з курсу БЖД для бакалаврів усіх професійних напрямків денної і заочної форм навчання

Работа добавлена на сайт samzan.net:

34

Міністерство освіти і науки України

------------------------------

  ОДЕСЬКА  НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра безпеки

життєдіяльності

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до практичних робіт з курсу БЖД для

бакалаврів усіх професійних напрямків

денної і заочної форм навчання

Затверджено

радами спеціальностей:

	1).	7.091701	пр. №    2     “30”       10      07
	2).	7.091702, 711	пр. №    2     “30”       10      07
	3).	7.091704, 706, 708	пр. №   10   “25”        10      07
	4).	7.091707, 709, 7.070801,	пр. №    2     “30”       10      07
	5).	7.090221	пр. №    1     “ 2 ”       11      07
	6).	7.092501	пр. №    2     “23”       10      07
	7).	7.050106	пр. №    2     “ 7 ”       11      07
	8).	7.050107	пр. №    2     “ 24 ”       10      07
	9).	7.050201, 301, 302	пр. №    2     “ 22 ”       10      07
ОДЕСА  ОНАХТ  2007

Методичні вказівки до практичних робіт з курсу БЖД для бакалаврів усіх спеціальностей денної і заочної форм навчання /Укл. О.А. Нетребський,          З.М. Сахарова, Ю.П. Ткач/ Одеса: ОНАХТ, 2007.- 49 с.

Укладачі  О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор

                 З.М. Сахарова, асистент

Ю.П. Ткач, інж., зав. лабораторією

                              

Відповідальний за випуск зав. кафедрою безпеки життєдіяльності                  О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор

Підписано до друку _____ 2007 р. Формат 1/16.

Ум. друк. арк. ___  Замовл. № ___. Тираж  300.

                    

Практична робота № 1

ВИЗНАЧЕННЯ СПРЯМОВАНОСТІ ІНТЕРЕСІВ  

 ДО ОДНОГО 3 ТИПІВ ПРОФЕСІЙ

1. Мета і завдання роботи

Мета: закріпити теоретичні знання з питань профорієнтації.

Завдання: отримати навички визначення одного з типів професій за допомогою карти самооцінки нахилів та орієнтовної діагностичної анкети спрямованості інтересів.

2. Завдання на підготовку до практичної роботи

Студент повинен вивчити теоретичний матеріал у відповідності зі списком наведеної літератури. Підготувати протокол виконання роботи. В протоколі вказати назву, мету, завдання роботи. Коротко викласти відповіді на питання для самоперевірки (№ 1-9), які  наведені в методичних вказівках (МВ), а також методологію визначення одного з типів професій згідно з картою самооцінки нахилів Е.О. Климова та орієнтовно-діагностичної анкети спрямованості інтересів (ОДАСІ) Б.А. Федоришина. Підготувати в протоколі таблиці 1 і 2 для відзначення відповідей на запитання згідно вищевказаним методикам.

Знати: мету і зміст майбутньої роботи; класифікацію професій за типом людей; методологію визначення одного з типів професій за картою самооцінки нахилів Е.О. Климова та ОДАСІ Б.А. Федоришина.

Уміти: оцінювати результати самооцінки нахилів та визначення спрямованості інтересів.

Список літератури

1. Методичні вказівки до виконання практичної роботи «Визначення  спрямова-

   ності інтересів до одного з типів професій».

2. Пістун   І.П.,  Кіт Ю.В., Березовецький А.П.    Практикум  з  безпеки життєві-

   яльності:   Навчальний посібник  /  За  заг.  ред.  канд.  техн.  наук  І.П. Пісту-

   на.- Суми: Видавництво „Університетська книга”, 2000. – 232 с.

3. Загальні положення

Безпечна праця людей безпосередньо пов’язана з  вибором такої спеціальності, яка найкраще відповідає її антропологічним, фізіологічним та психологічним особливостям. Прикладом тому є той факт, що в різних галузях виробництва люди часто не можуть оволодіти деякими професіями, хоча успішно справляються з іншими, не менш складними. В одних і тих самих умовах одна людина за весь час роботи ні разу не була травмована, а друга - декілька разів протягом одного року.

Таким чином, для безпечної праці, підвищення її ефективності і поліпшення розстановки кадрів необхідний професійний відбір, який базується на науково обґрунтованих вимогах, які ставляться до людей різних професій.

Перелік робіт, де є потреба у професійному відборі, затверджується наказом  Міністерства охорони здоров'я і Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 25 січня 1995 р. за № 18/54.

Робітники, особливості яких не відповідають вимогам тієї чи іншої професії, на практиці постійно будуть підпадати під небезпеку. Тому вміння визначити нахил людей до тієї чи іншої професії є достатньо актуальним і необхідним для забезпечення життєдіяльності людей.

3.1. Класифікація професій. Розділити професії можливо за різними ознаками. Наприклад, за першою літерою назви (так само, як складено словник) або за належністю до галузей народного господарства тощо. Однак,  користуватися такими класифікаціями для вибору професії не зовсім зручно.  

У першому випадку потрібно знати назву професії, а той, хто вибирає, як правило, її не знає. Наприклад, Ви непогано малюєте, Вам подобається це заняття і надалі Ви хотіли б працювати там, де знадобляться здібності до малювання. А чи знаєте Ви, що у виробництві тканин є професія копіювальник малюнків поліграфії - колорист, ретушер, а на підприємствах художніх ювелірних виробів - інкрустатор?

В другому випадку класифікація зручна для керівників підприємств і навчальних закладів, але майже непридатна до того, хто вибирає професію. Наприклад, у елеваторній та борошномельно-круп’яній промисловості є багато професій: апаратник виробництва борошна, вальцьовий, вибійник продукції, бухгалтери, економісти і ін. Очевидно, що назви вказаних професій співвіднести з власними якостями (інтересами, нахилами, здібностями, набутим досвідом) людини неможливо.

Наведені приклади свідчать про те, що при виборі професії необхідно приймати класифікацію, основу якої складають не галузеві ознаки, а ознаки, що безпосередньо йдуть від власних якостей людини.

В табл. 1 наведена класифікація професій, котрі в залежності від предмета праці поділені на  п’ять типів.  

3.2. Характеристика деяких професій за типом

«Людина-природа» (ЛП). 

При виборі професії цього типу необхідно з'ясувати Ваше відношення до

природи як до місця відпочинку і розваг або як до майстерні, в якій маєте намір віддати всі сили виробництву тієї чи іншої продукції.

Таблиця 1 –  Типи професій залежно від предмета праці

Тип	Предмет праці	Приклади професій
“Людина-природа”	Рослинні, тваринні організми або мікроорганізми (жива природа)	Насіннєзнавець, плодоовочівник, зоотехнік, агроном, рибовод та ін.
“Людина-техніка”	Технічні і речові об'єкти природи, матеріали, вироби	Водій, токар, диспетчер, інженер       та ін.
“Людина-людина”	Люди	Продавець, медсестра, секретар-друкарка, учитель та ін.
“Людина-знакові системи”	Умовні знаки, цифри, формули, природні або штучні мови	Складальник, касир, діловод, бухгалтер, програміст та ін.
“Людина-художній образ”	Твори літератури, мистецтва	Перукар-модельєр, карбувальник, різьбяр по каменю, фотограф та ін.

Перевірити себе можна у суспільно корисній, продуктивній праці, пов'язаній з живою природою, або на заняттях відповідних гуртків, груп за інтересами. При цьому працівникові треба не лише дуже багато знати про живі організми, а й передбачити можливі зміни в них, часом необоротні (рослини, тварини та мікроорганізми живуть, ростуть, розвиваються, хворіють і гинуть).

При виконанні робіт з цих професій необхідна ініціатива і самостійність у розв'язанні практичних завдань, дбайливість і далекоглядність.     

«Людина-техніка» (ЛТ). Серед професій типу ЛТ можна виділити професії, пов'язані з:

- добуванням, обробітком ґрунтів, обробкою гірничих порід: прохідник, машиніст бульдозера, дизеліст бурової установки, гірничий технік, інженер-геолог і т.д.;

- обробкою і використанням неметалевих промислових матеріалів, виробів, напівфабрикатів: столяр, оптик широкого профілю, швачка-мотористка, гірський інженер-технолог та ін.;

- виробництвом і обробкою металу, механічним складанням, монтажем машин, приладів: токар, оператор верстатів з програмним управлінням, слюсар-інструментальник, технік-металург, електрозварник напівавтоматичних машин;

- ремонтом, налагодженням, обслуговуванням технологічних машин, установок, транспортних засобів: слюсар-ремонтник, наладчик технологічного устаткування, інженер-механік та ін.;

- монтажем, ремонтом будинків, споруд, конструкцій: арматурник-бетонник, електрозварник ручного зварювання, слюсар-судноремонтник, архітектор та ін.;

- складанням, монтажем електроустаткування, приладів, апаратів: електромонтажник  судновий,  монтажник   радіоапаратури  і  приладів;  складальник

мікросхем, інженер-фізик та ін.;

- ремонтом, налагодженням, обслуговуванням електрообладнання, приладів, апаратів: радіомеханік по обслуговуванню і ремонту радіо- і телевізійної апаратури, електрослюсар;  наладчик верстатів з програмним управлінням, технік  електрозв’язку, радіофізик та ін.;

- застосуванням підйомних, транспортних засобів, управлінням ними: водій автомобіля, докер-механізатор, пілот цивільної авіації,  інженер по  експлуа-

тації автомобільного транспорту та ін.;

- переробкою продуктів сільського господарства: кухар, пекар, інженер технолог з переробки харчової сировини та ін.

Під час обробки, перетворення, переміщення або оцінки технічних об'єктів від працівника вимагається точність і цінність дій, необхідні схильності   до новаторства, технічної творчості.

«Людина-людина» (ЛЛ). В цій професії головне –  взаємодія та взаємини між людьми. Наприклад,  професії, пов'язані з:

- навчанням і вихованням людей організацією дитячих колективів: вихователь дошкільного закладу, майстер виробничого навчання, вчитель та ін.;

- управлінням виробництвом, керівництвом людьми, колективами: начальник цеху, головний інженер, головний технолог, диспетчер автотранспортного підприємства і ін.;

- побутовим, торговельним обслуговуванням: продавець, перукар, приймальник замовлень комплексного пункту та ін.;

- інформаційним обслуговуванням: телефоністка міжміського зв'язку, працівник довідкового бюро, екскурсовод та ін.;                                         

- інформаційно-художнім обслуговуванням людей і керівництвом художніми колективами: клубний працівник, диригент та ін.;

- медичним обслуговуванням: фельдшер, медична сестра, лікар та ін.

Якості, які треба мати тому, хто хоче вибрати професію типу ЛЛ:

- сталий добрий настрій у процесі роботи з людьми;

- потреба в спілкуванні з людьми, безкорислива участь у громадській, шефській роботі;

-  здатність розуміти наміри, помисли, настрої інших людей, подумки ставити себе на місце іншої людини;

- уміння швидко розбиратися у стосунках людей, добре розуміти особисті якості інших;

1.  знаходити спільну мову з різними людьми.

Для успішної роботи  за професіями цього типу треба навчитися установлювати і підтримувати контакти з людьми,  розуміти людей, знати їх особливості, а також володіти знаннями у відповідній галузі виробництва, науки, техніки, мистецтва тощо.

Працювати з людьми далеко не просто. Ось, наприклад, викладач ВУЗу. Під час роботи йому доводиться контактувати з студентами різного характеру, ступенем розвитку тощо. Тому треба мати своєрідний талант - уміння бути переконливим, спокійним, ввічливим, тактовним.

«Людина-знакові системи» (Л3). Сучасна людина весь час перебуває в світі знаків та знакових систем - тексти, креслення, схеми, карти, таблиці, формули, шляхові знаки. Отже, потрібні й відповідні спеціалісти.

До професій типу ЛЗ належать наступні професії:

- перекладач, секретар-друкарка, телеграфіст, технічний редактор та ін. –  роботи, пов'язані з оформленням документів, діловодством, аналізом текстів або перетворенням їх, перекодуванням;

- оператор  лічильних  машин,  контролер - касир,  програміст,  бухгалтер,

технік-плановик та ін. – предметом праці є числа, кількісні співвідношення;

- кресляр, топограф технік-геодезист, інженер та ін. – роботи, пов'язані з обробкою інформації у вигляді системи умовних знаків, схематичних зображень об'єктів.

Щоб успішно працювати за будь-якою професією цього типу, необхідна здатність подумки занурюватися в світ, здавалося б, сухих позначень, абстрагуватися від суто предметних властивостей навколишнього світу і зосереджуватися на відомостях, які виражені у вигляді знаків. Коли обробляється така інформація, постає завдання контролю, перевірки, обліку, обробки даних, а також і створення нових знаків, знакових систем.

«Людина-художній образ» (ЛX). У цьому типі професій провідний предмет праці - художній образ, способи його побудови. Тут можна виділити наступні професії, пов'язані з:

- образотворчою діяльністю: столяр по виробництву художніх меблів, різьбяр по каменю, світлоелектротехнік (театральний), конструктор-модельєр взуття, художник - графік та ін.;

- музичною діяльністю: настроювач піаніно і роялів, артист оркестру, композитор та ін.;                  

- літературно-художньою діяльністю: редактор художньої літератури, літературний працівник та ін.;

- акторсько - сценічною діяльністю: артист театру, артист естради та ін.

Одна з особливостей професій типу ЛХ полягає в тому, що значна частка трудових зусиль працівника залишається невидимою для стороннього спостерігача. Більше того, часто докладаються спеціальні зусилля для створення ефекту легкості, невимушеності кінцевого результату праці. Так, за виступом артиста, що триває кілька хвилин, стоїть щоденна багатогодинна праця.                                   

Обираючи професію цього типу, подумайте саме про цю, невидиму працю, яка може виявитись непосильною.           

Щоб успішно виконувати роботу за будь-якою професією, від людини вимагається висока виконавча дисципліна.

3.3. Методика визначення типу професії

В основу сучасної методики визначення типу професії покладені карта самооцінки нахилів за Е.О. Климовим і орієнтовно-діагностична анкета спрямованості інтересів (ОДАСІ) за Б.А. Федорошиним.

             3.3.1. Карта самооцінки нахилів за Е.О. Климовим базується на виборі одного з двох можливих видів діяльності. Нижче запропоновано 20 пар тверджень, позначених а і б, що стисло розкривають різні види діяльності.

