Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
38. Охарактеризуйте сутність іронії у публічних виступах.Варто зазначити , що означає власне поннятя іронія.Іро́нія (грец. лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Деякі люди у своїх публічних виступах використовують неспішну посмішку, але власне показує іронію , якби говорить « я вас не боюся». Це прийом підвищує експресивність , тексту який звучить. Важливо також, що іронія володіє оціночним значенням, тобто передає особливе ставлення оратора до дійсності, фактам, подіям.Якщо власне говорити де найбільш розповсюджено іронію у публічних виступах то це беззаперечно є Англія. Даний риторичний прийом широко застосовують в британських публічних виступах.
39.Розкрийте комунікативні якості мовлення :правильність, виразність, багатство, ясність , точність.
Варто вжити такий термін як « культура мови». І середовищ непрофесіоналів тобто рядових членів суспільства ( мовного колективу) розуміється в широкому сенсі слова: суб»єкт не робить мовних помилок( на листі-орфографічних) говорить вільно і зрозуміло , іноді виразно та красиво, володіє голосом та інтонаціями, дотримується етикету, ввічлий. Під культурою мови розуміють сукупність якостей що якнайкраще впливають на адресата ,враховуючи конкретну обстановку і звісно ж поставлене завдання . До такий належать-багатство( різноманіть ) мови її чистота-виразність-ясність і зрозумілість-точність і правильність Точність як ознака культури мови визначається умінням чітко і ясно мислити, знанням предмета мови, та законів української мови. Точність мови найчастіше пов’язана з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів.Чистота мови - відсутність у ній зайвих слів - зокрема « слів паразитів». Звичайно в мові таких слів немає. Вони з’являються через недоречне вживання, адже багато у кого є улюблені « слівця»: так би мовити, значить, ось, власне кажучи, бачте, зрозуміло.Ясність та зрозумілість. На думку дослідників загальнозрозумілість мови визначається насамперед , відбором мовних засобів , а саме: необхідністю обмежити використання слів, що знаходяться « на периферії слав орного складу мови» і не володіють якістю комунікативної загально значущості.
40.Розкрийте основні теоретичні підходи до визначення суті політичного дискурсу.
На сучасному етапі розвитку суспільства зростає значення політичної комунікації, оскільки в умовах демократичного соціального устою питання влади відкрито обговорюються, і вирішення багатьох політичних проблем залежить від того, наскільки адекватно ці проблеми будуть інтерпретовані. В останні роки окремі проблеми політичного дискурсу стали об'єктами обговорення в науковій і публіцистичній літературі. Категорія дискурсу взагалі та політичного зокрема є на сьогодні предметом наукових дискусій. Загалом потребують висвітлення базові концепти політичного дискурсу, його системоутворюючі ознаки, функції та особливості.
Якщо розглядати їх у вузькому розумінні, то політичний дискурс – це дискурс політиків-професіоналів, а політологічний дискурс –це дискурс науковців-політологів. А оскільки об’єктом нашого дослідження є саме професійна діяльність політиків, то й оперуватимемо ми виключно поняттям "політичний дискурс".
Поширені тлумачення суті політичного дискурсу базуються на теоретичних засадах центрального поняття "дискурс", зокрема:
- Політичний дискурс – це комплекс мовленнєвих структур у певному лінгвістичному контексті – контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань разом з її негативними проявами (наприклад, ухилянням від політичної діяльності, відсутністю політичних переконань та ін.)
- Політичний дискурс – це будь-які мовленнєві утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких корелює зі сферою політики
- Політичний дискурс – це також сукупність дискурсивних практик, що ідентифікують учасників політичної комунікації або формують її конкретну тематику
Під дискурсивними практиками з лінгвістичної точки зору вслід за Мухарямовим М. М., Мухарямовою Л. М., розуміємо явища, що визначаються стійкими наборами мовних засобів, властивих певному політичному суб’єктові або ж характерних для актуалізації заданої теми політичної комунікації. У світлі такого тлумачення піддаються розгляду як дискурсивні практики висловлювання політичного лідера (наприклад, "дискурс Рейгана", "дискурс Горбачова"), тематичний блок ("дискурс безпеки", "дискурс свободи і справедливості"), а також політична мова, властива суспільству з тим чи іншим політичним устроєм
- Політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися відповідно до існуючих традицій і отримали перевірку досвідом
Остання (четверта) детермінація поняття визнається багатьма дослідниками даної дискурсознавчої проблематики, оскільки є змістовно об’ємною. Ми дотримуємось визначення, сформульованого науковцями львівської лінгвістичної школи, які під політичним дискурсом розуміють зв’язний (усний чи письмовий) текст, виражений за допомогою вербальних та невербальних засобів вираження, зумовлених ситуацією політичного спілкування у сукупності з прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами
Узагальнимо деякі, на нашу думку, найбільш цікаві характеристики політичного дискурсу:
- дискурс як знак своєрідної знакової системи, в якій відбувається модифікація семантики і стандартних мовних дій
- як спеціальне використання мови для актуалізації певної ментальності або для реалізації особливостей ідеології, що передбачає дію граматики, лексикону, правил функціонування слів і синтаксису, а також особливу прагматику
- як форми соціальної дії, що знаходиться під впливом владних структур та історичних процесів
- модулятора інтересів суспільства
Отже, політичний дискурс розуміється нами як мовленнєві утворення (усні або письмові), що стосуються сфери політики, реалізуються вербально та екстравербально, актуалізуються у певному ситуативному контексті і спрямовані на здійснення конкретної прагматичної семантики.
