Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Зміст
вступ
Радикальні перетворення в суспільстві та фундаментальна трансформація основ господарювання в країні вимагають від кожного підприємства здійснення заходів, спрямованих на забезпечення його стабільного економічного зростання. Для досягнення такої мети важливе значення має набуття спеціалістами навичок використання теоретичних знань у практичній діяльності, що забезпечує розв’язання навчальних задач.
Навчальний посібник складений відповідно до програми курсу “Економіка підприємства” і підготовлений з метою надання допомоги студентам економічних факультетів вищих закладів освіти в доскональному вивченні теоретичного матеріалу та набутті відповідних навичок виконання економічних розрахунків. Програмні теоретичні питання курсу охоплюють усі аспекти діяльності підприємства як суб’єкта господарювання та первинної ланки національної економіки.
Виходячи із змісту навчальної дисципліни “Економіка підприємств”, даний навчальний посібник опануванні основних покликаний допомогти студентам поєднати теоретичні знання та практичні навички в тем курсу. Посібник спрямований на формування у студентів здатності самостійно мислити, на поглиблене опанування навчального матеріалу та засвоєння теоретичних знань.
Для визначення рівня засвоєння теоретичного матеріалу в навчальному посібнику пропонуються питання для обговорення та тестові завдання з кожної теми курсу, які доцільно використовувати під час проведення контролю поточних знань. Для підсумкового контролю за кожним розділом курсу можна використовувати контрольні запитання одиничного та множинного вибору відповідей.
Навчальний посібник призначений для студентів економічних спеціальностей, які навчаються за навчальними планами підготовки бакалаврів і спеціалістів відповідних фахових спрямувань.
Розділ 1
Підприємство в системі ринкових
відносин
Тема 1 ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
1.1 Підприємство, його основні ознаки та принципи функціонування
Метою суспільного виробництва будь-якої держави є задоволення потреб громадян, що проживають на його території. Для досягнення цієї мети суспільство організує матеріальне виробництво. Первинною ланкою матеріального виробництва є підприємство. Саме підприємства є основними виробниками товарів і послуг, основним ринковим суб'єктом, що вступає в різні відносини з іншими суб'єктами.
Організаційно-правові форми та статус підприємства визначаються умовами економічного розвитку, законодавчими і правовими актами тієї чи іншої держави. У Законі України “Про підприємства” визначено, що підприємство основна ланка народного господарства України. Підприємство є самостійним господарюючим уставним суб'єктом, яке володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Для здійснення своєї діяльності підприємство має розпоряджатися певними матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами й засобами. Планомірне комбінування та використання цих факторів виробництва, організація виготовлення та виготовлення продукції є основою для отримання доходу (прибутку), досягнення цілей підприємства та задоволення економічних інтересів його власників.
Підприємство являє собою виробничо-технологічну, організаційну та економічну єдність. Тому поняттю підприємство притаманні економічні, юридичні та організаційні ознаки. Деякі з них не залежать від типу економічної системи, а деякі специфічні для планової та ринкової економік.
Загальними ознаками підприємства є наступні:
– проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку;
– єдність і цілісність майнового комплексу, як правило, із замкненою технологічною структурою;
– визначена самостійність у прийнятті господарських рішень;
– порівняння доходів і витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу;
– володіння правами юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені здобувати майнові права і нести зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у суді.
Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство – також товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, не заборонені законодавством України.
Підприємство як організаційна одиниця, яка здійснює господарсько-фінансову діяльність, існує в усіх економічних системах та типах економічних відносин. Проте характер функціонування підприємства та його організаційно-правовий статус суттєво розрізняються.
Узагальнюючу характеристику розрізнювальних особливостей функціонування підприємства за різних економічних систем наведено в табл. 1.1.
Закон України «Про підприємства» законодавчо закріпив нові принципи функціонування підприємств, які відповідають умовам ринкової економіки, повністю змінивши їх права та повноваження щодо всіх аспектів життєдіяльності підприємства. Відповідно до закону підприємство самостійно робить такі дії [14]:
а) планує свою діяльність і визначає перспективи її розвитку, виходячи з попиту на свою продукцію (послуги), рівня конкурентоспроможності, а також необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів;
б) здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва через систему прямих контрактів (договорів) з постачальниками та посередницькими організаціями, на товарних біржах;
в) реалізує свою продукцію, інші матеріальні цінності на основі прямих договорів зі споживачами, на основі бартерних угод, державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств;
г) самостійно або на договірній основі встановлює ціни на свою продукцію, послуги, майно (крім випадків державного регулювання цін на особливо важливі види продукції);
д) визначає чисельність та структуру працівників, обирає форми та системи оплати та стимулювання їхньої праці;
ж) здійснює (за наявності відповідної ліцензії) зовнішньоекономічну діяльність;
Таблиця 1.1 – Розрізнювальні особливості функціонування підприємства за різних економічних систем
|
Розрізняльна ознака |
Економіка |
|
|
планова |
ринкова |
|
|
Переважна форма власності |
Державна, обмежено-колективна |
Приватна, колективна (переважно в корпоратив-ній формі) |
|
Статус підприємства |
Одиниця єдиного народногосподарського комплексу |
Самостійний суб’єкт підприємництва |
|
Основний метод регулювання |
Директивне планування |
Ринкова саморегуляція |
|
Мотивація діяльності |
Виконання планових завдань |
Одержання та максимізація прибутку |
|
Організація управління |
Вертикальна, галузева з підпорядкованістю знизу до верху. Підприємство об'єкт управління |
Повна автономія та самостійність. Управління в рамках підприємства |
|
Ступінь державного втручання |
Дуже висока |
Мінімально необхідна |
|
Відповідальність за результати господар-ської та фінансової діяльності |
Розділена між влас-ником-державою та підприємством. Ризик мінімальний |
Ризик великий, відпові-дальність повна аж до особистого майна |
з) проводить різноманітні операції з цінними паперами;
к) визначає напрямки та обсяги використання отриманого прибутку.
У системі національної економіки підприємство є основною ланкою, що визначається наступними обставинами, описаними нижче.
1.2 Організаційно-економічні особливості функціонування різних видів підприємств
Закон України "Про підприємства" припускає організацію та функціонування наступних видів підприємств [14].
Залежно від форми власності розрізняють:
1. Підприємства, що засновані на приватній власності.
Право приватної власності виникає на підставі одержання громадянином доходів від участі в суспільному виробництві, від індивідуальної праці, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладання інших угод, не заборонених законом.
Об'єктами приватної власності є:
- індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно на його праці;
- сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян України - членів однієї родини, що проживають разом;
- приватні підприємства, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;
- селянські (фермерські) господарства;
- підприємства, засновані на власності іноземних громадян.
Крім перерахованих видів підприємств об'єктом приватної власності є також: майно, що належить громадянам, зокрема тим, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а саме: житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна та робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, інші цінні папери, а також майно споживчого і виробничого призначення; твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності.
2. Підприємства, засновані на колективній власності.
Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян та юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств та об'єднань; передавання державних підприємств в оренду; перетворення державних підприємств у акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій та громадян, інших цивільно-правових угод.
Суб'єктами права колективної власності є:
- орендні підприємства;
- організації орендарів;
- товариства покупців;
- кооперативи;
- колективні підприємства, в тому числі й колективні сільськогосподар-ські підприємства;
- споживчі товариства та їх спілки;
- господарські товариства;
- спільні підприємства;
- об'єднання недержавних підприємств (асоціації, корпорації, консорці-уми, концерни та інші об'єднання).
3. Підприємства, засновані на загальнодержавній власності.
Об'єктом загальнодержавної власності є майно державних підприємств, а суб'єктом - держава в особі Верховної Ради України.
4. Підприємства, засновані на комунальній власності.
Суб'єктами права комунальної власності є:
- автономна республіка Крим в особі її Верховної Ради;
- адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Залежно від організаційно-правової форми проведення підприємницької діяльності виділяють 14 організаційно-правових форм господарювання підприємств, перелік і характеристику яких наведено в табл. 1.2.
Таблиця 1.2 – Перелік та характеристика організаційно-правових форм
господарювання підприємств [14]
|
Форма господарювання |
Характеристика |
|
1 |
2 |
|
1. Індивідуальне підприємство |
Засноване на особистій власності фізичної особи та її праці |
|
2. Сімейне підприємство |
Засноване на власності та праці громадян України - членів однієї родини, які проживають разом |
|
3. Приватне підприємство |
Засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили |
|
4. Колективне підприємство |
Засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації |
|
5. Державне підприємство |
Засноване на загальнодержавній власності |
|
6. Державне комунальне підприємство |
Засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць |
|
7. Спільне підприємство |
Засноване на базі об'єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи та суб'єкта державної власності, на які не розповсюджено дію Декрету Кабінету Міністрів №24-92 від 31.12.92 р. "Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" |
|
8. Підприємство, засноване на повній власності або громадянина юридичної особи іншої держави |
Підприємство, що повністю належить іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником якого є окремий іноземний громадянин чи юридична особа іншої держави |
|
9. Кооператив |
Вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об'єдналися на основі членства для загального здійснення господарської та іншої діяльності |
|
Продовження табл. 1.2 |
|
|
1 |
2 |
|
10. Орендне підприємство |
Створене на базі орендованого майна державного підприємства. Об'єктами оренди є: цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, ділянок); окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій |
|
11. Селянське (фермерське) господарство |
Форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, що об'єдналися для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного та соціального стану |
|
12. Споживче товариство |
Самостійна демократична організація громадян, які на основі добровільності членства та взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для загального господарювання з метою поліпшення свого економічного та соціального стану |
|
13. Союз споживчих товариств |
Об'єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їхніми спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій |
|
14. Господарські товариства |
Підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами та громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать:
|
|
14.1. Акціонерне товариство |
Товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості та несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства |
|
Закінчення табл. 1.2 |
|
|
1 |
2 |
|
14.2. Відкрите акціонерне товариство |
Вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки, купуватися та продаватися на біржах |
|
14.3. Закрите акціонерне товариство |
Вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками та не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржах. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери та фондову біржу та внесенням змін у статут товариства |
|
14.4. Товариство з обмеженою відповідальністю |
Товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх внесків |
|
14.5. Товариство з додатковою відповідальністю |
Товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах |
|
14.6. Повне товариство |
Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю та відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном |
|
14.7. Командитне товариство |
Товариство, що включає поряд з одним чи декількома учасниками, що відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні суспільства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства |
|
14. Дочірнє підприємство |
Підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство |
Залежно від обсягів діяльності та чисельності робітників підприємства (незалежно від форми власності) виділяють великі, середні і малі підприємства.
До малих підприємств відносять підприємства, що створюються та функціонують, чисельність робітників яких не перевищує в:
- промисловості та будівництві - 200 осіб;
- інших областях виробничої сфери - до 50 осіб;
- науці та науковому обслуговуванні - до 100 осіб;
- областях невиробничої сфери - до 25 осіб;
- роздрібній торгівлі - до 15 осіб
Залежно від рівня агрегування майна можуть створюватися та функціонувати самостійні підприємства та об'єднання підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші), до складу яких входять на різних умовах дві або більше юридичні особи, описані нижче.
Можуть бути організовані наступні види об'єднань:
Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.
Корпорація - договірне об'єднання господарських суб’єктів на засадах інтеграції виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети.
Концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.
Об'єднання - інші об'єднання підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Усі перераховані види підприємств мають однакові права та обов'язки, визначені законодавством. У той же час організаційно-економічний механізм діяльності окремих видів підприємств має суттєві особливості.
1. Підприємства різних організаційно-правових форм господарювання можуть мати різні джерела формування статутного фонду.
Ними можуть бути:
а) кошти державного бюджету;
б) власні кошти одного засновника (фізичної особи);
в) кошти декількох засновників - юридичних або фізичних осіб.
2. Підприємства використовують різний механізм формування та поповнення статутного фонду. Для підприємства, що створюється шляхом:
а) перерахування коштів (або внесення наявних грошей) на розрахун-ковий рахунок підприємства;
б) передачі майнових внесків за оціночною вартістю;
в) випуску та придбання акцій підприємства за грошові кошти або в іншій погодженій формі.
Під час перетворення або продажу шляхом:
а) викупу підприємства його трудовим колективом;
б) купівлі підприємства новим власником за конкурсом, на аукціоні або безпосередньо у власника.
3. Підприємства можуть використовувати різні форми персоніфікації права власності:
а) акціонерний принцип;
б) пайовий принцип;
в) без персоніфікації права власності.
4. Персонал підприємств окремих організаційно-правових форм склада-ють не тільки наймані робітники, але й співвласники (володарі акцій та пайовики) підприємства, а також його кредитори (володарі облігацій або цільових внесків).
5. Мають місце особливості в організації колективного стимулювання робітників:
а) участь у капіталі (розповсюдження акцій підприємства серед робітників та відповідна виплата дивідендів);
б) участь у прибутку (виплата бонусів, тобто додаткових премій за результатами діяльності компаній);
в) участь у результатах росту продуктивності праці (гнучкі системи оплати праці, що встановлюють залежність збільшення заробітної платні від росту продуктивності праці).
Знання організаційно-економічних особливостей функціонування окремих видів підприємств є необхідною умовою розробки загальної та функціональної стратегій його діяльності.
1.3 Зовнішнє середовище функціонування підприємства
Будь-яке підприємство незалежно від його організаційно-правової форми, форми власності, галузевої приналежності, продукції що виробляється, є відкритою економічною системою, схематично зображеною на рис.1.1.
4. Соціальне середовище
7. Економіка
підприємства
1. Підприємство:
Маркетинг перетворення ресурсів Маркетинг
на вході на виході
2. Ресурси- 3. Ресурси-
витрати результати
5. Природне середовище
Рисунок 1.1 – Модель підприємства
Блок 1 підприємство, основним завданням якого є перетворення ресурсів;
блок 2 ресурси на вході трудові, матеріальні, фінансові;
блок 3 ресурси на виході, тобто перетворені ресурси готова продукція, відходи виробництва, прибуток, кошти;
блок 4 соціальне середовище, з яким взаємодіє підприємство держава, муніципальні органи, законодавство;
блок 5 природне середовище споживання природних ресурсів, корисних копалин, повітря, води;
блок 6 взаємозв'язок з ринком, маркетинг, причому цей блок взаємодіє як на вході ресурсів, так і на виході;
блок 7 співвідношення ресурсів на вході з ресурсами на виході складає економічну роботу на підприємстві, економіку підприємства.
Господарська діяльність будь-якого підприємства складається з основного процесу, спрямованого на перетворення тих чи інших ресурсів, досягнення результатів, та процесів, що його обсуговують. Результат матеріалізується у виробленій продукції (послугах), а також у відповідному прибутку (доході). Основними ресурсами, що вводяться, є трудові, фінансові, сировина, матеріали, технології, устаткування. В умовах ринкової економіки обов'язковим складовим ресурсів є земля, інформація, заповзятливість.
Результативність господарювання визначається характером комбінації ресурсів. У директивно-плановій економіці результат і комбінація ресурсів задаються через систему планових завдань. У ринковій економіці господарюючі суб'єкти знаходяться в постійному пошуку нових способів комбінації ресурсів з метою завоювання ринків, найбільш ефективних способів виробництва продукції та послуг.
У загальному вигляді основний процес діяльності будь-якого підприємства може бути представлений як збут виробництво закупівля.
На першому місці збут, що характерно для ринкової економіки, де вузьким місцем є реалізація продукції та послуг. Діяльність підприємства тут починається з досліджень стану ринку, визначення потреб у продукції та послугах, проведенні відповідної маркетингової політики, спрямованої на просування продукції на ринок, створення умов для її реалізації. Виробництво в загальному плані, власне, і є вибором найбільш оптимальних технологій для перетворення ресурсів. Закупівля це процес забезпечення виробництва відповідними ресурсами, вихід підприємства на ринок факторів виробництва як споживача.
Результати діяльності підприємства значною мірою визначаються його зовнішнім середовищем. За умов ринкової економіки діяльність підприємства нерозривно пов’язана з співвідношенням та тенденціями змін, що відбуваються в його зовнішньому середовищі. Тому невід’ємною частиною економічної роботи підприємства стає моніторинг (постійне відстежування) зовнішнього середовища, що дозволяє розробляти управлінські рішення, спрямовані на максимальне використання сприятливих для підприємства змін, та нейтралізацію або просування підприємства до тих змін, які негативно впливають на його діяльність.
Основними характеристиками зовнішнього середовища є:
– взаємозв'язок – це рівень сили, з яким зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища;
– складність – число факторів, на яке виробнича система повинна реагувати з метою свого виживання;
рухливість це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні організації;
невизначеність залежить від якості інформації, якою володіє підприємство з приводу конкретного фактора зовнішнього середовища.
Фактори зовнішнього середовища підрозділяються на фактори:
прямого впливу;
непрямого впливу.
До факторів прямого впливу відносяться:
– держава (державні органи);
– постачальники;
– споживачі;
конкуренти.
Фактори прямого впливу безпосередньо впливають на прийняття підприємством рішень у сфері господарської діяльності.
Держава виступає регулюючою, захищаючою та керівною ланкою для підприємств. Ця роль може приймати різноманітні форми податкових пільг, субсидій, юридичного контролю, ставки відсотків тощо.
Під постачальниками розуміються підприємства та особи, які приймають участь у процесі матеріально-технічного забезпечення виробничої діяльності підприємства. Серйозними обмеженнями з боку постачальників можуть бути ціни на матеріальні ресурси, якість товарів, що поставляються, договірні умови.
Виживання та виправдане існування підприємства залежить від його здатності знаходити споживачів результатів його діяльності та задовольняти їх потреби. Споживачі, вирішуючи які саме товари або послуги їм потрібні, визначають для підприємства які саме товари та послуги необхідно виробити.
Конкуренти, в більшості випадків, визначають, які саме товари або послуги можна реалізувати та за якою ціною. Від конкуренції залежать умови роботи, оплата праці, характер відносин між трудовим колективом і керівництвом.
До факторів непрямого впливу відносять:
– стан економіки (економічні фактори);
– технічні фактори та технологію;
– соціальні фактори;
політичні фактори.
Середовище непрямого впливу набагато складніше, ніж середовище прямого впливу. Описання, характеристика та можливість спрогнозувати наслідки впливу непрямих факторів для підприємства скрутні та трудомісткі.
Стан економіки активно впливає, в силу своїх динамічних змін, на підприємство, причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним.
Стан економіки впливає на вартість усіх споживаних ресурсів і здатність споживачів формувати попит (платоспроможні потреби). За економічного спаду підприємство зменшує запаси готової продукції, скорочує виробництво та чисельність працюючих. Стан економіки впливає також на спроможність підприємства із залучення додаткового капіталу, тому що уряд регулює податки, ставку відсотку за кредит, грошову масу, намагаючись згладити наслідки погіршення економічних умов.
Технічні фактори та технологія є одночасно внутрішньою змінною підприємства та зовнішнім фактором. Підприємство для успішного функціонування повинне пристосовуватися до технічних і технологічних змін і використовувати їх для одержання переваги серед конкурентів. Технологічні нововведення впливають на ефективність виробництва та реалізації продукції, на швидкість старіння продукції, на можливість збору, збереження та обробки інформації, на попит споживачів.
Соціальні фактори визначають специфічні установки підприємства. Підприємство функціонує в культурному середовищі, тому прийняті установки, життєві цінності та традиції впливають на успішність його діяльності.
Політичні фактори визначають політичні обставини та ступінь стабільності суспільства. Деякі аспекти політичних обставин, а саме настрій федеральних, законодавчих органів і судів у відношенні виробництва, представляють для підприємства особливе значення.
1.4 Державне регулювання діяльності підприємств
Ринкові відносини надають підприємству максимальної свободи підприємницької діяльності.
Водночас, слід констатувати, що в чистій формі вільна економіка не існує в жодній країні світу, скрізь ринковий механізм доповнюється та коригується системою державного регулювання.
Необхідність державного регулювання ринкового механізму зумовлюється негативними наслідками, які можуть мати місце та повинні бути попередженими або обмеженими.
Ринковому механізму притаманні такі недоліки [14]: він не сприяє збереженню невідтворюваних природних ресурсів; не має економічного механізму захисту навколишнього середовища; не може регулювати використання ресурсів, що належать всьому людству та що мають загальносвітову цінність; він ігнорує потенційно негативні соціальні наслідки рішень, що приймаються; не стимулює виробництво товарів та послуг колективного користування (дороги, комунікації, транспорт та ін.); не гарантує права на працю кожному громадянинові, сприяє виникненню масового безробіття та майнової нерівності; не забезпечує перерозподілу доходів між багатими та бідними верствами населення, дотримання відповідного рівня добробуту народу і, особливо, працевлаштування населення; не забезпечує фундаментальних досліджень у науці, розвитку освіти, культури, безкоштовної охорони здоров'я; не забезпечує виробництва соціально-необхідних товарів за низькими цінами; він схильний до нестабільного розвитку з притаманним йому загостренням соціальної напруженості в суспільстві та розвитком інфляційних процесів.
Наведені недоліки ринкового механізму визначають необхідність рішення цих проблем через механізм державного регулювання.
До сфери інтересів держави входить [14]:
- соціальний захист, зумовлений концепцією "соціального" ринкового господарства та проголошенням людини вищою цінністю суспільства та держави. Це визначає необхідність соціально орієнтованого втручання держави в ринкове середовище шляхом створення систем страхування від хвороб, нещасних випадків, безробіття, установлення трудових, соціальних, житлових гарантій, соціально-спрямованого перерозподілу прибутків громадян;
- захист навколишнього середовища, необхідність в якому зумовлена тим, що вільна гра ринкових сил ставить під загрозу фізичні основи існування людей через витрати ресурсів та забруднення навколишнього середовища;
- захист людської гідності, прав та свобод громадян. Повага людської гідності, зокрема в економічному житті, є важливим завданням держави, яка має передбачати фізичну недоторканість, охорону приватної власності та репутації громадян України;
- захист демократії. У своєму прагненні до отримання прибутку підприємство не завжди звертає увагу на демократичну організацію громадських відносин, тому право участі трудового колективу в рішенні господарських питань може бути закріплене законодавством;
- захист інформації. Оскільки володіння інформацією зумовлює економічну владу, держава повинна вжити заходів щодо охорони прав людини на розпорядження інформацією, що їй належить, а також щодо захисту підприємства від промислового шпигунства;
- захист споживачів. Оскільки споживач має в ринковій економіці більш слабкі позиції порівняно з виробником або продавцем, то для дотримання ринкового рівноправ’я та захисту споживачів необхідне державне регулювання цими взаємовідносинами шляхом інформування споживачів, антимонопольного законодавства, встановлення відповідальності виробників за якість виготовленої продукції, здоров'я споживачів, державного регулювання рівня цін на соціально значущі товари.
Турбота та захист споживачів з боку держави проявляється також у стимулюванні державою розвитку підприємницьких структур. Чим більше існує підприємств-виробників, тим вища зайнятість населення, вища конкуренція, нижчі ціни та вища якість товарів та послуг, що постачаються на ринок, ширший їх асортимент, більший обсяг надходжень до бюджету та позабюджетних фондів для рішення загальнодержавних проблем та програм.
Характер взаємин підприємств та держави визначений спеціальним розділом Закону "Про підприємства" в Україні.
Законодавством визначено, що держава гарантує дотримання прав та законних інтересів підприємства. Підприємство під час здійснення господарської та іншої діяльності має право за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Втручання в діяльність підприємства з боку державних, суспільних та кооперативних організацій, політичних партій та рухів неприпустиме. Якщо органи державного управління приймають щодо підприємств (або одного підприємства) рішення, що суперечить їхній компетенції або вимогам законодавства, підприємство має право звернутися до суду (або арбітражу) з заявою про визнання такого рішення недійсним.
Збитки (включаючи очікуваний та неотриманий прибуток), заподіяні підприємству внаслідок виконання вказівок або рішень державних органів, що суперечать законодавству, мають бути відшкодовані за їхній рахунок.
Вплив держави на економіку підприємства здійснюється:
- у формі прямого державного регулювання діяльності підприємств;
- через непрямі (економічні) форми впливу (рис. 1.2).
Форми прямого державного регулювання реалізуються через визначені законом вимоги до діяльності підприємств, обов'язкові для виконання всіма підприємствами.
Пряме державне регулювання діяльності підприємств здійснюється через механізм:
- державної реєстрації створення підприємств, основною метою якої є контроль державних органів за дотриманням порядку створення підприємства, відповідністю засновницьких документів вимогам законодавства;
- державного контролю за якістю продукції;
- обов'язкового дотримання підприємством трудового законодавства України в питаннях забезпечення реальної рівноправності під час найму на роботу та оплаті праці незалежно від статі, релігії, місця проживання; тривалості робочого дня (тижня), мінімального розміру оплати праці; мінімальної тривалості та оплати щорічної відпустки; оплати понаднормованої праці, роботи в нічний час та святкові дні; створення умов та оплати праці вагітних жінок, жінок з дітьми, неповнолітніх громадян та ін.;
- обов'язкового виконання умов соціального законодавства, що передбачає обов'язковий порядок та розміри соціального страхування робочих підприємств, відрахувань до фонду зайнятості населення (для підтримки безробітних та створення системи їх перепідготовки); виділення визначеної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків, інших верств населення, що потребують соціального захисту; створення безпечних та нешкідливих умов праці робітникам підприємства, надання пільг молоді, що навчається та ін.;
Рисунок 1.2 – Форми та зміст впливу держави на економіку підприємства [14]
- антимонопольного контролю за діяльністю підприємств, що визначає систему державних заходів проти концентрації виробництва та зговору виробників, розформування існуючих та недопущення створення нових монопольних структур, вилучення до бюджету монопольного надприбутку;
- державного контролю за цінами на товари, що визначають масштаб цін у економіці та соціальну захищеність населення України, а також – на продукцію підприємств-монополістів. Держава може визначати лімітний рівень (або розмір підвищення) цін, лімітний рівень рентабельності, лімітний розмір торгових та оптово-збутових надбавок;
- державної регламентації порядку і валюти розрахунків із споживачами (без електронно-касового апарату та з ним, за національну або іноземну валюту, без декларування джерел доходу або з ним);
- державного регулювання правил продажу окремих видів товарів, умов та термінів зберігання та реалізації, маркірування, обміну та ін.;
- державного контролю за збереженням спеціалізації підприємства після його приватизації;
- державного контролю за дотриманням вимог та норм з охорони праці та техніки безпеки, санітарних норм та ін.;
- обов'язкового дотримання державного порядку ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності; нарахування та сплати встановлених законодавством податків до бюджету, відрахувань до позабюджетних фондів.
За невиконання вимог держави з перерахованих вище питань підприємство несе відповідальність у вигляді економічних санкцій (штрафів) або шляхом відшкодування заподіяної шкоди. В окремих випадках може бути прийнято рішення про часткове, тимчасове або повне припинення діяльності підприємства. Посадові особи підприємства несуть встановлену законодавством дисциплінарну, матеріальну та карну відповідальність.
Форми непрямого регулювання діяльності підприємств об’єднують законодавчі рішення, які економічно стимулюють підприємство здійснювати свою діяльність відповідно інтересам держави.
Непряме регулювання діяльності підприємств може здійснюватися в таких формах:
- розміщення на підприємствах державної та іншої форми власності замовлення на виробництво (реалізацію) важливих видів продукції та споживчих товарів з гарантованим фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням, що стимулює підприємство здійснювати виробництво саме цієї продукції (робіт, послуг);
- введення системи прогресивного оподатковування трудових доходів робітників підприємства з метою створення матеріальних умов для дотримання необхідного рівня добробуту соціально незахищених верств населення;
- введення системи державного регулювання розмірів фонду оплати праці, спрямованої на підтримку суспільно-необхідних пропорцій між продуктивністю праці та її оплатою і подолання інфляційного знецінення національної валюти України;
- диференціації ставок податків за окремими видами діяльності підприємств та введення системи податкових пільг для стимулювання виробничої діяльності, створення нових та малих підприємств, розвитку соціальної інфраструктури підприємств (установ охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, житлового фонду, що перебувають на балансі підприємства), благодійної, екологічної, оздоровчої діяльності підприємств, використання роботи інвалідів та виробництво спеціальних товарів для них;
- встановлення можливості прискореної амортизації основних фондів підприємств з метою стимулювання їх інвестиційної діяльності, активнішого використання досягнень науково-технічного прогресу;
- стимулювання розвитку малих підприємств шляхом надання пільг під час оподатковування, отримання державних кредитів, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств;
- регулювання експортно-імпортних та бартерних операцій підприємств через механізм ліцензування, квотування, митного та валютного законодавства з метою захисту споживчого ринку України та його підприємств або стимулювання попиту на продукти національного виробництва.
Регулювання діяльності підприємств в умовах ринку докорінно відрізняється від втручання держави в економіку підприємств, як це мало місце в умовах командної економіки. Відсутність директивних вказівок державних органів підприємствам, застосування переважно економічних методів впливу, відсутність суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств, захист судом інтересів підприємств від посягань державних чиновників, захист комерційної таємниці підприємства - це характерні особливості взаємодії підприємства та держави в ринковому середовищі, що повинні бути створені в Україні.
Запитання для обговорення
складання закінченого бухгалтерського балансу;
наявність печатки з найменуванням підприємства;
майно господарюючого суб’єкта значиться на балансі вищестоящої організації;
збитки господарюючого суб’єкта покриваються за рахунок перерозподілу доходів інших господарюючих суб’єктів;
господарюючий суб’єкт має статут, що визначає напрямок його господарської діяльності;
володіє правом складати договори, несе юридичну та економічну відповідальність за їх виконання.
їдальню, що входить до складу промислового підприємства, майно якої знаходиться на балансі останнього;
універсам;
універмаг;
сім’ю, що займається вирощуванням картоплі в особистому господарстві та реалізацією її на колгоспному ринку;
школу;
міську лікарню;
ресторан.
Якими законодавчими актами регулюється господарська діяльність підприємств?
Назвіть права підприємства, що йому надані Законом України “Про підприємства”.
Визначте найважливіші вимоги, що пред’являються до діяльності підприємства в сучасних умовах.
Назвіть основні розрізнювальні особливості функціонування підприємства в різних економічних системах.
За якими ознаками класифікують підприємства?
Надайте характеристику організаційно-правового механізму функціонування різних видів підприємств.
Чи можна оптимізувати структуру видів підприємств за формами власності?
Що виступає головним критерієм створення малого бізнесу?
У чому полягають проблеми малого бізнесу, які шляхи їх вирішення?
На якій підставі створюються об’єднання підприємств? Які саме об’єднання підприємств Вам відомі?
Які чинники впливають на вибір діяльності підприємств у адміністративно-командній та ринковій економіках?
Чи є різниця у визначенні змістовної характеристики “корпорації” у вітчизняній та зарубіжній практиках?
Розкрийте економічні особливості діяльності різних видів підприємств.
Що являє собою підприємство як відкрита економічна система?
Розкрийте механізм функціонування підприємства.
Надайте визначення економіки підприємства.
Охарактеризуйте основний процес підприємства.
Чим відрізняється основний процес підприємства в адміністративно-плановій та ринковій економіках?
Що являє собою зовнішнє середовище підприємства? Які його основні характеристики?
Які фактори зовнішнього середовища впливають на функціонування підприємства?
Надайте характеристику основних елементів зовнішнього середовища підприємства та взаємозв’язку між ними.
Надайте характеристику факторам прямого впливу.
Визначте фактори непрямого впливу на діяльність підприємства.
Що являє собою державне регулювання діяльності підприємства? Доведіть його доцільність чи недоцільність у ринковій економіці.
Які недоліки притаманні ринковому механізму?
Визначте форми впливу держави на економіку підприємства.
Розкрийте механізм прямого державного регулювання діяльності підприємства.
Надайте характеристику непрямого регулювання діяльності підприємств державою.
Контрольні запитання одиничного та множинного вибору відповідей
а) господарюючий суб'єкт, що має у власності, господарському веденні чи оперативному керуванні відособлене майно і, що відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном;
б) група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети;
в) самостійно господарюючий статутний суб'єкт, що володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
г) організаційно-цілісна сукупність взаємодіючих структур, з'єднаних для досягнення визначених цілей.
2. Підприємство – це ланка, яка характеризується:
а) стабільністю показників роботи;
б) виробничо-технічною єдністю;
в) ритмічністю випуску продукції;
г) економічною єдністю;
д) правами юридичної особи;
є) організаційною єдністю.
3. Загальними ознаками підприємства є:
а) самостійна, ініціативна, систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку;
б) наявність товарного знаку;
в) визначена самостійність у прийнятті господарських рішень;
г) порівняння доходів і витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку і складання балансу.
4. До формальних ознак підприємства не відносять:
а) наявність печатки;
б) ведення бухгалтерського обліку;
в) наявність планового відділу;
г) наявність статуту.
5. На вибір виду діяльності підприємства здійснює вплив:
а) розмір власного майна;
б) порядок реєстрації підприємства;
в) кон'юнктура товарних ринків і ринків факторів виробництва.
6. Відповідно до Закону України «Про підприємства» у складі підприємства інші юридичні особи:
а) можуть бути, якщо це передбачається статутом підприємства;
б) можуть бути, якщо це передбачається законодавством;
в) не можуть бути.
7. Основною ознакою відмінності господарських товариств є:
а) особливості формування майна;
б) ступінь майнової відповідальності;
в) особливості оподатковування;
г) непередбачений термін функціонування.
8. Згідно Закону України «Про підприємства» підприємства мають право поєднувати свою діяльність у:
а) асоціації, корпорації, консорціуми, концерни;
б) асоціації, корпорації, картелі, концерни;
в) асоціації, картелі, корпорації, консорціуми.
9. Критеріями, за якими в Україні підприємства відносять до малих, є:
а) форма власності;
б) чисельність працюючих;
в) галузева приналежність;
г) характер діяльності;
д) усі відповіді правильні.
10. До малих промислових підприємств в Україні належать господарюючі суб’єкти з чисельністю працівників до:
а) 5 осіб;
б) 50 осіб;
в) 100 осіб;
г) 200 осіб;
д) 250 осіб.
11. Співзасновники господарського товариства відповідають за борги створеного підприємства:
а) у межах належних внесків;
б) солідарно всім майном;
в) у межах належних внесків і майном у розмірі кратному внеску;
г) у межах належних акцій.
12. Суб'єктами права колективної власності є:
а) орендні підприємства;
б) товариства покупців;
в) селянські (фермерські) господарства;
г) сімейні підприємства;
д) кооперативи.
13. Підприємства, що засновані на приватній власності, – це:
а) індивідуальні підприємства;
б) селянські (фермерські) господарства;
в) орендні підприємства;
г) кооперативи;
д) спільні підприємства;
14. Вкажіть види договірних об’єднань:
а) концерн;
б) асоціація;
в) корпорація;
г) консорціум;
д) трест;
д) картель.
15. Назвіть види статутних об’єднань:
а) концерн;
б) асоціація;
в) корпорація;
г) консорціум;
д) трест;
д) картель.
16. У якому добровільному об’єднанні підприємства та організації втрачають свою господарську та юридичну самостійність?
а) в асоціації;
б) у корпорації;
в) у консорціумі;
г) у тресті;
д) у холдінгу;
є) у концерні.
а) його зовнішнім середовищем;
б) наявністю ресурсів;
в) характером комбінації ресурсів;
г) наявністю вертикальної структури управління;
д) наявністю ризикових проектів з високою нормою прибутковості.
18. Основними характеристиками зовнішнього середовища є:
а) рівень сили, з яким зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища;
б) число факторів, на яке виробнича система не повинна реагувати з метою свого виживання;
в) швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні підприємства;
г) кількість підприємств та осіб, які приймають участь у процесі матеріально-технічного забезпечення виробничої діяльності підприємства.
19. Необхідність державного регулювання ринкового механізму зумов-лена тим, що він:
а) дає підприємству максимальну волю підприємницької діяльності;
б) не забезпечує виробництва соціально-необхідних товарів за низькими цінами;
в) стимулює розвиток малого бізнесу.
20. Пряме державне регулювання діяльності підприємств здійснюється через механізм:
а) державної реєстрації створення підприємств;
б) розміщення на підприємствах державної та іншої форми власності, замовлення на виробництво (реалізацію) важливих видів продукції та споживчих товарів з гарантованим фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням, що стимулює підприємство здійснювати виробництво саме цієї продукції (робіт, послуг);
в) державного контролю за якістю продукції;
г) введення системи прогресивного оподатковування трудових доходів робітників підприємства з метою створення матеріальних умов для дотримання необхідного рівня добробуту соціально незахищених верств населення.
21. Регулювання діяльності підприємств в умовах ринку характеризу-ється:
а) відсутністю директивних вказівок державних органів підприємствам;
б) застосуванням переважно економічних методів впливу;
в) відсутністю суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств;
г) розподілом відповідальності за результати господарсько-фінансової діяльності між державою та підприємством.
Розділ 2
РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА
Тема 2 ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА та підвищення ефективності їх використання
2.1 Поняття та склад основних фондів підприємства
У процесі виробництва працівники підприємств за допомогою засобів праці впливають на предмети праці та перетворюють їх у різні види готової продукції.
Засоби праці (машини, устаткування, будівлі, транспортні засоби) разом із предметами праці (сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо) складають засоби виробництва. Виражені у вартісній формі засоби виробництва є виробничими фондами підприємства.
Разом з тим, слід зазначити, що засоби виробництва як сукупність не можна безпосередньо ототожнювати з виробничими фондами за наступними причинами:
– елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі;
– виробничі фонди є винятково вартісною економічною категорією.
Залежно від функціонування виробничих фондів у процесі виробництва, способу перенесення їхньої вартості на готовий продукт і характеру відтворення розрізняють основні та оборотні фонди підприємства.
Основні фонди засоби праці, які використовуються в процесі виробництва тривалий час (впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх введення до експлуатації), зберігаючи при цьому свою натурально-речовинну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлений продукт поступово по мірі використання.
Оборотні фонди частина виробничих фондів, речовинні елементи яких у процесі праці витрачаються в кожному виробничому циклі, змінюють свою натурально-речовинну форму та переносять усю свою вартість на вартість виготовленої продукції.
Розрізняльні особливості основних та оборотних фондів підприємства наведено в табл. 2.1.
Таблиця 2.1 – Розрізняльні особливості основних та оборотних фондів підприємства
|
Основні фонди |
Особливості |
Оборотні фонди |
|
Тривалий час |
Тривалість функціонування |
Участь тільки в одному виробничому процесі |
|
Частково |
Ступінь використання у виробничому процесі |
Цілком |
|
Поступово |
Перенесення вартості на вартість виробленої продукції |
Цілком |
|
Зберігають |
Зміна натурально-речовинної форми |
Змінюють |
Економічна сутність та матеріально-речовинний склад основних та оборотних фондів слугують характеристиками осмислення їх значення в процесі здійснення виробничої діяльності підприємства.
Елементи оборотних коштів формують основу виготовлення продукції, створюють умови для здійснення технологічних процесів та роботи устаткування.
Основні виробничі фонди – матеріально-технічна база суспільного виробництва на різних етапах її розвитку. За умов ринкових відносин на перший план висуваються питання якості, надійності продукції, що цілком залежить від якісного стану матеріально-технічної бази та ефективності її використання. Від обсягу основних фондів залежить виробнича потужність підприємства та рівень технічної озброєності праці.
Основні фонди підприємств, незважаючи на їх економічну однорідність, відрізняються цільовим призначенням, терміном служби, натурально-речовинним складом. Звідси випливає класифікація основних фондів за визначеними групами, що враховує специфіку призначення різних видів фондів.
Структуру виробничих фондів наведено на рис. 2.1.
За характером використання виділяють такі:
На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства та створюють умови для її успішного здійснення, наявність у підприємства невиробничих фондів призначена забезпечити вирішення соціальних завдань.
Рисунок 2.1 – Структура основних фондів підприємства
За цільовим призначенням виділяють наступні групи основних фондів:
– будівлі;
– споруди;
– передавальні пристрої;
– машини та устаткування;
– транспортні засоби;
– інструмент;
– виробничий інвентар;
господарський інвентар;
багаторічні насадження.
Залежно від участі у виробничому процесі в складі виробничих фондів виділяють:
– активну частину (машини, обладнання, інструмент, вимірювальні прилади), тобто ті основні фонди, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці.
– пасивну частину (будівлі, споруди, інвентар), тобто ті елементи основних фондів, які забезпечують функціонування та здійснення процесу виробництва.
У галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливість підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності праці. Це вимагає першочергової уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів в їх загальному обсязі.
Залежно від прав власності основні фонди поділяються на:
Залежно від джерел фінансування в складі власних основних фондів виділяють:
Співвідношення окремих груп основних фондів в їх загальному обсязі є видовою (виробничою) структурою основних фондів. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної та пасивної частини. Підприємству не байдуже, в яку з груп основних фондів вкладати кошти. За інших рівних умов воно зацікавлене в підвищенні частки активної частини. Питома вага активної частини основних виробничих фондів характеризує прогресивність структури основних фондів.
Структура основних виробничих фондів має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60...70%, будівлі, споруди та передавальні пристрої – 20...25%; тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2...4% від загальної кількості основних виробничих фондів.
Загалом на промислових підприємствах України в структурі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками варіювала у таких межах: будівель і споруд – 45...47%; машин і устаткування 40...42%; транспортних засобів – 2,5...3%.
Найважливішими факторами, які впливають на структуру основних виробничих фондів, є:
– обсяг і рівень продукції, що випускається;
– рівень механізації та автоматизації;
– науково-технічний прогрес;
– рівень спеціалізації та автоматизації виробництва;
вартість будівництва виробничих об'єктів та рівень цін на устаткування;
кліматичні та географічні умови.
Поліпшити структуру основних фондів дозволяє:
– відновлення та модернізація обладнання;
– правильна розробка проектів будівництва та їхнє високоякісне виконання;
– впровадження нової техніки й технології;
– раціональне використання площ;
– оптимальне сполучення окремих груп устаткування та ліквідація зайвого обладнання.
2.2 Форми обліку та методи оцінки основних фондів підприємства
Оцінка наявності та руху основних фондів підприємства проводиться за окремими інвентарними об’єктами основних фондів в натуральному та вартісному вираженні.
Облік основних фондів в натуральному вираженні здійснюється для кожної групи та необхідний для визначення технічного складу основних фондів, виробничої потужності підприємства, ступеня використання обладнання. Ця форма обліку дозволяє визначити не тільки речовинну структуру основних фондів, але і їх технічний рівень, скласти баланс обладнання тощо. Але за допомогою такої форми обліку неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві фондів, особливо, коли їх велика кількість і значна видова різноманітність. Неможливо поєднати в натуральному вираженні кількість будинків і ліній електропередач. Підрахувати можна лише кількість фондів одного виду або однієї марки. Це зумовлює певні труднощі в обліку фондів. Для того щоб їх уникнути, застосовують оцінку основних фондів у вартісному вираженні.
