Тема. Завдання і структура комплексних країнознавчих досліджень 2 год
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Семінарське заняття 1
Тема. Завдання і структура комплексних країнознавчих досліджень (2 год.)
Питання для обговорення
Основні завдання і структура комплексного країнознавчого дослідження.
Специфіка використання методів суміжних наук та різноманітність галузей комплексного країнознавства (фізико-географічне, суспільно-географічне, етно-культурне, історико-географічне, політико-географічне та інші напрямки).
Конструктивне значення комплексного країнознавства.
Завдання і шляхи вдосконалення комплексного країнознавства.
Нові методи й методики дослідження загальних питань країнознавства.
Семінарське заняття 2
Тема. Програма комплексного країнознавчого дослідження та її складові
(2 год.)
Питання для обговорення
Поняття програми дослідження з погляду предметного бачення країнознавства.
Теоретичне й методичне забезпечення виконання програми країнознавчого дослідження.
Основні макроструктурі компоненти програми дослідження та специфіка їх забезпечення.
Типові програми країнознавчого дослідження.
Розподіл змістових аспектів програми дослідження та затрати часу на їх виконання в ході проведення комплексних країнознавчих досліджень.
Семінарське заняття 3
Тема. Наукові принципи й підходи проведення комплексних країнознавчих досліджень (2 год.)
Питання для обговорення
Принципи й підходи у країнознавчих дослідженнях. Порівняльно-просторовий підхід у країнознавстві.
Систематизація та узагальнення як основні групи методів країнознавчої науки. Традиційні та нові напрями країнознавчих досліджень.
Нові країнознавчі концепції, методики та тенденції в розвитку країнознавства.
Література: 3; 6;14; 15; 18; 24; 27; 29; 32; 35; 39; 54; 55; 59; 63; 64; 66; 69; 71; 72; 76; 86; 103; 104; 109; 113; 115; 120; 124; 126.
Питання до змістового модуля І
Країнознавство як наука. Об’єкт і предмет країнознавчих досліджень.
Основні принципи й підходи країнознавчих досліджень.
Основні функції і завдання країнознавства. Розвиток сучасних країнознавчих досліджень в Україні та за кордоном.
Основні періоди становлення та розвитку країнознавчих досліджень.
Основні наукові концепції країнознавчих досліджень.
Сучасні наукові концепції і школи країнознавчих досліджень.
Особливості країнознавчого дослідження демографічної ситуації в державі.
Рівні й види країнознавчих досліджень.
Основні поняття і категорії країнознавчої науки.
Глобальне країнознавство.
Зональне країнознавство.
Історичне і військове країнознавство.
Географічне країнознавство.
Етнокультурне й релігійне країнознавство.
Фізико-географічне країнознавство.
Ландшафтне й медико-географічне країнознавство.
Наукове країнознавство.
Політичне й політико-географічне країнознавство.
Прогнозне й конструктивне країнознавство.
Нові методи й методики комплексних країнознавчих досліджень.
Використання комп’ютерної техніки й математичних методів у нових країнознавчих методиках.
Комплексні країнознавчі характеристики - представляють собою свого роду "географічний паспорт" певної території і є одною з розповсюджених і ефективних форм доведення спеціально обробленої інформації про території для різних груп споживачів. За Я.Г.Машбіцем (1995 p.), вони включають такі елементи: 1) Своєрідність країни (району, різних територій); 2) Територія, географічне і геополітичне положення; 3) Історико-географічні етапи розвитку; 4) Природа і природокористування; 5) Населення і культура; 6) Господарство; 7) Розселення; 8) Суспільство; 9) Райони; 10) Стан оточуючого природного середовища; 11) Перспективи розвитку.
Концепція -визначений спосіб розуміння, трактування явищ, основна точка зору, керівна ідея для їх висвітлення, провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.
Концепція географічного простору (розроблена в працях К.Ріттера і А.Гетнера) - концептуальна побудова, яка використовується у країнознавстві; в її основі знаходиться визнання тісного зв'язку просторового аспекту з часовим. Всі події відбуваються в географічному просторі-часі. Географічний простір утілює в собі всі оболонки, внаслідок яких утворюється комбіновані простори: літографічні, соціогеографічні, біогеографічні, гідрогеографічні. Найдинамічнішим є соціогеографічний простір, який становить важливий об'єкт багатьох країнознавчих досліджень.
