Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
на тему:
Адама Міцкевича”
Міцкевич – найбільший поет Польщі. Його роль для польської літератури можна порівняти з роллю Пушкіна для російської літератури, Шевченко – для української. Міцкевич був родоначальником нової польської літератури і нової польської мови.
“Коли в поляків з'явився Міцкевич, вони перестали мати потребу в поблажливих відкликаннях яких-небудь французьких чи німецьких критиків, не визнавати польську літературу означало б тільки виявляти свою власну дикість”, - писав Н. Г. Чернишевський.
Однак значення Міцкевича не вичерпується його літературною діяльністю. Міцкевич був передовим політичним діячем свого часу. Він стояв у центрі польського революційного руху.
Першорядне значення Польщі в розвитку передових революційних ідей століття визначило і світове значення Міцкевича, що ще при житті був для усього світу символом свого народу і його боротьби за волю.
“Це був пластичний образ доль Польщі, ” - писав про Міцкевича А. И. Герцен. Ім'я Міцкевича міцно ввійшло в скарбницю світової літератури і прогресивної думки.
А. Міцкевич народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заосьє, біля міста Новокупка. Раніш білоруські землі належали Литві, тому Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву.
Наприкінці XIV століття Литва і Польща злилися в єдину державу. У тих колах суспільства, до яких належала родина поета, панували польська культура, польська мова. Цим порозумівається те, що у творчості Міцкевича польський патріотизм сполучається з гарячою любов'ю до Литви, її природі і звичаям.
Батько поета, Микола Міцкевич, належав до дрібнопомісної шляхти. Він обіймав посаду адвоката при міському суді в Новокупці.
У будинку Міцкевичів були живі волелюбні традиції польських патріотів. Микола Міцкевич сам брав участь у народно-визвольному повстанні 1794 року під керівництвом Тадеуша Костюшко і намагався прищепити почуття патріотизму і волелюбності своїм дітям.
Багато цікавих легенд і повір'їв чув юний Адам і від Блажея, значення якого для поета можна порівняти зі значенням Орини Радіонівни для Пушкіна. Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла і мальовнича природа околиць Новокупка.
У 1807 році Адам Міцкевич надійшов у школу при домініканському костьолі в Новокупці. У той час школи звичайно організовувалися при католицьких церквах.
Уже в шкільні роки Міцкевич виявляв живу цікавість до рідної поезії. До цього часу відносяться і його перші поетичні досвіди.
Пізніше, у поемі “Конрад Валленрод”, Міцкевич описав цю страшну картину, розповідаючи про втечу хрестоносців. Закінчивши школу в 1815 році Міцкевич переїжджає у Вільно і надходить у Віленський університет, на фізико-математичний факультет, а в 1816 році він переходить на історико-філологічний факультет. Віленський університет у ті роки був центром культурного життя, центром передової суспільної думки. Серед професорів університету були великі учені і видні суспільні діячі. Тут читав лекції Іоахім Лелевель – родоначальник польської історіографії, брати Снядецькі й ін.
Іоахім Лелевель, учитель Міцкевича в роки студентства, пізніше став його близьким другом. Протягом усього свого життя стояв у центрі польського революційного руху.
Під впливом Лелевеля у Віленському університеті виникли таємні патріотичні студентські організації: “Суспільство філоматів” і “Суспільство філаретів” на перший план висувалися політичні цілі: будити в народі патріотичні прагнення, бороти за звільнення батьківщини. Міцкевич був самим активним членом суспільств і їхнім ідейним натхненником.
У 1818 році Міцкевич закінчив університет і був спрямований у Ковно на посаду вчителя повітової школи.
У Ковно Міцкевич побачив незвичайну бідність і убогість народу, гнобленого царською владою і царською поліцією. Це сприяло формуванню революційних поглядів поет, розумінню необхідності рішучої боротьби за звільнення народу.
