Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
75. Бі́блія (з грец. βιβλία — книги) — священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт — і складається з окремих книг, написаних різними авторами. Старий Заповіт написаний давньоєврейською мовою (біблійному івриті), за винятком деяких частин, написаних арамейською мовою. Новий Заповіт написаний на одному з діалектів старогрецької мови - койне.
Характерною ознакою біблійної мови є вживання значної кількості складних прикметникових означень. Такі епітети характеризують:
1.внутрішні якості людини, її риси характеру: благочестива людина; щедросердий чоловік; милосердні, богобоязливі мужі;
2.ознаки Бога: Бог милосердний, довготерпеливий, всесильний, всемогучий; 3.ознаки предметів, істот: багатоцінний одяг;
смертоносна стріла; великокрилий орел;
Означення-композити сприяють увиразненню мови Святого Письма, виражають сконденсовану думку, максимальне смислове й емоційне наповнення слова,
фрази Вживання таких слів дає можливість якнайповніше охарактеризувати певні предмети, явища з урахуванням усіх семантичних відтінків.
Для мови Біблії характерне тяжіння до афористичності, символізму. У біблійних висловлюваннях епітети переосмислюються, набувають додаткових значень. Наприклад: Водяна течія – це вир життєвих, земних турбот, що може поглинути людину, її душу. Келих, чаша символізуюють людську долю.
Значний естетичний потенціал мають епітети – кольороназви. У тексті Біблії домінує червоно-біла кольорова гама, що має особливе символічне
навантаження. Естетичне значення епітета білий – святість, неземна чистота і водночас сум, туга, страждання, біль. Проте через біль, страждання лежить шлях до очищення, досягнення духовних висот.
Червоний колір асоціюється з вогнем або кров’ю, містить такі значення, як ‘застереження’, ‘загроза’, ‘помста’, у традиційному християнському мистецтві червоний вважається кольором жертовної крові Христа і мучеників, відданої любові, а також символом Святого Духа.
Отже, Біблія відзначається специфічним функціонуванням усіх мовно-виразових засобів, зокрема епітетів, що зумовлено її особливим ідейно-художнім призначенням і місцем серед інших релігійних текстів. Епітети як носії емоційно-оцінної семантики допомагають окреслити коло ціннісних орієнтацій християнина, визначити особливості біблійної мовної картини світу.
71. Автор понад двох тисяч праць, талановитий професор-педагог, видатний історик, дослідник літератури та інших видів мистецтва, письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, лідер впливових в Україні демократичних партій і перший президент Української Республіки, один з фундаторів Української Академії наук, автор десятитомної «Історії України-Руси» та історії запорізького козацтва — Михайло Грушевський дістав не лише загальнонаціональне, а й міжнародне визнання.
Закономірно, що інтерес М. Грушевського до історії словесності був наскільки глибоким, поєднаним з інтересом до інших сфер духовно-творчого життя. У праці «Про українську мову й українську справу говорить:
До наукового аналізу М.Грушевський залучав не лише мовознавчі дослідження, а й археологічні дані, відомості про українців та їх мову, які збереглися в інших народів, котрі мали писемність.
Неоціненна заслуга М. Грушевського в збиранні, коментуванні, реставрації чи й перекладах діалектних форм фольклору та стародавніх рукописів на новочасну літературну мову. Щодо цього «Історія української літератури» не має аналогів.
У «Історії...» М. Грушевського висвітлюються питання: наша письменна традиція, нинішній її стан, фрагментарність; викривлення перспективи старої літератури; Оригінальне письменство XII — XIII ; оригінальній літературі XIV — XVII століть.
72. Розвиток української публіцистики і книгодрукування просувався вкрай поволі, незадовільно, а в окремих регіонах України майже припинявся. Адже, не вистачало українських журналістів, досвіду редакційно-видавничої роботи, контингенту читачів, а головне - економічної бази. Усе це потрібно було терміново набувати, долати перешкоди: заборону видань, арешти окремих номерів, конфіскації, тюремне ув'язнення редакторів.
Першою україномовною стала газета "Хлібороб", що почала виходити в листопаді 1905 р. в Лубнах на Полтавщині. Вона робилась із великим смаком, талановито редагувалась у національному дусі і тому дуже швидко досягла кількамісячного тиражу, отримала широкий резонанс серед українців. Проте уже четверте її чисто конфіскували, а п'яте заборонили.
