Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КАБІНЕТМІНІСТРІВУКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
ЗВІТ
про проходження науково-дослідної практики
в ВП НУБіПУкраїни «Великоснітинське НДГ ім. О.В. Музиченка» Фастівського району Київської області
Виконала: магістр 1-го року
агробіологічного факультету
Тонха Оксана Геннадіївна
КИЇВ - 2013
Зміст
Вступ
Розділ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ ГОСПОДАРСТВА …………………………………………………… 4
1.1 Місце розташування господарства ………………………………….......... 4
1.2 Кліматичні умови господарства ………………………………………….. 4
1.3 Ґрунтові умови господарства …………………………………………….. 5
РОЗДІЛ 2 ПОКАЗНИКИ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА 2011 р. ………. 8
2.1 Система сівозмін і стан їх освоєння ……………………………………… 9
2.2 Система обробітку ґрунту ………………………………………………… 11
2.3 Система удобрення культур ……………………………………………….. 12
2.4 Захист с.-г. культур від шкідників і хвороб …………………………….... 16
РОЗДІЛ 3 ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР ……. 18
3.1 Цукровий буряк ……………………………………………………………. 18
3.1.1 Значення культури для господарства …………………………………… 18
3.1.2Розміщення культури у сівозміні, попередники ……………………….. 18
3.1.3Система обробітку ґрунту під культуру після різних попередників …. 19
3.1.4 Система удобрення культури …………………………………………… 20
3.1.5Якість насіння, способи підготовки до сівби …………………………... 21
3.1.6 Строки, способи сівби, норми висіву, глибина сівби ………………….. 22
3.1.7Догляд за посівами ………………………………………………………. 23
3.1.8 Інтегрована система захисту рослин від шкодочинних об'єктів ……… 23
3.1.9 Збирання врожаю ………………………………………………………… 24
3.1.10 Загальна характеристика вирощування озимої пшениці
в господарстві ………………………………………………………………….. 26
РОЗДІЛ 4 МЕТОДИКА, МІСЦЕ ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ
ДОСЛІДЖЕНЬ …………………………………………………………………. 29
РОЗДІЛ 5 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ …………………………………………….. 37
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………. 40
Список використаної літератури ……………………………………………… 41
РОЗДІЛ 1ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАІ ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ ГОСПОДАРСТВА
1.1Місце розташування господарства
ВП НУБіП України "Великоснітинське НДГ ім. О.В.Музиченка" Київської області Фастівського району підприємство з державною формою власності спеціалізується на виробництві молока, зерна, м’яса та кормових культур.
Відстань до районного центру м. Фастів - 12 км, до обласного центру м. Київ - 70. Господарство знаходиться в перехідній зоні між двома природно-кліматичними зонами Лісостепу та Полісся.
1.2Кліматичні умови господарства
Клімат місцевості помірно-континентальний з теплим помірно-вологим
літом і короткою, з частими відлигами зимою. За багаторічними даними
метеостанції Фастів середньорічна температура повітря складає +6,5,
абсолютний максимум температури +37, абсолютний мінімум -34°С. Важливим
показником є дати першого і останнього заморозків та довжина безморозного
періоду, які наведені в Табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Дати першого і останнього заморозків та тривалість безморозного періоду (метеостанція Фастів)
|
Дати останнього заморозку весною |
Дати першого заморозку осінню |
Тривалість безморозного періоду, діб |
||||||
|
Рання |
Середня |
Пізня |
Рання |
Середня |
Пізня |
Рання |
Середня |
Пізня |
|
4.ІУ |
28.ІУ |
27.У |
14.ІХ |
6.Х |
7.ХІ |
120 |
160 |
207 |
Сніговий покрив нестійкий. Середня потужність не перевищує 20 см. Середньо багаторічна глибина промерзання ґрунту 41 см. В зимовий період можливі відлиги, що при послідуючому різкому зниженні температури повітря приводить до утворенню льодової кірки. Розподіл опадів має чітко виражений максимум в літні місяці (червень, липень) і мінімум у зимові (січень, лютий). Ґрунтові води залягають глибоко (8-10 м) і на зволоження ґрунтів та процеси ґрунтоутворення не впливають. Лише в пониженнях по дну улоговин і западин місцевості, де періодично збирається вода поверхневого стоку, спостерігається глибоке вилуговування профілю, а також оглеєння горизонтів з утворенням лучно-чорноземних ґрунтів. Максимальні запаси продуктивної вологи у кореневмісному шарі спостерігаються навесні після сніготанення.
За багаторічними даними для формування врожаю зернових та просапних культур умови вологозабезпечення сприятливі, однак в окремі роки спостерігаються періоди нестачі вологи.
1.3 Ґрунтові умови господарства
Ґрунтотворною породою для ґрунтів дослідного поля послужили леси та лесовидні суглинки, які перекривають місцевість з поверхні товщею в 8-12 м.
Рослинне вкриття місцевості в минулому складала трав'яниста рослинність і лише на окремих ділянках лісова формація. Це сприяло розвитку дернового та підзолистого процесів ґрунтоутворення.
За результатами ґрунтового обстеження (1991 р.) в господарстві виділено 10 ґрунтових відмін, які об'єднано у дві агровиробничі ґрунти: чорноземів типових, які займають біля 80 % всього ґрунтового вкриття та лучно-чорноземних ґрунтів. Ґрунти на орних землях мають сприятливий водний режим, слабко кислу або близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину.
Ґрунт: чорнозем типовий глибокий малогумусний середньо-суглинковий на лесі.
На період закладки досліду ґрунт характеризувався наступними показниками (Табл. 1.2).
За результатами досліджень гранулометричний склад однорідний по профілю. Ґрунт характеризується високим вмістом часточок грубого пилу 51,16-65,38 %, мулуватих часточок - 16,83-16,69 %. Таке співвідношення фізично-пасивних часточок в цих ґрунтах не сприяє утворенню водостійких макроагрегатів.
Таблиця 1.2Гранулометричний склад чорнозему типового чорнозем типовий глибокий малогумусний середньо-суглинковий на лесі
|
Глибина відбору зразка, см |
Вміст фракцій механічних елементів, % |
||||||
|
1-,25 |
0,25-0,05 |
0,05-0,01 |
0,01-0,005 |
0,005-0,001 |
<0,001 |
Фізична глина <0,01 |
|
|
0-30 |
0,63 |
15,96 |
51,16 |
7,42 |
7,99 |
16,83 |
32,24 |
|
30-50 |
0,45 |
13,39 |
65,38 |
7,65 |
6,44 |
16,69 |
30,78 |
Вміст гумусу в орному шарі ґрунту дослідного поля становив 3,57 ±0,13, а в шарі 30-50 см 3,52 ± 0,14 %. Реакція ґрунтового середовища у верхніх горизонтах рН водної витяжки 6,7-6,9 (Табл. 1.3).
Таблиця 1.3Основні агрохімічні показники чорнозем типовий глибокий мало гумусний середньо-суглинковий на лесі.
|
Глибина відбору зразка, см |
Гумус, % |
Сума увібраних основ, мг-екв/ІООг |
Гідролітична кислотність, мг-екв/100г |
Ступінь насичена основами,% |
рНн20 |
рНКСІ |
|
0-30 |
3,57+0,13 |
28,9 |
0,91 |
95,8 |
6,7 |
6,3 |
|
30-50 |
3,46±0Д4 |
24,5 |
0,52 |
98,8 |
6,9 |
6,7 |
За вмістом елементів живлення ґрунт дослідної ділянки характеризується наступними показниками (табл.1.4), забезпеченість азотом легкогідролізованих сполук по Тюріну і Кононовій - висока, рухомими формами фосфору і обмінним калієм по Чирікову у шарі 0-30 см і 30-50 см -середи.
Ґрунт має сприятливі водно-фізичні властивості (табл.1.5). його щільність оптимальна і становить 1,14 і дещо збільшується в перехідному горизонті до 1,30 г/см. Загальна пористість 59,2, а в горизонті, який нижче залягає, зменшується до 47,2 %.
