Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Теоретичні основи безпеки життєдіяльності (БЖД) ___1___тема
БЖД, як складна категорія, охоплює життя й діяльність людини у взаємодії з навколишнім (природним і штучним) середовищем. БЖД торкається сутності безпеки людського життя та сфери її діяльності, в першу чергу трудової. Термін «життєдіяльність» складається з двох означень: життя та діяльність, що проявляють себе не просто в системі, а в системі життєдіяльності.
Життя – вища, порівняно з фізичною та хімічною, форма існування матерії, що здатна до розмноження, росту, активної регуляції своїх функцій, до різних форм руху, діяльності. Вона виникає при певних умовах навколишнього середовища. Таким чином, термін «життя» у деякій мірі передбачає діяльність.
Діяльність – специфічна форма відношення до навколишнього світу, зміст якого складає його доцільна зміна та перетворення в інтересах людей, яке включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Види діяльності – розумова (мислення) і фізична (трудова). В житті людини переважає трудова діяльність, синонімом якої є «праця».
Праця – доцільна діяльність людини, що спрямована на зміну й пристосування предметів природи на задоволення своїх потреб.
Життєдіяльність – регульований стан навколишнього середовища при якому, згідно з чинним законодавством, нормами та нормативами, забезпечується комфортна та безпечна взаємодія людини з його компонентами, запобігання погіршенню екологічної обстановки, умов і охорони праці, виникненню небезпеки та дій в умовах надзвичайних ситуацій. Система життєдіяльності складається з підсистем:
1. «Внутрішня система життєдіяльності» – психофізіологічні процеси організму, що забезпечують нормальне функціонування всіх систем організму.
2. «Зовнішня система життєдіяльності» – різні форми відношення та спілкування людини з навколишнім світом
Безпека – це збалансований за експертною оцінкою стан людини, соціуму, держави тощо. Сьогодні безпека людини – поняття, що за обсягом і змістом виходить за межі військової сфери та інших владних структур, торкається сутності людського життя, національної та особистої гідності.
Під безпекою людини розуміють сукупність умов, норм та параметрів навколишнього середовища буття, норм споживання, праці й захисту, при яких відсутня будь-яка небезпека для життя й здоров’я людини.
Сутнісні ознаки безпеки:
Безпека життєдіяльності – це складна система, яка забезпечує умовами життєдіяльність людини, при яких виключена можливість пошкодження організму або смерті в процесі різноманітної предметної діяльності
Характерні ознаки безпеки життєдіяльності:
1. Це складне матеріальне середовище, в основу якого входять: люди, засоби праці, результати праці й середовище буття. Взаємодія й взаємозв’язок між компонентами здійснюється за допомогою діяльності, як специфічної форми праці.
2. Це упорядкована система за метою, методом, часом і характером задач, що вирішуються. Мета – це максимальне задоволення всіх життєвих потреб людини й забезпечення прогресу розвитку суспільства. Місце – життя та діяльність людей, що пов’язана з визначеними населеними пунктами, містами, регіонами, країнами, континентами. Регламентація за часом – тривалість робочого дня вдень або в нічні зміни, сезонні роботи. Характер задач, що вирішуються, визначається потребою суспільства в тій чи іншій продукції.
3. Взаємопов’язана та взаємозалежна від навколишнього та штучного середовища буття. Життєдіяльність істотно впливає на навколишнє середовище, поступово погіршує його параметри і створює умови для виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру.
4. Це система безперервного динамічного розвитку і удосконалення (наприклад, ріст чисельності населення Землі), саморегуляції і самоуправління, гнучкого пристосування до мінливих умов навколишнього середовища (змінюються умови діяльності, види й форми праці та ін.)
5. Методологічно притаманна окремій особистості, групі людей, суспільству країни, населенню Землі
6. Постійно схильна до впливу різноманітних катаклізмів (природних, виробничих, соціально-побутових, військових, тощо). Катаклізми – постійні супутники життєдіяльності.
7. Може, здатна й повинна захищати свої життєві інтереси.
8. Це система матеріального споживання і матеріальних збитків свого функціонування (система забруднення навколишнього середовища).
9. Забезпечення життєдіяльності при виникненні різноманітних катаклізмів відноситься до категорії вирішення специфічних задач, а умови називаються надзвичайними ситуаціями. В цих умовах суспільство повинно мати підготовлені системи захисту життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях, до складу яких входять: спеціально підготовлені сили й засоби, розробки прийомів і способів їхнього застосування.
Головною метою таких систем є захист населення в надзвичайних ситуаціях шляхом ліквідації впливу наслідків різних катаклізмів на процес життєдіяльності, організація й проведення попереджувальних заходів, що знижують величину можливих збитків. Це покладено в систему «Цивільна оборона».
Проблеми безпеки життєдіяльності.
Можна визначити ряд важливих проблем, які пов’язані із забезпеченням нормальних умов життя та праці, і вони постійно знаходяться в полі зору людства.
1. Підтримка параметрів середовища буття в необхідних для життєдіяльності межах. Із зростанням виробничої діяльності людей, її ускладненням, введенням нових технологій постає проблема технологічної безпеки суспільства, тому що на даному етапі розвитку існує невідповідність якості технологічних процесів рівню й складності виробництва, потребам суспільства; виникає небезпека виснаження природних ресурсів, безповоротного забруднення і зміни середовища буття, а це – реальні передумови для техногенних катастроф,
2. Забезпечення населення всіма видами енергоресурсів (електроенергія, газ, нафтопродукти, кам’яне вугілля та ін.). Енергетична криза, яка торкнулася нашої країни, безперечно, знижує рівень життєдіяльності людей.
3. Забезпечення населення всіма нормами й параметрами штучного середовища буття (забезпечення житлом, громадським транспортом, спортивними комплексами, медичними закладами та ін.).
4. Фізіологічною основою життєдіяльності є продукти харчування. Якщо у зв’язку з ростом чисельності населення, не буде розроблено нових видів продуктів харчування, а також своєчасно не адаптується до них, то людство може опинитися на грані голодомору або хімічних отруєнь.
5. Наявність і раціональне використання в інтересах життєдіяльності питної (прісної) води (водопідготовка, боротьба з промисловими й побутовими забрудненням і виснаженням водоймищ).
6. Ліквідація, переробка або використання відходів виробництва, життєдіяльності. Особливу небезпеку представляють атомні, хімічні та бактеріологічні відходи. Ці питання розглядають міжнародні організації: ЮНЕСКО, МАГ ATE та ін.
7. Перспективна проблема – освоєння нових просторів і світів для нас Землі. Позитивний бік рішення цієї проблеми – додаткові ресурси для потреб людства, а негативний – невідомі форми існування мікроорганізмів, що в земних умовах можуть бути небезпекою для життя (віруси, інші форми мислення, ін.)
1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (повітря, чиста питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети споживання).
2. Взаємодія та взаємозалежність із навколишнім середовищем. Навколишнє середовище забезпечує життєдіяльність параметрами споживання, енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчування, елементами штучного середовища та ін. Життєдіяльність також змінює (регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, копалини, змінює клімат, рослинний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.
І. Забезпечення БЖД у нормальних умовах середовища буття за напрямками:
ІІ. Забезпечення БЖД у надзвичайних ситуаціях.
1. Захист населення у надзвичайних ситуаціях – визначення принципів, комплексу заходів, способів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.
2. Запобігання або зниження наслідків надзвичайних ситуацій – визначення комплексу заходів по підвищенню стійкості роботи об’єктів у надзвичайних ситуаціях.
Методологічні основи бжд в системі освіти ___2___ТЕМА
В основі гуманістичної орієнтованої БЖД лежать особливого типу відношення співпраці, співтворчості, поваги, уваги, щирості, справжності. Особливим є перехід у розумінні безпеки від рекомендацій як діяти в умовах, що загрожують життю, до надання знань як діяти, щоб запобігти можливості появи таких умов. Це обумовлює визначення освітянської системи БЖД (так званої «педагогіки безпеки»), в основі якої лежить принцип формування світогляду про безпеку особисту та безпеку оточуючих крізь «призму» вимог до взаємовідношень існуючого суспільства та особистості. Систематизація різних галузей людинознавства з метою всебічного вивчення, формування, розвитку та виховання особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей передбачає спирання на антропологічний підхід у педагогіці.
З точки зору К.Д. Ушинського, антропологічний принцип потребує визнання цілісності людини, неподільності її духовної та тілесної природи, поєднання розумового й морального виховання з вихованням фізичним і забезпеченням здоров’я. В освітянському процесі цей принцип реалізується за допомогою пізнання навколишнього середовища через усвідомлення людини як предмета виховання, дослідження її відношень із собою, оточуючими її людьми, суспільством, природою, вивчення й створення культурних цінностей. Антропологічне обумовлена освітянська система БЖД надає можливість для синтезу наук, що складають її ядро: педагогіка й філософія із методологією знань про людину, психологія, фізіологія, гігієна, ергономіка, теорія та методика фізичного виховання тощо, і тим самим дозволяє здійснити системну інтерпретацію природного, суспільного й особистісного світів, різноманітність зв’язків.
Однією з центральних теоретико-методологічних основ «педагогіки безпеки» є системний підхід. Його методологічна цінність полягає в тому, що він «містить і у розгорнутій формі виражає вимоги нового, у порівнянні з попереднім, підходу до об’єкта вивчення». Як відомо, будь-якій організації притаманний ієрархічний порядок. Він містить у собі різні рівні організації, причому кожний такий рівень убирає нижчестоящий як частину в ціле, а сам, у свою чергу, входить у якості елемента в систему більш високого порядку. У даному випадку принцип системності актуальний не тільки для оздоровлення соціального мікрооточення навчального закладу, але й у самої освітянської діяльності: дозволяє враховувати механізм самоорганізації й створення ієрархічних структур. Але найбільш важливим представляється залучання учасника педагогічного процесу до усвідомлення й слідуванню законам самоорганізації у системах природи, у тому числі й організму людини, що неминуче веде до гармонізації особистості й розвитку її творчого потенціалу. «Педагогіка безпеки», що здійснює системний принцип щодо суб’єктів розвитку, інтегрує людські знання й орієнтує на духовно-моральне становлення особистості, гуманізований стиль мислення й формування природних потреб індивіда. Добитися цього можна лише в умовах відкритої освітянської системи.
У відповідності до сінергетичної теорії систем, провідними принципами діяльності систем відкритого типу є самоорганізація, саморозвиток, саморегуляція за рахунок постійного й активного впливу цих систем із зовнішнім середовищем та іншими системами. Тому стратегічною орієнтацією «педагогіки безпеки» є цілісне охоплення основних об’єктивних і суб’єктивних факторів, поєднаних в одиничній соціологічній системі (системно-екологічний підхід Г.А. Ковальова): дитина – сім’я – освітянський заклад (дошкільне навчання – школа – вищий навчальний заклад) – суспільство.
Складовим компонентом функціонування розглянутої системи є мета, що припускає наперед визначений результат. Організація життєдіяльності навчально-виховного процесу спрямована на індивідуально-типологічні особливості учнів і вчителів, максимальний розвиток особистісних властивостей. А злагоджена взаємодія підсистем усередині самої системи забезпечується за рахунок педагогічного управління. Воно включає урахування основних, взаємопов’язаних один з одним параметрів: фізичне (матеріальне) оточення, зокрема, навчальний заклад, обладнання, дизайн, меблі, що відповідають гігієнічним нормам і створюють сприятливу психологічну обстановку; освітянські параметри, що вбирають гнучкість варіативних програм (у тому числі й програми безперервної освіти з питань БЖД), освітянські технології; педагогічна майстерність, високу ступінь інтеграції гуманізації учбового матеріалу, режиму навчання, відмову від репродуктивності й авторитаризму на користь співпраці суб’єктів навчально-виховного процесу, більшої самостійності, відповідальності й креативності учнів.
Одною з умов рішення задач «педагогіки безпеки» є міцна аксіологічна база системи освіти з орієнтацією на духовно-моральний і психологічний компоненти здоров’я. Саме «духовна криза, що відображає переоцінку цінностей, переорієнтацію від ідей утопічного комунізму до «реалій» ринкового прагматизму, є основною причиною виродження нації». На противагу цьому слід спиратися на загальнолюдські й національні цінності, що перевірені століттями. Разом із тим, затвердження пріоритетності духовно-морального компонента здоров’я людини, зведення її у статус своєрідного «індикатора нормальності» ціннісних орієнтацій суспільства й особистості, дозволяє й інноваційним установам уникнути відомих перекосів і дискретизації цінностей, на основі яких вони базуються. Так, інтелектуалізованність освіти може привести до перенавантажень учнів, до однорідності їхнього розвитку; спортивно-оздоровчий або культурно-розважальний акцент у діяльності применшує роль інтелекту як головного фактора здоров’я й відчуття безпеки, а захопленість національною ідеєю в створюваних національних школах, таїть у собі небезпеку націоналізму, замкнутості на національних цінностях. З іншого боку, проникнення релігійних тенденцій в освітянське середовище таїть нетерпимість до інших конфесій, залежність від ортодоксальних істин. Отже, в умовах великої кількості філософських підходів до освіти, необхідна гармонія і направленість на духовно-моральний аспект життя, що не дозволить перетворити гуманістичну цінність на її агресивний антипод.
Культурологічний підхід дозволяє розглядати людину в системі суспільних цінностей, тобто культури, де вона є об’єктом культурних впливів і суб’єктом, творцем цінностей. Цей підхід до обґрунтування освітянської системи БЖД здійснюється у контексті філософського розуміння культури як сукупності духовних і матеріальних цінностей, як специфічного способу людської діяльності і як процес творчої самореалізації суттєвих сил особистості. У процесі її діяльності оновлюються цінності, змінюються якісні й кількісні характеристики культури. Наочно це видно у відношенні до пануючої антилюдської культури, що веде до появи нових небезпечних явищ у житті та в предметній діяльності, до бездуховності в популяції й, як наслідок, до зниження рівня БЖД.
Отже, БЖД людини слід розглядати як невід’ємну частину її культурного розвитку і як показник істинності культури, в якій живе індивід. Особистісно-творчій аспект цього підходу визначає мету освітянської системи БЖД – цілісне формування й розвиток особистості, її творчих удатностей. Важливою умовою досягнення цієї мети є сформованість культури БЖД особистості, під якою слід розуміти якісну, систематичну, динамічну освіту особистості, що характеризується певним рівнем фізичного, психологічного, духовно-морального розвитку й освіти, усвідомленням способів досягнення цього рівня і проявом у різноманітних формах предметної діяльності й життєдіяльності.
Однак, опанування учителем і учнем культурою БЖД й розвиток за допомогою неї потребує відповідної діяльності людини, яка має «особистісний смисл». Діяльність особистості є тим механізмом, який дозволяє здійснити соціальний процес – здатність морально обумовленого творення в умовах сучасного соціально-природного середовища, що все більш ускладнюється й утруднюється. Цим пояснюється принципова важливість реалізації діяльнісного підходу як ведучої лінії освітянської системи БЖД. Головним і найбільш складним у здійсненні діяльнісного підходу є урахування й перебудова мотиваційної сфери особистості учасника педагогічного процесу, формування у нього світогляду про безпечну життєдіяльність, установок до виникнення потреби у здоров’ї, та здоровому і безпечному способі життя.
Соціологічні основи забезпечення безпеки людини
Соціологія безпеки життєдіяльності орієнтована на теоретичні та емпіричні дослідження стану і динаміки забезпечення безпеки людини, народів, суспільства і держави, сучасної цивілізації.
Область досліджень соціології БЖД включає вивчення відносин між людьми, між людьми й суспільними інститутами з проблем життєзабезпечення (збереження життя, досягнення благополуччя, збереження своєї ментальної, національної культури й мови).
Предмет соціології БЖД включає аналіз змін основних інститутів і процесів, що забезпечують безпеку в різних сферах суспільної життєдіяльності.
Основні принципи соціології безпеки життєдіяльності:
Структура предмета соціології безпеки життєдіяльності:
1. Аналіз відносин, що виникають між людьми з різними цілями, ідеалами, цінностями, інтересами.
2. Вивчення зв’язків і факторів, що впливають на недотримання встановлених правил, законів, що регулюють відносини між людьми, відносини з приводу власності.
3. Осмислення взаємозв’язків суб’єктів і об’єктів бе зпеки із середовищем безпеки.
Аналіз стану БЖД з позиції соціології показує, що достатньо стійко відмічаються тривожні деформації морального ук ладу життя, основ образа життя. У самих різних соціальних групах мотиви поведінки пояснюються характе ром захисту. Багато людей все більше осмислюють БЖД як важливу цінність, як ціль, як загальнозначущий інститут, як важливий процес.
Важливою класифікаційною характеристикою феномена соціології БЖД може бути визначена сукупність поня ть: ціль, ідеал, цінності, смисл життя, мрія, історична пам’ять, культура БЖД та інші.
Суб’єктами соціології БЖД поперед всього є людина, сім’я, соціальна група, суспільство, нація.
Якісні характеристики соціології безпеки життєдіяльності:
Фактори становлення й функціонування соціології безпеки життєдіяльності:
Безпека життєдіяльності в системі освіти тема__3___
Умовно можна виділити шість рівнів безперервної освіти в галузі безпеки життєдіяльності.
I рівень – дошкільна освіта.