М.А. Жовтобрюх у "Мові української преси" проаналізував паралельно у часових зрізах і становище української мови та стан розвитку нової літературної мови, і преси на західних українських землях, де україномовна ситуація також була складною через українську бездержавність, але дещо іншою. У цій праці зазначається, що важливим і природним для національної преси є мовний критерій: видання мовою своєї держави і свого народу. Тому що в різні часи українська преса була російською, німецькою, французькою, угорською, румунською мовами. На жаль, і сьогодні більшість його преси виходить мовою не його держави, а сусідньої - російської. Наступний критерій, на думку М.А. Жовтобрюха, - місце і функції преси у суспільному житті: преса не може існувати, якщо вона найтісніше не зв'язана з народом, з його життям, культурою, також вона має бути доступна змістом і мовою тим, для кого призначається. Отже, що історію української преси можна починати лише з тих періодичних видань, які тематично, змістом були зв'язані з Україною, призначалися для українського народу. У роботі "Мова української преси" відображено майже всі ідеї і тенденції, явища, події і факти, що характеризували період ХХ століття в історій української літературної мови. А це був справді знаковий період для усієї української мови. Адже, на початок ХІХ століття майже вийшла з ужитку давня книжна українська літературна мова, а нова літературна мова, формування якої почалося з виходом "Енеїди" Івана Котляревського, ще була слабкою і стилістично мало диференційованою. Вона потребувала розвитку, збагачення і одночасного унормування лексичного складу, виробленя вимовних, орфографічних, лексичних і граматичних норм, графічної і правописної системи. Рівночасно з розвитком і унормуванням нової літературної мови на народнорозмовній основі поставало питання про потребу і можливості появи преси українською мовою.
73. Нинішня мовна ситуація в Україні є результатом незавершеного в радянський період симіляційного процесу - перетворення україномовної спільноти на російськомовну. Як наслідок - незбалансований характер двомовності, що віддзеркалює постколоніальний стан українського суспільства. Навіть надання українській мові статусу державної у 1989 р. і подальше закріплення цього статусу у Конституції України не зупинили її витіснення з багатьох сфер життєдіяльності й поступового зменшення кількості носіїв української мови. Коло наукових зацікавлень М. Степаненка широке. Досліджує проблеми граматики, історії та стилістики української мови. Автор підручників, посібників, програм для вищої та середньої школи. На особливу увагу заслуговують літературознавчі праці, присвячені творчості письменника-полтавця Олеся Гончара. Опублікував краєзнавчі книги “Літературні музеї Полтавщини” (2006) та “Літературно-мистецька Полтавщина” (2012). Поповнив біобібліографічну серію “Мовознавці України”: підготував дослідження про Арнольда Грищенка, полтавця Михайла Жовтобрюха.. М. Степаненкові належать науково-популярні видання “Українське рідне слово” (2003), “Рідне українське слово” (2005) – вибрані статті, виступи, розмисли про походження української мови й основні етапи її становлення, про періодизацію літературно-писемної мови, про сучасну мовну ситуацію та мовну політику в Україні, про становище української мови в діаспорі, про мовну практику видатних письменників, про роль рідної мови в освіті, про утвердження її в конфесійній сфері. Цей дослідницький спектр продовжує й посутньо доповнює монографія “Історія, граматика, поетика українського слова” (2008). Стосовно мовної ситуації в Україні, то М. Степаненко наводить такі чинники її нестабільності: 1) статус
державної (української) мови; 2) нав’язування концепції двох державних мов або державної (української) й
офіційної (російської) мов, їх функціональний простір; 3) материкова українська й мова української діаспори;
4) соборність літературної мови; 5) уніфікована правописна система для всіх українців; 6) реформування
нормативної бази літературної мови»
74. Як навч. дисципліна ІУЛМ сформувалася в 40 — 50-х pp. 20 ст. ІУЛМ присвятили дослідження П. Житецький, І. Франко, А. Кримський, М. Сумцов, Г. Левченко, М. Судима, П. Плющ, І. Білодід, Ю. Шевельов, П. Тимошенко, А. Москаленко, М. Жовтобрюх, З. Франко, В. Русанівський, В. Німчук, В. Передрієнко та ін. Мовознавці обговорювали і намагалися розв’язати такі проблемні питання з історії української мови:
коли саме почала формуватися українська мова та інші східнослов’янські;
Також намагалися з'ясувати питання, коли саме започаткувалося формування української мови; як саме утворилась українська мова, чи безпосередньо з праслов’янської, чи з спільноруської, чи з давньоруської; питання, чи українська мова є наріччям російської або польської мови, чи українська мова є окремою самостійною слов’янською мовою.
Сучасна українська мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів.
Фонетика. В українській мові налічується 6 голосних та 31 приголосний звук:
Звуки [у] та [о] - лабіалізовані (огублені). Особливістю української мови є звук [и], він не схожий на російський [ы], що належить до середнього ряду.
Основний словниковий фонд української мови містить 4 пласти слов'янських слів: - спільноіндоєвропейська лексика (батько,вовк, бути, жити тощо); праслов'янські слова (коса, корова, ловити тощо); власно українські слова, наявні тільки в українській мові (кисень, мрія, байдуже, тощо); запозичення з інших слов'янських мов (з білоруської —нащадок, з польської — перешкода,; з чеської — брама; з сербської — хлопець; з болгарської — храм. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато росіянізмів. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих..
Сьогодні найбільшою проблемою українських лінгвістів, поряд із захистом української мови від російських та англійських впливів, є новий правопис. Правопис 1993 року, хоч і вніс деякі важливі зміни у радянський правопис (котрий намагався підігнати українську до норм російської мови), все ж вони незначні. Частина лінгвістів вимагає повного відтворення правопису 1928 року, але він вже застарів, багато особливостей, відображених там зовсім не характерні для сучасної мови (м'яке "л" в запозичених словах - "лямпа" замість "лампа" та ін.), тому прийняття нового правопису, пов'язане з гострими суперечками.