Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 4
Методичні рекомендації до семінарських занять
з курсу «Історія слов’янських народів»
МОДУЛЬ 1
Семінарське заняття №1
Соціально-економічний та політичний розвиток СРСР
у післявоєнний період (1945–1953 рр.)
(2 год.)
План.
1. Післявоєнна відбудова народного господарства. Посуха і голод 1946–1947 рр.
2. Посилення карально-репресивних функцій радянського режиму. “Ждановщина” та ідеологічні кампанії 1946–1953 рр.
3. Зміни у зовнішній політиці СРСР після Другої світової війни. Початок “холодної війни”.
Реферати:
Життєвий рівень населення СРСР у 1945–1953 рр.
Оцінка діяльності Й. В. Сталіна в радянській та сучасній вітчизняній
і зарубіжній історіографії.
Література:
Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 6. – К.: Генеза, 2003.
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. /Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. –1263 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
История России. XX век / А.Н. Боханов, М.М. Горинов, В.П. Дмитренко и др. – М.: ООО «Издательство ACT», 2001. – 608 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
Боффа Дж. История Советского Союза. – В 2 т. – Т. 2. – М.: Междунар. отношения, 1990. – 632 с.
Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.
Жуков Г. К. Воспоминания и размышления: в 3 т. – М., 1985.
Волкогонов Д. А. Тріумф і трагедія: Політичний портрет Й. В. Сталіна: У 2 кн. – К.: Політвидав України, 1989.
Ласло Белади, Тамаш Краус. Сталин: Пер. с венг. – М.: ИПЛ, 1989. – 367 с.
Реабилитация: Политические процессы 30 – 50-х годов / Под общ. Ред. А. Н. Яковлева. – М.: Политиздат, 1991. – 461 с.
Чунтулов В. Т. и др. Экономическая история СССР. – М., 1987.
Берхин И. Б. История СССР (1917 – 1978): Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1979. – 664 с.
История внешней политики СССР: в 2-х т. / Под ред. А.А. Громыко. – М., 1986.
История международных отношений и внешней политики СССР: в 3-х т. / Под ред. Фроянова. – М., 1988.
Загладин Н. В. История успехов и неудач советской дипломатии. – М., 1990.
Открывая новые страницы… Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов. – М.: Политиздат, 1989.
Архивы раскрывают тайны… Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов. – М.: Политиздат, 1991.
Основні поняття і терміни: соціально-економічний та політичний розвиток; промисловість; сільське господарство; торгівля; життєвий рівень населення; політичні репресії; «ждановщина»; «Ленінградська справа»; «Справа лікарів»; голод 1946–1947 рр.; «холодна війна»; Комінформбюро; країни «народної демократії».
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
При розгляді першого питання – економіки післявоєнного розвитку СРСР (1945–1953 рр.) важливо звернути увагу на матеріальні та людські втрати СРСР у період Другої світової війни, їхню оцінку в історичній науці, пошук об’єктивних даних; складнощі переходу країни до мирного будівництва, відновлення та розвиток промисловості (четвертий та п’ятий п'ятирічні плани 1946–1950, 1951–1955 рр.; назвати фактори швидкого відновлення і перевищення довоєнних показників; переважний розвиток групи ''А'', дефіцит товарів народного споживання ); проблеми розвитку сільського господарства (втрати в роки війни; податок на худобу, птицю, фруктові дерева; обмежувалася свобода пересування колгоспників, у них не було паспортів, соціальних гарантій тощо; ''Сталінський план перетворення природи'' 1948 р.); життєвий рівень населення (проблеми підвищення його, грошова реформа 1947 р. тощо). Важливо також на основі рекомендованої літератури намагатися дати виважену оцінку причин та наслідків голоду 1946–1947 рр. У сучасній українській історичній науці його називають голодомором, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура; він був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.
У другому питанні необхідно розкрити детальніше нижченаведені пункти:
1) усім репатріантам довелось пройти через сталінську репресивну машину підозрінь, недовір'я, непорозумінь (з 800 тис. полонених, які повернулись на батьківщину, половина потрапила до ГУЛАГу); 2) сталінському керівництву довелось придушувати рух у Західній Україні, Західній Білорусії, Прибалтиці проти збройних формувань (УПА, ''Лісові брати'' та ін.), які боролись за незалежність,проти радянізації цих регіонів; 3) були прийняті репресивні та адміністративні заходи у зв’язку із побоюванням посилення військових. (К.Рокоссовський, О.Новіков, Г.Жуков); 4) сталінська система почала наступ і на ідеологічному фронті; ідеологія і політична практика набрала відверто великоруських націоналістичних рис; 5) влітку 1946 р. розпочався широкий наступ на культуру, який отримав назву ''ждановщина''. (постанови ЦК ВКП(б) ''Про журнали ''Звезда'' і ''Ленинград'' (А.А.Ахматова і М.М.Зощенко), про репертуар драматичних театрів, про кінофільми ''Велике життя'', про оперу В.Мураделі ''Велика дружба''); відбувалися закриття журналів, заборона літературних, музичних, кінематографічних творів, нападки на ''формалістів'' у музиці (С.С.Прокоф'єв, Д.Д.Шостакович); 6) розгорнулась боротьба з ''космополітизмом''(С.Міхоелс, П.Маркіш та ін.); 7) складним було становище у науці: провідне місце в біології посіли Т. Лисенко і його послідовники, які боролися проти генетиків; економічна наука зазнала ідеологічного впливу сталінської праці; 8) ''Ленінградська справа'' 1949 р.; антисемітська кампанія –“Справа лікарів” (на початку 1953 р.).
Аналізуючи третє питання, важливо підкреслити, що Радянський Союз вийшов з війни переможцем, являв собою могутню у військовому відношенні державу; значно збільшився авторитет держави, що зробила найбільший внесок у розгром німецького фашизму. Однак, з іншого боку, війна викликала серйозні геополітичні зміни (вирішальним чинником стали відносини між СРСР та США). США мали економічну перевагу, претензії на роль світової наддержави, не могли змиритися з присутністю в моделі світового порядку нових революційних рухів та країн прорадянської орієнтації. Відбувся перехід до політики «холодної війни із країнами Заходу (промова У. Черчілля у березні 1946 р. у Фултоні, доктрина Г. Трумена, президента США у 1947 р. тощо). Політика "холодної війни" включала в себе такі дії, як військово-політичний тиск, створення військових баз і військових блоків, ідеологічну пропаганду, балансування на межі війни, масовану гонку озброєнь (тривала 45 років). Новим явищем світової політики і міжнародних відносин став розкол Європи на дві групи країн. Ще одним фактором, що прискорив розкол Європи, був план Маршалла (держсекретар США). Важливо також звернути увагу на відносини СРСР відносини із країнами «народної демократії», намагатися у цьому зв’язку глибше і всебічніше розібратися у позиції і геополітичних планах Радянського Союзу.
Важливе значення у післявоєнній зовнішній політиці СРСР мала також підтримка ним у звільненні Китаю, Кореї від японського мілітаризму, що надалі сприяло звільнення багатьох колоніальних країн Азії.
Семінарське заняття №2
СРСР у добу хрущовської відлиги
(2 год.)
План.
1. Початок процесу обмеженої десталінізації. ХХ з”їзд КПРС та його значення.
2. Економічні реформи. Нові елементи соціальної політики.
3. Зовнішня політика. Інтервенція в Угорщину. Карибська криза.
Реферат:
Оцінки діяльності та постаті М. С. Хрущова в історіографії.
Література:
Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 6. – К.: Генеза, 2003.
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. /Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. –1263 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
История России. XX век / А.Н. Боханов, М.М. Горинов, В.П. Дмитренко и др. – М.: ООО «Издательство ACT», 2001. – 608 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
Боффа Дж. История Советского Союза. – В 2 т. – Т. 2. – М.: Междунар. отношения, 1990. – 632 с.
Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.
Арбатов Г. А. Затянувшееся выздоровление (1953 – 1985 гг.). Свидетельство современника. – М.: Междунар. отношения, 1991. – 400 с.
Бурлацкий Ф. Вожди и советники. – М., 1990.
Реабилитация: Политические процессы 30 – 50-х годов / Под общ. Ред. А. Н. Яковлева. – М.: Политиздат, 1991. – 461 с.
Медведев Р. Н. С. Хрущёв: политическая биография // Вопросы истории. – 1990. – № 2.
Никита Сергеевич Хрущёв: Материалы к биографии / Сост. Ю. В. Аксютин. – М.: Политиздат, 1989. – 367 с.
Шаповал Ю.М. С. Хрущов на Україні. – К.: Т-во „Знання УРСР2, 1990. – 48 с.
ХХ съезд КПСС и его исторические реальности / Под общ. ред. В. В. Журавлёва. – М.: Политиздат, 1991. – 416 с.
Кульчицький С. В. ХХ з’їзд КПРС – переломний пункт в історії радянського комунізму // Український історичний журнал. – 2006. – № 2. – С. 106 – 128.
Янковська О. В. Круглий стіл «Хрущовська відлига»: передумови, реалії, наслідки (з приводу 50-річчя ХХ з’їзду КПРС) // Там само. – С. 236 – 237.
Чунтулов В. Т. и др. Экономическая история СССР. – М., 1987.
Берхин И. Б. История СССР (1917 – 1978): Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1979. – 664 с.
История внешней политики СССР: в 2-х т. / Под ред. А.А. Громыко. – М., 1986.
История международных отношений и внешней политики СССР: в 3-х т. / Под ред. Фроянова. – М., 1988.
Загладин Н. В. История успехов и неудач советской дипломатии. – М., 1990.
Открывая новые страницы… Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов. – М.: Политиздат, 1989.
Архивы раскрывают тайны… Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов. – М.: Политиздат, 1991.
Основні поняття і терміни: економічні реформи; соціальна політика; промисловість; сільське господарство; життєвий рівень населення; політичні репресії; десталінізація; зовнішня політика; Карибська криза.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
У першому питанні необхідно насамперед звернути увагу на те, що коли Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС, у пресі почали з'являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд ''справи лікарів'' та ін. З іншого боку, було придушено страйк в'язнів ГУЛАГу на шахтах Воркути. Визначною подією у процесі десталінізації був ХХ з’їзд КПРС. У своїй закритій доповіді М. Хрущов розкрив етапи розвитку та прояви культу особи Сталіна, його негативні наслідки. На основі рекомендованої літератури студенти мають показати історичне значення цього з’їзду для подальшого розвитку радянського суспільства. Однак, процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним і суперечливим, частковим і не виходив за межі офіційної політики. Будь-які спроби вийти за її рамки присікались антидемократичними методами (арешти, засудження і т.д.). Викриття культу особи Сталіна дали поштовх до масових рухів у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина). Нові тенденції в політиці Хрущова викликали занепокоєння в консервативній частині партії, які у червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС прагнули усунути Хрущова від влади, однак підтримка його з боку військових і КДБ усунула цю загрозу.
При висвітленні другого питання студентам необхідно детальніше проаналізувати такі зміни, нововведення у розвитку промисловості, сільського господарства та соціальної сфери:
у промисловості: ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю — раднаргоспи (разом 105); розширено права республіканських та місце вих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості; за п'ятирічним планом та планом семирічки пріоритет відводився галузям промисловості групи Б (виробництво товарів широкого вжитку) при сповільнених темпах розвитку галузей групи А (виробництво засобів виробництва);
у сільському господарстві: реорганізовано систему МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції)» техніку МТС продано колгоспам; підвищено закупівельні ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва (особливо на зернові та продукти тваринництва); ліквідовано трудодні, введено грошову оплату праці; сільському населенню видано паспорти; здійснено спробу освоєння цілинних та перелогових земель; "кукурудзяна та горохова епопея";
у соціальній сфері: збільшено капіталовкладення у житлове будівництво, запроваджено панельне та блочне будівництво; проведено пенсійну реформу 1966 р., яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів у 2 рази, інвалідів – в 1,6 рази; скорочено робочий день до 7 годин; підвищено зарплату робітникам та службовцям; скасовано оплату за навчання в старших класах загальноосвітньої школи, у вузах; здійснено реформу освіти в СРСР 1958 р., що супроводжувалось збільшенням капіталовкладень у цю сферу та зростанням оплати праці вчителів; пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків – до 60 років; робітники отримали право звільнятися з робо ти за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні; з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення; збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жінок по догляду за дитиною та ін.
Необхідно звернути увагу на те, що Хрущов, проводячи економічні реформи, не думав змінювати основи – державну власність і планову економіку, і це відповідало логіці та доктрині радянської моделі економіки. Він не бажав «дати волю» ринковим відносинам, що могло негативно позначитись на усій плановій системі. Важливо не забути і про трагічні події 1962 р. у м. Новочеркаську Ростовської області (робітничі виступи та їх придушення владою).
У період відлиги було прийнято Моральний кодекс будівельника комунізму – зведення принципів комуністичної моралі, що увійшли до тексту Третьої Програми , прийнятої XXII з'їздом ЦК КПРС (1961).
Друга половина 1950-х - початок 1960-х років були періодом, коли Радянський Союз вступив у епоху НТР (вона розвивалася переважно в надрах військово-промислового комплексу). 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін. Введено в експлуатацію перший атомний криголам ''Ленін''.
Розглядаючи третє питання, важливо зазначити, що у роки «відлиги» в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції. З одно го боку, тривав і поглиблювався розкол світу на два протиборствуючі табори, тривала «холодна війна», з іншого, стали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.
Особливе місце в міжнародних відносинах посі дала зустріч глав урядів провідних держав (США, СРСР, Великої Британії і Франції), що відбулася 18–23 липня 1955 р. у Женеві. Країни Заходу зажадали від СРСР проведення демократизації в східноєвропейських країнах, а також вирішення питання про створення єдиних держав – Австрії та Німеччини. Пропозиція СРСР укласти договір про колективну безпеку була відхилена представниками Заходу. Водночас у СРСР 1955–1956 рр. було прийнято рішення про скорочення збройних сил.
У галузі двосторонніх відносин із західними країнами також сталися позитивні зміни. СРСР встановив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Відбулося поліпшення відносин із Норвегією, Швецією, Данією; підписано радянсько-юго славську декларацію, що поклала початок нормалі зації міждержавних відносин (1955).
З іншого боку, у світі посилювалося блокове протистояння. У відповідь на утворення в 1949 р, блоку НАТО 1955 р. було створено Організацію країн Варшавського договору.
Водночас посилювався вплив СРСР на країни Східної Європи. 1961 р. СРСР підтримав зусилля уряду НДР по зведенню навколо Західного Берліна стіни з тим, щоб припинити контакти між "внут рішньою і зовнішньою контрреволюцією".
Рішення XX з'їзду КПРС відіграли негативну роль у відносинах із Китаєм. Китайське керівництво вкрай негативно поставилося до викриття культу особи Сталіна. Незабаром ідеологічні розбіжності було перенесено на міждержавні відносини.
Повстання проти комуністичного режиму в Угорщині 1956 року розпочалося маршем протесту студентів та представників інтелігенції в Будапешті, який переріс спочатку в зіткнення, а потім в збройне протистояння між демонстрантами та службою угорської держбезпеки. В методах збройної та політичної боротьби були і страти на місці представників влади (ультра-націоналісти). Під владою повстанців опинилося багато районів Угорщини, було призначено . прем'єр-міністра популярного опального реформатора Імре Надя. Повстання було придушене радянськими військами за участі органів державної безпеки Угорщини. Під час повстання загинули тисячі угорських повстанців та сотні радянських військовослужбовців, багато людей отримали поранення; відбулася масова еміграція угорців (200 тис. осіб).
Карибська криза (жовтень 1962 р.) була напруженим протистоянням між СРСР та США відносно розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі. Того року уряд Куби звернувся до СРСР з проханням надати їй військову допомогу, щоб захиститися від спроб США скинути уряд Ф. Кастро. М. Хрущов і радянський уряд погодилися розмістити там ядерну зброю, особливо у зв’язку з тим, що навколо СРСР (у Туреччині та Італії) США розмістили ракети з ядерними боєголовками. Операція з перевезення військових та ядерної зброї проводилася СРСР в умовах великої секретності. Однак, президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності. Світ підійшов до межі початку нової війни. Лідерам США та СРСР в останню мить вдалося домовитися про взаємні поступки обох країн.
Семінарські заняття №3, 4
Соціально-економічний та політичний розвиток СРСР
у середині 1960-х – першій половині 1980-х рр.
(4 год.)
План.
1. Кремлівський переворот у жовтні 1964 р. Л. І. Брежнєв та його оточення.
2. Ідеологія і практика розвинутого соціалізму. Дисидентський рух.
3. Економічні реформи О. М. Косигіна. Суперечності економічного розвитку.
4. Соціальна політика. Житлова проблема.
5. Зовнішня політика і міжнародне становище.
6. Ю. В. Андропов і К. У. Черненко на чолі партії та держави.
Реферати:
Оцінки діяльності Л. І. Брежнєва в радянській та сучасній історичній літературі.
Досягнення та проблеми у зовнішній політиці СРСР
(друга половина 1960-х – перша половина 1980-х рр.).
Ю.В. Андропов як політик і людина.
Література:
Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 6. – К.: Генеза, 2003.