Таблиця 1.4Агрохімічні показники орного шару ґрунту дослідної ділянки
|
Глибина відбору зразка, см |
Азот легкогідролізованих сполук за Тюріним і Кононовою, мг/ІООг |
За Чиріковим |
|
|
Р205, мг/100 г |
К20, мг/ІООг |
||
|
0-30 |
7,95±0,9 |
6,98±0,7 |
5,34±0,8 |
|
30-50 |
7,84±0,8 |
6,82±0,7 |
4,88±0,6 |
Таблиця 1.5Водно-фізичні властивості чорнозему типового
|
Глибина відбору зразка, см |
Щільність, г/см3 |
Щільність твердої фази, г/см |
Загальна пористість, % |
Найменша вологоємкість, % |
Максимальна гігроскопічність, % |
ММЗПВ, т/га |
|
0-30 |
1.14 |
2.58 |
59.2 |
23.4 |
5.2 |
41. |
|
30- |
1,30 |
2,62 |
47,2 |
21,2 |
6,4 |
32. |
РОЗДІЛ 2 ПОКАЗНИКИ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА 2011 р.
Характеризуючи галузь рослинництва необхідно зазначити, що господарство отримує низькі врожаї, особливо як для умов 2011 року.
Урожайність основних сільськогосподарських культур наведена в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 Урожайність основних сільськогосподарських культур
|
Показники |
Площа, га |
Урожайність, ц/га |
|
Озима пшениця |
362 |
20,1 |
|
Кукурудза |
140 |
36,1 |
|
Яра пшениця |
60 |
27,4 |
|
Жито |
50 |
22 |
|
Ячмінь ярий |
300 |
20,1 |
|
Соняшник |
50 |
19,5 |
|
Картопля |
5 |
254 |
|
Овочі відкритого ґрунту |
10 |
107,9 |
|
Тваринництво |
||
|
Показники |
Значення |
|
|
Надої молока, кг |
3894 л |
|
|
Кількість ВРХ, гол |
988 |
|
|
Кількість свиней. гол |
502 |
|
|
Кількість овець, гол. |
67 |
Серед обслуговуючих підрозділів: автопарк, ремонтна майстерня,будівельна бригада.
В господарстві налічується 30 тракторів різних марок, 5 зернозбиральних комбайнів, 2 кормозбиральних комбайнів та інша сільськогосподарська техніка для обслуговування як тваринництва, так і рослинництва. Середньорічна чисельність працюючих - 261 чол.
Пункти реалізації сільськогосподарської продукції: хлібоприймальний пункт у м.Фастів.
У таблиці 2.2. наведено співвідношення обсягів виробництва по галузям.
Таблиця 2.2 Співвідношення галузей за обсягами виробництва
|
Вид продукції |
Обсяг виробництва, тис грн. |
Частка від загального виробництва, % |
|
Рослинницька |
743,9 |
8,5 |
|
Тваринницька |
7299,3 |
83,3 |
|
В.т.ч. молоко |
5910,4 |
67,5 |
|
м’ясо |
1388,9 |
15,9 |
|
зерно |
549,4 |
6,3 |
|
Всього |
8759,4 |
100 |
Як видно із таблиці 2.2, у структурі виробництва даного господарства левову частку займає тваринницька галузь, а саме 83,3%, в тому числі молоко 67,5%, а рослинницька галузь дає лише 8,5% загальної виручки. Тож, восновному господарство спеціалізується на тваринницькій продукції.
Рівень рентабельності виробництва загалом 14,5%, з них рослинництва 36,4%, тваринництва 18,4%, зерно 34,6%, молоко 33,4%, м’ясо 19,9%.
2.1 Система сівозмін і стан їх освоєння
Чергування сільськогосподарських культур в сівозміні та норми внесення органічних і мінеральних добрив на стаціонарному досліді науково-дослідного господарства "Великоснітинське" Фастівського району, Київськоїобласті (таблиця 2.3).
Таблиця 2.3 Чергування сільськогосподарських культур в сівозміні
|
№ |
Культура |
Органічні добрива, т/га |
Основне удобрення |
Припосівне удобрення |
Підживлення |
||||||
|
N |
Р |
К |
N |
Р |
К |
N |
Р |
К |
|||
|
1 |
Багаторічні трави |
- |
- |
30 |
30 |
||||||
|
2 |
Озима пшениця |
- |
20 |
40 |
40 |
30 |
|||||
|
3 |
Цукрові буряки |
40 |
110 |
80 |
90 |
||||||
|
4 |
Горох |
- |
- |
- |
- |
15 |
|||||
|
5 |
Озима пшениця |
- |
зо |
40 |
40 |
зо |
|||||
|
6 |
Кукурудза на зерно |
40 |
80 |
60 |
60 |
||||||
|
7 |
Кукурудза на силос |
- |
80 |
50 |
60 |
||||||
|
8 |
Озима пшениця |
- |
30 |
40 |
40 |
зо |
|||||
|
9 |
Цукрові буряки |
40 |
110 |
80 |
90 |
||||||
|
10 |
Ячмінь + б/т |
- |
- |
15 |
2.2Система обробітку ґрунту
Обробіток ґрунту в польовій сівозміні відіграє важливу роль дляотримання високих врожаїв сільськогосподарських культур. Основним завданням обробітку ґрунту є захист посівів від бур'янів, шкідників і хвороб, збереження вологи в ґрунті, створення оптимального водно-повітряного режиму, підвищення родючості ґрунту, тощо. Обробіток ґрунту в сівозміні під конкретну культуру залежить від попередників, ґрунтово-кліматичних умов, зони вирощування, тощо.
Для здійснення технології вирощування культур у господарстві застосовували слідуючи сільськогосподарські машини: плуг ПЛН-3-35, борони БДТ-3, БДТ-7, БЗСС-1, культиватори КПС-4, УСМК-5,4, сівалки СЗ-3,6, СЗТ-3,6А, СУПН-8А, ССТ-12В. Сільськогосподарські ґрунтообробні знаряддя використовували в агрегаті з тракторами Т-150, МТЗ-80/82, МТЗ-100. В польовій дев'ятипільній сівозміні під цукрові буряки, кукурудзу та зернові застосовують систему поліпшеного зяблевого обробітку.
Основний обробіток ґрунту під озиму пшеницю, попередником якої були багаторічні трави, полягає у проведенні дискування у двох напрямках відразу після збирання попередника та оранки на глибину 20-22 см ПЛН-5-35. Передпосівний обробіток включає дві культивації КПС-4, після посівний -коткування.
Під кукурудзу що висівають після цукрового буряку чи коренеплодів основний обробіток ґрунту передбачає дискування вслід за збиранням попередника за допомогою БДТ- 10 та оранку на глибину 25-27 см при масовому з'явленні бур'янів ПЛН-5-35. Боронування на 10-12 см БДТ-3, та культивація перед сівбою на глибину 5-7 см є складовими передпосівного обробітку ґрунту. Післяпосівний обробіток включає коткування після сівби ЗККН-2,8 та 3 міжрядні культивації по мірі з'явлення бур'янів на глибину відповідно 8-10, 6-8, 5-7 см за допомогою КРН-4,2.
Ячмінь добре реагує на зяблеву оранку після всіх попередників. У дев'ятипільній польовій сівозміні попередником ярого ячменю є кукурудза на силос. Після даного попередника поле дискують важкими боронами БДТ-7 і проводять зяблеву оранку. Глибина оранки на полях, де проведено 1-2 лущення, становить 20-22 см. При наявності осоту глибину оранки збільшують до 25-27 см. Оптимальні строки зяблевої оранки коливаються в межах другої половини вересня - першої або другої декади жовтня. В господарстві оранку проводять плугами ПЛН-5-35.
На відміну від озимих передпосівний обробіток ґрунту під ранні ярі зернові розпочинається при фізичному його достиганні. Рано навесні, як тільки ґрунт перестає мазатися, на полях, які швидко пересихають, з метою закриття вологи слід провести боронування і шлейфування зябу впоперек оранки. Передпосівний обробіток ґрунту повинен бути виконаний на глибину загортання насіння. Культивацію проводять за допомогою культиваторів КПС-4,2.
