Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 1.
Суть та види підприємництва. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності
План
Уперше термін "підприємець" був використаний ірландським економістом Р. Кантільйоном у XVII ст. і під ним розуміли людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва для виготовлення продукції та її подальшого продажу з метою отримання прибутку. Інший відомий економіст Ж.-Б. Сей вже розглядав підприємця як людину, що наділена не тільки виробничими здібностями і талантом, але й як керівника, який об'єднує людей навколо виробничого процесу та комбінує три основних фактори виробництва: землю, капітал та працю. На початку XX ст. А. Маршалл додав до класичних факторів виробництва четвертий - організацію, надаючи при цьому підприємцю активну інноваційну спрямованість при веденні бізнесу.
Основи теорії сучасного підприємництва були закладені австрійським економістом Й. Шумпетером на початку XX ст. Підприємці займаються здійсненням нових комбінацій факторів виробництва за допомогою вкладання коштів. Шумпетер виділяє кілька видів нових комбінацій факторів виробництва:
Підприємництво часто зв'язують з поняттям "бізнес", хоча ці слова мають різний сенс. Синоніми слова "бізнес" – комерція, торгівля, фірма, ділова активність.
Підприємницька ж діяльність – це діяльність енергійної й ініціативної людини, що, володіючи визначеним капіталом, використовує його для організації бізнесу, яким керує. Саме підприємництво асоціюється з поняттями "динамізм", "ініціатива", "сміливість".
Згідно Ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво – один з важливих чинників соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах:
1) надання свободи підприємницької діяльності;
2) надання підприємцю статусу комерсанта;
3) створення умов для відкриття та реєстрації підприємства.
Соціальне значення розвитку малих підприємств, працюючи на яких людина не відчуває себе відчуженою та має можливість самореалізації, підкреслював один із прихильників розвитку малого бізнесу Шумахер Ернст Фрідріх. Він розглядав малі підприємства як засоби вдосконалення співпраці між людьми, зміцнення людської гідності та реалізації потенціалу. Проте, за часів Шумахера, великі підприємства вважалися найефективнішою формою організації бізнесу, тому, на його думку, малі підприємства повинні були бути складовою частиною корпорацій. Багато ідей Шумахера використовуються політичними партіями й сьогодні як елемент ідеології.
Основними функціями підприємництва є:
1. Ресурсна – полягає в мобілізації матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних та інших ресурсів, необхідних для виробництва продукції та надання послуг. Підприємці знаходяться в постійному пошуку нових додаткових ресурсів.
2. Організаційна – підприємець самостійно налагоджує не тільки виробництво продукції, але й проводить необхідні дослідження ринку, на основі яких ухвалює рішення на свій риск та під власну відповідальність.
3. Творча – прагнення максимізувати прибуток спонукає підприємця до творчих пошуків, нових розробок і відкриттів, що сприяє розвитку науково-технічного прогресу.
Підприємництво – це стимулятор ринкових перетворень, оскільки воно суттєво впливає на позитивні зрушення у структурному оновленні системи господарювання, вносить певний вклад у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообігу, сприяє економії та раціональному використанню усіх ресурсів, створює сприятливе конкурентне бізнес-середовище, забезпечує стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці, укріплення економічного потенціалу регіонів.
Значне місце у підприємницькому середовищі посідає малий та середній бізнес. В економічно розвинутих країнах у малому і середньому бізнесі створюється більше половини внутрішнього валового продукту. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки.
Розвиток підприємництва здійснюється на підставі проведення послідовної державної політики.
Державна політика розвитку підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються Урядом у сфері бізнесу.
Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема: системність та комплексність механізмів державного регулювання; цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів малого бізнесу шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації; рівноправний доступ суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.
Окрім вітчизняних державних органів проблемами підприємництва опікується й Європейська бізнес-асоціація.
Підприємництво здійснюється в певних правових, економічних, соціальних і політичних умовах. Правові умови підприємницької діяльності в Україні визначаються законом України "Про підприємництво". Згідно з цим законом, вести підприємницьку діяльність можуть громадяни України, інших держав і юридичні особи всіх форм власності. Водночас цей закон забороняє ведення підприємницької діяльності військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути підприємцями також ті особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші економічні злочини.
Такі обмеження зумовлені необхідністю забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб мобілізовувати ресурси, організовувати виробництво, реалізувати товари та позбавити можливості осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законів, державних замовлень, впливати на підприємницьку діяльність і мати від цього певні вигоди.
