Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Кріки – періодично пересихаючі річки або тимчасові водотоки Австралії, які розташовані переважно у внутрішніх районах материка. Такі річки не мають постійного русла і постійної течії, існують тільки в період дощів, а потім або повністю пересихають, або розпадаються на окремі водойми. На карті кріки позначаються пунктирною лінією.
Пампа – (рівнина) родючі південноамериканські рівнини зі степовою рослинністю( низькорослі злаки: пампаська трава, ковила, бородач, тонконіг…..). Пампа є основною с/г область Аргентини і використовується головним чином для скотарства. Клімат помірний. Стає більш посушливою по мірі віддалення від Атлантичного океану. На заході клімат має більш континентальний характер.
Фіорд – довга, вузька морська затока, яка часто тягнеться далеко вглиб узбережжя. Фіорди утворилися від затоплення морем долини колишнього льодовика. Багато фіордів дуже глибокі – вони формувалися коли величезні льодовики своєю вагою розїдали низ и долин під рівнем моря. Після танення льодовика вода моря ввірвалася в долини. Переважно довжина фіорда в декілька разів більша за ширину.
Прерія – північноамериканська форма степу. вегетаційна зона на Середньому Заході США і Канади. Складає східний край Великих рівнин. Обмежена вегетація, що виражаються в рідкість дерев та кущів, обумовлена внутрішньоконтинентальним розташуванням і Скелястими горами, що захищають прерії із заходу від опадів. З цією обставиною пов'язані посушливі кліматичні умови.У преріях раніше мешкали мільйони бізонів. До кінця XIX століття білі поселенці практично винищили їх, знищивши таким чином життєву і культурну основу багатьох індіанських племен. Сьогодні прерії представляють величезні штучно зрошені території, які використовуються у сільськогосподарських цілях. На них вирощується пшениця, кукурудза та інші аграрні культури.
Гіле́я— Зона вологих екваторіальних лісів охоплює узбережжя Гвінейської затоки на північ від екватора та басейн річки Конго. Вона простяглася на 1600 км з півночі на південь та на 5000 км із заходу на схід. Ця природна зона своєрідна та неповторна. Тут практично немає пір року: взимку і влітку температура повітря однакова й становить приблизно +24 °С. За рік випадає більше 2000 мм опадів. Дощі ллють щодня, зазвичай по обіді. Вода й тепло створюють ідеальні умови для розвитку всього живого, тому тут ростуть вологі екваторіальні дощові ліси – гілея (від грецького «хіле» — ліс). З літака вони нагадують зелене море. В зоні вологих екваторіальних лісів річки завжди повноводні. Під час паводків вони часто заливають низькі береги, а вода покриває величезні простори. В умовах екваторіального лісу утворилися червоно-жовті фералітні ґрунти (латинською мовою «ферум» — залізо). Саме сполуки заліза і надають їм червоного кольору. Ці ґрунти дуже бідні на поживні речовини, оскільки органічні рештки за умов вологи і тепла швидко розкладаються мікроорганізмами, і поживні елементи швидко вбираються рослинами. Тому вирубка лісів тут спричиняє часто справжню катастрофу. Земля на оголених ділянках змивається дощами, а сонце перетворює поверхню землі на суху кірку, на якій вже не може нічого рости. В екваторіальних лісах Африки налічується понад 25000 видів рослин. Тільки дерев — близько 1000 видів. У цих лісах завжди душно, волого і темно. Ліс настільки густий, що роздивитися щось трохи віддалік від себе неможливо, все загороджується кущами, ліанами, що переплітають дерева, поваленими велетенськими стовбурами дерев.
Екваторіальний ліс має дві характерні риси, що відрізняють його від нашого лісу: цей ліс вічнозелений та багатоярусний.
Вічнозеленим ліс є через те, що рослини ніколи не скидають повністю листя. Тепла й волога протягом року погода дозволяє листу існувати на пагоні 2-3 роки. Листки звісно міняються, але по-черзі.