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. /Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. –1263 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
История России. XX век / А.Н. Боханов, М.М. Горинов, В.П. Дмитренко и др. – М.: ООО «Издательство ACT», 2001. – 608 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
Боффа Дж. От СССР к России. История неоконченного кризиса. 1964–1994: Пер. с ит. Хаустовой Л.Я. – М.: Междунар. отношения, 1996. – 320 с.
Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.
Л.И.Брежнев. Материалы к биографии / Сост. Аксютин Ю. В. – М.:Политиздат, 1991. – 384 с.
Арбатов Г. А. Затянувшееся выздоровление (1953 – 1985 гг.). Свидетельство современника. – М.: Междунар. отношения, 1991. – 400 с.
Чунтулов В. Т. и др. Экономическая история СССР. – М., 1987.
Берхин И. Б. История СССР (1917–1978): Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1979. – 664 с.
История внешней политики СССР: в 2-х т. / Под ред. А.А. Громыко. – М., 1986.
История международных отношений и внешней политики СССР: в 3-х т. / Под ред. Фроянова. – М., 1988.
Загладин Н. В. История успехов и неудач советской дипломатии. – М., 1990.
Чазов Евгений. Здоровье и власть. – М., 1992.
Медведев Р.А. Генсек с Лубянки. – М., 1993; второе издание, М., 1999.
Волкогонов Дмитрий. Семь вождей. – Т. 2. – М., 1995.
Семанов Сергей. Юрий Владимирович. Зарисовки из тени. – М., 1995.
Бобков Ф.Д. КГБ и власть. – М., 1995.
Гришин В.В. От Хрущева до Горбачева. – М., 1996.
Шаронин Вячеслав. КГБ – ЦРУ. – М., 1997.
Минутко И.А. Бездна (Миф о Юрии Андропове). – М., 1997.
Яковлев Александр. Омут памяти. – М., 2000.
Основні поняття і терміни: державний переворот; генеральний секретар ЦК КПРС; економічні реформи; соціальна політика; промисловість; сільське господарство; життєвий рівень населення; житлова політика; зовнішня політика; епоха «застою»; дисидентський рух; розвинутий соціалізм; міжнародна розрядка; «холодна війна».
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
У першому питанні студентам насамперед необхідно визначити передумови та причини державного перевороту в жовтні 1964 р. Зокрема, український історик В. М. Литвин вважає, що найбільш вірогідно, що рушійною силою державного перевороту, що поклав край хрущовським реформам, стала змова українського угруповання в президії ЦК КПРС з кадебістами, які відображали інтереси московського політикуму, фактично відсунутого Хрущовим від влади. Ця змова стала можливою на тлі зростаючої опозиційності всього партапарату. Відставка Хрущова була наперед вирішена на засіданні президії ЦК КПРС 12 жовтня 1964 р. 14 жовтня це рішення підтримав пленум ЦК КПРС. Хрущова звільнили з посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради міністрів СРСР, вивели зі складу президії ЦК КПРС. Після відставки в 1964 р. М. Хрущова до нової правлячої верхівки СРСР увійшли: Л. Брежнєв – перший Секретар ЦК КПРС, О. Косигін — голова Ради Міністрів СРСР, М. Підгорний — голова Верховної Ради СРСР. Велику роль у суспільно-по літичному житті відігравав також М. Суслов — секретар ЦК КПРС з ідеологічної роботи. Нові вожді не мали наміру теоретично осмислити свою генеральну лінію і пристосувати її до світу, який стрімко змінювався. Вони не були здатні адекватно відповісти на виклики історії. Над усе цінувався мобілізаційний потенціал командної економіки і ресурси Радянського Союзу використовувалися на цілі, продиктовані ідеологією.
Брежнєв опинився у керма Радянської держави внаслідок складного переплетення політичних чинників. Багато хто в керівництві країни розглядали Брежнєва як тимчасову фігуру. У перші роки свого перебування на чолі партії Брежнєв намагався здійснювати колективне керівництво Президії ЦК КПРС (з 1966 р. — Політбюро). Він значно зміцнює свої позиції, поставивши на чолі КДБ Ю. Андропова, а міністром оборони призна чено А. Гречко (1967). На початку 1970-х рр. в політичному курсі партійного керівництва утверджуються консерва тивні тенденції. Так, в ідеологічній сфері відбулася реабілітація сталінщини: не згадувались факти репресій, виправдовувались методи колективізації, причини невдач у роки війни 1941–1945 рр. перекручувались. Важливою ознакою політичного життя 1970-х рр. було формування культу особи Л. Брежнєва.
Вивчаючи друге питання, необхідно зазначити, що у 1960-70-і рр. на партійних з'їздах, пленумах ЦК КПРС приймалися численні резолюції про подальшу демократизацію громадського життя, про обмеження впливу бюрократичного апарату. Відповідно до цих рішень, були розширені повноваження сільських рад. В їхнє ведення перейшли багато питань, що були раніше у компетенції районних рад. У вересні 1972 р. було прийнято Закон про повноваження депутатів усіх рівнів, однак на практиці підвищити роль рад не вдалося. Ради всіх рівнів залишалися неспроможними й безмовними. Навіть Верховна Рада СРСР залишався декоративним органом; вона фактично не контролювала уряд, видатки окремих міністерств і відомств.
Посилення ідеологічного тиску після періоду "відлиги" викликало широкий рух дисидентства. Воно не було організаційно оформленим, проте мало чіткі принципи й авторитетних лідерів (Р. Медведєв, О.І. Солженіцин, А.Д. Сахаров). Основу дисидентства становила правозахисна і миротворча діяльність, спрямована спочатку на вдосконалення наявної системи, пізніше - на відмову від неї. В Україні, Вірменії, Грузії, республіках Прибалтики дисидентський рух був забарвлений націонал-демократичними тонами. Найбільш відомі форми протесту дисидентських кіл на адресу політичного керівництва СРСР, судових і карних інстанцій – заяви, звернення, відкриті листи, демонстрації. У СРСР виникли так звані безцензурні видання ("самвидав"). Представники дисидентського руху зазнавали різноманітних переслідувань (ув'язнення в тюрми і табори, в психіатричні лікарні, вислання за кордон).
Аналізуючи третє питання, звернемо увагу на те, що у 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ. Пріоритет в їхній розробці і проведенні належав Голові Ради Мініст рів СРСР О. М. Косигіну. Суть економічної реформи полягала у: скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства; створенні на підприємствах фондів матері ального стимулювання; запровадженні, незалежно від прибутку, твердої плати за використовувані підприємством виробничі фонди; фінансуванні промислового будівництва шля хом кредитування, а не через дотації; у неприпустимості зміни планів без погоджен ня а підприємствами; ліквідації раднаргоспів, поверненні до галузевої системи управління; підвищенні закупівельних цін на продукцію сільського господарства; встановленні незмінних планів державних закупівель продукції сільського господарства; у перерозподілі частки національного прибутку на користь аграрного сектора; заходах щодо розвитку соціальної інфраструктури села.
Перші роки реформи принесли позитивні ре зультати: пожвавилось сільськогосподарське вироб ництво, покращилось постачання населення міст продовольством, зросла продуктивність праці; ос новні показники 8-ї п'ятирічки було виконано. Успіх початкового етапу реформи скоріше був зумовлений фактором "початкового ефекту", тому що вже на початку 1970-х рр. темпи реформи почали падати. Студентам важливо осмислити головні причини падіння темпів реформи, однак, при цьому, на наш погляд, потребує порівняльного аналізу планова (командно-адміністративна ) та ринкова економіки, виявлення їх недоліків та переваг. Радянське керівництво, на нашу думку, все ж діяло логічно, шукаючи такий механізм, який би дав можливість зберігти контроль держави над справедливим розподілом суспільного багатства та основні засади соціалістичного ладу.
У четвертому питанні рекомендуємо детальніше вивчити життєвий рівень населення цього періоду, настрої людей. Названі роки відзначалися стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому. Починаючи з XXIII з'їзду КПРС (1966 р.), на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у Конституції СРСР 1977 р. (Конституції УРСР 1978 р.) були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою. Колгоспники нарешті стали регулярно отримувати заробітні плати і пенсії. Зросла купівельна спроможність населення. Так середня заробітна плата з 78 руб. у 1960 р. зросла до 155 р. у 1980 р. Люди стали користуватися тими речами, які ще з 30-х років були звичними на Заході: пральні машини, побутова електротехніка, холодильники, телевізори тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте починаючи з початку 70-х років, у розряд дефіцитних товарів потрапляє все більше і більше товарів. Особливо дефіцитними були товари якісні і імпортні. Черги стали символами і ознаками великих міст. Добробут населення СРСР порівняно з іншими країнами світу залишався низьким.
Складною залишалась житлова проблема, хоча для її розв'язання виділялися мільярдні суми. На початок 1980-х років черга на квартири становила 1,5 млн. чоловік і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів. Що стосується життя у селі, то попри зростаючі капіталовкладення, рівень життя у них був порівняно нижчим, ніж у містах. Різниця у рівні життя спонукала сільську молодь будь-якими засобами потрапити до великих міст на постійне проживання. Медичне обслуговування населення хоча і поліпшилося, але тут були численні проблеми. Так, маючи значно більше лікарів ніж у розвинутих країнах, оснащеність медичних установ необхідним обладнанням і ліками була низькою.
Хоча в СРСР була декларована рівність громадян, партійно-державна номенклатура користувалася привілеями у розподілі матеріальних благ (було створено власну закриту систему виробництва і постачання продовольства, промислових товарів; закриту систему медичного обслуговування і відпочинку тощо).
У другій половині 1970-х років зростає закупівля продовольства за кордоном в 10 разів, збільшуються грошові доходи громадян виперед жальними темпами порівняно із зростанням вироб ництва товарів широкого вжитку, наростає дефіцит товарів, падають темпи житлового будівництва, загострюються екологічні проблеми. Однак, згортан ня реформи не позначилося суттєво на життє вому рівні населення, за рахунок великомасштабного продажу за кордон нафтопродук тів. Багато проблем мало виконання Продовольчої програми, будівництво БАМу тощо.
Висвітлюючи п’яте питання, важливо зазначити, що брежнєвське керівництво прагнуло поліпшити зов нішньополітичне становище СРСР. Результатом пере ходу від "холодної війни" до міжнародної розрядки було підписання низки договорів із країнами Заходу (1968, 1972 рр.), принципово змінилися відносини з Фран цією (1966, 1971 рр.), просунулося вирішення берлінської проб леми (1971 р.). Однак, торгово-економічні відносини із захід ними партнерами розвивалися не на користь СРСР (80% радянського експорту становив продаж нафти, газу, вугілля, лісу, мінеральної сировини, а на частку готових виробів, машин, устаткування при падало усього 5%).
21 серпня 1968 р. було введено збройні сили країн ОВД до Чехо-Словаччини для "захисту завоювань соціалізму", було покінчено зі спробою демократизації в ЧРСР. Радянське керівництво продовжувало контролювати політичний розвиток країн соцтабору, негативно реагу вало на антисоціалістичні тенденції розвитку в Польщі в 1970-80-і рр.
Різко загострилися відносини з Китаєм (друга половина 1960-х рр.). Під час арабо-ізраїльських війн (1967 р., 1973 р.) СРСР односторонньо підтримував арабські країни, що призвело до розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем (1967 р.). Партійно-державне керівницт во СРСР також продовжувало курс на розширення сфери впливу в Азії, Африці, Латинській Америці. Відбулося вторг нення радянських військ до Афганістану, що мало негативні наслідки для міжнародного та внутрішнього становища СРСР.
У шостому питанні рекомендуємо дати всебічну та виважену оцінку діяльності наступних після Л. І. Брежнєва генеральних секретарів ЦК КПРС. Цьому має допомогти ознайомлення студентів з новітніми дослідженнями. Так, Ю. В. Андропова (листопад 1982 р. – лютий 1984 р.) по-різному було зустрінуто в суспільстві (негативно – дисиденти; позитивно – частина населення, яка бажала наведення порядку в країні сильною рукою). Новий генсек провів низку кадрових змін, значну увагу приділяв боротьбі з бюрократизмом, безгосподарністю і корупцією. Населенню країни запам'яталися "облави" на прохідних підприємств і установ, міліцейські наскоки на клуби і кінотеатри для виявлення прогульників, штрафні санкції, вирахування із заробітної плати. Проте заходи з "наведення порядку" не привели до бажаних результатів, хоча широкі маси сподівалися на оздоровлення морально-політичного клімату.
К. У. Черненко (лютий 1984 р. – березень 1985 р.), кадровий партійний працівник, який на старість років став генсеком, не встиг зробити того, що задумував, про що йшлося на засіданнях та пленумах партії. Однак, не варто, на наш погляд, оцінювати його постать виключно у такому дусі. У Черненка були певні задуми, розуміння необхідності змін в країні у напрямі виправлення недоліків системи та ін. Протее, процес реформування радянського суспільства був незворотний. Смерть Сталіна, XX з'їзд КПРС і критика культу особи, "відлига", дисидентський рух, безперечно, робили радянське суспільство суттєво іншим. Воно вже не було суто тоталітарним: у його глибинах зароджувались мікрочастини громадянського вигляду.
Вивчаючи соціально-економічний та політичний розвиток Радянського Союзу у другій половині 1960-х – першій половині 1980-х рр., пропонуємо студентам на вибір творчі завдання (враховуючи вивчення теми у попередніх курсах):
Семінарське заняття №5
«Перебудова» та розпад СРСР
(1985–1991 рр.)
(2 год.)
План.
1. Прихід до влади М. Горбачова. Курс на прискорення соціально-економічного розвитку.
2. Політика “гласності”. З”їзди народних депутатів СРСР та їхні рішення.
3. Нове політичне мислення у зовнішній політиці.
4. Серпневий путч 1991 р. Утворення незалежних держав. Розпад СРСР.
Реферат:
Оцінки діяльності М. С. Горбачова, розпаду СРСР
у вітчизняній та зарубіжній історіографії.
Література:
Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 6. – К.: Генеза, 2003.
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. /Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. –1263 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
История России. XX век / А.Н. Боханов, М.М. Горинов, В.П. Дмитренко и др. – М.: ООО «Издательство ACT», 2001. – 608 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
Безбородов А., Елисеева Н., Шестаков В. Перестройка и крах СССР. 1985–1993. – СПб.: Норма, 2010. – 216 с.
Жуков В. Ю. Новейшая история России: перестройка и переходный период. 1985–2005: Учеб. пособие для студ. всех специальностей и форм обучения/ СПбГАСУ. – СПб., 2006. – 187 с.
Боффа Дж. От СССР к России. История неоконченного кризиса. 1964–1994: Пер. с ит. Хаустовой Л.Я. – М.: Междунар. отношения, 1996. – 320 с.
Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.
Загладин Н. В. История успехов и неудач советской дипломатии. – М., 1990.
Волкогонов Дмитрий. Семь вождей. – Т. 2. – М., 1995.
Гришин В.В. От Хрущева до Горбачева. – М., 1996.
Яковлев Александр. Омут памяти. – М., 2000.
"Советский Союз и страны Восточной Европы": круглый стол // История СССР. – 1991. – №1.
Радикальная экономическая реформа / Под ред. Купцова. – М., 1990.
Исторический опыт и перестройка. – М., 1989.
Творчі завдання:
Основні поняття і терміни: політика «перебудови»; генеральний секретар ЦК КПРС; економічні реформи; самофінансування, самоуправління, самоокупність підприємств; трудовий колектив, кооперація, індивідуальна трудова діяльність; соціальна політика; промисловість; сільське господарство; життєвий рівень населення; політика «гласності»; демократичний соціалізм; Чорнобильська катастрофа; з’їзд народних депутатів СРСР; серпневий путч 1991 р. в СРСР; Співдружність Незалежних Держав (СНД); ринкова економіка; командно-адміністративна система; планова економіка; програма «500 днів»; союзний договір; «Новоогарьовський процесс»; зовнішня політика; політика «нового мислення»; епоха «застою»; дисидентський рух; розвинутий соціалізм; міжнародна розрядка; «холодна війна»; демократична, антитоталітарна революція.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Розгляд першого питання потребує аналізу передумов та причин «перебудови» в СРСР. У березні 1985 р. після смерті К.У.Черненка на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М.С.Горбачова. Весною 1985 р. він не прагнув до зміни соціально-політичного устрою, вважаючи, що соціалізм в СРСР життєздатний. Але він розумів, що "так жити не можливо". Незабаром відбувся квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС, на якому питання суспільно-політичного життя у багатьох випадках були поставлені по-новому. Було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Тоді вирішення більшості проблем керівництву вбачалося шляхом зосередження зусиль для підвищення темпів економічного зростання і подолання відставання машинобудування. Планувалось активізувати соціальні фактори і тим самим підвищити добробут громадян; вдосконалити систему управління народного господарства; стимулювати нові форми праці (реформи А.Аганбегяна).
На відміну від традиційних криз, притаманних ринковій економіці, криза радянської економіки поєднувала в собі не тільки зниження темпів зростання за показниками, а і зменшення обсягів виробництва. До цього додавалась інфляція (прихована), дефіцит на оптовому і на споживчому ринках.
