Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Організація зберігання документів
Первинні документи, що пройшли опрацювання, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов'язковій передачі до архіву під відповідальність головного бухгалтера або назначеної ним особи. Організація правильного зберігання документів має велике значення. Документи, як відомо, служать підставою для відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку. З часом може виникнути необхідність перевірки правильності самого обліку, законності здійснення господарських операцій, надання необхідних документів податковим, фінансовим, ревізійним, судово-слідчим органам для обґрунтування доказів та ін. За даними документів видають відповідні довідки окремим особам.
Тому архів повинен бути організований так, щоб було забезпечено збереження документів і можливість швидкого їх знаходження. Для цього первинні документи звітного місяця, що відносяться до відповідного облікового регістру, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються і супроводжуються відповідною довідкою для архіву.
Касові документи, авансові звіти, виписки банку з усіма доданими до них документами, інші грошові документи, а також документи по операціях з цінними паперами повинні бути підібрані в порядку зростаючих з початку року номерів і переплетеш. Окремо переплітаються бухгалтерські звіти.
На папках з документами (що називаються справами) вказується найменування підприємства або організації, порядковий номер (код) синтетичного рахунка, номери документів (з № _ до № _ включно), кількість документів та до якого звітного періоду вони належать (рік, місяць).
Документи зберігаються в закритих шафах або спеціально відведеному приміщенні за встановленим порядком. Бланки суворого обліку повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах, що забезпечують їх збереження. Всі прийняті на зберігання справи реєструються в архівній книзі, що полегшує знаходження документа у випадку необхідності.
Архіви розрізняють поточні і постійні. Поточний архів організовується безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів звітного року, оскільки облікові працівники вимушені часто звертатися до нього для одержання різних довідок. Для поточного архіву відводять спеціальні шафи, ключі від яких знаходяться в особи, відповідальної за зберігання архіву. Постійний архів розміщується у спеціально обладнаному приміщенні і призначений для зберігання не тільки бухгалтерських документів і звітності, а й справ інших підрозділів і служб підприємства.
Документи з поточного архіву в постійний передаються після закінчення звітного року. Справи бухгалтерського обліку видаються з архіву тільки за дозволом головного бухгалтера. В окремих випадках за рішенням відповідних органів, прийнятим в межах їх повноважень, передбачених законодавством (судово-слідчих, ревізійних, податкових органів) і з дозволу керівника підприємства з бухгалтерського архіву можуть видаватися (вилучатися) окремі документи і навіть справи. У цьому випадку замість вилученого документа в папку вкладають його копію і реєстр вилучених документів з зазначенням підстави і дати вилучення, а в архівній книзі роблять відповідні помітки. Вилучення документів оформляється протоколом (актом), копія якого вручається під розписку посадовій особі, що відповідає за архів.
Якщо вилучаються справи з недооформленими документами (непронумерованими, непереплетеними), то за дозволом і в присутності представників органів, що проводять вилучення, посадові особи можуть дооформити ці справи (пронумерувати документи, зробити опис, прошнурувати, завірити своїм підписом і печаткою).
Органи, що вилучили документи, за письмовою заявою підприємства забезпечують можливість зробити виписку або копію відповідних документів для видачі необхідних довідок. При поверненні вилучених документів посадова особа приймає їх під розписку і разом з рішенням про повернення підшиває у ті ж справи, з яких документи були вилучені і в яких знаходиться постанова про вилучення, реєстр і копії таких документів.
У випадках пропажі або знищення документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства повинен письмово повідомити про це правоохоронні органи. Для встановлення переліку відсутніх документів призначеною комісією за участю представників судово-слідчих органів, охорони і пожежного нагляду встановлюються причини пропажі документів. Результати роботи комісії оформляються актом, копія якого надсилається органу, в управлінні якого знаходиться підприємство, податковому і місцевому фінансовому органу в 10-денний строк.
Вимоги щодо зберігання на підприємствах бухгалтерських документів викладено у Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку (наказ Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р.).
Термін зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з “Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств”, затвердженим Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України №41 від 20.07.1998 р.
Граничні терміни зберігання конкретних бухгалтерських документів в архіві підприємства показано в таблиці 6.2.
Бухгалтерські звіти й баланси організацій та пояснювальні записки до них:
а) зведені річні Постійно
б) річні Постійно
в) квартальні 3
Первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для бухгалтерських та податкових записів (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.)
3
Особові рахунки робітників та службовців, студентів 75
Розрахункові (розрахунково-платіжні) відомості (в тому числі на машинних носіях) 5
Інвентарні картки та журнали обліку основних засобів 3
Довіреності на одержання грошових сум і товарно- матеріальних цінностей (у тому числі анульовані довіреності) 3
Облікові регістри (головна книга, журнали-ордери, розроблювальні таблиці та ін.) 3
Допоміжні й контрольні книги, журнали, картотеки, касові книги, оборотні відомості 3
Книги обліку депонованої заробітної плати, журнали реєстрації виконавчих листів 3
екції — підприємствами та місцевому фінансовому органу — установами в 10-денний термін.
З першого січня 2013 року набрав чинності наказ Міністерства юстиції від 12.04.2012 р. №578/5 про терміни зберігання бухгалтерської документації.
Перелік включає типові документи, що створюються при документуванні однотипних (загальних для всіх) управлінських функцій, виконуваних органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими установами, підприємствами та організаціями незалежно від функціонально-цільового призначення, рівня і масштабу діяльності, форми власності, а також документацію, що створюється унаслідок виробничої та науково-технічної діяльності організацій.
Для полегшення роботи з визначення строків зберігання документів до Переліку включено також окремі види документів нетипового характеру.
Перелік є нормативно-правовим актом, призначеним для використання усіма організаціями при визначенні строків зберігання документів, їх відборі для постійного та тривалого (понад 10 років) зберігання або знищення.
Цей Перелік може використовуватися також фізичними особами – підприємцями.
Як зазначає Держархівслужба, бухгалтерську документацію слід зберігати протягом трьох років за умови завершення податкової перевірки. Документи, що містять інформацію про операції, що підлягають фінмоніторингу, зберігаються протягом п'яти років. У спірних випадках, наприклад, при оскарженні податкових рішень у суді, відповідні папери зберігаються до ухвалення остаточного рішення.
Журнально-ордерна форма ведення бухгалтерського обліку
Журнали-ордери — це багатографні реєстри, призначені для відображення кредитових оборотів головного рахунка, для якого відкрито журнал-ордер.
При журнальній формі господарські операції відображаються в облікових регістрах під час надходження первинних документів або за підсумками за місяць, залежно від характеру і змісту операцій. На документах, дані яких включені до облікових регістрів, зазначають номери відповідних облікових регістрів і порядкові номери записів у них (номер рядка). За документами, дані яких відображені в облікових регістрах загальним підсумком, номер регістру і номер запису вказують на окремому аркуші, який додається до зброшурованих документів.
В облікових регістрах, показники яких переносять в Головну книгу або в інші облікові регістри, роблять відповідну позначку про це у відповідному рядку регістру. Головна книга використовується для узагальнення даних журналів, взаємної перевірки правильності записів за окремими рахунками і складання фінансової звітності. До Головної книги заносяться із журналів підсумки оборотів з кредиту рахунків.