2.3 Система удобрення культур
Основним в господарстві місцевим добривом є гній.
При нещільному укладанні гною в невеликі бурти менше ніж 3 м завширшки створюються аеробні умови. Активність мікрофлори за цих умов різко зростає, гній розігрівається, відбувається інтенсивне розкладання органічної речовини. Такий спосіб зберігання гною називають гарячим.
При щільному укладанні добре зволоженого гною в бурт (4 м завширшки і 1,5-2 м заввишки, довжина визначається кількістю гною) створюються анаеробні умови, розкладання органічної речовини сповільнюється і втрати азоту значно зменшуються. Такий спосіб зберігання гною називають холодним. Компостуванням гною з гіпсом зменшують втрати азоту й органічної речовини. Пояснити це можна тим, що за цих умов діяльність мікроорганізмів пригнічується, а також тим, що аміак, реагуючи з гіпсом, частково
перетворюється на сульфат амонію. При компостуванні з ґрунтом зменшуються втрати азоту за рахунок вбирання аміаку ГВК.
Склад гною залежить від способу його зберігання. Так, при гарячому способі зберігання гній на солом'яній підстилці містить органічної речовини 38,6 %, азоту 28 і аміаку 34,4 %, а при холодному способі зберігання -відповідно 14,2, 12,5 і 18%.
Залежно від тривалості зберігання зменшується об'єм і змінюється склад гною. Зменшення об'єму гною на '/5-У4, що при щільному укладанні спостерігається через 3-4 місяці, та побуріння соломи відповідають напіврозкладеному стану гною.
При тривалішому зберіганні, коли об'єм гною зменшиться вдвічі, решток соломи розпізнати не можна, а маса стає чорною, маслянистою, утворюється перепрілий гній. Якщо об'єм маси зменшиться майже на "Vа, вона стане розсипчастою, землистою, дрібно-грудочкуватою, утворюється перегній, або гній-сипець .
Гній зберігають у польових буртах і гноєсховищах.Гноєсховища розміщують на відстані 30-50 м від приміщень для худоби і не ближче ніж за 200 м від житлових будинків. Бувають гноєсховища двох типів - наземні - зацементовані майданчики з бічними стінками і нахилом для стікання гноївки, і поглиблені котловани до 1 м завглибшки, що мають водонепроникне дно з нахилом для стоку та колодязем для збирання гноївки.
При проектуванні гноєсховищ вважають, що в середньому на одну голову великої рогатої худоби треба мати площу 2,5 м , на одного коня-1,5, на свиню-0,5, на вівцю-0,2 м за умови дворазового вивезення гною на рік.
У поглиблених гноєсховищах гній розкладається повільніше, азоту втрачається менше, гній буває кращої якості. Починають укладати гній вздовж усієї стінки гноєсховища, де споруджено колодязь для гноївки, штабелем (3 м завширшки і не менше ніж 1 м заввишки), потім гній ущільнюють. Поряд з першим штабелем кладуть другий і так доти, доки заповнять усе гноєсховище. Закінчивши укладання, штабелі зверху вкривають торфом, дрібною соломою або ґрунтом. Гній на солом'яній підстилці під час укладання перешаровують торфом або ґрунтом.
Якщо гній у гноєсховищах чи буртах дуже розігрівається та починає пересихати, його треба додатково ущільнювати і поливати гноївкою.
Для збільшення виходу гній при укладанні в бурти пересипають ґрунтом (гноєземляні компости) в кількості 10-25 % його маси. Це зменшує втрати азоту, сприяє процесам гуміфікації. Для пересипання гною використовується ґрунт орного шару. Якщо ґрунт кислий, то добавляють 3 % вапна або золи для нейтралізації кислотності. Через 3-4 місяці компост перелопачують і використовують для удобрення.
Під час укладання гною в бурти його можна пересипати фосфоритним борошном, яке добавляють у кількості 2 % маси гною. Таке компостування зменшує втрати азоту і збільшує кількість) доступних сполук фосфору, тобто підвищує удобрювальні властивості гною.
Ефективність удобрення залежить не тільки від кількості і якості добрив, але і від способу їх внесення в ґрунт. Існують два способи внесення добрив: суцільний та місцевий.
При суцільному внесенні застосовують відповідні розкидачі РУМ-5 та ІРМГ- , тукові сівалки СЗ-3,6. Місцеве внесення носить локальний характер розподілу добрив. Залежно від часу внесення добрив і призначення розрізняють: основне удобрення (до посіву), припосівне (під час посіву), підживлення (внесення добрив в період росту рослин).
Основне удобрення проводять розкидним способом з наступною заробкою добрив на повну глибину. Припосівне удобрення проводять під час посіву в рядки, лунки разом з насінням рядковими сівалками. Підживлення проводиться рядковими (в рядки, міжряддя) культиваторами-рослинопідживлювачами чи розкидним способом.
У господарстві застосовується прямоточна технологія транспортування мінеральних добрив автомашинами ГАЗ-53 та ГАЗ-52. Добрива перевозяться з станції Васильків-1 до складу мінеральних добрив і розвантажуються. Перед внесенням добрив за допомогою транспортера
проводиться завантаження добрів у розкидачі та їх внесення у ґрунт. Це зумовлено тим, що відстань від складу до поля не перевищує трьох кілометрів. Добрива, що злежалися, у разі необхідності можуть бути подрібнені подрібнювачами мінеральних добрив або гусеничним трактором. При проведенні підживлення озимої пшениці у фази виходу в трубку та наливу зерна використовують сечовину, яка вноситься в розчиненому вигляді оприскувачем з шириною захвату 21 м і робочим тиском 3,5 атм. (у випадку, якщо листова діагностика показує можливість отримання сильної пшениці).
Дані про внесення мінеральних та органічних добрив
N (азотні добрива)
|
2008 рік |
2009 рік |
2010 рік |
2011 рік |
2012 рік |
за 5 років |
|
|
Внесено всьогодонн |
76 |
81 |
47,2 |
50,4 |
120,6 |
375,2 |
|
на 1 га ріллі,кг |
23 |
24,5 |
14,3 |
15,2 |
36,5 |
113,5 |
Р(фосфорні добрива)
|
2008 рік |
2009 рік |
2010 рік |
2011 рік |
2012 рік |
за 5 років |
|
|
Внесено всього,тонн |
1 |
6 |
2 |
20,1 |
19,6 |
48,7 |
|
на 1 га ріллі,кг |
0,302 |
1,81 |
0,604 |
6,07 |
5,93 |
14,72 |
К(калійні добрива)
|
2008 рік |
2009 рік |
2010 рік |
2011 рік |
2012 рік |
за 5 років |
|
|
Внесено всього,тонн |
1 |
17 |
2 |
20,1 |
22,6 |
62,7 |
|
на 1 га ріллі,кг |
0,302 |
5,13 |
0,604 |
6,07 |
6,84 |
18,95 |
ГНІЙ
|
2008 рік |
2009 рік |
2010 рік |
2011 рік |
2012 рік |
за 5 років |
|
|
Внесено всього,тонн |
12150 |
20020 |
7440 |
18700 |
1530 |
59840 |
|
на 1 га ріллі,кг |
3670 |
6047 |
2247 |
5648 |
463 |
18075 |
2.4 Захист с.-г. культур від шкідників і хвороб
Використання природних чинників регуляції фітофагів у системах інтегрованого захисту культур на даний час найслабшим місцем і в значній мірі пов'язане з відсутністю відповідних знань та інформації про взаємовідносини «фітофаг-ентомофаг» і вплив на агробіоценози. В зв'язку з цим, особливої уваги при використанні хімічного методу заслуговують такі інсектициди, дія яких здатна уникнути загибелі нецільових ентомологічних об'єктів, зокрема ентомофагів та інших
корисних комах, і не порушують біоценологічні зв'язки у агробіоценозі пшеничного поля. Важливе значення мають строки проведення хімічних заходів та виконання упереджувальних заходів щодо збереження медоносних бджіл та комах-запилювач!в. Тобто, повинна бути екологічна та економічна цілеспрямованість хімічного методу - проти економічно небезпечних видів шкідників.
