Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
12
Тема. Країни Азії. Загальний огляд.
План.
Виписати у конспект:
Азіатський регіон — найбільший за площею і кількістю населення. Тут мешкає понад половини людства, населення тільки двох двох держав — Китаю і Індії — нараховує понад 2,3 млрд чол. Народи Азії, їхні традиції, культура, філософія — це феномен, в західному світогляді означається словом-символом «Схід», в цьому регіоні з'явилися найдавніші цивілізації, з його глибинн накопичувалися на Європу хвилі міграцій, в ньому зародилися три світові релігії — християнство, іслам і буддизм.
Країни Азії дуже різні: вони відрізняються за розміром території, природними багатствами, рівнем соціально-економічного розвитку, формами державного устрою тощо. Величезний Китай і крихітна Мальдівська Республіка; Кувейт зі щорічним прибутком на душу населення 24 тис. доларів і Афганістан з прибутком 200—300 доларів; одна з найдавніших держав світу Іран і країни, які нещодавно отримали суверенітет після розпаду СРСР - Казахстан, Узбекистан, Туркменістан та інші.
Регіон Азія поділяється на такі субрегіони:
Північна: Сибір та Далекий Схід
Східна: Японія, КНДР, Республіка Корея, Китай, Монголія
Південно-Східна: М’янма, В’єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Камбодж, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сінгапур, Східний Тімор,
Південна: Індія, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка
Південно-Західна: Туреччина, Іран, Афганістан, Пакистан, Сірія, Ірак, Кіпр, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ, Оман, Ємен.
Центральна Азія: Казахстан, Узбекистан, Киргистан, Таджикистан, Туркменістан
Більшість країн Азії має вихід до морів Тихого, Індійського і Атлантичного океанів, де проходять найважливіші торгові шляхи світу. Менш вигідне географічне положення мають країни, що розташовані всередині континенту (Афганістан, Монголія). Кордони багатьох азіатських держав проходять добре вираженими природними рубежами (наприклад Гімалаї), які іноді перешкоджають розвитку економічних і культурних зв'язків.
Обстановка в регіоні нестабільна, оскільки територіальні розбіжності викликають військові конфлікти, наприклад, між Ізраїлем і Палестиною, Індією і Пакистаном тощо.
Географічне положення регіону і його величезні розміри визначили надзвичайну різноманітність природи.
Азія виділяється серед інших частин світу найбільшою контрастністю рельєфу. Велика частина поверхні регіону припадає на гори, нагір’я і плоскогір'я, серед яких — найбільша гірська система, „дах світу” Гімалаї з найвищою вершиною Землі Джомолунгмою, або Еверестом (8848 м). В Азії ж знаходиться найглибша западина суходолу — Мертве море (—400 м). Тектонічна будова регіону обумовила різноманітність корисних копалин. В області Месопотамського прогину і Персидської затоки знаходиться одна з найбільших і нафтогазоносних провінцій. Значні запаси нафти в країнах Малайського архіпелагу. Родовища залізної і марганцевої руд світового значення знаходяться в Індії, хромітів — в Туреччині і на Філіппінах. Вздовж південно-східного краю материка (М'янма, Таїланд, Індонезія) простягнувся «олов'яний пояс», багатий не тільки оловом, але і цинком, ртуттю, свинцем, міддю, вольфрамом тощо. Нерудні копалини представлені багатими родовищами кам'яної солі (Туреччина, Іран, Пакистан), Мертве море містить велику кількість калійних солей. На Іранському нагір'ї знаходиться найбільше у світі родовище сірки. В Індії і Шрі-Ланці є сині сапфіри і червоні рубіни.
Територія регіону багата на поверхневі води, однак розміщені вони дуже нерівномірно: понад половини припадає на Південну та Південно-Східну Азію.
Грунти більш родючі в Південній і Південно-Східній Азії, менш продуктивні і схильні до вітрової ерозії ґрунти Південно-Західної Азії. Лісовими ресурсами добре забезпечена Південно-Східна Азія, збереглися великі площі вологих тропічних лісів.
Таким чином, загальний природний потенціал країн Азії може бути оцінений як багатий.