У Головній книзі відображаються: сальдо на початок і кінець поточного місяця; обороти за поточний місяць за кредитом цього рахунку, які наводяться однією сумою; обороти за поточний місяць за дебетом цього рахунку, які наводяться сумою за кореспондуючими рахунками із журналів. Головна книга ведеться протягом календарного року. На кожний синтетичний рахунок у Головній книзі відводять окрему сторінку. Перевірку правильності записів у Головній книзі здійснюють підрахунком суми оборотів і сальдо за усіма рахунками Суми дебетових і кредитових оборотів, а також сальдо за дебетом і кредитом повинні бути відповідно рівні.
Підприємства для перевірки правильності складання облікових регістрів можуть застосовувати оборотну відомість за рахунками бухгалтерського обліку, яка складається з даних оборотів на рахунках бухгалтерського обліку Головної книги після занесення до неї оборотів із усіх журналів. Відомості аналітичних даних заповнюються, як правило, після складання Журналів - регістрів синтетичного обліку.
Рис. 5.4. Схема журнально-ордерної форми обліку
Ця форма ведення обліку передбачає застосування таких регістрів:
Облік грошових коштів та грошових документів.
1. Журнал 1 за кредитом рахунків 30, 31, 33:
1.1. Відомість за дебетом рахунка 30;
1.2. Відомість за дебетом рахунка 31;
1.3. Відомість за дебетом рахунка 33.
2. Облік довгострокових та короткострокових позик. Журнал 2 за кредитом рахунків 50, 60.
3. Облік розрахунків, довгострокових та поточних зобов'язань.
Розділ І Журналу 3. Облік розрахунків за товари, роботи, послуги, інших розрахунків і резерву сумнівних боргів (за кредитом рахунків 16, 34, 36, 37, 38, 51, 62, 63, 68).
Розділ II Журналу 3. Облік розрахунків з бюджетом, облік довгострокових та поточних зобов'язань (за кредитом рахунків 17 52,53,54,55,61,64,67,69):
3.1.Відомість аналітичного обліку розрахунків з покупцями та замовниками;
3.2.Відомість аналітичного обліку розрахунків з різними дебіторами;
З.З.Відомість аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками;
3.4.Відомість аналітичного обліку виданих та отриманих векселів;
3.5.Відомість аналітичного обліку розрахунків за іншими операціями;
3.6.Відомість аналітичного обліку розрахунків з бюджетом.
4. Облік необоротних активів та фінансових інвестицій.
Розділ 1 Журналу 4. Облік основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів та зносу необоротних активів (за кредитом рахунків 10, 11, 12, 13, 19).
Розділ II Журналу 4. Облік капітальних і фінансових інвестицій та інших необоротних активів (за кредитом рахунків 14, 15, 18, 35) 4.!. Відомість аналітичного обліку капітальних інвестицій:
4.2.Відомість аналітичного обліку фінансових інвестицій;
4.3.Відомість аналітичного обліку нематеріальних активів;
5. 5 А. Облік витрат.
Розділ І Журналу 5 і Журналу 5 А за кредитом рахунків 90, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99 і розділ II Журналу 5 і 5 А за кредитом рахунків з журналів 1, 2, 3, 4, 6.
Розділ III Журналу 5 за кредитом рахунків 20, 22, 23, 24, 25, 26,
28, 39, 65, 66, 91.
Розділ III А Журналу 5 А за кредитом рахунків 20, 22, 23, 24, 25, 26,28,39,65,66,80,81,82,83,84.
Розділ III Б Журналу 5 А за кредитом рахунків 20, 22, 39, 65, 66.
Розділ IV Журналу 5 і Журналу 5 А. Аналітичні дані до рахунка 28 "Товари".
5.1.Відомість аналітичного обліку запасів.
6. Облік доходів і результатів діяльності.
Журнал 6 за кредитом рахунків 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 79 Розділ II "Аналітичні дані про доходи".
7. Облік власного капіталу та забезпечення зобов'язань. Журнал 7 за кредитом рахунків 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49: 7.1.Відомість аналітичних даних рахунку 42 "Додатковий капітал";
7.2.Відомість аналітичних даних рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)";
7.3.Відомість аналітичних даних рахунку 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів".
8. Інші регістри бухгалтерського обліку.
Регістр депонованої заробітної плати Бухгалтерська довідка Аркуш-розшифровка.
Головним регістром при журнальній формі є журнали, в яких здійснюються систематичні та комбіновані (хронологічні та систематичні) записи. Серед них є регістри багатографної та шахової будови. Відомості до журналів є багатографними та комбінованими документами за обсягом змісту та видом записів. Вони поділяються на дебетові, що відображають обороти рахунків по дебету, та аналітичні. Таке, на перший погляд, ускладнення облікової регістрації направлено на скорочення облікових записів та сприяє наочності записів через об'єднання хронологічного та систематичного, синтетичного та аналітичного обліків. Використання шахового принципу заповнення регістрів дозволяє спрощувати складання звітності через відсутність необхідності складати оборотну відомість за синтетичними рахунками.
7.2. Форми бухгалтерського обліку
Форма бухгалтерського обліку являє собою сукупність облікових регістрів, у яких у визначеній послідовності належним чином робляться облікові записи з метою отримання підсумкових даних, що характеризують фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства.
Існують такі форми бухгалтерського обліку: меморіально-ордерна, журнал-головна (серед бухгалтерів-практиків називається американською, або “американкою”), журнально-ордерна, автоматизована (комп’ютерна).
Хоча всі нині застосовувані форми відрізняються одна від одної, у них одна суть, що полягає в реєстрації господарських операцій, групуванні однорідних даних, їх рознесенні за синтетичними і за аналітичними рахунками, підрахунку оборотів і залишків на рахунках, складанні остаточного балансу та інших форм звітності.
Меморіально-ордерна форма ведення бухгалтерського обліку. Суть її полягає в наступному: на основі первинних документів складаються накопичувальні і групувальні відомості. Підсумкові дані з цих накопичувальних регістрів записуються у меморіальні ордери. Бухгалтерія підприємства зазвичай розділена на кілька відділів: розрахунковий, матеріальний, загальний, виробничий, відділ готової продукції, обліку капітальних вкладень. Відповідно до цього розподілу кожен відділ складає свої, закріплені за ним меморіальні ордери. Меморіальний ордер складає працівник відповідного відділу, підписує його і потім подає на перевірку головному бухгалтеру, який, перевіривши ордер, також підписує його.
За однаковими господарськими операціями закріплюється той самий номер меморіального ордера. Наприклад, касові операції відображаються в меморіальному ордері № 1, банківські – у меморіальному ордері № 2, надходження матеріалів і відпуск їх у виробництво – у меморіальному ордері № 4. Це дозволяє ще до складання меморіального ордера вести аналітичний облік засобів, які відображаються в даному меморіальному ордері, надає можливість рознесення сум за рахунками аналітичного обліку з посиланням на відповідний номер меморіального ордера, у підшивці якого будуть зберігатися первинні документи.
Складені, перевірені і підписані меморіальні ордери записуються загальними підсумками в реєстраційний журнал – хронологічний реєстр бухгалтерського обліку. Підсумкова сума реєстраційного журналу повинна дорівнювати сумі дебетових і кредитових оборотів за всіма синтетичними рахунками.
