Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міжнародна міграція робочої сили
Міграція людських ресурсів з однієї країни в іншу – одна з найважливіших класичних форм міжнародних економічних відносин, є складовою світового господарства.
Міграція – це переселення працездатного населення із одних держав в інші строком більше одного року, яке викликане причинами економічного та іншого характеру.
Міжнародна міграція робочої сили включає два основні взаємопов’язані процеси: еміграційний та імміграційний.
Імміграція – в'їзд працездатного населення з іншої країни в дану.
Еміграція – виїзд працездатного населення із даної країни в іншу. Рееміграція – повернення мігрантів на свою батьківщину.
Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони, утворюють міжнародний ринок праці, котрий функціонує у взаємозв’язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Наприклад, підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред’являє тепер попит не лише на робочу силу країни свого базування, але й на іноземну робочу силу, яка часто має певні переваги порівняно з національною.
Міжнародна міграція робочої сили має декілька форм та видів і класифікується за кількома критеріями: за рівнем легалізації, часом перебування і виконання певної кількості робіт за кордоном, за рівнем кваліфікації.
За рівнем легалізації міжнародна міграція робочої сили ділиться на три види: легальну(офіційну роботу за контрактом з усіма атрибутами легальності); напівлегальну (перебування в країні легальне, а робота нелегальна відносно влади, тобто робота в тіньовому секторі); нелегальну (нелегальне перебування і нелегальне виконання робіт).
За часом перебування за кордоном міграція є такою: тимчасова (звичайне наймання на роботу на певний термін); сезонна (робота, пов’язана з сільським господарством чи іншими сезонними видами виробництва); маятникова (періодичні поїздки, які притаманні прикордонним регіонам, або поїздки на відносно короткий термін з поверненням для відкриття нових віз).
За рівнем кваліфікації: міграція висококваліфікованих трудових ресурсів (тут мається на увазі переміщення носіїв глибоких знань і умінь наукового та інженерного рівня, відоме під назвою ”відплив умів”); міжнародна міграція кваліфікованої робочої сили ( це міграція робітників, які володіють знаннями і навичками щодо виконання тих чи інших кваліфікованих робіт); міжнародна міграція некваліфікованої робочої сили ( це переміщення людей, які можуть виконувати тільки ті види нескладних робіт, які не потребують попередніх знань і навичок).
Причини міграції робочої сили можна поділити на такі: економічні( низький рівень заробітної плати) і неекономічні(політичні, релігійні, розпад держав, природні лиха, війни, екологічні проблеми, проблеми особистого характеру).
Основні причини міжнародної міграції робочої сили:
1. З боку країн – експортерів: велика густота населення, масове безробіття, низький життєвий рівень, порівняно низька заробітна плата, виробнича необхідність, неможливість реалізації високоякісного трудового ресурсу.
2. З боку країн – імпортерів: потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі, потреба в додатковій дешевій і мобільній робочій силі, порівняно висока заробітна плата.
Загальні фактори, що сприяють розвитку міграційних процесів: висока швидкість поширення інформації, бурхливий розвиток міжнародних пасажирських сполучень, розвиток засобів комунікації, процеси світової інтеграції.
Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають як позитивні, так і негативні сторони. Насамперед, в основному виграють самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого економічного становища, що їм, зрештою, і вдається. Позитивним цей процес є для підприємців, які наймають на роботу іноземців. Вони отримують дешеву робочу силу, яка, до того ж, не має профспілкового захисту, а, іммігрант нелегальний, то й ще дешевша робоча сила.
Наслідки міграції:
1. Для країни, з якої емігрує населення:
2. Для країни, в яку іммігрує населення:
До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносять соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.
Проте слід зазначити, що виграє від міжнародної міграції робочої сили усе світове господарство. Справа в тому, що переміщення трудових ресурсів оптимізує їхнє використання, яке, своєю чергою, збільшує ефективність світової економіки і сприяє зростанню світового валового продукту.
Важливими інструментами зняття негативних наслідків міграції є заходи держаного регулювання. Державне регулювання міграції робочої сили направлене на обмеження притоку іноземної робочої сили чи стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Зокрема, держави можуть встановлювати перелік бажаних іммігрантів, до яких відносяться робітники, які готові за мінімальну плату виконувати тяжку, шкідливу і некваліфіковану роботу; спеціалісти для нових і перспективних галузей (програмісти); представники рідкісних професій; спеціалісти зі світовим ім'ям; відомі бізнесмени.
Проблемами трудової імміграції займаються Міністерство юстиції (служба з імміграції); Міністерство закордонних справ (видає візи); Міністерство праці, яке має здійснювати нагляд за умовами використання робочої сили.
Вимоги, які можуть бути обумовлені в законодавстві держав:
1. Професійна кваліфікація, а саме: рівень освіти, який відповідає вимогам даної країни; стаж роботи (від 3 до 5 років).
2. Обмеження особистого характеру (стан здоров'я, вік, заборонено в’їзд особам з кримінальним минулим, членам терористичних організацій).
3. Кількісне квотування. Даний метод передбачає обмеження загальної кількості іммігрантів, які можуть в’їхати в країну протягом року, або визначення максимальної частки іммігрантів, які можуть працювати на даному підприємстві, в даній галузі і в загальній кількості всіх трудових ресурсів, що має країна.
4. Економічне регулювання. Введення фінансових обмежень, які забезпечують скорочення кількості іммігрантів. Юридичні особи мають право наймати іноземну робочу силу лише після досягнення певного обсягу обороту, чи сплативши певну суму в бюджет. Фізичні особи повинні інвестувати в економіку певну суму коштів, довести законність їх походження і створити певну кількість робочих місць.
5. Часові обмеження. Обмежується час перебування іноземних робітників в країні їх імміграції.
6. Географічні пріоритети. Обмежується географічна і національна структура імміграції.
7. Заборони. Встановлюються заборони на роботу іноземців на певних посадах, в галузях, або вказують, що певні посади можуть займати тільки громадяни даної країни.
Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди переважно стікаються трудові ресурси.
Основні експортери та імпортери трудових ресурсів:
1. США і Канада. Там іммігранти серед працюючого населення займають понад 8% (близько 18 млн. чоловік). З’їжджаються в США і Канаду іммігранти з усього світу, але найбільшу частку серед них складають вихідці з північної частини Латинської Америки та Південно – Східної Азії.
2. Західна Європа. Загальна кількість працюючих іммігрантів складає близько 20 млн. чоловік. Найбільше їх приваблюють Люксембург, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди. У Західну Європу, в основному, їдуть на заробітки вихідці з Середземномор’я, Центральної Африки, Середнього Сходу, країн Карибського басейну, Центральної та Східної Європи. Значний процент мігрантів становлять і самі західні європейці.
3. Близький Схід. Сюди стягується в середньому до 6 млн. іммігрантів. Нафтовидобувні країни цього регіону, в основному, притягують робочу силу із сусідніх арабських держав. Найчастіше на Близький Схід ідуть з Пакистану, Індії, Республіки Корея, Філіппін, В’єтнаму.
4. Африканський континент. Основні центри притягання – країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів досягає 6 млн. чол., і в основному, це є вихідці з інших частин Африки.
5. Австралія. Це традиційний центр міграції, котрий забезпечує іммігрантам понад 3% робочих місць Основними постачальниками трудових ресурсів є Азія і Європа (Центральна та Східна).
6. Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основними імпортерами трудових ресурсів тут є Японія, Республіка Корея, Бруней, Гонконг, Малайзія, Тайвань, Сінгапур.