Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Зміни звуків у потоці мовлення
Асиміляція та дисиміляція властиві фонетичній системі української мови і простежуються тільки в мовленнєвому потоці, як правило, в межах одного такту або одного складу. Тому асиміляція і дисиміляція – явища усного мовлення.
У потоці мовлення звуки взаємодіють один з одним і впливають один на одного, у результаті чого спостерігаються зміни, викликані явищем уподібнення звуків. Це уподібнення має назву асиміляція. Асиміляція приголосних звуків в українській мові найчастіше відбувається за такими ознаками: за дзвінкістю/глухістю та за м'якістю рідше – за місцем і способом творення звуків.
Асиміляція за дзвінкістю спостерігається у тих випадках, колі наступний дзвінкий приголосний впливає на попередній глухий і робить його дзвінким:
молотьба - моло[д'б]а,
отже - о[джж]е,
вокзал -во[ґз]ал,
анекдот - ане[ґд]от,
хоч би - хо[джб]и.
Асиміляція за глухістю відбувається тоді, коли під впливом на ступного глухого приголосного попередній дзвінкий стає глухим. Ц( явище в українській мові спостерігаємо всередині лише деяких слів і їхніх похідних:
вогкий - во[хк]ий,
легко - ле[хк]о,
нігті - ні[хт']і
кігті - кі[хт']і
дьогтю - дьо[хт']ю.
Кінцеві дзвінкі приголосні звуки [б], [д] в прийменниках і пре фіксах (над, над-, від, від-, од, од-, під, під- та деяких інших) перед на ступним глухим приголосним звуком зазвичай не змінюють своє якості, однак при швидкому темпі мовлення вимовляються як спів відносні з ними парні глухі [п], [т]:
на[дп]рірвою і на[тп]прірво
на[дп]исати і на[тп]исати,
о[бт]русити і о[пт]русйти,
ві[дс]адити і ві[тс]адити.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ на вимову префіксів і прийменників. Префікс і прийменник [з] у позиції перед глухим приголосним оглушується і вимовляється як [с]: зсунути [с:]унути, з Канева [с^к]анева.
У позиції перед к, п, т, ф, х вимову префікса закріплено й на письмі: скам'яніти, спитати, станцювати, сфальшивити, схитрувати.
Перед глухими шиплячими [ч], [ш] префікс і прийменник [з] змінюється на [ш]:
зчистити – [шч]истити,
зшити – [ш:]ити,
з черги – [шч]ерги,
з шістьма – [ш':]істьма,
а перед дзвінкими шиплячими [ж], [дж] – [ж]:
зжувати – [ж:]увати,
з жінкою – [ж':]інкою,
з джерела – [ждж]ерела.
У префіксах роз-, без-, через- звук [з] перед глухими приголосними у повільному темпі мовлення вимовляється або без будь-яких змін, або з призвуком [зс]:
розхитати ро[зх]итати і ро[зсх]итати,
безкінечний бе[зк]інечний і бе[зск]інечний,
черезплічник чере[зп]лічник і чере[зсп]лічник.
У швидкому темпі мовлення зазначені префікси вимовляються з кінцевим звуком [с]. Перед приголосним [с] префікс роз- вимовляється чітко: розсекречений - ро[зс]екречений.
У позиції перед дзвінким шиплячим [ж] зазначені префікси змінюють кінцевий приголосний [з] на [ж]. Це стосується і прийменників без, через, які, поєднуючись зі словами, що починаються на [ж], [дж], утворюють з ними одне фонетичне слово:
розжарений ро[ж:]арений,
безжалісно бе[ж:]алісно,
без жертв бе[ж:]ертв,
через джунглі чере[ждж]унґлі.
У позиції перед глухими шиплячими [ч], [ш] можлива паралельна вимова кінцевого [з] у цих префіксах: при повільному темпі мовлення як [жш], при швидкому – [ш]: розчесати ро[ж:ч]есати і ро[шч]есати, розширити – ро[ж'ш]ирити і ро[ш:]ирити.