Мета дошкільної освіти – виховання й формування безпечної поведінки, розуміння елементарних (біологічних) зв’язків у навколишньому середовищі, особливості взаємодії людини з ним. Крім того, перше соціальне оточення дитини – його родина, в якій виникає початковий освітянський процес. З перших років життя, коли активність дитини в освоєні світу заохочується дорослими, починається його освітянська діяльність, у тому числі й в питаннях безпеки. На наступних ступенях розвитку дошкільника ускладнюється його предметна діяльність і спілкування. Дитина починає зустрічати не тільки заохочування активності, але й обмеження з боку дорослих, введення його в нормативну фіксовану поведінку. В цьому – одна з характерних рис виховання безпеки на даному етапі розвитку особистості.
При цьому слід звернути увагу на те, що виховання у початкових формах особистої безпеки, як одну з умов формування особистості в цілому, повинно відбуватися з відчуттям міри. Якщо дитину залякати агресивним світом, то вона не навчиться ризикувати (а в деяких випадках ризик – важливіша частина самозахисту), почне сприймати світ як агресивне оточення і в результаті все життя витратить на боротьбу з ним. З іншого боку, навчання дітей здатності самозахисту, розумному ризику в екстремальних ситуаціях не має нічого спільного з формуванням і розвитком у дітей схильності до агресії, негативних емоцій, яке може відбуватися не лише під впливом перегляду бойовиків, прочитаних книг і журналів певної категорії, але й під впливом деяких дитячих ігор та іграшок (наприклад, ляльки-монстри, трансформери тощо).
Крім того, одна із задач навчання основам безпеки життєдіяльності (ОБЖД) у дошкільній освіті – це безперервний розвиток усвідомлення дітей на основі послідовності програм ОБЖД дошкільної та початкової загальної освіти та утворення необхідних педагогічних умов їх реалізації.
II рівень – загальна освіта (початкова, середня, старша) спрямований на формування відповідального відношення учнів до БЖД й здоров’я людини, розробка первісних практичних навичок поведінки в екстремальних ситуаціях. Характерної рисою даного рівня є створення відповідних умов до прагнення безпечної практичної діяльності та умов життя на підставі отриманих загальних знань та відповідних навичок.
Мета шкільного предмету з ОБЖД полягає у формуванні в учнів необхідних складових індивідуальної захищеності людини, а саме: психологічної готовності адекватно діяти у разі наближення чи виникнення небезпек, умінь і навичок свідомого прийняття рішень; усвідомленні учнями своїх прав та обов’язків стосовно власного здоров’я, здоров’я оточуючих, наданні медичної долікарської допомоги; навчанні учнів зберігати природу, бачити цілісну картину небезпек (небезпеки), пов'язаних із навколишнім середовищем та аналізувати їх.
До задач, що вирішуються на даному рівні відносяться:
1. Забезпечення засвоєння знань про взаємодію природи, суспільства та людини;
2. Розвиток інтелектуальних і практичних умінь з безпеки життя;
3. Виховання ціннісних орієнтацій особистості в цьому напрямку, прагнення до активної практичної діяльності (утворення безпечних умов життя й діяльності людини).
Для кожного ступеня загальної освіти притаманні особистісні задачі, які вирішуються відповідними програмами. В результаті навчання загальноосвітня школа повинна не тільки дати загальні знання з питань БЖД і прищепити початкові навички безпечної праці, але й сформувати (виховати) поважне відношення до питань безпеки, добиваючись усвідомлення того, що право на забезпечення допустимого рівня безпеки в житті є одним з основних прав людини; в будь-якій діяльності безпека повинна бути пріоритетною у відношенні до її результатів; грамотне відношення до питань безпеки в усіх сферах діяльності людини є запорукою збереження її здоров’я і благополуччя.
|
Початкова загальна освіта (1-4 класи) |
Базова загальна середня освіта (5-9 класи) |
Повна загальна середня освіта (10-12 класи) |
|
1 . У домашніх умовах. 2. У навколишньому середовищі. 3. У шкільному оточені. 4. Здорові умови життя. |
1. У навколишньому середовищі. 2. У людському оточені. 3. Здоровий спосіб життя. |
1. Надзвичайні ситуації. 2. Громадська безпека. 3. Безпека в умовах профільного навчання. |
III рівень – позашкільна освіта. Цей рівень спрямований на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, поглибленні і розширенні базового шкільного рівня освіти з безпеки життя й діяльності людини; сприяє підготовці до майбутньої професійної та громадської діяльності. Здійснюється всіма позашкільними навчально-виховними закладами, творчими молодіжними об’єднаннями, молодіжними та дитячими осередками в позаурочний час.
Форми цієї роботи: олімпіади, конкурси, фестивалі тощо. Стимулювання творчого самовдосконалення в дітей повинно здійснюватися з урахуванням вікових можливостей і потреб школярів та учнівської молоді через профільні позашкільні заклади.
Реалізація завдань з ОБЖД здійснюється через:
IV рівень – професійно-технічна освіта.
Метою на цьому рівні поряд із формуванням професіоналізму є інтеграція загальнокультурної й професійної складових компетентності майбутнього працівника з усвідомленим розумінням необхідності безпеки праці, безпечної поведінки в соціумі та екологічної культури.
Основною задачею є розвиток здібностей прийняття грамотних, із точки зору безпеки, рішень спеціалістами середньої ланки при управлінні виробництвом або навчальним процесом, а також організації діяльності колективу. Реалізується через практичну діяльність за фахом з усвідомленням необхідності безпеки.
V рівень – вища професійна освіта. Рівень характеризується безпосередньою практичною діяльністю, участю у прогнозуванні чи моделюванні результатів прийняття управлінських рішень та проектів.
Метою дисципліни «Безпека життєдіяльності» є забезпечення відповідно сучасним вимогам теоретичними та практичними знаннями на засадах наукових досліджень у галузі безпеки життєдіяльності, а саме: про загальні закономірності виникнення й розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, в першу чергу техногенного характеру, їхні властивості, можливий вплив на життя й здоров’я людини та сформування необхідних у майбутній практичній діяльності спеціаліста умінь і навичок для їхнього запобігання, профілактики та ліквідації їхніх наслідків, захисту людей і навколишнього середовища. Ця дисципліна базується на засадах інтеграції теоретичних і практичних знань, отриманих студентами в загальноосвітніх закладах (природознавство, фізика, хімія, ОБЖД, фізкультура тощо) та набутому життєвому досвіді.
Основні задачі:
1. Забезпечення необхідного рівня знань та умінь з безпеки життєдіяльності на основі комплексного і міждисциплінарного підходу при підготовці спеціалістів всіх профілів,
2. Формування здібностей організації роботи й управління колективом із урахуванням вимог безпеки;
3. Формування навичок проектування та дослідження в галузі БЖД, навчання (на основі теорії управління ризиками) основам експертизи, прогнозуванню й моделюванню можливих негативних наслідків і надзвичайних ситуацій, виникаючих у результаті прийняття необґрунтованих управлінських рішень і проектів.
VI рівень – післядипломна професійна освіта.
Основна мета – розвиток проектної культури дослідника в галузі безпеки життєдіяльності.
Задачі рівня: розвиток здібностей та умінь проводити дослідження на основі системного розуміння та реалізації законів взаємодії «Людина-середовище», виховання високої моральної позиції та переконань про пріоритет людського життя та здоров’я окремої людини як вищої цінності.
Основними задачами вищої педагогічної освіти є:
1. Навчання педагогів усіх спеціальностей щодо питань безпеки життєдіяльності, де метою є створення безпечних умов навчально-виховного процесу;
2. Безперервне підвищення компетентності працівників освіти при організації управління предметною діяльністю
3. Підготовка викладачів-організаторів з питань безпеки життєдіяльності для закладів освіти;
4. Створення курсів з питань безпеки життєдіяльності й екології в системі підвищення кваліфікації вчителів і викладачів та перепідготовки (безперервна освіта на базі ВНЗ та інститутів підвищення кваліфікації).
НЕБЕЗПЕКА В ПРЕДМЕТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ тема __4____
Залежно від характеру діяльності людина не тільки впливає на предмети, засоби праці та навколишнє середовище, а й у тій чи іншій мірі зазнає впливу від засобів і предметів праці, метеорологічних факторів навколишнього середовища чи фізичних, хімічних чи біологічних компонентів діяльності. Людина як соціальний суб’єкт володіє такою властивістю, як адаптація, що має відповідну межу та тривалість. Якщо негативний вплив засобів, предметів праці чи факторів навколишнього середовища перевищує адаптаційну межу, можуть виникати будь-які ушкодження організму.
При розробці профілактичних та оперативних заходів, які спрямовані на забезпечення безпечної життєдіяльності, необхідна повна інформація та достатня характеристика небезпек у конкретних умовах предметної діяльності. Така інформація і характеристика небезпек отримала назву: ідентифікація – процес виявлення та встановлення кількісних, часових та просторових характеристик небезпек та номенклатура – перелік назв, термінів небезпек, які систематизуються за відповідними ознаками.
Небезпека – наслідок такої дії деяких факторів на людину, яка при їх невідповідності фізіологічним характеристикам людини зумовлює феномен самої небезпеки.
|
Групи небезпек |
Характеристика небезпек |
|
За природою походження |
природні, техногенні, антропогенні, екологічні, змішані |
|
За завданою шкодою |
соціальні, технічні, екологічні, ґрунтові, індивідуальні тощо |
|
По сфері прояву |
побутові, дорожньо-транспортні, виробничі, спортивні та ін. |
|
За часом прояву негативних наслідків |
імпульсивні та кумулятивні |
|
За локалізацією |
літосферні, гідросферні, атмосферні чи пов’язані з космосом |
Небезпечний фактор – фактор дії на людину, який в певних умовах призводить до травми, а в окремих випадках – до раптового погіршення здоров’я або до смерті.
Шкідливий фактор – фактор дії на людину, який у певних умовах призводить до захворювань або зниження працездатності.
Матеріальними носіями шкідливих та небезпечних факторів є об’єкти, що формують діяльність людини, або предмети, знаряддя й продукти діяльності; технологічні процеси, природнокліматичне середовище; флора; фауна; люди. Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом тривалості, силою інтенсивності, імовірністю появи, масштабами зони дії.
Характерні ознаки прояву небезпечних та шкідливих факторів:
• безпосередня дія на організм;
• діють на організм у дуже складних комбінаціях між собою та факторами трудового процесу;
• труднощі для нормального функціонування органів та систем людини;
• деякі фактори є агентами природного походження, інтенсивність дії яких в умовах діяльності людини набула нових якостей;
• перевищення межі експлуатаційної надійності технічних пристроїв, інженерних споруд і конструкцій, що можуть призвести до аварій і безпосередньої загрози життю людини.
За характером впливу на людину небезпечні й шкідливі фактори поділяють на:
1. Активні – фактори, що впливають на людину завдяки своєї енергії, їх поділяють за походженням на групи:
а) механічні фактори, що характеризуються кінетичною й потенціальною енергією та механічним впливом на людину (шум, вібрація, пил, дим, акустика та ін.);
б) термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною температурою (нагріті та охолоджені предмети чи поверхні, відкритий вогонь, пожежі, аномальні мікрокліматичні параметри, ін.);
в) електричні фактори (електричний струм, аномальна іонізація повітря та ін.);
г) електромагнітні фактори (радіохвилі, видиме світло, магнітні поля, іонізуючи випромінювання, інфрачервоні та ультрафіолетові промені);
д) хімічні фактори (їдкі, отруйні, вогне-, вибухонебезпечні речовини, порушення природного газового стану повітря, наявність шкідливих домішок у повітрі);
е) біологічні фактори (небезпечні властивості мікро- і макроорганізмів, продукти життєдіяльності людей і ін.);
ж) психофізіологічні фактори (стрес, втома, незручна поза та ін.).
2. Пасивно-активні – фактори, що активізуються за рахунок енергії, носіями якої є людина чи обладнання: гострі, нерухомі предмети, малий коефіцієнт тертя, нерівність поверхні, по якій переміщується людина й машина, нахил і підйом.
3. Пасивні – фактори, що впливають опосередковано: небезпечні властивості, що пов’язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищеними навантаженнями на механізми й машини та ін. Формою прояву цих факторів є руйнування, вибухи та інші види аварій.
Стан життєдіяльності людини за характером впливу несприятливих факторів визначають:
1. Комфортні умови виникають при оптимальних значення параметрів існування і забезпечують високу працездатність людини, добре самопочуття. При цьому не виникають небезпечні напруження компенсаторних систем організму, здоров’я людини не погіршується тривалий час (роки).
2. Відносно комфортні умови забезпечують задану працездатність та збереження здоров’я людини потягом певного часу, але у процесі життєдіяльності можливі неприємні відчуття та функціональні зміни, які не виходять за межі норм.
3. Дискомфортні умови характеризуються високою напругою компенсаторних систем організму (знижується працездатність людини, що може мати вплив на її здоров’я протягом тривалого часу).
4. Екстремальні умови виникають, коли один чи декілька несприятливих факторів досягають рівня, який є межею витримки людини. При цьому працездатність значно знижується, можуть виникати функціональні зміни, які виходять за межі норм, але не викликають патологічних порушень.
5. Надекстремальні умови, що виникають у надзвичайних ситуаціях (пожежі, транспортна аварія тощо) і викликають в організмі людини патологічні зміни та можуть спричинити загибель людей.
Фактори екстремальних умов, зокрема, шкідливого впливу на організм, можуть викликати збільшене психічне напруження, пов’язане з почуттям страху, тривалою небезпекою та ін. Високий рівень знань та навичок – необхідна умова не лише якісного виконання праці, а й збереження емоційної стійкості, недопущення паніки, розвитку захисних стресових реакцій
Шляхи захисту від несприятливих факторів:
1. Активний – складається з виявлення та ліквідації цього фактора.
2. Пасивний – джерело несприятливого фактора залишається, але послаблюється його дія на організм людини.
Небезпечна ситуація – умови, при яких небезпека може реалізуватися в подію. Ситуацію, в якій склалася можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди – катастрофічною.
Небезпечні зони – зовнішні просторові області прояву небезпеки (тимчасові, постійні, випадкові).
Катастрофа (з грецької) – переворот, знищення, загибель, раптове лихо, дія якого може продовжуватися в напрямку визначеному подією, що сталася.
Аварія (від італ. avaria, від арабського «авар») – раптовий вихід з ладу механізмів, обладнання, їх ушкодження, руйнування, нещасний випадок, велика невдача.
Екстремальною називається ситуація в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічні навантаження досягають такої межі, при якій вона може втратити здатність до раціональних учинків і діяти адекватно до обставин, що склалися. Якщо небезпека не реалізувалася в подію, то небезпечну ситуацію називають передумовою до нещасних випадків або інших подій.
Потенційна небезпека має прихований, неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Може реалізуватися у формі захворювання або травми. Умови, при яких потенційна небезпека реалізувалася в небажану подію, називаються причинами. Причини характеризують сукупність обставин, внаслідок яких небезпека реалізується й призводить до тих чи інших небажаних наслідків або матеріальних збитків.
Форми небажаних наслідків, подій та матеріальні збитки: травми різної тяжкості, захворювання, руйнування будівель, шкода природному середовищу та ін.
За характером завданих людині ушкоджень наслідками реалізованої небезпеки є: рани, кровотеча, розтягання, вивихи, переломи, опіки, ураження електричним струмом, отруєння, обмороження і теплові удари. Вони можуть бути з видимими ознаками (рвані рани, відкриті переломи) і без видимих ознак (струс головного мозку, отруєння газами). Наслідки подій бувають: індивідуальні і групові.
За тяжкістю ураження наслідки подій бувають:
Небажана подія, яка реалізувалася, може мати:
1. Соціальні наслідки – це погіршення здоров’я людей і зниження рівня працездатності, поява негативного відношення до діяльності, фаху, погіршення соціально-психологічних відносин у колективі.
Умови реалізації небезпек у небажані наслідки:
1. Перебування людини в межах небезпечної зони, але при відповідної організації діяльності з правилами та нормами безпеки, будь-якої події не повинно бути.
2. Порушення правил та норм безпеки – неправильні дії особистого, організаційного чи технічного порядку, що проявилися, коли людина знаходилася в небезпечній зоні
Обставини, які спонукають людину до реалізації небезпеки в подію, часто ґрунтуються на психологічних причинах. В кожній дії людини психологи виділяють три функціональні частини: мотиваційну, орієнтовну і виконавчу. Порушення будь-якої з цих частин – порушує функціональні дії у цілому.
Порушення мотиваційних частини діяння – небажання виконувати відповідні дії чи операції. Може бути відносно постійним (недооцінка небезпеки, негативне відношення до правил та норм безпеки) і тимчасовим (стан депресії, алкогольного сп’яніння). Заходи: виховні та пропагандистськи.
Порушення орієнтовної частини діяння – незнання правил та норм безпеки, а також способів виконання діяння, які вимагаються цими правилами. Заходи: навчання та отримання відповідних навичок.
Порушення виконавчої частини діяння – правила і норми безпеки не виконуються внаслідок невідповідності психічних і фізичних можливостей людини вимогам діяльності. Може бути постійною (недостатня координація рухів, погана концентрація уваги) і тимчасовою (порушення пам’яті, перевтома, стрес). Заходи: професійний відбір, медичне обстеження та лікування
Фактори, що стійко підвищують схильність людини до небезпеки:
1. Функціональні зміни в організмі (захворювання дихальних шляхів, діабет, ін.).
2. Недоліки органів відчуття (погіршення зору, слуху).
3. Порушення координації рухів.
4. Емоційна неврівноваженість.
5. Схильність до алкоголю, наркотиків.