Грошова чи вартісна оцінка основних фондів необхідна для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, перенесеної на вартість готової продукції, розрахунку економічної ефективності вкладень.
У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їх поступовим спрацюванням, зміною умов відтворення існує кілька видів оцінок основних фондів:
Сперв = Спридб + Сдост + Смонт + Сін , (2.1)
де Спридб – ціна придбання устаткування;
Сдост – транспортні витрати на його доставку;
Смонт – витрати, пов’язані з монтажем устаткування;
Сін – інші витрати, пов’язані з введенням основних фондів в дію.
У процесі діяльності підприємств змінюються умови виробництва та ціни на елементи основних фондів, що призводить до розходжень між первісною та відновленою вартістю та позначається на розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства. Для забезпечення об’єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновленою вартістю.
Свідн = Сперв і, (2.2)
де і – індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).
Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. В Україні індексація основних фондів не проводиться, якщо індекс інфляції року менший за 110%.
Сзал = Сперв – Сзн , (1.3)
де Сзн – вартість зносу.
Приклад. Визначимо первісну та залишкову вартість основних виробничих фондів, якщо ціна придбання одиниці устаткування – 5 тис грн; транспортно-монтажні витрати – 1,0 тис грн; норма амортизації – 10% чи 0,1; період експлуатації – 7 років.
Фперв = 5,0 + 1,0 = 6 тис грн
Фв = 6,0 – 6 0,1 7 = 1,8 тис грн
Якщо первісна та відновна вартість відбивають кількісний бік використання основних фондів, то залишкова – якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості не тільки визначити реальну вартість, яка надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й установити ступінь зносу основних виробничих фондів виходячи з вартісної оцінки.
2.3 Знос та амортизація основних фондів
У процесі експлуатації основні фонди піддаються зносу, втрачаючи свої виробничі якості. Прийнято виділяти два види зносу – фізичний та моральний.
Фізичний знос виражається втратою основними фондами технічних властивостей та характеристик в результаті експлуатації, атмосферних впливів, умов збереження. Під час цього деформуються деталі, метал піддається корозії, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.
Ступінь фізичного зносу залежить від активності та термінів експлуатації основних фондів, якості конструкцій та матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, умов експлуатації, кваліфікації робітників, якості обслуговування тощо.
Фізичний знос відбувається нерівномірно навіть за однаковими елементами основних фондів. Розрізняють повний і частковий знос. При повному зносові діючі фонди ліквідуються та заміняються новими (капітальне будівництво чи поточна заміна зношених основних фондів). Частковий знос відшкодовується шляхом ремонту.
Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:
– за даними обстеження технічного стану (обчисленням відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість готової продукції до загальної балансової вартості на кінець року);
– за строком експлуатації. Коефіцієнт фізичного зносу окремих видів основних фондів за строком експлуатації визначається:
, (2.4)
де Тф фактичний термін служби, років;
Тн нормативний термін служби, років.
Моральний знос основних фондів виражається в знеціненні їх вартості до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Такий знос характеризується втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції.
Моральне старіння власне передусім знаряддям праці та транспортним засобам. Воно завдає реальних економічних збитків підприємствам.
Розрізняють 2 роди морального зносу:
, (2.5)
де Фп первісна вартість основних фондів;
Фв відновна вартість основних фондів.
Величина морального зносу другого роду розраховується за формулою:
, (2.6)
де ФПС, ФПН – відповідно первісна вартість застарілого (старого) та нового обладнання;
Пс, Пн – річна продуктивність старого та нового обладнання;
Тс, Тн термін служби старого та нового обладнання.
Загальний коефіцієнт зносу основних фондів визначається за формулою
, (2.7)
де КФ коефіцієнт фізичного зносу;
КМ коефіцієнт морального зносу.
Відшкодування зносу основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Амортизація процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення. Грошовим виразом розміру амортизації є амортизаційні відрахування.
Амортизації підлягають витрати, пов'язані зі:
– придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;
– самостійним виготовленням основних фондів;
проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;
поліпшенням земель.
Відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках, називається нормою амортизації. Норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на створювану ними продукцію.
Норма амортизації для певної групи обладнання визначається із залежності:
, (2.8)
де СП – первісна вартість основних фондів певної групи;
СЛ – ліквідаційна вартість основних фондів;
ТСЛ – термін служби основних фондів, визначений технічною документацією.
Для здійснення процесу нарахування амортизації відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [8] від 22 травня 1997 року основні фонди підприємства поділяють на такі групи:
група 1 будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини;
група 2 транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;
група 3 інші основні фонди, що не ввійшли в групу 1, 2.
Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням наступних норм:
група 1 – 5%;
група 2 25%;
група 3 15%.
Суми амортизації (А) визначаються як добуток балансової вартості основних фондів за станом на початок звітного періоду (СП) та встановленої для відповідної групи норм амортизації (СА):
. (2.9)
Амортизація проводиться:
– за основними фондами групи 1 – до досягнення балансовою вартістю такого об’єкту 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим внесенням залишкової вартості до складу валових витрат відповідного періоду;
– за основними фондами групи 2, 3 – до досягнення залишкової вартості нульового значення.
У країнах з розвиненою економікою підприємства мають можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі амортизаційної політики.
Найбільш розповсюдженими в світовій практиці методами амортизації є:
– пропорційні (лінійні) передбачають, що щорічно протягом усього терміну функціонування амортизаційні відрахування розраховуються за однією й тією ж нормою від первісної вартості основних фондів;
– регресивні (методи прискореної амортизації), під час використання яких основна частина нарахувань концентрується в перші роки експлуатації основних фондів, скорочується амортизаційний період, створюються фінансові умови для прискореної заміни устаткування.
З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту накопичених амортизаційних сум від знецінювання підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.
Застосовується два основних методи прискореної амортизації, такі як:
Сутність першого полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується під час рівномірного нарахування зносу, збільшується у 1,5...2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини.
Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (НАt) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:
, (2.10)
де НАП підвищена норма амортизації, %;
t рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.
Приклад. Підприємство закупило устаткування вартістю 40 тис грн з нормативним строком експлуатації 5 років. Розрахувати щорічні амортизаційні відрахування методом залишку, що знижується. Проведемо розрахунки.
1. Норма амортизації під час рівномірного методу без урахування ліквідаційної вартості дорівнює:
.
2. Подвійна норма амортизації дорівнює 40%.
3. Результати розрахунків зводимо до таблиці 2.2.
Таблиця 2.2 – Річні суми амортизаційних відрахувань
|
Рік |
Норма амортизації, % |
Вартість на початок кожного року, грн |
Недоамортизована вартість після розрахунку амортизації, тис грн |
Річна сума амортизації, тис грн |
|
1 |
40 |
40000 |
40000–16000=24000 |
400000,4=16000 |
|
2 |
40 |
24000 |
24000–9600=14400 |
240000,4=9600 |
|
3 |
40 |
14400 |
14400–5760=8640 |
144000,4=5760 |
|
4 |
40 |
8640 |
8640–3458=5187 |
86400,4=3458 |
|
5 |
40 |
5184 |
5184–2074=3060 |
51840,4=2074 |
|
Ліквідаційна вартість |
3060 |
Недоамортизований залишок 3060 грн можна вважати ліквідаційною вартістю устаткування.
Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду та поступовим їх зниженням у другій половині. Завдяки зазначеному методу підприємства дістали змогу значно прискорювати списання вартості нових активів у початковий або завершальний період експлуатації.
Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:
1+2+3+4+5+6=21.
Обчислюються річні суми амортизації перемноженням дробів (пункт 2) на первісну вартість устаткування.
Приклад. Визначимо суму амортизації методом суми чисел для устаткування з первісною вартістю 40000 грн, ліквідаційною – 16000 грн і нормативним строком експлуатації 5 років.
Тум = 1+2+3+4+5=15.
Річні відрахування мають такі значення, а саме:
Перший рік – А1 =5/15(40000–1600)=12800 грн
Другий рік – А2 = 4/15(40000–1600)=10240 грн
Третій рік – А3 = 3/15(40000–1600)=7680 грн
Четвертий рік – А4 = 2/15(40000–1600)=5120 грн
П’ятий рік – А5 = 1/15(40000–1600)=2560 грн
Нині в Україні застосовуються два методи нарахування амортизації: прискорена амортизація та рівномірний метод нарахування. Про них йдеться в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно з цим Законом, як зазначалося вище, для рівномірного методу нарахування амортизації основні фонди поділені на три групи. Для кожної з них розроблено свої норми амортизації. Під час розрахунку річних сум амортизаційних відрахувань за перший рік експлуатації норма амортизації помножується на первісну вартість основних фондів. Усі наступні роки для розрахунку річних сум амортизації її норма помножується на залишкову (недоамортизовану) вартість.
Використання прискореного методу нарахування амортизації дозволяється лише для основних фондів третьої групи. Норми амортизації розроблені на сім років. Вважається, що сім років для активів третьої групи є оптимальним строком експлуатації.
Відповідно до Закону, прискорена амортизація основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, здійснюється за такими нормами (рік експлуатації, %):
1-й –15%;
2-й – 30%;
3-й – 20%;
4-й – 15%;
5-й – 10%;
6-й – 5%;
7-й 5%.
У разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних відрахувань визначається як сума відповідних добутків первісної вартості окремих видів основних фондів групи 3 і норм амортизаційних відрахувань.
Вибір методу амортизації основних фондів базується на розробці бізнес плану діяльності підприємства протягом амортизаційного періоду та повинен враховувати такі фактори:
2.4 Відтворення основних фондів
Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремим видами спрацювання та старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 2.2).
Рисунок 2.2 – Види зносу основних фондів та форми його усунення [14]
Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:
а) просте відтворення основних фондів, під час якого досягається збереження споживчої вартості основних фондів;
б) розширене відтворення, під час здійснення якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.
Просте відтворення основних фондів здійснюється шляхом проведення відповідних ремонтів та заміни застарілих об'єктів.
Ремонт основних фондів це відновлення фізично зношених окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом усього терміну їх служби.
За економічним змістом ремонт можна поділити на :
– поточний;
капітальний;
відновний.
Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці в придатному для продуктивного використання стані завдяки здійсненню регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних несправностей і попередження прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт є постійними порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду й тому відносяться на собівартість продукції.
Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх первісних експлуатаційних характеристик. Призначення капітальних ремонтів полягає у відшкодуванні нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів основних фондів та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів.
За сучасних умов господарювання великого значення набуває оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два варіанти: перший капітальний ремонт устаткування та продовження терміну експлуатації машини; другий заміна машини на нову. За кожним із варіантів визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт і різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини та вартістю нової, а для другого – вартість придбання (ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини. Для того, щоб вирішити, котрий із варіантів доцільніший, визначають коефіцієнт економічної ефективності капітального ремонту.
Ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт машини визначається:
, (2.11)
де ер коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої машини.
Ri витрати на очікуваний ремонт;
Se перевищення експлуатаційних витрат з капітально відремонтованої машини над поточними витратами по новій машині;
Кн вартість придбання та установки нової машини;
Sa втрати від недоамортизації діючої машини;
коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;
коефіцієнт, який відображує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно до тих же машин.
Якщо ер 0, ремонт економічно виправданий;
ер 0 – недоцільний;
ер = 0 – порівнювані варіанти рівноцінні.
Відновний ремонт особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням у результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.
Загальна вартість ремонтів (Ср) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:
, (2.12)
де Сел – вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн/рік;
Сзпл витрати на заробітну платню під час проведення ремонтних робіт, грн/рік;
, (2.13)
де В1ел вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн;
Крем кількість ремонтів протягом року;
Y коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.
, (2.14)
де ФД дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року під час однозмінної роботи, год.;
t час від однієї відмови до наступної, год.;
, (2.15)
де I середня частота відмов за рік.
, (2.16)
де tрем витрати часу на один ремонт, год.;
Срем середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника;
ПОС процент відрахувань на соціальні заходи.
Розширене відтворення основних фондів здійснюється в процесі:
технічного переоснащення підприємства, яке означає здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва за рахунок впровадження нової техніки, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого обладнання;
реконструкції діючого підприємства, яка являє собою здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання виробництва. За необхідністю можуть бути побудовані нові або розширені існуючі допоміжні чи обслуговуючі об'єкти.
розширення діючого підприємства спорудження за новим проектом його другої або наступної черги, додаткових виробничих комплексів, нових цехів тощо;
нового будівництва спорудження окремих виробничих об'єктів підприємств, що проводиться на нових площах та затверджено початковим проектом.
– модернізації діючого виробничого обладнання, що означає його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.
Доцільність проведення модернізації визначається за формулою
, (2.17)
де М витрати на модернізацію,
, , St необхідно визначити за даними модернізованої та нової машини.
Підприємство має право протягом звітного періоду віднести на витрати виробництва частину фактичних витрат на проведення усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.
Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості кожного об’єкта групи 1. На них нараховуються амортизаційні відрахування за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.
2.5 Показники використання основних фондів
Необхідною передумовою удосконалення формування, використання та відтворення основних фондів підприємства є проведення аналізу їх сучасного стану та ефективності використання. З цією метою необхідно проаналізувати обсяг та динаміку основних фондів, ступінь їх зносу, інтенсивність відновлення та ефективність використання.
Ступінь зносу основних фондів характеризує їх вік та можливість подальшого використання.
До показників ступеня зносу відносять:
|
Показник |
Алгоритм розрахунку |
Економічна характеристика |
|
Коефіцієнт зносу |
Сума зносу основних фондів / Первісна вартість основних фондів |
Ступінь зносу та відшкодування витрат на формування основних фондів |
|
Коефіцієнт придатності |
Залишкова вартість основних фондів / Первісна вартість основних фондів |
Можливість подальшого використання, ступінь невідшко-дування витрат на формування основних фондів |
Інтенсивність відновлення основних фондів підприємства може бути охарактеризована такою системою показників:
|
Показник |
Алгоритм розрахунку |
Економічна характеристика |
|
1 |
2 |
3 |
|
Коефіцієнт оновлення |
Вартість введених основних фондів за період / Вартість основних фондів на кінець аналітичного періоду |
Питома вага введених основних фондів у їх загальному наявному обсязі; ступінь оновлення основних фондів |
|
Закінчення системи показників |
||
|
1 |
2 |
3 |
|
Коефіцієнт вибуття |
Вартість основних фондів, що вибули за період : Вартість основних фондів на початок аналітичного періоду |
Питома вага вибуття основних фондів у їх загальному обсязі, ступінь втрати основних фондів |
|
Швидкість оновлення |
1 / Коефіцієнт оновлення основ-них фондів |
Середній період повного оновлення всіх основних фондів |
Одним з найважливіших завдань підприємства за сучасних умов є підвищення ефективності використання основних фондів.
Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні та часткові.
Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (ФО)
, (2.18)
де Q обсяг продукції підприємства за рік;
Ф середньорічна вартість основних фондів підприємства.
Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємність (Фм):
. (2.19)
Фондоозброєність праці (Фв) розраховується за формулою
, (2.20)
де П середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства.
Для розрахунку наведених показників використовується середньорічна вартість основних фондів, розрахована за середньою хронологічною, тобто з урахуванням їх надходження та вибуття.
Середньорічна вартість основних фондів (Ф) обчислюється за формулою:
, (2.21)
де Фн вартість основних фондів на початок року;
Фвв вартість введених протягом року основних фондів;
Твв кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонують основні фонди;
Фвив вартість виведених з експлуатації основних фондів підприємства;
Твив кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.
У практиці роботи підприємства застосовується також метод інтегральної оцінки, який дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання основних фондів підприємства.
Розрахунок значення інтегрального показника зміни ефективності використання основних фондів Кеф здійснюється за формулою
, (2.22)
де ІРФ – індекс зміни прибутковості основних фондів за аналітичний період;
ІФВ – індекс зміни фондовіддачі основних фондів за аналітичний період.
Частковими показниками використання основних фондів є:
коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (Кекс)
, (2.23)
де Фд, Фнор дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період;
, (2.24)
де Фк – календарний фонд часу;
В, П – вихідні та святкові дні;
Tзм тривалість зміни;
Сзм кількість змін роботи обладнання на добу.
коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Кінт)
або , (2.25)
де tфакт – фактично використаний час на виготовлення одиниці продукції;
tнорм – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції;
Пфакт – фактична продуктивність обладнання;
Пнорм – нормативна продуктивність обладнання.
коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (Кінтег)
. (2.26)
коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм)
або , (2.27)
де Ксм кількість відпрацьованих станко-змін;
Кдн кількість відпрацьованих станко-днів;
Фд дійсний фонд часу роботи всього обладнання;
ФД1 дійсний фонд часу роботи всього обладнання під час однозмінної роботи.
2.6 Виробнича потужність підприємства та методи її визначення
Важливою характеристикою потенційних можливостей і ступеня використання основних виробничих фондів є виробнича потужність підприємства.
Виробнича потужність це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі та асортименті під час повного завантаження обладнання та виробничих площ.
Залежно від специфіки виробництва та галузевої підпорядкованості підприємства виробнича потужність вимірюється в натуральних одиницях під час обмеженої номенклатури виробів та у вартісному виразі при широкому асортименті.
Виробнича потужність класифікується за такими ознаками:
1) за рівнем розрахунку, виробнича потужність конкретного:
– устаткування або укрупне ної групи;
– підрозділу підприємства;
– підприємства в цілому.
2) за видами:
– проектна;
– поточна;
– резервна.
Проектною є потужність, що визначається в процесі реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства. Вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устатку вання відповідають структурі трудомісткості запроектованої номен клатури продукції.
Поточна виробнича потужність визначається періодично в зв'яз ку зі зміною умов виробництва або перевищенням проектних показ ників. При цьому виробничу потужність обчислюють на кінець квар талу, місяця тощо.
Резервна виробнича потужність повинна формуватись і постійно існувати у певних галузях економіки: електроенергетиці, газовій промис ловості, на транспорті для покриття так званих пікових навантажень.
3) залежно від періоду виміру:
вхідна виробнича потужність потужність на початок року, яка показує якими виробничими можливостями володіє підприємство на початку планового періоду;
вихідна виробнича потужність це потужність на кінець року, зумовлена підсумовуванням вхідної потужності та потужності, що вводиться за винятком потужності, що вибуває.
, (2.28)
де ПМвх – виробнича потужність на початок періоду;
ПМвв – введена в плановому періоді виробнича потужність;
ПМвив – виведена за плановий період проектна потужність.
середньорічна виробнича потужність підприємства, цеху обчислюється за формулою
, (2.29)
де к кількість місяців експлуатації обладнання з визначеною потужністю протягом року.
Приклад. Виробнича потужність підприємства на початок року становила 5200 тис. од. продукції. Впродовж року внаслідок реконструкції підприємства з 1 квітня було введено додаткову нову потужність в обсязі 120 тис. ум. од.; внаслідок технічного переозброєння та організаційно-технічних заходів з 1 травня потужність зросла на 80 тис.од. продукції; внаслідок зміни номенклатури продукції та зниження її трудомісткості з 1 серпня потужність зросла на 1020 тис. од. продукції; внаслідок зміни номенклатури продукції та зниження її трудомісткості з 1 вересня вибуло потужності на 800 тис.од. продукції.
Фактичний обсяг продукції становив 4300 тис. од. продукції. Визначити коефіцієнт використання виробничої потужності.
1. Середньорічна виробнича потужність підприємства дорівнюватиме:
.
2. Коефіцієнт використання виробничої потужності складає:
.
Визначення виробничої потужності як максимального потенціалу підприємства дозволяє об'єктивно оцінити можливості підприємства та установити обґрунтовані виробничі завдання з випуску продукції.
На величину виробничої потужності підприємства впливають такі фактори:
– номенклатура, асортимент та якість продукції, що випускається;
– кількість встановленого устаткування, розмір і склад ви робничих площ;
– прогресивність техніко-економічних норм продуктивності та ви користання устаткування;
– знімання продукції з виробничих площ;
– тривалість виробничого циклу тощо.
Під ефективністю використання виробничої потужності дію чих підприємств розуміють повноту її використання. Цей показник, що називається коефіцієнтом використання виробничої потужності (Кв), розраховується як відношення обсягу одержаної продукції або виконаних робіт (О) до величини виробничої потужності (ВП):
. (2.30)
2.7 Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів та виробничих потужностей підприємств за сучасних умов
Ефективне використання основних фондів і виробничих потужностей дозволяє збільшити виробництво необхідної суспільству продукції, підвищити віддачу створеного виробничого потенціалу, знизити собівартість продукції, підвищити рентабельність виробництва. Поліпшення використання основних фондів призводить також до зменшення потреб у введенні нових виробничих потужностей під час зміни обсягу виробництва, сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного та морального зносу, прискорення темпів оновлення основних фондів.
Успішне функціонування основних фондів і виробничих потужностей залежить від екстенсивних та інтенсивних факторів поліпшення їх використання. Екстенсивні означають, що, з одного боку, буде збільшений час роботи діючого обладнання за календарний період, а, з іншого підвищена питома вага діючого обладнання в загальному складі обладнання, що є на підприємстві.
Для збільшення часу роботи обладнання необхідно: скоротити та ліквідувати внутрішньозмінні простої обладнання шляхом підвищення якості ремонтного обслуговування, своєчасного забезпечення виробництва робочою силою, сировиною, паливом; скорочувати цілодобові простої обладнання, підвищить змінність його роботи.
Інтенсивний напрямок підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей припускає підвищення ступеня завантаження обладнання в одиницю часу (шляхом модернізації обладнання, встановлення оптимальних режимів його завантаження).
Істотним напрямком підвищення ефективності використання виробничих потужностей є удосконалення структури основних фондів; удосконалення планування, управління й організації праці та виробництва; зниження фодомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві; поліпшення та розвиток систем матеріального та морального стимулювання праці та ін.
Запитання для обговорення
Дайте визначення сутності основних фондів та їх призначення в підприємстві.
Чи існує зв’язок між економічними категоріями “основні фонди”, “основні виробничі фонди?
Назвіть ознаки за якими класифікують основні фонди підприємства.
Дайте класифікацію основних фондів за ознакою функціонального призначення, участі у виробничих процесах.
З якою метою класифікують основні фонди за станом їх фактичного використання? На які економічні процеси це впливає?
Що собою являють активні та пасивні основні фонди?
Дайте характеристику видової (виробничої) структури основних фондів підприємства. Розкрийте фактори та тенденції динаміки виробничої структури основних фондів.
Які оцінки використовують для визначення наявності та руху основних фондів?
Що характеризують натуральні показники основних фондів і з якою метою вони використовуються?
Призначення вартісних показників оцінки основних фондів, їх види і сутність.
Розкрийте необхідність і значення періодичної переоцінки та індексації основних фондів підприємства.
Які види зносу основних фондів ви знаєте? Дайте визначення кожному.
Розкрийте сутність амортизації основних фондів підприємства.
Які методи амортизації основних фондів підприємства існують?
Які фактори враховуються під час вибору методу амортизації основних фондів? Розкрийте методичні підходи до обґрунтування доцільності застосування окремих методів амортизації. Який критерій вибору слід використовувати?
Зробіть порівняння методів прискореної амортизації.
Охарактеризуйте порядок групування основних фондів з метою нарахування амортизації відповідно до діючого законодавства.
Назвіть види відтворення основних фондів. Наведіть приклади простого та розширеного відтворення.
Які види ремонтів ви знаєте? Дайте характеристику кожного з них, а також – наслідків їх здійснення.
Як відбувається економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт основних фондів?
Охарактеризуйте тенденції розширеного відтворення основних фондів на підприємствах України.
Які завдання вирішують під час аналізу стану та ефективності використання основних фондів?
Який критерій використовується під час вибору оптимальної стратегії ремонтів?
Дайте характеристику показникам, що характеризують ступінь зносу та інтенсивність відновлення основних фондів підприємства.
Завдяки яким показникам визначають ефективність використання основних фондів? Наведіть алгоритми їх розрахунку та дайте економічну характеристику кожному.
Дайте характеристику показника “фондоозброєність праці”. Чи можна цей показник віднести до показників ефективності використання основних фондів? Доведіть свій висновок.
Створіть модель взаємозв’язку між фондовіддачею, продуктивністю праці та фондоозброєністю.
Дайте характеристику виробничої потужності підприємства.
Назвіть види виробничої потужності підприємства.
Наведіть основні принципи розрахунку виробничої потужності підприємства.
Які фактори впливають на величину виробничої потужності підприємства?
Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів та виробничої потужності підприємства.
Охарактеризуйте екстенсивний та інтенсивний напрямки підвищення ефективності використання основних фондів підприємства.
Як оцінюється ефективність використання виробничої потужності підприємства?
ТЕМА 3 Нематеріальні ресурси та активи підприємства
Крім матеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких нале жать основні виробничі фонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такі чинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів.
До нематеріальних ресурсів входять ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підпри ємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення загального кон кретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству.
Усі нематеріальні ресурси поділяються на об'єкти промислової та інтелектуальної власності.
До об'єктів промислової власності належать винаходи, про мислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, товарні мар ки та товарні знаки, гудвіл.
Винаходом називається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства.
Промисловий зразок – це розроблена автором або авторським колективом модель виробу, який буде випускатися на даному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним, плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для демонстрації продукції на презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету.
Раціоналізаторська пропозиція є корисною рекомен дацією, що стосується техніки та технології, які використовуються на даному підприємстві. На відміну від винаходів, вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в інших галузях економіки, але на даній фірмі має застосовуватись вперше. Раціоналізаторські пропозиції можуть виявлятися в удосконаленні техніки, що використо вується, поліпшенні якості продукції, способів контролю, умов праці, техніки безпеки; у підвищенні продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо.
Ноу-хау втілює певний досвід підприємства у будь-якій сфері його діяльності: науково-технічній, виробничій, управлінській, ко мерційній, фінансовій та ін. Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вони мають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство витра чає значні кошти. У буквальному перекладі "ноу-хау" означає "зна ти, як зробити".
Товарні знаки та товарні марки — це оригінальні символи, яки ми товар даної фірми відрізняється від товарів конкурентів.
Гудвіл означає сформований імідж фірми, складовими якого є досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доб розичливість та прихильність споживачів тощо.
До об'єктів інтелектуальної власності, в широкому ро зумінні, належить інформаційна діяльність, пов'язана з одержанням інформаційних матеріалів, їх опрацюванням, зберіганням, використан ням та поширенням; програмне забезпечення; банк даних, який ха рактеризується сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та викорис тання інформації; бази даних; бази знань, а також твори літерату ри та мистецтва.
Права на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності називаються нематеріальними активами підприємства. Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.
Патентом називається документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патентовласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу.
Авторське право є системою правових норм, що визна чають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.
Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство.
Дозвіл на використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач (ліцензіат) використовуватиме об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну та сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).
Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених пев них відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (паушальна виплата). Фак тично паушальна виплата є платою за ліцензію.
Запитання для обговорення
1. Що таке “нематеріальні ресурси підприємства”? Яке їх значення для сучасної системи господарювання та підвищення ефективності виробництва?
2. Дайте змістовну характеристику об'єктів промислової власності. Які особливості використання окремих об'єктів промислової власності?
3. Визначте сутність та ефективність використання “ноу-хау” в діяльності підприємств.
4. Чи враховується в балансі підприємства його “гудвіл”?
5. Охарактеризуйте різновиди об'єктів інтелектуальної власності.
6. Дайте характеристику нематеріальних активів підприємства.
7. Які документи забезпечують право на використання нематеріальних ресурсів?
8. Які види ліцензій ви знаєте? Перелічить ознаки, за якими можна класифікувати ліцензії.
9. Як може проводитись плата за користування об'єктом ліцензійної угоди?
10. Дайте визначення понять “роялті” і “паушальна виплата”.
11. Чи можливе проведення оцінки вартості нематеріальних ресурсів? У чому полягають цілі та особливості оцінки нематеріальних активів? Які методи оцінки вартості нематеріальних активів ви знаєте?
12. Чи можна використати зарубіжну практику оцінки вартості немате-ріальних активів?
13. Які, на вашу думку, сучасні проблеми оцінки вартості немате-ріальних активів підприємства?
Тема 4 Інвестиції на підприємстві : формування, використання, ефективність
4.1 Сутність інвестицій, їх класифікація
Реалізація стратегії підприємства та завдань підвищення його конкретних позицій на споживчому ринку значною мірою залежить від його інвестиційної активності.
Інвестиції – це довгострокові вкладення коштів як у межах підприємства, так і поза ними з метою створення нових та модернізації існуючих виробничих потужностей, освоєння нових технологій та техніки, зростання виробництва та отримання прибутку. Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Згідно із законом, до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, належать:
- грошові кошти, цільові банківські внески, акції та ін. цінні папери;
- рухоме та нерухоме майно (споруди, обладнання) та ін. матеріальні цінності;
- майнові права, що походять з авторського права, досвіду та ін. інтелектуальних цінностей;
- сукупності технологічних, технічних, комерційних та ін. знань, що оформлені у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, який потрібний для організації того або іншого виду виробництва, але на запатентовані («ноу-хау»);
- права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнаннями, а також інші майнові права та цінності.
Сукупність зазначених цінностей, які є в обігу на ринку, прийнято відносити до об’єктів інвестиційної діяльності.
Інвестиційна діяльність підприємства здійснюється в різних формах, які визначаються видами інвестицій. На рис. 2.3 наведено схему класифікації інвестицій за формами.
1. За об’єктами вкладень коштів виділяють реальні та фінансові інвестиції:
а) реальні інвестиції є вкладенням капіталу в розвиток матеріально-технічної бази та удосконаленням виробничих процесів підприємства. У складі реальних інвестицій виділяють капітальні вкладення у відтворення основних фондів та інноваційні інвестиції в формування нематеріальних активів. Реальні інвестиції дістали ще назву виробничих, або капітальних вкладень.
Фонд накопичення
Фонд Валові Фонд
відшкодування Чисті поновлення
інвестиції
інвестиції
Форми інвестицій
Фінансові Реальні Інноваційні Інтелектуальні
Цінні Внески Матеріальні Нематеріальні
папери депозити активи активи
Рисунок 2.3 – Форми інвестицій
За функціональною спрямованістю розрізняють валові та чисті капіталовкладення. Валові капітальні вкладення – це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте та розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури. Чисті капітальні вкладення – витрати лише на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують так: із загального обсягу капіталовкладень вилучаються амортизаційні відрахування, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства;
б) фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в різні фінансові активи, найбільш значними з яких є вкладення в інструменти грошового та фондового ринків.
2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції:
а) прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю підприємства у виборі об’єктів інвестування та вкладення капіталу;
б) непрямі інвестиції характеризуються інвестуванням капіталу підприємства за посередництвом інших суб’єктів господарювання (інвестиційних або фінансових посередників).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції:
а) короткострокові - на період до одного року та з періодом окупності до шести місяців;
б) довгострокові - це інвестиції з вкладенням капіталу на період більше одного року.
Інвестиційна діяльність підприємства повинна відповідати певній інвестиційній політиці, яку підприємство формує самостійно відповідно до цілей свого стратегічного розвитку та можливостей формування інвестиційних ресурсів. Основною метою інвестиційної політики підприємства є вибір та реалізація найбільш ефективних шляхів розширення його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку в довгостроковій перспективі.
4.2 Обчислення обсягу капіталовкладень
Процес планування (прогнозування) капітальних вкладень (КВ) на підприємствах складається з двох етапів [18]:
1) обчислення необхідного обсягу капітальних вкладень на ви значений розрахунковий період (рік, місяць тощо);
2) визначення конкретних джерел фінансування капіталу.
Масштабність і складність розрахунків капіталовкладень зале жать від можливих варіантів конкретної ситуації на рин ку та підприємстві:
Ситуація 1. Попит ринку задовольняється повністю пропонова ною для продажу продукцією за її кількісними та якісними характе ристиками. Тенденцій до зростання попиту не очікується; тому це не потребує збільшення обсягу, виробництва на даному підприємстві.
Ситуація 2. Попит на ринку не задовольняється пропозицією про дукції. Є тенденції до зростання попиту на дану продукцію, тому керів ництво та трудовий колектив заінтересовані у відповідному збільшенні обсягу її виробництва шляхом введення в дію додаткових виробничих потужностей з метою одержання бажаного приросту прибутку.
Ситуація 3. Попит на ринку на даний вид продукції має тенден цію до спаду. Продукція за своїми техніко-експлуатаційними показ никами втратила конкурентоспроможність. За цієї умови підприєм ство мусить або модернізувати її, або ж терміново організовувати виробництво нової продукції, здатної конкурувати на ринку.
За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворен ня основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відраху вань. У цьому випадку розрахункова процедура обмежується визна ченням акумулятивної суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою, капіталу для за міни застарілих видів устаткування на нові. Необхідний для просто го відтворення основних фондів обсяг капіталовкладень обчислюєть ся на підставі інформації про потребу нового устаткування в фізич них одиницях та існуючої індивідуальної ціни на нього. При цьому враховується вартість монтажу та доставки:
, (2.31)
де Ці – повна вартість придбання нових основних фондів на заміну застарілим;
Ni кількість основних фондів і-го виду, яку необхідно придбати;
п – кількість необхідних видів основних фондів;
С – загальна сума витрат на ремонт і технічне обслуговування наявних основних фондів підприємства;
А – загальний амортизаційний фонд підприємства.
Другий варіант передбачає розширене відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Результатом цього про цесу має бути нарощення до необхідних розмірів виробничої потуж ності підприємства переважно шляхом його технічного переозброєння, реконструкції або розширення за попередньо розробленим проектом.
Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень за цим ва ріантом економічної ситуації залежно від стадії планування викори стовують такі два методи:
1) попередні приблизні розрахунки (на основі показника пито мих капіталовкладень на одиницю приросту виробничої потужності підприємства);
2) прямі розрахунки (за даними кошторису технічного переозбро єння та реконструкції або розширення підприємства).
За першим методом розрахунки здійснюють за такою послідов ністю:
1. Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потуж-ності (N) виходячи, з очікуваного коефіцієнта її викорис тання (k) в розрахунковому році та виявленого попиту ринку на продукцію:
, (2.32)
де Р – величина попиту на j-й вид продукції. Така величина розра ховується за статистичними методами прогнозування попиту.
Величина коефіцієнта використання (k) виробничої потужності залежить від ступеня зносу основних фондів підприємства та форму вання його резерву. У випадку, коли виробництво розширюється або реконструюється за допомогою тих фондів, що вже були в експлуа тації відносно тривалий час, такий коефіцієнт буде значно меншим за одиницю (0,5; 0,6), бо такі фонди вимагатимуть додаткових ремонтів, а значить, і часу на їх здійснення. Якщо ж виробництво укомплекто вується новими фондами, такий коефіцієнт приблизно дорівнює 0,9...0,95, тому що 5...10% від потужності основних фондів повинне при падати на можливий резерв підприємства.
2. Визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію:
, (2.33)
де Nб – базова виробнича потужність підприємства.
3. Розраховують абсолютну величину необхідного додаткового введення в дію виробничої потужності підприємства (Nабс), викорис товуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньоріч ного її приросту в абсолютний, який майже завжди дорівнює 0,5 за середніми даними тривалого періоду:
, (2.34)
де k/ – коефіцієнт перерахунку середньорічного приросту виробни чої потужності в абсолютний.
4. На основі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої потужності визначають загальну суму необхідних капі таловкладень (КВ1) на певний розрахунковий період:
, (2.35)
де Скв – питомі капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності.
Приклад. Визначити загальну суму капіталовкладень у підприємство, якщо його базова виробнича потужність дорівнює 10 тис. одиниць за рік, а прогнозна величина попиту на наступний рік – 9,5 тис. одиниць. При цьому питомі капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності становлять 80 тис. грн
1. Необхідна середньорічна величина потужності складає:
тис. грн
2. Визначимо величину середньорічної виробничої потужності, якої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію:
тис. грн
3. Розрахуємо абсолютну величину необхідного додаткового введення в дію виробничої потужності підприємства (Nабс):
тис. грн
4. Визначимо загальну суму необхідних капі таловкладень:
тис. грн
Розрахований таким приблизним методом обсяг капіталовкладень потім, з появою необхідної інформації, має бути уточнений шляхом застосування другого методу – прямих обчислень за даними кош торисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою (планом) технічного переозброєння підприємства.
Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку та підприємстві потребує також не просто розширеного відтворення основних фондів, а докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капі таловкладень здійснюються переважно за розглянутою вище схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково врахувати значні капіталовкладення, пов'язані з маркетинговими дослідженнями та проектуванням нових виробів, які повинні за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупця.
4.3 Оцінка економічної ефективності інвестицій та інвестиційних проектів
Офіційна методика визначення ефективності капіталовкладень містить такі загальні положення, описані нижче.
1. Розрахунки економічної ефективності капіталовкладень засто совуються під час:
– розробленні різних проектних і планових документів;
– оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними форма ми відтворення основних фондів;
– оцінці ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства.
2. Здійснюючи розрахунки, визначають загальну економічну ефек тивність як відношення ефекту (результату) до суми капіталовкла день, що зумовили цей ефект. При цьому враховується чинник часу. На підприємствах економічним ефектом капіталовкладень слугує приріст прибутку.
3. З метою всебічного обґрунтування й аналізу економічної ефек тивності капіталовкладень, виявлення резервів її підвищення викори стовують систему узагальнюючих і поодиноких показників:
– узагальнюючі показники – це період окупності капітало вкладень та питомі капіталовкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) – капіталомісткість;
– поодинокі – продуктивність праці, фондовіддача, матеріа ломісткість, собівартість, якість, тривалість інвестиційного циклу тощо.
4. Під час визначення ефективності капіталовкладень слід виключити вплив на сумарний економічний ефект так званих неінвестиційних чин ників, тобто дію заходів, здійснення яких не потребує капіталовкладень.
У практиці господарювання підприємства приймаються різно манітні рішення, пов'язані з інвестуванням виробництва та соціальної інфраструктури. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсо лютну) та порівняльну (відносну) ефективність капіталовкладень. Вони взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту капітало вкладень базується на зіставлянні показників їх абсолютної ефектив ності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння норматив них, запланованих та фактично досягнених показників, їх динаміки за певний період.
Абсолютна ефективність капіталовкладень відбиває загальну величину їх віддачі на підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвес тицій за певний період.
Для визначення абсолютної ефективності застосовують два взає мозв'язані показники:
1) коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень;
2) період окупності капіталовкладень. Він є оберненим до коефіцієнта абсолютної економічної ефективності.
Залежно від напрямків вкладення капіталу розрізняють такі види абсолютної економічної ефективності:
1. Економічна ефективність капіталовкладень в народне госпо дарство:
, (2.36)
де НВП – приріст національного валового продукту країни в ре зультаті вкладення капіталу в сферу матеріального виробництва (КВнг).
2. Економічна ефективність капіталовкладень у галузь економіки:
, (2.37)
де П – приріст річного прибутку по галузі економіки в результаті вкладення капіталу в її розвиток, будівництво об'єктів виробничого призначення – КВг.
3. Економічна ефективність капіталовкладень підприємства:
, (2.38)
де Пб – приріст прибутку підприємства внаслідок вкла дення в його розвиток певного капіталу – КВп.
Розрахункові значення коефіцієнтів абсолютної економічної ефек тивності (ЕАБС) повинні порівнюватись із нормативним коефіцієнтом економічної ефективності (ЕН), який встановлюється централізовано Міністерством економіки України.
Нормативний коефіцієнт економічної ефективності озна чає той мінімальний економічний ефект, який можна отримати, вкла даючи капітал у дану галузь економіки. Таким чином, норматив ний період окупності капіталовкладень характеризує той макси мальний строк, за який може окупитися даний капітал.
Розглянутий проект вкладення капіталу є доцільним (прибутко вим), якщо ЕАБС ЕН.
Деякі значення ЕН для:
– будівництва – 0,12;
– нової техніки – 0,15;
– транспорту та транспортних засобів – 0,16.
Розрахунки відносної ефективності здійснюють з метою ви значення кращого з можливих варіантів інвестування виробництва.
Відносна (порівняльна) ефективність реальних інвестицій визна чається з допомогою показника зведених витрат (ЗВ) за формулою
ЗВ = Сі + ЕіКВі min, (2.39)
де Сi – поточні витрати (собівартість) за і-м проектним варіантом;
КВі – капіталовкладення за і-м проектом.
Розраховуючи відносну ефективність, слід враховувати повні витрати (Сі +КВі), проте пряме підсумовування зазначених видів витрат неможливе, оскільки природа їх формування різна: поточні витрати повторюються щороку, а капіталовкладення є разовими. Тому виникає необхідність зведення капіталовкладень до річної рівномір ності за допомогою нормативного коефіцієнта ефективності капіта ловкладень.
Проект капіталовкладень з найменшими зведеними витратами має вважатись найкращим з економічної точки зору.
Приклад. Розроблено три варіанти винаходу на технологію виробництва виробу. Розрахуйте найбільш ефективний варіант. Кн = 0,1. Вихідні дані для розрахунків наведено в табл. 2.3.
Таблиця 2.3 – Вихідні дані для розрахунків
|
Показник |
Варіанти |
||
|
1 |
2 |
3 |
|
|
Інвестиції, тис. грн |
22500 |
27600 |
19700 |
|
Витрати виробництва на 1 виріб, тис. грн |
13600 |
14700 |
13700 |
|
Річний обсяг виробництва, тис. од. |
700 |
1100 |
2500 |
Відносна (порівняльна) ефективність реальних інвестицій:
– за варіантом 1:
ЗВ1 = (13600 х 700) + 0,1 х 22500 = 11770 тис. грн;
– за варіантом 2:
ЗВ2 = (14700 х 1100) + 0,1 х 27600 = 18930 тис. грн;
– за варіантом 3:
ЗВ3 = (13700 х 2500) + 0,1 х 19700 = 36220 тис. грн
Найбільш ефективний варіант винаходу варіант 1, оскільки проект капіталовкладень з найменшими зведеними витратами вважається найкращим з економічної точки зору.
Процес здійснення інвестиційної діяльності потребує здійснення на підприємстві різноманітних фінансових розрахунків, які пов’язані з потоками грошових коштів у різні періоди часу. Важливу роль у цьому відіграє оцінка вартості грошей в часі, концепція якої базується на тому, що вартість грошей з часом змінюється. Оскільки інвестування це тривалий процес, у практиці інвестиційної діяльності здебільшого порівнюють вартість грошей на початку року інвестування з вартістю їхнього повернення у вигляді майбутнього прибутку, амортизаційних відрахувань тощо. При цьому використовують дві категорії – майбутня вартість грошей та їх дійсна (теперішня вартість).
