Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 14. Правові основи безпеки господарської діяльності
Мета: визначити правові основи безпеки господарської діяльності.
План лекції:
1. Проблеми безпеки господарської діяльності.
2. Комерційна таємниця.
3. Розвідка і контррозвідка у господарських відносинах.
Ключові слова теми: безпека господарської діяльності, внутрішні загрози, зовнішні загрози, служба безпеки, розвідка, контррозвідка, комерційна таємниця, права володільця комерційної таємниці, виключна ліцензія, невиключна ліцензія, розголошення комерційної таємниці.
1. Проблеми безпеки господарської діяльності.
Безпека господарської діяльності є складовою частиною економічної безпеки держави. Економічна безпека держави складається з багатьох напрямків її управлінської діяльності, в тому числі і зі створення сприятливого клімату для розвитку підприємницької діяльності і, на цій основі, забезпечення різноманітних потреб суспільства та окремого громадянина. Найперша потреба особи, різних груп населення та суспільства в плані економічної безпеки є захист від кримінальних, правових, економічних зазіхань на їх свободу, майно та інтереси.
Наприклад, економічна експансія, яка проявляється через надмірний імпорт товарів, призводить до знижки виробництва, згортання галузей народного господарства країни, підвищує залежність її економіки від поставок з інших держав, зменшує кількість робочих місць, пригнічує власне виробництво, розвиток продуктивних сил, створює сприятливе середовище для виникнення різноманітних загроз як для підприємництва, так і для економічної безпеки держави в цілому.
Демографічний чинник у вигляді збільшення кількості громадян інших країн (демографічна експансія) чи зниження природного приросту корінного населення збільшує залежність економіки держави від наявності трудових ресурсів інших країн, створює загрозу розвитку продуктивних сил, старіння населення держави, що через певний строк зробить її державою пенсіонерів з усіма негативними наслідками.
Таким чином, безпека господарської діяльності є невід'ємною частиною економічної безпеки держави. Вони щільно взаємопов'язані між собою, значно впливають одна на одну. Виходячи з цього, сформулюємо поняття безпеки господарської діяльності.
Безпека господарської діяльності – це сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних ,економічних, фінансових, інформаційно – аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз cтворення умов щодо забезпечення ефективного функціонування суб'єктів підприємницької діяльності відповідно їх цілям та завданням.
За джерелом походження загрози безпеці підприємництва можна поділити на внутрішні та зовнішні.
До зовнішніх загроз в сфері підприємницької діяльності можна віднести наступні:
робота спеціальних служб іноземних держав щодо добування інформації про економічні процеси в сфері підприємництва з метою здійснення антиконкурентних заходів;
робота служб безпеки суб'єктів підприємницької діяльності як вітчизняних, так і зарубіжних, з метою придушення конкурентів, заволодіння ринками збуту чи майном конкурентів;
■ протиправна діяльність організованих злочинних
формувань та окремих осіб з метою заволодіння майном суб'єктів підприємницької діяльності.
До внутрішніх загроз безпеці підприємництва слід віднести такі:
протиправні чи інші негативні дії персоналу суб'єкта підприємницької діяльності;
порушення встановленого режиму захисту інформації з обмеженим доступом для сторонніх осіб;
порушення порядку використання технічних засобів;
інші порушення правил режиму безпеки, діловодства тощо, які створюють передумови щодо реалізації протиправних цілей злочинними елементами чи іншими зацікавленими фігурантами;
низький рівень кадрового, організаційно-правового, інформаційно-аналітичного забезпечення управління потенційними ризиками як від внутрішніх, так від зовнішніх загроз.
За напрямками роботи ризик потенційних загроз умовно можна поділити ще на дві великі групи: економічні та режимно-охоронні.
З викладеного випливають завдання системи економічної безпеки підприємництва:
захист законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та їх співробітників;
збір даних, їх аналіз, оцінка і прогнозування оперативної обстановки на підприємстві, в організації, установі;
вивчення та перевірка партнерів, клієнтів і конкурентів;
своєчасне виявлення можливих зазіхань на об'єкт чи його співробітників з боку джерел зовнішніх загроз безпеці;
недопущення проникнення на об'єкт структур промислового шпіонажу, злочинних формувань чи осіб з протиправними намірами;
протидія технічному проникненню на об'єкт чи його комунікаційні системи;
захист співробітників від насильницьких посягань;
виявлення, попередження можливої протиправної чи іншої негативної діяльності співробітників суб'єкта підприємництва на шкоду його безпеці;
збереження матеріальних цінностей, відомостей з обмеженим доступом;
пошук та здобування необхідної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень з питань стратегії і тактики подальшої підприємницької діяльності;
фізична і технічна охорона будов, споруд, територій, транспортних засобів;
формування в засобах масової інформації у партнерів та клієнтури позитивного іміджу про суб'єкт підприємницької діяльності, що повинно сприяти реалізації бізнес-проектів;
відшкодування матеріальних та моральних збитків, спричинених неправомірними діями юридичних чи фізичних осіб;
контроль за ефективністю функціонування системи безпеки.
Для вирішення цих завдань суб'єкти підприємницької діяльності створюють власні або використовують міжвідомчі служби безпеки.
Міжоб’сктні служби безпеки, як правило, спеціалізуються або на чисто режимно-охоронних послугах (охорона будівель, споруд, транспорту, окремих працівників підприємств, установ, членів їх сімей тощо), або – на суто економічних, правових чи консультаційних послугах.
Послугами таких служб користується основний загал малих та середніх підприємств, організацій та установ, для яких втратно утримувати власні служби безпеки.
Більш великі підприємства, банківські чи інші установи кредитно-фінансової системи звертаються з окремих питань в ці служби безпеки також. Разом з тим, такі суб'єкти економіки не зможуть забезпечити ефективне функціонування своєї організації без комплексного підходу до питань безпеки. Тому, як правило, вони створюють власні служби безпеки.
Структура цих підрозділів базується в залежності від рівня
становлення підприємства, масиву питань, вирішення яких покладає на ці служби керівництво організації на тому чи іншому етапі її розвитку. Але в структурі типових служб безпеки обов'язково є підрозділи, до функцій яких входять такі елементи системи безпеки як:
розвідка, контррозвідка з економічних та інших питань;
внутрішня безпека – режим діловодства, моніторинг факторів ризику;
режим проходу на об'єкт та охорону його будівель, територій та споруд;
фізична безпека персоналу;
протипожежна безпека;
технічна безпека, до якої входять робота охоронно-технічного обладнання, захист засобів зв'язку, комп'ютерних систем та інших комунікаційних мереж;
радіаційно-хімічна безпека, цивільна оборона;
безпека перевезень;
інформаційно-аналітична робота;
психолого-соціологічна робота;
рекламно-пропагандистське забезпечення діяльності суб'єкта підприємництва;
експертна перевірка механізму системи безпеки.
Для ефективного виконання перерахованих функцій важливо врахувати такі допоміжні елементи системи безпеки:
Створення системи захисту підприємства
Можна дати кілька загальних зауважень щодо створення системи захисту підприємства. По-перше, фізична захищеність організації має розглядатися у тісній взаємодії з інформаційною. Однак ототожнювати їх не слід, адже заволодіти таємницями компанії сьогодні можна і не проникаючи в приміщення за міцними стінами. Досить потрапити в інформаційну систему, щоб отримати потрібні дані, вивести з ладу елементи корпоративної мережі або заблокувати доступ до інформаційних ресурсів.
