Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Четвертий етап: 2010-2014
Етап реалізації зарубіжного та національного досвіду в розробках перспективних напрямів розвитку освітньої політики в Україні. Етап активного нормотворчого процесу та оновлення основних нормативно-правових актів направлених на вдосконалення функціонування освіти всіх рівнів.
1. Прийняття - Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава"
Мета та завдання щодо сфери освіти:
Метою реформи системи освіти є підвищення конкурентоспроможності української
освіти, інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір.
Для досягнення цієї мети на період реформи поставлено такі завдання:
– створити єдиний освітній простір, удосконалити систему управління освітою;
– підвищити якість освіти;
– забезпечити доступність до якісної освіти, спадкоємність рівнів освіти
(дошкільної, початкової, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої,
післядипломної, освіти протягом життя);
– підвищити ефективність фінансування освіти.
2. Запровадження «Національної рамки кваліфікацій» - Постанова КМУ від 23.11.2011 року № 1341 – цілісний структурований опис всіх кваліфікаційних рівнів, через який може бути виражені та співвіднесені між собою в узгоджений спосіб всі рамки кваліфікації.
розробка національної рамки кваліфікацій, рівнів кваліфікації.
3. Оновлення державних стандартів освіти України
Стаття 15 Закону України "Про освіту", зокрема, передбачає:
1. Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти.
Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не менше як один раз на 10 років.
2. Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається засновником закладу освіти, Міністерством освіти і науки України та іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, місцевими органами управління освітою шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
- Наказ Міністерства від 22.05. 2012 р. № 615 "Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти (нова редакція)"
- Постанова КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 14 січня 2004 р. № 24 "ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ базової і повної середньої освіти"
Державний стандарт початкової загальної освіти (поступово набирає чинності з 1 вересня 2012)
Державний стандарт повної загальної середньої освіти (поступово набирає чинності з 1 вересня 2013)
4. Ухвалення концепцій оновлення та розвитку структурних ланок
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я від 27 серпня 2010 р. N 1721-р
Про схвалення Концепції Державної
цільової програми розвитку дошкільної
освіти на період до 2017 року
Метою Програми є розроблення механізму розвитку дошкільної
освіти та його впровадження в практику роботи; забезпечення
захисту конституційних прав дітей дошкільного віку і державних
гарантій щодо доступності та безоплатності здобуття такої освіти у
державних та комунальних дошкільних навчальних закладах, зокрема
дітьми п'ятирічного віку.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я від 27 серпня 2010 р. N 1723-р
Про схвалення Концепції Державної цільової
програми розвитку професійно-технічної
освіти на 2011-2015 роки
Метою Програми є створення сприятливих умов для якісної
підготовки робітничих кадрів згідно з пріоритетами державної
соціально-економічної політики, орієнтованої на задоволення потреб
особистості, суспільства і держави, а також забезпечення рівного
доступу до професійно-технічної освіти.
5. Прийняття Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року – Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013
на основі аналізу сучасного стану розвитку освіти документ визначає мету, стратегічні напрями та основні завдання, на виконання яких має бути спрямована реалізація державної політики у сфері освіти.
Метою Національної стратегії є:
оновлення цілей і змісту освіти на основі компетентнісного підходу та особистісної орієнтації, урахування світового досвіду та принципів сталого розвитку;
забезпечення економічних і соціальних гарантій для реалізації конституційного права на освіту кожним громадянином України незалежно від місця проживання і форми здобуття освіти;
перебудова навчально-виховного процесу на засадах розвивальної педагогіки, спрямованої на раннє виявлення та найбільш повне розкриття потенціалу (здібностей) у дітей, з урахуванням їх вікових та психологічних особливостей;
забезпечення розвитку та функціонування української мови як державної, задоволення мовно-освітніх потреб національних меншин, створення умов для вивчення іноземних мов;
побудова ефективної системи національного виховання на засадах загальнолюдських, полікультурних, громадянських цінностей, забезпечення фізичного, морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціально зрілої творчої особистості, громадянина України і світу, підготовка молоді до свідомого вибору сфери життєдіяльності;
забезпечення системного підвищення якості освіти на інноваційній основі, сучасного психолого-педагогічного та науково-методичного супроводження навчально-виховного процесу;
посилення мовної, інформаційної, екологічної, економічної, правової підготовки учнів та студентів;
створення безпечного освітнього середовища;
забезпечення функціонування ефективної системи інклюзивної освіти;
удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних та керівних кадрів системи освіти, підвищення їх управлінської культури;
підвищення відповідальності сім'ї за освіту і виховання дітей;
забезпечення економічних та соціальних гарантій педагогічним, науково-педагогічним, бібліотечним та іншим працівникам системи освіти, підвищення їх соціального статусу, престижу педагогічної професії, створення умов для професійного вдосконалення і творчості;
створення сучасної матеріально-технічної бази для функціонування системи освіти;
забезпечення створення умов для розвитку індустрії сучасних засобів навчання (навчально-методичних, електронних, технічних, інформаційно-комунікаційних тощо);
розвиток взаємодії органів управління освітою та органів громадського самоврядування навчальних закладів, забезпечення об'єктивного оцінювання якості освіти;
розроблення ефективного механізму фінансово-економічного забезпечення освіти, належної оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників.
6. Закон України «Про вищу освіту» - 1.07.2014
Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.