Висвітлюючи друге питання, звернемо увагу на те, що М.С.Горбачов на січневому пленумі ЦК КПРС у 1987 р. підняв питання про вироблення кадрової політики партії в умовах перебудови, яка мала б забезпечити кадрами проведення реформ. Водночас пленум започаткував і нову політику гласності. Тут вперше за всю радянську історію ЦК взяв на себе відповідальність за допущені "деформації" у розбудові радянського суспільства. У засобах масової інформації спочатку несміливо, а потім на весь голос стали простежуватися критичні мотиви. Але критика зводилась до того, що потрібно "повернутися до ленінських норм" - надміфологізованої, ідеальної моделі соціалізму. 70-річчя Жовтня дало початок наростаючій хвилі антисталінізму.
Першим серйозним випробуванням політики гласності став конфлікт Єльцина (перший секретар Московського міськкому КПРС) із Горбачовим. За рішенням Політбюро ЦК КПРС була створена Комісія по додатковому вивченню матеріалів, пов'язаних з репресіями, які мали місце у 30-50-ті роки. Багатьом людям важко доводилось долати стереотипи у сприйнятті історії та сучасності.
У цей час робиться спроба здійснити реформування радянської економіки на засадах "самофінансування", "самоуправління", "самоокупності". У основі реформ лежали дві складові: а) розширення самостійності трудових колективів (закон "Про державне підприємство та об'єднання"; б) розширення сфери дії приватної ініціативи (закон "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність"). Але у здійсненні цих реформ простежувалася непослідовність і до того ж вони не виривали економіку з рук бюрократії. А ослаблення бюрократичного керівництва при нестворених нових механізмах управління економікою привело до ще більшого хаосу і падіння виробництв. Стало зрозуміло, що успішне проведення економічних реформ не можливо без реформування політичної системи. Рішення про реформи політичної системи були ухвалені на XIX партійній конференції, яка відбулась в червні 1988 р. На ній Горбачов спробував закріпити в документах партії модель "гуманного, демократичного соціалізму". Зіткнувшись з опором консервативних сил в партії, Горбачов спробував вищим державним органом зробити З'їзд Рад, а Верховну Раду перетворити у постійно діючий законодавчий орган.
І З'їзд Рад розпочав свою роботу 25 травня 1989 року. Його робота кардинально відрізнялась від колишніх сесій Верховної Ради СРСР. Не дивлячись на консервативний характер виборчої системи, серед депутатів виявилась значна кількість прихильників радикальних реформ, які об'єдналися у міжрегіональну депутатську групу, яка фактично стала парламентською опозицією. Заявили про своє існування і інші групи, об'єднання депутатів за професійними і політичними інтересами. Найбільш консервативні позиції займала група "Союз", яка виступала за збереження єдності СРСР будь-якою ціною.
Демократизація суспільного життя дала поштовх до виникнення політичних партій, народних рухів і фронтів, пожвавлення національно-визвольних рухів.
У травні 1990 р. уряд М. І. Рижкова вирішив оприлюднити програму переходу до регульованої ринкової економіки. її складовою частиною повинні були стати заходи щодо фінансової стабілізації, які включали підвищення цін з одночасною виплатою компенсацій. Оприлюднення програми викликало ажіотажний попит. Населення почало скуповувати все підряд. Реалізацію програми довелося припинити. Такі дії уряду сприяли падінню його авторитету і в кінцевому результаті привели до відставки Рижкова.
С.Шаталін і Г.Явлінський розробили альтернативну програму "500 днів". Згідно з нею передбачалось створити фундамент для ринкової економіки, роздержавлення державного сектору, формування приватної власності і одночасно стабілізувати фінансову сферу. (Аналог польської "шокової терапії").
Вище союзне керівництво виявилось нездатним провести економічні реформи і це давало додаткові аргументи силам, які виступали за ліквідацію СРСР. На фоні економічних негараздів і в умовах формування багатопартійності все більше починає звучати вимога про ліквідацію статті 6 Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС в державі. Спроба винести на обговорення цю пропозицію на засідання Верховної Ради СРСР і II з'їзду рад блокувалась комуністичною більшістю до тих пір, поки сам Горбачов не став ініціатором скасування 6 статті. Одночасно він запропонував ввести посаду президента СРСР. На III з'їзді рад у березні 1990 р. було скасовано 6 ст., а першим президентом СРСР обрано М.С.Горбачова.
Вибори 1990 р. стали переломними у житті радянського суспільства. Це були перші демократичні вибори. В результаті виборів радикально змінився депутатський корпус, особливо в союзних республіках (у Прибалтиці, Грузії, Вірменії КПРС зазнала повної поразки), що ще більше посилило політичну боротьбу.
У третьому питанні необхідно виділити, що у період перебудови нове радянське керівництво відмовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовнішній політиці, що привело до значних змін у міжнародних відносинах. Основними принципи "нового політичного мислення" були: відмова від твердження про поділ світу на дві протилежні суспільно-політичні системи; визнання світу єдиним і взаємозалежним; відмова від принципу пролетарського інтернаціоналізму; визнання пріоритету загальнолюдських цінностей.
У липні 1991 р. між СРСР і США було укладено угоду про обмеження стратегічних озброєнь. Радянське керівництво пішло на припинення інтервенції в Афганістані. Радянське керівництво відмовилося від підтримки диктаторських режимів. Відбулися революції в країнах Східної Європи. Нова позиція СРСР на міжнародній арені дала змогу вирішити "німецьку проблему".
Найважливішими результатами нових принципів зовнішньої політики СРСРстали: зникнення радянської загрози; завершення "холодної війни".
При вивченні четвертого питання рекомендуємо звернути увагу та проаналізувати такі події. У червні 1991 р. на загальному засіданні ВР СРСР голова кабінету міністрів Павлов, міністр внутрішніх справ Пуго, голова КДБ В.Крючков, міністр оборони Д.Язов виступили з вимогою надати надзвичайні повноваження Кабінету міністрів. 23 липня 1991 р. Горбачов у телезверненні заявив, що текст союзного договору готовий і він відкритий до підписання, яке було намічено на 20 серпня. Тим часом Україна заявила, що не буде підписувати союзний договір до моменту прийняття нової конституції республіки. Такий перебіг подій прискорив виступи консервативних сил. 18 серпня 1991 р. до Горбачова, який знаходився на відпочинку в Форосі (Крим), прибули деякі вищі посадові особи з державних, військових і партійних структур і вимагали у нього санкціонувати введення на всій території країни надзвичайного стану. Горбачов відмовився виконати ці вимоги. Вранці 19 серпня було оголошено про хворобу Горбачова, про те, що перебудова, розпочата ним, зайшла у глухий кут і що всю повноту влади на себе бере Державний комітет по надзвичайному стану. Проти заколоту піднялась демократична громадськість. Центром опору проти заколоту стала Верховна Рада Росії. 21 серпня організатори заколоту були заарештовані. Після поразки заколоту події прийняли революційний характер. Була заборонена діяльність КПРС, оголошено про реформи КДБ, прийнято рішення про радикальну військову реформу. Але головне було те, що всі союзні республіки проголосили свою незалежність, стали створювати власні армії, брати під контроль союзне майно. Старий центр, а з ним і унітарний Союз почали розвалюватись. Горбачов робить зусилля для збереження Союзу. 1 грудня 1991 р. населення України 92% голосів підтримало Акт про незалежність України. Тоді 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Росії, України і Білорусії Єльцин, Кравчук і Шушкевич уклали угоду про створення Союзу Незалежних Держав і припинення існування СРСР. 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті була проголошена Декларація про припинення існування СРСР. Підкреслювалось, що СНД не є державою, або наддержавним утворенням. Учасники співдружності зберігають об'єднане командування військово-стратегічними силами і єдиний контроль над ядерною зброєю. Країни СНД гарантували виконання міжнародних зобов'язань колишнього СРСР. 25 грудня М.Горбачов підписав указ про складання з себе функцій Верховного головнокомандуючого і заявив про свою відставку з посади Президента СРСР.
Основними причини краху перебудови були: 1) відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів та пов'язаних із цим серйозних прорахунків у зовнішній і внутрішній політиці; 2) відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, його нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних та економічних реформ; неприпустимо низький інтелектуальний рівень керівників компартії та держави; 3) шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату; 4) конфлікт між тоталітарною системою і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення; 5) поразка СРСР в ідеологічному і психологічному протистоянні із Заходом.
Семінарське заняття №6
Білоруська РСР у 1945–1991 роках
(2 год.)
План.
1. Білорусь на міжнародній арені.
2. Відновлення і подальший розвиток народного господарства. Політична ситуація (1945–1955).
3. Розвиток промисловості і сільського господарства БССР у середині 50-х – середині 80-х рр.
4. Суспільно-політичне і соціальне життя в Білорусі у другій половині 50-х – середині 80-х рр. П. М. Машеров.
5. Соціально-економічний та політичний розвиток БРСР в середині 1980-х – на початку 1990-х рр. Політика перебудови.
Реферат:
Внесок П. М. Машерова у розвиток Білоруської РСР.
Література:
Новик Е. К. История Беларуси. С древнейших времен до 2010 г.: учебное пособие / Е. К. Новик, Л. И. Качалов, Н. Е. Новик; под ред. Е. К. Новика. – Минск: Выш. шк., 2011. – 526 с.
Ковкель И. И., Ярмусик Э. С. История Беларуси: С древнейших времён до нашего времени. – Минск: "Аверсэв", 2005. – 608 с.
Трещенок Я.И. История Беларуси: 2-х томах. – Т. 2. – Могилёв: МГУ им А. А. Кулешова. 2003. – 310 с.
История Беларуси (XX – начало XXI вв.): Учебное пособие / Под ред. П.И. Зелинского, В.Н. Пинчука. – Минск.: Изд-во МИТСО, 2004. – 65 с.
Тихонов О. А. Участие Белорусской ССР в деятельности экономических органов ООН (1945–1983 гг.): Автореф. канд. дис. ист. наук: 07.00.02. – Минск, 1984 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dissercat.com.
Сасим А.М. Промышленность Беларуси в ХХ столетии. – Минск: УП "Экоперспектива", 2001. – 269 с.
Машеров, П. М. Избранные речи и статьи / П. М. Машеров. – Минск : Беларусь, 1982. – 606 с.
Величко В. Товарищ первый секретарь // Рэспубліка. – № 27 (4450). – 12 февраля 2008 г.
Музафаров А. Что погубило Машерова // Столетие. – 26 июля 2012 г.
Караленка А. Гибель Машерова: легенды, фальсификации и «фигура умолчания» [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://masherov.na.by.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
У першому питанні важливо виділити, зокрема, що у 1946 р. в республіці було створено Міністерство закордонних справ, однак, на думку білоруських істориків, БРСР не була самостійним правосуб’єктом міжнародних відносин (це визначалося політикою КПРС). Серед засновників ООН були СРСР, БРСР і УРСР. Білорусія була також членом ряду організацій, що діяли у рамках ООН (Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародної організації праці, Організації ООН у справах освіти, науки й культури та ін.).
При аналізі другого питання важливо зазначити, що республіка була складовою частиною СРСР, і тому напрями її розвитку були аналогічними до усього СРСР. Однак, як і кожна союзна республіка, вона мала свої особливості. Важливе значення у проведенні відбудовних робіт мала допомога союзних республік; було отримано від них промислове устаткування, будівельні матеріали, нафтопродукти, одяг, взуття та ін. Четвертий п'ятирічний план відновлення та розвитку народного господарства БРСР на 1946–1950 рр. передбачав створення нових галузей промисловості – автомобіле- і тракторобудування, відновлення й подальший розвиток важкої індустрії, енергетичної бази, легкої та харчової промисловості, сільського господарства. Водночас розпочалося проведення колективізації у західних районах Білорусії (методи адміністрування, примусу, погроз). Тут діяли підпільні антирадянські формування Армії Крайовой, які були ліквідовані до середини 1952 р. Завдяки ентузіазму, самовідданій праці білоруського народу було відновлено міста Мінськ, Гомель, Вітебськ, Брест, Гродно та ін. Житлова проблема продовжувала залишатися гострою, незважаючи на зусилля влади у будівництві житла. Для дітей-сиріт було створено 252 дитячих будинки. Щодо суспільно-політичного життя необхідно зазначити, що у 1947 р. було сфабриковано судовий процес у справі так званого «Центра білоруського визвольного руху». Ради усіх рівнів фактично підпорядковувалися партійним органам.
Висвітлюючи третє питання, звернемо увагу на те, що у 1950-х – середині 1960-х рр. було істотно підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, зменшено розмір податків із селян; передбачався прискорений розвиток машинобудування, енергетики, будівельної, лісової, харчової промисловості, приладобудування, радіоелектроніки, нафтовидобутку (Речиця). Господарська реформа під керівництвом О. М. Косигіна надала певного імпульсу економічному розвитку Білорусії: обсяг промислового виробництва збільшився майже в 1,8 рази, валова продукція сільського господарства зросла в порівнянні із семирічкою на 45%. У сільському господарстві створювалися тваринницькі комплекси й ферми, здійснювалася механізація сільськогосподарських робіт, меліорація заболочених земель. З іншого боку, у 1970–80-і рр. в економіці республіки, як і загалом в СРСР, почали знижуватись темпи приросту. Зменшувався приріст національного доходу, продукції промисловості, падала продуктивність праці. Однією з головних причин цього сучасні білоруські дослідники називають адміністративно-командну систему керівництва; також не було завершено процес демократизації, що розпочався після XX з'їзду КПРС; звужувалася ініціатива трудових колективів; нераціональне використовувалися трудові ресурси, кредити у розвиток сільського господарства.
При розгляді четвертого питання необхідно зазначити, що суспільно-політичне життя у БРСР характеризувалося такими ж тенденціями, як і в інших республіках Радянському Союзі. З 1965 по 1980 рр. партійну організацію Білорусії очолював П. М. Машеров, який зробив вагомий внесок у розвиток економіки, культури й науки республіки, мав заслужений авторитет у народу. Він трагічно загинув в автокатастрофі (1980), яка стала об’єктом різних версій істориків (можна приділити цьому окрему увагу). Постать цього відомого білоруського діяча потребує більш ґрунтовного вивчення та оцінки, враховуючи новітні дослідження.
Вивчаючи п’яте питання, період політики «перебудови» в БРСР, слід наголосити, що у цей період аварія на Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р. завдала величезних збитків економіці та суспільству Білорусії: в зоні аварії знаходилося 2,1 млн. осіб, понад 50 районів зазнали радіоактивного впливу. На зламіі 1980–90-х рр. загострилася економічна криза, скорочувалося виробництво усіх видів продукції, з'явилося безробіття, погіршилося соціальне становище громадян. Тоді ж виникли політичні рухи та партії: Білоруський Народний Фронт, Рух за демократію, соціальний прогрес і справедливість, Демократична Білорусь, Об'єднана демократична партія Білорусі та ін. На основі програми «500 днів» урядом республіки у листопаді 1990 р. було розроблено «Основні положення програми переходу Білоруської РСР до ринкової економіки», яку реалізувати не вдалося. Не було підтримано ідею опозиції про створення Балто–Чорноморского союзу (республіки Прибалтики, Білорусія, Україна, Молдавія), з орієнтацією його на інтеграцію із країнами Заходу та США.
Білоруське керівництво та громадяни не підтримали спробу ДКНС у Москві 19–21 серпня 1991 р. повернутися до старої системи державного управління. 8 грудня цього ж року вищі керівники Білорусії, Росії й України С.Шушкевич, Б. Єльцин та Л. Кравчук у Біловезькій пущі підписали Угоду про утворення Співдружності Незалежних держав (СНД).
Студентам важливо детальніше охарактеризувати цей період у розвитку Білоруської РСР, звернути увагу на оцінки його у сучасній білоруській історичній науці. Необхідно зазначити, що економічний потенціал республіки може бути предметом окремого розгляду.
Теми самостійної роботи студентів у МОДУЛІ 1:
Тема 6. Культура СРСР у 1945–1991 рр.
План.
1. Культура СРСР у середині 1940-х – середині 1950-х рр. Загальні умови розвитку культури. Репресії проти культурних та наукових діячів. Освіта. Наука. Кіномистецтво. Театр. Музика.
2. Культура СРСР у середині 1950-х – середині 1960-х рр. Головні тенденції розвитку культури. Зміни у розвитку освіти. Досягнення науки. Література. Театр і музика.
3. Культура СРСР у середині 1960-х – середині 1980-х рр.
4. Культура СРСР у 1985–1991 рр.
Література:
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. / Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. –1263 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. — М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
История и культура России ХХ века в нравах: Хрестоматия / Г. П. Анашкина. – Ульяновск: УлГТУ, 2006. – 172 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
История России. XX век / А.Н. Боханов, М.М. Горинов, В.П. Дмитренко и др. – М.: ООО «Издательство ACT», 2001. – 608 с.
Тема 7. Культура БРСР у 1945–1991 рр.
План.
1. Культура та наука БРСР у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х рр.
2. Культура та наука у середині 1950-х – середині 80-х рр.
3. Культура та наука у другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр. Діяльність Товариства білоруської мови ім. Ф. Скорини та Білоруського фонду культури.
Література:
Новик Е. К. История Беларуси. С древнейших времен до 2010 г.: учебное пособие / Е. К. Новик, Л. И. Качалов, Н. Е. Новик; под ред. Е. К. Новика. – Минск: Выш. шк., 2011. – 526 с.
