Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочину
План
1. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Особлива частина Кримінального кодексу – це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили. В Особливій частині КК наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією виключається.
Значення Особливої частини полягає насамперед в тому, що:
Норми Особливої частини розташовані у окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд:
Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.
Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи.
Розділ ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи.
Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.
Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Розділ VІ. Злочини проти власності.
Розділ VІІ. Злочини у сфері господарської діяльності.
Розділ VІІІ. Злочини проти довкілля.
Розділ ІХ. Злочини проти громадської безпеки.
Розділ Х. Злочини проти безпеки виробництва.
Розділ ХІ. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Розділ ХІІ. Злочини проти громадського порядку та моральності.
Розділ ХІІІ. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.
Розділ ХІV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
Розділ ХV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Розділ ХVІ. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.
Розділ ХVІІ. Злочини у сфері службової діяльності.
Розділ ХVІІІ. Злочини проти правосуддя.
Розділ ХІХ. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
Розділ ХХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
В окремі розділи Особливої частини КК об’єднуються норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий об’єкт. Родовий об’єкт – певна група (комплекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, певною єдністю. Найменування відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об’єкт.
Всі норми Особливої частини КК за своїм за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз’яснювальні та заохочувальні.
Переважну більшість становлять заборонні норми, що забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливого виду державного примусу – кримінального покарання.
Роз’яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживають у КК (примітки).
У КК також містяться багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її посткримінальної поведінки (ч.3 ст.263, ч.4 ст. 307). Заохочувальні норми мають важливе значення для попередження і припинення відповідних злочинів, стимулювання посткримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою суспільної небезпеки.
2. Наукові основи кваліфікації злочинів. У диспозиціях статей Особливої частини КК встановлюються юридичні ознаки, що у своїй сукупності характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочинне і каране. Проте диспозиції статей Особливої частини КК не вичерпують усіх ознак складу злочину. Деякі з них передбачені Загальною частиною КК, оскільки вони відносяться до всіх або більшості складів, закріплених у частині Особливій.
Застосування відповідних статей КК відбувається на основі з’ясування ознак окремих складів злочинів. При цьому у разі застосування норм Особливої частини чітко проявляються функції складу злочину: фундаментальна, розмежувальна, процесуальна і гарантійна.
Перш за все, склад злочину є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція). Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільно небезпечному діянні якої є ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом. Ці ознаки необхідні для кримінальної відповідальності, при відсутності яких вона виключається. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності.
Ознаки складу злочину виконують й іншу роль: вони відмежовують злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину від іншого (розмежувальна функція складу злочину).
Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кримінальній справі. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим ширші межі дослідження.
Склад злочину виконує також функцію охорони прав і законних інтересів громадян. Шляхом опису точних складів злочинів і фіксації їх ознак законодавець гарантує громадянину захист від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності (гарантійна функція складу злочину).
Склад злочину являє собою законодавчу модель кваліфікації злочину. Кваліфікуючи злочин, ми встановлюємо відповідність вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу, описаного в законі. У цьому виявляється сутність кваліфікації.
Неправильна кваліфікація призводить до невірної правової і соціально-моральної оцінки діяння, визначаючи тим самим і неправильне уявлення про характер і ступінь його суспільної небезпеки. Найпоширенішими є помилки, коли злочинному діянню дається невідповідна кваліфікація.
Кваліфікація злочину передбачає повне і всебічне встановлення тих фактичних обставин справи, що відповідають ознакам складу злочину, зазначеним у законі. Якщо такі фактичні обставини не з’ясовано, не можна дати точну кваліфікацію злочину, що відповідала б об’єктивній істині. Кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів склад злочину: об’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторін, суб’єкта злочину. Причому правильне встановлення елементів складу та їх ознак є необхідною передумовою правильної кваліфікації вчиненого.
Важливе значення має визначення тих суспільних відносин, яким це діяння заподіює безпосередню шкоду. Констатація цих відносин означає і виявлення об’єкта цього злочину. У тих злочинах, що мають свій предмет, його з’ясування дає можливість правильно усвідомити й об’єкт злочину. Для визначення об’єкта злочину в ряді випадків істотне значення мають ознаки особи, яка потерпіла від злочинного посягання.
Для кваліфікації злочину важливо встановити ті ознаки, що визначають об’єктивну сторону його складу. Вони в переважній більшості прямо вказані в диспозиціях відповідних статей КК. Важливе значення має також з’ясування того, чи є злочин закінченим або діяльність особи перервана на стадії готування чи замаху на злочин. У злочинах з матеріальним складом для визначення об’єктивної сторони істотне значення має встановлення суспільно небезпечних наслідків, які впливають на кваліфікацію злочинів, та причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і наслідками, що настали. У ряді випадків об’єктивну сторону злочину характеризують спосіб вчинення діяння, місце, час і обстановка його вчинення.
Для правильної кваліфікації слід також встановлювати ознаки суб’єктивної сторони: вину, мотив і мету діяння.
Правильна кваліфікація передбачає чітке встановлення ознак суб’єкта злочину.
Врахування всіх ознак, які характеризують кожний елемент складу злочину, має вирішальне значення для кваліфікації злочину, тобто для вибору норми КК. Якщо діяння містить ознаки двох або більше складів злочинів, має місце кваліфікація за сукупністю злочинів, а якщо те саме діяння підпадає під ознаки кількох статей КК - має місце конкуренція кримінально-правових норм.
При кваліфікації злочинів за сукупністю слід мати на увазі, що в деяких випадках законодавець конструює так звані складені злочини. Він об’єднує в одне діяння два або більше злочинів.
На відміну від сукупності злочинів при конкуренції кримінально-правових норм одне й те саме діяння підпадає під ознаки двох або більше статей КК. В одній з них діяння описано більш узагальнено, в іншій – виділено його індивідуальні ознаки. У таких випадках йдеться мова про конкуренцію загальної і спеціальної норм, а тому слід застосовувати спеціальну норму, що більшою мірою індивідуалізує ознаки вчиненого та його суспільну небезпеку.
При кваліфікації злочинів неприпустимий формальний підхід до тлумачення норм кримінального закону. Застосовувати статті КК слід у тісному зв’язку з їх соціальним призначенням, з урахуванням обстановки й умов, за яких ця норма була прийнята, з’ясовувати дійсну волю законодавця та знати прийоми тлумачення кримінальних законів.
У цьому відношенні важливе значення має практика Верховного Суду України (далі ВСУ), який дає роз’яснення відповідних норм КК, виробляє певні рекомендації щодо правильного їх застосування. Це так звані стандарти кваліфікації, які забезпечують однакове застосування закону і тим самим є одним із засобів зміцнення законності, охорони прав і свобод громадян. Особливе значення тут мають постанови Пленуму ВСУ з окремих категорій справ. У них містяться рекомендації щодо кваліфікації відповідних злочинів, які використовуються судами у разі застосування кримінального закону.
Злочини проти основ національної безпеки
План
1. Поняття злочинів проти основ національної безпеки. Злочини проти основ національної безпеки є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни та її конституційний лад. А тому родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України:
Ці злочини, як правило, відносяться до категорії тяжких.
З об’єктивної сторони дана категорія злочинів здійснюється шляхом активних дій. При цьому склади злочинів сконструйовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння, тобто злочини з формальним складом або з усіченим.
З суб’єктивної сторони ці злочини здійснюються умисно і, як правило, умисел прямий. Характерною в цих злочинах є мета – заподіяння шкоди об’єкту посягання.
Таким чином, злочини проти національної безпеки України – це передбачені кримінальним законом умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканість Украйни.
Ці злочини знаходяться в першому розділі Особливої частини. Це:
2. Види злочинів проти національної безпеки.
Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Безпосередній об’єкт цього злочину – зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.
Державна безпека - це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави.
Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов'язання в галузі міжнародних відносин.
Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв'язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.
Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.
Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.
З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах:
1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;
2) шпигунство;
3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Перехідна бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту. В конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.
Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. Один лише факт надання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готуванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця. Вчинення громадянином України в інтересах ворожої держави суспільне небезпечних дій, які передбачені іншими статтями КК, наприклад диверсії, посягання на життя державного діяча тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 і, відповідно, ст. ст. 113, 112.
Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту.
Воєнний стан - це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Шпигунство – це передача чи збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, воно є другою формою державної зради.
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України. Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану:
Різний вигляд може мати допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.
Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України інших злочинів потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК.
У випадках, коли певні дії громадянина України, пов'язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом скоєння інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної організації або їх представника і за допомогою цього встановити зв'язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.
Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане першим від другого завдання вчинити дії по насильницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 111.
Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.
Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще -й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111, - за відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.
За сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 114, діяння може бути кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду - будучи іноземцем.
Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.
Питання про притягнення до відповідальності за ст. ст. 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників іноземної держави чи іноземної організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності у кримінальних справах судам України у зв'язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами.
Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.
Суб’єктивна сторона - вина в формі прямого умислу. Мотиви можуть бути різними, але на кваліфікацію це не впливає.
Частина 2 ст. 111 передбачає звільнення від кримінальної відповідальності громадян України, якщо вони:
Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Шпигунство - передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства.
Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.
Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.
Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення. якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту опублікування вказаного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалізовані.
Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, перелічені у Законі України "Про державну таємницю". Ними є інформація:
1) у сфері оборони;
2) у сфері економіки, науки і техніки;
3) у сфері зовнішніх відносин;
4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку.
Не належить до державної таємниці інформація; про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Їх посадових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути засекречена. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам такої інформації не може кваліфікуватися як шпигунство.
Питання про те, чи становлять ті або інші відомості державну таємницю, у кожній кримінальній справі має вирішуватися на підставі висновку експертизи.
Не тягнуть відповідальності за КК України і вчинені на території України передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю іншої країни.
Передача або збирання іноземцем чи особою без громадянства з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам будь-яких інших відомостей, крім тих, що становлять державну таємницю, у тому числі в одержанні яких зацікавлена іноземна розвідка, та які, на її погляд, можуть бути придатні для використання на шкоду інтересам України (для вчинення диверсій чи іншого використання в умовах воєнного стану чи в інший особливий період, або для виконання перспективних вербувальних завдань тощо), не містить складу злочину, передбаченого ст. 114.
З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях:
1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;
2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.
Передача відомостей - це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по телефону) іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням поштового, електронного зв'язку, за допомогою тварин тощо). Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином.
Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття інформації з каналів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення копій документів тощо}, придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, купівля, обмін документів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів секретного об'єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.
Шпигунство, поєднане з незаконним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, повністю охоплюється ст. 114 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 359.
Шпигунство може полягати як у збиранні зазначених відомостей з наступною їх передачею відповідним адресатам, так і лише у збиранні їх з метою такої передачі або тільки в їх передачі. У разі, якщо шпигунство вчинюється групою осіб з розподілом ролей між ними, то закінчений склад злочину матиме місце і в діях особи, яка тільки добуває відповідну інформацію, і в діях особи, яка тільки зберігає її з метою передачі, і в діях особи, яка тільки передає її адресатові. Якщо ж дії групи перервано на стадії передачі інформації адресату шпигунства, третя із вказаних членів групи особа має нести відповідальність за замах на шпигунство, а перші дві - за закінчене шпигунство.
Шпигунство є закінченим, якщо воно вчинене у вигляді передачі певних відомостей, - з моменту їх фактичного повідомлення (вручення матеріалів, які їх містять), відправлення адресату чи посереднику, закладення в тайник, передачі предмета, який відкриває доступ до них, - відповідно до обумовленості з адресатом, а у вигляді збирання - з моменту зосередження в будь-якому місці (при особі, в Й житлі, у схованці) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати Її відповідній іноземній державі, іноземній організації або їх представникам,
Незаконне виготовлення чи придбання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (різноманітних перетворювачів, апаратних, програмно-апаратних засобів тощо) з метою їх використання для збирання відповідної інформації залежно від конкретної спрямованості наміру особи має кваліфікуватися за ст. ст. 14 і 114, 14 і 231 або 14 і 330 (як готування, відповідно, до шпигунства, до комерційного шпигунства або до збирання з метою передачі іноземним організаціям чи їх представникам відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави).
Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 114, тільки іноземець або особа без громадянства. Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають.
Ч. 2 ст. 114 передбачає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю.
Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи:
а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність;
б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України;
в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України.
У разі, коли особа зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам певні відомості, але добровільно передала їх компетентним органам влади України, вона може бути звільнена від відповідальності на підставі ч. 2 ст. 114.
Слід мати на увазі, що шпигунство є закінченим злочином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи отримання завдання від іноземної розвідки, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні. Якщо особа, отримавши завдання іноземної розвідки, не вчинила ніяких дій і добровільно та остаточно відмовилась від його виконання, то незалежно від того, заявила вона органам державної влади про свій зв'язок з іноземною розвідкою або не зробила цього, - вона має бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 17.
Диверсія - вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.
Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище.
Предметом диверсії можуть бути:
1) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, підприємства по виробництву грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо);
2) стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки тощо;
3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.
Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів І підпалів), спрямованих на:
1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю;
2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;
3) радіоактивне забруднення;
4) масове отруєння;
5) поширення епідемій;
6) поширення епізоотій;
7) поширення епіфітотій.
Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки.
Вибух передбачає займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів.
До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення можна віднести пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об'єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація катастрофи, внесення вірусів у комп'ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.
Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи.
Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров'ю людей - неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.
До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.
Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю і здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. ін.
Епідемія - це такий, що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору тощо), коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби або екзотичні чи невиявленої етіології хвороби, не можуть визнаватися епідемією. Загибель людей в результаті епідемії охоплюється складом цього злочину і додаткової кваліфікації не потребує.
Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.
Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису тощо). Такі захворювання можуть, бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).
Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії. можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.
Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років,
Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів.
Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу.
Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.
Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав та свобод людини і громадянина
ПЛАН
1. Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що за безпечують конституційні права та свободи людини і громадянина.
Залежно від їх безпосереднього об'єкта, всі злочини, передбаче ні п'ятим розділом Особливої частини КК, можна поділити на такі види:
2. Стаття 157. Перешкоджання здійсненню виборчого права
Перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної ради АРК, депутатом місцевої ради або сільським селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію.
Об'єктом злочину є виборче право (право обирати і бути обраним) громадян України, а також їхнє право вести передвиборну агітацію.
Об'єктивна сторона злочину може виражатись у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою; 2) перешкоджання веденню передвиборної агітації.
Обман — це введення особи в оману стосовно дійсних явищ і фактів, що мають безпосереднє відношення до здійснення громадянином свої виборчих прав або ведення передвиборної агітації.
Погроза полягає у психічному впливі на потерпілого з метою перешкодити в реалізації його виборчого права.
Підкуп як спосіб перешкоджання вільному здійсненню громадянином своїх виборчих прав або вести передвиборну агітацію полягає у схилянні особи шляхом надання чи обіцяння надання винагороди матеріального характеру (грошей, матеріальних цінності ч і її послуг) до вчинення певних дій, пов'язаних з реалізацією громадянином свого виборчого права, веденням передвиборної агітації (голосування за або проти конкретного кандидата, зняття кандидатом своєї кандидатури з балотування, відмови члена виборчої комісії брати участь у роботі виборчої комісії, фальсифікації виборчих документів тощо).
З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише
з прямим або непрямим умислом. Мотив діяння для кваліфікації
значення не має.
Суб'єкт злочину загальний.
Кваліфікуючими ознаками злочину закон передбачає вчинен ня його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) членом виборчої
комісії; 3) іншою службовою особою з використанням влади або
службового становища (ч. 2 ст. 157), а особливо кваліфікуючою
ознакою — вплив на результати голосування або виборів (ч. З
ст. 157).
3. Стаття 162. Порушення недоторканості житла
Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканість житла громадян.
Об'єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння.
Його предметом може бути житло або інше володіння особи.
Інше, крім житла, володіння особи — це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші буді влі господарського, у т.ч. виробничого призначення, відокремлені
від житлових будівель, будь-які інші об’єкти, щодо яких особа здій снює право володіння (наприклад, транспортний засіб).
З об'єктивної сторони порушення недоторканності житла може бути вчинене у формі: 1) незаконного проникнення до житла
чи іншого володіння особи; 2) незаконного проведення в них огляду
чи обшуку; 3) незаконного виселення; 4) інших дій, що порушують
недоторканність житла громадян.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом по рядку.
Незаконний огляд — це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу тощо). На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і без санкції прокурора.
Обшук вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; службовою особою, у т.ч. з правоохоронних органів, яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку (слідчим, працівником органу дізнання), але: а) за відсутності підстав для проведення обшуку (коли не порушено кримінальну справу або за відсутності достатніх даних про те, що знаряддя злочину, речі й цінності її здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи у будь-якої особи, а також про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець); б) з порушенням процесуального порядку його проведення (без понятих, без складання протоколу, без роз'яснення обшукуваним, понятим і відповідним представникам їхніх прав тощо).
Суб'єкт злочину загальний.
З суб'єктивної сторони злочин характеризується лише пря мим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.
Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його; 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування.
4. Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей
Злісне ухилення від сплати встановлених рі шенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповно літніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх
утриманні.
Об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне
життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.
Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підляга ють сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг,
продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на
утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних
дітей.
З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у фор мі: 1) злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду ко штів на утримання дітей (аліментів); 2) злісного ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.
Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або безді яльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми алі ментів.
Суб'єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей за ст. 164 можуть нести відповідаль ність батьки й усиновителі. Суб'єктами вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх або не працездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усинови телі.
Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його осо бою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2ст. 184).
5. Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків
Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.
Об'єктом злочину є право непрацездатних батьків на їх утри мання їхніми дітьми.
Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають
сплаті на утримання непрацездатних батьків.
Об'єктивна сторона характеризується злісним ухиленням від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непраце здатних батьків.
Суб'єктом злочину можуть бути повнолітні діти, у т.ч. усинов лені, які за рішенням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
6. Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю
Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок.
3 об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у формі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.
Звільнення з роботи працівника має визнаватися незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом.
Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю.
Суб'єктом злочину може бути службова особа, якій надано приймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.
З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а перша його форма, крім того, особистим мотивом, особиста неприязнь, користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо).
Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до 14 років чи дитину-інваліда.
Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно під форми власності.
Об'єктом злочину є конституційне право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом, і на своєчасне її отримання, а також право на соціальний захист, у т.ч. право на отримання пенсій та інших видів соціальних виплат.
Об'єктивна сторона складу цього злочину виражається у без підставній невиплаті заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише умисною формою вини.
Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення описаного у ч.1 ст.175 діяння внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших, установлених законом виплат.
Злочини проти власності
1. Об’єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи України.
Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне чи державне майно.
Майно як предмет злочину має певні ознаки:
1). Юридична – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, а для винного воно є чужим;
2). економічна – майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість;
3). фізична – це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.
Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад при вимаганні та шахрайстві.
Суб’єктами права власності є держава, юридичні та фізичні особи.
З об’єктивної сторони більшість злочинів – це злочини з матеріальним складом – їх обов’язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди.
З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом. Поряд з цим знищення або пошкодження майна може бути здійснено і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна і порушення обов’язків щодо охорони майна можуть бути вчинені через необережність.
Взагалі злочини проти власності можна класифікувати по-різному. Так, за наявності корисливого мотиву ці злочини поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі, в свою чергу, за характером діяння , за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов’язані з обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, чи не пов’язані з таким обертанням.
2. Загальними ознаками, що об’єднують різні злочини цієї групи, є:
1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;
2) корисливий мотив – прагнення до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.
Обертання як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає особливу поведінку (дію) – вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, які воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення за рахунок цього майна. Має бути незаконним.
Суб’єкт корисливих злочинів – крадіжки, грабежу, розбою, вимагання – особа, яка досягла 14 років; в інших випадках – 16 років.
Крадіжка (ст. 185 ) – таємне викрадення чужого майна.
Об’єктивна сторона крадіжки виражається в дії – таємному, незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Таємне викрадення означає, що майно виражається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення. Таємним вважається викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють крадіжку, що здійснюється, але суб’єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, він впевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні.
З суб’єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. Якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене є крадіжкою.
Закінченим злочин є з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим.
Частина 2 ст. 185 встановлює відповідальність за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до примітки 1 до ст. 185 повторною визнається крадіжка, вчинена особою, яка раніше вчинила не лише крадіжку, а й будь-який із злочинів, передбачених ст. 185, 186, 189-191 або ст. 187 і 262, незалежно від того, чи була особа судима за раніше вчинений злочин чи ні.
Повторну крадіжку слід відрізняти від подовжувальної крадіжки, при якій вчиняється одна крадіжка, але частинами, кількома тотожними діями, об’єднаними однією метою.
У частині 3 ст. 185 встановлена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдала значної шкоди потерпілому.
Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, визначається за 2 умов: матеріального становища потерпілого та розміру збитку на суму від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Частини 4 і 5 ст. 185 передбачають відповідальність за крадіжку, вчинену у великому (яка в 250 чи більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян)і особливо великому ( на суму, яка в 600 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян ) розмірі.
Грабіж ( ст. 186 )
З об’єктивної сторони виражається у відкритому викраденні – вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб. Які усвідомлюють те, що вчиняється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється вважаючи, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення почато таємно, переросло у відкрите.
Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне, так і психічне насильство.
Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується для того, щоб вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватись і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням. Якщо ж воно застосовується лише з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством не буде.
У частині 3 ст. 185 встановлена відповідальність за грабіж, поєднаний з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдала значної шкоди потерпілому.
Частини 4 і 5 ст. 185 передбачають відповідальність за грабіж, вчинений у великому (яка в 250 чи більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян)і особливо великому ( на суму, яка в 600 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян ) розмірі.
Крім того, ч. 5 ст. 185 передбачає відповідальність за грабіж, вчинений організованою групою.
Розбій (ст. 187)Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя) З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, - від грабежу. Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого (механічне їх травмування), а й внутрішні (отруєння), а також в інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (скажімо, насильницьке тримання його в небезпечних для життя та здоров'я умовах ). У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не може розглядатися як розбій. Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні чужим майном.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).
Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я або втратою працездатності).
Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-який формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що, якщо вій протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Таким чином, головним критерієм реальності погрози при розбої є суб'єктивне сприйняття її потерпілим. Для кваліфікації діяння за ст. 187 не має значення, чи мав винний намір приводити погрозу насильством, небезпечним для життя або здоров'я, до виконання.
Розбій - усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.
Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном.
Кваліфікованими видами розбою є розбій:
1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), або 3) організованою групою (ч. 4 ст. 187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187), або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187): 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187). Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою, яка раніше вчинили розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), означає, що на відміну від інших злочинів проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчинення розбійником лише двох злочинів - розбою і бандитизму .
Вимагання (ст. 189)
Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, й особиста свобода, здоров'я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.
Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру. Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння Іншої шкоди.Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконувати. Ст. 189 називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання - це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. З ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189). Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або а погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання. Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступні дії являли собою вимагання). Шахрайство(ст.190) Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.
Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364.
Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).
Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191)
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).
Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.
Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.
Заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим, становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.
Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.
Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.
Суб'єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало у її віданні.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб (ч. З ст. 191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або 5) організованою групою (ч. 5 ст. 191).
3. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192)
Потерпілим від злочину може бути як власник, так і законний володілець майна - юридична (державна організація, комерційне підприємство тощо) чи фізична особа. З об'єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника або законного володільця майна шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. За способом вчинення цей злочин є близьким до шахрайства. Однак, на відміну від шахрайства, при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника: винний отримує матеріальну вигоду в результаті використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і поповнити його майновий фонд. Тобто він не вилучає майно, а лише не передає його належному власникові чи законному володільцю.
Способами вчинення злочину є обман та зловживання довірою.
За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, є матеріальним. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є настання в результаті його вчинення значної майнової шкоди. Згідно з приміткою до ст. 192, майнова шкода, заподіяна шляхом обману або зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших корисливих злочинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріальна шкода, пов'язана із фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення з нього майна.
Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту спричинення зазначеної майнової шкоди певному суб'єкту власності.
Суб'єктом злочину можуть бути як приватна особа, так і працівник підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які досягли 16-річного віку. Вчинення такого діяння службовою особою слід кваліфікувати тільки за ст. 364.
З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікуючими цей злочин ознаками є вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також заподіяння майнової шкоди у великих розмірах.
Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193)
Об'єктом злочину є право власності. Винний не має законного права володіти, користуватися чи розпоряджатися чужим майном або скарбом, які він знайшов чи які у нього випадково опинились. Таке право належить власникові чи законному володільцю загубленої речі чи майна, яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб має перейти у власність держави.
Предметом злочину може бути лише майно, яке; 1) є чужим для винного; 2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього;
3) має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом.
Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно мало відповідну цінність, а саме: особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, або певний правовий статус - було скарбом. Таким чином, привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна не утворює складу злочину, передбаченого ст. 193.
Особлива історична, наукова, художня, культурна цінність привласнених предметів визначається у кожному конкретному випадку на підставі експертного висновку з урахуванням не лише їх вартості у грошовому вимірі, а й значення для історії, науки, культури. Формальною ознакою особливої історичної, наукової, художньої чи культурної цінності майна може бути, зокрема, визнання його національним надбанням України.
З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.
Привласнення - це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням факту його знайдена або отримання винним з подальшим його використанням на свою користь.
На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193, характеризується тим, що: а) майно, яке е предметом цього злочину, на момент його звернення на користь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні; б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.
Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість повідомити про володіння ним таким майном власника, відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього випадково опинилось, або скарб, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення володіння над таким майном.
Суб'єкт злочину загальний.
Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198)
Об'єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності. Предметом злочину є майно, завідомо здобуте злочинним шляхом. Злочинний спосіб, у який здобуто таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 значення не має. Не може бути визнано предметом цього злочину: 1) майно, яке здобуте не злочинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення; 2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не здобуте, а виготовлене злочинним шляхом, наприклад у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речовини прекурсори), які вилучені з вільного цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів.
Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає
З об'єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі:
1) придбання; 2) зберігання; 3) збуту.
Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відповідальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.
Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.
