Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекция №7
Тема «Продуктивність праці та методи ії вимірювання»
План
1. Поняття продуктивності праці
2. Методи визначення продуктивності праці
3. Характеристика факторів, що впливають на продуктивність
праці
4. Показники оцінки продуктивності праці на окремих господарствах (службах) залізниці
1. Поняття продуктивності праці
Продуктивність праці є найбільш важливим елементом у системі трудових показників і займає ведуче місце в системі показників, що характеризують ефективність суспільного виробництва.
У виробництві продукції бере участь жива і уречевлена праця. Жива праця затрачається працівниками при здійсненні поточних виробничих процесів. Уречевлена праця була витрачена на більш ранніх стадіях виробництва, в галузях народного господарства, і використовується для виробництва продукції.
Продуктивність праці характеризує результативність корисної, конкретної праці, що визначає ступінь ефективності доцільної продуктивної діяльності протягом даного проміжку часу.
Варто розрізняти: продуктивність суспільної праці в цілому по народному господарству; локальну чи групову продуктивність праці, тобто продуктивність праці в галузі, підгалузі; індивідуальну продуктивність праці, тобто продуктивність праці на підприємстві в цілому, у цеху, у бригаді, на ділянці, на робочому місці.
Продуктивність суспільної праці відбиває витрати живої і уречевленої праці. Локальна й індивідуальна продуктивність праці відбиває витрати живої праці на виробництво одиниці продукції.
Продуктивність суспільної праці визначається розподілом національного доходу на чисельність працівників, зайнятих у всіх галузях матеріального виробництва.
Для характеристики локальної й індивідуальної продуктивності праці можуть використовуватися наступні показники: вироблення продукції, трудомісткість продукції.
Вироблення продукції за одиницю часу визначають по формулі:
|
B=Q/T, |
(10.1) |
де Q – обсяг зробленої продукції;
Т – витрати робочого часу.
Трудомісткість розраховують по формулі:
|
t=T/Q, |
(10.2) |
2. Методи визначення продуктивності праці
Існують наступні основні методи виміру продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, трудовий, вартісний.
При натуральному методі продуктивність праці визначають розподілом виробленої продукції в натуральних одиницях (наприклад, тоннах, штуках, квадратних метрах) на чисельність працівників. Даний метод простий, наочний і достовірний. Однак він має дуже обмежену сферу застосування, тому що рідко підприємство випускає однорідну продукцію.
При умовно-натуральному методі продуктивність праці визначається розподілом кількості умовних облікових одиниць продукції на чисельність працівників. Даний метод заснований на приведенні різних виробів до одного вимірника. При розглянутому методі один вид продукції прирівнюється до іншого по відносній трудомісткості. Область застосування цього методу також обмежена.
Вимір продуктивності праці при трудовому методі припускає використання показника трудомісткості як вимірник продукції. Обсяг продукції визначають у трудовому вимірі в годинах шляхом множення обсягу продукції в натуральному вираженні на норму часу на виготовлення (виробництво) одиниці продукції. Даний метод вимагає наукової обґрунтованості використовуваних норм часу. Трудовий метод придатний для оцінки рівня продуктивності праці на окремих робочих місцях, у бригадах, на ділянках, у цехах. Цей метод не має широкого поширення. При вартісному методі продуктивність праці визначають розподілом обсягу продукції у вартісному вираженні на чисельність працівників. Обсяг продукції обчислюють у грошовому вираженні шляхом множення обсягу продукції в натуральному вираженні на відповідні оптові ціни. Даний метод є найбільш універсальним. Він дозволяє проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у галузі, регіоні, країні. Складність вартісного методу полягає у виборі найбільш прийнятного для конкретних умов способу обчислення обсягу виробництва в грошовому вираженні. Розрізняють наступні основні методи виміру обсягу виробництва у вартісному вираженні: валова продукція, товарна продукція, реалізована продукція, умовно-чиста продукція, чиста продукція, нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки.
Основними методами використання вартісних показників для виміру продуктивності праці є: повторний рахунок продукції, невідповідність динаміки обсягів продукції динаміці витрат праці при зрушеннях у її асортименті через вартісні вимірники продукції, недостатнє відображення впливу на динаміку продуктивності праці підвищення якості продукції, відображення динаміки продуктивності праці через економію тільки живої праці без обліку використання уречевленої праці.
