Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План:
Монарх: поняття
Монарх-(грец. μόναρχος) «єдиноначальник», «самодержець», «одновладець», в давні часи — назва людини, в руках якої зосереджена верховна влада.
У зв’язку з тим, що в давнину серед керівників держав було поширено керувати протягом всього життя і передавати влажу у спадок, то у багатьох сучасних людей слово «монарх» асоціюється саме з таким типом керівника держави. Насправді в давнину владу монархів, царів не завжди була довічною і спадковою. Досить згадати Грецію, Рим, Русь. Тому цілком ймовірно, що для древніх греків і людей середньовіччя слово «монархія» означало просто один із способів управління державою. З цієї точки зору правомірно багатьох керівників сучасних держав і військових керівників називати монархами.
Теорії про необхідність спадкової передачі влади монархами зявилися порівняно пізно. Зокрема цікавими є погляди середньовічних отців церкви, які використовувалися для обґрунтування цього явища на Русі і в Європі:
Тип керівника держави, в руках якого зосереджена вся повнота влади. Монархи як правило успадковують свій титул і володіють ним довічно. В деяких поодиноких випадках монархи обираються. В теперішній час переважна більшість монархів виконують представницьку роль глави держави – мають певні повноваження, але делегують їх іншим, або не мають справжньої влади зовсім. Держава, на чолі котрої стоїть монарх, називається монархією.
У руках монарха може бути зосереджена верховна державна, військова і судова влада ( абсолютна монархія, нині тільки у країнах Азії, а також Ватикан, який є теократичною монархією), у наш час монархія зазвичай обмежена найвищим законодавчим органом країни – парламентом, т.зв. парламентська монархія, або конституційна монархія.
Монархія
Монархія – форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково ( обмежена, конституційна монархія) належить одній особі – спадкоємному монархові
Монархів офіційно називають по різному: царями і царицями, імператорами і імператрицями, великими князями й великими княгинями, принцами і принцесами тощо. Історично монархії виникали з різих обставин. Монархія могла вирости з племінного союзу, і тоді монархом стає вождь племені чи союзу племен, монархом міг стати полководець або верховний священик якогось із релегійних культів. З часом посада монарха може стати спадковою, і тоді утворюються монархічні династії. Влада в монархії може передаватися й не за спадковим принципом, як це наприклад, часто траплялося в Римській імперії. Монархічна влада може бути узурпована шляхом насильства внаслідок державного перевороту, як це сталося наприклад при переході від Римської республіки до Римської імперії.
В сучасному розумінні монархія – не просто влажа одного, але влада успадкована. Ця влада нерідко бог отворяється. В Російські імперії вважалося, що джерелом владжи є Бог, а основою влдаи служать її моральний авторитет у суспільстві і традиція, в силу чого влада спадкова та невідємна. В Японії Імператор до 1945 року вважався сином богині Сонця – Аматерасу. Нині божественне походження влади монарха мало кого хвилює: з історії відомо, що феодали ставали монархами і здобували трон для себе і своїх нащадків іноді в результаті вибрів частіше шляхом насильства, зрідка через запрошення, тобто цілком земних процедур. З цього виходить і більшість чинних конституцій монархічних держав.
Так згідно за ст.. 1 Конституції Японії 1946 року, «Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада». Символом єдності і постійності держави називає короля ст.. 56 Конституції Іспанії 1978 року. Головне, проте, не в тому, як в конституції характеризується монарх. Бельгійська конституція 1831 року, наприклад, взагалі такої характеристики не містить. А головне – в повноваженнях монарха. Залежно від того, які вони, розрізняють різні форми правління.
Правовий статус монарха
Якщо говорити про правовий статус монарха то потрібно характеризувати види монархії. Тому щу його правовий статус залежить від форми монархії наприклад абсолютна, теократична, дуалістична, парламентська тощо.
В кожній із цих видів монархії монарх займає різне провове становище. Наприклад в абсолютній характеризується тим, що в руках монарха концентрується вся повнота державної влади. Монарх сам видає закони, може безпосередньо керувати адміністративною діяльністю або призначати для цього уряд, вершить вищий суд. Жодних обмежень його влади немає, принаймі юридично, хоча політичні, морально-етичні, релігійні і інші чинники можуть бути присутні. Піддані юридично безправні, оскільки монарх не наділяв їх якимись правами і не відбирав ці права.
Теократична монархія – це різновид абсолютної монархії, за якої політична влада належить голові церкви або релігійному лідерові.