По-друге, захист "всього й від усіх ” не є раціональним і навряд чи принесе очікувані результати. Слід чітко визначити, яку інформацію потрібно оберігати в першу чергу й від кого. Для цього проводять аналіз можливих шляхів реалізації навмисних і випадкових атак, розробляють модель потенційного порушника, яка враховує його кваліфікацію, наявні засоби для здійснення атак, час дії, та прогнозують потенційні збитки.
По-третє, у середовищі, де людський фактор становить чи не найбільшу загрозу, особливо актуальним стає метод "батога і пряника ”. Йдеться про те, що організаційні та адміністративні заходи варто поєднувати з соціально-психологічними. Перші передбачають створення необхідної правової бази шляхом розробки організаційно-розпорядчих документів, на яких будується діяльність служб безпеки й відділів захисту інформації. Заходи ж соціально-психологічного характеру складаються з двох основних напрямів: правильного підбору кадрів і застосування матеріальних та моральних стимулів. За даними західних фахівців, від правильного підбору та стимулювання персоналу щонайменше на вісімдесят відсотків залежить збереження корпоративних таємниць. Одними з першочергових завдань досвідченого керівника вважають створення сприятливого соціально-психологічного клімату всередині організації, зниження плинності кадрів, формування "фірмового патріотизму ”. Не варто нехтувати впровадженням справедливої системи матеріальних винагород, створенням можливостей для професійного росту та для участі персоналу в прийнятті рішень.
Проблема утворення сприятливого клімату у підприємницькому середовищі в плані економічної безпеки підприємництва набуває сьогодні особливого значення, стає вирішальним чинником, що визначає перспективи розвитку підприємництва і економічного розвитку країни в цілому.
Організаційна слабкість механізмів узгодження інтересів суспільства і підприємців, недосконалість правового регулювання економічних відносин, їх аморалізація провокують такі антигромадські прояви у сфері підприємництва, як організована злочинність, корупція, рекет, шахрайство, розкрадання, хабарництво, некомпетентність і необов'язковість партнерів по бізнесу, шахрайство відносно один одного, псевдобанкрутство, високий рівень підприємницьких ризиків, до цього нерозвинутість інституту їх страхування, відсутність кваліфікованого консультативного забезпечення. Все це ставить під сумнів можливість успішного і ефективного розвитку підприємництва.
На фоні зазначених обставин в Україні та країнах СНД починає формуватися певна система безпеки підприємництва. Створюються різноманітні відомчі і міжвідомчі служби безпеки, які в певній мірі напрацьовують окремі напрямки своєї діяльності (див. вище).
Слід відзначити, що виявляти порушення, що посягають на економічну безпеку, в силу їх структури та інших чинників в більшості випадків покликані не державні спецслужби, а служби економічної безпеки тих суб'єктів підприємництва, яким наносяться збитки. Така стратегія базується на тому, що економічні ризики, як, правило, знаходяться у сфері дії цивільно-правових норм. Відповідно – мотивом роботи по забезпеченню безпеки є запобігання збитків від різного роду ризиків та посягань. В умовах, що склалися, тільки такий підхід дозволяє підприємцям забезпечити надійний захист як від прорахунків щодо неефективного вкладення і використання коштів, так і від різноманітних правопорушень, в тому числі і кримінального характеру.
Наголосимо, що держава не знімає з себе обов’язків і здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю, а саме:
• у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
у сфері цін і ціноутворення – з питань додержання суб'єктами господарювання державної дисципліни цін на продукцію і послуги;
у сфері земельних відносин – за використанням і охороною земель; водних ресурсів і лісового господарства – за використанням і охороною вод та лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
у сфері виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за протипожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за додержанням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо різних умов здійснення господарської діяльності;
у сфері споживання – за якістю і безпечністю продукції;
у галузі зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
Держава створила цілу систему правоохоронних та правозастосовчих органів, які визначають ступінь безпеки суб'єктів господарювання
Треба запам'ятати, що основними органами, які мають право здійснення контролю у межах своєї компетенції, є:
органи і посадові особи податкової служби (Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4.12.1990 р.);
органи і посадові особи державної контрольно-ревізійної служби (Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993 р.);
органи і посадові особи Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю МВС України (Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р.);
органи і посадові особи санітарно-епідеміологічної служби (Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р.);
органи і посадові особи Державної пожежної охорони (Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р.);
органи і посадові особи Державного комітету з нагляду за охороною праці (Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р.);
органи і посадові особи служби у справах захисту прав споживачів та ін.
За певних обставин господарська діяльність потребує попереднього проведення екологічної експертизи відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 р.
Існують спеціалізовані установи щодо контролю якості різних видів продукції, наприклад, ліків (Закон України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996 р.), харчових продуктів (Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.1997 р.) та ІН.
Держава зобов'язує суб'єктів господарювання вести бухгалтерський облік та звітність відповідно до вимог, встановлених законодавством (Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р.).
Держава забезпечує захист прав суб'єктів господарювання та споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності на майно.
Повноваження посадових осіб Державної податкової служби , Державної контрольно-ревізійної служби, митної служби, Державного департаменту по боротьбі з економічною злочинністю МВС України та інших органів
Наголосимо, що державні органи і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю в зазначених сферах, їх статус та загальні умови здійснення контролю і нагляду встановлюються законами. Але втручання державних органів у господарську діяльність суб'єктів господарювання не допускається, якщо ця діяльність не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів із здійснення контролю та нагляду за господарською діяльністю. Державні органи і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування і перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, точно додержуючись вимог законодавства і встановлених правил, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
Зазначимо, що суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності протягом 30 днів після їх закінчення. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.
2. Комерційна таємниця
Загальні положення про комерційну таємницю
У ст. 30 Закону України «Про інформацію» від 02.10.92 р. конфіденційна інформація визначена як відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб, і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Комерційна таємниця є одним із видів конфіденційної інформації.
Легальне визначення комерційної таємниці міститься в ст. 505 ЦК України.
Комерційна таємниця – це інформація, яка має дійсну або
потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої нема вільного доступу на законних підставах і стосовно якої володілець інформації вживає заходів щодо її конфіденційності. Об'єктом інтелектуальної власності на комерційну таємницю є нематеріальне благо, яке є результатом інтелектуальної діяльності, на який за особою, котра його досягла, або іншими володільцями визнається виключне право на використання. Інформація за своєю суттю є нематеріальною, але її зберігання і поширення здійснюється найчастіше за допомогою матеріальних носіїв.
Характерні ознаки комерційної таємниці такі:
Виходячи з особливостей комерційної таємниці, під її поняття можуть підпадати найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця
Вітчизняне законодавство не дає вичерпного переліку відомостей, що належать до комерційної таємниці. Склад і обсяг відомостей, що складають комерційну таємницю, визначається керівником суб'єкта господарювання.
У постанові Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.93 р. № 611 визначені відомості, що не можуть складати комерційну таємницю:
Не можуть вважатися комерційною таємницею:
недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
оголошенню
Річна бухгалтерська звітність юридичної особи є відкритою для заінтересованих користувачів: банків, інвесторів, кредиторів, покупців, постачальників тощо, які можуть ознайомлюватись з нею і отримувати її копії з відшкодуванням витрат на копіювання.