Аналіз досягнень і втрат у процесі модернізації освіти
Автори Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні визначають наступні найважливіші досягнення і втрати на шляху формування та реалізації державної політики в галузі освіти:
Досягнення:
1. Розроблення нової методології розвитку української освіти (цілі та цінності демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованість до європейського освітнього простору тощо).
2. Створення каркаса нового законодавства і нормативного поля функціонування освіти.
3. Визначення засад рівного доступу всіх громадян до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку.
4. Докорінне (або часткове) оновлення змісту освіти; запровадження механізму державних стандартів як важеля збереження єдиного освітнього простору та управління якістю освіти в країні.
5. Перехід до варіативної освіти, створення варіативних програм, підручників і навчальних посібників.
6. Використання нових форм і технологій контролю оцінювання навчальних досягнень учнів, студентів; запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та врахування його результатів при вступі до вищих навчальних закладів.
7. Впровадження нової методики , удосконалення атестації педагогічних і науково-педагогічних кадрів та державної акредитації навчальних закладів.
8. Поширення нових технологій (ІКТ, компетентнісна освіта, дистанційна освіта, інтерактивні методики тощо).
9. Рух до багатоканального фінансування галузі.
10. Створення національної педагогічної преси.
11. Розвиток професійних об’єднань, товариств, громадських організацій у центі та регіонах, що сприяло розвитку державно-громадського управління.
Основні втрати:
1. Фактичне усунення центральних і регіональних органів влади від нагальних освітніх потреб, підміна системної науково обґрунтованої ідеології ситуативною політизацією освіти, слабкий вплив на освітній стан наукової, культурної спільноти, що негативно відбилося на культурному та освітньому рівні суспільства, зумовило втрату освітою своєї консолідуючої, культурно-творчої місії в українському суспільстві.
2. Згортання мережі дошкільних навчальних закладів унаслідок фактичного усунення влади від розв’язання проблем дошкілля, невміння прогнозувати демографічну ситуацію і потреби розвитку освіти в регіонах, відсутність правових засад щодо статусу землі та будівель, що зумовило неготовність до останнього часу забезпечити системну дошкільну освіту, зокрема перед шкільної для дітей старшого дошкільного віку.
2. Неповне забезпечення рівного доступу всіх громадян до якісної загальної середньої освіти, зокрема в сільській місцевості. Не завжди виправдане скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості.
3. Дотепер не визначено місця професійно-технічних навчальних закладів і технікумів у нових ринкових умовах, інноваційній економіці.
4. Унаслідок слабкого контролю в центрі та на місцях процесу розвитку мережі вищих навчальних закладів різного рівня виникли ризики здобуття молоддю неякісної освіти, погіршився імідж української вищої школи за кордоном. Задавненість і масштабність проблеми спричиняють велике соціально-педагогічне й економічне напруження щодо її розв’язання в сучасних умовах, унеможливлюють корупцію і хабарництво.
5. Перехід до наступних етапів модернізації системи освіти без належного моніторингу якості попереднього стану призвів до системної безвідповідальності за їхні результати, загальмував розвиток економіки освіти, інноваційний рух до її нової якості тощо.
6. Педагогічна освіта стала аутсайдером вищої школи, її стратегія – наздогнати, а не випередити. Школа перестала бути реальним замовником змісту і результатів підготовки майбутнього вчителя. Навіть у педагогічних університетах професія вчителя перетворилася лише на одну з-поміж інших. Учитель не виховується як суб’єкт сучасних цінностей.
Загалом українська освіта фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом [1, c. 11-13].
Причинами такого стану є:
розвиток української освіти впродовж розбудови державної політики відбувається в умовах суперечливих внутрішніх впливів політичних, економічних, культурних і власне освітянських чинників.
Головними з них є:
- політична нестабільність, часті зміни владних команд, невизначеність орієнтирів щодо ідеологічної консолідації суспільства;
- руйнівні соціальні ефекти освіти (корупція, політизація управління, нерівність розвитку регіонів і як наслідок нерівність в отримання якісної освіти), які спричиняють соціальну диференціацію і стратифікацію суспільства, а їх прояви народжують агресію молоді, девальвацію моральних та інтелектуальних цінностей;
- відсутність моніторингу якості проведення реформ, низький рівень участі громадськості у реформуванні освіти, управлінні нею, оцінюванні якості;
- тривала економічна й екологічна криза;
- демографічні зміни (зниження народжуваності, міграція, збільшення кількості знелюднілих населених пунктів);
- криза сім`ї як соціального інституту, що зумовила дефіцит відповідального батьківства, конфлікт між поколінням дорослих і дітей, молоді;
- певна неузгодженість законів прямої дії, їх функціональна неповнота:
- не сформованість моніторингу виконання законів і нормативів розвитку освіти;
- вибуховий розвиток масової інформації і комунікації (Інтернету), які народжують свій суперечливий вплив на дітей та молодь;
- майже нерегульований державою і місцевою владою розвиток мережі освітянських закладів зумовив занепад одних півнів освіти (наприклад, дошкільної, професійно-технічної, післядипломної) і не забезпечення інших (наприклад, стрімке зростання як державного, так і недержавного секторів вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації);
- розбалансування кількісних і якісних показників професійно-технічної і вищої освіти із потребами економіки, ринку праці;
- розрив у часі і змісті модернізацій них процесів у загальній середній і вищій освіті зумовив непідготовленість педагогічних, науково-педагогічних працівників і управлінських кадрів до вчасного і адекватного реагування на інновації:
- низький соціальний і матеріальний статус педагогічних та науково-педагогічних працівників.