Суб'єкт злочину загальний. Заздалегідь не обіцяне придбання, збут та зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що придбаває, збуває або зберігає майно, здобуте злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно здобуте злочинним шляхом, є обов'язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного. При цьому точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикатного злочину не вимагається. У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, зберігає або збуває майно, здобуте злочинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.
4. Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194)
Безпосереднім об’єктом цього злочину виступають відносини власності з приналежності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об’єктом виступає життя і здоров’я людини.
Предмет злочину – майно, що належить державним, колективним органам, індивідуальне майно.
Об’єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.
Знищення чужого майна – це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно втрачає свою споживчу вартість , приведення його до такого стану, при якому воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, причому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені.
Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та цінність і при цьому істотно обмежується його можливість використання за призначенням.
Шкода у великих розмірах – поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкретному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого.
Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.
Суб’єктивна сторона – умисна форма вини (прямий або непрямий умисел).
Суб’єкт злочину – будь-яка особа, а за ч.2 ст. 194 – особа, яка досягла 14 років.
Ч. 2 передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху4 чи іншим загально небезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей, чи інші тяжкі наслідків (щодо наслідків – необережна форма вини).
Погроза знищення майна (ст. 195)
Об’єкт злочину – відносини власності; додатковий об’єкт – особиста безпека.
Об’єктивна сторона полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози.
Цей злочин є злочином з усіченим складом і вважається закінченим з моменту здійснення погрози, за наявності реальних підстав побоюватися її здійснення.
Якщо після погрози майно знищене, вчинене слід кваліфікувати за ч.2 ст. 194.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб’єкт злочину – загальний.
Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196)
Утворить злочин, якщо воно спричинило тяжкі тілесні пошкодження або загибель людей.
Об’єкт, предмет і об’єктивна сторона злочину такі самі, як і в злочині за ст. 194 ККУ.
Суб’єктивна сторона – необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).
Суб’єкт злочину – будь-яка особа.
Порушення обов`язків щодо охорони майна (ст. 197)
Предметом цього злочину виступає чуже майно, яке передане власником іншій особі на зберігання чи під охорону і яка несе перед власником на договірних основах обов’язок із забезпечення збереження цього майна.
Об’єктивна сторона виражається у порушенні винним обов’язків із забезпечення збереження майна, тобто у невиконанні або необережному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків.
Об’єктивна сторона злочину відсутня, якщо у особи не було можливості забезпечити охорону майна.
Необхідне настання тяжких наслідків. Тяжкі наслідки – це розкрадання, загибель, псування майна… Це оціночне поняття і уточнюється в кожному конкретному випадку.
Порушення обов’язків щодо охорони майна саме по собі не викликає настання тяжких наслідків, але створює для цього необхідні умови.
Суб’єктивна сторона – стосовно порушення обов’язків щодо охорони майна – будь-яка форма вини, щодо тяжких наслідків – тільки необережність.
Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка не є службовою.
Злочини в сфері господарської діяльності
1. Поняття та види цих злочинів;
2. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199);
3. Контрабанда (ст. 201);
4. Порушення порядку зайняття банківською діяльністю (ст. 202);
5. Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203);
6. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212);
7. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222);
8. Обман покупців та замовників (ст. 225);
9. Незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 223).
1. Безпосереднім об’єктом цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у сфері господарської діяльності.
З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії. Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від сплати податків).
Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків.
Злочини з матеріальним складом – приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.
Більшість диспозицій статтей є бланкетними.
Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується виключно умисною формою вини. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони деяких злочинів є наявність мотиву і мети.
Суб’єктами цих злочинів можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб’єкт деяких злочинів – спеціальний (службова особа, платник податків, засновник суб’єкта господарської діяльності).
Залежно від об’єкта посягання ці злочини можуть бути таких видів:
2. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199)
Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави.
Предметом злочину є: 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) білети державної лотереї.
Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів.
Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей.
Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака. Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів, яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.
Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання Їм більшої подібності до справжніх внесла .до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.
Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.
Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).
Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 199 дій.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.
Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.
3. Контрабанда (ст. 201)
Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів по стягненню передбачених законодавством платежів, здійсненню митного контролю і митного оформлення предметів. Додатковим факультативним об'єктом контрабанди можуть виступати встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи, порядок сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, громадська безпека, здоров'я населення.
Усі предмети контрабанди поділяються на дві групи: 1) предмети, яким притаманні спеціальні ознаки, що надають підстави для кваліфікації їх незаконного переміщення через митний кордон України за ст, 201 незалежно від розміру контрабанди: а) історичні та культурні цінності; б) отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини; в) зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї); г) стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, їх вільний обіг згідно з чинним законодавством може істотно обмежуватись і для переміщення їх через митний кордон, як правило, потрібен спеціальний дозвіл.
Об'єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.
Під переміщенням через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою спеціально тренованих тварин, трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. Предмети контрабанди можуть бути переміщені через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його перетинають, так і окремо від них, наприклад, у разі відправлення вантажу поштою.
Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення - це митний кордон. Митний кордон збігається з державним кордоном України .
Переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем означає їх переміщення: 1) поза місцем розташування митниці; 2) в розташуванні митниці, але поза зоною митного контролю; 3) поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після закриття митниці, яка є тимчасовою або працює не цілодобово); 4) із незаконним звільненням від митного контролю.
Контрабанда є злочином з формальним складом. При цьому не має значення, вдалося чи ні винному вивезти предмети контрабанди за межі зони митного контролю.
Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього.
Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 201) є вчинення його; 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
4. Порушення порядку зайняття господарської та банківською діяльністю (ст. 202)
Об'єктом злочину є порядок державної реєстрації і ліцензування підприємницької та іншої господарської діяльності, у т.ч. банківської і професійної діяльності на ринку цінних паперів.
З об'єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох форм: 1) здійснення без державної реєстрації як суб'єкта підприємництва діяльності, що містить ознаки підприємницької, у т.ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ; 2) здійснення без одержання спеціального дозволу (ліцензії) видів господарської діяльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню; у т.ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ; 3) здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування.
За ч. 1 ст. 202 за наявності інших необхідних ознак слід кваліфікувати фактичне здійснення особою діяльності, що містить ознаки підприємницької: взагалі без проходження передбаченої законодавством процедури реєстрації; до отримання свідоцтва про державну реєстрацію; після скасування на підставі рішення суду державної реєстрації; з фактичним створенням комерційної структури без звернення за її державною реєстрацією; без створення юридичної особи.
Господарська діяльність, зайняття якою за умов, зазначених у ч. 1 ст. 202, визнається злочином, - це будь-яка діяльність, у т.ч. підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю вважається закінченим злочином з моменту, коли внаслідок здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації або господарської діяльності без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування особа одержує дохід у великих розмірах. Отримання доходу у великому розмірі має місце тоді, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 202). Зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або зайняття господарською діяльністю без ліцензії, не пов'язані з фактичним одержанням доходу у великому розмірі, має тягнути адміністративну відповідальність (ст. 164 КАЛ).
Суб'єктом злочину є: 1) фізичні осудні особи незалежно від громадянства, які досягли 16-річного віку, у т.ч. особи, які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 2) службові особи юридичних осіб - підприємницьких та інших господарських структур, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією ліцензії, хоч цей обов'язок покладався на них нормативними актами, установчими документами або трудовим контрактом. Наявність обов'язку у певного працівника підприємства чи організації дотримуватись вимог ліцензування має встановлюватись у кожному конкретному випадку з урахуванням здійснюваного ним фактичного і юридичного контролю за фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою. Винний усвідомлює, що порушує встановлений порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю і бажає вчинити такі дії для того, щоб досягти мети - одержати від незареєстрованої, безліцензійної або пов'язаної з порушенням умов ліцензування діяльності дохід у великих розмірах.
5. Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203)
Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності.
Об'єктивна сторона злочину виражається у зайнятті тими видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, крім випадків, передбачених іншими статтями КК.
Ст. 203 підлягає застосуванню лише у випадках, коли заборонені види господарської діяльності не передбачені іншими статтями КК. Зокрема, це стосується злочинних посягань, відповідальність за які передбачена ст. ст. 198, 216, 224, 300, ЗО1, 307, 311,310, 321.
За своєю конструкцією склад цього злочину є формальним і злочин вважається закінченим з моменту початку зайняття одним із заборонених видів господарської діяльності.
Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і якій законом не заборонено займатися підприємницькою діяльністю, а також службова особа, яка дала вказівку здійснювати заборонену для даного підприємства діяльність або керувала нею.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 203) є: 1) отримання доходу у великих розмірах; 2) вчинення діяння особою, раніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності (необхідно, щоб судимість за ч. 1 або ч. 2 ст. 203 не була знята або погашена у встановленому законом порядку).
Отримання доходу у великому розмірі має місце тоді, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум Доходів громадян.
6. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів (ст. 212) Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.
Предмет злочину - податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.
Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування; 2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або особливо великих (ч. З ст. 212) розмірах; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 212). Визначивши таким чином значний розмір, КК 2001 р. здійснив часткову декриміналізацію розглядуваного діяння.
Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів визнається вчиненим у значному, великому або особливо великому розмірах як тоді, коли сума несплаченого платежу перевищує зазначені у законі розміри по одному його виду, так і у тому разі, коли ця сума є результатом несплати різних видів податків або інших обов'язкових платежів. Якщо ухилення від сплати податків і зборів мало місце в різні періоди, суму несплачених обов'язкових платежів потрібно встановлювати окремо щодо кожного періоду. При цьому має враховуватись те, який податковий закон та неоподаткований мінімум доходів громадян були чинними на момент вчинення інкримінованого діяння.
Злочин, передбачений ст. 212, вважається закінченим з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов'язковий платіж, а коли закон пов'язує цей строк із виконанням певної дії, - з моменту фактичного ухилення від їх сплати.
Відповідальність за ст. 212 виключається у тому разі. коли об'єкт оподаткування ще не сформувався, термін сплати податку чи іншого обов'язкового платежу не настав і при цьому умисел на ухилення від оподаткування встановити не вдалося. Водночас та обставина, Що законодавство встановлює певні строки сплати податків і зборів і довільна зміна цих строків платником не допускається, не перешкоджає застосуванню щодо коментованого злочину як матеріального складу загальних норм про незакінчений злочин. При цьому, виходячи з ч. 2 ст. 14, кримінальну відповідальність може тягнути готування лише до злочину, передбаченого ч. З ст. 212.
Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;
2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.
7. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222)
Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.
Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.
Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.
Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка подається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т.ч. господарюючим суб'єктам, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямків економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).
Кредит - це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків.
Пільга щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності.
Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів.
Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.
Суб'єкт злочину спеціальний, Це: 1) громадянин, який займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.
Суб'єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу та спеціальною метою. Ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у непрямому умислі.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.
8. Обман покупців та замовників (ст. 225)
Об'єктом злочину є встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.
Предметом злочину можуть виступати товари (у т.ч. вироби, що виготовляються на замовлення) або грошові кошти - залежно від того, на отримання якого із цих двох видів майна було спрямовано дії винної особи.
Об'єктивна сторона обману покупців та замовників полягає в діях, які набувають форми обмірювання, обважування, обраховування або іншого обману.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є обстановка - злочин може бути вчинений під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам.
Злочин є закінченим з моменту спричинення покупцеві чи замовникові за допомогою обману майнової шкоди, що перевищує три і більше неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Суб'єктом злочину може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснює розрахунки з покупцями під час здійснення торговельної діяльності або провадить розрахунки із замовниками при наданні їм послуг.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його особою, раніше судимою за обман покупців чи зомовяиків.
9.Незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 233)
Об'єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного і комунального майна.
Предмет злочину - державне і комунальне майно.
До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: 1} майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються; 2) об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; 3) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та іншій об'єднань.
Комунальним, визнається майно, яке перебуває у комунальній власності. Правом комунальної власності визнається право територіальної громади села, селища або міста володіти, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через представницькі' органи місцевого самоврядування,
Відчуження комунального майна регулюється загальними положеннями законодавчих актів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Предметом цього злочину не виступають об'єкти державного земельного та житлового фондів.
З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у формі приватизації державного чи комунального майна: 1) шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом; 2) шляхом використання підроблених приватизаційних документів; 3) яке згідно з законом не підлягає приватизації; 4) неправомочною особою.
Під приватизацією слід розуміти один із способів зміни форми власності, а саме відчуження державного або комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства про приватизацію можуть бути покупцями.
Суб'єктами приватизації є; 1) органи приватизації; 2) покупці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім випадків, передбачених законодавством; юридичні особи інших держав); 3) посередники (довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії тощо).
Приватизація державного майна здійснюється шляхом: а) продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; б) продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність, та конкуренцію покупців; в) продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем відповідних документів; г) викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.
Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і бере безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 233) є незаконна приватизація майна державної чи комунальної власності: 1) у великих розмірах; 2) вчинена за попередньою змовою групою осіб.
Незаконна приватизація вважається вчиненою у великих розмірах, якщо вартість приватизованого майна у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Злочини проти довкілля
1.Охорона довкілля є важливою функцією нашої держави. Кримі нальний кодекс України встановлює відповідальність за найнебезпечніші правопорушення в галузі довкілля.
Злочини проти довкілля мають своїм родовим об'єктом суспіль ні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове об грунтоване раціональне використання і відтворення природних ре сурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери.
