Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
15
red0;
Реферат
Особливості технології індивідуального навчання
Аналіз теоретичного та емпіричного матеріалу педагогічної науки й практики XX століття, надає змогу визначити такі характерні особливості технології індивідуального навчання:
*надає можливість вибору із запропонованих засобів навчання ті, які студент вважає найбільш ефективними;
*навчаємий одержує індивідуальну допомогу в разі виникнення труднощів;
*студент досягає різних рівнів знань щодо змісту навчання;
*процес навчання організований у такий спосіб, створює сприятливі умови й мікроклімат засвоєнню навчального матеріалу та формуванню професійних навичок;
*навчається, працює в індивідуальному темпі в зручний для нього година.
У наступній година виникає потреба в створенні індивідуальних програм навчання, які малі б можливість задовольняти споживи тихий, хто навчається.
Техніка комп'ютерного навчання—така система навчання, у якій одним з технічних засобів виступає комп'ютер. Основні напрями змін у змісті навчання, що пов'язані з комп'ютером, такі: розширення й поглиблення теоретичних основ навчальних курсів унаслідок збільшення їх доступності для студентів завдяки можливостям комп'ютерних засобів, унаочнення змісту навчання, доступ до будь-якої інформації тощо.
Використання комп'ютерних засобів сприяє посиленню ефективності навчання завдяки: широким зображувальним можливостям; значному розширенню кола розв'язуваних завдань; збагачення предметного змісту завдань шляхом вивчення реальних виробничих і соціальних ситуацій; підвищення рівня проблемності завдань; оновлення змісту завдань завдяки ігровим компонентам, особливих правил оперування штучними об'єктами; появи принципово нових завдань, зокрема на побудову експертних систем навчального призначення тощо.
Комп'ютеризація освіти спричиняє зміни в співвідношенні різних організаційних форм навчальної діяльності, зокрема, збільшується частка самостійної, індивідуальної та групової роботи; розширюється обсяг практичних і лабораторних робіт, насамперед, пошукового та дослідницького характерові, підвищується роль і значення поза-аудиторних зайняти
Характерною рисою гуманістичного підходу до навчання є технологія особистісно-зорієнтованго навчання, при якому викладач виступає в ролі організатора самостійної активної пізнавальної діяльності студентів, а також компетентного консультанта та помічника. Його професійні уміння повинні бути спрямовані не стільки на контроль знань і умінь учнів, а на діагностику їх діяльності з метою своєчасної допомоги в разі виникнення труднощів
Ця роль значно складніша від традиційної, яка полягала в здійсненні головного компетентного джерела знань та контролюючого органові. Отже, особистісно зорієнтоване навчання є, по суті, диференційованим навчанням, що враховує рівень інтелектуального розвитку навчаємого, його підготовку з певного предмета, здібності та задатки.
Ефективність технологій особистісно-зорієнтованого навчання полягає в ідеї “навчання в співробітництві”, яка виникла ще в 20-х роках XX століття, як навчання в малих групах, алі розробка технології такого навчання почалась тільки в 70-х роках. Ідеологія означеної технології навчання була детально розроблена трьома групами американських педагогів: із університету Джона Хопкінса (Р.Славін, 1990), університету Міннесота (Роджерс Джонсон і Девід Джонсон, 1987) і групою Дж. Аронсона (Каліфорнія, 1978). Головна ідея навчання в співробітництві-вчитися разом, а не просто щось виконувати разом. Технологія навчання в співробітництві визначається, як сукупність прийомів та дій студента, які виконуються в певній послідовності з метою реалізації того чи іншого методові навчання, або як сукупність методів навчання, що забезпечують певний підхід до навчання з метою реалізації тієї чи іншої дидактичної системи.
Навчання в співробітництві розглядається, як методичний система навчання, що передбачає сукупність деяких прийомів, об'єднаних спільною логікою пізнавальної та організаційної діяльності з метою реалізації основоположних принципів цього методові. Тільки тоді метод навчання або дидактична система можуть бути реалізовані на практиці, якщо смороду технологічно, тобто процесуальне оброблені. Це означає, що смороду базуються на єдиній дидактичній ідеології, відображають єдині принципи і концепцію навчання.
Одним із варіантів технологія особистісно-зорієнтованго навчання є навчання в команді. Особлива увага приділяється груповим цілям та успіху всієї групи (команди), який може бути досягнутий у результаті самостійної роботи шкірного її члена. Уся група зацікавлена в засвоєнні інформації кожним її членом, оскільки успіх команди залежить від внеску шкірного, а також від спільного вирішення всієї проблеми в цілому.