Етнічний склад населення Азії відрізняється великою різноманітністю: в регіоні мешкає понад 1000 націй і народностей, які розмовляють на 600 мовах. В Індії і Індонезії мешкає понад 150 народностей, на Філіппінах — близько 100, в Китаї і В'єтнамі - близько 50.
Природний приріст у названих субрегіонах Азії, за винятком Японії і Китаю, дуже високий, що породжує в багатьох країнах серйозні соціальні проблеми. Тому багато країн проводять демографічну політику, спрямовану на скорочення народжуваності.
У першу десятку країн світу за кількістю населення входять шість азіатських країн: Китай, Індія, Індонезія, Пакистан, Японія і Банґладеш.
Густота населення Азії коливається від 2—3 чол./км2 до 15 000 чол./км2.
Рівень урбанізації в Азії значно нижчий, ніж в інших регіонах світу, однак її темпи зростають. Найвищий рівень урбанізації в Японії, Республіці Корея; низький — в Бутані, Непалі, В'єтнамі, Лаосі, Шрі-Ланці.
Країни Азії перебувають на різних рівнях соціального і економічного розвитку. Безумовним лідером є Японія, яка входить до трійки найбільш розвинених країн світу. Стабільно зміцнюються позиції і міжнародний авторитет соціалістичного Китаю, який за ВВП поступається тільки США і Японії, а у 2015 р., за прогнозами, вийде на 1-е місце у світі.
Велику вагу на світовій арені мають «нові індустріальні» країни Азії, насамперед «азіатські тигри» («далекосхідні дракони») — Республіка Корея, Тайвань і Сінґапур. Орієнтація на залучення іноземного капіталу і продумана державна політика дозволили їм здійснити якісний стрибок, настільки швидкий і ефективний, що його часто називають «економічним дивом». До країн нової індустріалізації зараз відносять також Таїланд, Малайзію, Філіппіни, Індонезію і Туреччину, оскільки перебудова економіки в цих державах спричинила розвиток таких промислових галузей, як автомобілебудування, нафтопереробка, нафтохімія, суднобудування, електротехнічна і електронна промисловість.
Зона Персидської затоки є одним з найважливіших промислових районів світу з великим обсягом видобутку нафти і газу, нафтохімічними, металургійними та іншими виробництвами.
Більшість інших країн регіону знаходяться в перехідному від феодальних відносин періоді розвитку: в їх економіці переважає сільське господарство і гірничодобувна промисловість. У Південній, Східній і Південно-Східній Азії яскраво виражена рослинницька спеціалізація сільського господарства, а в країнах Південно-Східної Азії дефіцит води і низька продуктивність ґрунтів обумовили переважання кочового скотарства.
Розвиток економіки країн Азії залежить від шляхів сполучення, найбільша довжина серед яких припадає на ґрунтові дороги. Такі країни, як Афганістан, Кіпр, Лаос, Оман, ОАЕ, взагалі не мають залізниць. Річковий транспорт найбільш розвинений в Китаї, Індії, М'янмі, Лаосі, Іраку, Банґладеш. Судноплавство відіграє провідну роль у країнах, розташованих на архіпелагах: Філіппінах, Індонезії, Японії. Найбільший міжнародний вантажо-і пасажирообіг припадає на Японію. У великих нафтодобуваючих країнах — Саудівській Аравії, Ірані, Іраку — розвинений ї трубопровідний транспорт. Авіаційний транспорт забезпечує зв'язки Азії з іншими регіонами світу.
У міжнародному поділі праці країни Азії виступають як важливі постачальники сільськогосподарської продукції (чай, натуральний каучук, джут, спеції, тропічні і субтропічні фрукти), продукції гірничо-добувної промисловості (нафта, газ, марганець, олово, хроміти, залізна руда тощо). Зростає роль регіону в експорті електротехнічної, радіоелектронної, автомобільної продукції.
Інтенсивному залученню багатьох країн Азії до світової спільноти сприяє їх вигідне транспортно-географічне положення на морських шляхах, що пов'язують Європу з басейном Тихого океану. Сполучення на цих трасах пожвавилося у зв'язку з різким підвищенням Японії у світовій економіці.