За своїм безпосереднім об'єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на:
1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253),
2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 240, 241 і 254),
3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (ст..242, 243, 244),
4) злочини у сфері лісовикористання, захисту тваринного і рослинного світу (ст..245-252).
2. Стаття236. Порушення правил екологічної безпеки
Порушення порядку проведення екологічної експерти зи, правил екологічної безпеки під час проектування, роз міщення, будівництва, реконструкції, введення в експлу атацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пе ресувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних терито рій, або інші тяжкі наслідки.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є екологічна безпека, як умова життєдіяльності людини, флори і фауни в частині нормативно визначеного порядку виконання робіт, пов'язаних з проектуванням, будівництвом, експлуатацією об'єктів, потенційно шкідливих для навколишнього природного середовища, а додатковим обов'язковим об'єктом — життя людини або інші блага.
Предметом злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об'єкти (наприклад, цехи, ділянки, установки, місця утворення і складування промислових відходів), у зв'язку з проектуванням, експлуатацією яких існує небезпека негативного впливу на людину і довкілля.
Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння — порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; 2) наслідки у вигляді загибелі людей, екологічного забруднення значних територій або інших тяжких наслідків; 3) причинний зв’язок між діяннями та наслідками.
Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку покладено правовий обов’язок дотримуватись відповідних приписів законодавства щодо порядку проведення державної екологічної експертизи, правил екологічної безпеки.
Суб’єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням особи до наслідків і, за загальним правилом, характеризується необережною формою вини.
3. Стаття 246 Незаконна порубка лісу
Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах.
Об’єкт злочину – встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього природного середовища.
Предмет злочину – дерева і чагарники , які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду.
Протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом а також незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у розсадниках, ботанічних і зоологічних садах, квітникарських господарствах за наявності підстав утворює склад відповідного складу злочину проти власності.
З об'єктивної сторони злочин виражається у незаконній рубці дерев і чагарників. При цьому кваліфікація таких дій за ст. 246 залежить від категорії захищеності лісу, а також: інших об’єктів, де здійснюється порубка. Вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах є достатньою підставою для кваліфікації діяння за ст. 246 — істотна шкода у такому випадку не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину.
Під порубкою розуміються: 1) повне відокремлення дерева або чагарника від кореня будь-яким способом (спилювання, зрубування, валення транспортним засобом тощо); 2) викорчовування — видалення деревостану з корінням; 3) пошкодження дерева або чагарника до стану припинення росту (наприклад, відокремлення основних гілок від стовбура дерева, глибокі насічки на стовбурі дерева).
Порубка є незаконною, якщо вона здійснюється: а) без спеціального на те дозволу, який посвідчується відповідним документом лісорубним квитком, ордером), виданим уповноваженим органом; б) за наявності дозволу, але з недотриманням передбачених у ньому стосовно місця, способу і строків порубки, кількості і порід дерев та чагарників (вирубування цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, хвойних насаджень, хвойних насаджень для заготівлі живиці, до закінчення строку підсочки тощо); в) наявності дозволу на проведення суцільної санітарної рубки, але без дотримання обмежень, встановлених щодо площі, строків, технологій проведення робіт.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
4. Стаття 248 Незаконне полювання
Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло
істотну шкоду, а також незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.
Об'єктом злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, суходолу диких звірів і птахів як невід'ємної складової частини довкілля.
Предмет злочину — дикі звірі та птахи, які охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (у штучно створених ізольованих ділянках) у межах мисливських угідь і можуть бути об'єктами полювання .
З об'єктивної сторони злочин виражається у: 1) порушенні порушенні полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду; 2) незакон ному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду; 3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.
Полюванням визнаються дії людини, спрямовані на вистежуван ня, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах.
Вирішуючи питання про те, чи є шкода істотною, потрібно у кожному конкретному випадку враховувати кількість, вартість та екологічну цінність здобутих або знищених звірів і птахів, шкоду, заподіяну довкіллю й обчислену за спеціальними таксами.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248 КК) є його вчинення: 1)службовою особою з використанням службового становища; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу; 4) з використанням транспортних засобів; 5) особою, раніше судимою за цей злочин.
5. Стаття 249 Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом
Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.
Об'єкт злочину — встановлений порядок раціонального використання, охорони і відтворення риб та інших об'єктів водної фауни як важливої складової частини навколишнього природного середовища.
Предметом злочину виступають водні живі ресурси, тобто організми, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку можливе без перебування (знаходження) у воді.
Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди; 3) причинний зв’язок між діяннями і наслідками.
Незаконність означає, що зайняття даним промислом відбувається без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, забороненими знаряддями і способами лову.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 249) є вчинення злочину: 1)способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу; 2) особою, раніше судимою за цей злочин.
Без господарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури грунту.
Об’єкт злочину – встановлений порядок раціонального використання і відтворення земель.
Предметом злочину виступають землі будь-якого цільового призначення.
Об'єктивна сторона злочину характеризується і
трьох ознак: 1) діяння — безгосподарське використання; 2) наслідки — тривале зниження або втрата їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Суть безгосподарського використання земель полягає у ті > винна особа не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов'язок захищати землі від шкідливого антропогенного та природного впливу.
Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку нормативними
актами покладено обов'язок дотримуватись правил щодо дбайливого і раціонального використання земель.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.
Злочини проти громадської безпеки
І. Злочини проти громадської безпеки є загально небезпечними діяннями, що порушують загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров'я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.
Об'єктом цих злочинів є громадська безпека — стан захищеності суспільства (життя та здоров'я людей, власності, довкілля...)
Предмет - зброя, боєприпаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоактивні матеріали та інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.
Об'єктивна сторона полягає у суспільно небезпечному посяганні на вищевказаний об’єкт злочину.
Суб'єктивна сторона— прямий умисел або змішана форма вини, що передбачає умисел щодо діяння (наприклад, щодо порушення певних правил) і необережність щодо наслідку (наприклад, до загибелі людей).
Суб'єкт— будь-яка особа, а за деякі злочини, наприклад, терористичний акт — особа, яка досягла 14-ти років.
Всі злочини проти громадської безпеки можуть бути поділені на три групи:
1) створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь в них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язаних з ними (статті 255—261);
2) незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами (статті 262—266);
3) порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку (статті 267—270).
ІІ. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп (ст.. 255 ККУ).
Об’єкт - громадська безпека.
Об’єктивна сторона – виражена у формах зазначених у диспозиції статті.
Ст.. 255 не конкретизує вид злочинної організації, але її метою є вчинення хоча б одного тяжкого чи особливо тяжкого злочину, тобто це будь –яка злочинна організація.
Закон не вимагає наявності озброєння, спеціальної мети (вимоги до такої організації зазначені у ч. 4 ст.28 ККУ).
Суб’єкт - злочину загальний. Особа у віці від 14 до 16 р. може нести кримінальну відповідальність лише за окремі злочини вчинені цією злочинною організацією.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, тобто винний усвідомлює факт створення та участі у злочинній організації, передбачає, що його дії створюють загрозу громадській безпеці і бажає настання наслідків.
Ч. 2 ст. 255 є спеціальним видом звільнення, звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора чи керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.
ІІІ. Відповідно до ст. 257 бандитизм це — організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.
Об’єкт – громадська безпека.
Об’єктивна сторона полягає в 3 альтернативних діях:
Банда – це злочинна організація + озброєність та мета нападу на ПОУ або окремих осіб.
Озброєність банди означає наявність зброї хоча б у одного члена банди. Зброя може бути вогнепальною, холодною, вибуховою тощо. Озброєністю можна вважати і наявність пневматичних, газових рушниць, пістолетів, револьверів, електрошків, якщо вони належать до типів, використання яких потребує спеціального дозволу.
Використання бандою зброї, на яку є спеціальний дозвіл. Не виключає озброєності банди
Вчинені під час бандитських нападів злочини не виходять за рамки складу бандитизму і не потребують додаткової кваліфікації, за винятком випадків вчинення бандою умисного вбивства. У цих випадках кваліфікація настає за сукупністю злочинів — бандитизму і вбивства.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Якщо особа, яка брала участь у нападі, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої особи необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчиненого, наприклад, як розбій, вбивство тощо. Бандитизм може вчинюватися з метою викрадення, вбивства, зґвалтування, звільнення винних з-під варти, вчинення хуліганства тощо.
Суб'єкт бандитизму — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.
IV. Терористичний акт (від лат. terror — страх, жах) є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки.
Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою (част. 1 ст. 258 ККУ).
Об’єктивна сторона – виражена у формах зазначених у диспозиції статті.
Під застосуванням зброї слід розуміти використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров'я, майна чи довкілля.
Для складу закінченого злочину досить вчинення будь-якої із зазначених дій. Погроза вчинення зазначених загально небезпечних дій передбачає доведення до відома органів державної влади чи місцевого самоврядування, службових осіб, об'єднань громадян, юридичних або фізичних осіб, умислу винного вчинити зазначені дії. З моменту такої погрози терористичний акт вважається закінченим злочином.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб'єкт— будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.
Кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 258 ККУ:
Якщо дії, передбачені ч. 1, 2 ст. 258, призвели до загибелі людей, винний відповідає за част. 3 ст. 258 ККУ.
V. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262).
Об’єкт - громадська безпека у частині убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових та радіоактивних речовин.
Предметом цього злочину є вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої і радіоактивні матеріали. Вони мають бути придатними для використання за своїм цільовим призначенням.
Об’єктивна сторона:
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. На відміну від аналогічних посягань на власність, корисливий мотив і корислива мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, його мотив і мета можуть бути різними.
Суб'єкт злочину: за умови викрадення, вимагання і розбою — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку, за умови привласнення і заволодіння шляхом шахрайства — особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єкт привласнення спеціальний, а саме — особа, у правомірному віданні якої знаходилися зазначені вище предмети.
Кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 262 ККУ:
Кваліфікуючі ознаки ч. 3 ст. 262 ККУ:
VI. ч. 1 ст. 263, полягає у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, у носінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без вказаного дозволу.
Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263, є вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини і вибухові пристрої. Предмет злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263, — кинджали, фінські ножі, кастети чи інша холодна зброя.
Об’єкт - громадська безпека у частині убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових та радіоактивних речовин.
Об’єктивна сторона – виражена у формах зазначених у диспозиції статті.
Згідно з Постанови Пленуму Верховного Суду під носінням холодної зброї слід розуміти носіння такої зброї безпосередньо при собі (в руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості їх швидкого використання.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб'єкт— будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
У частині 3 ст. 263 встановлено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
VII. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (част. 1 ст. 264 ККУ)
Об’єкт - громадська безпека у частині убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових та радіоактивних речовин.
Предмет – вогнепальна зброя в тому числі і гладкоствольна мисливська та бойові припаси. Не є предметом цього злочину вибухові речовини та вибухові пристрої.
З суб'єктивної сторони злочин характеризується умислом і необережністю, але щодо самої дії або бездіяльності до наслідків можлива тільки необережна форма вини.
Суб'єкт - особа, яка досягла 16-річного віку.
VIII. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі (ч. 1 ст. 270 ККУ)
Об’єктивна сторона виражається шляхом здійснення будь-яких альтернативних дій зазначених в диспозиції статті.
Під встановленими законодавством вимогами пожежної безпеки слід розуміти положення, які встановлюють норми і правила щодо запобігання виникненню пожеж.
Відповідальність за ст. 270 настає лише тоді, коли порушення вимог пожежної безпеки спричинило виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є наслідки: шкода здоров'ю людей або майнова шкода у великому розмірі. Шкода здоров'ю людей — заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень одній або більше особам.
Відповідно до примітки до ст. 270 КК майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в триста і більш разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Суб'єктивна сторона злочину щодо порушення вимог пожежної безпеки може бути як умисел, так і необережність, а щодо наслідків (шкоди здоров'ю людей або майнової шкоди) — лише необережність.
Суб'єкт - будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
У частині 2 ст. 270 передбачена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки. Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 270).
Злочини проти безпеки руху і експлуатації транспорту
1. Транспортні злочини передбачені кримінальним законом - суспільно-небезпечне діяння, що посягають на безпеку руху та експлуатацію усіх видів механічного транспорту також магістрального, трубопровідного транспорту
Родовий об'єкт - відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатацію транспорту.
Безпосередні об'єкти – ті види транспорту, якими можуть вчинятися ці злочини, а також від характеру об'єктивної сторони та кваліфікуючих обставин. Додатковий безпосередній об'єкт — життя і здоров'я особи.
Предметом цих злочинів є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів.
З об'єктивної сторони більша частина цих посягань описана в законі, як злочини з матеріальним складом, менша частина — з формальним. Диспозиції деяких статей є бланкетними, тому для встановлення факту порушення цих правил, необхідно звертатися до відомчих нормативних актів, що регламентують поведінку працівника транспорту чи іншого учасника дорожнього руху.
Обов'язковою ознакою злочинів з матеріальним складом є наслідки.
Відповідальність за транспортні злочини диференційована залежно від тяжкості наслідків, що наступили. Тому тяжкі тілесні ушкодження, загибель однієї чи кількох осіб, в деяких статтях вказуються як кваліфікуючі обставини.