Фактори, що тимчасово підвищують схильність людини до небезпеки:
1. Недосвідченість (відсутність необхідних навичок, погане знання роботи).
2. Необережність (недооцінка складності завдань, втрата навичок безпечних заходів праці)
3. Вплив біологічних ритмів і атмосферних факторів (втома, погана видимість).
Фактори, що обумовлюють здатність людини протидіяти небезпеці:
1. Біологічний фактор виходить з природних властивостей людини, проявляється у підсвідомій регуляції (інстинкт самозбереження)
2. Фактор, що визначає індивідуальні особливості психіки людини (тривога, втома, швидкість реагування).
3. Фактор, що випливає з досвіду людини, її професійних навичок, знань та умінь (поєднання професійної майстерності з навичками й уміннями безпечної праці).
4. Фактор, що характеризує направленість людини (мотиви, інтереси, установки).
Стихійні лиха та небезпечні природні явища тема __5___
Надзвичайні ситуації природного характеру є прямим наслідком особливо небезпечних явищ, під якими розуміють будь-які зміни оточуючого природного середовища, котрі загрожують життю людини, різко ускладнюють його господарську та іншу діяльність.
За ступенем небезпеки вони поділяються на:
1. Екстремальні природні явища – відхилення від середніх багаторічних показників закономірного вияву природних процесів, типових для даної території.
2. Стихійні природні явища знищують матеріальні цінності, які створені людьми, та загрожують житло та здоров’ю населення.
3. Стихійні лиха і непередбачені процеси супроводжуються руйнівними діями щодо самої природи, знищенням матеріальних цінностей та загибеллю людей.
4. Природні катастрофи і стихійні процеси особливо руйнівної сили розповсюджуються на велику територію та призводять до масової загибелі людей, тваринного й рослинного світу.
За походженням розрізняють: природні, антропогенні, біогенні та техногенні особливо небезпечні явища.
За часом розвитку: раптові, короткоперіодні, багаторічні та вікові.
Відомо понад 30 видів природно особливо небезпечних явищ, які об’єднуються у групи:
1. Літосферні – землетруси, виверження вулканів, гірські обвали, зсуви, викиди гірських порід, карст та термокарст, ерозія ґрунтів, підземне обмерзання тощо.
2. Гідросферні – цунамі, повені, сельові потоки, снігові лавини, льодові затори, ожеледиця, обмерзання суден та гідротехнічних споруд.
3. Атмосферні – бурі, смерчі, урагани, грози, зливи та снігопади, град, ожеледь, посухи, пожежі, заморозки, екстремально низькі температури, обмерзання високих споруд та літальних апаратів.
Для України характерні практично всі види геофізичних, геологічних, гідрометеорологічних та інших стихійних явищ. Великий видобуток корисних копалин, інтенсивне використання земельних, лісових, водних, енергетичних ресурсів, подальший розвиток зрошення й осушення земель, прокладання інженерних комунікацій (автомобільних доріг і залізничних колій), ліній електропередач і зв’язку, будівництво великих комплексів призводить до порушення природного балансу. Все це сприяє активізації й посиленню стихійних явищ.
Незалежно від джерела зародження стихійні явища характеризуються значною потужністю і різною тривалістю – від декількох хвилин (снігові лавини) до декількох годин (селі), днів (зсуви) і місяців (повені).
Стихійні явища, що виникають у природі, підпорядковуються загальним закономірностям:
1. Для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість у просторі;
2. Стихійним лихам властива визначена повторюваність (чим більша інтенсивність лиха, тим воно менше повторюється з тією силою); з більшою чи меншою надійністю може бути установлена залежність руйнівного ефекту стихійних лих від розмаху, тривалості й інтенсивності геологічних і гідрометеорологічних процесів.
Отже, при всій несподіваності того чи іншого виду стихійного явища його можливе виникнення може бути передбачено. Стихійні явища в багатьох випадках виникають у взаємодії одне з одним.
Землетруси являють собою підземні поштовхи або коливання ґрунту, що викликані раптово виникаючими в надрах Землі та земній корі геологічними процесами. За даними ЮНЕСКО землетрусам належить перше місце за завданими збитками й одне з перших місць за кількістю людей, які загинули.
За місцем виникнення розрізняють землетруси тектонічні та вулканічні. Тектонічні землетруси викликаються процесами утворення гір і відбуваються, головним чином, в області підземних розломів та складчастих піднять земної кори. Вулканічні землетруси виникають внаслідок виверження вулканів.
Відомі два головних сейсмічних пояса: тихоокеанський, який охоплює коло берегів Тихого океану; середземноморський, який проходить через південь Євразії від Піренейського півострова на заході до Малайського архіпелагу на сході.
Наслідки землетрусів:
При вулканічних виверженнях ураження людей та руйнування будівель відбувається уламками вулканічних порід та вогненно-рідкою лавою, що стікає потоками по схилам вулкана зі швидкістю до 30 км/год, а також отруєння людей та тварин задушливими газами, засипка населених пунктів вулканічним попелом та піском, супроводжується великим психологічним впливом цього явища природи на людей, що приводять до важких психічних травм і навіть смертельним випадкам.
Однією з головних характеристик землетрусу є енергія. Енергія сейсмічних хвиль (або магнітуда) може складати від декількох міліват-годин до сотень тисяч мільйонів кіловат-годин. Для зручності запису при визначенні енергії землетрусів користуються логарифмом. Наприклад, десятинний логарифм 10 дорівнює 1,100-2, 1000-3.
Німецький вчений Ріхтер для характеристики енергії землетрусу в якості еталону (точки відліку) запропонував прийняти таку енергію, при якій на відстані 100 км від епіцентру стрілка сейсмографа відхиляється на 1 мкм. Таким чином, енергія землетрусу визначається як десятинний логарифм відношення амплітуди сейсмічних хвиль, виміряних на будь-якій відстані від епіцентру до еталона.
У країнах Європи поряд зі шкалою Ріхтера використовується 32-бальна шкала MSK (названа за першими літерами прізвищ її авторів: Медведєв, Спонхевер, Карнік), яка характеризує силу землетрусу відповідно до його наслідків. Ця шкала використовується з 1964 р.
Найбільш відомі катастрофічні землетруси: Лісабонське 1755 р., Каліфорнійське 1906 p., Месіанське 1908 p., Ашхабадське 1948 p., Чилійське 1960 p., Вірменське 1988 p., Сахалінське 1990 р.
Техногенна діяльність людей за останні роки значно знизила сейсмічну стійкість і збільшила сейсмонебезпеку за рахунок стимуляції склонових процесів, розвитку техногенних карстів і підтоплень, утворення просідань при видобутку корисних копалин і використанні підземних вод. Будівництво залізобетонних гігантів призвело до порушення рівноваги навантажень на ґрунт.
Найбільше знизилась сейсмостійкість ґрунтів на півдні України, де приріст сейсмічності в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях складають від 1 до 3-х балів, а загальна небезпека підвищилась до 7-8 балів, В Донецькій і Луганській областях приріст у 2 бали збільшив сейсмонебезпеку до 6-7 балів. В раніше благонадійних Дніпропетровській, Запорізькій. Кіровоградській областях приріст сейсмічності на 3 бали привів до високої й стійкої сейсмонебезпеки у 8 балів. Сейсмічність в західних областях піднялася – у Прикарпатті до 9 балів, а в Ровенській області до 8 балів. Зростання сейсмічності на 2 бали призвело до того, що на території міста Києва сейсмонебезпека на даний час складає 7 балів.
Таким чином, якщо раніше вважалось, що на Україні є тільки окремі сейсмонебезпечні зони, то зараз це не відповідає дійсності, потребує перегляду й уточнення, особливо з питань оцінки землетрусів як причин послідовності техногенних надзвичайних ситуацій, оскільки землетрус несе в собі небезпеку руйнувань технологічних ліній, цехів і об’єктів, які пов’язані з виробництвам, збереженням і використанням сильно діючих отруйних речовин (СДОР), з експлуатацією об’єктів атомної енергетики.
Треба відзначити, що у нас всі п’ять атомні станції розміщені у 8-бальній сейсмічній зоні, а 80% хімічно-небезпечних об’єктів можуть підпадати під вплив землетрусів, в той час як заходів захисту, як на радіаційне, так і на хімічно-небезпечних об’єктах недостатньо. Адже ці об’єкти проектувались й будувались в той час, коли сейсмологічні обставини до уваги не приймались, тому що територія України вважалась відносно сейсмостійкою, а нормативи до розрахунків занижувались.
Дії при землетрусі.
Пожежа – це неконтрольований стихійний процес горіння, що призводить до загибелі людей і знищення матеріальних цінностей.
Пожежі бувають: природного, техногенного та побутового характеру.
За останні роки пожежі стали все частішим явищем, які призводять до виникнення трагічних надзвичайних ситуацій. У світі щорічно реєструється 6,5 млн. пожеж, в яких гине 65 тис. чоловік. В США, де фіксується кожне загоряння, в тому числі горіння листя на вулиці, на 260 млн. населення припадає 2 млн. пожеж, в яких гине 5 тис. чоловік. В Україні виникає в середньому 50 тис. пожеж щороку, в яких гине й травмується 4 тис.
Прямі та непрямі збитки, що задаються вогнем, складають більше 2 млрд. грн.
Світова статистика свідчить, що 97% лісових пожеж відбувається з вини людини. яка не виконує правил пожежної безпеки, і лише 3% від блискавки. У лісі заборонено розводити багаття, особливо влітку, кидати не загашені сірники, палити й використовувати вогонь біля машин, заправлених пальним. Полум’я лісових пожеж знищує флору й фауну, при цьому щорічно згоряє близько 2 млрд. тон органічних речовин. Це означає, що на кожну тонну продукції лісу припадає до однієї тонни втрати насіння, плодів, ягід, грибів, лікарських і технічних рослин. При цьому відтворення лісів після пожеж доволі тривалий процес.
Значною небезпекою для людей є пожежі техногенного характеру на об’єктах народного господарства, а також у побуті. Для них характерно: висока температура повітря, задимленість, велика концентрація оксиду вуглецю й інших шкідливих речовин, можливість руйнування споруд і будинків. Частіше пожежі техногенного характеру виникають під час руйнування та пошкодження інженерних та енергетичних систем і споруд, виробничого і технологічного обладнання, електропроводки і машин під струмом, топок опалювальних систем, ємностей з пожеже небезпечними рідинами.
Територія, де виникла або розвивається пожежа, називається зоною пожежі, а місце її виникнення – осередком пожежі.
Пожежі природного характеру поділяються на лісові, торф'яні, степові, польові.
Серйозною небезпекою на території України є масові лісові та торф’яні пожежі, які завдають господарству країни великих збитків. Адже масові пожежі, особливо лісові, при сухій погоді й вітрі охоплюють значну територію.
Лісові пожежі по характеру поділяються на:
Верхові і низові пожежі поділяються на швидкі й тривалі. При швидкій пожежі вогонь проходить за 10-25 сек. відстань в 40-100 м. При тривалій низовій пожежі відмічається поступове горіння трави, сухого листя, хвої, сушняку, пнів, нижніх частин стовбурів дерев.
За швидкістю поширення вогню (рух окрайки горіння) висотою полум’я, лісові пожежі поділяються на слабкі, середні та сильні.
Конфігурація великої пожежі нестійка і залежить від напрямку або вітру, наявності ділянок з пальним матеріалом, водних перепон.
При великих лісових пожежах виникають великі зони задимлення, зниження видимості, мають місце випадки отруєння людей та тварин оксидом вуглецю (чадним газом).
Характерною особливістю торф’яних пожеж є безполум’яне горіння торфу з накопиченням великої кількості тепла. Частіше торф’яні пожежі виникають у другій половині літа, коли торф підсихає. Вогонь при такій пожежі на поверхні ґрунту, як правило, відсутній. При цьому утворюється їдкий дим, який стелиться над землею. Швидкість поширення торф’яної пожежі невелика – кілька метрів за добу. На такі пожежі, як правило, не впливають зміни погоди і вітер. Вони можуть тривати місяцями, навіть у дощ і сніг.
Степові (польові) пожежі виникають у суху погоду і, як правило, на полях з зерновими культурами.
Основні засоби боротьби з пожежами:
Повені – значне затоплення місцевості в результаті підйому рівня води в річці, озері або морі, що викликається різноманітними причинами (великий обсяг снігу, проливні дощі, урагани, вітри). За даними ООН за останні 10 років в усьому світі від повнів постраждало більш ніж 150 млн. чоловік. В нашій країні повені займають перше місце в ряду відомих нам стихійних лих.
Головними факторами, які впливають на величину збитку від повнів є: максимальний рівень води, який встановлюється під час повені, тривалість стояння паводкової води. Чим довше утримується вода на затопленій території, тим більше збиток.
Збиток буває:
Співвідношення між прямим і непрямим збитком складає 70% і 30%.
За розмірами нанесеного сумарного збитку повені можна поділити на групи:
1. Невеликі повені наносять незначні матеріальні збитки і несуттєво впливають на рівень життєдіяльності людей. Повторюються вони один раз в 5-8 років.
2. Великі повені наносять значні матеріальні й моральні збитки. Повторність: один раз в 10-25 років.
3. Значні повені охоплюють велику річкову систему. Повністю порушують життєдіяльність людей. Наносять великі матеріальні збитки. Повторність один раз в 50-100 років.
4. Катастрофічні повені розповсюджуються на декілька великих річкових басейнів. На тривалий час порушують господарську діяльність населення, супроводжуються людськими жертвами. Повторність один раз в 100-200 років.
На Україні найчастіше відбуваються повені перших двох типів. При надзвичайних ситуаціях загрозу затоплення на Україні можуть скласти Київське, Кременчуцьке, Каховське та інші водосховища. При руйнуванні гребель ГЕС затоплення території відбувається зі швидкістю руху хвилі прориву. Хвиля прориву – це хвиля, яка утворюється на фронті стрімкого руху води в проран. Ця хвиля має значну висоту гребня й швидкість руху. Хвиля прориву має велику руйнівну силу. Висота хвилі прориву і тривалість й утворення залежить від розміру прорану, глибини води перед греблею, об’єму водосховища. Швидкість руху хвилі становить від 3 до 25 км/год. (для гірських районів до 100 км/год.).
Дії при повенях. Під час повені велике значення має своєчасне проведення евакуації населення, сільськогосподарських тварин та матеріальних цінностей з району можливого затоплення. Важливо при повені виконувати всі вимоги комендантської служби та рятувальних підрозділів. Усі громадяни перед евакуацією у не паводковий район проводять роботи по захисту свого житла, квартири: відключають воду, газ, електрику, переносять на верхні поверхи будинку предмети першої необхідності, прибирають з дворів сільськогосподарський інвентар, інколи вікна й двері забивають дошками та фанерою. Також вони повинні прибути на місце збору, мати при собі документи, предмети першої необхідності, запас продовольства та питної води.
Кожен громадянин повинен бути впевненим, що допомога буде надана своєчасно, своїм прикладом впливати на інших людей з метою недопущення паніки. В першу чергу слід надавати допомогу дітям. Привести в дію наявні плавзасоби. При їх відсутності зробити найпростіші плавальні засоби з підручних матеріалів: дощок, автомобільних камер, бочок тощо. Людям, які при повені попали у воду, слід скинути з себе одяг та взуття і пливти до найближчої незатопленої ділянки. При цьому рухатися треба під кутом до течії, остерігатися схованих під водою або плаваючих на воді предметів, щоб не отримати травми. Якщо вода застала в полі, лісі – потрібно виходити на підвищені місця, вилізти на дерево, використати всі предмети, які можуть втримати на воді – дошки, уламки дерев, дерев’яні двері, бочки, автошини, уламки огорожі та ін. Важливим обов’язком усіх громадян є рятування потопаючих. Окремі групи населення в силу обставин можуть залишитися на затопленій території.
Важливе правило – не їсти продукти, які підмоклі, не пити не кип’ячену воду. Люди, що стоять у воді, не повинні торкатися електропроводки або електроприладів. При можливості слід перейти на верхні поверхи будинку чи дах. По затопленому району обмежується переміщення.
Смерч – це атмосферний вихор, що виникає під час грози (частина грозової хмари), воронька якого обертається зі швидкістю звуку. Ширина її буває від декількох метрів до декілька десятків метрів, інколи до 1-1,5 км і більше. Характерним для внутрішньої порожнини вороньки є розрідженість у неї повітря і різко понижений барометричний тиск. Вона є немов би пустотою. При цьому, коли порожнина вороньки стикається із замкнутим предметом, наповненим повітрям, то предмет «вибухає». Поширюється у вигляді темного хмарного рукава діаметром у десятки і сотні метрів.
Відмічають, що землетруси й смерчі виникають одночасно. Смерчі виникають на всіх континентах, морях, океанах. В Європі називають «тромби», в Америці – «торнадо».
Існують смерчі недовго (від хвилини до декількох годин) рухаючись разом з хмарою. Довжина шляху – від сотень метрів до десятків кілометрів. Розріджене повітря, яке виникло всередині смерчу, настільки потужне, що може виривати з корінням дерева, зривати дахи, звалювати дерев’яні будинки, а іноді повністю їх руйнувати. Стикаючись з поверхнею землі, смерчі руйнують виробничі та житлові будинки, порушують лінії електропередач і зв’язку, обривають водо- і енергопостачання тощо. Смерчі здатні підіймати людей і тварин у повітря і переносити на сотні метрів. Рятуватися краще в підвалах, канавах, траншеях.