Концепція глобальних (світових) міст - новий методологічний підхід у країнознавстві, запропонований Дж.Фрідманом. Для виокремлення глобальних міст він використав наступні критерії: 1) чисельність населення; 2) роль міста як великого фінансового центру; 3) ступінь концентрації штаб-квартир ТНК; 4) важливість міжнародних функцій і присутність міжнародних організацій; 5) швидкий ріст сфери ділових послуг; 6) концентрація промисловості; 7) роль великого транспортного вузла. Світовими містами вважаються Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Москва та інші міста-лідери світу.
Концепція з'єднання країнознавства з вирішенням глобальних проблем людства (автори Е.Б.Алаєв, Г.В.Сдасюк, С.Б.Лавров) - концепція, яка ґрунтується на аналізі прояву глобальних проблем сучасного світу в окремих регіонах/районах, країнах чи групах країн. При цьому глобальні проблеми - це галузь міждисциплінарних досліджень, які мають справу з суспільними процесами і явищами всесвітнього характеру і розглядаються в перспективі на 20 - ЗО років вперед (загроза ядерної війни, нестаток продовольства, погіршання якості біосфери (географічної оболонки), нерівномірність у розподілі матеріальних благ, нестаток енергії і сировини тощо).
Концепція проблемного країнознавства - новий методологічний підхід до вивчення країн, розроблений в 60-70-і роки В.М.Гохманом і Я.Г.Машбіцем. Основні теми, які складають ядро такого країнознавства, вони об'єднали в три широкі групи: 1) проблеми, що мають велике значення при вивченні практично всіх країн і регіонів; 2) проблеми, які становлять особливий інтерес для країн певного типу та рівня розвитку; 3) проблеми, специфічні для тієї чи іншої країни/ регіону. Головна увага в К. п. к. звертається на аналіз ключових для даної території проблем. Серед них: характер забезпеченості природними ресурсами і природокористування, спеціалізація господарства та його територіальна структура, етнокультурні й етносоціальні проблеми, стан оточуючого середовища, перспективи розвитку території.
Концепція середовища суспільного розвитку (автор -В.А.Анучин) - країнознавча концептуальна схема, яка виходить із аналізу географічного середовища на території, окресленій державними або історично-географічними кордонами. При цьому географічне середовище (середовище суспільного розвитку) виступає в якості предмета країнознавчого дослідження.
Концепція територіальної рекреаційної системи - теоретична основа рекреаційної географії та відповідного розділу країнознавства, розроблена на рубежі 60-70-х років XX ст. В.С.Преображенським, Л.І.Мухіною, І.В.Зоріним та іншими ученими. В основі концепції знаходиться поняття територіальної рекреаційної системи (ТРС), під яким треба розуміти: 1. Об'єкт дослідження рекреаційної географії, комплексна геосистема, що об'єднує соціальні, техногенні, природні компоненти; розглядається в одному ряду з територіальними виробничими комплексами (ТВК) і природними геосистемами. Має декілька функцій: економічну (просте та розширене відтворення трудових ресурсів), бюджетну (прибутково-видаткова стаття), соціальну (задоволення індивідуальних і групових рекреаційних потреб). 2. Соціальна, керована (частково самокерована) геосистема, гетерогенна за складом (складається з взаємозв'язаних підсистем відпочиваючих, природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління), що характеризується функціональною (стан підсистеми визначається функцією системи в цілому) та територіальною цілісністю. Функціонально типологія ТРС включає системи чотирьох типів: рекреаційно-лікувального, рекреаційно-оздоровчого, рекреаційно-спортивного, рекреаційно-пізнавального.
Концепція територіальної структури господарства країни - країнознавчий концептуальний підхід, згідно якого господарство являє собою складну систему, яка складається з численних взаємозв'язаних структур. Аналіз цих структур здійснюється з позицій територіальності: країна - таксон країнознавства, господарство - об'єкт дослідження, територіальна структура господарства країни - предмет економіко-географічного країнознавства.
Рівні країнознавчих досліджень - певні ступені здійснення наукових досліджень у країнознавстві. Виділяють три основні Р. к. д.: 1. Філософський країнознавчий аналіз - має за предмет дослідження загальні методологічні засади, гіпотези, узагальнення, прогнози тощо; 2. Конкретно-теоретичний аналіз -дає змогу сформулювати основні положення комплексного країнознавства, в тому числі з метою створення наукового образу (іміджу) країнознавчого об'єкту - країни, району/регіону, території, історико-географічного краю; 3. Емпіричний аналіз - грунтується на конкретних результатах дослідження країнознавчої дійсності на базі понятійно-категоріального та методологічного апарату країнознавства шляхом реалізації основних країнознавчих функцій - описової, інформаційно-аналітичної, науково-дослідницької, практичної, прогностичної, методологічної.