Майбутня вартість грошей сумою інвестованих у теперішній час коштів, на яку вони перетворюються через певний період з урахуванням певної ставки відсотків.
Теперішня вартість - це сума майбутніх грошових коштів, що приведено згідно з відповідною ставкою відсотку до теперішнього часу.
За короткострокового інвестування найчастіше використовуються прості відсотки. При цьому майбутня вартість грошей визначається за формулою
, (2.40)
де Д - сума дисконту (за простими відсотками) за зумовлений період інвестування в цілому;
S - майбутня сума вкладень, яку зумовлено під час інвестування;
n - тривалість інвестування (за кількістю періодів);
i - дисконтна ставка, яка визначена десятинним дробом;
У цьому разі теперішня вартість грошових коштів (Р) з урахуванням суми дисконту визначається за формулою
. (2.41)
За довгострокового інвестування використовуються складні відсотки. У процесі дисконтування теперішня вартість грошових коштів визначається як:
, (2.42)
де Рс - теперішня вартість грошових коштів, дисконтована за складними відсотками.
Відповідно сума дисконту (Дс) у цьому разі визначається за формулою
Дс = S Рс . (2.43)
Приклад. Програма заходів з автоматизації виробництва на підприємстві розраховано на чотири роки та розроблено в двох варіантах. Вибрати економічний варіант програми, якщо норматив приведення інвестицій за фактором часу – 0,1. Вихідні дні для розрахунків наведено в табл. 2.4.
Таблиця 2.4 – Вихідні дані для розрахунків
|
Показники / Варіанти |
Перший |
Другий |
|
Інвестиції, млн. грн, в тому числі по роках |
1,6 |
1,6 |
|
1-й |
0,4 |
0,4 |
|
2-й |
0,4 |
0,2 |
|
3-й |
0,4 |
0,3 |
|
4-й |
0,4 |
0,7 |
Щоб вибрати економічний варіант необхідно обчислити інвестиції, приведені до початку здійснення заходів з автоматизації:
за 1-м варіантом
млн грн;
за 2-м варіантом
млн грн
Економічно доцільнішим є другий варіант інвестування заходів з автоматизації виробництва, оскільки сума інвестицій, приведених до моменту початку їх освоєння, є меншою.
Для оцінки ефективності інвестиційного проекту в сучасній практиці використовують наступні основні показники:
- чистий приведений доход;
- індекс (коефіцієнт доходності);
- внутрішня норма доходності;
- строк окупності;
Чистий приведений доход дозволяє отримати узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект у абсолютній сумі. Він визначається як різниця між сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та сумою інвестованих в його реалізацію коштів. Розрахунок здійснюється за формулою
ЧПД = ЧГП - ІС , (2.44)
де ЧПД - сума чистого приведеного доходу за інвестиційним проектом;
ЧГП - сума чистого грошового потоку;
ІС - сума інвестованих коштів для здійснення проекту.
Інвестиційний проект вважається ефективним і доцільним, якщо показник ЧПД > 1, оскільки цей проект дозволяє збільшити капітал підприєм-ства та його ринкову вартість.
Індекс (коефіцієнт) доходності також дозволяє порівняти обсяг інвестованих коштів з майбутнім чистим грошовим потоком за проектом. Розрахунок здійснюється за формулою
ІД = ЧГП : ІС, (2.45)
де ІД - індекс доходності за інвестиційним проектом.
До реалізації може бути взятий лише проект зі значенням показника індексу доходності вищим за одиницю.
Строк окупності є найбільш поширеним показником оцінки ефективності інвестицій. Він розраховується за формулою
СО = ІС : ЧГПп , (2.46)
де СО - період окупності вкладених коштів за інвестиційним проектом;
ЧГПп - середня сума грошового проекту в теперішній вартості в періоді (за короткострокових вкладень цей період береться як один місяць, а за довгостроковий - як один рік).
Якщо розрахований строк окупності влаштовує підприємство, то проект приймається до реалізації.
Внутрішня норма доходності є найбільш складним показником оцінки ефективності інвестицій. Він характеризує рівень доходності конкретного інвестиційного проекту, виражається дисконтною ставкою, за якою майбутня вартість чистого грошового потоку від інвестицій приводиться до теперішньої вартості інвестованих коштів. Розраховується за формулою
. (2.47)
де ВНД - внутрішня норма доходності за інвестиційним проектом;
n - число періодів дисконтування.
Значення показника ВНД може бути знайдене за спеціальними таблицями для фінансових розрахунків.
Усі розглянуті показники оцінки ефективності інвестиційних проектів знаходяться між собою в тісному зв’язку та дозволяють оцінити цю ефективність з різних боків. Тому їх доцільно використовувати в комплексі.
Запитання для обговорення
Тема 5 ОБОРОТНІ кошти ПІДПРИЄМСТВА
5.1 Поняття оборотних фондів та оборотних коштів підприємства
Оборотні фонди частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції та повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.
Речовинним змістом оборотних фондів є предмети праці, а також засоби праці (які мають вартість меншу, ніж 100 одиниць національної валюти або термін служби менше 1 року).
Для того, щоб краще зрозуміти сутність оборотних фондів розглянемо їх структуру.
До оборотних фондів входять такі елементи, що описані нижче.
Оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, а сферу обігу – фонди обігу. До них відносяться:
Іншими словами, фонди обігу – це ті оборотні засоби, які в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві та які в будь-який момент можуть стати вільними коштами підприємства.
Сукупність оборотних фондів і фондів обігу підприємства є його оборотними коштами. Склад оборотних коштів підприємства наведено на рис. 2.4.
Рисунок 2.4 – Склад оборотних коштів підприємства
Структура оборотних коштів підприємства характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних коштів, що виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різноманітною залежно від галузі, до якої відноситься підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів оборотні фонди, а 1/3 фонди обігу.
Оборотні кошти підприємства класифікують за такими ознаками:
За місцем та роллю в процесі виробництва оборотні кошти поділяють на оборотні фонди та фонди обігу, про які мова йшла вище.
Джерелами формування оборотних коштів підприємства є власні і позичені. Власними є засоби, що були придбані підприємством під час його створення для забезпечення нормального функціонування.
За способами планування та нормування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Нормовані оборотні кошти є тим їх мінімумом, який необхідний для забезпечення безперебійного функціонування підприємства. До нормованих відносять всі оборотні фонди та готову продукцію на складах підприємства. До ненормованих оборотних коштів відносяться відвантажена готова продукція та наявні й безготівкові кошти підприємства.
5.2 Показники використання оборотних коштів підприємства
Оборотні кошти підприємства знаходяться в безперервному русі, переходячи з однієї стадії кругообігу в іншу. Тривалість повного кругообігу засобів з моменту придбання оборотних коштів (покупки сировини, матеріалів тощо) до виходу та реалізації готової продукції називається оборотністю оборотних коштів. Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству коштів для здійснення процесу виробництва та реалізації продукції.
Показниками оборотності оборотних коштів є наступні:
– коефіцієнт оборотності;
коефіцієнт завантаження;
тривалість одного обороту.
Коефіцієнт оборотності (Коб) визначає скільки оборотів можуть зробити оборотні кошти за певний розрахунковий період часу та показує ту кількість продукції, яка припадає на одну гривню вартості оборотних коштів. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку оборотних коштів (Ос):
, оборотів (2.48)
Коефіцієнт завантаження (Кз) величина, зворотна коефіцієнту оборотності:
. (2.49)
Цей показник показує, скільки оборотних коштів підприємства приходиться на 1 гривню реалізованої продукції.
Період обороту (Тоб) показує тривалість одного обороту оборотних коштів у днях і визначається:
(2.50)
Середньорічний залишок оборотних коштів Ос можна знайти з залежності:
, (2.51)
де О1, О2 ... О12 середньомісячні залишки оборотних коштів.
Якщо відомі суми оборотних коштів на перше число кожного місяця, то
, (2.52)
де відповідно залишки оборотних коштів на перше число кожного місяця розрахункового періоду, включаючи 1 січня майбутнього року.
Показники використання оборотних коштів можна визначити не тільки стосовно їх загального обсягу, а й окремо як для нормованої, так і для ненормованої їх частини. Крім того, можуть бути розраховані й індивідуальні показники оборотності оборотних засобів, що показують, які саме елементи спричинили уповільнення або прискорення обороту оборотних засобів. У разі потреби такі по казники можна розрахувати на різні періоди (рік, квартал, місяць).
Прискорення оборотності оборотних засобів зумовлює, з одного боку, збільшення обсягу виробленої продукції на кожну, грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з іншого – дає можливість вивільнити частину коштів і за їх рахунок створити додаткові ре зерви для розширення виробництва.
Порівнюючи показники оборотності оборотних засобів за два суміжні періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну величини оборотних засобів, яка викликана прискоренням або уповільненням обертання.
Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних коштів (Ос) за розрахунковий період можна обчислити за формулою:
, (2.53)
де РП0 – обсяг випущеної продукції за звітний рік;
Тб, Т0 – середня тривалість одного обороту оборотних коштів у базовому і звітному роках.
Приклад. Визначити розмір вивільнення (або залучення) оборотних коштів. Кількість днів роботи підприємства - 250. Вихідні дані для розрахунків наведено в табл. 2.5.
Таблиця 2.5 – Вихідні дані для розрахунків
|
Показник |
План |
Факт |
|
Обсяг господарської діяльності |
2500 |
2530 |
|
Середньорічні залишки оборотних коштів |
750 |
890 |
Визначимо оборотність оборотних коштів у днях шляхом ділення величини середньорічних залишків оборотних коштів на одноденний обсяг реалізації продукції:
за планом:
Тб = 750/(2500:250) = 75 дн.;
фактично:
То = 890/(2530:250) = 88 дн.
Тоді обсяг додатково залучених коштів дорівнюватиме:
- 91 тис. грн
Оборотність оборотних коштів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема, приріст прибутку та рівень рентабельності.
Сума приросту прибутку (П), отриманого за рахунок зміни оборотності оборотних коштів може бути розрахована за формулою
, (2.54)
де Пр – прибуток від основної діяльності в базовому році;
Об, Оо – відповідно середньорічні залишки оборотних коштів у базовому та звітному роках;
РПб обсяг реалізації продукції в базовому році.
Вплив використання оборотних коштів на рівень рентабельності визначається за формулою
, (2.55)
де ΔР – зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни залишків нормованих оборотних коштів, %;
П – прибуток звітного року;
Фо середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році;
Ро загальна рентабельність виробництва в звітному році, %.
Значна частина в оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних коштів в цілому.
Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з який є матеріалоємність.
Абсолютна матеріалоємність показує витрати основних видів сировини та матеріалів за абсолютним значенням на фізичну одиницю виготовленої продукції.
Питома матеріалоємність витрати основних видів сировини та матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.
Загальна матеріалоємність відображує вартість усіх матеріальних витрат на одиницю чи виробу на 1 гривню виготовленої продукції.
, (2.56)
де Мз загальна сума матеріальних витрат;
Q, N - обсяг виготовленої продукції в грошовому та натуральному виразах.
Зворотним до показника матеріалоємності є матеріаловіддача:
. (2.57)
У практичній роботі підприємства важливе значення мають показники, описані нижче.
Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів (Км) може визначатися не тільки для визначених видів продукції, але і по підприємству в цілому.
, (2.58)
де м кількість видів продукції, під час виробництва яких використовується даний вид матеріального ресурсу;
Ni обсяг випуску продукції i-го виду в натуральних одиницях;
Mi чиста вага (площа) одиниці готової продукції i-го виду;
Мзаг загальні витрати матеріалу на випуск продукції за визначений період у фізичних одиницях.
Коефіцієнт виключення готової продукції з одиниці сировини, що переробляється. Цей коефіцієнт має визначену границю зміст у вихідній сировині, корисних компонентів, що виключаються.
Відносна економія матеріальних витрат (Ем):
, (2.59)
де Мбаз , Мпл відповідно сума матеріальних витрат у базовому та плановому періодах;
Кq індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.
Підприємства можуть збільшити ефективність використання оборотних коштів за рахунок таких заходів:
5.3 Нормування оборотних коштів
Визначення потреби в оборотних коштах, яка необхідна для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва, здійснюється в процесі нормування. Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних коштів, що відволікаються на певний строк у сферу виробництва та сферу обігу.
Нині найбільш поширені три методи нормування оборотних коштів:
Основним методом нормуванням оборотних коштів є метод прямого розрахунку, який ґрунтується на розра хунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є найпоширенішим, тому що він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфі ку виробництва та умови його розвитку. Крім цього, він дає мож ливість проаналізувати, наскільки оптимальними є встановлені нор ми, виявити їх недоліки, якщо такі є.
Аналітичний метод застосовується в тому випадку, коли в планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства порівняно з попереднім. У цьому випадку норматив оборотних коштів визначається виходячи зі співвідношення між темпами росту обсягу виробництва та розміром нормованих оборотних коштів у попередньому періоді.
При коефіцієнтному методі норматив визначається на базі нормативу попереднього періоду шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції, розрахунків.
Особливості елементів оборотних коштів визначають специфіку їх нормування. Розглянемо основні методи нормування найважливіших елементів оборотних коштів: виробничих запасів, незавершеного виробництва та готової продукції.
Норматив оборотних коштів – це їх мінімальний плановий розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства.
1. Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах (Нпр.з.) визначається шляхом множення денної потреби у визначеному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасів у днях (Здн):
. (2.60)
Денна потреба визначається за формулою
, (2.61)
де Мо загальна потреба в даному виді ресурсів, нат. од.
, (2.62)
де qi маса (площа) заготівлі однієї деталі (виробу) i-го виду, нат. од.
Маса (площа) заготівлі визначається виходячи з коефіцієнта використання матеріалу (Км) та чистої ваги деталі (виробу) (Мi):
. (2.63)
Норма запасу оборотних коштів – це мінімально необхід на кількість днів, на яку треба визначити запас матеріалів для нор мального функціонування підприємства.
Поточний запас – основний вид запасу, необхідний для безперебійної роботи підприємства між двома суміжними поставками, визначається в натуральних одиницях (Зпот):
, (2.64)
де Тпост період постачання даного матеріального ресурсу в днях.
Мінімальний запас (Зmin) дорівнює страховому запасу (Зстрах). Страховий запас створюється на випадок непередбачених відхилень у постачанні та забезпечує безупинну роботу підприємства. Визначається як добуток потреби в ресурсі на період зриву постачання (Тср.пост.):
(2.65)
Максимальний запас (Зmax) можна визначити як суму мінімального (страхового) запасу та поточного запасів:
. (2.66)
Середній запас визначеного виду матеріального ресурсу (Зсер) визначають:
. (2.67)
Транспортний запас створюється за випадку перевищення термінів вантажообігу порівняно з термінами документообігу на підприємствах, вилучених від постачальників на значні відстані.
Технологічний запас створюється за випадків, коли даний вид сировини має потребу в попередній обробці (наприклад, на підсушування сировини, підігрівши і т. ін.).
Підготовчий запас зв'язаний з необхідністю приймання, розвантаження, сортування та складування виробничих запасів. Норми часу встановлюються за допомогою хронометражу.
Знаючи нормативну величину виробничих запасів у натуральних вимірниках можна перейти до його представлення у вартісному вираженні й обчислити загальний норматив оборотних коштів у виробничих запасах.
Приклад. Чиста вага деталі виготовленої зі сталі 100 кг, норма витрати сталі 115 кг, випускається 5000 виробів у рік. Постачання сталі здійснюються один раз у квартал. Транспортний запас - три дні.
Визначте величину поточного, страхового та транспортного запасів.
Для визначення величини поточного запасу необхідно розрахувати денну потребу в матеріалі:
Д = (115 х 5000) / 360 = 1597 кг = 1,597 т.
Тоді величина поточного запасу складе:
З = 1,597 х 90днів =143,73 т.
Величина страхового запасу визначимо як 50% поточного запасу:
Зстр = 0,5 х Зпот = 0,5 х 143,73 = 71,865 т.
Норматив оборотних коштів у транспортному запасі визначимо шляхом множення денної потреби у визначеному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму перебування запасів у вигляді транспортного запасу (Здн):
Зтр = 1,597 х 3 = 4,791 т.
Величина виробничого запасу сталі дорівнюватиме:
Нпр.з=143,73+71,865+4,791=220,386 т
2. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннзв) визначається за формулою:
, (2.68)
де Ср собівартість річного випуску продукції;
Тц тривалість циклу виготовлення продукції, днів;
Кнз коефіцієнт наростаючих витрат, що відбиває ступінь готовності виробів і визначається за формулою
, (2.69)
де М сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн;
С1 собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн;
С0 одноразові витрати спочатку циклу виготовлення продукції, грн;
Сn поточні витрати на виготовлення продукції, грн
3. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції (Нгп) визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (Пс) на норму запасу готової продукції на складі в днях (Здн):
. (2.70)
У свою чергу, норма запасу складається з кількості днів, яка необхідна для підготовки продукції до реалізації (комплектація, пакетування, фасування, відвантажування споживачам тощо).
4. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Нбп) розраховується виходячи з залишків коштів на початок періоду (Рн) і суми витрат, які необхідно буде здійснити в плановому періоді (Рпл) за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (Рпог):
. (2.71)
Запитання для обговорення
Тема 6 ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА
6.1 Персонал підприємства, його класифікація
Трудові ресурси (персонал) підприємства це сукупність постійних працівників, які одержали необхідну професійну підготовку і (або) мають практичний досвід і навички роботи та вкладають їх в проведення господарсько-фінансової діяльності підприємства. Крім постійних працівників у роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту й інші працездатні особи.
Для характеристики сукупності працівників підприємства в сучасній літературі використовують різні терміни: трудові ресурси, персонал, кадри, трудовий колектив.
Хоча всі терміни можуть використовуватися, кожен з них характеризує працівників підприємства під певним кутом зору [14].
Так, термін “трудові ресурси” використовується з метою характеристики працівників підприємства як одного з елементів його ресурсного потенціалу.
Термін “трудовий колектив” використовується під час характеристики соціальних та моральних потреб працівників підприємства, їх особливих цілей та економічних інтересів.
Під час використання терміну “кадри” мають на увазі частину працюючих – спеціалістів та висококваліфікованих працівників підприємства, які постійно працюють на певному підприємстві.
Найбільш універсальним та узагальнюючим є термін “персонал” підприємства.
Персонал підприємства – це його головний ресурс, від ефективності використання якого значною мірою залежать резуль тати діяльності підприємства та його конкурентоспроможність. Працівники приводять до руху матеріально-речові елементи ви робництва, створюють продукт, вартість та додатковий продукт у формі прибутку.
Характеристика персоналу підприємства здійснюється за наступними ознаками класифікації.
За характером участі в господарській діяльності весь персонал підприємства підрозділяється на:
1. Виробничий персонал – працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні (зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства, у заводських лабораторіях, дослідницьких відділах, апараті заводоуправління, працівники охорони);
Залежно від функцій, що виконуються, весь персонал підприємства поділяється на 4 категорії:
Сама численна категорія виробничого персоналу – це робітники – особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами з надання виробничих послуг і переміщення вантажів. Залежно від відношення до процесу створення продукції робітники поділяються на основних (які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва продукції) і допоміжних (які виконують функції обслуговування основного виробництва).
До службовців відносяться працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, господарське обслуговування, облік та контроль.
Спеціалістами вважаються працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи.
Керівники працівники, які обіймають керівні посади на підприємстві та його структурних підрозділах.
Важливе значення має також класифікація персоналу за професіями, спеціальностями, кваліфікаціями.
Професія характеризує вид трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки. Спеціальність виділяється в границях визначеної професії та характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці та є сукупністю спеціальних знань і навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій зумовленої складності.
За рівнем кваліфікації робітники поділяються на 4 групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.
Рівень кваліфікації керівників, фахівців і службовців залежить від рівня освіти та досвіду роботи. Для них також існує 4 категорії.
Класифікація персоналу підприємства може здійснюватися також за наступними ознаками: статтю та віком, стажем роботи, посадами тощо.
Кадровий склад, або персонал підприємства має кількісні, якісні та структурні характеристики, які з найменшим або найбільшим сту пенем достовірності можуть бути визначені такими абсолютними або відносними показниками:
– облікова та явочна чисельність працівників підприємства на кон кретну дату;
– середньооблікова чисельність працівників підприємства за ви значений період;
– питома вага працівників окремих підрозділів у загальній чи сельності працівників;
– темпи зростання чисельності працівників підприємства за ви значений період;
– середній розряд робітників підприємства;
– питома вага службовців, які мають середню або спеціальну освіту, в загальній чисельності працівників підприємства;
– середній стаж роботи за спеціальністю керівників та спеціалістів підприємства;
– плинність кадрів;
– фондоозброєність праці робітників підприємства.
Сукупність перелічених та інших показників може дати уявлен ня про кількісний, якісний та структурний склад персоналу підприєм ства й тенденції в його змінах, урахування яких необхідне для управ ління персоналом, у тому числі під час планування, аналізу, розроблення заходів щодо підвищення ефективності використання трудових ре сурсів, підприємства.
Трудовий потенціал підприємства за чисельним складом, рівнем кваліфікації не є постійною величиною, він увесь час змінюється: звільняються одні працівники, приймаються інші. Зміни такого роду характеризуються плинністю кадрів.
Стан кадрів на підприємстві може бути визначений за допомогою наступних коефіцієнтів.
1. Коефіцієнт вибуття Кв – відношення кількості працівників, звільнених за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період:
. (2.72)
2. Коефіцієнт прийому Кп – відношення кількості працівників, прийнятих на роботу за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період:
. (2.73)
3. Коефіцієнт плинності КПЛ – відношення чисельності працівників підприємства, що вибули чи звільнених за даний період на середньооблікову чисельність за той же період.
4. Коефіцієнт стабільності визначається за формулою:
, (2.74)
де – чисельність працівників, що звільнилися з підприємства за власним бажанням чи через порушення трудової дисципліни за звітний період.
Р0 – середньооблікова чисельність працівників за період, що передує звітному;
Рп – чисельність прийнятих працівників у звітний період.
6.2 Продуктивність праці та її планування
Найважливішим показником, що слугує для визначення результативності трудової діяльності як окремого працівника, так і колективу підприємства є продуктивність праці.
Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефек тивності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці по лягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю вироб леної продукції та затратами робочого часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва.
Залежно від ступеня розвитку умов виробництва одна й та сама кількість праці протягом певного часу може дати більшу або меншу кількість продукту. І справді, чим краще оснащене підприємство, чим ефективніше воно використовує техніку та застосовує нові технології, чим вищий на ньому рівень соціального забезпечення робітників, тим вищою буде продуктивність праці, і навпаки.
Продуктивність праці це показник, який характеризує ефективність праці в процесі виробництва продукції та показує здатність працівника випускати визначену кількість продукції за одиницю часу.
Затрачена праця на виготовлення одиниці продукції поділяється на живу та минулу. До живої праці відносять діяльність лю дей (працівників), які безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця – це діяльність машин, механізмів, устаткування, на виготовлення яких було затрачено працю, але в минулому.
У економічній теорії розрізняють продуктивність індивідуальної та загальної праці. Продуктивність індивідуальної праці визначає продуктивність конкретної живої праці та вимірюється кількістю про дукції, яка виробляється за одиницю часу (виробіток), чи кількістю робочого часу, яка витрачена на виготовлення продукції (трудо місткість).
Проте для економіки в цілому важливим є показник, що харак теризує ефективність загальної праці – продуктивність загальної праці. Він визначається відношенням виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва.
Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньообліковою чисельністю персоналу).
Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що виготовлено за одиницю часу або приходиться на одного середньооблікового працівника.
Методи вимірювання продуктивності праці розрізняються залежно від способів визначення обсягів продукції, що виробляється. Існує три методи визначення виробітку:
Оберненим показником до виробітку є показник трудомісткості. Під трудомісткістю продукції розуміється сума всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.
За характером та призначенням витрат праці розрізняють нормативну, фактичну та планову трудомісткість.
Нормативна трудомісткість окремого процесу дорівнює сумі витрат робочого часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу.
Планова трудомісткість визначається на основі показників нормативної трудомісткості. Така трудомісткість, як правило, менша від нормативної на величину зменшення трудових витрат, що передбачено організаційно-технічними заходами підприємства, але вона може дорівнювати й нормативній.
Планова та нормативна трудомісткість визначаються в людино-годинах.
Фактична трудомісткість показує фактичні витрати робочого часу.
Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.
Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Ппл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Qпл або Nпл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл):
. (2.75)
Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.
Підвищення продуктивності праці істотно впливає на обсяги виробництва. Розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці здійснюється за формулою:
(2.76)
де Ч приріст чисельності, %
Q приріст обсягу виробництва, %.
6.3 Чинники підвищення продуктивності праці
Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві за лежить від багатьох чинників – як зовнішніх, так і внутрішніх. Але всі ці чинники можна об'єднати в три великі групи [18]:
1) техніко-технологічні, які визначаються рівнем розвитку та сту пенем використання засобів виробництва;
2) організаційні, які відображають рівень організації виробництва;
3) соціально-економічні, які залежать насамперед від людського фактора.
Важливим чинником підвищення продуктивності праці па підпри ємствах і по галузі в цілому є їх індустріалізація, яка полягає в створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це багатогранний комплекс ний процес, в основі якого лежить застосування сучасних нових вироб ничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів тощо.
Організаційні фактори спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує простої робочого часу та забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.
Соціально-економічні фактори можна умовно поділити на фак тори морального та матеріального стимулювання. Як перші, так і другі є стимулами заінтересованості працівників у підвищенні своєї про дуктивності. До них належать: зростання заробітної платні, премії та доплати, можливість самовираження та творча заінтересованість, кар'єра, підвищення кваліфікації та ін.
Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці, які з'являються вна слідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці тощо).
Резерви можна розглядати з точки зору як за часом їх використан ня, так і за сферою їх виникнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні ре зерви. Поточні резерви можуть бути використані (залежно від ре альних можливостей) протягом місяця, кварталу або року. Перспективні резерви використовуються через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать резерви, використання яких впли ває на зростання продуктивності праці, в економіці загалом.
Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення ви користання продуктивних сил даного регіону.
Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузе вих зв'язків, своєчасне, точне та якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.
Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підви щення продуктивності праці в даній галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки та технології виробництва, про гресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються та реалізуються без посередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки та на ньому виявляються й використовуються всі попередні резерви. Внутрішньо виробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використан ням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на резерви:
– зниження трудомісткості продукції;
– поліпшення використання робочого часу.
Необхідною умовою виявлення та використання резервів є їх кількісна оцінка.
Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів Можна визначити як різницю між досягненим і максимально можливим рівнем продук тивності праці.
Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можної визначити за допомогою таких формул
1) зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудо місткості:
, (2.77)
, (2.78)
де ПП – величина підвищення продуктивності праці, %;
Тм, Тп – минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;
ЕЧ – економія чисельності робітників;
Р – кількість виробів або операцій;
Ф – реальний фонд робочого часу одного робітника;
К – коефіцієнт виконання норм.
Приклад. Річний обсяг випуску деталей цехом становить 54 тис. шт./рік. Трудомісткість виробу знизиться з 52 до 47 хв /шт. Ефективний річний фонд робочого часу працівника 1860 год /рік, запланований коефіцієнт виконання норм виробітку 1,15. Визначити ріст продуктивності праці та відносне вивільнення робітників за рахунок зниження трудомісткості.
1. Зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості складає:
%.
2. Відносне вивільнення робітників за рахунок зниження трудомісткості:
чол.
2) зростання продуктивності праці шляхом поліпшення викорис тання робочого часу (зменшення його втрат):
або , (2.79)
де Вб – втрати робочого часу в базовому періоді;
Вп – втрати робочого часу в поточному періоді;
3) зростання продуктивності праці за рахунок змін у структурі кадрів:
, (2.80)
де I – індекс загальної продуктивної праці;
In – індекс продуктивності праці основних робітників;
Id – індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:
, (2.81)
де dn – частка основних робітників у поточному періоді;
dб – частка основних робітників у базовому періоді.
6.4 Нормування праці та планування чисельності працівників
на підприємстві
Для правильної організації праці на підприємстві необхідно знати, яка кількість праці потрібна для виконання тієї чи іншої роботи. Регламентація праці в часі здійснюється через норми праці. Нормування праці – визначення максимально припустимого часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах даного виробництва або мінімально припустимої кількості продукції, що виготовляється в одиницю часу.
Існують такі норми праці:
часу;
виробітку;
чисельності;
обслуговування.
Норма часу – тривалість робочого часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції або виконання визначеного обсягу робіт:
Нч = Тосн +Тд + Тоб + Тв +Тпер +Тпз, (2.82)
де Тосн основний час;
Тд – допоміжний час;
Тоб час на обслуговування робочого місця;
Тв час на відпочинок і особисті потреби;
Тпз – підготовчо-заключний час.
Норма виробітку (Нвир) – це кількість продукції, що повинна бути виготовлена одним працівником (бригадою) за одиницю часу:
, (2.83)
де ТД – дійсний фонд робочого часу;
НЧ – установлена норма часу на одиницю продукції.
Приклад. Визначити норму часу та денну норму виробітку робітника на основі таких даних: основний час на виготовлення деталі – 17 хв., допоміжний час - 3 хв.; час на обслуговування робочого місця - 8% від оперативного, час на перерви, передбачені технологією – 3% від оперативного, підготовчо-заключний час для партії деталей із 400 шт. – 560 хв., час на відпочинок і особисті потреби – 50% від підготовчо-заключного часу. Тривалість зміни – 8 год.
1. Час на обслуговування робочого місця:
Тобсл = 20 х 0,08 = 1,6 хв.
2. Час на перерви, передбачені технологією:
Тпер = 20 х 0,03 = 0,6 хв.
3. Підготовчо-заключний час на виготовлення однієї деталі:
Тпз = 560: 400 = 1,4 хв.
4. Час на відпочинок і особисті потреби:
Твід = 1,4 х 0,5 = 0,7 хв.
5. Норма часу на виготовлення однієї деталі складає:
Нч = 17+3+1,6+0,6+1,4+0,7 = 24,3 хв.
6. Норма виробітку складе:
або 19 деталей/зміну.
Якщо норма виробітку зменшується на а %, то норма часу зменшується на:
а якщо норма виробітку зменшується на а%, то норма часу зменшується на
,%.
Норма обслуговування це встановлена норма кількості одиниць устаткування (робітників місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.
, (2.84)
де tобсл – норма часу на обслуговування устаткування.
Норма чисельності це необхідна для виконання визначеної роботи чисельність персоналу.
На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників підприємства. Загальна чисельність працівників складається з чисельності виробничого персоналу та невиробничого персоналу.
Розрахунок планової чисельності виробничого персоналу (Чпп) здійснюється за формулою
, (2.85)
де Чпб базова чисельність виробничого персоналу;
Iq індекс росту обсягу виробництва в плановому періоді;
Iпт запланований індекс росту продуктивності праці.
Загальна чисельність промислово-виробничого персоналу може бути визначена в основному трьома методами.
1. Метод коригування базової чисельності:
, (2.86)
де Чзаг – загальна чисельність промислово-виробничого персоналу;
Чбаз – чисельність промислово-виробничого персоналу за базо вий період;
Кз – коефіцієнт зміни обсягів виробництва розрахункового періоду відносно базового;
Ч – сумарні зміни чисельності за пофакторним розрахунком можливої зміни продуктивності праці.
2. Метод розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції. Такий метод є точнішим і виражається форму лою
, (2.87)
де Тсум сумарна трудомісткість робочої програми;
Фд дійсний фонд часу роботи одного средньооблікового працівника;
Кв середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.
3. Метод підсумовування. Такий метод на сьогодні найпоширені ший. Його формула така:
Чзаг =Чн + Чнн + Чдоп + Чслуж , (2.88)
де Чн – чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються;
Чнн – чисельність працівників, зайнятих на роботах, які не нор муються;
Чдоп – чисельність працівників (переважно допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати тру домісткість;
Чслуж – чисельність службовців, ІТП, управлінського персоналу.
Чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються, визначається так:
, (2.89)
де N планова кількість виробів, нат. од.
Нвир – годинна норма виробітку одного працівника, нат. од.
Фд дійсний фонд часу роботи одного середньооблікового працівника;
Кв середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.
Приклад. На виробничій ділянці протягом року необхідно обробити 50 тис. деталей. Змінна норма виробітку - 25 деталей, норма виконання - у середньому 120%. Визначити чисельність робітників на ділянці, якщо у році 266 робочих днів.
Чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються, складе:
люд.
Чисельність обслуговуючого персоналу, праця якого не нормується, обчислюється за формулою
, (2.90)
де n загальна чисельність одиниць устаткування, що обслуговується;
З кількість змін роботи устаткування;
Ксс коефіцієнт облікового складу, що розраховується як відношення явочної чисельності працівників до облікової їхньої чисельності;
Но норма обслуговування на одного працівника.
Приклад. У цеху встановлено 50 верстатів, режим роботи - тризмінний, норма обслуговування - 10 верстатів на одного наладчика, коефіцієнт облікового складу - 0,88. Визначити чисельність наладчиків.
люд.
Планова чисельність допоміжних працівників (Чдоп) визначається аналогічно чисельності основних працівників, якщо для них установлені визначені норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то їхня чисельність установлюється за формулою:
, (2.91)
де nД кількість робочих місць допоміжних працівників.
Чисельність керівників, фахівців, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розкладу, у якому встановлюються кількість працівників по кожній із зазначених груп відповідно діючим нормативам чисельності.
Запитання для обговорення
Тема 7 Оплата ПРАЦІ на підприємстві
7.1 Поняття та види заробітної платні
Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної платні. Заробітна платня як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтере совує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Оплата праці (заробітна платня) грошове вираження вартості та ціни робочої сили, яка виступає в формі заробітку, виплаченого власником підприємства працівнику за виконану роботу.
Відповідно до Закону України "Про оплату праці" заробітна платня – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [6]. Розмір заробітної платні залежить від складності та умов виконуваної роботи, профе сійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господар ської діяльності підприємства.
Як соціально-економічна категорія заробітна платня слугує основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, ріст продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, засобом перерозподілу персоналу по галузях народного господарства.
Як важлива соціально-економічна категорія заробітна платня в ринковій економіці має виконувати такі функції:
– відтворювальну – як джерела відтворення робочої сили та засобу залучення людей до праці;
– стимулюючу – установлення залежності рівня заробітної платні від кількості, якості та результатів праці;
– регулюючу – як засіб розподілу та перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон'юнк тури;
– соціальну – забезпечення соціальної справедливості, однако вої винагороди за однакову працю.
Заробітну платню з практичної точки зору можна охарактеризу вати як плату, яка надається за використання праці, або як ціну за траченої праці. Вона може набирати форм премій, гонорарів, місяч них окладів тощо.
Основними видами заробітної платні є номінальна та реальна заробітна платня.
Номінальна є сумою коштів, отриманою працівником за свою працю. Реальна визначає кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей. Іншими словами, реальна заробітна платня – це купівельна спроможність номінальної заробітної платні. Звідси видно, що реальна заробітна платня залежить від номінальної та рівня цін на товари й послуги. Цю залежність мож на виразити так:
, (2.92)
де Iрзп індекс реальної заробітної платні, визначений за певний період;
Iнзп індекс номінальної заробітної платні за цей же період;
Iц індекс цін, розрахований за певний період.
За своєю структурою заробітна платня неоднорідна, кожний її еле мент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання та має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку та взаємозумовленості всіх її частин.
Заробітна платня робітників і службовців складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.
Згідно із Законом України "Про оплату праці" основна заробітна платня – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановле них норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обо в'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для служ бовців.
Додаткова заробітна платня – це винагорода за працю по над установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особ ливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії та компен саційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'я зані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами, чинного законодавства або які здійсню ються понад установлені зазначеними актами норми.
Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання, а саме через установлення мінімального рівня заробітної платні, рівня оподатковування доходів працівників, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях тощо.
Особливе місце в системі оплати праці займає мінімальна заробітна платня, що є законодавчо встановленим розміром заробітної платні за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівниками місячну, годинну норму праці. До мінімальної заробітної платні не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна платня є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.
7.2 Організація оплати праці на підприємстві
Основою організації заробітної платні на підприємствах є тарифна система, що є сукупністю нормативів, які забезпечують можливість здійснювати диференціацію та регулювання заробітної платні різних груп і категорій працівників залежно від якісних характеристик їх праці. Тарифна система включає наступні елементи:
– тарифну сітку;
– тарифні ставки;
тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифна сітка шкала кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифні сітки використовуються для врахування в оплаті праці працівників рівня їх кваліфікації.
В Україні в 1993 році затверджена Єдина тарифна сітка оплати праці робітників, службовців, спеціалістів, керівників за загальними професіями та посадами, що забезпечує єдині умови оплати праці цих категорій працівників незалежно від галузі виробництва. Тарифна сітка містить 15 розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4,1.
Тарифна ставка визначає абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп робітників за одиницю робочого часу, який виражений у вартісній формі. Тарифна ставка є основною нормативною величиною, яка визначає розмір оплати праці всіх категорій працівників.
Розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної платні, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану працівником норму праці.
Тарифні ставки інших розрядів (Срi) визначаються множенням тарифної ставки першого розряду (СР1) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (Кi)
. (2.93)
Середній тарифний коефіцієнт (Ксер ) визначається як середньозважена величина добутку чисельності погодинників визначеного розряду та відповідного тарифного коефіцієнта або добутку трудомісткості робіт з певного розряду та відповідного тарифного коефіцієнта для відрядників.
Середній тарифний розряд (Рсер) розраховується
, (2.94)
де Кменш, Кбілш відповідно менший і більший із двох суміжних тарифних коефіцієнтів;
Рменш менший із двох суміжних тарифних розрядів.
Тарифно-кваліфікаційний довідник – збірник нормативних документів, що містить систему вимог, яким повинні відповідати працівники визначеної професії і кваліфікації.
Підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а тарифна система оплата праці носить рекомендаційний характер і може служити орієнтиром в процесі організації оплати праці.
7.3 Форми та системи оплати праці
Форми та системи заробітної платні є способами встановлення залежності величини заробітної платні від кількості та якості витраченої праці.
На підприємствах найбільш часто використовують дві форми оплати праці: погодинну та відрядну.
Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу та рівня кваліфікації.
Ця форма має такі системи:
пряма погодинна. Заробіток при цій системі визначається тарифною ставкою відповідного розряду і кількістю відпрацьованого часу
, (2.95)
де Фміс фактично відпрацьований за місяць час;
С годинна тарифна ставка відповідного кваліфікаційного розряду працівника.
погодинно-преміальна система, при якій робітник понад оплати відповідно до відпрацьованого часу та тарифних ставок одержує премію за досягнення певних кількісних або якісних показників. Заробітна платня розраховується за формулою
, (2.96)
де Д сума преміальних доплат за досягнення визначених якісних або кількісних показників.
Сума доплат визначається так:
. (2.97)
Застосування такої системи оплати потребує правильної оцінки кваліфікації працівників, використання обґрунтованих норм обслу говування, нормативів чисельності та нормативних завдань, макси мального врахування показників роботи працівника для обґрунтованої виплати премій та доплат.
Відрядна форма оплата праці передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за визначений період часу.
Відрядна форма оплати праці може застосовуватись, якщо необ хідно збільшити обсяг виробництва на даному робочому місці, кількісні показники виробітку, які відображають затрати праці, і якщо є мож ливості урахувати ці затрати з достатньою точністю.
Відрядна форма має такі системи:
пряма відрядна, при якій заробітна платня нараховується відповідно до кількості виробленої продукції по постійних відрядних розцінках. Заробіток розраховується за формулою:
, (2.98)
де Рi відрядна розцінка за виготовлення одного виробу i-го виду, грн/шт.
Nфі фактична кількість виробів i-го виду, виготовлених працівником за визначений час, шт;
n кількість видів виробів.
, (2.99)
де Тшт час на виготовлення одного виробу i-го виду.
відрядно-преміальна передбачає виплату робітнику крім відрядного заробітку, нарахованого за прямими відрядними розцінками, премії за досягнення певних якісних або кількісних показників. Сума заробітку визначається
, (2.100)
де Зтар тарифний заробіток працівника при прямій відрядній системі оплати праці;
Дс сума преміальних доплат, що розраховується за формулою
, (2.101)
де П1 відсоток доплат за виконання плану;
П2 відсоток доплат за кожен відсоток перевиконання плану;
Ппп відсоток перевиконання плану, який можна знайти за формулою:
, (2.102)
де Nф, Nпл відповідно фактичний і запланований обсяг випуску продукції за місяць, шт./міс.
Приклад. Розрахувати заробітну платню робітника при відрядно-преміальній системі оплати праці за наступними даними: норма витрат праці - 0,4 людино-год. на один виріб; розцінка за виріб - 0,3068 грн; відпрацьовано 176 людино-год.; вироблено 485 виробів. Премія нараховується: за 100% виконання норм - 10%; за кожний відсоток перевиконання - 1,5% відрядного заробітку.
Спочатку обчислимо тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці як добуток відрядної розцінки за виготовлення одного виробу та фактичної кількості виготовлених виробів:
Зтар.в. = 0,3068 х 485 = 148,798 грн
Для визначення суми преміальних доплат необхідно розрахувати відсоток перевиконання плану, для чого визначимо планований обсяг виробництва виробів:
Nпл = 176 : 0,4 = 440 шт.
Відсоток перевиконання плану складає:
%.
Сума преміальних доплат складає:
грн
Таким чином, відрядно-преміальна заробітна платня дорівнює:
Зв.прем. = 148,798 + 37,64 = 186,44 грн
відрядно-прогресивна, при якій праця робітника в межах установлених норм оплачується за прямими відрядними розцінками, а виробіток понад норму – за підвищеними. Заробітна платня розраховується за формулою
, (2.103)
де Nвих вихідна база для нарахування доплат;
Рд дійсна розцінка за один виріб;
Рпідв – підвищена розцінка за один виріб:
. (2.104)
Відсоток росту розцінки визначається зі шкали залежно від відсотка перевиконання вихідної бази. Така шкала розробляється та затверджується підприємством самостійно.
Приклад. Визначити заробітну платню відрядника, який за місяць виготовив 180 виробів при плані 150 шт./міс. Вихідна база для нарахування доплат - 114% від плану. Трудомісткість виготовлення виробу - 1,2 нормо-год, розряд робіт V, тарифна ставка І розряду - 1,2 грн/год, а тарифний коефіцієнт V розряду - 1,5. Шкалу для визначення відсотка зростання розцінки наведено в табл. 2.6.