Каньйо́н (ісп. cañón — глибока ущелина) — ерозійна форма рельєфу, глибока долина між кручами, звичайно вимита річкою. На відміну від ущелини, переважно все дно каньйону зайнято руслом річки.Більшість каньйонів утворюються в результаті слабкості бокової довгострокової річкової ерозії від рівня плато, при наявності сильної глибинної ерозії. Причиною слабкості бокової ерозії може бути або сухість клімату, або водопроникність порід (піщаників, вапняків, лесів), що поглинають вологу дощів і зменшують плоскісний стік схилами долин. Кручі формуються, через те, що гірські породи, які залишилися на стінах долини, в меншій міри піддаються річковій ерозії та дії вивітрювання. Часто ці породи стійкіші, ніж ті, що вимиваються. Каньйони — звичайні форми рельєфу в безводих областях, і рідко трапляються у гумідному кліматі, тому що нахил має менший ефект у безводних зонах. Стіни каньйонів часто утворюється із стійкіших пісковиків або граніту. В областях, складених горизонтально залягаючими породами різної густини, в каньйонів виникає ступінчастість схилів. Інколи у гирлах річок формуються підводні каньйони. Слово «каньйон» іспанського походження (cañón). Це слово загалом використовується стосовно таких утворень в Америці, тоді як слово «ущелина» звичніше в Європі, Австралії та Азії, хоча обидва слова можуть використовуватися у будь-якому місці.Найвідоміші каньйони — Великий Каньйон на річці Колорадо в Аризоні (США), завглибшки до 1 800 м і завдовжки близько 380 км. На південному заході США каньйони — важливі археологічні пам'ятки, позаяк на їхніх схилах було багато поселень, особливо народів Пуебло. У Росії на Кавказі — на річках Бзибь, Сулак; в Середній Азії — верхів'я Аму-Дар'ї (Пяндж і Язгулем).Іноді великі річки пробігають каньйоном у результаті поступового геологічного підйому рівнини. Такі річки практично не можуть змінювати своє русло. Відомі приклади — річки Колорадо і Снейк на північному заході США. Каньйони часто формуються у вапнякових породах. Вапняк певною мірою розчинний, тому в скелях формуються системи печер. Коли вони руйнуються, залишається каньйон, наприклад у пагорбах Мендіп у графстві Сомерсет і Йоркширських Долинах у Йоркширі (Англія). К В Україні найвідомішим каньйоном є Великий каньйон Криму. Каньйоноподібний вигляд мають окремі ділянки річкових долин у Кримських горах (Чорна річка, Кача й інші) та в Українських Карпатах (верхів'я Чорного і Білого Черемошу та інші). У рівнинній частині України каньйоноподібною є долина Дністра від села Нижніва до міста Могилева-Подільського — Дністровський каньйон. Існують теж каньйони в долині Ужа біля міста Коростеня, Случі біля міста Новограда-Волинського, Тетерева біля села Дениші (Житомирська область), і на деяких річках центральної України.Каньйоноподібні ділянки долин мальовничі, деякі з них є природо-заповідними об'єктами, наприклад Національний природний парк «Дністровський каньйон».