До інших тяжких наслідків відносяться: заподіяння потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також велика матеріальна шкода.
Суб'єктивна сторона транспортних злочинів характеризується залежно від складності її об'єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, що має важливе значення для кваліфікації та призначення покарання.
Суб'єктом транспортних злочинів є особа, яка досягла 16-річно-го віку. Лише за пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів (ст. 277 КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК), а також за незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2 і З ст. 289 КК) відповідальність настає з 14-річного віку.
Деякі транспортні злочини може вчиняти лише працівник транспорту, тобто спеціальний суб'єкт.
2. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277)
У першій частині дається опис ознак об'єктивної сторони складу злочину - руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.
Предметом злочину охоплюються всі засоби транспорту, устрої та механізми, що забезпечують безпеку руху або експлуатації залізничного, водного та повітряного транспорту. Це такі устрої й механізми, що забезпечують нормальне функціонування технічних систем транспорту і тим самим — нормальні відносини у сфері безпеки руху або експлуатації транспорту.
Аварія, про яку говориться в ч. 1 ст. 277 КК, є сход рухомого складу з рейок, пошкодження транспортних засобів, їхнє зіткнення, посадка судна на мілину тощо. Порушення нормальної роботи транспорту може виражатися в зриві графіка руху транспортних засобів, у затримці доставки вантажів і пасажирів тощо.
В частині 2 ст. 277 КК встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди, а в ч. З — якщо вони спричинили загибель людей. Характеристика цих обставин дана в першому параграфі цього розділу.
Суб'єктивна сторона злочину носить складний характер. Аналіз судової практики показує, що руйнування, пошкодження, приведення предмета у непридатний стан іншим способом може вчинюватись як з прямим, так і з непрямим умислом. Що стосується наслідків, то психічне ставлення до них може виражатися як в умислі, так і в необережності. Отже, цей злочин може вчинюватися в рамках однієї форми вини — умислу, так і в рамках складної форми вини — умисел стосовно дій і необережність щодо наслідків.
Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14-річного віку.
Част. 1 ст. 283 КК самовільне без нагальної потреби зупиненні поїзда стоп-краном чи шляхом роз'єднання повітряної гальмової магістралі або іншим способом, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого.
У частині 2 ст. 283 КК встановлена більш сувора відповідальність за ті самі дії, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки.
Суб'єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі. Винний розуміє, що він самовільно без потреби, протиправно зупиняє поїзд і бажає цього. Вина щодо наслідків може бути тільки необережною.
Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.
4. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст.. 286 ККУ)
У частині 1 ст. 286 КК описується об'єктивна сторона складу злочину - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Транспорті засоби - всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
До інших механічних транспортних засобів відносяться такі, що приводяться в рух за допомогою двигуна. Це різного роду всюдиходи, аеросани, амфібії та ін., крім мопедів, тобто двоколісних транспортних засобів, які мають двигун з робочим обсягом до 50 куб. см.
Діяння (дія чи бездіяльність) полягає у порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту.
Вимоги до транспортного засобу:
Порушення правил безпеки руху може заключатися в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об'їзду перешкод, проїзду перехресть, користування світловими приборами, буксирування, а також їзди з причепом тощо.
За ст. 286 КК кваліфікуються лише такі порушення правил експлуатації, що пов'язані з безпекою руху транспортних засобів.
Відповідальність за ст. 286 КК диференційована і залежить від тяжкості наслідків, які настали. В частині 1 йдеться щодо відповідальності за середньої тяжкості тілесні ушкодження, в ч. 2 — щодо відповідальності за тяжкі тілесні ушкодження або смерть потерпілого, в ч. З — щодо відповідальності за загибель кількох осіб.
Суб’єктивна сторона - порушення можуть бути вчинені тільки через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість).
Суб'єктом злочину є особа, яка керує транспортним засобом і досягла 16-річного віку. Під час навчальних поїздок в автомобілях з подвійним управлінням суб'єктом злочину може бути визнаний інструктор, який навчає курсанта.
Перелік транспортних засобів, які є предметом злочину, дається в примітці до ст. 286 КК.
Під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача, всупереч їх волі.
Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, шляхом обману або зловживання довірою.
Протиправність відсутня у випадках, коли поїздка на транспортному засобі відбувається в стані крайньої необхідності, наприклад, для доставки важко хворого до лікарні, або для усунення небезпеки, яка виникла внаслідок пожежі, повені тощо.
Закінченим злочин визнається з моменту запуску двигуна та початку руху або після початку буксирування без запуску двигуна. Проникнення в гараж чи у транспортний засіб, спроба запустити двигун мають розглядатися як замах на заволодіння транспортним засобом.
Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки в прямому умислі. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо.
Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289, є особа, яка досягла 16-річного віку, а злочинів, передбачених частинами 2 та З ст. 289, — 14-річного віку. Судова практика не визнає суб'єктом цього злочину членів сім'ї власника транспортного засобу, водіїв, за якими такий засіб закріплений.
У частині 2 ст. 289 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням до приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.
Частина 3 ст. 289 КК встановлює більш сувору відповідальність за заволодіння транспортним засобом, що поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою групою, або щодо транспортного засобу, вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Частина 4 цієї статті передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства). При цьому особа має добровільно заявити про це правоохоронним органам, повернути транспортний засіб власнику та повністю відшкодувати завдані збитки.
6. Порушення чинних на транспорті правил (ст.. 291 ККУ)
Об'єктивна сторона цього злочину виражається в порушенні чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.
Може вчинюватися при використанні гужового транспорту, прогоні худоби через залізничні колії, проїзді сільськогосподарських та інших машин через залізничні колії у невстановлених місцях, переході вулиці, дороги у невстановленому місці або на заборонений сигнал світлофора тощо.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується психічним ставленням особи до вчиненого ним діяння і його наслідків. Порушення може бути як умисним (прямий умисел), так і необережним (злочинна недбалість). Що стосується наслідків, то вина може бути тільки необережною.
Суб'єктом злочину можуть бути пасажири, пішоходи, велосипедисти, погоничі і пастухи худоби, особи, які керують гужовим транспортом та досягли 16-річного віку.
Злочини проти громадського порядку та моральності
І. Суспільна небезпека цих діянь полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу запо діяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим об'єктом цих злочинів.
Громадський порядок — це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільна мораль ність — це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспільстві, та відповідні правила, що визначають умови нормального громадського жит тя людей.
Виходячи з безпосередніх об'єктів ці злочини можуть бути поділені на два види:
1) злочини проти гро мадського порядку (групове порушення грмадського порядку — ст. 293, масові заворушення — ст. 294; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, — ст. 295, хуліганство — ст. 296);
2) злочини проти суспільної моральності (наруга над моги лою — ст. 297, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури — ст. 298, жорстоке поводження з тваринами — ст. 299, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, — ст. 300, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів — ст. 301, створення або утримання місць розпусти і звідництво — ст. 302, проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією — ст. 303, втягнення неповнолітніх у злочинну діяль ність — ст. 304).
У свою чергу, злочини проти суспільної моральності можна по ділити на три види:
1) посягання на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (стат ті 297, 298, 299 і 300);
2) посягання на основні принципи мораль ності у сфері статевих відносин (статті 301, 302 і 303);
3) посягання на основні принципи моральності у сфері морального і фізичного розвитку неповнолітніх (ч. 2 ст. 299, частини 2 і 3 ст. 300, части ни 2 і З ст. 301, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303, ст. 304 ).
ІІ. Хуліганство (ст. 296)
Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.
КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.
Об'єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 показує, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.
Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку,
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства.
Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
Кваліфікований вид хуліганства (ч. 2 ст. 296) наявний, коли дії, передбачені ч. 1 ст. 296, вчинено групою .
Особливо кваліфікованими видами хуліганства є:
1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство;
2) хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. З ст. 296);
3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296).
Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені чи спеціально знаходилися у винного з метою завдання тілесних ушкоджень під час хуліганства (металевий прут, камінь, розбита пляшка тощо) Такі предмети можуть пристосовуватися із вказаною метою і в ході хуліганства Водночас аналізована ознака відсутня, якщо під час хуліганства використовуються предмети, які підібрані на місці вчинення злочину і при цьому не пристосовувалися для заподіяння тілесних ушкоджень.
ІІІ Наруга над могилою (ст.297)
Об'єкт злочину - моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків
Предметами злочину є
Могила включає яму для поховання тіла померлого, а також насип, споруди (хрест, стела, камінь) над місцем поховання
Інше місце поховання - це склеп, мавзолей, меморіальна стіна з прахом померлих, частина шахти, корабель чи літак з тілами загиблих тощо,
Груп - це тіло померлого як ціле, так і розчленоване, чи його окремі частини Труп виступає предметом злочину незалежно від його стану ("свіжий', бальзамований, муміфікований)
Під урною з прахом покійного розуміється посудина, звичайно у формі вази, для зберігання праху померлого, який піддано спаленню, або ж праху, зібраного на місці давнього поховання.
Предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі, - це будь-які речі, які перебувають в могилі чи на ній, в іншому місці поховання (одяг, індивідуальні речі та прикраси, ордени і медалі, труна, вінки, світильники, вази тощо)
Об'єктивна сторона злочину проявляється у
1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного;
2) викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.
Наруга - це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Наруга переважно вчиняється шляхом дії, однак не можна виключати її вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби.
Викрадення відповідних предметів - це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб. Сюди належать, зокрема, демонтаж і наступний продаж могильних загорож, пам'ятників, плит, а також вінків, квітів, лампад, які знаходяться на могилі.
Діяння, передбачене ст. 297, відсутнє, якщо у встановленому порядку здійснюються ексгумація трупа, перенесення могили на інше Місце, впорядкування місця поховання, а також якщо певні дії з трупом не становлять собою наруги (наприклад, мотивом розчленування трупа є приховування вчиненого вбивства).
Момент закінчення злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність й об'єктивних і суб'єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у викраденні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона аналізованого злочину характеризується умислом
IV. Жорстоке поводження з тваринами (ст. 297)
Об'єкт злочину - моральні засади суспільства в частині ставлення до тварин. Небезпека цього злочину полягає у тому, що жорстокість, проявлена щодо тварин, стає нормою поведінки, поширюється і на взаємини з людьми, відіграє негативну роль у вихованні молоді.
Предметом злочину є тварини, що належать до хребетних . До них належать риби, птахи сухопутні істоти. Предметом аналізованого злочину можуть бути як дорослі особини, так і молодняк домашні (кіт собака), дикі (вовк, лисиця, орел) сільськогосподарські (корова, кінь) тварини Не мають кримінально правового значення наявність чи відсутність у таких тварин господарів, їх перебування в стані природної свободи чи в неволі, господарське призначення стан організму тощо.
Об'єктивна сторона злочину може виражатися у двох формах
Обов'язковою ознакою складу злочину у першій із його форм, альтернативне, є ознака об'єктивної сторони - спосіб (застосувань ня жорстоких методів), або ознака суб'єктивної сторони - хуліганський мотив. Проте ці дві ознаки можуть проявлятися одночасно
Жорстокі методи полягають в безжальному поводженні з твариною, тривалому впливі на неї з метою отримання хворобливого самозадоволення від спостерігання за стражданнями тварини.
Нацькування тварин одна на одну - це дії, спрямовані на те, щоб примусити битися, кусатися, іншим чином змагатися тваринам
між собою.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Кваліфікований вид жорстокого поводження з тваринами має місце, коли такі дії вчинено у присутності малолітнього, тобто особи, яка не досягла 14-річного віку, При цьому потрібно, щоб винний усвідомлював факт присутності малолітнього, знав, що малолітній розуміє факт жорстокого поводження з тваринами.
V. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304)
Об'єкт злочину - моральні засади суспільства у ставленні до виховання підростаючого покоління. Вони передбачають охорону неповнолітніх від негативного впливу, який може викликати бажання і займатися діяльністю, що негативно сприймається суспільством. Потерпілими від цього злочину є неповнолітні - особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 18-річного віку
Об'єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітніх:
1) у злочинну діяльність;
2) у пияцтво;
3) у заняття жебрацтвом;
4) у заняття азартними іграми.
Втягнення - це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки, залучається до неї, в такої особи виникає бажання поводитись певним чином. Причому, на відміну від примушування, особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретного неповнолітнього завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, залякування, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність певних дій.
Втягнення у злочинну діяльність означає втягнення у вчинення одного чи кількох злочинів. Під пияцтвом розуміють неодноразове вживання спиртних напоїв. Заняття жебрацтвом - це систематичне випрошування грошей у сторонніх осіб, а заняття азартними іграми - це систематична гра з метою отримання грошей чи інших матеріальних цінностей.
Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 18-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.
Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення
1.Поняття і види злочинів
2.Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст.307)
3. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст.309)
4. Посів та вирощування снотворного маку та конопель (ст.310)
5. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст.314)
6. Організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст.317)
І.
Об'єктивна сторона злочинів, що розглядаються, полягає в суспільне небезпечному і протиправному заподіянні шкоди здоров'ю населення.
Як правило, ці злочини вчинюються тільки шляхом дії, а деякі з них і бездіяльністю (наприклад, порушення правил зберігання і об ліку наркотичних засобів, отруйних і сильнодіючих речовин, мікро біологічних та інших біологічних агентів або токсинів).