Догляд за тваринами - 1а	чи	Обслуговувати машини - 1б
Допомагати хворим, лікувати їх - 2а	чи	Складати таблиці, схеми, програми для обчислювальних машин - 2б
Брати участь в оформленні книжок, плакатів - 3а	чи	Стежити за станом і розвитком рослин - 3б
Обробляти матеріали (деревину, тканини, метал, пластмасу тощо) - 4а	чи	Доводити товари до споживача (рекламу -    вати) - 4б
Обговорювати науково-популярні книжки, статті - 5а	чи	Обговорювати художні книжки (чи п'єси, концерти) - 5б
Утримувати тварин - 6а	чи	Тренувати товаришів (або молодших школярів) у  виконанні яких-небудь дій (трудових, навчальних, спортивних) - 6б
Копіювати малюнки, зображення (чи настроювати музичні інструменти)- 7а	чи	Управляти підйомним краном чи трактором, тепловозом тощо7 - б
Повідомляти (роз’яснювати) людям які-небудь  відомості (у довідковому бюро на екскурсії) - 8а	чи	Художньо оформлювати виставки, вітрини            (або брати участь у підготовці п'єс, концертів) - 8б
Ремонтувати речі (одяг чи техніку), житло - 9а	чи	Шукати та виправляти помилки  (в текстах,                                          таблицях, малюнка) - 9б
Лікувати тварин - 10а	чи	Виконувати обчислення, розрахунки - 10б
Виводити нові сорти рослин - 11а	чи	Конструювати, проектувати нові види виробів (машини, одяг, будинки тощо) - 11б
Розв'язувати суперечки, запобігати сваркам, переконувати, роз'яснювати, заохочувати, карати - 12а	чи	Розбиратися в кресленнях, схемах, таблицях (перевіряти, уточняти, упорядковувати) - 12б
Брати участь у роботі гуртків художньої   самодіяльності - 13а	чи	Спостерігати, вивчати життя мікробів - 13б
Налагоджувати медичні прилади, апарати - 14а	чи	Надавати людям медичну допомогу при пораненнях, травмах тощо - 14б
Скласти точні описи спостережуваних явищ, подій, вимірюваних об'єктів тощо - 15а	чи	Художньо описувати, відображати події  (спостережувані або уявні) - 15б
Виконувати лабораторні аналізи в лікарні - 16а	чи	Приймати, оглядати хворих, розмовляти з ними, призначати лікування - 16б
Фарбувати або розписувати стіни приміщення, поверхні виробів - 17а	чи	Монтувати будинки або складати машини, прилади - 17б
Організувати культпоходи ровесників або молодших товаришів (у театри, музеї), екскурсії, туристські походи тощо - 18а	чи	Грати на сцені, брати участь у концертах - 18б
Виготовляти за кресленнями деталі, вироби (машини, одяг), споруджувати будинки - 19а	чи	Креслити, копіювати креслення - 19б
Вести боротьбу з хворобами рослин, з шкідниками лісу, саду - 20а	чи	Працювати на клавішні чи машинах (друкарській машинці, телетайпі тощо) - 20б
Уважно вивчивши обидва твердження, позначте знаком «+» привабливіше для Вас в табл. 1. Таблиця 1. Аркуш відповідей к самооцінки нахилів за Е.О. Климовим
ЛЛ	ЛТ	ЛП	ЛЗ	ЛХ
Номер пар тверджень/ їх індекси	Привабливіше твердження   (+)	Номер пар тверджень / їх індекси	Привабливіше твердження  (+)	Номер пар тверджень/ їх індекси	Привабливіше твердження   (+)	Номер пар тверджень/ їх індекси	Привабливіше твердження   (+)	Номер пар тверджень  / їх індекси	Привабливіше твердження  (+)
2/а		1/б		1/а		2/б		3/а
4/б		4/а		3/б		5/а		5/б
6/б		7/б		6/а		9/б		7/а
8/а		9/а		10/а		10/б		8/б
12/а		11/б		11/а		12/б		13/а
14/б		14/а		13/б		15/а		15/б
16/б		17/б		16/а		19/б		17/а
18/а		19/а		20/а		20/б		18/б

Відрахуйте кількість знаків “+” кожному вертикальному рядку табл. 1. Сума їх буде показником ступеня вираження вашого усвідомленого нахилу до одного з типів професій.

3.3.2. Орієнтовно-діагностична анкета спрямованості інтересів (ОДАСІ) за Б.А. Федоришиним базується на аналізі „Аркуша запитань” і „Аркуша відповідей”.

Аркуш запитань

Чи любите Ви? Чи подобається Вам?

1. Читати книжку типу «Цікава фізика», «Фізики жартують».

2. Читати книжку типу «Цікава математика», «Математичне дозвілля».

3. Читати статті в науково-популярних журналах про досягнення в галузі радіотехніки.

4. Читати технічні журнали.

5. Читати про відкриття в хімії, про життя і діяльність видатних хіміків.

6. Читати про життя рослин і тварин.

7. Читати про те, як люди навчилися боротися з хворобами про лікарів, про досягнення в галузі медицини.

8. Знайомитися з різними країнами за описами і географічними картами.

9. Читати книжки про історичні особи і події.

10. Читати твори класиків світової літератури.

11. Цікавитися історією розвитку мистецтва, слухати оперну, симфонічну і джазову музику.

12. Читати книжки про життя школи (про роботу вихователя вчителя).                                               

13. Цікавитися мистецтвом кулінарії, моделювання одягу, конструювання меблів.

14. Читати книжки про війни і бої.

15. Читати спортивні газети, журнали, книжки про спорт і видатних спортсменів,

16. Читати науково-популярну літературу про відкриття у фізиці, про життя і діяльність видатних фізиків.

17. Читати науково-популярну літературу про математичні відкриття, про життя і діяльність видатних математиків.

18. Розбиратися в схемах радіоапаратури.

19. Відвідувати технічні виставки або слухати (дивитися) передачі про новинки техніки.

20. Знаходити хімічні явища в природі, проводити досліди з хімії, слідкувати за ходом хімічних реакцій.

21. Вивчати ботаніку, зоологію, біологію.

22. Вивчати анатомію і фізіологію.

23. Дізнаватися про дослідження родовищ корисних копалин.

24. Вивчати історію виникнення різних народів і держав.

25. Читати літературно-критичні статті.

26. Обговорювати кінофільми, театральні постановки, художні виставки.

27. Пояснювати друзям, як виконувати учбові завдання, якщо вони не можуть виконати ці завдання самостійно.

28. Шити, в'язати, вишивати, готувати їжу, виготовляти, вдосконалювати або ремонтувати домашні побутові прилади і пристрої тощо.

29. Знайомитися з військовою технікою.

30.  Ходити на матчі і спортивні змагання.

31. Проводити досліди з фізики.

32.  Розв'язувати задачі з математики.

33. Виясняти улаштування електро- і радіоприладів.

34.  Розбиратися в технічних кресленнях і схемах.

35. Готувати розчини, зважувати реактиви.

36. Працювати в саду, на городі, доглядати за рослинами, тваринами.

37. Вивчати причини виникнення різних хвороб.

38. Збирати колекцію мінералів.

39.  Обговорювати поточні політичні події в Україні і за її межами.

40. Вивчати іноземні мови.

41. Декламувати, співати, виступати на сцені.

42. Читати книжки малюкам, допомагати їм що-небудь робити, розповідати, вигадувати казки.

43. Турбуватися про затишок вдома, в класі, школі, приводити в порядок свої приміщення.

44. Брати участь у воєнізованих походах.

45. Грати в спортивні ігри.

46. Займатися в гуртку з фізики.

47. Займатися в гуртку з математики.

48. Лагодити прилади і пошкодження в електромережі.

49. Збирати і ремонтувати різноманітні механізми.

50. Займатися в гуртку з хімії.

51. Займатися в гуртку з біології.

52. Доглядати за хворими.

53. Складати географічні і геологічні карти.

54. Відвідувати історичні музеї, знайомитися з пам'ятниками культури, ходити в археологічні експедиції.

55. Письмово викладати свої думки, спостереження, вести щоденник.

56. Займатися в драматичному гуртку.

57. Обговорювати питання виховання дітей і підлітків, брати шефство над важковиховуваними.

58. Надавати людям різноманітні побутові послуги.

59. Брати участь у військових іграх і походах.

60. Брати участь у спортивних змаганнях.

61. Брати участь в олімпіадах з фізики.

62. Брати участь у конкурсах, олімпіадах з математики.

63. Збирати і ремонтувати радіоприлади.

64. Робити моделі літаків: планерів, кораблів і які-небудь інші конструкції.

65. Брати участь в олімпіадах з хімії.

66. Брати участь в олімпіадах з біології.

67. Знайомитися з роботою медсестри і лікаря.

68. Проводити топографічне знімання місцевості.

69. Виступати з доповідями з історії, займатися в історичному (або археологічному) гуртку.

70. Займатися в літературному або лінгвістичному гуртку.

71. Грати на музичних інструментах, малювати, займатися різьбою з дерева.

72. Виконувати роботу по організації дитячих забав.

73. Турбуватися про економію сімейного бюджету.

74. Бути організатором (командиром) в іграх і походах.

75. Займатися в спортивній секції.

76. Виступати з доповідями про нові відкриття у фізиці організовувати конкурси з фізики.

77. Організовувати математичні дозвілля. .

78. Займатися в радіогуртку.

79. Організовувати технічні виставки, огляди технічної творчості.

80. Організовувати вечори типу «Хімія навкруг нас».

81. Проводити дослідницьку роботу з біології.

82. Займатися в гуртку санітарів.

83. Брати участь у географічних чи геологічних експедиціях.

84. Організовувати походи по рідному краю з метою його вивчення.

85. Писати сценарії літературних-вечорів, організовувати літературні ювілеї, свята.

86. Брати участь в оглядах художньої самодіяльності.

87. Організовувати ігри і свята для дітей, створювати команди за доглядом літніх людей.

88. Готувати їжу під час походів чи обладнувати місце привалу всім необхідним для учасників маршруту.

89. Вивчати військову справу.

90. Тренувати дитячі спортивні команди.

Порядок дослідження

1). Дати відповідь на кожне запитання, наведене в «Аркуші запитань».

Відповіді слід давати за допомогою знаків «+» чи «-». Якщо дуже подобається те, про що розповідається в запитанні, то у відповідній клітинці табл. 2, рядом з номером питання, слід ставити знак «++», якщо просто подобається – знак «+», не подобається – «-», дуже не подобається – «--». Якщо особа не може точно визначити своє відношення, вона повинна поставити «0».

Таблиця 2 – Аркуш відповідей до визначення спрямованості інтересів за Б.А. Федоришиним

№ колонки	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
Номери запитань	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27	28	29	30
31	32	33	34	35	36	37	38	39	40	41	42	43	44	45
46	47	48	49	50	51	52	53	54	55	56	57	58	59	60
61	62	63	64	65	66	67	68	69	70	71	72	73	74	75
76	77	78	79	80	81	82	83	84	85	86	87	88	89	90
Загальна кіль-кість	+
-

Примітка. № колонки відповідає групі інтересів: 1- фізика; 2 - математика; 3 - електро- і радіотехніка; 4 - техніка; 5 - хімія; 6 - біологія; 7 -  медицина;   8 - геологія й географія; 9 - історія; 10 - фізіологія; 11 - мистецтво; 12 - педагогіка; 13 - сфера обслуговування; 14 - військова справа; 15 - спорт.

2). Після відповіді на всі запитання підрахувати, скільки всього «+» і «-» (окремо) поставлено в кожній колонці і результат записати у відповідні рядки “Загальна кількість”.

3). Після підрахунку кількості знаків «+» і «-» виділяють ті колонки, які містять найбільшу кількість плюсів. Номер колонки відповідає групі інтересів, наведених у примітці до табл. 2.

Якщо виявиться, що в декількох колонках табл. 2 однакова кількість плюсів, то переважаючому інтересу буде відповідати та з колонок, в якій міститься менша кількість мінусів.

Визначаючи спрямованість інтересів досліджуваного, в першу чергу необхідно оцінювати колонки з переважанням знаків “+”, але при цьому корисно звернути увагу і на колонки з найбільшою кількістю мінусів.

Висновок про те, наскільки виражений інтерес, роблять на основі порівняння кількісних даних (плюсів і мінусів). Максимальні суми плюсів (6 і більше) дозволяють зробити припущення про наявність у досліджуваного яскраво вираженого інтересу до тієї чи іншої галузі знання чи діяльності, якщо переважають негативні відповіді (мінуси), то можна вважати, що дана група  інтересів у досліджуваного не проявляється або навіть до неї проявляється негативне відношення.

4. Контрольні запитання

І. Для чого потрібне вміння визначити нахил людей до тієї чи іншої професії?

2. Основні ознаки, на яких повинна базуватися класифікація професій.

3. Чому не можна вибрати професію без ознак, які безпосередньо ідуть від власних якостей людини.

4. Класифікація професій за типом людини.

5. Характеристика професії за типом «Людина-природа».

6. Характеристика професії за типом «Людина-техніка».

7. Характеристика професії за типом «Людина-людина».

8. Характеристика професії за типом «Людина-знакові системи».

9. Характеристика професії за типом «Людина-художній образ» (ЛX).

10. Методика самооцінки нахилів за Е.О. Климовим .

11. Методика спрямованості інтересів за Б.А. Федоришиним.

5. Порядок проведення роботи

Після перевірки знань у студентів за матеріалом практичного заняття викладач пропонує кожному студенту провести самооцінку нахилів та спрямованості інтересів у наступній послідовності:

1. Викладач пропонує студентам відкрити протоколи з підготовленими таблицями і зачитує за п. 3.3.1 по черзі 20 пар тверджень, позначених індексами а або б. Наприклад, перша пара 1/а або 1/б.

2. Студент кожен раз, вивчивши обидва твердження, знаком «+» позначає привабливіше в табл. 1 (у стовпці  “Номер пар тверджень/ їх індекси” знаходить привабливіше твердження, наприклад, 1/а і рядом у стовпці “Привабливіше твердження” проставляє знак  «+»).

3. Викладач зачитує за п. 3.3.2.2. запитання.

4. Студент відповідно до вказаного пункту заповнює табл. 2 і підраховує загальну кількість знаків «+», або «-» у кожному стовпці.

5. Формулювання висновків виконаної роботи студент робить самостійно за результатами підрахування кількості знаків «+» в кожному вертикальному рядку (табл. 1) і загальної кількості знаків «+» або «-» в кожному стовпці    табл. 2.  

6. Висновки по роботі студент пред'являє викладачу для перевірки і оцінки за кредитно-модульною системою (КМС).

Практична робота № 2

Перша медична допомога потерпілим

1. Мета і завдання роботи

Мета: навчити студентів самодопомозі та взаємодопомозі в надзвичайних ситуаціях.

Завдання: отримання практичних навиків надання першої медичної допомоги.

2. Завдання на підготовку до практичної роботи

Студент повинен вивчити теоретичний матеріал у відповідності до списку наведеної літератури. Підготувати протокол виконання роботи. В протоколі вказати назву, мету, завдання роботи. Коротко викласти відповіді на питання для самоперевірки (№ 1-20), які  наведені в методичних вказівках (МВ).

Знати: мету, завдання і зміст майбутньої роботи, порядок надання допомоги та реанімаційних заходів потерпілому.

Уміти: аналізувати ситуацію, що привела до нещасного випадку, оцінювати стан потерпілого за ознаками пошкоджень та визначати  порядок дії для надання допомоги.

Список літератури

1. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи  „Перша  медична  до-

   помога потерпілим”.

2. Купчик М.П. та ін.. Основи охорони праці. – К.: Основа,  2000. – 416 с.

3. Гандзюк М.П. ., Желібо Є.П.,   Халімовський М.О.  Основи  охорони  праці. –   

   К.: Каравела, 2003. – 408 с.

4. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в  галузі освіти. –  Суми.:  Універси-

   тетська книга, 2001. – 339 с.