Еволюція у світогляді молодого Міцкевича визначив багато в чому і розвиток його творчості. У своїх ранніх добутках ( до 1820 року ) Міцкевич продовжував традиції цивільного класицизму, що характеризував літературу XVIII століття освіти. Міцкевич пише в цей час антиклерикальну повість “Анеля” у дусі Вольтера, поему “Картопля” і трагедію “Демосфен”. Вже в цих творах Міцкевича звучать патріотичний пафос, віра в прогрес, мрія “про часи прийдешніх”, коли народи, звади забувши, у велику родину з'єднаються”.
Найбільш значними добутками цього періоду були “Пісня Адама” - перший гімн філаматів, “Пісня філаретів” і знаменита “Ода до молодості”.
У “Оді до молодості” Міцкевич оспівав порив молодого ентузіазму, що розтрощує підвалини старого світу. Союз польської молоді поставив епіграфом до свого статуту, прийнятому цього року, слова з “Оди до молодості”:
Друзі младі! Вставайте разом!
Щастя усіх – наша мета і справа.
Міцкевич розумів, що для вираження нових ідей, для того, прогресивні думки стали надбанням народу, необхідні нові літературні форми. Молодий поет звертається до народної творчості, бачачи в ньому життєдайне джерело поезії. Так з'являються перші балади Міцкевича, що знаменують початок польського романтизму.
Міцкевич у своїх баладах використовує сюжети народної поезії, фантастику казок і переказів. Але поета залучили в народній творчості не тільки фантастика і яскраві образи. У народі Міцкевич бачив носія гуманних почуттів, правдивих суджень, високого патріотичного духу.
У своїх баладах він прагнув утілити народні поняття про справедливість, моральний борг, патріотизм.
У 1822 році був виданий перший тім добутків поета, у який увійшли його балади і романси.
Ідеї і теми, намічені в баладах, Міцкевич розвив надалі у своїх великих добутках цього періоду: у поемах “Гражиня” і “Дзяді” (2 і 4 частини), що увійшли в другий тім його добутків.
Патріотичний сюжет балади “Світязь” - про подвиг народу, що загинув, але не піддалися ворогу, - перегукується із сюжетом поеми “Гражина”, до якої описана героїчна боротьба литовського народу проти хрестоносців. В основу сюжету поеми “Гражина” покладений реальний епізод з історії Литви початку XV століття.
( Князь Новокупка Литавор замислив змінити литовському князю Вітольдові через те, що той на хотів видавати місто Ліду, придане його дружини Гражині. Вона надягає збрую Литавора і вступає в бій проти тевтонських лицарів. Гине. Литавр мстить за неї, убиває командора і викупає свою провину, сходячи на багаття разом зі своєю дружиною. )
Історичний сюжет під пером Міцкевича придбав романтичне фарбування. Він яскраво, із пристрастю оспівав подвиг відважної народної героїні.
В другий тім поезії Міцкевича були включені 2 і 4 частини драматичної поеми “Дзяди” Перша частина поеми залишилася не завершеної, третя частина з'явилися через десять років і носила самостійний характер.
У передмові до другої частини Міцкевич пояснює назву поеми: “Дзяди – це назва урочистого образа, справляє донині простим народом у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять “Дзядов”, тобто померлих предків”. Міцкевича залучила в цьому стародавньому образі не тільки романтична таємничість, особливе значення вироку над земними справами людей. У перших частинах “Дзядов” уже намічається соціальна схема, що надалі займе головне положення у творчості Міцкевича.
У 1822 році царський уряд починає переслідування таємних організацій у Польщі і Литві. У Варшаві було розкрито “Патріотичне суспільство”, установлене стеження за студентськими організаціями. У 1823 році у Вільно приїжджає таємний радник Новосильців, що з особливою запопадливістю береться за доручене йому справа – розкриття патріотичних організацій. Новосильцеву удалося знайти організації філаретів і філоматів, і 23 жовтня Міцкевич у числі інших учасників був арештований і укладений у Базилианський монастир, перетворений у в'язницю.
Наслідок у справі філаретів було закінчено навесні 1824 року 21 квітня. Міцкевич був випущений з в'язниці на поруки Левеля і залишився у Вільно, Очікуючи рішення по своїй справі. 22 жовтня Міцкевичу було передане розпорядження, не пізніше чим через два дні виїхати в Петербург.