Прості склади злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів сконструйовані в основному як формальні (виключення складає заволодіння наркотичними засобами шляхом викрадення, привласнення, шахрайства і зловживання службовим становищем). Водночас деякі злочини проти здоров'я населення мають матеріаль ні склади (статті 325—327), які передбачають два види наслідків:
Суб'єктивна сторона цього злочину з формальним складом ха рактеризується прямим умислом. Важливе значення для кваліфіка ції злочину при цьому має встановлення наявності або відсутності мети збуту наркотичних засобів, радіоактивне забруднених продук тів харчування чи іншої продукції та інших предметів.
Суб'єкт цих злочинів як правило, загальний, тобто будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Лише за викрадення (кра діжку, грабіж, розбій) і вимагання наркотичних засобів, психотроп них речовин або їх аналогів передбачена відповідальність осіб, які досягли 14-річного віку. Водночас тільки спеціальним суб'єктом можливе вчинення таких злочинів, як заволодіння наркотичними за собами шляхом зловживання службовим становищем, незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів, порушен ня правил поводження з наркотичними засобами, отруйними і силь нодіючими речовинами, біологічними агентами чи токсинами.
Таким чином, злочини проти здоров'я населення — це пе редбачені кримінальним законом винні, суспільне небезпечні діян ня, які створюють загрозу заподіяння шкоди або заподіюють фак тичну шкоду здоров'ю невизначеного кола осіб.
Частина 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309 і ч. 4 ст. 311 закріплюють заохо чувальні норми, які передбачають обов'язкове і безумовне звільнен ня особи від кримінальної відповідальності за наявності певних пе редумов та підстав (добровільна здача наркотичних засобів, звер нення до лікувальної установи і початок лікування від наркоманії
Види злочинів проти здоров'я населення. Залежно від без посереднього об'єкта, особливостей предмета та об'єктивної сторо ни злочини проти здоров'я населення, можна поділити на такі групи:
1) злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів та інших предметів, небезпечних для здоров'я населення (стат ті 305—307, 309—311, 320 і 321);
2) злочини, пов'язані з незаконним заволодінням наркотичними засобами, а також обладнанням, призначеним для їх виготовлення (статті 308, 312, 313, 318 і 319);
3) злочини, пов'язані з незаконним вживанням наркотичних і одурманюючих засобів, а також допінгу (статті 314—317, 322—324);
4) інші злочини проти здоров'я населення (статті 325—327).
ІІ. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
Об'єктом злочину є правовий режим обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, під яким розуміються види діяльності, пов'язані з: культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини; розробкою, виробництвом, виготовленням, зберіганням, розподілом, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією, відпуском, ввезенням на територію України, вивезенням з території України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до Переліку, що дозволяються та контролюються згідно з чинним законодавством,
Предметом злочину виступають наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.
Об'єктивна сторона злочину описана як вичерпний перелік альтернативних форм злочинної поведінки, а саме незаконні:
Виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - це дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів та/або психотропних речовин із хімічних речовин та/або рослин. Це промисловий спосіб виготовлення зазначених засобів і речовин.
Виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин означає створення їх будь-яким способом, незалежно від концентрації та фізичного стану початкового й одержаного продукту (твердого - порошкова маса, зерна, спресовані плитки; рідкого - розчини, суміші з нейтральними речовинами тощо).
Під виробництвом і виготовленням наркотичних засобів або психотропних речовин слід розуміти не сам технологічний процес, а отримання готового для вживання засобу (речовини), що має здатність привести у стан ейфорії, наркотичного чи токсичного сп'яніння, зняти абстинентний синдром.
Придбання наркотичних засобів або психотропних речовин - це їх купівля, отримання в обмін на інші товари і речі, у вигляді позички, дарунка, нагороди, сплати боргу, привласнення знайденого, збирання (лише щодо наркотиків) дикоростучих конопель і маку (їх частин), а також післяжнивних залишків неохоронюваних посівів наркотиковмісних рослин, відходів виробництва, які містять наркотичні речовини, тощо. Отже, придбання зазначених предметів може бути як оплатним, так і безоплатним,
Зберігання - це будь-які умисні дії, пов'язані з незаконним перебуванням наркотичних засобів або психотропних речовин у володінні винної особи. Перевезення наркотичних засобів або психотропних речовин - це переміщення їх з однієї території до іншої в межах України, причому обов'язковим елементом перевезення є використання будь-якого транспортного засобу .
Від перевезення потрібно відрізняти перенесення наркотичних засобів або психотропних речовин, коли для переміщення їх у просторі не використовувався будь-який транспортний засіб. Такі дії мають розглядатись як незаконне придбання та/або незаконне зберігання зазначених засобів або речовин.
Пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин полягає у переміщенні їх у просторі шляхом відправлення з одного пункту в інший поштою, багажем, посильним тощо.
Під незаконним збутом розуміються будь-які способи сплатного чи безоплатного розповсюдження наркотичних засобів або психотропних речовин серед невизначеного кола осіб.
Збут наркотичних засобів або психотропних речовин, поєднаний зі схилянням особи до їх вживання, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 307 і 315
Суб'єкт злочину загальний. При вчиненні злочину із залученням неповнолітнього або малолітнього (ч. ч. 2 і 3 ст. 307) та щодо малолітнього (ч. 3 ст. 307) суб'єктом може бути лише повнолітня особа.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою збуту при виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні чи пересиланні особою наркотичних засобів або психотропних речовин.
Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 308-310, 312, 314, 315, 317; 4) із залученням неповнолітнього; 5) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмірах; 6) щодо особливо небезпечних наркотичних засобів або психотронних речовин, а також; 7) збут наркотичних засобів чи психотропних речовин у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 8) збут чи передача цих засобів або речовин у місця позбавлення волі (ч. 2 ст. 307), а особливо кваліфікованими - вчинення його: 1) організованою групою; 2) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах; 3) із залученням малолітнього або щодо малолітнього (ч. З ст. 307).
Ч. 4 ст. 307 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, передбачене ч. 1 ст. ст. 307. Таке звільнення застосовується за сукупності умов, а саме, якщо особа: 1) добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги; 2) вказала джерело їх придбання; 3) сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом.
ІІІ. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту
Об'єкт - правовий режим обігу вказаних засобів і речовин, а також здоров'я населення.
Предмет злочину - наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги.
Об'єктивна сторона злочину є аналогічною об'єктивній стороні діяння, передбаченого ст. 307. Відмінність між ст. ст. 307 і 309 полягає лише у тому, що ст. 309 не передбачає збуту і мети збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, зазначеної у ч. 1 ст. 309.
Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 ст. 309 дій із залученням неповнолітнього може бути лише доросла особа.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Поняття без мети збуту означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбаває, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, не мала за мету безоплатно чи за винагороду в будь-якій формі передати їх у розпорядження іншій особі.
Кваліфікуючі (ч. 2 ст. 309} і особливо кваліфікуючі ознаки (ч. З ст. 309) такі самі як і взолині, який передбачений статтею 307
Ч. 4 ст. 309 передбачає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності винної особи. Умовами такого звільнення є:
Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, як у тих випадках, коли її поміщено в стаціонарний лікувальний заклад, так і тоді, коли її почали лікувати амбулаторно, а також коли вона поставлена на чергу для госпіталізації.
Крім того, особа, яка вчинила незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, передбачене ч. 1 ст, ст. 309, звільняється від відповідальності за ці діяння на підставах, передбачених ч. 4 ст. 307.
IV. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель
Об'єктом злочину є здоров'я населення.
Предмет цього злочину - це не власне наркотики, готові до вживання, а лише рослини (чи їх частини), що містять наркотичні засоби - мак снотворний і коноплі.
Об'єктивну сторону злочину утворюють незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель, тобто культивування цих рослин.
Діяльність, пов'язана з культивуванням та/або використанням чи реалізацією рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, з метою виробництва та/або виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, здійснюється підприємствами державної та комунальної форм власності за наявності у них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності.
Таким чином, незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель означають культивування цих рослин юридичними особами без спеціального дозволу - ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, або вчинення таких дій фізичними особами. Викладене означає, що в Україні громадяни не мають права сіяти й вирощувати мак снотворний та коноплі - культивування ними наркотиковмісних рослин за будь-яких умов визнається незаконним.
Кримінально-правове поняття посів означає незаконне внесення у відкритий або тимчасовий (закритий) ґрунт насіння снотворного маку чи конопель, а також висаджування у відкритий ґрунт придбаної, тобто вирощеної іншою особою, розсади цих рослин, культивування яких громадянами заборонено.
За ч. 1 ст. 310 підлягають кваліфікації дії осіб, які незаконно здійснили посів або вирощування снотворного маку чи конопель у кількості менше 500 рослин. Проте зовсім незначна кількість посіяних та вирощуваних рослин снотворного маку чи конопель (кілька рослин) може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 106-2 КАП.
Злочин вважається закінченим з моменту виконання дій, що утворюють посів (внесення насіння в ґрунт) чи вирощування (коли здійснюються заходи по догляду) рослинних культур, що містять наркотики, - незалежно від того, чи були вирощені снотворний мак або коноплі, чи був зібраний урожай і вироблено (виготовлені) наркотичні засоби.
Суб'єкт злочину загальний. Якщо наркотиковмісні культури були незаконно посіяні чи вирощувались службовою особою, яка для цього використала владу чи службове становище всупереч інтересам служби, вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. ст. 364 і 310.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Якщо ці дії вчинюються за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 310), така група має діяти з метою збуту.
Кваліфікуючими ознаками злочину є незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель: 1) особою, яка була засуджена за цією статтею; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 307, 309, 311, 317; 3) за попередньою змовою групою осіб з метою збуту; 4) у кількості п'ятисот і більше рослин.
Повторність утворюють лише діяння, передбачені ст. ст. 307, 309, 310, 311 і 317. В інших випадках відповідальність за ч. 2 ст. 310 настає незалежно від того, чи була особа засуджена за вчинення будь-якого з перерахованих злочинів.
При підрахунку кількості рослин потрібно брати лише ті, які мають самостійний корінь. Кількість стебел рослини в розрахунок не береться. При цьому діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 310 також і в разі, коли загальна кількість рослин двох видів - снотворного маку або конопель - становить п'ятисот і більше рослин.
V. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
Об'єктом злочину є здоров'я чи життя особи.
Об'єктивна сторона злочину характеризується незаконним введенням будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі,
Злочин вчиняється шляхом застосування фізичного або психічного насильства, обману чи з використанням безпорадного стану потерпілого.
Знаряддям вчинення злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги.
Злочин вважається закінченим з моменту, коли в організм іншої особи проти її волі введено будь-яким способом наркотичний засіб психотропну речовину або їх аналоги.
Суб'єкт злочину загальний,
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
При заподіянні потерпілому середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також смерті суб'єктивна сторона визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю.
Якщо умисел винного спрямований на заподіяння середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження чи на позбавлення потерпілого життя, його дії підлягають кваліфікації, відповідно, за ст. ст.122, 121 або 115,
Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 306-312 та 314-318 КК; 3) щодо двох чи більше осіб, а так само, якщо його вчинення: 4) призвело до наркотичної залежності потерпілого або 5) заподіяло середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження потерпілому (ч. 2 ст. 314).
Вказані у ч. 2 ст. 314 тілесні ушкодження мають бути наслідком впливу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Заподіяння потерпілому зазначених тілесних ушкоджень у разі насильства, яке є способом примушування, застосовуваним винним з метою подолати опір потерпілого, знаходиться за межами розглядуваного складу злочину і потребує додаткової кваліфікації за ст. ст. 121, 122 або 125.
Наркотичну залежність потерпілого умовно можна визнати станом, що є притаманним для хворих на наркоманію. Наркоманія - це хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями ООН спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них.
Незаконне введення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів двом і більше особам має охоплюватися єдиним умислом винного і вчинятися, як правило, в одному й тому ж місці без значного розриву в часі. Якщо ці дії були вчинені в різні проміжки часу і не охоплювалися єдиним умислом, має місце повторність злочину. У разі, коли одному з потерпілих введено наркотичні засоби чи психотропні речовини, а щодо іншого зробити це не вдалося з причин, що не залежали від волі винного, вчинене підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 314 та за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 314.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
1) щодо неповнолітнього; 2) щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані; 3) щодо вагітної жінки, а так само, якщо: 4) він був пов'язаний з введенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, або 5) внаслідок таких дій настала смерть потерпілого (ч. З ст. 314).
Настання смерті потерпілого може бути інкриміноване винному лише за умови, що смерть сталася саме внаслідок незаконного введення в організм людини проти й волі наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
VII. Організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
Об'єктом злочину є здоров'я населення.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 317, утворюють такі альтернативні діяння:
Вчинення тих самих дій, але для вживання одурманюючих засобів, охоплюється складом злочину передбаченого ст. 322.
Місце для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотиків, психотропних речовин або їх аналогів (кубло, притон) характеризується такими ознаками:
Організація місця (кубла, пригону) для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів полягає в діях однієї чи декількох осіб, що фактично призвели до його створення .