3. Загальні положення

3.1. Сучасні заходи медичної допомоги потерпілому.

Розрізняють наступні види допомоги: перша медична, долікарська, перша лікарська, кваліфікована і спеціалізована.

Перша медична допомога (ПМД) - заходи, що мають за мету порятунок життя травмованого або попередження появи важких наслідків ураження і виникнення ускладнень. Надається безпосередньо на місці події як самодопомога або свідком випадку.

Долікарська допомога доповнює дії, що надавалися при ПМД і має своїм основним призначенням боротьбу із розладами, загрозливими для життя, попередження травматичного шоку і боротьбу з ним. Надається фельдшером.

Перша лікарська допомога має наступні основні задачі: профілактику шоку і боротьбу з ним; усунення безпосередньо загрозливих для життя наслідків ураження (кровотечі, розлад дихання та ін.); попередження розвитку інфекції в рані; підготовку до подальшого транспортування. Надається лікарем.

Кваліфікована медична допомога має задачу усунення важких загрозливих для життя наслідків уражень, боротьбу з ускладненнями і їх профілактику, а також створення найбільш сприятливих умов для подальшого лікування. Надається лікарем (хірург чи терапевт).

Спеціалізована медична допомога - вищий вид кваліфікованої медичної допомоги, що передбачає найбільш повне й широке використання останніх досягнень медичної науки і практики лікування потерпілих. Надається лікарями - фахівцями в спеціалізованих лікувальних установах із застосуванням необхідного медичного оснащення.

З розглянутих заходів медичної допомоги особливу увагу потрібно приділити першій медичній допомозі, яка обумовлює ефективність наступних.

3.2. Вимоги до особи, яка надає першу медичну допомогу.

3.2.1. Особа, яка надає ПМД, повинна знати:

1.   ознаки порушень життєво важливих систем організму;
2.   правила, методи, прийоми надання ПМД стосовно характеру отриманого потерпілим ушкодження;
3.   способи транспортування потерпілих.

3.2.2. Особа, яка надає ПМД, повинна вміти:

1.    користуватися аптечкою швидкої допомоги та використовувати підручні засоби при наданні ПМД;
2.   оцінити стан потерпілого та визначити, якої допомоги в першу чергу він потребує;  
3.   правильно здійснювати весь комплекс екстреної реанімаційної допомоги: забезпечувати вільну прохідність дихальних шляхів; виконувати штучне дихання („з рота в рот”, „з рота в ніс”), закритий масаж серця; тимчасово зупиняти кровотечу шляхом накладення джгута чи стискуючої пов'язки; оцінювати ефективність і при необхідності коректувати реанімаційні заходи з урахуванням стану потерпілого;
4.   накладати пов’язку при ушкодженні тіла людини (опіках, обмороженні, пораненні);
5.   іммобілізувати ушкодження частини тіла шляхом накладання косинки, пов'язки та транспортної шини при переломах кісток, вивихах, забитих місцях і розтягнення зв’язок;
6.   використовувати підручні засоби при перенесені та транспортуванні потерпілого;
7.   надавати  допомогу при ураженні електричним струмом,  при утопленнях, тепловому, сонячному ударі, при гострих отруєннях, втрати свідомості;
8.   визначити необхідність виклику швидкої медичної допомоги, медичного працівника, евакуювати постраждалого випадковим транспортом.

3.3. Послідовність надання ПМД:

1.  усунути вплив дії факторів, що загрожують здоров'ю і життю людини;
2.  оцінити стан потерпілого;
3.  надати допомогу на місці;

         – постійно контролювати стан потерпілого, продовжуючи підтримувати життєві функції його організму;

          – організувати доставку потерпілого  в медичний заклад.

4. Класифікація травм, їх ознаки та перша допомога

Травма – пошкодження в організмі людини, яке виникає в результаті дії зовнішніх факторів. В залежності від травмуючого фактора розрізняють травми: механічні, термічні, хімічні, радіаційні, електротравми та комбіновані.

4.1. Механічні травми: забите місце,  розтягнення і розриви зв'язок, стискання, вивих, ушкодження черепа і мозку, переломи.

4.1.1. Забите місце - закрите ушкодження тканин і органів без істотного порушення їхньої структури. Звичайно виникає в результаті удару тупим предметом або при падінні. Найчастіше пошкоджуються відкриті частини тіла (ноги, руки, голова).

Ознаки. На пошкодженому місці з’являється кровопідтікання, біль при дотику.    

Перша допомога. Пошкоджене місце охолоджують міхуром чи грілкою з льодом або роблять холодні примочки. Оскільки холод звужує кровоносні судини, то зменшується прилив крові до пошкодженої ділянки та біль. Охолоджують 40-60 хвилин, а потім накладають стискаючу пов'язку.

4.1.2. Розтягнення і розриви зв'язок. Виникає при ударах, падінні.

Характерною  ознакою розриву або розтягання є порушення рухової   функції  суглоба.

Ознаки – біль, припухлість, з’являється гематома.

Перша допомога. Забезпечити спокій, накласти тугу пов'язку і для зменшення болю прикладати холодний компрес протягом  2-х годин, потім перейти на тепло і зігрівальні компреси протягом 12 – 24 год.

4.1.3. Стискання. Виникає від тиску великої ваги.

Ознаки – роздавлювання м’язів, підшкірної жирової клітковини, судин, шоковий стан.

Перша допомога. Звільняють потерпілого від впливу діючого фактора. Накладають джгут на ушкоджену частину кінцівки, щоб запобігти гангрені та охолодити. Виводять з шоку, дають випити чаю, кави, вина або горілки.    

4.1.4. Вивих - стійкий зсув суглобних кінців кісток, що викликає порушення функції суглоба.

Ознаки – різкий біль, деформація суглоба, неможливість рухів або їх обмеження.

Перша допомога. Забезпечити спокій ушкодженому суглобові шляхом його іммобілізації, прикласти холод (міхур з льодом або холодною водою). При відкритому вивихові на рану попередньо накладають стерильну пов'язку. Не можна застосовувати зігрівальні компреси, намагатися вправляти вивих, тому що це часто викликає додаткову травму. Вправити вивих повинен лікар.  

4.1.5. Ушкодження черепа і мозку. Призводить до струсу мозку, набряку.

Ознаки – запаморочення, блювання, втрата пам’яті, порушення міміки і мови.

Перша допомога. Забезпечити стан спокою в горизонтальному положенню, накласти лід на голову.

4.1.6. Переломи - порушення цілісності кісток, яке одночасно може супроводжуватися ушкодженням кісток, порушуванням  цілісності навколишніх м'яких тканин, травмуванням м'язів, судин, нервів й ін. Підрозділяються на      закриті – без порушення цілісності шкіряного покрову та відкриті – з порушенням цілісності  епідермісу та м’яких тканин, кровоносних судин (на тілі виникає рана).

4.1.6.1. Перелом кінцівок. Ознаки – різкий біль, деформація суглоба,  неможливість рухів або їх обмеження, набряк, кровотеча (відкритий перелом), крововилив (закритий перелом).

Перша допомога. При відкритому переломі накласти на рану стерильну пов'язку. У випадку сильної кровотечі необхідно прийняти заходи для її зупинки, наприклад за допомогою джгута, а потім провести іммобілізацію.

Не слід намагатися усунути зміну форми кінцівки (скривлення) при закритому переломі або скласти уламки кісток, вправляти кістки, що вийшли назовні при відкритому переломі.

4.1.6.2. Перелом хребта. Ознаки – різкий біль, неможливо поворухнутись, зігнутися.

 Перша допомога. Потерпілого кладуть обережно на ноші з твердим      покриттям або на широку дошку, стулку дверей та фіксують за допомогою перев’язи. Важливо утримувати тулуб і кінцівки в горизонтальній площині (рис. 1)

4.1.6.3. Перелом ребер. Ознаки – біль в місці перелому під час дихання (частіше на вдиху), при рухах грудної клітини чути хруст.

Перша допомога.  Грудну клітину під час видиху туго стягують бинтами, рушником, простирадлом та ін.

Рис. 1 - Укладання потерпілого на ноші

4.1.7. Іммобілізація – забезпечення нерухомості (спокою) кінцівки або іншої частини тіла при ушкодженнях.

Для іммобілізації найчастіше приходиться користуватися спеціальними шинами або підручними засобами (дошками, гілками, ціпками, лижами). Якщо цього немає, спокій ушкодженої руки можна забезпечити, притягнувши та прив’язавши її до тулуба, а при травмі ноги – прибинтувавши одну ногу до другої.

Шини (підручні засоби) повинні обов’язково захватити два сусідніх здорових суглоби (вище і нижче пошкодження). Їх прив’язують до зламаної кінцівки бинтом, мотузкою, ременем, не дуже туго перетягнути зав’язки, але створити нерухомість. При цьому бажано накласти їх поверх одягу, обернувши ватою або якою-небудь м'якою тканиною, особливо в ділянці кісткових виступів.

Умови накладання шин:

- при сильній кровотечі з рани потрібно накласти кровозупиняючий джгут, обробити рану, а потім накласти шини;

- при переломі передпліччя шину накладають від основ пальців до ліктя,  потім руку підвішують на хустині, ремені;

- при переломі плечової кістки її тільки прив’язують до тулуба;

- при переломі гомілки накладають дві шини від середини стегна до п’ятки із зовнішньої та внутрішньої поверхонь (рис. 2);

- при переломі стегна накладають дві шини, одну від паху до п’ятки, другу – від пахви до п’ятки (рис. 3).

Рис.  3 - Іммобілізація стегна

Рис. 2 -  Іммобілізація гомілки

При необхідності роздягнути постраждалого: спочатку знімають одяг зі здорової сторони, а потім з  ушкодженої, одягають у зворотній послідовності (це можна робити тільки в тих випадках, коли немає небезпеки змістити уламки).

4.1.8. Кровотечі. Виникають при ушкодженні тканин, викликані механічним впливом, що супроводжується порушенням цілісності шкіри або слизових  оболонок та кровотечею. За видом кровотечі розрізняються на: капілярні; венозні, артеріальні, змішані; паренхіматозні.

Капілярна кровотеча виникає при пошкодженні дрібних кровоносних судин.

Ознаки. Кров сочиться у вигляді маленьких крапель, які зливаються і поступово стікають з поверхні рани.  

Перша допомога. Накладають асептичну пов'язку. Рану промивають розчином перекису водню або обробляють навкруги  2-процентним  розчином брильянтового зеленого або 5-процентним спиртовим розчином йоду.

Венозна кровотеча виникає при глибоких ранах (колотих, різаних), при пошкодженні вен.

Ознаки. Кров темно - червоного кольору (тому що збагачена вуглекислим газом), витікає безперервним струменем.

Перша допомога. Накладають стискаючу пов'язку в місці пошкодження або кровоспинний джгут (закрутку) нижче рани.

Артеріальна кровотеча  виникає при глибоких різаних, рублених, колотих ранах, при пошкодженні артерії.

Ознаки. Кров виштовхується пульсуючим струменем яскраво-червоного кольору (насичена киснем).

Перша допомога:

- максимальне згинання кінцівки в суглобі (рис. 4);

- пальцьове притискання артерії до кістки, вище рани  на тулубі і кінцівках та нижче рани, якщо вона знаходиться на голові (рис. 5); 

- накладання стискуючої пов’язки;

- накладання кровоспинного джгута (закрутки).

Рис. 4 - Максимальне згинання кінцівок у суглобах для зупинки кровотечі з:

А – передпліччя; Б – плеча; В – гомілки; Г – стегна.

Рис. 5 - Місця притискання артерій:

1 – скроневої; 2 – нижньощелепної; 3 – сонної; 4 – підключичної; 5, 6 – плечової; 7 – стегнової; 8 – ліктьової і променевої; 9 – передньої високо-гомілкової; 10 – пахової;  11 – передньої нижньогомілкової.

2

4

6

8

10

11

1

3

5

7

9

Початок джгута розташовують з внутрішньої сторони пошкодженої ділянки. Потім сильно розтягують його та обертають навколо кінцівки, притиснувши під кутом направлений кінець з гачком  (кнопками). Поступово зменшуючи натяг джгута, накладають спіральні оберти (половина ширини джгута закривається наступним його обертом). Під останній оберт  джгута підкладають записку із вказівкою часу накладання в годинах, хвилинах та підписом, хто надавав допомогу. Для зупинки кровотечі при травмі голови джгут накладається на шию. Для запобігання здавлювання шиї необхідно протилежний від пошкодження бік захистити шиною. Джгут  затягують навколо шиї та шини. При відсутності шини можна використати руку потерпілого. З цією метою руку здорової сторони тіла, зігнуту в лікті і промінезап’ястних  суглобах, кладуть на голову потерпілого, якби її обхвачуючи. При цьому її необхідно змістити трохи вперед. Правильно накладений джгут зупиняє кровотечу. Поверхня тіла нижче джгута стає блідною, пульс відсутній. Синя  поверхня і посилювання кровотечі свідчить про те, що джгут затягнутий слабо. Надмірне затягування джгута  роздавлює м’які тканини і розвиває сильний біль.

При відсутності стандартного джгута  зупинку кровотечі здійснюють за допомогою закрутки.

Вимоги такі само, як і при накладанні джгута.

Змішана кровотеча  виникає при глибоких ранах з одночасним пошкодженням артерій та вен.

Паренхіматозна кровотеча спостерігається при пошкодженні внутрішніх органів (легень, печінки, нирок, селезінки). Кров виділяється з всієї поверхні рани.

Ознаки. Різко блідне обличчя, запаморочення, слабкість та спрага.

Перша допомога. Потерпілому забезпечують напівсидячє положення із зігнутими в колінах ногами. Давати пити суворо заборонено. 

При будь-якій кровотечі ушкодженій частині тіла забезпечують трохи підняте положення і спокій (транспортна іммобілізація). Остаточна зупинка кровотечі проводиться в лікувальному закладі, у який  негайно повинен бути доставлений потерпілий.

 Обережно! При інтенсивній крововтраті розвивається анемія.

4.2. Опіки - ушкодження тканин, що виникає під дією високої температури, електричного струму, кислот, лугів або іонізуючого випромінювання. Відповідно розрізняють термічні (електричні), хімічні і променеві опіки, котрі підрозділяються на 4 ступені.

Рис. 6 - Правила визначення площі опіку

„дев’яток”

9 %

9 %

9 %

9 %

9 %

9 %

18%

9 %

1 %

„долоні”

Тяжкість опіку залежить від площі враження тіла людини (виняток – площа очей), котра визначається за правилами „дев’яток” або „долоні” (рис. 6).

При визначенні загальної площі враження за правилом „дев’яток” приймається, що площа голови та шиї складає 9 % всієї площі тіла, руки – 9 %, передньої поверхні тулуба і ноги – по 18 %, задньої поверхні тулуба і ноги – по 18 %. За правилом „долоні” площа долоні складає приблизно 1 % площі поверхні шкіри.

Правило „дев’яток” застосовується при великих по площі опіках, а правило „долоні” при невеликих опіках.  

4.2.1. Термічні опіки зустрічаються найчастіше, на них приходиться 90-95% всіх опіків. Вони бувають I-IV ступенів.