Шквал – короткочасне місцеве посилення вітру до значень, більших за величину градієнтного вітру в певному районі. Виникнення шквалів пов’язано з утворенням відносно стійких вихорів з горизонтальною віссю обертання із захопленням приземного шару повітря. Водночас проходження такого ж вихору з вертикальною віссю обертання сприймається спостерігачем як смерч.
Отже, між смерчем і шквалом є багато спільного. Фронтальні шквали частіше пов’язані з холодними фронтами та холодними фронтами оклюзії. Якщо відносно тепла повітряна маса є вологою і нестійкою, то на відстані 50-100 км перед лінією холодного фронту утворюється лінія нестійкості довжиною 100-500 км, упродовж якої спостерігаються грози, шквали, але частіше грози і шквали пов’язані безпосередньо з проходженням лінії холодного фронту. Шквали, як правило, виникають поблизу центра циклону, особливо біля вершини теплого сектора новоутвореного вторинного циклону.
Ураган – вітер величезної руйнівної сили і чималої тривалості. Швидкість вітру під час урагану сягає 30-50 м/с і більше. Вражаючий фактор – динамічний вплив потоків повітряних мас. Силу ураганів прийнято оцінювати в залежності від швидкості вітру по 17-бальній шкалі. Вітер силою 12 балів (вище 32 м/с) руйнує й спустошує все на своєму шляху. По руйнівній силі ураган не поступається землетрусу. Виникає при проходженні циклонів.
Причина виникнення ураганів – різке порушення рівноваги в атмосфері. Щорічно в атмосфері Землі зароджуються сотні вихорів, але лише 1 із 10 набирає достатню силу, щоб перетворитися в ураган. Дані останніх досліджень говорять, що при зародженні урагану головну роль відіграють потужні атмосферні хвилі високого тиску.
Теорію утворення ураганів висунув американський вчений Р. Пфеффер. Згідно цієї теорії, хвильоутворюючі вихори у верхній частині тропосфери призводять до обертання, піднімаючи уверх, стовпи повітря, що утворюють урагани. Тропосферні хвилі закручують верхні частини стовпа повітря, при цьому у поверхні землі тиск різко падає. Ця область низького тиску немов би всмоктує нові маси повітря і вологи, конденсуючи водяні пари, віддають тепло, яке піднімається уверх, і таким чином нарощується енергія урагану.
Велике значення для безпеки життєдіяльності має прогнозування ураганів, яке виконується шляхом аналізу всіх особливостей метеорологічного режиму в районах, де вони виникають, детального вивчення їх дії за довготривалий період. Ураганний вітер руйнує міцні і зносить легкі споруди, спустошує посіви, валить стовпи ліній електропередач та зв’язку, пошкоджує транспортні магістралі і мости, викликає аварії на комунально-енергетичних мережах і виробництві, призводить до людських жертв. Непоправимих збитків урагани наносять лісовим масивам. Є випадки, коли площа вітровалу досягала 90 га.
Бурі або так звані «чорні» бурі на Україні виникають при посушливій погоді й сильних вітрах, внаслідок розвіювання сухого шару ґрунту. Найчастіше пилові бурі спостерігаються у степовій зоні (райони Херсона, Дніпропетровська, Мелітополя). Тривалість пилових бур коливається від чверті години до кількох діб. Вони завдають шкоди посівам навесні та влітку. Зараз ще не знайдено ефективних засобів, які б могли зменшити швидкість повітряних мас при урагані, смерчі, бурі, обмежити їх руйнівну силу або просторовий розмах. Сучасні засоби дозволяють інше зафіксувати виникнення урагану, бурі, вказати можливий напрямок їх поширення, можливу потужність та час підходу до певних районів.
Дії при ураганах, бурях, смерчах. Для того щоб зменшити збитки і втрати підприємства, гідрометеослужби за декілька годин до наближення урагану (бурі, смерчу) подають штормове попередження. Отримавши попередження необхідно: залишити слабкі конструкції, в будинках зачинити двері, вікна, горища, вентиляційні пристосування. Великі вікна й вітрини зашити дошками. Скло заклеїти смужками паперу або тканини. З дахів, балконів, лоджій, прибрати предмети, які при падінні можуть нанести людям травми. Подбати про аварійне освітлення, медикаменти, бинти, зробити запас продуктів харчування і води на 2-3 доби, радіоприймачі й телевізори тримати ввімкнутими для прослуховування інформації штабів ЦО й пояснення правил поведінки.
У будинках потрібно оберігатись поранення розбитими вікнами, вітринами та ін. Забороняється виходити на вулицю відразу після послаблення вітру, тому що він через декілька хвилин може посилитись. Якщо ураган, буря, смерч застав на відкритій місцевості, необхідно укритись в канаві, ямі, лягти на дно заглиблення і притиснутись до землі. Без паніки діяти свідомо, надавати допомогу ураженим. Найбезпечніші місця – сховища цивільної оборони, підвали і внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків.
Виконання населенням правил поведінки в зоні дії урагану (бурі, смерчу) призводить до суттєвого зменшення кількості уражених та матеріальних збитків.
Оповзні – це ковзневе зміщення маси гірських порід вниз по схилу гори, яке виникає внаслідок порушення рівноваги і може зумовлюватися різними причинами: підмив порід водою, ослаблення їх міцності; унаслідок господарської діяльності, яка ведеться без урахування геологічних умов місцевості. Ознакою початку рухомості можуть бути тріщини на поверхні землі, розриви доріг, зміщення дерев на схилах та ін.
Оповзні на своєму шляху знищують населені пункти, будівлі, руйнують дороги, енергетичні комунікації, нафто- та газопроводи, лінії електропередач та зв’язку. Перекриваючи русла річок, оповзні викликають повені й затоплення місцевості. У Дніпропетровську повністю пішов під землю дев’ятиповерховий будинок, де проживало близько ста сімей, будівлі двох дитячих садків, школа і декілька десятків гаражів.
Протиоповзневими заходами є відведення поверхневих вод, деревонасадження, улаштування різних підтримуючих інженерних споруд, відривання траншей для осушування ґрунту та ін. Протиоповзневі заходи за характером можна поділити на групи:
1. Пасивна група включає в себе заходи охоронно-обмеженого характеру:
2. До активної групи слід віднести такі протиоповзневі заходи, проведення яких потребує будівництва різного роду інженерних споруд. В залежності від складності інженерно-геологічних умов цінності існуючих і проектуючих об’єктів, економічного значення і перспектив використання оповзневих територій рекомендується застосовувати заходи, які направлені на усунення активних причин, що викликають оповзні на схилах. Протиоповзневі споруди, їх конструкції, розміри окремих елементів та інші показники розраховують з урахуванням виду забудови, її функції, а також призначення захисної споруди. Оповзневі процеси можна прогнозувати. Для цього, перш за все, необхідно проводити докладні інженерно-геологічні і інженерно-гідро-геологічні дослідження місцевості.
Для складання прогнозу оповзневих процесів на довготривалий період використовується так званий метод ритмічності, який оснований на виявленні періодів активізації оповзнів, що пов’язані з опадами та іншими метеорологічними елементами. Крім довгострокових складаються прогнози завчасні, на найближчий час, короткострокові, екстреного попередження. Завчасний складається на декілька років, тобто на час, що співпадає з часом зведення захисних споруд. За даними прогнозу можна планувати будівництво захисних споруд з урахуванням терміну прояву оповзня. Прогноз на найближчий рік або сезон дозволяє планувати лише деякі заходи, головним чином, попереджувального характеру. Короткостроковий прогноз видається на декілька місяців, тижнів або днів/з метою прийняття оперативних рішень по скороченню збитків від оповзня. Екстрене попередження про оповзні робиться за декілька годин або навіть хвилин, щоб уникнути аварій і людських жертв.
СЕЛІ (від арабського «сайль» – бурний гірський потік) – це потоки води, піску, глини, щебеню, уламків каміння і навіть валуни що раптово виникають у руслах гірських річок. Вони володіють великими швидкостями, руйнівною силою і створюють характерні для них відкладення. Сельові потоки поділяються на дві категорії: зв’язуючи (структурні) і текучі (турбулентні). Якщо кількість водяної складової перевищує верхню межу міцності, то сельова маса руйнується. Сельові потоки в більшості мають регіональний характер.
За потужністю сельові потоки поділяються на групи:
Сельові потоки сходять раптово, накопичуються швидко, іноді майже миттєво. Час сходження сельових потоків невеликий, тривалість їх 1-3 години, інколи 6-8 і рідко більше 10 годин. Крутий передній фронт сельової хвилі висотою від 5 до 15 м утворює «голову» селі і рухається суцільною стіною з болота, каміння і води. Максимальна висота валу водогрязевого потоку сягає 20м, швидкість руху складає 10-15 км/год, щільність – до 2 т/м3.
Сходження сельових потоків можна прогнозувати по результатам спостере жень за минулі роки і за даними очікуваної погоди. При складанні прогнозу селі використовують емпіричні, статистичні і розрахункові дані. Процес розробки прогнозу включає в себе декілька етапів: ретроспекція сельових явищ, визначення ступеню їх активізації, прогноз.
Для захисту від селі використовується комплексний метод. Він включає організаційно-адміністративні, агротехнічні, лісомеліоративні, гідротехнічні заходи. Перил три заходи спрямовані на попередження селі в самих осередках її утворення, гідротехнічні – на боротьбу з уже сформованими сельовими масами. Слід відмітити що роботи по їх проведенню повинні починатися й проводитись до повного завершення.
Дії при селях та оповзнях. При загрозі сходження селі або оповзнях, та при наявності часу необхідно евакуювати населення у безпечні зони. Разом із людьми вивозять матеріальні цінності, переганяють сільськогосподарських тварин. При оповіщенні про наближення селі або початку оповзнів необхідно якомога швидше покинути приміщення, попередити сусідів про небезпеку і вийти в безпечне місце. Покидаючи приміщення, обов’язково слід вимкнути газові прилади, перекрити газові крани, вимкнути електроприлади, світло.
СНІГОВІ лавини (від пізньолат. labina – оповзень) – сніговий обвал маси снігу на гірських схилах. Сходження лавин можливе в гірських районах, де є стійкий сніговий покрив. Снігові лавини – суміш кришталиків снігу й повітря, що зміщуються по схилу гір зі швидкістю 90-100 км/год. На своєму шляху лавина залучає все нові маси снігу. Обсяг навіть невеликих лавин становить близько 20тис. м3 снігу.
Снігові лавини руйнують будівлі, виривають з корінням дерев; зносять мости, обривають лінії електропередач і зв’язку. Руйнівна дія лавини посилюється повітряною хвилею, яка рухається попереду снігової маси. Для захисту від снігових лавин будують лавинорізи, галереї, вітрові щити, на схилах гір висаджують дерева, проводять обстріл схилів.
Снігові заноси утворюються під час інтенсивно випадання снігу. При великих хуртовинах та буранах снігові заноси можуть виникати на значних територіях, тимчасово паралізуючи роботу залізничного та автомобільного транспорту, порушуючи нормальну життєдіяльність селищ і міст. Як правило, снігові заноси не мають катастрофічного характеру. При ретельній організації боротьби з ними негативний вплив можна швидко локалізувати.
Дії при снігових заносах. Про можливість снігових заносів населення попереджається заздалегідь по всіх засобах зв’язку. На цей час потрібно обмежити пересування, особливо в сільській місцевості, робиться запас продуктів, води, палива, заготовляють корм і воду для тварин.
Якщо снігопад застав у дорозі, необхідно зупинити автомобіль, однак не покидати його. Тим більш, не слід намагатись дійти пішки населеного пункту. Щоб не опинитися під снігом, потрібно його розгрібати, бажано вивісити яскраву тканину, що буде орієнтиром для пошукової групи.
ЕРОЗІЯ (лат. erosio – роз’їдання) – процес руйнування гірських порід і ґрунту водним потоком. Водна ерозія ґрунту проявляється на схилах, де стікає дощова або тала вода. Вона поділяється на площинну (порівняно рівномірний змив ґрунту), струйчату (утворення неглибоких вимоїн) і глибоку (розмив потоками води ґрунту і гірських порід).
В раціональному використанні земельних ресурсів країни для сільськогосподарських цілей істотне значення має боротьба саме з водною ерозією. Часто ерозія яру являється результатом розвитку площинного змиву. Найбільш небезпечним з точки зору сільського господарства являється все ж таки площинний змив. Інтенсивні ерозійні процеси протікають на постійно оброблюємих землях лісостепової зони країни, у передгірних і гірських районах. У східних районах країни (Донецька, Луганська області) при зливі із шаром опадів 41 мм був зафіксований змив ґрунту 553 т/га. При змиві 1 см шару типового чорнозему втрачається з 1 га площі більше 600 кг азоту, 400 кг фосфору, 300 кг калію; при змиві 1 см шару південного чорнозему – відповідно 760, 240, 800 кг.
Ерозія подібно іржі роз'їдає й руйнує землю. Водна та вітрова ерозія ґрунтів є справжнім суспільним лихом. Цей природний процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунту та цілого ряду інших причин. Різними формами ерозії в Україні охоплено близько 20 млн. га. ріллі з 34,2 млн. га. орної землі (59%). Ці втрати повністю залежать від сумлінного ставлення людей до землі.
Ще небезпечнішою є лінійна ерозія, якою охоплені високогірні, горбисті та гірські території. Лінійний розмив руйнує не тільки ґрунт, але і самий природний комплекс. Утворення ярів (іноді глибиною 30-40 м і довжиною понад 10-15 км), що часто формують цілі яскраво-балочні системи, вилучає з обігу величезні площі сільськогосподарських земель. Площа вилученої з обігу ріллі перевищує площу самих ярів у 2-3 рази. У місцях розвитку ярів знижується рівень ґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва. Найбільш девастовані лінійною ерозією ділянки в науковій літературі дістали назву «бадленд» (погані землі). Рекультивувати такі землі на сучасному рівні науки та техніки практично не можливо або дуже дорого.
Для боротьби з ерозією використовують:
Епіфіотії – масштабні захворювання рослин, що призводять до втрати 50% і більше врожаю. Самими ймовірними і потенційно небезпечними інфекціями, що ведуть до корозії зернових культур, є фузаріоз колоса, бура ржа, мучниста роса. Наслідком розповсюдження цих хвороб на полях є загниваючі сходи і плоди.
Епідемії – це масове поширення інфекційних захворювань серед людей на значній території.
Епізоотії – це значне поширення хвороб тварин, що перевищує рівень захворювання в даному регіоні.
Такі лиха нині швидко локалізуються й ліквідовуються, але вони завдають чималих збитків. Важливою умовою захисту людей від епідемій є ефективні сані тарно-епідемічні заходи, що спрямовані на зниження інфекційних захворювань і ліквідацію небезпечних хвороб. Велике значення має раннє діагностування інфекційних хвороб: дизентерії, корі, поліомієліту, сибірської виразки, малярії, сапу тощо. Такі захворювання, як чума, холера, жовта пропасниця й віспа, підлягають спеціальному обліку. Для того щоб ефективно захистити населення в період епідемії, треба мати необхідні засоби колективного та індивідуального захисту (вакцини, сироватки, бактеріограф, антибіотики), а також провести роботи по захисту води та їжі.
Зона епідемічного зараження включає район виникнення епідемії і район поширення, а також характеризується довжиною, глибиною й площею. Територія, в межах якої виникли масові ураження людей та сільськогосподарських тварин, називається осередком біологічного ураження. Для попередження поширення інфекції в осередку ураження встановлюється карантин. В районах, прилеглих до осередку біологічного ураження, вводиться режим обсервації.
Карантин – це система протиепідемічних і режимних заходів, що спрямовані на повну ізоляцію осередку й ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. На зовнішніх кордонах карантинного району встановлюється охорона, регулюється рух. Забороняється вихід людей, вивіз речей та продуктів харчування. Вхід у район карантину дозволяється спеціальним формуванням і медичному персоналу.
Обсервація передбачає проведення ізоляційних лікувально-профілактичних заходів, що спрямовані на припинення розповсюдження інфекційних захворювань. До режимних заходів в районі обсервації відносять: максимальне обмеження в’їзду і виїзду; заборона вивозу речей, які не пройшли знезаражування; посилення медичного контролю за продуктами харчування і водою, зменшення руху по зараженій території й інші заходи.
У зонах епідемій з самого початку їх виникнення проводяться заходи зі
Населення у зонах зараження розподіляється на маленькі групи, йому забороняється виходити зі своїх квартир (дворів). Продукти харчування, питна вода та предмети широкого вжитку населенню доставляють за квартирами (дворами). Припиняється робота усіх підприємств і закладів, окрім тих, що мають особливу важливість для народного господарства. Об'єкти народного господарства, продовжуючи свою роботу, переходять на особливий режим роботи, робітники та службовці – на казармений стан з суворим виконанням протиепідемічних вимог. Харчування й відпочинок робітників і службовців організовується по групах у спеціальних приміщеннях.
У зонах карантину припиняється робота всіх на вчальних закладів, забороняються видовища, функціонування ринків тощо. Населення, робітники та службовці повинні користуватися засобами індивідуального захисту. Термін карантину і обсервації встановлюють за тривалістю інкубаційного періоду захворювання, з моменту госпіталізації останнього хворого й закінчення дезінфекції.
Характеристика та небезпеки штучного середовища буття тема _6_
Загальна характеристика середовища буття
Штучне середовище буття – одне з необхідних умов життєдіяльності. Це середовище людина створила в процесі своєї трудової діяльності. Воно включає виробниче й побутове середовище.
