Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
На початку 80-х років XX ст. внаслідок поглиблення загальної (економічної, політичної, соціальної і духовної) кризи навіть урядові кола СРСР почали усвідомлювати необхідність реформування усіх сфер соціально-економічного життя країни. Важливу роль в ініціюванні процесів змін відіграв прихід до влади М. Горбачова, який позиціонував себе як ініціатора ідеологічних і економічних зрушень, названим процесом перебудови.
Процес реформ в СРСР здійснювався складними шляхами. Мільйони людей, що пережили сталінську диктатуру та її наступні модифікації, не були готові негайно відмовитися від комуністичних ідеологічних догм. Не всі змогли чи не захотіли зробити це, а відтак рівень конфліктності в суспільних відносинах невпинно зростав. Як і будь-яка революційна дія, перебудова розмежувала людей. На одному полюсі сформувалися сили, які вбачали мету тільки в руйнуванні старого в найкоротші строки. Це загрожувало хаосом й анархією. На другому полюсі були ті, хто не бажав «поступатися принципами» і негативно ставився до будь-яких змін. Новаторське крило у політичному керівництві СРСР і УРСР прокладало курс перебудови, лавіруючи між екстремізмом й консерватизмом.
Активізація політичного життя викликала стрімке зростання національної свідомості населення. В Україні почався новий етап національно-визвольного демократичного руху. Перебудовчі процеси покликали до життя численні громадські (неформальні) організації та об’єднання. У вересні 1989 р. було створено суспільно-політичну організацію — Народний Рух України за перебудову (НРУ), який виступав за розбудову незалежної України.
Бурхливі суспільні процеси, долучення до них все більшої кількості мас, погіршення соціально-економічного становища свідчили, що без звуження сфери дії командно-адміністративної системи перебудова приречена на провал. У демократичному крилі КПРС і в суспільстві міцніло переконання, що лише за багатопартійності можна створити реальну противагу застарілим державним структурам. Тому в лютому 1990 р. Пленум ЦК КПРС погодився вилучити з Конституції СРСР статтю 6, яка закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві, а III з’їзд народних депутатів СРСР прийняв відповідне рішення про необхідність багатопартійності.
Першими почали формуватися націонал-радикальні (праві) партії. У жовтні 1989 р. з’явилася Українська національна партія (УНП); у квітні 1990 р. у Львові було створено Українську християнсько-демократичну партію (УХДП), метою якої була побудова вільної християнської України.
Однією з найвпливовіших центристських партій була Українська республіканська партія (УРП). Наприкінці березня 1990 р. було створено Демократичну партію України, яка обстоювала ліберальні цінності, виступала за суверенну Українську республіку. У червні 1990 р. було засновано Українську селянську демократичну партію (УСДП), що . репрезентувала передусім фермерство, яке почало утверджуватися в сільському господарстві.
Створена у 1990 р. Об’єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) обстоювала позиції демократичного соціалізму. Партія зелених України виступала за створення екологічного солідарного суспільства, в якому інтереси людей поєднувалися б із вищими біосферними законами природи. У травні 1991 року утворилася Конституційно-демократична партія України, яка виступала за ненасильницьке реформування радянської системи/приватну власність на засоби виробництва.
Наростання демократичних процесів, ослаблення позицій Москви, ролі Компартії України в суспільно-політичному житті республіки мало своїм наслідком ухвалення Верховною Радою Української РСР16 липня 1990 року історичної ваги документа — Декларації про державний суверенітет України, яка проголосила «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх «відносинах». У ній сформульовано основний принцип державотворення в Україні: «Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя».
У серпні 1990 року було прийнято Закон УРСР про економічну самостійність Української РСР, який проголошував власність «народу республіки на її національне багатство і національний доход». У жовтні 1990 р. було прийнято «Основні напрями зі стабілізації народного господарства для переходу до ринкової економіки», а через місяць — «Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки» Проте всі ці документи не передбачали конкретних способів реалізації сформульованої мети.
Виникнення і консолідація опозиційних партій та об’єднань свідчили про зародження реального плюралізму у політичній сфері як важливого чинника подальших політичних, соціально-економічних перетворень.