Застосування інсектицидів на посівах зернових культур в період вегетації е важливим фактором, який гарантує формування та отримання високих і якісних врожаїв. Для визначення доцільності виконання Хімічного захисту пшениці потрібен аналіз сезонної динаміки чисельності основних шкідників, здійснення моніторингу за мінливістю структури популяцій фітофагів, з урахуванням щорічних змін погодних умов. Проти основних шкідників озимої пшениці інсектициди застосовують виключно за їх чисельності, перевищує ЕПШ. Оцінка комплексної їх шкідливості показала, що між шкодочинністю окремих фітофагів та такої за різного їх співвідношенні існує тісний кореляційний зв'язок, який істотно впливає на кількісні й якісні втрати врожаю культури.
Розробка безпечних способів та прийомів застосування пестицидів є одним з головних напрямків екологічної оптимізації хімічного методу, тому розробкам технологій ефективного і раціонального використання інсектицидів наділяється постійна увага, як у розвинених країнах світу, так і в Україні. Важливим у таких технологіях, є обґрунтування асортименту ефективних інсектицидів, де враховується висока їх ефективність дії проти шкідників різних груп та видового складу комплексу фітофагів у ґрунтово-кліматичних зонах. Оптимізація технологій застосування пестицидів, зокрема інсектицидів, має бути спрямована як на покращення фітосанітарного стану посівів, такі на збереження, використання природних регулюючих механізмів та зниження пестицидного тиску на довкілля.
Сучасний асортимент інсектицидів включає широкий спектр препаратів (понад 40 найменувань) зареєстрованих і рекомендованих проти основних шкідників зернових колосових культур. Однак, при визначенні інсектицидів завжди виникають питання щодо їх ефективності проти окремих видів шкідників або їх комплексу, залежно від зональних умов вирощування озимої пшениці, фаз розвитку тощо, як уникнути придбання не якісних або підроблених препаратів, яких чимало на ринку пестицидів і не тільки в Україні.
РОЗДІЛ 3 ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР
3.1 Цукровий буряк
3.1.1 Значення культури для господарства
Індустріальна технологія вирощування буряків цукрових являє собою
систему агротехнічних прийомів і матеріально-технічних засобів, спрямованих на виробництво цукросировини, одержання прибутку та відновлення родючості ґрунту. Технологія базується на використання високотехнологічного насіння сучасних гібридів буряків цукрових, передбачає створення оптимальних умов реалізації їх біологічного потенціалу, таких як:
розміщення буряків по кращих попередниках у сівозміні;
система обробітку та удобрення ґрунту, що забезпечує оптимальний водно-повітряний, поживний режим ґрунту та створює передумови високої польової схожості насіння;
оптимальна густота насадження та система догляду без затрат ручної прачі з метою максимального збереження рослин, знищення їх конкурентів, забезпечення здоров'я культури та високих темпів росту;
- прогресивні способи збирання урожаю з використанням ефективного комплексу машин, які гарантують максимальну повноту збирання і високу якість.
Усі ланки технології збалансовані, тісно пов'язані між собою. Порушення в одній ланці технологічного ланцюга не може компенсоване в іншій і неминуче веде до зниження кінцевого результату.
3.1.2Розміщення культури у сівозміні, попередники
Оптимальними попередниками є зернові колосові культури (переважно
озима пшениця) в ланках з чистими , зайнятими парами, зернобобовими, багаторічними травами; допускаються й інші: овес, однорічні трави, картопля, кукурудза на силос, на зерно. Не рекомендується розміщувати культуру після хрестоцвітих, соняшника, сорго, суданської трави (погіршення водного та поживного режимів), багаторічних бобових трав.
3.1.3Система обробітку ґрунту під культуру після різнихпопередників
Важливість системи обробітку ґрунту обумовлена біологічними особливостями буряків:
рослини буряків цукрових мають стрижневу кореневу систему і формують урожайну частину (коренеплід ) у ґрунті, витрачаючи при цьому велику кількість енергії;
цукрові буряки - це культура точного висіву, характеризується невеликими розмірами насіння, яке для проростання потребує до 170% вологи, крім того, доброго тепла і повітрозабезпеченості насіннєвого шару ґрунту.
Культура вимоглива не тільки до будови орного, але й підорного шару ґрунту. Ущільнений орний шар ґрунту, а також наявність плужної "підошви" обумовлюють рапатість коренеплоду, погіршують водний, повітряний режим ґрунту, що неминуче призводить до значного зниження урожайності.
Система обробітку ґрунту під цукрові буряки повинна вирішувати такі завдання:
Основний обробіток ґрунту.Виконується переважно шляхом оранки. Глибина оранки здебільшого становить 28-30 см. На ґрунтах з недостатньо розвинутим гумусовим горизонтом - на глибину 25 см. Не рекомендується орати глибше існуючого орного шару.
Передпосівний обробіток ґрунту.Значення передпосівного обробітку ґрунту:
Розрихлити посівний шар до щільності 1-1,2 г/см3
Створити дрібно грудкувату, структуровану будову посівного шару ґрунту завтовшки 3 см.
Вирівняти поверхню поля
Створити тверде насіннєве ложе, яке повинно з'єднуватися з капілярною вологою нижніх шарів ґрунту
Знищити проростки бур'янів, які перебувають у фазі "білої нитки" або вже з'явилися на поверхні.
Підготовку ґрунту до сівби починають тоді ,коли він фізично стиглий, добре кришиться і розробляється.
3.1.4Система удобрення культури
На відміну від інших культур, цукрові буряки споживають значну кількість мінеральних елементів. З урожаєм коренеплодів 500 ц/га та відповідною кількістю листя з ґрунту виноситься:
азоту - 250 кг;
Р2O5 - 75 кг;
К20 - 350 кг;
Na20 - 70 кг;
СаО - 75 кг;
Мg0 - 75 кг;
Крім зазначених макроелементів, для буряків цукрових велике значення мають мікроелементи, особливо В, Zn, Мn. Потреба в макро- та мікроелементах рослини покривають за рахунок ґрунтових запасів, органічних та мінеральних добрив.
Органічні добрива.Під буряки цукрові бажано вносити напівперепрілий гній, який зберігався не менше 6-9 місяців,що сприяє його очищенню від бур’янів та покращенню санітарних показників. Можливе застосування гною під попередник, особливо в зоні недостатнього зволоження. Норма внесення підстилкового гною становить 40-60 т/га, напіврідкого - 80-120 т/га, рідкого -до 160 т/га.
Мінеральні добрива.Норми мінеральних добрив встановлюють з урахуванням запланованої врожайності, вмісту їх в ґрунті та інших чинників.
Основне удобрення.Оптимальним є внесення 80-90% запланованої кількості мінеральних добрив восени під основний обробіток ґрунту. В зоні достатнього зволоження доцільно 50% (а на легких ґрунтах - 80-100%) запланованої дози азоту вносити під передпосівну культивацйю та в підживлення. Для основного внесення придатні всі форми азотних, фосфорних, калійних добрив.
Рядкове удобрення.Завжди дає високий ефект. За наявності технічних засобів у рядки під час сівби із запланованої кількості вносять N10Р 15-20К ю. Застосовують переважно складні добрива, зокрема нітроамофоску, інші, в яких елементи живлення перебувають в розчинній форми.
Підживлення.Найефективніше підживлення азотом у зоні достатнього зволоження. За необхідності його застосовують і в зоні нестійкого зволоження. Залежно від потреби вносять до 70 кг/га. З метою запобігання погіршенню технологічних якостей коренеплодів виконують операцію якомога раніше: не пізніше 4-х пар листків.
За потреби застосовують позакореневе підживлення сечовиною (25-30 кг/га) або сечовиною в поєднанні з хлоридним калієм (25+20 кг/га) перед змиканням листя в міжряддях чи пізніше. У цей розчин за потреби додають мікроелементи, зокрема бор (0,5 кг/га), цинк (0,4 кг/га), магній (0,5 кг/га д.р.), а також цільові фунгіциди. Норма витрати робочого розчину при наземному обприскуванні - 300 л/га.
