Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Театральна сцена. Кого чекають на ній школярі ?
Чекають там побачити, в першу чергу, самих себе. Або своїх друзів – ровесників. Для учнів нашого ліцею зал Херсонського драматичного театру ім.. Куліша - звичне місце. Їхні старші наставники постійно водять їх до театру на виступи метрів сцени. Ключове слово у цій фразі – ВОДЯТЬ. А от на театралізовані традиційні ліцейські свята, що готують самі ліцеїсти, ВОДИТИ не треба. Навпаки, проблема : як відбитись від спроб провести в театр безбілетних друзів, вже випускників ліцею ? Місць для бажаючих не вистачає. А у директора головний біль : здешевити оренду театру ? Ні свій, ні університетський актові зали не в змозі задовольнити запит.
Чому так виходить ? Невже професійна майстерність не на боці метрів ?
Дивною така реальність може виглядати тільки за умов, що дорослі не в змозі вилізти зі своєї „шкіри” і сприймати дітей такими, якими вони є у своєму природному, об”єктивному „Я”. Здебільшого ми екстраполюємо на них своє власне уявлення про них же і не помічаємо, чи не хочемо помічати, що воно не співпадає з дійсністю. Та ще й не намагаємось вивчити дійсність, бо якби це було не так, то давно б у кожній навчальній установі були наукові праці, про які з нашого середовища згадує хіба що Констянтин Корсак. Хоча б його статті нас зацікавили і то вже практична користь була.
З висоти свого неминуче значного життєвого досвіду нам видається, що вже прямо зараз діти повинні бути настільки високоморальними, що інші цілі й інтереси, окрім високодуховних життєвих цінностей, їх нічого, не цікавить. Тобто, вони сплять і бачать себе виключно в любові до Батьківщини, у повазі до батьків і взагалі до старших, у постійному духовному розвитку, не кажучи вже про „рядові” : чесність, порядність, сміливість і відкритість, терпеливість і працелюбність і т.п.
Одначе, правда життя у тому, що ні любов до Батьківщини чи до батьків, чи навіть до своєї
„ пасії” не знаходяться у дітей на першому плані. Поки що. Головне для старшокласника, за їхньою лексикою, це місце „ у стаді”. М”якіше – це персональний рівень значимості у своєму соціумі. Кожному вкрай важливо якось заявити про себе.
Тому нашим дорослим завданням було б непомітно для них створити різноманітні, саме КУЛЬТУРНІ поля для природного „ випасу” цього енергійного „молодняка”.
У масовому вимірі школярам набагато важливіше самим отримати доступ до сцени, ніж стежити за діяльністю метрів. КУЛЬТУРУ СПОГЛЯДАННЯ за життям, настановами, поглядами та ідеалами дорослих вони вбирають в себе щоденно. Чого у них мало, то це КУЛЬТУРИ власної ДІЯЛЬНОСТІ.
Навіть під час навчання – головного ресурсу для формування інтелекту, до сих пір нас в основному турбує, щоб діти ЗНАЛИ, а не звичне для сучасного освітнього простору – ВМІЛИ. А що вже казати за мистецтво ?
Яким же доречним нам було б звернути увагу на репліку талановитого журналіста – письменника Олександра Ніконова : „ Хочете побачити штучно зроблений інтелект ? Погляньте у дзеркало !”
( http://lib.aldebaran.ru/author/nikonov )
Інтелект людини- надбання не природне, а спеціально сформоване. Ким, чим ? Культурою !!!
Адже знаємо з яким інтелектом повернулась до суспільства людська істота, яка за збігом обставин виховувалась у звірів джунглів.
Якщо ми зробимо ставку на те, щоб привчати дітей в основному до споглядання, навіть з метою розвитку їхньої здатності до емпатії, то не зможемо закласти в них основи для оптимізму та внутрішньої сили ДІЯТИ. В тому числі і діяти на виклики тих проявів емпатії, що може розвинутись.
Вірогідніше за все, що кожен тільки і буде, чекати підтримки від інших, як суспільство до тепер чекає від держави. Це ж прямий шлях до гнітючого стану типу : „ Я ( ми ) нікому не потрібні”. Щоб бути потрібним, треба мати звичку і сміливість діяти. І діяти ПРОДУКТИВНО. Де ж цьому молодим навчитись, як не в шкільних аудиторіях, спортивних залах чи на сцені театрально – естрадній ? Від того, що ми просто хочемо від них активної доброти і про це їм заявляємо на кожному кроці, така здатність тільки від нашої наполегливості, тобто, казковим чином не з”явиться. Звичайно добре, якщо ми не втратили відчуття, що життя – це як казка. Та в реальності це - тільки ЯК.
Може, дійсно саме громадська ініціатива знавців здатна потрохи формувати широке поле культурної ДІЯЛЬНОСТІ школярів. Без небезпеки заорганізувати та заморалізувати її постсоціалістичними зразками „виховної” роботи. І щоб поле це було здатне покрити весь шкільний простір України. Маються на увазі не показні гучні заходи, головна мета яких показати, як влада формує „ щасливе дитинство” підростаючого покоління, а широка культурна активність школярів всієї України на місцях і в динамічному міжшкільному культурному обміні. Як проста життєва практика. Ми обговорювали тільки можливість прийняти у себе, в Херсоні, київських школярів – артистів і пройшло всього нічого, а діти вже цікавляться : „ Як справи по задуму ?”
Може, завдяки такій КУЛЬТУРНІЙ активності школярів можливими будуть сподівання, що вони від цінностей „ стада” непомітно перейдуть саме до тих високих моральних цінностей, без яких не уявляють життя дорослі. Правда, часто не помічаючи, що самі так і не стали їх носіями.
Бєлий Володимир – заступник директора фізико – технічного ліцею м. Херсона.
21 листопада 2005р.