Здійснення такого навчання відбувається за трьома принципами: нагороду команда одержує одну на всіх (оцінку, знак, похвалу тощо); кожен учасник винний бути готовий до контрольної перевірки поза групою; кожен учасник заробляє бали своїй команді шляхом покращення своїх власних результатів.
У технологій особистісно-зорієнтованого навчання використовується варіант - метод проектів. Ідея методові належить американському філософу і педагогові Дж. Дьюї та його учню В.Х. Кілпатрику. Ними запропоновано будувати навчання в активній формі, через цілеспрямовану навчально - пізнавальну діяльність студентів у відповідності з його особистим запитому в цьому знанні, яку йому обов'язково знадобиться. Для цього треба розглядати проблеми з реального життя, що є знайомими і значущими для особистості навчаємих. Розв'язання будь-якої проблеми набуває контури проективної діяльності. В основі методові лежить розвиток пізнавальних навичок студентів, уміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі, а також розвиток критичного мислення.
Метод проектів має на увазі спосіб досягнення дидактичної мети через детальну обробку проблеми (технологію), яка призведе до конкретного практичного результатові. Результат можливо усвідомити, побачити, застосувати в практичній діяльності. Така технологія передбачає сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю й застосовується згідно наступних вимог:
1. Наявність значущої проблеми або задачі, яка вимагає інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її вирішення (наприклад, дослідження економічної проблеми в різних регіонах світу та у своєму регіоні).
2. Практична, теоретична та пізнавальна значущість результатів (наприклад, доповідь про економічний стан певного регіону, фактори, що впливають на цей стан, тенденції розвитку тощо).
3. Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність студентів.
4. Структурування змістової частини проектові (з урахуванням результатів за етапами).
5. Використання дослідницьких методів, які передбачають певну послідовність дій: визначення проблеми і завдань (використання методів «мозкової атаки», «круглого столові» та ін) висування гіпотез їх вирішення; обговорення методів дослідження (статистичних, експериментальних, спостереження тощо); обговорення способів оформлення кінцевих результатів; збір, систематизація й аналіз одержаних даних; підведення підсумків, оформлення результатів, їх презентація; висновки та постановка нових проблем дослідження.
Результати виконаних проектів повинні бути оформлені у вигляді відеофільму, альбомові, журналові, комп'ютерної газети, альманахові, доповіді тощо. Вибір тематики проектів залежить від характерові навчальної ситуації, інтересів, запитів та здібностей навчаємих, професіональних інтересів викладача тощо.
Метод проектів і навчання в співробітництві приваблюють наступними характерними особливостями:
— можливість не стільки передавати студентам торбу знань, скільки навчити здобувати їх самостійно, користуватися ними для вирішення нових пізнавальних і практичних задач;
— можливість оволодіння навчаємими комунікативними вміннями і навичками, уміння працювати в різноманітних групах, використання ними різних соціальних ролей (лідера, виконавця, посередника тощо);
— набуття широких людських контактів, знайомство з різними культурами, різними крапками зору на одну І ту ж проблему;
- оволодіння вміннями користуватися пошуковими методами: збирати необхідну інформацію, факти, уміння аналізувати їх з різних точок зору, висувати гіпотези, формулювати висновки.
Проекти поділяються відповідно до характерної ознаки за типами. Якщо характерна ознака-домінування певної діяльності, те розглядаються наступні типи: пошукові, творчі, рольові, ігрові, інформаційно зорієнтовані, практикозорієнтовані. Якщо характерна ознака предметно-змістова галузь знань, те мають місце такі типи: монопроекти (у межах однієї галузі знань), міжпредметні проекти. За характером координації проекти поділяються на безпосередні (жорсткі, гнучкі) та із прихованою координацією (телекомунікаційні проекти). За характером контактів проекти бувають внутрішні, регіональні, міжнародні. За кількістю учасників проекти бувають особистісні, парні, групові. За терміном виконання проекти поділяються на короткотривалі, середньотривалі, довготривалі.
Розробка та реалізація проектові здійснюється за наступними загальними вимогами:
*вибір тими проектові, його типові, кількості учасників;
*«мозкова атака» з метою розгляду можливих варіантів висунутих проблем, що важливо дослідити в межах конкретної тими;
*розподіл задач за групами, обговорення можливих методів дослідження, пошук інформації, творчих рішень;
*самостійна робота учасників проектові за своїми індивідуальними або груповими завданнями;
*проміжні обговорення одержаних даних;
*попереднє рецензування та захист проектові;
*завершення роботи з наступними колективним обговоренням, експертизою, повідомленням результатів зовнішньої оцінки, формулювання висновків.