Крім комерційної таємниці, законодавство виділяє ще кілька видів відомостей, які повинні зберігатись в таємниці, – це державна, військова, медична, нотаріальна, адвокатська, банківська таємниці, особиста та сімейна таємниця, таємниця усиновлення, таємниця слідства тощо. Комерційна таємниця відрізняється від цих видів тим, що відомості, які вона містить, стосуються комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність. Відповідно до цього суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які займаються підприємницькою діяльністю, тобто юридичні та фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.
Відомості, що складають комерційну таємницю, змінюються. Тому по мірі необхідності перелік таких відомостей повинен переглядатися, змінюватися і доповнюватися. Згодом деякі відомості можуть бути переведені в розряд загальнодоступних (відкритої інформації).
Коли відомості, що складають комерційну таємницю, перестають бути конфіденційними, правова охорона таких відомостей як комерційної таємниці припиняється.
Права володільця комерційної таємниці
Володілець права інтелектуальної власності має право самостійно використовувати цю інформацію будь-якими способами, але в межах, передбачених законом. Володілець права інтелектуальної власності має право дозволяти використання цієї інформації третім особам на підставі договору. Насамперед він має право в будь-який момент розкрити перед невизначеним колом осіб ті відомості, які становили комерційну таємницю, якщо це не порушує прав за зобов'язаннями контрагентів. Володілець права інтелектуальної власності має право продати або іншим способом розпорядитися цією інформацією (найчастіше це відмова самого володільця від її подальшого використання).
Суб'єкт права інтелектуальної власності може надавати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації шляхом видачі виключних чи невиключних ліцензій. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об‘єкта прав інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об‘єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія допускає можливість використання ліцензіаром об‘єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об‘єкта у зазначеній сфері.
Сутність права інтелектуальної власності на комерційну таємницю полягає в наданні володільцю інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкого загалу і вимагати, щоб треті особи утримувались від використання незаконних методів її отримання.
Органи державної влади, яким в силу їх повноважень, стала відома та чи інша інформація, що містить комерційну таємницю, зобов'язані охороняти її від розголошення, недобросовісного використання, вживати всіх заходів до нерозголошення її, крім випадків, коли таке розголошення необхідне для забезпечення захисту населення. Органи державної влади звільняються від відповідальності за її розголошення, коли сам суб'єкт права інтелектуальної власності на комерційну таємницю не вжив заходів до її охорони від недобросовісного комерційного використання. Для цього суб'єкт права інтелектуальної власності на комерційну таємницю може використовувати всі можливі засоби в межах закону для забезпечення секретності інформації.
Використання відомостей, що складають комерційну таємницю, без дозволу її власника, вважається неправомірним.
Особа, яка протиправно використовує комерційну таємницю, зобов'язана відшкодувати заподіяні збитки відповідно до закону.
Розголошення комерційної таємниці – злочин, пов’язаний з умисним розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю, без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професіональною або службовою діяльністю, і якщо розголошення комерційної таємниці вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів та завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Відповідальність за нього передбачена ст. 232 КК України. Розголошення комерційної таємниці може бути вчинене будь-яким способом - усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через ЗМІ, комп'ютерні мережі тощо. Злочин вважається закінченим від моменту настання наслідків у вигляді істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Для даного злочину характерним є прямий умисел. Суб'єктом цього злочину може бути особа, якій інформація про комерційну таємницю відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю (працівник підприємства; особа, яка не є працівником цього підприємства, але якій довірена ця таємниця або дозволений доступ до неї; службова особа органів виконавчої влади, яка має доступ до таких відомостей у зв'язку з виконанням служб, обов'язків).Розголошення комерційної таємниці карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або виправними роботами на строк до 2 років чи позбавленням волі на такий самий строк. Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну ін. підприємця адміністративне законодавство кваліфікує як недобросовісну конкуренцію (ч. З ст. 164-3 КпАП України). Зазначені дії тягнуть за собою накладення штрафу від 9 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Володілець комерційної інформації зобов'язаний вживати всіх заходів до її охорони, а також розкрити її за вимогою компетентних державних органів чи посадових осіб (наприклад, слідчі органи чи органи дізнання, суд).
Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю діє доти, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, яка становить комерційну таємницю, а також існують передбачені законом умови її охорони. В цьому випадку принцип строковості патентної охорони не діє і тому така форма охорони досить часто застосовується підприємцями.
Комерційна таємниця в корпораціях.
Застосування мікрофонів-парасольок, диктофонів-авторучок чи відеокамер-годинників для прихованого збору даних вітчизняним керівникам може здатися, швидше, ефектним елементом американських фільмів, аніж реальним засобом конкурентної боротьби на вітчизняному ринку. Насправді ж, це лише дещиця із того розмаїття загроз інформаційній безпеці, які можуть призвести до знищення, вилучення, модифікації або блокування інформації на підприємствах.
Конфіденційні дані й інформаційні процеси компаній потребують захисту як від умисно організованих, так і від випадкових загроз. Ідеться про несанкціонований доступ до інформації сторонніх осіб чи персоналу, випадкові порушення в роботі обчислювальної техніки, ліній зв'язку, пожежі в приміщеннях, стихійні лиха. Природні явища, як правило, становлять менш поширену небезпеку для інформації, ніж штучно створені загрози, пов'язані з діяльністю людини.
Організацію заходів щодо збирання й використання конфіденційної інформації можуть зумовити не лише розвідувальні дії конкурентів, а й бажання працівників заробити гроші всіма можливими методами, конфлікти в колективі, образи персоналу, що перетворюються на прагнення помститися. Якщо вірити звітам аналітичних компаній, більшість навмисних атак на корпоративні системи провадиться саме дійсними та колишніми працівниками. Причому, звільнений рядовий співробітник навряд чи здатен завдати компанії значних збитків, а от працівник, наділений великими повноваженнями, що має доступ до широкого масиву інформації, може створити багато проблем. Це підтверджує справедливість вислову про те, що ступінь надійності будь-якого шифру визначається не його складністю, а непідкупністю шифрувальника.
Основна небезпека, на думку багатьох керівників, криється всередині компаній. Найтиповішою внутрішньою загрозою корпоративній таємниці вважають підкуп та шантаж співробітників фірми, і тільки потім – знімання інформації з ПЕОМ, копіювання чи викрадення документації, прослуховування та прихований відеонагляд.
Невидима інформаційна атака
Наслідками витоку чи втрати корпоративної інформації часто стають значні фінансові збитки, про які, до речі, керівники інколи й не підозрюють. Багатьом бізнесменам досі складно визначити обсяг інформаційних порушень на їхніх підприємствах. Дехто не може навіть встановити, чи підлягала їхня інформація маніпуляційним діям зловмисників. Усвідомлюючи необхідність знання про джерела загроз, порушників і збитки від їхніх дій, вітчизняні підприємства дедалі більше уваги приділяють посиленню захисту своїх інформаційних ресурсів. Тих, хто нехтує цим залишається все менше. До слова, ще років вісім тому термін "інформаційна безпека підприємства ” використовували тільки у вузькому колі фахівців.
На сторожі корпоративної інформації
Розв'язання проблем безпеки потребує комплексного підходу. Побудова ефективної і надійної системи захисту передбачає поетапну реалізацію сукупності таких завдань, як розробка політики безпеки, вибір технічних засобів захисту інформації, навчання працівників та періодичний комп'ютерний аудит. Набір заходів з охорони інформації кожного комерційного об'єкта залежить від розмірів останнього, його призначення, характеру діяльності тощо. Фахівці стверджують, що впровадження системи захисту на етапі розробки інформаційної системи підприємства коштує набагато дешевше, ніж у процесі роботи.
