приватизації підлягатимуть і земельні ділянки, на яких вони розташовані.
Основне цільове призначення цієї категорії земель полягає в їх використанні в інтересах курортної справи. Курортна справа –це сукупність усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів8. Отже, основне цільове призначення таких земель полягає у їх використанні для забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів.
Разом з тим, види діяльності, які охоплюються поняттям «курортна справа», не зводяться лише до власне лікувально-оздоровчого процесу. Як зазначається в Концепції розвитку санаторно-курортної галузі розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв’язок, комунальне господарство) потребує розв’язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов’язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів. Отже, на землях оздоровчого призначення дозволяється здійснення і таких видів діяльності, які характерні для цільового призначення інших категорій земель9. До них належать будівництво та експлуатація об’єктів транспорту, житлове будівництво, будівництво та експлуатація промислових та сільськогосподарських підприємств, розміщення об’єктів рекреації, природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини.
Багатоманітність видів діяльності, які дозволяються здійснювати на землях оздоровчого призначення, обумовлена тим, що переважна більшість курортів України розташовані в межах населених пунктів. В зв’язку з цим Кабінет Міністрів України постановою від 28 грудня 1996 р. № 1576 затвердив перелік населених пунктів, віднесених до курортних, який станом на 2009 р. включав 241 населений пункт нашої країни10.
Забезпечення повноцінного функціонування населених пунктів, в тому числі й курортних, передбачає здійснення на їх території різних видів діяльності. Тому основне цільове призначення земель курортів, які складають переважну частину земель оздоровчого призначення, не забороняє здійснення таких видів діяльності.
Разом з тим, поряд з основним цільовим призначенням категорії земель оздоровчого призначення слід виділяти цільове призначення окремих земельних ділянок у межах курортів. Так, у межах курортів можуть перебувати не тільки земельні ділянки, надані у власність чи користування лікувальним та санаторно-курортним закладам, установам та їх об’єднанням, а й земельні ділянки, надані громадянам та юридичним особам для житлового будівництва, будівництва та обслуговування об’єктів комерційного призначення (магазинів, ресторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільськогосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв’язку тощо. В зв’язку з цим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» встановлено, що у проектах землеустрою з встановлення меж територій оздоровчого призначення повинні визначатися й межі земельних ділянок всіх їх власників та користувачів11.
На жаль, як зазначається в Концепції розвитку санаторно-курортної галузі, розвиток виробництва на курортних територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентрація у деяких місцевостях санаторно-курортних закладів, велика питома вага промислового та сільськогосподарського виробництва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водо- та теплопостачання, енергозабезпечення, комунальне господарство, транспорт), низький рівень комфортності оздоровниць створюють надмірне антропогенне навантаження, знижують престижність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.
1.2 Суб’єкти та об’єкти земель оздоровчого призначення їх права та обов’язки
Земельна правосуб'єктність - це здатність бути учасником суспільних відносин, які пов'язані з використанням землі. Суб'єктами права власності на землю є особи, які можуть бути учасниками цивільних і земельних правовідносин, оскільки земельним правовідносинам властивий комплексний зміст (земля є об'єктом відчуження, надбання, об'єктом товарного обігу та ринкових відносин)12.
Відповідно до положень Конституції України суб'єктом права власності на землю є український народ, що здійснює це право через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Суб'єктами права державної власності на землю як об'єкта господарювання є держава в цілому (державна власність), територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність). До їхньої комунальної спільної власності належить і земля, що перебуває в управлінні районних і обласних рад.
Отже, суб'єктами права власності на землі оздоровчого призначення відповідно до загальних норм ст. 80 ЗК України можуть бути громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава13.
Земельна правоздатність означає мати права і брати на себе обов'язки щодо землі. Дієздатність громадян в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення ним вісімнадцятирічного віку. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років не можуть укладати угоди, в тому числі про землю, за згодою своїх батьків або піклувальників. При успадкуванні земельних ділянок неповнолітнім згідно зі ст. 8 ЗК України допускається надання цих ділянок в оренду для використання під контролем місцевих рад на строк до дня досягнення спадкоємцем повноліття. Отже, земельна дієздатність - це здатність своїми діями набувати суб'єктивних прав і виконувати юридичні обов'язки щодо конкретної земельної ділянки.
Спеціальним суб'єктом права власності та земельних відносин є юридичні особи, якими відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України є організації, що створені та зареєстровані у встановленому законом порядку. Юридичні особи наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю та можуть бути позивачами та відповідачами у суді.