Країнознавство - 1) наука і навчальна дисципліна, яка займається комплексним вивченням країн, систематизує та узагальнює різнорідні дані про їх місцерозташування, природу, населення, господарство, історію, право, культуру, зовнішню політику, місце в системі міжнародних відносин тощо; 2) комплексне вивчення країн або великих регіонів з метою виявлення на конкретних територіях загальних закономірностей, які встановлюються політичною, фізичною і економічною географіями. Виділяються три напрями К.: фізико-географічний, економіко-географічний і соціально-політичний. Поділяється К. на фізико-географічне, економіко-географічне, політико-географічне, історико-географічне, воєнно-географічне, медико-reoграфічне та ін.
Існують три підходи до К. з точки зору його функціонального значення: 1. Наукове К., що виконує дослідницькі функції; 2. Інформаційно-пошукове К., завдання якого полягає у відборі, систематизації, зберіганні та спрощенні (для користування) різносторонньої інформації. Носить інформаційно-аналітичний характер і розвивається на стику міжнародних відносин, міжнародної інформації, географії, історії, політики, права тощо; 3. Публіцистичне (описове) К., яке спрямоване на ознайомлення широкого загалу з основними характеристиками країн (регіонів) через пресу, періодику, публічні виступи; вимагає літературного й ораторського таланту.
Принцип -- основне вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду. Він виступає як перше і най абстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань: якщо в основу теорії покладено тільки одну ідею, то принципів, які її відображають, може бути кілька.
У соціальній географії виділяються такі основні методологічні принципи досліджень: територіальності, комплексності, регіональної цілісності, системності та екологічності.
Принцип територіальності передбачає вивчення типу просторового групування ресурсів і природокористування, а також форм матеріалізації виробничого процесу на території . Цей принцип передбачає вивчення сукупності факторів регіонального розвитку, пізнання загальних закономірностей розміщення продуктивних сил, розробки принципів регіональної політики на перспективу з метою підготовки проекту формування раціональних територіальних пропорцій. Суть принципу територіальності полягає в тому, що кожному типу соціально-економічної діяльності властиві й своя територіальна організація, і свій відповідно організований простір.
Принцип комплексності трактується неоднозначно. Наприклад, у господарській практиці комплексність розуміють як забезпечення пропорціонального і збалансованого розвитку регіону. Комплексність, як вважають деякі вчені, передбачає відображення в прогнозі усіх основних завдань розвитку регіону в їх взаємозв'язку і взаємовпливі — економічних, соціальних, демографічних і екологічних.
Під комплексністю слід розуміти взаємообумовлений і пропорційно взаємоув'язаний розвиток геосистеми як єдиного цілого, який забезпечує зв'язок усіх підсистем і елементів.
Принцип регіональної цілісності випливає з об'єктивного взаємозв'язку природних, соціальних та економічних процесів і явищ, що взаємодіють у певному територіальному ареалі, і законів, єдиних для природи і суспільства.
Регіональна цілісність - - це рівень інтегрованості, самодостатності, автономності геосистем, які характеризуються складною внутрішньою структурою, і протиставленість їх оточенню, пов'язаному з внутрішньою активністю. Вона характеризує їх якісну своєрідність, обумовлену властивими їм специфічними закономірностями функціонування і розвитку.
Принцип системності розглядає географічний об'єкт як складну динамічну систему. Під системою треба розуміти сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну цілісність, єдність. Кожна геосистема характеризується не тільки наявністю зв'язків і відношень між утворюючими ЇЇ елементами, а й нерозривною єдністю із довкіллям, у взаємодії з яким система виявляє свою цілісність.
Принцип екологічності у наукових дослідженнях іманентне властивий географії, оскільки географи завжди цікавились взаємовідносинами людини і природи, прагнули розглядати Землю як житло людини, як її географічне середовище.
Завдання К. треба розглядати у двох основних вимірах: 1. Науково-теоретичному - розробити цілісну концепцію розвитку та функціонування всього суспільства із врахуванням співвідношення і взаємозв'язку між різними системами суспільної організації (політичною, соціальною, господарською, правовою тощо); 2. Навчальному - озброїти студентіп теоретичними знаннями в галузі різних сфер життя окремих країн і регіонів, а також практичними вміннями побудови комплексних країнознавчих характеристик із використанням набутих знань і дослідницьких країнознавчих методів.