Ковкель И. И., Ярмусик Э. С. История Беларуси: С древнейших времён до нашего времени. – Минск: "Аверсэв", 2005.
История Беларуси (XX – начало XXI вв.): Учебное пособие / Под ред. П.И. Зелинского, В.Н. Пинчука. – Минск.: Изд-во МИТСО, 2004. – 65 с.
История Белоруси: Учебн. пособие / Под ред. Кохановского А. Г. – Минск, 1997.
МОДУЛЬ 2
Семінарське заняття № 7
Російська Федерація у 1990-х роках
(2 год.)
План.
1. Радикальні економічні реформи уряду Є. Гайдара. Конституційна криза 1992–1993 рр.
2. Соціально-економічний та політичний розвиток країни у 1994–1999 рр.
3. Міжнаціональні суперечності. Чеченські війни.
4. Зовнішня політика РФ у 1990-х роках.
Реферати:
Б. М. Єльцин в оцінці сучасних російських
та зарубіжних істориків і економістів.
Проблеми переходу Росії до ринкової економіки у 90-х рр. ХХ ст.
Література:
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. / Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. – 1263 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. – М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
Жуков В. Ю. Новейшая история России: перестройка и переходный период. 1985–2005: Учеб. пособие для студ. всех специальностей и форм обучения/ СПбГАСУ. – СПб., 2006. – 187 с.
Орлова Т. В. Історія нових незалежних держав: Postsovietiсum: навч. посіб. / Т. В. Орлова. – К.: Знання, 2010. – 487 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Творчі завдання:
Основні поняття та терміни: Російська Федерація; економічні реформи уряду Є. Гайдара; політичні реформи; промисловість; сільське господарство; торгівля; життєвий рівень населення; політичні партії; чеченські війни; геополітичне становище країни; внутрішня і зовнішня політика; економічне, політичне, культурне співробітництво.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
У першому питанні важливе значення має для студентів аналіз ради кальних реформ уряду Є. Гайдара (1992–1993 рр.) (жорстка монетарна й фінансова політика, лібералізація цін на початку 1992 р. – збільшилися у 10–12 разів; чекова (ваучерна) прива тизація (майже 70% підприємств торгівлі, громадського харчуван ня та побутового обслуговування на кінець 1993 р.); утворення інвестиційних фондів та корпорацій, розвиток фондового ринку; грошова реформа. Позитивні наслідки реформ: зниження інфляції, нормалізація споживчого ринку, створення умов для струк турної перебудови в економіці; майже повна ліквідація бюджетного дефіциту, девальвація руб ля; ліквідована система централізованого розподілу ресурсів; негативні наслідки: падіння виробництва, зниження життєвого рівня переважної частини населення, різке збільшення цін на товари; зростання соціальної напруженості у суспільстві, майнового розшарування; розвал ряду га лузей промисловості (особливо воєнно-промислового ком плексу), негативні тенденції, важке становище у науці, культурі, освіті, медицині та ін. Ці наслідки реформ потребують грунтовного аналізу студентами (можна використати дані державної статистики та ін.). Російський політик Б. М. Миронов вважає, що ціна ліберальних реформ в Росії 1990-х років – 13 млн. осіб, втрачених внаслідок демографічної кризи, смертності та інших негативних явищ.
Конституційна криза 1992–1993 рр. була безпосередньо пов’язана з наслідками реформ, значним падінням життєвого рівня населення, яке було фактично поставленим в умови самовиживання. Рекомендуємо розглянути відповідний хід подій: жорстке протистояння між виконавчою владою (Б. Єльцин) і законодавчою (Р. Хасбулатов) у питанні про подальший розвиток держав в нових перехідних умовах до ринку 1992–1993 рр.; референдум 25 квітня 1993 р. про довіру главі держави, про проект нової конституції і ви бори нового парламенту (62 % голосів підтримало президента); 21 вересня 1993 р. – оголошення президентом про припинення повноважень Верховної Ради, формування двопалатних Федеральних Зборів, запровадження президентського правління в Росії; опір парламентарів; трагічні події 3–4 жовтня 1993 р.; грудень 1993 р. – парламентські вибори до V Державної Думи і рефе рендум (схвалено проект нової конституції: Росія стала президентською республікою);
Вивчаючи друге питання, необхідно насамперед охарактеризувати розвиток соціально-еко номічної сфери Росії середини і другої половини 1990-х років: боротьба із падінням промислового виробництва та збільшенням цін, підтримання прожиткового мінімуму, вирівню вання доходів різних соціальних груп, зменшення бюджетно го дефіциту, вирішення проблем зі сплатою податків та ви платою зарплат бюджетникам; фінансова катастрофа 11 жовтня 1994 р. ("чорний вівторок") – різке падіння курсу рубля; інфляція; постійна невиплата зарплат, пенсій; приватизація державного майна (закон 1997 р.); розвиток банківської системи (комерціалізація банків); серпень–вересень 1999 р. – крах мос ковського ринку міжбанківських кредитів; високий рівень безробіття (близько 10 млн чоловік); 1997 р. – початиок здійснення житлово-комунальної реформи до 2003 р. (переведення населення на стовідсоткову оплату комунальних платежів); структура російського експорту – газ і нафта (40 %); стабі лізація фінансових ринків й розв'язання бюджетної кризи урядом С. Кирієнка; дефолт 17 серпня 1998 р. (неплатоспроможність Росії за своїми міжнародними фінансо вовими зобов'язаннями; березень 1999 р. – припи нення падіння промислового виробництва у 1999 р. тощо. Український історик Т. В. Орлова зазначає, що в РФ у 1990-х рр. фактично відбулося розподілення державного майна за символічними низькими цінами. Власниками державної власності стали "червоні директори", державні чиновники, насамперед вищої ланки, російські й іноземні фінансові корпорації, спритні фінансові спекулянти, кримінально-тіньові структури.
Політичний розвиток Росії 1994–1999 рр. рекомендуємо розглянути за такими пунктами: розробка й укладення двосторонніх до говорів між Центром і суб'єктами федерації; квітень 1994 р. – укладено Договір про суспільну злагоду; грудень 1995 р. – була обрана VI Державна Дума (більшість місць здобув Народно-патріотичний блок на чолі з компартією РФ (КПРФ); червень–липень 1996 р. – президентські вибори (у другому турі за Б. Єльцина віддали свої голоси 54 % виборців); чеченські війни; уряд В. Чорномирдіна працював до квітня 1998 р.; постійні зміни урядів (С. Кирієнка, Є. Примакова, С. Степашина; В. Путіна); політичне напруження в суспільстві; грудень 1999 р. – вибори до Державної Думи Росії (перемогу здобули пропрезидентські сили); 31 грудня 1999 р. – Б. Єльцин зробив заяву про дострокове припинення своїх президентських повноважень.
Студентам важливо проаналізувати причини та наслідки політичних криз в Росії цього періоду, розібратися у складнощах та протиріччях президентства Б. Єльцина, дати його діяльності об’єктивну, виважену оцінку на основі думок сучасних фахівців та експертів (істориків, економістів, політологів).
Аналізуючи третє питання, важливо підкреслити, що найгострішою внутрішньою проблемою 1990-х років для Росії залишалася чеченська. 6 вересня 1991 р. у Грозному було проголошено незалежність Чеченської республіки Ічкерія. Президентом її став Джохар Дудаєв, генерал радянської армії. Поведінка Грозного розглядалася Москвою як загроза цілісності Російської Федерації. Події ці були спричинені розпадом Радянського Союзу, а також складною і драматичною історією відносин між Росією і народами регіону.
Російське керівництво покладало спочатку надії на створену за його ініціативою антидудаївську тимчасову Раду Чеченської республіки, однак у листопаді 1994 р. чеченський народ підтримав президента Дудаєва. 10 грудня 1994 p., відповідно до секретного наказу Б. Єльцина, у Чечню було введено федеральні війська для того, щоб покінчити з нелегітимним режимом Дудаева, захистити інтереси нечеченського населення й зберегти республіку у складі РФ. Зі свого боку, чеченське керівництво прагнуло утримати незалежність. Воно змогло організувати ефективну оборону, внаслідок чого російські федеральні війська зазнали значних втрат. Лише наприкінці лютого 1995 р. Грозний був захоплений федеральними військами. Тоді ж був сформований про московський тимчасовий уряд "національного примирення" на чолі з С. Хаджієвим. Дудаївські загони перейшли до партизанських методів боротьби, захоплення заручників (Будьоновськ на Ставропіллі). Чеченська кампанія виявила непідготовленість російських військ до ведення великомасштабної війни.
Політика та події в Чечні викликали розкол у політичних колах Росії, різке засудження з боку Євроларламенту, ОБСЄ та ін. Чеченську республіку відкрито підтримали ісламські держави. Наслідками чеченської війни для Росії були великі матеріальні витрати, значні людські жертви.
Д. Дудаєв загинув 22 квітня 1996 p. унаслідок ракетного удару федеральних сил. Чеченські загони у серпні 1996 р. захопили Грозний після двотижневих запеклих боїв. Наприкінці серпня 1996 р. було укладено угоду про припинення війни.
У січні 1997 р. відбулися вибори глави Чеченської республіки, на яких переміг Аслан Масхадов. 12 травня 1997 р. у Кремлі підписано договір про мир і принципи взаємовідносин між РФ і Чеченською республікою.
Повоєнна політична еволюція Чечні у бік ісламського фундаменталізму, прагнення реваншу за поразку з боку генералітету російської армії, вторгнення чеченського експедиційного корпусу в Дагестан у серпні 1999 р., загострення політичної боротьби в Росії зумовили початок другої чеченської війни (в середині серпня 1999 p.). Чеченські бойовики організували серію терористичних актів (у т. ч. в Москві). У другій чеченській війні найбільш страждали мирні жителі республіки, загинуло 2,5 тис. російських солдатів і офіцерів, багато дістали поранення. У листопаді 1999 р. розпочалася тривала облога Грозного, контроль над яким російські війська встановили у січні 2000 р. Чеченці перейшли до партизанських методів війни. В травні 2000 р. в Чечні було запроваджено пряме президентське правління В. Путіна.
У 2003 р. відбулося затвердження референдумом нової Конституції Чечні, яка гарантувала республіці автономні права, але залишала її в складі РФ. У цьому ж році на президентських виборах в Чечні переміг ставленик Москви Ахмат Кадиров, якого було вбито у 2004 р. Новим президентом Чечні став проросійський політик Алу Алханов. Лідери чеченських повстанців (А. Масхадов, Ш. Басаєв) у 2005–2006 рр. загинули внаслідок дій російських спецслужб. На думку Т. В. Орлової, акція у Чечні мала попередити інші суб'єкти федерації, що Кремль ніколи не дозволить їм вийти зі складу Росії. Російське суспільство, вважає вона, стомилося від чеченського конфлікту, який сприймало важче, ніж "шокотерапію".
Студентам важливо проаналізувати трагічні наслідки цих двох воєн, позиції російського та чеченського керівництв, повстанців.
У четвертому питанні насамперед необхідно підкреслити, Росія на міжнародній арені стала правонаступницею СРСР, зайняла місце постійного члена Ради Безпеки ООН й підтвердила свій статус великої ядерної держави. Однак протягом 90-х років російська зовнішньополітична парадигма неодноразово змінювалася. На початку десятиріччя у зовнішній політиці переважали ліберали (А. Козирев, Є. Гайдар), яким протистояли націонал-комуністи (Г. Зюганов) та націонал-ліберали (В. Жиріновський). Перші головне завдання Росії убачали в тому, щоб стати частиною Заходу, однак наслідком цього стала відсутність власної політики. Після 1994 p. на зовнішню політику Москви впливали дві державницькі школи: 1)неоізоляціоністи; 2) інтеграціоністи.
У рамках СНД Росія прагнула налагодити політичне й економічне співробітництво. Особливої гостроти набула проблема поділу "спадщини" колишньої Радянської Армії.
У травні 1996 р. створено Співдружність Росії і Білорусі, а в квітні 1997 р. укладено союзний договір. Водночас наслідком єльцинської політики у стосунках з країнами СНД було накопичення "висячих" боргів цих країн Росії.
Відносини Росії з Україною: проблеми першої половини 1990-х років – правонаступництво, територіальні претензії, високий рівень економічної взаємозалежності, вживання російської мови, проблеми Чорноморського флоту та статусу Севастополя. 31 травня 1997 р. підпи сано Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Росією. Державний візит президента Л. Кучми до Росії (лютий–бе резень 1998 р.) і підписан ня Програми довгострокового економічного співробітництва до 2007 р.
Росія активізувала свої зусилля в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (участь у вирішенні питання щодо палестинської автономії, російсько-єгипетські переговори 1997 р.). У 1994 р. Росія приєдналася до мирної ініціативи "Партнерство заради миру", водночас вона зайняла негативну позицію в питанні розширення НАТО за рахунок країн Східної Європи та Прибалтики. 1997 р. Росія стала членом елітарного клубу провідних індустріальних держав світу, вступила до Паризького клубу країн-кредиторів.
Семінарське заняття № 8
Соціально-економічний та політичний розвиток
Російської Федерації на початку ХХІ ст.
(2 год.)
План.
1. Основні тенденції внутрішньої політики РФ у період 1-го та 2-го президентства В. Путіна.
2. Президентські вибори 2008, 2012 рр. Д. Медведєв і В. Путін.
3. Соціально-економічний розвиток РФ на початку ХХІ ст.: досягнення, проблеми та перспективи.
4. Зовнішня політика Російської Федерації на початку ХХІ ст.
Література:
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. / Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. – 1263 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. – М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
Жуков В. Ю. Новейшая история России: перестройка и переходный период. 1985–2005: Учеб. пособие для студ. всех специальностей и форм обучения/ СПбГАСУ. – СПб., 2006. – 187 с.
Орлова Т.В. Історія нових незалежних держав: Postsovietiсum: навч. посіб. / Т.В. Орлова. – К.: Знання, 2010. – 487 с.
Президент России [Электронный ресурс] // Режим доступа:http://www.kremlin.ru.
Медведев Р. Владимир Путин. – М.: Мол. гвардия, 2007. – 686 с.
Немцов Б., Милов В. Независимый экспертный доклад «Путин. Итоги». – М.: Изд-во РИД "Новая Газета", 2008. – 71 с.
Сушко А. Испытание Россией: старые грабли новой внешней политики // Зеркало недели. – 2005. – 13 августа.
Казанцев A.A. Россия и постсоветское пространство / A.A. Казанцев, В.Н. Меркушев // Полис. – 2008. – № 2.
Творчі завдання:
Основні поняття та терміни: Російська Федерація; економічні реформи; політичні реформи; промисловість; сільське господарство; торгівля; життєвий рівень населення; політичні партії; геополітичне становище країни; внутрішня і зовнішня політика; економічне, політичне, культурне співробітництво.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Висвітлюючи у першому питанні основні тенденції внутрішньої політики РФ у період 1-го та 2-го президентства В. Путіна, важливо проаналізувати такі події й заходи: президентські вибори 26 березня 2000 р. – обрання В. Путіна; діяльність уряду М. Касьянова; удосконалення російської законодавчої бази відповідно до європейських стандартів; в управлінні – виконавча влада мала більше повноважень над законодавчою, контролювала та направляла діяльність останньої; створення Державної Ради; посилення концентрації влади в Центрі, обмеження повноважень губернаторів, запровадження нового адміністративно го поділу, створення інституту повноважних пред ставників президента РФ; вибори перзидента 2004 р. – перемога В. Путіна; вибори до Державної думи РФ 2 грудня 2007 р. (бар’єр для партій, що проходили за партійними списками, було підвищено з 5 % до 7 %; перемога пропрезидентського болоку «Єдина Росія»).
Діяльність президента РФ В. Путіна мали три основні напрями (за Т. В. Орловою): 1) реорганізація держави, що переслідувала мету зміцнення її центру, а також усієї вертикалі влади; 2) створення нової диспозиції у взаємовідносинах між державою і бізнес-елітою, що означало відсторонення "олігархів" від центрів політичної влади; 3) ліберально-ринкові нововведення в економічну та соціальну політику (реформа житлово-комунального господарства, грошові компенсації замість пільг тощо).
У другому питанні насамперед необхідно приділити увагу підготовці та ходу виборів Президента Росії 2 березня 2008 р. і перемозі кандидата від партії «Єдина Росія» Д. Медвєдєва. Він запропонував В. Путіну очолити уряд. Далі необхідно охарактеризувати такі події: серпень 2008 р. – південно-осетинський конфлікт, втручання Росії, проголошення незалежності Абхазії та Південній Осетії; 30 грудня 2008 р. було затверджено після референдуму запропоновані президентом поправки до конституції: збільшити термін повноважень президента на два роки, Державної Думи – на один рік, а також змінити принцип формування Ради Федерації, розширити її повноваження і зобов'язати уряд звітувати перед парламентом. Для аналізу підсумків політичної діяльності Д. Медведєва на посаді президента РФ можна використати його щорічні послання Федеральним Зборам, виступи у Державній Думі РФ, інтерв’ю ЗМІ, оцінку з боку опозиції у друкованих та електронних виданнях.