3.1.5 Якість насіння, способи підготовки до сівби
При формуванні сортового складу господарства враховують такі чинники:
По-перше, необхідно підібрати сорт чи гідрид, який би мав генетично зумовлену здатність формувати високу врожайність і цукристість і, таким чином, добре окуповував вкладені в технологію кошти і ресурси.
По-друге, сорт чи гібрид повинен мати високу екологічну адаптованість до умов середовища тої чи іншої ґрунтово-кліматичної зони.
По-третє, мати генетично зумовлену високу резистентність до хвороб, які характерні для зони.
По-четверте, сортовий (гідридний ) склад формують з урахуванням організаційно-технологічних обставин, наприклад, термінів, способів збирання врожаю.
3.1.6Строки, способи сівби, норми висіву, глибина сівби
Теоретично від стоків сівби, а також строків збирання залежить
тривалість вегетаційного періоду, а відповідно, і рівень урожайності. Визначають строки сівби, виходячи з біологічних особливостей культури, а також ґрунтово-кліматичних особливостей зони та конкретної погодної ситуації навесні. Основна вимога при визначенні термінів сівби зводиться до того, що на час сівби ґрунт повинен перебувати в стадії фізичної зрілості, добре кришитися до дрібногрудкуватого стану, не залипати на робочих органах ґрунтообробних машин і сівалок. Такого стану ґрунт набуває, як правило, за досягненням температури 5...6°С на глибині 8-10 см, що спостерігається в зонах бурякосіяння орієнтовано:
Норми висіву і густота стояння рослин.
Посівна одиниця становить 100 тис./га.
Головна мета сівби - рівномірно розмістити задану кількість насіння за довжиною і глибиною рядка на щільному ґрунтовому ложі в дрібно грудкуватого, збагаченому вологою і повітрям посівному шарі і таким чином створити сприятливі умови для одержання дружніх , добре розвинутих, рівномірних сходів. Глибина загортання насіння в більшості польових ситуаціях повинна складати 2-3 см.
Високу якість сівби (рівномірне розміщення за довжиною і глибиною рядка) забезпечують пневматичні сівалки, які агрегатують зі швидкістю небільше 6 км/ год, або механічні - зі швидкістю до 5 км/ год, що надзвичайно важливо при сівби на кінцеву густоту. У якості пневматичних сівалок використовують вітчизняні СУПК-2К іноземного виробництва "Мультикорн" , "Оптіма" , що агрегатується з трактором МТЗ 80/82, Т-70С, забезпечує якісну точну сівбу насіння.
3.1.7Догляд за посівами
Основними агротехнічними операціями з догляду за посівами зводяться до механічного розпушування ґрунту і знищення бур’янів, боротьба з хворобами, при необхідності підживлення прикореневим способом
За необхідності ґрунтову кірку до сходів чи після руйнують культиваторами УСМК-5,4Б, обладнаними ротаційними робочими органами РБ-5,4, спрямовуючи їх уздовж рядків, або використовуючи кільчасто-зубчасті котки ЗККН-2,8. Не рекомендується проводити, коли сходи знаходяться біля поверхні.
Надмірне ущільнення ґрунту до змикання листя в міжряддях усувають шляхом його розпушування культиваторами УСМК-5,4Б, КОЗР-5,4. За
необхідності розпушування поєднують з внесенням мінеральних добрив на глибину 8-12 см..
3.1.8 Інтегрована система захисту рослин від шкодочинних об'єктів
Захист посівів від буря'нів посідає центральне місце у системі догляду. На початку вегетації, до змикання листя в міжряддях (приблизно 80 днів), цукрові буряки не мають достатньої конкурентоспроможності щодо бур'янів. Пізніше посіви з нормальною конструкцією і розвитком листкового апарату самі успішно пригнічують бур'яни.
Застосування гербіцидів.Найшкодичинними і важковикорінюваними є багаторічні коренепаросткові та кореневищні бур'яни.Знищити їх можна лише хімічним або механічним способами важко. Тому бажано поєднувати агротехнічні способи боротьби з хімічним методом, що цілком можливо в системі зяблевого обробітку ґрунту.(РАУНДАП (4-5 л/га), АМІННА СІЛЬ 2,4-Д (2 л/га), ДІАЛЕН (2 л/га),- при відростанні, у фазу добре розвинутої розетки на початку формування генеративного пагона осоту, березки польової; РАУНДАП (3-4 л/га) при відростанні, за висоти рослин 10-20 см)
Захист посівів від хвороб та шкідників.Цукрові буряки мають широкий спектр хвороб та шкідників. Які можуть завдавати істотної шкоди, починаючи від проростання і до збирання врожаю. Найпоширенішими шкодочинними хворобами є коренеїд, церкоспороз, борошниста роса, несправжня борошниста роса, іржа, гнилі коренеплодів тощо. Основними шкідниками сходів є звичайний та сірий довгоносики, бурякові блішки, щитоносики, дротяники. Дорослим рослинам шкоди завдають бурякова мінуюча муха, гусениці совок та інші. Основний метод боротьби - це додержання технологічних регламентів вирощування культури ( сівозміна, система обробітку ґрунту, удобрення, якісна сівба та догляд), а також добір толерантних сортів та гібридів.
Обов'язково застосовують хімічний метод, обробляючи насіння при його заводському виготовленні для захисту насіння і сходів від коренеїда, пліснявіння, а також ґрунтових та наземних шкідників сходів. Проте коли, всилу різних обставин, у період вегетації виявлено ознаки ураження рослин хворобами чи заселення поля шкідниками та існує загроза їх розвитку понад ЕПШ - приймається рішення про застосування хімічних препаратів.
3.1.9Збирання врожаю
Головне завдання - вчасно без втрат і травмування зібрати і вивезти на завод вирощений врожай. Як правило , організовують помірне викопування буряків у першій половині вересня.Оптимальна густота рослин на період збирання для зони достатнього зволоження становить 115-120 тис./га, нестійкого - 110-115 і недостатнього -95-100 тис./га.Для максимального використання можливостей осіннього приросту коренеплоду і підвищення їх цукристості масове збирання буряків цукрових слід проводити при настанні їх технологічної стиглості ( з 20 вересня по 25 жовтня). Для полегшення роботи збиральних машин і зменшення забрудненості коренеплодів ґрунтом, за 10 -15 днів до початку збирання розпушують міжряддя на глибину 10-12 см.
На збирання буряків цукрових застосовують технологію роздільного збирання, за якого гичка і коренеплоди збираються за два проходи окремими агрегатами. Для цього використовують комплекс 6-рядних машин - причіпну гичко збиральну машину БМ - 6А, БМ - 6Б, начіпний очисник ОГД - 6 і самохідні коренеплодозбиральні комбайни КС - 6А, КС - 6В, МКК -6 - 02. Вантажать з кагатів навантажувачами СПС - 4А, СПС - 4,2А - 02.