Основні функції К.: І - за відомим країнознавцем М.Баранським - 1) ландшафтознавство; 2) вчення про економічний регіон; II - з точки зору сучасного наукового бачення і комплексного підходу -1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна.
Види:
Медико-географічне країнознавство - галузь знань про медико-географічні особливості території, стан здоров'я населення та організацію його охорони в країнах, регіонах, районах. М.-г. к. вивчає санітарний стан територій, наявність внутрішніх і положення відносно зовнішніх осередків можливих масових захворювань.
Краєзнавство географічне - вивчення взаємозв'язків природних і соціальних явищ рідного краю з науковою, навчальною, виховною і практичною метою.
Глобальне країнознавство - галузь країнознавства, суть якої полягає в тому, щоб окремі країни розглядати на фоні світових процесів та явищ, насамперед соціальних, економічних, політичних, екологічних тощо.
Зональне країнознавство - галузь країнознавства, яка має на меті дослідження країн, територій, регіонів (районів), історико-географічних країв із врахуванням зональних особливостей господарського, політичного, соціального тощо розвитку та проживання різних етносів. 3. к. може прискорити створення комплексних характеристик природних зон світу з використанням матеріалів фізичної і суспільної географії, а також загального землезнавства і біогеографії. Передбачувана схема зонально-країнознавчих характеристик може включати такі розділи і схеми: 1) своєрідність і територіальне охоплення зони; 2) роль в світовій природні системі; 3) визначаючі природні процеси (співвідношення тепла і вологи); 4) переважаючий характер природокористування; 5) основні історико-географічні типи спеціалізації і розміщення господарства; 6) характер розміщення і розселення населення; 7) трудові традиції і навички; 8) особливості середовища і пристосування до нього (з елементами етноекології і медичної географії); 9) антропогенна трансформація території.
Конструктивна географія - конструктивний напрям у географії, напрям географічних досліджень, метою якого є виявлення нових можливостей цілеспрямованого конструювання географічного середовища в інтересах розвитку продуктивних сил і задоволення потреб суспільства, оптимізація взаємодії суспільства і природи в умовах науково-технічної революції. Пізнання закономірностей природно-антропогенних систем, а також участь у створенні техніко-економічних обґрунтувань господарсько-технічних проектів (каналів, нафто- і газопроводів тощо).
Навчальне країнознавство - представляє важливу складову частину навчальних планів по підготовці фахівців міжнародників і географів у вищих навчальних закладах; частина шкільної географії з вивчення країн і регіонів.
Наукове країнознавство - вивчення й аналіз географічної, політичної, історичної, культурної, етнічної своєрідності і проблем певної території (країни, регіону, району).
Фізико-географічне країнознавство - характеризує цілісну природу в нерозривному зв'язку з життєдіяльністю людини, умовами її існування. Особливе місце в ньому займають характеристики різних ландшафтів.
Метод узагальнення - спосіб переходу на більш високу ступінь абстракції шляхом виявлення загальних ознак (властивостей, відносин, тенденцій розвитку тощо), які властиві процесам і явищам досліджуваної сфери. У країнознавстві використовується, наприклад, при аналізі розвитку груп країн, окремих країн, територій, районів/регіонів.
Методика - штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній науці та на практиці.
Методологія - в сучасній науці й теорії пізнання, по-перше, учення про систему принципів і способів організації якоїсь сфери діяльності (як теоретичної, так і практичної), у тому числі країнознавчої; по-друге, конкретний набір, комплекс, система принципів і способів організації даної діяльності; по-третє, система філософських, пізнавальних і загальнотеоретичних принципів, котрі визначають програму і способи досліджень, пояснень і доведень.
Методологія дослідження - логіка наукового пошуку, стратегія прийомів наукового дослідження.
Методологія країнознавчих досліджень - 1) наука про використання та розробку навчальних і дослідницьких методів (способів, прийомів) і методик (комплексу методів) у країнознавстві; 2) сукупність принципів і способів організації, логіка і система наукового пошуку в країнознавстві.