Виробниче середовище – це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій, ін. Виробниче середовище характеризується певними параметрами, що специфічні для кожного виробництва.
Параметрами виробничого середовища є: рівень шуму, вібрації, радіації, теплового випромінювання, електромагнітного випромінювання, ступінь загазованості, запиленості та ін. Перелічені параметри людина визначає сама, проектуючи й створюючи ті чи інші об’єкти. Зміна параметрів повинна створити безпечне й комфортне, середовище для здійснення трудової діяльності.
Життєдіяльність безпосередньо пов’язана з виконанням певного виду роботи та продуктивністю праці, яка визначається, перш за все, людським фактором, засобами виробництва, технічними та організаційними умовами праці, впливом навколишнього середовища.
Порушення уваги, послідовності виконання технологічних операцій, вимог технічної документації, низький рівень професійної підготовки можуть привести до виникнення аварійних ситуацій. Наслідки аварій у багатьох випадках залежать від характеру виробництва.
Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.
Параметри цього середовища: розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, наявність холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту, ін.
У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища підтримуються самими людьми, які проживають в регіоні. Але під впливом тих чи інших факторів, перш за все природного чи військового характеру, параметри можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров’ю, а й житло людей. При цьому наслідки надзвичайних ситуацій у побутовому середовищі повністю залежать від факторів, що привели до виникнення надзвичайної ситуації. Особливо трагічні наслідки при радіаційному зараженні, землетрусах, повенях, ураганах, військових конфліктів.
Небезпеки побутового середовища
101 пожежна служба, 102 міліція, 103 швидка допомога, 104 аварійна служба газу
Побутові газові прилади
При неправильній експлуатації побутових газових приладів основним травмуючим чинником є вибухи та чадний газ.
Постійне вдихання продуктів неповного згоряння газу чине несприятливу дію на здоров’я людей. Особливо чутливі до них діти, хворі та люди похилого віку. Тому, не слід дозволяти гратися дітям чи бути на кухні хворим та літнім людям, коли включений газ. Щоб уникнути несприятливої дії газу на організм людини, не слід допускати максимального відкриття газових кранів.
На несправний стан плити може вказувати колір полум’я:
При появі запаху газу у квартирі необхідно закрити всі газові крани та визвати аварійну службу газу. До прибуття аварійної служби не можна користуватися сірниками або включати електричні контакти. Це може призвести до іскроутворення з подальшим вибухом. Слід відкрити вікна та двері і добре провітрити приміщення. При використанні газових приладів необхідно пройти інструктаж та чітко запам’ятати вимоги інструкції, згідно якої забороняється:
Для підтримки плити у чистоті необхідно періодично прочищати її від бруду. Емальовані поверхні промивають теплою водою та витирають насухо. Після користування газом необхідно закрити кран перед горілкою та кран на газопроводі. Під час користування газовою плитою треба відкрити квартирку чи вікно, а двері в кухню прикрити, після виключення газу кухню провітрюють протягом 10-20 хв.
Електробезпека
У сучасних квартирах знаходить застосування велика кількість машин, приладів та апаратів (пральні машини, пилососи, праски), які приводяться в дію електричним струмом, напруга електричної мережі становить 380/220 В. Цю мережу часто називають «низьковольтною» і помилко-во вважають безпечною. Струм у побутовій електромережі складає 5-10 А, що значно перевищує смертельну силу струму (100 мА). Практика показує, що саме у таких мережах трапляється найбільша кількість нещасних випадків. При проходженні через тіло людини електричний струм може викликати опіки, втрату свідомості, конвульсії, припинення дихання та навіть смерть.
Умови безпечного застосування електричного струму (ЕлС) у побуті
1. Використання ЕлС у сухих приміщеннях із дерев’яними підлогами практично виключає випадки ураження.
2. Захист від короткого замикання у квартирній мережі здійснюється пробковими запобіжниками, які повинні бути завжди в справному стані. Заміна заводських запобіжників, навіть тимчасовими «жучками», може стати причиною нещасних випадків.
3. Основною умовою безпечного застосування ЕлС в умовах побуту є справний стан ізоляції електромережі, електроприладів та апаратів, щитків тощо.
4. Перед початком роботи з електроприладами обов’язково прочитати інструкцію з експлуатації.
При виявленні несправності ізоляції шнура його слід відключити від електромережі, а оголене місце акуратно та щільно обмотати в 2-3 шари ізоляційною стрічкою. Всі інші ушкодження ізоляції усуваються своєчасним ремонтом силами спеціалістів.
Забороняється:
Побутова хімія
Хімічна індустрія світу впровадила у виробництво величезну кількість засобів для прання білизни, миття посуду, дезінфекції, догляду за меблями, підлогами та ін., без яких немислиме життя сучасної людини.
Абсолютно не шкідливих хімічних побутових засобів не існує. Відомий лікар епохи відродження Парацельс говорив: «Все є отрутою, і все є ліки». Враховуючи це, засоби побутової хімії необхідно використовувати в міру та з розумом, керуючись правилами та інструкціями, які до них додаються.
За ступенем небезпеки для людини препарати побутової хімії умовно можна розподілити на групи:
Для запобігання нещасних випадків всі засоби побутової хімії повинні мати заводську етикетку, зберігатися віддалено від харчових продуктів та в місцях, недоступних для дітей.
Психологія безпеки тема ____7____
Психологія безпеки – це галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають у процесі діяльності і розробляє шляхи використання психології для підвищення безпеки. Вона має тісний зв’язок з іншими галузями психологічної науки: психологія праці, інженерна психологія, військова психологія, авіаційна й космічна психологія, спортивна психологія, медична психологія, судова психологія.
Об’єктом дослідження психології безпеки є різні види предметної діяльності людини, що пов’язані з небезпекою.
Предметом дослідження є психологічні фактори, що впливають на процес і результати діяльності. До них відносяться психічні процеси, породженні діяльністю, психічний стан людини, що впливає на її діяльність, та властивості особистості, що відображаються на її діяльності.
Завдання психології безпеки полягає в тому, щоб використати психологічні знання для забезпечення безпеки людини в процесі діяльності.
У структурі психічної діяльності людини розрізняють компоненти:
І Психічні властивості або якості особи – це її суттєві особливості. До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зору БЖД, належать пам’ять, емоції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності.
ІІ Психічні процеси складають основу психічної діяльності людини. Розрізняють пізнавальні, емоційні, вольові психічні процеси.
ІІІ Психічні стани відрізняються різноманітністю і тимчасовим характером у конкретний момент (період) і позитивно чи негативно позначаються на ході всіх психічних процесів
І Психологічні властивості людини
ПАМ’ЯТЬ являє собою комплекс процесів, що відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування або актуалізацію того, що збереглося. За загальним визначенням пам’ять – це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації.
Відокремлюють: довготривала (використовується для запам’ятовування на довгий час відомостей, пов’язаних з професією і необхідних у побуті) і короткочасна (служить для запам’ятовування на короткий час (запис лекцій)).
Оперативна пам’ять займає проміжний стан. Розрахована на збереження матеріалу під час раніше заданого терміну. Пригадування здійснюється у вигляді відтворення й впізнавання. Відтворення відбувається за відсутності запам’ятовуваного матеріалу, а впізнавання – при його повторному пред’явленні в нових умовах. Кількаразове повторення відкладає інформацію в пам’яті. Довільна (логічна) пам’ять характеризується наявністю спеціального завдання: запам’ятати для того, щоб потім відтворити.
Залежно від того, що людина запам’ятовує, виділяють різні види пам’яті:
Обсяг пам’яті – це кількість інформації, яка може бути відтворена безпосередньо після одноразового пред’явлення. Точність відтворення – ступінь відповідності сприйнятого матеріалу відтвореному. Забування –закономірний процес, який оберігає пам’ять, від надлишкової, непотрібної інформації, звільняє місце для сприйняття нової, необхідної; забування – це втрата здатності пригадати. На запам’ятовування та згадування інформації значно впливають емоції.
На продуктивність пам’яті впливають: суб’єктивні причини – природна здатність сприймати та запам’ятовувати інформацію, метод запам’ятовування, попередній досвід, установка, зацікавлення, емоції, стан організму та об’єктивні причини – характер матеріалу (логічність, зв’язність, зрозумілість, наочність, римованість) та кількість матеріалу і зовнішні умови.
Існують ефективні методи тренування пам’яті:
1. Що ґрунтуються на регуляції уваги.
2. Передбачають удосконалення сприйняття матеріалу.
3. Базуються на керуванні уявою.
4. Базуються на розвитку у людини здібностей осмислювати та структурувати запам’ятовування матеріалу.
5. Базуються на активному використанні у процесах запам’ятовування та пригадування спеціальних прийомів та дій.
МИСЛЕННЯ – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Мислення – процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними. Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність людини правильно й швидко виносити судження і приймати рішення.
Розумові дії та операції. Мислення (розумові операції) складається з таких процесів:
Різновиди мислення:
Індивідуальні відмінності в мисленні людей характеризується:
Види мислення: наочне, діюче, пов’язане з практичною діяльністю; образне, при якому предмети безпосередньо не сприймаються, а уявляються в пам’яті; абстрактне, коли вивчаються загальні поняття й закономірності.
УВАГА – це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності з одночасним відвертанням від усього іншого, її фізіологічною основою є осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль головного мозку.
Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло тощо).
Активна – свідома увага, яка вимагає вольового зусилля і завжди спрямована на сприйняття об’єктів і явищ із наперед поставленою метою. Активна увага швидше втомлює людину.
Обсяг уваги – кількість об’єктів, котрі можуть бути сприйняті одночасно й досить чітко. Звичайно, людина охоплює поглядом 6...8 об’єктів, при виконанні певної роботи – 2...3 об’єкта. Обсяг уваги пов’язаний з розподілом уваги.
Розподіл уваги – це здатність людини зосередити увагу на декількох об’єктах чи одночасно виконувати дві і більше дій.
Швидкість переключення уваги – здатність швидко змінювати об’єкти, на які спрямована увага, швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого, що вдосконалюється в процесі професійної діяльності і підвищує надійність робітників у критичній ситуації. Для безпеки праці велике значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.
Основа обачності – розподіл і переключення уваги, що забезпечує своєчасне визначення можливості ускладнення ситуації і правильну послідовність дій, що запобігають аварійним ситуаціям.
Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об’єкта: із збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим.
Стійкість уваги – утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.
Неуважність – протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на ступені:
Правила тренування уваги:
ПОТРЕБИ. За Е.Маслоу (США) існує п’ять основних рівнів потреб людини:
Потреби поділяються на:
Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди діяльності: виробничу (матеріальну), духовну, соціально-політичну.
ЗДІБНОСТІ – це істотні психічні властивості особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.
Розрізняють здібності:
1. Загальні здібності притаманні багатьом людям і, завдячуючи їм, одна і та ж людина може успішно оволодіти різними видами діяльності;
2. Спеціальні здібності – це властивості особистості, які дають змогу досягти вершин у певній вузькій діяльності (спорт, мистецтво, наука тощо):
КОМУНІКАБЕЛЬНИЙ – здатний, схильний до контактування (з’єднання), налагодження контактів і зв’язків. Найважливіший ефект людської діяльності – праця, пізнання, спілкування. Спілкування в найрізноманітніших його проявах – основний компонент комунікативних здібностей і містить комплекс компонентів, серед яких домінують три основні:
Риси комунікабельності: допитливість породжує увагу, спостережливість, пам’ять на все, що стосується оточуючих.
Комунікабельна людина:
Причини поганої комунікації. Це недостатнє розуміння важливості спілкування. Деякі керівники вважають, що підлеглі повинні виконувати їх вимоги без зайвих запитань і їм не обов’язково знати про загальний стан справ. Тоді підлеглі шукають відповідь, там, де інформація не завжди достовірна, не довіряють таким керівникам. 20...30% інформації від адміністрації надходить до робітників, а до керівників – не більше 10% запитів робітників.
Неправильна установка свідомості. Установка свідомості – це ставлення людини до оточуючих, яке базується на досвіді життя. Дефекти установки свідомості виражаються в стереотипах мислення, упередженості уявлень, неправильних стосунках, нехтуванні фактами.
КОМПЕТЕНТНІСТЬ – наявність певних знань і повноважень у вирішенні якоїсь справи, повноважність і повноправність у розв’язанні певної проблеми. Право вирішувати і право діяти – наслідок повноти знань, досвідченості, активності. Це глибинний взаємозв’язок між знанням і правом вирішувати. Компетентність – запорука підвищення в посаді; компетентність повинна винагороджуватись.
Самодостатність – повна зайнятість службовими обов’язками без турбот за кінцевий результат, хоч в ідеалі людина оцінюється за кінцевим результатом її праці. Бюрократія вимагає від працівника підтримки статус-кво й збереження законів ієрархії.
Незамінні некомпетентні. Декого не висувають на більш високі посади, вважаючи їх незамінними на теперішній посаді. Коли рівень некомпетентності збігається з рівнем незамінності, виникає аномалія – незамінним некомпетентний працівник. Існує ряд причин, за котрими люди прагнуть досягти рівня своєї некомпетентності. В концепції Е. Маслоу «Причини руху до некомпетентності», американського психолога, доводиться, що в природі людини закладено просуватися вперед і вище. Людина має набір потреб, які шикуються в ієрархічний ряд. Задовольнивши первинні потреби підтримання життя, на першому плані постає потреба безпеки; потім виникають соціальні потреби, потреби утвердження престижу або свого «Я», потреба самореалізації. Особисті потреби – це потреби визнання й престижу, самоутвердження та успіху. Соціальні потреби пов’язані з визначенням свого стану щодо інших людей, не прагнення піднятися якнайвище – природна потреба людини.
Агресивність і суперництво. Агресивність – це і шляхетний пошук людського схвалення, і насильницькі дії, які здійснюються заради утвердження панування. Суперництво без правил – це бійка й війна, бо ресурс агресивності людини, цей демон зла та насильства, безмежний. Проте агресивність і суперництво – не обов’язкові риси людської природи.
Неврологічний підхід. Неврологи донедавна людський мозок уявляли у вигляді комп’ютера із сірої вогкої маси, розділеної на дві рівні частини – ліву і праву півкулі зі своїми особливими функціями (ліва керує мовою, права – зоровою образною уявою). Робота лівої півкулі – це свого роду лінійне, логічне, дедуктивне мислення. Права півкуля охоплює всю картину. Урівноваженість обох півкуль забезпечує здатність логічно мислити, організовувати послідовно свою діяльність, скласти інструкцію і виконувати іншу справу, яка залежить від лівої півкулі. Людина з більш розвиненою правою половиною мозку охоплює всю картину й узагальнює її творчою думкою. З більш розвиненою лівою півкулею – на основі аналізу виводить правила та закономірності, але і не отримує цілісної уяви про суть справи. Однак вона визначає норми й стандарти для суспільства.
Рефлекси заохочення – прагнення досягти задуманого послідовно формується й стає умовним рефлексом.
Компетентність і управлінський персонал.
Керувати – це бачити стан колективу.
Управляти – стежити за ходом подій.
Оцінка чи вимір остаточного результату – єдиний науковий спосіб визначити компетентність. До успіху прагнуть усі люди. Іноді – це прагнення успіху стає нав’язливим, зовнішні прояви ними цінуються більше, ніж успіх. Піднятись до рівня компетентності – велике досягнення. Досягнувши рівня некомпетентності, людина може стати могутньою. Могутність – це сила, яка дозволяє знеособити людину.
ХАРАКТЕР – сукупність найбільш стійких психічних рис особистості, які виявляються у її вчинках та діях. Це «сплав» вроджених і набутих рис поведінки, вирішальну роль в якому відіграє виховання й навчання. Характер у першу чергу, залежить від виховання і в меншій мірі – від індивідуальності. Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають змогу певним чином передбачити поведінку людини у різних життєвих ситуаціях.
Групи рис характеру людей:
1. Обережність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм (ставлення людей до суспільних явищ і подій);
2. Ставлення людини до людей; товариськість чи замкнутість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;
3. Ставлення людини до праці: лінощі чи працездатність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сумлінність;
4. Ставлення до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.
ТЕМПЕРАМЕНТ – індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу, швидкість, напруженість та урівноваженість перебігу психічних процесів індивіда, яскравість та стійкість його емоцій та настроїв.
Типи нервової системи: сильний неврівноважений; сильний урівноважений рухомий; сильний урівноважений інертний; слабкий.
Типи особистості:
ІI. Психічні процеси. Емоційні процеси
ЕМОЦІЇ – психофізіологічний механізм, за допомогою якого на «психічному» рівні змінюється внутрішнє середовище організму. Емоційний процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання – зіставлення – фізіологічне настроювання й переживання.
У процесі еволюції у людини виробилися спеціальні механізми емоцій, які забезпечують:
Нижчі й вищі емоції. Нижчі почуття пов’язані із задоволенням чи незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Вищі емоції виникають на базі задоволення духовних потреб. Вони мають яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до явищ суспільного життя – моральних, інтелектуальних, естетичних. Чіткого поділу на вищі та нижчі почуття немає.
Позитивні й негативні емоції. Позитивні емоції – позитивна оцінка об’єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо); негативні емоції – негативна оцінка (гнів, страх, огида, жах тощо). Негативні емоції виникають при дефіциті інформації, нестачі відомостей чи вмінь. Виникають при високій відповідальності про людей, хворобливому стані чи втомі.
Стенічні емоції – підвищують життєдіяльність (радість).
Астенічні емоції – почуття прагнення, котрі гальмують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта (журба).