Розглядаючи третє питання, студенти мають звернути увагу на те, що на початку XXI ст. відбувається економічне зростання Росії, переважно за рахунок підвищення світових цін на нафту. Економічні досягнення не повернули назад соціальну деградацію та примітивізацію економіки. Економічні реформи буксують, посилився державний контроль над стратегічними галузями, недостатньо іноземних інвесторів. Головними проблемами соціально-економічного розвитку РФ сьогодні є: правовий нігілізм; корупція. Росія слабко інтегрована у міжнародні структури.
Кожен рік через надзвичайно низьку народжуваність і високий рівень смертності чисельність її населення скорочується на 750 тис. осіб. Населення стрімко старішає; поширені алкоголізм і наркоманія; спостерігається найвищий рівень захворюваності на сухоти в Європі. У 2003 р. Росія посіла перше місце за кількістю суїцидів серед багатьох країн світу.
Важливо охарактеризувати також заходи уряду по заміні пільг окремих категорій населення грошовими виплатами, реакцію на це з боку пенсіонерів та інших верств; підвищення пенсій та зарплат, їхню динаміку на початку ХХІ ст., купівельну спроможність населення. Необхідно також приділити увагу питанню, як Росія пережила світову економічну кризу 2009–2010 рр., які наслідки її відчула економіка країни, соціальна сфера.
У четвертому питанні зазначимо насамперед, що 2000 p. ознаменувався початком реалізації нової зовнішньополітичної доктрини Росії, яку експерти назвали "доктриною Путіна". Головними принципами нової зовнішньополітичної доктрини було верховенство внутрішніх завдань над зовнішніми ("оновлення величі та сили Росії"); співробітництво, побудоване на політиці реалізму й балансу інтересів; прагнення до нормального економічного прагматизму.
Трагічні події 11 вересня 2001 p. в США сприяли зближенню США і Росії, протидії міжнародному тероризмові. Прте міжнародні аналітики прогнозують недовговічність даного партнерства, неможливість реальної інтеграції Росії до європейських структур. У 2007 р. (Мюнхен) В. Путін звинуватив США у нав'язуванні своєї волі іншим державам і назвав розширення НАТО на схід шантажем Росії.
Серед зовнішньополітичних пріоритетів Росії на початку XXI ст. були країни СНД, (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан). Активізувався процес розбудови Союзу з Білоруссю, однак його не створено через державно-політичні розбіжності між двома країнами. Проте, з часом виявилося, що сподівання на використання СНД у російських інтересах не виправдалися. Між пострадянськими республіками і Росією існує чимало непростих проблем. Серед них — спадщина СРСР, військові формування та їхнє майно на території нових незалежних держав, ядерна зброя, територіальні суперечки, становище російськомовного населення тощо.
Відносини Росії з Україною: 2000–2004 рр. – зближення позицій країн в політичній та економічній сферах: 2003 р. – підписання угоди про формування Єдиного економічного простору Білорусі, Казахстану, Росії та України; підписання договору про українсько-російський державний кордон, угоди у сфері вищої освіти, молодіжної політики; з іншого боку – політичні конфлікти (територіальні претензії Росії на Косу Тузла). Загострення відносин у зв’язку із президентськими виборами в Україні 2004 р. Проблеми дефіциту у торгівлі, створення вільної економічної зони, демаркації російсько-українського кордону тощо; газові конфлікти з Росією 2005–2009 рр.; поліпшення російсько-українських відносин після виборів президента України 2010 р. Так, 21 квітня 2010 р. було підписано угоду щодо продовження перебування РЧФ у м. Севастополі терміном на 25 років на умовах взаємовигідної оренди і в обмін на 30% -ву знижку ціни на імпорт російського газа в Україну.
Для захисту суверенітету Росії та її союзників ядерна зброя, як говориться у документах, може бути застосована у превентивному порядку. Не маючи стабільних відносин із Заходом, російська зовнішня політика все більше орієнтується на Схід (Китай, Індія, Японія, Іран та ін.).
Семінарське заняття № 9
Республіка Білорусь у 90-х роках ХХ ст.
План.
1. Політична криза в СРСР, особливості її прояву у Білоруській РСР.
2. Становлення політичної системи Республіки Білорусь у 1990-х роках.
3. Білоруська модель соціально-економічного розвитку.
4. Зовнішня політика Республіки Білорусь.
Література:
Новик Е. К. История Беларуси. С древнейших времен до 2010 г.: учебное пособие / Е. К. Новик, Л. И. Качалов, Н. Е. Новик; под ред. Е. К. Новика. – Минск: Выш. шк., 2011. – 526 с.
Ковкель И. И., Ярмусик Э. С. История Беларуси: С древнейших времён до нашего времени. – 2-е изд., доп. – Минск: Аверсэв, 2005. – 608 с.
История Беларуси (XX – начало XXI вв.): Учебное пособие / Под ред. П.И. Зелинского, В.Н. Пинчука. – Минск.: Изд-во МИТСО, 2004. – 65 с.
Орлова Т.В. Історія нових незалежних держав: Postsovietiсum: навч. посіб. / Т.В. Орлова. – К.: Знання, 2010. – 487 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Астахова С. Белоруссия: нестабильное и неравномерное развитие // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 9 . – С. 132 – 136.
Афанасьев М. Экономика Белоруссии: состояние и перспективы // Вопросы экономики. – 1996. – № 5. – С. 78 – 88.
Біляцький С. Білоруський шлях входження в ринкове господарство // Політика і час. – 1994. – № 5. – С. 39 – 42.
Денисюк В. Складові та особливості білоруської постсоціалістичної економічної трансформації // Економіст. – 2003. – № 1. – С. 40 – 45.
Лыч Г. Проблемы социально-экономического обновления республики Белорусь // Вопросы экономики. – 1993. – № 1. – С. 109 – 113.
Экономическое развитие Беларуси на рубеже веков: проблемы, итоги, перспективы. – Мн.: БГЭУ, 2003.
Карбалевич В. Президентські вибори в Білорусії: тенденції і особливості // Політична думка. – 2002. – № 1. – С. 53 – 68.
Лукашенко Олександр // Режим доступу: http: // uk.wikipedia.org/wiki/.
Вдовенко С. М., Максак Г. А. Состояние и перспективы развития двусторонних украинско-белорусских отношений. Ч. І–ІІ // Режим доступу: http: // eperts.in.ua/basa/analitic/index.php.
Творчі завдання:
Основні поняття: Білорусь; соціально-економічні реформи; політичні реформи; промисловість; сільське господарство; торгівля; життєвий рівень населення; політичні партії; геополітичне становище країни; внутрішня і зовнішня політика; економічне, політичне, культурне співробітництво.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
У першому питанні зазначимо, що від початку горбачовської перебудови Білорусія показала себе суспільством більш консервативним, ніж інші республіки, таким, що накопичило значно менший антирадянський потенціал. Слід сказати, що у політичному житті Білорусії зовсім не брали участь дисиденти — їх майже не було. На зламі 1980–90-х рр. виникли політичні рухи та партії: Білоруський Народний Фронт (БНФ), Рух за демократію, соціальний прогрес і справедливість, Демократична Білорусь, Об'єднана демократична партія Білорусі та ін. Білоруська партійна верхівка зустріла БНФ вкрай агресивно. На основі програми «500 днів» урядом республіки у листопаді 1990 р. було розроблено «Основні положення програми переходу Білоруської РСР до ринкової економіки», яку реалізувати не вдалося. Не було підтримано ідею опозиції про створення Балто–Чорноморского союзу (республіки Прибалтики, Білорусія, Україна, Молдавія), з орієнтацією його на інтеграцію із країнами Заходу та США.
Білоруське керівництво та громадяни не підтримали спробу ДКНС у Москві 19–21 серпня 1991 р. повернутися до старої системи державного управління. БНФ одразу категорично засудив заколот ДКНС у Москві і 20 серпня організував мітинг протесту на площі Леніна. Після поразки путчу під тиском Фронту повністю розгублений парламент обрав своїм головою академіка С. Шушкевича. Верховна Рада "призупинила" діяльність компартії, а також надала Декларації про державний суверенітет статус конституційного закону. 19 вересня під тиском БНФ позачергова сесія Верховної Ради БРСР прийняла рішення змінити назву республіки й іменуватися "Республіка Білорусь". 8 грудня цього ж року вищі керівники Білорусії, Росії й України С.Шушкевич, Б. Єльцин та Л. Кравчук у Біловезькій пущі підписали Угоду про утворення Співдружності Незалежних держав (СНД).
У другому питанні важливо підкреслити, що у Білорусі партійно-державна номенклатура залишилася при владі і на початку 1990-х рр. Керуючись інстинктом самозбереження, вона відмовилася від комуністичних догм і підтримала ідеї політичної демократії та ринку. Необхідно проаналізувати хід перших президентських виборів 1994 р.; перемогу здобув у другому турі депутат парламенту Олександр Лукашенко. Далі відбувалися такі заходи і події: при значення глав регіонів президентом країни; скорочення кількості рад; підпорядкування президентом парламенту, судів та органів МВС і КДБ; обмеження свободи слова; запро вадження політичної цензури державних і приватних ЗМІ; нова редакція конституції (президент мав право самостійно проводити референдуми, призначати чергові та позачергові вибори до парламенту тощо); розгін Верховної Ради і формування нижньої пала ти Національних зборів; економічний та політичний союз Росії й Білорусі (1997).
Аналізуючи у третьому питанні модель соціально-економічного розвитку Білорусі періоду 1990-х років, необхідно зазначити, що господарство Білорусі було на початку 1990-х років складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР; особливо залежним від економіки Росії. Промисловість була розвинута краще за сільське господарство (переважно – тваринництво); орієнтувалася на імпортну сировину. Експорт товарів Білорусі в країни колишнього СРСР: вантажні автомобілі, трактори, комбайни, верстати, мінеральні добрива, шерстяні тканини, трикотаж; м'ясо, молочні продукти тощо. Зовнішньоекономічна діяльність: сполучення країн СНД із центрально- та західно європейськими державами.
Соціально-економічні проблеми були такими ж, як і в Росії (падіння виробництва, збільшення цін, зниження обсягу ВВП, життєвого рівня населення, соціальне розшарування, безробіття тощо). Приватизація держмайна (закон 1993 р.): практично не здійснювалася, існувала система державних замовлень та розподілу продукції.
Насамперед президент переконаний у вирішальній ролі держави в економічному і політичному житті людей. На чолі держави має стояти "суворий, але справедливий керівник", який ділитиме все суспільне багатство, жорстко контролюватиме соціальні процеси. Парламенту було запропоновано антикризову програму, що передбачала: 1) здійснення жорсткої фінансово-кредитної політики; 2) посилення державного регулювання в проведенні економічних і соціальних реформ. Було встановлено державний контроль над зовнішньоекономічною діяльністю; відбулася націоналізація Мінської міжбанківської валютної біржі (1996); ринок жорстко регулювався державою. Білорусь мала тісні зв’язки із російською економікою. Досягнення рівня показників 1990 року з виробництва промислової продукції, грошових доходів населення відбулося на кінець 1990-х років. В Білорусі вдалося зберегти практично весь промисловий потенціал, зокрема військово-промисловий комплекс, провідні заводи і фабрики.
Висвітлюючи четверте питання, важливо відмітити, що у зовнішній політиці Республіки Білорусь в 1990-х рр. перше місце посідала Росія. Союзницькі відносини з нею зумовлені насамперед економічно. 21 лютого 1995 р. Білорусь і Росія підписали Договір про дружбу, добросусідські відносини і співробітництво. 23 травня 1997 р. Б. Єльцин і О. Лукашенко підписали Договір про Союз Білорусі та Росії, який підтримала на референдумі більшість населення. Наприкінці 1999 р. були зняті митні кордони. 8 грудня 1999 р. у Москві президенти уклали Договір про створення Союзної держави (набрав чинності 26 січня 2000 р.). Він передбачав формування на основі всенародного голосування спільного парламенту і створення відповідної законодавчої бази. Проте обидві сторони зберегли різні думки з окремих проблем подальшої розбудови Союзної держави.
У білорусько-українських двосторонніх стосунках переважав у 1990-і роки конструктивний підхід, спрямований на розвиток доб росусідських, взаємовигідних відносин, торгово-економічного співробітництва. Дипломатичні відносини між Україною та Республікою Білорусь було встановлено 27 грудня 1991 року. 17–18 липня 1995 року відбувся офіційний візит Президента України Л. Д. Кучми до Білорусі (м. Мінськ), в ході якого підписано базовий Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво (набув чинності 6 серпня 1997 року). 12–13 травня 1997 року відбувся офіційний візит Президента Республіки Білорусь О. Г. Лукашенка в Україну (м. Київ). Підписано Договір про державний кордон між Україною та Республікою Білорусь. У 1998 р. підписано Договір про довгострокове економічне співробітництво між Україною і Республікою Білорусь на 1999–2008 рр.
Семінарське заняття № 10
Білорусь на початку ХХІ ст.
План.
1. Політичний розвиток. Вибори Президента РБ.
2. Соціально-економічний розвиток Республіки Білорусь на початку ХХІ ст.
3. Зовнішня політика Республіки Білорусь на початку ХХІ ст.
Література:
Новик Е. К. История Беларуси. С древнейших времен до 2010 г.: учебное пособие / Е. К. Новик, Л. И. Качалов, Н. Е. Новик; под ред. Е. К. Новика. – Минск: Выш. шк., 2011. – 526 с.
История Беларуси (XX – начало XXI вв.): Учебное пособие / Под ред. П.И. Зелинского, В.Н. Пинчука. – Минск.: Изд-во МИТСО, 2004. – 65 с.
Орлова Т.В. Історія нових незалежних держав: Postsovietiсum: навч. посіб. / Т.В. Орлова. – К.: Знання, 2010. – 487 с.
Степаненко Д. М. Инновационная деятельность в Республике Беларусь // ЭКО. – 2006. – № 12. – С. 67 – 73.
Доклад по СНГ. Белоруссия // Режим доступа: http: // www.5ballov.ru
Сайт Президента Республики Беларусь // Режим доступа: http: // www.president.gov.by.
Лукашенко Олександр // Режим доступу: http: // uk.wikipedia.org/wiki..
Медведев Р. Александр Лукашенко. Контуры белорусской модели. – М.: ВВРG, 2010. – 320 с.
Федута А. Лукашенко. Политическая биография. – М.: Референдум, 2005. – 703 с.
Шевцов Ю. Объединённая нация. Феномен Беларуси. – М., 2005.
Вдовенко С. М., Максак Г. А. Состояние и перспективы развития двусторонних украинско-белорусских отношений. Ч. І–ІІ // Режим доступу: http: // eperts.in.ua/basa/analitic/index.php.
Реферати:
Постать та діяльність президента О. Г. Лукашенка у сучасній Білорусі.
Сучасні білорусько-українські відносини: стан, проблеми та перспективи.
Творчі завдання:
Основні поняття: Білорусь; соціально-економічні реформи; політичні реформи; промисловість; сільське господарство; торгівля; життєвий рівень населення; політичні партії; геополітичне становище країни; внутрішня і зовнішня політика; економічне, політичне, культурне співробітництво.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Розглядаючи перше питання, необхідно виділити особливості політичного розвитку цієї країни на початку ХХІ ст., з’ясувати наявність демократичних та авторитарних рис державно-політичного режиму, доцільність існування сильної президентської влади. Окрему увагу важливо приділити розвитку політичних партій у Білорусі, діяльність та вимоги опозиції, обмеження політичних прав і свобод. 2001, 2006, 2010 рр. – вибори Президента Білорусії, перемога О. Лукашенка; Рада Європи, інші міжнародні організації не визнали результатів виборів у Білорусі 2001 р. У 2004 р. було проведено референдум, за результатами якого було знято обмеження у Конституції РБ на строки президентства. За офіційними даними, явка виборців у 2010 р. склала 90.65 %; перемогу вчетверте поспіль здобув Олександр Лукашенко, набравши майже 80% голосів. Жоден із інших кандидатів не здобув більше 3% голосів. Такі результати, а також силовий розгін демонстрації протесту 19 грудня та подальше затримання більшості кандидатів викликали широкий резонанс у світі, частина країн відмовилася визнавати вибори легітимними. Студентам важливо проаналізувати причини постійної підтримки цього політика, довіри до нього з боку більшості виборців країни. Т. В. Орлова, зокрема, зазначає, що в умовах соціальних катаклізмів, що зненацька захопили країну, люди розчарувалися і в партіях, і в елітах. Тому образ народного заступника припав їм до душі. Білорусь продовжує розвиватися своїм шляхом; основні завдання розвитку: забезпечення та розвиток в країні соціальноорієнтованої ринкової економіки; поступовий перехід до постіндустріального суспільства на основі нових технологічних укладів і формування всебічного розвитку особистості; створення ефективної правової держави, яка повинна забезпечувати і сприяти досягненню цієї мети; досягнення достойного рівня життя суспільства.