Принципи країнознавчих досліджень - основні методологічні засади, на основі яких здійснюються країнознавчі дослідження. До них належать: 1) принцип територіальності - вивчення типу просторової зміни природних умов, групування природних ресурсів і природокористування, матеріалізації виробничого процесу. Базується на властивостях геопростору, серед яких головними є регіоналізм простору (розпад на окремі частини), взаємодія компонентів, континуальність (неперервність розвитку структур регіону, регіонів і простору в цілому) і дискретність, структурність, внутрішня суперечливість, інтегративність; 2) принцип комплектності - забезпечення пропорційного і збалансованого розвитку. Це взаємозумовлений і пропорційно взаємоузгоджений розвиток геосистеми як єдиного цілого на основі поєднання інтересів суспільства і збереження природних умов; 3) принцип регіональної цілісності - випливає з об'єктивного взаємозв'язку природних і соціально-економічних процесів і явищ, що протікають у певному територіальному ареалі. Регіон як частина географічного простору становить цілісність природного середовища, господарства і населення. Різні типи регіонів формуються завдяки певним типам взаємозв'язків між цими трьома середовищами; 4) принцип системності - розглядає країнознавчий об'єкт як складну динамічну систему, під якою слід розуміти сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну цілісність, єдність. Необхідність принципу системності в країнознавчих дослідженнях пояснюється тим, що пошук часто проводиться в умовах невизначеності, яка виникає внаслідок значної кількості чинників, які не завжди або не всі можна кількісно оцінити. Тому існує необхідність висунути альтернативні рішення, а потім проводити їх аналіз з метою вибору найефективнішого. Принципи системного аналізу дають змогу встановити вади старих традиційних підходів для постановки і вирішення нових проблем чи завдань а також сформулювати нові завдання, проблеми, їхні структурні й типологічні характеристики, обґрунтувати дослідницькі програми.
Програма країнознавчих досліджень - викладення його теоретичних попередніх посилань (загальної концепції), виходячи з мети роботи, гіпотези дослідження, з приведенням методів і логічної послідовності досліджень. Програма включає наукову задачу і план її реалізації. Вихідним пунктом складання програми є проблемна ситуація, яка має дві сторони: предметну і пізнавальну. Предметна сторона проблеми віддзеркалює усвідомлення "соціального замовлення", суспільної потреби в тих чи інших знаннях. Пізнавальна сторона проблеми полягає в незнанні (слабкому знанні) методів пояснення явищ, об'єктів, процесів. У країнознавчій програмі повинні бути два запитання: в чому суть наукової задачі (проблеми) і яким методом її вирішувати. Спроба відповісти на запитання в чому полягає наукова задача країнознавства - це спроба сформулювати мету досліджень, яка орієнтує на його кінцевий результат. Якщо представити предмет дослідження у вигляді великої кількості об'єктів, кожний з яких має велике число властивостей, то виникає дилема: або вивчати велику кількість об'єктів, при малій кількості властивостей, або малу кількість об'єктів (або навіть один), але велику кількість (навіть всі) їх (його) властивостей. Перший тип досліджень, коли вивчається мала кількість властивостей великого числа об'єктів, називається аналітичним. Він використовується в галузевих країнознавчих науках (науках "вертикальних" - по галузях, компонентам, елементам проблеми. Другий тип досліджень - синтетичний. Його задача полягає в об'єднанні властивостей в такі групи, які характерні для одного, або невеликої кількості об'єктів. Таке об'єднання (синтез поелементних знань) використовується в таксономічних географічних науках (науках "горизонтальних"), а також у країнознавстві. В науці взагалі діють як органічно поєднані дві роздільні програми - дослідницька (подібна до аналізу) і колекторська (подібна до синтезу). В країнознавстві використовується переважно колекторська програма. При країнознавчому синтезі можна виділити такі стадії (за Р.Хейлі): 1) виокремлення специфіки найбільш важливих проблем регіону, що важливо для його розуміння в цілому; 2) на виявлених найбільш важливих проблем виділення істотних перемінних характеристик, просторових і непросторових, які відносяться до процесів і форм і які ми спостерігаємо на поверхні землі; 3) визначення причинних і зворотних зв'язків між змінними; 4) розробка модельної форми причинно-наслідкових і зворотних зв'язків у регіоні.
4.5. Програма соціально-географічного дослідження
Програма соціально-географічного дослідження - - це науковий документ, який містить методологічні, методичні та процедурні основи дослідження соціально-географічного об'єкта. Програма соціально-географічного дослідження — це по суті і є теорія і методологія конкретного дослідження емпіричного об'єкта або явища.