Доцільно наголосити, що вивчення політичного дискурсу було ініційоване щонайменше трьома факторами. По-перше, внутрішніми потребами лінгвістичної науки, яка у різні періоди своєї історії зверталася до реальних сфер функціонування мови. По-друге, власне політологічними проблемами вивчення політичного мислення, його зв’язку з політичною поведінкою, необхідністю побудови передбачуваних моделей у політології та розробки методів аналізу політичних текстів і текстів засобів масової інформації. Третім важливим фактором виступає соціальне замовлення, ініціатором якого є певна частина суспільства, що прагне зрозуміти суть політичної комунікації.
Важливою рисою сучасного політичного дискурсу є його широке "розчинення" у ЗМІ. Деякі дослідники мови, наприклад W. Mantl, вважають, що саме мас-медіа надали поштовх поглибленому інтересові до політичної комунікації як явища, який з допомогою соціальних наук розрісся до масштабів загальної зацікавленості мовними проблемами і отримав назву "політична культура" (politische Kultur)
Для пересічного громадянина політична культура як знання політичної мови означає знання загальновживаної політичної лексики (назв номінацій понять та реалій політики) і частотних політичних термінів, що дозволяє йому розуміти тексти політичного змісту у ЗМІ. Для політика-професіонала (а також спеціаліста в галузі політичних наук, журналіста, що пише на політичні теми) воно означає знання політичного лексикону (аж до вузькотермінологічного аспекту), активне вміле володіння ним, що є достатнім для компетентної успішної діяльності у цій сфері [19: 62-63].
Як бачимо, повсюдне поширення політичної лексики спричиняє труднощі у питанні конкретизації даного поняття. Зокрема, ставить під сумнів твердження російських вчених, які вважають політичну мову "особливою знаковою системою, призначеною для політичної комунікації, а саме для вироблення суспільного консенсусу, прийняття та обґрунтування політичних та соціально-політичних рішень в умовах множинних суспільних інтересів дійсно плюралістичного суспільства"
Враховуючи вищесказане та спираючись на твердження про те, що комунікацію робить "політичною" не джерело повідомлення, а його зміст і мета зазначимо, що в кінцевому результаті відмінність політичної мови від буденної полягає не у використанні якихось особливих формальних засобів, а в такому співвідношенні між знаком (словом) і значенням, при якому звичні одиниці мови набувають незвичної інтерпретації.
41.Розкрийте специфіку різновидів і жанрів публічного мовлення.
1.Соціально-політичне красномовство-доповідь на соціально-політичні та політично-економічні теми, звітна доповідь, політична дипломатія, військово-патріотична, мітингова,ораторські промови, політичний огляд.
2. Академічне ( наукове) та лекційне красномовство-лекція наукова доповідь чи огляд, наукове повідомлення або інформація.
3. Судове красномовство-прокурорська( звинувачувальна) промова. Адвокатська ( захисна промова) , самозахисна промова обвинуваченого.
4.Соціально –побутове красномовство –ювілейна, застільна, або поминальні розмови, « світське базікання» як щось легке , природне та приємне , без дискусій, полемік.
5. Богословське церковне красномовство- проповідь, промова в соборі.
6.Військове красномовство- бойовий заклик, бойовий наказ,статут, військові мемуари, радіозв’язок.
8. Педагогічне спілкування- розповідь і пояснення викладача , егоцентрична мова студента, усні розповіді студентів, їх письмові твори , лекція як акт педагогічного спілкування.
9. Діалоги з самим собою( внутрішня мова, уявна)-уявна підготовка до усного особливого вислову ,читання про себе , спогади та роздуми , внутрішнє планування, репетиція.
42. Розкрийте структуру публічного мовлення.
Вступ є частина промови, через яку ритор слухачів чи читачів готує до решти промови, щоб вони прихильно, старанно і свідомо його слухали або читали.Після виступу пропонується тема-коротко і ясно. А потім якщо вона є щось історичне або щось інше , що вимагає тлумачення тоді приєднується тлумачення, як складене буває х поширених ідей за правилами. У тлумаченні слід триматися 1)стислості промов і для цього слід дбати щоб періоди були короткими але при цьому ясні та зрозумілі 2) для ясності слід вживати слів властивих , ніж тропів. Слід остерігатися:1)щоб не домішати дрібних і до промови непристойних обставин 2) щоб не відступити від промови до іншої сторонньої матерії 3) щоб промови не були без міри закручені та ідеї які повинні бути разом не були одна від одної далеко розкидані 4)щоб не подавати того , щоб могла здатися слухачам неймовірним, смішним чи підступним.Остання частина промови є заключення в якому доведена тема подається у показовому роді- з похвалою чи хулою, у дорадчому-з порадою чи відрадою, причому слід повторити викладені у третій частині докази але дуже коротко й метиковано.