Технологія різнорівневого навчання. Базується на особливості диференційованого навчання, яку є основою особистісно зорієнтованого. За визначенням М.Н.Скаткіна, диференційоване навчання відбувається тоді, коли враховуються індивідуальні відмінності навчаємих.
Диференціація особистісних відмінностей поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня диференціація-ці така організація навчального процесу, яка враховує індивідуальні особливості студента безпосередньо процесі навчання згідно до розумів навчальної групи. У цьому випадку поняття диференціації навчання дуже схоже з поняттям індивідуалізації навчання. Зовнішня диференціація враховує різні рівні успішності студентів з метою поєднання їх у спеціальні групи за певними ознаками.
Отже, диференціацію розглядають за загальними здібностями, частковими здібностями, тобто, здібностями до окремих предметів, інтересами, профілем майбутньої спеціальності тощо. У цьому випадку доцільно розглядати різнорівневе навчання для студентів 1;2;3;4;5-х курсів, які, до деякої міри, визначилися щодо своїх інтересів та бажань. На підставі проведеного тестування знань з окремих предметів створюються групи різного рівня, наприклад: «А» — базовий рівень знань, «У» — дещо присунений, «З» — поглиблений. Протягом усього навчання діє система заліків і тестів, за допомогою яких оцінюються зусилля студентів з метою переведення їх у групу більш вищого рівня.
Отже, різнорівневе навчання передбачає таку організацію навчально-виховного процесу, яка дає можливість шкірному студентові оволодіти навчальним матеріалом окремих предметів вузівської програми за рівнями, не нижче базового, залежно від їх здібностей та індивідуальних особливостей. За критерій оцінки діяльності студента приймаються зусилля з оволодіння цим матеріалом та творче його застосування.
Інформаційні технології навчання визначаються, як системи збору, накопичення, зберігання, пошуку, обробки та подання інформації. До нових інформаційних технологій навчання (НІТН) належати інформаційні технології навчання, що засновані на використанні електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) та телекомунікаційних засобів і передбачають можливість одержання нової інформації, нового знання.
Нові інформаційні технології навчання (НІТН) як системи засобів і методів обробки даних мають на увазі цілеспрямоване створення, передачу, охорону, відображення інформаційного продуктові (даних, ідей, знань тощо) з найменшими витратами та залежно від закономірностей середовища, де смороду розвиваються. У вузькому значенні термін НІТН визначається, як використання в навчанні різноманітних технічних засобів, у тому числі і комп'ютерних.
Основою нових інформаційних технологій є комп'ютерна навчальна система, яка поділяється на два типи: традиційну та інтелектуальну. Традиційна-характеризується наявністю однієї навчальної програми, яка керує діяльністю студентів щодо учіння. Інтелектуальна навчальна система (ІНС) реалізує теоретичні і практичні досягнення такої галузі інформатики, як штучний інтелект, що забезпечує розпізнавання мови, текстові, образів, упроваджує діалогове навчання та експертизу.
Важливим напрямом навчально-виховного процесу в професійній підготовці студентів є застосування проблеми технологізації в двох аспектах: у діяльності викладача і навчальній діяльності студентів як засобу успішної організації засвоєння знань навчальних дисциплін. Вона у вищій школі розглядається як “технологічні явища в педагогіці” й умовно поділяються на:
*крупні технологічні структури;
*технологічні мікроструктури;
*методико-технологічні системні формоутворення;
*технологічні прийоми;
*технологічні ланки;
*методико-технологічні ланцюжки;
*технологізовні форми обліку результатів;
*технологічні засоби та ін.
До крупних технологічних структур належати: структура цілісного педагогічного процесу; послідовно реалізовані структурні блоки організації виховного колективу; структурні ланки організації дитячої продуктивної праці. Порушення технологічної дисципліни в педагогічній практиці призводить до того, що не дотримується обов'язкова послідовність реалізації всіх елементів навчально-виховного процесу. Так, за наявності цілей, змісту, форм роботи нерідко забувають про діагностику, зворотний зв'язок і корекцію, що робить педагогічний процес некерованим.
Технологічні мікроструктури виникають у різноманітних організаційних формах педагогічної діяльності, у методах педагогічної взаємодії. Так, технологічна мікроструктура виявляється в різних типах уроків і є організаційним каркасом роботи. Вона визначає русло, що забезпечує рух до навчальної мети. Вимагають структурування і форми виховної роботи: класні години, секційні заняття, робота гуртків.
