Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1) Предмет та функції економічної теорії. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії. Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла. Предметом економічної теорії є відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва з приводу ресурсів з метою задоволення потреб як окремого індивіда так і суспільства в цілому. Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).
2) Методи та засоби економічного дослідження. Методи екон.дослід. – це сукупність інструментів та заходів за допомогою яких пізнаються екон. процеси та явища. Основний метод – наукова абстракція(мислене очищення уяви дослідника від всього другорядного та неосновного і зосередження його уваги на базовому, головному, на тому, що стосується об’єкта дослідж. Допоміжні методи - індукція,дедукція,синтез,аналіз,моделювання,порівняння, аналогія,гіпотеза. Засобами економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.
3) Економічні закони та категорії. Екон. закони відображають логічні, об’єктивні, причинно-наслідкові, такі, що постійно повторюються взаємозв’язки та взаємозалежності між ек. процесами та явищами. Класифікація ек.законів: всезагальні(діють на будь-якому етапі розвитку суспільства); загальні(діють протягом декількох істор. етапів розвитку суспільства); специфічні (діють протягом тільки одного істор.етапу); стадійні(діють протягом деякої фази певного істор.періоду). Ек.закони формулюються за допомогою ек.категорій – це сталі,логічні,стаслі поняття,Які виражають властивості ек.процесів та явищ,наприклад: ціна,вартість,доходи,податки.
4) Економічна теорія та економічна політика. Завдання економічної теорії в умовах перехідної економіки України. Економічна політика – це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток нац..науки в інтересах усіх соц.груп суспільства. Цілі ек.політики: 1)мета ек.зростання 2)мета ефективної зайнятості(передбачає активну ек.політику держави);3)мета зростання ек.ефективності;4)мета стабільного рівня цін;5)мета захисту і підтримання кокурентного господарського порядку(досягається заходами антимонопольної політики);6)мета соц..безпеки і стабільності;7) мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій платіжного балансу,ефективного курсу нац..валюти. Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Еконо-мічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економіч-ного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення еконо-мічної теорії. Економічна теорія повинна допомогти суспільству вирішити три головних завдання:1) які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості; 2) як ці товари і послуги треба виробляти; 3) для кого виробляти.
5) Потреби та споживчі блага. Класифікація потреб. Закон зростання потреб. Потреби-це бажання людей, відчуття необх.та нестачі в речах або послугах. Потреби виступають стимулом або мотивом до ек.діяльності,яка направлена на задоволення потреб. Потреби безмежні, і задоволення однієї потреби веде до виникнення іншої, більш високого рівня потреби. Це і є закон зростання потреб. Класифікація: 1)за характером виникн. –первинні(пов’язані з існуванням людства);-вторинні(пов’язані з розвитком цивілізації); 2)за засобами задоволення: - матеріальні;-нематеріальні(духовні). 3) за участю у відтворювальному процесі: - виробничі(потреби в зас.виробн); -невиробничі(потреби в предметах розкоші та першої необх). 4)За способом задоволення: · Індивідуальні · Групові · Громадські. Споживчі блага— вид економічного блага, здатність товару або послуги задовольняти потребу. Структура споживчих благ – 1)Товари особистого споживання - безпосередньо задовольняють базові потреби (у їжі, одязі, житлі, меблях).2)Товари виробничого призначення - це товари у вигляді сировини та матеріалів, машин та устаткування, будівель заводів і офісів, обладнання і електростанцій тощо.3)Особисті послуги - такі послуги людина отримує від лікаря і вчителя, адвоката і перукаря.4)Послуги виробничого (комерційного) призначення. Це — інформаційне забезпечення і банківські послуги, послуги транспорту, торгівлі, страхування виробничого ризику та прибутків і засобів виробництва.
6) Економічні інтереси.Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні; * за часовою ознакою - поточні та перспективні;*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя; * за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.
7.Закон спадної граничної корисності та його вплив на споживача. Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання - зменшується. Цей закон діє на всі товари та послуги крім на товари антикваріату ( монети, старовинні речі), бо на такі товари завжди є попит і корисність збільшується тоді, коли збільшується колекція. Гранична корисність — це задоволеність, що набувається від споживання кожної додаткової одиниці блага. Якщо м'ясо, що з'їдається, поділити на порції, то задоволення, що дістається від споживання кожної наступної дози, буде виражати її граничну корисність.
8) Виробництво та його фактори. Виробництво- це взаємоповяза. і впорядковане діяльністю людей, направлене на перетворення речовин природи в товари та послуги. Фактори виробн.. – це елементи виробництва, які задіяні для створення товарів та послуг. До них належать – земля(всі природ.ресурси); праця(все працездатне насел); капітал(тех. та фін ресурси).
9) Виробничі ресурси, їх класифікація. Виробничі ресурси— це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Розрізняють: Природні ресурси — це все те, що людина бере з природи і за допомогою своєї праці перетворює на продукт задоволення власних потреб. Трудові ресурси — це здатність людини до продуктивної осмисленої діяльності в основі якої є фізичні та розумові здібності людини. Капітальні ресурси — це все те, що виступає попередником між людиною природніми ресурсами та проміжними товарами. Промисловий товар — це все те, що зазнало попередньої людської праці і призначено для використання у подальшому виробництві.
10) Обмеженість ресурсів та проблема економічного вибору. Крива виробничих можливостей. Ресурси в процесі виробн.стають факторами виробн. І русурси і фактори виробн.є обмеженими,їх не вистачає для повного задоволення всіх потреб людей. У звязку з обмеж.русурсів і обмеж.людських потреб перед людьми виникає проблема-як використ.наявні русурси для найповнішого задовол потреб – це і є проблме ек.вибору. Пробл.ек.вибору ілюструється за доп. кривої виробн.можл.,яка показує альтернативні варіанти використ ресурсів для виробн. 2-х груп товарів – засобів виробн. Та предметів спожив.
11.Ресурсний потенціал України та проблеми його використання. Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.
12.Закон спадної продуктивності факторів виробництва та його вплив на поведінку виробника. Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності — це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися. Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то все сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати праці.
13.Технологічний спосіб виробництва:сутність та еволюція.Характеристика сучасного ТСВ. Технологічний спосіб виробництва (ТСВ) - це історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамцеред людини та технічних засобів праці. ТСВ характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій. Технологічний спосіб виробництва — спосіб техніко-економічного поєднання особистісних і речових засобів праці, а також процес діалектичної взаємодії продуктивних сил і техніко-економічних відносин у межах певного історично визначеного суспільного та економічного способів виробництва. Глибинною сутністю технологічного способу виробництва є тип зв'язку між людиною-працівником і засобами праці. Так, на нижчому етапі розвитку засобів праці більшість технологічних функцій (виготовлення і застосування простого знаряддя) виконувала сама людина, рух знаряддя праці визначався рухом людини. Засоби праці при цьому впливали на предмет праці. Такий тип зв'язку був суб'єктним, або ручним, а перший технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці. Він існував з моменту виготовлення людиною найпростіших засобів праці (з кам'яного віку) до кінця XVIII — початку XIX ст. (До розгортання промислової революції). Технологічний спосіб виробництва в Україні переважно ґрунтується на машинній і ручній праці, що за інтенсивного розвитку автоматизованого виробництва у розвинутих країнах загрожує економічному суверенітету нашої держави.В Україні переважає Т. е. в., який базується на ручній (близько 40% працюючих) та машинній праці .