У другому питанні важливо зазначити, що у 2001–2005 рр. державна політи ка розвитку економіки Республіки Білорусь базувалася на інноваційному шляху як стратегічному напрямі економіч ного зростання, досягненні світо вого рівня конкурентоспроможності; середньорічний при ріст ВВП перевищив 9,2% (на 2005 р.). Це один з найвищих показників у кра їнах ЄС і СНД. У 2005 р. багато показників економі ки Білорусії значно перевищили рівень докризового 1990 р.,%: обсяг ВВП на 27, випуск промислової продукції — 53, ви робництво споживчих товарів — 6, роз дрібний товарообіг у 2,2 рази. Значно покращилися й якісні параметри функ ціонування економіки: рентабельність реалізованої продукції (робіт, послуг) підвищилася до 13,5% у 2005 р., частка збиткових організа цій знизилася відповідно з 33,4 до 3,5%; приріст індексу споживчих цін у 2005 р. склав 8%, темп інфляції був нижчим, ніж у Росії та Україні; середньомісячна заробітна плата працівників досягла у 2005 р. рівня 261,3 дол. США (за планами, до 2010 р. її середній розмір має бути 500 дол. США). З метою зміцнення економічної та енергетичної незалежності Білорусії президент доручив у 2007 р. встановити жорсткий контроль за раціональним використанням паливно-енергетичних ресурсів; забезпечити у 2007–2010 роках повне та надійне постачання енергоресурсів для економіки та населення за економічно обґрунтованими цінами тощо. Необхідно приділити увагу і тому, як Білорусь долала наслідки світової економічної кризи 2009–2010 рр. Основні галузі виробництва продовжують бути монополізованими. В аграрному секторі розпорядження землею обмежено, . існує колгоспна система. Приватні підприємці існують, проте встановлюються фіксовані ціни, здійснюється пряме втручання у діяльність недержавних фірм. Загалом приватний бізнес у Білорусі є обмежено можливим, причому лише за умови покровительства з боку чиновників. Останніми роками відбувається процес придушення дрібного бізнесу.
У третьому питанні необхідно зазначити, що зовнішня політика РБ базується на семи принципах, закріплених у відповідному законі від 14. 11. 2005 р. Білорусь продовжує розвивати політичні відносини з Росією. На думку окремих дослідників, О. Лукашенко є інструментом залучення Білорусі до Росії, але він також перешкоджає геополітичному домінуванню Росії в Білорусі, оскільки ніколи не піде на втрату своєї влади. В. Путіну здалося, що Росія витрачає багато коштів на підтримку Білорусі. У 2006 р. Росія висунула вимогу переглянути ціни на газ для Білорусі: спочатку підняти їх удвічі, а потім до 2010 р. довести до світового рівня; також хоче одержувати свою частку від білоруського реекспорту своєї сирої нафти. Є проблеми із подальшим розвитком Союзної держави, незважаючи на певні кроки у цьому напрямі.
Білорусь опинилася у міжнародній ізоляції, для неї властива інформаційна, світоглядна й інвестиційна замкнутість і закритість. Причинами цього дослідники називають: 1) білоруська еліта не змогла адаптуватися до нових історичних і геополітичних умов; 2) конфлікт із Заходом, заперечення західних цінностей, неприйняття європейських стандартів демократії. Відносини Білорусі з ЄС і США можна характеризувати як холодні й напружені. У 2007 р. О. Лукашенко намагався робити кроки щодо поліпшення їх, однак цьому заважає недотримання демократичних принципів, авторитарний режим білоруського президента, переслідування опозиції в країні. Складними були відносини на початку ХХІ ст. із країнами Прибалтики, Польщею, у зв’язку з підтримкою останніми білоруських опозиційних сил, неприйняттям авторитарного режиму О. Лукашенка, переслідуванням політичних прав та свобод у Білорусі.
З іншого боку, Білорусь є членом Євразійської Економічної Співдружності, в яку входять також Росія, Казахстан, Таджикистан і Киргизстан; активно співробітничає з країнами мусульманського світу, Латинської Америки.
На початок 2009 року між Україною і Республікою Білорусь укладено понад 174 двосторонні договірно-правові документи. На думку українських дослідників, незважаючи на схожість шляхів розвитку, політичні режими держав мали також і відмінності: наявність двох конкуруючих систем політичних інститутів і цінностей (демократичної та авторитарної) – в Україні; переважання авторитарних ознак за наявності значної кількості демократичних елементів – у Білорусі. З початку 2005 року у відносинах намітилися напруженість (неоднозначна оцінка політичних подій в Україні, побоювання можливого експорту до Білорусі помаранчевої революції). Причиною зривів офіційних президентських візитів у 2005–2008 роках була, як вважають дослідники, жорстка позиція керівництва Білорусі з питання ув'язки ратифікації Договору про державний кордон від 1997 року із питанням про український борг підприємств початку 90-х років. Україна відмовлялася приймати боргові зобов'язання на рахунок держави, оскільки вважає його корпоративним боргом господарюючих суб'єктів і, як наслідок, відзначає неконструктивну позицію пакетного розгляду цих спірних моментів. Україну з офіційним візитом у листопаді 2009 року відвідав президент Республіки Білорусь О. Лукашенко. Загалом, у порівнянні із двосторонніми відносинами Білорусі з іншими країнами, відносини з Україною у 2005–2009 рр. можуть бути визначені, на думку експертів, як найбільш нейтральні.
Теми самостійної роботи у модулі 2:
Тема 12. Культура Росії на сучасному етапі
(90-і роки ХХ – початок ХХІ ст.)
План.
1. Нові тенденції у розвитку сучасної російської культури.
2. Ціннісно-культурні орієнтації та національна свідомість сучасної російської людини.
3. Становлення ідеології сучасної Російської держави.
4.Розвиток освіти та науки в РФ на сучасному етапі: досягнення, проблеми та перспективи.
5. Література. Художня культура сучасної Росії.
6. Музика. Театр.
7. Телебачення. Роль засобів масової інформації у розвитку культури.
8. Сучасна архітектура та містобудування в РФ.
9. Православ’я в Росії на сучасному етапі. Розвиток інших релігійних конфесій.
10. Концепція федеральної цільової програми «Культура Росії (2012–2016 роки)».
11.Російсько-українське культурне співробітництво.
Література:
История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. / Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. – 1263 с.
История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. — М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.
История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.
Жуков В. Ю. Новейшая история России: перестройка и переходный период. 1985–2005: Учеб. пособие для студ. всех специальностей и форм обучения/ СПбГАСУ. – СПб., 2006. – 187 с.
Тема 13. Культура Білорусі на сучасному етапі
(90-і роки ХХ – початок ХХІ ст.)
План.
1. Витоки та становлення ідеології Білоруської держави.
2. Специфіка традицій білоруської культури та національної ідеї.
3. Світоглядні основи та пріоритети ідеології. Сучасні ідеологічні концепції.
4. Національна свідомість білорусів на сучасному етапі. Проблеми та перспективи білоруського національного відродження.
5. Розвиток науки і техніки. Реформування Національної Академії наук РБ, системи освіти. 6. Плюралістичний характер літературного та мистецького життя.
7.Проведення музичних фестивалів («Славянскi базар» у Вiтебську, «Музычнае Палессе», білоруської піснi та поезії у Молодечно та ін.).
8. Розвиток релігійних конфесій у РБ на сучасному етапі.
9. Громадські рухи охорони природи, пам’яток історії та культури.
10. Білорусько-українське та білорусько-російське культурне співробітництво.
11. Культурні, туристичні зв’язки з європейськими країнами.
Література:
Ковкель И. И., Ярмусик Э. С. История Беларуси: С древнейших времён до нашего времени. – 2-е изд., доп. – Минск: Аверсэв, 2002. – 608 с.; Минск, 2005.
История Белоруси: Учебн. пособие / Под ред. Кохановского А. Г. – Минск, 1997.
История Беларуси (XX – начало XXI вв.): Учебное пособие / Под ред. П.И. Зелинского, В.Н. Пинчука. – Минск.: Изд-во МИТСО, 2004. – 65 с.
МОДУЛЬ 3
Семінарське заняття № 11
Польща у другій половині 1940-х – 1980-х роках
(2 год.)
План.
1. Соціально-економічний та політичний розвиток ПНР у 1945–1960-х рр.
2. Події 1970 р. Епоха Е. Герека.
3. Політична і економічна криза на початку 80-х років. Створення незалежних профспілок "Солідарності".
4. Проведення "круглого столу". Парламентські вибори. Демонтаж тоталітарної системи.
Реферат:
Політичні кризи у ПНР в другій половині
1940-х – 1980-х роках в історіографії.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Тымовский М., Кеневич Я., Хольцер Е. История Польши / Пер. с польск. – М.: Весь мир, 2004. – 544 с.
Дильонгова Г. Історія Польщі 1975–1990. – К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. – 237 с.
Волокитина Т. В., Мурашко Г. П., Носкова А. Ф., Покивайлова Т. А. Москва и Восточная Европа. Становление политических режимов советского типа: 1949–1953: Очерки истории. – М.: РОССПЭН, 2002.
Брониславский Е., Вачнадзе Г. Польский диалог. – Тбилиси, 1990.
Советский фактор в Восточной Европе: 1944–1953 гг.: Документы: в 2-х тт. – М., РОССПЭН, 1999–2002.
Волобуев В. В. Политическая оппозиция в Польше: 1956–1976 / Отв. ред. А. М. Орехов. – М., 2009.
Парсаданова В. С. Советско-польские отношения (1945 – 1949). – М., 1990.
Страшун Б. А. Конституционные перемены в Восточной Европе. 1989 – 1990 гг. – М., 1991.
Майорова О.Н. К вопросу о ходе переговоров власти и оппозиции за “круглым столом“ 1989 года в Польше // Славяноведение. – 2007. – № 3. – С. 39–54.
Основні поняття: Тимчасовий уряд національної єдності; націоналізація; сільськогосподарський кооператив; Польська об‘єднана робітнича партія; Комуністичне інформаційне бюро; Рада Економічної Взаємодопомоги; Варшавський Договір; соціалістичний табір; політична криза; життєвий рівень населення; соціально-економічний розвиток; політичний розвиток; військовий стан; профспілка „Солідарність”; демократична революція; тоталітарна система.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Аналізуючи питання семінару, важливо звернути увагу на:
1) створення, склад та діяльність Тимчасового уряду національної єдності (28 червня 1945 р.), вибори до Законодавчого сейму у січні 1947 р.; діяльність ПОРП та Комуністичне інформаційне бюро; прийняття, зміст Конституції ПНР (1952 р.); 2) соціально-економічний розвиток окремих періодів: аграрна реформа 1944–1949 рр., створення кооперативів та подальша їх ліквідація; націоналізація великої і середньої промисловості, частини транспорту, банків, торгівлі; плани розвитку народного господарства; соціально-економічні проблеми 60-х–80-х рр. ХХ ст.; життєвий рівень населення; 3) політичні кризи: 1948, 1956, 1968, 1970, 1976, 1981, 1989 рр. (охарактеризувати причини, хід та наслідки їх для країни); демократичні зміни наприкінці 80-х – на початку 90-х рр.; 4) міжнародна політика: вирішення питання про польські кордони; договори про дружбу і взаємодопомогу з Радянським Союзом та іншими соціалістичними країнами, з НДР та ФРН про кордони; вступ до Ради Економічної Взаємодопомоги, до складу країн Варшавського Договору, зміцнення співробітництва із соціалістичними країнами; участь у міжнародних договорах про заборону випробувань ядерної зброї тощо.
Зокрема, зазначимо, що у соціально-економічному розвитку післявоєнної Польщі важливе значення мала аграрна реформа 1944–1949 рр., що передбачала: конфіскацію земель поміщиків і передачу їх селянам у приватну власність (6 млн. га було розподілено по 5 га на господарство; 12% земель було націоналізовано); великим землевласникам встановлювався максимум 50 га (Східна Польща), 100 га (Західна Польща), право наймати до 5 чоловік на сільськогосподарські роботи. Близько 3 млн. німців відселили з Гданська і Щецина. Навесні 1948 р., за рішенням Комінформбюро, в Польщі почали створюватись кооперативи (по типу колгоспів), до яких вступили спочатку 7% селян, а у 1948–1955 рр. організовано 10 тисяч кооперативів. Також необхідно додати, що за декретом від 5 січня 1946 р. відбулася націоналізація великої та середньої промисловості частини транспорту, банків, торгівлі; шестирічний план розвитку народного господарства 1950–1955 рр. передбачав фінансування автомобіле-, тракторобудування, легкої промисловості, будівництво морських портів, побудовано 500 промислових об’єктів тощо.
Щодо політичних криз, необхідно зазначити, що у серпні – вересні 1948 р. Перший секретар ППР В. Гомулка виступив проти ідеї СРСР щодо колективізації сільського господарства у Польщі; у червні 1956 р., під впливом ХХ з’їзду КПРС, відбулося повстання робочих та інтелігенції в м. Познані (пленум ЦК ПОРП визнав необхідність заходів щодо підвищення життєвого рівня трудящих, ліквідації політичного терору, звільнення політичних в’язнів, пом’якшення цензури друку, децентралізація держапарату; розпуску кооперативів у сільському господарстві та ін.); у 1970 р. відбулися події на гданських судноверфях (вимоги політичної свободи, підвищення зарплати, надання додаткової відпустки жінкам, щодо розвитку житлового будівництва, ліквідації валютних магазинів); у грудні 1981 р. було запроваджено воєнний стан після реєстрації профспілки „Солідарність” та її конфлікту з урядом (під тиском СРСР); з 6 лютого по 6 квітня 1989 р. відбувся Круглий стіл політичних сил (представників урядової коаліції, членів профспілки„Солідарність”, католицької церкви): парламент знову став двопалатним; проведено вибори до парламенту; відновлено профспілковий і політичний плюралізм, легалізовано „Солідарність”; відновлено посаду Президента.
На Потсдамській конференції 1945 року було остаточно вирішено питання про польські кордони. Договори про дружбу і взаємодопомогу з Радянським Союзом мали важливе значення, зокрема, для економічного розвитку Польщі (надання пільгових кредитів, участь радянських спеціалістів у промисловому будівництві тощо). З іншого боку, країна потрапила у сферу геополітичних інтересів СРСР, що позначилося особливо негативно на її політичному розвитку. Тому оцінка впливу СРСР на розвиток Польщі у другій половині 1940-х – 1980-х роках має бути в аналізі студентами всебічною і виваженою.
Семінарське заняття № 12
Польща на сучасному етапі (90-і роки ХХ – початок ХХІ ст.)
(2 год.)
План.
1."Шокова терапія" Бальцеровича. Перехід до парламентської демократії.
2. Сучасне політичне і соціально-економічне становище Польщі.
3. Євроінтеграція Польської республіки.
4. Польсько-українські відносини.
Реферат:
Польсько-українські відносини на сучасному етапі.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Тымовский М., Кеневич Я., Хольцер Е. История Польши / Пер. с польск. – М.: Весь мир, 2004. – 544 с.
Общественные трансформации в странах Центральной и Юго-Восточной Европы (90-е годы XX века – начало XXI столетия). – М., 2008.
Чорна Н. Геополітичні аспекти європейської та євроатлантичної інтеграції Польщі // Україна–Європа–Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. – Вип. 5. У 2 ч.: – Ч. 1.
Гевко В. Україна і Польща: до двадцятиліття співпраці // Україна–Європа–Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Вип. 6–7: 20-й річниці Незалежності України присвячується. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011.
Киридон А. Українсько-польські відносини: “нова ера” співпраці // Україна–Європа–Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – Вип. 5. – Ч. 2.
Основні поняття: Польська республіка; конституція; політичний розвиток; соціально-економічний розвиток; життєвий рівень населення; «шокова» терапія; парламентська демократія; Європейський Союз; НАТО; євроінтеграція; Україна.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Аналізуючи питання семінару, важливо звернути увагу на:
1) соціально-економічні та політичні перетворення: реформи у соціально-економічній сфері (промисловості, сільському господарстві, торгівлі, життєвому рівні населення тощо), економічні успіхи, складнощі та протиріччя, наслідки; зміни у політичному житті – провідні політичні партії при владі, їх діяльність, узгодженість, протистояння між ними; реформи у державно-політичній будові суспільства; характеристика діяльності польських президентів Л. Валєнси, О. Кваснєвського, Л. Качинського, Б. Комаровського;
На думку А. Куклінські, польського доктора економічних наук, соціалізм у Польщі зіткнувся з опором, оскільки не зміг пристосуватися до ліберальних умов розвитку, і зараз країни із перехідною економікою вимушені адаптуватися до цих умов непроторованим шляхом, щоб не спуститися до примітивного капіталізму; цей шлях вимагає болісного процесу обдумування;
2) зовнішньополітичні орієнтири – вступ до Європейського Союзу, військово-політичного блоку НАТО; розвиток в нових міжнародних реаліях, геополітичне становище;
3) розвиток відносин з Україною: важливі угоди політичного, економічного та культурного співробітництва, проблеми та перспективи, досвід минулих відносин; міжконфесійні відносини, їх проблеми.
Для українсько-польських відносин важливими чинниками сьогодні є: геополітичне розташування, територіальна близькість, традиційні економічні зв'язки. Свідченням цього був той факт, що Польща визнала незалежність України вже 2 грудня 1991 р., були встановлені дипломатичні відносини, підписано низку важливих договорів. Упродовж періоду 1991–2004 років, зазначає український дослідник В. Р. Гевко, українсько-польські стосунки пройшли шлях від становлення до найглибшого ступеня розвитку відносин – стратегічного партнерства, а політичні зміни в Україні наприкінці 2004 р. – початку 2005 р. дали новий поштовх для подальшого розвитку українсько-польського стратегічного партнерства.