Юридичні особи та громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на землю. В свою чергу юридичні особи визнаються такими у випадку, якщо вони засновані громадянами та недержавними юридичними особами, діяльність яких регулюється нормами приватного права.
Від імені держави правомочності суб'єкта права державної власності на землі оздоровчого призначення здійснюють органи державної влади: Верховна Радії України - на землі загальнодержавної власності України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності.
До повноважень Верховної Ради України як органу державної влади належить: прийняття законів, у тому числі щодо регулювання земельних відносин і ствердження загальнодержавних програм економічного розвитку та охорони довкілля, в яких передбачаються заходи щодо використання та охорони державних земель.
Згідно Конституцією України засади використання природних ресурсів, правовий режим власності, а отже, і державної власності на землю, визначаються виключно законами України14.
Окремими повноваженнями щодо розпоряджання і управління державною власністю, у тому числі землею, наділено органи державної виконавчої влади. Так, за ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах охорони природи, об'єктом якої є і земля; розробляє і виконує загальнодержавні програми економічного розвитку; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі згідно зі ст. 118 Конституції України здійснюють місцеві державні адміністрації, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням на категорії, то вони мають різний правовий режим. Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин.
Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин. Важливою ознакою земельної ділянки як об'єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з численних категорій земельного фонду України, оскільки без такого відокремлення неможливо встановити право власності на цю ділянку.
Режим власності на землі та об'єкти оздоровчого призначення різноманітний і залежить від низки факторів. За характером природних лікувальних ресурсів курорти поділяються на курорти державного та місцевого значення. Приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності, забороняється. Також забороняється приватизація спеціальних санітарно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності (маються на увазі дитячі кардіологічні, пульмонологічні та інші заклади, визначені у зазначеному законі).
Підставою для відведення земель для створення та розвитку курортів є оголошення курортною природної території, на якій наявні природні лікувальні ресурси та необхідна інфраструктура для їх експлуатації і організації лікування людей15. В свою чергу оголошення природних територій курортними проводиться на підставі клопотань відповідних органів влади або заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян. У таких клопотаннях мають міститися: обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристика природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал.
Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються: 1) щодо природних територій державного значення –спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; 2) щодо природних територій місцевого значення –відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.
У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними.
Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення –спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення –місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Так, наприклад, Верховна Рада України прийняла 11 січня 2005 р. Закону України «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення»16, яким встановила також межі цього курорту. А рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Після прийняття рішення про оголошення тієї чи іншої території курортною здійснюється відведення земельних ділянок для розміщення санаторно-курортних закладів та іншої інфраструктури курортів (їдалень, поліклінік, будинків культури та відпочинку тощо). Рішення про відведення земельних ділянок (а за необхідності –про вилучення (викуп) та відведення) для створення та розвитку курортів приймають у межах населених пунктів відповідні ради, а за їх межами –обласні державні адміністрації та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (статті 122, 123, 149 Земельного кодексу України). Якщо земельні ділянки для створення чи розширення курорту вилучаються за рахунок особливо цінних земель (ст. 150 Земельного кодексу України), то рішення про їх вилучення та відведення приймається Кабінетом Міністрів України. Обов’язковою умовою відведення земельних ділянок для створення чи розширення курорту є розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування в порядку, встановленому Земельним кодексом України (ст. 13 Закону України «Про курорти»).
Підставами припинення права власності на землі оздоровчого призначення можуть бути: відчуження власником цих земель; відмови власника від права власності на землі оздоровчого призначення; припинення права власності на землі оздоровчого призначення, які за законом не можуть належати цій особі; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; припинення юридичної особи чи смерті власника земель оздоровчого призначення17.
Насамперед, слід мати на увазі, що межі курортів одночасно є межами округу санітарної охорони курорту (ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про курорти»). В межах округу «забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів» (ч. 1 ст. 28). Округи гірничо-санітарної охорони встановлюються для курортів, «які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо)» (ч. 2 ст. 28 Закону).
Порядок встановлення меж та режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів, а відповідно і земель оздоровчого призначення, встановлюється законодавством.
Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається Земельним кодексом, а також законами України «Про курорти», «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативними актами. На землях оздоровчого призначення деякі суб'єкти виступають як самостійні землекористувачі (курорти, санаторії, пансіонати), інші функціонують у складі основних землекористувачів —лікувальних, оздоровчих, комунальних тощо. Проте для всіх суб'єктів відносин на цих землях існує заборона передавати земельні ділянки у власність і надавати їх у користування, в тому числі в оренду, тим юридичним особам і громадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природних лікувальних властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.