Таблиця 2.6 – Шкала для визначення відсотка зростання розцінки
|
% перевиконання вихідної бази для нарахування доплат |
1-10 |
11-25 |
26-40 |
41 і більше |
|
% зростання розцінки |
25 |
50 |
75 |
100 |
Дійсна розцінка за один виріб становитиме:
РД = 1,2 х 1,2 х 1,5 = 2,16 грн/шт.
Вихідна база для нарахування доплат складає 114% і дорівнює:
шт./міс.
Обчислимо рівень перевиконання вихідної бази:
%
За цих умов зростання розцінки за шкалою становитиме 25%.
Визначимо підвищену розцінку за формулою:
грн/шт.
Розрахуємо заробітну платню відрядника:
грн
непряма відрядна використовується при оплаті праці допоміжних працівників і підсобників. У цьому випадку заробітна платня робітника знаходиться в прямій залежності від результатів праці тих працівників, яких він обслуговує.
Зарплата підсобника розраховується за формулою:
, (2.105)
де Nфі фактично виготовлена кількість продукції і-м працівником за зміну;
Рсi непряма відрядна розцінка під час обслуговування i-го працівника;
n кількість основних працівників, що обслуговуються одним працівником.
, (2.106)
де Ссм змінна тарифна ставка підсобника;
Nплі плановий випуск продукції і-м працівником.
Приклад. Підсобний робітник обслуговує трьох основних робітників. Його годинна тарифна ставка 1,2 грн при 8-годиному робочому дні. Змінна норма виробітку кожного з основних робітників становить 50 шт./зм., а фактичне виконання цієї норми за зміну становило: першим робітником - 98,5%; другим - 118,4%; третім - 110%. Визначити фактичний денний заробіток підсобника.
Непряма відрядна розцінка підсобника дорівнює:
грн/шт.
Ця розцінка буде однаковою під час обслуговування всіх трьох робітників, оскільки однаковою є їх змінна норма виробітку.
Тоді фактичний заробіток підсобника за день становитиме:
Знв.підс= 0,064 х (50 х 0,985 + 50 х 1,184 + 50 х 1,1) = 10,46 грн
Перевищення фактичного заробітку підсобника порівняно зі ставкою на 0,86 грн (10,46-9,6) пов'язане з перевиконанням денної норми другим і третім основним робітниками.
Заробіток допоміжного працівника розраховується за формулою
, (2.107)
де Тф фактично відпрацьований час допоміжним працівником;
С годинна тарифна ставка допоміжного працівника;
Квик середній коефіцієнт виконання норм на ділянці, що обслуговує допоміжний працівник.
акордна система передбачає встановлення розцінки не на одиницю виконаної роботи, а відразу на весь обсяг робіт із встановленням терміну його виконання.
колективна система оплата праці (бригадна).
Під час використання цієї системи спочатку розраховується зарплата всієї бригади (Збр) як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним з таких методів:
а) метод годино-коефіцієнтів використовуються тоді, коли всі члени бригади працюють за однакових умов.
Розподіл бригадного заробітку здійснюється в такій послідовності:
, (2.108)
де Тфі фактична кількість годин відпрацьованих одним працівником;
Кi тарифний коефіцієнт по розряду i-го працівника;
m кількість членів бригади.
. (2.109)
. (2.110)
б) метод коефіцієнту виконання норм. Використовується за умови, що члени бригади працюють у різних умовах. Послідовність розрахунків така:
, (2.111)
де Сi годинна тарифна ставка i-го працівника;
. (2.112)
. (2.113)
Приклад. Визначити заробітну платню кожного члена бригади, якщо відомо, що бригада заробила за місяць 1200 грн Усі члени бригади працюють за нормальних умов праці. Годинна тарифна ставка І розряду за нормальних умов - 1,3 грн/год. Робітники V і ІІІ розрядів відпрацювали 170 год./міс., а робітники ІV розряду - 150 год./міс. Тарифні коефіцієнти за розрядами становлять: ІІІ - 1,2; ІV - 1,33; V - 1,5.
Спочатку визначимо кількість годино-коефіцієнтів, відпрацьованих бригадою:
Г-Кбр = 170 х 1,3 х 1,2 + 150 х 1,3 х 1,33 + 170 х 1,3 х 1,5 = 856,05.
Розрахуємо заробітну платню за 1 годино-коефіцієнт:
грн
3. Визначимо заробітну платню кожного члена бригади:
З1ч = 265,2 х 1,4=371,28 грн;
З2ч = 259,35 х 1,4=363,09 грн;
З3ч = 331,5 х 1,4=464,1 грн
Таким чином, заробітна платня першого члена бригади становитиме 371,28 грн, другого - 363,09, третього - 464,1.
Крім погодинної та відрядної форм оплати праці, існує ще одна форма – система посадових окладів. Вона застосовується для керівників, спеціалістів та службовців.
Посадовий оклад – це абсолютний розмір заробітної платні, який встановлюється відповідно до посади, яку обіймає працівник, і може коливатися в межах мінімальних та максимальних значень.
7.4 Змішані форми оплати праці на підприємстві
За сучасних умов на багатьох підприємствах знайшла своє застосування безтарифна система оплати праці.
Фактична заробітна платня кожного працівника підприємства є частиною усього фонду оплати праці колективу й окремого підрозділу та залежить від кваліфікаційного рівня працівника (К), коефіцієнта трудової участі (КТУ) і фактично відпрацьованого часу (Тф). Кваліфікаційний рівень встановлюється всім членам трудового колективу залежно від виконуваних функцій, рівня кваліфікації. КТУ також встановлюється всім працівникам та затверджується Радою трудового колективу.
Розрахунок заробітної платні під час використання безтарифної системи проводиться в такій послідовності:
. (2.113)
. (2.114)
де m кількість груп однакових кваліфікаційних рівнів або чисельність працівників.
. (2.115)
4. Розраховується заробітна платня i-го працівника (Зi):
. (2.116)
Контрактна система оплати праці ґрунтується на укладанні договору між роботодавцем і виконавцем, у якому обговорюються режим та умови праці, права та обов'язки сторін, рівень оплати праці тощо. Договір може оплачувати час перебування виконавця на підприємстві (погодинна оплата праці) або конкретне виконане завдання (відрядна оплата).
Система участі в прибутках передбачає розподіл визначеної частини прибутку підприємства між його працівниками. Такий розподіл може проводитися в формі грошових виплат розповсюдження акцій між працівниками підприємства. Впровадження такої системи викликане тим, що існуючі системи оплати праці не викликають у працівників реальної зацікавленості в значних загальних результатах роботи. А справедливий і зрозумілий для всіх розподіл прибутку між власником підприємства, адміністрацією, спеціалістами та працівниками створює умови для хорошого психологічного клімату в колективі та процвітання підприємства.
Виплати з прибутку залежать від рівня витрат на виробництво, цін, фінансового стану підприємства. Їх розмір визначається окремим договором між відповідними сторонами.
Системи участі в прибутках диференціюються на систему оцінки заслуг, систему преміальних виплат, систему колективного стимулювання, систему участі в прибутках залежно від продуктивності праці та ін.
7.5 Система надбавок, доплат та премій працівникам
З метою стимулювання підвищення професійної майстерності працівників і посилення їх матеріальної заінтересованості та відпо відальності за результати виробничої діяльності керівництву підпри ємств, організацій та установ надається право за погодженням з проф спілками (якщо їх немає – то самостійно) вводити диференційо вані надбавки до тарифних ставок [18]. Диференціацію заробітної платні залежно від умов праці визначають два чинники – компенсаційний і стимулюючий.
Компенсаційний чинник пов'язаний з тим, що праця в шкідливих умовах, з більшими затратами фізичної енергії потребує певної ком пенсації за відхилення від нормальних умов.
Стимулюючий фактор сприяє забезпеченню вищої оплати праці в несприятливих умовах. Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць і оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. Надбавки встановлюються робітникам, які, виконують виробничі завдання стабільно та з високою якістю. Вони виплачуються за рахунок економії фонду заробітної платні. У разі зниження якості робіт та наявності браку надбавки не виплачуються.
Подальше підвищення ролі тарифної системи як стимулятора підвищення кваліфікації працівників та їхніх трудових досягнень пов'язано з розширенням застосування надбавок за професійну май стерність.
Введення надбавок за професійну майстерність створює новий стимул для підвищення кваліфікації. Основними критеріями про фесійної майстерності є такі: висока якість праці, систематичне вико нання норм виробітку та нормованих завдань, точне дотримання тех нологічної та виробничої дисципліни, освоєння суміжних професій і операцій. Надбавки встановлюються працівникам, які працюють на підприємстві не менше одного року, і визначаються поетапно. Розмір надбавки може підвищуватися один раз на рік.
Величина надбавок за професійну майстерність залежить від роз ряду робітника.
Окрім таких надбавок, існують надбавки за роботу у важких умовах, які коригуються за допомогою районних коефіцієнтів.
За роботу у важких та шкідливих умовах надбавки встановлені до 12%, а за роботу в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці — до 24% тарифної ставки (посадового окладу).
Доплата за суміщення професій (посад) і виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється на умовах, перед бачених у колективному договорі. Головною умовою установлення цих доплат є робота за основною та суміщеною професіями згідно з норма ми затрат праці, а також якісне та своєчасне виконання робіт за основ ною і суміщеною професіями.
Робота в нічний час оплачується у підвищеному розмірі, не ниж че від 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.
Для визначення додаткової оплати праці за роботу в нічний час погодинні тарифні ставки визначаються для робітників, праця яких оплачується за денними тарифними ставками, діленням денної став ки на відповідну тривалість робочого дня (в годинах), установлену для даної категорії робітників законодавством. Для робітників, праця яких оплачується за місячними ставками (окладами), погодинні та рифні ставки розраховуються діленням місячної ставки (окладу) на кількість робочих годин згідно з календарем у даному місяці.
Існують доплати за роботу в наднормований час. До наднормованого часу належить час, відпрацьований у звичайний робочий день понад тривалість, установлену для даної професії; час, відпрацьова ний у передвихідні та передсвяткові дні понад установлену тривалість; час, відпрацьований у ті дні, які за встановленим графіком мають бути вихідними. Понаднормовані роботи обмежені та можуть викону ватися лише з дозволу профспілкового комітету. Для кожного робіт ника і службовця вони не можуть перевищувати 120 год. на рік і 4 год. протягом двох днів підряд. До цих робіт не можуть залучатися вагітні жінки; матері, котрі годують дітей, підлітки. Розмір доплат установлюється від 50 до 100% тарифної ставки.
У разі застосування бригадної форми організації праці здійснюєть ся доплата бригадирам, які не звільнені від основної роботи, за керів ництво бригадою. Ці доплати за чисельності бригади від 5 до 10 осіб становлять 10% і понад 10 осіб – 15% тарифної ставки за умови виконання всією бригадою норм виробітку в середньому за місяць.
Премії нараховуються у відсотках від основної заробітної платні або у вигляді конкретної суми.
Премії можуть бути виплачені за:
– результати роботи робочих місць, що обслуговуються праців никами;
– виконання нормованих завдань;
– економію матеріальних цінностей (матеріалів, електроенергії, палива тощо);
– освоєння проектного рівня виробничих потужностей, знижен ня браку, поліпшення обліку;
– підвищення якості продукції;
– підвищення продуктивності праці та збільшення обсягів вироб ництва;
– за підсумком року тощо.
Особливістю премії є те, що вона має нестійкий характер: може збільшуватись або зменшуватись, а може не нараховуватися взагалі. Нарахування премії не є обов'язковим для підприємства, на відміну від доплат та надбавок.
7.6 Планування фонду оплати праці на підприємстві
Фонд оплати праці є загальною сумою витрат на оплату праці працівників підприємства та виплат соціального характеру.
Загальний фонд оплати праці на підприємстві складається з фонду тарифної заробітної платні погодинників і відрядників і цілого ряду доплат, тому планування фонду оплати праці починають з розрахунку саме фондів тарифної оплати праці.
Фонд тарифної заробітної платні погодинників (ФП) розраховується за формулою
, (2.117)
де Чі чисельність погодинників, що працюють у i-х умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих);
Фдi дійсний фонд часу роботи одного погодинника за i-х умов праці;
Спi годинна тарифна ставка погодинника першого розряду за i-х умов праці;
Ксер.i середній тарифний коефіцієнт погодинників за i-х умов праці, який визначається:
, (2.118)
де Чj чисельність погодинників j-го розряду;
Кj тарифний коефіцієнт j-го розряду.
Фонд тарифної заробітної платні відрядників (ФС) визначається за формулою
, (2.119)
де Ті сумарна трудомісткість робіт за i-х умов праці;
Cсі годинна тарифна ставка відрядника першого розряду за i-х умов праці;
середній тарифний коефіцієнт відрядників у i-х умовах праці, який визначається:
, (2.120)
де Tj трудомісткість робіт по j-му розряду.
Приклад. Визначити фонд тарифної заробітної платні відрядників цеху, якщо відомо, що ставка І розряду за нормальних умов 1,3 грн/год, а за шкідливих - 1,55 грн/год. Вихідні дані для розрахунків наведено в табл. 2.7.
Таблиця 2.7 – Вихідні дані для розрахунків
|
Розряд |
Тарифний коефіцієнт |
Трудомісткість робіт, тис. нормо-год |
|
|
Нормальні умови |
Шкідливі умови |
||
|
І |
1,00 |
160 |
80 |
|
ІІ |
1,09 |
250 |
190 |
|
ІІІ |
1,20 |
1300 |
290 |
|
ІV |
1,33 |
400 |
90 |
|
V |
1,50 |
360 |
100 |
|
VІ |
1,72 |
170 |
20 |
|
Разом |
2640 |
770 |
Розрахуємо середній тарифний коефіцієнт відрядників за різних умов праці. Середній тарифний коефіцієнт відрядників за нормальних умов праці становитиме:
Середній тарифний коефіцієнт відрядників за шкідливих умов праці становитиме:
Визначимо фонд тарифної заробітної платні відрядників:
грн/рік.
Просумувавши фонди тарифної заробітної платні погодинників і відрядників і доплати по преміальних системах, одержують фонд основної заробітної платні. Додавши до цього фонду інші види доплат, одержують годинний, денний, місячний і річний фонди оплати праці.
Запитання для обговорення
Контрольні запитання одиничного та множинного вибору відповідей за розділом 2
1. До складу основних виробничих фондів входять:
а) будівлі, споруди, передатні пристрої, транспортні засоби;
б) будівлі, споруди, передатні пристрої, устаткування, незавершене виробництво, інструменти та прилади, транспортні засоби;
в) будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інструменти та прилади, запаси сировини і матеріалів.
2. За характером участі в інвестуванні виділяють наступні види інвестицій:
а) прямi та непрямi;
б) прямi та загальні;
в) обмежені та не обмежені;
г) реальні та фінансові;
д) усі відповіді неправильні.
3. До нормованих оборотних коштів включають наступні елементи:
а) витрати майбутніх періодів;
б) запаси тари та палива;
в) товари на складі;
г) відвантажена неоплачена продукція та кошти на рахунках;
д) незавершене виробництво;
є) грошові кошти.
4. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів характеризує:
а) розмір реалізованої продукції, що приходиться на 1грн виробничих фондів;
б) середню тривалість одного обороту;
в) кількість оборотних коштів за відповідний період;
г) усі відповіді вірні;
д) немає вірної відповіді.
5. Інтенсивність відновлення основних фондів підприємства може бути охарактеризована такими показниками:
а) коефіцієнт придатності;
б) коефіцієнт оновлення;
в) коефіцієнт вибуття;
г) коефіцієнт зносу.
6. Співвідношення кількості прийнятих працівників і середньооблікової їх чисельності характеризує коефіцієнт … персоналу:
а) плинності;
б) прийому;
в) вибуття;
г) сталості.
7. Оплата праці робітника в межах установлених норм за прямими відрядними розцінками, а виробіток понад норми - за підвищеними є характерною для … системи оплати праці:
а) прямої відрядної;
б) відрядно-преміальної;
в) погодинно-преміальної;
г) відрядно-прогресивної;
д) непрямої відрядної.
8. Оборотні кошти підприємства, зайняті в сфері виробництва, – це:
а) виробничі запаси;
б) незавершене виробництво;
в) витрати майбутніх періодів.
9. Капітальний ремонт діючої машини є економічно виправданим, якщо коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт машини (екр) має значення:
а) екр 0;
б) екр = 0;
в) екр 0.
10. Величина грошового потоку за реальними інвестиціями визначається як:
а) сума валового прибутку та амортизаційних відрахувань від вартості матеріальних активів підприємства;
б) різниця між теперішньою вартістю грошових потоків і розміром прибутку, який виплачується інвестору;
в) розмір доходу, який планує одержати інвестор;
г) сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань;
д) всі відповіді неправильні.
11. Підвищення технічного рівня виробництва без розширення існуючих виробничих площ можливе за рахунок проведення:
а) капітального ремонту;
б) технічного переозброєння діючого підприємства;
в) реконструкції діючого підприємства;
г) розширення діючого підприємства;
д) нового будівництва.
12. Швидкість обороту оборотних коштів підприємства характеризує показник:
а) коефіцієнт оборотності;
б) коефіцієнт завантаження;
в) тривалість одного обороту;
д) рентабельність оборотних коштів.
13. До категорії «службовець» відносяться працівники, що:
а) займаються інженерно-технічними, економічними й іншими роботами;
б) зайняті безпосередньо в процесі виробництва та надання матеріальних благ;
в) здійснюють підготовку й оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування;
г) обіймають посади керівників структурних підрозділів підприємства.
14. Страховий (резервний) запас визначається як:
а) середнє відхилення фактичних строків поставки від передбачених договорів;
б) період часу з моменту виставленого постачальникові рахунка до прибуття вантажу на склад підприємства;
в) половина середнього інтервалу між поставками;
г) період, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів;
д) період, необхідний для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від їх виробника до споживача.
15. Модернізація виробничих потужностей підприємства передбачає:
а) повне або часткове переобладнання основних фондів;
б) вилучення з експлуатації фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці;
в) суттєві вдосконалення діючого виробничого устаткування;
г) відшкодування нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці та максимально можливе відновлення їхніх первісних техніко-експлуатаційних параметрів;
д) запобігання техніко-економічному старінню окремих видів засобів праці та підвищення їхніх техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.
16. Основний заробіток працівника в разі погодинної оплати праці визначається:
а) відпрацьованим часом і тарифною ставкою;
б) відпрацьованим часом і відрядною розцінкою;
в) нормативною трудомісткістю роботи та тарифною ставкою;
г) обсягом виконаної роботи та відрядною розцінкою;
д) обсягом виконаної роботи і тарифною ставкою.
17. Період окупності інвестицій характеризує:
а) ступінь покриття поточних зобов’язань за рахунок поточних активів;
б) рівень доходності інвестицій;
в) термін, за який інвестиції повністю окупаються;
г) правильні відповіді “а”, “в”;
д) усі відповіді неправильні.
18. Виробнича потужність підприємства – це:
а) максимальна потужність устаткування, під час використання якої підприємство досягає найбільшого прибутку;
б) максимально можливий випуск продукції за одиницю часу в натуральному виразі за повного використання виробничого устаткування.
19. Які з нижченаведених елементів оборотних коштів підприємства не нормуються?
а) витрати майбутніх періодів;
б) залишки готової продукції на складі;
в) грошові кошти на розрахунковому рахунку;
г) незавершене виробництво.
20. Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств здійснюється на основі:
а) єдиної державної тарифної системи;
б) системи тарифних угод;
в) типового контракту;
г) цивільного кодексу;
д) кодексу законів про працю.
21. Які з нижченаведених показників характеризують ступінь технічної оснащеності персоналу?
а) фондоозброєність праці;
б) трудомісткість продукції;
в) приріст фондоозброєності;
г) приріст продуктивності праці.
22. Прискорення оборотності оборотних коштів за інших рівних умов:
а) спричинить зростання загальної рентабельності;
б) спричинить зменшення рівня рентабельності;
в) не зробить впливу на рентабельність.
23. До виробничого персоналу не відносяться :
а) працівники дитячого саду та бази відпочинку;
б) робітники інструментального та транспортного цехів;
в) працівники складу;
г) працівники охорони.
24. Основна заробітна платня - це:
а) будь-який заробіток, що залежить від результатів праці працівника та визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами;
б) встановлений державою розмір заробітної платні, нижче якого не може здійснюватись оплата за фактично виконану роботу;
в) будь-який заробіток, що за трудовим договором виплачується працівникові за виконану роботу та надані послуги;
г) заробіток у вигляді винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
25. Фінансовими називають інвестиції:
а) які фінансуються за рахунок фінансових коштів підприємства;
б) які використовуються для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;
в) направлені на вдосконалення активної частини основних фондів;
г) вкладені у нематеріальні активи підприємства.
26. Страховий (резервний) запас визначається як:
а) половина середнього інтервалу між поставками;
б) період часу з моменту встановленого постачальникові рахунка до прибуття вантажу на склад підприємства;
в) період, необхідний для термінового оформлення замовлення та доставку матеріалів від їх виробника до споживача;
г) період, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.
27. Трудомісткість виробництва - це:
а) затрати робочого часу на одиницю продукції;
б) обернений показник виробітку;
в) чисельність працівників, що приходиться на одиницю продукції;
г) усе перелічене є правильним.
28. Для розрахунку планового фонду тарифної заробітної платні робітників-погодинників необхідно знати:
а) годинні тарифні ставки І розряду, трудомісткість робіт та середні тарифні коефіцієнти;
б) чисельність працюючих, годинну тарифну ставку І розряду, дійсний фонд робочого часу та середні тарифні коефіцієнти;
в) розцінки та плановий випуск продукції;
г) годинні тарифні ставки та відпрацьований час.
29. До активної частини основних виробничих фондів відносяться:
а) машини, устаткування, передатні пристрої;
б) будівлі, споруди, інвентар;
в) будівлі, споруди, незавершене виробництво, готова продукція;
г) незавершене виробництво, машини, транспортні засоби.
30. Показник фондовіддачі характеризує:
а) оборотність оборотних коштів;
б) питомі витрати основних фондів на 1 грн реалізованої продукції;
в) рівень технічної озброєності праці;
г) обсяг товарної продукції, що приходиться на 1 грн основних виробничих фондів.
31. За характером участі в господарській діяльності підприємства персонал підрозділяється на:
а) виробничий і невиробничий;
б) робітників, службовців, спеціалістів, керівників;
в) висококваліфікований, кваліфікований, малокваліфікований, некваліфікований;
г) усі відповіді правильні.
32. Додаткова заробітна платня не включає:
а) тарифні ставки;
б) доплати;
в) надбавки;
г) премії.
33. Планова трудомісткість окремого процесу:
а) дорівнює сумі витрат робочого часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу;
б) визначається на основі показників нормативної трудомісткості;
в) показує фактичні витрати робочого часу;
г) правильні відповіді «б» і «в».
34. Контрактна система оплати праці:
а) використовується лише за умови погодинної оплати праці;
б) використовується лише за умови відрядної оплати праці;
в) не може використовуватися на підприємствах державної форми власності;
г) не має жодних обмежень для використання.
35. До фондів обігу відносяться:
а) малоцінний інвентар та інструменти, що швидко зношуються;
б) готова продукція на складах підприємства;
в) предмети праці, які ще не пройшли всі стадії обробки;
г) виробничі запаси;
д) готова продукція, що відвантажена та знаходиться в дорозі.
36. Вивільнення грошових коштів з оборотів відбувається внаслідок:
а) прискорення оборотності оборотних коштів;
б) скорочення тривалості одного обороту;
в) зменшення потрібної суми коштів.
37. До пасивної частини основних виробничих фондів відносяться:
а) машини, споруди, транспортні засоби, збутова мережа;
б) будівлі, споруди, інвентар;
в) устаткування, силові та робочі машини, вимірювальні прилади та техніка.
38. Вид трудової діяльності, здійснення якої вимагає відповідної підготовки, називається:
а) професією;
б) спеціальністю;
в) кваліфікацією;
г) категорією.
39. Основні фонди при зарахуванні на баланс підприємства в результаті придбання, будівництва оцінюються за:
а) відновною вартості;
б) первісною вартості;
в) залишковою вартості.
40. Ефективність використання оборотних коштів знаходить відображення в:
а) збільшенні величини їх споживання;
б) підтримці стабільності їх оборотності;
в) прискоренні їх оборотності;
г) уповільненні їх оборотності;
д) немає вірної відповіді.
41. Кваліфікація - це:
а) вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідних спеціальних знань;
б) вид трудової діяльності, здійснення якої потребує практичних навичок;
в) більш вузький різновид трудової діяльності в межах професії;
г) сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій зумовленої складності.
42. Основна частина заробітної платні працівника не залежить від:
а) результатів його праці;
б) рівня його кваліфікації;
в) складності робіт, що ним виконуються;
г) результатів господарської діяльності підприємства, на якому він працює.
43. Відновна вартість основних фондів – це:
а) вартість основних фондів до моменту введення їх в експлуатацію;
б) вартість основних фондів з урахуванням їх зносу;
в) грошове вираження витрат на відтворення основних фондів за сучасних умов;
г) вартість основних фондів на момент їхньої ліквідації.
44. Показник фондоємності характеризує:
а) розмір основних виробничих фондів, що приходиться на 1 робітника;
б) вартість основних фондів, що приходиться на 1 грн продукції, що випускається;
в) вартість реалізованої продукції, що приходиться на 1 грн основних виробничих фондів.
45. Оцінка за первісною (балансовою) вартістю відображає:
а) суму амортизаційних відрахувань на відтворення обладнання;
б) вартість поточних та капітальних ремонтів обладнання;
в) вартість придбання обладнання;
г) транспортні витрати, пов’язані з доставкою обладнання;
д) вартість монтажних робіт обладнання на місці експлуатації.
47. При непрямій системі заробітна платня допоміжних робітників залежить від:
а) обсягу виготовленої продукції;
б) годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованого часу;
в) виконання норм основними робітниками;
г) розміру заробітної платні основних і допоміжних робітників;
д) денної тарифної ставки.
48. Заробітна платня регулюється за:
а) рівнем кваліфікації робітника;
б) складністю роботи;
в) шкідливістю виробництва;
г) національними особливостями;
д) географічним положенням.
49. Основними показниками використання матеріальних ресурсів є:
а) коефіцієнт використання матеріалів;
б) загальна матеріаломісткість;
в) коефіцієнт оборотності;
г) питома матеріаломісткість;
д) період обороту;
є) відносна матеріаломісткість.
50. Який з показників є вартісним показником продуктивності праці:
а) кількість зробленої продукції, що приходиться на одного допоміжного робітника;
б) витрати часу на виробництво одиниці продукції;
в) вартість виробленої продукції, що приходиться на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу;
г) вартість матеріалів, що приходиться на одного робітника.
51. Заробітна платня між членами бригади, що працюють в однакових умовах, розподіляється за:
а) кількістю відпрацьованого часу;
б) обсягом випущеної продукції;
в) кількістю відпрацьованих годино-коефіцієнтів;
г) розрядом робіт;
д) коефіцієнтом виконання норм.
52. Амортизація основних фондів – це:
а) знос основних фондів;
б) процес перенесення вартості основних фондів на собівартість виготовленої продукції;
в) відтворення основних фондів;
г) витрати з утримування основних фондів.
53. Розмір якого запасу визначається в межах половини середнього інтервалу між поставками?
а) транспортного
б) підготовчого;
в) поточного;
г) резервного.
54. Методами виміру продуктивності праці, які використовуються на підприємствах, є:
а) натуральний, вартісний, трудовий;
б) продуктивний, непродуктивний;
в) грошовий, виробничий, товарний;
г) основний, допоміжний.
55. Кількість продукції, яку повинен виробити робітник за одиницю часу – це норма:
а) часу;
б) виробітку;
в) обслуговування;
г) чисельності.
56. До погодинної форми оплати праці належить система:
а) акордна;
б) непряма відрядна;
в) відрядно-преміальна;
г) жодна з наведених.
57. Під фізичним зносом основних фондів розуміють:
а) зменшення вартості машин і устаткування в результаті впровадження нових ефективних їх видів;
б) постійну втрату основними фондами своєї первісної вартості в процесі виробництва;
в) постійну втрату основними фондами своєї первісної вартості, що відбувається з ними в процесі виробництва чи їх бездіяльності.
58. Для розрахунку планового фонду тарифної заробітної платні робітників-відрядників необхідно знати:
а) годинні тарифні ставки І розряду, трудомісткість робіт та середні тарифні коефіцієнти;
б) чисельність працюючих, годинну тарифну ставку І розряду, дійсний фонд робочого часу та середні тарифні коефіцієнти;
в) розцінки та плановий випуск продукції;
г) годинні тарифні ставки та відпрацьований час.
59. До показників відносної ефективності капіталовкладень належать:
а) чистий доход;
б) приведені витрати;
в) термін окупності;
г) чистий диконтований доход;
д) приведені капітальні вкладення.
60. Тарифна сітка визначає:
а) розряд робітників;
б) умови преміювання;
в) тарифні коефіцієнти;
г) вимоги до кожного розряду;
д) годинні тарифні ставки.
61. При непрямій системі заробітна платня підсобника залежить від:
а) планового та фактичного обсягу випуску продукції основними робітниками;
б) годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованого часу;
в) виконання норм основними робітниками;
г) денної тарифної ставки;
д) розміру заробітної платні основних і допоміжних робітників.
Розділ 3
Виробничий процес та його організація
Тема 8 Принципи організації виробництва
8.1 Виробнича структура та інфраструктура підприємства
Виробництво є процесом, спрямованим на створення продукції або надання послуг з метою задоволення суспільних і особистих потреб. Іншими словами - це виробнича система (рис. 3.1), в якій здійснюється трансформація факторів виробництва в готовий продукт або послугу [11].
|
Фактори виробництва: - засоби праці; - предмети праці; - капітал; - персонал; - підприємницькі здібності |
Використання ресурсів Виробничий процес |
Результат: - продукція; - послуги |
Рисунок 3.1 – Схема виробничої системи
Для успішного функціонування виробництва необхідно раціонально побудувати виробничий процес у просторі, тобто визначити, виходячи з особливостей виробництва, найбільш ефективну структуру підприємства.
Промислове виробництво складається з виробничих підрозділів цехів, ділянок, а також обслуговуючих господарств, органів управління, організацій та установ, покликаних задовольняти потреби працівників та членів їх родин.
Комплекс виробничих підрозділів, організацій з управління підприємством та обслуговуванням працівників, їхня кількість, величина, взаємозв'язки та співвідношення між ними за розміром зайнятих площ, чисельності працівників і пропускної здатності є загальною структурою підприємства.
До виробничих ланок підприємства відносяться цехи, ділянки, де виготовляється основна продукція, інструменти, запасні частини для ремонту устаткування, виробляються різні види енергії для технологічних цілей тощо.
До організацій, що обслуговують працівників підприємства, відносяться житлово-комунальне господарство, дитячі установи, їдальні, підсобне господарство, профілакторії, мережа навчальних закладів з підвищення виробничої кваліфікації та культурного рівня робітників та службовців тощо.
Виробничі підрозділи цехи, ділянки, що обслуговують господарства та служби (прямо або побічно беруть участь у виробничому процесі), зв'язки між ними, взяті в сукупності, складають виробничу структуру.
Виробнича структура характеризує розподіл праці між підрозділами підприємства та їх кооперацію. Вона суттєво впливає на техніко-економічні показники виробництва, на структуру управління підприємством, організацію обліку.
Виділяють три типи виробничої структури промислових підприємств: технологічний, предметний і змішаний.
На підприємствах з технологічною структурою цехи та виробничі ділянки створюються за принципом технологічної однорідності (наприклад, наявність механічного, складального, ливарних цехів). Цей тип виробничої структури спрощує керівництво цехом, дозволяє маневрувати розміщенням людей, полегшує перебудову виробництва з однієї номенклатури виробів на іншу. До числа недоліків відносяться: виникнення зустрічних маршрутів руху виробів, відносне збільшення тривалості виробничого циклу та витрат на транспортування.
Під час предметної структури цехи та ділянки зайняті виготовленням будь-якого визначеного виробу або групи виробів і розташовуються в цьому випадку по ходу технологічного процесу. У цехах предметної спеціалізації прагнуть по можливості здійснити закінчений (замкнений) цикл виробництва виробів. Предметна структура спрощує й обмежує форми виробничого взаємозв'язку між цехами, скорочує шлях руху деталей, спрощує й здешевлює міжцеховий і внутрішньоцеховий транспорт, підвищує відповідальність працівників за якість робіт, дозволяє розставити устаткування по ходу технологічного прогресу. Усе це, у кінцевому рахунку, забезпечує збільшення випуску продукції, підвищення продуктивності праці та зниження собівартості виробів.
Під час змішаної, або предметно-технологічної, структури заготівельні цехи та ділянки організуються по технологічному принципу, а обробні та випускаючі по предметному. Змішана структура найбільш поширена та застосовується на більшій частині машинобудівних підприємств.
На виробничу структуру впливає ряд факторів:
– галузева приналежність підприємства;
– простота конструкції та технологічність виробу;
– рівень вимог, пропонованих до якості продукції;
тип виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;
склад технологічного оснащення та устаткування;
здатність виробництва швидко і без утрат перебудовуватися на випуск нової продукції;
характер виробничого процесу в основних, допоміжних, побічних та підсобних цехах.
Головними елементами виробничої структури підприємства є робоче місце, ділянки, цехи. Первинною ланкою організації виробництва є робоче місце частина виробничої площі, де робітник або група робітників виконує окремі операції з виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва, використовуючи під час цього відповідне устаткування або технічне оснащення.
Наявність системи однотипних виробничих ділянок, пов'язаних між собою та нужденних у єдиному керівництві, на великих і середніх підприємствах є передумовою створення цехів.
Цех виробничий адміністративний відособлений підрозділ підприємства, у якому виготовляється продукція або виконується визначена стадія виробництва, в результаті якої створюється напівфабрикат, використовуваний на даному або інших підприємствах.
Багато дрібних і середніх підприємств мають безцехову структуру та складаються з виробничих ділянок. Розрізняють наступні види цехів та виробничих ділянок: основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.
У основних цехах та на виробничих ділянках або виконується визначена стадія виробничого процесу по перетворенню основної сировини чи напівфабрикатів в основну продукцію підприємства, або реалізуються стадії безпосереднього виготовлення будь-яких виробів або їх вузлів.
Допоміжні цехи та ділянки виготовляють продукцію, споживану, як правило, всередині заводу та цим сприяють випуску основної продукції, створюючи умови для нормальної роботи основних цехів.
Обслуговуючі господарства та цехи організуються для обслуговування основних і допоміжних цехів.
Економічна доцільність переробки відходів основного виробництва є передумовою створення побічних цехів.
Виділяють також підсобні цехи, які виготовляють тару для упакування продукції, її упакування, відправлення споживачам.
Нормальна робота підприємства залежить не тільки від організації основних виробничих процесів, а зумовлюється також раціональною організацією допоміжних і обслуговуючих процесів, тобто розвитком інфраструктури.
Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства.
Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.
Виробнича інфраструктура – це комплекс підрозділів, які прямо не беруть участі в створенні продукції підприємства, але сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови (допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства (ремонтний, транспортний, інструментальний, енергетичний, складське господарство); магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору й обробки інформації тощо).
Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб працівників підприємства.
Соціальна інфраструктура складається з підрозділів громадського харчування, дитячих дошкільних установ, установ освіти, охорони здоров'я, організації відпочинку, житлово-комунального господарства.
8.2 Виробничий процес і принципи його організації
Виробничий процес - це сукупність окремих процесів праці, спрямованих на перетворення сировини та матеріалів у готову продукцію.
За призначенням виробничі процеси підрозділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі.
Основними є процеси безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції, яка визначає виробничий профіль підприємства. Залежно від особливостей виробництва, виробничий процес підрозділяють на стадії: заготівельну, обробну, складальну, які знаходять своє відображення у виробничій структурі підприємства.
До допоміжних відносять процеси виготовлення продукції, які використовується на власні потреби підприємства для забезпечення нормального здійснення основних процесів. Допоміжні процеси складають основу допоміжних виробництв таких як, ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін.
Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів (складські, транспортні).
За течією в часі виробничі процеси підрозділяють на переривані (дискретні) і безупинні.
Для дискретних процесів характерна циклічність, пов'язана з виробництвом продукції визначеної форми, яка обчислюється в натуральному вимірі (штуки машин, одягу, взуття тощо). Безупинні процеси характерні для виробництва продукції, яка не має закінченого обсягу та форми (сипучі, рідкі) і технологічний процес виготовлення якої не має потреби в циклічності.
За ступенем автоматизації виділяють процеси ручні, автоматизовані та автоматичні.
Під час розробки та організації виробничого процесу дотримують наступних принципів:
– спеціалізації, який характеризує зосередження однорідних операцій, що виконуються на робочих місцях кожної ділянки підприємства;
– пропорційності, що вимагає, щоб на всіх стадіях виробничого процесу була погоджена пропускна здатність, здатність виконання робіт і випуску продукції;
– прямолінійності, що означає – предмети праці в процесі обробки повинні мати раціональні маршрути пересування за всіма стадіями та операціями виробничого процесу;
– безперервності, який вимагає запобігання перерв між суміжними операціями, або зведення їх до мінімуму;
– ритмічності передбачає, що за рівні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції, забезпечується рівномірне завантаження робочих місць;
– гнучкості, який означає, що виробничий процес повинен оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, що зумовлюються мінливістю кон'юнктури споживчого ринку, розвитком науково-технічного прогресу.
Раціональна організація виробничого процесу досягається в результаті дотримання зазначених принципів, які тісно пов'язані між собою та доповнюють один одного і з різним ступенем реалізуються в практичній діяльності підприємств.
8.3 Організаційні типи виробництва
Під типом організації виробництва розуміють комплексну характеристику особливостей організації та технічного рівня виробництва.
Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.
Одиничне передбачає штучне виробництво виробів різноманітної та непостійної номенклатури обмеженого споживання. Різновидом одиничного виробництва є індивідуальне.
Серійне передбачає одночасне виготовлення партіями (серіями) широкої номенклатури однорідної продукції, виготовлення якої продовжується тривалий час.
Масове характеризується виготовленням окремих видів продукції у великих кількостях на вузькоспеціалізованих робочих місцях протягом тривалого періоду.
Загальну характеристику типів виробництва наведено в табл. 3.1.
Таблиця 3.1 – Характеристика типів виробництва [11]
|
Ознака |
Тип виробництва |
||
|
Одиничне |
Серійне |
Масове |
|
|
1.Широта номенклатури виробів |
Необмежена |
Обмежена кількістю типів |
Один тип |
|
2.Постійність виготовлення |
Не повторюється |
Періодично повторюється |
Постійно випускається |
|
3.Рівень спеціалізації робочого місця |
Різні операції |
Обмежена кількість операцій, які періо-дично повторюються |
Одна операція |
|
4.Рівень спеціалізації устаткування |
Універсальне |
Універсальне і спеціальне |
Переважно спеціальне |
|
5.Принцип розміщення робочих місць |
Технологіч-ний |
Технологічний і предметний |
Предметний |
|
6.Рівень кваліфікації працівників |
Високий |
Переважно середній, високий на автоматизованих системах |
Невисокий на прос-тих операціях, висо-кий в автомати-зованих системах |
Важливою кількісною характеристикою типу виробництва є рівень спеціалізації робочих місць, що розраховують за формулою
, (3.1)
де КЗО - коефіцієнт закріплення операції;
n - кількість найменувань предметів, що обробляються на даній групі робочих місць за місяць;
mi - кількість операцій, що проходить i-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;
М - кількість робочих місць, для яких обчислюється КЗО.
Тип виробництва значно впливає на формування виробничої структури підприємства, умови, вимоги та критерії раціональної організації виробництва.
8.4 Методи організації виробництва
Організація виробничого процесу в просторі (розміщення робочих місць та їх груп у межах підприємства) та забезпечення раціонального (найкоротшого) пересування предметів праці по операціях, здійснюється на основі визначеного методу організації виробництва. Виділяють два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.
Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:
– здійснюється обробка різних за конструкцією та технологією виготовлення предметів праці, кількість яких іноді недостатньо для нормального завантаження устаткування;
– робочі місця розташовуються однотипними технологічними групами;
– предмети праці пересуваються в процесі обробки складними маршрутами, в результаті чого наявні великі перерви між операціями.
Найбільш часто цей метод застосовується в одиничному та серійному виробництвах. Модифікаціями непотокового виробництва є такі форми:
1) одинично-технологічна, за якої окремі одиниці праці одиницями або невеликими партіями (які не повторюються) проходять обробку. У серійному виробництві цей метод приймає форми партіонно-технологічного або предметно-групового;
2) під час партіонно-технологічної форми обробка партій періодично повторюється. Оптимальною є така величина партії предметів, за якої загальні витрати на їх виготовлення будуть мінімальними;
Під час невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод дозволяє краще використовувати устаткування, забезпечити повне завантаження в часі та за потужністю.
Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу.
Потокове виробництво має наступні ознаки:
– за групою робочих місць закріплюється обробка предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно схожих предметів;
– робочі місця розташовуються відповідно до технологічного процесу;
– на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій;
– передавання предметів праці забезпечує високий рівень паралельності та безперервності процесу.
Основним структурним елементом потокового виробництва є потокова лінія – технологічно та організаційно відособлена група робочих місць.
За номенклатурою виробів потокові лінії підрозділяють на одно- та багатопредметні.
Однопредметною є лінія, на якій обробляється або складається виріб одного типорозміру. Перехід до іншого типорозміру має потребу в перебудові лінії. Такі лінії використовують у масовому виробництві. Багатопредметна -– це така лінія, на якій одночасно або послідовно виготовляється кілька типорозмірів виробів, схожих за конструкцією та технологією виробництва; застосовується вона в серійному виробництві.
За ступенем безперервності процесу потокові лінії підрозділяють на безупинні та переривані.
За способом підтримки ритму існують лінії з регламентованим і вільним ритмом. На лінії з регламентованим ритмом предмети праці передаються по операціях через точно фіксований час, тобто з заданим ритмом (використання конвеєра). На лініях з вільним ритмом предмети по операціях передаються з відхиленням від розрахункового ритму.
У залежності від місця виконання операції лінії підрозділяють на лінії з робочим конвеєром і конвеєром зі зняттям предметів для їх обробки.
Потокове виробництво в результаті високої спеціалізації, механізації та чіткої організації виробничого процесу є високоефективним, його ефективність полягає у високій продуктивності праці, скороченні виробничого циклу та незавершеного виробництва, кращому використанні основних фондів. Але вузька спеціалізація робочих місць, їх розміщення по ходу технологічного процесу створюють труднощі під час переходу на випуск нової продукції: тому створення гнучких автоматизованих систем – це стратегічний напрямок розвитку техніки та організації виробництва.