Методико-технологічні системні формоутворення з'явились у передовій і новаторській педагогічній практиці. Ефективність навчально-виховного процесу зростає завдяки переходові педагогів від застосування розрізнених, ізольованих форм до використання сукупності методико-технологічних формоутворень, які включають дітей у систему активної діяльності, спілкування. Так, для вивчення цілісної тими з менеджментові можна вдатися до такого системного формоутворення- «екскурсія в природу-практичні заняття-узагальнююча лекція».
Технологічний прийом є компактним, частковим способом вирішення конкретної педагогічної або навчальної проблеми. Прийом завжди входити до складові певної технологічної системи навчання або виховання. Прикладами навчального технологічного прийому є опорна сигнальна схема, конспект, гра, драматизація, а також ситуації з використанням діаграм, карт, графіків, записів тощо. Так, під година вивчення математики, економіки, іноземної мови та ін. використовують опорні кодовані конспекти.
Технологічні ланки є окремими частинами крупних технологічних структур. Наприклад, ціль, діагностика або методи-ланки цілісної структури педагогічного процесу. Кожна технологічна ланка виконує тільки їй властиву функцію, а її ігнорування порушує цілісність педагогічного процесу. Так, відсутність чіткої педагогічної мети робить працю педагога безглуздою, без діагностики і зворотного зв'язку навчально-виховна робота стає некерованою.
Методико-технологічні ланцюжки у творчій практиці багатьох передових педагогів створюють із метою відпрацювання умінь та навичок. Для цього в логічній послідовності з'єднують окремі структурні ланки, прийоми, діаграми, карти, малюнки. У виховному процесі організація чергування, суворий режим, розпорядок дня, виконання громадських доручень можуть бути вишикувані у своєрідний технологічний ланцюжок, який задає в житті вихованців оптимальний алгоритм. Отже, технологічний ланцюжок є сумою взаємопов'язаних, послідовно задіяних методів, способів, прийомів, завдань, що забезпечують формування і закріплення навчальних умінь, професійних дій, спортивних навичок, соціально цінних форм поведінки.
Технологічні процеси забезпечуються технологізовними формами обліку результатів навчання, які стимулюють творчу активність навчаємих. Для застосування можливостей технологічних процесів досвідчені викладачі заводять на шкірного студента спеціальний щоденник, у якому відзначав якість виконання самостійної роботи. Якщо студент працював творчо, його успіх відображався в щоденнику творчих робіт.
Більшість викладачів роблять висновки про ділові якості, пізнавальний інтерес, захоплення, ставлення до навчання студентів тільки за оцінками в журналі навчальної групи. Однак із нього мало про що можна дізнатися. Так, майже всі студенти мають із предметів навчання позитивні оцінки, хоча і працьовитість, і здібності до образотворчого навчання у всіх різні. Щоденник у якому б характеризувалися успіхи студентів у самостійній та творчій діяльності, дало змогу викладачеві оцінити свої та студента можливості, до процесу професійної підготовки навчаємих.
Серед педагогічних технологій важливе місце займають технологічні засоби. Комп'ютер, машинне програмування, різноманітні прилади включаються до педагогічної технології як окремі ланка або у вигляді самостійного техніко-технологічного ланцюжка.
Загалом навчальна технологія наближає педагогіку вищої школи до точних наук, а навчально-виховний процес робить цілком організованим, керованим процесом, з передбачуваними позитивними результатами. Кожен викладач винний пам'ятати, що не можна постійно віддавати переваги одним стилям, принципам, технологічним прийомам, а інші ігнорувати. Адже справжнього успіху в педагогічній діяльності вдається досягти лише тоді, коли всі компоненти цілісного педагогічного процесу, дидактики вищої школи втілюються на практиці системно.
Таким чином, дидактика вищої школи, навчальна технологія функціонують і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система законів, закономірностей, способів, принципів, стилів і регуляторів, застосованих у навчально-виховному процесі вузів, а в загальнопедагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами навчання.
ЛІТЕРАТУРА
1.Аркас Микола. Історія України – Русі. - К.: Вища шк., 2008.- 456 с.
2.Гессен С.И. Основи педагогіки: Введення в прикладну філософію: Навчальний посібник для вузів.-М.: Школа – Пресс, 2008. -448с.
3.Закон України <<Про внесення змін і доповнень до Законові Української РСР ”Про освіту”>>//Законі України / Верховна Рада України, Інститут законодавства. - К.,1997.-Т.10.-С.168-192.
4.Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту. –ДО.: В освіти України, 1994.-Вип.1.-336 с.
5.Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / В.Зубко; Нац. Ун-т ”Києво-Могилянська академія ”. К.: КМ Academia, 2009.-290 с.