Технологічна карта вирощування цукрових буряків у 2012 році
|
Назва операції |
Склад МТА |
Термін роботи |
|
|
енергомашини |
с.-г. маши ни |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
Лущення стерні |
ЮМЗ-6АКЛ |
ЛДГ-10 |
1-5.08 |
|
Внесення ОХ (раундап) |
ЮМЗ-6АКЛ |
ПОМ-630 (ОП-500) |
5.09 |
|
Оранка |
ХТЗ-17021 |
ПЛН-5-35 |
20.09 |
|
Закриття вологи |
ЮМЗ-6АКЛ |
СП-11А |
за умов виходу в поле |
|
Передпосівна культи вація |
ЮМЗ-6АКЛ |
УСМК-5,4 |
15.04 |
|
Сівба |
ЮМЗ-6АКЛ |
СЕТ-12А |
15.04 |
|
Внесення ОХ (Бетанал-ГолтіКСl) |
ЮМЗ-6АКЛ |
ПОМ-630 (ОП-500) |
Поява сходів (фаза вилочки) |
|
Формування густоти |
вручну |
вручну |
Через 2 тижня після внесення ОХ |
|
Внесення ОХ (Бетанал, Голтікс, Лонтрел) |
ЮМЗ-6АКЛ |
ПОМ-630 (ОП-500) |
Фаза 4-пари листочків |
|
Рихлення міжрядь |
ЮМЗ-6АКЛ |
УСМК-5,4Б |
Через 2 тижня після внесення ОХ перед фазою зімкнення листків в рядках |
|
Рихлення міжрядь |
ЮМЗ-6АКЛ |
УСМК-5,4Б |
Перед фазою зімкнення листків в рядках |
|
Збирання гички |
ЮМЗ-6АКЛ |
БМ-6 |
15.09 |
|
Транспортування гички |
ЮМЗ-6АКЛ |
2ПТС-4 |
15.09 |
|
Збирання коренів |
ЮМЗ-6АКЛ |
Борекс (БЕК-01) |
15.09 |
|
Навантаження коренів |
ЮМЗ-6АКЛ |
СПС-4 |
15.09 |
|
Транспортування коренів на завод |
КРАЗ-65Ю КАМАЗ |
15.09 |
3.1.10 Загальна характеристика вирощування озимої пшениці в господарстві
Озима пшениця володіє меншою здатністю засвоювати поживні речовини з важкорозчинних з'єднань в ґрунті і гірше переносить зниження температур і засуху ніж, наприклад, жито. До кущіння вона споживає відносно невелику кількість поживних речовин, але дуже чутлива до їх нестачі. Максимальна кількість поживних речовин припадає на період від виходу в трубку до колосіння. Проте, найбільш відповідальним відносно постачання поживними речовинами є період від сходу до відходу в зиму, а також початок вегетації на весні.
Пшениця – це найважливіша продовольча культура всього світу, їй належить провідне місце серед зернових культур. Найцінніша й найбільш розповсюджена зернова культура. За посівними площами озима пшениця займає в Україні перше місце.
Озима пшениця широко вирощується в Україні із застосуванням сучасної інтенсивної технології, яка полягає в оптимізації умов вирощування пшениці на всіх етапах росту та розвитку рослин. Вона передбачає розміщення культур після кращих попередників, використання інтенсивних сортів і застосування добрив на заплановану врожайність, інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників.
Озима пшениця вибаглива до запасів поживних речовин у ґрунті та її водно-фізичних властивостей. Озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром, гарною структурою та глибоким заляганням ґрунтових вод.
У лісовій зоні України озима пшениця формує високі врожаї з високими хлібопекарськими якостями. При вирощуванні озимої пшениці необхідно, щоб протягом всього періоду вегетації рослини були в достатній кількості забезпечені всіма поживними речовинами, при оптимальному співвідношенні всіх елементів мінерального живлення.
Чим вищі врожаї озимої пшениці, тим більше вона споживає води, азоту, фосфору, калію та інших елементів живлення з ґрунту. За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить в середньому з ґрунту азоту - 3,75, фосфору – 1,3, калію – 2,3 кг.
Уперши осінній період рослини озимої пшениці дуже чутливі до фосфору. У другий (ранньовесняний) період рослини озимої пшениці найчутливіші до азотного живлення.
Найдоступнішими і універсальними добривами є органічні. Їх роль, особливо в зв’язку з обмеженим застосуванням при ресурсозберігаючій технології мінеральних добрив, значно зростає. Для забезпечення високого врожаю доброякісного зерна доза гною має бути достатньо великою (40-50т/га). Звичайні дози гною (20-30т/га) не забезпечують великого приросту врожаю і ефективного поліпшення якості зерна.
З усіх видів мінеральних добрив найбільше впливають на якість зерна азотні добрива. Фосфорне та фосфорне – калійне удобрення, як правило, не змінює чи погіршує якісні показники. Для виробництва доброякісного зерна система добрив має бути збалансована за елементами живлення і доза азоту має бути достатньо великою, щоб забезпечити приріст врожаю та додаткове накопичення клейковини. При внесені малих доз азоту, як правило, витрачаються на формування приросту врожаю і не вливають на якісні показники зерна, а іноді й погіршують їх.
Отже, для виробництва доброякісного зерна необхідно постачати рослини азотом у період колосіння – формування зерна і в пізніші строки. Пізнє азотне підживлення можна проводити залежно від умов зволоження або по поверхні ґрунту, або у вигляді позакореневих підживлень, використовуючи авіацію, а при наявності технологічної колії – наземні знаряддя. Кращою формою азотних добрив для позакореневого підживлення є сечовина.
Дослід кафедри має три варіанти систем обробітку ґрунту та п’ять варіантів систем удобрення. Система захисту рослин однакова на всіх варіантах досліду.
В дослідженнях проводиться порівняльне вивчення ефективності наступних технологій:
На фоні перерахованих систем обробітку ґрунту вивчається післядія п’яти систем удобрення із внесенням на 1 га сівозмінної площі:
1. Контроль (без добрив)
2. Солома 1,2 т/га + N12 + N55P45K45
3. Солома 1,2 т/га + N12 + N78P68K68
4. Солома 1,2 т/га + N12 + сидерати + N55P45K45
5. Солома 1,2 т/га + N12 + сидерати + N78P68K68
Розміщення варіантів проводилось методом розщеплених ділянок. Розмір елементарної ділянки 6х30=180м2, залікової ділянки – 100м2. Культури в “НДГ Великоснітинське ім. О.В. Музиченка” у 2011 році: пшениця – “Стависька”, соя - “Аннушка”, кукурудза на зерно – гібрид МАС-190.
Основний обробіток ґрунту виконували серійними ґрунтообробними машинами: оранку – ПЛП – 6-3,5, глибокий плоскорізний - плоскорізом КПГ – 2,2, мінімальний обробіток – БДТ-7. В досліді використовували аміачну селітру з вмістом азоту 34,5%, суперфосфат гранульований із вмістом P2O5 – 19,5% і калійну сіль – 60% K2O. Мінеральні добрива і солому вносили по поверхні, розсипаючи вручну з наступним проведенням заробляння. В якості сидерату використовувалась редька олійна.
Змішані із 5-6 проб зразки ґрунту відбирались 4 рази за вегетаційний період: ІІІ декада квітня, ІІІ декада червня, ІІІ декада серпня та перед збором врожаю. Глибина відбору зразків 0-15 і 15-30 см, для визначення ферментативної активності ґрунту – 0-10, 10-20, 20-30 см, для фізичних і водно-фізичних властивостей – через 10 см до 1м. В них визначали: водно-фізичні властивості ґрунту, вміст загального гумусу за методом Тюріна в модифікації Сімакова; групового складу гумусу за Кононовою і Бєльчиковою, ; вміст нітратного та амонійного азоту, рухомого та обмінного калію та визначення рН ґрунтового середовища потенціометрично, біологічної активності ґрунту (ферментативна активність). Для оцінки та порівняння показників родючості чорнозему типового дослідних ділянок і перелогу зразки ґрунту відбиратися через 10 см з гумусоакумулятивного та верхнього перехідного горизонтів.
В основні фази росту та розвитку культур проводились біометричні дослідження. Урожайність культур визначали вручну. Статистичний обробіток даних виконувався на персональному комп’ютері за допомогою програми “Agrostat”.
Польовий дослід звершує пошукове дослідження, кількісно оцінює агротехнічні і економічний ефект нового способу чи технології обробітку рослин і дає об’єктивне обґрунтування для запровадження наукового досягнення в с.г виробництві.
Перебуваючи на науковій практиці ми ознайомились із закладеним стаціонарним кафедральним дослідом і долучилися до виконання запланованої програми згідно з дипломними проектами.
Наша робота на дослідній ділянці включала в себе розбивку дослідного поля на варіанти згідно схеми, посів гірчиці як сидератів на другому і п’ятому варіантах у всіх трьох повтореннях.