2.2 Правова охорона земель оздоровчого призначення
Оскільки в межах територій курортів як переважної частини земель оздоровчого призначення знаходяться земельні ділянки різного цільового призначення, які до того ж перебувають у власності або користуванні значної кількості юридичних осіб та громадян, правове регулювання охорони та використання цієї категорії земель будується на принципах диференціації та інтеграції18. Диференціація має на меті надання таким громадянам та юридичним особам правової можливості використання належних їм земельних ділянок для задоволення певних особистих потреб (житлове, гаражне, дачне будівництво) та здійснення певних видів підприємницької діяльності на землях курортів. Завданням інтеграції правового регулювання охорони та використання є формування загального правового режиму санітарної охорони територій курортів та підпорядкування йому правових режимів усіх земельних ділянок, зокрема, тих, які надані громадянам та юридичним особам для житлового будівництва, будівництва та обслуговування об’єктів комерційного призначення (магазинів, ресторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільськогосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв’язку тощо.
З метою інтеграції правового регулювання охорони та використання всіх земель у межах територій курортів на їх територіях встановлюються округи санітарної охорони, а в межах курортів, в яких лікувально-оздоровчий процес базується на використанні лікувальних корисних копалин та підземних вод, встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. Округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони є територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. У разі використання пов’язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встановлюватись єдиний округ санітарної охорони.
Отже, округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони охоплює всі розташовані в межах курорту земельні ділянки і підпорядковує їх єдиному правовому режиму санітарної охорони. Його суть полягає у тому, що в межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту (курортів) забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів19.
Компетенція органів, які встановлюють межі округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту залежить від статусу курорту. Так, межі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. А межі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення (ст. 29 Закону України «Про курорти»).
Правовий режим земель у межах округу санітарної охорони курорту не є однаковим для всіх його частин. Так, згідно зі ст. 30 Закону України «Про курорти» за ступенем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони: першу (зона суворого режиму), другу (зона обмежень) та третю (зона спостережень). Межі зон округу санітарної охорони курорти визначаються одночасно з встановленням меж округу органами, які встановлюють межі відповідного округу. Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.
Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш 100 метрів. На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: а) користування надрами, не пов’язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; б) прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; в) спорудження будь-яких будівель та інших об’єктів, не пов’язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; г) скидання дренажно-скидних та стічних вод; д) влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); е) влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; є) проїзд автотранспорту, не пов’язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; ж) постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів). Разом з тим на території першої зони округу санітарної охорони курорту дозволяється провадити діяльність, пов’язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали (ст. 31 Закону України «Про курорти»).
Друга зона (зона обмежень) округу санітарної охорони курорту охоплює територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту. На території другої зони забороняється: а) будівництво об’єктів і споруд, не пов’язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; б) проведення гірничих та інших видів робіт, не пов’язаних з безпосереднім упорядкуванням території; в) спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; г) забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; д) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря; е) розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; є) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів; ж) скидання у водні об’єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
Слід зазначити, що згідно зі ст. 32 Закону усі багатоквартирні будинки в межах другої зони повинні мати водопровід та каналізацію. Туалети у приватних будинках в обов’язковому порядку мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та обладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в’їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар’єрами.
До третьої зони (зона спостережень) округу санітарної охорони курорту включається територія, яка охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. На території третьої зони забороняються: будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Слід зазначити, що третя зона є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов (ст. 33. Закону України «Про курорти»).
Земельні ділянки в межах округів та зон санітарної охорони курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту, з дотриманням вимог статей 31–Закону України «Про курорти». З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують на цих землях спеціально визначені природні об’єкти, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
Отже, дослідивши у курсовій роботі тему „Правовий режим земель оздоровчого призначення” можемо зробити наступні висновки.
. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовий режим земель оздоровчого призначення передбачає можливість їх перебування у державній, комунальній та приватній власності. Власнісний статус цієї категорії земель повністю підпорядкований власнісному статусу об’єктів курортної інфраструктури та інших об’єктів нерухомого майна, які розташовані на землях оздоровчого призначення. Основне цільове призначення цієї категорії земель полягає в їх використанні в інтересах курортної справи. Багатоманітність видів діяльності, які дозволяються здійснювати на землях оздоровчого призначення, обумовлена тим, що переважна більшість курортів України розташовані в межах населених пунктів.