Захист корпоративних даних і контроль за циркуляцією інформації на підприємстві мають здійснюватися регулярно. Це питання потребує постійної і цілеспрямованої уваги. Адже у сфері інформаційної безпеки ідеально діє закон Мерфі: якщо якась неприємність може трапитися, це обов'язково відбудеться. Хоч як не дивно, та багато компаній не проводять періодичного аналізу захищеності своєї інформаційної системи, не усвідомлюючи, що безпека – це процес.
В Україні вже давно говорять про недосконалість законодавства у сфері визначення комерційної таємниці. Певним чином ситуацію може виправити законопроект, який наразі опрацьовує комітет із питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій.
Власне законопроект "Про комерційну таємницю ”, який зареєстрований 20 лютого цього року, визначає правові засади одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, яка належить до комерційної таємниці. Його виносять на розгляд депутатів із метою конкретизувати норми Цивільного та Господарського кодексів України, а також удосконалити регулювання інформаційних відносин, захист прав та інтересів власників інформації, яка належить до комерційної таємниці.
Зокрема, згідно з законопроектом, до комерційної таємниці належить "інформація, яка має незалежну економічну цінність зважаючи на те, що вона невідома іншим особам, які можуть отримати будь-яку вигоду від її виявлення чи використання ”. Також під визначення цього терміну потрапляє інформація, яка забезпечена заходами щодо захисту, зокрема розробка правил обмеження користування інформацією, набутої власником на законних підставах. Окрім того, до комерційної таємниці пропонують зарахувати інформацію, що не є державною таємницею, інтелектуальною власністю третіх осіб і яка не є відкритою відповідно до чинного законодавства.
Проект Закону "Про комерційну таємницю ” визначає такі поняття, як власник комерційної таємниці, режим комерційної таємниці, матеріальний носій комерційної таємниці. Також визначено порядок зарахування інформації до комерційної таємниці, перелік інформації, яка не може бути зарахована до комерційної таємниці, підстави виникнення права на інформацію, яка належить до комерційної таємниці, доступ та умови припинення доступу до комерційної таємниці, коло обов'язків осіб, які мають доступ до комерційної таємниці. Зокрема, до інформації, яка не є державною таємницею, належать документи установчі, про платоспроможність, сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів і такі, що засвідчують право на здійснення окремого виду господарської діяльності.
Крім того, у прикінцевих положеннях законопроекту встановлюють, що вилучення документів, які становлять комерційну таємницю (нарівні з державною та банківською) проводять лише за санкцією прокурора або його заступника та в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.
Прогнозують, що прийняття проекту Закону України "Про комерційну таємницю” сприятиме розвитку та виробничому впровадженню високих конкурентоспроможних технологій. "Крім того, реальна можливість реалізації законодавчого захисту комерційної таємниці зумовить інтерес підприємців до створення науково-технічної інформації як об'єкта права інтелектуальної власності. А це, у свою чергу, сприятиме розширенню науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої діяльності в різних галузях економіки ”, – зазначено у пояснювальній записці до законопроекту. До того ж прийняття запропонованого проекту може обмежити можливість безпідставного зарахування до комерційної таємниці інформації та сприятиме об'єктивному судовому розгляду цивільних справ відповідної категорії.
3.Розвідка і контррозвідка у господарських відносинах
«Сучасна наукова, промислова й економічна інформація здебільшого легкодоступна. 95% даних, що Вас цікавлять, можна отримати зі спеціальних журналів і наукових праць, звітів компаній, внутрішніх видань підприємства, брошур і проспектів, що роздають на ярмарках і виставках. Мета розвідника –роздобути ще 5% інформації, у якій і криється фірмовий «секрет», таємниця майстерності».
Французький дослідник методів конкурентної розвідки та промислового шпигунства М. Денюзьєр
Поняття конкурентної розвідки та промислового шпигунства
Ще задовго до появи понять «конкурентна розвідка», «економічна розвідка», «промислове шпигунство» існувала діяльність, яку сьогодні можемо ототожнювати з ними. Основними проявами її були маскування «розвідників» під мирне населення, тобто використання прикриття, а також певні методи промислового шпигунства, які застосовували певні державні й недержавні структури задовго до того, як з'явилися офіційні й приватні розвідувальні служби. Як прикриття використовувався рід занять (торгівець, священик, монах, іноді жебрак тощо). Це були зародки сучасної економічної розвідки і промислового шпигунства.
Найдавніший приклад промислового шпигунства описує відомий французький письменник Жозеф Анрі Беке у своїй книзі «Боротьба за вогонь», коли первісні люди – герої книги – відправлялися у сусіднє плем'я, щоб викрасти секрет добування вогню
Документальні джерела – зокрема, китайська хроніка, що датується XV ст. до нашої ери, – містять розповідь про китайську принцесу, яка у своєму капелюшку, прикрашеному живими квітами, вивезла з Китаю шовковичних черв'ячків і передала їх своєму коханому разом із секретом виготовлення шовку, чим позбавила Китай монополії в цій галузі
Пізніше, зокрема й за середньовіччя, промислове шпигунство активно розвивалося. Саме у цей період йшла боротьба за секрети «грецького вогню» (самозаймистої речовини, яка в закупорених глиняних посудинах використовувалася для бомбардування ворожих кораблів), а також порцеляни. Технологію виготовлення останньої було викрадено в Китаю. Вона потрапила до Великобританії, Німеччини, Австрії, Росії, Італії, на Скандинавські острови, а звідти – по усьому світу
З XVI до XVIII ст. основним предметом промислового шпигунства були відкриття алхіміків. Наполегливе полювання велося за секретами герметичної закупорки посуду, виробництва золота, кислот для очищення алмазів і, нарешті, пороху (також «запозиченого» у китайців).
З фільмів про шпигунів і з детективів ми знаємо, що шпигунство може бути військовим, економічним, політичним і т. ін. Саме поняття «шпигунство» означає одержання або добування якихось відомостей, що становлять певний інтерес. З розвитком бізнесу потреба в інформації про конкурентів, клієнтів або партнерів набуває дедалі більшої ваги й актуальності для успішного й стабільного функціонування фірми.
Промислове шпигунство щодо бізнесу – це різновид економічного шпигунства, якому властиве звуження масштабів завдань з одержання інформації, що цікавить, від державного – до масштабу однієї або декількох фірм-конкурентів. Отже, для бізнесу промислове шпигунство – лише спосіб конкурентної боротьби. І якщо суб'єктом економічного шпигунства (стороною, що здійснює активні дії) є держава в особі своїх спецслужб, то щодо промислового – таким є окремий підприємець, фірма, тобто фізична або юридична особа. Промислове шпигунство, зазвичай, має дві мети:
• отримання інформації конкурентів, насамперед конфіденційної, про стратегічні й тактичні наміри їхнього бізнесу;
• здобуття конкурентної переваги на ринку, через витіснення або знищення конкурента.
Довідники описують промислове шпигунство як вид недобросовісної конкуренції, діяльність із незаконного добування відомостей, що становлять комерційну цінність. Ключове слово в цьому визначенні – «незаконного»
Конкурентна розвідка як невід'ємний компонент історичного розвитку продуктивних сил змінювала характер, форми й прояви відповідно до еволюції способів виробництва та рівня розвитку науки й техніки. В історичному аспекті економічна розвідка є давнішою від військової й політичної.
