Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Параметри території країни
До основних параметрів території країни належать: розмір, кордони і конфігурація.
Чим більша площа держави, тим, звичайно, різноманітніші її ресурси. Велика площа також зумовлює значну розмаїтість навколишнього середовища. Держави з великою територією мають значно більше можливостей для розвитку господарських галузей. Чим менша територія країни, тим більшу роль відіграє зовнішньоекономічна складова в її господарстві. Наявність великої території допомагає переборювати несприятливе географічне положення. Для великих держав, порівняно з малими і середніми, досить актуальними є проблеми міжрайонних зв'язків та інфраструктури, інакше кажучи, проблеми "подолання простору". На подолання великих просторів і відстаней витрачається багато часу, а також визначена частина національного доходу. Проте великі країни мають багато можливостей для маневру в економічній сфері.
Територію як ресурс неможливо нічим замінити. В усіх країнах відбувається інтенсифікація використання території. І це неминуче, адже розмір території є постійним, незмінним, а кількість населення й економічний потенціал зростають. Наприклад, у Японії на 1 км2 виробляють в 15 разів більше продукції, ніж у США. Інтенсифікація використання території виражається в територіальній концентрації, підвищенні компактності ареалів людської діяльності, в інтенсифікації виробництва продукції на 1 га території.
Державні кордони, їхня характеристика
Державні кордони - це політична й економічна межа, лімітована державним ладом, національною відособленістю, митним контролем, правилами зовнішньої торгівлі. На відміну від багатьох інших соціальних кордонів, що відрізняються значною рухливістю, державний кордон є стійким і чітко фіксованим. Давня Греція дала нам перший приклад фіксації кордонів, коли була поставлена прикордонна колона між Пелопоннесом і Аттикою. Проте навіть у XIX ст. в Європі державних кордонів нерідко не було. Вивчення стійкості державних кордонів пов'язане з аналізом історичного розвитку держави. На Ближньому і Середньому Сході, в Африці та Латинській Америці існує багато неурегульованих територіальних питань, що найчастіше переходять у кровопролитні військові конфлікти.
Ґрунтуючись на походженні й тривалості існування державних кордонів, їх можна поділити на дві категорії: антецедентні та субсеквентні. Кордони передують остаточному заселенню і розвитку тих регіонів, які вони оточують. Прикладом такого типу кордонів є кордон між Канадою і США, який провели в період 1782-1846 рр., по 49-й паралелі, яка розділяла мало заселені території. Субсеквентні кордони протилежні антецедентним у тому, що їх проводять після заселення території. Прикладом є кордони між європейськими країнами.
Є два основних етапи встановлення державного кордону - делімітація і демаркація. Делімітація - це визначення (за згодою між урядами сусідніх держав) загального напряму проходження державного кордону і нанесення його на географічну карту. Демаркація - це проведення лінії державного кордону на місцевості та позначення її відповідними прикордонними знаками. Робота з демаркації полягає в перенесені на місцевість результатів делімітації державного кордону.
У міжнародних відносинах XIX ст. розрізнялися природні та штучні кордони. Природні кордони пов'язані з природними рубежами, що створюють сприятливі умови для розвитку держави і його оборони (гори, ріки і т. д.). Штучні кордони пов'язані зі створенням ліній військово-інженерних укріплень, що розділяють державні території. Яскравим прикладом штучних кордонів є Велика китайська стіна.
Інша концепція кордонів у XIX ст. - теорія етнічних чи мовних меж, пропонувалося проведення кордонів згідно з перевагою тієї чи іншої мови. Під час проведення сучасних державних кордонів етнічна ознака відіграла дуже важливу роль. На Версальській мирній конференції у процесі вирішення суперечливих прикордонних питань широко використовувався принцип встановлення державних кордонів згідно з етнічними межами. Цим принципом керувалися в 1948 р., коли проводили кордон між Пакистаном та Індією.
Без чітко визначених і добре позначених на місцевості кордонів держава не може забезпечити своє суверенне право на організацію власної соціально-економічної системи. Державний кордон є лінією і вертикальною поверхнею, що проходить по цій лінії, які визначають межі територій країн на суші та воді, в надрах, в межах повітряного простору.
Державний кордон на сухопутних ділянках, а також у місцях, де він перетинає стоячі або проточні води, проходить, звичайно, по прямій або по характерних лініях рельєфу, природних і штучних контурах місцевості від однієї точки повороту до наступної .
Державний кордон на водних ділянках проходить:
> на судноплавних річках - серединою головного фарватеру або тальвегу річки;
^ на несудноплавних річках - по їх середині або по середині головного рукава річки;
^ на озерах та інших водоймищах, звичайно, по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону до берегів озера або іншого водоймища, чи згідно з державними документами;
> на меліоративних каналах - по середині каналу або по одному з берегів, залежно від належності каналів або меліоративної системи;
^ острови на прикордонних річках, озерах та інших водоймищах територіально належать тій або іншій договірній стороні, залежно від їхнього розташування щодо державного кордону.
Кордони проводяться двома способами:
^ прикордонну лінію проводять між двома точками, у разі цього уваги на природні та історичні рубежі не звертають. Прикладом цього є кордони між штатами США, між Канадою і США. Цю межу називають геометричною;
^ прикордонну лінію проводять по меридіанах і паралелях. Прикладом є кордон між Північною і Південною Кореєю, встановлений по 38 паралелі, він називається астрономічним.
Крім зовнішніх державних кордонів, у кожної країни є внутрішні кордони. Вони поділяються на фізичні та соціальні. До фізичних кордонів належать різного роду природні межі: орографічні, ландшафтні та інші. Вони визначають ступінь розмаїтості (мозаїчність) середовища, в якому розвивається суспільна діяльність. До соціальних кордонів належать межі економічних і адміністративних регіонів. Їх встановлює держава для вирішення визначених соціально-економічних завдань. Це можуть бути межі пріоритетних зон, наприклад, для капітальних вкладень, кордони поясів цін, кордони депресивних районів і т. д.
Конфігурація - форма території країни, що визначається її кордонами. Вивчення параметрів території має визначене теоретико-методологічне значення, дозволяє формувати просторове уявлення про країну. Практичне значення конфігурації є досить важливе. Особливості конфігурації впливають на зовнішні та внутрішні зв'язки, параметри інфраструктури, розташування політико-адміністративних і промислових центрів, розміщення продуктивних сил, туристичні ресурси, а загалом - на всю галузь туризму.
Важливу роль у країнознавстві відіграє вивчення природних ресурсів і умов, а також природного середовища. Природні ресурси - це компонента природи, що на цьому рівні розвитку продуктивних сил використовується як засіб виробництва (предметів і засобів праці) і предмет споживання. Природні ресурси можуть використовуватися як: засоби праці (земля, водні шляхи, вода для зрошення); джерел енергії (паливні копалини, енергія водних потоків і вітру); сировини і матеріалів (мінеральна сировина, лісові запаси); предметів споживання (дикоростучі плоди, промислова фауна, питна вода); об'єктів для рекреації і туризму (гори, ліси, моря, ріки, озера та їхні узбережжя).
Природні ресурси завжди були основою розвитку туризму, їх варто розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження чи підтримки здоров'я індивідуума. До них можна віднести як окремі компоненти природи, так і весь природний комплекс. Природні ресурси оцінюють залежно від їхнього рекреаційного або туристичного потенціалу. Ступінь використання природних ресурсів може бути різним і залежить від спеціалізації регіону. Класифікуючи природні ресурси, доцільно враховувати як їх природне походження, так і економічне значення для туризму.