Дії, пов'язані з організацією незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотиків, психотропних речовин або їх аналогів поза певним приміщенням (у лісі, на пляжі), не містять ознак даного злочину. Не вважається місцем (кублом, притоном) приміщення, де проживає сім'я, члени якої вживають наркотичні засоби. Водночас таким місцем можуть бути, наприклад, каюта члена екіпажу судна, купе провідника потягу.
Організаційна діяльність повинна бути спрямована саме на створення кубла (притону). Організація вказаного вище місця вважається закінченою з моменту створення такого місця (організації кубла), незалежно від того, чи почало воно фактично діяти.
Той, хто утримує притон (кубло), може бути володільцем приміщення чи розпоряджатися ним на інших підставах. Для кваліфікації не має значення джерело постачання наркотиків і психотропних речовин. Цю функцію можуть виконувати особа, що утримує притон, його відвідувачі, інші особи.
Під наданням приміщення, про яке йдеться у ст. 317, слід розуміти забезпечення можливості одній або кільком особам використати хоча б один раз приміщення для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Використання будь-якого приміщення, хоча б і з злочинною метою (приміром, для зберігання наркотиків, приховування слідів злочинів, пов'язаних з наркоманією), але не для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 317.
Суб'єкт злочину загальний. Якщо до вчинення цього злочину залучається неповнолітній (ч. 2 ст. 317), то його суб'єктом може бути лише особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Метою злочину є незаконне вживання, виробництво чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) з корисливих мотивів; 3) групою осіб; 4) із залученням неповнолітнього.
Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
1.Характеристика та види злочинів.
2.Розголошення державної таємниці (ст. 328).
3.Ухилення від призову на строкову військову службу (ст.335).
1. Родовим об'єктом цих злочинів є сукупність суспільних відносин, що забезпечують обороноздатність України її незалежність, територіальну цілісність та недоторканість.
Водночас злочини, об'єднані зазначеним родовим об'єктом, мають різні безпосередні об'єкти. Виходячи з цього, можна визначити таку систему цих злочинів:
1.злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації. Це: розголошення державної таємниці ( ст.328); втрата документів, що містять державну таємницю ( ст. 329); передача або збирання відомостей які становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави ( ст. 330).
2.Злочини які посягають на недоторканість державного кордону України. Це: незаконне перетинання державного кордону ( ст. 331); незаконне переправлення осіб через державний кордон України ( ст.332); незаконне вивезення за межі України сировини, матеріалів, обладнання, технологій для створення зброї, а також військової та спеціальної техніки ( ст. 333); порушення правил міжнародних польотів (ст.334).
3.Злочини, які порушують порядок комплектування збройних сил України, що забезпечує її обороноздатність. Це: ухилення від призову на строкову військову службу (ст.335); ухилення від призову за мобілізацією ( ст. 336); ухилення від військового обліку або спеціальних зборів ( ст. 337).
2. Стаття 328 ККУ – розголошення державної таємниці.
Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.
Об'єктом злочину є цінність держави у виді таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку і становить державну таємницю.
Предметом злочину може бути лише інформація, яка віднесена до державної таємниці.
Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконному обнародуванні відомостей, які містять державну таємницю, особою якій ці відомості були довіренні або стали відомі по службі чи роботі, внаслідок чого ці відомості стали надбанням сторонніх осіб.
Сам факт розголошення відомостей, які містять державну таємницю, якщо вони були сприйняті як такі сторонніми особами, утворює склад закінченого злочину.
Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.
З суб'єктивної сторони розголошення державної таємниці може бути вчинене як умисно так і необережно. Обов'язковою ознакою вини є усвідомлення суб'єктом того, що відомості, які розголошуються, становлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Так умисним буде розголошення відомостей, якщо суб'єкт бажав похвастати про наявність в нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, наприклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документи, які містять державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннім особам. Мотиви розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
Суб'єктом злочину є службова особа, якій такі відомості довірені, або інша особа, якій ці відомості стали відомі по службі чи по роботі, а також військовослужбовці за тих же умов.
Частина 2 статті 328 передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як спричинення тяжких наслідків. Закон не дає поняття тяжких наслідків. Їх зміст визначають, виходячи з конкретних матеріалів справи.
3. Стаття 335 ККУ – ухилення від призову на строкову військову службу.
Безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений порядок комплектування Збройних Сил України.
Об'єктивна сторона злочину може виражатися у формі як дій, так і бездіяльності. Бездіяльність виражається в ухиленні від виконання конституційного обов'язку нести військову службу. Ухилення може здійснюватися різними способами: підробка документів, заподіяння собі тілесних ушкоджень, виїзд з постійного місця проживання з метою уникнути виконання військового обов'язку тощо.
Злочин вважається закінченим при бездіяльності з моменту неявки в зазначений документом (повісткою, розпорядженням, наказом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат, а при дії – з моменту, коли призовнику вдалося звільнитися від призову на строкову військову службу. Поважними причинами неявки є:1) хвороба призовника,2) смерть або тяжка хвороба близького родича, 3) перешкода стихійного характеру або інші, обставини, які позбавили призовника можливості особисто прибути у зазначений пункт і строк.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єктом злочину може бути тільки призовник, відносно якого було оголошено рішення призової комісії про його придатність до військової служби, про призов на військову службу і строк явки для відправлення його у військову частину.
Частина 2 статті 337 передбачає ухилення від обов'язку проходити навчальні або спеціальні збори. Дотримання цього обов'язку серйозно впливає на військову підготовку і боєздатність військовозобов'язаних.
Злочини проти авторитету органів влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян
1.Поняття, загальна характеристика та види цих злочинів.
2.Опір представникові влади, працівникові правоохоронних органів, члену громадської організації (формування) з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцю (ст.342).
3.Погроза або насильство щодо працівників правоохоронних органів (ст. 345).
4.Сомовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи
( ст. 353)
5.Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи, організації ( ст. 354).
6.Примушування до виконання чи невиконання цивільно правових зобов'язань
( ст. 355).
7.Самоправство ( ст. 356).
8.Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів ( ст.358).
1. Ці злочини істотно порушують суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування органів влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їх представників; протидіють нормальній діяльності цих органів, послаблюють їх авторитет, заподіюють шкоду життю, здоров'ю, гідності або власності громадян, іншим об'єктам які охороняють закон.
З об'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені як шляхом дії (наприклад, наруга над державними символами), так і шляхом бездіяльності ( незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій).
Більшість цих злочинів сформульовані як злочини з формальним складом. Для визнання їх закінченими досить вчинення особою самої дії або бездіяльності, незалежно від настання наслідків.
З суб'єктивної сторони всі злочини цієї групи вчиняються лише умисно, в деяких випадках має місце прямий умисел, поєднаний із спеціальною метою.
Суб'єктом злочину є, як правило, будь-яка особа. За деякі злочини знижується вік відповідальності до 14 років.
Залежно від безпосереднього об'єкта ці злочини можуть бути розділені на такі групи:
1.Злочини у сфері використання державних символів ( статті 338 і 339).
2.Злочини пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян(статті 340 і 341).
3.Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань ( статті 342-353).
4.Злочин у сфері використання документів і засобів отримання інформації (статті 357-360).
5.Інші злочини проти авторитету держави і діяльності громадян ( статті 354-356).
2.Стаття 342 ККУ – опір представникові влади, працівникові правоохоронних органів, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовців.
З об'єктивної сторони злочин полягає в опорі представникові влади під час виконання ним службового обов'язку, опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування.
Опір – це активна протидія виконанню представником влади службових обов'язків.
Для об'єктивної сторони необхідно щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з виконання громадського порядку.
Злочин вважається закінченим з моменту активної протидії.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Склад цього злочину відсутній, якщо винний не усвідомлював, що чинив опір зазначеним особам.
Суб’єктом цього злочину є будь-яка особа.
Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: ті самі дії поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.
Примушення – це фізичний або психічний вплив з метою примусити потерпілого виконати, всупереч його бажанню, явно незаконні дії.
Під фізичним насильством слід розуміти, заподіяння зазначеним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень.
Погроза – це дії або висловлювання, що виражають намір винного застосувати фізичне насильство щодо цих самих осіб.
3. Стаття 345 ККУ – погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Об’єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбивством, насильством, або знищенням чи пошкодженням майна. При цьому погроза висловлюється винним обов’язково у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків.
Злочин вважається закінченим, коли висловлена погроза, її зміст, доведений до адресата будь-яким способом (усно, письмово, жестами, з використанням технічних засобів).
Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, поєднаний їз спеціальним мотивом. Дія має місце у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків. Для застосування частини 1 статті 345 не має значення, чи розраховував винний реалізувати погрозу щодо працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів.
Суб’єкт цього злочину будь-яка особа.
У частині 2 статті 345 передбачена відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а у частині 3 статті 345 – тяжкого тілесного ушкодження.
В даному випадку суб’єкт цього злочину – особа, яка досягла 14 років.
У частині 4 статті 345 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою.
4. Статті 353 ККУ – самовільне присвоєння владних повноважень, або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь.
Форма присвоєння може бути будь-якою: словесна, надання підробленого або чужого документа, одягнення форменого одягу представника влади.
Склад цього злочину відсутній, якщо особа видає себе за представника тієї або іншої професії (лікаря, артиста, електрика). Присвоєння владних повноважень, або звання службової особи матиме місце і тоді, коли особа, помилково прийнята за службову, підтримує помилкову думку інших осіб, користується їх помилкою і вчиняє суспільно небезпечні дії. Ці дії можуть бути як злочинними, так і являти собою адміністративні делікти. Якщо дії вчинені використанням самовільно присвоєного звання утворюють злочин, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями ККУ.
Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Мета самовільного присвоєння владних повноважень, або звання службової особи – використання їх для вчинення суспільно небезпечного діяння. За відсутності такої мети цей склад виключається.
Суб’єкт цього злочину – будь-яка особа. У разі присвоєння службовою особою більш високого звання, або посади з більш широкими повноваженнями можлива відповідальність за службовий злочин (стаття 365).
5. Стаття 354 ККУ – одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації. Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи, організації, який не є службовою особою, у будь-якому вигляді матеріальних благ, або вигод майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, установі, організації.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є одержання винагороди шляхом вимагання. Зумовлена винагородою поведінка суб’єкта повинна знаходитись у зв’язку з покладеними на нього конкретними обов’язками.
Злочин вважається закінченим, коли працівник отримав (особисто або через третіх осіб) хоча б частини незаконної винагороди. При цьому не має значення чи виконав суб’єкт свою обіцянку, чи ні, а також той факт до або після її виконання, була передана винагорода.
Суб’єктивна сторона цього злочину - прямий умисел, що поєднаний з корисливою метою
Суб’єкт – особа, яка не є службовою.
6. Стаття 355 ККУ – примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань тобто вимога виконати, чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.
З об’єктивної сторони злочин характеризується лише діями винного, що виражаються у вимозі виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання. Цивільно-правове зобов’язання, з приводу якого вчиняється цей злочин, має бути законним за своїм змістом, але необов’язково за формою.
Закінченим злочин буде з моменту пред’явлення вимог, незалежно від того, чи вдалося винному примусити потерпілого вчинити дії, які від нього вимагають. У разі вчинення дій, якими погрожував винний, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями ККУ. Якщо злочинцю вдасться досягнути своєї мети, то угоди, які були укладені у зв’язку з примушуванням, є недійсними внаслідок відсутності вільного волевиявлення потерпілого.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом із спеціальною метою. Суб’єкт цього злочину, особа яка досягла 16 років. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфікується, як перевищення влади або службових повноважень.
У частині 2 статті 355 передбачена відповідальність за вчинення зазначеного злочину повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що є небезпечним для життя і здоров’я, або із пошкодженням чи знищенням майна.
У частині 3 статті 355 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою, або поєднані з насильством небезпечним для життя чи здоров’я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили тяжкі наслідки.
7. Стаття 356 ККУ – самоправство, тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, або підприємством, установою, організацією, якщо такими діяннями була заподіяння значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам, або інтересам власника.
Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупність трьох ознак: 1) самовільністю, 2) оспорюваністю, 3) заподіянням значної шкоди.
Самовільне вчинення будь-яких дій – це вчинення особою дій на які на її думку, вона має право, всупереч встановленому законом порядку.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є заподіяння самоправними діями особи значної шкоди. Питання про те чи є заподіяна шкода значною вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо дій. Ставлення до наслідків може бути виражене, як в умислі, так і в необережності.
Суб’єктом самоправства може бути лише приватна особа, яка досягла 16 років.
8. Стаття 358 ККУ - підроблення документів, печаток, штампів, та бланків, їх збут, використання підроблених документів.
З об’єктивної сторони злочин характеризується вчиненням однієї з таких дій: підроблення посвідчення або іншого документа, який надає права або звільняє від обов’язків, виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків і у збуті зазначених документів, штампів, печаток та бланків.
Під підробленням посвідчення або іншого офіційного документа треба розуміти: 1) виготовлення, 2) внесення несправжніх відомостей, 3) внесення змін в текст. Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій у частині 1 статті 358.
Суб’єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі і спеціальній меті – використання підроблених документів, штампів, печатки, бланка за призначенням, як самим підроблювачем, виготівником так і іншими особами. Якщо мета інша – склад злочину відсутній.
Суб’єкт цього злочину – є приватна особа, яка досягла 16 років.