Приїзд у Росію знаменував для Міцкевича початок нового періоду в його житті творчості.
Пізніше, у третій частині “Дзядов” Міцкевич описав свій настрій по дорозі в Росію.
Однак, понад його чекання, перебування в Росії виявилося дуже сприятливим для формування його світогляду і розвитку його творчості. У Петербурзі Міцкевича зустрічали захоплено. Він незабаром зближається з декабристами К. Рилєєв і А. Бестужев, що стають його друзями.
Рилєєв, Бестужев, їхній друг Туманський були знайомі з творчістю Міцкевича ще до приїзду польського поета в Росію. Рилєєв написав вірш “Спогад” по мотивах однойменного сонета Міцкевича, а Туманський перевів цей сонет. Але їх зближали не тільки творчі інтереси, а насамперед загальні ідеї і мети революційної боротьби. Міцкевич пробув у Петербурзі біля трьох місяців, а потім був спрямований в Одесу, щоб обійняти посаду викладача в ліцеї Рімельє. Вільних місць не виявилося. З Петербурга прийшло розпорядження не залишати неблагонадійного поета в Одесі, а відправити його у внутрішні губернії Росії.
Поки йшло переписування щодо подальшого місцеперебування Міцкевича, воно відвідав Крим, що зробив дуже сильне враження на поета і надихнув його на створення прекрасного циклу “Кримських сонетів”.
Коли Міцкевич повернувся з Криму, він довідався про своє призначення в канцелярію московського генерал-губернатора.
Наприкінці 1825 року Міцкевич приїхав у Москву.
Величезний вплив на Міцкевича зробив результат повстання декабристів. Він важко переживав жорстоку розправу Миколи I з героїчними революціонерами. Один з біографів поета писав: “Не можна угадати, узявся б Міцкевич за зброю якщо, якби виявився в Петербурзі під час повстання 14 грудня 1825 року. Але безсумнівно, що він би розділив їхню долю ...”.
Перший час Міцкевич жив у Москві усамітнено, спілкуючись лише зі своїми віленськими друзями філоматами.
Навесні 1826 року Міцкевич познайомився з Московським літератором Миколою Полев, що ввів його в літературне суспільство Москви. Міцкевич зблизився з найвизначнішими представниками російської літератури – Баратинськ, Веневітінов, В'яземськ, Соболевськ і іншими. У жовтні 1826 року відбулося знайомство Міцкевича з Пушкіним, що потім переросло в щиру дружбу.
12 жовтня 1826 року Міцкевич був присутній при читанні Пушкін “Бориса Годунова” у поета Д. Веневітінова.
З цього часу й аж до свого від'їзду Міцкевич знаходився в центі культурного життя Росії. Живучи в Москві, часом приїжджав у Петербург, Міцкевич був літературних вечорів, зустрічей, де він, що володіла неперевершеним талантом імпровізатора, часто виступав. Збереглося багато спогадів про ці імпровізації поета. У Петербурзі Міцкевич познайомився з Жуковським, Грибоєдовим, Криловим, Дельвінгом, багато часу проводив у бесідах з Пушкіним.
Міцкевич планував видавати в Росії польський журнал “Іріда”, який би сприяв розширенню польсько-російських культурних зв'язків. Однак йому, як обличчю “підозрілому”, це видання було заборонено.
Важко переоцінити значення російського періоду життя для розвитку творчості Міцкевича. Затятий ворог самодержавства, він знайшов свою цивільну мову в спілкуванні з російськими революціонерами.
У Росії Міцкевич сформувався як поет дружби слов'янських народів. Тут він став глибше дивитися на питання про національну незалежність Польщі, Зрозумівши його тісний зв'язок з міжнародною політикою. В ці роки він стає глашатаєм політичної волі.
Одночасно відбувався і ріст художньої майстерності Міцкевича, що було зв'язано зі спілкуванням з російськими літературними діячами, і насамперед з Пушкіним.