8.5 Основні форми організації виробництва
До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, комбінування, спеціалізація та кооперування й раціональне розміщення виробництва.
В умовах ринку розвиток цих форм має стихійний характер, вони потребують удосконалення на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розвитку різних форм власності. Великі спеціалізовані підприємства мають свої переваги та недоліки порівняно з дрібним бізнесом, який створює їх певне конкурентне середовище.
Концентрація виробництва полягає в зосередженні виробництва на великих підприємствах у межах кожної галузі. Процес концентрації виробництва в сучасних умовах вимагає не просто збільшення кількості основних фондів, а докорінної зміни техніки на базі науково-технічного прогресу, її зосередження на великих підприємствах.
Під абсолютною концентрацією розуміють будь-яке укрупнення виробництва (або розростання самого підприємства, або об’єднання дрібних підприємств), а під економічною (відносною) концентрацією розуміють ріст питомої ваги великих підприємств в загальному обсязі виробництва.
Основним критерієм ефективності концентрації в промисловості є максимальне використання факторів виробництва. У кожній галузі концентрація виробництва залежить від конструктивно-технологічних особливостей продукції.
Концентрація промислового виробництва здійснюється в трьох основних формах:
Основними перевагами концентрації виробництва є:
Недоліками концентрації є:
Основними показниками рівня концентрації є розміри підприємств, які визначаються за:
– річним випуском продукції;
– середньорічною кількістю працюючих;
– середньорічною вартістю основних фондів;
– споживанням енергоресурсів за рік;
– середнім розміром підприємства в галузі.
Спеціалізація – це процес зосередження випуску конструктивно та технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в об’єднаннях або галузях.
Спеціалізація виробництва здійснюється в трьох основних формах: предметної, подетальної, технологічної.
Предметна спеціалізація означає зосередження виробництва визначених видів продукції кінцевого споживання. Предметом такої спеціалізації можуть бути автомобільний завод, швейна фабрика, які випускають визначені види та сорти виробів.
Подетальна спеціалізація зосередження виробництва визначених деталей і агрегатів, заготівель і напівфабрикатів, а також виконання окремих технологічних процесів (наприклад, підшипниковий завод).
Перетворення окремих фаз виробництва або операцій у самостійне виробництво технологічна спеціалізація.
Економічна ефективність спеціалізації може бути визначена шляхом обчислення таких показників як:
Е = [(C1+Tp1) - (C2 +Tp2)] x A2, (3.2)
де С1 і С2 - повна собівартість одиниці продукції до і після проведення спеціалізації;
Тр1 і Тр2 - відповідні транспортні витрати;
А2 - річний обсяг виробу продукції після проведення спеціалізації.
Н =[(C1+Tp1+ЕНK1) - (C2 +Tp2+ЕнK2)] x A2, (3.3)
де ЕН - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;
К1 і К2 - питомі капітальні вкладення до та після проведення спеціалізації;
А2 - річний обсяг виробництва продукції (фактичний) після проведення спеціалізації.
Приклад. Визначити економічну ефективність від спеціалізації продукції, зміну рівня спеціалізації (табл.. 3.2).
Таблиця 3.2 – Вихідні дані для розрахунків
|
Показник |
Одиниця виміру |
До спеціалізації |
Після спеціалізації |
|
Випуск за рік |
шт. |
40000 |
42000 |
|
Собівартість виробу |
грн |
50,0 |
40,0 |
|
Ціна виробу |
грн |
55,5 |
55,5 |
|
Питомі капітальні вкладення |
грн |
110,0 |
160,4 |
|
Транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу |
грн |
8,0 |
11,6 |
|
Профільна продукція за рік |
грн |
1300000 |
1864300 |
Е = [(50,0+8,0+0,12х110,0) - (40,0 +11,6+0,12х160,4)] x 42000=14784 грн
2. Рівень спеціалізації визначається питомою вагою профільної продукції в загальному обсязі продукції за рік:
,
.
, (3.4)
де К - обсяг капітальних вкладень на здійснення спеціалізації;
Ф - вартість основних фондів, вивільнених унаслідок спеціалізації.
Кооперування виробництва тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.
Розрізняють кооперування за галузевим та територіальним принципах.
Рівень кооперування визначається наступними основними показниками:
– питомою вагою в собівартості виготовленої підприємством продукції комплектуючих виробів і напівфабрикатів, одержаних по кооперованих поставках;
питомою вагою напівфабрикатів, виготовлених підприємством на сторону, в загальному їх випуску та випуску на сторону;
кількістю підприємств, що кооперуються з даним підприємством.
Комбінування виробництва це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.
Ознаками комбінування є:
– об'єднання різнорідних виробництв;
– пропорційність між ними;
– техніко-економічна єдність виробництв;
виробнича єдність (усі частини комбінату розташовуються на одній території та пов'язані між собою комунікаціями);
єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.
Комбінування виступає в трьох основних формах:
1. Комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки сировини аж до одержання готової продукції;
2. Комбінування на основі використання відходів виробництва для вироблення інших видів продукції;
3. Комбінування на основі комплексної переробки сировини (вироблення з одного виду сировини різних видів продуктів).
Рівень комбінування можна охарактеризувати рядом показників:
Розміщення виробництва є формою його територіальної організації, яка полягає в просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних та адміністративних районах країни.
Принципи розміщення виробництва:
Основні фактори, які впливають на вибір місця розташування підприємства, можуть бути об’єднанні в такі групи:
1. Природно-географічні (кількісна та якісна характеристика родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових ресурсів, кліматичних умов).
2. Демографічні (оцінка трудових ресурсів в районах, перспективи зміни їх структури).
3. Техніко-економічні (впровадження досягнень науково-технічного прогресу, форми суспільної організації виробництва).
4. Транспортна освоєність району.
5. Економічно-політичні (розвиток економічних зв’язків України з іноземними державами, вихід на міжнародний ринок, розташування виробництва в районах вкладення іноземних інвестицій).
Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинне полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанту.
Запитання для обговорення
Тема 9 ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА
9.1 Виробнича програма підприємства та її показники
Виробнича програма підприємства (план виробництва та реалізації продукції) це система планових завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно договорів поставок.
Номенклатура це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент це різновид виробів в межах даної номенклатури.
Під час розробки виробничої програми підприємства використо вуються натуральні, умовно-натуральні, трудові, вартісні та якісні методи вимірювання. Вони дозволяють вести планування, облік, контроль собівартості, обсягів продажу, номенклатури, асортименту, трудомісткості, якості продукції, що випускається.
Натуральні показники плану (тонни, одиниці, метри тощо) характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та частку на ринку того чи іншого продукту. У розрахунках на одиницю продукції встановлюються технологічні норми витрат сировини, енергії, робочого часу, а також визначається собівартість виробів (послуг). Без натуральних показників неможливо визначити потребу у виробничих потужностях та ефективність їхнього використання.
Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:
, (3.5)
де П обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;
ОП обсяг поставок в натуральних одиницях;
Зп, Зк запаси продукції на складі відповідно на початок і на кінець планового року, натуральних одиниць.
Натуральні показники плану необхідні для:
– оцінки матеріало- та трудомісткості виробництва;
– обґрунтування потреби в окремих видах матеріалів, сировини та обладнання;
– визначення складу та кількості робітників, необхідних для організації виробництва того чи іншого продукту;
– задоволення попиту споживачів.
Вибір натуральних показників вимірювання залежить від харак теру виробу, призначення продукції, що виробляється, її споживчих якостей. Натуральні показники найбільш повно та об'єктивно характе ризують динаміку виробництва, продуктивність праці, продуктивність роботи окремих підрозділів підприємства, проте придатні для оцінки лише однорідної продукції. На підприємствах з широким асортиментом продукції за допомогою натуральних показників неможливо охаракте ризувати загальний обсяг виробництва та проаналізувати його динаміку.
Трудові показники – години, хвилини робочого часу – використовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції та виробничої програми. Найбільш розповсюджені показники - трудомісткість продукції або витрати робочого часу на виготовлення продукції, виконання послуг, які розраховуються в нормо-годинах. Крім того, для вимірювання роботи обладнання використовується показник – станко-години.
Показники трудомісткості виробничої програми (нормо-години, людино-години, станко-години) на перший погляд придатні для вимірювання обсягів виробництва. Проте в зв'язку зі змінами в трудо місткості продукції людино-години не співставні в динаміці, тому трудові показники використовуються частіше для допоміжних розрахунків. Трудомісткість виробничої програми, що вимірюється в нормо-годинах, є обсягом виробництва, який повинен викону вати колектив цеха підприємства.
Універсальними показниками в системі оцінки обсягів вироб ництва та реалізації продукції є вартісні, об'ємні показники діяльності, які використовуються одночасно з натуральними та трудо вими показниками. Вартісні показники необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асор тимент продукції, для співставлення витрат з отриманим прибутком, оцінки ефективності діяльності підприємства.
У грошовому відображенні розраховуються товарна продукція, валова, реалізована чи обсяг продаж, чиста, умовно-чиста, нормативно-чиста, валовий та внутрішньозаводський оборот підприємства, нормативна вартість обробки продукції.
Товарна продукція характеризує обсяг виробленої та готової до реалізації продукції, робіт і послуг, виконаних для інших підприємств. Цю продукцію обчислюють у діючих оптових цінах, а її показники використовуються для розрахунків обсягів реалізованої продукції, визначення собівартості виробів і загальних витрат підприємства, розрахунку фінансового плану підприємства.
До товарної продукції належить вартість готової продукції; напівфабрикатів для відпускання стороннім організаціям; вартість капітального ремонту свого устаткування та транспортних засобів; вартість робіт промислового характеру для сторонніх організацій та своїх непромислових господарств; вартість тари, виготовленої для пакування своєї продукції, якщо вона не врахована в оптовій ціні на цю продукцію; вартість обробки продукції з матеріалу замовника, якщо підприємство не перераховує замовнику вартість цих матеріалів (давальницька сировина).
Товарна продукція – характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону (іншим підприємствам), а також робіт і послуг промислового характеру, що виконані для інших підприємств.
В узагальненому вигляді обсяг товарної продукції визначається за формулою
ТП = ГП + ПФ + Пп + Об , (3.6)
де ГП – готова продукція;
ПФ – напівфабрикати, що реалізуються на сторону (іншим під приємствам);
Пп – роботи промислового характеру, що виконуються для інших підприємств, своїх підрозділів;
Об – вартість обробки продукції з давальницької сировини.
Товарна продукція планується за заводським методом, тобто без урахування вартості готової продукції, напівфабрикатів, що виготовлені для власних потреб. Оцінка вартості готової продукції визначається за оптовими цінами чи за співставними оптовими цінами.
Валова продукція характеризує загальний обсяг вироб ництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний (плановий) період у незмінних (порівнянних) цінах.
До складу валової продукції входить товарна продукція, зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець року, а також вартість матеріалів і сировини, наданих замовником на пере робку.
На підприємствах з незначною тривалістю виробничого циклу (швейне, взуттєве, харчове виробництво), де незавершене виробницт во підтримується на постійному, відносно незначному рівні, показ ники товарної та валової продукції практично тотожні. На підприєм ствах з тривалим виробничим циклом (наприклад, будівництво, судно будування) ці показники значно відрізняються.
Обсяг валової продукції розраховується за формулою
, (3.7)
де НПп, НПк вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн
Під час зменшення протягом періоду залишків незавершеного ви робництва валова продукція підприємства буде більше товарної на різницю цих залишків. Якщо ж залишки незавершеного виробництва протягом періоду збільшуються, то валова продукція буде менше товарної на цю різницю.
Валовий оборот характеризує загальний обсяг продукції, робіт, що виготовлені на підприємстві всіма його підрозділами, незалежно від призначення (для власних цілей чи для реалізації на сторону) за певний (плановий) період.
Оскільки до складу валового обороту входить продукція, що вироблена одним підрозділом для потреб іншого, з'являється так званий "повторний рахунок". Обсяг таких робіт називається внутрішнім заводським оборотом.
Тому валову продукцію можна розрахувати також за формулою
. (3.8)
Виробничий процес підприємства направлений на створення додаткової вартості та є частиною процесу створення сукупної вар тості всього національного доходу. Величину додаткової вартості, створеної на конкретному підприємстві, характеризує показник "чиста продукція підприємства".
Чиста продукція підприємства характеризує додаткову (нову) вартість, що створена на даному підприємстві за певний (плановий) період.
Під час визначення обсягів виробництва в оптових цінах на їхню величину значно впливає вартість вихідних матеріалів. Так, за умови рівного обсягу виробництва товарів у натуральному вираженні, обсяг товарної продукції буде тим більшим, чим дорожчі вихідні матеріали, що були використані для її виробництва. Цей вплив особливо значний для матеріаломістких галузей виробництва.
Щоб уникнути впливу вартості матеріалів, перенесеної вартості, визначити реальний вклад кожного підприємства в створення додат кової сукупної вартості, використовується показник чистої продукції. До складу чистої продукції підприємства входить оплата праці робітникам, тобто оцінка витрат персоналу підприємства, що входить до собівартості продукції; нарахування на соціальні заходи; витрати, пов'язані з організацією виробничого процесу; обов'язкові платежі, що входять до складу ціни; плановий прибуток підприємства. До чистої продукції не входить перенесена вартість, що створена на інших підприємствах (вартість сировини, матеріалів, електроенергії, амортизація обладнання тощо).
Кількісно її оцінка може бути отримана шляхом вираховування із обсягів товарної продукції всієї суми матеріальних витрат у оптових цінах, а також сума амортизаційних відрахувань:
ЧП = ТП - МВ - А, (3.9)
де МВ – матеріальні витрати;
А – нарахована амортизація від вартості основних фондів на їх ремонт і повне відновлення.
Показник чистої продукції дозволяє об'єктивно оцінити витрати підприємства щодо створення продукції. Додаткова вартість висвітлює, таким чином, внесок, який приносить кожне підприємство в сукупну вартість вироблених благ.
Умовно-чиста продукція характеризує додаткову вартість, створену на підприємстві, але з урахуванням амортиза ційних відрахувань.
Показник умовно-чистої продукції (УЧП) розраховується за формулою:
.
Нормативно-чиста продукція характеризує частину ціни виробу (робіт, послуг), яка включає основну й додаткову заробітну платню персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи та нормативний прибуток.
, (3.10)
, (3.11)
, (3.12)
, (3.13)
, (3.14)
, (3.15)
де Ni - обсяг випуску і-го виду продукції або послуг промислового характеру, нат.од.;
Нчпі - норматив чистої продукції і-го виду, грн;
m - кількість різних видів продукції (послуг), що виготовляються на підприємстві, од.;
З - заробітна платня у розрахунку на одиницю продукції, грн;
Пн - нормативний прибуток, грн;
Сд - собівартість одиниці продукції за вирахуванням прямих матеріальних витрат (додані витрати), грн;
Рн - норматив прибутку від собівартості за вирахуванням прямих матеріальних витрат, %;
Зор - заробітна платня основних робітників, грн;
Зінш - заробітна платня інших працюючих, грн;
Кз - коефіцієнт розподілу заробітної платні;
З/ - заробітна платня промислово-виробничого персоналу підприємства за рік, грн;
З/ор - заробітна платня основних робітників підприємства за рік, грн
Реалізована продукція – це товарна продукція, яку фак тично відвантажено й оплачено споживачем продукції підприємства за певний (плановий) період.
Обсяг реалізації продукції, таким чином, визначає обсяг вироб леної та відвантаженої продукції, яка знайшла свого споживача й визнана на ринку.
Обсяг реалізації продукції розраховується за формулою
, (3.16)
де Гп, Гк залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду, грн;
Оп, Ок залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець планового періоду, грн
Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НП) визначається за формулою
, (3.17)
N кількість виробів у натуральних одиницях;
З собівартість одного виробу, грн;
Дц – тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;
Кнз коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу;
Д – кількість робочих днів в році.
, (3.18)
де М сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн;
С1 собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн;
С0 одноразові витрати спочатку циклу виготовлення продукції, грн;
Сn поточні витрати на виготовлення продукції, грн
Під час формування та виконання виробничої програми підприєм ства використовують відносні показники, які характеризують техно логічні особливості виробництва.
До основних з них відносяться:
1. Коефіцієнт товарності (КТ), який характеризує долю продукції, готової до реалізації, в загальному обсязі виробленої продукції. Опосередковано цей коефіцієнт дозволяє оцінити тривалість вироб ничого циклу, рівень ефективності його організації. Збільшення коефіцієнту товарності свідчить про скорочення частку незаверше ного виробництва в загальній структурі валової продукції. Коефі цієнт розраховується за формулою
. (3.19)
2. Коефіцієнт внутрішньовиробничого комбінування (КК) характе ризує кількість стадій виробничого процесу; визначається відно шенням обсягу внутрішнього заводського обороту до обсягів вало вої продукції. Розраховується за формулою
. (3.20)
Приклад. Обчислити обсяг товарної, валової та реалізованої продукції підприємства, валовий та внутрішньозаводський обороти, коефіцієнти товарності та внутрішньовиробничого комбінування. Залишки готової продукції на складі підприємства: на початок року - 800 тис. грн, на кінець року - 245 тис. грн (табл..3.3)
Таблиця 3.3 – Вихідні дані для розрахунків
|
Цех-виготовлю-вач продукції |
Цех-споживач продукції |
Відпуск продукції на сторону |
Залишок не-завершеного виробництва |
|||||||
|
Ливарний |
Ковальсь-кий |
Механіч-ний |
Складаль-ний |
Ремонтно-механічний |
Інструмен-тальний |
разом |
На початок року |
На кінець року |
||
|
Ливарний |
- |
100 |
800 |
- |
50 |
60 |
1010 |
50 |
80 |
90 |
|
Ковальський |
- |
- |
250 |
- |
- |
5 |
255 |
20 |
10 |
12 |
|
Механічний |
- |
- |
- |
3500 |
40 |
60 |
3600 |
80 |
300 |
170 |
|
Складальний |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
5900 |
580 |
490 |
|
Ремонтно-механічний |
60 |
50 |
80 |
45 |
- |
30 |
265 |
60 |
15 |
12 |
|
Інструменталь-ний |
60 |
180 |
260 |
60 |
35 |
- |
595 |
95 |
70 |
75 |
Обсяг товарної продукції дорівнюватиме:
тис. грн
Обсяг валової продукції складе:
тис. грн
Обсяг реалізованої продукції:
тис. грн
Внутрішньозаводський оборот – це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Отже:
тис. грн
Валовий оборот підприємства – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним. Його можна обчислити як суму валової продукції та внутрішньозаводського обороту:
тис. грн
Коефіцієнт товарності розраховується як відношення товарної продукції до валової продукції:
.
Коефіцієнт внутрішньовиробничого комбінування складе:
.
9.2 Обґрунтування виробничої програми
Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими та матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.
Обсяг продукції, наприклад, валової або товарної, може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:
, (3.21)
де ОФ середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн;
фо фондовіддача, грн
(3.22)
де Р – чисельність працюючих на підприємстві, люд.;
ПТ продуктивність праці, що може бути виражена показником виробітку, грн/люд.
Обсяг виробництва продукції в натуральних показниках (N) може бути розрахований, виходячи з величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому періоді (МЗ) і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції q:
. (3.23)
Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто від максимально можливого обсягу випуску продукції при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:
, (3.24)
де Пм проектна потужність підприємства, грн;
Квик коефіцієнт використання проектної потужності.
Якісний бік виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального її обсягу.
Запитання для обговорення
Тема 10 ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ та ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ
10.1 Поняття якості продукції. Показники якості продукції
За сучасних умов стійкість положення підприємства на ринку товарів та послуг визначається рівнем конкурентоспроможності. У свою чергу конкурентоспроможність пов’язана з двома показниками рівнем ціни та якості продукції.
Якість як економічна категорія це сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.
Поряд з якістю існує поняття технічного рівня продукції відносної характеристики якості, основаної на порівнянні показників, що визначають технічну досконалість продукції, котра оцінюється, з відповідними базовими показниками.
Рівень якості кількісна характеристика ступеня придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї порівняно з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Існує чотири рівні якості:
1. Абсолютний – визначається шляхом обчислення обраних для його виміру показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів.
2. Відносний – визначається шляхом порівняння показників якості виготовленої продукції з показниками кращих аналогічних зразків виробів.
3. Перспективний – відображає пріоритетні напрямки та темпи розвитку науки та техніки.
4. Оптимальний – це рівень, при якому загальна величина суспільних витрат на виробництво та використання продукції у визначених умовах її споживання була б мінімальною.
Залежно від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:
а) показники призначення (характеризують пристосованість виробів до використання та область використання);
б) показники надійності та довговічності;
в) показники технологічності (характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення);
г) ергономічні показники (враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних властивостей, вимоги техніки безпеки);
д) естетичні показники (характеризують відповідності стилю та моді, оригінальність, гармонійність);
е) показники стандартизації та уніфікації, що відбивають ступінь використання у виробі стандартизованих та уніфікованих виробів та вузлів;
ж) економічні показники (відображають витрати на розробку, виготовлення та експлуатацію виробу).
2. Комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу. Згідно цих показників продукцію поділяють на сорти, марки, класи.
а) коефіцієнт оновлення асортименту;
б) частка сертифікованої продукції;
в) частка продукції, призначеної для експорту;
г) обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.
10.2 Методи оцінки якості продукції
Для визначення рівня якості використовують ряд методів, які залежно від способу одержання інформації підрозділяють на такі:
Залежно від джерела інформації методи оцінки якості поділяються на:
У окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які ґрунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.
10.3 Економічний механізм управління якістю продукції
Економічний механізм управління якістю продукції об’єднує способи та методи, які спрямовані на забезпечення виробництва та реалізації продукції високої якості. Складовими елементами цього механізму є планування й прогнозування виробництва високоякісної продукції, стимулювання та контроль за виробництвом, стандартизація і сертифікація продукції.
Визначальними елементами механізму управління якістю є наступні [11]: стандартизація та сертифікація виробів; внутрішні системи якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення; внутрівиробничий технічний контроль якості.
Під стандартизацією розуміють визначення та застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності у певній галузі.
Складовими елементами стандартизації є такі:
запровадження вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації та автоматизації виробництва;
визначення норм, методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості;
формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; забезпечення спільності термінів виміряють і позначень;
створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.
Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами:
урахування рівня розвитку науки та техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва;
гармонізація з міжнародними, регіональними, національними стандартами;
взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх видів;
участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін-розробників, виготовлювачів, споживачів, органів державної виконавчої влади;
відкритість інформації щодо діючих стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням чинного законодавства.
Основними результатами стандартизації є стандарти та технічні умови. Стандарти відрізняються за ступенем жорстокості вимог до виробів і сукупністю об’єктів стандартизації.
Міжнародні стандарти використовуються для сертифікації продукції, що експортуються в інші країни та реалізуються на світовому ринку.
Державні стандарти України запроваджуються:
продукцію міжгалузевого призначення;
продукцію для населення та народного господарства;
організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти;
елементи народногосподарських об’єктів державного значення;
методи випробувань.
Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України.
Стандарти науково-технічних та інженерних товариств розробляються на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних у окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.
Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції.
Стандарти підприємств розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції та самого виробництва.
Елементом системи управління якістю є сертифікація продукції. Сертифікат документ, що засвідчує високий рівень якості, відповідність до вимог міжнародних стандартів.
В Україні прийнято розрізняти обов’язкову та добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює за всіх випадків перевірку та випробування продукції з метою визначення її характеристик та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції до вимог, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання на договірних засадах.
Останніми роками почали формуватися міжнародні системи сертифікації, координацію яких здійснює спеціальний комітет із сертифікації. Цим комітетом розроблені: правила та порядок здійснення сертифікації продукції; критерії акредитації випробувальних центрів; умови вступу до міжнародної системи сертифікації.
Підприємствам бажано створювати та сертифікувати власні системи якості. Система якості сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Головні принципи формування системи якості:
підготовка усіх категорій кадрів найвищого рівня;
безпосередня зацікавленість усього керівництва підприємства в розв’язанні проблем якості продукції, підпорядкування організаційної структури поставленій меті;
управління якістю продукції за участі всіх працівників підприємства, поточний розподіл відповідальності.
В Україні органом, що координує систему стандартизації та сертифікації, є Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України). Основними функціями Держстандарту є наступні:
затвердження переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації;
акредитація органів з сертифікації та випробувальних лабораторій;
запровадження правил визначення сертифікатів інших країн;
інформаційне забезпечення споживачів щодо стандартів, сертифікатів, класифікаторів інформації.
Держстандарт України та його територіальні органи здійснюють державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил. Органи державного нагляду здійснюють перевірку додержання стандартів, узагальнюють її результати та інформують про це відповідні органи державної влади та громадськість, забезпечують оперативне вжиття заходів до припинення порушень стандартів, вносять пропозиції щодо підвищення якості продукції.
Об’єктами державного нагляду є:
продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та продукти харчування;
експортна продукція;
імпортна продукція;
атестовані виробництва.
Господарюючі суб’єкти за порушення вимог стандартів несуть матеріальну відповідальність у вигляді сплати штрафів. Сплата штрафів не звільняє підприємців від обов’язків відшкодування збитків споживачам продукції, котрі виникли внаслідок порушення стандартів або невиконання умов договору на поставку продукції.
Внутрівиробничий технічний контроль якості виконують відділи технічного контролю, основним завданням яких є постійне забезпечення необхідного рівня якості, зафіксованого в нормативних документах.
Об’єктами контролю мають бути всі компоненти виробничої системи та її взаємопов’язаних елементів.
До основних видів технічного контрою якості зараховують:
активний - контроль якості безпосередньо в ході технологічного процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування;
автоматизований - контроль, що здійснюється шляхом прямого застосування автоматичних пристроїв без участі людини як у ході технологічного процесу, так і після завершення обробки чи складання виробу;
статистичний - особливий науково обґрунтований вид вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичної статистики;
летючий - раптовий і швидко-плановий контроль якості виробів на окремих дільницях виробництва;
інспекційний - запланований контроль переважно в формі державного або внутрівиробничого нагляду;
стаціонарний - контроль, що здійснюється в спеціально обладнаних приміщеннях шляхом проведення відповідних випробувань, аналізів;
змінний - здійснюється на тих чи інших місцях самими виконавцями або контрольними майстрами відділу технічного контролю підприємства.
10.4 Економічна ефективність і шляхи підвищення якості продукції
Підвищення якості продукції безпосередньо впливає на виробництво, його ефективність, а також на імідж підприємства в цілому. Підвищення якості продукції забезпечує економію сировини, матеріалів, палива, енергії, зростання ефективності інвестицій, повніше задоволення різноманітного попиту споживачів, а також сприяє виходу підприємства на світовий ринок, збільшенню експорту.
Шляхи поліпшення якості виробів за своїм змістом та цілеспрямованістю об’єднують у три групи: технічні, організаційні, соціально-економічні.
Серед технічних шляхів підвищення якості визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства, поліпшення стандартизації. До організаційних чинників підвищення якості належать: запровадження сучасних форм організації виробництва та управління ним; удосконалення методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції; розширення прямих господарських зв’язків; вивчення та запровадження позитивного досвіду в галузі проектування та виготовлення високоякісних виробів. До соціально-економічних способів та методів поліпшення якості відносять: систему прогнозування та планування якості продукції, достатньо потужну мотивацію праці, активізацію людського чинника, проведення правильної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.
Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва та реалізації продукції підвищеної якості.
Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості) розраховується за формулою
, (3.25)
де П – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн;
Ен – коефіцієнт прибутковості капіталовкладень;
К питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо підвищення якості продукції, грн/од.;
N обсяг продукції підвищеної якості в натуральних одиницях.
Приклад. Визначити річний економічний ефект у виробника побутових кухонних комбайнів нової покращеної моделі (табл.3.4).
Таблиця 3.4 – Вихідні дані для розрахунків
|
Показник |
Стара модель |
Покращена модель |
|
Річний випуск, тис. шт. Додаткові капіталовкладення, пов`язані з освоєнням виробництва нової моделі, тис. грн Собівартість комбайна, грн Роздрібна ціна комбайна, грн |
80 - 165 180 |
80 400 205 225 |
Приріст прибутку в розрахунку на одиницю реалізованої продукції покращеної якості становитиме:
грн/од.
Тоді річний економічний ефект у виробника побутових кухонних комбайнів нової покращеної моделі складе:
тис. грн
Якщо поліпшення якості продукції знаходить своє відображення в підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту (П):
, (3.26)
де Ц1, Ц2 відповідно ціна одиниці продукції нижчого та вищого сорту;
С1, С2 собівартість одиниці продукції нижчого та вищого сорту.
Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості може бути обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції поліпшеної і попередньої якості:
, (3.27)
де С1, С2 – собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно попередньої та покращеної якості, грн;
К1, К2 питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої та покращеної якості, грн
Досить часто цей ефект може мати відмітне значення тому, підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва. У такому випадку економічний ефект можна розрахувати як П.
Річний економічний ефект у споживачів продукції покращеної якості може бути розрахований як зміна річної величини одноразових і поточних витрат:
, (3.28)
питомі капітальні вкладення на придбання та експлуатацію виробів відповідно попередньої та покращеної якості;
річна сума експлуатаційних витрат по виробах відповідно попередньої та покращеної якості;
0 коефіцієнт еквівалентності старої продукції новій за корисним ефектом (продуктивності, терміну служби тощо).
Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.
Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції визначається як сума річних економічних ефектів під час виробництва й експлуатації (споживанні):
. (3.29)
Приклад. Визначити річний економічний ефект від виробництва і споживання харчових поліпшувачів із натуральної сировини, які використовуються в хлібопекарній промисловості (табл.. 3.5).
Таблиця 3.5 – Вихідні дані для розрахунків
|
Показник |
Старий продукт |
Новий продукт |
|
Інвестиції в будівництво нового цеху харчових поліпшувачів покращеної якості, тис. грн Річний обсяг виробництва продукції, т Гуртова ціна продукції, грн/т Собівартість 1 т продукції, грн Питомі витрати на 1 т хлібобулочних виробів, кг Обсяг виробництва хлібобулочних виробів, т/рік |
- 650 1620 1340 60 1000 |
1000 650 1900 1460 22 1000 |
Річний економічний ефект у виробника продукції можна обчислити як річний економічний ефект від випуску хлібопекарного поліпшувача покращеної якості:
грн
Річний економічний ефект у споживачів обчислюється як різниця витрат на споживання поліпшувача покращеної якості та поліпшувача попередньої якості:
грн
Отже, сумарний річний економічний ефект від поліпшення якості продукції дорівнює:
грн
У ряді випадків при поліпшенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається незмінною, хоча збільшується термін служби нового виробу. У такому випадку річний економічний ефект може бути розрахований за формулою
, (3.30)
Сс, Сн собівартість одиниці старого та нового виробу, грн;
Тс, Тн термін служби старого та нового виробу.
Приклад. У результаті раціоналізації виробництва та вдосконалення технології строк служби технічної тканини, що випускається комбінатом, зросте із 3 до 5 років. Проте собівартість тканини покращеної якості підвищиться із 7 до 9 грн/м2. Річний випуск тканини 900 тис. м2. Розрахувати річний економічний ефект від покращення якості технічної тканини.
Річний економічний ефект складає:
тис. грн
Запитання для обговорення
1. У чому полягає різниця між поняттями “якість продукції” та “рівень якості продукції”?
За якими ознаками класифікують одиничні показники якості продукції?
Обґрунтуйте необхідність застосування певної системи загальних показників рівня якості продукції, що виготовляється підприємством.
Які методи застосовують для визначення рівня якості продукції?
Розтлумачте багатоспрямований вплив підвищення якості продукції на виробництво та імідж підприємства.
Охарактеризуйте основні шляхи поліпшення якості продукції.
Які напрямки охоплює стандартизація продукції?
Які категорії стандартів охоплює нормативно-технічна документація?
Обґрунтуйте необхідність сертифікації продукції.
У чому полягає різниця між обов’язковою та добровільною сертифікацією?
Системи державного нагляду за якістю продукції, що виготовляється на підприємствах.
Обґрунтуйте необхідність внутрівиробничого технічного контролю на підприємстві.
За якими ознаками класифікують види технічного контролю якості продукції на підприємстві?
Контрольні запитання одиничного та множинного вибору відповідей за розділом 3
1. Виробництво є процесом, спрямований на створення продукції або надання послуг з метою:
а) отримання прибутку;
б) задоволення суспільних та особистих потреб;
в) поєднання дій працівників, засобів праці та природних ресурсів, які необхідні для виготовлення продукції.
2. Вкажіть типи виробництва:
а) одиничний;
б) партіонний;
в) потоковий;
г) серійний;
д) масовий;
є) індивідуальний.
3. Для підприємства, що випускає вузький асортимент однорідної продукції найбільш прийнятними є … показники виробничої програми:
а) натуральні;
б) трудові;
в) вартісні.
4. Дискретні процеси – це виробничі процеси………:
а) які не потребують технологічної циклічності;
б) яким притаманна циклічність, пов’язана із виготовленням виробів певної форми;
в) які виконуються робітником за допомогою машин;
г) які здійснюються машинами без участі робітника.
5. Загальна структура підприємства включає:
а) основні, допоміжні та обслуговуючі цехи;
б) виробничу структуру;
а) підсобні цехи та господарства;
г) організації та установи, що займаються обслуговуванням працівників підприємства;
д) апарат управління підприємством.
6. Для обчислення обсягу виробництва та реалізації продукції використовуються такі показники:
а) натуральні;
б) трудові;
в) вартісні;
г) змішані;
д) умовно-натуральні.
7. На підприємствах із незначною тривалістю виробничого циклу:
а) показники товарної та валової продукції практично тотожні;
б) валова продукція підприємства значно більше за товарну;
в) товарна продукція підприємства значно більше за валову;
г) між наведеними показниками не існує прямого зв'язку.
8. Продукцію поділяють на сорти, марки, класи відповідно до … показників якості:
а) одиничних;
б) комплексних;
в) узагальнюючих.
9. Загальна структура підприємства визначається:
а) сукупністю цехів, дільниць, допоміжних підрозділів, які безпосередньо або побічно приймають участь у виробництві продукції;
б) сукупністю виробничих та невиробничих підрозділів, управлінських підрозділів, розміром взаємозв'язку та співвідношення між ними;
в) сукупністю виробничих, управлінських та обслуговуючих підрозділів, їхніми зв'язками, які формуються на принципах підлеглості.
10. При масовому типі виробництва робочі місця розташовуються за принципом:
а) предметним;
б) технологічним і предметним;
в) технологічним;
д) поточним.
11. Реалізована продукція не включає:
а) товарну продукцію;
б) зміну обсягу незавершеного виробництва;
в) зміну залишків готової продукції на складі;
г) зміну обсягу відвантаженої неоплаченої продукції.
12. Концентрація виробництва полягає у зосередженні виробництва на великих підприємствах:
а) у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу засобів праці;
б) однорідного виробництва, яке за своїм типом є масовим або багатосерійними;
в) в межах кожної галузі.
13. Заготівельні виробничі цехи відносять до:
а) допоміжних;
б) обслуговуючих;
в) основних.
14. Нормативна вартість обробки включає:
а) амортизаційні відрахування;
б) заробітну платню всіх працюючих;
в) основну заробітну платню основних робітників;
г) цехові витрати;
д) витрати на реалізацію;
є) загальнозаводські витрати.
15. Назвіть засоби управління якістю продукції:
а) сертифікація;
б) стандартизація;
в) внутрівиробничий технічний контроль;
г) державний нагляд за якістю;
д) “системи якості”.
16. Розрізняють наступні методи організації виробництва:
а) одиничне, серійне, масове;
б) непотокове, потокове;
в) одинично-технологiчний, партiонно-технологiчний, предметно-груповий;
г) однопредметний та багатопредметний.
17. Додаткову вартість, створену на підприємстві, з урахуванням амортизаційних відрахувань відбиває показник:
а) чистої продукції;
б) нормативно-чистої продукції;
в) умовно-чистої продукції;
г) реалізованої продукції.
18. Як економічна категорія якість продукції - це:
а) властивість виробу виконувати свої функції при збереженні експлуатаційних показників у встановлених межах протягом певного періоду;
б) сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення;
в) властивість виробу тривалий час зберігати свою працездатність;
г) можливість швидко виявляти й усувати несправності у виробі.
19. Організація непотокового виробництва передбачає, що:
а) робочі місця розташовуються за ходом технологічного процесу;
б) за групою робочих місць закріплюється обробка одного найменування конструктивно та технологічно подібних предметів;
в) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією та технологією вироблення предмети праці;
г) робочі місця розташовуються однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій;
д) предмети праці переміщуються в процесі обробки складними маршрутами.
20. Виробнича структура підприємства – це:
а) склад його виробничих підрозділів;
б) склад і співвідношення між виробничими та невиробничими підрозділами;
в) взаємозв’язки між підрозділами;
г) склад співвідношення між виробничими підрозділами та їх просторове розміщення;
д) співвідношення між організаціями, що обслуговують колектив підприємства.
21. Потоковий метод організації виробництва характеризується такими ознаками:
а) прямоточність;
б) паралельне виконання операцій на всіх чи кількох робочих місцях;
в) поділом виробничого процесу на операції;
г) послідовним виконанням операцій;
д) застосуванням універсального інструменту;
є) використанням неперервно діючого транспорту.
22. Умовна-чиста продукція складається з:
а) амортизаційних відрахувань;
б) заробітної платні та нарахувань на неї;
в) валової продукції без заробітної платні та нормативного прибутку;
г) чистої продукції.
23. Принципи ритмічності виробництва передбачає, що у рівні проміжки часу:
а) виготовляється однакова кількість продукції;
б) виготовляється рівномірно зростаюча кількість продукції;
в) забезпечується рівномірне завантаження робочих місць;
г) правильні "б" , "в";
д) усі відповіді правильні.
24. Асортимент продукції підприємства - це:
а) склад і співвідношення виробів у загальному обсязі;
б) перелік видів продукції, що виробляється;
в) різновид виробів у межах номенклатури продукції;
г) правильні відповіді «б» і «в».
25. Промислові підприємства за характером виробничого процесу поділяються на підприємства з виробництвом:
а) неперервним;
б) поточним;
в) сезонним;
г) дискретним;
д) партіонним;
є) одиничним.
26. Одним з недоліків технологічної структури є :
а) збільшення тривалості виробничого циклу;
б) ускладнення виробничих зв’язків цехів;
в) більш низький рівень завантаження обладнання;
д) зменшення обсягів перевезень в межах цеху.
27. Виробнича програма обґрунтовується:
а) обсягом капітальних вкладень;
б) виробничою потужністю;
в) потребою в продукції;
г) вартістю основних виробничих фондів;
д) матеріальними ресурсами;
є) трудовими ресурсами.
28. Потоковий метод організації виробництва характеризується такими ознаками:
а) прямоточність;
б) паралельне виконання операцій на всіх чи кількох робочих місцях;
в) поділом виробничого процесу на операції;
г) послідовним виконанням операцій;
д) застосуванням універсального інструменту;
є) використанням неперервно діючого транспорту.
29. Характеристика виробництва як "безперервного, з тривалим періодом виготовлення обмеженої номенклатури однорідної продукції" розкриває зміст виробництва:
а) серійного;
б) одиничного;
в) масового.
30. Змішана структура характеризується наявністю основних цехів, які організовано за принципами:
а) предметним і технологічним;
б) технологічним і спеціалізованим;
в) предметним і одиничним.
31. Виробнича програма підприємства - це:
а) стратегічний план економічного розвитку підприємства;
б) система планових завдань із виробництва й доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно договорів поставок;
в) установлення термінів виробництва окремих видів продукції;
г) обчислення планового обсягу випуску продукції, що поставляється на зовнішній ринок;
д) план ресурсного забезпечення підприємства.
32. Обсяг нормативно-чистої продукції підприємства розраховується як:
а) різниця між валовою продукцією та прямими матеріальними витратами;
б) добуток нормативу чистої продукції на обсяг її випуску в натуральному виражені за всією номенклатурою;
в) сума заробітної платні усіх категорій працюючих та нормативного прибутку.
33. Принцип спеціалізації виробничого процесу означає:
а) одночасне виконання окремих операцій і процесів;
б) безпосереднє здійснення суміжних технологічних операцій;
в)обробку предметів праці без зустрічних і зворотних переміщень на всіх стадіях виробничого процесу;
г) зменшення номенклатури продукції, яка виробляється на кожній ділянці підприємства.
34. До складу чистої продукції не входить:
а) вартість сировини;
б) вартість матеріалів;
в) вартість електроенергії;
г) сума амортизаційних відрахувань;
д) усі відповіді правильні.
35. Робочі місця серійного виробництва характеризуються виконанням:
а) різноманітних операцій;
б) однієї операції;
в) операцій над обмеженою номенклатурою деталей;
д) жодної правильної відповіді.
36. Форма виробничих зв’язків між підприємствами, що спільно виробляють певний вид кінцевої продукції, називається:
а) кооперуванням;
б) комбінуванням;
в) концентрацією.
37. Номенклатура продукції підприємства - це:
а) перелік виробів за назвами, сортами, профілями у заданій кількості;
б) перелік передбачених для виготовлення видів продукції;
в) обсяг виробництва продукції у натуральних, вартісних і трудових показниках;
г) співвідношення окремих виробів у їх загальному обсязі.
38. Умовно-натуральні показники виробничої програми підприємства використовуються під час випуску:
а) верстатів;
б) тканин;
в) взуття;
г) консервів.
39. Валовий оборот підприємства характеризує: обсяг валової продукції:
а) для використання в межах підприємства;
б) для використання поза межами підприємства;
в) незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства чи поза ними.
40. Одним з недоліків технологічної структури є :
а) збільшення тривалості виробничого циклу;
б) ускладнення виробничих зв’язків цехів;
в) більш низький рівень завантаження обладнання;
д) зменшення обсягів перевезень в межах цеху.
41. Процес виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів, називають:
а) технологічним;
б) допоміжним;
в) виробничим;
г) обслуговуючим.
42. Потокові лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром i конвеєром зі зняттям предметів залежно від:
а) способу переміщення;
б) місця виконання операцій;
в) способу дотримання ритму;
г) ступеня безперервності процесу.
43. Внутрішньозаводський оборот - це:
а) кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки;
б) кількість продукції підприємства, що реалізована за межі підприємства;
в) вартість готової продукції, що реалізована робітникам підприємства за внутрішніми цінами підприємства.
44. Назвіть характерні ознаки одиничного типу виробництва:
а) широка номенклатура виробів;
б) періодична повторюваність операцій;
в) висока кваліфікація робітників;
г) устаткування – універсальне і спеціальне.