Дослідження відкритих інформаційних джерел, що стосується основних тенденцій бізнесу й намірів конкурентів, аналізу ризиків та вразливостей, професійно закріпилось на Заході з його більш розвиненими ринками, отримавши назву «конкурентної розвідки» (competitive intelligence). У вітчизняному бізнесовому середовищі цей термін поки що не є широковживаним. Тому можна натрапити на його еквіваленти – як-от «ділова розвідка», «бізнес-розвідка». Часто саме бізнесову розвідку мають на увазі, коли, не уточнюючи хто, чим, заради чого займається, висловлюються щодо «інформаційно-аналітичної роботи», «моніторингу» тощо
Необхідно одразу розмежувати поняття розвідка і промислове шпигунство. Вважаємо, що вони різняться між собою за змістом, хоча мають спільну мету. Так, метою як конкурентної розвідки, так і промислового шпигунства є одержання інформації, яка б дала змогу здобути конкурентну перевагу на ринку. Головною відмінністю між конкурентною розвідкою та промисловим шпигунством є методи й способи отримання інформації. Все, що використовується розвідником, є законним. Промисловий шпіонаж, навпаки, передбачає нелегальні методи й технології.
Служба конкурентної розвідки користується тільки відкритими джерелами, оскільки робота розвідника – інформаційно-аналітична, тобто збирання й обробка різних даних, що впливають або можуть вплинути на розвиток бізнесу.
Шпигунство полягає головно в оперативній роботі, зокрема в незаконному проникненні на територію конкурента, знятті інформації з каналів зв'язку, стеженні, підкупі, шантажі, викраденні інформації тощо.
Методи, які використовуються в промисловому шпигунстві та конкурентній розвідці
Сукупність методів, притаманних промисловому шпигунству, можна об'єднати у дві групи.
1. Агентурні методи.
2. Технічні методи.
Агентурний метод одержання інформації – основа основ будь-якого виду шпигунства. Тут можливі два напрями діяльності: або вербування, або впровадження своєї людини. Обидва способи мають свої переваги. У будь-якій комерційній структурі є «другі» або «треті» особи, які за своїми знаннями й досвідом наближаються до рівня вищої ланки і які здатні самостійно вести свою гру. Результатом вербування може бути те, що вигідні замовлення підуть тим особам, які й організували бізнес-шпигунство на свою користь. Якщо кінцевою метою промислового шпигунства є знищення фірми-конкурента, або отримання комерційної таємниці, то варіант із впровадженням має істотні переваги, тому що довіра до своєї людини, звичайно ж, більша.
Об'єктами агентурної розробки можуть бути не тільки, скажімо, «другі» або «треті особи» фірми-конкурента, а й будь-які співробітники якої-небудь, навіть нижчої, ланки. Вони цілком спроможні здійснити приховане встановлення відповідної апаратури («жучків», «комарів» тощо). Для цього необхідно від декількох секунд до двох-трьох хвилин. А щоби встановити обладнання для перехоплення телефонних повідомлень, взагалі не потрібно проникати в офіс, варто лише знайти телефоніста, який погодиться знайти потрібний телефонний кабель. Такі «закладки» можуть бути встановлені по лінії телефонного кабелю на відстані до трьох кілометрів від офісу, що значно ускладнює їх виявлення
Таким чином, ми перейшли до технічних методів промислового шпигунства одержання інформації. Виробництво й збут такої техніки врегульовано законодавчо.
Для перехоплення і реєстрації акустичної інформації існує величезний арсенал різноманітних засобів: мікрофони, електронні стетоскопи, радіо-мікрофони («радіозакладки»), лазерні мікрофони, апарати магнітного запису.
Непомітне підкидання радіопередавальних (частіше закамуфльованих) пристроїв – досить поширений спосіб добування інформації. Такі предмети протягом декількох годин або декількох днів, поки не «сяде» елемент живлення, «усмоктують» всю озвучену в приміщенні інформацію. А якщо в зловмисників є бажання якомога довше «попрацювати» на «ворожій» території, то вони підключають «вухо» стаціонарно до електромережі; тоді підслуховувальний пристрій працюватиме доти, доки його не знайдуть. Вибір «жучків» величезний, коштують вони від 10–20 дол. до 100–200 дол., є і саморобні – примітивні. До речі, дешеві «жучки» можна використовувати для підслуховування розмов на вулиці, розкидаючи «шкідливих комах» у траві й листі й покриваючи такою «мережею» великі території, такі зокрема можна придбати на будь-якому радіоринку, щоправда, якщо вас порекомендують авторитетні особи
За даними фахівців, в Україні найпоширенішим з усіх технічних способів зняття інформації є негласне підключення до телефонних ліній. Прослуховування телефонів популярне через простоту й дешевизну. Випадки негласного відео-спостереження одиничні.
Нині відомо чимало методів «сканування» телефонних переговорів – від простих, як, наприклад, перехоплення сигналу радіотелефонів, до таких дорогих і технічно складних, як високочастотне нав'язування (коли телефонна лінія може використовуватися не тільки як безпосереднє джерело інформації, а й як канал передачі інформації, отриманої з іншого джерела, зокрема, за допомогою акустичного «жучка», а також як джерело живлення для спеціальних підслуховувальних пристроїв, що передають інформацію по радіоканалах).
Пристрої прослуховування, які найчастіше встановлюють у прослуховуваних офісах, залежно від джерел електроживлення можуть бути стаціонарними або автономними. Зокрема, автономні «жучки» черпають енергію від невеликих батарейок або акумуляторів, до яких приєднують мініатюрні мікрофони й передавачі. Цих «комах» зловмисники непомітно «залишають» у приміщенні, де вони й працюють, поки вистачає заряду батареї (зазвичай 7–10 діб)
Рік від року зростає популярність «мобільного» шпигунства й захисту від нього. За словами продавців захисного устаткування, за останній рік значно зріс попит на блокатори стільникових телефонів.
Існують зовнішні пристрої, при використанні яких навіть відключений мобільний телефон (якщо з нього не виймуть акумулятор) можуть активувати і «змусити» його передавати розмову власника та й усі розмови в приміщенні, де перебуває цей телефон. Для протидії «мобільному» прослуховуванню фахівці розробили різноманітні шумогенератори для мобільних телефонів (найпростіші з них коштують 250–300 дол.). Причому, якщо такий закордонний пристрій просто створює шумові перешкоди в радіодіапазоні роботи мобільного телефону, то вітчизняні пристрої працюють більш широко: вони блокують таким чином, що «убивають» тільки синхроімпульс зв'язку з базою і ніяк себе не демаскують. Такі пристрої і коштують дорожче – 1,2 тис. доларів .
Інший напрям промислового шпигунства, що набуває популярності в усьому світі, а також і в Україні, – це отримання конфіденційної інформації за допомогою Інтернету.
В Україні понад 20 підприємств мають ліцензію на розробку й виготовлення підслуховувальних закладних пристроїв. Ці підприємства, як і підприємства, що випускають зброю, перебувають під невсипущим державним контролем. Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» користуватися технічними засобами для несанкціонованого знімання інформації мають право співробітники відомств, що ведуть оперативно-розшукову діяльність (СБУ, МВС, СЗР, Міністерство оборони, прикордонники).