Циклон – це замкнута область зі зниженим тиском у центрі.. Тому повітря в циклоні переміщується по спіралі від периферії (з областей високого тиску) до центру (область низького тиску) і піднімається вверх, утворюючи висхідні потоки. В циклоні повітря рухається по криволінійному шляху і напрямлений за годинниковою стрілкою в Південній півкулі і проти годинникової стрілки – у Північній. З циклонами пов’язані великі області хмар і опадів, значні зміни температури, сильні вітри. Зазвичай циклони переміщуються з однієї території на іншу. Проте відомі циклони, які існують на протязі всього року в постійних областях зниженого атмосферного тиску: Ісландський мінімум (циклон), який розташований в Північній Атлантиці в районі острова Ісландія; Алеутський мінімум(циклон) в районі Алеутських островів на півночі Тихого океану. Циклони особливо характерні для території Європи, де вони переміщуються з Атлантики на схід й існують 5-7 діб, тобто поки не вирівняється атмосферний тиск.Крім помірних широт циклони спостерігаються в тропічному поясі. Тропічні циклони виникають тільки над морем, між 10-15о північної й південної широт. При переході на сушу вони швидко затухають. Це зазвичай невеликі циклони (їх діаметр складає близько 250 км), але з дуже низьким тиском у центрі. Тропічні циклони переміщуються зі швидкістю 10-20 км/год в основному зі сходу на захід, але їх траєкторія відхиляється в сторону високих широт (в Північній півкулі вони рухаються на північний захід, в Південній – на південний захід). Це дуже потужні вихори з винятково сильними вітрами (20-30 м/с, в поривах до 100 м/с і більше), які викликають величезні хвилі на морі й руйнування на суходолі. На земній кулі в середньому за рік спостерігається близько 70 випадків тропічних циклонів. Вони найхарактерніші для Антильських островів, південно-східного узбережжя Азії, в Аравійського моря, Бенгальської затоки, західних окраїн Індійського океану. В різних районах вони мають місцеві назви: циклон (в Індійському океані), ураган (в Північній і Центральній Америці), тайфун (в Східній Азії).
Карст - це руйнування ґрунтового покриву в наслідок осідання, яке зумовлене вилуговуванням вапняків та підстильних порід та утворення карстових плит. Карст (карстові явища) - цілий ряд явищ, викликаних розчиненням (вилуговуванням) деяких гірських порід. Вперше ці явища були вивчені на вапняному плато Карст в Югославії. Вони зустрічаються там, де поширені розчинні породи: кам'яна сіль, гіпс, крейда, вапняки, доломіт. Поверхневі та підземні води витравлюють в них великі і малі порожнини, що мають нерідко химерні форми, що утворюють печери, провали, гроти. Коли руйнується покрівля над карстовими порожнечами або вилуговуються породи, виникають своєрідні форми рельєфу - карстові. З них найбільш поширені воронки різних розмірів і форм, улоговини і провали; кари - поглиблення, канави, щілини, борозни, що прорізають земну поверхню. Під впливом карсту відбувається чимало дивних явищ: пропадають (в буквальному сенсі провалюються під землю) річки, струмки, озера; на морському дні з карстових порожнин виливаються прісні води. Деякі легенди про раптово зникаючих містах (наприклад, про Кітежі) пов'язані, швидше за все, під враженням карстових провалів. Вивчення карсту пов'язано насамперед з практичними потребами: будівництвом поселень та окремих споруд, експлуатацією залізниць і т.д. Карст дуже ускладнює підземні роботи: проходку шахт, тунелів, штолень. Але під землею карст може стати і помічником людини: по карстових печер спелеологам вдається проникнути на сотні метрів в глибини гір. Карст. На 60% території України розвиваються карстові процеси. Це явище, яке пов'язане з розчиненням природними водами гірських порід. В деяких областях України ступінь ураженості карстовими процесами сягає 60-100% території. При цьому характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що складає 27% від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км2, Рівненської — 214 км2, Хмельницької — 4235 км2.
Оазис, оаза — розташований біля природної водойми острівець рослинності посеред пустелі. Оазиси часто стають притулком для тварин і навіть для людини, якщо мають достатню площу. Оазиси можуть істотно розрізнятися за величиною та характером: від невеликих ставків, облямованих фініковими пальмами, до цілих міст із сільськогосподарською діяльністю та промисловістю. Традиційною формою господарства, яка об'єднує багато форм землеробства, є оазисне господарство.