14) Продукт як результат втілення факторів виробництва. Суспільний продукт – це сукупність всіх матер. і нематер. ек.благ – товарів та послуг – виробл.в усіх сферах і галузях нац.економ. за певний проміж.часу(за рік),призначених для задовол.потреб як людини так і суспільства. Продукт складається з матер.благ (товари,виробл.у галузях і сферах матер.виробництва); нематер.блага(створюються у сферах немат.виробн – книги,картини або освіта,лікування). Результатом сусп..виробн є сусп..продукт, його можна розгляд. З 2-х боків – з боку його вартості та з боку матер-речового складу. Вартість – це ек.категор.,що означ. затрати люд.праці,що містяться в будь-якому продукті. З точки зору вартості продукт склад.з трьох частин: уречевленої вартості,необхідного продукту та додаткового продукту.
15.Ефективність використання факторів виробництва:сутність,основні показники,стан в Україні. У широкому розумінні ефектив виробни є співвідношенням результат виробницт і витрат.Найбільш узагальнюю оціночни показником роботи підприємства, що характериз рівень господарюван, використан живої та уречевленої праці, є прибуток. Він зростає або зменш залежно від ефективн виробниц. Конкуренц спонукає підприємців до вдосконал виробни та комерці діяльності. Отже, їхні суб'єктивні наміри збігаються з об'єктивною потребою суспільства. Якщо підприємець не' може задоволь цю потребу, він звільняє місце щасливому конкуренту. Ефективність використання окремих факторів виробництва виз-начають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність продукції. Продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили. На рівні галузі чи окремого підприємства продуктивність праці визначається як кількість виробленої продукції на одного робітника за одиницю часу. Ефект викор засобів виробни(засоб прац)характеризує фондовіддача - випуск продукції на 1 грн. викорис-таних основних виробничих фондів. З 60-х років в економіці України виявилася тенденція до зниження фондовіддачі. Головна причина цього - старіння виробничих фондів, а також їхня нераціональ-на структура. В умовах сучасної загальної економічної кризи ця тенденція не змінилася.вироб-ництва. З точки зору підприємства немає потреби наперед визначати показник ефективності виробництва. Форма показника ефектив-ності залежить від конкретних завдань підприємства. Якщо воно працює стабільно і має стійкі позиції на ринку, показником ефек-тивності є зниження витрат на одиницю продукції; якщо розпочи-нає свою діяльність - збільшення продажу продукції. Форма по-казника ефективності для працівника випливає з того, яку роботу він виконує у фірмі.
16) Економічне зростання та його типи. Освіта як фактор економічного зростання. Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. За типами розрізняють екстенсивне(збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічні зростання. Освіта – це соц-екон віднос між людьми у всіх сферах сусп відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання, підготовки роб сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей, що здійсню спец організаціями, закладами та установами державн, колектив та приватної форм власності. З’ясування впливу освіти на ек зростання передбачає розмежування:1) освіти як окремого фактора виробн, який взаємодіє з іншими факторами; 2) освіти як передумови “виробничого навчання” або “навчання на власному досвіді”. Роль освіти як фактора ек зростання полягає у збільш як індивідуальної, так і сусп продуктивності праці, яка спричин надбанням умінь та навичок і накопич знань.
17.Економічний зміст власності.Право власності.Власність в економічному розумінні – це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою й у власних інтересах.Пра́во вла́сності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними норми. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, невласники, зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.Право власності можна розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні. В об’єктивному значенні право власності визначається як сукупність або система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб’єктивне право власності за змістом – це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном; воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності.
18) Типи, види і форми власності. Тип власн. – це узагальнююч принципи та форми поведінки та функціонув власності. Види власн – це конкретний спосіб привласнення благ. Форма власності – це механізм поєднання працівника і засоба виробн. Розріхняють приватну и суспільну власності. Приватна поділяється на трудову (одноосібна трудова; сімейна трудова власності)) і нетрудову ( індивідуальна нетрудова; партнерська; акціонерна). Суспільна поділяється на колективну ( власність труд.колективу; кооперативна власність; власність політично-реліг. установ) та державну(загльнодерж;комунальна).
19) Реформування відносин власності в перехідній економіці України. Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов'язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах. Багатоманітність форм власності в Україні досягається через поширення процесів роздержавлення та приватизації. Роздержавлення- це сукупність заходів, що усувають право держави на управління економікою. Однією з форм роздерж є приватизація, яка означає процесс передачі держав.власностів приватну власність окремих громадян і юрид осіб. Процеси роздержавлення і приватизації в Україні привели до глибокої ринкової трансформації ек. структури країни,в якій на поччат 2006 частка держ підприємств і організ держ власності становила тільки 4,4%.
20) Сутність та принципи ринкової організації економіки. Функції ринку. Ри́нкова еконо́міка — вид організації економ, за якого продукт, що виробл, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку. Принципи ринк.економ: - ек.свобода(право розпоряджатись ресурсами та доходами); -конкуренція(змаганя за можливість повніше реалізувати власний інтерес); -автоматизм регулювання (хто керується інформац,що її надають ціни і вчасно переорієнтовуться мають певні вигоди, інші втрачають майно,капітал і доходи). Функції ринку: Регулююча (ринок, як регулятор виробництва, завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг); Стимулююча(ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів);Розподільча(доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами);Інформаційна (саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит); Посередницька(ринок виступає посередником між виробником і споживачем).
21) Загальні засади та модель адміністративно-командної економіки. Адмін-команд система – це система,де всі ресурси становлять власність держави, яка здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує,що,як і для кого виробляти. Постійними супутниками адмін-ком ек є дефіцит продуктів(незадоволені потреби).
22) Змішана економіка розвинутих країн. Змішана ек це поєднання ринкових засад,традиц форм господарюв і держ важелів управління для забезпеч найбільш ефект комбінації ресурсів суспільства. У другій половині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбулися значні зміни, які зумовили виникнення монополій та' створення передумов для державного втручання в економіку. З'явилися такі нові типи ринкових структур, як монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Ці форми призвели до суттєвих змін у механізмі конкуренції, відносинах власності, отже, унеможливили управління економічною системою на основі принципів моделі Рікардо. На зміну моделі Рікардо прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.
23) Економічна система сучасної України. Роздержавлення та приватизація економіки в Україні. У 2006 році Україна отримала статус країни із ринковою економікою. Довгий час ек система країни була трансформаційною або перехідною. Під цими поняттями розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства,спрямованих на перехід до нового соц.-економ ладу. Роздержавлення- це сукупність заходів, що усувають право держави на управління економікою. Однією з форм роздерж є приватизація, яка означає процесс передачі держав.власностів приватну власність окремих громадян і юрид осіб.
24) Товар та його властивості. Товар – це продукт праці,вироблений для обміну на ринку. Властивості: 1)споживна вартість – здатність товару задовольняти люд потреби. 2)Вартість – затрати праці, що втілені в товари. Вартість це абстрактна категорія і проявляється на ринку через мінову вартість – через кількісні пропорції,в яких 1 товар обмінюється на інший.