Потім суми меморіальних ордерів розносять за рахунками Головної книги – регістру синтетичного обліку. Головна книга ведеться за дебетом і кредитом рахунків. Обороти за Головною книгою порівнюються з підсумковою сумою всіх меморіальних ордерів у реєстраційному журналі. Якщо обороти збігаються, то це означає, що всі проводки рознесені за синтетичними рахунками.
Далі обороти за всіма синтетичними рахунками у Головній книзі розносяться за відповідними рядками в оборотній відомості за рахунками синтетичного обліку. Після складання оборотної відомості за синтетичними рахунками на основі залишків на кінець місяця складається заключний сальдовий баланс.
Усі господарські операції, відображені у первинних документах, докладених до меморіальних ордерів, розносяться в картки аналітичного обліку.
Аналітичні (допоміжні) рахунки ведуться в книгах або на картках, вільних аркушах. Питання про застосування книг чи карток дається на розгляд головного бухгалтера. При цьому облік наявних грошей у касі ведеться обов’язково в касовій книзі. При веденні аналітичних рахунків на картках, вільних аркушах кожний заново відкритий рахунок реєструється в особливому “Реєстрі карток”.
Після рознесення сум за рахунками аналітичного обліку складаються оборотні відомості за аналітичними рахунками і їх підсумки звіряються з відповідними сумами оборотних відомостей за синтетичними рахунками.
Таким чином, послідовність складання регістрів при меморіально-ордерній формі ведення бухгалтерського обліку така:
- накопичувальні і групувальні відомості;
- меморіальні ордери;
- реєстраційний журнал;
- Головна книга;
- оборотна відомість за синтетичними рахунками;
- регістри аналітичного обліку;
- баланс.
Перевага меморіально-ордерної форми бухгалтерського обліку полягає у її простоті і ясності. Однак вона в даний час застосовується рідко. Це пов’язано з основним її недоліком – пристосованістю до ручної праці. Недоліком меморіально-ордерної форми є також те, що відбувається багаторазове переписування тих самих цифр із регістра в регістр, що викликає технічні помилки, які згодом буває важко знайти. Аналітичний і синтетичний обліки, хронологічний і систематичний записи при цій формі ведуться у відриві один від одного, що також є значним недоліком меморіально-ордерної форми бухгалтерського обліку.
Журнал-головна форма ведення бухгалтерського обліку. Ця форма застосовується на невеликих підприємствах з незначною кількістю облікових операцій. Свою назву вона одержала від основного регістра синтетичного обліку, який застосовується при цій формі, – книги журнал-головна. Вона називається також американською формою, хоча винайдена була на початку XIX ст. французом Едмоном Дегранжем. Справа в тому, що вона завоювала популярність і отримала широке поширення серед американських фермерів і повернулася до Європи вже як американська новинка.
При цій формі ведення бухгалтерського обліку існує спеціальний журнал реєстрації господарських операцій, до якого у хронологічній послідовності записуються усі операції, що відбулися на підприємстві протягом місяця. І заносяться вони тільки на основі первинних документів.
Журнально-ордерна форма ведення бухгалтерського обліку – це форма, при якій застосовуються журнали-ордери. Записи в них проводяться з первинних документів у розрізі кореспондуючих рахунків за кредитовою ознакою, тобто за кредитом даного рахунка в кореспонденції з дебетом рахунків. Місячні підсумки кожного журналу-ордера показують загальну суму кредитового обороту рахунка, операції якого враховуються в журналі, і суми дебетових оборотів кожного кореспондуючого з ним рахунка. Господарські операції записуються в журнали-ордери по мірі їх здійснення й оформлення первинними документами. Таким чином одночасно здійснюються систематичні і хронологічні записи.
Журнал-ордер – це облікова таблиця, побудована за шаховою формою, де можна одним записом відобразити операцію, що обліковується одразу на двох рахунках – за дебетом і за кредитом.
Виняток становить журнал-ордер № 1, в якому відображають рух коштів і на рахунках у банках, і в касі. З метою посилення контролю за збереженням і використанням коштів за даними рахунками ведуть допоміжні відомості за дебетом цих рахунків.
Звірка правильності ведення записів у журналі-ордері відбувається шляхом порівняння суми підсумків за дебетом рахунків із загальним підсумком за кредитом рахунка. Вивірені місячні підсумки з журналів-ордерів переносяться до Головної книги.
До Головної книги кредитовий оборот з даного рахунка переноситься загальною сумою з відповідного журналу, а обороти за дебетом – з інших журналів-ордерів за кореспондуючими рахунками. Таким чином, у Головній книзі розшифровується дебетовий оборот рахунка, а в журналі-ордері – кредитовий.
Головна книга ведеться правильно, якщо суми підсумків дебетових і кредитових оборотів, а також суми підсумків дебетових і кредитових сальдо рівні.
Дані перевірки також можна здійснити, скориставшись оборотною відомістю за рахунками синтетичного обліку. Головна книга відкривається на один рік і ведеться за синтетичними рахунками за дебетовою ознакою господарських операцій. У ній за кожним рахунком наводяться: початкове сальдо, дебетові обороти за місяць, щообліковується, у розрізі кореспондуючих рахунків, а кредитові обороти – одним записом, кінцеве сальдо. Для кожного синтетичного рахунка в книзі виділяється окрема сторінка, а для запису місячних оборотів – окремий рядок. Наприкінці кварталу залишки з кожного синтетичного рахунка переносять до балансу.
5.Формування ринкової економіки, наявність різних форм власності, розширення міжнародних економічних зв'язків українських підприємців є основою для впровадження в організацію бухгалтерського обліку облікової політики, яку підприємство визначає самостійно.
Облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.
Існування різних видів обліку покликано максимально задовольнити інтереси різних груп користувачів облікової інформації, що, в свою чергу, визначає особливості облікової політики. Крім того, суттєвим фактором визнаються не тільки інтереси користувачів звітності, але й тих,хто її складав.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємствах та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних документах, регістрах і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством. Дотримання законодавства при виконанні господарських операцій несуть їх власники.
Формування облікової політики підприємства здійснюється головним бухгалтером і затверджується наказом або розпорядженням керівника.
Облікова політика, як складова частина фінансової звітності повинна розроблятися кожним підприємством, що зареєстроване у встановленому законодавством порядку. Основна мета облікової політики - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.
Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і вибирає форму ведення бухгалтерського обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством.
Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка надана переліком методик і облікових процедур, серед яких однак припустимі альтернативні варіанти. Вона визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо. Отже, облікова політика підприємства - це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від поставлених цілей). Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому — як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку). Облікову політику підприємства повинні знати:
- керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування;
- бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно обгрунтувати зміст облікової політики;
-аудитор, оскільки облікова політика є одним з об'єктів дослідження, з вивчення яких розпочинається процес аудиторської перевірки;
- податковий інспектор, адже від багатьох принципів облікової політики залежить порядок формування того чи іншого об'єкту оподаткування.
При веденні бухгалтерського обліку необхідно забезпечити:
- незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій та оцінки майна. Зміна методології обліку на наступний рік повинна передбачатись у примітках до річної фінансової звітності;
- повноту відображення в обліку за звітний період (місяць, квартал, рік) всіх господарських операцій, що були проведені за цей час, та результатів інвентаризації майна і зобов'язань;
- правильність віднесення доходів та витрат до відповідних звітних періодів, незалежно від часу надходження доходів та оплати витрат, якщо інше не встановлено чинним законодавством;
- розмежування в обліку поточних витрат на виробництво та капітальних інвестицій;
- тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.