Семінарське заняття № 13
Соціально-економічний та політичний розвиток Чехословаччини
у другій половині 1940-х – 1980-х роках
(2 год.)
План.
1. Чехословаччина у другій половині 1940-х – 1960-х рр. “Празька весна” 1968 р. та її придушення.
2. Режим нормалізації Г. Гусака (1970-і – 1980-ті рр.). Правозахисний рух «Хартія-77».
3. Передумови та перемога “оксамитової” революції.
4. Чехо-Словаччина на початку 1990-х рр. Розпад країни.
Реферат:
Політичні кризи у Чехословаччині в другій половині
1940-х – 1980-х роках в історіографії.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории: в 2 кн. / Отв. ред. В. В. Марьина; Ин-т славяноведения. – М.: Наука, 2005. – Кн. 2. – 2005. – 558 с.
Советский фактор в Восточной Европе: 1944–1953 гг.: Документы: в 2-х тт. – М., РОССПЭН, 1999–2002.
Краткая история Чехословакии. С древнейших времён до наших дней. – М., 1988.
Валента И. Советское вторжение в Чехословакию 1968 г. – М., 1991.
Латыш М. В. “Пражская весна” 1968 г. и реакция Кремля. – М., 1998.
Страшун Б. А. Конституционные перемены в Восточной Европе. 1989 – 1990 гг. – М., 1991.
Вашкевич И. В. Внутриполитическая борьба в Чехословакии 1943—1948 гг.// Российские и славянские исследования / том 4. 2009 // Режим доступа: http: www.rsijournal.net/index.php.
Марьина В. В. Пражская весна 1968 года: к вопросу о международном резонансе (по опубликованным в Чешской республике документам и материалам чешского журнала «Soudobe dejiny») // Славяноведение. – 2008. – № 3. – C. 22–40.
Мотрук С. Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст..: погляд із сьогодення // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип. 19: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С. В. Віднянський / НАН України. Інститут історії України. –
К.: Ін-т історії України, 2010. – С. 71–86 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/mo/mo_2010_19/1.pdf.
Мотрук С. Демократична опозиція в Чехії та Словаччині періоду "нормалізації": спільне та специфічне / С. Мотрук // Історичний журнал. – 2007. – № 3. – С. 12–20.
Терешко Ю.М.
Демократичний рух у Чехословаччині 1945–1968 рр. : Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Ю.М. Терешко; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. – К., 1999. – 20 с.Слесаренко А.В.
Антитоталітарні рухи в Чехословаччині (1969–1989 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / А.В. Слесаренко; Київ. славіст. ун-т. – К., 2007. – 19 с.Десятничук І.О.
"Празька весна" 1968 р.: становлення громадянського суспільства : Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / І.О. Десятничук; Київ. славіст. ун-т. – К., 2007. – 20 с.Новак-Каляєва Л. М.
Чеська демократична опозиція: ідеологія та діяльність (серпень 1968 – грудень 1989 рр.) : Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Л.М. Новак-Каляєва; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2004. – 19 с.Мелещенко Т. В. Мирне розділення Чехословацької Федеративної республіки та позиція Гавела у цьому процесі // www.nbuv.gov.ua/portal/.../I14_doc.pdf.
Основні поняття: уряд національної єдності; Рада Економічної Взаємодопомоги; Варшавський Договір; соціалістичний табір; життєвий рівень населення; “Празька весна”; режим Густава Гусака; „Хартія-77”; Громадянський форум; демократична революція.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
При розгляді питань семінару необхідно виділити: створення та діяльність нового післявоєнного чехословацького уряду національної єдності (1945 р.), його склад, особливості діяльності комуністів; заходи з конфіскації власності німців та їх виселення у прикордонні райони; передача Закарпатської Русі СРСР; соціально-економічні перетворення в промисловості та аграрній сферах; політична криза 1947 р. та вихід з неї; зовнішня політика країни (укладення договорів, співробітництво з СРСР та соцтабором; політична криза 1968 р. (“Празька весна”) та її негативні наслідки; режим Густава Гусака; рух „Хартія-77”; міжнародне становище країни у 70-х–80-х рр.; “оксамитова” демократична революція 1989 р. (діяльність Громадянського форуму під керівництвом В. Гавела, демонстрації у Празі, діалог з урядом).
До складу уряду нового чехословацького уряду (від 5 квітня 1945 року) увійшли комуністи, соціал-демократи, націонал-соціалісти, народні (католицькі) партії, словацькі комуністи і демократи. Комуністи мали сильні позиції в Міністерстві внутрішніх справ, Міністерстві сільського господарства, Міністерстві інформації. Компартія могла б захопити повну владу у 1945 р., але свідомо вирішила не робити цього, на думку окремих дослідників. Соціально-економічні перетворення післявоєнного періоду передбачали: проведення аграрної реформи (ліквідовано поміщицьке землеволодіння, створено ділянки 8–13 га, які передавались за невелику плату у розстрочку); часткову націоналізацію (великі заводи, фабрики, підприємства з понад 500 роб. тощо); запровадження грошової реформи (листопад 1945 р.); уведення прогресивно-подоходного податку тощо. У 1947 р. соціальні реформи продовжилися, але викликали критику з боку опозиційних партій, які зробили невдалу спробу державного заколоту. Комуністи сформували майже однопартійний уряд. За новою Конституцією (1948 р.) було проголошено народно-демократичну республіку (ЧНР) із соціалістичним шляхом розвитку.
Негативні явища в економіці, внутрішньополітичній обстановці середини 60-х років призвели до того, що проти політики уряду на початку 1968 року виступила частина КПЧ на чолі з новообраним першим секретарем О. Дубчеком. Нове керівництво проголосило про намагання побудувати „соціалізм із людським обличчям”. Весною–влітку 1968 року розпочався масовий рух проти правлячого режиму („Празька весна”), що завершився придушенням його у серпні цього ж року військами п’яти країн Варшавського договору (студентам необхідно звернути на цей рух особливу увагу, проаналізувати сучасні оцінки його істориками та політиками). Не менш важливе значення має характеристика руху «Хартія-77» (1977), який виник у відповідь на репресії КПЧ на чолі із Г. Гусаком проти інакомислячих. У період перебудови в СРСР нові демократичні тенденції в країні сприяли звільненню за власним бажанням у 1989 р. Г. Гусака із посади Генерального секретаря ЦК КПЧ; створенню з ініціативи „Хартії-77” 19 листопада 1989 року Громадянського форуму, що об’єднав супротивників комуністичного режиму, мітингам та демонстраціям на центральній площі в Празі (події «оксамитової» революції). Президентом Чехословаччини було обрано Вацлава Гавела. Охарактеризувати поділ країни на Чехію та Словаччину: передумови, причини, основні події
Семінарське заняття № 14
Чехія у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.
План.
1.Економічні реформи. Соціальний розвиток.
2.Функціонування політичної системи.
3. Зовнішня політика Чехії на сучасному етапі. Курс на євроінтеграцію.
4.Чесько-українські відносини.
Реферат:
Чесько-українські відносини на сучасному етапі.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории: в 2 кн. / Отв. ред. В. В. Марьина; Ин-т славяноведения. – М.: Наука, 2005. – Кн. 2. – 2005. – 558 с.
Общественные трансформации в странах Центральной и Юго-Восточной Европы (90-е годы XX века – начало XXI столетия). – М., 2008.
Коровицына Н. В. Чешский человек в первом десятилетии 2000-х годов (анализ материалов ЦИОМ ИС АН ЧР). – М., 2011. – 200 с.
Вовканич І. І., Свєженцева О. І. Особливості постсоціалістичної трансформації в Чеській республіці в 90-х роках ХХ ст. // www.nbuv.gov.ua/portal/soc.../st03.pdf.
Пробоїв О. А. Сучасний стан та перспективи економіки Чехії в контексті боргів країн Єврозони // Сталий розвиток економіки. – 2012. – №2. – С. 103–108.
Діброва А. Д., Жемойда О. В., Янчевський Р. В. Земельна реформа в Чехії та Словаччині: втрачена можливість для України // nbuv.gov.ua/portal//soc.../12dad.pdf.
Мотрук С. Чехія на шляху євроінтеграції / С. Мотрук // Історичний журнал. - 2008. - N 6. - С. 82–93.
Мотрук С. Українська громада в Чехії: історія та сьогодення / С. Мотрук // Історичний журнал. – 2006. – №5. – С. 38–48.
Мотрук С. Громадсько-культурне життя чеських українців на початку ХХІ ст. / С. Мотрук // Історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 43–53.
Основні поняття: Чеська республіка; конституція; політичний розвиток; соціально-економічний розвиток; життєвий рівень населення; «шокова» терапія; парламентська демократія; Європейський Союз; НАТО; євроінтеграція; Україна.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Вивчаючи тему, рекомендуємо проаналізувати такі пункти:
1) соціально-економічні перетворення: реформи у соціально-економічній сфері (промисловості, сільському господарстві, торгівлі, життєвому рівні населення тощо), економічні успіхи, складнощі та протиріччя, наслідки;
2) політичні перетворення: зміни у політичному житті – провідні політичні партії при владі, їх діяльність, узгодженість, протистояння між ними; реформи у державно-політичній будові суспільства; характеристика діяльності президентів;
3) зовнішньополітичні орієнтири – вступ до Європейського Союзу, військово-політичного блоку НАТО; розвиток в нових міжнародних реаліях, геополітичне становище;
4) розвиток відносин з Україною: важливі угоди політичного, економічного та культурного співробітництва, проблеми та перспективи, досвід минулих відносин; міжконфесійні відносини, їх проблеми.
Дипломатичні відносини між Україною та Чеською Республікою було встановлено у січні 1993 року. Українсько-чеські відносини активізувалися після взаємних візитів президентів обох країн (1995, 1997 рр.). У 2003 році відбувся офіційний візит до Чехії міністра закордонних справ України А.М.Зленка. За обсягом товарообігу із Чехією Україна посідає друге місце серед країн СНД та Балтії (після Російської Федерації).
Семінарське заняття № 15
Словаччина у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.
План.
1.Економічні реформи. Соціальний розвиток.
2. Становлення політичних партій. Функціонування політичної системи.
3.Зовнішня політика. Вступ Словаччини до НАТО та ЄС.
4.Словацько-українські відносини.
Реферат:
Словацько-українські відносини на сучасному етапі.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории: в 2 кн. / Отв. ред. В. В. Марьина; Ин-т славяноведения. – М.: Наука, 2005. – Кн. 2. – 2005. – 558 с.
Общественные трансформации в странах Центральной и Юго-Восточной Европы (90-е годы XX века – начало XXI столетия). – М., 2008.
Лариса Янчук. Роль «Вишеградської солідарності» в зовнішньополітичній діяльності Словацької Республіки (1989–2004 рр.) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип. 19: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С. В. Віднянський / НАН України. Інститут історії України. – К.: Ін-т історії України, 2010. – С. 87–96 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/mo/mo_2010_19/1.pdf.
Максимець В. Українсько-словацькі відносини на сучасному етапі // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc.../st45.pdf
Основні поняття: Польська республіка; конституція; політичний розвиток; соціально-економічний розвиток; життєвий рівень населення; «шокова» терапія; парламентська демократія; Європейський Союз; НАТО; євроінтеграція; Україна.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Вивчаючи тему, рекомендуємо проаналізувати такі пункти:
1) соціально-економічні перетворення: реформи у соціально-економічній сфері (промисловості, сільському господарстві, торгівлі, життєвому рівні населення тощо), економічні успіхи, складнощі та протиріччя, наслідки;
2) політичні перетворення: зміни у політичному житті – провідні політичні партії при владі, їх діяльність, узгодженість, протистояння між ними; реформи у державно-політичній будові суспільства; характеристика діяльності президентів;
3) зовнішньополітичні орієнтири – вступ до Європейського Союзу, військово-політичного блоку НАТО; розвиток в нових міжнародних реаліях, геополітичне становище;
4) розвиток відносин з Україною: важливі угоди політичного, економічного та культурного співробітництва, проблеми та перспективи, досвід минулих відносин; міжконфесійні відносини, їх проблеми.
Мiж Україною та Словацькою Республiкою встановлено дипломатичнi вiдносини. В Україні працює близько 200 спільних підприємств за участю словацького капіталу.
Теми самостійної роботи у модулі 3:
Тема 19. Культура Польщі у другій половині
40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.
План.
1. Розвиток освіти та науки в Польщі у другій половині 40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.: досягнення, проблеми та перспективи.
2. Література. Художнє та образотворче мистецтво.
3. Музика. Театр.
4. Архітектура та містобудування.
5. Католицизм у Польщі на сучасному етапі. Розвиток інших релігійних конфесій.
6. Нові тенденції у розвитку сучасної польської культури.
7. Національна свідомість і становлення ідеології сучасної Польської держави.
8. Польсько-українське культурне співробітництво.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Бардах Ю., Леснородский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. – М., 1980.
Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. – М., 1993.
Тымовский Михал, Кеневич Ян, Хольцер Ежи. История Польши / Пер. с польск. – М.: Весь мир, 2004. – 544 с.
Хорев В. А. Польская литература XX века. 1890–1990. М.: Польский издательский центр; Издательство «Индрик», 2009. – 352 с.
Тема 20. Культура Чехії та Словаччини у другій половині
40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.
План.
1. Розвиток освіти та науки в Чехословаччині у другій половині 40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.: досягнення, проблеми та перспективи.
2. Література. Художнє та образотворче мистецтво.
3. Музика. Театр.
4. Архітектура та містобудування.
5. Розвиток релігійних конфесій. 6. Нові тенденції у розвитку сучасної чеської та словацької культур.
7. Національна свідомість і становлення ідеології сучасної Чеської та Словацької держав.
8. Чесько-українське та словацько-українське культурне співробітництво.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории: в 2 кн. / Отв. ред. В. В. Марьина; Ин-т славяноведения. – М.: Наука, 2005. – Кн. 2. – 2005. – 558 с.
Краткая история Чехословакии. С древнейших времён до наших дней. – М., 1988.
МОДУЛЬ 4
Семінарське заняття № 16
Болгарія у 1945–1990 рр.
(2 год.)
План.
1. Становлення режиму "народної демократії" у Болгарії.
2. Болгарія у період правління Т. Живкова (1954–1989 рр.).
3. Перехід до багатопартійної системи.
Реферат:
Т. Живков та його епоха в історіографії.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Болгария в XX веке. Очерки политической истории. – М.: Наука, 2003. – 464 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Краткая история Болгарии. С древнейших времён до наших дней. – М., 1988.
Творчі завдання:
1. Які основні особливості побудови соціалізму в Болгарії?
2. Чому економічні реформи Т.Живкова у 70-80-ті роки ХХ ст. зазнали поразки?
3. Виділіть головні риси та особливості функціонування режиму Т.Живкова.
Основні поняття: Рада Економічної Взаємодопомоги; Варшавський Договір; соціалістичний табір; життєвий рівень населення; конституція; політичний розвиток; соціально-економічний розвиток; Народні збори; Союз демократичних сил; режим Тодора Живкова.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Питання заняття необхідно висвітлити подібно розгляду становища у цей період Польщі та Чехословаччини. При цьому рекомендуємо при аналізі розвитку Болгарії звернути увагу на: вибори у Народні збори 1945 р. та формування однопартійного уряду; проведення референдуму 1946 р. та скасування монархії в країні, проголошення НРБ; прийняття конституції Болгарії 1947 р.; економічні реформи: зокрема, аграрну і податкову; характеристику режиму Тодора Живкова (1954–1989) – досягнення та проблеми у соціально-економічному розвитку, внутрішньополітичні проблеми; зовнішня політика (співробітництво з СРСР, іншими соціалістичними країнами, участь у міжнародних договорах з ядерної безпеки тощо); реорганізація БКП у БСП внаслідок політичної кризи 1989 р., створення Союзу демократичних сил під керівництвом Ж.Желєва; вибори 1990 р.; затвердження конституції Республіки Болгарія; соціально-економічні та політичні перетворення 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст., вступ до ЄС та НАТО; співробітництво з Україною у різних сферах.
Зазначимо, зокрема, що у 1945 р. відбулися вибори у Народні збори; більшість голосів здобув Вітчизняний фронт, але підсумки виборів не визнали опозиційні партії та західні країни. Хоча й було ліквідовано монархію, цікаво, що значно пізніше, у 2001–2005 рр., прем’єр-міністром Болгарії був колишній цар Симеон II. Після війни ж було сформовано однопартійний уряд з представників БРП (к). У 1947 р. було ліквідовано багатопартійну систему; частина партій самоліквідувалася. БКП стала правлячою партією. Проголошено побудову соціалізму (за радянським зразком). Проведено прискорене кооперування селянських господарств у 1948–1958 рр., форсовану індустріалізацію. Болгарія, як й інші країни соцтабору, отримала велику економічнау допомогу з боку СРСР (1,8 млрд. крб. кредиту та ін.).
У 1970–1980-і рр. у Болгарії робилися спроби наздогнати економічно розвинуті країни (непродумане створення новітніх галузей економіки призвело до великого зовнішнього боргу перед західними країнами). Відбулося також не зовсім виправдене об’єднання державних господарств та виробничих кооперативів в АПК, що призвело у середині 1980-х років до падіння виробництва сільськогосподарської продукції; країна мала свою промислову спеціалізацію в межах РЕВ; значного розвитку набув туризм.