Це основні методи промислового шпигунства, які, у свою чергу, поділяються ще на низку способів добування конфіденційної інформації (дезінформування конкурентів, шантаж і підкуп, використання можливостей правоохоронних та контрольних органів тощо).
На противагу промисловому шпигунству, конкурентна розвідка – постійний процес збору, нагромадження, структурування, аналізу даних про внутрішнє й зовнішнє середовище компанії й надання вищому менеджменту компанії інформації, що дозволяє йому передбачати зміни в обстановці й приймати своєчасні оптимальні рішення щодо управління ризиками, впровадження змін у компанії й відповідних заходів, спрямованих на задоволення майбутніх запитів споживачів і підтримку прибутковості. Важливим є та обставина, що конкурентна розвідка здійснює збір інформації про навколишнє бізнес-середовище тільки законними методами.
Методи конкурентної розвідки умовно можна поділити на цілком законні (білі) та методи, які за своєю формою не порушують норм законів, проте не завжди відповідають морально-етичним нормам ведення чесної конкурентної боротьби (сірі методи).
До першої групи методів конкурентної розвідки, тобто до законних, належать:
• вивчення й аналіз публікацій конкурента;
• вивчення, аналіз та обробка відкритої інформації про конкурента.
До другої групи методів належать такі:
• матеріальне заохочення співробітників конкурента з метою отримання конфіденційної інформації;
• «переманювання» спеціалістів конкурента і отримання в них відомостей, що мають обмежений доступ;
• вивідування інформації у співробітника конкурента;
• проведення підставних переговорів з метою вивідування конфіденційної інформації;
• отримання необхідної інформації про конкурента через зв'язки в правоохоронних та контролюючих органах.
Поділ методів конкурентної розвідки залежно від спрямованості
Розвідка проти компанії Систематичний аналіз інформаційного поля Як відомо, що більше підприємство, то легше зібрати й проаналізувати інформацію, адже великий бізнес, зазвичай, є публічний і завжди намагається заявити про себе й свої дії сам. Хоча насправді реальні показники завжди приховуються, це обумовлено податковою політикою. Аналіз відповідної інформації в пресі дає ґрунт для досить точних висновків про стратегію підприємства, його плани, виробничі потужності, величини його оборотів і прибутку. А також, за наявності сильного аналітичного підрозділу, проведення дослідження аналітичних статей окремих експертів (подеколи ще й співробітників підприємства-конкурента) дає чітку картину його стратегії й мети.
Наприклад, працівник КР компанії Chrysler довідався, що найкращий фотограф Ford їде в Париж, і сповістив про це керівництву своєї компанії. Представництво Chrysler у Парижі встановило, що об'єкт має намір зняти нову модель автомобіля-конкурента на тлі Ейфелевої вежі. Виявилося також, що після Парижа фотограф прямує до Гонконга. Після аналізу зібраної інформації експерти Chrysler зробили висновок, що Ford найближчим часом планує випуск недорогого малолітражного автомобіля, призначеного для продажів у більшості країн світу .
Аналіз установчих і статутних документів й організаційної структури компанії
Ця інформація не підпадає під категорію комерційної таємниці, її можна отримати у відповідних органах влади. Аналіз структур і їхніх господарських взаємозв'язків допоможе дізнатися про склад групи ваших контрагентів, їхні можливості.
Для складання цілісної картини необхідно повторне дослідження інформаційного поля по кожному із суб'єктів розробки.
Якщо буде потреба уточнення докладної інформації, можна скористатися опитуванням співробітників підприємства щодо того, що їх цікавить. Для цього можуть бути застосовані різні форми легендування й маскування: співбесіда при «наймі» на роботу, установлення помилкових партнерських зв'язків через дружні підприємства й т. ін.
Співбесіда при «наймі» на роботу працівників конкурента, установлення помилкових партнерських зв'язків через дружні підприємства
Наведемо приклад. Одна із західних компаній за кілька місяців до виходу на український ринок доручила промацати ґрунт саме у цей спосіб. Менеджерів середньої ланки й «топів» з організацій-конкурентів стали запрошувати на бесіду, спокушаючи вигідним працевлаштуванням. Питання ставилися цілком «кадрові»: «Які з ваших проектів вважаєте найбільш успішними? Наскільки володієте ситуацією на ринку?» Але насправді це було полювання не за головами, а за їхнім вмістом. Слід зазначити, що звіт вийшов цілком адекватним і глибоким. Іноді для проведення серії інтерв'ю конкурентні розвідники на кілька днів знімають шикарний офіс у бізнесі-центрі й створюють у ньому бутафорську атмосферу респектабельності, щоб «кандидати» не відчули підступу .
Розвідка проти персони
Аналіз ділових зв'язків і комунікативних контактів осіб, які приймають рішення. Ми всі знаємо, що бізнес роблять люди, і інформація тільки за діями підприємства буде неповною для прийняття управлінських рішень. Тому для з'ясування всіх загроз і можливих ризиків ваших дій, необхідне виконання розвідки щодо персони. У який спосіб можна одержати таку інформацію?
Знову повертаємося до аналізу інформаційного поля (преса, Інтернет тощо). Якщо кореспондент бере інтерв'ю в одного з директорів вашого конкурента, з якого ви довідаєтесь, що конкурент веде переговори про потенційний великий проект із одним з відомих вам партнерів, то чи є це загрозою для вашого бізнесу? Є. З чого необхідно почати, щоб знизити загрози? Необхідно зрозуміти, яким є коло ділових зв'язків згаданого директора; які психологічні риси він має; якою є мотивація його дій; яку мету він собі ставить. Певна річ, найбільш доцільним методом у цьому випадку буде опитування осіб, які володіють такою інформацією або є співробітниками його підприємства.
Аналіз біографії керівників компанії конкурента
Він дасть безліч відомостей для розуміння його психологічного портрета й дасть змогу визначити ймовірне коло його спілкування. Співробітник – носій інформації. Правильна робота з ним дозволяє розкривати найнеобхіднішу інформацію про підприємство, а фінансове стимулювання уможливлює створювати систему так званих «кротів». Але при цьому ніколи не слід забувати про контр-розвідувальні дії: служби внутрішньої безпеки підприємств теж не даремно «їдять свій хліб». Організувати таку роботу на підприємстві можуть тільки фахівці, які проходили навчання в спеціальних службах й мали відповідну практику. Під час провадження таємної роботи з працівником підприємства конкурента важливо не наштовхнутися на підставленого спеціально підготовленого для вас працівника, який замість комерційної таємниці передаватиме вам справжню «дезу». Трапляються й випадки, коли корисливі працівники «зливають» інформацію не тільки одному підприємству, а декільком, часом можна натрапити й на «двійника».
Аналіз поза ділового життя керівників компанії конкурента
Тут необхідно зрозуміти ступінь добропорядності в ділових відносинах вашого контрагента.
Отже, зіставивши результати аналізу інформації, отриманої щодо підприємства, з результатами аналізу щодо персони, перед вами як керівником постане досить повна картина, аби скласти власну думку про потенційні загрози для вашого бізнесу.
Фінансовий моніторинг
Загрози будуть оцінені недостатньо, якщо не виконується фінансовий моніторинг. Фінансовий моніторинг дозволяє визначити економічну потужність загроз. У який же спосіб можливо здійснювати фінансовий моніторинг підприємств, що потрапили в поле вашої уваги?