Асиміляція за місцем і способом творення. Під впливом наступного приголосного змінюють свою якість попередні приголосні у таких звукосполученнях:
[дч], [тч] —> [чч]: свідчити - сві[чч]ити, уквітчаний - укві[чч]аний;
[тш] —> [чш]: коротший - коро[чш]ий, багатшати - бага[чш]ати;
[т'с'] —» [ц'ц']:робиться -рдби[ц'ц']я, учиться -учи[ц'ц']я;
[тц] —> [цц], [тц'] —> [ц'ц']: коритце - корй[цц]е, у клітці - у клі[ц'ц']і;
[сш] —» [шш]: принісши - прині[шш]и, порісши - порі[шш]и;
[сч], [с'ч] —> [шч]: Парасчин - Пара[шч]ин, Прісьчин - Прі[шч]ин;
[шс'] —> [с'с']: смієшся - сміє[с'с']я, радишся - ради[с'с']я;
[шц'] —> [с'ц']: у пляшці - у пля[с'ц']і, на дошці - на до[с'ц']і;
[чц'] ––> [ц'ц']: дочці - до[ц'ц']і, у ручці - у ру[ц'ц']і;
[чс'] —> [цс']: не морочся - не моро[ц'с']я, не плачся - не пла[ц'с']я;
[жц] —> [з'ц']: на стежці - на сте[з'ц']і; на дорізці - на дорі[з'ц']і;
[же'] —> [з'с']: намажся - нама[з'с']я; зважся - зва[з'с']я;
[зш] —> [шш] у префіксі [з-]: зшити - [шш]йти; зшкребти - [шш]кребтй;
[зш] —> [жш]: злізши - злі[жш]и, безшумно - бе[жш]умно;
[зж] —> [жж]: зжити - [жж]йти; зжовклий - [жж]овклий;
[здж] —> [ждж]: з джерела - [ждж]ерела; з джемом - [ждж]емом;
[зч] —> [шч] у префіксах з-, роз- та у прийменнику з: зчистити [шч]истити, з чого - [шч]ого;
[зч] —» [жч]: Мотузчин - Моту[жч]ин, без черги - бе[жч]ерги.
Асиміляція за м'якістю відбувається у тих випадках, коли наступний м'який приголосний уподібнює собі за цією ознакою попередній твердий приголосний звук. За м'якістю асимілюються такі приголосні: [з], [с], [ц] [дз], [д], [т], [л], [н]:
пісня - пі[с'н'а],
лазня – ла[з'н'а],
дзвінок - [дз'в']інок,
свято - [с'в'а]то,
цвях - [ц'в'а]х,
віддячити - ві[д'д'а]чити,
лютня - лю[т'н']я,
наодинці — наоди[н'ц']і
у тарілці - у тарі[л'ц']і.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Приголосний звук [л] частіше зберігає твердість перед наступним м'яким, особливо якщо його пом'якшення може викликати зміну значення слова. Наприклад: Ната[лц']і, поми[лц']і у спі[лц'і]; палці і пальці (множ. від палець), булці і бульці тощо.
Асиміляція за м'якістю не відбувається, коли передньоязикові приголосні [д], [т], [л], [н] стоять перед напівпом'якшеними – губними [б'], [п'], [в'], [м'], [ф'], задньоязиковими [к], [х], гортанним [г] шиплячими [ж'], [ч'], [ш'], [дж'] та дрижачим пом'якшеним [р']: [дв']> [тх']ір, у ко[лб']і, стру[нк']і, пі[дб']ір, му[др']і, і[нш']і.
Дисиміляція (розподібнення) приголосних звуків – фонетичне явище, яке меншою мірою властиве українській мові, ніж явище асиміляції. Зміни приголосних звуків під впливом попередніх (прогресивна дисиміляція) чи наступних приголосних (регресивна дисиміляція) відбулися в найдавніший період розвитку української мов і вони позначаються на письмі відповідно до вимови. Зокрема, у звукосполученні двох проривних [хт] звук [к] змінився на щілинний у словах: хто (гкьто), квохтати — квоктати). Явищем дисиміляції пояснюється також заміна [к] на [х] в давньоукраїнській мові XI—XIII ст. у слові хрест (від крьсть) та його похідних: хреститель, хрестити, хрещеник, хрещення та ін.
У словах рушник, соняшник, мірошник, рушниця, дворушник, торішній шиплячий звук-африката [ч] у давньому звукосполученні [чн] змінився на щілинний [ш] під впливом наступного носового зімкнено-проривного [н]. Проте у більшості слів сучасної української літературної мови у поєднанні звуків [чн] явище дисиміляції не відбулося (пор. вічний, ґречний, звичний, молочний, пічний, нічний, музичний, ручний, точний; але яєчня і яєшня тощо).
Явище дисиміляції орфографічно закріплене у словах лиці —рицар), срібло — сьрьбро), а також у прикметниках і прислівник: вищого і найвищого ступенів порівняння: високий - (най)вищий, (най)вище; вузький - (най)вужчий, (най)вужче; дужий - (най)дужчий, (най)дужче.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ на розрізнення слів сердечний у значеннях «щирий», «серцевий», «добрий» і сердешнийу значенні «бідолашний», околичний (від околиця) і околишній (від довкілля).