Облікова політика підприємства висвітлюється в Наказі про облікову політику.
Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів прийнятої на звітний рік облікової політики. Бажано за кожним пунктом в наказі наводити його нормативне обгрунтування (зазначати, на підставі якого нормативного документа прийняте те чи інше положення про облікову політику).
У широкому розумінні облікова політика підприємства оформлюється системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи, її зміст частково розкривається і в установчих документах підприємства.
Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік документів, що використовуються для первинного відображення господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних для накопичення і систематизації інформації. Перелік документів повинен бути затверджений в наказі або розпорядженні керівника підприємства про облікову політику і може включати:
- робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності;
- форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;
- порядок проведення інвентаризації активів та зобов'язань;
- методи оцінки активів та зобов'язань;
- правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;
- порядок контролю за господарськими операціями;
- інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку. Послідовне проведення підприємством прийнятої облікової політики є одним з найважливіших завдань організації бухгалтерського обліку.
Облікова політика може складатись з двох рівнів:
1-й рівень: політика державних органів щодо розвитку обліку в Україні, яка включає:
- визнання країною міжнародних бухгалтерських стандартів та впровадження їх в національну систему обліку;
- вирішення питань щодо рівня регламентації обліку;
- розробка національного плану рахунків чи його відсутність;
- розробка та затвердження форм звітності;
- методологічне та організаційне керівництво системою обліку в країні;
- сприяння підготовці кадрів та розвиток наукових досліджень з обліку;
- програма книговидання, забезпечення методичною літературою бухгалтерів-практиків;
- питання оплати праці, соціального забезпечення та ін.
2-й рівень: політика конкретного підприємства з метою забезпечення надійної фінансової звітності, яка включає:
- робочий план рахунків бухгалтерського обліку;
- форми первинних облікових документів;
- порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;
- методи оцінки активів та зобов’язань;
- правила документообігу та технологія обробки облікової іенформації;
- порядок контролю за господарськими операціями;
- інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.
При формуванні облікової політики передбачається майнова відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, послідовності, безперервності, періодичності та іншим вимогам, передбаченим ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил.
Техніка бухгалтерського обліку передбачає вибір форми ведення обліку, організації бухгалтерської служби та формування її взаємозв'язків з іншими службами, робочий план рахунків, технологію обробки даних тощо.
Положення облікової політики фіксуються в наказі керівника підприємства, що передбачає наступні розділи:
1. Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку.
2. Організація роботи облікового апарату.
3. Технічна організація обліку.
4. Організація бухгалтерського обліку.
В першому розділі наказу "Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку" визначаються способи ведення бухгалтерського обліку, які суттєво впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами бухгалтерської звітності. До них відносять:
- оцінку запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової продукції;
- методи амортизації основних засобів;
- методи амортизації нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів;
- інші способи, що відповідають вимогам суттєвості;
- визнання доходів та витрат від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;
- варіанти ведення обліку витрат виробництва.
Облік витрат на виробництво можна здійснювати:
- за елементами витрат (витрати на оплату праці, матеріали, амортизація тощо);
- за видами продукції (робіт, послуг);
- в розрізі виробничих або інших підрозділів;
- з використанням рахунків класу 8 чи без їх використання.
Кількість і дати проведення інвентаризацій.
Другий розділ наказу присвячується організації бухгалтерського обліку. В ньому визначаються:
- форма організації бухгалтерського обліку;
- форма ведення бухгалтерського обліку;
- розробка системи і форм управлінського (внутрішньогосподарського) обліку, звітності і контролю;
- затвердження правил документообігу і технології обробки облікової інформації, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку.
- обов'язки головного бухгалтера .
Відповідно до принципу послідовності підприємство повинно постійно (з року в рік) застосовувати обрану облікову політику.
Дотримуватись єдиної облікової політики мають й групи об'єднаних підприємств (після об'єднання), а також ті підприємства, які складають консолідовану фінансову звітність.
У разі, якщо неможливо застосувати єдину облікову політику, складаючи консолідовану фінансову звітність, це розкривають у Примітках до консолідованої фінансової звітності. Зумовлено це необхідністю порівнювати фінансову звітність підприємства для оцінки його фінансового стану, перспектив розвитку та результатів діяльності за певний період. У зв'язку з цим доцільно й для кожного звітного періоду дотримуватись єдиної облікової політики.
Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених П(С)БО і повинна бути обгрунтована і розкрита в Примітках до фінансової звітності.
Облікова політика підприємства може змінюватися, якщо:
- змінюються статутні умови;
- змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО;
- нові положення облікової політики забезпечують достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності.
Не вважається зміною облікової політики інформація, що стосується:
- подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;
- подій або операцій, які не відбувалися раніше.
Відображення у фінансовій звітності впливу зміни облікової політики на події та операції минулих періодів здійснюється шляхом:
- коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;
- повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.
Облікова політика застосовується щодо подій та операцій з моменту їх виникнення, за винятком окремих випадків. Окремими вважаються випадки, коли суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно. Тоді облікова політика поширюється лише на події, які відбуваються після дати зміни облікової політики.
Термін "облікова політика" виник у зв'язку з реформуванням бухгалтерського обліку відповідно до ринкових відносин та міжнародних стандартів. В Україні він офіційно введений в 1999 р. Законом від 16 липня 1999 р. № 996-ГУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Виникнення облікової політики ґрунтується на тому, що законодавством передбачається використання альтернативних варіантів обліку, а роль бухгалтера на підприємстві змінюється від простого реєстратора господарських операцій до активного учасника їх здійснення.
Загальні правила побудови фінансового обліку встановлюються централізовано, але на підприємстві вони конкретизуються залежно від умов діяльності, кваліфікації персоналу, технічного забезпечення, галузі господарювання тощо, що диктує необхідність розробки облікової політики. Вона є інструментом, який поєднує державне регулювання та певну самостійність підприємства у питаннях ведення обліку.
В економічній літературі зустрічаються різні визначення поняття "облікова політика". Узагальнюючи їх, ми вважаємо, що облікова політика - це сукупність способів і прийомів ведення бухгалтерського обліку, прийнята на підприємстві.
Формування облікової політики відбувається на трьох рівнях:
1) міждержавному - розробка правил і принципів функціонування бухгалтерського обліку в межах об'єднання держав;
2) державному - встановлення загальних правил, стандартів ведення бухгалтерського обліку;
3) підприємства - сукупність способів і прийомів ведення бухгалтерського обліку, що прийняті на підприємстві та відповідають особливостям його діяльності.
Облікова політика на міждержавному і державному рівнях має обов'язковий характер, формується на загальних засадах ведення бухгалтерського обліку. Керуючись вимогами першого і другого рівнів, на підприємстві формують власну облікову політику, враховуючи конкретну ситуацію його діяльності. Отупінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державою шляхом прийняття законів, положень, постанов та інших нормативних документів, у яких є допустимі варіанти альтернативних рішень здійснення облікових процедур.