Загальний рівень російської культури був значно вище польською. “Ми відстали в літературі на ціле сторіччя”, - писав Міцкевич своєму другу Одініну.
Під час свого перебування в Росії Міцкевич створив цілий ряд прекрасних ліричних віршів. У 1826 році окремим виданням вийшли його “Сонети”. Він перевів на польську мову дві арабські балади, написав вірш “Фаріс”, балади “Воєвода” і “Три Будріса”.
У його баладах, написаних у Росії, немає надмірної фантастики і дидактики, вони ближче до балад Пушкіна, не випадково саме “Воєводу” і “Будріса” вибрав для перекладу Пушкін.
Вершиною творчості Міцкевича цього періоду з'явилася поема “Конрад Валленрод”, надрукована в 1828 році. Це патріотична поема. Сюжет її узятий з історії XIV століття.
Поема Міцкевича мала величезне значення. Вона призивала до боротьби за волю батьківщини, в ім'я якої не страшні ніякі жертви.
Саме так сприймали її польські патріоти в дні повстання 1830 року: вона була для них бойовим закликом до дії. Високу оцінку одержала поема Міцкевича в середовищі російських літераторів. Ксенофонт Полевої писав: “Численне коло російських шанувальників поета знав цю поему, не знаючи польської мови, тобто знав її зміст, вивчав подробиці і краси її. Це навряд чи не єдиний у своєму роді приклад.
У 1828 році в Петербурзі вийшли два томи творів Міцкевича.
Після від'їзду з Росії (15 травня 1829 року) Міцкевич відвідав Берлін, Прагу, Карлсбад, Дрезден. Разом зі своїм другом Е.Одинцом він був присутній на ювілейних торжествах на честь вісімдесятиліття з дня народження Гетте у Веймаре. Міцкевич переїжджає в Дрезден. Тут він пише патріотичний - повстанські вірші “Редут Ордона”, “Смерть командира”, і як бойовий відгук на минулі події була створена третя частина Дзядов. У третій частині “Дзядов” Міцкевич створює вражаючі силоміць викриття, сарказму і гніву образи душителів і катів народу, жалюгідних слуг царату. Такі сенатор Новосильцев, прокурор Байков і їхні спільники.
Знаменно, що серед діючих облич поеми Міцкевич виводить образ декабриста Бестужева, тим самим підкреслюючи зв'язок польської національно-визвольної боротьби з російським революційним рухом.
До третьої частини Міцкевич додав так називаний “Уривок”, що складається з декількох віршів: “Дорога в Росію”, “Російським друзям” і ін. “Уривок” був зв'язаний з поемою своєї антицарською спрямованістю і єдністю революційних ідеалів.
У червні 1832 року Міцкевич залишив Дрезден і переїхав у Париж, де в цей час знаходилася більшість польських емігрантів. Міцкевич примкнув до демократичного табору польської еміграції, на чолі якої стояли відомі політичні діячі Іоахим Лелевель, Станіслав Ворцель. Міцкевич бере діяльну участь політичного життя еміграції. Він редагує газету “Польський пілігрим” і поміщає в ній цілий ряд своїх статей, у яких призиває співвітчизників до спільного з усіма повсталими народами Європи боротьбі проти європейської реакції і її оплоту – царського самодержавства.
У Парижеві Міцкевич створює свій найбільший добуток – чудову реалістичну поему “Пан Тадеуш”.
Міцкевич спочатку, замишляючи “Пана Тадеуша”, думав про добуток, набагато менше по розмірі і по охопленню життєвих подій, на зразок “Германа і Доротеї” Гьоте. Однодо, приступивши до здійснення свого задуму, він замість задуманих п'яти пісень написав велику поему в дванадцять пісень. Поема розрослася і прийняла характер національної епопеї. В основу поеми покладено кілька сюжетних ліній: боротьба двох шляхетських пологів за спадкоємний замок, що завершується збройним наїздом; боротьба Польщі за національну незалежність, історія Яцека Сопліци, долі Тадеуша і Зосі й ін. Поему справедливо називають “Енциклопедією польського життя”. Перед читачем з'являється польське життя у всім її різноманітті: її природа, картини побуту, битви, незабутні типи вже іде Польщі і молоде покоління.