Особливу роль в економіці окремих країн Азії відіграє міжнародний туризм. Так, високо розвинена індустрія туризму в Туреччині, де відпочиваючих приваблює налагоджена курортна інфраструктуа. Чималі прибутки від паломництва віруючих до святих місць отримують Ізраїль і Саудівська Аравія. Непал обкладає зборами альпіністів, які прагнуть підкорити вершини Гімалаїв. Індія і Китай заробляють на давніх культових спорудах.
Японію часто називають країною XXI століття. Країна за кіль ка десятиліть перетворилася на економічного гіганта, що зумів завоювати і втримати значні сегменти ринку в основних госпо дарських комплексах світу — США і Західній Європі. Але Япо нія — це не тільки «економічне диво», це країна найдавнішої високорозвиненої цивілізації, традиції якої часто абсолютно незрозумілі європейцеві.
Японія стала відома європейцям у першій половині ХVI ст. португальці, які відкрили її, почали торгувати з японцями і намагалися повернути їх до католицької віри. Японці тепло прийняли месіонерів, поки імператор Тейго, людина розумна і прониклива, що єзуїтів більше приваблює японське золото. Європейців було вигнано на два століття - Японія перетворилася на закриту країну.
І лише в ХІХ ст. Японія поступово почала відкриватися для іноземців, брати участь у торгівлі, на якій наполягала США, що зміцнювали свої позиції. У ХХ ст. Японія брала участь у трьох великих війнах - російсько-японській і двох світових. Беззастережна капітуляція у Другій світовій війні, підписана Японією в серпні 1945 р., поклала початок повної реорганізації як політичного, так і економічного життя країни. Результатом цієї перебудови стало те, що прийнято називати „японським дивом”.
Прийнята в 1947 р. конституція зберегла монархію, але позбавила імператора влади.
Війна, що почалася в червні 1950 р. в Кореї, зіграла визначальну роль у відновленні економіки Японії, яка на час військових дій перетворилася на своєрідний тил американської армії. Різко зріс попит на озброєння і військові матеріали, військові перевезення і послуги, продовольство і т. ін., що обумовило військово-промис ловий бум в японській економіці. Надходження від американських військових замовлень у 1950—1953 рр. дозволили Японії покрити зовнішньоторговий дефіцит і розширити імпорт сировинних ресурсів.
Таким чином, війна в Кореї стала початком «японського еконо мічного дива»: ВНП Японії під час війни зростав щорічно на 10 %.
У 1968 р. Японія стала третьою державою світу, впритул набли зившись за рядом показників до США і СРСР.
Зовнішньоторгова стратегія Японії засновується на максималь ному використанні порівняльних переваг — основному законі між народного поділу праці. Як тільки певна галузь японської економі ки досягає високих якісно-кількісних показників, вона починає посилено працювати на експорт. Саме тому п'ять видів продукції, що користуються найбільшим попитом на зовнішньому ринку (лег кові автомобілі, побутова електроніка, стальний прокат, автомобілі промислового призначення і мотори), до кінця 1970-х рр. мали в японському експорті частку, що перевищувала 50 %.
Надзвичайно важливу роль в японській економіці відіграє дер жава: її втручання в економіку можна визначити як «продумане планування».
Отримавши самостійність від американської окупаційної адміні страції, японський уряд у найкоротші терміни успішно вирішив задачу вибору шляху подальшого економічного розвитку.
Структурна перебудова японської економіки набула особливої масштабності на початку 1980-х рр., коли в ході нового етапу НТР з'явився цілий спектр виробництв і галузей — мікроелектронна техніка, великі і надвеликі інтегральні схеми, нові види обліково-вимірювальних приладів, біотехнологія тощо. У цей же час була поставлена довгострокова мета — перетворити Японію на велику технологічну державу.
Одним з головних критеріїв неухильного економічного зростан ня Японії багато вчених вважають властиві японському народу риси, на перше місце серед яких ставлять разючу працьовитість, сумлін ність, високий рівень освіченості і професійної кваліфікації.