2. Суб'єктами права власності на землі оздоровчого призначення можуть бути громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава. Від імені держави правомочності суб'єкта права державної власності на землі оздоровчого призначення здійснюють органи державної влади: Верховна Радії України - на землі загальнодержавної власності України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності. Юридичні особи та громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на землю.
На землях оздоровчого призначення деякі суб'єкти виступають як самостійні землекористувачі (курорти, санаторії, пансіонати), інші функціонують у складі основних землекористувачів —лікувальних, оздоровчих, комунальних тощо.
Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин.
Режим власності на землі та об'єкти оздоровчого призначення різноманітний і залежить від низки факторів. За характером природних лікувальних ресурсів курорти поділяються на курорти державного та місцевого значення.
. Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортною є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікування людей.
Після прийняття рішення про оголошення тієї чи іншої території курортною здійснюється відведення земельних ділянок для розміщення санаторно-курортних закладів та іншої інфраструктури курортів (їдалень, поліклінік, будинків культури та відпочинку тощо). Рішення про відведення земельних ділянок (а за необхідності –про вилучення (викуп) та відведення) для створення та розвитку курортів приймають у межах населених пунктів відповідні ради, а за їх межами –обласні державні адміністрації та Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Якщо земельні ділянки для створення чи розширення курорту вилучаються за рахунок особливо цінних земель, то рішення про їх вилучення та відведення приймається Кабінетом Міністрів України. Обов’язковою умовою відведення земельних ділянок для створення чи розширення курорту є розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається Земельним кодексом, а також законами України «Про курорти», «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативними актами.
. Правове регулювання охорони та використання земель оздоровчого призначення будується на принципах диференціації та інтеграції. Диференціація має на меті надання таким громадянам та юридичним особам правової можливості використання належних їм земельних ділянок для задоволення певних особистих потреб (житлове, гаражне, дачне будівництво) та здійснення певних видів підприємницької діяльності на землях курортів. Завданням інтеграції правового регулювання охорони та використання є формування загального правового режиму санітарної охорони територій курортів та підпорядкування йому правових режимів усіх земельних ділянок, зокрема, тих, які надані громадянам та юридичним особам для житлового будівництва, будівництва та обслуговування об’єктів комерційного призначення (магазинів, ресторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільськогосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв’язку тощо.
2 Ч. 2 ст. 14 Конституції України: [прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 30. – ст. 141.
3 Закон УРСР від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України, 08.10.1991, № 41, ст. 546.
4 Ст. 6 Закону України від 05.10.2000 № 2026-III «Про курорти» // Відомості Верховної Ради України, 15.12.2000, № 50, ст. 435.
5 Ст. 49 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III // Офіційний вісник України, 30.11.2001, № 46, ст. 2038, стор.1.
6 ст. 26 Закону України від 05.10.2000 № 2026-III «Про курорти» // Відомості Верховної Ради України, 15.12.2000, № 50, ст. 435.
7 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 № 231-р „Про схвалення Концепції розвитку санаторно-курортної галузі» // Офіційний вісник України, 08.05.2003, № 17, ст. 785, стор.122.
8 ст. 1 Закону України від 05.10.2000 № 2026-III «Про курорти» // Відомості Верховної Ради України, 15.12.2000, № 50, ст. 435.
9 Земельні відносини в Україні: Наук. - практ. Видання / Д.В. Ковальський, Л.О. Панькова. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – С. 541.
10 Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1996 № 1576 «Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних» // Урядовий кур'єр, 23.01.1997
11 Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» // Офіційний вісник України, 10.09.2004, № 34, ст. 2261, стор.52, код 29872/2004.
12 Земля: Договори, суд, законодавство: Науково-практичний посібник (видання третє, перероблене та доповнене) / За заг. ред. С.Я.Фурси – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. – С. 14.
13 Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.С.Семчика. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – С. 49.
14 Ст. 92 Конституції України: [прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 30. – ст. 141.
15 Ст. 7 Закону України від 05.10.2000 № 2026-III «Про курорти» // Відомості Верховної Ради України, 15.12.2000, № 50, ст. 435.
16 Офіційний вісник України, 11.02.2005, № 4, ст. 183, стор.16.
17 Земельні відносини: правове регулювання та судова практика. Матеріали науково-практичної конференції 10 – 11 червня 2009 року, м. Чернігів. – Мена: „Домінант”, 2009. –С. 67.
18 Гайдуцький П. Земля має власника. Реального. // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 90. — 20 трав.
19 Ст. 27-28 Закону України від 05.10.2000 № 2026-III «Про курорти» // Відомості Верховної Ради України, 15.12.2000, № 50, ст. 435.