Ознаки І ступеня. Гіперемія і набряк шкіри, який супроводжується пекучою біллю. Опік розвивається при короткочасній дії і невисокій температурі теплового чинника.

Перша допомога. Місце опіку охолоджують холодною водою, протирають спиртом або оцтом.

Ознаки ІІ ступеня. Гіперемія і набряк шкіри з відшаруванням епідермісу і утворення пухирів, виникають при тривалій або різкій дії високої температури.

Перша допомога. Накладають суху, стерильну пов’язку. При ураженнях більше 30 % тіла місце накривають пропрасованою тканиною. Для знеболювання рекомендовано випити 1-2 пігулки анальгіну,  баралгіну. Якщо немає блювоти, постраждалому дають пити розчин води  з добавкою кухонної солі і кухонної соди (по одній чайній ложці на 1 літр води). Проколювати пухирі заборонено.

Ознаки ІІІ ступеня. Струпи, результат місцевого некрозу (відмирання епідермісу, всіх шарів шкіри, м’язів, тканин), які супроводжується кровотечею.

Ознаки IV  ступеня. Обвуглювання тканин, кісток.

Перша допомога при ІІІ - IV ступенях. На місце ураження накладається суха стерильна пов’язка і проводиться швидка госпіталізація.

Опіки гарячим бітумом, смолою, негашеним вапном.

Перша допомога. Змити бітум або смолу тампоном, змоченим гасом або бензином, вапно  змити олією або тваринним маслом. Потім  дають знеболююче (анальгін), а на обпалені поверхні після обробки  накладають асептичні пов'язки.

4.2.2. Хімічні опіки виникають при необережній поведінці з кислотами або лугами. Ступінь опіку залежить від їхньої концентрації.

Ознаки І ступеня.  Чітко виражене почервоніння  шкіри, набряк, відчуття болю; ІІ – утворення пухирів, набряк; ІІІ – потемніння тканини, шкіра припухає, виникає посилений біль; ІV – омертвіння шкіри, жирової клітковини,   м’язів, суглобів.

Особливості ознак ІІІ та IV ступенів. Під впливом кислоти на шкірі виникають сухі гостро обмежені струпи жовто-коричневого або чорного кольору.  Під впливом лугу - утворення необмежених сіруватих мажучих струпів.

Перша допомога. Обмити уражену ділянку струменем проточної води протягом 10-15 хв якнайшвидше і на уражену поверхню накласти пов'язку з розчином кухонної соди (чайна ложка на склянку води) при опіку кислотою, а при опіках лугом - пов'язку, змочену столовим оцтом, наполовину розведеним водою, борною або лимонною кислотою (0,5 чайної ложки порошку на склянку води).

4.2.3. Тепловий (сонячний) удар –перегрівання організму, яке приводить до порушення терморегуляції. Розрізняють теплові удари, викликані переважним впливом високої температури навколишнього середовища, а також теплові удари, що виникають внаслідок інтенсивної фізичної роботи (навіть у комфортних умовах).

Ознаки. В’ялість, головній біль, спрага, підвищується пульс до 140 ударів за хвилину, шкіра червоніє, зростає температура тіла до 40 0С, можлива непритомність.  

Перша допомога. Постраждалого переводять в затінок або в прохолодне приміщення, розслабляють пояс і одяг, кладуть на спину, піднімають голову, бризкають холодною водою, тіло обтирають спиртом, дають нюхати нашатирний спирт і пити прохолодні напої.                                                            

4.3.    Отруєння  виникають при проникненні в організм людини отруйних речовин. Їх можна умовно поділити на: харчові продукти – вживання несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями продуктів тваринного походження; хімічні речовини – ядохімікати, кислоти, луги, оцет, нашатирний спирт, каустична сода тощо;  гази різного походження, чадний газ; технічні рідини – бензин, розчинники, спирт, нікотин, лікарські засоби; гриби – бліда поганка, червоний мухомор тощо; отрути диких тварин – отруйних змій, комах, тарганів тощо. Ознаки отруєння від кожної з речовини різні.

Найбільш характерні ознаки: загальна слабість; нудота, блювота (неодноразова), переймоподібний біль у животі, блідість, підвищення температури тіла до 38-40 0С , частий слабкий пульс, судоми і інші.

Розглянемо деякі характерні отруєння.

Отруєння харчовими продуктами проявляється, як правило, через 2-3 години після вживання заражених продуктів, інколи через 20-26 год.

Перша допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити до 3 л води, а потім викликають блювоту подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод, дають випити активоване вугілля або обволікаючі речовини (крохмаль, сире яйце). Потім дають багато чаю, соків, але не їжу. В перший час необхідний постійний нагляд за хворим, щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу.

При отруєнні хімічними речовинами потерпілого треба негайно винести з зараженої зони, звільнити від забрудненого і тісного одягу.

Перша допомога. Дати випити кілька склянок води чи слаборожевого розчину марганцю. Після блювання дати випити півсклянки води з 2-3 ложками активованого вугілля. Такі ж дії необхідні при отруєннях лікарськими препаратами. У випадку отруєння кислотою потерпілого потрібно напоїти розчином питної соди, молоком або водою. При отруєнні лугом - оцтовою водою, лимонним соком, молоком.

При отруєнні газами різного походження потерпілого необхідно винести з зони зараження.

Перша допомога. Ліквідувати все, що затрудняє дихання, забезпечити тілу зручний стан. При непритомності дати вдихнути нашатирний спирт, намочити груди і обличчя холодною водою і розтерти, протерти скроні. При появі раптової блювоти - голову постраждалого різко повертають набік. Блювота - перша сприятлива ознака в поліпшенні стану потерпілого.

Коли дихання не порушене, необхідно негайно зробити інгаляцію киснем; при зупинці дихання інгаляцію киснем вводити разом з штучним диханням.

Алкогольне отруєння (смертельна доза 8 грамів спирту на один кілограм маси тіла)  

Ознаки отруєння. Блювання, самовиділення сечі, неритмічне дихання.

Перша допомога. Постраждалого потрібно покласти на живіт або  на бік, подати свіже повітря, викликати блювання, дати гарячий чай, міцну каву.

         Отруєння грибами

          Ознаки. Посилене слиновиділення, нудота, слабкий пульс.

          Перша допомога: промити шлунок водою в кількості 10 - 12 л кімнатної температури, дати проносне. Після промивання шлунку необхідно вжити активоване вугілля (2 столові ложки) або обволікаючі речовини (крохмаль, сире яйце).

         Отруєння при укусах ядовитих змій

         Ознаки. Почервоніння шкіри, набряк, подряпини.

Перша допомога. Негайно відсмоктати отруту з рани на протязі 15 – 20 хв (при умові, що у особі, яка надає допомогу, відсутні рани в роті та на губах). Потім рану протирають розчином йоду, спирту та накладають антисептичну пов’язку. Не дозволяється накладати джгут, розрізати місця укусів, припалювати.

Отруєння при укусах ядовитих комах

Ознаки: почервоніння, набряк, больова реакція.

Перша допомога. Видалити жало з ранки, накласти холодні примочки.

Всі заходи першої допомоги проводити до установлення нормального дихання і кровообігу.

4.4. Обмороження – ушкодження тканин у результаті впливу низької температури. Причини обмороження різні: тривалий вплив холоду, вітру; підвищеної вологості; тісне або мокре взуття; нерухоме положення; поганий загальний стан потерпілого – хвороба; виснаження; алкогольне сп'яніння; крововтрата і т.д. Обмороження може наступити навіть при температурі плюс 3-7°C. Більше піддані обмороженню відкриті частини тіла: обличчя, руки, ноги. При обмороженнях спочатку відчувається холод, потім оніміння, при якому щезає спочатку біль, а потім усяка чутливість. Відомо, що дія низьких температур не приводить до загибелі тканин, а лише викликає пригнічення життєвих процесів. Тому потерпілого необхідно помістити у помірно тепле приміщенні та поступово відігріти.

Увага! Швидке зігрівання небезпечне! При швидкому зігріванні тканини прогріваються нерівномірно. Поверхневі шари – швидко, і в них відновлюються обмінні процеси; глибокі шари – повільно. Тому порушується кровообіг (постачання кисню), що може привести до некрозу тканин.

Розрізнюють чотири ступені обмороження.

Ознаки І ступеня. Шкіра бліда, а після зігрівання стає багрово-червона або синюшна, набрякає, холодна на дотик.

Перша допомога. Обережно розтерти побілілі ділянки шкіри м'якою рукавицею або шарфом, обробити спиртом або холодною водою. Не можна розтирати шкіру снігом, бо вона травмується шматочками льоду, що веде до нагноєння. При загальному переохолодженні рекомендується робити ванни з водою кімнатної температури.

Ознаки ІІ ступеня. З’являються пухирі з прозорою рідиною, біль, лихо- манка. Появляється прожога та свербіння.

Ознаки ІІІ ступеня. Утворюються пухирі з рідиною кров’янистого кольору, з’являється біль та потовиділення.

Перша допомога при обмороженні ІІ і ІІІ ступенів. На обморожені ділянки тіла необхідно накласти теплоізолюючі пов'язки, які  залишають доти, поки не з'явиться відчуття жару і не відновиться чутливість. У такому випадку зігрівання тканин буде відбуватися за рахунок тепла, принесеного течією крові, і життєдіяльність тканин ураженої ділянки буде відновлюватися одночасно з відновленням у ньому кровообігу. Дуже важливо забезпечити нерухомість переохолоджених пальців кистей і стоп, тому що їхні судини дуже тендітні і тому можливі крововиливи після відновлення кровообігу.

Ознаки IV  ступеня.  Тіло холодне і нечутливе, пухирі з чорною рідиною, розвивається некроз кісток. Може початися суха або волога гангрена, що приводить до ампутації кінцівок.

Перша допомога. Потерпілого поступово відігрівають у ванні з температурою  води від 20 до 40 0С. Коли з’являється рожевий колір шкіри і щезає одубіння, проводять масаж тіла, дають пити гарячий чай, каву і транспортують в лікарський заклад.

4.5. Травми очей розподіляються на механічні - рани очей або вік, забитість, попадання чужорідних тіл,  та опіки-термічні, хімічні.

Ознаки. Різкий біль, світлобоязнь і сльозотеча.

Перша допомога при колотих та різаних ранах очей і вік. 

Надається в положенні „лежачи”. Око накривають чистою серветкою (носовою хустинкою). Фіксують її пов’язкою обов’язково прикриваючи при цьому і друге око, для припинення руху очних яблук. Промивати водою око заборонено.

Перша допомога при забитості ока. Накладають холод на 15-20 хв (наприклад, вату, тканину, змочену холодною водою).

Перша допомога при попаданні гострих сторонніх тіла. Видаляти повинен тільки медичний працівник. Звертатися  по допомогу необхідно якомога швидше, попередньо накладаючи на ушкоджене око чисту пов'язку. Дрібні негострі предмети виймають ватним тампоном, змоченим борною кислотою. Терти очі не можна, це дратує кон’юнктиву (слизисту оболонку).

Перша допомога при термічних опіках, коли травма ока викликана полум'ям, парою, гарячим жиром, окропом. Треба негайно вимити обличчя з закритими очима, а потім ретельно промити очі під струменем чистої води (пов'язка при цьому не накладається) і звернутися до лікаря.

Перша допомога при хімічних опіках. Потрібно око негайно промити чистою водою під струменем протягом 15-20 хвилин, розкривши віка. Не накладаючи пов'язки, звернутися до лікаря.

Перша допомога при опіках під впливом ультрафіолетових променів, які виникають при наявності електричної дуги (наприклад, зварювальні роботи) які викликають  електрофтальмію , протягом  2-6 годин після опромінення і продовжується кілька днів. Постраждалого виводять з небезпечної зони. Накладають пов'язку на очі та чоло. Необхідно зняти набряк з вік, в разі загострення провести до лікарні.

4.6.  Ураження електричним струмом - електротравми виникають у результаті впливу електричного струму і супроводжуються  місцевими і загальними порушеннями в організмі.

Місцеві  виявляються в опіках, у вигляді  металізації шкіри, електричних знаків, механічних пошкоджень, електрофтальмії.

Загальні  електричні удари - (збудження живих тканин організму електричним струмом, який проходить через нього і супроводжується мимовільним судорожним скороченням м’язів. Розрізняють 4 ступені ударів: I – судорожне скорочення м’язів без непритомності; II– з непритомністю; III –непритомність і порушення серцевої діяльності чи дихання; IV – (клінічна смерть)- відсутність дихання та пульсу, серце не працює, зіниці очей розширені і не реагують на світло, больові відчуття не викликають ніяких реакцій.  

Перша допомога. Негайно припинити дію електричного струму. Це досягається: за допомогою вимикача (рубильника);  відведенням електричних проводів від потерпілого сухою палицею, дошкою; відтягненням його за сухий одяг, уникаючи дотику до відкритих частин тіла.  При місцевих ушкодженнях рану необхідно обробити і закрити пов'язкою, як при опіках. При загальних (електричних ударах І-ого й ІІ ступенів) слід забезпечити повний спокій, 2-3 – годинне спостереження і викликати лікаря. При ІІІ і IV ступенях  роблять штучне дихання і непрямий масаж серця.

4.7. Наслідки виниклих травм

4.7.1. Непритомність – короткочасний несвідомий стан спостерігається у людей з підвищеною чутливістю або при травмах.

Ознаки. Зівання, збліднення обличчя, холодний піт, що виступає на чолі, прискорення дихання, непритомність. Іноді непритомність настає без присутніх ознак. Непритомність триває короткий час.

Перша допомога: підняти ноги потерпілого, щоб поліпшити кровонаповнення мозку;  винести його на свіже повітря; покласти на спину з трохи закинутою назад головою; розстебнути одяг, щоб шия і груди не були стягнутими;  поплескати  по щоках; скропити холодною водою або дати понюхати речовину з різким запахом (нашатирний спирт).

4.7.2. Шок. Передвісниками травматичного шоку є нервова і фізична перевтома, переохолодження, радіаційні ураження.

Ознаки. У травматичного шоку виділяють дві фази. Перша  виникає в момент травми внаслідок  різкого порушення нервової системи. Друга (фаза гальмування) – пригнічення діяльності нервової системи, серця, легень, печінки, нирок. Друга фаза шоку підрозділяється в свою чергу на чотири ступені:

І ступінь (легкий) - потерпілий блідий, свідомість, як правило, ясна, іноді спостерігається легка загальмованість, рефлекси знижені, задишка, пульс прискорений (90-100 ударів за хвилину);

II ступінь (середньої важкості) - виражена загальмованість, млявість, пульс 120-140 ударів за хвилину.

III ступінь (важкий) - свідомість збережена, але навколишнє потерпілий не сприймає, шкірні покриви землисто-сірого кольору, покриті холодним липким потом, виражена синюшність губ, носа і кінчиків пальців, пульс 140-160 ударів за хвилину.

IV ступінь - непритомність, пульс не визначається.

Перша допомога.  Необхідно якнайшвидше виконати 5 принципів профілактики шоку: зменшити біль, напоїти водою, зігріти, забезпечити спокій і тишу, дбайливо транспортувати в лікувальний заклад.