Принципи підприємницької діяльності в Україні:
Підприємництво як форма ініціативної діяльності може бути представлена певними видами:
Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, гак і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов´язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга — колективна — передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі та в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах й статутах підприємств (організацій) різних форм власності.
Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими її типами. Основні з них такі:
Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.
Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.
Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності така: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.
Для започаткування і тривалого здійснення підприємництва необхідні самі підприємці. Останніх небезпідставно вважають центральними особами у бізнесі. Підприємця інколи порівнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника. Держава буде багатою, якщо принаймні 5-7 % її активного населення матиме нахил до підприємництва.
З урахуванням поділу на фізичні та юридичні особи підприємницькою діяльністю можуть займатися (тобто бути суб'єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути):
1. Громадяни України та інших країн, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (в тому числі робітники, службовці, кооператори, орендатори, менеджери, дрібні власники, власне підприємці, наймані працівники та ін.);
2. Колективи підприємців та підприємницькі асоціації (договірні об'єднання підприємств, які створюються з метою координації виробничо-господарської діяльності та ін.);
3. Індивідуальні та колективні споживачі продукції, а також союзи та асоціації споживачів;
4. Профспілки;
5. Державні підприємства та організації у разі їх участі у здійсненні безпосередніх угод (надання урядових замовлень підприємцям тощо).
Підприємницька діяльність охоплює такі основні сфери: виробництво, торгівлю, фінанси, посередництво, страхова справа та інновації.
Розрізняють три основні форми підприємництва: 1) індивідуальне; 2) колективне (господарські операції здійснюються колективним суб’єктом); 3) державне (підприємства, що перебувають повністю або частково у власності держави).
Основним агентом ринкової економіки та організаційно-економічною і правовою структурою підприємницької діяльності є фірма.
Фірма – це ділова і правова одиниця, яка володіє підприємством і веде на ньому господарську діяльність. Сучасна фірма може включати одне або кілька підприємств, що функціонують у будь-яких сферах народного господарства. У вітчизняному законодавстві не використовується прийняте у міжнародній практиці поняття “фірма”.
Підприємство – це самостійна господарська одиниця, яка використовує ресурси для виробництва товарів та послуг з метою одержання прибутку.
За формою власності підприємства поділяються на: 1) приватні (індивідуальні товариства та корпорації; 2) державні (засновані на державній власності); 3) комунальні (перебувають у власності відповідної територіальної громади).
За правовими формами організації приватні підприємства поділяються на: 1) одноосібне володіння (одноосібну власність); 2) партнерство; 3) корпорації (акціонерні товариства).
Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є одна особа чи сім’я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю ризикує у бізнесі.
Партнерство – це вид підприємництва, яке базується на обєднанні майна (паїв) різних власників. Вони здійснюють управління підприємством, у відповідності із статутом, з метою забезпечення свої економічних інтересів.
Корпорація (акціонерне товариство) – це правова форма бізнесу, юридично відокремлена від конкретних осіб, які нею володіють (акціонерів); капітал корпорації формується в грошовій формі, корпорація має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості. Вона відповідає за зобов’язаннями тільки майном товариства.
Із врахуванням юридичної відповідальності підприємства поділяються на: підприємства з повною, обмеженою і додатковою відповідальністю.
Підприємство з повною відповідальністю – це підприємство, засновники якого відповідають за зобов’язаннями як майном підприємства, так і особистим майном.
На підприємствах з обмеженою відповідальністю засновники відповідають лише майном підприємства.
На підприємствах з додатковою відповідальністю (командитне товариство) засновники підприємства відповідають за зобов’язаннями майном підприємства і частково особистим майном.
За національною належністю капіталу підприємства поділяються на: 1) національні (капітал належить підприємцям своєї країни); 2) закордонні (капітал є власністю іноземних підприємців); 3) спільні (капітал належить підприємцям двох або декількох країн).
З організаційної точки зору розрізняють наступні конкретні види підприємств: приватні, кооперативи, ТзОВ, малі підприємства, спільні підприємства, державні тощо.
В сучасних умовах виникнули нові форми підприємницької діяльності: лізинг, венчурне підприємництво, франчайзинг, технопарки та ін.
Основними видами добровільних об’єднань підприємницьких структур є:
Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерн – статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Холдинг – це специфічна організаційна форма об'єднання капіталів; інтегроване товариство, що саме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність. Проте вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій фірмі.