25) Вартість товару. Теорії вартості. Вартість товару – уречевлена в товарі суспільне необхідна праця товаровиробників та виробничі відносини між людьми, що виникають у процесі виготовлення продукту внаслідок суспільного поділу праці й здійснюються між ними на основі витрат праці. Теорії - трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці. Найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).
26) Суть і функції грошей. Гроші- це особливий товар,який стихійно-виділився серед інших товарів. Функції: 1) міра вартості – гроші вимірюють вартість товарів; 2) засіб обігу – гроші є посередником в обміні товарів; 3) засіб платежу – гроші обслугов. боргові зобов’язання; 4) засіб нагромадження – гроші вилуч.з обігу з метою не тільки збереження,але й примноження своєї вартості;%) світові гроші – обслугову.міжнародні ек.відносини. Конвретація – це здатність грошей обмінюватися на грошові одиниці інших країн світу(дола,євро,гривня..)
27. Закон вартості Закон вартості - це об'єктивний закон відповідно до якого виробництво і обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно-необхідними затратами праці.
28.Види грошей. Визначення кількості грошей в обігу. Конвертованість грошей.Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквіваленту при обміні товарів. Гроші виконували п’ять функцій: міри вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб утворення скарбів і світові грошіВиди: Монета – зливок грошового металу певної ваги, форми, проби і номіналу, який узаконений державою як засіб обігу. Паперові гроші – це грошові знаки, які випущені державою і наділені примусовим курсом обігу. кредитні гроші – векселя, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Вексель – боргове зобов’язання, складене за певними правилами і у визначеній формі, обліком яких займаються банки. Банкнота– це зобов’язання банку, банківський білет, який випускається центральним емісійним банком. Чек – грошовий документ певної форми, який засвідчує наказ власника рахунку в кредитній установі сплатити означеній особі чи пред’явнику зазначену суму. Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють готівкові гроші у безготівкових розрахунках за допомогою електронно-інформаційних систем. Рух грошей у процесі розширеного відтворення утворює грошовий обіг, який здійснюється як в готівковій, так і в безготівковій формі. В цілому сукупність наявних готівкових і безготівкових засобів платежу, які забезпечують обіг товарів та послуг в країні на даний момент часу називається грошовою масою. Структура грошової маси відображає рівень економічного розвитку: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою і розвиненішою є ця система. В Україні використовують 4 агрегати – М0, М1, М2, М3. При чому готівкова грошова маса становить 40–50 % грошової маси, в той час як у розвинутих країнах лише 5–10%.Конвертованість гр.- здатн гр. обмінюватись на гр. одиниці інших країн світу.
29.Гроші в Україні. Грошова реформа 1996 року, її необхідність, механізм проведення та значення.
Гривня як грош од вин ще за час Київськ Р.(11 ст) В13-14 ст при здійсн торг операц грн використ як міра лічби і ваги. В 1917 у утвор УНР вин нова нац од- укр карбованець. Прот 1991-1996 використов купони. В1996 була пров грош реформа- запров гривні як нац од. Були організ пункти обміну (1 грн= 100000 карбов)
30.Попит. Закон попиту. Фактори попиту. Попит – це кількості товарів і послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати на ринку по конкретних цінах в ряду можливих цін на протязі визначеного часу. Суть закону попиту полягає у тому, що поміж рівнем ціни (Р) і величиною попиту (Qd) існує зворотна залежність. Інакше кажучи, чим нижче ціна, тим більше величина попиту на благо, а чим вище ціна – тим менше величина попиту. Крім цінових фактор, попит також залеж від нецінов: доходи споживачів, ціни на ін. тов., сезонність, к-сть споживачів на ринку..
31.Пропозиція. Закон пропозиції. Фактори пропозиції. Пропозиція – кількості товарів, які продавці готові виробити і запропонувати до продажу на ринку по конкретних цінах в ряду можливих цін на протязі визначеного часу. Закон пропоз : чим вища ціна тов., тим більшу к-сть тов. готові і баж постав на ринок виробники і навпаки. Пропоз залеж від нецінов факт: ціни на ресурси, к-сть продавців на ринку, податки на виробника…
32.Ринкова ціна. Явища дефіциту та надлишку товарів. Значення конкуренції у встановленні ринкової ціни. Антимонопольна діяльність держави. В основі ринкової рівноваги лежить рівноважна ціна, при якій кількість това
S
ру, запропонованого на ринку, дорівнює кількості товару, на який пред’явлено.На ринках внасл колив цін можуть утвор надлишок, або дефіцит тов.. Якщо на ринку ціна встан вище врівнов, споживачі купляють меншу к-сть продукц, а виробн виставл більшу к-сть прод- виник надлишок тов. Якщо на ринку ціна встан нижчою, за рівнов, спожив захоч купити більшу к-сть прод- виник дефіцит тов..Конкур- бор-ба між товаровир за найвиг умови виробн. Та збуту тов., за привал найб прибутк, за споживачів. ( зниж цін)Монопол-Союз, обєдн що концентрує значну част виробництва і збуту певн виду прод та домін на ринку з метою отрим моноп приб (підвищ цін). Держ посил конкурент і веде антимоноп політику.
33.Різні види ринків: підходи до класифікації, загальна характеристика.В залежності від об’єктів ринкових відносин (угод) виділяють ринок факторів виробництва, ринок споживчих товарів та послуг, ринок цінних паперів, ринок інформації, ринок валют та ін;За критерієм суб’єктів виділяють: ринок покупців (ситуація, коли пропозиція перевищує попит) та ринок продавців (попит перевищує пропозицію), ринок державних організацій та установ (купують певні блага, що необхідні для виконання властивих їм функцій), ринок проміжних установ (посередницькі організації);За географічним положенням: місцевий ринок, регіональний ринок, національний ринок, світовий ринок;За рівнем насичення товарами та послугами: рівноважний ринок, дефіцитний ринок та надлишковий ринок;За обсягом ринкових угод: оптовий ринок та роздрібний ринок;За відповідністю діючому законодавству: легальний ринок та тіньовий (“сірий” та “чорний”);За ступенем зрілості можна виділити наступні типи ринку: нерозвинутий, вільний, регульований і деформований.
34.Ринкова інфраструктура та її елементи.Ринкова інфрастр- комплекс інститутів, служб, підпр, які забезпеч норм режим безперебійного функціонув ринку. Прийнято виділяти організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктури ринку. До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв’язку (встановлення ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри)Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій Це – всі ті, хто здатен займатися й займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади (вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поведінки підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців)
35.Товарні біржі,їх роль у ринковій економіці. Това́рна бі́ржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які проводять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торгівельних операцій. Товарні біржі служать місцем формування ринкових цін, комерційної інформації. Біржі роблять вплив на процес ціноутворення. Біржова інформація публікується, тоді як результати актів купівлі-продажу фірм є комерційною таємницею.Одне з призначень бірж усередині країни - це організація оптового обігу, тобто на біржу покладається організуюча роль на ринку. іржі також виконують роль економічного утворення підприємців.
36.Фондові біржі,їх роль у функціонуванні капіталу.Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхбіржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі. До основних функцій фондової біржі належать:• мобілізація і концентрація вільних грошових капіталів і нагромаджень за допомогою продажу цінних паперів;• кредитування і фінансування держави й інших державних організацій шляхом купівлі їх цінних паперів;• забезпечення високого рівня ліквідності вкладень в цінні папери.