За кількістю населення— понад 125 млн чол.— Японія вхо дить до першої десятки країн світу. За прогнозами японських демографів, кількість населення країни до 2010 р. стабілізується на рівні 130 млн чол. Зараз природний приріст становить 5 чол. на 1000 жителів. Великою проблемою для Японії стало швидке зростання кількості людей старшої вікової групи при найвищій середній тривалості життя у світі (чоловіки — 76 років, жін ки — 82 роки).
Населення Японії відрізняється національною однорідністю: по над 95 % загальної кількості складають японці. Серед представ ників інших національностей найбільша кількість корейців і ки тайців.
Населення розміщене на території країни нерівномірно. При ви сокій середній густоті — понад 330 чол./км2 — райони Тихоокеан ського узбережжя, де мешкає 2/3 населення Японії, мають значно вищі показники і суперничають з найбільш густонаселеними райо нами світу.
Майже 4/5 японців — міські жителі. Міст-«мільйонерів» 11, найбільша міська агломерація — Кейхін (Токіо — Йокагама), де в 150 населених пунктах мешкає 25 млн чол. Разом з двома інши ми найбільшими агломераціями — Хансін (Осака — Кобе — Кіо то) і Тюкьо (Нагоя та ін.), Кейхін утворює єдину систему — Токій ський мегалополіс Токайдо із загальною кількістю населення понад 60 млн чол.
У складі трудових ресурсів переважають кваліфіковані кадри: в Японії безкоштовна середня освіта, а сімейні традиції наказують прищеплювати дітям трудові навички з наймолодшого віку. Чима лу роль відіграють також курси, що створюються монополіями для підвищення робочої кваліфікації.
Державною мовою є японська. Основні релігії — синтоїзм (кульї божеств природи і предків) і буддизм. Синтоїзм — поклоніння предметам і явищам навколишнього світу — несе в собі не страх перед ними, а вдячність природі, яка, незважаючи на спалахи гніву, час тіше буває щедрою і ласкавою. Буддизм (дзен-буддизм — японське звучання слова чайн-буддизм, від Сhіпа — Китай) був запозиченний передусім середньовічною японською знаттю на противагу синтоїз му, який деякий час сприймався як релігія простолюдинів.
Японія не пережила релігійних війн, оскільки дві досить різних релігії утворили щось схоже на союз. Тому приїжджі часто бувають спантеличені відповіддю на питання, скільки в Японії синтоїстів і буддистів, оскільки їх загальна кількість майже вдвічі перевищує населення країни. Нічого дивного в цьому немає: більшість японців прираховує себе до прихильників і тієї, і іншої релігії.
Господарство.
На думку експертів, сучасний стан Японії визначається як «постіндустріальне суспільство». Хоча промисловість продовжує зали шатися важливою сферою економіки (29 % ВНП), зростає значен ня невиробничого сектора (сфера послуг, фінанси, науково-дослідна діяльність). Пріоритетним напрямом розвитку країни японський уряд вважає зростання науково-технічного потенціалу.
Сьогоднішня Японія є, на думку багатьох фахівців, діючою модел лю екологічної ситуації, яка в майбутньому може сформуватися в будь-якій країні. Для розв'язання задачі «від технології очищення — до чистої технології» ще в 1981 р. була прийнята велика програма під назвою «Базова технологія промисловості наступного покоління». Програма містить три розділи: нові матеріали, біотехнологія, нові електронні прилади, що забезпечують науковими розробками проми словість'.'
Основна задача майбутнього — навчитися працювати в замкне ному циклі, як природа. У розв'язанні цієї задачі досягнуті певні успіхи. За даними центру «Чиста Японія» 50 % відходів перероб ної промисловості можуть ефективно використовуватися як ресур си. Наприклад, фірма «Денсо», постачальник електронної «начин ки» для «Тойоти», заявила, що у її виробах немає деталей, які не могли б використовуватися повторно.
Основну частину внутрішніх перевезень вантажів і пасажирів забезпечують залізничний і автомобільний транспорт. Широко ві домі швидкісні пасажирські лінії Японії. У зовнішньоторгових зв'яз ках країни останнім часом помітно зростає частка авіаційного транс порту.
Зовнішньоекономічні відносини. Ставши економічною наддержа вою, Японія все більшим чином впливає на світову господарську систему. У центрі цих зв'язків знаходяться економічні відносини між Японією і США, на частку яких припадає 40 % світового ВВП і понад 20 % світового експорту.