Поема пронизана глибоко патріотичною ідеєю: необхідністю національної єдності перед нещастям, що осягли країну,- утратою національної незалежності.
Художня сила поеми нескінченно велика. “Пан Тадеуш” по праву належить до кращих добутків світової літератури.
Після написання “Пана Тадеуша” поетична діяльність Міцкевича ( якщо не вважати декількох невеликих віршів ) зовсім припиняється. Але він продовжує служити справі звільнення Польщі і бойової єдності народів як публіцист, суспільний діяч.
В ці роки Міцкевич працював над “Історією Польщі” і Історією майбутнього”, написав двох драм французькою мовою.
Великий інтерес для характеристики поглядів Міцкевича представляє написаний їм у 1837 році некролог на смерть Пушкіна. Некролог - яскраве свідчення любові польського поета до великого Пушкіна.
У 1839 році Міцкевич переїхав у Швейцарію, де читав курс римської літератури в Лозаннському університеті. У 1840 у Парижеві в Коллеж де Франц відкрилася кафедра слов'янських літератур. Міцкевич прийняв пропозицію зайняти цю кафедру: він бачив у цьому можливість патріотичного служіння батьківщині.
Велике місце приділив Міцкевич історії російської літератури. Він зупиняється на розборі безсмертної поеми “Слово о полку Ігоревім”, на древніх хроніках, билинах, на творчості Ломоносова, Кантемира, Тредіаковського, Державіна, Карамзіна, Пушкіна.
З перших днів революції 1848 року, що спалахнула спочатку в Італії, Міцкевич зрозумів, що цей революційний рух міжнародного значення, і прийняв у ньому сама активна участь. 7 лютого 1848 року Міцкевич виїхав в Італію для організації польського легіону, що з'явився би зародком спільнослов'янської армії для боротьби із силами реакції. “Польський легіон опублікував свій символ віри, це – армія республіканська і соціалістична”, - так визначив дух легіону. Міцкевич у листі до італійського революціонера Джузеппе Мадзіні.
Революційна програма Міцкевича 1848 року являє собою одне з найбільших досягнень польської революційно-демократичної думки того періоду.
Коли легіон був організований, Міцкевич передав командування ним офіцерам, що заслуговує довіри,, а сам повернувся в Париж, де здійснив видання газети “Трибуна народів”.
“Трибуна народів” з'явилася бойовим органом передової міжнародної громадськості. Газета виходила французькою мовою. У ній широко висвітлювалися найважливіші питання сучасності. Революційний характер газети викликав репресії з боку французького уряду. Міцкевичу під страхом вигнання з Франції було заборонено співробітничати в газеті, і він був змушений переслати в редакцію свої статті, переписані чужою рукою. Але переслідування продовжувалися, і 10 листопада 1849 року видання повинне було припинитися.
Останнім актом у політичній діяльності Міцкевича була поїздка в 1855 році, під час російсько-турецької війни, у Константинополь. Міцкевич планував організувати польський легіон для боротьби з царатом. Він розраховував, що це легіон згодом об'єднається з повсталими проти самодержавства російськими й українськими загонами.
У Константинополеві Міцкевич занедужав і вмер 26 листопада 1855 року.
Міцкевич – національна гордість польського народу і гордість усього передового людства. М. Горький яскраво охарактеризував значення творчості Міцкевича: “...Шевченко, Пушкін, Міцкевич – люди, що втілюють дух народу з найбільшою красою, силою і цілком”.
Творчість Міцкевича, одухотворена великими патріотичними і гуманними ідеями, у наше дні стало надбанням широких народних мас.
Адам Міцкевич ще при житті придбав світову славу, однак, можна з упевненістю сказати, що справжнє всенародне і всесвітнє визнання він знайшов тільки після перемоги польське робітниче клас і ствердження народно-демократичної влади в Польщі.
14