Фондова біржа дає можливість забезпечити концентрацію попиту і пропозиції цінних паперів, де збалансованість на основі біржового ціноутворення реально відбиває рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу
37.Акціонерні товариства.Акція.Види акцій.Ціна акції.Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств.Ціна акції - це грошовий вираз вартості, що сплачується за одну акцію. Акція має такі форми ціни: номінальну, курсову (ринкову), емісійну, балансову.Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства. Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству. Акції розрізняють За черговістю отримання доходу та обсягу прав власника: 1)Проста акція — надає право власнику на отримання деякої частини прибутку акціонерного товариства чи отримувати дивіденди незалежно від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства та брати участь в управлінні товариством. 2)Привілейована акція — надає власнику безумовне право на отримання встановленого умовами випуску річного доходу, при цьому власник п.а. має пріоритет при розрахунках товариства з акціонерами; За характером розпорядження: 1)Іменна акція — належить визначеній особі. 2)Акція на пред'явника — власником вважається фактичний утримувач. Передача права власності на а.н.п. здійснюється шляхом простого її вручення.
38.Банки та банківська система.Банківська система в Україні. Банки — фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск в обіг грошей, цінних паперів та ін.. Банківська система — сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємодії та взаємозв'язку.Банківська система — сукупність різних видів банків, банківських об'єднань та спеціалізованих фінансово-кредитних установ у їх взаємодії та взаємозв'язку. Головним елементом банківської системи є центральний банк, який провадить єдину грошово-кредитну політику, здійснює кредитування уряду та комерційних банків та виконує інші важливі функції. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону «Про банки і банківську діяльність». Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
39.Біржі праці(служби зайнятості).Служби зайнятості в Україні. Бíржа прáці — установа, яка надає спеціалізовані послуги із працевлаштування громадян на ринку робочої сили (ринку праці). Державна служба зайнятості — спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади. Державна служба зайнятості діє на підставі Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року.
40.Фінансово-кредитні посередники:інвестиційні фонди,страхові та довірчі компанії,пенсійні фонди
Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства, торгівці цінними паперами та ін.Банки акумулюють кошти та інші цінності (золоті запаси, цінні папери), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки між суб'єктами господарювання, випускають в обіг цінні папери, проводять операції із дорогоцінними металами і валютою. Центральні чи головні банки кожної країни наділені правом випускати в обіг гроші (проводити їхню емісію). В Україні таким є Нац банк (НБУ).інвест компанії та інвест фонди акумулюю кошти приват осіб або компан, випускаюч власні цінні папери. Отрим кошти вони з метою одерж прибутк вкладають в акції чи облігації інших підприємств, стають їхніми інвесторами. В Україні такі компанії та фонди в процесі приватизації здійснювали також обмін приватизаційних сертифікатів громадян на власні акції і вкладали ці сертифікати в акції роздержавлення підприємств.Страхові компанії надають можливість домогосподарствам і фірмам знизити ризик через продаж контрактів особливого типу — страхових полісів. Пенсійні фонди акумулюють цільові внески громадян для збільшення їхньої майбутньої пенсії. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії — різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Пенсійний фонд — термін, який об"єднує і державний Пенсійний фонд України і інші цільові позабюджетні фонди, які створюються відповідно до діючого законодавства, акумулюють страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених чинним законодавством, членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, передбачені чинним законодавством
41.Рента. Ціна землі. Земельна рента – це ціна, що сплачується за використання землі. Диференційна рента існує в двох формах. Диференційна рента I виникає з приводу більш близького місцезнаходження земельних ділянок до ринку, а також більшої родючості порівняно з гіршими ділянками. Вона привласнюється землевласником. Диференційна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додатков капіталовкл та привласнюється орендатором землі протягом дії угоди про оренду.Монопольна рента – рента, яка одержана за винятково придатні природні умови для виробництва сільськогосподарських продуктів. Абсолютна рента сплачується з усіх ділянок землі незалежно від місцезнаходження та родючості, бо землевласник не здає землю в оренду безплатно.
42.Заробітна плата: сутність, форми. Номінальна та реальна заробітна плата. Заробітна плата в Україні. Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.Форми зп – погодинна та відрядна. При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою або посадовим окладом за фактично відпрацьований час.Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється. Ця форма заробітної плати може бути погодинною, поденною, потижневою і помісячною залежно від одиниці вимірювання. Відрядна форма заробітної плати - це оплата праці, встановлена залежно від кількості виготовленої ними продукції, виконаної роботи чи наданих послуг певної якості і яку здійснюють за нормами і розцінками, встановленими згідно з розрядом виконаних робіт. При цьому за кожну одиницю продукції встановлюється певний розмір оплати — відрядна розцінка. Відрядна форма заробітної плати сприяє більш раціональному використанню робочого часу, покращенню організації праці, підвищенню кваліфікації робітників. При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів :а) рівня номінальної зарплати;в) цін на товари і послуги, які споживає населення;с) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.
43.Позичковий процент. Норма процента та фактори, що її визначають.Позичковий процент - це ціна, яку сплачує позичальник за користування кредитом. Роль позичкового процента полягає в тому, що він дає змогу кредитору не лише зберегти свій кредитний потенціал, а й примножити його. Ставка відсотка не повинна перевищувати норму прибутку, оскільки джерелом відсотка є прибуток. Фактичний рівень норми відсотка визначається співвідношенням між пропозицією і попитом на позичковий капітал на грошовому ринку. Фактори, які впливають на розмір ставки відсотка: ступінь ризику після пред’явлення позики; терміни; ступінь обмеження умов конкуренції на грошовому ринку.
44.Економічна сутність прибутку. Норма прибутку та фактори, що її визначають.Прибуток — це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб’єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках. Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва.
45.Підприємство в ринковій економіці: суть, функції та види. Підприємство- це самс господарчий субєкт,який займається виробн. Товарів та послуг, за допом використ ресур з метою отримання прибутку. Функції-1)виробнича(полягая у виробн.певного обсягу продукц за доп.використ певної к-ті ресурсів. 2)специфічні – виробн-технолог, економічна,соціальна 3)зовнішня. Види – 1)за формою власн(приватні,колективні,державні);2) за розмірами(малі,середні,велик): 3)за сферою діял(місцеві,націонал,міжнар);4) за організ-право формою(одноосібні,партнерства,корпорації).