Емоційні реакції (процеси) – короткочасні реакції на певний об’єкт, подію, ситуацію. Емоційні реакції особливо інтенсивної сили призводять до втрати людиною контролю над собою, що супроводжується криками, непродуманими вчинками (афектом). Уникнути цього стану можна шляхом переключення уваги.
Емоційні стани – більш статичні, довготривалі; ефект від дії сильної емоційної реакції.
Ступені екстремальної напруженості:
І Оптимальна напруженість, яка виникає у вигляді емоційного стану («бойова готовність») і розвивається в оптимальній межі фізіологічних та психічних можливостей людини.
ІІ Екстремальна напруженість, яка виникає в екстремальних ситуаціях на межі фізіологічних та психічних можливостей людини. Коли їх не вистачає, мобілізуються «буферні» резерви.
ІІІ Надекстремальна ситуація, яка проявляється за межами фізіологічних та психічних можливостей людини. Мобілізуються «аварійні» резерви.
Психологічна реакція людини на екстремальні умови
В медичній науці та психіатричній практиці давно відомі нав’язливі стани, серед яких фобії (страхи) найбільш розповсюджені і являють собою непереборний стан психоемоційного напруження.
Фобії – це одне з конкретних проявів стресу, а стрес невід’ємний елемент адаптаційних механізмів. У свою чергу адаптація до мінливих умов середовища, що загрожують нормальній життєдіяльності, є фундаментальною властивістю живої матерії, запорукою еволюційного удосконалення будь-яких біосистем.
Стрес (напруга) – сукупність захисних фізіологічних реакцій, які віддзеркалюють дію зовнішніх факторів (стресорів). Види стресорів: уявні й реальні.
Причини стресів: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось підганяє, не дає зосередитись, внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе.
Прикмети стресового напруження: неможливість зосередитися, часті помилки в роботі, постійне почуття втоми; дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку; підвищена збудливість, втрата почуття гумору; постійне відчуття недоїдання.
Види реакції (поведінки): активні – «боротьба» або «втеча» і пасивний – «замирання».
Силу стресу і поведінкову реакцію визначає можливість контролю ситуації. Якщо контроль обмежений (суперечлива ситуація) або втрачений (негативна ситуація), стан людини відрізняється високим рівнем страху, тривожності, безпорадності й депресії.
Стрес, являючись корисним і необхідним мотивом і механізмом адаптації, має свої оптимальності, за межами яких він переходе у свою протилежність, стаючи шкідливим і навіть смертельно небезпечним для життя. Надмірний емоційний стрес, незалежно від емоційного забарвлення однаково несприятливий.
Стадії розвитку стресорної реакції :
І стадія тривоги – усвідомлення ситуації й мобілізація всіх ресурсів організму для її подолання;
ІІ стадія резистентності (стійкості), тобто адаптації до умов критичної ситуації;
ІІІ стадія виснаження – декомпенсація, тобто перехід адаптаційних механізмів у патологічні (хвороба).
Фази відповідної реакції людей після лиха:
1. «Героїчна» фаза протікає під час лиха й одразу після нього. В цей період емоції людей сильні й цілеспрямовані. Люди намагаються діяти, щоб рятувати себе й інших. Найбільше проявляють себе в цей час рятівники, сімейні групи, сусіди.
2. Фаза «медового місяця» триває від тижня до 6 місяців після лиха. У тих, хто вижив, відмічається прагнення розділити з іншими небезпеку, досвід катастрофи і жити, не дивлячись на втрати близьких і власності. Вони очікують вирішення їхніх проблем і значної допомоги від уряду та офіційних організацій. Основну роботу в цей час проводять створені під час лиха громадські групи.
3. Фаза «позбавлення від ілюзій» триває від 2 місяців до 1 року і більше. За цей час, якщо обіцяна допомога не буде надана, у потерпілих виникає почуття зневіри, біль гіркоти, гнів і обурення. Громадські зв’язки в групах послаблюються. Потерпілі зосереджуються, в основному, на відновленні свого особистого життя й вирішенні своїх проблем.
4. Фаза «відновлення» починається з моменту усвідомлення самостійного вирішення своїх проблем і відповідальності за це. Ця фаза може тривати декілька років.
Під час лиха у 50-75% населення відмічається паніка, а у 12-15% – істерика. Реакція: сильне збудження; здійснення неадекватних дій; загальмованість, стан пригніченості; повна апатія до подій. І лише до 15% людей діють у складній ситуації рішуче і вірно. У 1/3 людей, що перенесли лихо відмічається стрес, у 2/3 – стрес і невелика депресія, у 1% – сильні психічні порушення. «Синдром лиха» відмічається майже у 75% потерпілих у фазі впливу. Він характеризується відсутністю емоцій, пригніченою діяльністю, автоматичною поведінкою, патологічним проявом страху у людини.
ІІІ Вольові процеси
ВОЛЯ – це здатність людини управляти своїми діями й вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.
Щоб виховати волю, слід завжди виконувати прийняте рішення навіть у дрібницях, бути послідовним і вимогливим до себе, критично оцінювати свої дії й вчинки, не чинити імпульсивних дій, переборювати такі недоліки, як невпевненість, запальність, недисциплінованість, нерішучість, легковажність, недбалість, боягузтво.
Мотив – це відповідь на запитання, чому людина хоче досягти поставленої мети. Мета досягається через боротьбу мотивів, яка завершується рішенням, а потім відповідною дією. Вольовими якостями є дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість, ін.
Дисциплінованість – підкорення своїх дій вимогам громадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків. Це якість, що забезпечує моральну спрямованість поведінки, що виявляється в здатності виконувати всі вимоги моралі й правил співіснування, це готовність докласти всіх зусиль та енергії для своєчасного, точного, бездоганного виконання поставленого завдання; це завершення розпочатих справ, виховання навичок належної поведінки; уміння спланувати свої дії, організовано діяти за прийнятим планом.
Самовладання – вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями й вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.
Рішучість – здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх.
Наполегливість – здатність довго й цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.
Терпіння – активне й цілеспрямоване подолання труднощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.
Упертість – це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які вимагають нових рішень. Волю можна розвивати й виховувати.
МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – стрижнева складова формування моральної вихованості людини, яка визначається як відображення у свідомості людини принципів, норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства.
Моральні знання – основа розвитку моральної свідомості людини, основний її компонент, це засвоєння й формування певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе. Моральна оцінка й самооцінка – складові моральної свідомості.
Моральні ідеали – специфічне відображення дійсності у вигляді задач, цілей, уявлень про майбутнє. Це ідеальна модель бажаного, критерій оцінки сучасного щодо майбутнього. Ідеал – це не тільки об’єктивна етична категорія, але й емоційно забарвлений, внутрішньо сприйнятий особистістю образ, який стає регулятором її власної поведінки та критерієм поведінки інших людей; наявність позитивних моральних ідеалів. Це одна з необхідних умов виховного процесу. Морально свідома людина – самостійна людина, якій притаманна: незалежність, творча ініціатива, критичність, трудова активність, ентузіазм, вимогливість до себе.
Рівень сформованості вимогливості – це критерій дієвості критичного ставлення до себе; наявність потреб і мотивів вимогливого ставлення до себе без зовнішнього контролю.
Мотиви та мотиваційна сфера натовпу
Натовп – це народ, що вийшов на вулицю. Це особлива спільність людей, що розрізняється основними різновидами:
Спільні риси натовпу:
1. натовп – завжди велика група людей.
2. натовп існує протягом досить короткого часу.
Люди в натовпі розміщуються дуже щільно на невеликій площі, у безпосередній близькості, що дає можливість підтримувати між собою зоровий і слуховий контакти, постійно отримуючи інформацію про реакції одне одного на слова оратора, який виступає на мітингу. Натовп живе єдиним настроєм, швидко радикалізується, змінює характер і спрямованість дій. Психіка в натовпі швидкозмінна й нестійка, веде до трагічних наслідків.
Людська психіка в натовпі:
1. У натовпі особистість «розчиняється», нівелюється.
2. Натовп – найчутливіший барометр корінних інтересів народу, класів, колективів, проте «глухий» до інтересів окремої особистості.
3. Втрата індивідуальності в натовпі; однакові відчуття й думки, рішень і вчинків.
4. «Колективна душа» натовпу владна, авторитетна.
5. Людина з натовпу позбавлена самобутності й незалежності.
6. Натовп – це підсвідомий рівень вчинків, дій, поведінки.
7. Людина натовпу позбавлена індивідуальності, але дістає ту психологічну захищеність, якої їй бракує у звичайному щоденному житті. Адже натовп стає силою нездоланною, що несе в собі надійний захист особистості.
8. Люди натовпу через те – безвідповідальні, з домінуючим почуттям безкарності й вседозволеності.
Мислення натовпу. Умовою утворення «колективної душі» натовпу є спрощення всього, що здатне спрощуватись і посилення всього, що здатне посилюватись. Запорукою утворення «колективної душі» натовпу є одержання людьми інформації про реакції одне одного на певні події чи явища. У цій величезній інформаційній системі виникає безліч збоїв, перешкод, «шумових ефектів».
Спрощення й посилення – дві взаємопов’язані тенденції – визначають психологічний профіль натовпу. Спрощується інтелект, посилюються емоції, почуття, переживання. Натовп мислить не логічними категоріями, а цілісними образами, що вільно асоціюються між собою. Образ, викликаний оратором, котрий виступає перед натовпом, повинен збуджувати нові емоції, пов’язані з наступними, ще не виголошеними твердженнями, закликами. Оратори з логічним мислення бездоганні з огляду на формальну логіку (не люмпени, а інтелігенти, як правило, програють нікчемності). Особливості мислення натовпу вимагають також простоти, лаконічності, завершеності висловлювань. Категоричність оратора-лідера – найважливіше. Натовп не визнає напівтонів, двозначності, нечесності. Натовп любить прямі дороги без перехресть і не визнає стежок до доріг; сприймає лише ті орієнтири, що відтворюють цілісний образ якості подій чи явище.
Навіювання – спосіб впливу на людину, який, на відміну від переконання, зводиться до засвоєння людиною певної інформації на віру, без критичного аналізу. З. Фрейд вважав, що історичний феномен натовпу завжди утворювався з появою ватажка, який має над натовпом нічим не обмежену владу, в якому натовп вбачає мужність, силу, стійкість, волю до боротьби й перемоги, тобто всі найкращі риси, які хотіли б мати в собі, володіти ними. Ватажок – це власне «Я» натовпу, герой натовпу. З ускладненням суспільних відносин і внутрішнього світу людей на місці ватажків постають знеособлені абстрактні ідеї. І сьогодні натовп об’єднується саме довкола них. Навіювання супроводжується процесом зараження. Якщо навіювання – це цілеспрямований вплив, то зараження – це мимовільна, спонтанна передача емоційного стану однієї людини інший.
Люди у натовпі відчувають взаємну близькість на підставі однакового ставлення до ідеалу, ідеї. Виникає так звана циркулярна реакція – обопільне спрямоване, зростаюче емоційне зараження, яке посилює навіювання. Найбільш «заразливі» психічні стани – бажання і прагнення, любов і ненависть, довіра і недовіра, надія й страх. Але найбільше заражають натовп переконаність і сміливість. Коли людина опиняється поза натовпом, то за браком власних переконань при низькому рівні самосвідомості натовп може надовго або назавжди деформувати психіку особистості.
Життєдіяльність людини залежить від соціально-психологічного фактора стійкої спільності людей, що історично склалася на базі спільного економічного, соціального, релігійного, культурного, побутового життя, території, мови, тобто нації. При вивченні БЖД не можна не враховувати соціально-психологічного фактора, а саме такого його елемента, як психологія нації.
Яким Ярема в 1935 р. на українському педагогічному конгресі у Доповіді «Українська психіка» визначив типи психології окремих націй незалежно від того, що переважає в її проявах: екстраверсія чи інтроверсія – світ об’єктів чи світ суб’єктів. Було висловлено думку, що психологія українців ближча до індуїзму (інтроверсія), ніж до американізму (екстраверсія).
Українське православ’я – нейтральне до політики, – несе в собі екстравертивний характер (поєднання з життям, пристосування до його потреб). Ми перейняті більш етичним духом християнства, ніж можливістю утвердження через нього державної влади.
За І. Вишневським релігія – це духовний зміст життя особистості.
Українській нації притаманні такі особливості:
а. перевага емоцій над волею й інтелектом;
б. легка запальність і швидке заспокоєння;
в. сентиментальність, чутливість, ліризм, що виражені в естетизмі народного життя й обрядовості;
г. егоцентризм, прагнення особистої свободи без належних устремлінь до державності (маємо елементи державних імпульсів шляхтичів П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Мазепи, І. Виговського, П. Орлика);
д. анархічний індивідуалізм – найбільший ворог єднання;
е. миролюбність, відсутність схильності до насильницької експансивності, примиренство до чужої експансивності;
ж. свободолюбність особи, яка є умовою демократизму, вільних об’єднань, федералізму.
Г. Ващенко ще в 1945 р. у праці «Виховний ідеал» дав огляд розвитку української розумової культури, за рівнем якої українці вважаються передовим народом у Європі.
Оцінка особливостей українського народу Г. Ващенко:
а. схильність до синтетичного мислення, яке є найважливішою умовою творчості;
б. народ багатий на красу й силу почуттів (пісні, музика);
в. охайність, чемність, гостинність, високий моральний стан;
г. статева моральність.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ РИЗИКУ тема__8___
Небезпека в будь-якій сфері діяльності має кількісну характеристику і залежить від багатьох чинників, що змінюються у часі. Один із найбільш характерних проявів небезпеки є ризик. Ризик дії чи бездіяльності у тій чи іншій формі присутній в 90% причинах аварій та травм. У Психологічному довіднику слово «ризик» трактується як «дія, що направлена на привабливу мету, досягнення якої має елементи небезпеки, загрозу втрати, невдачі». Тлумачний довідник англійської сучасної мови розкриває поняття «ризик» як «можливість чи ймовірність виникнення небезпеки, втрати, нещасного випадку». Згідно ДЕСТ 12.0.002-80 «ССБП. Терміни та визначення» термін «небезпечний виробничий фактор» відповідає – «виробничий ризик» (англ.) і «професійний ризик» (франц.) У російському довіднику С. Ожегова ризик пояснюється як «вчинок у надії на щасливий вихід». Таке трактування дає можливість визначити ризик як вчинок, який здійснюється в умовах невизначеності.
Категорії невизначеності: І Людина ризикує, щоб досягти бажаної мети.
ІІ Людина ризикує, щоб уникнути фізичної небезпеки.
Загальні риси складності задач, які вимагають рішення:
Якості ризику: 1. ризик, як небезпечна умова (можливі зовнішні небезпеки середовища);
2. ризик, як вчинок (небезпечна дія людини як елемента трудової діяльності).
Ризик включає у себе комбінацію двох компонентів: наслідки небажаних подій до частоти виникнення цих подій. Тобто, небезпеки – це обставини несприятливого характеру, а ризик – статистична ймовірність їх виникнення.
Ризик визначається як відношення тих чи інших небажаних наслідків на одиницю часу до можливого числа подій.
R = n/N = %, де R-ризик, n-небажані наслідки, N-кількісна оцінка можливої події.
Ризик буває:
1. Індивідуальний ризик – це відповідна небезпека для окремого індивіда.
2. Соціальний ризик – це залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.
Психологічні функції ризику:
1. Ризик може бути метою діяльності людини (самоутвердження, бажання створити певну думку про себе).
2. Ризик може виступати в ролі мотиву (ризик заради ризику; отримання гострих відчуттів).
Схильність до ризику й обережність
Обережність – набута, вихована психічна властивість, наслідок свідомого й дисциплінованого ставлення людини до праці.
Необережність – це дії, які виходять за рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці й відпочинку, через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і пов’язаних з ними потенційних небезпек; наслідок анатомо-фізіологічних і психічних вад людини або наслідок звикання до небезпеки. Надмірна обережність також робить людину захищеною в екстремальних ситуаціях.
Прояви ризикових дій: навмисні, ненавмисні, мотивовані, немотивовані, реальні, уявні
Психологи вважають, що потреба до ризику в тій чи інший мірі є у кожній людині. Вона може бути природною чи розвинутою в процесі діяльності.
Фізіологи стверджують, що в організмі людини є особливий фізіологічний апарат, який формує емоції задоволення й страждання. Цей апарат має дві системи:
1. Система підвищення задоволення.
2. Система мімізації страждання.
Коли виникають небезпечні ситуації вважається, що власне друга система є джерелом позитивних емоцій (покалічили трохи, могло бути гірше). Психологи вважають, що коли система довгий час була бездіяльною, тоді у людини виникає потреба до небезпеки, що дасть вихід енергії, яка накопичилася в другій системі і викличе у неї позитивні емоції, якусь насолоду від «лоскотання нервів».
Аналізуючи чисельні визначення поняття ризику в його трактуваннях виділяють два принципово різних підходи в розумінні ризику:
1. Європейський підхід акцентує у ризику фактор фізичної небезпеки, коли фізичне неблагополуччя розглядається як структурний центр ситуації ризику. В цьому випадку ризик – це приваблюючий спосіб виконання роботи з наявністю фізичної небезпеки, але в ньому не враховується момент досягнення мети. Цей підхід використовують при вивченні питань безпеки праці.