45. Умовно-чиста продукція складається з:
а) амортизаційних відрахувань;
б) заробітної платні та нарахувань на неї;
в) валової продукції без заробітної платні та нормативного прибутку;
г) чистої продукції.
47. Виробнича структура підприємства – це:
а) склад його виробничих підрозділів;
б) склад і співвідношення між виробничими та невиробничими підрозділами;
в) взаємозв’язки між підрозділами;
г) склад співвідношення між виробничими підрозділами та їх просторове розміщення;
д) співвідношення між організаціями, що обслуговують колектив підприємства.
Розділ 4
Результати та ефективність виробництва
Тема 11 Витрати виробництва та собівартість продукції
11.1 Поняття витрат та собівартості продукції
Витрати на виробництво та реалізацію продукції є витратами підприємства, вираженими в грошовій формі та пов'язаними з використанням у процесі виробництва сировини та матеріалів, палива, комплектуючих, праці, основних фондів та інших витрат.
Витрати підприємства поділяються на економічні та бух галтерські. Під економічними витратами розуміють усі види ви плат підприємства постачальникам за ті ресурси, що були викорис тані. Вони складаються з двох видів: зовнішніх (явних, або грошових) та внутрішніх (неявних, або імпліцитних). Зовнішні витрати є грошовими платежами постачальникам ресурсів: оплата сирови ни, матеріалів, палива, заробітна платня, амортизаційні відрахування та ін. З цих груп витрат і складаються бухгалтерські витрати. Внутрішні витрати підприємства мають неявний, імпліцитний характер. Вони відбивають використання у виробництві ресурсів, які належать влас никам підприємства: земля, приміщення, особиста праця, нематеріальні активи, за які це підприємство формально не платить. Підприємці роблять ці витрати не в явній, грошовій, формі, що дає змогу відноси ти їх до економічних витрат. Таким чином, різниця між економічни ми витратами та імпліцитними дорівнюватиме бухгалтерським ви тратам.
Поняття економічних витрат є загальноприйнятим; бухгалтер ські – розраховуються на практиці: під час підрахунку реальної, суми витрат, прибутку, що оподатковується, та ін.
Витрати підприємства включаються в собівартість продукції.
Собівартість як економічна категорія, притаманна товарно-грошо вим відносинам. Вона виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару та з якою вигодою або збитком він реалізований.
Таким чином, собівартість продукції як економічна категорія є грошовим виразом витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплекс ний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати жи вої праці, тобто витрати на заробітну платню робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на со ціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильської аварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування.
Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показни ком, який характеризує ефективність роботи підприємства. У ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми. Чим краще працює підприємство, чим економніше та раціональніше воно використовує власні ресурси, чим успішніше вдосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовлення продукції.
Собівартість слугує базою ціни товару та її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підпри ємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в тако му разі воно матиме збитки.
Під час обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох його власних дже рел: собівартості (валових витрат) і прибутку. Тому питання про склад витрат, які входять до собівартості, є питанням їх розмежуван ня між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, ро бочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього собівартість продукції охоплює витрати на:
– дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;
– підготовку та освоєння нової продукції;
– виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, аморти зацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);
– обслуговування виробничого процесу та управління ним;
– збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати);
– розвідку, використання та охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
– набір і підготовку кадрів;
– поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення техно логій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень.
Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємств розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість продукції.
Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відобра женням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.
Галузева собівартість відбиває сукупні витрати на виробницт во та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто є середньою собівартістю продукції по галузі.
На собівартість продукції як економічний показник впливає ве лика кількість чинників, що враховують специфіку кожної галузі еко номіки, кожного окремого підприємства. Високий рівень собівартості продукції може свідчити про наявність на підприємстві застарілого технологічного устаткування, про нераціональне використання робо чого часу, низьку продуктивність праці, високу матеріаломісткість продукції, що випускається, дорогу сировину або високі транспортні витрати, непродуктивну технологію, високі адміністративні витрати, недосконале дослідження ринку тощо.
Під час проведення економічного аналізу розрізняють собівартість планову та фактичну.
Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкрет ного підприємства, які плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ста вок поточного періоду.
Фактична собівартість – це виражені в грошовій формі інди відуальні витрати конкретного підприємства за даних умов.
На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.
З точки зору бухгалтерського обліку відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та положення (стандарту) бухгалтерського обліку “Витрати” собівартість реалізованої продукції (продукції, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормованих виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції включаються:
1. Прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;
2. Прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна платня та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;
3. Інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і пайових паїв, амортизація тощо;
4. Загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); амортизація основних фондів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища тощо. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
За новими правилами бухгалтерського обліку не всі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на:
11.2 Класифікація витрат і структура собівартості
Усі витрати на виробництво продукції поділяються на загальні та витрати на одиницю продукції.
Загальні витрати виробництва – це витрати на весь об сяг продукції за певний період, їх величина залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.
Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною ела стичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати ха рактеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто
, (4.1)
де В – приріст загальних витрат;
N – приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.
Якщо загальні витрати можна виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Граничні витрати – це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник таких витрат використовується під час аналізу доцільності зміни обсягу виробництва продукції.
Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за певними принципами. Основні з них такі:
– економічний;
– виробничий;
– відповідно до способів віднесення на собівартість;
За економічним принципом витрати операційної діяльності групуються за такими економічними еле ментами:
– матеріальні витрати, до яких включаються вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива та енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари, допоміжних матеріалів;
– витрати на оплату праці (заробітна платня за окладами та тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток тощо);
– відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, на індивідуальне страхування персоналу, страхові внески на випадок безробіття);
– амортизація (амортизаційні відрахування на відновлення основних засобів та нематеріальних активів);
– інші витрати.
Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування. Усі матеріальні витра ти мають матеріальну основу, тобто це витрати саме на закупівлю основних та допоміжних матеріалів, сировини. Витрати на оплату праці – це ті витрати, які не мають матеріальної основи. Це кошти, які використовуються на оплату затраченої праці. Витрати на со ціальні заходи накопичуються та слугують для матеріального стиму лювання підвищення продуктивності праці та швидкого оновлення робочої сили. Амортизаційні відрахування – кошти, які використо вуються на оновлення засобів праці.
За виробничим принципом витрати групуються в статті собівар тості залежно від виробничого призначення. У кожній галузі економіки їх структура специфічна, але загалом можна виокремити такі елемен ти витрат:
1) сировина та матеріали;
2) енергія технологічна;
3) основна та додаткова заробітна платня виробничих робітників;
4) утримання та експлуатація машин і механізмів;
5) загальновиробничі (накладні) витрати;
6) підготовка та освоєння виробництва;
7) позавиробничі витрати.
За ступенем однорідності статті собівартості поділяються на прості та комплексні.
Прості витрати однорідні за складом, мають єдиний економіч ний зміст і є первинними. До таких витрат можна віднести витрати на сировину та матеріали або на заробітну платню виробничих праців ників.
Комплексні витрати різняться за своїм складом і охоплю ють кілька елементів витрат. Наприклад, до витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів належать:
– заробітна платня обслуговуючого персоналу;
– амортизаційні відрахування на відновлення машин і механізмів;
– витрати на ремонт та підтримання устаткування в робочому стані;
– витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.
За способами віднесення на собівартість розрізняють витрати прямі та непрямі.
Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням пев ного виду продукції та можуть бути обчислені на одиницю цієї про дукції прямо.
Непрямі витрати – це такі витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на одиницю продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням окремого виробу, а з процесом виробництва загалом (заробітна платня обслуговуючого та управлінського персоналу, утри мання та експлуатація будівель, споруд тощо).
За принципом залежності витрат від обсягів виробництва ви трати поділяються на постійні та змінні (рис. 4.1).
Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.
Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх мож на поділити на пропорційні та непропорційні.
Пропорційні – це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).
Непропорційні, у свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.
Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробницт ва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.
Рисунок 4.1 – Динаміка витрат (В) залежно від обсягів виробництва (Q):
а – постійні витрати; б – дегресуючі витрати, в – пропорційні витрати;
г – прогресуючі витрати
Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу аналізувати за лежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіан тів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватись графічним зображенням. На рис. 4.2 показана динаміка витрат і виручки від продажу продукції.
Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного критичного (Qкр) обсягу збиткове (див. рис. 4.2). У міру зро стання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного об сягу виробництво стає рентабельним.
Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному ви разі, вище якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка, для критичної програми виробницт ва витрати та виручка від продажу рівні.
, (4.2)
, (4.3)
, (4.4)
. (4.5)
де Ц – ціна реалізації одиниці продукції.
Рисунок 4.2 – Динаміка витрат і виручки від реалізації продукції залежно від обсягу виробництва: Q – обсяг виробництва; Qкр – критичний обсяг випуску певної продукції; В – витрати на випуск продукції; Впост – постійні витрати; Взмін – змінні витрати; – сумарні витрати на випуск продукції; ВР – виручка від реалізації продукції.
Приклад. Підприємство виробляє продукцію одного найменування за ціною 230 грн за одиницю. Питомі змінні витрати складають 180 грн загальна сума постійних витрат 550000 грн У результаті зростання орендної плати загальні постійні витрати збільшаться на 8%.
Визначте, який вплив здійснить збільшення постійних витрат на величину критичного обсягу реалізації продукції.
Критичний обсяг продукції до збільшення постійних витрат складає:
шт.
Критичний обсяг продукції до збільшення постійних витрат у вартісному виразі складатиме:
230 х 11000 = 2530000 грн
Критичний обсяг продукції після збільшення постійних витрат складає:
шт.
У вартісному виразі
230 х 11880 = 2732400 грн
Зміна критичного обсягу в результаті збільшення постійних витрат складає:
11880 – 11000 = 880 шт.
Вплив зміни величини постійних витрат на величину критичного обсягу у вартісному виразі складатиме:
230 х 880 =202400 грн
Тобто, збільшення постійних витрат на 8% приpвело до підвищення критичного обсягу на 880 шт. або на 202400 грн
11.3 Методи визначення собівартості продукції
Методи визначення собівартості продукції умовно можна поді лити на такі групи [18]:
1. Кошторисні. Собівартість товарної продукції визначають, дода ючи до суми кошторису інші витрати, що відносяться на собівартість.
2. Підсумовування попередньо визначеної собівартості окре мих виробів:
, (4.6)
де С – загальна собівартість товарної продукції;
п – кількість найменувань продукції;
Сі – собівартість одиниці продукції;
Qi – загальний обсяг виробництва продукції i-го виду.
3. Пофакторний метод, за яким визначають собівартість продукції з урахуванням впливу різноманітних чинників на її формування.
, (4.7)
де Cб – собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду. Така собівартість називається розрахунковою;
т – кількість факторів, які впливають на собівартість продукції в плановому періоді;
Сj – зміна собівартості під виливом різноманітних факторів.
Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва продукції як різниця витрат до і після впровадження заходів.
, (4.8)
де C – зміна собівартості внаслідок організаційно-технічних за ходів;
C2, C1 – витрати на одиницю продукції відповідно після і до впро вадження заходів;
Q2 – обсяг виробництва даної продукції після впровадження за ходів у плановому періоді.
У розрахунковій собівартості Сб умовно-постійні витрати обчис лені на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробниц тва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції. Цю обставину треба враховувати як окремий фактор, тобто
, (4.9)
де – відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому пе ріоді;
Спб – абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;
Впост, В – зміна в плановому періоді відповідно обсягу виробниц тва та умовно-постійних витрат, %.
Собівартість реалізованої продукції обчислюється кори гуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалі зованої продукції:
, (4.10)
де Срп – собівартість реалізованої продукції;
Ссп, Сск — собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду;
Свп, Свк — собівартість залишків відвантаженої продукції на поча ток та кінець розрахункового періоду, яка діє де перейшла у власність покупця.
11.4 Калькуляція собівартості
Калькуляція собівартості є визначенням витрат за статтями собівартості.
Об'єктом калькулювання є продукція чи послуги, чия собівартість обчислюється.
Калькуляційною одиницею є одиниця кількісного виміру продукції (штуки, тонни, метри тощо).
Розглянемо докладніше, як складається калькуляція собівартості [18].
Стаття І. Сировина та матеріали.
До цієї статті належать такі витрати:
– на сировину;
– на основні та допоміжні матеріали;
– на куповані вироби та напівфабрикати.
Усі ці витрати, як правило, можна обчислити на одиницю про дукції виходячи з норм і цін.
Кількість матеріалів певного виду (М), яку слід закупити, ви значається за формулою
М = Мв +Мзк + Мзв , (4.11)
де Мв – витрати матеріалів за розрахунковий період на виробниц тво продукції;
Мзк, Мзв – перехідний запас матеріалів відповідно, на початок і кінець розрахункового періоду.
Витрати матеріалів на виробництво продукції визначаються так:
, (4.12)
де Qi – обсяг випуску продукції і-го найменування в натуральному виразі;
п – кількість найменувань виготовленої продукції;
Мві – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу;
Мнв – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного ви робництва.
Зазначимо, що величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. За інших випадків враховувати її за цією статтею не слід.
Щоб визначити витрати виробництва за цією статтею, від вар тості сировини та матеріалів віднімається вартість відходів за ціною їх можливої реалізації. Тоді
, (4.13)
де Вм – витрати виробництва за статтею "Сировина і матеріали";
Цмі – ціна придбання сировини та матеріалів і-го виду;
Цвідхі – ціна реалізації відходів сировини та матеріалів і-го виду;
Мвідхі – витрати сировини та матеріалів і-го виду, що пішли у відходи;
n – кількість видів, сировини та матеріалів.
Стаття ІІ. Енергія технологічна.
Ця стаття охоплює витрати на всі види енергії, необхідної для виробництва продукції:
– паливо;
– електроенергію;
– пару;
– газ.
Зазначені види енергії безпосередньо використовуються в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плав лення, сушіння, зварювання, пошиття тощо). Витрати за цією статтею обчислюються за нормами витрат і тарифами на енергію за формулою:
, (4.14)
де Цті – ціна-тариф на застосування і-го виду енергії;
Сені – норми витрат і-го виду енергії;
п – кількість видів енергії.
Стаття III. Основна та додаткова заробітна платня виробничих робітників.
До цієї статті належать витрати на оплату праці робітників, які безпосередньо виготовляють продукцію.
Величина таких витрат обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції та виготовлення одиниці продукції.
До статті III належать і доплати та надбавки робітникам за ква ліфікацію, за перевиконання плану, за роботу в святкові та вихідні дні, за виконання державних обов'язків, оплата відпусток та ін.
Стаття IV. Утримання та експлуатація машин і механізмів.
Стаття IV є комплексною. Вона охоплює витрати на:
– амортизаційні відрахування на відтворення машин та устатку вання (А);
– електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин та устат кування (Сел);
– придбання технологічного інструменту, запасних частин та агре гатів для устаткування (Сінс);
– ремонт та технологічне обслуговування (Ср );
– заробітну платню обслуговуючого персоналу (Сзоб).
Витрати за цією статтею собівартості можуть бути розраховані трьома методами:
1. Метод простого підсумовування:
Секс = А +Сел +Сінс +Ср +Сзоб . (4.15)
Витрати на електроенергію розра ховуються аналогічно розрахункам за статтею II собівартості про дукції. Витрати на придбання запасних частин та інструментів є нор мативними та розраховуються як норматив оборотних засобів у ви робничих запасах (малоцінні та швидкозношувані матеріали). Ви трати на заробітну платню обчислюються залежно від обраної систе ми заробітної платні.
2. Кошторисний метод.
На загальну суму витрат за цією статтею складається кошторис по кожному цеху (виробничому підрозділу) на розрахунковий період.
На одиницю кожного виду продукції витрати за статтею ІІІ Секс об числюються методом розподілу:
, (4.16)
де Сзосн – витрати на основну заробітну платню виробничих робітни ків на одиницю продукції;
Рекс – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної заробітної платні виробничих робітників, %.
3. Метод розподілу.
Цим методом здійснюють розподіл витрат залежно від часу оброб ки одного виробу і нормативних витрат на одиницю часу:
, (4.17)
де Секс.год – витрати статті IV за годину на і-ту машину (устатку вання);
ti – тривалість обробки виробу на i-й машині;
п – кількість машин, на яких обробляється виріб.
Витрати на одну годину експлуатації машин обчислюються за встановленими нормами.
Стаття V. Загальновиробничі (накладні) витрати .
Стаття V, як і IV, також є комплексною статтею. До неї входять витрати на:
– управління, виробниче та господарське обслуговування в межах виробництва;
– заробітну платню з відрахуваннями на соціальні потреби праців ників управління, спеціалістів, службовців;
– амортизаційні відрахування по будівлях і спорудах;
– охорону праці;
– техніку безпеки, охорону, протипожежну охорону;
– досліди, випробування, винахідництво;
– підготовку кадрів, адміністративні та канцелярські витрати;
– відрядження;
– обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруд нення навколишнього середовища);
– придбання патентів, ліцензій тощо.
Розподіляються накладні витрати пропорційно основній заробітній платні виробничих робітників, крім амортизаційних відрахувань. Вони обчислюються окремо та додаються до визначеної суми.
, (4.18)
де q – відсоток загальновиробничих витрат у заробітній платі ос новних виробничих робітників;
Абс – амортизаційні відрахування по будівлях і спорудах на їх повне оновлення.
Стаття VI. Підготовка й освоєння виробництва.
До цієї статті належать витрати на:
– освоєння нових підприємств, виробництв, цехів;
– підготовку й освоєння нової продукції;
– підготовчі роботи в добувній промисловості.
Такі витрати списуються на продукцію рівними частками за вста новлений період їх відшкодування.
Стаття VII. Позавиробничі витрати.
До позавиробничих витрат відносять витрати на:
– маркетингові дослідження;
– рекламу продукції;
– заходи щодо стимулювання збуту.
Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосеред ньо на окремі вироби (витрати на тару, пакування, транспортування, рекламу), а деякі – непрямими: на аналіз та дослідження ринку; комісійні виплати організаціям збуту; проведення ярмарків. Такі витрати поділяються між виробами пропорційно виробничій собівар тості.
Запитання для обговорення
Тема 12 Доход, прибуток та рентабельність підприємства
12.1 Економічна сутність доходу підприємства
Згідно з Законом України "Про підприємства" в умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою діяльність з метою отри мання відповідного доходу (прибутку).
Отримання доходів свідчить про те, що продукція підприємства знайшла свого споживача, що вона відповідає вимогам та попиту ринку за ціною, якістю, іншими технічними, функціональними характеристиками та властивостями. Отримання доходів створює основу для самофінансування підприєм ства за умови, що їх розмір достатній для покриття витрат підприємства з виробництва та реалізації товарів та інших видів діяльності, виконання зобов'язань перед бюджетом та утворення чистого прибутку.
Доходність підприємства є одним із найголовніших показників, які відображають його фінансовий стан. Такий показник відображує мету підприємницької діяльності. Окрім керівництва фірми та колек тиву, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а та кож державні органи, насамперед податкову службу, фондові, біржі, які здійснюють купівлю-продаж цінних паперів.
Основний результат діяльності підприємства визначається з до помогою цілого ряду показників, які поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних показників відносять прибуток підприєм ства, який іноді ототожнюють з поняттям "доход", а до відносних – рентабельність підприємства.
Ототожнювати доход з прибутком підприємства неправильно. Поняття "доход" широко застосовується як на макроекономічному рівні, так і в побуті. Можна говорити про національний доход держа ви, доход громадянина, доход підприємства та ін. Але зміст доходу при цьому не однозначний. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.
Разом з тим під поняттям "доход" розуміють фінансовий показник, який визначається як різниця між виторгом, отриманим від підприємницької діяльності, та матеріальними витратами (включаючи ви трати, що прирівнюються до цих). Таке визначення доходу може бути правильним з точки зору макроекономіки, але стосовно окремого підприємства воно є суперечливим. Річ у тім, що в даному визначенні заробітна платня розглядається тільки як елемент доходу, а не різно вид витрат. На підприємстві ж заробітну платню можна розглядати як з одного, так і з іншого боків. Це залежить від форми власності на фактори та результати виробництва. Як доход заробітна платня розгля дається тоді, коли вона виплачується основним працівникам, котрі є власниками підприємства. Це стосується переважно індивідуальних, сімейних та колективних підприємств. Як витрати заробітна платня розглядається тоді, коли вона виплачується найманим працівникам (підприємства приватні, спільні, державні та ін.). Таке розуміння до ходу та заробітної платні в ньому або поза ним, також не є вдалим. Економічна сутність заробітної платні не може змінюватись залежно від форми власності.
З практичної точки зору показник "доход" означає загальну суму коштів, яку одержує підприємство за певний період і яка, після вира хування податків, може бути використана на споживання та інвесту вання. Таким чином, доход є виручкою підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору.
Загальна сума доходу визначається так:
, (4.19)
де Ді – сумарне значення доходу від усіх видів діяльності підприємства;
Д1 – виручка від реалізації виготовленої підприємством продукції (послуг) або кошторисна вартість зданих замовнику об'єктів;
Д2 – інші операційні доходи (доходи від операційної оренди, від операційних курсових різниць, від реалізації оборотних активів);
Д3 – фінансові доходи (отримані від інвестицій в асоційовані, дочірні, або спільні підприємства, дивіденди, відсотки та ін. доходи, отримані від фінансових інвестицій тощо);
Д4 – інші доходи (доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів тощо).
12.2 Сутність прибутку підприємства, його види
Прибуток підприємства в загальному значенні є части ною вартості додаткового продукту та є складовою доходу підприєм ства. Усі підприємства, здаючи замовнику готові об'єкти або реалізуючи продукцію, відшкодовують свої витрати на виробництво, купу ють основні виробничі фонди та нормовані оборотні засоби, та для нормальної діяльності вони повинні отримувати понад це певний прибуток.
Таким чином, прибуток – це частина виручки, що залишаєть ся після відшкодування всіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства.
Прибуток – найважливіша економічна категорія, основна стратегічна мета підприємства, основна умова функціонування підприємств в ринковій економіці.
Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності підприємства, його отримання – обов’язкова умова розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та укріплення його конкурентоспроможності на ринку.
Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприєм ства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази та про дукції, усіх форм інвестування. Він слугує джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спря мована на його зростання.
Прибуток як економічний показник об’єднує інтереси держави, підприємства, господарюючих суб’єктів, працівника та власника.
Прибуток як якісний показник відображає зміну обсягів господарської діяльності, рівня використання ресурсів, об’єднує в собі всі сторони діяльності підприємства.
Прибуток виконує ряд функцій.
У процесі управління прибутком підприємства різноманітні ознаки його класифікації.
Валовий прибуток розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції:
Пв = ВР - ПДВ - АЗ - Вв , (4.20)
де ВР – виручка від реалізації продукції підприємства;
Вв – виробнича собівартість реалізованої продукції;
АЗ – акцизний збір;
ПДВ – податок на додану вартість.
Прибуток від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат:
По = Пв + Доп.ін – АВ - ВЗ – Воп.ін , (4.21)
де Доп.ін – інші операційні доходи;
АВ – адміністративні витрати;
ВЗ – витрати на збут;
Воп.ін – інші операційні витрати.
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків):
ПЗО = По + Дк + Дф + Дін – Вф - Вк -Він , (4.22)
де Дк – доход від участі в капіталі;
Дф – інші фінансові доходи;
Дін – інші доходи;
Вф – фінансові витрати;
Вк – втрати від участі в капіталі;
Він – інші витрати.
Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку:
ПЗ = ПЗО – ПП, (4.23)
де ПП – податок на прибуток від звичайної діяльності.
Рисунок 4.3 – Схема формування показників прибутку за даними фінансової звітності
Чистий прибуток розраховується як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку:
ЧП = ПЗ +НП –НЗ – ПНП, (4.24)
НП – надзвичайний прибуток;
НЗ – надзвичайний збиток;
ПНП – податок на надзвичайний прибуток.
Приклад. Відомі наступні дані про роботу підприємства у звітному році: випущено продукції на суму 240 тис. грн загальною собівартістю 182 тис. грн; залишки готової продукції на складах на початок року становили 20 тис. грн, а на кінець року зменшились на 9%; протягом року було реалізовано продукції підсобного господарства на суму 18 тис. грн при собівартості 15,8 тис. грн; одержано грошових коштів у вигляді сплачених штрафів за порушення договірної дисципліни на суму 3,8 тис. грн; мали місце збитки від інших позареалізаційних операцій на суму 3,95 тис. грн; погашено відсотки за банківський кредит в сумі 2,2 тис. грн; погашено заборгованість за енергоносії в сумі 8,3 тис. грн; прибуток оподатковувався за ставкою 30%.
Визначити величину чистого прибутку підприємства.
Для обчислення прибутку від операційної діяльності визначимо обсяг реалізованої протягом року продукції :
240 + (20 – 20 х 0,91) = 241,8 тис. грн.
Собівартість в обсязі випущеної продукції становить:
,
тоді собівартість реалізованої продукції дорівнює:
241,8 х 0,758 = 183,28 тис. грн.
Прибуток від операційної діяльності розраховується складе:
По = 241,8 –183,28 +(18 –15,8) +3,8 = 64,52 тис. грн.
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування дорівнює:
ПЗО = 64,52 – (2,2+8,3) – 3,95 =50,07 тис. грн.
Прибуток від звичайної діяльності (за умовами нашого прикладу він буде дорівнюватиме чистому прибутку) складе:
ПЗ = 50,07 – (50,07х 0,3) = 35,05 тис. грн.
Ця сума підлягає розподілу на підприємстві.
Такі види прибутку пов'язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких зумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості.
Беззбитковості підприємство досягає за таких обсягівх діяльності, коли за інших рівних умов доходи дорівнюють загальній сумі витрат.
Розподіл прибутку підприємства є важливим економічним важе лем, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу.
Одержаний підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на створення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств).
Нині підприємства дістали певну самостійність у формуванні власних фондів. Якщо раніше існували нормативи відрахувань у фонди, то тепер підприємства можуть розпоряджатися власним при бутком на свій розсуд, вилучати з нього такі суми до різних фондів, які вважають за потрібне.
На прибуток як економічний показник впливає велика кількість факторів. Ці фактори можна поділити па зовнішні та внутрішні. До зовнішніх відносять такі фактори, які не залежать від розвитку підприємства:
– інфляційні процеси;
– законодавство;
– політика;
– науково-технічний та соціальний розвиток регіону;
– політика оподаткування та ін.
До внутрішніх факторів відносять ті, що залежать, від діяльності окремого підприємства. Вони можуть впливати на формування при бутку як безпосередньо, так і опосередковано. До факторів безпосереднього впливу належать:
– обсяг продукції, що випускається;
– собівартість виробництва;
– ціна продукції, що реалізується;
Вплив перелічених факторів на величину прибутку визначається простим арифметичним способом. Величина впливу факторів опосередкованої дії на прибуток обчислюється за допомогою регресійно-кореляційної залежності. До таких факторів відносять:
– післяпродажний сервіс;
– збільшення або зниження зносу основних виробничих фондів;
– рекламу;
– співвідношення власного та залученого капіталу та ін.
11.3 Рентабельність підприємства
Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід допов нювати відносним показником – рентабельністю. Відносні показни ки мають ту перевагу, що вони не перебувають під впливом інфляції, оскільки є різновидом співвідношення прибутку та вкладено го капіталу. Економічний зміст таких показників полягає в тому, що вони характеризують прибуток, який отримується з кожної гривні засобів, що вкладаються в підприємство.
Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:
1. Загальний рівень рентабельності підприємства:
, (4.25)
де ПЗ – прибуток;
С – загальна виробнича собівартість.
Такий показник відбиває загальну ефективність діяльності підприємства. Найбільш прийнятним виразом загального рівня рен табельності є відношення балансового прибутку до суми вартості основних виробничих фондів (ОФ) і нормованих оборотних засобів (ОЗ):
. (4.26)
Такий рівень рентабельності показує, наскільки раціонально ви користовуються матеріальні ресурси підприємства.
2. Рентабельність виробничих фондів. Цей показник називають ще рентабельністю виробництва, що є не зовсім коректним, оскільки до формування прибутку залучаються всі види діяльності підприєм ства, в тому числі ті, що не пов'язані з його основними виробничими фондами.
. (4.27)
3. Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:
. (4.28)
де А – середня сума активів балансу підприємства.
4. Рентабельність власного (акціонерного) капіталу відобра жає ефективність використання активів, створених за рахунок влас них коштів:
, (4.29)
де Пч – чистий прибуток підприємства;
ВК – сума власного капіталу.
Величина власного капіталу береться за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням усіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.
5. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на виробництво та збут продукції:
, (4.30)
де СТ – повна собівартість товарної реалізованої продукції, або
. (4.31)
де Q – обсяг реалізованої продукції.
У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різно видів. Рентабельність певного виробу визначається так:
, (4.32)
де Ці, Сi – відповідно ціна і собівартість і-го виробу.
Усі показники рентабельності можуть бути плановими та фак тичними. Різниця полягає в тому, що для визначення планової рента бельності беруть заплановані дані, для фактичної – фактичні.
Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важ ливими факторами, які забезпечують зростання прибутку та рента бельності підприємства, слугують зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Якомога повніше врахування підприємством таких факторів сприя тиме підвищенню ефективності його діяльності.
Запитання для обговорення
Контрольні запитання одиничного та множинного вибору відповідей за розділом 4
1. Собівартістю продукції є:
а) усі види виплат підприємства постачальникам за ті ресурси, що були використані;
б) грошові платежі постачальникам ресурсів: оплату сировини, палива, заробітну платню, амортизаційні відрахування;
в) грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції.
2. Прибуток як основний результативний показник діяльності підприємства характеризує:
а) винагороду за підприємницьку діяльність;
б) розмір монопольного доходу;
в) ефективність використання всього ресурсного потенціалу;
г) доход, що отримується за сприятливих умовам функціонування.
3. Витрати промислового підприємства поділяються на прямі та непрямі за:
а) економічним характером витрат;
б) ступенем їх однорідності;
в) способом обчислення на одиницю продукції;
д) реакцією витрат на зміну обсягу виробництва.
4. Метою групування витрат за калькуляційними статтями є:
а) визначення потреби в поточних витратах;
б) визначення собівартості одиниці виробу;
в) визначення структури собівартості виробленої продукції;
г) визначення пайової участі у витратах на виробництво одиниці продукції;
д) розробка плану зниження собівартості.
5. Ефективність виробничо-господарської діяльності характеризує:
а) рівень прибутковості виробництва;
б) показники фінансової стійкості;
в) ступінь використання трудових ресурсів;
г) рівень поточних витрат на виробництво;
д) рентабельність виробництва.
6. Назвіть витрати, що залежать від обсягу виробництва:
а) валові;
б) змінні;
в) прямі;
г) постійні.
7. Доходність підприємства є:
а) одним з найголовніших показників, які відображають його фінансовий стан;
б) показником, який визначає мету підприємницької діяльності;
в) показником, який характеризує основний результаті діяльності підприємства;
г) правильні “б”, “в”;
г) всі відповіді правильні.
8. Виробнича собівартість продукції включає:
а) усі витрати одного виробничого підрозділу на виробництво продукції;
б) усі витрати підприємства на виробництво продукції;
в) усі витрати підприємства на виробництво продукції плюс витрати на їх реалізацію;
г) усі відповіді неправильні.
9. Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства не може бути використаним на:
а) розвиток підприємства;
б) стимулювання праці робітників підприємства;
в) оплату поточних витрат підприємства;
г) виплату дивідендів за цінними паперами.
10. Структура витрат на виробництво – це:
а) склад витрат і частка кожного елемента у їх загальному обсязі;
б) склад витрат за їхніми статтями;
в) співвідношення витрат у їх обсязі;
г) склад витрат за економічними елементами.
11. Рентабельність – це:
а) абсолютний показник ефективної діяльності підприємства;
б) відносний показник ефективної діяльності підприємства;
в) чистий прибуток підприємства;
г) доход підприємства;
д) відношення прибутку до витрат на його одержання.
12. Витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції, називаються:
а) змінними;
б) постійними;
в) прямими;
г) непрямими.
13. Калькуляція собівартості продукції складається:
а) в розрізі комплексних статей;
б) за економічними елементами;
в) за статтями витрат;
г) на визначений період.
14. До непрямих витрат не відноситься наступна стаття собівартості:
а) витрати на утримування та експлуатацію устаткування;
б) цехові витрати;
в) загальнозаводські витрати;
г) витрати на освоєння та підготовку виробництва;
д) позавиробничі витрати.
15. З метою підвищення прибутковості підприємству необхідно (за умов конкуренції):
а) підвищити обсяг виробництва продукції та шукати шляхи зменшення її собівартості;
б) підвищувати якість продукції та ціни на неї;
в) застосовувати нові технології виробництва продукції;
г) правильно "а", "б"
д) правильно "а", "в"
ж) усі відповіді правильні.
16. Назвіть чинники, які впливають на величину виручки від реалізації продукції:
а) обсяг виробництва;
б) стан основних фондів;
в) вартість майна підприємства;
г) якість продукції;
д) орендна плата.
17. Які витрати входять до складу до складу невиробничих витрат:
а) на рекламу;
б) на тару і упаковку;
в) на утримання дитячих закладів;
г) транспортні.
18. Калькуляція продукції складається:
а) в розрізі комплексних статей;
б) за економічними елементами;
в) за статтями витрат;
г) на калькуляційну одиницю.
19. Які витрати належать до умовно-постійних чи непропорційних?
а) електроенергія на освітлення;
б) електроенергія на технологічні потреби;
в) сировина та основні матеріали;
г) амортизаційні відрахування;
д) адміністративно-управлінські витрати.
20. Економічними витратами є:
а) грошові платежі постачальникам ресурсів: оплату сировини, палива, заробітну платню, амортизаційні відрахування;
б) усі види виплат підприємства постачальникам за ті ресурси, що були використані;
в) витрати, які мають неявний характер та відбивають використання у виробництві ресурсів, які належать власникам підприємства.
21. До прямих не відносяться витрати на:
а) сировину і матеріали;
б) зворотні відходи;
в) заробітну платню основних виробничих робітників;
г) експлуатацію та утримування устаткування;
д) знос інструмента.
22. В угруповання витрат за статтями калькуляції не входять витрати на:
а) сировину та основні матеріали;
б) оплату праці;
в) амортизацію основних виробничих фондів;
г) паливо та енергію на технологічні цілі;
д) допоміжні матеріали.
23. Доход підприємства – це:
а) виручка, отримана від реалізації матеріальних цінностей підприємства та послуг невиробничого характеру;
б) виручка підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору;
в) виручка від реалізації виготовленої підприємством продукції;
г) усі відповіді правильні.
24. Відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів – це:
а) показник загальної рентабельності виробництва;
б) показник рентабельності активів;
в) показник рентабельності оборотних фондів;
г) інший показник рентабельності.
25. Витрати на 1 грн товарної продукції визначаються як відношення:
а) прибутку до собівартості продукції;
б) собівартості продукції до її вартості в оптових цінах промисловості;
в) собівартості продукції до її вартості в оптових цінах підприємства.
26. Кошторис витрат на виробництво складається:
а) за комплексними витратами;
б) у розрізі економічних елементів;
в) за статтями витрат;
г) на визначений період;
д) на одиницю виробу.
27. Які витрати відносяться до умовно-змінних?
а) сировина та матеріали;
б) адміністративно-управлінські витрати;
в) куповані напівфабрикати;
г) амортизаційні відрахування;
д) паливо та енергія технологічна.
28. До загальновиробничих витрат не відносять витрати на:
а) охорону праці;
б) відрядження;
в) амортизаційні відрахування на відтворення машин та устаткування;
г) управління, виробниче і господарське обслуговування в межах виробництва.
29. Собівартість товарної продукції можна визначити:
а) синтетичним способом;
б) пофакторним методом;
в) як суму попередньо визначеної собівартості окремих виробів;
г) усі відповіді правильні.
30. Прибуток – це:
а) виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат;
б) частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу та комерційну діяльність;
в) виручка від підприємницької діяльності;
г) доход підприємства.
31. Показник граничних витрат використовується при:
а) аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції;
б) прогнозуванні величини витрат;
в) обліку та аналізі витрат;
г) плануванні величини витрат.
32. Під час збільшення обсягу виробництва собівартість одиниці продукції:
а) збільшується;
б) знижується;
в) залишається без змін.
33. Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання:
а) оборотних коштів;
б) основних фондів підприємства;
в) всього наявного майна підприємства;
г) активів підприємства, створених за рахунок власних коштів.
34. Можливість альтернативного використання ресурсів підприємства пов’язана з категорією витрат:
а) бухгалтерських;
б) внутрішніх;
в) зовнішніх;
г) граничних.
35. Калькулювання – це обчислення собівартості:
а) валової продукції;
б) окремих виробів;
в) товарної продукції;
г) реалізованої продукції.
36. На зниження собівартості продукції впливають наступні фактори:
а) поліпшення використання природних ресурсів;
б) підвищення технічного рівня виробництва;
в) поліпшення структури виробленої продукції;
г) зміна розміщення виробництва;
д) усі перераховані фактори.
37. Повна собівартість продукції більша від виробничої на суму:
а) зміни залишків незавершеного виробництва;
б) прибутку;
в) позавиробничих витрат.
38. Основною умовою одержання підприємством певної суми прибутку є:
а) перевищення доходів над витратами;
б) здійснення господарської діяльності в певному обсязі;
в) задоволення попиту;
г) усі відповіді неправильні.
39. Класифікація витрат на виробництво за економічними елементами витрат є основою для:
а) розрахунку собівартості конкретного виду продукції;
б) упорядкування кошторису витрат на виробництво;
в) обчислення витрат на матеріали;
г) визначення витрат на заробітну платню;
д) встановлення ціни виробу.
40. Основними шляхами зниження витрат у матеріаломістких галузях є:
а) збільшення норми витрат;
б) використання відходів;
в) випуск якісної продукції;
г) підвищення фондовіддачі;
д) зменшення відходів;
є) підвищення фондоозброєності.
41. Назвіть види рентабельності:
а) рентабельність виробництва;
б) чиста рентабельність;
в) загальна рентабельність;
г) балансова рентабельність;
д) рентабельність виробу.
42. Які з перелічених елементів не входять до виробничої собівартості?
а) сировина та основні матеріали;
б) заробітна платня основних виробничих робітників;
в) амортизаційні відрахування;
г) витрати на підготовку кадрів;
д) витрати на збут.
43. Основними шляхами зниження собівартості продукції є:
а) збільшення обсягу реалізації продукції;
б) скорочення та ліквідація браку;
в) підвищення фондовіддачі;
г) зростання продуктивності праці;
д) підвищення якості продукції;
є) економне використання матеріальних ресурсів.
44. Калькуляція собівартості продукції складається:
а) у розрізі комплексних статей;
б) за економічними елементами;
в) за статтями витрат;
г) на певний період;
д) на одиницю продукції.
45. Які з наведених елементів входять до складу виробничої собівартості?
а) вартість спожитих сировини та матеріалів;
б) заробітна платня основних виробничих робітників;
в) амортизаційні відрахування;
г) витрати на рекламу;
д) цехові та загальнозаводські витрати.
46. За ступенем однорідності витрат поділяються на:
а) прості;
б) комплексні;
в) прямі;
г) непрямі;
д) постійні;
є) змінні.
47. За способом обчислення в розрахунку на одиницю продукції витрати поділяють на:
а) прості;
б) комплексні;
в) прямі;
г) непрямі;
д) постійні.
48. Основними шляхами збільшення прибутку на промисловому підприємстві є:
а) підвищення продуктивності праці;
б) зростання виробництва та реалізації продукції;
в) зниження собівартості продукції;
г) поліпшення якості продукції;
д) розширення асортименту.
Розділ 5
Економічний механізм
функціонування підприємства
Тема 13 Управління Підприємством
13.1 Поняття та необхідність управління
Будь-який об'єкт, явище або процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи це частина цілого, яку під час розгляду не треба ділити на складові.
Перша особливість підприємства як системи полягає в тому, що підприємство це відкрита система, яка може існувати тільки за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем.
Іншою особливістю підприємства як системи є те, що воно є системою, яку створено людиною для власних інтересів, передусім для спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є розподіл праці.
Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, то виникає необхідність координування їх дій, щоб досягти загальної мети. Виникає необхідність відділення управлінської праці від виконавчої. Таким чином, необхідність управління пов'язана з процесами розподілу праці на підприємстві.
Сучасне управління це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.
Основоположником управління є американський інженер і дослідник Ф. Тейлор. Запропонована ним раціоналізація праці та відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію й управління, а значить і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як “мистецтво знати точно, що слід зробити та як це зробити найкращим і найдешевшим способом”.
Наука управління за останні два-три десятиріччя пережила глибокі модифікації. Вдосконаленню управлінської практики сприяв прогрес у оргтехніці та те, що відбувається сьогодні в практиці й теорії управління називається “тихою управлінською революцією”. Її початок співпав із вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.
Суть раціоналістичної концепції полягає в переконанні, що успіх фірми залежить від раціональної організації виробництва, зниження затрат за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів, ефективності використання виробничих ресурсів, тобто від внутрішніх факторів. Фірма розглядається як закрита система, мета та завдання якої є заданими й стабільними протягом тривалого періоду часу. Основа стратегії такої фірми поглиблення спеціалізації виробництва, організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль.
Неформальна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита система та головна умова її успіху лежить поза нею. Ситуаційний підхід до управління означає, що внутрішня побудова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційний механізм пристосовується до нових проблем і виробітки нових рішень.
13.2 Сучасні принципи та засоби управління підприємством
Принципи управління, актуальні й сьогодні були розроблені французом А.Файолем. Всі здійснювані на підприємстві операції він поділив на шість груп:
технічні;
комерційні;
фінансові;
адміністративні;
обчислювальні;
охорона майна та осіб.
Власне до управління він відніс адміністративні операції та вважав, що процес управління полягає в тому, щоб передбачати, організовувати, погоджуватися, розпоряджатися та контролювати.
В управлінні сучасною економікою необхідно керуватися наступними принципами:
чіткого розподілу праці;
дотримання умов дисципліни та порядку;
повноваження й відповідальність;
використання мотивації високопродуктивної праці;
забезпечення рівної справедливості для всіх;
впевненості в постійній і стабільній роботі;
заохочення ініціативи.
Основою використовуваних методів управління є закони, закономірності та принципи суспільного виробництва; науково-технічний рівень розвитку підприємства; соціальні, правові й психологічні відносини між людьми.
Методи управління поділяються на:
економічні;
адміністративно-правові;
соціально-психологічні.
Економічні методи управління це прийоми та способи управління, які мають за свою основу використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:
матеріальну відповідальність;
стимулювання;
ціноутворення;
податки;
державне регулювання.
Адміністративно-правові-методи управління передбачають юридичний (правовий і адміністративний) вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:
законодавчими актами;
положеннями;
інструкціями;
наказами та розпорядженнями.