Польовий дослід дає об’єктивну оцінку досліджуваних варіантів лише в тому випадку, коли експеримент проведений з дотриманням усіх необхідних методик. Помилки технічного характеру, що були допущені на будь-якому етапі дослідної роботи ( розбивка дослідної ділянки, обробіток ґрунту, внесення добрив, сівба, догляд, збирання врожаю), порушують порівнювальність варіантів і призводять до неточності виявлення ефекту досліду. Ці помилки неможливо виправити ніяким математичним обробітком, внаслідок чого повністю збезцінюються результати досліджень. Тому для нас було дуже важливо виконати всі роботи з надзвичайною точністю.
Першим завданням було відновити межі ділянок варіантів після лущення стерні озимої пшениці. Роботу проводили за попередньо розробленим схематичним планом діючого стаціонарного досліду (Мал.1).
Відновлення меж ділянки починали з виділення загального контуру досліду і контурів окремих повторень починаючи від кута прив’язки ділянки до нерухомого об’єкту на місцевості (опора лінії електропередачі). Набір необхідних інструментів включав в себе мірну стрічку на 30м, 15 металевих кілочків з табличками, молоток, схема дослідної ділянки. Ми визначили місце знаходження прямого кута дослідної ділянки, потім відклали на перпендикулярі до наступного орієнтиру всі межі варіантів із врахуванням захисних смуг.
Наступним етапом виконання даного завдання було відновлення другої частини контура ділянки через відкладання прямих кутів. Слід зазначити, що відхилення вимірів не перевищували допустимі 5-10 см на 100 м.
Другим завданням було заплановано висів гірчиці на зелене добриво на 2 і 5 варіантах, відповідно до схеми досліду. Для швидкого і дружного проростання насіння гірчиці ми провели висів даної культури одразу після рясного дощу.
Оскільки на дослідних ділянках малого розміру виключена можливість механізованого внесення добрив і посіву сидератів, всі роботи були виконані вручну. При цьому норма висіву насіння була попередньо розділена на дві частини 2/3 і 1/3 маси для рівномірного внесення. Спершу було висіяно більшу частину, а потім меншою частиною вирівняно всі погрішності.
Третє завдання – відбір зразків ґрунту, проводилось згідно встановлених методик.
Відбирання проб ґрунтів проводять згідно ДСТУ ISO 10381-1:2004. Якість ґрунту. Відбирання проб. Частина 1. Настанови щодо складання програм відбирання проб, ДСТУ ISO10381-2:2004. Якість ґрунту. Відбирання проб. Частина 2. Настанови з методів відбирання проб, ДСТУ ISO10381-3:2004. Якість ґрунту. Відбирання проб. Частина 3. Настанови з безпеки.
Відбирання зразків за держстандартом слід проводити при хорошій погоді вранці, до настання спеки, або вкінці дня (завжди в один час). Умови відбирання зразків повинні бути однаковими в усіх варіантах. Щоб ґрунтовий зразок був репрезентативним і результати його аналізу характеризували всю ділянку, де його відібрали, процес відбирання зразків ґрунту треба виконувати дуже ретельно, тому проводився під керівництвом керівника практики.
На кожній ділянці польового досліду відбирали один змішаний зразок, котрий готували із 6-10 індивідуальних проб, відібраних по діагоналі ділянки з кореневмісного шару ґрунту буром з шарів 0-10, 10-20, 20-30 і 30-40см. Після ретельного перемішування індивідуальних проб із загальної маси ґрунту відібрали середній змішаний зразок масою 400-500 г. далі отриману масу поміщають у заздалегідь підготовлені і підписані паперові пакетики або у подвійний поліетиленовий пакет з етикеткою між шарами. На етикетці зазначається дата відбору, назва господарства, номер поля, варіант досліду, досліджуваний фактор і глибина відбору зразка.
Вподальшому відібрані зразки транспортували до лабораторії для наступного опрацювання.
Лабораторні дослідження заклечались у підготовці ґрунту до аналізу.
Підготовка зразків ґрунту до лабораторних досліджень
Більшість аналізів ґрунту проводять у повітряно-сухих зразках. Тому щойно відібраний у полі зразок переносять окреме чисте і сухе приміщення, очищають від коріння та інших органічних решток і включень. При наявності великих грудок і брил їх розламують руками до грудочок діаметром 3-5мм. Очищенний зразок розстилають тонким шаром на папері і висушують 10-14 днів.
З висушеного зразка ґрунту беруть середню пробу. Для цього його ретельно перемішують, розсипають і формують на папері у вигляді квадрата або прямокутника й ділять по діагоналях на чотири рівні частини. Дві протилежні частини висипають у картонну коробку, а й дві інші змішують. Операцію повторяють доки маса середньої проби не становитиме 300-400г. ґрунт, що не увійшов до середньої проби, зберігають нерозтертим.
Середню пробу ділять на три частини. Для цього ґрунт ретельно змішують і розсипають рівним шаром на папері у вигляді прямокутника,ділять вертикальними і горизонтальними лініями на невеликі квадрати розміром 3х3 або 4х4 см і з кожного квадрата беруть шпателем невелику кількість ґрунту, яку зсипають в одну пробу з таким розрахунком, щоб маса її була близько 5-10г.
З відібраної таким способом проби ретельно відбирають корінці (за допомогою пінцета і лупи). Далі ґрунт розтирають в агатовій ступці і просівають крізь сито з отворами діаметром 0,25 мм. Одержану пробу зберігають у паперовому пакеті. З неї беруть наважку для визначення гумусу і загального азоту, фосфору і калію.
Аналогічно відбирають середню пробу для визначення гранулометричного складу ґрунту, маса її становить 30-40г. цю частину ґрунту невеликими порціями потрібно розтерти у фарфоровій ступці товкачиком з гумовим наконечником, просіяти крізь сито з отворами діаметром 1 мм і зберігати у паперовому пакеті. Решту зразка ґрунту (250-350г.) підготувати таким же способом і зберігати у склянці з притертою пробкою. З цієї частини зразка беруть наважки для інших лабораторних аналізів.
Застосування даних аналізів ґрунту.
Гранулометричний аналіз.
Знання гранулометричного складу ґрунту з урахуванням інших властивостей (вмісту гумусу, складу обмінних катіонів, реакції ґрунту) дозволяє вирішувати ряд важливих питань генезису і раціонального використання ґрунтів. Від гранулометричного складу значною мірою залежить інтенсивність багатьох ґрунтових процесів, які пов’язані з перетворенням, переміщенням і нагромадженням органічних та мінеральних сполук в ґрунті.
Гранулометричний склад ґрунту прямо впливає на водно-повітряний режим ґрунту і на стан його обробітку, навіть в основу поділу ґрунтів за гранулометричним складом на легкі, середні та важкі покладену міру легкості чи важкості їх обробітку сільськогосподарськими знаряддями.
Визначення гумусу
Запаси гумусу потрібно знати для загальної характеристики ґрунту, оцінки його родючості як одного з основних критеріїв бонітування ґрунтів.
Роль гумусу в процесі ґрунтоутворення велика і багатогранна. Забезпеченість ґрунту органічними речовинами є показником його природної родючості. Чим більший вміст гумусу в ґрунті , тим вища продуктивність рослин. Ґрунт з високим вмістом гумусу стійкий до ущільнення сільськогосподарськими машинами, добре захищений від водної ерозії та дефляції. В ґрунтах, збагачених гумусом, посилюються біологічні процеси, поліпшуються фізичні властивості, що забезпечує створення сприятливого водного і повітряного режимів.
Визначення рН
рНґрунту – показник кислотності/лужності ґрунтового розчину, який знаходиться в рівновазі з колоїдами ґрунту, звичайно вимірюється за допомогою рН-метра. Цей показник найбільш корисний при оцінці родючості ґрунту і визначенні технологій його використання, тому що містить інформацію про розчинність, а звідси – потенціальну доступність або фіто токсичність поживних і інших елементів і відносну біологічну активність рослин і мікроорганізмів. рН показник того, наскільки ґрунтове середовище підходить для росту і розвитку рослин, але не дає інформацію про те, скільки і яких речовин необхідно для коректування надлишкової кислотності або лужності.