4.7.3. Клінічна смерть – перехідний стан між життям і біологічною смертю, при якому процеси життєдіяльності в клітинах протікають на мінімальному рівні за рахунок запасу поживних речовин і кисню, і ще не розвилися незворотні зміни в організмі, характеризуючі біологічну смерть.

Ознаки. Як і при шокові, при порушенні кровообігу у великому колі скорочується пульс.  

Перша допомога.  Необхідно надати найшвидше, тобто в перші 5 хв. Вона полягає в одночасному проведенні штучного дихання і зовнішнього непрямого масажу серця, які рекомендується продовжувати до повного відновлення їхніх функцій або явних ознак смерті.

4.7.3.1. Штучне дихання

Метою штучного дихання (штучної вентиляції легенів - ШВЛ) є забезпечення киснем тканин організму, у першу чергу серця і головного мозку, вкрай необхідним для їхньої життєдіяльності.

Показання для ШВЛ: відсутність чи недостатність, порушення самостійного дихання.  ШВЛ здійснюється  методом  «рот у рот»  чи «рот у  ніс»      (рис. 7).

Під час штучного дихання необхідно стежити за обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи  віками, зробить ковтальний рух гортанню (кадиком), потрібно перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Не слід продовжувати робити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно, тому що цим можна заподіяти шкоду.

Перш ніж приступити до ШВЛ, необхідно:

1.  Швидко звільнити потерпілого від одягу, що стискує дихання: розстебнути воріт, розв'язати шарф, розстебнути штани і т.п.
2.  Звільнити рот потерпілого від сторонніх предметів, видалити вставні щелепи, якщо такі є, зняти з нього окуляри.
3.  Очистити рот і ніс потерпілого від слини, слизу, блювотних мас, землі.
4.  Якщо рот міцно стиснутий, розкрити його, висунувши нижню щелепу.

Щоб висунути щелепи, ставлять чотири  пальці обох рук за  кутами  ниж-

ньої щелепи, великими пальцями упираються в край її і висувають щелепи вперед так, щоб нижні зуби стояли перед верхніх. Якщо в такий спосіб рот розкрити не вдається, потрібно вставити між задніми корінними зубами (у куті рота) обережно, щоб не зламати їх, дощечку або металеву пластинку, ручку ложки і т.п. і розтиснути зуби.

5. Відновлення прохідності дихальних шляхів. Для цього відкинути голову назад у стані максимального потиличного розгинання, тобто гортань (кадик)  по-

Рис. 7 - Проведення ШВЛ методом “рот у рот” і “рот у ніс”

винна бути на одному рівні з підборіддям(це досягається підкладанням однієї руки під шию і натисненням іншої руки на чоло). В цьому положенні голова постраждалого відгинається назад. Для його збереження під лопатки підкладають валик із згорнутого одягу. Прийомом запрокидання голови назад забезпечується відхилення кореня язика від задньої стінки гортані і повне відкриття входу в гортань. При неповному запрокиданні голови повітря, що вдихається, потрапляє через стравохід у шлунок. Вхід в гортань не повинен перекриватися коренем язика, який може западати. Якщо після приведення вперед язик знову западає та закриває вхід в гортань, допускається приколоти його булавкою до нижньої губи.

6. На рот (або ніс) потерпілого покласти марлеву серветку або хустку.

          Порядок проведення ШВЛ

Людина, яка надає допомогу, робить глибокий вдих, а потім вдуває повітря із своїх легенів в рот (або ніс) постраждалого. Ефективність ШВЛ визначається по розширенню грудної клітки під час вдування. При вдуванні повітря через рот потрібно затуляти ніс постраждалого, а при вдуванні через ніс закривати йому рот. Після вдування видих відбувається самостійно в результаті опускання грудної клітки. На цей час рот і ніс постраждалого звільняють, щоб не перешкоджати вільному видиху. Частота вдування для дорослих 12...15 разів за хвилину (тобто в середньому кожні 5 секунд), а для дітей – 15...18 разів за хвилину. При цьому забезпечується надходження достатнього об’єму фізіологічно  придатного повітря в легені потерпілого (вміст кисню в повітрі, що вдихається близько, 17% , при 21% в атмосферному повітрі). ШВЛ потрібно продовжувати до нормалізації самостійного дихання. При клінічній смерті ШВЛ проводиться в сполученні з зовнішнім непрямим масажем серця.

4.7.3.2. Непрямий масаж серця роблять двома способами.

Перший - долонею однієї руки прикривають нижню третину грудини (мечоподібний відросток), а кулаком другої вище наносять удар по грудині  (рис. 8).

Зверху   цієї    долоні   кладуть    другу    для   посилення натискання і сильними, різкими рухами випрямлених у ліктях рук, допомагаючи при цьому всією вагою тіла, проводять швидкі ритмічні натискання один раз на секунду. Після кожного натискання руки не віднімають від грудини, але послаблюють, щоб не перешкоджати її розправленню і наповненню  серця  кров’ю. Для полегшення припливу венозної крові до серця ногам потерпілого придають підняте положення.

Рис. 8 - Стимулювання відновлення роботи серця під час удару по грудині

Другий - людина, що надає допомогу, розташовується справа чи зліва від потерпілого, кладе долоню на груди потерпілого таким чином, щоб основа долоні розташувалася на два пальці вище нижнього краю його грудини (рис. 9 і 10).

Рис. 10 - Положення хворого  при непрямому масажі серця

Рис. 9 - Місце зіткнення руки і грудини при непрямому  масажі серця

 

 

Увага. Дітям до 10-12 років непрямий масаж серця проводять одною рукою, а для новонародженої або грудної дитини достатньо зусиль двох пальців.   

Контроль ефективності масажу серця здійснюється за наступними ознаками:

- поява пульсу на сонних артеріях під час масажу (у ритмі масажу);

- поява самостійного пульсу на сонних артеріях після закінчення реанімації;

- звуження розширених зіниць очей;

- поява артеріального тиску 60...80 мм рт. ст.;

- зникнення синюшності забарвлення і «мертвотна блідість».

Реанімація здійснюється одним або двома реаніматорами.

Якщо реанімацію здійснює одна людина, то вона повинна через кожні 2...3 хвилини переривати масаж серця на 2-3 секунди для визначення пульсу на сонній артерії. Якщо реанімацію здійснюють двоє, то пульс на сонній артерії контролює той, що проводить ШВЛ.

При роботі одного реаніматора співвідношення числа вдувань до числа натискань на грудину повинно складати 2:15, інтервал між вдуванням і стисканням серця – 1секунда, при роботі двох реаніматорів співвідношення повинно бу-

ти 1:5. Один реаніматор здійснює ШВЛ, другий – робить зовнішній масаж серця.

Під час вдування в легені масаж серця не робити!

Помилки при проведенні непрямого масажу серця:

- неправильне розташування рук (зсування рук вправо чи вліво від краю грудини веде до переломів ребер), знаходження руки на нижньому краю грудини викликає перелом мечоподібного відростка;

- надмірна компресія грудини провокує численні переломи ребер;

- недостатня компресія при масажі серця вказує на відсутність пульсу в сонних артеріях;

г) тривалість паузи більше 1 секунди між компресіями – невиконання часової програми реанімації.

5. Транспортування потерпілих.

       Рис. 11- Перенесення потерпі-

 лого на ношах

„Замок” із чотирьох рук

„Замок” із трьох рук

Рис. 12 - Перенесення потерпілого на руках

Останньою  задачею першої допомоги є організація швидкого, безпечного, транспортування (доставки) потерпілого в лікувальний заклад. Найефективнішим способом для цього є карета швидкої допомоги. При використанні іншого виду транспорту необхідно забезпечити перенесення потерпілого в лікувальний заклад на ношах, у т.ч. імпровізованих (рис. 11) або перенести на руках (рис. 12), на лямці (рис. 13).

 б

 а

Рис. 13 - Перенесення потерпілого на лямці: а – одним носієм; б – двома

6. Проведення екстреної серцево-легеневої

реанімації на манекенах-тренажерах.

6. Проведення екстреної серцево-легеневої реанімації на манекенах -тренажерах.

Манекени-тренажери призначені для навчання студентів практичним навичкам проведення ШВЛ способом «рот у  рот» і зовнішнього (непрямого) масажу серця при наданні першої медичної допомоги. Манекени дозволяють імітувати:

1.  дихання (ритм, серцебиття пульс на шиї і руці);
2.  зміну величини зіниць;
3.  закупорку дихальних шляхів під час штучного дихання („ВИТИМ”);
4.  рух грудної клітки при вдиханні повітря („ВИТИМ”);

а також:

1.  закидання голови;
2.  вдихання повітря методом «рот у рот»;
3.  непрямий масаж серця з визначенням місця прикладання зусиль;
4.  здавлювання грудної клітки.

6.1. Тренажер «ВКТ». Виготовлений на базі шкіряної ляльки, яка імітує потерпілого в натуральний розмір. Комплектується пультом для керування і сигналізації його  механізмами. Зв'язок механізмів із пультом здійснюється шланговим дротом довжиною 2 м за допомогою штепсельного рознімання.

6.2. Тренажер «ВИТИМ». Складається з муляжу людини із знімними масками та світлового табло. На його поверхні відповідно до анатомічних пропорцій зображені основні функціонуючі органи людини: серце, легені і кістяковий каркас грудної клітки, котрі синхронно з діями реаніматора змінюють свою форму (серце при компресії стискується, легені при вентиляції розширюються). Тренажер також фіксує помилки реанімації при неправильному розташуванні рук на тренажері і надлишковому зусиллі при масажі серця.

6.3.  Заходи безпеки при користуванні тренажерів

- перевірити наявність заземлення манекенів;

- перевірити зовнішнім оглядом цілісність вузлів, пульту управління;

- включати манекени тільки  після  ознайомлення  з  даними  методичними

вказівками і дозволу викладача;

- не прикладати надмірних зусиль до органів управління тренажерів. Не допускати одночасного вдування повітря і натискання на грудину тренажерів, щоб уникнути їх механічного ушкодження;

- тренажери забороняється включати у мережу при знятих кришках світлового табло і пульту управління.

- категорично забороняється працювати з носоротовою маскою тренажера  «ВИТИМ» та ротовою порожниною голови тренажера «ВКТ» без їх попередньої дезінфекції етиловим спиртом із наступним застосуванням марлевої серветки, що дозволяє уникнути перехресного зараження.

7. Контрольні запитання

1. Які види медичної допомоги існують? Їх особливості.

2. Що повинна знати та вміти людина, яка надає першу медичну допомогу?

3. Як надати першу медичну допомогу при кровотечах?

4. Як надається допомога при забитостях та вивихах?

5. Послідовність надання допомоги при переломах.

6. Опіки та їх види.

7. Перша медична допомога при термічних опіках.

8. Перша медична допомога при хімічних опіках, теплових і сонячних ударах, отруєннях,  обмороженнях, травмі очей, шоку, втраті свідомості.

9. Види електротравм.

10. Порядок звільнення потерпілого від дії електричного струму.

11. Ознаки клінічної смерті.

12. Порядок підготовки потерпілого до проведення реанімаційних заходів.

13. Порядок проведення штучного дихання.

14. Порядок проведення непрямого масажу серця.

8. Порядок проведення роботи

8.1. Перед початком роботи викладач:

- перевіряє готовність студентів до проведення роботи;

- показує практичні прийоми накладання джгутів, закруток, транспортних шин;

- знайомить студентів із влаштуванням і правилами роботи на манекенах – тренажерах (див. п. 6);

- видає кожній бригаді ситуаційні задачі для надання першої медичної допомоги.

8.2. Етап навчання на тренажері «ВКТ».

8.2.1. Штучне дихання « рот у рот» надається у наступній послідовності:

- розстебніть одяг і установіть необхідність проведення ШВЛ по нерухомому стану грудної клітки;

- відкрити дихальний шлях підкладанням однієї руки під шию і натисненням іншої на чоло;

- покладіть марлеву серветку на рот манекена;

- зробіть глибокий вдих у випрямленому стані і щільно, пригорнувши свій рот до рота манекена і затиснувши носові отвори, зробіть у нього видих (при цьому грудна клітка манекена повинна підніматися, а на пульті повинна зайнятися сигнальна лампа «тиск нормальний»);

- звільніть рот і ніс потерпілого після кожного вдиху для вільного видиху повітря з дихального механізму;

- зробіть 8...10 навчальних вдихів  відповідно до ритму штучного дихання, який задається на пульті лампою «штучне дихання», «ритм».

8.2.2. Зовнішній масаж серця надається у наступній послідовності:

- установіть необхідність проведення масажу серця за станом пульсу і зіниць;

- займіть місце ліворуч чи праворуч біля грудей манекена і визначите місце прикладання зусиль при масажі за допомогою промацування ділянки грудної клітки, що імітує кінець грудини;

- відступіть на два пальці від краю грудини (від мечоподібного відростка) нагору до голови, накладіть на неї поперек тіла нижню частину долоні однієї руки, а верхню уздовж осі грудини;

- зробіть натиснення швидким поштовхом, злегка допомагаючи нахилом усього корпуса так, щоб змістити нижню частину грудини вниз на 3...4 см і щоб на пульті світилась лампа «зусилля нормальне»;

- залишаючи руки в нижньому положенні протягом близько 0,5 секунд після поштовху, після чого потрібно злегка випрямитися і розслабити руки, не віднімаючи їх від грудей манекена;

- проводьте натискання в такт із лампою «ритм серця» (один раз за секунду);

- зробіть 12...15 навчальних натискувань.

При одночасному навчанні двох людей один проводить штучне дихання, а другий – масаж серця.

При навчанні однієї людини після двох вдихів проводять 15 натискань із наступним повторенням циклів.

8.2.3. Оцінка ефективності роботи на тренажері ВКТ здійснюється за ознаками оживання:

- спонтанний пульс на сонних артеріях;

- спонтанне дихання;

- звуження розширених зіниць очей.

8.3. Етап навчання на тренажері «ВИТИМ».

8.3.1. Штучне дихання « рот у рот»  надається аналогічно п. 8.2.1 та до-повнюється ознаками п 4.7.3.1

Візуально контролюйте пересування передньої стінки грудини. При    ефективному вдихуванні повітря вона піднімається, грудна клітка на світловому табло помітно розширюється, потім спадає під час пасивного видиху. При неповному відхиленні голови, а також надмірному (більше 2 літрів) вдиханні повітря, останнє надходить у шлунок – передня черевна стінка піднімається, а зсув передньої грудної стінки практично відсутній.

8.3.2. Зовнішній масаж серця. Техніка виконання непрямого масажу серця така ж, як і на тренажері ВКТ. Середня сила поштовху на тренажері складає    22 кг. Застосування надмірного зусилля небезпечно, тому що може призвести до численних переломів ребер, ушкодженням органів грудної порожнини.

Тривалість непрямого масажу на тренажері визначається відновленням добре відчутного пульсу на сонних артеріях.

8.3.3. Помилки при проведенні реанімаційних заходів, що фіксуються на екрані:

1.  невиконання часової програми реанімації (зупинка відліку часу реанімації);
2.  відсутність  безперервності штучного дихання і непрямого масажу   серця;
3.  недостатній об’єм повітря, що вдихується (менше 1000 мл - не висвітлюються контури легенів із нормативним об’ємом повітря);
4.  недостатня компресія при зовнішньому масажі серця (менше 13 кг) –контури працюючого серця не висвітлюються;
5.  недостатнє запрокидання голови при вдиханні  повітря в шлунку (висвітлюються контури шлунка, розтягнутого повітрям);
6.  неправильне розташування рук реаніматора (на світловому табло реєструються переломи мечоподібного відростка, грудини, ребер);
7.  надмірна компресія грудини (більше 34 кг), висвітлюються на світловому табло численні переломи ребер.