46.Підприємництво та його види. Підприємництво в Україні.Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Види 1)виробниче(спрямоване на виробн. Товарів,надання послуг) 2) комерційне(товарно-грошові та торгів-обмінні операції) 3)фінансове(діяльність в сфері грошово-кредитних відносин) 4)посередницьке(діяльність орган установ) 5) страхове(діяльність,повяз з формув грошов фондів). Відповідно до Закону "Про підприємництво", (07.02.91р., №698-XІІ зі змінами та доповненнями) підприємцями (суб'єктами підприємницької діяльності) в Україні можуть бути:громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності й дієздатності;юридичні особи всіх форм власності, установлені Законом "Про власність", (07.02.91 р. №697-12 з изм. і дополн.)Не допускається заняття підприємницькою діяльністю військовослужбовцем, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й керування, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
47.Малий і великий бізнес, необхідність їх поєднання. Проблема малого бізнесу в Україні
Малий бізнес включає у себе індивідуальну трудову діяльність громадян, що мають статус юридичної особи, або не мають його. Це поняття ширше, ніж поняття „малі підприємства". До них відносять: індивідуальні, приватні, сімейні підприємства, фермерські господарства, які можуть функціонувати на правах малого підприємства і можуть зберегти свій початковий статус Малий бізнес у країнах з розвиненою ринковою економікою є най-масовішим, провідним сектором, який визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового національного продукту, є основою сучасної ринкової інфраструктури. В наших умовах розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний як для створення в економіці нормальних конкурентно-ринкових відносин, так і з метою активізації структурної перебудови, насамперед на користь розвитку виробництва товарів народного споживання, торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги малих підприємств виявляються особливо рельєфно. Не менш важлива роль підприємств такого типу і при безробітті для створення нових робочих місць, а також з погляду можливостей насичення споживчого ринку. Це найбільш дешевий шлях переходу до ринку Великий бізнес - це в основному колективне підприємництво. Одноосібна приватна власність тут майжене трапляється. У країнах з ринковою економікою такий тип бізнесу представлений товариствами на паях (партнерством), кооперативами, колективними народними підприємствами. Так, в американській економіці налічується близько 2 млн партнерств, майже 10 % з них у малому бізнесі. Кооперативний сектор охоплює лише 5-6 %. Колективні (народні) підприємства, що виникли внаслідок викупу підприємств трудовими колективами, становлять 3-4 %. В економіці України функціонують 85080 партнерських підприємницьких структур, з них 24500 - у малому бізнесі.
48.Фермерські та колективні підприємства в сільському господарстві. Фермерство в Україні
У сільському господарстві дедалі більше утверджуються селянські (фермерські) господарства, які є формою підприємництва громадян України,що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію,займатись її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 19-річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в ньому. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Фермерські господарства можуть використовувати найману робочу силу.Селянські (фермерські) господарства мають значний потенціал для розв'язання соціально-економічних проблем сільського господарства, є привабливою формою підприємства на селі і розвиваються високими темпами.Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності. Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням.Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.Закон України «Про фермерське господарство» 1991 року розглядає селянське господарство в якості самостійного господарюючого суб'єкта з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою інших осіб, здійснює виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції на основі використання майна та земельнихх ділянок, що знаходяться в їх користуванні, в тому числі і в оренду, в довічному успадковане володінні чи у власності. Формою здійснення підприємницької діяльності селянина виступає сімейне, індивідуальне підприємство, що характеризується сукупністю прав і обов'язків
49.Державні підприємства в ринковій економіці. Державні підприємства в Україні.Д. п- підпр, осн засоби якого є держ власн, керівники признач державними органами, або прац за контрактом. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством,належить йому на правах повного господарського ведення. в Україні існує 11 175 утворених при міністерствах і відомствах державних госпрозрахункових підприємств, установ та організацій. Зокрема, 7 608 з них входять до сфери управління міністерств, 3 567 – інших центральних органів виконавчої влади.
50.Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот. Фонди підприємс – це матеріально-речова та фінансова база підпри,яка забезп його життєдіяльність.Види – 1)виробничі фонди(основні(засоби праці-верстати,інструменти) та оборотні (предмети праці (сировина,матеріали); 2) невиробн. фонди ( не пов’язані з виробн.товарів та послуг). Кругооборот фондів – це рух фондів,в якому вони проходять 3 стадії – 1 раз в сфері виробн і 2 рази в сфері обігу. Обороти фондів – це рух фондів,як процес, який включає нескінченну к-ть кругооборотів.
51.Витрати виробництва та підприємницький дохід. Витрати вииробництва – це грошові застрати фірми на купівлю ресурсів, необхідних для організац фиробн та збуту продукції. Види – 1)в залежн від обсягу виробн (постійні-не залеж від обсяг виробн і змінні-залежать) 2) в залежн від приналеж грош витрат(явні- витрати повяз з купівл ресурсів,неявні- з альтерн використ власних ресурсів підприємств). Підприємницький дохід – дохід, отримуваний від підприємницької діяльності. Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у робот і керівних органів великих акціонерних компаній тощо.
52.Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки. Доходи та витрати домогосподарств.Домогосподарства в Україні.Д г- єкон суб’єкт, який склад з одного або більш к-сті індивід, що спільно здійсн господ діяльн і маюсть спільн бедж. Домогосп є посередн між держ і споживач До них відносяться такі економічні агенти, як приватні підприємства, державні господарюючі структури, кооперативи, акціонерні організації, банки, страхові і кредитні товариства, індивідуальні підприємства і товариства. В Україні, якщо вважати складом сім'ї три особи, налічується близько 16 млн. домогосподарств. Загальні доходи складаються з грошових доходів, а також вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного домогосподарства (за винятком поточних витрат на її виробництво), в порядку самозаготівель, суми безготівкових пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива, суми безготівкових пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, , вартості подарованих родичами та іншими особами продовольчих товарів. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.
53.Зміст управлінської діяльності підприємства. Менеджмент. Еволюція теорій управління.Терм менеджм в Укр поч. використав з 90-х рр. 20 ст. В умовах розв ринков віднос він активно проник на укр. Підприємства Менеджмент- ціле спрям вплив на колект працівників з метою виконання поставл завдань. Одним із перших, хто створив цілісну систему управління виробництвом, був американський інженер Фредерік Уінслоу Тейлор Ця система стосовно заробітної плати означала: заробітна плата платиться людині, а не місцю; встановлення розцінок повинно ґрунтуватися на точних знаннях, а не на здогадках; розцінки, які ґрунтуються на точних знаннях, повинні бути єдиними; Суттєвий вклад в теорію і практику управління був зроблений інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном Йому належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці.Важливою стороною управління виробництвом є керівництво людьми, адміністративна діяльність. Цій діяльності, її раціоналізації присвятив ряд робіт видний керівник виробництва французький інженер Анрі Файоль (1841-1925). Головну увагу Файоль приділяв управлінню персоналом, насамперед - адміністративним кадрам
54.Функції управління фірмою. Організаційні структури управління підприємством.Ф-ї менеджм-види управлінськ діяльн, які забезпеч формув способу управлінськ впливу.- планування(вид упр діяльн, який визнач перспективу і майб стан підпр)- організування( вид у. д. який відобраз проц. Формув управління ограніз)- мотивування( вид у.д., який забезпеч проц. Спонукання прац до діяльн)- контролювання(вид у.д. щодо виявл відхилень, збоїв у проц. Виробн. Та причин їх виникн)- регулювання.(вид у.д. спрям на усун відхилень, шляхом впровадж відповідн заходів).Організаційна структура управління будь-яким суб`єктом господарювання – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.Типи організаційних структур управління:Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділ Функціональна – структура, яка передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень Лінійно-функціональна – структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі Дивізіональна – це структура управління, яка будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування Матрична – це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції (послуг).