Основними торговими партнерами Японії також є ФРН, Австра лія, Канада, Південна Корея і Китай. Збільшуються обсяги торгівлі з країнами Південно-Східної Азії (29 % зовнішньоторгового обігу).
У вартості експорту готових промислових виробів 64 % припа дає на машини і обладнання. Міжнародною спеціалізацією Японії є продукція наукоємних високотехнологічних виробництв, таких як надвеликі інтегральні схеми і мікропроцесори, верстати з числовим програмним управлінням і промислові роботи. Істотно змінюється структура імпорту Японії: зменшується частка сировинних товарів і збільшується частка готової продукції. Особливо помітно зростає частка готових виробів з НІК Азії: кольорових телевізорів, відеока сет, магнітофонів, запасних частин тощо.
Найважливішим напрямом зовнішньоекономічної діяльності Япо нії є експорт капіталу. За обсягом інвестицій (близько 50 млрд долл. на рік) країна є одним зі світових лідерів нарівні з США і Великою Британією. Японські інвестиції в іноземні продуктивні потужності насамперед сконцентровані в США і нових індустріальних країнах Азії — Південній Кореї, Тайвані, Сінґапурі, Малайзії, Філіппінах, Таїланді, Індонезії.
Зовнішньоторгові зв'язки Японії з Україною перебувають на ста дії зародження: Японія виявляє зацікавленість українською нау кою і наукоємними виробництвами.
Загалом в міжнародному поділі праці Японія є одним зі світових фінансових центрів і «науково-виробничою лабораторією світу». Можна очікувати, що в найближчі десятиліття Японія за мірою залученості до світового господарства випередить США.
3. Китай. Економіко-географічна характеристика.
Китай завжди вражав мандрівників-іноземців своєю самобутністю. Про Китай можна знати багато чи мало, але неможливо знати все.
Розвал світової соціалістичної системи примусив Китай взяти курс на корінне реформування економіки, що дозволило йому за корот кий період вийти на 4-е місце у світі за розміром ВВП.
Китай — одна з найдавніших держав світу, що виникла в XIV ст. до н. е. На території сучасного Китаю утворювалися й розпадалися імперії, країну підкоряли кочові племена. Ще в III ст. до н. е. Ки тай відгородив себе на північному заході Великою стіною від іншої частини материка. Однак в XIX ст. загроза прийшла з моря: коло нізація Китаю розпочалася з портових міст і приморських провін цій. Новий наступ колонізаторів розпочався після поразки країни в японо-китайській війні 1894—1895 рр., коли Китай був поділений на сфери впливу: провінції басейну річки Янцзи — британського, півдня країни — французького і частково британського, півострів Шаньдун — німецького, південно-східна провінція Фуцзянь - японського, території на північ від Великої Китайської стіни -російського.
Повалення в 1912 р. імператора і утворення Китайської Республіки не змінили напівфеодального-напівколоніального стану країни. Після Другої світової війни і вигнання за допомогою СРСР японських загарбників, що скуповували значну частину країни, в Китаї пере могла революція. Відтоді керівною політичною силою держави є КПК — Комуністична партія Китаю.
Китай — республіка, що в адміністративному відношенні скла дається з 23 провінцій, 5 автономних районів і трьох міст централь ного підпорядкування (Шанхай, Пекін, Тяньцзінь). Китай вважає Тайвань своєю «бунтівною провінцією», тому дуже хворобливо реа гує на контакти інших краї» з представниками Тайбея — адмініст ративного центру Тайваню. У 1997 р. до складу КНР увійшли Сянґан (Гонконґ — колишня подмандатна територія Великої Британії) і Аоминь (Макао — колишня колонія Португалії).
Сприятливі особливості географічного положення, надзвичайно багаті запаси мінеральних, земельних і гідроресурсів сприяло успішному розвитку господарства Китаю.
У 1998 р. населення Китаю нараховувало 1260 млн чол. Державна демографічна політика зниження народжуваності дозволила скоротити природний приріст населення, який тепер станови 12—14 млн чол. на рік.