Дуалістична монархія в цій монархії законодавча влада належить у принципі парламенту, який обирається підданими або певною частиною їх, якщо виборче право цензове. Виконавче влада належить монарху, який може здійснювати її безпосередньо або через призначений ним уряд. Судова влада належить монарху, але може бути більш-менш незалежною.
Парламентська монархія верховенство парламенту виражається в тому, що уряд, який звичайно призначається монархом, повиний користатися довірою парламенту, а монарх вимушений призначити головою уряду лідера партії, що має в парламенті більшість місць, або лідера коаліції партій, який має таку більшість. Чим ширша партійна коаліція сформувала уряд , тим цей уряд менш стійкий, бо тим важче досягати згоди між партнерами у складних питаннях. Часом варто якійсь партії відкликати своїх представників із уряду, як він витрачає необхідну більшість у парламенті і часто вимушений піти у відставку.
Види монархій
Форма держави – порядок організації ти здійснення державної влади в країні. Серед багатьох форм держави є і монархія. Монархія поділяється на пару видів які зазначалися вище. Опис цих монархій невеликий , а зараз будем описувати ці монархії в повному вигляді.
Монархія:
Протягом історії виникали різні види монархій:
Східна деспотія
Східна деспотія була породжена порівняно низьким рівнем розвитку суспільства, скутістю особистості при наявності міцної сільської громади з нерозвиненістю товарно-грошових відносин і пануванням релігійної ідеології, а також необхідністю керувати великими масами населення, що проживало на великих територіях, і проводити великі громадські роботи.
Східна деспотія характеризується найвищим рівнем централізації влади, вся повнота якої зосереджувалася в одній особі ( фараона, імператора). Глава держави володіючи, як світської ( законодавчої, виконавчої, військової, судової), так і релігійної владою. Особистість глави держави обожнювався, його воля і влада мали релігійний, сакральний характер і були незаперечності. Веління глави держави здійснювалися за допомогою громіздкого, складного марудного бюрократичного апарату.
Людина цінувалася невисоко, навіть будучи формально вільним, вона була « рабом порядку», релігії, традицій. Східна деспотія – наслідок раннього стану суспільства і, зокрема панування общинних відносин. Східна деспотія могла зосередитися сиди народу на вирішенні найважливіших завдань – створення іригаційних систем, веденні військових дій. Але вона ж гальмувала розкріпачення особистості, часом деформувала суспільні цілі і була однією з причин «застійного» характеру розвитку країн стародавнього сходу.
Викладена характеристика східної деспотії є, однак, лише узагальнене зображення реального. Східна деспотія типова для багатьох державних утворень країн сходу. Але, наприклад, в імперії Маурїв (давня Індія) ряд рис деспотії був відсутній. Та й в історії Єгипту мали місце випадки гострих конфліктів світської і духовної влади, повалення фараона жрецтвом.
Антична( рабовласницька);
Згідно з цією теорією історія державності започаткувалася з виникненням рабовласницької держави. Сутність цієї держави полягала в тому, що вона являла собою диктатуру класу рабовласників, знарядда їх організованого насильства над експлуатованими рабами, механізм позаекономічного примусу рабів до продуктивної праці. Основу виробничих відносин рабовласницького суспільства становила повна власність на знаряддя праці, засоби виробництва і рабів, розглядалися як одушевлені знаряддя праці.
Виникла вона у 4-3 тисячолітті до н.е. в країнах Близького сходу ( Єгипет, Лівія, Вавилон). У 8-7 тисячолітті до н.е виникли рабовласницькі держави в Європі ( Греція, Рим). Особливого розвитку система рабовласницьких держав досягла в стародавній Греції, Рим. У цих державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка; найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими – авторитарний, деспотичний.
Закріплювалася соціальна нерівність. Абсолютно безправними були чужинці, а рабів не визнавали суб’єктами права, вони були як знаряддя праці.
Соціальною базою такої держави був панівний клас рабовласників, що в свою чергу вимагало створення системи, яка здатна була б забезпечувати насильницьке підтримання його панування. Рабовласництво було індивідуальним, колективним або державним. Раб уважався головною робочою силою. Рабів можна було купувати і продавати як звичайне майно, раб повністю залежав від власника. Поряд з рабовласниками і рабами на всіх етапах розвитку рабовласницького ладу зустрічалися різні соціальні групи вільних і навів вільних людей. Це були селяни-общиники, ремісники, або інші в тій чи іншій мірі залежні від царя і храмів люди. Їхнє становище також строго регламентувалося державою.