Облікова політика є інструментом бухгалтерського обліку, який готується підприємством самостійно, виходячи із діючих нормативних документів. Облікову політику на підприємстві формує головний бухгалтер за дорученням і контролем керівника підприємства або спеціально створена комісія. До цієї роботи можуть бути залучені інші працівники обліку, спеціалісти, спеціалізовані фірми (аудиторська, бухгалтерська, консультаційна, юридична).
При формуванні облікової політики необхідно дотримуватись таких принципів:
1) законність - обрані методичні прийоми, способи та процедури ведення бухгалтерського обліку не повинні суперечити чинному законодавству та нормативним документам;
2) адекватність - облікова політика підприємства має відповідати особливостям умов його діяльності;
3) єдність - облікова політика має бути єдиною для суб'єкта господарювання незалежно від кількості його підрозділів, філій або дочірніх підприємств.
1.Основним об'єктом, що забезпечує господарську діяльність є засоби виробництва, до яких, перш за все, відносяться основні засоби. Вони, як уже зазначалося, використовуються в господарській діяльності тривалий час, не змінюючи свого зовнішнього вигляду. Зношуючись поступово, вони переносять свою вартість на продукцію, що виготовлюється частинами протягом нормативного строку їх служби.
До виробничих основних засобів (фондів) відносять будівлі, споруди, обладнання, машини, транспортні засоби та інші об'єкти, які функціонують у сфері матеріального виробництва.
Завданнями бухгалтерського обліку основних засобів є: правильне документальне оформлення і своєчасне відображення в облікових реєстрах надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення та вибуття; правильне обчислення і відображення в обліку суми зносу основних засобів; точне визначення результатів у разі ліквідації основних засобів; контроль за витратами на ремонт основних засобів, за їх збереженням й ефективністю використання.
Одиницею обліку основних засобів є інвентарний об'єкт, тобто закінчений будинок (будівля), предмет або комплекс предметів з усім знаряддям та пристроями. Інвентарні об'єкти діляться на прості (одиничні) і складні, що складаються з декількох предметів. Ознакою відокремлення одного виду інвентарних об'єктів від іншого служить виконання ними самостійних функцій.
Кожному інвентарному об'єкту присвоюють певний номер, який зберігається за цим об'єктом на весь час його знаходження в експлуатації, в запасі або на консервації. Інвентарний номер прикріплюють або позначають на предметі, який беруть на облік, і обов'язково вказують у документах, пов'язаних з рухом основних засобів.
За натурально-речовим складом і залежно від мети використання та виконуваних функцій основні засоби об'єднують у такі групи і підгрупи.
Будівлі (корпуси цехів, майстерень, заводоуправління, житлові будівлі та інші архітектурно-будівельні об'єкти виробничого, адміністративно-господарського і соціально-побутового призначення). Інвентарним об'єктом у цій групі є кожна окрема будівля, прибудови, які мають самостійне господарське значення (склади, гаражі та інші) У складі інвентарного об'єкта групи “Будівлі” входять усі комунікації, необхідні для нормальної його експлуатації (системи опалення, освітлення, вентиляції, водогазопостачання, внутрішні телефони і сигналізаційні мережі, ліфтове господарство).
Споруди (нафтові і газові свердловини, стовбури шахт, автомобільні дороги, водоймища та інші), які є сукупністю інженерно-будівельних об'єктів, призначених для виконання технічних або загальних функцій процесу виробництва без зміни процесу праці та його результатів. Інвентарним об'єктом вважається кожна окрема споруда з усім обладнанням, що належить до неї.
Передавальні пристрої (лінії електропередач, трансмісії, трубопроводи, телемережі, газові мережі та ін.) – це сукупність об'єктів, призначених для передачі електричної, теплової та механічної енергії від машин-двигунів до робочих машин, а також для переміщення рідких і газоподібних речовин від одного інвентарного об'єкта до іншого.
Машини та обладнання:
а) силові машини та обладнання (атомні реактори, котли, парові двигуни, турбіни, силові трансформатори, двигуни внутрішнього згорання та інші), які являють собою машини-генератори та машини-двигуни, що виробляють електричну і теплову енергію або перетворюють її на механічну енергію руху. У склад інвентарного об'єкта по групі машин та обладнання входять пристрої, знаряддя і прилади, що становлять з ними єдине ціле;
б) робочі машини та обладнання (верстати, апарати; агрегати різного призначення). У сукупності це обладнання, призначене для механічної, термічної, хімічної або іншої технологічної дії на предмети праці, для їх переміщення у виробничому процесі добування, плавлення, виготовлення і т. д. У кожній галузі промисловості робочі машини та обладнання групують за видами і технологічним призначенням;
в) вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої та лабораторне обладнання (манометри, ваги, дозатори, обладнання для диспетчерського контролю, сигналізації, прилади і апаратура заводських та науково-дослідних лабораторій, мікроскопи, термостати тощо), призначені для вимірювання різних параметрів роботи техніки, що експлуатується, регулювання виробничих процесів, перевірки якості сировини, матеріалів, готової продукції, рівня вологості повітря, шумової дії та інших санітарно-гігієнічних умов. Особливість вимірювальних та регулюючих приладів як інвентарних об'єктів полягає в тому, що вони мають самостійне значення і не є складовою частиною інших об'єктів;
г) обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, управляючі і аналогові машини, цифрові обчислювальні машини усіх видів і систем);
ґ) інші машини та обладнання, що не ввійшли до перелічених вище груп.
У групі “Машини та обладнання” окремо обліковують усі автоматичні лінії, певні машини та їх сукупність, які є як самостійним інвентарним об'єктом. Автоматичним вважається обладнання з програмним управлінням, а також верстати, машини і агрегати, що виконують основні операції безпосередньої дії на предмети праці без участі людини.
Транспортні засоби (рухомий склад залізничного, водного, автомобільного, повітряного та комунального транспорту, основні фонди виробничого транспорту, магістральні нафтогазопроводи) у сукупності являють собою засоби пересування, призначені для переміщення людей та транспортування вантажів і речовин різного призначення.
Інструмент (електродрилі, вібратори, відбійні молотки та інші) - це основні засоби, які використовують у процесі ручної праці або прикріпляють до машини для підсилення або збільшення її робочих органів.
Виробничий інвентар та знаряддя (верстати, баки, контейнери та інвентарна тара) — це ті предмети, що використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи.
Господарський інвентар становлять предмети конторського і господарського обзаведення.
Інвентарним об'єктом робочої та продуктивної худоби (коні, воли, корови тощо) є кожна доросла тварина.
Інвентарними об'єктами багаторічних насаджень (озеленювальні та декоративні, плодово-ягідні насадження тощо) вважаються окремі сквери, парки, сади, частина закріпленої за підприємством вулиці або території, що має зелені насадження, незалежно від кількості, віку і породи.
До внутрішньогосподарських доріг належать транспортні магістралі на території підприємства з необхідними спорудами та обладнанням.
Іншими основними засобами є бібліотечні фонди, капітальні затрати в орендовані основні засоби тощо.
Бухгалтерія підприємства визначає належність основних засобів до тієї чи іншої облікової групи за даними паспортів, інструкцій щодо експлуатації, описів та іншої технічної документації.