Відповідно до свого призначення програма соціально-географічного дослідження виконує три функції: методологічну, методичну і організаційну.
Методологічна функція програми соціально-географічного дослідження полягає в тому, що вона дає змогу: визначити наукову проблему, для вирішення якої проводиться дослідження, сформулювати цілі та завдання дослідження, зафіксувати вихідні уявлення про об'єкт, що вивчається; встановити відношення цього дослідження до раніше виконаних досліджень з аналогічних проблем.
Методична функція програми передбачає, що програма дасть змогу розробити загальний логічний план дослідження, на основі якого буде здійснено цикл дослідження теорія - - факти - - теорія. Крім того, методична функція показує, як використовувати методи збору і аналізу інформації, розробити процедуру дослідження, проводити порівняльний аналіз отриманих результатів аналогічних досліджень.
Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи розподілу праці між членами дослідницького колективу, полегшує контроль за ходом дослідження.
Програма соціально-географічного дослідження, так само як і соціологічного, складається із двох розділів: методологічного і методико-процедурного.
Методологічний розділ програми складається із таких елементів:
формулювання проблеми, визначення мети і завдання дослідження;
визначення об'єкта і предмета дослідження;
інтерпретація основних понять;
формулювання робочих гіпотез.
Методико-процедурний розділ програми включає:
принциповий (або стратегічний) план дослідження;
визначення основних процедур збору і аналізу первинних даних.
Вихідним пунктом будь-якого дослідження є проблемна ситуація як специфічний стан об'єкта соціогеографічного дослідження, об'єкта, який характеризується суперечностями між потребами його розвитку і сучасним станом.
Безпосереднім приводом для проведення соціологічного дослідження є суперечність у розвитку соціальної системи між її підсистемами або окремими елементами цих підсистем, яка реально виникла. Такі суперечності і складають сутність проблеми. Наприклад, у зв'язку з переселенням татар до Криму виникла проблема їх розселення.
Потрібно розрізняти соціальні й наукові проблеми.
Соціальна проблема — це соціальна, життєва суперечність, яка потребує організації цілеспрямованих дій для її усунення.
Наукова проблема — це стан "знання про незнання". У науковій проблемі фіксуються суперечності між знаннями про потреби суспільства і його організацію в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації цих дій — з другого.
Соціально-географічні проблеми істотно відрізняються за своєю масштабністю. Одні не виходять за рамки деякого села або малого міста, інші торкаються інтересів цілих регіонів, великих соціальних груп і суспільних інститутів (регіональні та інституціональні). На вищому рівні соціальна проблема зачіпає інтереси і потреби всього суспільства в цілому, стає соціоетальною.
Вирішення певної проблеми завжди спрямоване на досягнення тих чи інших цілей і завдань.
Мета конкретного соціогеографічного дослідження - це загальна спрямованість дослідження, проект дії, які визначають характер і системну упорядкованість різних актів і операцій. Мета дослідження визначає переважну орієнтацію цього дослідження -- теоретичну або прикладну, від якої залежить уся логіка проведення самого дослідження. Теоретичне дослідження передбачає отримання нових теоретичних знань про структуру, функції, закономірності розвитку об'єкта, що досліджується, а також розробку нових методик досліджень.
Конкретне соціогеографічне дослідження спрямоване на вирішення практичних завдань, побудову уявлень про можливий розвиток процесу, розробку конкретних програм удосконалення об'єкта. Програма соціально-географічного дослідження має чітко відповісти на запитання про те, на вирішення якої проблеми і на отримання якого результату орієнтується це дослідження, тобто яка його мета.
Важливою методологічною частиною програми конкретного соціологічного дослідження є визначення завдань дослідження.
Завдання конкретного соціально-географічного дослідження — це сукупність конкретних цільових установок, спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження містить основні й неосновні (додаткові) вимоги до аналізу проблеми.
У дослідженнях, орієнтованих на вирішення теоретичних наукових проблем, основними є теоретичні завдання, а практичні виступають в ньому як неосновні. В прикладному дослідженні, навпаки, практичні завдання є основними, теоретичні — неосновними. Отже, основні завдання відповідають цілям дослідження.