Основним методом визначення продуктивності праці за допомогою валової продукції, товарній продукції і реалізованій продукції є те, що оптові ціни включають вартість усіх матеріальних витрат. Рівень вироблення в цьому випадку в значній мірі підданий змінам матеріалоємності. На залізничному транспорті застосовуються всі методи виміру продуктивності праці. На залізницях натуральний і умовно-натуральний методи виміру продуктивності праці знаходять широке застосування, тому що продукція залізничного транспорту однорідна і виражається в натуральних чи умовно-натуральних одиницях виміру. Вартісний метод визначення продуктивності праці використовують у будівництві, капітальному ремонті основних засобів, частково на ремонті рухомого складу.
Продуктивність праці працівників мережі і залізниць виміряється в умовно-натуральних одиницях – кількістю приведених тонно-кілометрів, що приходяться на одного працівника експлуатаційного контингенту, зайнятого на перевезеннях, і розраховується по формулах:
|
У мережі, дороги = (Pl)gp / N rb = (Pgl + K Ppl) * N rb, |
(10.3) |
де (Pl)gp – вантажообіг, приведені тонно-кілометри;
Pgl – вантажообіг, тарифні тонно-кілометри;
Ppl – пасажирообіг, пасажиро-кілометри;
К — коефіцієнт приведення по пасажирообігу
Nrh —середньоспискова чисельність працівників, зайнятих на перевезеннях, чол.
3. Характеристика факторів, що впливають на продуктивність
праці
Ріст продуктивності праці є головним чинником приросту обсягу продукції і поліпшення її якості, тому темпи її росту визначають темпи розвитку суспільного виробництва і підвищення його ефективності. При розгляді питання про підвищення продуктивності праці необхідно виявляти фактори, що роблять істотний вплив на зміну продуктивності праці.
Різноманітні фактори, що впливають на зміну продуктивності праці, можна підрозділити на наступні основні групи: державна економічна політика, структурні фактори і зміна обсягу виробництва, технічний рівень виробництва, організаційний рівень виробництва, соціальні фактори, інші фактори.
Державна економічна політика являє собою проведену урядом країни генеральну лінію економічних дій і мір, що починаються для досягнення намічуваних цілей, задач і вирішення соціально-економічних проблем. У державну економічну політику входять наступні основні частини: фінансово-бюджетна, кредитно-грошова, структурно-інвестиційна, соціальна, антимонопольна, екологічна, приватизаційна, регіональна, зовнішньоекономічна.
Структурні фактори зв'язані з припиненням чи скороченням попиту на одні види продукції і появою чи збільшенням попиту на інші. Структурні фактори характеризують зміну виробництва продукції як по обсягу, так і по номенклатурі і якості і призводять до зміни співвідношень між різними видами продукції.
Технічний рівень виробництва зв'язаний із застосуванням прогресивної технології і нової техніки, з використанням нових видів сировини і матеріалів. Технічний рівень виробництва досягається впровадженням нових прогресивних технологій, використанням нових видів сировини і матеріалів, автоматизацією і механізацією виробництва, модернізацією устаткування, заміною морально застарілого устаткування новим. Вплив технічного рівня виробництва на зміну продуктивності праці характеризується наступними основними показниками: енергооснащеністю і електроозброєністю праці, матеріалоємністю, рівнем механізації праці, рівнем автоматизації виробництва. Організаційний рівень виробництва включає рівень організації керування виробництвом, рівень організації виробництва, рівень організації праці. Рівень організації управління виробництвом припускає удосконалення структури апарата управління, а також системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем керування виробництвом. Рівень організації виробництва характеризується поліпшенням як матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, так і організації виробничих підрозділів і розміщення устаткування в основному виробництві, удосконаленням організації допоміжних служб і господарств. Рівень організації праці припускає поліпшення поділу і кооперації праці, використання передових прийомів і методів праці, удосконалення організації й обслуговування робочих місць, застосування технічно обґрунтованих норм витрат праці, використання гнучких форм організації праці, поліпшення професійного підбора кадрів, їхньої підготовки і підвищення кваліфікації, поліпшення умов праці, раціоналізацію режимів праці і відпочинку.