1.2. Первинний облік основних засобів
Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити: контроль за зберіганням основних засобів; своєчасне, правильне документальне відображення в обліку надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення із цеху в цех, із складу в склад тощо, ефективне використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безкоштовна передача); своєчасне (щомісячне) відображення в обліку зносу (амортизація) основних засобів; відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів; виявлення зайвих та морально застарілих основних засобів.
При організації документального оформлення обліку основних засобів слід керуватися такими нормативними Актами.
1) Наказом Міністерства статистики України № 352 від 09.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку". Цим наказом Міністерство статистики затвердило типові форми первинної облікової документації з обліку основних засобів, які введені в дію з 1 січня 1996 року.
2) Переліком типових документів (Наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України № 41 від 0.07.98 р.).
Первинний облік оформляють документами, які наведено в таблиці 8.1.
Таблиця 8.1. Первинні документи для обліку основних засобів
№ форми
Назва форми
1
2
03-1
Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів
03-2
Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів
03-3
Акт на списання основних засобів
03-4
Акт на списання автотранспортних машин
03-5
Акт на установку, пуск, демонтаж будівельної машини
03-6
Інвентарна картка обліку основних засобів
03-7
Опис інвентарних карток з обліку основних засобів
03-8
Картка обліку руху основних засобів
03-9
Інвентарний список основних засобів
03-14
Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)
03-15
Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)
03-16
Розрахунок амортизації по автотранспорту
Форма ОЗ-1 застосовується для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів і для обліку введених в експлуатацію; для оформлення внутрішнього переміщення основних засобів з одного цеху (відділу, дільниці) до іншого, а також для виключення їх зі складу основних засобів при передачі іншому підприємству. При отриманні (купівлі) основних засобів акт складає комісія, яка призначається розпорядженням (наказом) керівника підприємства. Акт складається в одному примірнику на кожний окремий об'єкт. Складання загального акта, яким оформлюється приймання декількох об'єктів основних засобів дозволяється лише при обліку господарського інвентарю, інструментів, обладнання і т. д., якщо ці об'єкти однотипні, мають однакову вартість та прийняті в одному календарному місяці. При передачі основних засобів іншому підприємству акт складається в двох примірниках (для підприємства, яке отримує і яке здає основні засоби). При оформленні внутрішнього переміщення основних засобів акт також складається в двох примірниках у тому відділі, який здає основні засоби.
Форму ОЗ-2 застосовують для оформлення приймання-здачі основних засобів з капітального ремонту, реконструкції та модернізації. Якщо ремонт, реконструкцію та модернізацію виконує інше підприємство, то акт складається в двох примірниках (другий примірник передається підприємству, що здійснило ремонт основних засобів). При виконанні ремонту, реконструкції та модернізації господарським способом, акт складається в одному примірнику.
Форма ОЗ-3 застосовується для оформлення вибуття окремих об'єктів основних засобів при повній або частковій їх ліквідації. Акт складається в двох примірниках комісією, що затверджена наказом керівника підприємства. Витрати по ліквідації, а також вартість отриманих матеріальних цінностей від розбору будівель, демонтажу обладнання і т. п. відображають в акті в розділі "Розрахунок результатів списання об'єктів".
Форма ОЗ-6 застосовується для аналітичного обліку та узагальнення інформації про всі типи основних засобів на підприємстві. Форма містить у собі дані про технічні особливості об'єкта, норми амортизаційних відрахувань та ін. Традиційно ведеться форма ОЗ-6 в одному примірнику в бухгалтерії, проте існує варіант побудови обліку з веденням двох примірників цих форм: один - у бухгалтерії, другий - в місцях експлуатації основних засобів замість ОЗ-9.
Форма ОЗ-7 застосовується для регістрації інвентарних карток. Ця форма складається в одному примірнику в бухгалтерії з метою контролю за збереженням карток.
Форма ОЗ-8 застосовується при ручній обробці облікової інформації для обліку руху основних засобів по класифікаційних групах. Відкривається бухгалтерії в одному примірнику.
Інвентарний список основних засобів (ф. ОЗ-9) застосовується для пооб'єктного обліку основних засобів у місцях їх заходження (експлуатації) за матеріально відповідальними особами. Інвентарні списки підлягають періодичному (не менше двох разів на рік) звірянню із записами в інвентарних картках обліку основних засобів (ф. ОЗ-6).
Форми ОЗ-14, ОЗ-15, ОЗ-16 використовуються для розрахунку амортизації основних засобів. На жаль, ці форми є надто громіздкими, однак це єдині регістри для розрахунку амортизації при будь-якій формі ведення бухгалтерського обліку в умовах ручної обробки інформації. Лише при застосуванні журнально-ордерної форми обліку замість зазначених форм для розрахунку амортизації можна застосовувати розробну таблицю.
При документальному оформленні господарських операцій та пов'язаних з ними змін на підприємстві відбувається рух облікової інформації між первинною документацією, регістрами синтетичного й аналітичного обліку та звітністю.
3. 2.2. Облік надходження основних засобів
Надходження основних засобів здійснюється в результаті:
придбання за плату;
будівництво (підрядним і господарським способами);
внесення засновниками до статутного капіталу;
безоплатне одержання;
отримання в обмін на неподібні об’єкти.
При передачі кожного об’єкта основних засобів в експлуатацію комісією, яка створена за наказом керівника підприємства і здійснює приймання об’єкта, складається Акт приймання передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (Ф № 03-1). В цьому документі вказується первісна вартість об’єкта, місце експлуатації, його відповідність технічним умовам.
Кожному об’єкту надається інвентарний номер, який наноситься на об’єкт і в подальшому проставляється у всіх документах, на підставі яких відбувається внутрішнє переміщення об’єкта, або його вибуття, а також в інвентарній картці (Ф № 03-6).
Інвентарна картка — регістр аналітичного обліку основних засобів. У ній містяться такі дані: інвентарний номер, назва об’єкта, коротка технічна характеристика, місце експлуатації, дата введення в експлуатацію, рік випуску або будівництва, норма амортизації, дата вибуття з експлуатації, відомості про переоцінку, реконструкцію, модернізацію об’єкта та інші.
Придбання об’єктів основних засобів за плату, а також їхнє будівництво являють собою капітальні інвестиції підприємства, для обліку яких призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції»
ис. 2.4. Зміст господарських операцій, що відображаються за рахунком 15 «Капітальні інвестиції»
Рахунок 15 «Капітальні інвестиції» має такі субрахунки:
151 «Капітальне будівництво»
152 «Придбання (виготовлення) основних засобів»
153 «Придбання інших необоротних матеріальних активів»
154 «Придбання (створення) нематеріальних активів»
155 «Формування основного стада»
Кореспонденція рахунків з обліку надходження основних засобів відображена за схема 10 “Основні засоби”;
11 “Інші необоротні матеріальні активи”.
Вартість комп'ютерів, телефонів, мікрофонів, рацій рекомендуємо виділити в окремий субрахунок, наприклад 1041, для більш зручного узгодження з податковим обліком.
Придбаваючи, споруджуючи або виготовляючи об'єкти основних фондів, підприємства здійснюють капітальні інвестиції.
Згідно з Планом рахунків та Інструкцією № 291 усі затрати, пов'язані з придбанням або створенням необоротних матеріальних активів, накопичуються на субрахунках рахунка 15 “Kапітальні інвестиції”:
151 “Kапітальне будівництво”;
152 “Придбання (виготовлення) основних засобів”;
153 “Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів”.