Метод аналогії
Необхідно знати кілька аналогічних підприємств із подібною структурою бізнесу, щоб оцінювати значення оборотів і рентабельності досліджуваного бізнесу.
Метод розрахунку за непрямими ознаками
Якщо відомі, припустімо, виробничі потужності компанії, знаючи середньогалузевий відсоток завантаження цих потужностей, з огляду на сезонний фактор і становище підприємства на ринку, можна розрахувати порядок виторгу й передбачувану рентабельність. Або здійснивши аналіз дистриб'юторської мережі конкурента й провівши відповідні заходи щодо розвідки стосовно підприємств-конкурентів, можна оцінити економічну потужність компанії.
Метод інтерполяцій
Одержавши дані про підприємство з органів державної статистики й, знову ж таки, знаючи середньогалузеві економічні показники й показники зростання ринку, можна розрахувати прогнозовані показники виторгу.
Звичайно, фінансовий моніторинг має виконуватися з одночасним моніторингом інформаційного поля, що, у зв'язку з розвитком мережі Інтернет, вміщує масу кількісної інформації про фінансові аспекти діяльності підприємств.
Оцінка інвестиційних проектів конкурентів
Якщо розвідувальні дії виконуються регулярно, то інформації буде досить для проведення швидкої оцінки інвестиційних проектів конкурентів. Завдання ускладнюється, якщо ви намагаєтеся провести оцінку інвестиційного проекту «з нуля». У цьому разі часові межі для одержання всієї необхідної інформації розширюються й доводиться виконати послідовно всі попередні дії: аналіз щодо підприємства, щодо персони, фінансовий моніторинг. Крім того, сюди додається розвідка щодо всіх учасників проекту й аналіз технічної сторони проекту (щоб врахувати технічні й технологічні ризики виконання проекту).
Метод експертного інтерв'ю
Якщо інвестиційні проект не є інноваційним, то для оцінки ризиків проекту буде корисний метод опитувань фахівців, що вже брали участь в аналогічних проектах. Необхідною є формалізація результатів опитування й присвоєння коефіцієнтів ваги думкам окремих експертів. У цьому разі ви одержите матрицю, що дозволить вам провести багатофакторний аналіз успішності або неуспішності потенційного проекту.
Вивчення ділового й адміністративного оточення конкурента
Цей метод використовується в основному для аналітичної обробки вже наявних матеріалів.
Можна виділити універсальні методи конкурентної розвідки (КР), що їх можна спрямувати як за кожним окремо з перерахованих напрямів, так і проти цілого бізнесу, тобто використовувати комплексно. До них належать такі:
«Вигідний клієнт»;
«Неіснуюча вакансія»;
«Засланий козачок»;
«Інтернет — друг»;
«Колега по роботі (навчанню)»;
«Пірнання у сміттєвий контейнер».
Ці методи обмежено тільки фантазією бізнес-розвідника.
Старий, як сама розвідка, шпигунський трюк – «пірнання у сміттєві контейнери» – сміттєлогія (збір вмісту сміттєвих кошиків) вважається надзвичайно ефективним методом негласного отримання інформації. Зазвичай ми гадаємо, що те, що потрапило до сміттєвого кошика, є знищеним. На жаль, це не так. Сміття не тільки дає цінну інформацію про діяльність фірми, а й конфіденційну інформацію про звички й уподобання співробітника – «користувача» кошика. Наприклад, у 2002 році розгорівся скандал навколо корпорації Oracle, що найняла детективів, аби ті довели, що Microsoft негласно спонсорує низку громадських організацій з метою впливати через них на громадську думку. Нишпорки попалися, коли запропонували прибиральникам «продати» сміття з їхнього офісу, що цікаво, за 1 200 доларів .
Підсумовуючи сказане про методи конкурентної розвідки, зазначимо, що використання таких методів потрібне найперше за таких випадків:
• відкриття нового напряму бізнесу;
• зміни поводження на ринку конкурента, партнера;
• появи нового партнера, конкурента на вашому полі;
• появи у вашому бізнесі проблем зовнішнього характеру (зриви поставок, компрометуючі факти в пресі, поява проблем з контролюючими органами влади).
Висновки
Так вже повелося, що питати у нових друзів про їхні фінансові справи не ввічливо. Так само, як на першому ж побаченні навряд чи хтось буде цікавитись розміром заробітної плати й наявністю власного житла. А от у бізнесі така справа є цілком нормальна, більше того, перед укладанням угоди про співпрацю компанії обмінюються звітами щодо стану своїх справ, проведених операцій – це резюме їх діяльності. Тільки от і серед бізнесменів бувають ті, хто приховує правду, ба навіть не гребує підробкою документів. І для того, щоб гроші не пішли на вітер, необхідно вчасно розпізнати таких осіб.
Підводних каменів у діловому житті, тобто всього того, що криється за визначенням «комерційна таємниця» – чимало. І вчасно їх розпізнати, обійти – чи не найважливіше завдання керівника, котрий намагається забезпечити стабільність свого бізнесу. І що більших масштабів набуває діяльність компанії, то більше загроз приходить ззовні – шулери, конкуренти, політики, власні працівники, та навіть пересічні громадяни. Ось чому більшість великих компаній значну увагу приділяє організації й утриманню служби конкурентної розвідки. Чому саме «конкурентній розвідці»? У чому принципова перевага такої діяльності над промисловим шпигунством? Відповідь дуже проста. Основне завдання сучасного бізнесу, насамперед великого й середнього, полягає в утриманні своїх позицій й здобутті конкурентних переваг на ринку. Використовуючи нелегальні методи отримання інформації, тобто методи промислового шпигунства, підприємство ризикує заплямувати власну репутацію, а це, зазвичай, ставить під удар весь бізнес. Тому в Європі, в США дедалі більшої популярності набуває діяльність, яка підпадає під визначення «конкурентна розвідка».
На противагу поширеній думці, спектр завдань конкурентної розвідки не обмежується захистом важливих об'єктів, ресурсів, комунікацій та конфіденційних даних. Сюди входить:
• виявлення загроз політичного, фінансово-економічного, соціально-психологічного характеру в галузі інтересів компанії;
• інформаційна оцінка партнерів, клієнтів, конкурентів, контрактів;
• інформаційно-аналітична підтримка процесів підготовки, прийняття і супроводження рішень компанії, систематизація результатів реалізації раніше прийнятих рішень;
• інформаційний контроль розвитку інфраструктури ринку, конкурентів, їх рекламних дій;
• інформаційний супровід власних активних дій на ринку (публікації, реклама, виставки, дезінформація тощо);
• забезпечення координації і взаємодії функціональних підрозділів організації на основі взаємного обміну інформацією про його оточення.
Служба конкурентної розвідки працює над отриманням стратегічної конкурентної переваги на ринку над існуючими і потенційними конкурентами шляхом збору і обробки інформації про них для виявлення можливих ризиків від рішень і дій керівництва і управління цими ризиками.
Отже, зазначимо, що служба конкурентної розвідки зосереджується не тільки на охоронному, а й на детективному, аналітичному, дослідницькому, технічному, оперативному, розшуковому, контррозвідувальному напрямах діяльності. Адже безпека підприємства – це, передусім, виживання в конкурентній боротьбі.
У цьому і полягає основна проблема: співробітник конкурентної розвідки часто змушений балансувати на тонкій грані між легальним і нелегальним.
