Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Василь Костянтинович Барка (1908-2003)
Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет.
Василь Барка - талановитий письменник і поет, представник української діаспори у Сполучених Штатах Америки — народився 16 липня 1908 року в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині. Батько письменника служив у козачій частині, звідки повернувся покаліченим після російсько-японської війни. Сім’я Василя Барки жила небагато, постійно бідувала, батько працював плотником, а також розом зі своїми трьома синами доглядав чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, де виробляли кінське спорядження для армії Будьонного. Сімя Очерет переїхала у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївка, де Василь Барка ходив до трьохкласної початкової школи.
З 1917 р. письменник навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворено в трудову школу. Улюблений предмет Василя Барки - література. Хлопець захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника, також займався вивченням марксизму, та «красиві» теорії не задовольняли серце письменника.
У 1927 р. Василь Барка закінчив Лубенський Педагогічний технікум, працював учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі (в автобіографії зазначав, що професію обрав помилково, прийнявши за авторитет старших братів).
У 1928 р. через конфлікт з місцевими партійними керівниками Василь Барка виїздить на Північний Кавказ до м. Краснодар. Там письменник вступає до місцевого педагогічного інституту на філологічний факультет.
Згодом у 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Василя Барку примусили публічно при всіх каятися на зборах РАПП (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив).
Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні». В цей час Василь Барка одружується: з дівчиною-адігейкою. Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе».
Але, на жаль, всі ці твори загинули під час війни. Василь Барка вступає в аспірантуру на українське відділення, але через постійний тиск він змушений був перевестися до відділу історії середньовічних західноєвропейських літератур Московського педінституту.
Одночасно з навчанням в аспірантурі укріїнський поет працює в Краснодарському художньому музеї науковим співробітником. Але і там пильні ідеологічні наглядачі добачили «контрреволюційність» в оформленні експозиції (використав твори митців релігійної тематики). За це Василя Барку було віддано під суд. Врятувався поет випадково через зміну настроїв у Кремлі. Пізніше Барка-науковець почав читати курс лекцій з історії західноєвропейських літератур у Краснодарі, також працював над кандидатською дисертацією щодо стилю «Божественної комедії» Данте. У 1940р. Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.
У 1941 році поет добровольцем іде у «народне ополчення», хоча і має можливість звільнитися за станом здоров’я. Під час одного з наступів німців у 1942 році його був тяжко пораненено. За поетом доглядали, незважаючи на ризик, чужі люди. Німці загрожували покаранням за допомогу пораненим радянським воїнам, а з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився в живих після бою з німцями — «зрадники Батьківщини». Василь Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати з «режимом». Одужавши, працював коректором у місцевій газеті «Кубань».
У 1943 р. була оголошена мобілізація всіх чоловіків на роботи в Німеччину. Війна назавжди розлучаєВасиля Барку з сімєю. У важкому зимовому переході поет писав вірші, та більшість з них загубилися. У цьому ж році письменник вибрав собі псевдонім, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібно»). Зміною прізвище на псевдонім намагався захистити свою родину від переслідувань. У Берліні Василеві Барці вдалось вирватися з табору. Пізніше працював коректором у видавництві «Голос».
Після розгрому Берліна У 1945 році, разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ділі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 р.
У 1946 році у Німеччині вийшла збірка віршів Василя Барки «Апостоли», у 1947 році з’явилася збірка «Білий світ». Письменник намагався перебратися до Франції, але невдало.
У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Також там Василь Барка писав релігійно-філософські та літературознавчі есе, займався перекладом. Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода». Поетичні збірки поета «Псалом голубиного поля», «Океан» вийшли у 1958-1959 pp.
Протягом 1958-1961 рр.. Василь Барка працював над романом «Жовтий князь», який опублікував у 1963 році окремою книгою в Нью-Йорку (перевиданий 1968р.; 1981р. Вийшов у перекладі на французьку, і тільки в 1991 р. з’явився в Україні).
У 1968 р. вийшла поетична збірка «Лірник» (відповідно до естетичних традицій «нью-йоркської школи»).
Протягом 1969-1988 рр.. письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). У цей час епічна поема «Судний степ», 2 і З томами поезій «Океан», поетичною збіркою «Свідок сонця шестикрилий» (Нью-Йорк, 1981), драматичною поемою в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993). Ці твори Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку. У 1992р. в Україні опубліковані кілька творів Василя Барки.
Помер видатний український письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.
Твiр В. Барки "Жовтий князь" розповiдає про страшнi подiї голоду 32-33 рокiв. Цей роман є лiтописом сiмейного життя родини Катранникiв.
Автор глибоко розкриває ту проблему. Залишившись без хлiба, село голодувало. Люди не тiльки поїли усiх собак, щурiв, домашнiх тварин, а почали перетворюватись на канiбалiв. Чи може нормальна людина з'їсти своїх дiтей? Нi! Але до цього їх довела радянська влада. Село вимирає, люди деградують, а партiя заявляє, що народ почав жити краще!. Невже все так погано, невже це - кiнець? Нi! У той час народ вижив. В автора також є надiя: вiн залишає живим Андрiйка; саме в нього автор вкладає надiю на краще. Попри все народ живе!
В основу роману покладено особисті спогади Василя Барки-Очерета про перебіг геноциду українців 1932–1933 років, організований урядом СССР. І хоча особисто Барка в ті роки не був на селі, але зберіг точні спогади брата, родина якого була піддана тортурами голодом. Після цього він протягом двадцяти п'яти років скрупульозно збирав спогади очевидців Голодомору, що дало ґрунт для широких літературних узагальнень.
Катастрофу нації під час Голодомору письменник змальовує через особисту трагедію родини Катранників, з яких живим залишається тільки молодший син, Андрійко — загалом типова ситуація з реального життя. Картини життя сім'ї наповнені вражаючими, страшними подробицями. Але в усіх ситуаціях герої залишаються вірними селянській і загальнолюдській моралі. Навіть голодний, конаючий Мирон Данилович не виказує місцезнаходження церковної чаші — святині, схованої від банд комсомольців.
Андрійко також хоче поділитися останнім хлібом із зовсім чужою жінкою, яка перебуває на межі смерті від голоду. Цей сюжет відповідає численним випадкам доброчинності, які очевидці засвідчували перед обличчям загибелі.
Закінчується твір оптимістично — над землею народжується новий день, що несе надію.
Василь Барка також опрацьовував тему Голодомору в інших творах, зокрема у поезії. Там знаходимо перегуки біблійних сюжетів із історією Голодомору:
«Моляться соняшники:Грім на хмарі Біблію читає… тополя пошепки: страшний який твій плач, Ісає!
Моляться соняшники. Голод; мати немовля вбиває… тополя закричала: он який мій рай, Ісає!»
Головні герої:
Мирон Данилович Катранник — чоловік Дарії
Дарія Олександрівна Катранник — дружина Мирона
Микола Миронович Катранник — первісток Дарії і Мирона
Олена Миронівна Катранник — донька Дарії і Мирона
Андрій Миронович Катранник — наймолодший син Дарії і Мирона
Харитина Григорівна Катранник — матір Мирона.