У частині 2 статті 358 передбачена відповідальність за ті самі дії вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а у частині 3 – за використання завідома підроблених документів.
З об’єктивної сторони використання полягає у наданні підробленого документа установам, підприємствам організації, або пред’явлення їх службовою особою з метою набути будь-яких прав, або звільнитись від обов’язків.
Злочин вважається закінченим з моменту надання підробленого документу.
Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка використала документ, виготовлений іншою особою. Особа, яка підробила документ, а потім сама ж його використала, відповідає лише за 1 або 2 частиною цієї статті. Частина 3 застосовується до дій особи тоді, коли за виготовлення підробленого документа закінчилися строки давності.
Службові злочини
1. Родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.
Об’єктивна сторона може виражатися у формі дії, так і бездіяльності. Суспільно небезпечне діяння завжди тут зумовлене службовим становищем службової особи, яка: або 1). використовує його для вчинення злочину, діючи у межах своїх повноважень; або 2) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або 3) не виконує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов’язки. При цьому діяння, що створює об’єктивну сторону службового злочину, завжди вичиняється всупереч інтересам служби.
Обов’язковою ознакою ст. 364, 365 і 367 ККУ є настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння істотної шкоди, яка може виражатися: 1) матеріальних збитках; 2) завдання нематеріальних збитків (фізичні, моральні); 3) матеріального збитку у поєднанні з наслідками матеріального характеру.
З суб’єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. Вина лише у формі прямого умислу у злочинах, передбачених ст.. 366, 368, 369, 370 ККУ. Психічне ставлення до наслідків як у формі умислу, так і необережності.
Суб’єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальний суб’єкт.
2. Відповідно до п. 1 примітки до статті 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративних повноважень.
Не є суб’єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ, організацій, які виконують суто професійні, виробничі або технічні обов’язки.
3. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364)
Закон визначає зловживання владою або службовим становищем як умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Об’єктивна сторона цього злочину має три обов’язкові ознаки:
Суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною або змішаною формою вини. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мотив: 1. корисливі мотиви; 2. інші особисті інтереси; 3. інтереси третіх осіб.
У ч. 2 ст. 364 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки; а в ч. 3 – за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу.
4. Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365) – це умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом прав та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Об’єктивна сторона цього злочину вимагає наявності причинного зв’язку між діяннями і наслідками.
Найбільш характерними випадками перевищення службових повноважень є:
а) вчинення дій, які входять до компетенції будь-якої іншої службової особи;
б) вчинення дій, які можуть бути вчиненні даною службовою особою, але лише за наявності певних обставин4
в) вчинення дій одноосібно, тоді як вони можуть бути вчиненні лише колегіально;
г) вчення дій, на які жодна службова особа і за жодних обставин законом не уповноважена.
З суб’єктивної сторони перевищення влади або службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини, щодо діяння – умисел. Мотиви можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
У ч. 2 ст. 365 встановлена відповідальність за дії, якщо вони супроводжувались: 1) насильством; 2) застосуванням зброї; 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.
Насильство може бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство виразилось в умисному нанесення тяжких тілесних ушкоджень або умисному заподіянні смерті, то дії винного кваліфікуються за ч. 3 ст. 365 як такі, що призвели до тяжких наслідків і за сукупністю. Необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного пошкодження або доведення особи до самогубства охоплюється ч. 3 і додаткової кваліфікації не потребує.
5. Службове підроблення (ст. 366).
Під службовим підробленням закон розуміє внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.
Предметом цього злочину є офіційні документи.
Об’єктивна сторона підроблення може полягати у одній з таких дій:
Внесення до документів неправдивих відомостей означає поміщення інформації, що не відповідає дійсності в справжній документ, який при цьому зберігає всі ознаки і реквізити справжнього.
Підроблення документів передбачає повну або часткову зміну змісту документа або його реквізитів шляхом виправлень, підчисток, дописок, витравлювань та іншими подібними способами.
За способом свого вчинення підроблення може бути матеріальним – внесення різних змін в справжній документ, і інтелектуальним – складання неправдивого за змістом, але справжнього за формою документа.
За ч. 1 ст. 366 злочин визнається закінченим з моменту вчинення вказаних дій незалежно від того, чи спричинили вони наслідки і чи був використаний підроблений документ.
Суб’єктивна сторона - за ч. 1 ст. 366 характеризується тільки прямим умислом, а за ч. 2, де кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків, вина щодо останніх може бути умисною і необережною.
Суб’єктом може бути тільки службова особа.
6. Службова недбалість (ст.. 367)
Недбалість – це невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом прав та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Об’єктивна сторона цього злочину характеризується:
Для об’єктивної сторони недбалості необхідно встановити:
а) нормативний акт, яким визначається компетенція даної службової особи;
б) коло службових обов’язків, покладених на неї цим актом;
в) яким способом і які конкретні дії суб’єкт повинен був здійснити за даних обставин.
г) чи мав він реальну можливість виконати ці дії;
д) в чому виразилися допущенні ним порушення;
е) які наслідки вони спричинили.
Суб’єктивна сторона частіше виражається у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива і змішана форма вини.
Суб’єкт – тільки службова особа.
У ч. 2 ст. 367 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
7. Одержання хабара (ст. 368)
Одержання службовою особою у будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи, будь-якої дії, з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Хабар – це незаконна винагорода матеріального характеру. Ним можуть бути: майно (гроші або матеріальні цінності), право на майно або будь-які дій майнового характеру ( безоплатне надання послуг, передача майнових вимог або відмова від них. Послуги, пільги та переваги, які не мають майнового характеру (похвальна характеристика, надання престижної роботи, інтимний зв'язок) не можуть визнаватися предметом цього злочину. Якщо в якості предмету злочину виступає зброя чи наркотики – вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів.
Об’єктивна сторона цього злочину описана в диспозиції статті.
Хабар може даватися як особисто, так і через посередника. Способи – різноманітні і на кваліфікацію не впливають. З усього різноманіття способів давання-одержання хабара можна виділити дві: пряма і завуальована.
Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа отримала його: а) за виконання чи невиконання будь-якої дії з використанням наданої їй вдали або службового становища; і б) в інтересах того, хто дає хабар, або в інтересах третьої особи.
Якщо незаконна винагорода була одержана у зв’язку з виконанням особою не службових, а суто виробничо-професійних обов’язків, склад одержання хабара відсутній.
Одержання хабара визначається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, поєднаний з корисливим мотивом.
У ч. 2 ст. 368 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину:
1) одержання хабара у великому розмірі (200 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Великим хабар є і тоді, коли службова особа систематично отримує хабарі дрібними сумами, але вчинене охоплюється єдиним умислом винного. Якщо умисел був спрямований на одержання хабара у великому розмірі, але з причин, що не залежать від волі винного, була отримана лише частини зумовленого хабара, його дій слід кваліфікувати як замах на отримання хабара у великому розмірі.
2) одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище (3, 4, 5, 6 категорії державних службовців);
3) одержання хабара за попередньою змовою групою осіб;
4) одержання хабара повторно;
5) одержання хабара поєднане із вимаганням.
За ч. 3 ст. 368 відповідальність настає за одержання хабара в особливо великому розмірі ( 500 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян) або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (1, 2 категорія державних службовців).
8. Давання хабара (ст. 369) нерозривно пов’язано з його одержанням і полягає в передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно, у вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища.
Об’єктивна сторона вичерпується самим фактом передачі хабара. Давання хабара є закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б його частини. Якщо запропонований хабар не прийнятий, відповідальність настає за замах на давання хабара.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Кваліфікуюча ознака – повторність.
У ч. 3 ст. 369 сформульовані умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка давала хабар: 1) якщо мало місце вимагання; 2) якщо мала місце добровільна заява особи про давання нею хабара.
9. Провокація хабара (ст. 370) – це свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав чи одержав хабара.
Те, що давання чи одержання хабара відбулося у зв’язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав чи одержав хабар.
З суб’єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом, керуючись при цьому різними мотивами, і переслідуючи спеціальну мету – викрити того, хто дав або взяв хабара.
Суб’єкт – тільки службова особа.
Злочини проти правосуддя
1. Усі злочини проти правосуддя можуть бути об’єднані у такій системі:
1) злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду (ст.371, 372, 374, 375, 376, 397);
2) злочини, які посягають на життя, здоров’я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства (ст. 379, 400, 377, 398, 378, 399);
3) злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі (ст. 373, 383, 384, 385, 386);
4) злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину (ст. 380, 381, 387, 396, 395);
5) злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) суду і призначеного ним покарання.
Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями ст. ст. 106, 1061, 115 і 1652 КПК України, арешт і тримання під вартою у відповідності зі ст. 1652 КПК України. Саме порушення цих вимог утворить цей злочин.
З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього.
Суб’єкт – працівник органу дізнання, слідчий, прокурор, суддя.
У ч.3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за вчинення зазначених дій, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчиненні з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.
3. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372)
З об’єктивної сторони цей злочин виявляється у пред’явлення обвинувачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведені участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення обвинувачення.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб’єкт – слідчі і прокурори.
У ч. 2 ст. 372 – притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією.
4. Примушування давати показання (ст. 373)
З об’єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є засобом примушування особи давати показання під час її допиту. Ці дії можуть проявлятися у різних погрозах, адресованих допитуваному або його близьким, обмані, фальсифікації, пред’явлених особі матеріалів слідства, в різних обіцянках.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, мотиви значення не мають.
Суб’єкт – спеціальний: робітник правоохоронного органу, який провадить дізнання або досудове слідство.
Ч. 2 ст. 373 – вчинення цього злочину із застосуванням психічного або фізичного насильства або із знущанням над особою. Якщо наслідком було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження або вбивство, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.
5. Порушення права на захист (ст. 374)
З об’єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника; 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинуваченого підсудного на захист.
Суб’єктивна сторона – тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього.
Суб’єкт спеціальний – особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.
У ч.2 ст. 374 встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: - засудження внаслідок зазначених порушень невинної особи; - вчинення злочину за попередньою групою осіб; - настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків.
6. Невиконання судового рішення (ст. 382)
З об’єктивної сторони цей злочин виражається в умисному невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду з цивільних, кримінальних, адміністративних справ, що набрали законної сили, або у перешкоджанні їх виконання.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб’єкт – тільки службова особа, яка відповідно до своїх повноважень повинна була виконати рішення суду, або, використовуючи ці повноваження, мала можливість йому перешкодити.
У ч. 2 ст. 382 встановлена відповідальність за ті самі дії вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за цей злочин, або якщо злочином заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам.
У ч. 3 ст. 382 встановлена відповідальність за умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.
7. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383)
З об’єктивної сторони злочин полягає у повідомленні про нібито вчинений злочин, яке адресується органу дізнання, слідчому, прокурору або суду. Неправдиве повідомлення може стосуватися як самого факту злочину, так і особи, яка нібито вчинила злочин. Злочин вважається закінченим з моменту отримання такого повідомлення відповідним органом, незалежно від того, чи була порушена кримінальна справа, чи було притягнуто до кримінальної відповідальності особу, про яку говориться у повідомленні.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб’єкт – будь-яка особа.
У ч. 2 ст. 383 передбачений кваліфікований вид цього злочину: завідомо неправдиве повідомлення, поєднане з обвинуваченням особи у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинене із корисливих мотивів.
8. Завідомо неправдиве показання (ст. 384)
З об’єктивної сторони цей злочин полягає у даванні завідомо неправдивих показань свідком чи потерпілим або завідомо неправдивому висновку експерта під час проведення дізнання, досудового слідства або провадження розслідування тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, а також у завідомо неправдивому перекладі, зробленому перекладачем.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб’єкт – свідок, потерпілий, експерт, перекладач.
Ч. 2 ст. 384 встановлює відповідальність за ті самі дії, якщо вони були поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинений з корисливих мотивів.
9. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385)
За вчинення цього злочину відповідають лише особи, викликані як свідки або призначені експертом чи перекладачем у суді, або під час провадження досудового слідства або провадження розслідування тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України.
За ч. 2 ст. 385 ККУ не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів своєї сім'ї чи близьких родичів.
10. Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395)
З об’єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у самовільному залишенні особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду; 2) у неприбутті без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, пов'язаний з метою ухилитися від адміністративного нагляду.
Суб’єкт – особа, яка досягла 18 років, щодо якої встановлений адміністративний нагляд. Це особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкі або особливо тяжкі злочини або засуджені два або більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо: 1) під час відбування покарання їх поведінка свідчить про небажання стати на шлях виправлення і вони залишаються небезпечними для суспільства; 2) після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення вони, незважаючи на попередження Органів Внутрішніх Справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення.
11. Приховування злочину (ст. 396).
Може полягати у приховуванні злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом.
З об’єктивної сторони приховування – це лише активна діяльність із приховування злочину чи злочинця. Заздалегідь не обіцяне приховування – злочин триваючий: він починається з моменту приховування злочину або злочинця і закінчується його припиненням або присіченнням.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає цих дій.
Суб’єкт – будь-яка особа, за винятком осіб, зазначених у ч. 2 ст. 396 (члени сім'ї, близькі родичі).
PAGE 2