55. Необхідність, суть та функції маркетингу. Маркетинг – це діяльність підприємства, яка спрямована на доведення товарів та послуг до кінця, з метою задовл потреб сопживачів.До основних функцій маркетингу належать: Аналітична функція(1. Аналіз і систематичне вивчення існуючих ринків. 2. Вивчення потреб різних груп споживачів.3. Вивчення фірмової структури ринку.4. Вивчення товарної структури ринку.5. Аналіз внутрішнього середовища підприємства.)Виробнича функція(1. Організація виробництва нових товарів, розроблення нових технологій. 2. Організація матеріально-технічного постачання. 3. Управління якістю і конкурентноздатністю готової продукції.)Збутова функція(1. Організація системи товароруху.2. Організація сервісу. 3. Організація системи формування попиту і стимулювання збуту. 4. Проведення ціленаправленої товарної політики. 5. Проведення ціленаправленої цінової політики.)Функція управління і контролю(1. Організація стратегічного і оперативного планування на підприємстві. 2. Інформаційне забезпечення управління маркетингом.3. Організація контролю маркетингу.)
56.Національна економіка як ціле. Поняття макроекономічної рівноваги.Національна економіка - сукупність взаємопов’язаних сфер та галузей народного господарства. Об’єктом аналізу є всі соц.-екон. Процеси, які відбуваються на макрорівні,тобто на рівні макроекономіки в цілому, рівень держави,країни. Макроекономіка-наука,яка вивчає екон. закони і закономірності і механізм функціонування нац. економіки. Мета макроекономіки- аналіз макроекономічних параметрів розвитку країни з метою видачі рекомендацій уряду з питань підвищення економіки. Макроекономічні явища - зростання, макроекономічна рівновага,рівень зайнятості і безробіття, рівень цін і інфляція, податки,державний бюджет,платіжний баланс. Цілі макроекономіки: досягнення стійкого екон. зростання, екон. свобода суб’єктів, оптимальність платіжного балансу, високий рівень життя і соціальний захист населення, досягнення повної зайнятості ресурсів,справедливий розподіл доходів суспільства, підвищення ефективності виробництва. Макроекономічна рівновага – явище ідеальне, являє собою такий стан економіки, за якого всі ресурси задіяні і в найкращих комбінаціях. Види:1. між сукупними доходами і сукупними витратами 2.між сукупною пропозицією і сукупним попитом.
57.Сукупні доходи та сукупні витрати, необхідність їх урівноваження.Сукупні доходи- доходи всіх суб’єктів економіки, домогосподарств ( зарплата, рента та %), підприємств(прибуток,амортизаційні відрахування, заощадження держави (податки).Сукупні витрати - витрати всіх суб’єктів економіки, домогосподарств( споживчі), підприємств(інвестиційні),державні витрати(закупка товарів і послуг), закордонного сектору(чистий експорт - різниця експорту і імпорту). Умова рівності доходів і витрат виявляється в тім, що ВВП — основний показник економічного розвитку країни може розраховуватися методом витрат і методом доходів. Для аналізу макроекономічної рівноваги важливо, що сукупність усіх витрат являє собою сукупний попит. Класична теорія передбачає можливість автоматичного встановлення рівноваги між доходами й витратами через зміну цін, зарплати, ренти, відсотка — через дію законів попиту та пропозиції. Теорія Кейнса визначає державу як головного «регулювальника» рівноваги; при цьому вона використовує монетарну та фіскальну політику (схема 13).Якщо витрати перевищують доходи, то в суспільстві буде спостерігатися інфляція. Держава повинна знизити сукупний попит, тобто при тих самих доходах знизити можливість їхньої витрати. Для цього підвищуються податки як зі споживачів, так і на бізнес. Держава знижує витрати, але їй потрібно також знизити кількість грошей в обігу: для цього підвищуються облікова відсоткова ставка, норма банківських резервів. У такий спосіб держава проводить політику стримування.При перевищенні доходів над витратами виникає проблема зайнятості. У цьому випадку гроші не потрапляють до виробників товарів і послуг, бо не витрачаються. Бізнес скорочує попит на робочу силу — зростає безробіття. Держава застосовує стимулюючі методи, спрямовані на збільшення витрат. Методи фіскальної політики — зменшення податків і збільшення державних витрат. Методи монетарної — зниження облікової відсоткової ставки та норми обов’язкових резервів.
58.Сукупний попит і сукупна пропозиція, їх урівноваження. Сукупний попит – це ек.категор,яка відобр той обсяг нац.виробн товарів та послуг,який взмозі і бажають купити всі споживачі економіки. Сукупна пропозиція – це ек.категорія,яка характ той обсяг нац.виробн,які готові виробити і поставити на ринок всі товаро-виробники економіки. В ринкових умовах важливішими елементами економіки є попит і пропозиція, а також ціна, яка виконує функцію їх урівноваження.
59. Класичний, кейнсіанський та неокласичні погляди на можливість досягнення макрорівноваги. Макроекономічна рівновага - стан економічної системи, при якому має місце рівність обсягу виробництва та обсягу купівельного попиту.Сьогодні існує два основні погляди щодо досягнення макроекономічної рівноваги за природного ВВП. Згідно класичного погляду, ціни і заробітна плата є гнучкими, що забезпечує швидке досягнення рівноважного стану за повної зайнятості після збурення. Тому крива AS є вертикальною або дуже крутою у довго- і короткостроковому періодах. Це означає, що зміни AD позначаються лише на рівні цін і не впливають на обсяг національного виробництва.В кейнсианской теории для рыночной экономики характерно неравновесие; она не гарантирует полной занятости, поэтому не обладает механизмом автоматического саморегулирования. Во-первых, вызывает сомнения основные взаимосвязи инвестиций, сбережений и процентной ставки. Между ними есть несоответствие, так как субъекты сбережений и инвесторы - разные группы, поэтому и решения о сбережениях и инвестициях принимаются различными группами лиц. Кроме того, на денежном рынке кроме сбережений есть еще один источник инвестиций - кредитные учреждения. Во-вторых, экономика развивается не гладко; нет эластичности соотношения цен и зарплаты. Таким образом, Кейнс считает совокупный спрос изменчивым, а цены - неэластичными, поэтому безработица сохраняется в течение длительного периода времени. Отсюда необходимость макроэкономической политики регулирования совокупного спроса со стороны государства. Государство помогает приблизиться к уровню равновесия путем проведения экспансионистскую финансовую и денежно-кредитную политику. В период кризисов рекомендовалось расширять государственные расходы, стимулировать инвестиции частного сектора через снижение налогов, низкую ставку процента.
60.Валовий внутрішній (національний) продукт та інші макроекономічні показники.
ВНП – ринкова вартість вироблених товарів та послуг в країні за рік виключно національними суб’єктами. ВВП – сукупна ринкова вартість,вироблених в середині країни товарів та послуг за рік,як національними, так і іноземн.субєктами. Кінцевий продукт – сукупність товарів і послуг, що купуються для особистого споживання, а не для перепродажу або подальшої переробки. Націона́льний дохі́д — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за кордоном.
61. Циклічність як форма руху ринкової економіки. Ек.цикл – це коливання обсягу нац..виробн,доходів і зайнятості,що характ розширенням або звуженням виробн. В багатьох галузях. Кризис - резкое падение темпов эконом. роста, сокращение масштабов производства, увеличение товарных запасов, рост безработицы, расстройство кредитно-денежной системы.Но: возникают мотивы к сокращению издержек производства и увеличению прибыли, усиливается конкуренция, идет обновление основного капитала фирм.Депрессия - низкий уровень пр-ва, который уже не уменьшается; значительные масштабы безработицы; более/менее стабильные цены; товарные запасы уже не растут; ссудный % на низком уровне.Оживление - повышается уровень производства, сокращается безработица, небольшое увеличение цен на ресурсы и продукты, улучшения в кредитной сфере, курс акций стабилизируется.Подъем всегда носит лихорадочный характер - повышение цен на продукцию фирм, произв. средства производства; рост спроса на эл-ты основного капитала; сокращение безработицы; рост кредита.