Уведені в дію об'єкти зараховуються підприємством до складу основних засобів, а понесені витрати з кредиту рахунка 15 списуються в дебет рахунків 10 або 11.
Якщо будівництво об'єкта здійснювалося на принципах пайової участі, то кошти, які забудовник отримав від пайовика, відображаються таким чином:
Дебет рахунків грошових коштів, запасів - Kредит рахунка 48 “Цільове фінансування та цільові надходження”.
При цьому ведеться аналітичний облік відомостей про пайовика та об'єкт будівництва.
Передача побудованого об'єкта пайовику оформляється Актом приймання-передачі та відповідними документами про право власності пайовика на об'єкт або його частину. У забудовника ця операція повинна відображатися проведеннями:
Дебет рахунка 48 “Цільове фінансування та цільові надходження” - Kредит рахунка 15 “Kапітальні інвестиції”.
Зарахування на баланс власної частини побудованого об'єкта відображається таким чином:
Дебет рахунка 10 “Основні засоби” - Kредит рахунка 15 “Kапітальні інвестиції”.
Аналітичний облік капітальних інвестицій ведеться відповідно за видами основних засобів, інших необоротних активів, а також за окремими об'єктами капітальних вкладень (інвентарними об'єктами).
Розділ 4.2.1. Придбання активів за грошові кошти
У разі придбання об'єктів основних засобів усі витрати, пов'язані з таким придбанням, накопичуються на рахунку 15 “Kапітальні інвестиції” до приведення об'єкта до стану, придатного до використання.
Готовий до експлуатації об'єкт зараховується на баланс підприємства за вартістю, визначеною в кредиті рахунка 15, яка і буде для цього об'єкта первісною.
10 “Основні засоби”;
11 “Інші необоротні матеріальні активи”.
Вартість комп'ютерів, телефонів, мікрофонів, рацій рекомендуємо виділити в окремий субрахунок, наприклад 1041, для більш зручного узгодження з податковим обліком.
Придбаваючи, споруджуючи або виготовляючи об'єкти основних фондів, підприємства здійснюють капітальні інвестиції.
Згідно з Планом рахунків та Інструкцією № 291 усі затрати, пов'язані з придбанням або створенням необоротних матеріальних активів, накопичуються на субрахунках рахунка 15 “Kапітальні інвестиції”:
151 “Kапітальне будівництво”;
152 “Придбання (виготовлення) основних засобів”;
153 “Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів”.
Уведені в дію об'єкти зараховуються підприємством до складу основних засобів, а понесені витрати з кредиту рахунка 15 списуються в дебет рахунків 10 або 11.
Якщо будівництво об'єкта здійснювалося на принципах пайової участі, то кошти, які забудовник отримав від пайовика, відображаються таким чином:
Дебет рахунків грошових коштів, запасів - Kредит рахунка 48 “Цільове фінансування та цільові надходження”.
При цьому ведеться аналітичний облік відомостей про пайовика та об'єкт будівництва.
Передача побудованого об'єкта пайовику оформляється Актом приймання-передачі та відповідними документами про право власності пайовика на об'єкт або його частину. У забудовника ця операція повинна відображатися проведеннями:
Дебет рахунка 48 “Цільове фінансування та цільові надходження” - Kредит рахунка 15 “Kапітальні інвестиції”.
Зарахування на баланс власної частини побудованого об'єкта відображається таким чином:
Дебет рахунка 10 “Основні засоби” - Kредит рахунка 15 “Kапітальні інвестиції”.
Аналітичний облік капітальних інвестицій ведеться відповідно за видами основних засобів, інших необоротних активів, а також за окремими об'єктами капітальних вкладень (інвентарними об'єктами).
Розділ 4.2.1. Придбання активів за грошові кошти
У разі придбання об'єктів основних засобів усі витрати, пов'язані з таким придбанням, накопичуються на рахунку 15 “Kапітальні інвестиції” до приведення об'єкта до стану, придатного до використання.
Готовий до експлуатації об'єкт зараховується на баланс підприємства за вартістю, визначеною в кредиті рахунка 15, яка і буде для цього об'єкта первісною.
Головні джерела надходження основних засобів такі: об'єкти, що їх вклали засновники (учасники) до статутного капіталу, об'єкти, збудовані підприємством, установлене устаткування, закінчені роботи з побудови або дообладнання, котрі збільшують первинну вартість об'єктів; придбані (куповані) основні засоби; одержані безкоштовно; виявлені під час інвентаризації надлишки основних засобів.
У разі надходження в експлуатацію основних засобів на кожний об'єкт укладають спеціальний документ — акт приймання-передачі типової форми, крім випадків, коли введення об'єктів у дію має оформлятися іншим порядком за чинним законодавством. В акті фіксується вартість інвентарного об'єкта з округленням, виконуваним у передбаченому законодавством порядку, а також основні показники, що характеризують його технічні особливості, місце використання і т. ін.
На підприємствах надходження основних засобів у системі рахунків відображається наведеними далі записами.
У разі одержання нових основних засобів від засновників у рахунок внесків до статутного капіталу:
Дебет рахунка «Основні засоби»
Кредит рахунка «Неоплачений капітал».
У разі введення в експлуатацію після побудови (монтажу) тощо:
Дебет рахунка «Основні засоби»
Кредит рахунка «Капітальні інвестиції».
У разі безкоштовного одержання нових основних засобів:
Дебет рахунка «Основні засоби»
Кредит рахунка «Безоплатно одержані необоротні активи».
У разі такого одержання основних засобів, що були в експлуатації до передачі,
на первинну вартість:
Дебет рахунка «Основні засоби»
Кредит рахунка «Безоплатно отримане майно»
на суму зносу (амортизації):
Дебет рахунка «Безоплатно отримане майно»
Кредит рахунка «Знос необоротних активів»
Або Дебет рахунка «Неоплачений капітал»
Кредит рахунка «Знос необоротних активів».
У разі придбання (купівлі), якщо немає потреби в будівельних або монтажних роботах (на підставі акту введення в експлуатацію)
нових:
Дебет рахунка «Основні засоби»
Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками»
тих, що були в експлуатації:
Дебет рахунка «Основні засоби» — первинна вартість
Кредит рахунка «Знос необоротних активів» (основних засобів)
Кредит рахунка № 60 «Розрахунки з постачальниками» — на купівельну суму
Примітка. Сума ПДВ за основними засобами невиробничого призначення приєднається до первинної вартості.
Щодо основних засобів, які виявилися надлишками при інвентаризації:
Дебет рахунка «Основні засоби»
Кредит рахунка «Інші доходи від звичайної діяльності».
Пов'язані з придбанням основних засобів: витрати на транспортування; за консультаційні, інформаційні, посередницькі, реєстраційні, монтажні та інші відображаються записом:
Дебет рахунка «Капітальні інвестиції»
Кредит рахунка за належністю: «Інші розрахунки», «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками» та ін.
Переоцінка основних засобів
Переоцінка основних засобів – дуже складне (методично) питання українського бухобліку. Якби в ПБО 7 бухгалтерам було надано право самим вирішувати питання методології проведення переоцінки основних засобів, автор рекомендувала б робити це дуже просто: у разі дооцінки — проводити збільшення додаткового капіталу, у разі уцінки — зменшення; у разі вибуття переоціненого активу — залишок його переоцінки, зазначений в інвентарній картці, переносити на рахунок 44. Все.