Об'єкт соціально-географічного дослідження — це те, на що направлений процес пізнання. Він являє собою явище або процес, на який скероване дослідження. Конкретними соціально-географічними об'єктами можуть виступати сфера соціальної дійсності, діяльність людей і самі люди. При цьому необхідно, щоб об'єкт містив проблему, тобто об'єкт має бути носієм протиріччя. Він повинен характеризуватися:
1) чіткими позначеннями явища за такими параметрами, як галузева (професіональна) належність, просторова обмеженість (регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова); певною часовою обмеженістю; можливостями його кількісного виміру.
Наявність галузевих меж дає змогу досліднику зосередитись на найбільш важливих і визначальних рисах функціонування даної системи. Просторові межі конкретизують об'єкт з погляду його виробничо-територіальної єдності, а часові - - строки проведення дослідження. Кількісні межі передбачають відбір числового складу емпіричних об'єктів з точним зазначенням їх галузей і територіальної належності.
Крім вибору об'єкта соціально-географічного дослідження, велике значення для його успішного здійснення має правильне визначення предмета соціально-географічного дослідження.
Предметом соціально-географічного дослідження є ті сторони, властивості, особливості об'єкта, які безпосередньо підлягають вивченню.
Слід підкреслити, що, по-перше, одному й тому самому об'єкту соціально-географічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окреслює межі пізнання об'єкта, що вивчається. По-друге, треба пам'ятати, що правильний вибір предмета конкретного соціологічного дослідження визначається чіткою постановкою проблеми, формулюванням мети, завдань дослідження і системним аналізом об'єкта.
Велике значення у проведенні соціологічного дослідження має розробка понятійного апарата, інакше кажучи, мови дослідження. Це передбачає виділення ключових понять проблеми та їх інтерпретацію. Важливою особливістю при цьому є процедура інтерпретації основних понять, тобто процедура пошуку емпіричних значень основних теоретичних положень дослідження. У прикладній соціології розрізняють емпіричну інтерпретацію, тобто пошук емпіричних значень понять, і операціональну інтерпретацію. Останню можна визначити як сукупність правил, за допомогою яких можна виміряти (вимірити) емпіричні ознаки.
Емпірична інтерпретація поняття означає пошук такого показника (індикатора), який відбивав би яку-небудь важливу частину змісту цього поняття і який можна було б безпосередньо виміряти.
Поряд з визначенням проблеми, виділенням об'єкта і предмета дослідження обов'язковим процедурним моментом дослідження є формулювання гіпотез, які являють собою наукове припущення про структуру соціальних об'єктів, характер і сутність зв'язків між соціальними явищами. Гіпотеза е засобом реалізації цілі пізнання. Основна функція гіпотези полягає в отриманні нових наукових висловлювань, які удосконалюють або збагачують наявне знання.
Успіх соціально-географічного дослідження залежить не тільки від того, наскільки детально був розроблений методологічний розділ програми, а й не меншою мірою від успішної розробки і впровадження в процес дослідження методико-процедурного розділу програми, насамперед стратегічного плану досліджень.
Розрізняють три варіанти стратегічного плану досліджень:
розвідувальний (формулятивний, пошуковий);
аналітичний (описовий);
експериментальний.
Розвідувальний план застосовується в тому випадку, якщо про об'єкт і предмет дослідження немає ясних, чітких уявлень, тобто коли соціогеограф неспроможний висунути наукові гіпотези. В цьому випадку мета плану — уточнення проблеми і формулювання гіпотез. Такий план використовується у тій галузі досліджень, де зовсім немає або дуже мало потрібної літератури. Дослідження починається з "розвідки". Цей прийом дає змогу чітко і ясно сформулювати проблему, визначити основний набір дослідницьких засобів — методик і технік дослідження, порядок їх застосування, намітити черговість вирішення завдань з погляду їх важливості.
Розвідувальний план передбачає три етапи проведення досліджень:
1. Вивчення документів. Робота над документами починається з ретельного складання бібліографії і серйозної переробки, вивчення наявної з проблеми літератури як вітчизняної, так і зарубіжної. Проведення інтерв'ю. Інтерв'ю здійснюється з експертами (фахівцями-теоретиками і фахівцями-практиками) з метою отримання додаткових знань про досліджуваний об'єкт, що допоможе сформулювати кілька робочих гіпотез.
Спостереження — завершальний етап плану. До цього моменту дослідник уже має інформацію про об'єкт, перелік питань для вивчення.
Робота за розвідувальним планом завершується ясним і чітким формулюванням проблеми. Розвідувальний план не можна плутати з пілотажними дослідженнями, які здійснюються для перевірки методик дослідження, тобто вони виконують різні функції.