2. В Американському підході ризик розцінюється як азартний процес прийняття рішення, коли людина вибирає трудно доступний шлях для досягнення мети, замість більш надійного, гарантованого та безпечного, але без тих переваг, які має ризиковий варіант. Цей підхід використовують для вивчення поведінки людини, яка знаходиться в ситуації невизначеності, коли існують різні шанси на успіх чи невдачу, де успіх чи невдача залежать від випадку чи альтернативного вибору. В цьому підході не враховується момент безпеки.
Єдність цих двох підходів може зробити ризик особливим видом поведінки людини. Необхідно враховувати те, що метою будь-якої діяльності може бути не тільки факт отримання бажаних результатів, але і щоб досягнення цих результатів здійснювалось без шкоди для здоров’я й життя людини.
В небезпечних ситуаціях дуже важливою якістю людини є стратегія її поведінки.
Ризикова поведінка може бути:
1. Виправданою, коли вона спрямована на досягнення суспільне значимої мети.
2. Невиправданою, коли вона детермінується потребами ефективного плану, бажанням отримати насолоду від переживання небезпеки, бажанням задовольнити самолюбство, ін.
Підходи у визначенні ризику не розглядають цілу категорію вчинків, які прийнято називати героїчними. Коли людина заради досягнення благородної мети навмисно жертвує своїм життям, здоров’ям, не можна говорити про те, що мета діяльності досягнута, оскільки реалізувався факт фізичної небезпеки. У цьому випадку подія досягнення мети повинна пов’язуватися з подією уникнення фізичної небезпеки.
Концепція допустимого (прийнятного) ризику
Традиційно техніка базується на концепції, щоб будь-якою ціною не допустити жодної аварії чи катастрофи. Хоча така концепція гуманна, але, як показує практика, не відповідає законам техносфери, досягти її неможливо тому, що в діючих системах нульового ризику не буває. Визначають ризик, що пов’язаний з виробничою обстановкою – «системний ризик» і ризик, пов’язаний із станом організму – «особистий ризик»
Системний ризик – це ступінь небезпеки виробничої системи, це прояв схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Елементами системи є: машини, інструменти, люди та ін. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елемента системи може мати вплив і ускладнювати інші елементи.
Небезпеку в цілому, як і всю ступінь ризику, неможливо повністю усунути. Ступінь ризику існуючих небезпек може бути знижено оптимальними програмами по забезпеченню безпеки, але ніколи не зведеним до нуля. Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і перейшов до концепції прийнятного ризику.
Сутність цієї концепції полягає в тому, щоб суспільство погодилось з допустимим ризиком.
Прийнятний (допустимий) ризик – це компроміс між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні можливості держави
В Україні концепція допустимого ризику не розроблена. Дехто її критикує за антигуманний підхід до проблеми безпеки. Насправді прийнятний ризик на 2-3 порядки вище фактичного.
Перехід до прийнятного ризику дасть можливість підвищення безпеки техносфери і можливість розподіляти кошти в напрямках:
1. На вдосконалення технічних систем і об’єктів.
2. На підготовку фахівців.
3. На ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій
Для цього необхідно мати банк даних: спеціальний аналіз, обґрунтовані дані по галузям, регіонам на національному та міжнародному рівні.
Управління ризиком включає методи: технічні, організаційні, адміністративні, економічні.
В основі управління ризиком лежить методика порівняння втрачених коштів і отримання переваг від його зниження.
Ризик можна визначати:
• ретроспективно з даних аналізу про нещасні випадки;
• перспективно, шляхом врахування об’єктивних та суб’єктивних передумов виникнення його до того, як скоїлась подія (при модернізації виробництва).
Фактори ризику, якими супроводжується предметна діяльність:
1. Відсутність відповідних засобів (інструментів, механізмів, матеріалів, які необхідні для виконання завдання).
2. Недостатня надійність технічних систем (інструменти, матеріал чи обладнання раптово стають непридатними для використання).
3. Недоліки в проектування робочих місць, обладнання (важке їх використання).
4. Особисті фактори (недостатні знання виконання завдання, помилки при проведенні інструктажу, погане навчання, небезпечна поведінка під час роботи).
5. Неповне виконання елементів завдання (елемент не виконується вчасно чи виконується з помилками).
6. Небезпечні ситуації, що не залежать від завдання (погані умови праці, відсутність чи несправність засобів індивідуального захисту).
Психологічні причини свідомого порушення правил безпеки
1. Економія сил – це потреба, яка спонукає до дії направленої на збереження енергетичних ресурсів організму (принцип «найменшої дії»).
2. Економія часу – це прагнення збільшити продуктивність праці при виконанні завдання й особистої вигоди, скоріше закінчити роботу (збільшення темпів роботи, скорочення об’єму чи пропуски окремих операцій, необхідні для забезпечення безпеки)
3. Адаптація до небезпеки чи недооцінка небезпеки і її наслідків (звикає до небезпеки, не реагує на неї, втрачає пильність, розслаблюється, фізична й соціальна безкарність скоєних не правильних дій).
4. Самоствердження в очах колег, бажання подобатися оточуючим (ризикові дії – «ходіння по лезу ножа»).
5. Дотримуватися групових норм трудового колективу (порушення правил безпеки чи охорони праці заохочується мовчки чи вголос).
6. Орієнтація на ідеали (якщо порушник має привабливі риси характеру, – стає ідеалом тим, хто не має досвіду)
7. Самоствердження у власних очах.
8. Переоцінка власного досвіду («досвід дає право на порушення безпеки»).
9. Звичка працювати з порушеннями.
10. Схильність чи смак до ризику, як особиста характеристика («ставка всього на карту»)
11. Надситуаційний ризик (безкорисний, спонтанний, ризик заради ризику, немотивований
12. Стресові стани (емоційний шок, переважають почутті, не розум).
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ ТА БЕЗПЕЧНИХ УМОВ
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ тема __9__
Навчальна робота дітей і підлітків являє собою розумову працю, що пов’язана, головним чином, із діяльністю центральної нервової системи. Під впливом інтенсивної чи тривалої навчальної роботи в дітей виникає й розвивається стомлення, тобто спостерігається тимчасове зниження функціональних можливостей організму. Це відбивається в погіршенні кількісних (обсяг роботи) і якісних (помилки) покажчиках розумової працездатності, несприятливих змінах у діяльності деяких органів і систем.
Стомлення – це нормальний фізіологічний процес, що виконує визначену захисну роль в організмі й охороняє його окремі фізіологічні системи від перенапруги. Стомлення наростає поступово й в основному виявляється на останніх уроках. У школярів початкових класів стомлення наростає в значній мірі вже до третього-четвертого уроку, а в середніх і старших – до п’ятого-шостого.
В охороні здоров’я дитини важливим є не виключення стомлення, як такого, а його профілактика чи віддалення на більш пізні терміни, щоб не допустити перевтоми. Адже перевтома не є нормальним фізіологічним станом, він займає проміжне положення між нормою й патологією, тобто між здоров’ям і хворобою, привертає до неї.
Дуже часто в школах зустрічаються такі порушення організації навчального процесу як:
Це стає причиною стомлення й перевтоми організму дітей шкільного віку. Кумулятивний ефект (нагромадження) стомлення протягом навчального тижня й інших систем організму й, як наслідок, до дезадаптації та хвороби. Раціональний розклад уроків сприяє не тільки зниженню стомлення, підтриманню працездатності на високому рівні, але й успішності навчання без виражених відхилень у стані здоров’я. Тому шкільний медичний працівник повинний брати безпосередню участь на етапі складання й ствердження розкладу.
Розклад занять зазвичай, складають на півроку і не змінюють протягом цього періоду. Така необхідність обумовлена тим, що за цей час в учнів формується стійкий динамічний стереотип навчальної діяльності, а це, як відомо, сприяє ефективності навчання й оволодіння знаннями.
Особливу увагу слід приділяти чергуванню предметів у залежності від ступеня їхніх труднощів і складності їхнього засвоєння. Як відомо, від тривалості розумової діяльності (уроку) залежить динаміка працездатності учнів і її рівень протягом усіх занять. Для першокласників (діти 6-7 років) працездатність і активність найбільш високі перші 15 хвилин уроку. Після 30 хвилин безупинної роботи фахівці відзначають у них не тільки зниження працездатності, але також ослаблення пам'яті й погіршення уваги, зниження рухливості основних нервових процесів. Тому першокласникам урок обмежують 35-ю хвилинами.
Укорочені уроки доцільно проводити до 4-го класу, тому що при такій тривалості уроку школярі закінчують навчальний день при більш високому рівні працездатності, що дуже важливо для наступної підготовки домашніх завдань.
У кожній шкільній ланці тривалість уроку повинна бути різної, поступово збільшуючись до 45 хвилин. Однак не завжди і не у всіх школах представляється можливість здійснити це на практиці.. Причиною тому є розташування школярів різного віку в одному будинку, незручності для викладачів та інше. У результаті, починаючи з другого класу, тривалість уроку складає 40-45 хвилин. Однак самі вчителі, лікарі і навіть учні середньої й старшої ланок шкіл відзначають, що концентрована увага на уроці триває 20-25 хвилин, після чого воно знижується, так само як і працездатність школярів на належному рівні викладачу необхідно продумати структуру уроку й обов’язково включати в середину уроку динамічну .паузу. Чергування видів діяльності протягом уроку – необхідна умова для зниження зорового напруження, зміни робочої пози, екскурсії грудної клітки (забезпечення вільного подиху). Обов’язково повинні мати місце 15-ти і 20-ти хвилинні перерви, використовувані дітьми для прийому їжі й активного відпочинку.
Достатня рухова активність є ще одним могутнім засобом у зміцненні здоров’я школярів і на думку фахівців, сприятливо впливає на коркову нейродинаміку і попереджає перевтому учнів. Важливо визначити місце уроку в розкладі, тому що на переключення дітей з розумової роботи на інший вид діяльності сприяє більш тривалому збереженню працездатності.
Особливе місце в процесі навчального дня повинне приділятися фізичному вихованню і руховій активності школярів. Відомо, що недостатня добова і тижнева рухова активність негативно впливає на структуру кісткових м’язів і міокарда, знижує імунну реактивність організму й стійкість до перегрівання, охолодженню, недоліку кисню.
Протягом навчального тижня, крім інших елементів рухової активності (ранкова гімнастика, прогулянка, заняття в секціях), обов’язковим є проведення не менш двох уроків фізичної культури. Варто пам’ятати, що заміна уроків фізичної культури заняттями загальноосвітніх предметів приносить велику шкоду здоров’ю дітей і підлітків.
Останнім часом усе більше поширення набуває спортивна година й активний відпочинок, особливо в початковій ланці школи. Фізкультурні години здоров’я можна проводити після основних занять: перед обідом – на свіжому повітрі, а в непогоду – у добре провітреному приміщенні. Година здоров’я містить у собі ігри, спортивні розваги, комплекси фізичних вправ.
Зараз у деяких школах сформовані компенсуючи класи навчання для дітей з уповільненим психомоторним розвитком, з низьким рівнем психосоматичного здоров’я, де проводяться для них спеціальні ритмічні вправи з обов’язковим музичним супроводом. Медичний персонал шкіл, разом з викладачами підбирають необхідний комплекс вправ, спрямованих не тільки на зміцнення м’язів і пальців рук. Це підвищує працездатність класів, сприяє розвитку дрібних м’язів кисті й удосконалюванню тонких рухових координації. Важливо це і тому, що рухова активність, особливо тонкі рухи пальців рук відіграють істотну роль на всіх етапах мовної функції дитини.
Забезпечуючи школярів необхідним рівнем знань, умінь, навичок, багато викладачів забувають про те, що навчальний (трудовий) день учнів не обмежується стінами школи. Більшість дітей шкільного віку прийшовши додому витрачають на готування домашнього навчального завдання більш 2-х годин.
Вивчення способу життя школярів, їхнього позашкільного бюджету часу допоможе медикам і педагогам оцінити фактори, що впливають на здоров'я учнів. Одним з таких факторів, на думку багатьох фахівців, є перевантаження дітей навчальним матеріалом.
Загальна тривалість навчального навантаження протягом дня (уроки в школі і самопідготовка), що відповідає віковим можливостям здорових учнів, складає (з урахуванням перерви через кожні 45 хвилин роботи) в астрономічних годинах: у ІІ кл. – 3,5 год., у ІІI-IV кл. – 4,5 год., у VI кл. – 5,5 год., у VII-IX кл. – 6,5 год., у Х-ХІ кл. – 8 год. Навчальне навантаження учнів 1-х кл. (6-7-ми років) обмежується 2,5 год.
Свого апогею навчальне навантаження досягає у старшій ланці школи: у IX-XI класах. За даними багатьох учених, у тому числі і лікарів-гігієністів, робочий тиждень старшокласника (а навчання – це робота) перевищує робочий тиждень дорослого службовця у 1,5-2 рази. Таке навантаження є надмірним, відбивається на стані здоров’я дітей і підлітків – неминуче приводить до скорочення тривалості їхнього сну й активного відпочинку.
Тривалість нічного відпочинку – дуже важливий момент у життєдіяльності дітей, тому що скорочення нічного сну, порушення його повноцінності приводять до погіршення пам’яті, зниженню здатності зосередитися, до зниженого тла настрою, головному болю й іншим функціональним розладам психоневрологічної сфери. Однак лікарям рідко приходиться чути від старшокласників скарги на самопочуття. Підлітку часом буває складно оцінити свій стан. Позначаються компенсаторні можливості молодого організму, стійка позитивна мотивація на навчання. І ця ціна за знання й уміння буває занадто дорогою: перенапруга фізіологічних систем, виникнення серйозних змін у стані здоров’я.
Для виявлення зовнішніх факторів, що впливають на здоров’я й розвиток учнів використовують методику програмного опитування. За допомогою цієї методики медичний персонал, психологи школи, викладачі можуть легко установити, чи відповідає тривалість самостійної навчальної роботи, сну й інших моментів позашкільного життя учнів віковим нормативам, скільки дітей не витримують ці нормативи, хто і чому порушує їх.
Таке скринінгове опитування дозволяє виявити групу зовнішніх факторів, що впливають на стан здоров’я учня, а потім висловити обґрунтовані пропозиції як викладачам, так і батькам по корекції навчального навантаження і позашкільного бюджету часу з метою зміцнення здоров’я дітей і підлітків.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ОСНОВА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТЕМА __10__
Нормативно-правова основа безпеки життєдіяльності складається із законів, норм, правил, постанов та інших документів, що мають силу законів, для населення України, виданих органами виконавчої й законодавчої влади, що стосуються питань захисту життя та здоров’я населення країни, безпосередньо чи опосередковано через елементи середовища буття. Всі ці документи умовно можна поділити на категорії:
Законодавчі документи з питань безпеки життєдіяльності
Конституція України (прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996)
(Ст. 3) «Людина, ї життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначається в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
(Ст. 21.) «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права й свободи людини є невідчужуваними та непорушними».
(Ст. 27) «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя й здоров’я інших людей від протиправних посягань».
(Ст. 28) «Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».
(Ст. 29) «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність...»
(Ст.43) «Кожен має право на належні безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від зазначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється».
(Ст. 46) «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом...»
(Ст. 49) «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм».
(Ст. 50) «Кожен має право на безпечне для життя й здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту… Така інформація не може бути засекречена».
(Ст. 102) «...Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина».
(Ст. 116) «Кабінет Міністрів України...забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки й природокористування...»
Законодавство про охорону праці України (КЗОП)
В 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону праці», який торкається життєвих інтересів всіх громадян України. Цей Закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя й здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці, серед яких:
1. пріоритет життя й здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;
2. повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов виробництва;
3. соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
4. використання економічних методів управління охороною праці;
5. участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
6.здійснення навчання, професійної підготовки й підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
7. співробітництво й проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.
Законодавство про охорону навколишнього природного середовища
Важливість й пріоритетність законів, що спрямовані на збереження середовища буття людини - очевидна, оскільки без якісних показників середовища буття, неможливо повнокровне існування, а значить і життєдіяльність людини. Законодавчо це регулюється за допомогою Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», постанов Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, який спрямований на збереження безпечного існування живої і неживої природи, навколишнього середовища, захисту життя й здоров’я населення від негативного впливу. Що визначається забрудненням навколишнього природного середовища, досягненням гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорони, раціонального використання й поновлення природних ресурсів.
20.07.1996 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №767, про реалізацію Конвенції ООН про права дітей, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей і Національної програми «Діти України». У 16.02.1998 р. були внесені зміни в цю постанову. У відповідності до цієї постанови були виконані важливі умови, які у подальшому повинні допомогти державі у збереженні свого потомства, а саме:
Постанова Кабінету Міністрів України від 20.03.1998 р. № 348 «Комплексні заходи з реалізації державної молодіжної політики в Україні» («Молодь України»). Цією Постановою затверджені заходи Кабінету Міністрів України по реалізації державної молодіжної політики України. Одним з головних напрямків цього документа є: створення сприятливих умов для життєвого самовизначення і самореалізації молодих громадян, підтримка і захист молоді, забезпечення духовно-культурного й фізичного її розвитку, формування морально-правової культури, становлення молодої сім'ї, профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі.
На державному та галузевому рівнях налагоджуються більш тісні контакти з питань нормоутворюючої діяльності з Росією, Білорусією, Німеччиною, Великобританією. Здійснюються заходи щодо використання в національному законодавстві про охорону праці й безпеку життєдіяльності конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП). Вона була створена у 1919 р. і розвивалася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. як перша спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй.
Штаб-квартира МОП — Міжнародне бюро праці (МБП) розташована в Женеві (Швейцарія). За станом на 1 липня 1997 р. членами МОП є 174 держави. Україна є членом МОП з 1954 р.