8.3.4. Оцінка ефективності

На екрані світлового табло («ВИТИМ») при правильній реанімації по    закінченні контрольного часу реєструються:

а) функціонуюче серце;

б) функціонуючі легені.

Якщо протягом контрольного часу реанімації на тренажері зроблена хоча б одна з перерахованих вище помилок (п.8.3.3.), то відновлення функцій дихання, кровообігу і центральної нервової системи неможливе, що виражається відсутністю ознак оживання тренажера (відсутність пульсу, дихання, звуження зіниць).

8.4. Студенти кожної бригади надають рішення заданої ситуаційної задачі у вигляді практичної її демонстрації з коментарями. В дискусії визначається правильність її рішення, яку оцінює викладач.

8.5. У протоколі звіту студент повинен записати ситуаційну задачу та заключний варіант її вирішення.

Практична робота № 3

первинні та автоматичні засоби ПОЖЕЖОГАСІННЯ

1. Мета і завдання роботи

Мета: закріпити теоретичні знання з пожежної безпеки

Завдання: знайомитись з будовою, принципом дії і технічними характеристиками вогнегасників та автоматичними системами пожежогасіння (АСП).

2. Завдання на підготовку до практичної роботи

Студент повинен вивчити теоретичний матеріал у відповідності зі списком наведеної літератури. Підготувати протокол виконання роботи. У протоколі вказати назву, мету, завдання роботи. Коротко викласти відповіді на питання для самоперевірки (№ 1-19), які  наведені в методичних вказівках (МВ), а також виконане індивідуальне завдання.

Індивідуальні завдання

1. Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-10.

2. Газові вогнегасники.

2.1. Вуглекислотний вогнегасник ВВ-2.

2.2. Аерозольний вогнегасник ВА-1, ВА-3. 

2.3. Вогнегасник вуглекислотно-бромметиловий ВВБ-ЗА.

3. Порошкові вогнегасники.

3.1. Ручний вогнегасник ВП-1 ("Момент-2П).

3.2. Ручний вогнегасник ВП-1 (“Момент”).

3.3. Переносний вогнегасник ВП-10.

4. Автоматичні системи пожежогасіння (спринклерні, дренчерні).

При виконанні індивідуального завдання навести рисунок пристрою (вогнегасника або спринклерної і дренчерної АСП)  і вказати:

1.  Призначення пристрою.
2.  До якого виду (типу) він відноситься.
3.  Яка вогнегасна речовина використовується в пристрої та її характеристика.
4.  Який спосіб припинення процесу горіння  використовується в пристрої.
5.  Спосіб подачі вогнегасної речовини.
6.  Для якого класу пожежі він використовується.
7.  Для гасіння яких речовин його не можна застосовувати.
8.  Будову пристрою.
9.  Порядок приведення пристрою в дію.
10.   Вимоги до технічної експлуатації пристрою.

 Знати: мету і зміст майбутньої роботи; класифікацію вогнегасників і їх будову; призначення  і принцип дії АСП; основні елементи устаткування водяного пожежогасіння.

Уміти: визначати клас пожежі та вибирати відповідно йому вогнегасну речовину (вогнегасник); використовувати вогнегасники будь-якого типу.

Список літератури

1. Методичні  вказівки  до  виконання  практичної  роботи “Первинні та автома-

   тичні засоби пожежогасіння”.

2. Пожежна  безпека.  Нормативні  акти  та  інші  документи.  т.  1. -  Київ, 1997,

   – 560 с.

3. ДСТУ   2273 – 93.    Система   стандартів  безпеки  праці.   Пожежна   техніка.

   Терміни та визначення. Держстандарт України, 1993, – 44 с.

4. Пістун  І.П.,  Кіт Ю.В.,  Березовецький А.П. Практикум з безпеки життєдіяль-

   ності:  Навчальний  посібник /За заг. ред. канд. техн. наук   І.П. Пістуна. – Су-

   ми: Видавництво “Університетська книга”, 2000. – 232 с.

5. Гандзюк  М.П.,  Желібо  Є.П.,   Халімовський М.О.   Основи  охорони   праці:

   Підруч. Для студ. вищих навч. закладів. За ред. М.П.  Гандзюка. – К.: Караве-

   ла, 2003. – 408 с.

3. Загальні положення

Насиченість сучасного виробництва високоенергетичними, вибухонебезпечними технологіями і матеріалами, значне зростання енергоозброєнністі людини у побутових умовах різко підвищили пожежну небезпеку. За цих умов збільшується потенційна загроза займань.

3.1. Необхідні умови виникнення процесу горіння: наявність горючої речовини, окислювача і джерела запалювання.

Горючі речовини здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. Окислювачем може бути не тільки кисень повітря, але і хлор, фтор, сірка, азотна кислоти, бертолетова сіль та інші речовини. Горюча речовина і окислювач створюють горючу систему, а джерело запалювання викликає в ній процес горіння.

Залежно від агрегатного стану й особливостей  горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, відповідно до „Правил пожежної безпеки в Україні” [2, стор. 243], діляться на класи, табл. 1.

         Таблиця 1 - Класи пожеж

Клас пожеж	Пожежі:
А	горючих твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір, тощо)
В	горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються
С	газів
Д	металів та їх сплавів
(Е)*	електроустановок.

Примітка: *Додатковий клас, прийнятий у “Правилах пожежної безпеки в Україні” для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок.

3.2. Пожежогасіння - комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі.

Комплекс заходів реалізується застосуванням наступних способів припинення процесу горіння:

1. Охолодження об'єкта горіння (палаючої речовини) базується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. При її зниженні  нижче температури запалювання горіння припиняється.

2. Припинення або зниження концентрації кисню і пальних речовин у зоні горіння базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окиснення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

3. Ізоляція об'єкта горіння від повітря ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше).

4. Хімічне гальмування реакцій  полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та ін.), які при попаданні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

5. Механічне гасіння полум'я забезпечується застосуванням сильного струменя води, порошку чи газу.

6. Вогнеперешкода заснована на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

3.3. Основні вогнегасні засоби і речовини

3.3.1. Вода – основний засіб гасіння пожежі

Здатність гасіння пожеж водою досягається за рахунок:

- охолодної дії, яка визначається  значною теплоємністю і теплотою паротворення (1 л води нагріваючись і випаровуючись поглинає більше 2,26 кДж тепла);

- розведенні пального середовища водяними парами, що утворюються при випарі (обсяг пари в 1700 разів перевищує обсяг води, що випарувалася, а при попаданні води на поверхню палаючої речовини відбувається її змочування і утворення водяної плівки, що додатково перешкоджає доступу кисню в зону горіння);

- механічного впливу на палаючу речовину (зривання полум'я).

Висока ефективність гасіння пожежі водою обумовлена її комбінованою дією, яка виражається в зниженні температури і вмісту кисню в зоні горіння або зривання полум'я.

Воду застосовують у вигляді суцільних (компактних) струменів або у розпиленому і тонкорозпиленому (туманоподібному) стані, а також у виді пари. Вибір стану води залежить від об’єкта горіння.

Компактні водяні струмені застосовують при гасінні дерев'яних  і інших твердих конструкцій, які згорають, а також обладнання, що не знаходиться під напругою і не містить легко займисту рідину (ЛЗР) і горючі рідині, об’ємна вага котрих менша об’ємної ваги води (наприклад, масла).

ЛЗР або масла не можна потушити в зв'язку з тим, що вони будуть спливати на поверхні води і продовжувати горіти. Для гасіння цих рідин використовують воду в тонкорозпиленому (туманоподібному) стані, або у вигляді пари. В даному випадку крапельки води, котрі попали в полум’я, миттєво випаровуються, охолоджують вогнище і ізолюють його від кисню повітря.

Водою не можна тушити палаюче електроустаткування, що знаходиться під напругою через її добру електропровідність, деякі лужні метали й інші  сполуки, що розкладають воду.

Підвищення вогнегасної здатності води досягається розчиненням у ній двовуглекислої соди, поташу, хлористого кальцію, хлористого амонію, кухонної і деяких інших солей, котрі  під дією тепла випадуть з розчину та утворять ізолюючі (від кисню) плівки на поверхні палаючих речовин. При зростанні температури горіння сольова плівка розкладається і виділяє інертні вогнегасні гази, поглинаючи тепло. Застосування цих солей зменшує здатність води стікати з матеріалів, знижуючи тим самим у 2—2,5 рази витрати води і скорочуючи час гасіння на 20—30 % .

3.3.2. Піна – ефективний та зручний засіб пожежогасіння і широко використовується для ліквідації горіння різних речовин, особливо легкозаймистих і пальних рідин. Вона складається з маси бульбашок (осередків) газу або повітря, розділених тонкими плівками рідини і характеризується кратністю і стійкістю.

Кратність – відношення обсягу піни до обсягу розчину, з якого вона отримана. Вогнегасна ефективність будь-якої піни в значній мірі залежить від її кратності. Розрізняють піни низької кратності (до 10), середньої (до 200) і високої (до 1000).

Стійкість  – час з моменту утворення піни до її повного розпаду.

Вогнегасні піни за способом утворення розділяють на дві групи: хімічні і повітряно-механічні.

Хімічна піна у великих кількостях створюється у піногенераторах при контакті води з піногенераторними порошками (ПГП). Склад ПГП: лужна частина (двовуглекисла сода); кислотна частина (сірчанокислий алюміній); піноутворювача (речовини білкового походження, синтетичні, різні ПАВ й ін.). Вуглекислий газ, що виділився при реакції, утворить густу стійку піну, яка через пожежний рукав і пінний стовбур викидається у вогнище пожежі.  

Хімічна піна складається приблизно з 80 % (за обсягом) вуглекислого газу, 19,7 % води і 0,3 % піноутворюваної  речовини. Її об'ємна маса близько 0,2,  кратність піни в середньому складає 5, стійкість — близько 40 хв.

Повітряно-механічна піна утвориться в генераторах ГВП-200 і ін. у результаті механічного змішування повітря, води і піноутворювача (ПО-1, ПО-6 і ін.) і буває низької, середньої і високої кратності. У залежності від піноутворювача  і кратності піни її застосовують для гасіння ЛВР і горючих рідин (ГР) і ряду твердих речовин і матеріалів, які можуть горіти. Повітряно-механічна піна економічна, неелектропровідна, нешкідлива для людей, легко і швидко виходить під час пожежі, на відміну від хімічної піни не викликає корозії металу і не псує устаткування і матеріали, на які вона попадає. Вогнегасні властивості піни полягають в здатності ізолювати палаючі речовини і матеріали від навколишнього повітря, зниженні концентрації кисню в зоні горіння і охолодженні об’єкта горіння.

3.3.3. Газові вогнегасні засоби – діоксид вуглецю (вуглекислий газ), інертні гази (азот, аргон), а також вогнегасні склади на основі галоїдованих вуглеводнів, які являють собою гази або рідини, що легко  випаровуються  (бромистий етил, хлор-бромметан, бромметилфреон і ін.).

Вуглекислий газ у снігоподібному і газоподібному стані застосовується в різних вогнегасниках і стаціонарних установках для гасіння пожеж у закритих приміщеннях і невеликих відкритих загораннях.

Інертні гази застосовують для заповнення танків і інших резервуарів, у яких при зниженні концентрації кисню до 5 % і нижче можна виконувати вогневі роботи (різання, зварювання металів і т.п.).

Галоїдовані вуглеводні застосовуються для гасіння твердих і рідких пальних матеріалів і речовин, особливо в закритих обсягах.

3.3.4. Порошкові вогнегасні речовини – сухі складові на основі карбонату і бікарбонату натрію. Це порошки типу ПС-1, ОП, ПСБ і інших марок. Їх застосовують  для гасіння металів і різних твердих і рідких пальних речовин і матеріалів. Порошкові складові нетоксичні, не роблять шкідливої дії на матеріали і можуть бути використані в сполученні з розпиленою водою і пінними засобами гасіння. Порошок типу ПСБ неелектропровідній, що дозволяє застосовувати його для гасіння пожеж електроустаткування, що знаходиться під напругою. Порошкові складові застосовуються як у вогнегасниках, так і в стаціонарних установках порошкового пожежогасіння.

3.4. Вибір вогнегасної речовини та основні елементи устаткування водяного пожежогасіння 

3.4.1. Вибір вогнегасної речовини залежить від: характеру пожежі; властивостей і агрегатного стану горючих речовин; параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо); виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі); вогнегасної здатності до гасіння конкретних речовин та матеріалів; ефективності способу гасіння пожежі.

Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно приділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.

Відповідно до СНіП ІІ-31 – 74, на кожному промисловому підприємстві повинен функціонувати пожежний водопровід. Він може бути об'єднаним з господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ, річок, або підвозити в автоцистернах.

3.4.2. Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути установлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ"; цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта; внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах; зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), установленого на пожежному трубопроводі, та пожежного рукава з ручним стволом. Вентиль має пожежну з'єднувальною головку. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в "гармошку" або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх потрібно розгортати та згортати заново. На дверцятах пожежних шафок після літерного індексу "ПК" повинні бути вказані порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

3.5. Первинні засоби пожежогасіння До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь у початковій стадії до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами. Серед первинних засобів пожежогасіння первинну роль займають вогнегасники.

3.5.1. Класифікація вогнегасників

Класифікаційні групи вогнегасників в залежності від умов їх застосування наведені в табл. 2.

Таблиця 2 - Основні види вогнегасників

Група та види вогнегасників	Позначення	Вогнегасна речовина	Спосіб подачі вогнегасної речовини
1. Повітряно-пінні	ВПП-5*, ВПП-10, ВПП-100,          ВППУ-250	Повітряно-хімічна піна, яку отримують  із водних розчинів піноутворювачів	Під тиском робочого газу (СО2), який знаходиться в окремому балончикові
2. Газові  Вуглекис- лотні  Аерозольні	ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8 ВА-1, ВА-3	Вуглекислота СО2) у виді газу та снігу Галоїдовані вуглеводні	Під тиском заряду вуглекислоти Під тиском робочого газу (стиснутого повітря), який знаходиться в окремому балончикові
Група та види вогнегасників	Позначення	Вогнегасна речовина	Спосіб подачі вогнегасної речовини
2.3. Вугле-кислотні-бром-метилові	ВВБ-3, ВВБ-7	Бромметил	Під тиском робочого газу (стиснутого повітря), який знаходиться над вогнегасною речовиною
3. Порошкові	ВП-1"Момент-2П", ВП-1 (“Момент”, “Турист”, Спутник”), ВПУ-2, ВП-2, ВП-2-01, ВП-8Б1, ВП-2В; ВП-2Б, ВП-10А і ін.	Вогнегасящі порошки загального і спеціального призначення	Під тиском стиснутого газу (азоту  або повітря), який знаходиться в допоміжному балончикові або над вогнегасною  речовиною

Примітка: *- цифри в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказують на об'єм його корпусу.