Адміністративно-правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.
Соціально-психологічні засоби управління реалізують мотиви соціальної поведінки людей, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають своє стимулююче значення. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, сфери виробництва, громадської думки.
Усі ці методи повинні поєднуватися та створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління підприємством.
Кожне підприємство є унікальним, тому не існує єдиної моделі управління, але факторами, що визначають вибір цієї моделі є:
розмір підприємства;
характер продукції, що випускається;
характер середовища.
Система управління підприємством повинна бути проста й гнучка, забезпечувати ефективність і конкурентоспроможність функціонування підприємства.
13.3 Організаційні структури управління підприємством
Організаційна структура управління це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
Існують різноманітні типи організаційних структур управління, основними з яких є:
а) чіткість взаємовідносин;
б) оперативність і несуперечливість управлінських рішень;
в) надійний контроль.
Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, окрім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт по обліку, роботі з кадрами, контролю якості тощо.
Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має і право керівництва та прийняття рішень. Тому кожен виробничий підрозділ отримує розпорядження водночас від декількох керівників функціональних підрозділів. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління. У цьому її головна перевага, а недоліком є можлива суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.
Дивізіонна структура управління будується за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури управління пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам, які мають власну структуру управління та можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язане з процесом диверсифікації виробництва та виникненням корпорацій.
Матрична структура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються з фахівців функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.
Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. У її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління.
Запитання для обговорення
Тема 14 Планування діяльності підприємства
14.1 Планування діяльності підприємства як функція управління. Принципові основи планування
Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування є процесом визначення цілей, яких підприємство хоче досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення.
Планування як сфера діяльності об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає всім процесам однонапрямленості та скоординованості, допомагає найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси.
За нових умов господарювання та переходу до ринкового регу лювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи, має широкі права у розробленні та реалізації виробничої програми, визначенні шляхів розвитку виробництва, мотивації праці та несе відповідальність за кінцеві результати.
Загальною основою планування є система об'єктивних економіч них законів, і передусім закон попиту та пропозиції. Крім цього, плану вання ґрунтується на вивченні середовища ринку, а також тенденцій і закономірностей розвитку об'єкта планування.
Розглянемо основні принципи планування.
1. Цільова спрямованість. Розрізняють п'ять видів цілей підприємства:
– господарсько-економічна, що зумовлена потребами забезпе чення високої ефективності виробничої системи;
– виробничо-технологічна, що відображає основне функціональ не призначення підприємства;
– науково-технічна, що передбачає постійне прискорення НТП, поліпшення якості продукції та розвиток технічної бази виробництва;
– соціальна, спрямована па вирішення соціальних питань: забез печення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;
– екологічна – дотримання чистоти навколишнього середови ща, відтворення ресурсів і випуск екологічно чистої продукції.
2. Принцип системності. Цей принцип вимагає, щоб плану вання охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни й зворотні зв'язки у ньому.
3. Принцип безперервності означає забезпечення:
– безперервної планової перспективи;
– взаємоузгодження довго-, середньо- і короткострокових планів;
– своєчасного коригування перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх і внутрішніх умов господарювання.
4. Принцип оптимальності використання ресурсів означає, що підприємство, орієнтуючись на потреби, умови і кон'юнктуру ринку, має інтенсифікувати виробництво, упроваджувати досягнення нау ково-технічного прогресу, ресурсозберігаючу технологію тощо.
5. Принцип балансування означає, що між взаємозалежними розділами та показниками плану має бути необхідна та достатня кількісна відповідність.
6. Принцип адекватності системи планування полягає в тому, що будь-які зміни в кон'юнктурі ринку, асортименті товарів, викори станні тих або інших ресурсів, застосуванні нової техніки, і нових технологій повинні відображатися адекватно у всій системі плану вання.
14.2 Елементи внутрішньофірмового планування
Під час планування господарської діяльності підприємства (фірми) розробляють плани як для окремих підрозділів його, так і для підприємства в цілому.
Якщо довгострокове планування, в основному, притаманне вели ким підприємствам (фірмам), то поточне, оперативне, планування – необхідний елемент управлінської діяльності найрізноманітніших підприємств. Довгострокове планування передбачає складання пев них програм, наприклад з капітальних вкладень, підвищення якості продукції, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та ін.
В умовах ринку велике значення має передплановий аналіз мож ливих варіантів розвитку, дій у майбутньому, зовнішніх і внутрішніх чинників. Така робота називається прогнозуванням.
Прогнозування є елементом внутрішньофірмового планування.
Прогнозування передбачає вивчення перспектив окремих галузей національної економіки і цілих регіонів. Саме на цій основі найбільші компанії формулюють загальну мету розвитку компанії в цілому й окремих її підрозділів. Як елемент впутрішньофірмового планування прогнозування безпосередньо пов'язане з маркетингом і набирає форми ринкової стратегії фірми.
Як правило, прогнозування під силу лише обмеженій кількості компаній, тому що воно потребує чималого ресурсного і кадрового забезпечення, значних витрат, великого досвіду та відповідної інфор маційної бази. Водночас компетентні й авторитетні прогнози стають об'єктом продажу іншим фірмам. Як необхідний елемент системи планування прогнозування здійснюється за двома напрямками: 1) прогнозування зовнішнього середовища; 2) прогнозуван-ня внутрішніх умов діяльності.
До першого напрямку належить прогнозування попиту, кон'юнк тури ринку, курсів валют, економічного розвитку регіону. До друго го – розроблення прогнозів розвитку даного підприємства під впли вом зовнішнього середовища.
Прогнозування діяльності підприємства передбачає врахування багатьох чинників як зовнішніх, так і внутрішніх. Основні з них такі:
– природні умови;
– ресурси;
– законодавство;
– політичні обставини;
– попит на товар;
– рівень конкуренції тощо.
Важливим елементом внутрішньофірмового планування є визна чення загальних завдань підприємства на базі прогнозу, що передба чає встановлення приблизних термінів їх виконання та оцінку ресурс ного забезпечення.
Коригування плану. На стадії програмування конкретизують ся терміни виконання планів, ув'язуються окремі стадії програми, а також постачання ресурсів, виробництво та збут продукції.
Складання бюджетів передбачає розподіл ресурсів між підрозділами. Бюджет – це баланс доходів і витрат як у грошовому, так і в натуральному виразі. До основних видів бюджетів належать кошторис доходів і витрат, кошторис витрат матеріалів, кошторис капітальних витрат, касовий бюджет (прогноз надходження та витрат готівки) тощо. На їх основі визначаються конкретні завдання кожно го підрозділу та виконавці, відповідальні за певні операції.
Конкретизація плану. Це вироблення конкретних настанов у поширенні прийнятих рішень на нижчі ланки. З цього моменту практично починається реалізація плану.
На рис. 5.1 подано схему внутрішньофірмового планування. Якщо довгостроковий план-прогноз стратегічного характеру розробляєть ся на рівні підприємства загалом, то всі інші плани стосуються підрозділів і є взаємозв'язаними. Ці плани узагальнюються за всією (або майже за всією) сукупністю натуральних і вартісних показників або коригуються лише за показником прибутку.
Перший підхід поширений при достатньо жорсткій функціональній системі управління, другий же характерний для особливо великих диверсифікованих фірм із достатньо самостійними підрозділами. Проте треба враховувати, що така робота повинна здійснюватися спе ціальними відділами, що несуть відповідальність за якість складених планів, інакше вона матиме формальний характер.
14.3 Етапи планування
І етап. Аналіз стратегічних проблем.
На цьому етапі аналізується ринок, на якому функціонує або функціонуватиме підприємство. Аналіз має бути двоїстим, тобто не обхідно виявляти позитивні моменти діяльності підприємства в да ному ринковому середовищі, а також можливі негативні її наслідки. Проте варто враховувати, що поряд із вирішенням одних проблем будуть виникати інші: змінюватися потреби й запити покупців, упро ваджуватися нові досягнення науки та техніки, зростати рівень роз витку виробництва тощо.
II етап. Прогноз майбутніх умов діяльності та визначення завдань.
На цьому етані складається своєрідний каталог, проводиться аналіз сильних і слабких сторін підприємства з огляду на гадані зміни ринково го середовища. На підставі аналізу визначаються завдання підприємства.
III етап. Вибір оптимального варіанту розвитку.
На цьому етапі визначаються матеріальні й організаційні засоби розвитку підприємства на основі складеного каталогу.
Особлива увага приділяється аналізу трьох найважливіших показни ків: місця підприємства на ринку; належності підприємства до господар ського сектору та галузі; асортиментної, структури виробничих програм.
Цей етап найскладніший, тому що він є завершальним повинен спрямувати діяльність підприємства відповідно до зміни навколишньо го середовища. Навіть методом екстраполяції – передбачення майбутнього на основі тенденцій минулого – це зробити точно практич но неможливо. Тому тут важливі інтуїція та досвід керівника. Методика планування діяльності підприємства в умовах ринку подана на рис. 5.2.
14.4 Види та методи планування діяльності підприємства
Залежно від тривалості планового періоду планування діяльності підприємства поділяється на перспективне (стратегічне) і поточне (тактичне).
Перспективне планування – це планування довго- і середньострокове. Довгостроковий план відображає в основному стратегію розвитку фірми, у ньому подано рішення, що стосуються сфер і на прямків діяльності підприємства. Він повинен мати переважно кон цептуальний характер, цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування цих ідей, концепцій.
Рисунок 5.1 – Схема внутрішьофірмового планування [18]
Рисунок 5.2 – Методика планування діяльності підприємства в умовах ринку [18]
Середньостроковий – більш деталізований стратегічний план на перші роки діяльності фірми. Межа між довго- і середньостроковими планами умовна і не може бути встановлена однозначно. "Дов жина" планового періоду залежить від ступеня визначення умов діяль ності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні тощо.
Поточне планування – це розроблення планів на всіх рівнях управління підприємством і в усіх напрямках його діяльності на більш короткі періоди (день, тиждень, місяць, квартал, рік).
Різновидом поточного планування є оперативно-календарне, що є календарним узгодженням виробничого процесу між струк турними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.
Ядром системи планів підприємства є його стратегія розвитку, під час вироблення якої використовуються результати аналізу зовніш нього середовища, ухвалені стратегічні і тактичні плани. Ці ж резуль тати, як і обрана стратегія, є основою для розроблення детальних дов го- і середньострокових планів.
Методи планування діяльності підприємства залежно від класи фікаційних ознак подані в табл. 5.1.
Зауважимо, що таких методів залежно від реальної ситуації на ринку та підприємстві може бути навіть більше число.
Ресурсний метод застосовується здебільшого в умовах монополії або при слабко розвиненій конкуренції. Він використовується під час складання планів на підставі реальних внутрішніх ресурсів підприєм ства. З розвитком конкуренції основою, що визначає планування, є вже попит і пропозиція. Тому за цих умов застосовується цільовий метод, що припускає планування всієї діяльності фірми відповідно до поставленої мети (наприклад, задовольнити розміри попиту, що в даних умовах "випливають"), тобто планування "від оберненого".
Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні динаміки показ ників у минулому (базові), допускаючи, що темпи та пропорції, досягнені на момент розроблення плану будуть збережені в майбутньому. На основі цього методу визначаються проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) планові показники.
Принципово протилежним є інтерполяційний метод, за яким підприємство встановлює мету, що має досягти в майбутньому. Вихо дячи з цього фірма визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.
Пробно-статистичний метод передбачає використання фактич них статистичних даних за попередні роки, середніх показників під час встановленні планових показників.
Факторний метод є більш обґрунтованим. Відповідно до нього планові значення показників обчислюють на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що зумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за визначеними чинниками застосовуються насамперед під час планування ефективності виробництва.
Таблиця 5.1 – Методи планування діяльності підприємства
|
Класифікаційні ознаки |
Методи планування |
|
Вихідна позиція для розроблення плану |
– ресурсний; – цільовий |
|
Принципи визначення планових показників |
– екстраполяційний; – інтерполяційний |
|
Спосіб розрахунку планових показників |
– пробно-статистичний; – факторний; – нормативний |
|
Баланс ресурсів, що є в наявності, та необхідних |
– балансовий; – матричний |
|
Варіантність планів |
–одноваріантний; –поліваріантний; – економіко-математична оптимізація |
|
Спосіб виконання розрахунко-вих операцій |
– ручний; – механізований; –автоматизований |
|
Форма подання планових показників |
– табличний; – лінійно-графічний; – логіко-структурний |
Найточнішим є нормативний метод. Суть його полягає у тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті впрова дження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.
Сутність балансового методу зводиться до розроблення спе ціальних таблиць – балансів, в одній частині яких із різноманітним ступенем деталізації показують усі напрями використання ресурсів відповідно до потреб, а в іншій – надходження цих ресурсів.
Матричний метод є подальшим розвитком балансового та є побудовою моделей взаємозв'язків між виробничими підрозді лами та показниками.
За сучасних умов на підприємствах користуються не одним яки мось методом, а їх комбінацією, залежно від реальних умов виробниц тва. Наприклад, в умовах слабкої конкуренції можна користуватися ресурсно-факторно-балансовим методом. За умов сильної конкуренції доцільним є інтерполяційно-факторно-матричний метод з автомати зованим опрацюванням тощо. Крім того, на підприємствах розроб ляється, як правило, не один, а кілька варіантів планів.
Показники окремих їхніх розділів (найважливіших) повинні бути оптимізованими за допомогою економіко-математичного моделюван ня, щоб дати можливість "читачу", "інвестору" відчути вигідність даної пропозиції на прикладі економіко-математичної моделі.
14.5 Стратегічне планування діяльності підприємства
Стратегічне планування – це процес систематизовано го визначення довгострокових цілей і напрямів діяльності підприємства.
Стратегічне планування проходить кілька етапів (рис. 5.3) [18].
Рисунок 5.3 – Етапи стратегічного планування підприємства
Перший етап планування діяльності підприємства – визначення його місії.
Місія – це основна загальна ціль підприємства (чітко визначена причина існування, основне його призначення, напрямок суспільно-підприємницької діяльності). Для більшості фірм місією можна на звати виготовлення продукції з метою її реалізації й одержання при бутку. Місію переважно формулюють у письмовому вигляді як офіцій ну програмну заяву. У ній є відповіді на такі запитання:
1. Яким є наше підприємство?
2. Хто наші клієнти?
3. Що найголовніше для них?
4. Яким-має бути наше підприємство?
З одного боку, місія підприємства слугує чинником залучення клієнтів, показуючи, які потреби споживачів можуть бути задоволені найефективніше. З іншого боку, ретельно відпрацьовані програмні заяви додають працівникам підприємства впевненості і підвищують їх відповідальність під час виконання спільної справи, чітко формулю ють ціль та підкреслюють її значущість. Місія повинна вказувати на сферу діяльності підприємства. Межею цієї сфери є товари, техно логії, групи клієнтів, їхні потреби чи поєднання кількох чинників.
Другий етап стратегічного планування – визначення стра тегічних цілей. Він передбачає конкретизацію програмної заяви в переліку цілей і завдань для кожного рівня управління підприєм ством.
Найпоширенішими серед завдань маркетингу є збільшення част ки ринку, отримання максимальних прибутків, здійснення інновацій ної діяльності тощо. Цілі та завдання підприємства мають бути кон кретними, реальними, досяжними, взаємоузгодженими і, якщо можли во, мати кількісний вираз. Таким чином, мета підприємства – це вже конкретизація обра ної місії.
Етап вибору мети фірми є наступним після вибору місії. Цілі формуються на підставі місії підприємства.
Система стратегічних цілей підприємства може бути такою:
– багаторівневою (головна і субпідрядні цілі);
– неоднорідною в часі (довго-, середньо- і короткострокові цілі);
– різноманітною за змістом або предметами відображення (ви робнича, комерційна, соціальна діяльність);
– нерівнозначною за об'єктами характеристики (усього підприєм ства або підрозділів);
– має охоплювати такі показники: ринок товарів і послуг, пози ція на ньому підприємства; прибутковість діяльності; виробничий потенціал; наукові дослідження та впровадження нововведень; фінанси підприємства; ефективність виробництва; організаційна структу ра управління та її зміст; кадри підприємства; соціальна відпові дальність.
Третій етап – аналіз зовнішнього середовища. Це дуже складний етап, що потребує значних витрат сил і засобів. У економіці такий етап називається аналізом і дослідженням ринку, у стратегіч ному плануванні – стратегічною діагностикою, а в маркетингу – маркетинговими дослідженнями.
Четвертий етап – аналіз внутрішнього потенціалу підприємства, перспектив його розвитку. Іншими словами, на цьо му етапі стратегічного планування підприємство аналізує свій госпо дарський "портфель", тобто оцінює стан усіх стратегічних господар ських підрозділів.
Аналіз господарського "портфеля" дає можливість оцінити рен табельність кожного підприємства та прийняти рішення про їх по дальший розвиток (або скорочення чи взагалі припинення діяль ності).
П'ятий етап – вибір генеральної стратегії підприємства.
Термін "стратегія" має грецьке походження і означає мистецтво розгортання військ у бою. за останні 20 років цей термін широко застосовується в теорії та практиці менеджменту.
Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, що ви значає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення.
Стратегія формує цілі й основні шляхи їх досягнення таким чи ном, що підприємство має загальний (об'єднуючий усі його підрозді ли) напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.
У світовій практиці розрізняють три види головних стратегій діяльності підприємства, кожний з яких обґрунтовується виходячи зі специфіки виробництва:
1. Стратегія зростання, що відображає намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капітальних вкладень.
2. Стратегія стабілізації (сталості) відбиває прагнення підпри ємства зберегти досягнені обсяги виробництва та застосовується в ос новному в умовах істотної нестабільності обсягів продажу та прибутку.
3. Стратегія виживання застосовується часто як оборонна стра тегія в умовах глибокої кризи діяльності підприємства.
Вибір генеральної стратегії на підприємстві – досить суб'єктив ний чинник, тому методи вибору генеральної стратегії можна поділи ти на дві групи.
1. За умов мопопрофільної діяльності або вузької гами продуктів і послуг, що пропонуються фірмою, застосовуються методи однопродуктового аналізу.
2. За умов диференційованого виробництва застосовуються ме тоди портфельного типу.
Серед методів однопродуктового аналізу найбільш науково обґрунтованим є метод РІМS. У основі методу РІМS лежить моделювання впливу чинників на показники ефективності вироб ництва (прибуток, рентабельність, ефективність капітальних вкладень). Такий метод враховує дії як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.
Другий метод, однопродуктового аналізу, що часто застосовується, називається методом "кривих освоєння". Він будується на залеж ності розмірів витрат на виробництво від його обсягів. Такий метод відображає вплив тільки внутрішніх чинників. У основі методу "кри вих освоєння" лежить відома закономірність: зростання обсягів ви робництва супроводжується економією тих витрат, розмір яких не залежить від обсягу виробництва.
Третій метод однопродуктового аналізу логічно пов'язаний із методом "кривих освоєння". Він називається методом життєвого циклу товару. Протягом періоду свого існування, як відомо, товар проходить п'ять етанів розвитку: розроблення, впровадження, зрос тання, зрілості та спаду. Перед прийняттям стратегічного рішення обов'язково, визначають, на якій, із цих стадій життєвого циклу перебуває виріб. Це визначається за допомогою таких показників, як:
– відсоток збільшення обсягів продажу (виробництва);
– кількість конкурентів;
– темпи технологічних змін;
– частота модифікацій виробів тощо.
Для кожної із цих стадій визначаються пріоритетні напрямки і дії фірми.
Метод розроблення стратегії підприємства на основі циклічних характеристик життєвого циклу виробів дає можливість із накопи ченням певного досвіду розробити стандартизовані рекомендації відносно стратегічних критеріїв і дій для кожного з циклів, визначи ти сприятливі умови для формування поточних планів діяльності підприємства.
За умов диференційованого виробництва практично всі методи “портфельного” аналізу є матричними, їх використання відбувається за однаковою схемою: як правило, будується матриця, на одній з осей якої розміщуються оцінки перспектив розвитку ринку, на іншій – оцінка конкурентоспроможності виробу щодо так званого стратегіч ного центру господарювання. Для виявлення можливостей подаль шого розвитку використовують матрицю "товар – ринок".
Стратегію розвитку можна визначити на підставі аналізу таких можливостей:
– інтенсивного розвитку, або інтенсифікації зусиль підприємства в межах його діяльності;
– інтеграційного розвитку, або розширення діяльності підприєм ства через взяття під контроль чи приєднання до нього інших підприємств;
– диверсифікації, або розширення кількості сфер діяльності підприємства на ринках нових товарів за межами галузі.
Основні стратегії кожного з напрямів розвитку наведені в табл. 5.2.
Таблиця 5.2 – Основні напрямки можливостей розвитку підприємства
|
Можливість розвитку |
Види стратегій розвитку |
|
Інтенсивний |
1. Стратегія глибшого проникнення на ринок (через інтенсифікацію маркетингових зусиль). 2. Стратегія розширення меж ринку (вихід на нові ринки з існуючим товаром). 3. Стратегія вдосконалення товару (створення нових або вдосконалення існуючих товарів для вже охоплених ринків) |
|
Інтеграційний |
1. Стратегія вертикальної інтеграції (контроль або приєд-нання підприємств-постачальників сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також збутових фірм). 2. Стратегія горизонтальної інтеграції (контроль або поєд-нання підприємств-конкурентів) |
|
Диверсифікація |
1. Стратегія горизонтальної диверсифікації (випуск нового товару, що не пов'язаний з основним вироб ництвом, але орієнтується на смаки вже охопленої цільової аудиторії). 2. Стратегія концентричної диверсифікації (випуск нового, товару для залучення споживачів інших цільових аудиторій). 3. Стратегія конгломератної диверсифікації (орієнтація на нові галузі промисловості та на нові цільові ринки) |
У межах обраної базової стратегії можливі кілька напрямів діяль ності, що заведено називати стратегічними альтернативами.
Шостий етап розроблення стратегії планування – вибір стра тегічної альтернативи. Види стратегічних альтернатив подані в табл. 5.3.
Далі стратегічні альтернативи можуть дробитися на функціональні стратегії, що визначають постановку конкретних стратегічних цілей для всіх функціональних підрозділів підприємства: для виробничого відділу, відділу збуту, матеріально-технічного постачання, інвестицій ного тощо.
Таблиця 5.3 – Види стратегічних альтернатив залежно від обраної генеральної стратегії [18]
|
Вид базової стратегії |
Критерій визначення характеру стратегії |
Стратегічна альтернатива |
|
Зростання |
1. Обсяг продажу. 2. Прибуток. 3. Ступінь ризику. 4. Швидкість зрос тання |
Інтенсифікація ринку: проник нення на нові ринки, розширення сфери впливу, географічна до мінанта. Диференціація ринку: вертикаль на, го-ризонтальна, діагональна диверсифікація ринку, міжфірмове співробітництво, кооперація, зовнішньоекономічна діяль-ність |
|
Сталості |
1. Прибуток на обсяг продажу. 2. Прибуток на активи. 3. Прибуток на акції. 4. Швидкість віднов лення |
Зниження витрат виробництва; накопичення прибутку за рахунок нових джерел; активізація фінан сової діяльності; забезпечення сталості; балансування на ринках; фінансова економія |
|
Виживання |
Критичний аналіз: – продуктів і ринків; – фінансового стану; – організаційної структури управління |
Перебудова маркетингової діяльності; зняття товару, що не кори стується попитом; експансія на основі ринку; перебудова системи управління та фінансової системи |
14.6 Оперативно-виробниче планування діяльності підприємства
Короткострокове (оперативне) планування може бути розрахо ване на рік, півроку, місяць, день залежно від специфіки виробництва, планування прибутку, виробничих витрат та ін. Таке планування тісно пов'язує плани різноманітних партнерів і постачальників, тому ці плани можуть або погоджуватися, або окремі аспекти плану є за гальними для компанії виробника та її партнерів.
Однозначно визначити відмінність між стратегічним і тактичним плануванням неможливо. Вона виявляється за такими трьома аспектами:
1. Терміном. Стратегічний план розробляється на більш відда лений період.
2. Охопленням сфер впливу. Стратегічне планування має більш широкий і глибокий вплив на діяльність підприємства, а тактичне – більш вузьконапрямлене.
3. Змістом. Якщо стратегічні плани окреслюють місію підпри ємства та цілі, що випливають із визначеної місії, то тактичні повинні визначити всю сукупність практичних засобів, необхідних для здійснен ня намічених цілей.
Оперативні плани охоплюють усі основні види діяльності підпри ємства:
1. Маркетингова діяльність: плани маркетингу для різноманіт них видів продукції й усього виробництва в цілому.
2. Виробнича діяльність. Випуск продукції в натуральному та вар тісному виразах. Асортимент продукції та виробничої потужності.
3. Науково-дослідні розробки.
4. Плани щодо праці, кадрів і заробітної платні.
5. Капітальні вкладення та капітальне будівництво.
6. Матеріально-технічне постачання.
7. Організація виробництва: структура виробництва, організацій на структура управління.
8. Природоохоронна діяльність.
9. Зовнішньоекономічна діяльність.
10. Витрати виробництва й окремих видів продукції. Баланс при бутків і витрат, взаємовідносини з державним бюджетом і кредитні відносини.
Під час складання планів використовують як натуральні, так і вартісні показники, а також абсолютні й відносні, з допомогою яких визна чається співвідношення між різними групами показників.
Оперативні плани можуть розроблятися стосовно кожного функ ціонального підрозділу підприємства, кожного виду продукції, кож ного сегмента ринку, а також з урахуванням географічного розташу вання підприємства.
На більшості дрібних і середніх підприємств оперативні плани розробляються окремо за кожним функціональним підрозділом. Це дає можливість функціональним спеціалістам докладно й точно пода ти інформацію про свої ділянки роботи. Таке орієнтування тактич ного планування доцільне, якщо підприємство випускає обмежений асортимент продукції, і тоді, коли воно за видами своєї діяльності прив'язане до певних географічних районів або сегментів ринку. Це планування відповідає умовам-монополії або стабільності ринку при відсутності конкуренції. Водночас воно не дає можливості здійснюва ти швидкий маневр у разі зміни навколишнього середовища.
В умовах ринку, особливо за наявності жорсткої або сильної кон куренції, для надання більшої маневреності краще застосовувати так тичне планування або планування за видами продукції чи за сегмен тами ринку.
Складання оперативних планів за видами продукції дає мож ливість розрахувати всі натуральні та вартісні показники, що стосу ються кожного виду продукції. Такі плани розробляють, якщо підпри ємство випускає різноманітний асортимент продукції або якщо воно обрало таку стратегію охоплення ринку, як недиференційований або концентрований маркетинг.
Планування діяльності за кожним сегментом ринку застосовується при такій стратегії охоплення ринку, як диференційований маркетинг.
Це дає можливість глибше вивчити потреби кожного сегмента ринку і спланувати діяльність підприємства з максимальним їх задоволенням.
Складання оперативних планів за географічним розташуванням характерне для великих підприємств, насамперед тих, що належать до стратегічно важливих підприємств держави: військово-промисло вий комплекс, будівництво автомобільних доріг, розвідка та видобуток корисних копалин тощо. Такі підприємства мають розвинену геогра фічну структуру, і планування має здійснюватися стосовно кожного структурного підрозділу, розташованого в певному географічному районі.
Таким чином, розглянута деталізація складання оперативних планів дає змогу виокремити такі їх складові:
– план виробництва;
– план випуску товарів;
– план випуску марочних виробів;
– план ринкової діяльності.
Запитання для обговорення
Тема 15 Інноваційна діяльність підприємства
15.1 Поняття інновацій, причини виникнення та результати впровадження
За сучасних умов господарювання рухомою силою економічного розвитку суспільства стають інновації.
Під інновацією розуміють цільову зміну в функціонуванні підприємства як системи.
Методологія істинного описання інновацій в умовах ринкової економіки базується на міжнародних стандартах. З метою координації робіт по збирання, обробітку та аналізу інформації про науку та інновації створена група національних експертів (Фраскаті). У відповідності з міжнародними стандартами інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що знайшов втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг.
Стимулюючим механізмом розвитку інновацій у першу чергу є ринкова конкуренція. Виробники та споживачі в процесі використання застарілої техніки та технології отримують диференційований збиток, в результаті чого змушені скорочувати витрати виробництва на основі інновацій. Підприємницькі фірми, що перші освоїли ефективні інновації, мають можливість знижувати витрати виробництва й відповідно собівартість товарів (продукції, послуг), що реалізуються. Наслідком чого є зміцнення позицій в конкурентній боротьбі з фірмами, що пропонують аналогічні товари (продукцію, послуги).
Основними причинами виникнення та впровадження інновацій є наступні:
конкурентна боротьба на ринку, бажання отримати конкурентні переваги та максимізувати прибуток;
попит споживача;
підвищення технічного потенціалу;
пошук вирішення проблем, що виникають під час діяльності фірми;
наслідування іншим організаціям, що впроваджують нову технологію;
бажання покращити свою майстерність в конкретній діяльності;
підтримка та підвищення престижу фірми;
реалізація знань;
інтуїтивне уявлення про те, що нововведення може поліпшити діяльність організації;
наукові відкриття, інтернаціоналізація науки;
винахідництво.
Взаємодія економічних інтересів з'являється в технічних, економічних і соціальних результатах інновацій. По-перше, суттєво оновлюється та поширюється асортимент створюваної продукції, підвищується її технічний рівень і якість. Інновації є вихідним пунктом для створення нових споживчих вартостей, що задовольняють раніше невідомі виробничі та особисті потреби. Наприклад, цикл інновацій, пов'язаних з освоєнням космосу, призвів до створення нових матеріалів, приладів, засобів обчислювальної техніки, наукової та медичної техніки і т.ін.
По-друге, інновації в період їх масового освоєння є точками опору в підвищенні ефективності виробництва, економіки, ресурсів, зниження вартості продукції, зростанні її рентабельності. Проте вартість техніки під час цього не однакова: в період первинного освоєння винаходу витрати ростуть, після цього швидко знижуються, а в третій фазі циклу - відносно стабільні. Друга фаза дасть найбільш високу норму прибутку. Величина та тривалість одержання додаткового ефекту інновації залежать від її значущості: максимальний ефект приносять найбільші та великі інновації, мінімальний - дрібні.
По-третє, інновації характеризуються суттєвими соціальними наслідками. У принципі впровадження у виробництво досягнень науки та техніки, сприяючи підвищенню продуктивності праці, розширенню та покращенню асортименту створюваної продукції, спрямоване на задоволення зростаючих потреб людини, полегшення та скорочення робочого часу.
15.2 Види інновацій та критерії їх класифікації
Важливим етапом аналізу та управління інноваціями є їхня класифікація за різноманітними ознаками.
Класифікація інновацій використовується не лише з метою упорядкування та втілення їх у практику підприємства, а, передусім, для визначення перспективних нововведень, реалізація яких повинна сприяти подальшому прогресу та ефективності виробництва.
Існує множина класифікаційних ознак інновацій, які залежать від критеріїв, використовуваних для типології інновацій (рис.5.4).
Важливою за значущістю та найбільш розповсюдженою є поширена класифікація інновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. Виділяють наступні групи інновацій:
технологічні (направлені на створення та освоєння нової продукції, технології, матеріалів, реконструкцію виробничих приміщень, модернізацію обладнання);
виробничі (направлені на розширення виробничих потужностей, зміну структури виробництва);
економічні (орієнтуються на зміну методів і способів планування виробничої діяльності, зниження витрат, зростання економічного стимулювання та зацікавленості робітників, покращення кінцевих результатів виробничої діяльності);
Рисунок 5.4 – Класифікація інновацій за різними ознаками
управлінські (націлені на покращення стилю та методів управління, організаційної структури, використання нових засобів обробки інформації);
соціальні (пов'язані зі зміною та покращенням умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів);
торговельні (направлені на зміни в торговельній діяльності, тобто на використання методів цінової політики при взаємовідносинах з постачальниками та покупцями, застосування нових методів розподілу прибутку та ін.);
юридичні (нові та опрацьовані нормативно правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств та організацій, фізичних осіб та їх об’єднань.
У найбільш загальній формі класифікація інновацій з урахуванням їхньої структурної характеристики подає собою виділення таких груп:
інновації на вході - зміни у виборі та використанні сировини, матеріалів, обладнання, інформації, робітників та ін. ресурсів;
інновації на виході цільові зміни у виробах, послугах, технологіях;
інновації системної структури підприємства цільові зміни у виробничому, технологічному та управлінському процесі.
Залежно від глибини змін, що вносяться, виділяють такі інновації:
радикальні (базові) принципово нові технології, методи управління, види продукції, які суттєво відрізняються від тих, що існували раніше);
поліпшуючі інновації, які стосуються вже існуючого продукту, характеристики якого значно покращені за рахунок використання більш ефективних компонентів, матеріалів;
Залежно від технологічних параметрів інновації підрозділяються на такі:
продуктові (використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів та комплектуючих);
процесні (нові методи організації виробництва, нові технології, нові організаційні структури в складі підприємства).
За спрямованістю дій виділяють інновації:
заміщуючі (передбачають повне витиснення застарілих засобів);
скасовуючі (виключають випуск якогось виробу, операції та не заміщують їх новими);
поворотні (коли після використання нововведення виявляється його невідповідність новим умовам та доводиться повертатися до попередника;
відкриваючі (створюють засоби, які не мали аналогів, тобто фундаментальні винаходи (радіо, телебачення тощо).
За сферами розробки і планування: промислові; торговельно-посередницькі; сільськогосподарські; правові; послуги; науково-педагогічні.
За охопленням очікуваної частки ринку: локальні; системні; стратегічні.
За рівнем розробки і розповсюдження: державні; регіональні; галузеві; корпоративні.
За типом новини для ринку: нові для галузі в світі; нові для галузі в країні; нові для підприємства.
Таким чином, класифікація за наведеними вище ознаками дасть можливість:
обрати правильну стратегію розвитку підприємства-інноватора, яка залежить від домінуючого типу інновацій;
залежно від виду інновацій побудувати економічні механізми та організаційні форми управління;
змоделювати поведінку підприємства щодо реалізації своєї інноваційної продукції на ринку;
формувати науково-дослідні та конструкторські підрозділи;
розробляти систему стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві.
15.3 Поняття та характеристика інноваційного процесу
Терміни “інновації” та “інноваційний процес” близькі, але не однорідні.
Інноваційний процес процес перетворення наукового знання в фізичну реальність, тобто це процес створення, освоєння та розповсюдження нововведення, що задовольняє новим суспільним потребам. Головна риса інноваційного процесу обов'язкове завершення інновацій, тобто одержання результату, придатного для практичної реалізації. Але на відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес закінчується впровадженням появою на ринку нового продукту або технології. Цей процес триває і після впровадження нововведення, оскільки новина вдосконалюється, робиться більш ефективною, придбає нові споживчі властивості.
Інноваційний процес може розглядатися з різних позицій та різним ступенем деталізації. Наприклад, його можна розглядати як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, виробничої діяльності. З другого боку, інноваційний процес можна розглядати як етапи життєвого циклу нововведення від ідеї до його розробки та впровадження. У загальному вигляді інноваційний процес послідовна низка подій, у ході яких нововведення від ідеї перетворюється в конкретний продукт, технологію, послугу та розповсюджується в господарській практиці.
У міру розвитку діяльність, що представляє інноваційний процес, в економічному розумінні розпадається на окремі дільниці, що відрізняються між собою. Дослідження, розробки, підготовка до виробництва, виробництво та збут є основною стадією інноваційного процесу. Основним завданням цих стадій є обробка інформації з метою реалізації продуктів розумової праці у вигляді нових виробів, технологій.
Таким, чином інноваційний процес складається з окремих стадій, що відрізняються організацією праці, управлінням, фінансуванням та є єдиним потоком.
У загальному вигляді модель інноваційного процесу може бути представлено таким чином (рис. 5.5):
1. Виникнення ідеї;
2. Фундаментальні дослідження;
3. Прикладні дослідження;
4. Дослідно-конструкторські та експериментальні розробки;
5. Освоєння;
6. Промислове виробництво;
7. Використання.
Інноваційний процес охоплює цикл обробки науково-технічної ідеї до її реалізації на комерційній основі. Значна кількість інновацій реалізується підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих і комерційних завдань. Таким чином, інноваційний процес визначається як комплекс послідовних робіт від отримання теоретичного знання до використання споживачем товару, створеного на основі нового знання.
Слід відзначити, що інноваційний та стабільний виробничий процес мають ряд розбіжностей (табл. 5.4).
Рисунок 5.5 – Модель інноваційного процесу
Таблиця 5.4 – Порівняльна характеристика інноваційного
та стабільного виробничого процесу
|
Характеристика процесу |
Інноваційний процес |
Стабільний виробничий процес |
|
Кінцева мета |
Задоволення нової соціальної потреби |
Задоволення складної суспільної потреби |
|
Шляхи досягнення мети |
Множинні та невизначені |
Немножинні |
|
Досягнення мети |
Зі значним часовим лагом |
У реальному масштабі часу |
|
Ризик |
Високий |
Низький |
|
Період установлення зв'язку від кінця до початку процесу |
Довгий |
Короткий |
|
Закінчення табл.5.4 |
||
|
Характеристика процесу |
Інноваційний процес |
Стабільний виробничий процес |
|
Тип процесу |
Дискретний, циклічний |
Неперервний |
|
Управління, можливості планування |
Низькі |
Високі |
|
Плани |
Довгострокові, можлива їх корекція |
Короткострокові, такі, що мають характер директивних виробничих завдань |
|
Цільова орієнтація |
Перехід на новий рівень розвитку |
Зберігання даного рівня розвитку |
|
Взаємодія зі складною системою інтересів учасників процесу |
Заперечується |
Засновується на них |
|
Розподіл сфер відпові-дальності |
Перерозподіляє |
Стабілізує |
|
Форми організації |
Гнучкі |
Тверді, що базуються на нормах та регламентах |
5.13 Інноваційна діяльність підприємства
У Законі України “Про інвестиційну діяльність” інноваційна діяльність визначена як одна із форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження науково-технічного прогресу до виробництва та соціальної сфери. Ця діяльність включає наступне:
випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки та технології;
прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
розробку та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та економічного становища.
Інноваційна діяльність це пошук можливостей, що забезпечують практичне використання наукового, науково-технічного результату та інтелектуального потенціалу з метою одержання нового або вдосконаленого продукту, способу його виробництва та задоволення суспільних потреб в конкурентоспроможних товарах і послугах.
Різновидами інноваційної діяльності можуть бути:
підготовка та організація виробництва, які охоплюють придбання виробничого обладнання, зміни в них, а також у методах і стандартах виробництва та контролю якості;
виробничі розробки, які містять модифікації продукту та технологічного процесу, перепідготовку персоналу для використання нових технологій та обладнання, а також пробне виробництво;
маркетинг продукції;
придбання неоречевленої технології в формі патентів, ліцензій, ноу-хау, торговельних марок;
придбання машин та обладнання, які за своїм технологічним змістом пов’язані з впровадженням продуктових або процесних інновацій;
виробниче проектування.
Інноваційна діяльність діяльність з доведення науково-технічних ідей, винаходів до результату, придатного до практичного користування. У повному обсязі інноваційна діяльність включає всі види наукової діяльності, проектно-конструкторські, технологічні, дослідницькі розробки, діяльність по освоєнню новин у виробництві та в їх користувачів реалізацію інновацій.
Інноваційна діяльність має неперервний перебіг, постійно вдосконалюється в певній галузі практичної діяльності. Інновації завжди орієнтовані на ринок, на конкретних споживачів чи конкретну потребу, тому інноваційну діяльність слід розцінювати як взаємодію сприятливих можливостей, потенціалу та стратегій. Найголовніше питання полягає в тому, як підприємства можуть сприймати ці можливості та реагувати на них через розробку стратегії інноваційної діяльності.
Для успішної реалізації інновацій необхідно враховувати багато факторів, які можна поділити на фактори, що сприяють інноваційній діяльності та фактори, що перешкоджають інноваційній діяльності (табл. 5.5).
Слід також відзначити, що прийнято виділяти чотири фази розвитку інновацій, залежно від яких необхідно будувати механізм управління інноваційною діяльністю.
Перша фаза це розробка та освоєння новації, вихід на ринок. Вона включає стадії фундаментальних та прикладних досліджень, конструкторських та технологічних розробок, впровадження новації у виробництво.
Таблиця 5.5 – Фактори, що сприяють і протидіють інноваційній діяльності
Фактори |
Фактори, що сприяють діяльності |
Фактори, що протидіють діяльності |
|
Техніко-економічні |
Наявність резерву фінансових та матеріально-технічних засобів, наявність необхідної господарської та науково-технічної інфраструктури, матеріальних винагород за інноваційну діяльність |
Недостатність ресурсів для фінансування ризикових проектів: слабкість матеріально- та науково-технічної бази, відсутність резервних потужностей; домі-нування інтересів існуючого виробництва |
|
Юридичні |
Законодавчі заходи (особливі пільги), що заохочують іннова-ційну діяльність |
Обмеження з боку антитрес-тівського податкового, амортиза-ційного, патентно-ліцензійного законодавства |
|
Організа-ційно-уп-равлінські |
Гнучкі організаційні струк-тури, демократичні структури управління, перевага гори-зонтальних потоків інфор-мації, індикативність пла-нування, припущення кори-гувань, децентралізація, авто-номія, формування цільових проблемних груп |
Сталі організаційні структури, централізація, консервативність ієрархічних принципів будівлі організації, перевага вертикальних потоків інформації, установча замкненість, труднощі міжгалузе-вих та міжорганізаційних взаємо-дій, орієнтація на коротко-строкову окупність, усталені ринки |
|
Соціально-психоло-гічні |
Моральна винагорода, суспіль-не признання, можливість самореалізації |
Опір змінам, які можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу, необхідність винаходу нової діяльності, зміна стереотипів поведінки, існуючих традицій; страх невизначеності, страх відповідальності за помилку |
Друга фаза освоєння та зростання виробництва, досягнення запланованого рівня рентабельності. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну та оцінюють її як споживчу вартість.
Третя фаза фаза зрілості. Вона характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією. Основним напрямком роботи на даній стадії стає вдосконалення продукту, покращення його якісних характеристик. На цій стадії зростає конкуренція, тому підприємству необхідно вдосконалювати продукт або за рахунок організаційних заходів підтримувати монопольне становище із своїм продуктом на ринку.
Четверта фаза моральне старіння продукту (фаза занепаду). Нововведення стає неконкурентоспроможним і витискається іншими новаціями. Тому ще до настання даної фази необхідно підготувати чергову новацію.
Максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку виробництва. Ціна перекриває видатки, пов’язані з розробкою продукту. Після безприбуткової реалізації, коли спостерігається низький обсяг продажів, крива прибутків різко сягає вгору. Насичення ринку призводить до зниження норми прибутковості, проте за рахунок великих обсягів продажу підприємство почуває себе на ринку ще впевнено. Падіння прибутковості спостерігатиметься дуже різко, якщо не працювати над проведенням науково-дослідних робіт з покращення якості продукції, розробки та освоєння нових її видів.
5.15 Ефективність інновацій
Ефект інноваційної діяльності є багатоаспектовим. Умовно взаємозв’язок цих ефектів наведено на рис. 5.6.
Розмір ефекту від реалізації інновацій безпосередньо визначається їх очікуваною ефективністю, яка проявляється в покращенні якості продукції; зростанні продуктивності праці та покращенні умов праці; зростанні ефективності управління; покращенні якості життя.
Науково-технічний Соціальний ефект
ефект
Економічний ефект
Рисунок 5.6 – Взаємозв’язок ефектів
Ефективність інновацій безпосередньо визначається їхнього конкретною здатністю зберігати відповідну кількість праці, часу, ресурсів і грошей в розрахунку на одиницю всіх необхідних корисних ефектів, продуктів, технічних систем, структур, що створюються.
Результат, що одержується від реалізації інновацій має економічний, соціальний та науковий характер.
Соціальним називається результат, що сприяє задоволенню потреб людини та суспільства, що не одержують, як правило, вартісної оцінки (покращення здоров’я, задоволення естетичних потреб та ін.). Багато які прояви соціального ефекту неможливо виміряти прямо або непрямо, тому доводиться обмежуватися лише якісними показниками. Чим значніше соціальне досягнення, тим складніше дати йому інтегральну оцінку.
Науковий ефект є результатом фундаментальних і прикладних досліджень і може бути оціненим через потенційний економічний ефект. Науково-технічний ефект є результатом прикладних досліджень, дослідно-конструкторських розробок і може бути оціненим через очікуваний економічний ефект.
Економічним називають результат, що призводить до збереження трудових, матеріальних і природних ресурсів або дозволяє збільшити виробництво засобів виробництва, предметів споживання та послуг, які одержують вартісну оцінку.
Економічний ефект від інновацій подає собою підсумок спільної діяльності науки та виробництва. Виступаючи як кількісний вимірник суспільної корисності, він використовується для відбирання проблем для розробки, розподілу ресурсів між науковими темами і напрямками, розробки цін на наукову продукцію, оцінки діяльності наукових колективів та побудови систем стимулювання.
У цілому проблема вимірювання економічного ефекту та вибору найбільш переважних варіантів реалізації інновацій вимагає, з одного боку, перевищення кінцевих результатів від їхнього використання над затратами на розробку, виготовлення та реалізацію, а з іншого - зіставлення отриманих при цьому результатів з результатами від застосування інших аналогічних по призначенню варіантів інновацій.
Показники ефективності інновацій можуть класифікуватися за наступними ознаками:
комерційну ефективність, яка враховує фінансові наслідки для учасників інноваційного проекту;
бюджетну ефективність, яка враховує вплив інноваційного проекту на витрати (доходи) бюджету;
народногосподарську ефективність, яка відображає ефективність проекту з точки зору всього національного господарства, а також регіонів, галузей, які приймають участь у проекті;
абсолютні, в яких узагальнюючі показники визначаються як різниця між вартісними оцінками результатів і затрат, пов’язаних з реалізацією проекту;
відносні, в яких узагальнюючі показники визначаються як відношення вартісних оцінок результатів проекту до сукупних затрат на їхнє отримання;
тимчасові, якими оцінюється період окупності інвестиційних затрат.
статистичні, в яких грошові потоки, що виникають в різні моменти часу, оцінюються як рівноцінні;
динамічні, в яких грошові потоки, викликані реалізацією проекту, приводяться до єдиного моменту часу шляхом їх дисконтування.
Наведені в табл. 5.6 показники використовують для оцінки економічної ефективності інноваційних проектів.
Таблиця 5.6 – Показники оцінки економічної ефективності
інноваційних проектів
Показник |
Статистичні |
Динамічні |
|
Абсолютні |
Сумарний прибуток |
Чистий дисконтований |
|
Середньорічний прибуток |
доход |
|
|
Відносні |
Рентабельність інвестицій |
Індекс доходності |
|
Внутрішня рентабельність |
||
|
Тимчасові |
Період окупності інвестицій |
Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій може використовуватися система наступних показників:
, (5.1)
де ТР - розрахунковий рік;
Рt - результат у t-й рік;
Зt - інноваційні затрати в t-й рік;
t - коефіцієнт дисконтування.
Приклад. У виробництво впроваджується новий агрегат з упаковки тари. Визначте економічний ефект від використання агрегату з урахуванням фактору часу (табл. 5.7).
Таблиця 5.7 – Вихідні дані для розрахунків
|
Показник |
Роки періоду, що розраховується |
|||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
|
Результати, тис. грн |
14260 |
15812 |
16662 |
18750 |
26250 |
28750 |
|
Витрати, тис. грн |
996 |
4233 |
10213 |
18140 |
18396 |
20148 |
|
Коефіцієнт дисконтування при ставці доходності 10% |
0,9091 |
0,8264 |
0,7513 |
0,683 |
0,6209 |
0,5645 |
Знаходимо дисконтовані результати і дисконтовані витрати по рокам розрахункового періоду, тобто на протязі шести років впровадження агрегату.
+ тис. грн.
+ тис. грн.
Економічний ефект від використання агрегату з упаковки тари складатиме:
83883,3– 47261,8=366621,5 гр.од.
Загальні результати нововведень визначаються як сума основних та супутніх результатів. Основні результати обчислюються за формулами:
для засобів тривалого користування:
Рt = Цt Vt Wt , (5.2)
для нових предметів праці:
, (5.3)
де Цt - ціна однієї одиниці продукції (з урахуванням ефективності її використання), виробленої з допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t;
Wt - продуктивність засобів праці в році t;
Vt - обсяг використання нових засобів праці чи предметів праці в році t;
Dt - витрати предметів праці на одиницю продукції, виготовлену з їхнім використанням в році t.
До супутніх результатів відносяться додаткові економічні результати в різних галузях народного господарства, а також економічна оцінка соціальних та екологічних наслідків реалізації нововведень. Вартісну оцінку соціальних та екологічних результатів можна знайти за формулою:
, (5.4)
де Rjt - величина окремого результату (в натуральних вимірниках) з урахуванням масштабу його впровадження в році t;
ajt - вартісна оцінка одиниці окремого результату в році t;
n - кількість показників, що враховуються при визначенні впливу технічного нововведення на соціальну сферу та довкілля.
Сумарні затрати на реалізацію інновацій включають затрати на виробництво та використання продукції, при цьому затрати як на виробництво, так і на використання продукції розраховуються однаково:
, (5.5)
де Сt - поточні затрати на виробництво (використання продукції в році t без обліку амортизаційних відрахувань на реновацію;
Кt - одноразові затрати на виробництво (використання) продукції в році t;
Лt - остаточна вартість основних фондів, що вибувають в році t.
Інтегральним ефектом називають також чистий дисконтований доход, чисту зведену вартість.
Індекс рентабельності є відношенням приведених доходів до наведених на цю ж дату приведеним витратам:
, (5.6)
де Di - доход в періоді i;
Кt - розмір інвестицій в інновації у періоді t.
У числівникові цієї формули величина доходів, приведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменникові величина інвестицій в інновації, що дисконтувалися на момент початку процесу інвестування. Іншими словами, тут порівнюються дві частини потоку платежів: доходна і інвестиційна. При IR>1 інноваційний проект вважається економічно ефективним, у протилежному випадку - неефективним.
3) норма рентабельності (Ер) є нормою дисконту, коли величина доходів, що дисконтувалися за певне число років стає рівною інноваційним вкладенням. У цьому випадку доходи й затрати інноваційного проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового моменту:
, . (5.7)
Норма рентабельності визначається аналітично як таке порогове значення рентабельності, що забезпечує рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого за економічний строк життя інновацій.
4) період окупності (То) базується на грошовому потоці з приведенням коштів, що інвестуються в інновації та суми грошового потоку до нинішньої вартості.
, (5.8)
де К - первісні інвестиції в інновації;
Д- щорічні грошові доходи.
Якщо період окупності проекту перевищує інвестиційний період, то проект не окупається та є економічно невигідним.
Запитання для обговорення
1. Дайте визначення інновації.
2. На думку Й. Шумпетера: “Інновація нова науково-організаційна комбінація виробничих факторів, мотивована підприємницьким духом”. Чи згодні ви з цим твердженням?
3. Визначте основні причини виникнення та впровадження інновацій.
4. Розкрийте технічні, економічні та соціальні результати інновацій.
5. Які напрямки класифікації інновацій більшою мірою відображують новизну та інноваційні зміни?
6. Як розподіляються інновації за типом новизни для ринку?
7. Назвіть інновації системної структури підприємства.
8. Які інновації можуть бути на вході в підприємство?
9. Обґрунтуйте необхідність класифікації інновацій.
10. Дайте визначення інноваційного процесу.
11. Назвіть основні відмітні риси інновацій та інноваційного процесу.
12. Наведіть загальну модель інноваційного процесу.
13. Назвіть основні характерні риси рутинного та інноваційного виробничого процесу.
14. Дайте визначення інноваційної діяльності підприємства.
15. Наведіть основні фактори, що сприяють та протидіють інноваційній діяльності підприємства.
16. Визначте основні причини, що стримують інноваційну діяльність в Україні.
17. Які, на ваш погляд, необхідно вжити заходи для виходу з кризового стану в інноваційній сфері української економіки?
18. Розкрийте види ефектів від впровадження інновацій. У чому полягає їх взаємозв’язок?
19. Охарактеризуйте методи оцінки ефективності інновацій.
20. За якими ознаками класифікують показники оцінки ефективності інновацій?
21. Наведіть основні показники, які використовують для оцінки економічної ефективності інноваційних проектів.
22. У яких випадках інноваційний проект вважається економічно вигідним?
Контрольні запитання одиничного та множинного вибору відповідей за розділом 5
1. Управління - це:
а) здійснюваний постійно інтегрований процес планування, організації, директування та контролю, які необхідні для досягнення місії й множинних цілей фірми;
б) організація, аналіз, контроль;
в) процес поєднання ресурсів для досягнення поставленої мети;
г) особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп на ефективну цілеспрямовану та продуктивну групу;
д) процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформувати та досягти цілей організації;
є) усі відповіді правильні.
2. До основних принципів планування не належить:
а) ціленаправленість процесу планування;
б) системність і збалансованість;
в) безперервність планування;
г) оптимальність використання ресурсів;
д) адекватність об'єкта та предмету планування;
є) універсальність планування.
3. За масштабом впливу на ефективність функціонування науки та виробництва нововведення поділяють на:
а) технічні;
б) соціальні;
в) глобальні;
г) екологічні;
д) локальні.
4. Основні принципи планування виробництва:
а) стабільність;
б) неперервність;
в) універсальність;
г) оптимальність;
д) комплексність;
є) науковість.
5. Оберіть визначення, що найбільш повно та чітко відображає поняття «місія підприємства»:
а) стратегічний курс підприємства;
б) основна загальна мета - чітко визначена причина існування;
в) продукт зовнішніх ринкових альтернатив та внутрішніх факторів;
г) пристосування виробничого апарату підприємства до досить тривалого випуску певного набору товарів та послуг.
6. Зміни, направлені на використання методів цінової політики при взаємовідносинах з постачальниками, відносяться:
а) до управлінських інновацій;
б) до інновацій, що заміщають;
в) до інновацій, що покращують;
г) до торговельних інновацій.
7. Економічні методи управління діяльністю підприємства реалізуються через:
а) матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах;
б) мотиви примусового характеру;
в) мотиви соціальної поведінки людини;
г) правильні відповіді «а» і «в»;
д) усі відповіді правильні.
8. Інноваційний проект є економічно ефективним, якщо індекс рентабельності:
а) менше, ніж одиниця;
б) більше, ніж одиниця;
в) дорівнює одиниці.
9. Для підприємства, що випускає різноманітний асортимент продукції, найбільш доцільно застосовувати тактичне планування:
а) за функціональними підрозділами підприємства;
б) за видами продукції;
в) за сегментами ринку;
г) з урахуванням географічного розташування.
10. Який з факторів не належить до тих, що сприяють здійсненню успішної інноваційної діяльності на підприємствах:
а) концентрація висококваліфікованих кадрів;
б) недостатня гнучкість управління;
в) відповідальний підхід до розробки стратегії підприємства;
г) забезпеченість ресурсами.
11. Якщо фірма (підприємство) розглядається як відкрита система, яка вчасно реагує та пристосовується до умов зовнішнього середовища, то таку концепцію управління прийнято називати:
а) неформальною;
б) маркетинговою;
в) інформаційною;
г) усе перелічене вище;
д) раціоналістичною.
12. Залежно від тривалості планового періоду планування діяльності підприємства поділяється на:
а) перспективне та поточне;
б) стратегічне та тактичне;
в) довго-, середньострокове й поточне;
г) усі відповіді правильні.
13. Назвіть типи структур управління підприємством:
а) галузева;
б) лінійна;
в) територіальна;
г) штабна;
д) функціональна;
є) планова;
ж) матрична.
14. Інноваційні процеси поділяють на:
а) технологічні;
б) технічні;
в) організаційні;
г) механічні;
д) соціально-економічні.
15. Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:
а) прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням зміни цих норм у плановому періоді;
б) середніх норм використання ресурсів у плановому періоді;
в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;
г) середньогалузевих норм використання ресурсів.
16. Яке з визначень не відноситься до характеристики інновацій:
а) будь-яка ідея, що є новою за своїми якісними ознаками порівняно з існуючими формами;
б) генерування, прийняття та впровадження нових ідей, процесів, продуктів і послуг;
в) цільова зміна в функціонуванні підприємства як системи;
г) винахід, новий порядок, новий метод.
17. Укажіть послідовність процесу стратегічного планування:
а) визначення стратегічних цілей;
б) аналіз зовнішнього середовища;
в) вибір генеральної стратегії підприємства;
г) визначення місії підприємства;
д) аналіз внутрішнього потенціалу підприємства.
18. Найбільший вплив на ефективність інноваційної діяльності підприємства мають:
а) управління та маркетингові нововведення;
б) технологічні та інформаційні нововведення;
в) технічні та організаційні нововведення.
19. Для матричної структури управління не є характерними:
а) групи розробки конкретних видів продукції або проектів;
б) існування наряду з лінійними керівниками та функціональним апаратом;
в) залучення співробітників і ресурсів із функціональних підрозділів підприємства;
г) використання на підприємствах, що випускають обмежену номенклатуру продукції.
20. На вибір організаційної структури управління безпосередньо впливають:
а) кількість співробітників;
б) стратегія підприємства;
в) обсяг реалізації продукції (послуг).
21. До методів управління відносять:
а) єдиноначальності;
б) правові;
в) стимулювання;
г) соціально-психологічні;
д) виховні;
є) економічні.
22. До показників технічного рівня нововведень відносять:
а) надійність;
б) економічність;
в) оптимальність;
г) продуктивність;
д) точність.
23. Прогнозування - це:
а) вірне обґрунтування та вибір мети та кінцевих результатів діяльності підприємства;
б) передплановий аналіз можливих варіантів розвитку, дій у майбутньому, зовнішніх і внутрішніх чинників;
в) процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період;
г) процес визначення засобів, шляхів та умов досягнення поставлених цілей.
24. Початковою стадією інноваційного процесу є:
а) дослідження ринку;
б) фундаментальні дослідження;
в) виникнення ідеї.
25. Організаційна структура управління, яка є тимчасовою, – це:
а) лінійна;
б) функціональна;
в) лінійно-штабна;
г) матрична;
д) дивизіональна.
26. Розташуйте по порядку загальні етапи планування:
а) прогноз майбутніх умов діяльності та визначення завдань;
б) аналіз стратегічних проблем;
в) вибір оптимального варіанту розвитку.
27. Розрізняють такі види планів промислового підприємства:
а) комплексні;
б) поточні;
в) оперативні;
г) розширені;
д) перспективні.
28. До лінійних органів управління підприємством належать:
а) начальник цеху;
б) головний економіст;
в) директор;
г) начальник відділу;
д) майстер дільниці;
є) заступник директора.
29. До аспектів, що характеризують відмінності між стратегічним та тактичним плануванням, відносять:
а) часовий аспект, відмінності за охопленням сфер впливу, сутнісно-змістовні відмінності;
б) часовий аспект, відмінності за охопленням сфер впливу, відмінності у використанні;
в) часовий аспект, відмінності за призначенням, сутнісно-змістовні відмінності;
г) просторовий аспект, відмінності за охопленням сфер впливу, сутнісно-змістовні відмінності.
30. До недоліків лінійної організаційної структури управління слід віднести:
а) чіткість взаємовідносин;
б) оперативність і несперечливість управлінських рішень;
в) надійний контроль;
г) велике навантаження на лінійного керівника.
31. Система управління підприємством повинна відповідати вимогам:
а) побудова тільки за функціональним принципом;
б) простота і гнучкість;
в) велике число рівнів управління;
г) наявність складного ієрархічного ланцюга.
32. За видом узагальнюючого показника, який виступає як критерій економічної ефективності інноваційного проекту показники діляться на:
а) абсолютні, статистичні, динамічні;
б) абсолютні, відносні, тимчасові;
в) абсолютні, відносні, динамічні.
33. До переваг лінійно-штабної організаційної структури управління слід віднести:
а) ріст управлінських витрат;
б) ріст числа та складності ділових зв`язків;
в) зниження навантаження на лінійного керівника;
г) зниження оперативності управління.
34. Планування, що на підприємстві охоплює довгострокове та середньострокове планування, називається:
а) поточним планування;
б) прогнозним планування;
в) перспективним планування;
г) усі відповіді правильні.
35. До відносних показників оцінки ефективності інноваційного проекту не відноситься:
а) чистий дисконтований доход;
б) внутрішня рентабельність проекту;
в) індекс доходності проекту.
36. До методів планування не належить:
а) ресурсний;
б) цільовий;
в) балансовий;
г) матричний;
д) соціальний.
37. Організаційна структура управління - це:
а) сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства;
б) внутрішній устрій підприємства, який характеризує склад підрозділів і систему зв`язків, підпорядкованості та взаємодії між ними;
в) форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів;
г) сукупність складових якого-небудь об`єкта, які мають підпорядкований допоміжний характер і забезпечують умови для нормальної діяльності об`єкта в цілому.
38. До оперативних планів не належить план:
а) виробництва;
б) капітального будівництва;
в) випуску товарів;
г) випуску марочних виробів;
д) ринкової діяльності.
39. Дивізіональна структура управління - це структура за якою:
а) кожен підлеглий має тільки одного керівника, який виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі;
б) побудова створюється за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування;
в) поряд із лінійними керівниками та функціональними апаратом управління виділяють ще й тимчасові проектні групи;
г) виконавці одночасно підпорядковані всім функціональним керівникам.
40. Екстраполяційний метод планування заснований на:
а) визначенні тривалості планового періоду та проміжних показників виходячи з поставленої мети;
б) допущенні розвитку динаміки показників у майбутньому аналогічно минулим тенденціям;
в) використанні під час встановлення планових показників середніх показників за попередні періоди;
г) розрахунку впливу найважливих чинників, що обумовлюють зміни планових показників.
41. З урахуванням сфери діяльності підприємства класифікація інновацій включає:
а) продуктові;
б) промислові;
в) економічні;
г) нові для підприємства.
42. Оперативно-календарне планування є різновидом:
а) довгострокового планування;
б) середньострокового планування;
в) поточного планування;
г) усе залежить від особливостей конкретного підприємства.
43. Генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення називається:
а) місією підприємства;
б) стратегією підприємства;
в) стратегічним завданням;
г) цільовою програмою.
44. Назвіть принципи визначення економічної ефективності нововведень:
а) матеріально-технічної доцільності;
б) економічності;
в) єдиноначальності;
г) соціальної доцільності.
45. Основні принципи управління:
а) неперервність;
б) єдиноначальність;
в) поєднання матеріального та морального стимулювання;
г) плановість та економічність.
46. Організаційні інноваційні процеси передбачають виникнення та впровадження:
а) нових видів продукції;
б) вдосконалення нових видів продукції;
в) нових технологічних процесів;
г) нових методів організації виробництва та праці;
д) нових організаційних структур управління;
є) процесів активізації людського чинника.
47. Назвіть методи планування:
а) статистичний;
б) балансовий;
в) розрахунково-аналітичний;
г) техніко-економічного аналізу;
д) нормативний;
є) метод оптимізації планових рішень.
48. Дивізіонна структура управління будується за принципами:
а) компетентного керівництва за кожною функцією управління;
б) групування виробничих підрозділів за продуктами;
в) групування за групами споживачів;
г) поєднання різних організаційних структур управління;
д) групування за місцем розташування.
49. Прогнозування діяльності підприємства передбачає врахування наступних факторів:
а) природні умови;
б) наявність ресурсів;
в) наявність планів;
г) попит на товар;
д) рівень конкуренції;
50. Оперативні плани охоплюють наступні види діяльності підпри ємства:
а) маркетингову;
б) виробничу;
в) зовнішньоекономічну;
г) інтенсифікація ринку;
д) науково-дослідні розробки.
51. За способом розрахунку планових показників виділяють наступні методи планування діяльності підприємства:
а) пробно-статистичний;
б) екстраполяційний;
в) матричний;
г) факторний;
д) нормативний;
є) поліваріантний.
термінологічний словник
Абсолютна концентрація – будь-яке укрупнення виробництва (або розростання самого підприємства, або об’єднання дрібних підприємств).
Абсолютна матеріалоємність – витрати основних видів сировини та матеріалів за абсолютним значенням на фізичну одиницю виготовленої продукції.
Авторське право – система правових норм, що визна чають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.
Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий і адміністративний) вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами.
Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості та несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном суспільства.
Амортизація процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення.
Асортимент різновид виробів в межах даної номенклатури.
Валова продукція – загальний обсяг вироб ництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний (плановий) період у незмінних (порівняльних) цінах.
Валовий оборот – загальний обсяг продукції, робіт, що виготовлені на підприємстві всіма його підрозділами, незалежно від призначення (для власних цілей чи для реалізації на сторону) за певний (плановий) період.
Валовий прибуток – різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції.
Винахід – принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства.
Виробіток – кількість продукції, що виготовлена за одиницю часу або приходиться на одного середньооблікового працівника.
Виробництво – процес, спрямований на створення продукції або надання послуг з метою задоволення суспільних і особистих потреб.
Виробнича інфраструктура – комплекс підрозділів, які прямо не беруть участі в створенні продукції підприємства, але сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови (допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства (ремонтний, транспортний, інструментальний, енергетичний, складське господарство); магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору й обробки інформації тощо).
Виробнича потужність це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі та асортименті при повному завантаженні обладнання та виробничих площ.
Виробнича програма підприємства (план виробництва та реалізації продукції) система планових завдань з виробництва й доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно договорів поставок.
Виробнича структура – виробничі підрозділи цехи, ділянки, що обслуговують господарства та служби (прямо або побічно беруть участь у виробництві), зв'язки між ними, взяті в сукупності.
Виробничий персонал – працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні (зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства, у заводських лабораторіях, дослідницьких відділах, апараті заводоуправління, працівники охорони).
Виробничий процес – сукупність окремих процесів праці, спрямованих на перетворення сировини та матеріалів у готову продукцію.
Виробничі запаси – матеріальні ресурси, які необхідні для забезпечення процесу виробництва сировиною та матеріалами.
Витрати майбутніх періодів – нематеріальні елементи оборотних фондів, які включають витрати на підготовку та освоєння нової продукції, які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному році.
Відкрите акціонерне товариство – вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки, купуватися та продаватися на біржах.
Відновна вартість основних фондів це розрахункові витрати на відтворення в сучасних умовах їхньої точної копії з використанням аналогічних матеріалів та збереженням всіх експлуатаційних параметрів.
Відрядна форма оплата праці передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за визначений період часу.
Гудвіл – сформований імідж фірми, складовими якого є досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доб розичливість та прихильність споживачів тощо.
Дегресуючі витрати – витрати, які зростають повільніше, ніж обсяг виробницт ва.
Державне підприємство – підприємство, засноване на загальнодержавній власності.
Дивізіонна структура управління – структура, яка будується за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування.
Додаткова заробітна платня – винагорода за працю по над установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особ ливі умови праці.
Допоміжні виробничі процеси – процеси виготовлення продукції, які використовується на власні потреби підприємства для забезпечення нормального здійснення основних процесів.
Доход – виручка підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору.
Дочірнє підприємство – підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство.
Економічна (відносна) концентрація – ріст питомої ваги крупних підприємств в загальному обсязі виробництва.
Економічний механізм управління якістю продукції – способи та методи, які спрямовані на забезпечення виробництва та реалізації продукції високої якості.
Економічні методи управління прийоми та способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників.
Загальна матеріалоємність –вартість усіх матеріальних витрат на одиницю чи виробу на 1 гривню виготовленої продукції.
Загальна структура підприємства – комплекс виробничих підрозділів, організацій по управлінню підприємством та обслуговуванням працівників, їхня кількість, величина, взаємозв'язки та співвідношення між ними за розміром зайнятих площ, чисельності працівників і пропускної здатності.
Загальні витрати виробництва – витрати на весь об сяг продукції за певний період, їх величина залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.
Закрите акціонерне товариство – вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками та не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.
Заохочувальні та компенсаційні виплати – винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами, чинного законодавства або які здійсню ються понад установлені зазначеними актами норми.
Заробітна платня – винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Змінні витрати – витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.
Інвестиції – усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціального ефекту.
Індивідуальне підприємство – підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та її праці.
Інноваційна діяльність пошук можливостей, що забезпечують практичне використання наукового, науково-технічного результату та інтелектуального потенціалу з метою одержання нового або вдосконаленого продукту, способу його виробництва та задоволення суспільних потреб в конкурентоспроможних товарах і послугах.
Інноваційний процес процес перетворення наукового знання в фізичну реальність, тобто це процес створення, освоєння та розповсюдження нововведення, що задовольняє новим суспільним потребам.
Інновація – цільову зміну в функціонуванні підприємства як системи; кінцевий результат інноваційної діяльності, що знайшов втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг.
Інфраструктура підприємства – комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства.
Кваліфікація – сукупність спеціальних знань і навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій зумовленої складності.
Керівники працівники, які обіймають керівні посади на підприємстві та його структурних підрозділах.
Колективне підприємство – підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.
Командитне товариство – товариство, що включає поряд з одним чи декількома учасниками, що відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні суспільства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.
Комбінування виробництва поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.
Консорціум – тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети.
Концентрація виробництва – зосередження виробництва на великих підприємствах у межах кожної галузі.
Концерн – статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.
Кооператив – вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об'єдналися на основі членства для загального здійснення господарської та іншої діяльності.
Кооперування виробництва тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.
Корпорація – договірне об'єднання господарських суб’єктів на засадах інтеграції виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Лінійна організаційна структура управління така структура, між елементами якої існують тільки одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має тільки одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції в відповідному підрозділі.
Лінійно-штабна структура управління – структура, яка передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання та формувати відповідні управлінські рішення.
Масове виробництво – виготовлення окремих видів продукції у великих кількостях на вузькоспеціалізованих робочих місцях протягом тривалого періоду.
Матрична структура управління – структура, яка передбачає створення наряду з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються з фахівців функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції.
Мінімальний (страховий) запас – запас, який створюється на випадок непередбачених відхилень у постачанні і забезпечує безупинну роботу підприємства.
Місія – основна загальна ціль підприємства (чітко, визначена причина існування, основне його призначення, напрям суспільно-підприємницької діяльності).
Модернізація діючого виробничого обладнання – його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.
Моральний знос основних фондів виражається в знеціненні їх вартості до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу.
Незавершене виробництво – предмети праці, які ще не пройшли всі стадії обробки.
Нематеріальні ресурси – ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підпри ємству впродовж досить тривалого періоду.
Непрямі витрати – витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на одиницю продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням окремого виробу, а з процесом виробництва загалом.
Номенклатура перелік назв окремих видів продукції.
Номінальна заробітна платня – сума коштів, отримана працівником за свою працю.
Норма виробітку – кількість продукції, що повинна бути виготовлена одним працівником (бригадою) за одиницю часу.
Норма запасу оборотних коштів – мінімально необхід на кількість днів, на яку треба визначити запас матеріалів для нор мального функціонування підприємства.
Норма обслуговування встановлена норма кількості одиниць устаткування (робітників місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.
Норма часу – тривалість робочого часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції або виконання визначеного обсягу робіт.
Норма чисельності необхідна для виконання визначеної роботи чисельність персоналу.
Норматив оборотних коштів – їх мінімальний плановий розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства.
Нормативна трудомісткість – сума витрат робочого часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу.
Нормативно-чиста продукція – частина ціни виробу (робіт, послуг), яка включає основну й додаткову заробітну платню персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи та нормативний прибуток.
Нормування праці – визначення максимально припустимого часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах даного виробництва або мінімально припустимої кількості продукції, що виготовляється в одиницю часу.
Об'єкти промислової власності – винаходи, про мислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, товарні мар ки та товарні знаки, гудвіл.
Оборотні фонди частина виробничих фондів, речовинні елементи яких у процесі праці витрачаються в кожному виробничому циклі, змінюють свою натурально-речовинну форму і переносять усю свою вартість на вартість виготовленої продукції.
Оборотність оборотних коштів – тривалість повного кругообігу засобів з моменту придбання оборотних коштів (покупки сировини, матеріалів тощо) до виходу та реалізації готової продукції.
Обслуговуючі процеси – процеси, які забезпечують нормальні умови здійснення основних та допоміжних процесів (складські, транспортні процеси).
Одиничне виробництво – штучне виробництво виробів різноманітної та непостійної номенклатури обмеженого споживання.
Оперативно-календарне планування – календарне узгодження виробничого процесу між струк турними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.
Операційний прибуток – результат операційної (виробничо-збутової або основної для даного підприємства) діяльності.
Організаційна структура управління форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
Орендне підприємство – підприємство, створене на базі орендованого майна державного підприємства.
Основна заробітна платня – винагорода за виконану роботу відповідно до встановле них норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обо в'язки).
Основні виробничі процеси – процеси безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції, яка визначає виробничий профіль підприємства.
Основні фонди засоби праці, які використовуються в процесі виробництва тривалий час (впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх вводу до експлуатації), зберігаючи при цьому свою натурально-речовинну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлений продукт поступово по мірі використання.
Патент – документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції.
Первісна (балансова) вартість основних фондів відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію (вартість придбання обладнання, транспортні витрати, пов’язані з його доставкою та вартість монтажних робіт на місці експлуатації).
Питома матеріалоємність витрати основних видів сировини та матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.
Підготовчий запас – запас, який пов'язаний з необхідністю приймання, розвантаження, сортування і складування виробничих запасів.
Підприємство – самостійний господарюючий уставний суб'єкт, який володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Планування – процес визначення цілей, яких підприємство хоче досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення.
Повне товариство – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю та відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Погодинна форма оплати праці – оплата праці залежно від відпрацьованого часу та рівня кваліфікації.
Подетальна спеціалізація зосередження виробництва визначених деталей і агрегатів, заготівель і напівфабрикатів, а також виконання окремих технологічних процесів (наприклад, підшипниковий завод).
Постійні витрати – витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.
Поточне планування – розроблення планів на всіх рівнях управління підприємством і в усіх напрямах його діяльності на короткі періоди (день, тиждень, місяць, квартал, рік).
Поточний запас – основний вид запасу, необхідний для безперебійної роботи підприємства між двома суміжними поставками, визначається в натуральних одиницях.
Предметна спеціалізація – зосередження виробництва визначених видів продукції кінцевого споживання.
Прибуток – це частина виручки, що залишаєть ся після відшкодування всіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства.
Прибуток від звичайної діяльності – різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку.
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – алгебраїчна сума прибутку від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Прибуток від операційної діяльності – алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Приватне підприємство – підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.
Прогресуючі витрати – витрати, які зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва.
Продуктивність праці показник, який характеризує ефективність праці в процесі виробництва продукції та показує здатність працівника випускати визначену кількість продукції за одиницю часу.
Промисловий зразок – розроблена автором або авторським колективом модель виробу, який буде випускатися на даному підприємстві.
Пропорційні витрати – витрати, розмір яких перебуває у пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).
Професія – вид трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки.
Прямі витрати – витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням пев ного виду продукції і можуть бути обчислені на одиницю цієї про дукції прямо.
Раціоналізаторська пропозиція – корисна рекомен дація, що стосується техніки та технології, які використовуються на даному підприємстві.
Реалізована продукція – товарна продукція, яку фак тично відвантажено й оплачено споживачем продукції підприємства за певний (плановий) період.
Реальна заробітна платня – кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей.
Реальні інвестиції – вкладення капіталу в розвиток матеріально-технічної бази та удосконалення виробничих процесів підприємства.
Резерви підвищення продуктивності праці – невикористані можливості економії затрат праці, які з'являються вна слідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо).
Реконструкція діючого підприємства – здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання виробництва.
Ремонт основних фондів це відновлення фізично зношених окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом усього терміну їх служби.
Рентабельність підприємства – відносний показник прибутковості підприємства.
Рівень якості кількісна характеристика ступеня придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї порівняно з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання.
Робітники – особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами по наданню виробничих послуг і переміщенню вантажів. основного виробництва).
Розміщення виробництва – форма територіальної його організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних та адміністративних районах країни.
Розширення діючого підприємства спорудження за новим проектом його другої або наступної черги, додаткових виробничих комплексів, нових цехів тощо.
Селянське (фермерське) господарство – форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробленням та реалізацією.
Серійне виробництво – одночасне виготовлення партіями (серіями) широкої номенклатури однорідної продукції, виготовлення якої продовжується тривалий час.
Сертифікат документ, що засвідчує високий рівень якості, відповідність до вимог міжнародних стандартів.
Система якості сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю.
Сімейне підприємство – підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї родини, які проживають разом.
Службовці – працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, господарське обслуговування, облік та контроль.
Собівартість продукції як економічна категорія – грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції.
Соціальна інфраструктура – сукупність підрозділів, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб працівників підприємства.
Соціально-психологічні засоби управління реалізують мотиви соціальної поведінки людей, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають своє стимулююче значення.
Союз споживчих товариств – об'єднання на добровільних засадах споживчих товариств.
Спеціалізація – процес зосередження випуску конструктивно та технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в об’єднаннях або галузях.
Спеціалісти – працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи.
Спільне підприємство – підприємство, засноване на базі об'єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб'єкта державної власності.
Споживче товариство – самостійна демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за містом проживання або роботи поєднуються для загального господарювання з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.
Стандартизація – визначення та застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності у певній галузі.
Стратегічне планування – процес систематизовано го визначення довгострокових цілей і напрямів діяльності підприємства.
Стратегія – генеральна комплексна програма дій, що ви значає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення.
Тарифна система – сукупність нормативів, які забезпечують можливість здійснювати диференціацію та регулювання заробітної платні різних груп і категорій працівників у залежності від якісних характеристик їх праці.
Тарифна сітка шкала кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.
Тарифна ставка – абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп робітників за одиницю робочого часу, який виражений у вартісній формі.
Тарифно-кваліфікаційний довідник – збірник нормативних документів, що містить систему вимог, яким повинні відповідати працівники визначеної професії та кваліфікації.
Технічне переоснащення підприємства – здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва за рахунок впровадження нової техніки, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого обладнання.
Технічний рівень продукції відносна характеристика якості, основана на порівнянні показників, що визначають технічну досконалість продукції, котра оцінюється, з відповідними базовими показниками.
Технологічна спеціалізація – перетворення окремих фаз виробництва або операцій у самостійне виробництво.
Технологічний запас – запас, який створюється у випадках, коли даний вид сировини має потребу в попередній обробці (наприклад, на підсушування сировини, підігрівши і т. ін.).
Тип організації виробництва – комплексна характеристика особливостей організації та технічного рівня виробництва.
Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.
Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх внесків.
Товарна продукція – обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону (іншим підприємствам), а також робіт і послуг промислового характеру, що виконані для інших підприємств.
Товарні знаки та товарні марки — це оригінальні символи, яки ми товар даної фірми відрізняється від товарів конкурентів.
Транспортний запас – запас, який створюється у випадку перевищення термінів вантажообігу в порівнянні з термінами документообігу на підприємствах, вилучених від постачальників на значні відстані.
Трудові ресурси (персонал) підприємства це сукупність постійних працівників, які одержали необхідну професійну підготовку і (або) мають практичний досвід і навички роботи та вкладають їх в проведення господарсько-фінансової діяльності підприємства.
Трудомісткість продукції – сума всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.
Фізичний знос основних фондів виражається у втраті основними фондами технічних властивостей та характеристик в результаті експлуатації, атмосферних впливів, умов збереження.
Фінансові інвестиції – вкладення капіталу в різні фінансові активи, найбільш значними з яких є вкладення в інструменти грошового та фондового ринків.
Фонд оплати праці – загальна сума витрат на оплату праці працівників підприємства і виплат соціального характеру.
Функціональна структура управління – структура, яка передбачає наявність штабів, але їх персонал має і право керівництва і прийняття рішень.
Цех виробничий адміністративний відособлений підрозділ підприємства, у якому виготовляється продукція або виконується визначена стадія виробництва, в результаті якої створюється напівфабрикат, використовуваний на даному або інших підприємствах.
Чиста продукція підприємства – додаткова (нова) вартість, що створена на даному підприємстві за певний (плановий) період.
Чистий прибуток – алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності на надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.
Якість сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.
предметний покажчик
|
А Абсолютна концентрація 133 Абсолютна матеріалоємність 78 Авторське право 57 Адміністративно-правові методи управління 203 Акціонерне товариство 14 Амортизація 41 Асортимент 103 В Валова продукція 141 Валовий оборот 142 Валовий прибуток 185 Винахід 57 Виробіток 88 Виробництво 125 Виробнича інфраструктура 128 Виробнича потужність 52 Виробнича програма 139 Виробнича структура 126 Виробничий персонал 84 Виробничий процес 128 Виробничі запаси 73 Витрати майбутніх періодів 73 Відкрите акціонерне товариство 14 Відновна вартість основних фондів 38 Відрядна форма оплата праці 101 Г Гудвіл 58 Дегресуючі витрати 173 Д Державне підприємство 12 Дивізіонна структура управління 205 Додаткова заробітна платня 97 Кооператив 13 Кооперування виробництва 135 Корпорація 16 Л Лінійна організаційна структура управління 204 Лінійно-штабна структура 204 М Масове виробництво 130 Матрична структура управління 205 Мінімальний (страховий) запас 81 Місія 215 Модернізація 48 Моральний знос 40 Н Незавершене виробництво 73 Нематеріальні ресурси 57 Непрямі витрати 172 Номенклатура 139 Номінальна заробітна платня 98 Норма виробітку 93 Норма запасу оборотних коштів 81 Норма обслуговування 93 Норма часу 92 Норма чисельності 93 Норматив оборотних коштів 80 Нормативна трудомісткість 88 Нормативно-чиста продукція 143 Нормування праці 92 О Об'єкти промислової власності 57 Оборотні фонди 34 Оборотність оборотних коштів 75 Обслуговуючі процеси 128 Одиничне виробництво 130 |
Допоміжний виробничий процес 128 Доход 183 Дочірнє підприємство 15 Е Економічна концентрація 133 Економічний механізм управління якістю продукції 150 Економічні методи управління 203 З Загальна матеріалоємність 78 Загальна структура підприємства 126 Загальні витрати виробництва 170 Закрите акціонерне товариство 14 Заохочувальні та компенсаційні виплати 98 Заробітна платня 97 Змінні витрати 172 І Інвестиції 60 Індивідуальне підприємство 14 Інноваційна діяльність 230 Інноваційний процес 227 Інновація 223 Інфраструктура підприємства 128 К Кваліфікація 85 Керівники 85 Колективне підприємство 12 Командитне товариство 14 Комбінування виробництва 136 Консорціум 16 Концентрація виробництва 133 Концерн 16 Оперативне планування 210 Операційний прибуток 185 Організаційна структура 204 Орендне підприємство 12 Основна заробітна платня 97 Основні виробничі процеси 128 Основні фонди 33 П Патент 57 Первісна (балансова) вартість основних фондів 38 Питома матеріалоємність 78 Підготовчий запас 81 Підприємство 8 Планування 208 Повне товариство 14 Погодинна форма оплати праці 100 Подетальна спеціалізація 134 Постійні витрати 172 Поточне планування 212 Поточний запас 81 Предметна спеціалізація 134 Прибуток 184 Прибуток від звичайної діяльності 185 Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування 187 Прибуток від операційної діяльності 185 Приватне підприємство 11 Прогресуючі витрати 172 Продуктивність праці 87 Промисловий зразок 58 Пропорційні витрати 173 Професія 85 Прямі витрати 172 Р Раціоналізаторська пропозиція 58 |
|
Реалізована продукція 144 Реальна заробітна платня 98 Реальні інвестиції 61 Резерви підвищення продуктивності праці 90 Реконструкція підприємства 48 Ремонт основних фондів 46 Рентабельність підприємства 189 Рівень якості 148 Робітники 85 Розміщення виробництва 136 Розширення діючого підприємства 48 С Селянське господарство 11 Серійне виробництво 130 Сертифікат 151 Система якості 152 Сімейне підприємство 11 Службовці 85 Собівартість продукції 168 Соціальна інфраструктура 128 Соціально-психологічні засоби управління 205 Союз споживчих товариств 15 Спеціалізація 134 Спеціалісти 85 Спільне підприємство 14 Споживче товариство 14 Стандартизація 150 Стратегічне планування 214 Стратегія 216 Т Тарифна система 99 Тарифна сітка 99 Тарифна ставка 99 Тарифно-кваліфікаційний довідник 99 |
Технічний рівень продукції 149 Технологічна спеціалізація 134 Технологічний запас 81 Тип організації виробництва 128 Товариство з додатковою відповідальністю 14 Товариство з обмеженою відповідальністю 14 Товарна продукція 140 Товарні знаки та товарні марки 58 Транспортний запас 81 Трудові ресурси (персонал) 84 Трудомісткість 88 Ф Фізичний знос основних фондів 39 Фінансові інвестиції 62 Фонд оплати праці 110 Функціональна структура 204 Ц Цех 127 Ч Чиста продукція підприємства 142 Чистий прибуток 187 Я Якість 148 |
Рекомендована література
Основна література
Додаткова література
ни “Економі