Визначення фізичних властивостей
Фізичні властивості визначають напрямок майже всіх процесів, які відбуваються в ґрунті. Вони істотною мірою впливають на ріст і розвиток рослин. Більшість агротехнічних і меліоративних заходів в землеробстві застосовуються для тимчасового або тривалого поліпшення головним чином фізичних властивостей ґрунтів. Розробляючи агротехніку вирощування сільськогосподарських культур, до уваги беруть насамперед ці показники.
До загальних фізичних властивостей ґрунту належать щільність твердої фази, щільність складення та пористість.використовують показники щільності твердої фази ґрунту при розрахунках пористості. А щільність складення ґрунту – одна з найважливіших фізичних характеристик ґрунту, яка безпосередньо впливає на водний, повітряний і тепловий режими, мікробіологічну діяльність, нагромадження і засвоєння елементів живлення, ефективність мінеральних і органічних добрив. Величина цього показника залежить від мінералогічного і гранулометричного складу, структурного стану, вмісту в ґрунті органічних речовин, його вологості та характеру сільськогосподарського використання.
РОЗДІЛ 5 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
Ґрунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світ ла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпе чують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності. В Україні нараховують понад 38 типів ґрунтів. Вони відрізняють ся між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родю чістю, придатністю для сільськогосподарського використання. З усіх видів ґрунтів найродючіші чорноземи. Родючість ґрунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речо вина, що утворилася з решток відмерлих організмів, а також у ре зультаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, роз кладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами. Процес утворення ґрунту (ґрунтоутворення) — важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Основні причини зниження родючості ґрунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними зна ряддями, водна та вітрова ерозії, споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до її виснаження; перехід на інтенсивні технології (за стосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захис ту рослин), які супроводжуються забрудненням ґрунту і підґрунтових вод баластними. Безповоротної шкоди завдає ґрунтам використання відкритих гірничих розробок. Будь – яким ґрунтам притаманна унікальна властивість – родючість, яка відрізняє їх від гірської породи і завдяки якій існують флора і фауна, існує життя. Інтенсифікація виробництва рослинницької продукції вимагає постійного відтворення або підтримання родючості ґрунтів на рівні, який забезпечує стабільно високу урожайність сільськогосподарських культур. Катастрофічний стан наших ґрунтів вимагає невідкладних науково - обґрунтованих заходів, спрямованих на збереження та відновлення їх природної родючості. Залежно від співвідношення між концентраціями водневих і гідроксильних іонів в ґрунтовому розчині ґрунти можуть мати нейтральну, кислу і лужну реакцію. Нейтральна або близька до нейтральної реакція характерна для більшості чорноземів.
В умовах довгострокового і сильного перезволоження деякі кислі ґрунти, не дивлячись на те, що вони сформовані з карбонатних порід, можуть мати сильнокислу реакцію. Ґрунти, які сформувались на безкарбонатних і кислих породах переважно мають кислу і сильнокислу реакцію. Неможливо не звернути увагу на питання впливу збільшення кислотності на властивості ґрунту, так як в зв’язку з кислотністю проходять різноманітні зміни в ґрунтах. Органічні добрива сприяють підвищенню запасів поживних речовин (макро- і мікроелементів) у ґрунті, знижують кислотність, підвищують вміст увібраних основ, поглинальну здатність і буферність. Містять біологічно активні речовини - вітаміни групи В та ауксини, - необхідні для росту і розвитку рослин та мікроорганізмів, які здійснюють постійний біосинтез і мінералізацію органічної речовини. Ґрунт збагачується на мікрофлору, посилюється біологічна активність та виділення вуглекислоти, яка є додатковим джерелом СО2 для повітряного живлення рослин.
Органічні добрива зменшують опір ґрунту у процесі механічного обробітку При довготривалому вирощуванні на чорноземі опідзоленому польових культур, без внесення добрив, відбулось деяке погіршення його фізико – хімічних властивостей. Так, обмінна кислотність при порівнянні з станом ґрунту під час закладання досліду збільшилась на 0.8 – 1.0 одиниць, і ґрунт за ступенем кислотності став слабо кислим, гідролітична кислотність збільшилась на 35%. Але інші фізико – хімічні показники змінились неістотно. Серед традиційних мінеральних добрив, які можуть активно впливати на кислотно-основні властивості ґрунту, найбільшою активністю характеризуються азотні, серед яких ті, що зміщують рівновагу ґрунтового розчину в бік: підкислення - аміачна селітра NH4NO3, аміак рідкий NH3, аміак водний NH4OH, сульфат амонію (NH4) 2SO4, сульфат амонію-натрію (NH4) 2SO4+Na2SO4, хлористий амоній NH4C1, сечовина (карбамід) CO (NH2) 2; підлуження - натрієва селітра NaNO3 (16% N), кальцієва селітра Ca (NO3) 2-3H2O (17,5% N) . За складом увібраних катіонів ґрунти відрізняються навіть у межах одного типу, але в найбільш родючих провідне місце завжди займає кальцій і тільки деяку частину ємкості вбирання – інші катіони. Ґрунти відзначаються вищою ефективною родючістю, коли кальцій і магній знаходяться у певному співвідношенні, яке залежить від кислотності, набору культур у сівозміні, вапнуванням тощо. Для росту і розвитку сільськогосподарських культур необхідно, щоб у ґрунті було достатньо рухомих поживних речовин, що також залежить від складу увібраних основ.
ВИСНОВКИ
Під час практичної роботи було здобуто багато необхідних практичних навичок за своєю спеціальністю, вчилась застосовуватись свої теоретичні знання, намагалася це співставляти і порівнювати. У виробництві на багато легше було зрозуміти, як саме відбувається вирощування тих чи інших культур, їх технологію, організацію самого виробництва, планування праці, організацію та управління виробничими процесами в різних підрозділах господарства.
Загалом у господарстві новаторські впровадження в технологічних процесах ще не набули широкого розповсюдження, хоча це також дало змогу оцінити і порівняти новітні впровадження сучасного с/г. Загальне положення господарства дало змогу дати оцінку не тільки самого господарства, яке перебуває в не найкращому стані, але й оцінити становище с/г. в цілому по Україні, тобто на скільки прогресує розвиток с/г., як галузі народного господарства, що відбувається більш швидкими темпами, ніж декілька років тому.
1. Лихочвор В. В. Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських рослин. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2002. – 800 с.
2. Легенький І.М., Балан Р.Р. Врожай і якість ярого ячменю залежно від доз і співвідношень мінеральних добрив на Поліссі України. – “Вісник с.-г. Науки”, 1976, №5.
3.Томашівський Д.П. Вплив добрив на врожай і якість зерна ячменю. – “Вісник с. г.науки”, 1976, № 4.
4. Губернатор В.С. Ячмінь. Київ. “Урожай” 1977. – 102 с.
5. Зінченко О.І.,Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво. Київ. “Аграрна освіта”. 2002. – 590 с.
6.Подпрятов Г.І., Скалецька Л.Ф., Сеньков А.М., Хилевич В.С. Зберігання і переробка продукції рослинництва. Київ. “Мета”. 2002 – 495 с.
7.Методическиерекомендации “Практическоеруководство по освоениюинтенсивныхтехнологийвыращивания Полевих культур”. Днепропетровск. 1987.
8.Кононюк В.А. Ячмінь. Київ. Урожай. 1986. – 144 с.
9. Микитин Ю.А.Пршин Б.П. Сорокин В.Г. Практическоеруководство по усвоениюинтенсивной технологи возделывания ярового ячменя. –М .: Агропромиздат, 1986. – 70 с.
10Петрунек В.Л. Лагуточкіна Г.О. Іванов Д.В. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні. –К.: Юні вест маркетинг , 2001. – 224 с.
11. Д Шпаар, А.Н.Постников, Г. Крацш, Н.Маковики. Возделываниезерновых. – Москва.: Аграрная наука, 1998. –336 с.
12. Довідник агронома //За ред. Зінкевич Л.Л., Кононюк В.А. /К. -2011.
PAGE \* MERGEFORMAT1