Китай має найчисельніші трудові ресурси, економічно активі населення становить 500 млн чол., тому забезпечення населені роботою залишається гострою соціально-економічною проблемою. Для розв'язання цієї проблеми проводяться заходи, спрямовані на скорочення безробіття в містах шляхом розширення мережі побутового обслуговування і кооперативів; селяни використовуються в промисловості як сезонні робітники.
Китай відносять до країн з низьким рівнем урбанізації, однак стихійна урбанізація йде високими темпами: кількість міст-«мільйонерів» вже перевищує 40.
Має місце велика міграція робочої сили як всередині країни, та і за її кордони. Загальна кількість «хуацяо» (буквально — зарубіжі китайці) перевищує 60 млн чол. Хуацяо мешкають на Тайвані, в Індонезії, Малайзії, Таїланді, Сінґапурі. Велика китайська діаспора мешкає в США, її кількість становить 13 млн етнічних китайців.
КНР — багатонаціональна країна, на території якої мешкають представники 56 націй і народностей. Однак найчисельнішими (94 %) є китайці, особливо в східній частині країни. У Китаї також мешкають чжуани, хуей, уйгури, тибетці, монголи, корейці, манчжури та ін.
Найпоширенішими в Китаї релігіями є конфуціанство, даосізі і буддизм (ламаїзм), досить багато мусульман, однак Китай — соціалістична держава, тому її населення важко назвати релігійним.
Особливості економічних реформ в Китаї.
КНР — індустріально-аграрна соціалістична країна, темпи розвитку якої в останні роки дуже високі.
На відміну від інших соціалістичних країн, розвиток приватного підприємництва в Китаї не супроводжувався значною демократиза цією політичного життя. Новітнім реформам в Китаї сприяє відкрит тя економіки країни зовнішньому світу. В економіку Китаю інвестова ні величезні кошти західних і японських компаній, у чому чималу участь бере Гонконґ — головний торговий партнер і інвестор, який в 1997 р. возз'єднався з Китаєм. Територіальна політика реформ перед бачає перенесення «економічного центру тягаря» зі сходу країни на її захід, що дозволить структурно перебудувати слаборозвинені райони.
Незважаючи на певні досягнення в економічному і соціальному розвитку, Китаю потрібно розв'язати ще чимало проблем. Сільське господарство країни як і раніше є слабким місцем національної економіки. Вихід з цієї ситуації китайське керівництво вбачає в ук рупненні дрібних господарств, створенні аграрно-промислово-торговельних комплексів, які не тільки б виробляли сільськогосподар ську продукцію, але і переробляли і продавали її.
Уряд Китаю вважає, що до 2010 р. буде доведена можливість переходу до ринку при збереженні державної власності і вдасться здійснити технічну модернізацію промислових підприємств, вивів ши їх на світовий рівень. Час покаже обґрунтованість цієї думки.
Зараз же ми звернемося до характеристики сучасного господарства Китаю.
Результатами реформ і відкритості економіки країни більшою мірою скористався Східний Китай. Цей район займає 1/4 території країни, тут мешкає 1/3 населення, середній прибуток на душу яко го в чотири рази перевищує прибуток у внутрішніх провінціях Ки таю. Глибинні райони відстають від Східного Китаю також тому, що вони є постачальниками сировини та енергії, тоді як примор ські провінції виробляють готову продукцію.
Господарство Китаю — багатогалузеве, має повну структуру об робних, видобувних і обслуговуючих галузей. Структура ВВП Ки таю наближається до структури ВВП індустріально-аграрних роз винених країн: частка промисловості і сільського господарства співвідносяться як 1/2 до 1/3.
Раніше транспортна мережа Китаю головним чином забезпечувала зв'язок морських портів з внутрішніми районами країни. Велика частина вантажів транспортувалася річками і каналами, а також гужовим транспортом. Зараз збільшився вантажо- і пасажирообіг сучасних видів транспорту.
3/4 всіх вантажоперевезень забезпечує залізничний транспорт, однак його значення знижується. За довжиною залізниць (понад 53 тис. км) Китай посідає 5-е місце у світі після США, Росії, Індії і Канади.