На кожний вогнегасник заводять формуляр (паспорт), де роблять записи про перевірку, заряджання, випробування. З метою покращання обліку рекомендується всі вогнегасники пронумерувати.

Грамотна технічна експлуатація і утримування вогнегасників неможливі без знання їхньої будови і принципу дії, розуміння фізико-хімічних основ горіння.

3.5.2. Повітряно-пінні вогнегасники призначені для гасіння початкових вогнищ пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м2.

Їх не можна застосовувати для гасіння: електроустановок під напругою, тому що при цьому можливе ураження електричним струмом по струменю піни; лужних, лужно – земельних металів і   карбідів алюмінію, барію, кальцію, тому що взаємодія цих речовин з водою супроводжується виділенням пальних газів; сульфату натрію (самозаймається); сірчаного інгідриду (можливий вибухонебезпечний викид).

При гасінні твердих матеріалів струмінь піни направляють у місце найбільш інтенсивного горіння, а пальних рідин – по поверхні рідини від країв, щоб поступово покрити всю палаючу поверхню піною.

Зберігання вогнегасників допускається тільки у вертикальному положенні в легкодоступному і видному місці на висоті не більше 1,5 м від підлоги.

Один раз на два роки для повітряно-пінних вогнегасників установлена обов'язкова перевірка якості зарядів і стану корпусів на міцність.

Вогнегасники, установлені на відкритому повітрі, потрібно захистити від атмосферних опадів (спец. шафи, навіси).

Промисловість випускає три види вогнегасників: ручні – ВПП-5,        ВПП-10; пересувні – ВПП-100; стаціонарні – ВППУ-250.

Заряд вогнегасника складається з 4-6 – процентного водного розчину піноутворювача ПУ-1. Виштовхування заряду з корпуса вогнегасника відбувається під тиском вуглекислого газу, що знаходиться в сталевому балоні під тиском.

Будову вогнегасників типу ВПП розглянемо на прикладі ВПП-10, який наведений на рис. 1.

Для включення вогнегасника необхідно, направивши на вогонь розтруб 16, натиснути на пусковий важіль 9. При цьому з'єднаний з важелем шток 11 з голкою проколює мембрану 4 балона  з стиснутим газом  3. З  балона   вуглекислота   виходить  і  створює в корпусі 1 вогнегасника тиск, під дією якого розчин по сифонній трубці 2 надходить через розпилювач 15 у розтруб  16, де,  розпорошуючись,  змішується з повітрям і  утворює  багаторазову  повітряно-механічну  піну.  Довжина струменя піни 4...5 м, термін дії  –  45 с.

Кратність виходу піни вогнегасників дорівнює 65 одиниць. Тому їх ефективність у 2,5 рази вища від хімічних при однаковій місткості.

Вогнегасники ВПП-5 і ВПП-10 відрізняються тільки ємністю корпуса, інші деталі і вузли аналогічні. Внутрішня поверхня корпусів покрита епоксидною емаллю.

При використанні вогнегасника у зимовий період при мінусових температурах необхідно в їх заряд додати 2-3 літри гліцерину або етиленгліколю.

Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-100. Він змонтований на одновісному возику. При роботі ставиться у вертикальне положення.  На корпусі  закріплений

балон з  вуглекислотою.  В  середині  корпуса проходить  сифонна трубка, яка на

поверхні з'єднується із шлангом. На кінці шланга прикріплено ствол для отримання піни середньої кратності (ГПС-100). Запобіжний  клапан  відрегульований

на тиск 0,87-0,90 МПа. Корпус вогнегасника випробовується на міцність і герме-

10

9

8

7

6

5

4

3

2

1

11

12

13

14

15

16

17

18

Рис. 1 - Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-10: 1 – сталевий корпус; 2 – сифонна трубка з насадкою для одержання повітряно-механічної піни; 3 – балон для  газу (вуглекислоти); 4 – мембрана;           5 – тримач; 6 – прокладка; 7 – кришка із запірно-пусковим пристроєм; 8 – горловина; 9, 11 – запірно-пусковий пристрій (9 – важіль пусковий; 11 – шток з голкою на кінці); 10 – рукоятка для перенесення; 12 – мембрана; 13 – ковпак захисний;  14, 15, 16, 17 – повітряно-пінний насадок (14 – напірна трубка для приєднання до кришки вогнегасника; 15 – відцентровий розпилювач; 16 – розтруб; 17 – дві латунні сітки в касеті); 18 – башмак.

тичність гідравлічним тиском 1,1 МПа (11атм.). У верхньому дні корпусу змонтований запобіжний клапан.

    Підготовка вогнегасника до роботи:

1). Підвести вогнегасник до вогнища на відстань 5-6 метрів, установити його вертикально.

2). Розкрутити гумовий шланг і спрямувати піногенератор на вогнище.

3). Відкрити ЗПП на балоні з С02.

4). Спрямувати струмінь піни на ближній край вогню з поступовим переміщенням струменя.

Вогнегасник стаціонарний ВППУ-250 призначений для гасіння пожеж на промислових і складських об'єктах народного господарства. Він складається з стального корпусу, пускового балона (ВВ-5) з огородженням, котушки зі шлангом, запобіжного клапана і піногенератора. Корпус вогнегасника зварний, на чотирьох ніжках. До нижнього патрубка приварена зливна трубка з корковим краном і з'єднувальною головкою ГМ-50, яка одночасно використовується для заповнення корпусу водою і зливу її. Нижній патрубок закритий кришкою і призначений для огляду та чистки внутрішньої поверхні корпусу. Заливний патрубок із заглушкою призначений для заливання піноутворювача, верхній патрубок із заглушкою - для контролю за рівнем заповнення корпусу розчином.

Вогнегасники установлюють у приміщеннях з температурою повітря від +3 до +5 0С. Систематично необхідно слідкувати за станом вогнегасника і проводити його очищення від пилу. Особливо потрібно слідкувати за чистотою сітки ствола ГПС, для чого бажано верхню частину його закрити папером або плівкою. При пожежі плівку потрібно зірвати.

Через кожні три роки необхідно провести огляд внутрішньої поверхні корпусу вогнегасника. У випадку появи іржі поверхню зачистити, а потім  покрити

епоксидною емаллю Ш-773 і просушити.

Через кожні 6 років одночасно з внутрішнім оглядом провести випробування корпусу на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,3 МПа упродовж 3-х хв. Повторний огляд пускових талонів має проводитись один раз на 10 років.

3.5.3. Газові вогнегасники (вуглекислотні, аерозольні, вуглекислотні-бром-метилові) призначені для гасіння рідких і твердих горючих речовин (за винятком тих, котрі можуть горіти без доступу повітря), електроустановок  під напругою, транспортних засобів. Використовуються вони також у тих випадках, коли застосування води не дає позитивного ефекту або воно небажане (у музеях, картинних галереях, архівах і т.п.). Після використання газових вогнегасників у закритих приміщеннях останні необхідно провітрити.

Зберігати газові вогнегасники потрібно на спеціальному кронштейні в легкодоступному місці, захищеному від попадання прямих сонячних променів і далеко від нагрівальних приладів. Їх огляд проводиться щомісяця. Щокварталу контролюється цілісність заряду шляхом зважування і проводиться перевірка на герметичність. Один раз на три роки корпуси вогнегасників перевіряють на міцність гідравлічним тиском 2,5 МПа.

Правила техніки безпеки при роботі з газовими вогнегасниками

1.  Не допускайте ударів по балону, головці, ЗПП, розтрубові.
2.  Не торкайтесь рукою розтруба при виході заряду з вуглекислотного вогнегасника, бо температура його понижується до  мінус 78о С.
3.  Захищайте вогнегасник від дії бензину, масла, вологи і тепла  (сонячне

проміння, батареї опалення та ін.).

1.  При зберіганні вуглекислотного вогнегасника температура в приміщенні повинна не перевищувати +30°С.  
2.  Заборонена укладка вогнегасників штабелем один на одного.

3.5.3.1. Вуглекислотні вогнегасники

Заряджені зрідженим вуглекислим газом (СО2) під тиском 6 МПа. У балоні вогнегасника він може знаходитися в рідкій і газоподібній фазах. Співвідношення цих фаз залежить від температури. З її підвищенням рідка вуглекислота переходить у газоподібний стан і тиск у балоні різко зростає. Щоб уникнути розриву балонів, їх заповнюють рідкою вуглекислотою на 75 % і постачають запобіжними мембранами, які забезпечують саморозрядження балона при досягненні в ньому тиску 16...22 МПа.

Недоліком вуглекислоти є те, що вона не має змочувальної здатності, в зв'язку з чим нею не можна гасити тліючі матеріали. Ефективна дія вуглекислотних вогнегасників – у температурних межах від +50°С до -25°С. При нижчих температурах, наприклад -30°С, тиск вуглекислоти в балоні складає 1,45 МПа (14,5 атм), і вихід струменя з вогнегасника відбувається з меншою швидкістю, що знижує його вогнегасну здатність.

Вуглекислотні вогнегасники бувають: ручні – ВВ-2, ВВ-3, ВВ-5, ВВ-8, ВВ-2ММ, ВВ-5ММ; пересувні – ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400; стаціонарні – ВВС-5, ВВС-5П.

За будовою всі ручні вогнегасники  однакові.  Тому розглянемо їх будову  на прикладі ВВ-2 (рис. 2).

Для приведення вогнегасника в дію  необхідно зняти пломбу, за допомогою  кільця   витягнути  запобіжну чеку 8,   розтруб 9   спрямувати  на   вогнище,

надавити до себе важіль 7. Він повернеться на осі і виступом натисне  на шток 5,

який, пересилюючи зусилля пружини, відсуває клапан 4 від сідла. Для приведення вогнегасника в дію  необхідно зняти  пломбу,  за  допомогою   кільця витягнути запобіжну чеку 8,  розтруб 9  спрямувати  на  вогнище, надавити до себе важіль 7. Він повернеться на осі і виступом натисне на шток 5, який, пересилюючи зусилля пружини, відсуває клапан  4  від сідла.  Під  тиском  газу,  який

    Рис. 2 - Вуглекислотний вогнегасник   ВВ-2: 1 – балон, 2 – сифонна трубка, 3 – запобіжна мембрана, 4 – клапан, 5 – шток, 6 – пусковий кулачок, 7 – пусковий важіль, 8 – запобіжна чека з кільцем, 9 – розтруб.

 4  5   6 7 8

    2

    1

  3

9

міститься у верхній частині корпусу, зріджена вуглекислота через сифонну трубку видаляється з балона в штуцер і в розтруб. В ньому, у результаті різкого розширення і швидкого випару рідкої вуглекислоти  утвориться  вуглекислий сніг у вигляді пластівців з температурою мінус 75…80 0С. Струмінь вуглекислого газу і снігу, який виходить із розтруба, направляють у нижню частину полум'я, починаючи з нижнього краю. При цьому вогнегасник необхідно тримати вертикально. Горіння припиняється при об'ємній концентрації вуглекислого газу  20...25 %. Для зупинки випуску заряду необхідно припинити тиск на важіль. Для перенесення вогнегасника служить ручка, яка кріпиться на горловинах балона за допомогою хомута (на рис. 2 не показано).

Вогнегасники типів ВВ-3 і ВВ-5 за будовою аналогічні типу ВВ-2. Вогнегасник ВВ-8 відрізняється від попередніх тим, що розтруб з'єднується з балоном за допомогою шланга. На кінці шланга є ебонітова накладка. При гасінні тримати розтруб тільки в місці, де є  ебонітова  або  дерев'яна  накладка. Балон має плоске дно, що дозволяє ставити вогнегасник на підлогу. За необхідності випуску заряду без розтруба вогнегасник повинен бути закріплений, виникаюча реактивна сила може його перекинути.

Пересувним вогнегасником ВВ-80 можна погасити пожежу на площі до 5 м2.

До місця пожежі вогнегасник транспортується двома особами, які його обслуговують, а потім спрямовують розтруби на вогнище пожежі і відривають клапан.

Пересувний вогнегасник ВВ-400 призначений для гасіння легкозаймистих рідин (ЛЗР) і горючих рідин (ГР) на площі до 25 м2, пожеж в закритих приміщеннях або важкодоступних місцях об'ємом до 75 м3. Він є пересувною установкою газового пожежогасіння, яка складається з восьми балонів, заряджених зрідженою вуглекислотою. Приводиться в дію з допомогою важеля ЗПП, який дозволяє використати заряд частинами від одного або декількох балонів одночасно. При гасінні пожежі застосовується один або два дифузори-снігоутворювача.

Для введення в дію вуглекислотної установки потрібно:

1). Зняти з кронштейна дифузор.

2). Протягнути до місця пожежі шланг.

3). Спрямувати дифузор на вогонь, а потім повернути «на себе» до упора важіль затвора на балоні.

При роботі з дифузором бойова обслуга установки повинна складатися з 3-х осіб. Двоє працюють з дифузорами, а один - біля колектора.

Вогнегасник ВВС-5 (вогнегасник вуглекислотний стаціонарний) призначений для гасіння займань на літаках. Вогнегасник відрізняється від раніше розглянутих тим, що в якості ЗПП застосовуються вуглекислий затвор з піротехнічним пуском, комбінованим (ВЗПКМ).

3.5.3.2. Аерозольні вогнегасники ВА-1, ВА-3 призначені для гасіння займань різних речовин, горючих і тліючих матеріалів та продуктів (зерна, бавовни, текстилю, ізоляційних матеріалів і ін.), установок під напругою до 380 В, крім тих, які горять без доступу повітря (кіноплівка і ін.). Можуть використовуватися для гасіння пожеж всіх видів нафтопродуктів, твердих матеріалів органічного походження (в тому числі і тих, які погано всмоктують воду), водню тощо. Їх не можна застосовувати для гасіння лужних і лужноземельних металів і сплавів на їхній основі, тому що при цьому може відбутися посилення горіння, що супроводжується вибухом. Не рекомендуються їх використовувати для гасіння пожеж металів, а також для гасіння горіння, в якому окислювачами виступають окиси азоту. Рекомендується використовувати на легкових автомобілях, мотоциклах (ВА-1), вантажних автомобілях, тракторах і т.д. (ВА-3).

Вогнегасник ВА-1 від ВА-3 відрізняється тільки розміром корпусу. Зарядом служить бромистий етил (галоїдовані вуглеводні), який витісняється з корпусу повітрям, заправленим в окремий балон всередині корпусу вогнегасника. Для приведення вогнегасника ВА-3 (рис. 3) в дію піднімають рукоятку 15 і натискають на пусковий  важіль  13,  який  опирається на  кінець  штока  10.  Шток

проколює мембрану 5 балона 4 і переміщається таким чином,  що відкриває  до- ступ газу з балона, котрий через дозуючий отвір ніпеля 16 поступає в корпус 2 вогнегасника. Тиск в корпусі збільшується і бромистий етил через сифонну трубку 3 надходить у  вихідне  сопло 12.  

У вихідному соплі рідка фаза заряду перетворюється в газоподібну, утворюється аерозольний струмінь, який надходить у зону горіння. При роботі вогнегасник повинен бути у вертикальному положенні.