62-63.Безробіття, його рівень та наслідки. Безробітні – це люди, віком 15-60 р,що не мають роботи,але намаг.працевлаштув найбл часом. Безробіття – це така ситуація на ринку праці,коли пропозиція роб.сили перевищую попит на неї,внаслідок чого частина працезд насел не може знайти роб місце. Форми безроб - фрикційне,структурне,циклічне,сезонне,приховане,застійне,молодіжне. Прични Б: - пошук кращої роботи; негнучкість зп; недостат попит на робсилу.
64.Інфляція: суть, причини, рівень. Инфляция - это снижение покупательской способности денег, их обесценение и в результате возрастание общего уровня цен.Раньше инфляция рассматривалась как нечто из ряда вон выходящее, связанное с войнами и кризисами. Теперь рассматривается как естественное следствие сбоев денежного механизма.Монетаристска формула MV=PQ (ВНП) где M - количество денег, V - скорость их обращения PQ - ВНП, таким образом при росте ВНП и непропорциональном повышении V количество денег должно быть увеличено т.е. их стоимость снижается. Причинами инфляции может служить:-Превышение совокупного спроса над совокупным предложением. Если экономика будет пытаться тратить больше чем она способна производить. "Слишком много денег охотится за слишком малым количеством товаров. -Рост издержек производства или уменьшением совокупного предложения. Таким образом повышение издержек на единицу продукции приводит к инфляции.Инфляция издержек представляет кейнсианский вариант объяснения инфляции. Цена зависит от соотношения прироста заработной платы и производительности труда: P=KW/A, где P - цена, W- заработная плата; А - производительность труда; К - доля заработной платы в издержках производства. Инфляция предложения означает рост цен, спровоцированный увеличением. Инфляция бывает открытая и подавленная.Открытая инфляция выражается в росте цен. Подавленная инфляция характеризуется тем, что цены и заработная плата находятся под жестким контролем государства, а основной формой ее выражения является всеобщая нехватка товаров. Еще, инфляция бывает умеренная (не более 10% в год) и гиперинфляция достигающая сотен процентов.Социально-экономическими последствиями инфляции является резкое перераспределение доходов от тех групп населения, сбережения которых были в деньгах, потерявших свою ценность, и теми группами населения, которые в период инфляции в условиях разбалансирования темпа падения цен успели купить товары.
65.Антиінфляційне регулювання економіки в розвинутих країнах. Інфляція в Україні в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст.Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.Інфляційні процеси протягом 1991 -- 1993 рр набули в україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в томі числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання. Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:Невиважена первинна емісія; Структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці; Затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;Значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків.
66.Податки: сутність, види, роль в макроекономічному регулюванні Под налогом, сбором, пошлиной и другим платежом понимается обязательный взнос в бюджет соответствующего уровня или во внебюджетный фонд, осуществляемый плательщиками в порядке и на условиях, определенных законодательными актами. Совокупность взимаемых в государстве налогов, сборов, пошлин и других платежей, а также форм и методов их построения образует налоговую систему. Объектами налогообложения являются: доходы (прибыль), стоимость определенных отваров, отдельные виды деятельности налогоплательщиков, операции с ценными бумагами, пользование природными ресурсами, имуществом юридических и физических лиц, передача имущества, добавленная стоимость продукции, работ, услуг и другие объекты, установленные законодательными актами. Принципы налогообложения: уровень налоговой ставки должен устанавливаться с учетом возможностей налогоплательщика, то есть уровня доходов; необходимо прилагать все усилия, чтобы налогообложение носило однократный характер; обязательность уплаты налогов. Налоговая система не должна оставлять сомнений у налогоплательщика в неизбежности платежа; система и процедура выплаты налогов должны быть простыми, понятными и удобными; налоговая система должна быть гибкой и легко адаптируемой к меняющимся общественно-политическим потребностям. Основные формы налогов: налоги на имущество: подоходный налог с граждан и налог на прибыль предприятий; на социальное страхование и на фонд заработной платы и рабочую силу (социальные налоги, социальные взносы); поимущественные налоги, в том числе налоги на собственность, включая налоги на землю; налоги на перевод прибыли и капиталов за рубеж и т.п. Эти налоги называются прямыми налогами. Налоги на товары и услуги: налог с оборота (или налог на добавленную стоимость); акцизы; на наследство; на сделки с недвижимостью и ценными бумагами и т.п. Это косвенные налоги. Налоги делятся также на центральные и местные. Налоги выполняют 4 функции: 1)Фискальную 2)Регулирующую 3)Стимулирующую 4)Распределительную (распределяет денежные средства среди социальными слоями)
67.Оподаткування в Україні.В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи.Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.Правовою основою податкової системи є закони України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій", "Про податок на додану вартість", "Про акцизний збір", "Про державну податкову службу", "Про систему оподаткування". Серед заходів відповідальності в податковому законодавстві особливе місце займають санкції як ефективний інструмент державного економічного і адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, які не дотримуються чинного законодавства. Санкції передбачають стягнення з порушника певної грошової суми до бюджету і покликані посилити економічну відповідальність за ефективність господарської діяльності, а також за виконання законів про оподаткування.Важливим засобом ефективного застосування законів про оподаткування повинно стати і прийняття податкового Кодексу України, який би систематизував усі нормативні акти про податки і зменшив кількість податків.
68.Державний бюджет. Структура надходжень та видатків.Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни.В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень. Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування: а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури; е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф; є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.
69. Державний бюджет України на поточний рік.Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи. Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним "благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:* зниженням рівня суспільного виробництва; * глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу; * послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією; * нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;* великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу; * великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції. три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу. Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.
70.Кредитно-грошове регулювання та кредитно-грошова політика держави. Грошово-кредитна або монетарна політика – це сукупність економічних заходів Центрального банку по регулюванню обсягу грошової пропозиції, націлених на досягнення стабільної макроекономічної рівноваги, завдяки впливу на рівень і динаміку виробництва, зайнятості, інфляції. Головним суб’єктом монетарної політики в Україні є Національний банк, який здійснює грошову емісію, регулює пропозицію грошей, контролює діяльність комерційних банків. в умовах економічного спаду та зростання рівня безробіття НБУ проводить політику дешевих грошей. Її метою є стимулювання зростання виробництва і зайнятості завдяки збільшенню пропозиції грошей і зниженню ціни кредиту В умовах надмірної активності сукупного попиту та високого рівня інфляції НБУ починає проводити політику, націлену на зниження загальних видатків і пропозиції грошей завдяки комплексу заходів, які сприяють зниженню резервів комерційних банків. Ця політика називається політикою дорогих грошей. Операції на відкритому ринку або операції з державними цінними паперами. Центральний банк може продавати комерційним банкам, нефінансовим організаціям чи населенню або купувати у них державні цінні папери.
71.Макроекономічне регулювання в Україні. макроекономічне регулювання - механізм, за допомогою якого досягається збалансованість національної економіки. Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього інструментарію: 1) правові та адміністративні; 2) економічні.Правовий інструментарій включає в себе нормативні, законодавчі акти. Економічний інструментарій - державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит Одне з основних макроекономічних завдань України є вибір моделі макроекономічної координації. Розрізняють такі три ринкові підсистеми макроекономічного регулювання: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм, державне регулювання. Ринкова підсистема механізму макрорегулювання координує господарську діяльність стихійно через систему цін та конкуренції. Держава поліпшує функціонування ринкової системи шляхом: створення незалежного правового і суспільного середовища, і поглиблення конкуренції. У перехідний період держава повинна координувати економічні процеси на макрорівні, підтримувати оптимальні пропорції суспільного виробництва та безперервність процесу відтворення.
72.Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають. Світове господарство. міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва в окремих країнах певної продукції, якою вони обмінюються. види міжнародного поділу праці загальний (між великими сферами економіки різних країн – промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо), частковий (між галузями та всередині галузей великих сфер економіки) і одиничний (в окремих підприємствах, фірмах). Завдяки участі в міжнародному поділі праці кожна країна отримує певні переваги, зумовлені вибором країнами форм спеціалізації та кооперації виробництва, які найбільшою мірою відповідають: 1) її природним умовам; 2) досягнутому рівню розвитку продуктивних сил (передусім, особистого фактора і техніки) і 3) національним затратам праці. Світове господарство (всесвітнє, світова економіка), – це внутрішньо суперечлива єдність національних економік та економічних відносин між ними, які розвиваються на основі інтернаціоналізації виробництва і створюють цілісну глобальну економічну систему
73.Форми міжнародних економічних відносин.МЕВ – це сукупність міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної організації країн та інших чинників .Форми поділяються на три основні групи: традиційні, стратегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, які виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині мають нові різновиди та вияви. Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогосподарських зв’язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є виробничо-інвестиційні зв’язки у формі спеціалізації і кооперування безпосереднього виробництва. Перехідними до стратегічних формами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв’язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ.
74) Міжнародна торгівля. Світова ціна. Протекціонізм і лібералізм у міжнародній торгівлі. Світова організація торгівлі (СОТ). Україна як член СОТ. Міжнародна торгівля відкриває безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони отримують можливість імпортувати ту продукцію, якої вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє розповсюдженню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі. Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку. Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішній ринок.
Лібералізм — державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі. Світова організація торгівлі (СОТ) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 156 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг. Загалом процес приєднання України до СОТ передбачав дві головні складові: -проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ; - гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ. 5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України Віктор Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації.У Верховної Ради було 5 місяців для ратифікації цієї угоди. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов'язань України.10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постановуКабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.
75.Платіжний баланс країни: сутність,структура.Платіжний баланс України.Платіжний баланс (balance of Payments) - співвідношення між валютними надходженнями в країну і платежами держави за кордон протягом певного часу; статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період, зазвичай за рік.У структурному відношенні платіжний баланс має такі розділи:- торговельний баланс (співвідношення між ввозом і вивозом товарів);- баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);- баланс руху капіталів і кредитів.Торговельний баланс визначається як співвідношення вартості експорту та імпорту товарів. До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни. Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця у світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв'язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави. Цю Концепцію було затверджено Постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р . З квітня 1996р. видається щоквартальник "Платіжний баланс України", в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан. Стан платіжного балансу України у 2005-2009 рр. (табл. 18.2, 18 .3) характеризується перевищенням надходжень з-за кордону над платежами за кордон, тобто має позитивне сальдо, що відображається у зростанні курсу національної валюти. За активним сальдо платіжного балансу зростають офіційні резерви країни .
76.Міжнародна валютна система Міжнародна валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.Міжнародна валютна система виникла на основі грошових систем, що існували у деяких країнах. Перша міжнародна грошова система почала зароджуватися в XIX ст. і юридично була оформлена на Міжнародній конференції 1867 p., що відбулася в Парижі. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей і вперше накреслила напрям уніфікації національних грошових систем. Ця система відома в історії як система «золотого стандарту» і в чистому вигляді проіснувала до першої світової війни, а окремі її елементи збереглися до 70-х років XX ст.Міжнародна валютна система містить ряд конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки й міжнародні валютно-фінансові організації.Світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Другим елементом міжнародної валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Розрізняють валютні курси фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі). Фіксований валютний курс заснований на монетному паритеті (ваговому вміст і золота у національних грошових одиницях). Плаваючий валютний курс не пов'язаний з монетним паритетом, а визначається зіставленням паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного «кошика» товарів.Третім елементом міжнародної валютної системи є валютний ринок. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де воно продавалося за офіційною ціною, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 г чистого золота1) становила в 1837—1934 рр. —20,67 дол. США, 1934—1968 pp. — 35, у 1968 p. вона підвищилася до 38 дол. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 p., коли офіційну ціну на золото було ліквідовано. Тепер ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.Змістом четвертого елементу міжнародної валютної системи є міжнародні валютно-фінансові організації. Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом із своїми філіалами — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) та Багатостороннім агентством щодо гарантій інвестицій (БАГІ) — утворюють групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку тощо.
77.Форми міжнародного підприємництваДо першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію — науково-технічну (науково-дослідні,проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову,сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб’єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом. Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб’єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв’язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо). Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльност досягається двома способами: перший — без створення нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий — із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії
78.Міжнародні фінансово-кредитні установиПровідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін. Міжнародний валютний фонд – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, на організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Нині з метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МВФ надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Термін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.
79.Місце та економічні зв'язки України у сучасному світовому господарствіІнтеграція України в систему світового господарства має свої особливості, які обумовлені як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Незважаючи на значні потенційні можливості включення України в систему світового господарства, існує цілий ряд об’єктивних перепон. Це, насамперед, зниження темпів економічного розвитку, як наслідок загальної кризи, що охопила суспільне виробництво в Україні; інтегрування з державами СНД, що зумовлене існуванням традиційних економічних зв’язків між ними та відносно низьким рівнем якості продукції; недосконалістю системи управління зовнішньоекономічними відносинами; відсутністю достатнього досвіду ведення міжнародних економічних відносин і т.ін. Все це потребує формування нових сучасних основ співробітництва, розробки і впровадження на практиці національної геополітичної стратегії. Інтегрування економіки України у світове господарство може відбуватися дише на основі НТП разом зі зміною зовнішньоторговельної політики у напрямі більшої її відкритості, використання нових форм економічних зв'язків і нових інструментів співробітництва.Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводити самостійну науково обгрунтовану зовнішньо-економічну політику.Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Наприклад, та країна яка не незаймається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарскі звязки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяе створення певної правової бази, прийняття відповідних законів.Процес утворення світового господарства ще не завершився, оскільки це тривалий період. Проте всі країни світу тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв’язки (насамперед торгівельні) з іншими країнами. Тому світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні необхідно максимально використовувати переваги міжнародного поділу праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному етапі понад половину експорту України припадає на Європу. Одним з найважливіших завдань зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація ринків збуту та просування українських товарів у Африку, Латинську Америку, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних надходжень.