Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Білет 17
1.Соціально-екогномічний розвиток Київської Русі та її роль в історії українського народу.
|
Смерди |
Більша частина селян; мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були особисто вільними. |
|
Закупи |
Люди, які через різні причини втрачали власне господарство й змушені були йти в кабалу до феодала «за купу» (грошову позичку). |
|
Рядовичі |
Селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), яким визнавали свою залежність від нього й змушені були працювати за частку виробленої продукції. |
|
Челядь Холопи |
Особи, які втратили своє господарство й працювали на феодала. їх продавали, дарували, передавали в спадщину. Знаходилися в становищі рабів. До челяді потрапляли здебільшого полонені. Холопство не було довічним. За гарну службу холопа могли відпустити на волю. |
|
Ізгої |
Особи, які втратили зв'язок із общиною або своєю верствою населення. Ними могли стати вільні селяни, купці, діти священиків і навіть князів. Ізгоями називали також князів, які не мали землі й столів. Закон охороняв їхнє життя високими штрафами, оскільки вони залишалися особисто вільними. |
|
«Люди» |
Вільні селяни-общинники та посадські люди. |
Політичний устрій (визначає, як у державі розподілено владу між можновладцями) Київської Русі та Галицько-Волинського князівства дослідники визначають як федеративну монархію. Найбільшу владу мали князі (нащадки Ігоря Рюриковича) - вони були верховними правителями всієї країни або землі-князівства, головними розпорядниками всього місцевого життя; опікувалися законодавством і судочинством; керували військом; ухвалювали рішення про оборону країни; безпосередньо брали участь у воєнних походах; налагоджували відносини із сусідніми державами; укладали мир або оголошували війну. Князівська влада була спадковою. Київський князь мав найбільшу владу; решта князів корилася йому як найстаршому, найавторитетнішому.
Не в усі часи влада київського князя була сильною. Її послаблення відбувалося через: а) відсутність законів, які визначали б умови передачі влади й міжкнязівські стосунки, крім принципу старшинства, що його постійно порушували; б) розвиток великого землеволодіння та федеративний устрій держави, де осібні землі-князівства мали чималі права й суперничали з Києвом. Крім князів, державну владу в руських землях здійснювали: ради при князях або боярські ради (дорадчі органи, до яких входили найвпливовіші дружинники, вище духовенство, але найчисленніші - бояри); князівські зЧзди (обговорювали питання захисту від кочівників, упорядкування законодавства, розподіл земель між князями, розв'язання земельних суперечок; збиралися переважно за пропозицією Великого князя київського, нерегулярно, не всі рішення таких зборів утілювалися в життя); віча (на відміну від давньослов'янського віча, яке було зборами всієї громади для вирішення найважливіших питань її життя, віча часів Київської Русі - це збори можновладців - впливових бояр, дружинників, заможного купецтва).
Соціальний устрій (окреслює стосунки між усіма членами суспільства). Суспільство по- ді лялося на кращих людей - панівну верхівку та чорних людей - непривілейоване населення. На верхівці соціальної піраміди Київської Русі та Галицько-Волинського князівства були князі (Великий князь київський, удільні князі) - найбільш замкнений стан, доступ до якого давало тільки народження (тільки представник династії Рюриковичів, тільки син князя міг стати князем). До панівної верхівки належали також бояри (великі й малі), які походили з місцевої родоплемінної знаті, а також з впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки. Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, князівськими канцлерами, а малі - соцькими, десяцькими, тіунами (управителями маєтків), дворецькими тощо. Наступні групи панівне: верхізкя - дружинники - професійні вояки, брали участь у воєнних походах, обіймали певн: урядові посади. За вірну службу князеві отримували грошову винагороду, а також землю і ум; вне володіння); духівництво - найосвіченіша верства тогочасного суспільства - впливало не тільки на духовне життя, але й на світське, особливо на культуру. Воно поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових священнослужителів.
Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, купці та ремісники.
Нижчі щаблі посідали верстви населення, які склалися на середину XI ст., їх існування було закріплено в першій збірці законів «Руська правда»:
Феодальні повинності селян
Селяни не володіли землею. Працюючи на землі власника (феодала), по ми змушені були або певний час працювати на пана, або віддавати йому частину продуктів, вироблених у власному господарстві, або сплачувати грошовий податок. Селяни мали такі повинності: на ранніх етанах розвитку феодалізму селяни здебільшого віддавали пану продукти (даии ну) - мед, віск, збіжжя, хутро. Найдавнішою формою данини и Київській Русі було полюд дя, Після 945 р. (повстання деревлян) запроваджені чітко визначені норми податку (уроки), У X ст, склалася ціла система податні»: дим з окремого будинку; поземельний податок - під плуга або сохи» Інша форма иовинностей підробітки (з часом їхня роль зростала): по поз надання коней і транспорту для потреб князя та його адміністрації; участь у будівництві міст і зведенні укріплень, 3 X ст, зростала роль грошового податку.