Скреб — це зарослі колючих чагарників чи низькорослих дерев із дрібним шкірястим листям в Австралії.. Вони складаються переважно з евкаліптів і акацій. У залежності від переважання в них тих чи інших рослин виділяють різні типи скреба. У складі скреба також багато протейних і казуарин. Заросли скреба покривають великі простори на Центральній рівнині і на крайньому заході материка, відповідаючи кліматичним умовам напівпустель. Ґрунти під ними червоно-бурі, часто засолені, перехідні в безструктурні ґрунти пустельних областей. У пустельних районах на Західно-Австралійському плоскогір'ї, а частково і на Центральній рівнині великі площі займає так звана спініфексова пустеля. Спініфексом в Австралії називають гостролисті тверді злаки,
Ерг – піщана пустеля в Півн. Африці. Розміщується, зазвичай, у знижених формах рельєфу, порівняно із глинистими та кам’янистими пустелями – більш зволожена, зустрічаються колодязі та джерела, біля яких зосереджені оазиси.
Хамада, гамада (араб), – назва кам’янистої пустелі в Сахарі. „Х”. поширені на плато, що складені щільними породами. Термін використовується також для позначення кам’янистих пустель взагалі.
Са́мум – шквалистий гарячий вітер з піщаною чи пиловою бурею в пустелях Аравії та Північної Африки.
Ваді (араб. وادي сухе русло) – це сухі долини з крутими (іноді майже прямовисними) схилами в пустелях Північної Африки та Аравії. Зароджуються внаслідок ерозійної діяльності тимчасових, зазвичай зливових потоків, і розвиваються в подальшому за рахунок вітрових (еолових) процесів. Їх борти часто прорізані вузькими ущелинами, долина поглиблена, розширена. На відміну від рік не мають терас і загального ухилу дна. Ваді завершуються безстічними западинами з дуже крутими схилами, які виповнені інколи потужною товщею пролювію. На бортах і дні ваді поширені засолені останцеві озера. Довжина ваді може сягати кількох сотень км.
Джунглі – густі, часто переплетені ліанами деревинно-чагарникові зарості в поєднанні з бамбуковими заростями та високою трав’янистою рослинністю. Характерні для вологих мусонних областей тропіків. Етимологія слова „джунглі" походить з санскриту, у якому слово „джангал" означає непрохідні зарості. Англійці, що жили в Індії запозичили це слово, перетворивши його на англ. Jungle і застосовували його спочатку тільки для позначення бамбукових болотистих лісів Хіндустана і дельти Ганга.
Крік – тимчасовий водотік або пересихаюча річка в Австралії.
Скреб – чагарники низькорослих (1-2 м) вічнозелених ксерофітних чагарників із слабко розвиненою трав’янистою рослинністю в субтропічній і частково тропічній південно-західній і центральній частинах Австралії. Скреби оздоблюють з півдня австралійську зону саван і саванових рідколісь. У скребах переважають чагарникові евкаліпти і акації. Скребами вкриті величезні площі, майже позбавлені річок, і озер.
Чинук (англ. chinook, від назви індіанського племені „чинук”) – південно-західний фен на східних схилах Скелястих гір у Канаді та США, а також на прилеглих до них ділянках прерій. Супроводжується дуже різким (іноді на 20-30°) підвищенням температури повітря, що сприяє посиленому таненню снігів, прискореному дозріванню плодів тощо. Спостерігається в усі пори року, але найчастіше – взимку. „Ч” називають також вологе південно-хзахідне повітря з Тихого океану на західне узбережжя США.
Прерія (фр. Prairie) – північноамериканська форма степу, вегетаційна зона на Середньому Заході США і Канади. Сьогодні прерії представляють величезні штучно зрошені території, які використовуються в сільськогосподарських цілях.
Сельва – бразильська назва вологих періодично затоплюваних екваторіальних лісів (гілей) в Південній Америці. Важкі для пересування, відрізняються значним видовим різноманіттям. Синонім Амазонського дощового лісу.
Пампа або пампаси (від кеч. pampa – «рівнина») – родючі південноамериканські рівнини із степовою рослинністю, що вкривають аргентинські провінції.
Парамос (парамо) (ісп., голий степ, пустка) – висотний ландшафтний лугово-степовий пояс у горах Південної Америки. Характеризується поєднанням ксерофітних та інших злаків і поодиноких низькорослих дерев. Подібні ландшафти зустрічаються в горах Центральної Америки та Східної Африки.