Розвиток сучасної транспортної інфраструктури — частина економічної стратегії Китаю, тому на всій території країни будуються автостради, модернізуються й електрифікуються залізниці.
У внутрішніх перевезеннях зберігається значення річкового гранспорту: на басейн Янцзи припадає 65 % судноплавних шляхів, 30 % вантажоперевезень і 80% вантажообігу всього річко вого транспорту. Важливе значення має давній Великий канал, що простягнувся майже на 2000 км від Пекіна до Ханчжоу. Зростання зовнішньоторгового обороту Китаю обумовило швидкий розвиток в останні роки морського транспорту. У забезпеченні зовнішньої торгівлі беруть участь 116 портів, основними серед яких є сім найбільших — Шанхай, Далянь, Ціндао, Хуанпу, Цинь-хуандао, Чжаньцзян, Тяньцзінь.
Зовнішньоекономічні відносини.
Формування «відкритої економіки» Китаю обумовило залучення країни до світового господарства і активний розвиток різних форм зовнішньоекономічних зв'язків.
Першими зарубіжними підприємцями, що відреагувати на полі тику реформ і відкритості, стали хуацяо. Так, міжкитайська інтег рація настільки змінила вигляд південної провінції Гуандун, що було прийняте рішення до 2010 р. перетворити її на «дракона» Азії.
Китай, завдяки наявності дешевої робочої сили, є експортером трудомісткої продукції (3/4 експорту). Провідне місце в експорті посідають одяг і текстильні вироби, значний також експорт товарів широкого споживання — іграшок, взуття, спортивних товарів. 25 % вартості експорту припадає на машинно-технічне обладнання — верстати, швейні машини, електронну апаратуру. В імпорті Китаю переважають продукція машинобудування (об ладнання, верстати, електроніка), транспортні засоби (автомобілі, літаки). Зростає ввезення промислової сировини і напівфабрикатів.
Найбільшими торговими партнерами Китаю є Японія, США, ФРН, держави Південно-Східної Азії. Швидко розвивається торгівля з Ро сією. Активізуються відносини з Україною. Від цих партнерів Ки тай отримує в основному машини і метал, постачає їм текстиль, одяг, недорогу електронну апаратуру.
4. Індія. Культурно-історичні особливості. Економіко-географічна характеристика.
Європейці почали коло нізувати Індію ще в XVI ст.— португальці, голландці, французи, анг лійці були приваблені її легендарними багатствами. Англійці отрима ли перемогу над суперниками в ході тривалих війн, і з середини XIX ст. до 1947 р. Індія фактично була сировинним додатком Британської імперії, звідки ввозилися практично всі промислові вироби. Сучасна Індія сама виробляє велику частку обладнання, необхідного вітчизня ній індустрії.
Цивілізація на півострові Індостан зародилася ще в III тис. до н. ( Морський шлях з Європи до Індії був відкритий в епоху Великих географічних відкриттів португальською експедицією Васко да Гама в 1498 р. Саме це відкриття поклало початок європейської колонізації регіону. Англійські колонізатори в ході тривалих війн з численними суперниками — португальцями, голландцями, французами, заволоділи всією Індією і прилеглими до неї територіями. Величезна за площею колонія отримала назву Британської Індії, а незалежність їй вдалося здобути тільки після закінчення Другої світової війни. А в 1950 р. Індія була проголошена федеративної республікою в складі Співдружності — унікального об'єднання держав, до якого входять Велика Британія і багато її колишніх домініонів (наприклад Австралія).
Республіка Індія розташована в Південній Азії на півострові її Індостан, що за формою нагадує трикутник, неначе відгороджені від іншої Азії високою стіною Гімалаїв. Індія омивається водам Індійського океану, до складу її території входять, крім материкової частини, численні острови — Лаккадівські (Аравійське море), Андаманські і Нікобарські (Бенгальська затока). Індія межує з Пакистаном, Афганістаном, Китаєм, Непалом, Бутаном, Банґладеш і М'янмою. Найпротяжнішим є кордон з Китаєм, що проходить головним Гімалайським хребтом.