Розвиток ремесла і торгівлі
У Київській Русі найпоширенішими з ремесел були залізоробне, гончарнеР ювелірне, ткацьке виробництво: усього ж існувало понад 60 видів ремесел.
Ремісники поділялися на три групи: сільські, вотчинні та міські. Наприкінці X у першій половині XI ст. переважали перша і друга групи, Міські ремесла відрізнялися від сільських складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруські ремісники досягли в металургії та обробці заліза. Археологи свідчать, що в той час ви потоплялось близько 150 видів речей» Поширені також були обробка шкіри, дерева й кістки. Важливе місце посідали домашні ремесла прядіння і ткацтво, якими займалися в кожній селянській родині.
Розвиток землеробства і ремесел призвів до поширення торгівлі« Територія Київської Русі була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Продукція сільського господарства і ремісничі вироби вивозилися купцями Грецьким шляхом («із варяг у греки» один із найдавніших і освосних шляхів) до Візантії, а Залотим - до країн Кавказу й Арабського Сходу, Від Києва через Галич ішов Соляний шлях. Через Вол оди- мир Волинський пролягали торговельні шляхи на Захід ~~ у Польщу, Чехію, Угорщину, Німеччину,
Міста
За історичними джерелами, в IX - X ст. у Київській Русі існувало понад 20 міст (Київ, Чернігів, Бєлгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новгород та ін,)- Міста виростали а градів (городищ)* що виникали у східних слов'ян ще в VI ст,, будучи міжплемінними центрами пунктами збирання данини, прикордонними укріпленнями, місцями общин них культових зборів тощо. Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі перетворювали тимчасові нечисленні поселення в постійні залюднені місця. Вони ставали осередками розвитку господарства, державного життя, управління, своєрідними вузлами зв'язку Давньорусь кої держави. У XI ст- у Київській Русі було 52 міста, Значна частина населення міст займалася торгівлею, часто збиралися торги, на які приїжджали люди з віддалених земель, Переважна більшість жителів міст залишалася особисто вільною. Лише двірська челядь та вотчинні ремісники залежали від бояр, купців та інших людей, Але міські низи мусили платити численні податки, відбувати обтяжливі повинності, будувати й ремонту ва- ти укріплення, утримувати священиків, Історично відомо, що на середину XIII ст. було щонайменше 54 міста в Київській землі, 75 - у Чернігівській, 28 - у Переяславській, 94 - у Волинській, 46-у Галицькій. До монгольської навали у містах мешкало: у Києві більше 50 тис,; у Галичі та Чернігові - 35 - 40 тис.; у Володимирі, Василеві ~ близько 20 тис., у Новгороді*Севрському. Луцьку, Перемишлі, Любечі 8 - 5 тис,; у більшості міст від 300 до 1 тис. осіб. Гроші
Активна торгівля сприяла виникненню в Київській Русі грошей, Перші монети на те риторії України, головним чином римські, з'явилися в II III ст. З часом східні слов'яни запровадили власну особливу грошову одиницю - купу (хутро куниці або білки)» Згодом м'які хутряні гроші поступилися місцем твердій валюті ~ гривням, яаляли собою зливки срібла вагою 160 - 196 г. За пасів Володимира Великого (X ст г уч&лш карбувати златники та срібники - перші вітчизняні монети. Після Володимира свої монети карбували Святополк Володимирович та його брат Ярослав Мудрий. З середини XI ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної ваги та форми - гривні (київські ~ шестикутні, чернігівські - плескаті). Використовували також вагове срібло. Однак кількість грошей не встигала за розвитком торгівлі, і тому в XII - XIII ст. в обігу знов з'явилися хутряні гроші - хутро куниці та білки. Але тепер обіг хутряних грошей контролювала держава, визначаючи співвідношення таких грошових одиниць зі сріблом.
2. Відродження національної самосвідомості українського народу в кінці 18 – першій половині 19 ст.
Примусова асиміляторська політика австрійських імператорів постійно загрожувала існуванню українського народу. Не маючи власної держави і перебуваючи під чужоземним пануванням, українці залишалися малопомітними в політичному житті. Урятування українців як етнічної спільноти полягало саме в національному відродженні і звільненні від колоніального гноблення.
Перша половина XIX ст. - це час, коли почалося національне відродження на західноукраїнських землях. Тут воно мало особливості: а) носіями національної ідеї в Західній .раїні стали греко-католицькі священики, які очолили відродження; б) родини священиків були одним із головних джерел поповнення кадрів національного руху; в) греко-католицькі священики були дуже тісно пов'язані з селянством.
Головний осередок національного відродження - Перемишль, центр греко-католицької лархії. У 1816 р. Михайло Левицький та Іван Могильницький створили тут «Товариство галицьких греко-католицьких священиків»; у 20 - 30-ті роки єпископ Іван Снігурський творив культурно-просвітницький гурток, члени якого видали перші граматики української мови, видрукували перші збірки народної творчості, пропагували твори авторів Наддніпрянської України. З 30-х років XIX ст. центром відродження стає Львів, столиця Галичини. Іван Орлай і Юрій Гуца-Венелін, які емігрували до Російської імперії, викладали в навчальних закладах Петербурга, Харкова, Одеси, Ніжина. Вони опублікували праці, які знайомили читачів з життям населення Закарпаття.