Аналітичний (описовий) план соціально-географічного дослідження використовується тоді, коли наявні знання з досліджуваної проблеми дають змогу виділити об'єкт дослідження і сформулювати описову гіпотезу, тобто гіпотезу про структурно-функціональні зв'язки і класифікаційні характеристики соціального об'єкта, що вивчається. Мета плану — визначення кількісно-якісних характеристик об'єкта, розрахунок тісноти зв'язків, формулювання пояснювальної гіпотези.
Експериментальний план застосовується тоді, коли наявні знання про об'єкт дослідження дають змогу сформулювати пояснювальну гіпотезу. Звідси мета плану — встановити причинно-наслідкові зв'язки в об'єкті. Найбільш надійним методом досягнення цієї мети є проведення соціального експерименту.
Загальні вимоги до програми. Програма виконує дві важливі функції: науково-пізнавальну і науково-організаційну. Перша полягає в забезпеченні теоретико-методологічної цілісності дослідження, друга забезпечує ефективну співпрацю учасників дослідницького колективу, поділ праці між ними заради досягнення загального наукового і науково-практичного результату. Загальні вимоги до програми такі.
Перша вимога — необхідність програми. Безпрограмне дослідження нагадує пошук методом проб і помилок: витрати енергії часто не виправдовують пізнавальний ефект.
Друга вимога - - експлікацитність програми (експлікація — пояснення умовних позначень, які вживаються в картах, планах та ін.). Усі її положення мають бути чіткими, елементи — продуманими відповідно до логіки дослідження і ясно сформульованими.
Третя вимога — логічна послідовність усіх елементів програми. Не можна починати з вибору принципового плану, не уявляючи мети і завдання дослідження.
Четверта вимога — гнучкість програми. Це зобов'язує розглядати програму в динаміці розвитку процесу дослідження, переглядати розділи програми в міру того, як знаходяться помилки в якій-небудь окремій ланці.
Головні елементи робочого плану окремого теоретико-прикладного дослідження можна розділити на чотири часові етапи:
Період розробки теоретичної концепції і програми даного дослідження як складової частини перспективної програми. На реалізацію цієї стадії доцільно відвести 30% всього часу, відведеного на дослідження.
Польовий період, тобто час на збирання первинних даних, їх підготовку для введення в комп'ютер — приблизно 20% відведеного часу.
Період обробки і аналізу даних, включаючи проміжні наукові звіти за результатами попереднього аналізу — близь ко 40% часу на все дослідження.
Час на оформлення заключних звітів і публікацій — приблизно 10% часу.
Зрозуміло, що особливості авторського колективу, конкретних умов роботи, терміновості ЇЇ виконання внесуть корективи в структуру часу, витрат, проте, як показує досвід, запропонований розподіл часу цілком себе виправдовує.
2. Курсовая работа- Інформаційна система для аналізу фінансової стійкості
3. Реферат на тему- Поход Ермака за Урал и начало освоения Сибири
4. ПО ТЕМЕ ТЕОРИЯ ВЕРОЯТНОСТЕЙ
5. тематичного програмування
6. функциональная парадигма объектноструктурный подход проектирования городов была нацелена на создание со
7. СОШ17 г Нижневартовска Эффективность воспитания ребенка сильно зависит от того насколько тесно взаимо
8. Наука представляет собой систему развивающегося знания и в результате этого отличается от других явлений к
9. Дразнилки Игра на подражание
10. Реферат- Развитие методологии реинжиниринга- моделирование приоритетных бизнес-процессов региональных компаний сотовой связи
11. Москва 1904 г ОГЛАВЛЕНИЕ ОТ ИЗДАТЕЛЕЙ ЧАСТЬ ПЕРВАЯ Предисловие В чем состоит христианское сов
12. Понятия маркетинга и исходные идеи лежащие в его основе
13. І Франко ~ БогдануІгорю Антоничу належить особливе місце
14. .02.13 начало в зеленой тетрадке электронная торговля предпринимательская деятельность по продаже товар
15. Виховання ціннісного ставлення до природи у дітей старшого дошкільного віку
16. Устаткування дільничної станції пристроями електричної централізації системи БМРЦ
17. Афинская школа изображен спор великих мыслителей- Платон указует на небо Аристотель ~ на землю
18. Предупреждение конфликта
19. й аппарат внутрх женс полх органов
20. Философия китайского сад