Для того щоб показати офіційну методологію, в кілька слів укластися неможливо, проте нічого хитрого і тут немає, а є лише багато зайвої роботи.
Переоцінка основних засобів за відсутності попередніх переоцінок
Якщо переоцінка об'єкта здійснюється вперше (або за умови, що всі попередні дооцінки нейтралізовано еквівалентними уцінками), то в разі дооцінки суму збільшення його балансової вартості слід зараховувати до складу додаткового капіталу, а в разі уцінки аналогічну суму зменшення — до складу витрат звітного періоду.
Дооцінка об’єкта основних засобів за відсутності попередніх переоцінок.
Уся сума дооцінки балансової вартості об'єкта основних засобів за відсутності попередніх переоцінок зараховується на збільшення додаткового капіталу оборотами за кредитом рахунка 423 «Дооцінка активів».
Уцінка об'єкта основних засобів за відсутності попередніх переоцінок.
Уся сума уцінки балансової вартості об'єкта основних засобів за відсутності попередніх переоцінок зараховується до витрат звітного періоду на дебет рахунка 975 «Уцінка необоротних активів».
Дооцінка об'єкта основних засобів, який раніше було уцінено
Якщо попередньо уцінений об'єкт дооцінюється, то сума дооцінки в частині, що дорівнює попередній уцінці, спрямовується на збільшення доходів звітного періоду. У разі якщо суми раніше понесених (у зв'язку з попередньою уцінкою) витрат виявляється недостатньо, щоб цілком покрити дооцінку, решту суми дооцінки зараховують до складу додаткового капіталу. У прикладі, наведеному в таблиці 8.2.1, суми попередньої уцінки (нарахованих раніше витрат) цілком вистачає, щоб не зараховувати до статті додаткового капіталу якусь частину дооцінки. У прикладі, наведеному в таблиці 8.2.2, — не вистачає, і у зв'язку з цим частина дооцінки має збільшити додатковий капітал.
Сума дооцінки об'єкта менша від суми попередньо здійсненої уцінки (варіант І таблиці 8.2)
У цій ситуації, згідно з ПБО 7, сума дооцінки у повному обсязі спрямовується на погашення витрат, понесених у зв'язку з попередньою уцінкою. Згідно з прикладом у таблиці 8.2, вона становить 910 грн. Сума непокритих витрат попередньої уцінки — 490 грн (1400 грн - 910 грн).
Облік реалізації переоцінених основних засобів.
Згідно з п. 21 ПБО 7, при вибутті об'єкта основних засобів, який раніше переоцінювався, перевищення сум його попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок зараховуються до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.
Стандартом 7 "Основні засоби" передбачено, що підприємства мають право переоцінювати об'єкти основних засобів, якщо їх залишкова вартість відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Частота проведення переоцінки залежить від коливань справедливої (реальної) вартості основних засобів. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату переоцінюються всі об'єкти групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Обов’язковість переоцінки ОЗ
Відповідно до п. 16 П(С)БО 7 «Основні засоби» підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта істотно відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.
Як указується в п. 34 розділу 7 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003 р. № 561, як поріг істотності для проведення переоцінки може прийматися величина в розмірі 1 % чистого прибутку (збитку) підприємства або величина, що дорівнює 10-відсотковому відхиленню залишкової вартості об’єктів основних засобів від їхньої справедливої вартості.
Звертаємо увагу, що П(С)БО 7 «Основні засоби» не містить прямої вимоги переоцінювати активи, якщо їхня вартість на дату балансу істотно відрізняється від справедливої. Підприємству лише надана така можливість.
В той же час Законом України «Про бухгалтерський облік і фінанову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV визначені основні принципи бухгалтерського обліку, серед яких особливо варто виділити обачність і повноту висвітлення фінансової інформації. Зазначені принципи припускають відображення у фінансовій звітності повної та достовірної інформації щодо вартості активів і зобов’язань. А істотна різниця між залишковою і справедливою вартістю об’єкта ОЗ призводить до неадекватної оцінки стану активів підприємства.
Необхідність переоцінки визначає керівник підприємства. Це рішення може прийматися на підставі даних інвентаризації або на підставі службової записки бухгалтера. Рішення керівника про проведення переоцінки оформляється відповідним розпорядженням (наказом).
Якщо об’єкти групи основних засобів були переоцінені, то згодом переоцінка цієї групи повинна проводитися регулярно, так, щоб залишкова вартість об’єктів на дату балансу істотно не відрізнялася від справедливої.
Що таке справедлива вартість об’єкта ОЗ
Значення терміну «справедлива вартість» у П(С)БО 7 не наводиться. Із усіх стандартів бухгалтерського обліку України його визначення містить тільки П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств». У п. 4 П(С)БО 19 зазначено, що справедлива вартість — це сума, за якою можна здійснити обмін активу, або оплату зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Варто визнати, що наведене визначення не дає вичерпної відповіді на те, в якому порядку варто визначати справедливу вартість об’єкта ОЗ.
Однак ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III (далі — Закон про оцінку) установлено, що у випадку переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку обов’язковим є проведення оцінки майна. Оцінка майна проводиться особою, яка одержала сертифікат суб’єкта оціночної діяльності (ст. 5 Закону про оцінку).
У результаті проведення оцінки складається звіт про оцінку майна, який
… містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності - суб’єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб’єкта оціночної діяльності (ст. 12 Закону про оцінку).
На підставі цього звіту і визначається справедлива вартість об’єкта ОЗ.
Навіщо проводити переоцінку
Проведення переоцінки ОЗ, у першу чергу, відображається на показниках балансу. При дооцінці ОЗ збільшується як їхня залишкова вартість, так і показник власного капіталу підприємства.
У результаті проведення дооцінки ОЗ:
1. Власники підприємства та інші користувачі фінансової звітності одержують адекватну інформацію про стан активів.
2. Збільшується балансова вартість активів підприємства, що буде дуже до речі, якщо підприємство вирішить брати банківський кредит, оскільки при ухваленні рішення про надання кредиту аналізуються показники балансу.
3. Якщо підприємство — платник єдиного податку і планує продавати об’єкти ОЗ, то в цьому випадку дооцінка об’єкта Оз вплине і на показник виручки в податковому обліку, тому що відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 при продажі основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, і їхньою залишковою вартістю.
В свою чергу, проведення уцінки об’єкта основних засобів першої групи позитивно вплине на податкові наслідки у випадку ухвалення рішення про ліквідацію об’єкта або його переведенні до групи невиробничих основних фондів. Відповідно до п. 4.9 Закону про ПДВ така ліквідація або переведення розглядаються для цілей податкового обліку як поставка. А податкові зобов’язання з ПДВ для основних фондів першої групи в цьому випадку визначаються виходячи зі звичайних цін, але не нижче балансової вартості.
Порядок проведення переоцінки ОЗ
Пунктом 17 П(С)БО 7 установлено такий порядок проведення переоцінки:
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки.
У свою чергу, індекс переоцінки визначається за формулою:
І.п. = В.с. / В.з., де
І.п. – індекс переоцінки;
В.с. – справедлива вартість об’єкта;
В.з. – залишкова вартість об’єкта.