Соціальні фактори включають умови праці, якісний рівень персоналу, відношення працівників до праці. Умови праці являють собою сукупність елементів виробничого середовища і трудового процесу, що роблять вплив на функціональний стан організму людини. Умови праці поділяють на санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні, соціально-психологічні.
Кваліфікація працівників дуже впливає на продуктивність праці. Рівень кваліфікації працівників визначається у відповідності зі ступенем складності робіт, які вони можуть виконувати, характеризується рівнем оволодіння знаннями і трудовими навичками за професією (спеціальності) і виміряється розрядом у тарифній сітці. Середній тарифний розряд працівників, що визначає рівень кваліфікації трудового колективу, повинний бути доповнений показником середнього тарифного розряду роботи, тому що фактично працівники можуть використовуватися на роботах, що тарифікуються нижче чи вище привласненого розряду. Відношення працівників до праці відбивається на трудовій дисципліні, використанні робочого часу, інтенсивності праці.
4. Показники оцінки продуктивності праці на окремих господарствах (службах) залізниці
У локомотивних депо продуктивність праці розраховують по експлуатаційній діяльності, по ремонтній діяльності й у цілому по депо. Продуктивність праці працівників, зайнятих на експлуатаційній (поїзний) роботі й у цілому по депо, визначають розподілом тонно-кілометрів брутто в межах роботи локомотивних бригад відповідно на середньоблікову чисельність на експлуатаційній роботі і на середньоблікову чисельність працівників локомотивного депо. Продуктивність праці на ремонтній роботі розраховують розподілом обсягу ремонту рухомого складу в приведених одиницях ремонту на середньоблікову чисельність працівників, зайнятих ремонтом локомотивів.
Продуктивність праці працівників вагонного депо визначаються розподілом кількості приведених вагонів, що проїхали через пункти технічного огляду, на середньоблікову чисельність працівників експлуатаційного контингенту. Продуктивність праці працівників у пасажирських і рефрижераторних депо вимірюють у вагоно-кілометрах на всьому шляху проходження, що приходяться на одного працівника експлуатаційного контингенту.
Продуктивність праці в дистанціях сигналізації і зв'язку визначають як відношення обсягу робіт, вираженого через трудомісткість технічного обслуговування в технічних одиницях, до чисельності працівників, зайнятих на експлуатації; продуктивність праці працівників експлуатаційного штату дистанцій електропостачання – кількістю приведених об'єктів обслуговування (технічних одиниць) чи величиною доходів у розрахунку на одного працівника середньоспискового складу.
Таблиця 10.2
Показники оцінки продуктивності праці на окремих господарствах (службах) залізниці
|
Назва господарства |
Назва показника |
|
Локомотивне господарство |
Кількість тонно-кілометрів брутто, що приходяться в середньому на одного робітника експлуатаційного штату |
|
Вагонне господарство |
Кількість вагоно-кілометрів, що приходяться в середньому на одного робітника по експлуатації Кількість випущених з ремонту вагонів в приведених одиницях на одного робітника |
|
Господарство перевезень |
Кількість приведених тонно-кілометрів, що приходяться на одного робітника по експлуатації |
|
Господарство колії |
Кількість тонно-кілометрів брутто, що приходяться в середньому на одного робітника експлуатаційного штату |
|
Господарство сигналізації, зв’язку та обчислювальної техніки |
Кількість технічних одиниць, що приходяться на одного робітника експлуатаційного штату |
|
Господарство вантажної та комерційної роботи |
Кількість тарифних тонно-кілометрів, що приходяться на одного робітника по експлуатації |
|
Господарство енергопостачання |
Кількість тонно-кілометрів брутто, що виконується електричною тягою на електрифікованих лініях, що приходяться на одного робітника по експлуатації |
Також розраховують продуктивність праці для працівників найважливіших професій. Наприклад, продуктивність праці машиністів локомотивів виміряється в тонно-кілометрах брутто, а кондукторських бригад – в поїздо-кілометрах.