Семінарське заняття № 17
Болгарія на сучасному етапі
(90-і роки ХХ – початок ХХІ ст.)
(2 год.)
План.
1. Економічні реформи в Болгарії та проблеми їхньої реалізації. Соціальний розвиток.
2. Політичний розвиток Болгарії на сучасному етапі.
3. Зовнішня політика. Вступ Болгарії до НАТО та ЄС.
4. Болгаро-українські відносини.
Реферат:
Болгаро-українські відносини на сучасному етапі.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Краткая история Болгарии. С древнейших времён до наших дней. – М., 1988.
Бурдяк В. І. Політичні трансформаційні процеси в Болгарії у посткомуністичний період: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.02 / Віра Іванівна Бурдяк; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці, 2004.
Основні поняття: життєвий рівень населення; конституція; політичний розвиток; соціально-економічний розвиток; Союз демократичних сил; «шокова» терапія; парламентська демократія; Європейський Союз; НАТО; євроінтеграція.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Вивчаючи тему, рекомендуємо проаналізувати такі пункти:
1) соціально-економічні перетворення: реформи у соціально-економічній сфері (промисловості, сільському господарстві, торгівлі, життєвому рівні населення тощо), економічні успіхи, складнощі та протиріччя, наслідки;
2) політичні перетворення: зміни у політичному житті – провідні політичні партії при владі, їх діяльність, узгодженість, протистояння між ними; реформи у державно-політичній будові суспільства; характеристика діяльності президентів;
3) зовнішньополітичні орієнтири – вступ до Європейського Союзу, військово-політичного блоку НАТО; розвиток в нових міжнародних реаліях, геополітичне становище;
4) розвиток відносин з Україною: важливі угоди політичного, економічного та культурного співробітництва, проблеми та перспективи, досвід минулих відносин; міжконфесійні відносини, їх проблеми.
Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною та Болгарією було підписано 9 жовтня 1992 р. Болгарія у 1990-і роки підримувала активні міжпарламентські зв’язки із Верховною Радою України; на початку ХХ ст. вона більше орієнтується на західноєвропейські країни. У 2005 р. відбувся вступ Болгарії до НАТО, а в 2007 р. – до ЄС. Україна є важливим торговельним партнером Республіки Болгарія, особливо у харчовій та переробній промисловості, сільському господарстві, легкій промисловості, у сфері туризму.
Семінарське заняття № 18
Соціально-економічний та політичний розвиток Югославії
у другій половині 1940-х – 1980-х роках
(2 год.)
План.
1.Встановлення комуністичної диктатури. Конфлікт Тіто – Сталін та його наслідки.
2. Спроби побудови країни самоврядного соціалізму.
3. Югославія в системі міжнародних відносин.
4. Політична і економічна криза 80-х років ХХ ст. у СФРЮ.
Реферат:
Режим і постать Й. Тіто в Югославії в оцінці істориків.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Гиренко Ю. С. Сталин – Тито. – М., 1991.
Шахін Ю.В. Еволюція економічної політики Федеративної Народної Республіки Югославії (1947–1961 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Ю. В. Шахін; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. – Одеса, 2005. – 20 с.
Митрович М. Югославская действительность в анонимных посланиях Йосипу Броз Тито (1956–1966 годы) // Славяноведение. – 2008. – № 3. – С. 48–59.
Творчі завдання:
Основні поняття: СФРЮ; конституція; соціально-економічний розвиток; політичний розвиток; зовнішня політика; дипломатичні відносини; рух неприєднання; життєвий рівень населення; самоврядний соціалізм; режим Й. Броз Тіто.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
Щодо особливостей розвитку Югославії у другій половині 1940-х–1970-х рр., важливо виділити насамперед особистість Й. Тіто та його вплив на післявоєнний і подальший розвиток країни; конфлікт його із Й. Сталіним у 1948 р.; пошук власної моделі самоврядного соціалізму (позитиви та негативи, породжені такою політикою уряду). Далі необхідно розглянути етапи політичного перетворення Югославії та кризи федерації.
Модель самоврядного соціалізму передбачала: відмову від директивного планування та перехід до ринкових відносин; підприємства через робітничі ради передавалися в управління трудовим ко лективам та отримували господарську самостійність; трудовим колективам надавалося право самостійно складати виробничі плани й визначати асортимент продукції; ліквідовувалися машинно-тракторні станції, скасовувалися обов’язкові поставки сільгосппродукції, селяни могли займатися індивідуальним господа рюванням, встановлювався максимум (10–15 га) землеволодіння, дозволялися продаж і оренда землі та використання найманої робочої сили; було розширено повноваження республіканських владних структур, почалося запровадження самоврядування (органи його у сільських громадах, районах і містах складалися з двох палат: народного віча та віча виборників).
Як зазначає дослідник Ю. В. Шахін, за моделлю самоврядного соціалізму, система управління економікою зазнала децентралізації і спрощення; було скасовано довгострокове планування, держава відмовилася від жорсткого адміністрування і стала досить активно використовувати непряме регулювання. Були облишені спроби знищити приватну торгівлю. Паралельно з економічними перетвореннями уряд здійснював заходи з подолання соціальної кризи. Радянсько-югославський конфлікт, на його думку, спонукав керівників КПЮ переглянути свої погляди на внутрішню політику і відступити від радянського зразка усвідомлено. У той же час економічна допомога, яку надали Югославії США, змусила її бути поступливішою до американських вимог у зовнішній і внутрішній політиці.
При розгляді соціально-економічного, політичного становища слов’янських країн у другій половині 40-х – 80-х рр. ХХ ст. важливо, подібно до міжвоєнного періоду 20–30-х рр., показати спільне та відмінне в їхньому розвитку. Необхідно при цьому виділити позитивний та негативний вплив Радянського Союзу на формування та розвиток державного устрою, економічних та політичних перетворень у Польщі, Чехословачині, Болгарії та Югославії, проблеми взаємовідносин; охарактеризувати державних діячів, політичні кризи та їх наслідки для країн; негативні тенденції в соціально-економічній сфері та їх вплив на настрої суспільства; пошуки шляхів виходу з кризи; демократичні революції кінця 80-х рр. та особливості їх у кожній країні.
Семінарське заняття № 19
Розпад Югославії та розвиток її республік
у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.
(2 год.)
План.
1. Парад суверенізації республік. Передумови та причини розпаду СФРЮ.
2. Проголошення та розвиток Союзної Республіки Югославії у 90-х рр. ХХ ст. Санкції та військові операції ООН і НАТО проти СРЮ.
3. Сербія та Чорногорія на початку ХХІ ст. Проблема незалежності Косово.
4. Хорватська республіка у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. Режим президента Ф. Туджмана.
Реферати:
Міжетнічна війна в Югославії (90-і роки ХХ ст.).
Відносини України з країнами колишньої Югославії
на сучасному етапі.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
Гуськова Е. Ю. История югославского кризиса (1990–2000). – М., 2001.
Гуськова Е.Ю. В.К. Волков о современных событиях на Балканах // Славянский мир в третьем тысячелетии. – М., 2007. – С. 19–26.
Лещиловская И. И. Исторические корни югославского конфликта // Вопросы истории. – 1994. – № 5.
Кузнецов Д. В. Общественное мнение в странах Запада и Косовский кризис // Славяноведение. – 2007. – № 3. – С. 55–72.
Шилова А. Становлення й розвиток відносин України з країнами колишньої СФРЮ як фактор зміцнення стабільності на Балканах // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2010. – №103. – С. 47–51.
Бірюкова О.О. Сучасні Балкани: внутрішньополітичні проблеми та зовнішньополітичні перспективи / О.О. Бірюкова // Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В.Н. Каразiна. Сер. «Питання політології». – 2009. – № 861, вип. 15. – С. 218 – 227.
Тодоров І. Позиція України щодо врегулювання югославської кризи (90-ті роки ХХ ст.) // Проблеми слов’янознавства. – 2003. – Вип.53. – С.76–86.
Творчі завдання:
Основні поняття: Союзна Республіка Югославія; міжетнічна війна; міжетнічний конфлікт; соціально-економічний розвиток; політичний розвиток; зовнішня політика; дипломатичні відносини; життєвий рівень населення; незалежність; Сербія; Чорногорія; Хорватія; Босна і Герцеговина; Македонія; ООН; НАТО.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:
На виборах 1990 р. до республіканських парламентів перемогли прокомуністичні сили. Це означало загальмування ринкових реформ і згасання надії на перетворення Югославської федерації на конфедерацію. Кульмінація кризи і початок розпаду СФРЮ припадали на червень 1991 р., коли Хорватія, де на виборах перемогла Хорватська демократична співдружність на чолі з Ф. Туджманом, і Словенія, очолювана лідером блоку "Демос" М. Кучаном, проголосили свою незалежність. У 1992 р. таке саме рішення прийняли Боснія та Герцеговина і Македонія. У квітні 1992 р. на уламках СФРЮ було утворено Союзну Республіку Югославія (СРЮ), до складу якої увійшли Сербія і Чорногорія. Сербія, де при владі залишався комуністичний уряд на чолі з С. Мілошевичем, під гаслом збереження федерації розпочала війну з Хорватією.
Головними чинниками розпаду СФРЮ, на думку різних дослідників, були: економічна криза; стара етнічна неприязність між югославськими народами; націоналізм; культурні відмінності між ними; зовнішній чинник, тобто зміни в міжнародній політиці; роль різних осіб у створенні та руйнуванні югославської держави; передмодерний характер югославської держави, яку часто порівнюють з імперією; структурно-інституційні причини.
Студентам необхідно детальніше охарактеризувати причини, хід та наслідки війн та конфліктів, що відбувалися на теренах Югославії у 90-х роках ХХ – на початку ХХІ ст.
26 червня – 4 липня 1991 р. відбувалася вйна за незалежність Словенії (бойові дії між військами ЮНА та словенськими збройними формуваннями).
Із середини літа 1991 р. до серпня 1995 р. тривала війна за незалежність Хорватії (між військами ЮНА та хорватськими збройними формуваннями; боротьба Хорватії з проголошеною у районах компактного проживання сербів Республікою Сербської Країни (19 грудня 1991 р.), операція хорватської армії «Буря» по знищенню РСК (серпень 1995 р.)).
Весна 1992 р. – 14 грудня 1995 р. – громадянська війна у Боснії і Герцеговині між сербською, хорватською і мусульманською громадами. Під тиском ООН і НАТО сторони сіли за стіл переговорів. Було прийнято Дейтонську угоду.
1988–1999 рр. – албано-сербське протистояння в Косово (боротьба сербської поліції та армії проти албанських загонів ОАК).
24 березня – 10 червня 1999 р. – операція сил НАТО проти Сербії «Союзна сила» з метою примусити її прийняти план мирного врегулювання в Косово. Введенні військ КФОР до Косова.
Весна–осінь 2001 р. – громадянська війна в Македонії. Операція НАТО по роззброєнню албанських бойовиків (вересень 2001 р.).
У ході громадянської війни і розпаду від Югославії наприкінці XX ст. відокремилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). На початку XXI ст. залишалося дві республіки: з 1992 по 2003 рр. – Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 рр. – конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії. Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р. Президент Чорногорії обирається на 5 років, законодавчу владу представляє однопалатний парламент – Асамблея.
На думку В. К. Волкова, криза в Югославії має комплексний характер; її не можна розглядати у відриві від таких подій, як революції 1989 р. в країнах Східної і Південно-Східної Європи, як розпад «соціалістичного табору» і Радянського Союзу. Події 1999 р. в Югославії він назвав озброєною агресією з боку терористичної організації албанських радикальних націоналістів і НАТО; пропонував віддати Балкани балканським народам, які самі повинні вирішувати свою долю.
Відносини України з Югославією розвивалися нерівномірно у 90-х рр. ХХ ст.; стали більш тісними після візиту президента Л. Кучми до Белграду (2001 р.). Серйозною проблемою для Сербії сьогодні залишається Косово.
Щодо розвитку Хорватії на сучасному етапі важливо зазначити, що після названих вже подій першої половини 1990-х років після операції хорватської армії «Буря» 12 листопада 1995 р. голови делегацій країнських сербів у місті Ердут і хорватського уряду у Загребі підписали угоду про статут окремих частин території Республіки Сербська Країна, які залишились під сербським контролем. Країнські серби дали згоду на реінтеграцію цих трьох областей протягом перехідного періоду тривалістю 12 місяців. У січні 1996 р. Рада Безпеки ООН заснувала Тимчасову адміністрацію ООН для Східної Славонії, Бараньї і Західного Срему; туди було введено військовий контингент багатонаціональних сил ООН. 15 січня 1998 року у Вуковарі відбулася офіційна церемонія передачі повноважень від Перехідної адміністрації хорватським властям. Головний пріоритет політики сучасної Хорватії – інтеграція в перспективі в усі західно-європейські та атлантичні структури. У 2005 р. Хорватія подала заявку на вступ до ЄС (має увійти до 1 липня 2013 року). Взимку 2009–2010 рр. в Хорватії відбулися президентські вибори, перемогу в яких здобув соціал-демократ Іво Йосипович.
Теми самостійної роботи у модулі 4:
Тема 25. Культура Болгарії у другій половині
40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.
План.
1. Розвиток освіти та науки у другій половині 40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.: досягнення, проблеми та перспективи.
2. Література. Художнє та образотворче мистецтво.
3. Музика. Театр.
4.Архітектура та містобудування. 5.Розвиток релігійних конфесій. 6.Нові тенденції у розвитку сучасної болгарської культури. 7.Національна свідомість і становлення ідеології сучасної Болгарської держави.
8.Болгарсько-українське культурне співробітництво.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.
История Болгарии: В 2 т. – М., 1954 – 1955. – Т. 2.
Краткая история Болгарии. С древнейших времён до наших дней. – М., 1988.
Тема 26. Культура народів Югославії у другій половині
40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.
План.
1.Розвиток освіти та науки народів Югославії у другій половині 40-х років ХХ – на початку ХХІ ст.: досягнення, проблеми та перспективи.
2.Література. Художнє та образотворче мистецтво.
3. Музика. Театр.
4.Архітектура та містобудування. 5. Розвиток релігійних конфесій. 6. Нові тенденції у розвитку сучасної культури народів колишньої Югославії.
7.Національна свідомість і становлення ідеології країн колишньої Югославії.
8. Культурне співробітництво України з країнами колишньої Югославії на сучасному етапі.
Література:
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.
История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.
Основні поняття і терміни: наука; література; народна творчість; архітектура; скульптура; живопис; образотворче, декоративно-прикладне мистецтво; театр; модернізм; постмодернізм; авангардизм.
Методичні рекомендації до самостійної роботи з тем по культурі слов’янських народів:
Вивчаючи культуру слов’янських народів у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст., важливо зазначити, що у цей період поглиблюється науково-технічна стадія НТП; відбулася зміна чинників, що визначають культурний розвиток суспільства. Особливості розвитку суспільства на початку ХХІ ст.: епоха глобалізації економіки; формування загального інформаційного простору (роль Інтернету, персонального комп'ютеру); культура електронних ЗМІ; формування концепції постіндустріального суспільства; головними продуктами виробництва є інформація та знання; проблема полікультурної грамотності, культурних універсалій, що можуть забезпечити глобальний діалог різних культур; феномен мегаполісу; масова культура (популярна культура, індустрія розваг, комерційна культура), орієнтована на усереднений рівень масових споживачів (музика, кіно, телебачення, образотворче мистецтво).
У другій половині ХХ ст. у науці відбуваються процеси диференціації та поглиблення знань. З’являються нові, технічні види мистецтв. Кіно, телебачення, реклама, комп’ютер впливають на потреби й смаки людей. Відбувається зникнення або маргіналізація видів, типів, жанрів мистецтва і мислення, які відігравали важливу роль у системі культури. Розвивається постмодернізм – своєрідна гра цінностями культури, на основі попередніх течій авангардизму та модернізму; настрої втоми, естетичні мутації, дифузія великих стилів тощо.
Поділ світу у другій половині ХХ ст. на соціалістичний та капіталістичний призвів до посилення ідеологічної боротьби, політики «холодної війни». У Радянському Союзі набуло свого розвитку мистецтво соціалістичного реалізму, з його принципами ідеалізації реальності, культом вождя, агітаційністю, заданістю сюжету, композиції (необхідно детальніше охарактеризувати його). У російській літературі 50-х – 70-х років зріс інтерес до людини, її духовних цінностей (напр., твір Ю. П. Германа «Дорогой мой человек»). Популярними були поети Є. Євтушенко, А.Вознесенський, Б. Окуджава.
Країни соціалістичного табору розвивалися за радянською моделлю, що мала свої позитивні та негативні риси впливу на їхній культурний та духовний розвиток. Після розпаду СРСР в 1991 р. у цих слов’янських країнах відбуваються процеси зближення із західноєвропейськими цінностями та культурою.
Студентам важливо звернути увагу на культурний розвиток названих країн (наука, література, архітектура, мистецтво, скульптура, театр тощо), виділити його особливості, досягнення, проблеми; охарактеризувати сучасні процеси і тенденції; проаналізувати культурні, релігійні взаємозв’язки та взаємовпливи між різними слов’янськими народами.