Через Індію проходять міжнародні торгові шляхи, що поєднують Азію, Європу, Африку і Австралію. Це, безсумнівно, сприяє встановленню Індією обширних зовнішньоекономічних зв'язків.
Велика частина території Індії — рівнини і плоскогір'я. На півночі країни знаходяться знамениті Індо-Ганґська низовина (колиска давньої цивілізації) і найвища гірська система світу — Гімалаї.
Корисні копалини Індії різноманітні і значні. Індія має у своєм розпорядженні величезні запаси залізних руд і значні — марганцевих. Значні родовища кам'яного вугілля і нафти, і того, що особливо приваблювало сюди європейців — золота і коштовного, напівдорогоцінного, виробного каміння.
Для Індії характерний субекваторіальний мусонний клімат, що виражається в чергуванні вологого і сухого сезонів року. Земельні ресурси — природне багатство країни, оскільки значна частина ґрунтів має високу родючість. Велика кількість тепла і вологи дозволяє збирати 2—3 врожаї на рік. Річки Індії мають величезний енергетичний потенціал і є джерелом зрошування. Найбільші річки — Ганґ, Інд, Брахмапутра.
Таким чином, Індія в природному відношенні — одна з найбагатших країн світу. Це виправдовує одне з її визначень колоніального періоду — «перлина Британської корони».
Індія — друга держава світу за кількістю населення, за цим показником країна поступається лише Китаю. Вже зараз населення Індії перевищило мільярдний рубіж і продовжує швидко зростати. Демографічна політика скорочення народжуваності, що проводиться в країні, дає незначні результати, в основному через релігійні переконання населення.
Понад 80 % населення сповідає індуїзм — давню релігію корінного населення Індостану, що заклала основи кастової системи, досить широко сповідуються також іслам, сикхізм, буддизм і християнство.
Індія — найбільш багатонаціональна країна світу, серед етнічних груп якої переважають народи індоєвропейської сім'ї — хін-устанці, маратхи, бенгальці, біхарці, пенджабці та ін. Офіційних мов у країні дві — гінді і англійська.
Трудові ресурси Індії значні, однак в їх складі переважає некваліфікована робоча сила. Велика частка безробітних, понад 300 млн чол. живуть за межею бідності.
При середній густоті населення понад 300 чол./км2 найбільш густо заселені приморські території. Частка міського населення становить 27 %. Найбільші міста — Бомбей, Калькутта, Делі, Мадрас.
Індія — аграрно-індустріальна країна, що розвивається, яка за абсолютними розмірами ВНП входить до числа перших п'ятнадцяти країн світу. Однак з розрахунку ВНП на душу населення показники Індії відповідають показникам відсталих бідних держав.
Нарівні з розвитком традиційних для економіки країни галузей (сільське господарство, легка промисловість) досить швидкими темпами розвиваються видобувна промисловість і різні галузі обробної. Зараз Індія є одним з найбільших світових виробників і експортерів вугілля, марганцевої та залізної руд. У країні створені підприємства чорної металургії, важкого і транспортного машинобудування, виробництва електроустаткування, побутової електроніки, хімікатів.
Індія першою серед країн, що розвиваються, почала розвивати атомну енергетику, розвивається також аерокосмічна галузь проведено запуск штучного супутника Землі.
Зараз у структурі ВВП Індії на промисловість припадає 39 % , сільське господарство — 22 %, на сферу послуг — 39 %. У територіальній структурі господарства Індії зберігається традиційні: «каркас», що спирається на чотири найбільших промислові центри — Бомбей, Калькутту, Мадрас і Делі.
Країна експортує тканини і готові швейні вироби (29 % експорту), коштовне каміння і ювелірні вироби (18 %), сільськогосподарські і продовольчі товари (16%), машини (7 %), руди, медикаменти. На частку Індії припадає 21 % світового експорту чаю. Індія має багато спільного з новими індустріальними країнами: вона не тільки постійно нарощує експорт елементарних промислових товарів, але і досягла помітних успіхів у виробництві обчислювальної техніки.
В імпорті Індії переважають паливні ресурси (17 %), машини і обладнання (15 %).
Найбільші торгові партнери Індії: США, ФРН, Японія, Велика Британія, Китай, Росія.
Бесіда за запитаннями.