«Руська трійця» (1833 - 1837 рр.)
«Руська трійця» - це громадсько-культурне об'єднання, демократичний просвітницький уток, який заснували у Львові представники інтелігенції: Маркіян Шашкевич - поет, ільський священик; Іван Вагилевич - письменник, філолог, фольклорист, закінчив Львівську духовну семінарію; Яків Головацький - поет, фольклорист, згодом професор української мови та літератури, ректор Львівського університету. Завдання гуртка: за допомогою духовного слова і літературної творчості рідною мовою «підняти дух народний, просвітити народ; допомогти народу усвідомити «достоїнство своє і свою силу»; пропагувати ідеї відродження української нації і культури; збирати український фольклор, матеріали з історії: популяризувати українську історію; підтримати і продовжити на галицькій землі справу, почату літературними діячами Наддніпрянської України; налагодити і зміцнити з ними зв’язки; перетворити народну мову на літературну, що, на думку гуртківців, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило б його долю. Діяльність гуртка: гуртківці збирали фольклор, підготували до друку збірку віршів народною мовою, де пролунав заклик до об’єднання, національного пробудження. У 1834 р. підготували до друку історико-літературну збірку «Зоря» (біографія Б. Хмельницького, вірші М. Шашкевича про С. Наливайка, про рух опришків). Віденська цензура заборонила видавати збірку. Перша велика справа гуртка - друкування у 1835 р. вірша М. Шашкевича «Голос галичан» українською мовою. Члени гуртка почали проповідувати в церквах українською мовою. У 1836р. М. Шашкевич уперше виступив з українською промовою в музеї семінарії перед представниками духовної влади і запрошеними гостями (раніше виступи лунали тільки німецькою або латинською мовами). Цього ж року І. Вагилевич переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім» (надрукувати його не вдалося), а М. Шашкевич підготував до друку «Читанку для діточок в народних училищах руських». Найвидатнішою справою «Руської трійці» стало видання в Будапешті наприкінці 1836 р. альманаху «Русалка Дністровая» (народні пісні, думи, перекази, історичні документи тощо). Львівська цензура заборонила альманах. До читачів дійшло лише 250 примірників видання. Членів «Руської трійці» влада переслідувала і піддала покаранню. Гурток розпався.
Історичне значення альманаху «Русалка Дністровая»: 1) Це була перша заява західних українців про себе, своє існування, власну національну гідність. 2) Альманах сприяв пробудженню національної самосвідомості західних українців, усвідомленню ними свого становища, національних обов'язків. 3) Це була перша книга в Галичині, написана народною українською мовою. 4) Видання альманаху започаткувало нову українську літературу Східної Галичини і довело, що народна мова може бути літературною.
3. Політика радянського уряду в Україні. Політичне оформлення СРСР та статус України в ньому.
СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік. Процес його утворення розпочався ще під час Громадянської війни і мав кілька етапів.
Економічне становище України на початку 20-х років XX ст.
Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х років характеризується глибокою кризою, яку визначали: а) економічна розруха, спричинена тривалими воєнними діями (майже 7 років), воєнно-комуністична політика, яка призвела до дезорганізації господарських зв'язків («воєнний комунізм», що передбачав завершення націоналізації, продовольчу розгадку, обмеження приватного підприємництва, ліквідацію товарно-грошових відносин, урівняльний розподіл, мілітаризацію праці, терор проти всіх противників радянської влади). Виробництво промислової продукції в республіці знизилося до 1/10 довоєнного рівня.
Валовий збір хліба в Україні 1920 р. становив майже 38,5% від рівня 1913 р.; б) політична стабільність, яка була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Вилучати хліб з українського села ставало дедалі важче. Здійснення продрозкладки за допомогою продзаго- : з і армійських частин ускладнило ситуацію, наштовхнулося на збройний опір селянства наприкінці 1920 - на початку 1921 у великих повстанських загонах було понад 100 тис. м .5); в) голод 1921 - 1923 рр.: катастрофічна посуха та неврожай 1921 р. загострили ситуацію з хлібом у найважливіших зернових районах Росії, у Поволжі, на Північному Кавказі півдні України (епіцентром лиха стала Запорізька губернія). УСРР зібрала лише 30% урожаю 1916 р. Особливо важким був 1922 р. З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною 1921 - 1923 рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга хвиля 1922 - 1923 рр. - експортом українського зерна (15 млн пудів хліба пішло на експорт). Ще одна причина голоду 1921 - 1923 рр. - численні конфіскації продовольства, які Москва застосовувала як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. В умовах голоду політична активність селян значно знизилася.