Головною метою МОП, згідно з її статусом, є сприяння встановленню загального і міцного миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці й життя працівників усіх країн. До основних напрямків діяльності МОП належать: участь в міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці й життя працівників; розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін.); надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшенні умов праці, тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.
За станом на 1.06.1997 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з різних соціально-трудових проблем. На цей час Україна ратифікувала 50 конвенцій МОП, серед яких найважливіші нормативні акти, що стосуються прав людини Вищим органом МОП є Генеральна конференція – Міжнародна конференція праці, виконавчий орган – Адміністративна рада. Між Україною і МОП налагоджено плідне співробітництво в галузі структурної перебудови економіки й конверсії підприємств, організації соціального діалогу, розв’язання трудових конфліктів, підготовки кадрів, розвитку малих підприємств і кооперативів, видавничої справи та ін. Таке співробітництво здійснюється шляхом реалізації технічних проектів, які фінансує міжнародне співтовариство.
Система управління безпеки життєдіяльності являє собою сукупність органів управління державної влади і суспільних організацій, які виконують функції, що пов'язані з забезпеченням безпеки і захисту населення і територій, попередження, реагування й діями в небезпечних і надзвичайних ситуаціях.
Система управління БЖД в Україні будується на таких рівнях:
1. державному;
2. соціальному;
3. індивідуальному.
На державному рівні система управління безпекою життєдіяльності формується на рівнях відповідних комісій Верховної Ради України й органів при Президенті України, котрі діють через місцеві органи влади. Безпосередньо виконавчі функції виконує Кабінет міністрів України і відповідні міністерства.
Національна рада з питань БЖД населення при Кабінеті Міністрів України розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи управління охороною життя людей.
Управління охороною праці включає дві функції: організаційно-господарську, наглядову. Закон передбачає чітку систему державного управління охороною праці: від Уряду, при якому створена і функціонує Національна рада по забезпеченню БЖД населення, до підприємства. Закон визначив повноваження місцевих органів державної законодавчої влади в створенні безпечних умов на виробництві, а також права і обов'язки громадських органів управління й профспілок.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. створено Державний комітет по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці).На цей комітет покладено функції зі здійснення комплексного управління охороною праці в державі, в тому числі вести державний нагляд за охороною праці в усьому народному господарстві. Відповідно до Закону, Комітетом розроблено, а Урядом затверджено «Національну програму, поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища до 2000 p.» Мета програми – створення на державному рівні системи управління охороною та безпекою праці. Для виконання заходів програми Законом передбачено створення фондів охорони праці:
Внесені значні зміни в систему навчання. Навчання в галузі безпеки людини починається з дитячих років. Положенням про навчання встановлено сувору періодичність поповнення і перевірки знань працівників у залежності від ступеня небезпеки робіт, які вони виконують.
При Держнаглядохоронпраці створено Науково-інформаційний і учбово-навчальний центр.
На соціальному рівні питаннями БЖД займаються міліція, місцеві правові та виконавчі органи влади, середні спеціальні й державні учбові заклади, керівники підприємств, суспільні організації. Значна роль у цьому відводиться сім’ї. У рішенні питань з БЖД багато в чому залежить від культури сімейних відносин, освіти, виховання. Засоби масової інформації на місцевому й регіональному рівні допомагають у рішенні цих задач.
Для того, щоб можна було забезпечити БЖД на соціальному рівні необхідна наявність суспільного устрою з певним високим рівнем його розвитку, коли суспільство зможе дозволити собі витрачати гроші на створення наочних фільмів та реклам, плакатів і стендів, навчати дітей і дорослих правильному образу життя й рішенню проблем, що пов’язані з БЖД.
На індивідуальному рівні рішення питань БЖД повністю визначається знаннями та досвідом індивіда, а тому управління безпекою життєдіяльності здійснюється мозком людини. Якість управління діями й вчинками людини визначається його станом здоров’я, включаючи й психіку.
ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ТЕМА __11__
Загальні поняття
Перша долікарська допомога – це комплекс термінових медичних заходів, котрі проводяться з раптово захворілим або потерпілим на місці події та в період транспортування до медичного закладу. Вона включає сукупність простих, доцільних дій, спрямованих на збереження здоров’я та життя потерпілого.
Допомога потерпілому складається з трьох груп заходів:
1. Негайне припинення дії зовнішніх факторів (електричний струм, аномальна температура тощо) та видалення потерпілого з несприятливих умов, у котрих він опинився (видобування з води, видалення з приміщення, котре горить, з приміщення, де скупчилися отруйні гази тощо). Заходи першої групи стосуються першої допомоги загалом, а не медичної.
2. Оглянути ушкоджені ділянки тіла, оцінити стан потерпілого, надати першу медичну допомогу залежно від характеру та виду травми, нещасного випадку чи раптового захворювання (тимчасова зупинка кровотечі, перев’язка ран та опіків, захист ран від забруднення; фіксація переломів, виведення зі стану травматичного шоку, проведення заходів з відновлення дихання і серцевої діяльності).
3. Організація якнайшвидшого транспортування хворого або потерпілого до лікарської установи.
Принципи надання першої долікарської допомоги: правильність і доцільність, швидкість, продуманість, рішучість, спокій.
Своєчасно надана та правильна проведена перша медична допомога не лише врятує життя потерпілого, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, запобігає розвиткові важких ускладнень (шок, нагнивання рани, загальне зараження крові), зменшує ступінь втрати працездатності. Повільна та довга підготовка можуть призвести до загибелі потерпілого. Відсутність дихання і зупинка кровообігу протягом 4-6 хвилин викликають в організмі незворотні явища й допомога медпрацівників пізніше стає вже малоефективною.
Не останнє місце займає й психологічна обстановка та стан того, хто надає допомогу. Ні в якому разі не можна втрачати надію на кращий результат і спокійними діями та оптимістичним настроєм заспокоїти потерпілого.
Долікарська допомога при різних видах ушкоджень
Утрата свідомості - це стан, коли потерпілий не реагує ні на що, нерухомий, не відповідає на запитання Причини можуть бути різні, але всі вони пов’язані з ураженням центру свідомості – мозку (при травмах, шоку, нестачі кисню, замерзанні тощо). Ознаки втрати свідомості виявляються у широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку, непритомності, і закінчуючи станом клінічної смерті. При втраті свідомості велику небезпеку для життя потерпілого становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.
Допомога: 1. винести потерпілого з місця події;
2. вивільнити дихальні шляхи;
3. покласти на бік.
У випадку зупинки дихання й серцебиття треба розпочати оживлення методом штучного дихання і закритого масажу серця. Потерпілого не можна намагатися напоїти, транспортувати треба у фіксованому стані на боці.
Шок. Причини – сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.
Ознаки – блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата свідомості (знепритомніння), посилене дихання й пульс, зниження артеріального тиску.
Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна і ефективна допомога, яка надається при будь-якому пораненні. Якщо шок посилився, необхідно: надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (зупинити кровотечу); закутати у ковдру, покласти у горизонтальне положення з дещо опущеною головою. У разі спраги, коли немає пошкоджень внутрішніх органів, дають пити воду.
Створити: тишу, тепло (але не перегрівання), зменшити біль, пиття рідини.
Непритомність. Причини – раптова недостатність під впливом нервово-емоційного збудження, страху, вертикального прискорення тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють рефлекторному розширенню м’язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок.
Ознаки – непритомність настає раптово, але перед нею буває блідість, блювання, позови на блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується.
Допомога.
1. Покласти хворого на спину, трохи підняти ноги (на 15-20 см) для поліпшення кровообігу.
2. Вивільнити шию і груди від одягу, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною (не льодяною!) водою, дати понюхати нашатирний спирт.
3. Якщо дихання із хрипінням або дихання немає, треба думати про западання язика.
Струс мозку. Причини – травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини.
Ознаки – моментальна втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання.
Допомога. Для запобігання удушенню потерпілого у несвідомому стані від западання язика або блювотних мас, його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернутою вбік. На голову кладуть охолоджувальні компреси, при відсутності або порушенні дихання проводять штучне оживлення. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! Потерпілого треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення.
Кровотечі. Причини – пошкодження цілості кровоносних судин внаслідок механічного або патологічного порушення.
Ознаки – артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові, кров б’є фонтанчиком; при капілярній кровотечі вона виділяється краплями; венозна кров має темно-червоне забарвлення. Найбільш небезпечною є артеріальна кровотеча.
Допомога.
При артеріальній кровотечі:
а. підняти поранену кінцівку,
б. рану з кровотечею закрити перев’язочними матеріалом (з пакета), який перед тим складається у грудку (подушечку), та придавити зверху, не торкаючись пальцями самої рани;
в. у такому положенні, не відпускаючи пальці, тримати протягом 4-5 хвилин;
г. якщо кровотеча зупиниться, то, не знімаючи накладеного матеріалу, поверх нього треба накласти ще подушечку з іншого пакету або шматок вати та забинтувати поранене місце;
д. при сильній кровотечі, якщо вона не зупиняється пов’язкою, треба використати натиснення на кровоносні судини, які живлять поранену ділянку за допомогою згину кінцівки у суглобах, а також пальцями, джгутом чи закруткою.
Джгут накладають вище місця кровотечі. Під джгут підкладають шар марлі, щоб не пошкодити шкіру й нерви, і вставляють записку із зазначенням часу його накладання, через 1,5-2 год. джгут на кілька хвилин відпускають до почервоніння шкіри, кровотечу при цьому зменшують іншими методами (здавлюючим тампоном), а потім знову затягують джгут.
Швидко зупинити артеріальну кровотечу можна пальцями або згином кінцівки у суглобах. При зупинці кровотечі судину, що кровоточить, притискують пальцями до кістки вище рани (ближче до тулуба).
Капілярна кровотеча зупиняється давлючою пов’язкою, після цього шкіру навколо рани обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону, пов’язці
Венозну кровотечу зупинити можна піднявши кінцівку, максимально зігнути її у суглобі, накласти давлючу пов’язку.
Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіненою кров’ю, – кровотеча в легенях. При цьому дихання утруднене. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. Забороняється говорити й рухатися, необхідна госпіталізація.
Кровотеча з травного тракту – блювання темно-червоною кров’ю, що зсілася. Положення потерпілому забезпечується те саме, що й при кровотечі з легенів, але ноги згинаються в колінах. При значній втраті крові може розвинутись гостре недокрів’я, виникнути шок. Перш за все треба зупинити кровотечу, по можливості напоїти чаєм. Потім тілу потерпілого надають такого положення, при якому голова, для нормального її кровозабезпечення, має бути дещо нижче тулуба.
Переохолодження. Розвивається внаслідок порушення процесів терморегуляції при дії на організм холодового фактора й розладу функцій життєво важливих систем організму, який настає при цьому. Цьому сприяє втома й малорухомість.
Ознаки:
а. морозить, прискорюється дихання й пульс, підвищується артеріальний тиск;
б. настає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується температура тіла (до 34-32оС – затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова стає неусвідомленою);
в. після припинення дихання серце може ще деякий час (від 5 до 45 хвилин) скорочуватися.
Допомога.
При ознаках а. – розігрівають тіло шляхом розтирання, дають випити кілька склянок теплої рідини.
При б. і в. – енергійно розтирають тіло шерстяною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром, 100-150 г 40% спирту-ректифікату. Якщо дихання слабке – розпочинати штучне дихання. Після зігрівання й відновлення життєвих функцій створити спокій, закутати у теплий одяг.
Відмороження. Виникає тільки при тривалій дії холоду, при дотиканні тіла до холодного металу на морозі, із зрідженим і стисненим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості і сильному вітрі при не дуже низькій температурі повітря (навіть при 0°С). Сприяє цьому стану загальне ослаблення внаслідок голодування, втоми або захворювання. Найчастіше відморожуються пальці ніг і рук, ніс, вуха, щоки.
Ступені відмороження тканини:
І Почервоніння і набряк.
ІІ Утворення пухирів.
ІІІ Омертвіння шкіри й утворення струпа.
IV Омертвіння частини тіла.
Допомога: відбувається на місці події. Бажано помістити потерпілого біля джерела тепла (наприклад, біля вогнища).
1. Розтирати відморожену частину спиртом, горілкою, одеколоном, м’якою рукавицею, хутровим коміром. Не можна розтирати снігом!
2. Порожевіле місце витирають насухо, змочують спиртом, горілкою або одеколоном і утеплюють його ватою або тканиною. Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати дуже акуратно (при неможливості зняти – розпороти ту частину одягу чи взуття, що ускладнюють доступ до ушкоджених ділянок тіла).
Перегрівання. Причини: тривале перебування на сонці без захисного одягу; при фізичному навантаженні у нерухомому вологому повітрі.
Ступені:
Легкий – загальна слабкість, недомагання, запаморочення, нудота, підвищена спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорюються, температура тіла 37,50-38,9°С.
Середній – сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, болі в ділянці серця, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорений пульс, часте і приповерхневе дихання, температура тіла 39-40°С.
Тяжкий: 1. тепловий удар – температура повітря висока і його вологість підвищена;
2. сонячний удар – тривала дія сонячних променів. При цьому ступені: температура тіла вище 40°С, непритомність, втрата свідомості, шкіра стає сухою, починаються судороги, порушується серцева діяльність, може спостерігатися мимовільне сечовиділення, припиняється дихання.
Допомога: покласти потерпілого в тінь або прохолодне місце, обмити чи облити прохолодною водою. На голову, шию, ділянку серця покласти холодний компрес, дати прохолодне пиття, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, треба налагодити штучне дихання.
Опіки. Термічні: дія високої температури (полум'я, попадання на шкіру гарячої рідини тощо).
Ступені опіку:
І почервоніння шкіри, її набряк;
ІІ пухирі, наповнені жовтуватою рідиною;
ІІІ утворення некрозу шкіри (струпів);
IV обвуглювання тканин. При великих опіках виникає шок!
Допомога:
А. винести або винести потерпілого з вогню. При займанні одягу - зняти його чи накинути на потерпілого покривало (припинити доступ повітря до огню), гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом (кататися по землі).
Б. При І ступені: а. промити уражені ділянки антисептичними засобами;
б. обробити спиртом-ректифікатом;
в. накрити чистою марлею.
До уражених ділянок не можна: торкатися руками, проколювати пухирі і відривати прилиплі до місць опіку шматки одягу, накладати мазі, порошки. Якщо потерпілого морозить: укрити, дати багато пиття. При сильному болі можна дати 100-150 мл вина або горілки. При втраті свідомості у результаті отруєння чадним газом треба дати понюхати нашатирний спирт. При необхідності зробити штучне дихання.
Хімічні: дія на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин. При згоранні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.
Ступені опіку:
І чітко виражене почервоніння шкіри, легкий набряк, що супроводжується болем і почуттям печії;
ІІ великий набряк, утворення пухирів різного розміру й форми;
ІІІ потемніння тканин або побіління через кілька хвилин, годин, шкіра припухає, виникають різні болі;
IV глибоке омертвіння шкіри, підшкірної жирової клітковини, м’язів, зв’язкового апарату суглобів.
Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. При опіку лугами тканини вологі, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.
Допомога:
а. Якщо одяг просочився хімічною речовиною – швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події,
б. Механічно видалити речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змивати їх струменем води не менш як 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах,
в. При попаданні хімічної речовини у дихальні шляхи – прополоскати горло водним 3%-ним розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі.
г. Накласти пов’язку.
Ураження електричним струмом. Допомога: вимкнути електромережу; відірвати потерпілого від провідника або джерела електричного струму. При відсутності свідомості, дихання, пульсу терміново почати оживлення (штучне дихання, прямий масаж серця) до повного відновлення функцій, напоїти великою кількістю води, чаю, створити тепло.
Ураження блискавкою. Дії аналогічні діям при ураженні електричним струмом. Закопувати потерпілого в землю не можна: грудна клітина, здавлена землею, не може розширюватись, навіть коли з’являється самостійне дихання. Тривале удавлення тканин.
Причини: падіння тягарів при обвалах, придавлювання в інших ситуаціях.
Ознаки: через кілька годин розвиваються тяжкі загальні порушення, схожі до шоку, сильний набряк здавленої кінцівки. Різко зменшується виділення сечі, вона стає бурою. З’являється блювання, марення, пожовтіння, втрата свідомості, може наступити смерть.
Допомога: вивільнити від здавлювання, обкласти уражене місце льодом, холодними пов’язками, накласти шинну пов’язку, не туго бинтуючи пошкоджені ділянки тіла.
Переломи загального характеру. Допомога: забезпечити спокійне та найбільш зручне положення для пошкодженої кінцівки (забезпечити повну її нерухомість). Це не лише усуне больові відчуття, але й попередить ряд додаткових пошкоджень навколишніх тканин внаслідок проколу їх кісткою зсередини.
Отруєння загального характеру. Причини: через 2-3 години (інколи – через 20-26 годин) після вживання несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями продуктів.
Ознаки: загальне нездужання, нудота, блювання (неодноразове), схваткоподібний біль у животі, частий рідкий стул, блідість, спрага, підвищення температури тіла до 38-40 0С, частий слабкий пульс, судороги. Блювання та пронос зневоднюють організм, сприяють виведенню солей.
Допомога:
1. негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5-2 л. води, а потім викликають блювання) до появи чистих промивних вод;
2. дають пити багато чаю, соків, але не їжу;
3. деякий час спостерігати за хворим, щоб запобігти зупинці дихання й кровообігу.