Рис. 3 - Вогнегасник аерозольний ВА-3:

1 – кронштейн;  2 – корпус; 3 – сифонна трубка; 4 – балон; 5 – мембрана; 6 – притиск; 7 – прокладка; 8 – пружина; 9 – кришка; 10 – шток;   11 – ковпак; 12 – вихідне  сопло; 13 – важіль; 14 – клапан; 15 – рукоятка; 16 – ніпель

11

10

9

8

7

6

5

4

3

2

1

13

14

15

16

12

Вогнегасник аерозольний хладоновий БАХ призначений для гасіння займань на легковому автомобілі та в побуті.  Він використовується  при  температурі навколишнього повітря від -20°С до +45°С.

Вогнегасник являє собою металеву  аерозольну  упаковку,  заповнену  су-

мішшю хладонів (хладон 114-В-2 і хладон 12).

Щомісяця проводять зовнішній огляд вогнегасників. Один раз на квартал зважують. При втраті 10% ваги відправляють на дозаряджання. Один раз на п'ять років здійснюють випробування корпуса гідравлічним тиском 1,3 МПа.

Основними недоліками цих вогнегасних речовин є: токсичність продуктів термічного розпаду; низька теплота випаровування; висока леткість; здатність утворювати корозійно-активні продукти.

3.5.3.3. Вогнегасники вуглекислотно-бромметилові ВВБ-ЗА, ВВБ-7А. Вони призначені для гасіння різних горючих речовин і тліючих матеріалів (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали), а також електроустановок під напругою не більше 1000 В. Вогнегасники непридатні для гасіння лужних і лужноземельних матеріалів, а також речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (кіноплівка). Не рекомендується використовувати для гасіння металів, деяких металоорганічних сполук і гідридів металів, а також для припинення процесів горіння, в яких окислювачами є окиси азоту.  Вогнегасники  ефективно  працю-

ють в інтервалі температур від -60°С до +50°С.

корпусу. Він приводиться в дію однією людиною внаслідок натискання на пусковий важіль 5 пальцем. Утримують вогнегасник за ручку 7 і одночасно спрямовують розпилювач (штуцер сплющений) 4 на полум'я. Якщо необхідно заряд подавати імпульсами, то важіль 5 періодично натискають і відпускають.

Вогнегасники можуть бути заряджені хладоном, замість бромистого етилу, або сумішшю бромистого етилу і хладону.

Рис. 4 - Вогнегасник ВВБ-3А:

1 – корпус, 2 – сифонна трубка, 3 – клапан, 4 – розпилювач, 5 – пусковий важіль, 6 – шток, 7 - ручка.

5   6

7

Вогнегасник ВВБ-3А (рис. 4) від ВВБ-7А  відрізняється  тільки  розміром

Корпус вогнегасника постійно перебуває під тиском. Тому він повинен випробовуватись на міцність не рідше одного разу на рік гідравлічним тиском у 2,5 МПа.

Заряд вогнегасника токсичний. Тому гасити пожежу у закритих складських приміщеннях і інших приміщеннях об'ємом меншим 50 м3 рекомендується через віконні і дверні отвори. Після гасіння пожежі необхідно добре провітрити або провентилювати приміщення до повної відсутності продуктів взаємодії бромисто-етилу з горючими речовинами, а також з метою виведення парів бромистого етилу.

3.6.4. Порошкові вогнегасники призначені для гасіння пожеж в залежності від їх вогнегасильних зарядів (порошкових складів), табл. 3. Використовують для гасіння пожеж транспортних засобів,  на об'єктах з великими матеріальними цінностями (лабораторій, музеїв, картинних галерей та ін.). Призначення окремих вогнегасників позначені на їх корпусах.      

        Таблиця 3 - Характеристика порошкових зарядів вогнегасників

Позначення	Склад за основним компонентом	Область застосування
ПСБ	Бікарбонат натрію з добавками	Гасіння газів, рідини, яка розлилась, електроустановок  під напругою
ПФ	Фосфорно – амонійні соли з добавками	Гасіння газів, рідини, яка розлилась, електроустановок  під напругою та деревини
ПС-1	Вуглекислий натрій з добавками	Гасіння лужних металів: натрію, калію та їх сплавів
СИ-2	Силікагель і наповнювач	Гасіння нафтопродуктів і пірофорних рідин

При застосуванні вогнегасників слід дотримуватися запобіжного заходу, не допускаючи попадання порошку в органи дихання. Зберігати вогнегасники необхідно у вертикальному  положенні  в  легкодоступному  місці,  захищеному

від попадання прямих сонячних променів і далеко від нагрівальних приладів.

Не рідше одного разу на рік  порошок слід  просушувати при температурі

30...50 0С, грудки, що утворилися – подрібнювати. Після сушіння порошок просівають і засипають у вогнегасник. Ці роботи виконувати з використанням  протипилового респіратора.

Для вогнегасника «Момент» періодично (не рідше одного разу на рік) проводиться контрольне зважування балончика з вуглекислотою. Якщо його маса зменшиться на 36 г, балончик слід замінити.

3.6.4.1. Ручні порошкові вогнегасники ВП-1 ("Момент-2П"), ВП-1 (“Момент”, “Турист”, “Спутник”).

Малолітражні вогнегасники ВП-1 усіх серій в основному використовуються для гасіння пожеж на автотранспорті та в побутових умовах.

  Для включення вогнегасника "Момент-2П" (рис. 5) необхідно направити на вогонь сприск 7 і потягнути вверх пусковий важіль 11. При цьому з'єднаний з важелем хвостовик 10 надавить на шток 8, котрий відкриє клапан 6 склянки 4 та голкою проколе мембрану 5 балона 3 з стиснутим газом. З балона вуглекислота виходе в стакан 4 і через мембрану 5 поступає в пластмасовий корпус 1 вогнегасника, де створює тиск. Під дією вуглекислоти порошок розріджується і викидається під тиском через насадку  7 у ви-

Рис. 5 - Вогнегасник ВП-1 ("Момент-2П"):  1 – корпус, 2 – сифонна трубка, 3 – балончик, для робочого газу, 4 –стакан, 5 – мембрана, 6 – гумовий клапан, 7 – сприск (щілинна насадка), 8 – шток, 9 – ковпак головки, 10 – хвостовик, 11 – важіль, 12 – головка, 13 – пробка.

11

12

13

4

3

2

1

10

9

8

7

6

5

гляді плоского струменя, що розширюється. Струмінь порошку направляють так, щоб хмара порошку цілком покрило вогнище горіння. Якщо необхідно заряд подавати імпульсами, то важіль 11 періодично відпускають.

При гасінні загоряння за допомогою вогнегасника ВП-1 (“Момент”)      (рис. 6) потрібно взяти його одною рукою знизу  біля днища  корпусу 6,  другою зверху та піднести до вогнища пожежі на відстані 1...2 м. Вдарити головку бойка 14 об тверду поверхню. При цьому бойок  проколює  алюмінієву  пробку  балон-

5

4

3

2

1

чика 9 з вуглекислотою.  Вуглекислота  надходить  через отвір  діафрагми 3, шар поропласту 4 і отвір в кришці стакана 5 в корпус 6, розріджує порошок і викидає його під тиском через сприск 13 у вигляді плоского струменя, що розширюється. Струмінь порошку направляють так, щоб хмара порошку цілком покрило вогнище горіння.

Рис. 6. Порошковий вогнегасник ВП-1 «Момент»: 1 – гумова прокладка; 2 – накидна гайка; 3 – металева діафрагма; 4 – поропласт; 5 – кришка стакана; 6 – корпус; 7 – кронштейн; 8 –стакан; 9 – балончик з вуглекислотою; 10 – бойок; 11 – пружина; 12 – гумове кільце; 13 – сприск (насадок) з поліетиленовим ковпачком; 14 – головка бойка.

6

7

8

9

10

11

12

13

  14

Вогнегасник ВП-1 “Турист” перериваної дії, багаторазового використання,  з  ручним  способом  приведення в робочий стан. Він складається з  поліетиленового корпуса з запірно-пусковою головкою. У корпус засмоктується вогнегасильний порошок і за допомогою автомобільного насоса створюється тиск 0,25...0,4 МПа, яких можна контролювати шинним манометром.

Для приведення вогнегасника “Турист” в дію потрібно витягнути чеку, перевернути вогнегасник, направити розпилювач на вогнище пожежі і натиснути  на  запірно  -  пускову  головку.  Під тиском стиснутого повітря струмінь порошку викидається через розпилювач. Струмінь порошку направляється так, щоб його хмара накрила вогнище горіння.

Вогнегасник ВП-1 “Спутник” рекомендується застосовувати для гасіння загоряння транспортних засобів, у тому числі двигунів, що працюють на дизельному паливі. Він являє собою поліетиленовий циліндричний корпус, закритий сіткою і різьбовою кришкою. Заряджений вогнегасник порошком ПСБ.

При використанні слід зняти кришку й енергійно струшуючи висипати порошок на вогнище пожежі для того, щоб над полум'ям утворилася  хмара  порошку. Вогнегасник ефективно працює при температурі –50…+500С.

3.6.4.2. Переносні порошкові вогнегасники ВПУ-2, ВП-2 ВП-2-01, ВП-8Б1, ВП-2В; ВП-2Б, ВП-10А і ін.

За принципом роботи і за конструкцією всі ці вогнегасники аналогічні і розрізняються місткістю балонів і складом порошку, тому їх будову можемо розглянути на прикладі одного вогнегасника, наприклад, типу ВП-10А (рис. 7).

Рис – 7. Вогнегасник ВП-10А: 1- корпус, 2 - металева трубка, 3 - трубка для подачі робочого газу, 4 - шланг (гумований), 5 - мембрана, 6 - конусна чека, 7 - кришка головки, 8 - головка, 9 - балончик для робочого газу, 10 - ручка, 11 - запірний пістолет, 12 - насадка розпилу.

 

Щоб привести вогнегасник в дію, необхідно зірвати пломбу і зняти чеку 6. При цьому конусна частина чеки переміщує шток 8 з голкою, котра пробиває мембрану 5 газового балончика 9. Газ збурює порошок і вштовхує його через шланг 4 на запірний пістолет 11. Після натиснення ручки 10 клапан відкривається і порошок через щілину насадку 12 виштовхується назовні.

Маса заряду вогнегасника 10 кг, початковий робочий тиск - 1,2 МПа, час дії - 18-20 с.

3.6. Автоматичні системи пожежогасіння відносяться до найбільш розповсюджених стаціонарних систем і підрозділяються на спринклерні (рис. 8) та дренчерні (рис. 9) установки.

2

1

Рис. 8 -  Схема спринклерної установки водяного пожежогасіння: 1 - сповіщувач, 2 - спринклерні головки

Рис. 9 - Схема дренчерної установки водяного пожежогасіння: 1 - зовнішній водопровід, 2 - насос, 3 - зворотний клапан, 4 - компресор, 5 - резервуар для вирівнювання тиску, 6 - звуковий випромінювач, 7 - трубопроводи, 8 - дретерна мережа, 9 - дренчерні головки, 10 - кран ручного увімкнення, 11 - легкоплавкі замки, 12 - збуджувальний клапан, 13 - збуджувальний водогін, 14 - клапан групової дії, 15 - труба водогінної мережі

Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками (рис. 10) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцин - залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

У спринклерних установках водорозпилювачі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається і розпилена, завдяки спеціальній розетці вода, починає падати на джерело займання. Кількість спринклерних головок визначають з

розрахунку 12 м2 підлоги на одну головку.

Рис. 10 - а) спринклерна головка; б) дренчерна головка: 1 - корпус зі штуцером, 2,4- коромисла запірного замка, 3 - легкоплавкий замок, 5 – розетка

а

б

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної, але вона порожниста і не має замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182°С в залежності від небезпечної температури у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно удосконалюються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

В розглянутих автоматичних системах пожежогасіння замість води може використовуватися вуглекислота.  

4. Контрольні запитання

1.  Класи пожеж.
2.  Необхідні умови розвитку пожеж
3.  Способи припинення процесу горіння.

4. Які горючі речовини не можна гасити водою?

5. Характеристика піни.

6. В чому полягає принцип гасіння пожежі інертними газами?

7. Вибір вогнегасної речовини та основні елементи устаткування водяного пожежегасіння.

8. Типи вогнегасників.

9. Призначення та будова вогнегасника ВВП-10. Порядок використання.

10. Призначення та будова вогнегасника ВВ-2. Порядок використання.

11. Призначення та будова вогнегасника ВА-3. Порядок використання.

12. Призначення та будова вогнегасника  вуглекислотно-бромметилові ВВБ-ЗА. Порядок використання.

13. Призначення та будова порошкових вогнегасників. Порядок використання.

14. Призначення та будова вогнегасників ВП-1 ("Момент-2П", “Момент”). Порядок використання.

15. Призначення та будова вогнегасників ВП-10. Порядок використання.

         16. Які вогнегасники найбільш ефективні для гасіння різних нафтопродуктів, електрообладнання та цінних матеріалів?

17. Призначення і будова  спринклерної системи вогнегасіння.

18. Призначення і будова  дренчерної системи вогнегасення.

5. Порядок проведення роботи      

1.  Викладач перевіряє знання у студентів за матеріалом практичного заняття усним опитуванням або за допомогою тестів та оцінює їх в кількості до 30 % від балів, запланованих рейтинговою системою.
2.  Представник кожної бригади доповідає підготовлене індивідуальне завдання з використанням  експонатів і (або) плакатів. Інші члени бригади мають право доповнити його відповідь.

Кожний член бригади може одержати до 70 % балів.

3. Проводиться обговорення відповіді, при якому кожний студент групи може заробити додаткові (преміальні) бали за  глобальне доповнення відповіді. Кількість балів визначає викладач.

4. Формулювання висновків виконаної роботи.  

ЗМІСТ

Практична робота № 2. Перша медична допомога потерпілим ......................... 12

1. Анархическое сознание и поведение
2. Варианты Период Инвестиции по годам Прибыль по годам
3. Статья- Преобразование энергии солнечного излучения в тепло- возможности и перспективы использования
4. Белая гвардия Булгакова повествует о гражданской войне в России
5. Диагностика и лечение артериальной гипертензии в детском возрасте
6. тема образования в Республике Беларусь
7. Монополии в России.html
8. Проблемы денежного обращения и его регулирование
9.  3 тысячелетие до н
10. Тема 11 Материальная ответственность сторон трудового договора1 Понятие значение функции материальной отв
11. ~~н ~лшемі елді~ а~ша бірлігіне ша~ылатын алтын ~лшеміні~ саны; 2
12. Муха Афганистан
13. Вариант 1 Утверждаю Зам
14. сапог находя для этого немало веских причин- действительно шикарную и сверхнасыщенную экскурсионку чис
15.  Анализ динамики наличия состава и структуры ОФ
16. Размышления Марк Аврелий Антонин Размышления Литературные памятники ~ http---fict
17. Детский сад компенсирующего вида 119 города Кирова воспитатель Иградраматизация как синтез здоро
18. темах счисления Базовые операции алгебры логики
19. тема жизнеобеспечения страны решающая задачи производства распределения и потребления различных благ и ус
20. Тройкаплюс К трансферт в гостиницу размещение штабные номера

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе