Лекція 1. Адміністративне судочинство в системі Загальної частини адміністративного права План 1.
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Лекція 1. Адміністративне судочинство в системі Загальної частини адміністративного права
План
1. Розмежування понять «адміністративна юстиція», «адміністративна юрисдикція», «адміністративне судочинство», «адміністративний процес» та «адміністративна процедура».
2. Законодавство про адміністративне судочинство.
3. Завдання адміністративного судочинства.
4. Принципи адміністративного судочинства.
1. Розмежування понять «адміністративна юстиція», «адміністративна юрисдикція», «адміністративне судочинство», «адміністративний процес» та «адміністративна процедура»
Приступаючи до розгляду поняття «адміністративна юстиція», слід враховувати, що на сьогоднішній момент відсутнє законодавче визначення цього поняття. Відповідно, відсутній і єдиний підхід до пошуку цього визначення. Дослідженням проблемного питання займалися такі вчені, як В. Авер’янов, В. Бевзенко, Ю. Битяк, В. Бойцов, Г. Брєбан, А. Зеленцов, І. Коліушко, А. Комзюк, Р. Куйбіда, О. Кузьменко, Є. Курінний, Р. Мельник, Н. Салищева, В. Стефанюк, Н. Хаманева, Д. Чечот, Ю. Шемшученко та ін.
Виділяють два підходи до розуміння адміністративної юстиції:
1) «вузький» підхід (адміністративна юстиція визначається тільки як судовий захист);
2) «широкий» підхід (включає не тільки вирішення адміністративно-правових спорів судами (власне адміністративне судочинство), а й іншими уповноваженими на те державними органами – оскарження адміністративних актів в управлінському порядку).
Властивості адміністративної юстиції:
– становить правосуддя (судову, а не виконавчу владу);
– до її відання віднесено спори, що виникають у сфері публічної діяльності між громадянами чи юридичними особами з одного боку, і публічною адміністрацією – з іншого;
– наявність системи судових органів, до компетенції яких належить розгляд зазначених справ за позовами на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері публічної діяльності;
Публічна діяльність – це діяльність в ім’я загального блага, в інтересах всіх, на виконання загальної волі. Отже, ця діяльність, як правило, проводитися за рахунок якихось загальних ресурсів суспільства;
– особливий процесуальний порядок розгляду справ;
– правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності органом адміністративної юстиції є визнання недійсності чи скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб’єктивного права заінтересованої особи.
Таким чином, адміністративна юстиція – це система спеціальних судових органів, які створені для розгляду і вирішення правових спорів у визначеній законодавством процесуальній формі, що виникають з приводу діяльності публічної адміністрації між громадянами та юридичними особами з одного боку, і органами публічної адміністрації – з іншого, в результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інший спосіб відновлення порушеного суб’єктивного права заінтересованої особи.
Процесуальна форма – це послідовний, визначений нормами процесуального права порядок розгляду та вирішення справи, що включає певну систему гарантій.
Слід розрізняти поняття «адміністративна юстиція» та «адміністративна юрисдикція», оскільки адміністративна юрисдикція – це різновид публічної діяльності, яка здійснюється органами публічної влади, дістає вияв у компетенційних межах, якими наділена публічна адміністрація щодо здійснення регулятивної та охоронної функцій у сфері публічного управління (юрисдикційні (має місце наявність спору) та неюрисдикційні провадження (дозвільні, реєстраційні провадження тощо)).
Адміністративне судочинство – це нормативно визначена діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, які порушуються з приводу правових спорів, що виникають між органами публічної адміністрації та фізичними і юридичними особами щодо відновлення порушеного суб’єктивного права заінтересованої особи. Адміністративне судочинство є невід’ємною складовою адміністративної юстиції.
Цікавим з наукової точки зору є розмежування понять «адміністративне судочинство» та «адміністративний процес». На сьогодні немає єдиного підходу до розуміння адміністративного процесу, натомість виділяють три основні підходи:
– згідно з «юрисдикційним» (вузьке розуміння адміністративного процесу) підходом, адміністративний процес розглядається як врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок застосування заходів адміністративного примусу, і, насамперед, адміністративних стягнень;
– згідно з «управлінським» (широке розуміння адміністративного процесу) підходом, адміністративний процес – це врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок розгляду індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчої діяльності органів державного управління, а у передбачених законом випадках – й іншими уповноваженими органами;
– згідно з «судочинським» підходом, адміністративний процес – це судовий розгляд публічно-правових спорів, віднесений до компетенції адміністративних судів (власне адміністративне судочинство).
І, нарешті, адміністративна процедура – це встановлений адміністративно-процесуальними нормами порядок діяльності уповноважених суб’єктів щодо розгляду і вирішення індивідуально-визначених справ.
2. Законодавство про адміністративне судочинство
Вітчизняне законодавство про адміністративне судочинство включає такі нормативні акти: Конституція, КАС та закони, якими вносяться зміни до нього, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, укази Президента.
Конституцією України визначено основоположні засади адміністративного судочинства:
1. В Конституції України зазначено, що в Україні визнається принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8).
2. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55).
3. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124).
4. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ст. 127).
5. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов’язковість рішень суду.
Положення Конституції України конкретизуються у КАС.
Кодекс адміністративного судочинства України – це кодифікований нормативно-правовий акт, в якому закріплені норми адміністративного процесуального права. Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства (ст. 1).
Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до Конституції України, статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства. Згідно з Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року та статей 6,7 Закону України від 12 вересня 1991 року «Про правонаступництво України» Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, а також є правонаступником за міжнародними договорами, Союзу РСР, які не суперечать Конституції та інтересам України. Важливе місце серед міжнародних договорів, що визначають засади адміністративного судочинства займає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків (ст. 6).
У визначених законом випадках для вирішення справ в порядку адміністративного судочинства можуть застосовуватися окремі правила Цивільно-процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.
Законодавство про адміністративне судочинство в Україні становлять також Закон України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», Закон України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», Указ Президента України від 16 травня 2007 року № 417/2007 «Про кількісний склад суддів адміністративних судів», Указ Президента України від 16 листопада 2004 року № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», Указ Президента України від 7 листопада 2002 року № 995/2002 «Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України», Указ Президента України від 1 жовтня 2002 року № 889/2002 «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України», постанови Пленуму ВАС України (Постанова Пленуму ВАС України № 2 від 13 грудня 2010 року «Про судову практику застосування статей 235-240 КАСУ», Постанова Пленуму ВАС № 3 від 13 грудня 2010 року України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» тощо).
3. Завдання адміністративного судочинства
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є: захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
4. Принципи адміністративного судочинства
Відповідно до ст. 7 КАС України принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:
1) верховенство права (відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.);
2) законність (відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України);
3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом; не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками);
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі (відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості);
5) гласність і відкритість адміністративного процесу (відповідно до якого особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи; ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення);
6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених КАС України (відповідно до якого особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених КАС України.);
7) обов’язковість судових рішень (відповідно до якого судове рішення, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України, а, відповідно, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом).
Питання для самостійного вивчення:
1. Ґенеза наукових поглядів щодо правової природи адміністративної юстиції.
2. Історичний розвиток адміністративної юстиції України.
3. Причини та правові передумови запровадження адміністративної юстиції в Україні.
4. Адміністративне судочинство як наука та навчальна дисципліна.
5. Кодекс адміністративного судочинства України: передумови та специфіка прийняття.
2. Red the text Russin System of Eduction Russins hve lwys shown gret concern for eduction
3. геологічними вишукуваннями майданчик будівництва складен чорнозем потужністю 0304 м; супесь із чор
4. Творчество ФЛиста
5. Тема- Дифференциальные уравнения первого порядка в полных дифференциалах смешанные ДУ приложения ДУ.html
6. анатомия человека
7. Культурные и психические отклонения
8. Методические рекомендации к производственной практике для студентов 5 курса специальности 020200
9. Культура, природа, человек Проблемы и пути их решения
10. Модуль 2 Назначение и возможности системы Photoshop 1
11. und Lehrmtsstudium ohnehin leicht- Wenn Ihr Fchinteresse sehr hoch ist und Sie zugleich wenig Lust versp~ren mit Kindern und Jugendlichen zu rbeiten dnn liegt nt~rlich ein Fchstudium nhe.html
12. Лабораторная работа 3 Тема- Гомоморфизм групп
13. тема освіти в Україні
14. Есть ли постмодернистская публицистика
15. Компютерні віруси Класифікація
16. Каравелла Россия 620078 г
17. Управление развитием сетевой торговли на примере мебельных салонов ООО
18. Тема Планирование доходов и расходов предприятия
19. Ремонт поворотной платформы
20. КРАСНОКАМЕНСК Курагинский район 2-3.html