Йдеться навіть не про промислове шпигунство – відверто незаконну діяльність. Скажімо, спостереження за підозрілим співробітником теж не вкладається в межі чинного законодавства: адже це зазіхання на конституційно гарантовані права і свободи особи. А якщо ця особа продає секрети фірми конкурентам чи «зливає» інформацію криміналітетові? Прийняття закону про детективну діяльність полегшило б таку роботу. Бо нерідко трапляється, що конкурентна розвідка займається незаконною оперативно-розшуковою діяльністю, якою мають право займатися лише спеціальні підрозділи правоохоронних органів.
Становлення конкурентної розвідки як пріоритетного напряму розвитку бізнесу є основним на нинішньому етапі розвитку конкурентного середовища у нашій державі.
1) Розвідка – система органів держави, наділених спеціальною компетенцією для добування і аналізу розвідувальної інформації, а також проведення інших спеціальних заходів в інтересах забезпечення переваг своїй державі в економічній, політичній, військовій, науково-технічній та іншої діяльності. В організаційному плані це розгалужена мережа загальнодержавних і відомчих спецслужб, які розміщують свої підрозділи у власній країні та за її межами. Для управління спецслужбами утворюються державні та міждержавні координуючі органи. Органи розвідки. підпорядковуються, як правило, вузькому колу вищих посадових осіб своєї держави та підзвітні спеціальним комісіям представницьких органів. Розвинену розвідувальну систему мають Великобританія, Ізраїль, Китай, Німеччина, Росія, США, Франція, Японія та деякі ін. країни. В Україні статус розвідки визначається Законом «Про розвідувальні органи України» (2001), згідно з яким розвідувальні органи є спеціальними підрозділами центральної виконавчої влади, що здійснюють діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз. Розвідку здійснюють розвідувальні органи СБУ, Міністерства оборони України та спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань захисту державного кордону України. Принципами діяльності розвідки України є: законність; повага до прав і свобод людини та громадянина; позапартійність; підконтрольність та підзвітність відповідним органам влади; використання гласних і негласних методів роботи в рамках законності; координація та ін. На розвідувальні органи України покладаються завдання: добування, аналітична обробка та надання визначеним законом органам державної влади розвідувальної інформації; сприяння спеціальними заходами здійсненню державної політики України в економічній, політичній, військовій, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах; зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку; забезпечення безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ і членів їхніх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, обізнаних у відомостях, що становлять державну таємницю; участь у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, у т. ч. з тероризмом, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією.
Для виконання завдань щодо отримання розвідувальної інформації та забезпечення безпеки своїх співробітників розвідувальні органи України застосовують методи та засоби оперативно-розшукової діяльності в порядку, визначеному законом. Методи і засоби діяльності розвідувальних органів не повинні завдавати шкоди життю, здоров'ю, честі й гідності людей. Не підлягає розголошенню інформація, що стосується особистого життя, честі й гідності громадян, яка стала відома розвідувальним органам у процесі їх роботи, крім випадків, передбачених законом. Загальне керівництво розвідувальними органами України відповідно до Конституції здійснює Президент України.
2) Процес добування розвідувальної інформації органами розвідки. Залежно від мети і завдань цієї діяльності розрізняють стратегічну і тактичну розвідку, а залежно від об'єктів – політичну, економічну, військову, науково-технічну розвідку.
3) Різновид підприємницької діяльності спеціальних структур великого, середнього і малого бізнесу, утворених переважно для ведення комерційного шпигунства. За ст..231 КК України ним є збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності.
Контророзвідка:
1) Особливий вид державної діяльності, підпорядкований вирішенню завдань забезпечення національної безпеки і спрямований на адекватну протидію реальним та потенціальним загрозам національній безпеці, що виникають або можуть виникнути внаслідок розвідувально-підривної діяльності спеціальних органів іноземних держав (розвідки, контррозвідки), недержавних розвідувальних і контр-розвідувальних структур, організацій та окремих осіб. Має на меті запобігання, виявлення та припинення підривної діяльності з використанням спеціальних (контр-розвідувальних) сил і засобів, форм і методів, обумовлених необхідністю своєчасністю прийняття заходів, адекватних характеру та масштабам загрози пріоритетним національним інтересам. Правову основу контр-розвідувальній діяльності в Україні становлять Конституція України, Закони «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність» (обидва – 1992), ін. законодавчі та нормативно-правові акти у сфері національної безпеки, міжнародні договори( наприклад, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968р Україна приєдналася до Договору 16.ХІ.1994р. Контррозвідувальна діяльність в Україні ґрунтується на засадах: законності, поважання прав і свобод людини, позапартійності та відповідальності перед українським народом, правової виваженості прийняття рішень щодо здійснення контррозвідувальних заходів; спрямування контррозвідувальної діяльності на запобігання виникненню умов для проведення розвідувально-підривної діяльності проти України; диференційного підходу до організації протидії конкретним іноземним спеціальним службам та ін. закордонним організаціям відповідно до масштабів і характеру їх розвідувальній та розвідувально-підривній діяльності, ступеня реальної загрози національним інтересам України.
2) Система органів і підрозділів спеціальних служб держави, утворених для протидії розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб (розвідки, контррозвідки), недержавних розвідувальних і контррозвідувальних структур, організацій та окремих осіб. В Україні система контррозвідувальних. органів і підрозділів – Служба безпеки України.(СБУ). Це центральний орган виконавчої влади спеціального призначення для забезпечення державної безпеки країни. Утворений 20.ІХ.1991 як Служба національної безпеки України після ліквідації КДБ України. З 1992р. СБУ.
(витяг із Закону „ Про захист від недобросовісної конкуренції”
Глава 4 НЕПРАВОМІРНЕ ЗБИРАННЯ, РОЗГОЛОШЕННЯ ТА
ВИКОРИСТАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ
Стаття 16. Неправомірне збирання комерційної таємниці
Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту(підприємцю).
Стаття 17. Розголошення комерційної таємниці.
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту(підприємцю).
Стаття 18. Схилення до розголошення комерційної таємниці.
Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю комерційну таємницю.
Стаття 19. Неправомірне використання комерційної таємниці.
Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
(витяг із Кримінального кодексу України )
Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Запитання для самоконтролю знань:
1.Що таке безпека господарської діяльності?
2.Які ризики можна віднеси до зовнішніх загроз, а які до внутрішніх?
3. Що собою представляє комерційна таємниця?
4. Які відомості не можна віднести до комерційної таємниці?
5. Визначте права володільця комерційної таємниці.
6. Що розуміють під неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці?
7.Яка відповідальність передбачена за неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці?
8. Що таке конкурентна розвідка?
9. Що таке промислове шпигунство?
10.Які органи зобов’язані забезпечувати економічну безпеку в Україні?
Рекомендована література:
Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
Закон України «Про пожежну безпеку» 17.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 19. – Ст. 98.
Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110
Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 р.
Закон України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996 р.
Закон України «Про Службу безпеки України», 1992.
Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» 1992.
Додаткова
Гелен Р. Война разведок. Тайные операции спецслужб Германии 1942 1971. М.;
Духов В.Е.Экономическая разведка и безопасность бизнеса. К.,1997;
Ричелсон Дж.Т. история шпионажа ХХ века.М., 2000;
Колпакиди А.И., Прохоров Д.П.КГБ: спецоперации советской разведки. М., 2000;
Даллес А. ЦРУ против КГБ. Искусство шпионажа. М.,2000;